ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЗАЯРНА ІРИНА СЕРГІЇВНА
УДК 821.161.1 – 1.09
РОСІЙСЬКА ПОЕЗІЯ ХХ СТОЛІТТЯ В КОНТЕКСТІ ДІАЛОГУ
ХУДОЖНІХ ПАРАДИГМ: ТИПОЛОГІЧНА ПРОЕКЦІЯ БАРОКО
В АВАНГАРДІ ТА ПОСТМОДЕРНІЗМІ
10.01.02 – російська література
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії російської літератури
Інституту філології Київського національного університету
імені Тараса Шевченка
Науковий консультант – доктор філологічних наук, професор
КОРЗОВ Юрій Іванович, Інститут філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
МОСКОВКІНА Ірина Іванівна, завідувач кафедри історії російської
літератури Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна;
доктор філологічних наук, доцент
МИХЕД Павло Володимирович, провідний науковий співробітник
відділу світової літератури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України;
доктор філологічних наук, доцент
КЕБА Олександр Володимирович, професор кафедри зарубіжної
літератури та мовознавства Кам’янець-Подільського
державного університету
Провідна установа: Полтавський державний педагогічний університет
імені В.Г.Короленка, кафедра зарубіжної літератури, Міністерство освіти і
науки України, м. Полтава
Захист відбудеться “_23__” червня 2005 року о 10 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.15 із захисту дисертацій
на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському
національному університеті імені Тараса Шевченка,
01017, м. Київ, бульвар Шевченка 14, конференц-зал.
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці
імені М.О.Максимовича Київського національного університету і
мені Тараса Шевченка за адресою:
01017, Київ – 17, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розіслано “12” травня 2005 року.
Вчений секретар спеціалізованої ради Л. М. Копаниця
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження.
Прикметна особливість розвитку російської поезії ХХ ст. полягає в періодичній відтворюваності як в окремих її напрямах і течіях, так і в ідіостилях| видатних|визначних| майстрів|митців| слова діахронічно| віддалених|віддалених| форм мистецтва, у тому числі й типологічно близьких до барокових. Ця тенденція є характерною|вдача| в цілому|загалом| для культури ХХ ст. і не раз констатувалася багатьма сучасними теоретиками мистецтва, культурологами, літературознавцями і письменниками. Зокрема, відомий італійський медієвіст|, філософ і письменник У.Еко наводить паралелі між "упорядкованою" раціоналістичною думкою|гадкою| середньовіччя і Нового часу та сучасною семіотикою, потрактовує|розглядує| мистецтво бароко як "першу яскраву маніфестацію сучасної культури і сучасної чуттєвості" Eco U. The Open Work. – Cambridge: Harvard University Press, 1989. – P.7..
Мистецтво бароко, яке явило оригінальну цілісну систему філософських, етичних уявлень про світ і людину в ньому, що дало яскраві романні, драматургічні й поетичні форми в європейській літературі XVII ст., виявилося могутнім стимулюючим чинником|фактором| для подальшого|наступного| розвитку словесності. Вплив його естетики позначився, зокрема, на поступі|наступному| російської літератури XIX – XX ст.
За умов досить вичерпного|досить| стану вивчення самого історичного явища бароко в українській та російській літературах (Д.Чижевський, І.Іваньо, В.Крекотень, Д.Наливайко, О.Мишанич, А.Макаров, Л.Ушкалов, Б.Криса; І.Єрьомін, О.Морозов, Д.Лихачов, С.Матхаузерова, О.Панченко, І.Чернов, J.Bucsela, Л.Сазонова, Л.Софронова, Г.Єлеонська) природно постає питання щодо проекції цього продуктивного типу культури в подальших|наступних| художніх системах, індивідуальних стилях, щодо його літературної долі й традиції.
Відображення філософських ідей та образних мотивів, стильових рис|меж|, жанрових форм, типологічно споріднених|родинних| із поетичним бароко, властиве |мірі|для художніх парадигм авангардної поезії початку|розпочала,зачала| ХХ ст., а також поезії, позначеної рисами|межами| постмодерністської естетики. Сформовані в рубіжні періоди розвитку суспільства|товариства|, коли відбувалася|походила| зміна епістем|, вони увібрали|відбили| характерні|вдача| риси|межі| кризової|кризисної| свідомості перехідних епох. За типом світовідчуття|світовідчутті|, провідними творчими стратегіями і способами художнього моделювання світу|відображення,відбиття||світу| представники авангарду і постмодернізму виявилися близькими до барокової естетики. Комплекс домінантних ознак, споріднених з поетичним бароко, можна виявити в нових історико-літературних контекстах – у поезії футуризму |вдача| Теоретична спрямованість цього зіставлення була започаткована в статті: Смирнов И.П. Барокко и опыт поэтической культуры начала ХХ века // Славянское барокко: Историко-культурные проблемы эпохи. – М.: Наука, 1979. – С. 334 – 360.
, імажинізму, в творчості оберіутів|, у поезії відомих митців|митців| ХХ ст. – Б.Пастернака, В.Маяковського, М.Заболоцького, особливо в періоди їх концептуального тяжіння до авангардних течій. Ближче до кінця ХХ ст. |століття|комплекс філософських та стильових рис, суголосний поетичному бароко, виявляється у творчості Й.Бродського, О.Шварц, "метаметафористів|" – І.Жданова, О.Єременка, О.Парщикова, в поезії Д.Бобишева, В.Кальпіді, Г.Сапгіра, Д.Поліщука та ін.
Незважаючи на|незважаючи на| численність фактів, що стверджують наявність даної літературної проекції, проблема функціонування і модифікації традицій бароко в російській поезії ХХ ст. не отримала|отримала| комплексного висвітлення в літературознавстві.
Пропоноване дослідження продиктовано необхідністю вивчення конкретних механізмів формування типологічних зв'язків у поступі літератури, процесів актуалізації в сучасних художніх текстах попередніх пластів і мов|язиків| культури, що зберігаються в літературній свідомості.
Актуальність теми випливає також з необхідності виявити естетичну природу і генезис багатьох явищ авангардної поетики та естетики постмодернізму, простежити|прослідити| функціонування і трансформацію певних сталих форм у поезії. Знайдено можливість|спроможність| у новому ракурсі розглянути|розгледіти| особливості творчих стратегій і виявити своєрідність ідіостилів| поетів ХХ ст.
Зв'язок роботи з|із| науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах|у рамках| тематики науково-дослідної роботи Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка|: “Актуальні проблеми філології” (№ 02БФ044 – 01).
Мета|ціль| роботи полягає в комплексному висвітленні особливостей російської поезії ХХ ст. (її авангардної та постмодерністської художніх парадигм) у зв'язку з типологічною проекцією в ній досвіду|досліду| поетичної |віддаленої|культури бароко. Реалізація цієї мети передбачає|припускається| розв’язання|розв'язати| таких|слідуючі| завдань|задачі|:
виявити критерії визначення типологічної проекції бароко в поезії ХХ ст. – комплекс філософських, світоглядних, мотивно-образних, жанрових, стильових домінант, які |вказують|свідчать про типологічну близькість поезії авангарду і постмодерністської поезії до поетичного бароко;
з'ясувати значущість і ступінь|міру| безпосередньої актуалізації (контактні зв'язки) літературної спадщини XVII – XVIII ст. у творчості поетів ХХ ст|.;
визначити специфіку асиміляції та модифікації художньої мови|язика| минулої епохи в нових літературних контекстах у межах|у рамках| авангардних і постмодерністських поетичних течій і в рамках ідіостилів| окремих митців|митців|;
схарактеризувати особливості актуалізації риторичного дискурсу як часткового вияву|вияв| типологічної проекції риторичної культури бароко;
вивчити|розгледіти| стилістичну проекцію парадигми барокової "дотепності" в поетичних текстах ХХ ст|.;
виявити інтертексти| поезії XVII – XVIII ст. у творах|добутках| новітнього|найновішого| часу.
Об'єкт дослідження – типологічні процеси в літературі, циклічна відтворюваність стильових течій, художніх форм, сталих формул і топосів|, характерних|вдача| для бароко, в російській поезії ХХ ст., вивчені на матеріалі поезії В.Хлєбникова, О.Кручоних, В.Каменського, В.Маяковського, Б.Пастернака, С.Боброва, В.Шершеневича, І.Аксьонова, Б.Лівшиця, Д.Хармса, О.Введенського, М.Заболоцького, М.Олейникова; Й.Бродського, О.Шварц, І.Жданова, О.Парщикова, О.Седакової, Г.Сапгіра, С.Кекової, Д.Бобишева, М.Амеліна, Д.Поліщука та ін. За потреби як|зіставлювальний| матеріал для зіставлення залучається|обертається| творчість письменників XVII – XVIII ст. – Симеона Полоцького, Каріона Істоміна, Сильвестра Медведєва, А.Бєлобоцького, І.Величковського, Дж.Донна, Дж.Герберта, Е.Марвелла, А.Кантемира, В.Тредіаковського, Г.Сковороди, М.Ломоносова, Г.Державіна.
Предмет дослідження – закономірності формування типологічних|спадкових,спадкоємних| зв'язків у літературі, механізми здійснення діалогу художніх парадигм поезії авангарду і постмодернізму з|із| поетичною спадщиною доби бароко.
Теоретико-методологічне підґрунтя дисертації становлять праці з історичної поетики, вивчення літературної еволюції та стадіальності розвитку мистецтва (О.Веселовського, Г.Вьольфліна, М.Бахтіна, Ю.Тинянова, Е.Курціуса, Д.Лихачова, О.Михайлова, І.Смирнова, С.Аверінцева, С.Бройтмана), роботи з порівняльного літературознавства (Д.Чижевського, В.Жирмунського, Д.Наливайка, Д.Дюришина, М.Пруцкова), історико-літературні дослідження бароко в російській літературі (Д.Чижевського, О.Морозова, О.Панченка, О.Дьоміна, Л.Сазонової, Л.Софронової), семіотичні, культурологічні, структуралістські роботи (Ю.Лотмана, М.Фуко, Ж.Женетта, У.Еко, А.Ханзен-Льове), а також історико-літературні й теоретичні праці, присвячені російській поезії ХХ ст. (Л.Гінзбург, В.Іванова, Є.Еткінда|, М.Гаспарова, В.Григор'єва, А.Кулінича, М.Епштейна, В.Альфонсова та ін.), дослідження інтертекстуальності| (Р.Барта, Ю.Крістевої, Н.Фатєєвої).
Методи дослідження.
У дисертації застосовано типологічний, порівняльно-історичний, історико-літературний методи дослідження, які дають змогу виявити історико-генетичні зв'язки і типологічні відповідності між художніми явищами двох віддалених|віддалених| епох – поезії ХХ ст. і поетичного бароко. Для системного висвітлення феноменів циклічної повторюваності художніх форм і смислів|змісту,рацій| залучено|приваблена,залучена,притягати| методологію семіотики, структуралізму та постструктуралізму, використано окремі положення|становища| теорії літературної герменевтики. Методика інтертекстуального| аналізу застосовується у вивченні конкретних текстових зближень за наявності виразних алюзивно-ремінісцентного| і цитатного шарів.
Наукова новизна|новинка| дисертації полягає в тому, що:
вперше|уперше| системно висвітлено типологічну проекцію|досліду| віддаленої|віддаленої| за часом поетичної культури бароко в російській поезії ХХ ст. (у її авангардній і постмодерністській парадигмах) на матеріалі широкого масиву поетичних текстів. У попередніх дослідженнях означена|накликати| проблема комплексно не вивчалася, а розглядалася|розглядувалася| лише в межах|у рамках| окремої течії (І.Смирнов) або творчості одного автора (D. MacFadyen, І.Шайтанов), почасти|частенько| мала переважно постановочний характер|вдачу|;
доведено спорідненість| багатьох явищ поетики авангарду і постмодерністської естетики з генетично вкоріненими в попередній, хронологічно віддаленій|віддаленій| стадії розвитку російської поезії моделями |відображення,відбиття|відображення світу|світу|, органічну присутність елементів культури "готового слова" в сучасній літературній свідомості. Творчість російських поетів ХХ ст. аналізується в контексті традицій слов'янського і західноєвропейського бароко;
вперше|уперше| визначено параметри актуалізації риторичного дискурсу в поетології| та художній практиці російського авангарду і постмодернізму, які кваліфікуються як істотний|суттєвий| вияв|вияв| типологічних зв'язків з|із| віддаленою|віддаленою| культурою. Окреслено специфіку риторичних методів структурування поетичної мови|промови| в принципово нових умовах і ситуаціях розгортання ліричного тексту;
розкрито особливості рефлексії і трансформації культури бароко в поезії авангарду в цілому та в індивідуальних художніх системах окремих поетів (В.Хлєбникова, Б.Пастернака, В.Каменського, Б.Лівшиця);
здійснено спробу цілісної характеристики феномена необароко| в поезії другої половини ХХ ст. В орбіту дослідження включені поетичні тексти сучасних авторів (О.Шварц, І.Жданова, Д.Бобишева, Д.Поліщука, М.Амеліна, С.Кекової, Г.Кружкова, В.Коллегорського та ін.), які досі були поза увагою літературознавців та критиків;
виявлено жанрову проекцію в сучасній поезії "знакових" для поетичного бароко емблематики|, геральдики, релігійної медитації, віршованого підпису;
посилення християнського вектора саморефлексії ліричного суб'єкта в поезії другої половини ХХ ст. і |поширення|поширення алегоричних способів біблійної герменевтики в поетичних текстах кваліфікується як часткове відображення|відображення,відбиття| філософсько-художнього контексту бароко.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані в історико-літературному і теоретичному вивченні типологічних процесів у літературі, в компаративістських дослідженнях. Матеріали дисертації можуть бути застосовані у вузівських курсах з історії російської літератури, теорії літератури, в спецкурсах, у яких розглядаються проблеми розвитку поезії та специфіки поетичної творчості, функціонування традицій у літературі, у вивченні інтертекстів| російської поезії.
Особистий|особовий| внесок|вклад| автора.
Дисертація є|з'являється,являється| самостійним дослідженням. Отримані результати, теоретичні положення|становища| і висновки|виведення| сформульовані безпосередньо автором. |посібнику|
Апробація|випробування| роботи.
Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри історії російської літератури Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Основну концепцію, теоретичні положення|становища| і результати дисертації було виголошено на міжнародних конференціях|: "Гоголь і сучасність" (Київ, 1994); "Російська література на межі третього| тисячоліття. Підсумки розвитку| і перспективи| вивчення"| (Київ, 2000); Міжнародній науковій| конференції "ХХ| століття у|в,біля| дзеркалі літератури та культури|" (Херсон, 2001); наукових читаннях| "Постмодернізм як проблема в історії художньої літератури" (Київ, 2002); XI Міжнародній науковій| конференції "Мова і культура" ім. проф|. С.Бураго" (Київ, 2002); науково-практичному семінарі "Поезія в дзеркалі ХХІ століття" (Київ, 2002); Міжнародній науковій| конференції "Срібний вік: Діалог культур", присвяченій| пам'яті професора| С.П.Ільйова (Одеса, 2002); Міжнародній науковій| конференції "Мовно-культурна комунікація: напрямки| і перспективи| дослідження" (Київ, 2003); Міжнародній науковій| конференції "Проблеми розвитку| філології в Україні у|в,біля| контексті світової культури|" (Київ, 2003); Міжнародній науково-практичній| конференції "Російська мова і література: проблеми вивчення і викладання в Україні" (Київ, 2003); Міжнародній науковій| конференції "Семіотика культури/тексту в етнонаціональних картинах світу" (Київ, 2004); "Література в контексті культури" (Дніпропетровськ, 2004); Всеукраїнському науково-дослідному семінарі "Загальнолюдські цінності та національний менталітет у|в,біля| дзеркалі слов'янських| літератур" (Луцьк, 2004); Міжнародній науковій| конференції "Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних| проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету" (Харків, 2004); Міжнародній науковій конференції "Філологія в Київському університеті: історія та сучасність", присвяченій 200-річчю від дня народження М.О.Максимовича (Київ, 2004); філологічному семінарі "Теоретичні та методологічні проблеми літературознавства" (Київ, 2004).
Публікації. Основні положення|становища| дисертації відбито в монографії, а також в опублікованих статтях (понад 20).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу|вступу|, чотирьох розділів, висновків|виведень|, списку використаної літератури (395 найменувань). Загальний|спільний| обсяг|обсяг| дисертації – 426 сторінок, із яких 396 – основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ|вміст,утримання| ДИСЕРТАЦІЇ
У "Вступі"|вступі| обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету|ціль| і завдання|задачі| дослідження, визначено його наукову новизну|новинка|, теоретичну та методологічну основи, методи аналізу літературного матеріалу. Окреслено теоретичне й практичне значення роботи, етапи апробації|випробування| результатів дослідження.
У першому розділі – "Проблеми типологічної проекції бароко в наступному|наступному| літературному русі" – розглянуто|розгледіти| стан вивчення бароко як історичного явища в російській культурі, узагальнено різні концепції щодо|відносно| специфіки цього художнього напряму|направлення| в літературі та хронологічних меж бароко в Росії. Акцентується, що протягом останніх десятиліть склалися певні галузі спеціалізації в барокознавстві|, які вивчають різні види літературної творчості. Показовим є факт виходу монографій, де досліджені драматургія цього періоду в слов'янських країнах (Л.Софронова), російська ораторська проза (Г.Єлеонська), російська барокова поезія (Л.Сазонова).
За всієї відмінності підходів до матеріалу, неоднозначності думок щодо хронологічних меж цього явища в концепціях бароко в Росії є кілька істотних|суттєвих| спільних|спільних| тез.|становищ| Так, дослідники єдині в думці щодо|відносно| "помірного" характеру|вдачі| бароко в Росії (Д.Лихачов, О.Панченко), його просвітницького|освітнього| значення й особливого становища|становища| з огляду на|внаслідок,унаслідок| відсутню ренесансну стадію в поступі російської культури (Д.Лихачов), а також у питанні про запозичене походження цього явища (через посередництво українського і польського впливів). Разом з тим|в той же час| у Росії існували внутрішні генетичні, соціально-культурні та психологічні передумови для формування даного типу культури, що аргументовано|прослідило| в роботах О.Панченка, О.Дьоміна.
У дослідженні типологічної проекції віддаленої в часі|віддаленої| культури в російській поезії ХХ ст. ми виходимо з таких|слідуючі| принципових засад|становища| барокознавства|: 1) про єдність і загальноєвропейський характер|вдачу| цієї культури; 2) про національні варіанти і специфічність їх розвитку в різних країнах. Це дозволяє простежити|прослідити| два напрями|направлення| типологічної проекції бароко в російській поезії ХХ ст. – західноєвропейський і східнослов'янський.
У підрозділах першого розділу роботи особлива увага приділяється вивченню різних концепцій функціонування традицій бароко і його подальшого|наступної| типологічного відлуння в різних історико-культурних контекстах. Мистецтво бароко вже з початкових етапів його осмислення розглядалося у проекції на наступні|наступні| літературні епохи. Так, на межі XIX – XX ст. унаслідок|унаслідок,внаслідок| інтересу до бароко у філософській та естетичній думці|гадці| складаються дуальні моделі чергування типів класики і бароко (Г.Вьольфлін), "аполлонівського|" і "діонісійского|" (Ф.Ніцше), "аполлонічного|" і "фаустівського|" (О.Шпенглер) типів творчості. При цьому бароко кваліфікується в них як найбільш продуктивний спосіб художнього узагальнення, з|із| його основоположними ознаками співвідносяться окремі риси|межі| естетики модернізму (Ф.Ніцше, Г.Вьольфлін, К.Гурліт, Х.Ортега-і-Гассет, О.Шпенглер).
У дисертації проаналізовано різні варіанти циклічних теорій руху мистецтва (Е.Курціус, Д.Чижевський, Д.Лихачов), з'ясовано значення, якого надавали|наділялося,надавалося| дослідники подальшій|наступної| проекції бароко. Показова щодо цього полеміка Д.С.Лихачова з|із| попередниками О.Вальцелем, Е.Курціусом, В.Воррінгером, які абсолютизували роль бароко та маньєризму| в розвитку європейської культури. Дисертант наголошує, що циклічні теорії, попри безперечну долю|долею| суб'єктивності, певну умовність і схематизм, стали важливим|поважним| імпульсом для розвитку типологічних досліджень, для вироблення узагальнених критеріїв вивчення наступної|наступної| трансформації літературних форм. У роботі показано, що вони також сприяли утвердженню поняття діахронії| в літературознавстві. Основною вадою|нестачею| циклічних побудов|шикувань| було виняткове опертя тільки на формально-стильові чинники|фактори|, навколо|навкруг,довкола| яких виокремлювалися|вишиковувалися| ряди|лави,низки| чергувань і повторів у загальному стадіальному русі.
У реферованій дисертації зроблено спробу на конкретному літературному матеріалі простежити|прослідити| рух художніх форм за низкою|лаві,низці| критеріїв, виявити особливості асиміляції і трансформації "чужого" (в даному випадку діахронічно| віддаленого|віддаленого|) культурного коду в нових контекстах, способи його |взаємодії з|із| іншими традиціями. Доведено існування в російській поезії локального циклічного ряду:|лави,низки| |бароко – модернізм (авангард) – постмодернізм, включеного в загальноєвропейські процеси розвитку літератури. При цьому переконуємося, що спадщина далекої риторичної культури виявляє себе на глибинному генетичному, часом|почасти| підсвідомому рівні, що й становить один із парадоксів новаторської російської поезії ХХ ст. |відчинень|
У роботі враховано здобутки|дослід| структуралістських і семіотичних досліджень (У.Еко, Ж.Женетта, М.Фуко, Ю.Лотмана, Д.Затонського, І.Смирнова), у яких розглядалися|розглядували| певні стадії, процеси (стани) в літературі, у тому числі бароко, як перманентні. Взято до уваги також методологію новітніх наукових досліджень перехідних станів у літературі (Л.Чорної, Г.Мережинської, В.Силантьєвої), які кореспондують|торкаються| із|із| концепціями циклічної еволюції стилів, але|та| дають змогу подивитися на проблему типологічної близькості й повторюваності явищ ширше, не |не лише|лише через стильовий рух, а й з урахуванням|з врахуванням| культурно-історичної ситуативності, філософських, етико-психологічних вимірів, притаманних кожній добі. |загалом|
Літературознавство й компаративістика| створили теоретичне підґрунтя і виробили |досить|широке коло|коло| концептуальних понять для з’ясування феномена повторюваності (суголосності) певних художніх явищ і форм у різні періоди розвитку літератури. Варто тут згадати теорії архетипів К.|-Г.Юнга, літературних архетипів| Н.Фрая, теорію "вічних" сюжетів і образів|зображень| (Т.Бенфей, О.Веселовський, Є.Мелетинський), успішно розвинену в пізніших дослідженнях (А.Волков, А.Нямцу), теорію топосів|, констант культури (Е.Курціус, О.Панченко, Ю.Степанов).
Значна заслуга належить російській школі історико-типологічних і порівняльно-історичних досліджень, починаючи|розпочинаючи,зачинаючи| від основоположних праць О.Веселовського, В.Жирмунського, Ю.Тинянова, М.Бахтіна, Г.Гуковського, Л.Пумпянського – до сучасних, позначених впливом семіотики і структуралізму досліджень Ю.Лотмана, О.Михайлова, І.Смирнова, С.Аверінцева, О.Панченка, чиї наукові надбання становлять теоретичне підґрунтя даного дослідження. Визначення специфіки формування і вивчення типологічних зв'язків неможливе без опертя на теоретичні поняття діахронії| в літературних процесах, на визначення діалогу культур і "пам'яті жанру" М.Бахтіна, на поняття "семіосфери|", "пам'яті культури" Ю.Лотмана, без урахування новітніх|найновіших| теорій інтертекстуальності|. В дисертації зібрано|повизбирувані| воєдино і систематизовано близькі за суттю методології різних літературознавчих шкіл, які дають змогу вивчати|розглядувати| діахронічні| зв'язки, пояснювати причини сходжень, типологічної відтворюваності художніх явищ у літературах, роз'єднаних значним історичним інтервалом.
Особливу увагу приділено історико-літературним дослідженням рефлексії бароко наступними|наступними| напрямами|направленнями| та індивідуальними творчими системами. Як з'ясувалося, лише |прочитані| окремі праці цілком присвячені даній проблематиці. Серед них – дослідження взаємодії романтизму і бароко в межах|у рамках| локального художнього матеріалу (І.Тертерян, О.Михайлов, В.Соколов), зокрема – гоголівського| бароко (Ю.Барабаш, П.Михед), проекції даної культури в мистецтві модернізму (G. Hocke). За методологічний орієнтир, де визначено основні параметри діахронічного| зіставлення футуризму і бароко, править згадана ґрунтовна праця І.Смирнова. Її автор |уперше|розкриває внутрішню сутність|сутність,єство| типологічних| сходжень, мотивацію аналогій між поетикою футуризму і бароко він простежує|просліджує| в семіотичній організації, притаманній цим системам. І.Смирнов проводить зіставлення віддалених|віддалених| у часі літератур за сутнісними семантичними і стилістичними параметрами – співвідношення знака/речі, уявлення про просторово-часовий континуум, внутрішня антиномічність| світосприйняття|світосприйняття|, ідея синтезу мистецтв, ансамблева побудова|шикування| текстів.
Важливим|поважним| кроком уперед у становленні цілісного погляду на співвідношення з|із| бароко авангардного мистецтва ХХ ст. стало видання збірника|збірника| тез і матеріалів конференції "Бароко в авангарді – авангард у бароко" (М., 1993), яка вкотре підтвердила актуальність даного напряму|направлення| досліджень. Однак|однак| проблема рефлексії бароко в авангардному мистецтві ХХ ст.|віку| розглядається|розглядується| тут у площині вивчення локальних прийомів, окремих мотивів і образів|зображень|, які маркують дану традицію.
Численні типологічні вияви|виявів| бароко в культурі ХХ ст. |віку| стимулювали появу терміну "необароко|", який увійшов до |побуту|літературознавчого обігу приблизно з середини 70-х років, однак|однак| не завжди адекватно відповідає у своєму вжитку|вжитку,використанні| проекції конкретного історичного явища. Визначення "необароко|"|настирливо| застосовується переважно до мистецтва кінця ХХ ст. (О.Calabrese, Н.Лейдерман, М.Липовецький) і, попри|незважаючи на| відчутну розмитість поняття й неоднорідність матеріалу, означеного цим терміном, є симптоматичним фактом сучасної наукової свідомості.
Стосовно вивчення процесів типологічних сходжень постмодернізму і бароко виділяємо два основні напрями|направлення| наукових пошуків. З одного боку – узагальнене зіставлення домінантних ознак постмодернізму і бароко (маньєризму|) в працях Д.Затонського, О.Calabrese, P.Barnhofen. З другого боку, в 90-ті роки з'являються|появляються| дослідження рецепції й трансформації барокових рис|меж| у поезії|добутках| окремих авторів. Переважно ці спостереження зустрічаються в критичних статтях про сучасну поезію і не одержали|отримали| розгорненого й системного висвітлення. Як виняток|виняток| тут можна розглядати|уявляє| дослідження бароко в поетичному світі Й.Бродського MacFadyen D. Josef Brodsky and the Baroque. – Liverpool: Liverpool University Press, 1998. – 258 p.; Шайтанов И. Уравнение с двумя неизвестными: Поэты-метафизики Джон Донн и И.Бродский // Вопросы литературы. – 1998. – № 6. – С. 3 – 39; Лейдерман Н.Л., Липовецкий М.Н. Современная русская литература: В 3-х кн. – Кн.3. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – С.132 – 150.
.
Відзначаючи безперечну наукову цінність монографії канадського вченого Д.Макфадієна "Йосип|Іосиф| Бродський і бароко", дисертант полемізує з|із| деякими її положеннями|становищами|, що стосуються питання рефлексії|відображення,відбиття| |досліду|культурної спадщини бароко в творчості поета. Зокрема, достатньо|досить| суб'єктивним видається співвідношення етапів індивідуальної творчої еволюції Й.Бродського з|із| історичним рухом естетики й філософії англійського літературного бароко. Дисертант вважає|вважати|, що у розгляді цієї проекції слід враховувати досвід|дослід| російської силабічної| поезії, до реконструкції якої Й.Бродський вдається|прибігає| у своєму поетичному діалозі з|із| А.Кантемиром, а також традицію пізнього ломоносовського| і державінського| бароко.
|загалом|Загалом констатуємо брак цілісного, системного висвітлення в літературознавстві проблеми проекції бароко в російській поезії ХХ ст., фрагментарність спостережень, які перебувають|перебувають| у багатьох випадках на рівні констатації фактів. Зазначимо, що у|помітимо|загальнюючого дослідження бароко – авангард – постмодернізм на сьогодні в літературознавстві також не створено|уявлено|. Тим часом саме такий ракурс аналізу руху та періодичного повернення поетичних форм дає змогу|спроможність| тлумачити певні феномени найбільш дискусійного постмодерністського мистецтва, прояснює|проясняє| генетичну природу окремих його явищ і текстів.
Другий розділ – "Типологічні паралелі поетичних світів авангарду та бароко" – присвячений вивченню типологічних сходжень і генетичних зв'язків поезії російського авангарду з|із| поетичним бароко. Насамперед|передусім| висвітлено ступінь|міра| обізнаності представників авангарду зі|із| спадщиною культури XVII – XVIII ст., її значущості для них, що уможливлює визначення безпосереднього типу рецепції. У дисертації показано, що віддалена|віддалена| в часі культура, яка на перший погляд здається|видається| чужою| художній свідомості російського авангарду, насправді сприймалася його представниками через найрізноманітніші канали зв'язку. |поважне|Багато важила в цьому процесі активізація інтересу до бароко в західноєвропейському мистецтві модернізму, філософських та культурологічних теоріях рубежу XIX –XX ст. та 10 – 30-х років ХХ ст. (праці Г.Вьольфліна, Ф.Ніцше, О.Шпенглера, О.Вальцеля, Х.Ортеги-і-Гассета, Е. д'Орса|), що знаходили|находили| безпосередній відгук у середовищі|середі| російських формалістів. Представники авангарду відчували близькість, подібність|подобу| свого часу і його мистецтва далекій добі. Найбільш виразно|чітке| це висловив|виказав,висловив| І.Аксьонов у мистецтвознавчій роботі "Пікассо й околиці", де він співвідносить| катастрофічність свого часу з|із| епохою бароко, визначеною ним як доба катастроф. Подібні думки висловлювалися в нарисах В.Шкловського ("Пошуки оптимізму"), у статтях Р.Якобсона, С.Боброва, М.Бурлюка.
Попри непрямий вплив загальноестетичних ідей часу, відбувалося|походило| безпосереднє осмислення представниками авангарду художньої, філософської, літературної спадщини даної епохи, яка так чи інакше інтегрувалася в їхній власній творчості. Показовими в цьому плані є звернення В.Хлєбникова, Б.Лівшиця, С.Боброва, Б.Пастернака, Д.Хармса, М.Заболоцького до раціоналістичної і містичної філософії XVII ст., їхня увага до західноєвропейської літератури XVII ст. і до російського XVIII століття|віку|. В поетичних творах цих авторів глибинний код культури бароко знайшов безпосередній відгомін.
У дисертації простежено|прослідили| як загальні|спільні| прояви|вияви| типологічної рефлексії бароко в філософсько-естетичній системі творчості представників авангарду (футуристів та оберіутів|), так і функціонування й переосмислення окремих рис|меж| традиції в індивідуальних поетиках|.
Справжнім спадкоємцем культури XVII – XVIII ст. можна назвати|накликати| В.Хлєбникова – з огляду як на його безпосередній інтерес до філософії цього періоду, так і на домінування в його творчості синтезу раціоналістичного, логічного пізнання дійсності з|із| ірраціональним, прагнення поєднати наукові досягнення і віру в надприродне, виявити парадоксальне, приховане|переховується| в буденному, в структурі мови|язика|, слова. Дослідження саме цього культурного коду в творчості поета дає змогу глибше осмислити і сам феномен творчості В.Хлєбникова, й органічність в літературному процесі багатьох його теоретичних і художніх новацій.
В.Хлєбников цікавився філософією XVII ст., вивчав праці Г.Лейбніца, Б.Спінози, Р.Декарта. Іншим джерелом непрямого впливу традиції бароко могло слугувати його звернення до історії Росії цього періоду, а також постійна увага до української культури, міфології, мови|язика|.
У роботі показано суголосність| погляду на всесвіт|світобудову| російського поета ХХ ст. і раціоналістичної філософії Б.Спінози, яка виявилася у своєрідному синтезі теології і пантеїзму, в прагненні до пошуку складних і прихованих взаємозв'язків між явищами, до розкриття парадоксальних закономірностей історичного поступу і розвитку людства. Принцип "осягнення аналогій", який герой ранньої повісті Хлєбникова "Еня Воейков" вбачав у особливостях розумового складу|глузду| XVII ст., близький письменникові. Вся його поетична система побудована|споруджена| на пошуку аналогій, на вражаючій|дивному| злитості раціонального й інтуїтивного, логічного й ірраціонального, числа і Логосу.
У цілісній художній системі поета очевидний зв'язок і з|із| просвітницьким|освітнім| деїзмом як подальшим|наступним| етапом розвитку раціоналістичної філософії|, і відгомін ломоносовського| синтезу "науки і віри" ("|учитель|Учитель и ученик"). Поряд і|поряд з,поряд із|з захопленням поета новітніми|найновішими| науковими теоріями, його екуменістичними| переконаннями, яскраво виявленими|виявленими| в образній системі текстів, визначальним для Хлєбникова є|з'являється,являється| християнський вектор саморефлексії ліричного героя. Модель традиційної християнської поведінки втілена в житті письменника – його мандрівництві|, подвижництві в ім'я Слова. Очевидна паралель тут простежується|просліджується| з|із| явищем номадизму як соціокультурним феноменом доби бароко, найяскравіше втіленим у постаті|подобі| Г.Сковороди. Образ|зображення| мандрівника, подвижника-богошукача |находить|постає в низці|в ряді| поетичних текстів ("Усталость в нозех…", "Одинокий лицедей", "Святче божий…").|зображення|
Ліричний герой В.Хлєбникова повною мірою усвідомлює святість свого ремесла і сповідує позицію праведництва| поета ("Русские десять лет меня побивали каменьями…"). Концепція |угодний|праведності письменницької праці подібна до|із| тієї, що утвердилася в російській літературі XVII ст. з|із| приходом|прибутком| поетів-силабіків| – Симеона Полоцького, Каріона Істоміна, Сильвестра Медведєва. З|із| цим культурним топосом| пов'язаний також інший аспект самоідентифікації ліричного героя – утвердження своєї пророчої, новоапостольської| місії, що в цілому|загалом| було характерним|вдача| для поетів різних постсимволістських течій.
Традиційне християнське світобачення|світорозуміння| виявлене в низці|в ряді| текстів Хлєбникова безпосередньо і визначає позицію причетності до трагічних колізій сучасності|сьогоденності| ("Голод", "Трубите, кричите, несите!", "Волга! Волга!", "Ночной обыск"). На відміну від властивого авангардній художній свідомості апофатизму,| Хлєбников залишається прихильником|прибічником| традиційної християнської символіки й атрибутики. Його поетичний космос наповнений елементами літургійності|, яка пронизує природу і всесвіт|світобудову| у цілому|загалом|.
Центр вселенської|всесвітньої| божественної благодаті міститься для|в,біля| поета у слові. Як і в епоху бароко, відбувається|походить| ототожнення слова з|із| Логосом. Воно ж виступає|вирушає| головним інструментом пізнання світу і пошуку прихованих, зовні|частенько| невмотивованих зв'язків між різнорідними явищами. Це надзавдання спрямовувало|спрямовувала,скеровувала| і мовотворчу роботу Хлєбникова, що полягала у зближенні різних, але|та| близьких за звучанням слів|, його семантичну фонетику. Вчення про слово відображає|відображує| нові реалії ХХ століття|віку|, перебуває|перебуває| в епіцентрі того сплеску інтересу до мови|язика|, поетичного слова|промови|, що спостерігався у|в,біля| футуристів|загалом|.
Водночас дисертант наголошує, що робота зі|із| словом у В.Хлєбникова глибоко споріднена|родинна| з тією, яку свого часу|у свій час| здійснювали Симеон Полоцький, Єпіфаній Славинецький, М.Ломоносов, Г.Сковорода. Його також цікавить внутрішня, глибинна природа слів, зв’язки між ними в мові|язиці|, через які він намагається|пробує| осягнути|збагнути| онтологічну сутність|сутність,єство| світу|світу|. В будові|споруді| слова, його етимології він відкриває зв'язки першоелементів| космосу і людини ("Слово о Эль" |). Звідси – інтерес до фоносемантики|, морфології, етимології імені.
У творчості Хлєбникова знайшов яскраве відображення|відображення,відбиття| і трансформацію найстародавніший|прадавній| культурний топос| ізоморфності| світу і книги, його алфавітної моделі, який набув особливої поетизації в| літературі бароко. Тут наявні як численні|багаточисельні| метафоричні уподібнення світу|світу| книзі, так і жанрові аналогії з|із| популярними в XVII ст. поетичними букварями, текстами з|із| алфавітною структурою. Переконливим свідченням|свідченням,посвідкою| такої жанрової реконструкції є |"Слово о Эль", співзвучне традиції|досліду| поетичного "Букваря" Каріона Істоміна. Російський віршотворець|віршувальник| XVII ст. збирав на кожну літеру|літеру| алфавіту і римував слова, що означали|значили| різнорідні поняття. |з'єднані| Поєднані разом, вони втілювали необхідний філософський і моральний сенс|зміст,рацію|, слугували мудрому повчанню. Хлєбников зберігає той самий принцип довільного добору різних імен, але|та| в нього співвідношення вербального і невербального знаків, слова й зображення, малюнка, який відповідає поняттю (як у|в,біля| Каріона Істоміна), |значиться|замінено поетичною етимологією, авторським тлумаченням слів.
Більш локальний принцип "збирання" слів означився|уявлений| у вірші Хлєбникова "В лесу. Словарь цветов". |цвіту| Не зберігаючи безпосередньо алфавітної структури, поет |вирушає|наслідує|спадкоємцем| жанрово-стильову традицію|створіння| словесних колекцій, глосаріїв імен і предметів. Подібну трансформацію таких поетичних форм виявляємо в поезіях О.Кручоних "Херсонская театральная энциклопедия", В.Каменського "Камень".
Показовою є властива футуристам |з'являється,являється| загальна|спільна| тенденція до вербалізації| дійсності, що виступає|вирушає| своєрідною реконструкцією одного з важливих|поважних| прагнень|спрямувань| епохи бароко до створення|створіння| універсальної словесної моделі світу, максимально втіленої в його мовній (алфавітній, словниково-енциклопедичній) копії. На цьому тлі універсальна "заумна мова"|язик| Хлєбникова постає|з'являється| як модель вербалізації онтологічних підвалин буття, спроба означити|виказати,висловити| приховану суть|сутність,єство| явищ.
Серед інших чинників|факторів|, що розкривають типологічну проекцію бароко у творчості поета, в дисертації проаналізовано філософські мотиви всезагального руху, круговороту|кругообігу| і швидкоплинності життя, простежено|прослідило| відтворення|відображення,відбиття| характерних|вдача| для поетичного бароко ігрових стилістичних прийомів у текстах Хлєбникова. Це дозволяє дійти висновку|виведення|, що його поетика несе на собі відбиток тієї "складної" барокової семантики і стилістики, яка за видимим приховувала інше, рясніла|буяла| контрастами, смисловими курйозами, визначала і тропеїчну| систему стилю консептизму| в поезії.
|поважною| Переконливим показником проекції бароко у творчості футуристів є|з'являється,являється| схожість характеристики основних модусів буття, загальної|спільної| картини світу|світу|, здебільшого фрагментарної, дискретної, відображеної|виказаної,висловленої| нелінеарно| у витворах мистецтва. Близькою виявляється|опиняється| посилена увага до трагічних, нерозв'язних колізій і сторін життя людини, спричинених конкретним змістом|вмістом,утриманням| часу з|із| притаманними йому війнами і соціальними вибухами. Подібними виявляються|прослідити| й домінуючі форми самоідентифікації особистості|особистості| стосовно свого часу, що відповідають перехідному характеру|вдачі| епох розквіту бароко і модернізму та його авангардних течій. Відчуття хисткості|хисткості|, нестійкості, примарності буття значною мірою пов'язані з кризами соціального плану, війнами, історичними катаклізмами. І.Аксьонов саме так визначає кризовість| сучасного йому бачення світу|світу| ("Пикассо и окрестности"). Відповідно досить|досить| поширеним у|в,біля| футуристів є трагічний мотив "omnia vanitas", образи|зображення| загального невблаганного руху до вічності (В.Хлєбников), швидкоплинності людського буття (В.Каменський), його мізерності порівняно з вічністю. Зображення смерті розгортається|розвертається| на тлі|на фоні| живописання| грандіозних подій, гігантських катаклізмів, що охоплюють планету і всесвіт|світобудову| (землетрусів, повеней), часто|частенько| втілюється |вишиковується|в |епатуючих натуралістичних картинах ("Война объявлена", "Мама и убитый немцами вечер", поема "Война и мир|світ|" В.Маяковського, "Землетрясение (Nature vivante)" В.Шершеневича, "Конец сражения" С.Боброва, "Дурной сон" Б.Пастернака). Це кореспондує з|із| підкресленим натуралізмом вирішення|розв'язання,вирішення,розв'язування| відповідних тем у поезії бароко. Подібним чином домінує тут есхатологічний міф (Кручоних, Хлєбников, Маяковський, Бурлюк, Шершеневич). У поемах В.Хлєбникова "Журавль", О.Кручоних |"Эф-луч" міфологема кінця світу пов'язується з|із| новими реаліями ери техніцизму, продукуючи новий міф про самознищення цивілізації.
Пізніше творчість оберіутів|, що сформувала|уявила| другу хвилю авангарду в російській поезії, висвітлила подібний, споріднений|родинний| із поетичним бароко, комплекс проблематики, який О.Введенський визначив|значить|: "Час – Смерть – Бог". Оберіути віддають перевагу|однак|| |винятково||плоскість|філософському осмисленню цієї "тріади", прагнуть на вербальному рівні осягнути|виказати,висловити| трансцендентальний характер|вдачу| колізій, |відображення,відбиття|їх вияв у спільній|спільній| долі людей і конкретної особи.
Серед подібних для бароко і футуризму топологічних моделей у мистецтві ХХ ст. особливо актуальною є|опиняється| "людина – світ|світ| малий". У поетиці футуризму цей метафоричний архетип| переростає в образний мотив, гіперболізується, розгалужується. У нових реаліях культури він досягає максимальної виразності й водночас|в той же час| зберігає риси|межі| риторичної побудови|шикування|. У поезії Маяковського, Хлєбникова, Кручоних варіант мотиву постає|з'являється| в образі рівновеликості| космосу і людини. Серед безлічі "тілесних" метафор |зображень|неабиякого образного поширення і поетизації набуває| процес зорового сприйняття світу|світу|. У багатьох випадках зір у поезії футуристів, як і у|в,біля| представників бароко, ідентифікується з|із| внутрішнім, духовним поглядом ("Одинокий лицедей" В.Хлєбникова, "Осталось мне отнять у Бога…" |в,біля| М.Бурлюка).
У творчості "будетлян|" відбито й інший характерний|вдача| аспект, пов'язаний з поширеною в XVII ст. поетизацією основних органів сприйняття. Цей топос| у свій час набув широкого образного вжитку|уявлений| в творах Симеона Полоцького, Каріона Істоміна, Кирила Транквіліона-Ставровецького, Григорія Сковороди.
Алегоричні персонажі п'єси Хлєбникова "Госпожа Ленин" – Голос Зору, Голос Слуху|чутки|, Голос Дотику, Голос Розуму – |типологічно споріднені з|із| алегоріями барокового шкільного театру і поезії, що максимально умовно представляли|уявляли| людську Натуру. Таке діахронічне| зіставлення дає змогу виявити генетичний код культури XVII ст. у тексті ХХ ст., поглянути на його проблематику під інакшим кутом зору, ніж це зроблено в попередніх дослідженнях (зокрема, в монографії Б.Льоннквіст, де п'єсу співвіднесено з|із| явищами синхронного зрізу, з|із| дадаїстською| драмою Т.Тцара "Газове серце"). Принципове положення|становище|, що випливає з|із| даного порівняльного|зіставлювального| аналізу, полягає в тому, що алегорична, узагальнена постать людини в риторичній системі культури бароко виявляється парадоксально схожою з|із| метонімічно| конкретним і водночас максимально умовним, абстрактним її баченням|виставою,поданням,представленням| у мистецтві авангарду. Типологічно близькими виявляються|опиняються| не лише|не лише| прийоми і способи художнього одивнення|, а й семантика тієї самої образної моделі. Однак|однак| подібність ця має різні засади. В епоху бароко переважало риторично зумовлене прагнення |створіння|універсальної образної моделі. А в мистецтві авангарду відбувається|походить| рух до відновлення архетипів| на тлі|на фоні| загальної|спільної| для літератури цього періоду тенденції до редукції психологічного аналітизму.
Подібність внутрішніх процесів у мистецтві бароко і футуризму полягає і в тій діяльній просвітницькій|освітній| функції, яку покладала на себе література цих періодів та її творці. Типи соціальної поведінки, що передбачала|передбачала| активну пропаганду нового мистецтва, залучення до нього широких верств населення, культурна "життєбудова" | і поширення|поширення| театру були властиві рубежу XVII – XVIII ст. (міграція вчених, письменників, проповідників з|із| України до Росії, створення|створіння| широкої мережі|сіті| шкільного театру) і початку ХХ ст. (виступи|вирушання|, гастрольні поїздки футуристів, спроба негайного впровадження мистецтва в життя).
Безумовно, можна лише певною мірою і в окремих випадках (твори В.Хлєбникова, Б.Пастернака, Б.Лівшиця, С.Боброва, Д.Хармса, М.Заболоцького) говорити про безпосередній вплив літератури і мистецтва епохи бароко на поезію авангарду|припадає,приходиться|. В цілому, тут радше простежуються|просліджуються| типологічні |вияву|вияви суголосності внутрішніх процесів літературної еволюції, зумовлені конкретним сенсом|змістом,рацією| історичного буття й особливостями художньої ментальності означених періодів. Їх комбінація створює подібні культурні ситуації, призводить|призводить,наводить| до повторюваності в чергуванні культурних циклів. Повторюваність ця значною мірою умовна, вона супроводжується|супроводиться| безперечною модернізацією, зумовленою національними та індивідуальними особливостями творчих систем, рухом і змінами в масштабі культури в цілому|загалом|.
Окремо в розрізі проблематики дисертації розглядається|розглядується| творчість Б.Пастернака з огляду на те, що лише нетривала частина|частка| його творчої біографії пов'язана з футуризмом (безпосередня участь у групі "Центрифуга" – 1914 – 1918), хоч багато прийомів авангардної поетики перейшли і в подальшу|дальшу| його творчість. Ураховується яскравість, індивідуальна неповторність його художньої системи. Разом з тим|в той же час| вона принципово відкрита|відчинена| для діалогу (полілогу) з|із| іншими культурами, вочевидь пов'язана з|із| російською поетичною класикою – Пушкіним, Фетом, Блоком. Ідіостиль Пастернака демонструє складний процес породження нових смислів|змісту,рацій| з|із| окремих ланок, розрізнено і хаотично присутніх концептів, образів|зображень| і стильових рис|меж| минулих художніх систем, у тому числі й бароко. В роботі простежено|прослідили| різноманітні|всілякі| джерела долучення поета до цієї традиції – переклади|переведення,перекази| з|із| У.Релі, Б.Джонсона, П.Кальдерона, детальне вивчення філософських систем раціоналістів і містиків XVII ст. – Б.Спінози, Б.Паскаля, Я.Бьоме. Знаком актуалізації для поета традиції маньєризму|, що передує бароко, можна вважати|розглядуватися| його студії творчості Шекспіра. У статтях, нотатках і листах Пастернак акцентує увагу на тих рисах|межах| його стилю, які |опиняються| притаманні й бароковому типу творчості – на інтенсивному метафоризмі|, тяжінні до смислових і стильових контрастів, об'єднанні "далеких стилістичних крайнощів". Означені властивості поетики Шекспіра близькі самому письменникові, він вбачає глибокий спадкоємний|спадковий,спадкоємний| зв'язок саме з|із| цією традицією в поетичних текстах сучасників (зокрема, В.Маяковського).
В ідіостилі| Б.Пастернака простежуються|просліджуються| основоположні якості метафізичної поезії – синтез філософії і лірики, інтелектуального й емоційного|емоціонального| начал|розпочав,зачав|. Його поетичному баченню |опиняється|суголосне завдання|задача|, яке Т.С.Еліот визначив як головне для поетів-метафізиків ХVII ст|.: "воєдино злити ерудицію і чуттєвість", знайти "еквівалент змалювання стану розуму і почуття|почуття|". Такий еквівалент знайдений у низці|в ряді| поезій Пастернака ранньої пори ("Заплети этот ливень, как волны холодных локтей...", "Весна", "Счастье", "Сон", "Душа"). Індивідуальні особливості художнього сприйняття поета ХХ ст. – драматизм і висока екстатичність| переживання|вболівання| цілого світу|світу| |загалом|і кожної окремої миті – виявляються|опиняються| також близькими образному баченню метафізиків XVII ст., які щедро висловлювали почуття|вираження| радості й скорботи (поезії Дж.Донна "Про сльози при розлуці", "Твікнамський сад", "Екстаз", Е.Марвелла "Очі й сльози").
Поетичні твори Пастернака демонструють |із|подібний до барокового надмір стилю – посилений метафоризм|, численність порівнянь, перифразів|. Структура пастернаківського| метафоричного образу|зображення| актуалізує притаманну бароковому консептизму| ідею "прихованого смислу", внутрішньої, а не зовнішньої подібності. У його образах|зображеннях| злиті воєдино графічна
