СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

ЗИЗА Микола Миколайович

УДК 94(477) “19/20”

ЗМІНИ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ (ДРУГА ПОЛОВИНА XX - ПОЧАТОК XXI СТОЛІТТЯ):

ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Луганськ -2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Михайлюк Віталій Павлович,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри всесвітньої історії

доктор історичних наук, професор Каденюк Олександр Степанович,

Подільський державний аграрно-технічний університет, завідувач кафедри історії, соціології і політології

Провідна установа:

кандидат історичних наук Живора Станіслав Михайлович,

Національний аграрний університет, асистент кафедри історії України

Донецький національний університет, кафедра історії України., Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться 24.11.2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а, корпус 1, аудиторія 241.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20а).

Автореферат розіслано 21.10.2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

І, В. Довжук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Аграрний сектор - провідний в економіці України. А від того, який тип виробничих відносин панує в ньому, залежить не лише розвиток сільського господарства, а й життєдіяльність держави в цілому.

Реформи на селі, що встановлювали нові виробничі відносини, завжди були важливими на теренах України. Проте вони не завжди доводилися до логічного завершення. Реформа 1861р. була половинчатою і не усунула пережитків феодалізму. Столипінська реформа більш успішна, але їй зашкодила Перша світова війна та революція 1917р. Нова економічна політика пожвавила процеси на селі, але була згорнута. Така ж доля спіткала аграрні програми радянських часів, прийняті у 1953, 1965 та 1982 роках, які дали короткочасний ефект. Сучасні аграрні перетворення беруть початок ще з середини 80-х років XX ст., коли впроваджувалися оренда, фермерство, кооперація. Реформа історично запізнилася, затягнулася і ускладнилася кризою та наявністю протиборства політичних сил навколо її проведення.

У ході здійснення реформ виробничі відносини постійно трансформувалися. Цей процес зумовлювався дією як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. Питання проведення реформ на селі мають важливе суто історико-узагальнююче значення. По-перше, вони у своєму вирішенні залежать від того, яку політику з аграрних питань визначає держава на різних етапах свого існування, тобто, які правові акти приймаються і як вони співвідносяться з суспільно-політичними і соціально-економічними процесами в країні в цілому. По-друге, саме історичне дослідження може розкрити питання про передумови, особливості, етапи, форми змін виробничих відносин в українському селі у взаємозалежності з характером реформ в аграрному секторі, що в своїй основі мас не тільки економічні, але й інші аспекти, притаманні суспільству. Вивчення досвіду минулого в контексті сучасності та аналіз позитивного і негативного в ньому і, звідси, можливість використання окремих його теоретично осмислених положень у здійсненні аграрної політики в незалежній Україні є не лише актуальним, але і практично значимим.

Зв'язок з науковими програмами. Тема дисертації є розділом комплексної проблеми, що розроблялася кафедрами всесвітньої історії й історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, зокрема в підтемі - "Розвиток української державницької ідеї та її історичне втілення" (номер реєстрації ГН — 49А — 99).

Об'єктом вивчення є виробничі відносини в аграрному секторі економіки України в другій половині XX - перші роки XXI ст.

Предметом дослідження є діяльність організаційно-виробничих структур в агропромисловому комплексі України у вказаний період і товаровиробників сільськогосподарської продукції.

Хронологічні межі дисертаційної роботи становлять другу половину

XX і початок XXI ст., коли здійснювалися заходи щодо зміни структури та утвердження нових форм господарювання в агропромисловому комплексі України.

Територіальні рамки дослідження охоплюють усі регіони соборної України.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі широкої джерельної бази, у тому числі аналізу вперше введених у науковий обіг документів, висвітлити суть, напрями, етапи здійснення в другій половині XX - перші роки XXI ст. заходів щодо перебудови організаційно-виробничих структур в аграрній сфері і вдосконалення на цій основі виробничих відносин сільськогосподарських товаровиробників.

Для реалізації поставленої мети окреслені такі конкретні завдання дослідження.

-вивчити, систематизувати та класифікувати джерельну базу дослідження;

- проаналізувати ступінь вивченості проблеми попередниками;
-показати шляхи та форми здійснення у другій половині XX ст.

заходів щодо зміни організаційно-виробничих структур в аграрній сфері та їх вплив на соціально-економічні процеси в українському селі;

-

-

-

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній набуло подальшого розвитку осмислення актуальної проблеми вироблення державою аграрної політики: за радянської доби у 50-80-х рр. і за роки суверенної України з початку 90-х рр. XX ст.

На основі вивчення джерел та їх всебічного аналізу автором:

-

-

-

-

відносин в агропромисловому комплексі в процесі реформування форм власності та господарювання, утвердження нових організаційно-виробничих структур у сільському господарстві на сучасному етапі;

- вивчено нові виробничі відносини в аграрному секторі економіки та їх вплив на зміну соціально-професійного складу його працівників, розвиток інфраструктури у сільській місцевості,

Методологічною основою дисертації є комплексне, всебічне дослідження проблеми на основі принципів історизму, об'єктивності, цілісного підходу в історії. При написанні дисертації широко використовувалися традиційні методи дослідження: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, ретроспективний, системно-структурний; метод періодизації, верифікації історичних джерел та відбору статистичної інформації. Концептуальні засади роботи грунтуються на основі історичної науки, правознавства, соціології. При цьому вони викладаються і аналізуються відповідно до проблемно-хронологічного методу.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання основних висновків і положень у навчальному процесі при викладанні курсу історії України у вищих навчальних закладах і загальноосвітніх школах, спеціальних курсів з історії аграрних відносин в Україні у вищих навчальних закладах аграрного профілю, у системі післядипломної перепідготовки та підвищення кваліфікації, при подальшій розробці проблем розвитку аграрного сектора, впровадженні позитивного досвіду функціонування нових організаційно-виробничих структур у діяльність усіх форм господарювання в аграрній сфері економіки України.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на кафедрі всесвітньої історії та науково-методологічному семінарі у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля. Окремі положення й аспекти дослідження пройшли апробацію на міжнародних, всеукраїнських і міжрегіональних конференціях у 1997 - 2005 рр.

Зокрема, автор брав участь у міжнародній науково-практичній конференції вчених Московського автомобільно-дорожнього інституту (Технічного університету) і Луганського сільськогосподарського інституту (Луганськ, 1997), у першій Всеукраїнській конференції "Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії" (Луганськ, 2001), у трьох регіональних конференціях "Актуальні проблеми вітчизняної та світової історії, історії освіти, науки і техніки" (Луганськ, 2002, 2003, 2005).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 6 фахових публікаціях (без співавторства).

Структура дисертації визначається сутністю проблеми, метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків (179 стор. - основний текст), списку використаних джерел та літератури (342 найменування), 8 додатків.

4

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі подається загальна характеристика та обґрунтовується актуальність обраної теми, визначені мета та завдання роботи, об'єкт, предмет і методологія дослідження, наукова новизна, практичне значення та апробація одержаних результатів.

У першому розділі дисертації - "Джерельна база та історіографія дослідження" - характеризуються найважливіші джерела, використані при написанні роботи, та стан наукової розробки проблеми.

Джерелознавчі матеріали поділяються на архівні та опубліковані. Вони
аналізуються в підрозділі 1.1 "Джерельна база дисертаційного

дослідження" їх відбір, вивчення та узагальнення обумовлювалися хронологічними рамками і тематичною спрямованістю дисертації,

У науковий обіг уведені матеріали ЦДАГО України (Фонд 1 документи Політбюро та Секретаріату ЦК КПУ, відділів сільського господарства, організаційно-партійної роботи, агітації та пропаганди ЦК КПУ, постанови, інструктивні листи 80-х -- початку 90-х років; документи нових політичних партій та рухів, які виникли наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. XX ст.). Використані документи відомчого архіву Міністерства сільського господарства і продовольства (з липня 1997 р. Міністерство агропромислового комплексу, з 1999 р. - Міністерство аграрної політики), в яких аналізується хід реформ в агропромисловому комплексі, переважно в аграрній та переробній сферах. При аналізі окремих аспектів проблеми вивчені матеріали поточних архівів інших державних установ.

Із справ 212, 449, 502, 504, 510, 511, 512, 517 фонду Р.-27 (документи департаментів реформування сільського господарства, кадрової політики та аграрної освіти і науки Міністерства аграрної політики за 1989-1998 рр.) залучені матеріали, в яких містяться зведені таблиці про зміну форм власності на землю та господарювання в аграрному секторі України в цілому та по регіонах.

До наукового обігу вперше включені матеріали поточного архіву Державного комітету України по земельних ресурсах. Насамперед, це накази по Держкомзему за 1993-2002 рр., зареєстровані Міністерством юстиції України. Змістовна спрямованість наказів дозволяє виділити етапи організації та проведення земельної реформи, її вплив на зміни форм господарювання в аграрному секторі та характер виробничих відносин у господарствах з різними формами власності.

Значну частину джерельної бази дисертації становлять документи державних архівів ряду областей України, зокрема Донецького (Ф-252, 326, 2852, 3763, 4983), Дніпропетровського (Ф-269, 3383, 4415), Луганського (Ф-1779, 2514, 2519). їх вивчення дозволило всебічно проаналізувати діяльність облвиконкомів, обласних управлінь сільського господарства, дані обласних статистичних управлінь.

До опублікованих віднесені документи, що періодично видавалися офіційними партійними і радянськими установами у 50-х - 80-х рр. XX ст Їм притаманний суперечливий характер. Вони, як правило, вуалювали об'єктивні реальності. Тому підхід до них досить критичний.

Іншу групу опублікованих джерел становлять офіційні матеріали Верховної Ради, Кабміну, укази Президента України, що побачили світ в умовах незалежності держави.

У періодиці вивчені й проаналізовані документи політичних партій, громадських організацій, а також публікації напівофіційного характеру про розвиток агропромислового комплексу.

Комплексне використання широкого загалу як архівних, так і офіційних опублікованих матеріалів і періодики дало можливість більш об'єктивно і багатопланово вивчити і проаналізувати концептуальні та фактологічні проблеми.

У підрозділі 1.2 - "Характеристика історичних досліджень з проблеми" - розглядається опублікована література стосовно досліджуваної теми.

Аналіз наукових досліджень з проблеми проведено відповідно до їх тематичної спрямованості. З урахуванням цього виділено два аспекти. Перший - відображення у дисертаціях і публікаціях свідчень про динаміку виробничих відносин у 60-80-х рр. XX ст., коли останні базувалися на основі колгоспно-радгоспного виробництва. Другий наукові дослідження, присвячені здійсненню аграрної і земельної реформи та змінам виробничих відносин в аграрній сфері економіки України у 90-х рр. XX ст. і на початку XXI ст.

Природно, що інтенсивне накопичення історичних праць вимагало їх історіографічного аналізу. Крім обов'язкових у дисертаціях і монографіях оглядів літератури, швидше бібліографічного, ніж історіографічного характеру, у 60-80-і рр. XX ст. надруковано декілька суто історіографічних праць. Серед них аналітичні статті Л.Ю. Беренштейна, ВЛ. Юрчука, Я.С. Калакури, В.О. Котигоренка, В.С. Петренка, А.В. Санцевича та ін. (Беренштейн Л.Ю., Юрчук ВЛ. Історіографія діяльності Комуністичної партії України по відбудові і дальшому розвитку сільського господарства республіки (1945 - 1958 рр.) // Наукові праці. З історії КПРС, Випуск 26. - К., 1968. С. 18-27; Санцевич А.В. Трудящі післявоєнного села України в радянській історіографії // Історичні дослідження УРСР. Випуск І. - К., 1968. - С. 21-25; Петренко В.С. Історія селянства Української РСР. 1951 --1970 рр. в радянській історіографії. - Український історичний журнал. - 197І. - № 3. -С. 128-134; Калакура Я.С., Петренко В.С. Колхозное крестьянство в сельском хозяйстве УССР в украинской советской историографии (1945 -- 1975 гг.) // Вопросы истории. 1995. - №7. С. 86-95; Котигоренко В.А, К историографии вопроса о повышении роли КПСС в укреплении материально-технической базы сельского хозяйства в десятой пятилетке // Научные труда по истории КПСС. Випуск 120. - К., 1982. -С. 118-125.).

Основна увага в них зосереджена на історіографії організаторської

діяльності КПРС щодо розвитку сільського господарства в другій половині XX ст.

Досить глибокий аналіз праць, присвячених розвитку сільського господарства у 50-80-х роках XX ст., міститься у докторській дисертації та монографії "Історіографія аграрних відносин в Україні (70-ті -- початок 90-х рр,)" В.П. Михайлюка (Михайлюк В.П. Історіографія аграрних відносин в Україні (70-ті - початок 90-х рр.). - Київ-Луганськ, 1992. - 217 с.)-

Історіографічний огляд показує, що понад 50 праць з проблем розвитку сільськогосподарського виробництва України у другій половиш 50-х першій половині 60-х рр. XX ст. видав Л.Ю. Беренштейн. У 1968 році він захистив докторську дисертацію "Організаторська і ідейно-виховна робота колгоспних і радгоспних партійних організацій України (у період між XX і XXIII з'їздами КПРС)" (Беренштейн Л.Ю. У авангарді трудівників села (колгоспні і радгоспні партійні організації України між XX і ХХПІ з'їздами КПРС). - К.: Вид-во Київського університету, 1968; Його ж. Организаторская и идейно-воспитательная работа колхозных и совхозных партийных организаций Украины (в период между XX и XXIII съездами КПСС): Дис... д-ра ист. наук: 07.00.01. -К., 1968.).

Стосовно періоду 60-х - 80-х рр. дисертант проаналізував дослідження П.П.Панченка, В.П.Шкварця, О.С.Каденюка та інших науковців.

Зроблено висновок про те, що хоч у названих працях міститься багатоаспектний матеріал щодо висвітлення аграрного питання, однак проблема змін виробничих відносин як предмет вивчення у них відсутня.

Ряд публікацій та рукописів з досліджуваної проблеми (кандидатські та докторські дисертації, індивідуальні та колективні монографії, збірники наукових праць, матеріали конференцій) виконані після проголошення Декларації про державний суверенітет та Акту про незалежність України, Це насамперед кандидатські дисертації К.І. Левчука, Т.І. Саламатіної, докторські дисертації та монографії Г.П. Морія, О.О. Бондарчука, монографія Г.І. Сургая (Левчук К.І. Аграрні відносини в Україні в умовах переходу до ринкової економіки (історико-політичний аспект): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. К., 1983; Саламатіна Т.М. Проблеми аграрних відносин в діяльності політичних партій України: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. -- К., 1993; Бондарчук О.А. Агропромышленные ассоциации: пути становлення. -К., 1991; Сургай Г.І. Сільське господарство України: уроки минулого і сучасний курс. - К.: КДУ, 1991; Морій Г.П. Аграрна політика КПРС: досвід проблеми, здійснення в Україні в 1965-1989рр.): Дис... д-ра іст. наук: 07.00.01.-К., 1992.).

Серед досліджень, опублікованих на початку XXI ст., дисертант виділяє праці С.МЖивори, В.В.Корніснка, Г.Г.Кривчика, С.С.Падалки, колективну монографію "Українська модель сільськогосподарської кооперації: етапи формування та розвитку" (Живора С.М. Аграрна реформа в Україні (1991-2001 роки):Дис... канд. іст. наук: 07.00,01. - Запоріжжя, 2002; Українська модель сільськогосподарської кооперації: етапи формування та розвитку. - К.: НАУ, 2002; Корнієнко В.В. Здійснення земельної реформи в

Україні (1990-2002 рр.): історичні уроки та наслідки: Дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 - Луганськ, 2003; Кривчик Г.Г. Соціальний розвиток українського села в 60-80-ті рр. XX ст.:Дис...д-ра іст. наук: 07.00.01. - Дніпропетровськ, 2002; Його ж. Українське село під владою номенклатури (60-80-ті рр. XX ст.). Дніпропетровськ: ДНУ, 2001; Падалка С.С. Аграрна політика в Україні: формування, шляхи реалізації та соціально-економічні наслідки (друга половина 60-х - 80-ті роки XX ст.): Дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 Донецьк: ДНУ, 2005.), а також статті багатьох інших дослідників, які займаються проблемами аграрної політики на сучасному етапі. Загальний висновок наведеного аналізу: більшість праць піднімає проблему змін виробничих відносин на селі не лише в постановчому плані, але і як таку, що потребує першочергового розгляду.

Водночас автор всебічно вивчив і суто практичну сторону висвітлення проблеми, що стосується економічного обґрунтування необхідності змін виробничих відносин в аграрному секторі, викладену в працях вчених-аграріїв і економістів (Гайдуцький П.І., Лобас МЛ. Відродження МТС. — К., 1997; Саблук П.Т., Юрчишин В.В. Сучасні аграрні реформи: деякі оцінки і проблеми. К., 1998; Проблеми формування ринкової економіки. К.: КНЕУ, 2000.).

Таким чином, огляд літератури з досліджуваної теми свідчить про те, що історичні аспекти процесу розвитку виробничих відносин у аграрній сфері економіки України і змін у соціальному статусі сільськогосподарських товаровиробників у другій половині XX і перші роки XXI ст. досліджені недостатньо. Введення до наукового обігу нових джерел, дотримання наукових принципів історизму та проведення дослідження, яке зважено оцінює процеси, що відбувались у суспільно-політичному і соціально-економічному розвитку України, у тому числі й в аграрній сфері досліджуваного періоду, сприяли об'єктивному розкриттю проблеми.

Другий розділ - "Динаміка реформування виробничих відносин в аграрному секторі України у 50 - 80-х роках XX століття" - складається з

трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Зміна структури та форм господарювання у післявоєнні роки" - насамперед визначені чинники суспільно-політичного і соціально-економічного характеру, що були притаманні повоєнному періоду і в значній мірі обумовлювали сутність та зміни виробничих відносин в аграрній сфері.

Аналіз численних, в тому числі вперше впроваджених у науковий обіг, документів дає підстави стверджувати, що післявоєнний розвиток сільського господарства СРСР базувався на тих же засадах, які були в цілому характерними для сільськогосподарської політики комуністичної партії. Виходячи з того, що після колективізації сільське господарство остаточно перетворилося в одну із сфер державно-монополістичної соціально-економічної системи, комуністична партія втілювала в сільське господарство позаекономічні методи стимулювання виробництва. Тривалі роки радянська

держава намагалася звеличити соціалістичні принципи праці, а саме - формувати у сільських виробників свідоме ставлення до праці, яке грунтувалося б на самовідданості і перевазі суспільних інтересів над особистими. Це давало можливість вирішувати проблеми розвитку важкої промисловості і вирішення багатьох інших завдань соціалістичного будівництва за рахунок саме сільського господарства Наслідком такої політики було те, що сільськогосподарська праця стала найдешевшою в системі виробництва в СРСР і в Україні зокрема

Автор доводить, що всупереч деклараціям, земельний фонд не став власністю народу. Фактично існувала державна монополія на землю. Колгоспам, радгоспам, певним організаціям виділялись земельні угіддя відповідно із державним актом на користування землею. Юридично не було законів про оплату за землю.

Як свідчить аналіз документів, на стан виробничих відносин в Україні і в цілому на сільське господарство в Україні негативно вплинула реалізація стратегічних планів різкого піднесення сільськогосподарського виробництва (вересень 1953 р.; березень 1965 р.; травень 1982 р.).

Проведене автором дослідження свідчить, що зміни виробничих відносин у аграрній сфері відбувались і через зменшення кількості колгоспів та зростання кількості радгоспів. Загальна кількість колгоспів в результаті їх укрупнення та перетворення частини з них на радгоспи зменшилась з 9553 у 1965 р. до 7291 у 1983 р., а кількість радгоспів зросла відповідно з 1343 до 2189. Укрупнення господарств призвело до зміни їх внутрішньої структури, звуження спеціалізації відповідних підрозділів. Такі зміни також призвели до того, що колишні колгоспники стали робітниками державних підприємств, тобто радгоспів, їх праця вже була пов'язана із новими виробничими відносинами, що відбувалися між найманими працівниками і керівництвом державного підприємства Водночас вони набули нового статусу перетворилися з колгоспників на робітників аграрного профілю. У великих колгоспах змінилася внутрігосподарська організаційно-виробнича структура На базі колишніх дрібних колгоспів виникли великі бригади, а колишні бригади набули статусу ланок. Вивчення архівних та інших матеріалів доказово свідчить, що перетворення колгоспів на радгоспи по суті означало експропрітацію колгоспної власності і зневагу до інтересів значної частини колгоспників.

У підрозділі обґрунтовано положення про те, що ряд заходів, здійснених у 50-70-ті рр. XX ст. (підвищення цін на техніку та витрат колгоспів на її придбання, ліквідація машинно-тракторних станцій, зниження цін на сільгосппродукцію тощо) призвели до погіршення економічного стану в сільському господарстві. Участь в освоєнні нових земель в Казахстані і Сибіру у певній мірі вичерпала ресурси України й послабила її сільськогосподарське виробництво; негативно на стан справ у сільському господарстві вплинуло й зменшення державного кредитування аграрного сектора. Хоч на розвиток сільського господарства були виділені значні кошти, це не вплинуло на ефективність виробництва сільськогосподарської

продукції. Виробничі відносини в усіх галузях агропромислового комплексу, особливо у колгоспному виробництві, ускладнилися.

Виробничі відносини у колгоспах зумовлювалися і певними аспектами демографічної обстановки: наявність працездатного населення, їх число за статтю, склад сім'ї тощо.

У підрозділі 2,2 "Статус та вплив особистих підсобних господарств на розвиток колгоспно-радгоспного виробництва" - на основі вивчення та аналізу як архівних, так і інших документів і матеріалів визначена суть та значення підсобних господарств у соціально-економічному житті держави.

Дисертантом показано, що роль підсобних господарств колгоспників зумовлювалась рядом факторів, насамперед тим, що вони були постачальниками на ринок багатьох продуктів. У той час як колгоспно-радгоспний сектор відіграв вирішальну роль у виробництві зернових і технічних культур, особисті підсобні господарства забезпечували 53 % приросту м'яса в країні, 35-38 % - картоплі, овочів, молока, вовни, 87 % яєць.

У дослідженні на конкретних прикладах доведено, що присадибне господарство колгоспників за своєю суттю фактично не було підсобним. Через обмеженість матеріального стимулювання в колгоспах селяни села змушені були все більше часу приділяти своєму особистому господарству. Таке становище негативно позначалося на продуктивності праці і призводило до того, що особисті економічні інтереси селян переважали над інтересами суспільного виробництва. Водночас це робило працю в колективних сільськогосподарських підприємствах взагалі безперспективною.

Автор на численному фактичному матеріалі показує, що з цього питання держава змушена була проводити відповідну політику, яка мала двоякий характер: по-перше, декларувалася підтримка селян; по-друге, вводилися нові податки на особисте господарство. Позитивні зрушення на селі з досліджуваної у розділі проблеми мали епізодичний характер і безпосередньо залежали від економічної політики партійно-господарського керівництва щодо особистих підсобних господарств. У той же час реальне становище справ в економіці України у 60-і рр. XX ст. дозволяє зробити висновок про те, що держава була зацікавлена у розвитку особистих підсобних господарств лише як додаткового джерела надходження сільськогосподарської продукції. Вона не могла дозволити розвиватися особистим підсобним господарствам як окремій економічній структурі, що суперечило б існуючому соціально-економічному устрою.

У підрозділі 2.3 - "Суперечливі процеси розвитку аграрного сектора України у 80-х роках XX ст." - наведено аналіз аграрної політики у визначений період.

Серед головних висновків, яких дійшов автор у ході аналізу і узагальнення фактологічного матеріалу, є те, що суперечливість розвитку аграрної галузі постала як факт стагнації і кризи усього суспільно-політичного і соціально-економічного становища держави.

Характерно, що трудівники сільського господарства в цей час вже відверто заявили про необхідність зміни характеру виробничих відносин у аграрній сфері. До вищих органів влади надходили пропозиції про прийняття законів щодо розвитку фермерства їх аналіз свідчить, що переважна більшість сільських товаровиробників підтримувала ідею реформування колгоспів і радгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства та проведення внутрігосподарських структурних змін на основі госпрозрахункових методів господарювання. Подібного роду листи, які надходили з усіх регіонів України, партійними комітетами та органами радянської влади не розглядалися.

У третьому розділі "Трансформація виробничих відносин в процесі здійснення земельної реформи у 90-х рр. XX ст. - 2005 р." -

аналізується зміст правових засад реформування економічних відносин, розкрито шляхи утвердження різних форм власності та господарювання, визначено вплив змін виробничих відносин на розвиток інфраструктури на селі.

У підрозділі 3.1 "Нові законодавчо-правові засади виробничих відносин у сучасному агропромисловому комплексі України" - аналізуються документи, які дають змогу дійти висновку, що у досліджуваний період відбувалося певне корегування виробничих відносин в усіх організаційно-виробничих структурах аграрної сфери. Вони розширили права сільськогосподарських товаровиробників у виборі форм господарювання і конкретизували їх можливості у взаємовідносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, подібними товаровиробниками. Але процес цей потребує продовження.

Підрозділ 3.2 "Утвердження різних форм власності та

господарювання в сільськогосподарському виробництві України" розкриває практику змін виробничих відносин на етапі розвитку незалежної держави.

Зокрема проаналізовано дані про стан приватизації в аграрному секторі. Наприкінці 90-х рр. на підприємствах зазначеного напрямку, заснованих на загальнодержавній власності, було приватизовано 621 агропромислове підприємство, 618 агросервісних і 580 будівельних підприємств або 71,3 %, 30,9 %, 52,5 % відповідно. З 755 переробних агросервісних підприємств комунальної власності приватними стали 455, у тому числі переробних 147 і агросервісних 308, або 60,2 %, 80,0 %, 52,3 % відповідно. Суттєві зміни відбувалися в колгоспах і радгоспах. Так, 6973 колгоспи (71,5 % реформованих) і 1175 радгоспи (85,5 % реформованих) набули статусу колективних сільськогосподарських підприємств. 1230 колгоспів (12,7 %) стали селянськими спілками, 455 (4,8 %) - акціонерними товариствами. 426 колгоспів (14,2 %) реформувалися у господарства з пайовими відносинами. На акціонерні товариства перетворилися 183 радгоспи (13,3 %); сільськогосподарські підприємства безкоштовно отримали 27,3 млн. га земель державної власності або 45,3 % від усього земельного

фонду. Землі 96 % недержавних сільськогосподарських підприємств України розпаювалися, з них 88,4 % отримали 5,1 млн. сертифікатів на земельну частку. Свої земельні ділянки приватизували 70,3 % громадян.

Водночас непоодинокими були випадки, коли земельна частка (пай) залишалася невикористаною, тобто особа, якій належало зазначене право, його не реалізувала.

Автором обгрунтовано висновок про те, що отримані в приватну власність земельні паї сприяють розвитку підприємницької діяльності, у тому числі в аграрному секторі. Цьому, на думку дисертанта, сприятимуть заходи, спрямовані на: а) передачу в оренду на пільгових умовах суб'єктам малого підприємництва невикористаних, вільних виробничих площ, до того ж виставлених на продаж і власниками яких є державні і комунальні підприємства; б) активізацію діяльності координаційних рад (комітетів, комісій) при місцевих органах виконавчої влади. До їх складу входять представники об'єднань підприємців, уповноважених із захисту прав підприємців, органів державної податкової служби, внутрішніх справ; в) спрощення процедури відведення земельних ділянок, отримання дозволу на будівництво, реконструкцію та експлуатацію промислових об'єктів, підприємств громадського харчування та роздрібної торгівлі.

У підрозділі підкреслено, що у сільськогосподарському виробництві України в досліджуваний період склалися різні форми власності та господарювання. Подальше їх існування пов'язане з конкуренцією між ними з урахуванням специфіки окремих видів сільгоспвиробництва.

У підрозділі 3.3 - "Вплив змін у виробничих відносинах та нових форм господарювання на розвиток соціальної сфери" доведено, що реформування форм власності, зміни у виробничих відносинах агропромислового комплексу сучасної України створили сприятливі умови для розвитку виробничої та соціальної інфраструктури у сільській місцевості.

Зокрема автор вивчив і праналізував взаємопов'язані складові всієї інфраструктури на селі: виробничу (ремонтно-обслуговуюча база АПК -ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, машинні парки колективних сільгосппідприємств, районні станції технічного обслуговування, технічні обмінні пункти, підсобні промисли, підприємства з переробки сільгосппродукції, будівельні організації); соціальну (установи охорони здоров'я, фізкультури і спорту, освіти і культури, страхові компанії); сервісно-обслуговуючу (споживча кооперація, орендні підприємства, які надають побутові та комунальні послуги сільським жителям; пункти торгівлі та громадського обслуговування); заготівельну (хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, реалізаційні та хлібні бази, комбінати хлібопродуктів, млин-заводи); ринкову (біржі, торгові доми, комерційні банки); науково-інформаційну (головний інформаційно-консультаційний центр АПК України, галузеві наукові центри при науково-дослідних інститутах та інформаційні центри інших наукових організацій Української академії аграрних наук, регіональні (зональні та обласні) інформаційно-

консультаційні центри та районні інформаційно-консультаційні пункти; періодичні видання (газети, бюлетені та журнали органів державної влади, політичних партій, громадських об'єднань).

Проаналізовано також, яким чином розвиток виробничої інфраструктури відбувається в умовах утвердження ринкових відносин. По-перше, склалися три рівні ремонтно-обслуговуючої бази техніки. По-друге, відродилися і діють машинно-технологічні станції, більшість з яких є недержавними. По-третє, сільгосппідприємства створили власну малу індустрію з переробки продукції. До виробничої інфраструктури відносяться і спільні українсько-іноземні підприємства.

Підкреслено, що у державних програмних документах на найближчі п"ять років (2006-2010) значна увага приділена питанням розвитку аграрного сектора. Автор поділяє думку, що основним орієнтиром для сільгоспвиробника є подвоєння продуктивності сільського господарства та підвищення рівня доходів селян до середнього по країні. З цією метою доцільним буде здійснення заходів щодо: а) раціонального розподілу державних фінансових ресурсів для інвестування села, що має забезпечити суттєве здешевлення кредитів; б) спрощення оподаткування дрібних і середніх господарств; в) створення сучасної транспортної інфраструктури, завершення газифікації, налагодження телефонного зв'язку, відновлення роботи шкіл, клубів, фельдшерсько-акушерських пунктів у кожному селі.

У Висновках підбиваються підсумки дисертаційної роботи.

Дослідження змін у виробничих відносинах в українському селі в другій половині XX на початку XXI ст. виявило нові характерні особливості, дало можливість розглянути їх комплексно і зробити наступні висновки.

Виробничі відносини аграрного сектора базуються на специфічних принципах здійснення сільськогосподарського виробництва По-перше, домінує сезонність і залежність від кліматичних умов проведення сільськогосподарських робіт. По-друге, характер виробничих відносин визначається специфікою форм власності на землю і майно.

В умовах колгоспно-радгоспного ладу виробничі відносини трудівників агарного сектора економіки України виявилися у чотирьох напрямах: в колгоспах вони базувалися на основі принципів кооперування; в радгоспах їх основою була державна власність; своєрідно вони склалися у зв'язку із існуванням підсобних селянських господарств; виробничі відносини у багатьох колгоспах і радгоспах у 70-80-х рр. XX ст. залежали від входження останніх у міжгосподарські структури — міжгоспи, які мали статус юридичної особи.

Посилення державної монополії на землю зводило практику перетворення угідь на нічию власність, позбавляючи їх реального господаря. Це ускладнювало виробничі відносини не лише у колгоспах, але і в міжгосподарських об'єднаннях

У досліджуваний період набула прояву трансформація принципів щодо

13

виробничих відносин у колгоспах. По-перше, їх фундаментом залишався принцип обов'язкового відробітку кожним колгоспником певної кількості трудоднів. По-друге, вони базувалися на двох типах працівників: а) постійно зайнятих в різних сферах сільгоспвиробництва; б) тих, хто виконував певну сезонну роботу.

Суть запропонованих у середині 80-х рр, XX ст. змін полягала в наданні якомога більшої самостійності організованим формуванням різного рівня, зниженні ролі централізованого планування, впровадженні більш гнучкої системи управління виробництвом, створенні стабільних первинних виробничих колективів із самоуправлінням і технологічною автономією. В Україні розпочалося відпрацювання нових господарських структур.

Фактично не відбулося реформування виробничих відносин через колективний підряд. Не дали позитивних результатів і спроби реформувати систему управління агропромисловим комплексом.

При вивченні характеру виробничих відносин можна визначити два періоди у розвитку аграрної сфери економіки України, Перший період - 50-80-і рр. XX ст. Він характеризувався тим, що у його межах здійснювалася політика КПРС на подальший розвиток сільського господарства. У цей період проводилися специфічні командно-адміністративні заходи, що впливали на характер виробничих відносин. Другий період почався з моменту проголошення Декларації про державний суверенітет України (липень 1990 р.) і продовжується нині. На зміну характеру виробничих відносин в аграрному секторі економіки України суттєво впливає проведення аграрної реформи, яка здійснюється за п'ятьма напрямами: земельна реформа; господарська реформа; формування аграрного ринку на місці старої планово-розподільчої системи збуту продукції; фінансова стабільність; соціальний розвиток.

Реформування аграрного сектора економіки України, проведене у 90-х рр. XX ст., призвело, по-перше, до зміни форм власності та господарювання: відбулося утвердження приватної власності і на цій основі -нових організаційно-виробничих структур; по-друге, з'явилися нові соціальні групи: фермери, орендарі, наймані працівники. Селянин набув статусу господаря-виробника, сільськогосподарського товаровиробника

Реформування традиційних структур (колгоспів і радгоспів) відбувалося еволюційним шляхом, їм надавалася методично-правова допомога з тим, щоб вони могли трансформуватися у господарства, здатні ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки. Почалося формування бази купівлі-продажу землі.

У сучасних умовах переходу економіки на ринкові засади, появі приватної власності на землю та різних форм господарювання посилюється економічна та політична роль землі як капіталу. Поглиблення процесів між використанням і охороною земель загострює економічні та екологічні суперечності, пов'язані в першу чергу з фінансуванням ґрунтоохоронних заходів.

Радикальним кроком до розкріпачення землі і селянина стало

скасування патріархальних земельно-майнових відносин, властивих колективним сільгосппідприємствам, і перехід до організації цих стосунків на товарно-грошових засадах. Селяни, одержавши у власність землю і майно, одночасно набули права здавати їх в оренду за відповідну винагороду чи прибуток (орендну плату). Змінився характер кооперативного руху: створені асоціації фермерів, об'єднання орендно-приватних підприємств, обслуговуючі кооперативи.

Характерно, що виявляється життєздатність великих підприємств, перетворених з колгоспів на приватні структури. Саме у них зростає продуктивність праці, скоротилася енергоємність виробництва. Водночас враховується, що й інші форми господарювання в аграрному секторі довели свою дієздатність.

Своєрідно виявляються виробничі відносини у сільгосппідприємствах у зв'язку із існуванням особистих селянських господарств, які функціонують на певних принципах: по-перше, підсобні господарства мають сільських трудівників, які є членами певних господарств, що діють на основі різних форм власності та господарювання; по-друге, є підсобні селянські господарства, що належать фермерам.

У господарствах, які існують на принципах кооперування сертифікатів (паїв), кожний їх член зобов'язаний брати участь у виробничих процесах. У господарствах, що базуються на орендованій землі, в основному застосовується наймана праця.

Характер виробничих відносин у фермерських господарствах виявляється відповідно до їх типу. У сімейних фермерських господарствах виробничі процеси виконують члени певної сім'ї. У фермерських господарствах загального типу виробничі процеси виконують як члени сім'ї, так і наймані працівники.

У досліджуваний період відбулося трансформування і органічне об'єднання сільськогосподарської галузі, у складі якої відбулися численні відгалуження рослинництва й тваринництва, з цілим рядом інших галузей і сфер економіки в єдиному народногосподарському агропромисловому комплексі.

З проголошенням незалежності України, у процесі здійснення
економічної реформи (в аграрному секторі земельної та аграрної) змінилися
господарські основи побудови та функціонування АПК. У першій сфері
цього комплексу поряд діють як державні, так і недержавні підприємства Це
призвело до різних підходів сільськогосподарських підприємств до
придбання техніки, мінеральних добрив, паливно-мастильних матеріалів
(різні принципи продажу, різні ціни, різна гарантія тощо). В аграрній сфері
утвердилася багатоукладність, що призвело до встановлення різних за
характером виробничих відносин у самих господарствах і принципах їх
стосунків із першою та третьою сферами агропромислового комплексу.
Збереглися принципи впливу держави на їх діяльність. Особливо це
виявляється інвестиційній та податковій політиці, цінах на

сільськогосподарську та промислову продукцію. Серед підприємств третьої

15

сфери комплексу є не лише такі, що базуються на державній чи приватній власності. Чимало з них функціонують як структури комунальної власності.

Отже, в агропромисловому комплексі України в сучасних умовах співпрацюють структури з різними формами власності та господарювання. Це об'єктивно вимагає неухильного дотримання принципів ринкової економіки та конкурентоспроможності. Цьому в певній мірі сприяють нові законодавчі та нормативні акти. Однак чимало проблем функціонування агропромислового комплексу в цілому та взаємовідносин між його сферами не вирішено. Це вимагає прийняття відповідних законодавчих і нормативних актів. Потребують якнайшвидшого вирішення соціальні проблеми. Важливо і необхідно вирішити питання розвитку сільської місцевості (будівництво житла, виробничих приміщень, ремонтування доріг, поліпшення роботи транспорту тощо). Потребують змін на краще організаційна структура та форми діяльності установ, які спрямовують і координують розвиток агропромислового комплексу. Життя вимагає подальшого вдосконалення демократичних принципів управління в усіх структурах агропромислового комплексу. У цілому необхідна конкретизація аграрної політики.

Подальший розвиток українського села відбуватиметься в рамках інтеграції України до Європейського союзу та Світової організації торгівлі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях:

1.