НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЮРОВСЬКА ВІКТОРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 349.3:369.3

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН В СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: | кандидат юридичних наук, доцент Жернаков Володимир Володимирович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри трудового права.

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор Ротань Володимир Гаврилович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, завідувач кафедри цивільного та трудового права;

кандидат юридичних наук, доцент Болотіна  Нінель Борисівна, Київський юридичний інститут МВС, професор кафедри цивільно-правових дисциплін.

Провідна установа: | Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, відділ з проблем цивільного, трудового та підприємницького права.

Захист відбудеться 21 грудня 2005 р. о 11-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.03 при Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 19 листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О.Рум’янцев

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відповідно до Конституції України громадянам України гарантується право на соціальний захист, яке включає, окрім іншого, і право на забезпечення у разі настання безробіття з незалежних від особи причин. Проблема безробіття характерна для будь-якої країни з ринковою економікою. В Україні офіційно безробіття було визнано із прийняттям 1.03.1991 р. Закону “Про зайнятість населення”, а з набранням чинності 1.01. 2001 р. Законом “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” започатковано соціальний захист незайнятого населення країни на страхових засадах.

Нинішні соціально-економічні умови життя, вірогідність настання безробіття як одного з найпоширеніших соціальних ризиків, спричинене ринковим характером виробництва, потребують вироблення наукових підходів до визначення теоретичних засад загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Розвиток правового регулювання в цьому напрямку має базуватись на науковому осмисленні правових відносин, що виникають в цій сфері, правового статусу суб’єктів, їхніх прав та обов’язків, визначенні об’єкту цих правовідносин тощо. Інтеграція до європейського простору вимагають також вивчення зарубіжного законодавства та міжнародних стандартів у цій галузі з метою запровадження позитивного досвіду у вітчизняне законодавство.

Оскільки безробіття за радянських часів не існувало з 1930 року і до початку 90-х років минулого сторіччя, в науці практично відсутні сучасні теоретичні розробки цієї проблем. Перехід до ринку відновив цей соціальний ризик, що зумовило появу наукових досліджень з питань зайнятості населення, захисту трудових прав громадян в умовах безробіття (А.Ю. Бабаскін, Т.В.Маркіна, В.П. Пастухов, М.П.Головко). Лише останнім часом деякі вчені (О.Є. Мачульська, І.О. Гуменюк, М.І.Боднарук) звернулись до розгляду окремих питань соціального страхування на випадок безробіття Але й досі відсутні комплексні наукові дослідження цієї системи загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, принципів, правовідносин, які виникають у цій сфері, статусу суб’єктів цих відносин та інших актуальних питань, що виникають із впровадженням даної системи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами планами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001-2005 роки “Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864) та затверджена вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 17.01.2003 року (протокол №6).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає у комплексному дослідженні правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; визначенні правового статусу його суб’єктів; характеристиці правовідносин, що виникають в процесі його реалізації; вирішенні питань вдосконалення законодавства, яке регулює цей вид страхування.

Для реалізації мети дослідження ставилися такі основні задачі:

-

-

-

-

-

-

-

Об’єкт дослідження становлять правові відносини в сфері соціального страхування.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання реалізації норм про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Методи дослідження. При написанні роботи застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні правові методи дослідження. Зокрема, історичний, діалектичний та порівняльно-правовий методи застосовувалися при вивченні динаміки розвитку законодавства про соціальне страхування; абстрагування та узагальнення – у процесі розробки дефініцій різних правових понять і категорій, таких як соціальний ризик, принципи соціального страхування; правовий статус суб’єктів цього виду страхування; формально-юридичний – у процесі створення нових правових норм щодо регулювання відносин щодо соціального страхування від безробіття.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

У межах дослідження одержано такі результати, що мають наукову новизну:

1. Визначено характерні риси соціального ризику та запропоновано власне його визначення.

2. Вперше виділено два соціальні ризики, які супроводжують економічно активну людину: більш широкий соціальний ризик незайнятості і соціальний ризик безробіття; проведено порівняльний аналіз між ними та сформульовано відповідні поняття.

3. Вперше обґрунтовано висновок, що у сфері права соціального забезпечення мають перебувати лише ті відносини із пошуку і влаштування на підходящу роботу, які здійснюються за допомогою державної служби зайнятості. Діяльність комерційних недержавних посередників із надання послуг працевлаштування є предметом цивільного права. Самостійне працевлаштування на стадії пошуку роботи не може регулюватися правом взагалі, а на стадії укладення трудового договору – потрапляє у сферу впливу трудового права.

4. Запропоновано власне визначення поняття принципів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

5. Доведено, що об’єктом соціального страхування на випадок безробіття є сукупність матеріальних інтересів, пов’язаних із можливістю особи заробляти (отримувати дохід) собі та членам своєї сім’ї на життя найманою працею чи у інший спосіб, незаборонений законом.

6. Обґрунтовано, що у визначенні мінімального рівня матеріального забезпечення на випадок безробіття слід враховувати стимулюючу функцію допомоги по безробіттю, а також інших видів матеріального забезпечення та існування обов’язку особи щодо утримання родини.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють поглибленому розумінню правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування від безробіття. Висновки та пропозиції, сформульовані в роботі, можуть бути враховані при внесенні змін і доповнень до законів та підзаконних актів, а також при розробці та реалізації програм діяльності уряду в соціальній сфері.

Матеріали дисертації мають пізнавальне значення і можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу права соціального забезпечення та при підготовці навчальної, інформаційної і методичної літератури.

Апробація результатів дисертації. Робота виконана та обговорена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати проведеного дослідження доповідались на наукових конференціях, зокрема: науково-практичній конференції „Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, 30 січня 2003 р.); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (м. Сімферополь, Національний університет внутрішніх справ на базі Кримського юридичного інституту, 19-20 травня 2003 р.); науково-практичній конференції „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (м. Запоріжжя, 25-26 червня 2004 р.); науково-практичній конференції „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (м. Суми, 2-4 червня 2005 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у трьох наукових статтях і тезах виступів на п’ятьох наукових конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Структура дисертації відображає мету, задачі і основні напрями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (201 найменування). Загальний обсяг дисертації 218 сторінок, із яких основного тексту 198 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ містить обґрунтування теми дисертації, її мету і задачі, викладення сутності досліджуваної наукової проблеми та стану її розробки, теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, її наукову новизну, апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” досліджуються закономірності, які обумовлюють необхідність його існування та подальшого розвитку.

Підрозділ 1.1 “Соціальний ризик безробіття як передумова існування загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” присвячено дослідженню безробіття як соціально-правового явища та ризику безробіття як підгрунтя існування цього виду соціального страхування.

Дослідивши економічні та соціологічні підходи до соціального ризику безробіття (Г. Адлер, М.І. Сувіров, В.Г. Яроцький, А.А. Раєвський), проаналізувавши погляди вчених-юристів різних часів (М.А. Вігдорчик, Л.В. Забєлін, А.Вишневецький, В.С. Андрєєв, К.С. Батигін, А.С. Краснопольський, В.В. Караваєв, І.М. Сирота, Н.А. Куніна, Р.І. Іванова), дисертантка визначила такі його риси: він є ймовірною можливістю певних негативних явищ, внаслідок яких виникає стан соціальної незахищеності (матеріальної незабезпеченості); причини такого стану полягають у площині людського існування у суспільстві та поділяються на об’єктивні (виникають або через природу людини, або зумовлені її соціальним становищем) та суб’єктивні (зумовлені фізіологічними особливостями людини (хвороба, старість), демографічними (народження і виховання дітей), а також економічними чинниками (відсутність попиту на власну робочу силу, втрата джерел до існування)); він має бути формалізованим; соціальна незахищеність як реалізований ризик не зачіпає заможних осіб, для яких негативні життєві обставини викликають певну зміну, але не кардинальне погіршення матеріального стану.

У сучасних умовах захист населення від безробіття здійснюється як на засадах соціального страхування, так і через систему соціальної допомоги. Розмежування між вказаними напрямками зумовлюється різним характером соціального ризику, який ними забезпечується. По-перше, соціальні ризики поділяються на страхові (забезпечуються в рамках системи соціального страхування) та нестрахові (за програмою державної соціальної підтримки). По-друге, визначення у Законі “Про зайнятість населення” кола безробітних, а також розмежування у Законі “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” кола застрахованих (у тому числі добровільно) і незастрахованих осіб дозволяє виділити два соціальні ризики, які супроводжують економічно активну людину: більш загальний соціальний ризик незайнятості та соціальний ризик безробіття.

Авторка підкреслює, що вони мають спільні ознаки (обидва походять від стану зайнятості особи і стосуються лише осіб, які здатні самостійно заробляти собі на життя; мають об’єктивний та суспільно значимий характер; створюють стан соціальної незабезпеченості, обмежують нормальну життєдіяльність людини; їх реалізація викликає потребу у наданні допомоги з боку держави чи суспільства, а тому законодавство визнає їх юридично значимими) та відмінності (статус відповідної особи (соціальний ризик безробіття притаманний тим, хто вже мав роботу, тоді як ризик незайнятості поширюється і на тих, хто не працював або не отримував доходу); матеріальна незабезпеченість особи настає саме через втрату роботи, а не іншого заняття, що приносить певний доход). Тому соціальний ризик безробіття – це ймовірність настання матеріальної незабезпеченості внаслідок відсутності заробітку чи іншого трудового доходу через втрату роботи і неспроможність самостійно її підшукати, а соціальний ризик незайнятості - це ймовірність настання соціальної незабезпеченості внаслідок відсутності можливості займатися суспільно значимою діяльністю та отримувати від неї доходи, за наявності прагнення особи до такої діяльності.

У підрозділі 1.2 „Становлення та розвиток загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” досліджується нормативне регулювання соціального страхування від безробіття на різних етапах у різних країнах та визначаються характерні риси його сучасного стану в Україні.

Становлення добровільного страхування на випадок безробіття у різних країнах мало свою специфіку (активна роль профспілок у його організації у Великої Британії; участь муніципалітетів в організації допомоги безробітним у Швейцарії, Німеччині, Італії („бернська система”); підтримання органами місцевої влади профспілкового страхування від безробіття („гентська система”) у Бельгії, Франції, Німеччині). Але неефективність і фінансова неспроможність цих систем зумовили участь держави у соціальному страхуванні. Першою обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, організоване виключно державою, у 1911 році запровадила Англія. Після Першої світової війни воно було також запроваджено в Німеччині, Австрії, Італії, Австралії, Польщі, тобто і в тій частині України, яка належала останній.

Дослідження обов’язкового соціальне страхування на випадок безробіття періоду з 1917 року до кінця 20-х років, аналіз законодавства з початку 90-х років XX століття і до нинішнього часу дозволили виділити його закономірності та на цій підставі наступним чином охарактеризувати цей правовий інститут: по-перше, застраховані беруть участь у формуванні коштів соціального страхування; по-друге, страхування на випадок безробіття поєднує страхові засади надання підтримки тим, хто втратив роботу, із трудовою допомогою безробітним; по-третє, воно здійснюється з використанням вже існуючої інфраструктури державної служби зайнятості, на яку покладено більшість функцій з надання матеріального забезпечення та соціальних послуг безробітним (чим можна пояснити поширення права на більшість видів допомоги та забезпечення на незастрахованих осіб); по-четверте, управління цією системою здійснюється не державою одноосібно, а на паритетних засадах за участі застрахованих та підприємців.

Оскільки у чинній системі соціального страхування на випадок безробіття забезпечується захист як застрахованих, так і не застрахованих осіб, важливо домогтися ефективного використання його коштів Тому рівень соціального захисту тих, хто попередньо працював і сплачував страхові внески, має бути вищим, аніж інших незайнятих осіб, про яких держава піклується самостійно.

Підрозділ 1.3 „Принципи сучасного загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” містить характеристику сучасних принципів цього виду страхування.

Проаналізувавши погляди науковців (В.С. Андрєєв, Т.З. Герасимів, А.Н. Єгоров, М.Л. Захаров, Е.Г Тучкова, С.І. Кобзєва, О.Є. Мачульська, І.М. Сирота, А.С. Краснопольський, Є.І. Астрахан, К.С. Батигін) на цю проблему, дисертантка відзначає, що закріплення принципів права безпосередньо у нормативно-правовому акті є ознакою розвиненості та досконалості правової системи.

Принципи загальнообов’язкового державного соціального страхування пропонується визначити як головні ідеї, керівні засади, закріплені законом, що виражають об’єктивні закономірності і визначають структуру побудови і напрямки розвитку нормативно-правого регулювання соціально-економічних відносин, що виникають у зв’язку із соціальним захистом населення від наслідків соціального ризику. Кожен з принципів має власне соціальне значення і цінність, але лише у своїй сукупності вони стають ефективним чинником розвитку соціального страхування.

Авторка підтримує думку про існування єдиного юридичного механізму регулювання усіх видів соціального страхування, заснованого на спільних принципах права та методах (Н.Б.Болотіна), та зауважує, що загальні принципи, притаманні підгалузі права загальнообов’язкового державного соціального страхування, у рамках системи страхування від безробіття уточнюються і конкретизуються. Серед закріплених у статті 2 відповідного Закону принципів визначені як основоположні ідеї, так і положення, що в подальшому можуть бути скорегованими відповідно до ситуації у суспільстві та державі. Так, принцип обов’язковості страхування найманих працівників доповнюється у сучасних умовах принципом добровільності страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності.

Принцип надання державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав характеризується тим, що елементами його змісту є принципи законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття та цільового використання коштів, а серед державних гарантій прав застрахованих чільне місце посідає діяльність з нагляду у сфері соціального страхування на випадок безробіття.

Для повної реалізації у сучасних умовах принципу обов'язковості фінансування Фондом витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг в обсягах, передбачених Законом, слід досягти оптимального співвідношення суми коштів, які акумулюються у Фонді соціального страхування, і кількості безробітних, що отримують забезпечення з Фонду.

Втілення принципу надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги відіграє гарантійну функцію для осіб, які потребують допомоги через настання соціального ризику безробіття. У визначенні цього мінімального рівня слід враховувати стимулюючу функцію допомоги по безробіттю, а також інших видів матеріального забезпечення та існування обов’язку щодо утримання родини. Розмір допомоги у разі настання безробіття має співвідноситися із прожитковим мінімумом лише на початковій стадії виплати, а надалі може зменшуватися. Але у випадку, коли особа перебуває у стані довготривалого безробіття, держава за рахунок надання соціальної допомоги має підтримати безробітного і його родину.

Розділ другий „Правовий статус суб’єктів правовідносин загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття”, що складається із трьох підрозділів, присвячено дослідженню правового статусу суб’єктів правовідносин в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування.

У підрозділі 2.1 “Правовий статус фізичних осіб у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” зазначається, що ключовими моментами у визначенні й характеристиці правосуб’єктності фізичної особи у галузі соціального страхування на випадок безробіття слід визнати: 1) гарантованість надання соціального забезпечення кожному – як члену суспільства і працівнику – завдяки обов’язковому соціальному страхуванню; 2) визначення зобов’язаного суб’єкта, на якого покладено обов’язок здійснювати соціальне страхування на користь застрахованої особи. Правовий статус особи у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні нерозривно пов’язаний з її трудовим правовим статусом; умовою існування правовідносин соціального страхування на випадок безробіття є наявність трудових правовідносин між працівником і роботодавцем; при цьому останній якраз і зобов’язаний здійснювати страхування на випадок безробіття на користь застрахованої особи (працівника).

Правосуб’єктною у галузі соціального страхування на випадок безробіття слід визнавати будь-яку особу за наявності таких умов: а) досягнення віку, з якого можлива реалізація права на працю; б) відсутність хворобливого стану організму, який дає підстави для визнання її інвалідом; в) відсутність підстав для призначення будь-якої пенсії, передбаченої законодавством України. Набуття ж статусу застрахованої особи відбувається з моменту поєднання вищевказаних умов і спеціального правостворюючого юридичного факту, передбаченого Законом (певні значимі дії, які спричиняють сплату внесків на користь застрахованого). Специфіка правового становища добровільно застрахованих осіб полягає у спеціальному характері відповідальності за несплату чи несвоєчасну сплату страхових внесків, оскільки вони втрачають статус застрахованої особи з першого дня, за який страхові внески не сплачено.

На думку дисертантки, працюючі пенсіонери, а також особи, які мають право на пенсію за законодавством України, не можуть бути застрахованими навіть добровільно. Втрата заняття, що приносить дохід, не призводить до повного позбавлення засобів до існування, адже ці особи мають певну матеріальну підтримку у вигляді пенсії (І.М.Сирота). Тому з моменту набуття права на пенсію вони мають звільнятися від обов’язку сплачувати страхові внески.

Сучасна політика перекладення державою своїх функцій щодо соціального захисту від безробіття незастрахованих осіб на Фонд має бути змінена. Не можна знижувати рівень забезпечення застрахованих осіб на користь незастрахованих.

Підрозділ 2.2 „Правовий статус страхувальників у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” містить характеристику прав та обов’язків страхувальників у відносинах, що виникають у цій системі.

Авторка доводить, що правосуб’єктність страхувальників є спеціальною, а наділення їх статутними правами та обов’язками має забезпечувати належне виконання ними своїх функцій у механізмі соціально-страхового захисту населення від негативних наслідків безробіття. Кожна з груп страхувальників: а) роботодавці; б) наймані працівники, які підлягають соціальному страхуванню на випадок безробіття в обов’язковому порядку; в) особи, які самостійно сплачують за себе страхові внески і забезпечують свою зайнятість самостійно, характеризується наявністю власної право- і дієздатності, а також специфічним змістом деяких статутних прав та обов’язків.

Набуття статусу страхувальника юридичними особами пов’язане із такими фактами: створення та реєстрація відповідно до чинного законодавства; прийняття на облік у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування на випадок безробіття як платника страхових внесків; укладення трудового договору з найманим працівником, на користь якого здійснюється соціальне страхування. Фізичні особи – роботодавці набувають статусу страхувальника за наявності фактів: досягнення повноліття і відсутність підстав для обмеження цивільної дієздатності; укладення трудового договору з найманим працівником; реєстрація укладеного трудового договору у державній службі зайнятості; подання заяви про реєстрацію як платника внесків на соціальне страхування до державної служби зайнятості (виконавчої дирекції Фонду). Підприємцям потрібен також факт відповідної державної реєстрації.

Дисертанткою обґрунтовано пропозицію про скасування відповідальності за порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду, передбаченої ст. 1653 КУпАП, оскільки факт реєстрації має відбуватися незалежно від бажання цих осіб і залежить виключно від дій державного реєстратора та посадових осіб державної служби зайнятості. Це ж саме стосується і фінансової відповідальності юридичних осіб за порушення строків реєстрації як платників внесків, передбаченої ч. 1 ст. 38 Закону України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”.

Підрозділ 2.3 „Правовий статус Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” присвячений дослідженню правового становища цього Фонду. На думку дисертантки, він є публічним фондом, створеним державою для управління страхуванням на випадок безробіття, збирання та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, виконання інших функцій згідно із Законом „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та статутом Фонду.

Фонд, як некомерційна громадська організація, що діє на підставі Статуту, набув загальної правосуб’єктності з моменту його реєстрації. З цього моменту він вважається юридичною особою. Набувши цивільної правосуб’єктності, він повинен бути здатним мати права і нести обов’язки у сфері соціального страхування на випадок безробіття. Саме тому під час розробки і прийняття Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” було вироблено концепцію покладення основного обсягу роботи вже на існуючого суб’єкта - державну службу зайнятості.

Поєднання у діяльності Фонду принципів соціального страхування із засадами соціального захисту мають на меті забезпечити ефективність політики зайнятості населення в Україні. Останнім зумовлений також і соціально-партнерський характер управління Фондом. Цим самим забезпечується самоврядність системи соціального страхування на випадок безробіття як один з основних принципів організації соціального страхування, сутність якого полягає у виведенні Фонду з безпосереднього державного управління (А.Т.Чемерис). Оскільки держава є гарантом прав застрахованих, вона повинна мати певні важелі впливу на діяльність системи соціального страхування на випадок безробіття. Цими важелями є участь державної служби зайнятості у діяльності відповідної системи. Аналіз повноважень Правління Фонду дає підстави стверджувати, що в регламентації функцій керівних органів Фонду реалізовано принцип розподілу владних повноважень.

У розділі третьому „Правове регулювання відносин із надання матеріального забезпечення та соціальних послуг у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття”, який складається із двох підрозділів, аналізується механізм матеріального забезпечення та надання послуг в системі страхування від безробіття.

У підрозділі 3.1 „Правове регулювання надання соціальних послуг за рахунок загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” досліджується зміст, обсяг і характер соціальних послуг, що надаються безробітним і прирівняним до них особам.

Провівши порівняльний аналіз із закордонною практикою, авторка відзначає, що в Україні, враховуючи специфіку національної моделі соціального страхування на випадок безробіття, форми і обсяг надання соціальних послуг безробітним (як застрахованим, так і незастрахованим у системі соціального страхування на випадок безробіття) не мають принципових відмінностей і різняться хіба що за джерелами фінансування. Втім, соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно. Вказівка ч. 1 ст. 14 Закону України “Про соціальні послуги” на таке джерело фінансування, як спеціальні фонди, не може розглядатися як передумова для їх надання за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, оскільки це нівелюватиме зміст соціальної послуги і не відповідатиме засадам соціального страхування. Хоча однією з умов для отримання соціальної допомоги є факт реєстрації в органах державної служби зайнятості, її участь як виконавчого органу Фонду у цій діяльності має цим і обмежуватися.

Правовідносини щодо надання послуг із професійного навчання виникають на підставі складного юридичного факту, елементами якого слід визнати: реалізацію соціального ризику безробіття або незайнятості;  реєстрацію особи у якості безробітного у робочому органі виконавчої дирекції Фонду; надання особою згоди на проходження професійного навчання; адміністративний акт направлення на навчання; акт зарахування на навчання.

Авторка обґрунтувала, що у сфері права соціального забезпечення мають перебувати лише ті відносини із пошуку і влаштування на підходящу роботу, які здійснюються за допомогою державної служби зайнятості, оскільки такі послуги надаються на засадах нееквівалентності з метою подолання наслідків соціального ризику незайнятості чи безробіття.

На думку дисертантки, до відповідальності у разі припинення безробітним професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації без поважних причин або відмови працювати за одержаною професією (спеціальністю) слід притягати і незастрахованих осіб. Не беручи участі у соціальному страхуванні й отримавши відповідну соціальну послугу за рахунок Фонду, вони мають більш відповідально підходити до виконання своїх обов’язків.

У підрозділі 3.2 „Матеріальне забезпечення за рахунок загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття” звертається увага на те, що у ч. 1 ст. 7 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, на відміну від частини 2 цієї ж статті, не згадується Закон України “Про зайнятість населення” в контексті правового регулювання надання грошової підтримки безробітних. Це означає, що відповідні положення Закону України “Про зайнятість населення” і підзаконні нормативні акти, прийняті у відповідності до цього Закону, не повинні застосовуватися. Таким чином, регламентація відповідних правовідносин здійснюється виключно Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими для його реалізації.

На підставі порівняльного аналізу авторка відзначає, що стандарти його надання в Україні цілком відповідають світовим стандартам, зафіксованим актами Міжнародної Організації Праці (Конвенція № 102 “Мінімальні стандарти соціального забезпечення”), але рівень виплати залишається вкрай низьким. Він не компенсує у прийнятих межах втраченого заробітку, а, отже, не забезпечує належного соціального захисту безробітних. Тому необхідно, не посилюючи навантаження на заробітну плату працівників, шукати шляхи для збільшення виплат на користь безробітних, в тому числі через об’єднання різних фондів соціального страхування в єдиний Фонд і запровадження єдиного соціального страхового внесу. Це призведе до зменшення адміністративних витрат, пов’язаних з функціонуванням системи соціального страхування, послабить адміністративний тиск на роботодавців та зменшить їх звітність.

ВИСНОВКИ

В результаті наукового дослідження сформульовані висновки та пропозиції, спрямовані на удосконалення правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування від безробіття. До найбільш вагомих з них слід віднести такі:

1. Базовим правовим явищем, на якому будується система загальнообов’язкового державного соціального страхування та з настанням якого виникають правовідносини в цій сфері, є соціальний ризик Він характеризується наступними рисами: він є ймовірною можливістю певних негативних явищ, внаслідок яких виникає стан соціальної незахищеності (матеріальної незабезпеченості); причини такого стану знаходяться у площині людського існування у суспільстві; як причина незабезпеченості ризик має бути формалізованим; із соціально-економічної точки зору соціальний ризик не поширюється на заможних осіб

2. Соціальні ризики незайнятості і безробіття мають спільні риси (обидва є похідними від стану зайнятості особи і стосуються лише тих осіб, які здатні, займаючись певним видом діяльності, самостійно заробляти собі на життя; мають об’єктивний та суспільно значимий характер; створюють для особи стан соціальної незабезпеченості, обмежують нормальну життєдіяльність людини; їх реалізація створює потребу у наданні допомоги з боку держави чи суспільства, тому законодавство визнає їх юридичними фактами) та відмінності (ризик безробіття притаманний тим, хто вже мав роботу, тоді як ризик незайнятості поширюється і на тих осіб, що не працювали або не отримували доходу; у соціальному ризику безробіття матеріальна незабезпеченість настає саме через втрату роботи, а не іншого заняття, яке приносить певний дохід).

3. Зі складу тих, кому загрожує ризик незайнятості або безробіття, слід виключити осіб молодше 16 років, а також осіб, які отримали право на пенсію відповідно до законодавства України. Перші ще не можуть працювати за наймом або займатися підприємницькою діяльністю і не зобов’язані себе утримувати; другим держава через систему органів державної служби зайнятості може надавати лише послуги із працевлаштування, а основним джерелом для їх існування є пенсія.

4. Оскільки у чинній системі соціального страхування на випадок безробіття забезпечується захист як застрахованих, так і не застрахованих осіб, рівень соціального захисту тих, хто попередньо працював і сплачував страхові внески до Фонду соціального страхування на випадок безробіття, має бути вищим, аніж інших незайнятих осіб, про яких держава піклується самостійно.

5. Сучасна система соціального страхування на випадок безробіття характеризується такими рисами: а) застраховані особи беруть участь у формуванні коштів соціального страхування; б) страхування на випадок безробіття поєднує страхові засади надання підтримки тим, хто втратив роботу, із трудовою допомогою безробітним; в) соціальне страхування на випадок безробіття створене з використанням вже існуючої інфраструктури державної служби зайнятості, на яку покладено більшість функцій із надання матеріального забезпечення та соціальних послуг безробітним, тому право на більшість видів допомоги та забезпечення мають і незастраховані особи; г) управління системою соціального страхування на випадок безробіття здійснюється державою, застрахованими та підприємцями на паритетній основі.

6. У визначенні мінімального рівня матеріального забезпечення на випадок безробіття слід враховувати стимулюючу функцію допомоги по безробіттю, а також інших видів матеріального забезпечення, та існування обов’язку щодо утримання родини.

7. Правовий статус особи у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні нерозривно пов’язаний з її трудовим правовим статусом. Право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування є статутним трудовим правом працівника, закріпленим статтею 2 КЗпП. Умовою існування правовідносин соціального страхування на випадок безробіття є наявність трудових правовідносин між працівником і роботодавцем; при цьому останній якраз і зобов’язаний здійснювати страхування на випадок безробіття на користь застрахованої особи (працівника).

8. Правосуб’єктною у галузі соціального страхування на випадок безробіття особа стає за умов: а) досягнення віку, з якого можлива реалізація права на працю; б) відсутності хворобливого стану організму, який дає підстави для визнання її інвалідом; в) відсутності підстав для призначення будь-якої пенсії, передбаченої законодавством України. Набуття ж статусу застрахованої особи відбувається з моменту поєднання вищевказаних умов і спеціального правостворюючого юридичного факту, яким слід визнати певні значимі дії, що спричиняють сплату внесків на користь застрахованого (укладення трудового договору, реєстрація у якості платника страхових внесків, тощо).

9. Правовий статус страхувальників зумовлений їх службовою роллю, пов’язаною зі створенням умов для належного забезпечення інтересів застрахованих у разі настання страхового випадку, а також надання необхідної допомоги. Правосуб’єктність страхувальників є спеціальною, а наділення їх статутними правами і обов’язками має забезпечувати належне виконання ними своїх функцій у механізмі соціально-страхового захисту населення від негативних наслідків безробіття. Слід скасувати відповідальність за порушення посадовими особами підприємств, установ, організацій строку реєстрації як платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, передбаченої ст. 1653 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

10. Соціальними послугами по працевлаштуванню (пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи) в системі альтернативного способу надання деяких послуг у сфері зайнятості (Закон України “Про соціальні послуги”) можуть користуватися як застраховані, так і не застраховані особи. Зазначення у ч. 1 ст. 14 Закону України “Про соціальні послуги” такого джерела фінансування, як спеціальні фонди, не може розглядатися як передумова для їх надання за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, оскільки це нівелюватиме зміст соціальної послуги і не відповідатиме засадам соціального страхування.

11. Для збільшення виплат на користь безробітних слід вивчити можливість об’єднання різних Фондів соціального страхування в єдиний Фонд і запровадження єдиного соціального страхового внеску, що призведе до зменшення адміністративних витрат, пов’язаних з функціонуванням системи соціального страхування.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Анотація

Юровська В.В. Правове регулювання відносин в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. –Харків, 2005.

Дисертація містить дослідження особливостей правового регулювання відносин у соціальному страхуванні від безробіття. Аналізуються його становлення та розвиток, виводяться принципи. Досліджуються соціальний ризик безробіття, особливості правового статусу суб’єктів правовідносин в цій сфері, їх права та обов’язки. Розглядаються проблеми правового регулювання надання соціальних послуг та матеріального забезпечення за рахунок цього виду соціального страхування.

За результатами дослідження у кожному із підрозділів наводяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює відносини в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Ключові слова: відносини, система, соціальне страхування, випадок, безробіття.

Аннотация

Юровская В.В. Правовое регулирование отношений в системе общеобязательного государственного социального страхования на случай безработицы. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2005.

Диссертация содержит исследование особенностей правового регулирования отношений в системе общеобязательного государственного социального страхования от безработицы. В работе прослеживается становление и развитие законодательства о страховании, проводится детальный анализ его в трудах экономистов, юристов, социологов, как отечественных, так и зарубежных. Выделяются характерные для современной системы социального страхования от безработицы признаки.

Особое внимание уделяется социальному риску как основе существования данного вида страхования. Дана развернутая характеристика зарождения безработицы, выделяются объективные и субъективные причины существования риска безработицы. Автор приходит к необходимости выделять социальный риск безработицы из общего риска незанятости. Они имеют как общие черты (оба производны от состояния занятости лица и касаются только тех, кто способен, занимаясь определенным видом деятельности, самостоятельно зарабатывать себе на жизнь; носят общественно значимый характер; создают для лица состояние социальной незащищенности; ограничивают нормальную жизнедеятельность человека; их реализация создает необходимость помощи со стороны государства и общества; являются юридическими фактами), так и отличия (риск безработицы присущ тем, кто уже имел работу, тогда как риск незанятости распространяется на лиц, которые не работали и не получали дохода; в социальном риске безработицы материальная обеспеченность наступает через потерю работы, а не другого занятия, приносящего доход).

Детально анализируется правовой статус субъектов отношений в сфере