НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Якубенко Вячеслав Михайлович

УДК 340.12:364

Принципи соціальної держави: стан і перспективи їх реалізації в Україні

Спеціальність: 12. 00. 01. – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор

Козюбра Микола Іванович,

Завідувач кафедри держаноправових наук

Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Офіційні опоненти - доктор юридичних наук, професор

Бабкін Володимир Дмитрович,

провідний науковий співробітник

Інституту держави і права

ім. В.М. Корецького НАН України

кандидат юридичних наук, доцент

Темченко Володимир Іванович,

доцент кафедри теорії держави та права

Національної академії внутрішніх справ України, м. Київ

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка

Захист відбудеться “29” вересня 2005 року о 17 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 Національної академії внутрішніх справ України (м. Київ, пл. Солом`янська, 1).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: м. Київ, пл. Солом`янська, 1.

Автореферат розісланий “26” серпня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процеси суспільних і державних змін, які нині відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність не лише загального визначення тих чи інших пріоритетів в державному розвитку, але й чіткого усвідомлення того, що собою становлять ті цілі, які ми прагнемо реалізувати в процесі державотворення. Особливої ваги зазначене завдання набуває в світлі чинної Конституції України, в статті 1 якої зафіксовано статус України як соціальної держави. Але лише належна конкретизація в законодавстві та фактична реалізація цього конституційного статусу може засвідчити про реальне втілення в життя статті 1 Основного Закону.

Тільки соціальна держава веде до утвердження людської гідності в повному обсязі. Адже закріплення формальної юридичної рівності не гарантує від фактичної нерівності. Гідність людини – це внутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на об’єктивно існуючій цінності цієї людини для інших людей. В цьому аспекті важливе значення мають не тільки фізична свобода чи інші громадянські і політичні права, а й самостійно обрана праця, належна і вчасна її оплата, адекватні житлові умови тощо. При незабезпеченості соціальної сторони життєдіяльності людей, гідного рівня їхнього життя, деформується вся структура прав і свобод людини: знижується політична активність, зростають апатія та зневіра в державу, далеко не завжди стають доступними для індивіда гарантії прав і свобод. Адже країни Заходу усвідомили необхідність активної соціальної політики під тиском об’єктивних обставин. Цьому передували революційні вибухи в Російській імперії та деяких інших державах, світова економічна криза 30-х років, посилення масового робітничого, профспілкового руху в світі тощо. Україні зовсім не обов`язково чекати подібних соціальних потрясінь, щоб почати реалізовувати конституційні положення, які конкретизують соціальний статус держави. З іншого боку, тільки досягнувши європейських соціальних стандартів, можна уникнути появи нової “залізної завіси” по всьому західному кордону України.

Формування реальної соціальної держави в Україні неможливе без визначення принципів такої держави з урахуванням української специфіки (особливостей ментальності, історичного шляху, стану економіки, законодавства тощо). Все це зумовлює практичний аспект актуальності теми дослідження.

Необхідність звернення до проблеми визначення та аналізу ефективності реалізації принципів соціальної держави визначається ще й тим, що в зарубіжній правовій та політичній практиці це поняття є не лише одним з центральних, а й таким, що набуло реального практичного втілення (Швеція, ФРН, Данія тощо). Що стосується суто правового аспекту реалізації принципів соціальної держави, то закріплення в міжнародних актах (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Декларація соціального прогресу та розвитку, Європейська соціальна хартія, Хартія прав людини ЄС) соціальних прав як безпосередніх обов`язків держави фактично заклало необхідні основи для руху в цьому напрямку.

Хоч сама соціальна держава як правове явище вже стала об’єктом наукового аналізу, проте не можна не звернути увагу на відсутність єдиного підходу до розуміння сутності такого типу держави.

Очевидно, одна з причин цього – недостатнє розуміння принципів функціонування соціальної держави, що зумовлено відсутністю єдиного підходу і до розуміння сутності її принципів. Практика державного будівництва вимагає усунення цієї прогалини, тобто вивчення кожного елементу системи у його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявлення впливу властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках держбюджетної науково-дослідної теми: “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян в Україні” ТЗ НДР № 01 БФ042-01. Автор безпосередньо був залучений до розробки цієї теми як молодший науковий співробітник Центру досліджень проблем прав людини юридичного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. При визначенні мети дослідження дисертант насамперед керувався тим, що тема дисертаційної роботи охоплює той напрям правових досліджень, який здебільшого залишався за межами систематизованого аналізу. Тому мета дисертаційного дослідження полягає в теоретичному аналізі, осмисленні та систематизованому розгляді генези, сучасної класифікації принципів соціальної держави, стану їх реалізації в незалежній Україні; обґрунтуванні конкретних шляхів підвищення ефективності механізму реалізації принципів соціальної держави – на основі аналізу наукових джерел, узагальнення нормативно-правового матеріалу та практики. Досягнення поставленої загальної мети стає можливим завдяки розв`язанню кількох конкретних завдань:

- необхідності визначення теоретико-методологічної бази та конкретно-історичних соціальних, політичних та економічних умов, які закладено в модель соціальної держави;

- теоретичного осмислення еволюції наукових ідей про соціальну державу та відповідно про її принципи на кожному історичному етапі;

- аналізу підходів до класифікації принципів соціальної держави на сучасному етапі;

- дослідження тенденцій реалізації принципів соціальної держави в умовах сучасної Української держави;

- визначення шляхів підвищення ефективності реалізації принципів соціальної держави в Україні.

Реалізація цих завдань дозволила відстежити на конкретному правовому матеріалі розвиток принципів соціальної держави. Такий аналіз, на думку автора, сприятиме розробці нових підходів до розуміння сутності соціальної держави, вивченню теоретичного та практичного досвіду реалізації її принципів.

Нормативно-правову базу дослідження складають Конституція України, закони та інші нормативно-правові акти, міжнародні правові акти, зокрема реґіональні (акти Ради Європи), рішення Конституційного Суду України, конституційних судів Польщі, Угорщини, Литви та Німеччини, Верховного Суду США.

Об’єктом дослідження є соціальна держава як правове явище, сутність якого виявляється саме в процесі реалізації її принципів.

Предметом дисертаційного дослідження є принципи соціальної держави. У дисертації досліджуються сутність та властивості принципів соціальної держави, їх історична генеза, класифікація та закономірності реалізації принципів в процесі становлення в соціальної держави в Україні; визначаються шляхи підвищення ефективності механізму реалізації принципів соціальної держави.

Стан наукової розробки теми. В будь-якій країні у період орієнтації на ліберальні пріоритети (максимально вільний і неконтрольований ринок, послаблення державного втручання в багатьох сферах) ідеї соціальної держави набувають, як правило, другорядного значення. Послаблюється до них і наукова увага.

Така ситуація спостерігалася у вітчизняній правовій науці, коли в першій половині 90-х років ХХ ст. проблеми соціальної держави відійшли на другий план порівняно з дослідженням питань розбудови правової держави. Загальні питання з цієї тематики було відображено у працях таких відомих представників вітчизняної науки, як В. Бабкін, Ф. Кирилюк, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, В. Корнієнко, П. Рабінович, Ф. Рудич, О. Скакун, О. Скрипнюк, Є. Тихонова, Ю. Тодика, В. Цвєтков, М. Цвік, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та інші.

В окрему групу варто виділити російських дослідників, яких не можна віднести ні до вітчизняних, ні до західних, але які через низку психологічних, історичних та лінгвістичних причин мають неабиякий вплив на українську наукову думку. Це, зокрема, С. Алексєєв, К. Гаджиєв, М. Каргалова, І. Ледях, О. Лукашева, Л. Мамут, В. Мілецький, В. Пугачов, А. Соловйов, В. Четвернін, В. Чиркін.

Щодо західної правової науки, то серед авторів розробок з тематики соціальної держави слід відзначити А. Альбрехта, М. Арагона, Р. Дарендорфа, А. Кайзера, Р. Муллендер, Р. Нозіка, Р. Патнема, Д. Ролза, Л. Хайнца, К. Хессе, В. Цапфа.

Вже наприкінці 90-х років ХХ ст. – на початку ХХІ ст. теорія соціальної держави стала темою не тільки багатьох статей у вітчизняних фахових виданнях, а й декількох дисертаційних досліджень (Яковюк І.В, Панкевич О.З., Пижик І.М., Сокуренко В.В. та ін.). І. Яковюк докладно аналізує історичний шлях розвитку ідеї соціальної держави, її функції, зв’язок з громадянським суспільством та правовою державою. О. Панкевич зосереджується на класифікації моделей соціальної держави, тенденціях розвитку соціальної держави. І. Пижик акцентує увагу на політико-правових проблемах формування соціальної держави в Україні. В. Сокуренко звертається до утвердження соціальної справедливості та ролі міліції у процесі розбудови соціально-правової держави тощо. Однак, незважаючи на помітну активізацію уваги до проблеми соціальної держави, тема її принципів фактично залишається прогалиною в теорії держави і права. Як зазначає, зокрема, Яковюк І.В., проблема визначення змісту поняття “принцип соціальної держави” і досі залишається поза увагою науковців. З дослідників держави та права про принципи соціальної держави згадували М. Клеман, Ю. Пивоваров, В. Роік, І. Яковюк та А. Силагадзе.

Це дозволяє констатувати необхідність проведення подальших комплексних розробок в цьому напрямку, що якраз і зумовило звернення дисертанта до проблеми становлення, історичного розвитку, визначення і класифікації принципів соціальної держави, їх реалізації в Україні

Методологічну основу дисертації складає комплексне поєднання філософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження. Вивчення такого складного об’єкта, як соціальна держава, викликає необхідність розподілу - декомпозиції цілісної системи на системи нижчого рівня (підсистеми), які повинні досліджуватися автономно з обов’язковим урахуванням подальшого узгодження цілей кожної підсистеми із загальною ціллю системи соціальної держави. Застосування декомпозиції зумовлене не стільки необхідністю охопити неосяжне, скільки різнорідністю елементів, а як наслідок – необхідністю залучення фахівців різного профілю. Зазначена риса проблематики принципів соціальної держави вимагала також застосування формально-логічного методу дослідження, який полягав у розробці несуперечливої логічної послідовності викладення матеріалу, коли отримані наприкінці кожної частини дисертації висновки відповідають вихідним положенням та припущенням, зробленим на початку.

Також важливим науковим методом, який було покладено в основу дисертаційної праці, став історико-правовий метод пізнання. Його застосування зумовлене двома групами чинників. По-перше, принципи соціальної держави не тільки відповідали уявленням про саму соціальну державу на кожному історичному етапі (що передбачало виявлення тих історичних умов, які спричинили цей процес), але й змістовно трансформувалися в процесі історичного розвитку в різних політико-правових концепціях та підходах. Тому теоретична настанова цілісності дослідження вимагала від дисертанта розкриття не лише формальної несуперечності принципів різних моделей соціальної держави, а й показали їх органічну єдність з історико-правовими процесами та тими змінами, які відбувалися в ході суспільного та державного розвитку в хронологічній послідовності. Використання такого важливого методу пізнання, як діалектичний, спричинено тим, що сама соціальна держава є складним явищем, одним з джерел розвитку якого є ті внутрішні суперечності, які об`єктивно виникають в ході її функціонування.

У дослідженні також активно застосовувався структурно-функціональний метод. Необхідність його застосування пояснюється вимогою надати адекватне політико-правове тлумачення поняття “соціальна держава” та “принцип соціальної держави”, визначити їх сутність та зміст, тому що єдиною можливістю чітко обмежити предмет дослідження було виявлення структури цих політико-правових феноменів та визначити особливості, які дозволяють відділити їх від предметів інших політико-правових досліджень.

Серед загальнонаукових методів пізнання, які широко застосовуються правовою наукою, дисертантом було задіяно, серед інших, методи індукції та дедукції, які забезпечують цілісність, об`єктивність та конкретність наукового дослідження. При цьому кожен із зазначених методів виконував свої специфічні завдання, що дозволило дослідити обрану тему в комплексі.

Разом з тим, специфіка дослідження вимагала одночасного звернення до спеціальних методів правової науки. Серед них варто відзначити методи компаративно-правового аналізу, юридичного тлумачення правових норм, узагальнення законодавчих приписів. Також, окрім загальних теоретико-методологічних праць в галузі правової і політичної науки, логіка дослідження зумовила необхідність звернення до аналізу Конституції, чинного законодавства України, документів міжнародно-правового характеру, законопроектів, які виносилися на розгляд Верховної Ради України, низки програм державного розвитку, реформування правової та політичної системи, тобто використання формально-юридичного методу.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням генези, сутності, класифікації принципів соціальної держави, особливостей їх втілення в практиці вітчизняного державотворення та можливих шляхів підвищення ефективності механізму їх реалізації. Однією з важливих теоретико-методологічних новел дисертації стала спроба дати системний аналіз принципів соціальної держави в контексті актуальних проблем, які постали перед Україною на сучасному етапі, показати значення цих принципів для подальшої реалізації реформ в Україні. У дисертації також визначено роль принципів соціальної держави в стабілізації суспільства, підтримці врівноваженої системи гарантування прав особистості та її соціального захисту, сформульовані висновки щодо використання надбань сучасної правової науки в галузі досліджень реалізації принципів соціальної держави для державотворчих процесів в Україні.

Основні наукові положення та висновки, у яких найбільшою мірою відображено новину дослідження, зводяться до наступного.

1. Уточнене розуміння соціальної держави. Це така держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, створює індивідам рівні умови для матеріального самозабезпечення, надає соціальну допомогу особам, які опинилися у несприятливому економічному становищі, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя; перерозподіляє матеріальні блага відповідно до соціальної справедливості; має на меті забезпечення громадянського миру.

2. Зроблено висновок про те, що закономірним наслідком спроб правової ліберальної держави забезпечити на практиці реалізацію принципу людської гідності стала поява концепції соціальної держави, в основу якої покладене розуміння людської гідності, яким охоплюється внутрішня оцінка людиною її об’єктивно існуючої соціальної цінності. У свою чергу, висока оцінка людиною власної соціальної цінності неможлива без забезпечення права на вільну працю, відповідну оплату праці, адекватні житлові умови тощо.

3. Запропоноване власне розуміння співвідношення соціальної держави та соціалістичної. Доктрина соціальної держави виходить з того, що соціальна нерівність – цілком природний стан суспільства, викликаний, зокрема, фізичною, розумовою нерівністю. Тому соціальна держава може ставити собі за мету лише згладжування соціальної нерівності, подолання її крайніх форм, а не її ліквідацію (як це намагалася зробити соціалістична держава).

4. Конкретизовано дефініцію принципу соціальної держави. Це закріплені в законодавчих актах та судових рішеннях відправні ідеї, які виражають найважливіші закономірності побудови та функціонування соціальної держави, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю й загальнозначимістю, відповідають об`єктивній необхідності побудови (як орієнтири) і зміцнення соціальної держави.

5. Виявлені відмінності у системі принципів соціальної держави на етапах зародження та розвитку доктрини соціальної держави. На першому етапі ключове значення мали принципи відносної незалежності суспільних відносин, солідаризму (соціального партнерства), субсидіарності, які були властиві країнам Заходу ще до появи соціальної держави, оскільки вони є основою громадянського суспільства та правової держави. Для реалізації вимог соціальної держави ці принципи було лише пристосовано до соціальної сфери і доповнено низкою інших: принципами соціальних зобов'язань, соціальної рівності, соціальної справедливості, гарантованості (реальності) соціальних прав. Постсоціалістичні держави навпаки пристосовували розвинуту систему соціальних гарантій до принципів правової держави; але отримані в підсумку загальні ознаки соціальної держави збігаються.

6. З’ясовано, що в сучасних умовах пріоритет надано принципам відносної незалежності суспільних відносин, солідаризму (соціального партнерства), субсидіарності, що дозволяє говорити про плавне перевтілення концепції соціальної держави (social state) у "work state" (“держава праці”), тобто наголос робиться на підтримці і заохоченні працюючих.

7. Запропонована класифікація принципів соціальної держави за різними критеріями: за способом закріплення (текстуальне та казуальне); за рівнем закріплення (на національному та міжнародному рівнях); за спрямованістю (принципи побудови та принципи функціонування соціальної держави); за сферами реалізації (загальносоціальні, політичні, економічні, юридичні). Дана докладна характеристика юридичних принципів функціонування соціальної держави (людської гідності, рівних можливостей, соціальної справедливості, солідаризму (соціального партнерства), соціальної рівності, соціальних зобов’язань, субсидіарності, відносної незалежності суспільних відносин, реальності (або гарантованості) соціальних прав).

8. Доведено, що ступінь фактичної реалізації різних принципів соціальної держави, закріплених прямо чи опосередковано у Конституції та законодавстві України, не є однаковим. Принципи соціальної рівності, соціальних зобов’язань, соціальної справедливості докладно зафіксовано на рівні законодавства України ще з часів УРСР, механізм їх реалізації розроблявся десятиріччями; але цей механізм не є адекватним сучасним суспільно-політичним та економічним умовам. Принципи відносної незалежності суспільних відносин, солідаризму (соціального партнерства), субсидіарності недостатньо закріплено на законодавчому рівні, а тому належних правових механізмів реалізації цих принципів не створено. Принципи рівних можливостей та гарантованості (реальності) соціальних прав було законодавчо закріплено лише за останні кілька років, але механізм їхньої реалізації до кінця не розроблено.

9. Запропоновано висновки щодо механізму реалізації принципів соціальної держави, який має у своєму складі юридичний, соціальний (складається з економічних, політичних, організаційних чинників) та соціально-психологічний аспекти. Юридичний аспект механізму реалізації принципів соціальної держави охоплює весь юридичний інструментарій, за допомогою якого забезпечується втілення принципів соціальної держави у діяльність самої держави (її органів), суспільства, соціальних груп та окремих осіб.

10. На підставі закріпленої у ст. 21 Конституції України невідчужуваності прав і свобод людини зроблено висновок, що будь-які конституційні права (зокрема і соціально-економічні) не встановлюються державою, а лише визнаються і гарантуються нею.

11. Наведено пропозиції щодо шляхів підвищення ефективності механізму реалізації принципів соціальної держави: конкретизація принципів соціальної держави у законодавстві та встановлення гарантованого обсягу соціальних послуг, кодифікація соціального законодавства; перехід до адресної соціальної допомоги, реорганізація соціального блоку уряду; запровадження інституту конституційної скарги; введення інституту уповноваженого ВРУ з соціальних питань; створення колегій з розгляду соціальних спорів у судах загальної юрисдикції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в результаті комплексного наукового дослідження системи принципів соціальної держави сформульовано теоретичні положення, висновки та рекомендації, які сприяють не тільки поглибленню їх теоретичного осмислення, а й підвищенню ефективності практичного втілення. Основні теоретичні узагальнення і висновки дисертації можуть бути використані для обґрунтування необхідності підготовки та ухвалення низки законів та інших нормативно-правових актів в соціальній сфері, а також у процесі досліджень наукових дисциплін “Загальна теорія держави та права”, “Історія політичних та правових вчень” та “Конституційне право”; при розробці окремих спецкурсів та організації роботи проблемних груп і наукових семінарів.

Апробація результатів дослідження. Концепція та основні положення дисертаційного дослідження були предметом неодноразового обговорення на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка й кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України. Результати дослідження оприлюднювалися на трьох науково-практичних конференціях в Україні та за кордоном: на міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих учених” - м. Хмельницький 2002 р., на VIII реґіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” – м. Львів, 2002 р., на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальные проблемы реформирования правовой системы РФ” – Белгород (РФ) – 2002 р. Висновки, отримані в результаті дисертаційного дослідження, впроваджуються дисертантом у навчальний процес в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка під час проведення семінарських занять з курсу “Теорія держави і права”.

Результати дослідження знайшли відображення у восьми публікаціях дисертанта, з них п'ять – у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена її завданням та предметом. Робота складається зі вступу, 2 розділів, що мають шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації становить 213 сторінок. Список використаних джерел налічує 260 джерел, займаючи 26 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь її розробки у науковій літературі, важливість на сучасному етапі розвитку Української держави, формулюється мета і завдання дослідження, методологічні підходи, визначаються основні теоретичні положення, які відображають новизну і особистий внесок здобувача в розробку даної теми; окреслюються джерельна база, теоретичне та практичне значення роботи, надаються відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ перший “Поняття принципів соціальної держави та їх класифікація” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Генеза соціальної держави” досліджується зародження ідеї соціальної держави та еволюція поглядів на концепцію соціальної держави впродовж історичного розвитку суспільства. Суспільство прийшло до моделі соціальної держави після тривалих пошуків найефективнішого шляху забезпечення добробуту громадян.

Цей пошук активізувався вже в період домінування концепції держави “нічного сторожа”, яка вбачала своїм завданням здійснення піклування про добробут особистостей і суспільства в цілому, створення замість феодальної нової системи соціального захисту. В дисертації робиться висновок, що через внутрішні суперечності держава “нічного сторожа” шляхом накладання обмежень та втручання в усі сфери суспільного і приватного життя з часом гальмувала розвиток громадянського суспільства, підприємництва та суспільної самодіяльності взагалі.

Правова ліберальна держава також прагнула діяти на користь своїм громадянам. Але тепер уже вважалося, що безпосередня діяльність держави в цьому напрямку може призвести лише до зростання споживацьких настроїв у суспільстві, до патерналізму. На думку автора, правова ліберальна держава зайшла в глухий кут, прагнучи гарантувати та захищати гідність людини. В процесі розвитку такого типу держави з’ясувалося, що тільки соціальна держава веде до утвердження людської гідності в повному обсязі.

Безпосередній вплив на появу доктрини соціальної держави справила західна теорія “загального благоденства” як концентрований вираз системи фундаментальних ідей та принципів соціальної, політичної, правової культури суспільств правоцентристського типу.

В дисертації розглядається загальна хронологія розвитку концепції соціальної держави, починаючи від занепаду поліцейської держави в Німеччині та Росії та якісних перетворень теорії ліберальної правової держави у Великій Британії та Франції у 1800-1880 роках і закінчуючи останніми тенденціями початку ХХІ століття. Такий аналіз дав змогу констатувати, що єдиної концепції соціальної держави не існує. Ця умовна назва надається різним моделям, які в різних країнах відрізняються не лише назвами, а й певними суттєвими особливостями.

У дисертації з’ясовано, що окремим етапом розвитку концепції соціальної держави слід вважати процес перетворення колишніх соціалістичних держави на соціальні. Постсоціалістичним країнам, на відміну від країн Заходу, де спочатку були створені засади правової держави; довелося рухатися в зворотному напрямі: соціальна характеристика держави доповнювалася демократичним та правовим змістом. Зовні вони були соціальними, адже соціальна функція в цих країнах була досить розвинутою, однак по суті називати їх соціальними підстав немає. В дисертаційному дослідженні зауважується, що для соціальної держави важливе дотримання всіх її принципів у сукупності. В СРСР же відбувався ухил в бік зрівнялівки і спотвореного розуміння соціальної справедливості, що у відриві від інших принципів соціальної держави сприяло зростанню споживацьких, патерналістських настроїв у суспільстві.

У підрозділі 1.2. “Поняття принципу соціальної держави” розглядається правова природа принципів соціальної держави та дається їх загальна характеристика.

Через необхідність встановлення сутності принципів соціальної держави перед дисертантом постала потреба визначитися у питанні природи соціальної держави. На основі аналізу конституцій країн СНД, Східної та Центральної Європи робиться висновок, що соціальну державу (а не соціально-правову) можливо розглядати як самостійне правове явище. Навіть якщо виходити з формального погляду, в жодній конституції країн Східної та Центральної Європи (окрім Білорусі) не йдеться ні про соціально-правову, ні про правову соціальну, ні про соціальну правову державу (в той час як в Україні навпаки - деякі дослідники пропонують вилучити кому зі ст. 1 Конституції між словами "соціальна, правова"). Проаналізувавши досвід різних країн, автор доходить висновку, що соціальна держава в сучасному розумінні не може бути не правовою, оскільки стала наступною стадією розвитку правової держави.

У дисертації соціальна держава розглядається як така держава, що визнає людину найвищою соціальною цінністю, створює індивідам рівні умови для матеріального самозабезпечення, надає соціальну допомогу особам, які опинилися у скрутному становищі, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя; перерозподіляє матеріальні блага відповідно до принципу соціальної справедливості; і має за мету забезпечення громадянського миру та злагоди в суспільстві.

Після критичного аналізу основних наявних поглядів на принципи соціальної держави в дисертації пропонується їх власне розуміння як таких відправних ідей існування соціальної держави, які виражають найважливіші закономірності та підвалини такого типу держави; відрізняються універсальністю, вищою імперативністю й загальнозначимістю. Принципи соціальної держави спрямовують та синхронізують весь механізм функціонування соціальної держави як політико-правового явища.

У підрозділі 1.3. “Класифікація принципів соціальної держави та їх характеристика” розглянуто різні критерії класифікації принципів соціальної держави, запропоновано їх систему та проаналізовано кожен з цих принципів.

Оскільки сама соціальна держава є комплексним явищем, властиві їй принципи дисертант з певним ступенем умовності поділяє на загальносоціальні, економічні та юридичні.

В дослідженні основна увага зосереджена на юридичних принципах соціальної держави, до яких відносяться ті принципи, реалізація яких потребує певних правових механізмів і безпосередньо впливає на правову систему держави. Юридичні принципи соціальної держави автор поділяє за способом їх закріплення: пряме текстуальне та казуальне закріплення, за рівнем закріплення: в національному законодавстві чи на міжнародному рівні (судові рішення, на думку дисертанта, не можуть містити нові принципи, які відсутні в Конституції у ратифікованих міжнародних договорах), за спрямованістю: принципи побудови (організації) соціальної держави (переважання в діяльності держави методів нормативного регулювання суспільних відносин; недопущення державою анархії в цих відносинах; обов`язкове надання державній сваволі правової форми шляхом здійснення діяльності держави на основі чинних законів, що мають, з погляду держави, вищу юридичну цінність) та принципи її функціонування. Саме останні найповніше відбивають сутність та призначення соціальної держави.

Дисертант пропонує розглядати таку систему принципів функціонування соціальної держави: людської гідності, рівних можливостей, соціальної справедливості, солідаризму (соціального партнерства), соціальної рівності, соціальних зобов’язань, субсидіарності, відносної незалежності суспільних відносин, реальності (або гарантованості) соціальних прав. В даному підрозділі докладно проаналізовано кожен з названих принципів.

Виходячи з того, що головна мета соціальної держави - гарантування людської гідності у всій її багатоаспектності, саме принцип людської гідності слід вважати визначальним. Цей принцип є найабстрактнішим виразом решти принципів соціальної держави, тому що тільки соціальна держава веде до утвердження людської гідності в повному обсязі. Забезпечення людської гідності лише в класичному аспекті (особиста свобода, захист від тортур, нелюдського поводження) не гарантує від фактичної нерівності. Гідність людини в ширшому розумінні – це її внутрішня самооцінка, яка базується на об’єктивно існуючій цінності цієї людини для інших людей. В цьому аспекті велике значення має забезпечення гідного рівня існування.

Розділі другий “Реалізація принципів соціальної держави в Україні” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. “Нормативне закріплення принципів соціальної держави” після докладного аналізу Конституції України та значного масиву законодавчих актів робиться висновок про те, що на нормативному рівні найдокладніше втілено принципи, які є спільними як для соціальної держави, так і для соціалістичної - в яких ідеться про роль держави в забезпеченні добробуту громадян - соціальної справедливості, соціальних зобов’язань, соціальної рівності. Але формулювання ч.1 ст. 46 Основного Закону, на думку дисертанта, не повною мірою відповідає взятим Україною на себе міжнародним зобов’язанням (щодо соціального захисту людини, а не тільки громадянина), а тому має бути уточнене.

Водночас в дисертації констатується, що в Україні не створено умов для залучення суспільних регуляторів соціальних процесів, тобто для реалізації принципів солідаризму, субсидіарності, відносної незалежності суспільних відносин. А оскільки всі принципи соціальної держави в комплексі спрямовано на досягнення головного – людської гідності, то неповна чи навіть вибіркова їх фіксація не дає підстав говорити про належне закріплення принципу людської гідності.

Навіть після "помаранчевої революції" держава зосереджує свою увагу не на активній соціальній політиці (створення умов для продуктивної праці), а на пасивній (пряма матеріальна підтримка малозабезпечених). Таким чином, за формальними ознаками Україна більше тяжіє до моделі держави "загального благоденства", тобто насамперед прагне підняти рівень життя найбідніших до середнього рівня.

У підрозділі 2.2. “Фактичний стан реалізації принципів соціальної держави” проаналізовано значний масив статистичної інформації, звіти українських неурядових організацій та міжнародних організацій, на підставі чого зроблено висновок, що із дев’яти юридичних принципів соціальної держави повною мірою в Україні не реалізований жоден. Це означає, що принцип людської гідності також не дотриманий. В дисертації аналізуються різні причини цього явища для різних принципів.

Перша група – це принципи, які дуже докладно реґламентовано на рівні Конституції та законодавства, механізм реалізації яких розроблявся десятиріччями, але, які, тим не менше, не працюють. До цієї групи належать принципи соціальної рівності, соціальних зобов’язань та соціальної справедливості. Фактично ці принципи означають пряму державну фінансову допомогу, що у відриві від інших принципів соціальної держави не сприяє збільшенню людей, здатних подбати про статок себе та своєї сім’ї. Тобто пропорція знедолених дедалі зростає, що потребує ще більших державних витрат. Отже, механізми реалізації цих принципів потребують вдосконалення.

Друга група – це ті принципи, які недостатньо закріплені або взагалі не відображені на рівні Конституції та законодавства. Це принципи відносної незалежності суспільних відносин, солідаризму (соціального партнерства), субсидіарності. В дисертації зазначається, що оскільки ці принципи нормативно не закріплені, і жодних правових механізмів їх реалізації не створено, то вони не реалізуються на практиці. Проте автор вважає, що втілення цих принципів залежить не тільки від держави, а й від індивідів, громадянського суспільства загалом. Вказані принципи дисертант вважає найважливішими для України, оскільки ніяка держава не здатна реалізувати широкі соціальні зобов’язання без участі структур громадянського суспільства.

До третьої групи у дисертації віднесено лише два принципи – принцип рівних можливостей та принцип реальності соціальних прав. Їх особливість полягає в тому, що в теперішній якості вони були закріплені на рівні законодавства лише в останні роки (соціально-економічних прав вистачало і в Конституції УРСР, але вона не була законом прямої дії). Проте, на цьому законодавець зупинився, не намагаючись втілити проголошені декларації в життя. Тобто принципи не були конкретизовані, механізм їхньої реалізації до кінця не розроблено.

Із прийняттям Конституції 1996 року формально будь-яка особа отримала право звернутися до суду за захистом своїх не тільки громадянських та політичних, а й соціальних прав. Але без конкретизації останніх на рівні законодавства особі буде досить важко (якщо взагалі можливо ) довести порушення соціальних прав.

У підрозділі 2.3. “Основні напрями підвищення ефективності механізму реалізації принципів соціальної держави в Україні” на основі аналізу практики робиться висновок, що реалізація принципів соціальної держави має спільні риси з реалізацією законодавства.

В механізмі реалізації принципів соціальної держави дисертант пропонує виділяти наступні аспекти: юридичний, соціальний (складається з економічних, політичних, організаційних чинників), соціально-психологічний. При цьому необхідною умовою для реалізації принципів соціальної держави є активна діяльність інститутів громадянського суспільства.

Юридичний механізм розглядається в дисертації як відносно самостійна та вирішальна складова всього механізму реалізації принципів соціальної держави. Він охоплює весь юридичний інструментарій, за допомогою якого забезпечується втілення принципів соціальної держави у діяльність самої держави (її органів), суспільства, соціальних груп та окремих осіб.

Найважливішим кроком в цьому аспекті автор визначає конкретизацію в законах (а в деяких випадках – і в підзаконних актах) як самих принципів, так і соціально-економічних прав (і їх гарантованого обсягу), оскільки принципи соціальної держави передбачають визнання соціальних прав, відбивають засади забезпечення, здійснення та захисту таких прав. Так, у поданому урядом до ВР проекті Трудового Кодексу України та у Законі “Про зайнятість населення” необхідно конкретизувати обсяги гарантованого права на працю за умов різноманітності форм власності на засоби виробництва.

В дисертації пропонуються й інші заходи, спрямовані на підвищення ефективності механізму реалізації принципів соціальної держави в Україні, які можна умовно поділити на :

Правові (нормативні) чинники:

- з метою більш повного й адекватного сучасним досягненням у галузі прав людини втілення в Основному Законі принципів соціальної держави викласти ч. 1 статті 46 Конституції України в такій редакції: “Кожен має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення його в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом”.

- розробити та впровадити відповідні загальнодержавні програми, в яких був би конкретизований гарантований державою (у тому числі державним фінансуванням) обсяг безоплатної медичної допомоги всім громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, запроваджено обов'язкове медичне страхування;

- провести кодифікацію соціального законодавства, об’єднавши в Соціальному кодексі всі приписи, спрямовані на соціальний захист населення, врахувавши при цьому як позитивний досвід СРСР/УРСР у проведенні соціальної політики (система обліку менш забезпечених верств населення, гарантованість певних обсягів соціальних благ), так і вимоги і рекомендації Ради Європи та ЄС;

- послідовно дотримуватися адресності соціальної допомоги;

- замінити (при можливості) соціальні пільги та допомоги на грошові виплати;

- стимулювати та заохотити діяльності суспільних інституцій у соціальній сфері;

- ратифікувати Європейську соціальну хартію без суттєвих застережень.

Організаційно-правові чинники:

- реорганізація соціального блоку уряду шляхом переходу до функціонального принципу та персоніфікації політичної відповідальності за проведення соціальної реформи (наприклад, введення посади віце-прем’єра з соціальних питань);

- спрощення процедури реєстрації благодійних організацій;

- затвердження Програми соціального реформування із встановленням чітких строків реалізації кожного етапу;

- запровадження інституту конституційної скарги, що призведе до зміцнення ролі Конституційного Суду України як посередника між державою та суспільством та захисника соціально-економічних прав і засад соціальної держави;

- запровадження інституту спеціалізованого “омбудсмана” з соціальних питань (шляхом концептуальної зміни Закону України “Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”) за зразком США; або введення посади представника уповноваженого ВРУ з соціальних питань (що не потребує змін законодавства);

- створення спеціалізованих колегій у судах загальної юрисдикції (в подальшому, можливо, - і спеціальних соціальних судів) для вирішення спорів з соціальних питань - з метою підвищення професіоналізму суддів при розгляді скарг з приводу порушення соціальних прав.

Політичні чинники:

- за умов демократії лише покращення економічної ситуації може призвести до зменшення ролі політичних сил деструктивного спрямування;

- необхідно використати чисельну перевагу нелівих політичних сил у парламенті для проведення реформи з метою впорядкування існуючих соціальних пільг та допомог;

Економічні чинники:

-впровадження гнучкої податкової політики та раціональних соціальних трансфертів, зменшення податку на прибуток;

- спрощення процедури реєстрації суб’єктів малого та середнього бізнесу;

- захист прав дрібних акціонерів.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1. Доктрина соціальної держави стала послідовним продовженням західної концепції “загального благоденства” як концентрованого виразу системи фундаментальних ідей та принципів соціальної, політичної, правової культури суспільств правоцентристського типу. До виникнення цієї доктрини були причетні численні наукові школи, ідеологічні напрямки та політичні рухи. Ключове значення в цьому процесі мали спроби правової ліберальної держави забезпечити людську гідність, коли виявилося, що людська гідність є багатоаспектним явищем. Протягом останніх років вперше за повоєнний час у більшості європейських держав та в Північній Америці, насамперед через економічні причини, відбувається обмеження соціальної держави шляхом звуження обсягу гарантованих соціальних прав. Відповідальність за забезпечення добробуту людей більшою мірою переходить від держави до інститутів громадянського суспільства.

2. Соціальна держава – це та держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, створює індивідам рівні умови для матеріального самозабезпечення, надає соціальну допомогу особам, які опинилися у скрутному становищі, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя; перерозподіляє матеріальні блага відповідно за соціальною справедливістю; має на меті забезпечення громадянського миру та злагоди в суспільстві.

3. Принципи соціальної держави – це відправні ідеї, які виражають її найважливіші закономірності та підвалини, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю й загальнозначимістю. Вони можуть як прямо закріплюватися в тексті законодавчих актів, так і випливати з них.

4. Принципи соціальної держави з певним ступенем умовності можна поділити на загальносоціальні, економічні та власне юридичні. До останніх слід відносити ті принципи, реалізація яких вимагає певних правових механізмів та безпосереднього впливу на структурну організацію всієї правової дійсності – тобто на правову систему держави. Юридичні принципи соціальної держави класифікуються за наступними критеріями: за способом закріплення;