НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ЯЦЮК Ольга Віталіївна

УДК: 343.13

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО ЗЛОЧИНИ,
ЩО ВЧИНЕНІ ОРГАНІЗОВАНИМИ ГРУПАМИ,
НА ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Спеціальність 12.00.09 — кримінальний процес і

криміналістика; судова експертиза

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ — 2005

Дисертацією

є рукопис.

Робота виконана

в Запорізькому юридичному інституті Міністерства внутрішніх справ України.

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, доцент

Лук’янчиков Євген Дмитрович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри криміналістики

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України

Лукашевич Віталій Григорович, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, перший проректор

кандидат юридичних наук, доцент

Цимбал Петро Васильович, Національна академія державної податкової служби України, м.Ірпінь, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Провідна

установа Національний університет внутрішніх справ, кафедра криміналістики, м. Харків

Захист відбудеться “10жовтня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Національній академії внутрішніх справ України (03035, Київ, Солом’янська площа, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, Солом’янська площа, 1).

Автореферат розісланий “26серпня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Створення правової демократичної держави, заснованої на принципах гуманізму й соціальної справедливості, забезпечення прав і свобод особи, безпеки суспільства, неухильного дотримання законності та правопорядку вимагає розробки дієвої правової основи для протидії злочинності, яка, останніми роками, характеризується якісними змінами, посиленням організованості.

Аналіз статистичної звітності МВС України свідчить, що організованій злочинності притаманні швидкі темпи зростання й поширення. Так, у 1991 р. було виявлено 260 організованих груп (далі — ОГ), якими вчинено 2549 злочинів, у 1992 — відповідно 469 і 2606, у 1993 — 631 і 2619, в 1994 — 871 і 3534, у 1995 — 871 і 4556, у 1996 — 953 і 6241, у 1997 — 1079 і 7400, у 1998 — 1157 і 9000, у 1999 — 1166 і 9307, у 2000 — 960 і понад 7700 злочинів, у 2001 — 770 і понад 6700, у 2002 — 722 і 6467, у 2003 — 634 і 6159, у 2004 — 721 і 4609. З 1999 р., за офіційними даними, кількість виявлених ОГ та вчинених ними злочинів дещо зменшилася. На думку науковців та практиків, зменшення цих показників доводить, що злочинні угруповання змінюють тактику діяльності, і це ускладнює їх виявлення та знешкодження. Ситуація, яка сформувалася, вимагає від правоохоронних органів ужиття новітніх ефективних заходів подолання протидії ОГ на досудових стадіях кримінального процесу.

Необхідно зазначити, що основні криміналістичні, кримінологічні та кримінально-правові ознаки організованої злочинності сформулювали українські та російські науковці (Ю.П. Аленін, В.М. Биков, В.Л. Васильєв, Л.Д. Гаухман, О.І. Гуров, А.І. Долгова, В.О. Коновалова, В.Т. Контеміров, В.Г. Лукашевич, В.В. Сташис, М.П. Яблоков та інші) лише наприкінці 80_х на початку 90_х років минулого століття. В останнє десятиліття вагомий внесок у вивчення проблем боротьби з організованою злочинністю зробили відомі вітчизняні й зарубіжні вчені: Т.В. Авер’янова, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, А.Ф. Волобуєв, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, О.О. Дульський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, І.П. Козаченко, Я.Ю. Кондратьєв, М.В. Костицький, В.С. Кузьмічов, В.К. Лисиченко, В.Т. Маляренко, Г.А. Матусовський, В.Т. Нор, В.С. Овчинський, М.В. Салтєвський, М.Я. Сегай, О.П. Снігерьов, П.В. Цимбал, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та інші. Однак предметом дослідження цих науковців були здебільшого окремі питання криміналістичної характеристики злочинів, вчинених ОГ, застосування окремих тактичних прийомів у процесі їх виявлення та розслідування. Разом із тим провадження у справах цієї категорії на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування комплексно не досліджувалося.

Крім того, більшість досліджень були проведені ще до прийняття чинного КК України, у якому законодавець визначив, що є злочином, вчиненим ОГ, та вказав його ознаки. Саме встановлення й доказування наявності в діянні ознак, передбачених ч.3 ст.28 КК України, дозволяє кваліфікувати його як злочин, що вчинений ОГ.

Тому, жодним чином не применшуючи наукової й практичної цінності опублікованих робіт з розгляданої проблеми, зауважимо, що більш детального висвітлення потребують порядок встановлення ознак вчинення злочинів ОГ на стадії порушення кримінальної справи, доказування у справах про злочини, що вчинені ОГ, під час досудового розслідування. Необхідність розв’язання цих та інших проблем визначила актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України №1376/2000 від 25 грудня 2000 року, Указу Президента України №84 від 6 лютого 2003 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією”. Тема дисертації передбачена планом науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України (затверджена вченою радою, протокол №1 від 30.01.2002), відповідає Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України №755 від 05.07.2004.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вдосконалення організаційних та правових засад кримінально-процесуального провадження у справах про злочини, що вчинені ОГ, на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування.

Відповідно до мети дослідження, були поставлені такі завдання: 1) з’ясувати особливості встановлення ознак вчинення злочинів ОГ на стадії порушення кримінальної справи; 2) конкретизувати предмет доказування у справах про злочини, вчинені ОГ, ознаки яких визначені ч.3 ст.28 КК України; 3) обґрунтувати положення про необхідність нормативного закріплення в КПК України порядку та форми взаємодії слідчої групи, що розслідує злочини, вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України, з оперативними підрозділами ОВС; 4) удосконалити методичні рекомендації щодо провадження пред’явлення особи для впізнання, що відбувається поза візуальним спостереженням з боку того, кого впізнають, у справах про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України; 5) з’ясувати особливості відображення результатів розслідування злочинів, вчинених ОГ, у постанові про притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальному висновку; 6) обґрунтувати та внести пропозиції щодо змін кримінально-процесуального законодавства України, яке регулює провадження у справах про злочини, вчинені ОГ, та надати методичні рекомендації для забезпечення ефективного провадження на стадіях порушення кримінальної справи й досудового розслідування.

Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні правовідносини, що виникають при розслідуванні злочинів, вчинених ОГ, та закономірності формування кримінально-процесуальних засобів їх забезпечення.

Предметом дослідження є норми кримінально-процесуального права, процес кримінально-процесуального провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені ОГ, на стадії порушення кримінальної справи та досудового розслідування.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплексне використання сукупності методів та прийомів сучасної теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ, що надає можливість досліджувати проблему в єдності її змісту та юридичної форми. У роботі також використано окремі методи наукового пізнання. Зокрема, на основі методів порівняння та узагальнення було визначено ознаки ОГ. За допомогою порівняльно-правового методу здійснено зіставлення норм чинного КПК України з нормами інших Законів, котрі регулюють конкретні питання провадження у справах про злочини, вчинені ОГ. Це дозволило сформулювати пропозиції стосовно їх узгодження. Соціологічний метод (анкетування та інтерв’ювання) був застосований при опитуванні слідчих та працівників оперативних підрозділів за спеціально розробленою анкетою, яке сприяло обґрунтуванню теоретичних положень з питань дослідження. Також використані статистичні методи для обґрунтування висновків за результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ та опитування окремих груп респондентів щодо особливостей кримінально-процесуальної діяльності на стадії перевірки заяв та повідомлень про злочини та досудового розслідування. При дослідженні міжнародно-правових актів, законів та підзаконних нормативних актів, а також при вивченні кримінальних справ про злочини, вчинені ОГ, автором були використані методи формальної логіки.

Емпіричну базу дослідження складають: аналіз статистичних даних МВС України за період з 1991 по 2004 роки, результати вивчення 175 кримінальних справ, закінчених відділом із розслідування особливо важливих справ та злочинів, що вчинені ОГ, СУ УМВС України в Запорізькій та Дніпропетровській областях та розглянуті судами Запорізької та Дніпропетровської областей у 1999-2004 роках; результати анкетування 236 слідчих та слідчих в особливо важливих справах СУ УМВС України в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Харківській, Хмельницькій, Херсонській, Черкаській областях.

Зроблені під час дослідження узагальнення та аналіз емпіричного матеріалу знайшли своє відображення у дисертації, а їх результати є основою для висновків та рекомендацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні специфіки провадження у справах про злочини, що вчинені ОГ, на досудових стадіях кримінального процесу. В роботі враховані положення чинного законодавства, проаналізовано теоретичний та практичний матеріал, що стосується тематики дослідження. Це дозволило по-новому підійти до дослідження значного кола проблем, котрі залишаються невирішеними та мають важливе практичне значення.

У дисертації обґрунтовується низка нових концептуальних положень, запропоновані висновки та рекомендації. До найбільш значущих із них можуть бути віднесені такі.

Уперше:

– зроблено комплексний аналіз та конкретизовано предмет доказування у справах про злочини, що вчинені ОГ, ознаки котрих визначені ч.3 ст.28 КК України, для відмежування цієї групи як стійкого об’єднання трьох і більше осіб для вчинення злочинів за єдиним планом із розподілом функцій учасників, спрямованих на реалізацію цього плану, відомого всім учасникам групи, від інших видів груп, передбачених статтею 28 КК України;

– сформульовано низку пропозицій щодо змін та доповнень до КПК України стосовно визначення процесуального статусу заявника та особи, котра повідомила про злочин, провадження окремих слідчих дій за участю понятих.

Удосконалено:

– методичні рекомендації провадження слідчим впізнання особи поза візуальним спостереженням з боку того, кого впізнають, у справах про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України;

– пропозиції щодо відображення результатів розслідування злочинів, вчинених ОГ, у постанові про притягнення особи як обвинуваченого та обвинувальному висновку.

Набули подальшого розвитку:

– пропозиції про необхідність розширити процесуальні засоби перевірки заяв та повідомлень про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України;

– положення про необхідність нормативного закріплення в КПК України порядку й форми взаємодії слідчої групи, яка розслідує злочини, вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України, з оперативними підрозділами ОВС;

– пропозиції науковців щодо внесення змін до норм КПК України, які регулюють провадження зняття інформації з каналів зв’язку, щодо суб’єкта, зобов’язаного знімати інформацію й повідомляти про це слідчого.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені в роботі висновки та рекомендації сприятимуть підвищенню якості й ефективності провадження у справах про злочини, що вчинені ОГ. Результати дослідження становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес: у науково-дослідній сфері — для подальшої розробки проблем організації та провадження досудового розслідування; у законотворчій роботі — для вдосконалення окремих положень чинного кримінально-процесуального законодавства, стосовно провадження досудового слідства у справах про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України; у правозастосовчій діяльності органів дізнання та слідчих — для підвищення якості та ефективності провадження у справах про злочини, що вчинені ОГ, передбачені ч.3 ст.28 КК України, на стадіях порушення кримінальної справи та досудового розслідування; у навчальному процесі — під час підготовки підручників та навчальних посібників для вивчення дисциплін кримінального процесу та криміналістики, у різних формах підвищення кваліфікації працівників органів дізнання й досудового слідства МВС України.

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються: в Запорізькому юридичному інституті МВС України при викладанні дисциплін “Кримінальний процес України”, “Криміналістика”, “Оперативно-розшукова діяльність”, спецкурсу “Організація розкриття та розслідування злочинів” (акт впровадження в навчальний процес Запорізького юридичного інституту МВС України від 20.05.2004); в практичній діяльності СУ УМВС України в Запорізькій області під час розслідування злочинів, вчинених ОГ, (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність слідчих підрозділів СУ УМВС України в Запорізькій області від 28.08.2004).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації були апробовані у вигляді наукових повідомлень на конференціях різних рівнів: Міжвузівській науковій конференції з іноземних мов “Правоохоронець і населення: іноземний досвід співпраці” (Донецьк, 22 березня 2002 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (Запоріжжя, 14-15 травня 2002 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 30 червня-2 липня 2003 року); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання студентів і аспірантів” (Хмельницьк, 14-15 листопада 2003 року); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини”, присвяченій 55-річчю проголошення Загальної Декларації прав людини та 10 річниці “Віденської Декларації” (Запоріжжя, 11-12 грудня 2003 року).

Результати дисертаційного дослідження були обговорені на міжкафедральному семінарі в Національній академії внутрішніх справ України.

Публікації. Основні положення та висновки дослідження викладено в п’яти наукових статтях у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та двох тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації відповідає меті, завданням та предмету дослідження, вимогам ВАК України та складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (247 найменувань) і 4 додатків на 12 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 205 сторінок, з яких 168 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету й завдання, методологічну основу, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.

Розділ перший “Установлення ознак вчинення злочинів організованими групами у дослідчому провадженні” складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто порядок установлення ознак вчинення злочинів ОГ під час прийому заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини, засоби виявлення цих ознак під час перевірки зазначеної інформації та організацію взаємодії слідчого з оперативними підрозділами.

У підрозділі 1.1. “Установлення ознак вчинення злочинів організованими групами під час прийому заяв, повідомлень” характеризується порядок установлення уповноваженими особами ознак вчинення злочинів ОГ, залежно від приводів до порушення кримінальної справи.

У результаті аналізу спеціальної літератури та практики зроблено висновок, що для досягнення мети провадження у кримінальних справах важливе значення має своєчасне виявлення ознак вчинення злочинів ОГ, уже під час прийому заяв і повідомлень. Ці ознаки пов’язуються: з невипадковим вибором об’єкта злочинного посягання; зі складністю способів вчинення злочинних діянь, для безпечної реалізації яких необхідна участь декількох виконавців із чітким розподілом рольових функцій; з підготовкою до вчинення злочину, що здійснюється, зокрема, шляхом уведення членів злочинної групи до структури підприємства, установи, організації та ін.; із ретельним приховуванням членами групи слідів злочинів шляхом їх знищення, маскування під законну діяльність, інсценування нещасних випадків тощо; з високим технічним оснащенням та озброєнням виконавців злочинної дії; із складністю реалізації отриманого в результаті злочину майна, що вимагає пошуку специфічних каналів збуту тощо.

Дисертант підкреслює, що первинні відомості про злочин можуть бути отримані тільки з певних джерел — приводів до початку кримінально-процесуальної діяльності, передбачених ст.94 КПК України. Так, у 49% вивчених справ про злочини, вчинені ОГ, приводом до їх порушення були заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Таким чином, органи та особи, уповноважені законом порушити кримінальну справу, отримують відомості про вчинення злочину від заявника або особи, котра повідомила про злочин.

У зв’язку з зазначеними обставинами, а також із необхідністю процесуально закріпити обов’язок роз’яснити заявникові та особі, яка повідомила про злочин, право на забезпечення безпеки під час прийняття від них заяв, у дисертації запропоновано нову редакцію статті, що визначає процесуальний статус цих осіб.

У підрозділі 1.2. ”Засоби виявлення ознак вчинення злочинів організованими групами під час перевірки інформації (заяв, повідомлень та іншої) про злочини аналізуються точки зору науковців щодо ефективності наявних засобів виявлення ознак злочину на стадії порушення кримінальної справи.

Відповідно до ст.97 КПК України, основними процесуальними засобами виявлення ознак вчинення злочинів ОГ під час перевірки інформації (заяв, повідомлень та іншої) про злочини є: відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб; витребування необхідних документів; проведення огляду місця події.

Аналіз норм КПК України, що регулюють накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку, дозволяє зробити висновок про неможливість їх провадження до порушення кримінальної справи. Це пов’язано з тим, що, згідно з ч.1 ст.187 КПК України, арешт на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку може бути застосовано лише щодо кореспонденції підозрюваного чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому та інформації, котрою обмінюються ці особи за допомогою засобів зв’язку. Зазначених статусів особа може набути лише на стадії досудового розслідування. У зв’язку з цим вважаємо аргументованим висновок про необхідність виключити ч.3 ст.187 КПК України.

Серед непроцесуальних засобів дисертант звертає увагу та аналізує використання такого оперативно-розшукового заходу, як проникнення у злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, котра співпрацює з останнім, зі збереженням у таємниці достовірних даних щодо їх особистості п.8 ст.8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

Результати аналізу практики свідчать про складність або неможливість за допомогою засобів, передбачених чинним КПК України, виявити ознаки вчинення злочинів ОГ на стадії порушення кримінальної справи й довести вину членів групи під час досудового розслідування в терміни, передбачені ст.120 КПК України. На думку автора, певною мірою допомогти розв’язати зазначену проблему може законодавче врегулювання процедури та результатів опитування окремих громадян чи посадових осіб. Зокрема, довідки, отримані за результатами такого опитування, можна віднести до категорії “інших документів”, що є джерелами доказів у кримінальному процесі.

Крім того, дисертантом підтримана й додатково аргументована висловлена раніше пропозиція М.М. Михеєнка, Є.Д. Лук’янчикова, В.М. Тертишника, В.П. Бахіна, Н.С. Карпова, П.В. Цимбала стосовно законодавчого закріплення можливості призначення окремих видів експертиз та освідування на стадії порушення кримінальної справи, якщо без цього неможливо встановити підстави для прийняття правильного рішення. Зокрема, зазначається, що такий підхід дозволить: забезпечити якісну попередню перевірку заяв та повідомлень, у результаті чого можна отримати достовірну інформацію про наявність або відсутність ознак злочину, що сприятиме прийняттю законного та обґрунтованого рішення про порушення кримінальної справи або відмову в цьому; виключити певне дублювання вже проведеної роботи з дослідження тих самих об’єктів; зменшити витрати на проведення експертних досліджень; зекономити час розслідування кримінальних справ.

У зв’язку з цим у дослідженні запропоновано доповнити ст.196 КПК України ч.5 такого змісту: “У разі, коли без проведення судової експертизи не можна встановити наявність підстав для порушення кримінальної справи (для встановлення причини смерті, характеру та ступеня спричиненої здоров’ю шкоди, а також стосовно дослідження якостей предмета злочину, безпосередньо вказаного у відповідній статті КК України (наркотичних речовин, зброї, тощо), судова експертиза може бути призначена до порушення кримінальної справи”.

У підрозділі 1.3. “Організація взаємодії слідчого з оперативними підрозділами” досліджуються важливі питання процесуальних та організаційно-тактичних форм взаємодії зазначених суб’єктів на досудових стадіях кримінального процесу.

Необхідність колективних зусиль слідчих та працівників оперативно-розшукових підрозділів у розслідуванні злочинів, вчинених ОГ, зумовлюється такими обставинами: 1) масштабом діяльності цих груп. У 8% вивчених справ ОГ вчиняли злочин на території кількох держав, 32% — на території кількох областей; 36% — на території області, у 24% — у межах міста; 2) особливою складністю виявлення ОГ та доказування вини їх окремих учасників. Це вимагає якісного документування діяльності ОГ шляхом проведення оперативно-розшукових заходів під час дослідчого провадження, вчасної передачі отриманих результатів слідчому; 3) тривалим характером злочинної діяльності ОГ, спрямованої на незаконне отримання надприбутків шляхом вчинення серії злочинів, іноді не однотипних. Це призводить до утворення численних джерел інформації, відповідно, збільшується обсяг слідчої та оперативно-розшукової роботи, з’являється тактична необхідність одночасного проведення великої кількості слідчих та оперативно-розшукових дій; 4) систематичною цілеспрямованою протидією правоохоронним органам, для подолання якої виникає необхідність застосовувати спеціальні заходи, передбачені Законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”.

Аналіз практики розслідування кримінальних справ про злочини, вчинені ОГ, дає підстави зробити висновок, що найбільш ефективною організаційно-тактичною формою взаємодії під час розкриття та розслідування справ зазначеної категорії є створення слідчо-оперативних груп. У ході діяльності слідчо-оперативної групи взаємодія є постійною. Це сприяє найбільш ефективному поєднанню зусиль слідчих та оперативних працівників, оптимізує процедуру обміну інформацією між ними. Дисертантом підтримано пропозиції В.І. Боярова, В.Т. Маляренка, В.В. Тіщенка, А.М. Погорецького та інших науковців щодо необхідності правової регламентації створення слідчо-оперативних груп.

Розділ другий “Доказування обставин злочинів, вчинених організованими групами, на початковому етапі досудового розслідування” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Специфіка предмета доказування обставин злочинів, вчинених організованими групами” розроблено пропозиції щодо конкретизації предмета доказування у кримінальних справах зазначеної категорії.

Аналіз спеціальної літератури та кримінального законодавства дозволив констатувати, що обставини, котрі підлягають доказуванню (зазначені в ст.64 КПК України), утворюють певний алгоритм, який спрямовує пізнавальну діяльність слідчого в будь-якій кримінальній справі. Разом із тим своєрідність та індивідуальність окремих діянь, які, відповідно до КК України, є кримінально караними, передбачає конкретизацію, індивідуалізацію предмета доказування в кожному випадку. Погоджуючись із думкою М.М. Михеєнка, вважаємо, що це відбувається в межах загального предмета доказування й не означає його змін, розширення або звуження, утворення нового самостійного виду предмета доказування.

Виходячи з аналізу нормативно-правових джерел, дисертантом зроблено висновок про те, що доказуванню у справах про злочини, вчинені ОГ, підлягають обставини, які: 1) свідчать про стійкість об’єднання. Ознаками стійкості групи є створення та функціонування групи з метою вчинення упродовж тривалого часу наперед невизначеної кількості злочинів (злочинна діяльність на постійній основі); існування досить стабільних відносин між співучасниками групи у зв’язку з підготовкою злочинів або їх вчиненням; наявність організатора і (або) керівника групи, котрий, добираючи співучасників, розподіляє між ними ролі, встановлює дисципліну, забезпечує цілеспрямовану, сплановану й налагоджену діяльність як групи в цілому, так і кожного її співучасника; 2) підтверджують участь у підготовці або вчиненні злочину трьох і більше осіб; 3) вказують на наявність єдиного, відомого всім учасникам групи плану вчинення двох або більше злочинів; 4) свідчать про вчинення злочину з розподілом функцій учасників групи. Під час досудового слідства слідчий повинен довести наявність усіх цих обставин для визнання злочину таким, що вчинений ОГ.

У підрозділі 2.2. Особливості провадження слідчих дій, пов’язаних із дослідженням речових джерел інформації” розглянуті окремі криміналістичні та процесуальні особливості проведення огляду місця події, обшуку, накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку у справах про злочини, що вчинені ОГ.

Характерною рисою розслідування у справах про злочини, вчинені ОГ, є те, що слідчий повинен постійно долати протидію з боку осіб, зацікавлених у продовженні злочинної діяльності групи. Це вимагає активного проведення слідчих дій, спрямованих на виявлення, збирання, фіксацію матеріальних джерел інформації вже в перші дні після порушення кримінальної справи.

Дисертант зазначає, що огляд місця події у справах про злочини зазначеної категорії має певні особливості, пов’язані з мобільністю, високою технічною оснащеністю групи; застосуванням її членами ретельно продуманої та відпрацьованої схеми вчинення злочинів; опосередкованим керуванням злочинною діяльністю групи. На основі вивчення матеріалів практики автор виділяє коло обставин, які можуть бути виявлені під час огляду місця події та вказують на вчинення злочину ОГ. Дисертант робить акцент на необхідності розробки засобів, котрі б дозволили запобігти знищенню під час огляду місця події членами ОГ носіїв інформації про злочин.

Відшукування прихованих об’єктів, пов’язаних зі злочинною діяльністю ОГ, може бути здійснене також у ході обшуку. У досліджені висвітлено особливості об’єкта пошуку, місця обшуку у справах про злочини, вчинені ОГ. Автор, розглядаючи питання пов’язані з особами, які, відповідно до кримінально-процесуального закону, беруть участь у проведенні обшуку або присутні при цьому, зупиняється на з’ясуванні ролі та місця понятих у кримінальному процесі. Дисертант поділяє міркування В.Т. Маляренка, І.В. Вернидубова, А.В. Білоусова, Д.Канафіна та інших науковців про те, що підхід до інституту понятих потребує змін. Доцільним вважається не скасування цього інституту взагалі, а зменшення випадків обов’язкової участі понятих у слідчих діях. Зокрема, їх залучення є необхідним у тих випадках, коли мова йде про суттєві обмеження конституційних прав громадян під час обшуку чи виїмки, у житлі, за відсутності осіб, котрі займають це приміщення; впізнанні предметів, впізнанні осіб за фотографіями та коли особа, яку впізнають, не бачить і не чує особу, котра впізнає, тощо. Робиться наголос на те, що слідчий повинен самостійно вирішувати питання про необхідність залучення понятих під час проведення обшуку чи виїмки (за винятком обшуку чи виїмки в житлі, при відсутності осіб, які займають це приміщення) за таких умов: слідчу дію (обшук або виїмку) проводять за участю захисника підозрюваного (обвинуваченого), що є реальною гарантією забезпечення прав та законних інтересів цих осіб; слідчу дію фіксують за допомогою технічних засобів.

Дисертант зазначає, що законодавець розширив процесуальний інструментарій слідчого шляхом уведення таких слідчих дій: накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку; огляд та виїмка кореспонденції й дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку. Інформація, отримана в результаті цих дій може містити важливі дані про злочинну групу, її склад, зв’язки, вчинені злочини або такі, що плануються, злочинну роль та функції учасників ОГ, місця зустрічей та ін. Дослідження практики проведення цих слідчих дій дозволило визначити проблеми, котрі негативно впливають на їх ефективність. Зокрема, законодавець не вказує в КПК України суб’єкта, який повинен виконувати постанову судді про зняття інформації з каналів зв’язку. Тому, для створення підґрунтя ефективного використання цієї слідчої дії пропонується внести зміни до ст.187 КПК України й зазначити, що постанову про зняття інформації з каналів зв’язку слідчий направляє для виконання начальникові відповідного органу, для якого вона є обов’язковою.

У підрозділі 2.3. “Особливості провадження окремих слідчих дій, пов’язаних із отриманням інформації від осіб розглядаються криміналістичні та процесуальні особливості проведення допиту підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків, пред’явлення для впізнання осіб, очної ставки.

Дисертант наголошує, що основним чинником, який зумовлює наявність таких особливостей, можна назвати систематичну, енергійну та цілеспрямовану протидію членів групи. 92,4% слідчих, котрі брали участь у проведеному автором анкетуванні, відповіли, що під час розслідування злочинів, вчинених ОГ, відчували на собі певні форми протидії. Найбільш поширеними серед них респонденти назвали: вплив на суддів з метою зміни запобіжного заходу або прийняття інших рішень, вигідних підозрюваним, обвинуваченим, іншим членам ОГ — 53%; підкуп, залякування, фізичний вплив на потерпілих та свідків з метою схилення їх до дачі “потрібних” злочинному угрупованню показань або зміні правдивих показань, які були дані раніше — 50,8%; схилення адвокатів до незаконних дій — 49,2%, підкуп, залякування, фізичний вплив, щодо понятих та членів їх сімей — 7,2%.

Для виключення злочинного впливу й забезпечення безпеки особи, котра впізнає, п.б ст.15 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” передбачено проведення впізнання поза візуальним спостереженням з боку особи, яку впізнають, з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства. Кореспондує цій нормі Закону положення ч.4 статті 174 КПК України, у котрій зазначено, що “у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають”. Таке впізнання як окремий захід проводиться з дотриманням вимог, передбачених вказаною статтею КПК України, після прийняття слідчим рішення про обмеження відомостей про особу, яку беруть під захист (ст.53-3 КПК України).

Під час визначення доцільності проведення очної ставки в ході розслідування злочинів, вчинених ОГ, необхідно враховувати: положення учасників в ієрархії злочинної групи, їх соціальний статус; співвідношення лідерства й підпорядкованості; вплив членів злочинної групи один на одного; ступінь вірогідності здійснення негативної протидії; настання небажаних ексцесів. Недоцільно проводити очну ставку між свідком та обвинуваченим, якщо свідок наляканий, не відчуває належної захищеності.

Розділ третій “Відображення результатів розслідування злочинів, учинених організованими групами, в актах обвинувачення” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Особливості відображення доведеності участі особи у вчиненні злочину в постанові про притягнення як обвинуваченого” зазначається, що у випадку провадження розслідування у справі групою слідчих або слідчо-оперативною групою постанову про притягнення як обвинуваченого складає й підписує старший групи.

Дисертант робить акцент на тому, що, відображаючи результати розслідування в актах обвинувачення, слідчий повинен докладно, ґрунтуючись на доказах, отриманих під час провадження, вказати ознаки конкретної організованої групи. Крім того, необхідно визначити ступінь суспільної небезпеки групи, вказати її організатора (організаторів), керівників, описати порядок втягнення у злочинну діяльність групи нових членів, планування злочинних акцій, приховування існування та функціонування групи, а не лише слідів окремих злочинів, роль кожного члена групи у вчиненні злочинів та функції у групі. Тому в постанові про притягнення особи як обвинуваченого слідчий не повинен обмежуватися зазначенням лише загальної ознаки “... являючись активним членом організованої злочинної групи”. Він має конкретизувати: у чому виражена стійкість групи, планування її злочинної діяльності, злагодженість дій учасників у процесі вчинення злочинів; які докази свідчать про те, що особа, притягнута до кримінальної відповідальності, знала, що діє в складі злочинної групи, метою котрої є вчинення двох або більше злочинів, діяла відповідно до розподілених між учасниками групи функцій.

За результатами проведеного дослідження, 82,3% кримінальних справ про злочини, вчинені ОГ, розслідували слідчі або слідчо-оперативні групи. Притягнення особи як обвинуваченого у таких справах здійснював старший слідчої чи слідчо-оперативної групи. Дисертант підкреслює, що така практика не суперечить вимогам КПК та науковим рекомендаціям, заслуговує на підтримку й широке застосування в процесі розслідування злочинів бригадним методом.

У підрозділі 3.2. “Достатність доказів як підстава для закінчення досудового слідства” розглянуті дії заключного етапу розслідування злочинів, вчинених ОГ.

Автор зазначає, що розслідування закінчується за умови обґрунтованого переконання слідчого у винності обвинуваченого, фактичною підставою для прийняття такого рішення і складання обвинувального висновку є достатність доказів. Наголошується, що поняття “достатність доказів”, залежно від етапів розслідування, має різний зміст. На момент закінчення розслідування коло досліджених і доведених обставин складають встановлені у ст.64 та ст.23 КПК України елементи предмета доказування.

При аналізі співвідношення предмета доказування та меж доказування, дисертант вважає вихідними положеннями визначення меж доказування вимоги закону про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи (ст.22 КПК) щодо аналізу, перевірки та оцінки зібраних доказів. Межу доказування визначає слідчий, вона безпосередньо пов’язана з сукупністю доказів у конкретній справі, доказова значимість яких залежить не від їх кількості, а від якості.

При дослідженні питання про закриття кримінальної справи стосовно одного чи кількох обвинувачених ОГ, зазначається, що це може викликати негативну реакцію з боку інших співучасників (зміна показань, намагання перекласти частину своєї провини на співучасника), а тому слідчий має прогнозувати такі дії й передбачати відповідні заходи.

Автор вважає, що у справах про злочини, вчинені ОГ, з метою забезпечення безпеки осіб, які здійснювали проникнення у злочинну групу, відповідно до п.8 ч.1 ст.8 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” та ст.13 Закону “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” доцільно обмежувати доступ не лише до документів, що містять інформацію про них, а й до протоколів, у яких зафіксовано показання такого свідка.

Звертається увага на особливості й складності ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи. Пропонується знімати копії з найбільш значимих документів кримінальної справи, котрі не можуть бути відновлені. Це дозволить, у разі знищення або пошкодження таких документів обвинуваченим або його захисником, замінити ними оригінали.

У підрозділі 3.3. “Особливості відображення результатів розслідування в обвинувальному висновку” визначаються вимоги щодо фіксації результатів розслідування в обвинувальному висновку.

Питанням порядку відображення в обвинувальному висновку результатів розслідування присвячені праці багатьох науковців (Ю.О. Гришина, В.О. Коханова, В.Г. Лукашевича, О.В. Савкіна, В.Ф. Статкуса, В.С. Тульчини та інших). Автор, на підставі результатів вивчення практики та надбань науковців, виділяє певні особливості відображення щодо злочинів, вчинених ОГ. Ці особливості обумовлені такими чинниками: великою кількістю (як правило) обвинувачених та епізодів злочинної діяльності групи; специфікою предмета доказування зазначеної категорії справ; активною протидією впродовж досудового розслідування обвинувачених та інших зацікавлених у результатах розслідування осіб тощо.

На цій підставі дисертант розглядає вимоги обґрунтованості й законності, яким має відповідати обвинувальний висновок. Обґрунтованість — це відповідність викладених у ньому висновків слідчого фактичному станові речей. Досягається вона шляхом аргументування окремих положень. Законність обвинувального висновку передбачає його відповідність до вимог кримінального та кримінально-процесуального права. Кримінально-правова кваліфікація має відповідати нормі кримінального закону, котра описує ознаки злочину, під які підпадають дії обвинуваченого. Форма та зміст обвинувального висновку мають бути викладені відповідно до ст.223 КПК України, яка визначає його структуру.

Як і в постанові про притягнення як обвинуваченого, так і на початку описової частини обвинувального висновку в справах про злочини, вчинені ОГ, повинна бути дана оцінка діяльності цієї групи. Також потрібно розкривати особливості міжособистісних стосунків між її членами, прийоми, за допомогою яких втягувалися до неї нові учасники, наявність прихованих і явних конфліктів та протиріч. Це дозволить зробити висновок про особливості позиції, що її займав кожен з обвинувачених під час розслідування, причини зміни показань, відмови давати показання у справі, або, навпаки, сприяння розслідуванню.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано основні теоретичні узагальнення та пропозиції, спрямовані на вдосконалення організаційних і правових основ провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені ОГ, що полягають у наступному.

Злочини, вчинені ОГ, характеризуються високою латентністю, тому встановлення їх ознак вимагає вжиття новітніх ефективних заходів подолання протидії ОГ на досудових стадіях кримінального процесу.

Під час проведення слідчих дій, спрямованих на виявлення, збирання матеріальних джерел інформації, слідчий повинен враховувати особливості вчинення злочину, які насамперед пов’язані з мобільністю, високою технічною оснащеністю ОГ, застосуванням її членами ретельно продуманої та відпрацьованої схеми вчинення злочину.

Предмет доказування у справах про злочини, що вчинені ОГ, включає обставини, котрі свідчать про стійкість об’єднання ОГ: створення та функціонування групи з метою вчинення упродовж тривалого часу наперед невизначеної кількості злочинів; існування досить стабільних відносин між співучасниками групи у зв’язку з підготовкою злочинів або їх вчиненням; наявність організатора або керівника групи.

Найбільш ефективною організаційно-тактичною формою взаємодії слідчих та оперативних підрозділів під час розкриття й розслідування справ про злочини, вчинені ОГ, є створення слідчо-оперативних груп, що сприяє поєднанню зусиль слідчих та оперативних працівників, оптимізує процедуру обміну інформацією між ними.

Основні напрями підвищення ефективності провадження окремих слідчих дій, пов’язаних з отриманням інформації від осіб, на початковому етапі досудового слідства у справах про злочини, що вчинені ОГ, повинні ґрунтуватися на забезпеченні безпеки цих осіб.

Для ефективного використання зняття інформації з каналів зв’язку пропонується внести зміни до ст.187 КПК України, де зазначити, що постанову про проведення цієї слідчої дії слідчий направляє для виконання начальникові відповідного органу, для якого вона є обов’язковою.

Основними вимогами відображення результатів розслідування в обвинувальному висновку є обґрунтованість і законність. Обґрунтованість — це відповідність викладених у ньому висновків слідчого фактичному станові речей. Законність – це відповідність обвинувального висновку вимогам кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.