МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Український науково-дослідний інститут

соціальної і судової психіатрії та наркології

Зайцев

Олександр Олександрович

УДК 616.69 – 008.1:616.85 – 036 – 07 – 085.851

ПСИХІЧНА патологія В ОСІБ МОЛОДОГО ВІКУ,

ЯКІ СКОЇЛИ СЕКСУАЛЬНІ ЗЛОЧИНИ

(діагностика, клініка, лікування та профілактика)

14.01.16 – психіатрія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Науковий консультант доктор медичних наук, професор Табачніков Станіслав Ісакович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділ соціальної та екстремальної психіатрії, завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, доцент Чабан Олег Созонтович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, сектор соціальних проблем пограничних станів та соматоформних розладів, завідувач сектору

доктор медичних наук, професор Кришталь Валентин Валентинович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра сексології і медичної психології, завідувач кафедри

доктор медичних наук, професор Сонник Григорій Трохимович, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, кафедра психіатрії, наркології і медичної психології, професор кафедри

Провідна установа

Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, м.Сімферополь

Захист відбудеться "22"грудня 2005 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.620.01 в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за адресою: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 103.

Автореферат розісланий "21" листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, с.н.с. | Гриневич Є.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Злочинне поводження людини має різноманітну природу, але на сьогодні не викликає сумнівів той факт, що психічна патологія має суттєвий влив на кримінальні дії індивіду (Ю.М.Антонян, В.В.Гульдан, 1991; А.Ф.Зелінський, 1999; M.R.Gottfredson, T.Hirschi, 2000). За останній час науковцями виділені індивідуально-психологічні особливості, що пов’язані з типами карних проявів у окремих категорій злочинців (И.А.Кудрявцев, 1999; Д.В.Ривман, 2002), створена загальна теоретична концепція впливу психічних порушень на злочинність в цілому (Л.М.Балобанова, 1998). При цьому зазначено, що біологічні, психологічні та соціальні фактори визначають індивідуально-психологічні якості злочинця та стають детермінантами його противоправних дій (С.І. Табачніков та ін., 1998). Також у вітчизняній науковій літературі піднято дискусійні теоретичні й практичні питання розвитку і вдосконалення судово-психіатричної експертизи в Україні та з позиції системного підходу глибоко досліджено стан проблеми неосудності (В.Б.Первомайський, 2000 – 2004), зроблено сучасну судово-психіатричну оцінку окремих нозологічних форм психічної патології (В.І.Мельник, 2001; О.А.Ревенок, 2001 – 2003).

Злочини, що скоєні на сексуальному ґрунті займають окреме місце в загальній кримінальній структурі. Це, перед усім, обумовлено їх специфічним характером і тим, що вони є аномальним проявом сексуальності людини, яка представляє собою складне, взаємообумовлене й багатомірне явище (Г.С.Васильченко, 1983, 1990; K.Imelinski, 1983,1986; А.С.Кочарян, 1996; В.В.Кришталь, 1997; W.Masters, V.Johnson, R.Kolodny, 1998). Здавна констатувалася висока складність пізнання кримінальної статевої поведінки (A. Forel, 1910), але вже понад сто років тому акцент робився на психічну невпорядкованість сексуальних злочинців (R. Kraft-Ebing, 1886).

23 квітня 2001 р. у Женеві учасниками 57-ої сесії Комітету ООН по правах людини була прийнята резолюція проти сексуальних злочинів. Дещо раніш у жовтні 2000 р. Всесвітня Організація Охорони Здоров’я оголосила Декларацію щодо запобіганню сексуального насильства (WHO/MNH/MHP/99.4). Ці кроки цілком зрозумілі, оскільки кримінальна статистика різних країн підтверджує глибину та серйозність проблеми сексуальної злочинності у світі. Новий Кримінальний Кодекс (КК) України від 5 квітня 2001 р. також виділяє сексуальні злочини серед найбільш небезпечних і тяжких, які направлені проти особи (Розділ ІV “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи”, ст.ст. 152 – 156). Дані МВС України за останні роки підтверджують стабільно високий рівень такого роду злочинності в нашій країні. Цій проблемі присвячено чимала кількість сучасних наукових досліджень, як вітчизняних (Б.М.Гульман, 1994; В.В.Кришталь, 1999; Г.Т. Сонник, 2001; А.П.Чуприков, Б.М.Цупрык, 2000, 2002; О.С. Чабан, В.А. Газолишин, 2003), так і закордонних науковців (Z.Starowicz, 1991; Б.В.Шостакович, 2001; А.А.Ткаченко, Г.Е.Введенский, Н.В.Дворянчиков, 2001; Ю.М.Антонян, 1999, 2002; Л.О.Пережогин, 2002). Таким чином, питання злочинного сексуального поводження в цілому досить глибоко розглянуте. Однак значна частина проведених досліджень не враховували той факт, що більшість ґвалтівників – молоді люди, сексуально недосвідчені і невдоволені (R.Scheider, 1998), і, відповідно, не приймали до уваги вікові особливості психіки сексуальних злочинців, рівень їхнього психосексуального розвитку, можливу особистісну і соціальну незрілість тощо. Тільки останнім часом за кордоном були опубліковані поодинокі наукові праці, в яких наведено наявність суттєвих особливостей у скоєнні статевих злочинів в залежності від віку правопорушника (D.L.Burton, 2000; S.Fazel, T.Hope, I.O'Donnell, 2002; R.E.Morris, M.M.Anderson, G.W.Knox, 2002).

В Україні подібних досліджень не проводилося. Все визначене обумовило необхідність і актуальність проведення даної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності до плану науково-дослідної роботи Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України за темою “Дослідити порушення сексуальної поведінки у молоді та розробити систему її психогігієни, психопрофілактики та корекції” (№ державної реєстрації 0102U002313).

Мета і задачі дослідження. Мета роботи – на основі дослідження з позицій міждисциплінарного підходу клініко-психопатологічних, психологічних та соціально-психологічних закономірностей формування психічних розладів непсихотичного регістру у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини, розробити систему комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування, а також профілактики зазначених порушень.

Для реалізації поставленої мети визначені наступні задачі:

1. Дослідити клініко-психопатологічну структуру та феноменологію психічних розладів непсихотичного регістру у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини.

2. Виявити роль негативних мікро- і макросоціальних факторів, а також їх співвідношення з біологічними, психологічними та соціально-психологічними чинниками у формуванні психічних розладів у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини.

3. Провести системно-структурний аналіз сексуальної поведінки молодих сексуальних злочинців.

4. Встановити особливості мотивації злочинної сексуальної поведінки у молодому віці.

5. Визначити провокуючі форми поведінки жертви, як чинника скоєння сексуального злочину молодою людиною.

6. Науково обґрунтувати, розробити та впровадити в практику систему комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників та оцінити її ефективність.

Об’єкт дослідження – психічні розлади непсихотичного регістру у осіб молодого віку, що скоїли сексуальні злочини.

Предмет дослідження – закономірності формування, клініко-психопатологічна структура та феноменологія психічних розладів у осіб молодого віку, що скоїли сексуальні злочини.

Методи дослідження. Структурованого інтерв’ю, клініко-психопатологічний, сексологічний, патопсихологічний, соціально-демографічний, катамнестичний та методи математичної статистики. Комплексне клінічне дослідження включало структуроване інтерв’ю (анамнестичний аналіз, преморбідні особливості, спадкоємність), клініко-психопатологічний (оцінка стану психічного здоров’я та наявність симптомів і порушень у психічній сфері) і сексологічний методи (визначення статевої конституції, особливостей соматостатевого та психосексуального розвитку, сексологічний анамнез та статус, системно-структурний аналіз сексуальної поведінки). Патопсихологічний метод – низку методик: дослідження психологічних особливостей особистості – тест Кеттелла (Sixteen Personality Factor Questionnaire, 1970); визначення типологічної приналежності характерологічних особливостей, схильності до алкоголізації, делінквентності, ступеню конформності, виразності реакції емансипації – патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А.Е. Личко и Н.Я. Иванова (1981); дослідження рівню інтелектуального розвитку – прогресивні матриці Равена (Raven Progressive Matrices у їх чорно-білому варіанті, по В.М. Блейхеру, 1986), ступеню агресивності та ворожості – шкала агресивності Басса-Даркі (BDHI), рівню конфліктності – методика “Незакінчених речень” (Sentence-Completion Techniques), рівню ситуативної тривоги, соціально-психологічної адаптації, особливостей поведінки – восьмикольоровий тест Люшера (Lusher M., 1956); конкретизація психосексуальної орієнтації, виразність дифузного еротизму, наявність латентної сексуальної агресії, гендерні пріоритети – проективний перелік (Z. Starowicz, 1991); ступінь маскуліності на біогенному рівні – статеворольова шкала Dur- Moll L. Szondy 1960); характеристика маскулінних та фемінінних рис особисті на рівні Я-концепції – статеворольова ACL-шкала A.B. Heilbrun (1981); самооцінка власних сексуальних можливостей, наявності сексуальної стурбованості та сексуальної депресії – шкала сексуальності W.E. Shell & D.R.Papin (1989), ризик повторного осудження сексуального злочинця в довгостроковому плані – шкала Static 99 Hanson & Thomton, (2000), ефективність лікування – згідно програми оцінки лікування сексуальних проблем (Sexual Treatment Evaluation Project — STEP). Соціологічне дослідження включало до себе застосування соціально-демографічного методу. Одержані результати оброблені за допомогою математичних і статистичних методів. Кореляційний аналіз проводився з визначенням критерію Стьюдента (Student’s t-test), параметричний дисперсійний аналіз дискретних перемінних – точного критерію Фішера (Fisher’s exact test), а непараметричний (непараметричний дисперсійний аналіз Фрідмана) – 2 (Chi-square distribution). Показник достовірності був обраний 0,05.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в Україні з позицій системного міждисциплінарного підходу здійснено комплексне дослідження психічних розладів непсихотичного регістру у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини. Вперше встановлена клініко-психопатологічна структура та феноменологія зазначених розладів у даного контингенту. Вперше простежена динаміка та вікові особливості їх формування. Уперше доведено наявність прямої кореляції між типами подібної патології та характером скоєного молодою людиною сексуального злочину.

Вперше визначена роль негативних мікро- і макросоціальних факторів у розвитку непсихотичних психічних розладів у молодих сексуальних правопорушників. Розкрита взаємодія, характер впливу і ступінь участі та встановлено їх співвідношення з біологічними, психологічними та соціально-психологічними чинниками.

Уперше здійснено системно-структурний аналіз кримінальної сексуальної поведінки молодих людей. Уперше встановлено, що злочинна сексуальна поведінка молодих людей визначається порушенням сексуального здоров’я в усіх його компонентах і має вікові особливості. Вперше доведено провідна негативна роль психічної складової у формуванні кримінального сексуального поводження.

Вперше визначено особливості мотивації злочинної сексуальної поведінки у молодому віці. Вперше доведено їх прямій зв’язок з характером функціонування в соціумі, віком та ступенем психологічної і соціальної зрілості індивіда. Уперше виявлені переважаючі мотиваційні типи у молодих сексуальних злочинців та мотиви скоєння кримінального сексуального делікту.

Вперше розглянуто провокуючу поведінку жертви, як чинника скоєння сексуального злочину молодою людиною, а також визначені її форми, відмінності та вікова залежність. Виявлена провідна психічна патологія у жертв сексуального насильства.

Уперше науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників та оцінена її ефективність.

Дана система вперше враховує вікові особливості молодих людей, які скоїли сексуальні злочини, їх психічний стан та особливості сексуальної сфери. Уперше запропоновані нові психотерапевтичні підходи щодо корекції злочинної сексуальної поведінки, а також диференційовані профілактичні заходи, які базуються на принципах етапності, послідовності та комплексності. Вперше визначені основні сучасні напрямки первинної, вторинної та третинної профілактики злочинних сексуальних дій серед молоді.

Практичне значення одержаних результатів. Практична значущість результатів дисертаційного дослідження полягає у поліпшенні якості діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у осіб молодого віку, які скоїли сексуальні злочини.

В ході дисертаційної роботи розроблено та впроваджено у клінічну практику методи комплексного діагностичного дослідження різних форм і типів непсихотичних психічних розладів у молодих сексуальних правопорушників. Визначено та проаналізовано клініко-психопатологічну структуру та феноменологію зазначених розладів, а також виявлена роль негативних мікро- і макросоціальних факторів у їх формуванні. Використано у лікувально-діагностичній роботі метод системно-структурного аналізу сексуальної поведінки та переконливо доведено необхідність його проведення для удосконалення діагностики психічних порушень у молодих сексуальних злочинців. Також поширено лікувально-діагностичний арсенал за рахунок поглибленого аналізу темпів та особливостей соматостатевого та психосексуального розвитку, відмінностей мотивації злочинної сексуальної поведінки у молодому віці. Визначені можливі провокуючі форми поведінки жертви, як чинника скоєння сексуального злочину молодою людиною.

Науково обґрунтована, розроблена та впроваджена в практику система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників, дозволяє значно розширити лікувально-діагностичну базу сучасної загальнопсихіатричної та сексологічної практики. Науково обґрунтована та розроблена диференційована система профілактики сприяє запобіганню зазначених порушень як зокрема, так і зниженню рівня сексуальної злочинності серед молоді взагалі.

Розроблена в процесі дисертаційного дослідження система комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування, а також профілактики психічних розладів у молодих сексуальних правопорушників впроваджена у роботу: Київського міського центру соціальних служб для молоді, клініки психіатрії Головного військового клінічного госпіталю МО України; відділень стаціонарної судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричних експертиз, амбулаторної судово-психіатричної експертизи Одеської обласної клінічної лікарні № 1, а також у навчальний процес кафедр сексології та медичної психології Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України; психіатрії факультету післядипломної освіти Одеського державного медичного університету МОЗ України. Результати дисертаційного дослідження використано у підготовці науково-методичного керівництва “Криминальная сексология” (2003) та навчально-методичного посібника “Сексуальная символика в татуировках лиц, совершивших сексуальные преступления” (1999).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно заплановано і здійснено усі наведені в роботі дослідження, особисто визначено напрямок, основні теоретичні положення, мету та завдання дисертаційної роботи. Автором виконаний аналітичний огляд джерел наукової інформації щодо до теми дисертації. Особисто автором проведено комплексне дослідження усіх респондентів за допомогою структурованого інтерв’ю, клініко-психопатологічного, сексологічного, патопсихологічного, соціально-демографічного та катамнестичного методів. Власноруч сформовано бази даних, здійснено їх статистичну обробку, а також наукову інтерпретацію одержаних результатів. Здобувач самостійно науково обґрунтував, розробив та впровадив у практику систему комплексних заходів щодо вчасної діагностики, лікування та профілактики психічних розладів непсихотичного регістру у молодих сексуальних правопорушників та оцінив її ефективність.

Особистий внесок здобувача щодо публікацій у фахових виданнях, які затверджені ВАК України та написані у співавторстві, полягав у наступному.

У роботі № 2 зі списку праць, наведених наприкінці автореферату, написаних спільно з А.М. Скрипніковим, № 12 з Є.М. Харченко, № 11, 14, що опубліковані разом з Ю.В. Онишко і Є.М.Прокоповичем автором поставлено мету й завдання дослідження, здійснено основний аналіз медичної інформації, зроблено інтерпретацію отриманих даних, сформульовані висновки. У статтях № 16, 17, які було виконано у співавторстві з Р.І. Ісаковим і Ю.В. Онишко, дисертант особисто запропонував ідею та гіпотезу дослідження, його мету та завдання, розробив методологічний базис основних дослідницьких напрямів, підготував висновки. У роботі № 15, що опублікована разом з С.І. Табачніковим, Ю.В. Онишко, В.В.Домбровською та М.В. Марковою, здобувач дослідив і проаналізував проблему законодавчого регулювання надання спеціалізованої допомоги жертвам сексуального насильства в сім’ї. У статтях № 21, 22, 23, написаних спільно з М.В. Марковою, особистий внесок дисертанта складався з розробки методів дослідження, отримання відповідних даних, аналізу результатів і підготовки висновків дослідження.

При підготовці навчально-методичного посібника № 26 здобувачем особисто визначено напрямок, мету та завдання дослідження і здійснено більшість спостережень, а у науково-методичному керівництві одноособово написані розділи ІV і VІ.

Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження, а також його основні положення та висновки доповідались і обговорювались на засіданнях вченої медичної (протоколи № 4 от 12.05.2004 р., № 12 от 24.11.2004 р., № 2 от 27.04.2005 р.) та апробаційної (протокол № 11 от 07.09.2005 р.) рад Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології, а також на наступних наукових форумах:

міжнародних: Міжнародній науковій конференції “Судебная и социальная психиатрия 90-х годов” (Дніпропетровськ, 1994), Міжнародній науковій конференції “Діагностика та лiкування психiчних захворювань в Українi” (Львiв, 1995), Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми соціальної і судової психіатрії та наркології” (Київ, 2001), ІІ-ому Національному конгресі неврологів, психіатрів та наркологів України “Психоневрологія XXI сторіччя” (Харків, 2002) Міжнародній науково-практичній конференції “Біопсихосоціальна модель, як нова парадигма розвитку психіатрії в Україні” (Сімеїз, 2002), ІІІ-й Міжнародній науково-практичній конференції “Соціально-психологічні проблеми розробки та прийняття рішень” (Київ, 2004), науково-практичній конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми впровадження засад доказової медицини в психіатричну, наркологічну, судово-психіатричну та психотерапевтичну практику” (Ялта, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції “Проблемы судебной медицины” (Мінськ, 2004), І – ому Російському Національному конгресі з питань соціальної психіатрії (Москва, 2004), ХІІІ-ому Конгресі Європейської Асоціації психіатрів (AEP) (Мюнхен, Німеччина, 2005), XVII-ому Всесвітньому конгресі з сексології (Монреаль, Канада);

вітчизняних: науково-практичній конференції “На грани нормы и патологии” (Стрелечье, 1994), “Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини на сучасному рiвнi” (Полтава, 1996), “Проблемы сексологии и андрологии” (Київ, 2002), “Сучасні проблеми психіатрії” (Київ, 2003), Ювілейній науково-практичній конференції присвяченій 80-рiччю з дня народження проф. Г.Л. Воронкова (Київ, 2003), VI-й Українській науково-практичній конференції “Шевалевские чтения” (Одеса, 2004), Пленумі і конференції науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України “Якість життя хворих на психоневрологічні розлади та їх родин (медична і соціальна реабілітація та реінтеграція в суспільство)” (Донецьк-Харків, 2005).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 37 наукових робіт, у тому числі 25 статей у фахових виданнях, які затвердженні ВАК України (з них 15 одноособових), 10 – в матеріалах наукових конгресів та конференцій, а також 2 науково-методичних посібника.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, матеріалу та методів дослідження, 7 розділів власних досліджень, узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних джерел. Її викладено на 358 сторінках машинописного тексту (272 сторінки – основний текст роботи). Список використаних джерел містить 269. праці, з яких 112 україномовних та російськомовних авторів, 157 зарубіжних авторів. Дисертація проілюстрована 37 таблицями та 4 малюнками.

Основний зміст

За умови інформованої згоди нами було обстежено 488 молодих людей чоловічої статі віком від 14 до 21 року. З них 368 особи вчинили сексуальні злочини на території Полтавської області протягом 1994-2000 рр. та були притягнуті до кримінальної відповідальності згідно статей 117 (зґвалтування), 118 (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом) і 121 (розбещення неповнолітніх) КК України (відповідно ст.ст. 152, 153 та 156 нового КК України). Згідно меті та завданням дослідження вони були розподілені нами на дві групи – основну та контрольну. До основної групи (N=218, 59,24 %) увійшли молоді люди, які скоїли сексуальні злочини і в яких було діагностовано психічні розлади непсихотичного регістру. Контрольну групу склали психічно здорові молоді сексуальні правопорушники (N=150, 40,76 %). До групи порівняння увійшли 120 чоловік, що також були притягнуті до кримінальної відповідальності за скоєння насильницьких щодо особи злочинів, але несексуального характеру, тобто таких що, супроводжувались агресивними діями або погрозою їх застосування (вбивство або спроба вбивства, хуліганство, нанесення різного роду тілесних ушкоджень тощо). Дослідження виконували на базі відділу амбулаторної судово-психіатричної експертизи Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. А.Ф. Мальцева (АСПЕ) та судово-слідчого ізолятору (СІЗО) УМВС України в Полтавській області. Здійснене катамнестичне дослідження: 126 осіб з основної групи, які вже зазнали кримінальної кари згідно рішення суду, повторно обстежено через 3-5 років в умовах установ по виконанню покарань. Для оцінки ефективності запропонованої нами системи лікувальних заходів засуджені були розподілені на дві терапевтичні групи – основну та контрольну. Основну, де проводилися лікувальні заходи, склали 64 (50,79 %) молодих сексуальних злочинців, контрольну, де вони не проводилися, – 62 (50,21 %).

Для дослідження динаміки розвитку психічних розладів, усіх обстежених розділили на три групи, відповідно до вікової класифікації E.В.Charlock (1968). В основній групі першу (І, молодшу) склали особи 14-15 років (період ранньої адолесценції) – 49 (13,32 %); другу (ІІ, середню) – 16-18 років (період адолесценції) – 83 (22,55 %); третю (ІІІ, старшу) – 19-21 років (період пізньої адолесценції) – 86 (23,37 %). Відповідно в контрольній – I (N=23, 6,25 %); ІІ (N=31, 8,42 %); ІІІ (N=38, 10,33 %), а в групі порівняння – І (N=22, 18,33 %); ІІ (N=52, 43,34 %); ІІІ (N=46, 38,33%). Середній вік досліджених у основній групі становив 17,82,7 %, контрольній – 17,62,5 %, а у групі порівняння – 17,42,9 %.

Аналіз мікросоціального середовища обстеженого контингенту дозволив встановити, що молодий сексуальний злочинець найчастіше був єдиною дитиною в родині – 61,41 %. В інших випадках, коли у сім’ї були інші діти, то мала місце значна вікова різниця між братами та сестрами (більш 7 – 8 років). Переважали полярні умови виховання: 46,79 % випадків гіпопротекційний, а гіперпротекційний у 42,47 % осіб та навіть мімозоподібний типи. У 48,9 % мав місце внутрішньосімейний конфлікт, взаємовідносини у родині були недоброзичливими, а 39,64 % досліджених становилися постійними свідками сімейного насильства. Подібна картина спостерігалася й у контрольній групі. Переважна більшість обстежених у групі порівняння виховувалася за умов гіпопротекції (71,21 %).

Дослідження соціального статусу родин показують наявність у основній та контрольній групах 34,54 % забезпечених сімей, а заможних родин – 7,3 %. Відповідно у групі порівняння – 14,25 % та 1,6 %. Успадковане обтяження у вигляді кримінальних дій близьких родичів в основній та контрольній групі виявлено у 12,32 % і 9,67 % випадків відповідно, а в групі порівняння –32,43%.

Розподіл досліджених за рівнем освіти та трудовою діяльністю є наступним: 28,72 % учні середніх загальносвітових шкіл (звичайні школи, гімназії, ліцеї, тощо) та 13,41 % професійно-технічних училищ, 11,23 % з них на момент скоєння злочину були студентами різноманітних коледжів – 11,23 %, а 6,34 % вищих навчальних закладів. Працювали лише 15,64 % осіб. Слід зазначити, що в абсолютної більшості молодих сексуальних правопорушників навчання і робота не займали пріоритетних місць у шкалі життєвих пріоритетів. Реалізація себе як особистості здійснювалася ними в умовах неформальних молодіжних угруповань (67,76 %), до котрих майже усі досліджені мали будь-яке відношення. 25,41 % обстежених ніде не вчилися і не працювали. Паразитичний спосіб життя, спочатку можливий за рахунок батьків, у наступному забезпечувався іншими джерелами існування – мілким напівкримінальним бізнесом, шахрайством, дрібним рекетом, крадіжками, навіть торгівлею наркотичними речовинами або участю у злочинних угрупованнях. Для цього контингенту характерні рання алкоголізація, наркотизація, специфічна вибірковість контактів, причому коло спілкування у більшості складали особи з антисоціальним поводженням.

Клініко-психопатологічне дослідження встановило, що у 59,24 % молодих сексуальних злочинців мала місце психічна патологія. Коморбідність психічних та поведінкових розладів у різних сполученнях в основній групі досягала 24,56% (F=5,99; df=4; p<0,01).

Психічну патологія переважно діагностовано у межах наступних критеріїв МКХ - 10: в І (молодшій) та дещо у ІІ (середній) віковій групах – поведінкові та емоційні розлади, що зазвичай починаються у дитячому і підлітковому віці, у вигляді несоціалізованого (F91.1) – 13,41 %, або соціалізованого розладу поведінки (F91.2) – 24,53 %. У ІІІ (старшій) групі діагностовано розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих, емоційно нестійкий розлад особистості імпульсивного (F60.30) – 7,68 % та межового типу (F60.31) – 9,34 %, дисоціальний (F60.2) – 14,85 %, демонстративний (F60.4) – 12,68 % та змішаний розлад особистості (F61.0) – 17,51 %. При патопсихологічному дослідженні в І та ІІ групах обстежених були визначені провідні особистісні радикали (нестійкий, епілептоїдний, істероїдний, гіпертимний, тощо) та типологічні особливості особистості, які повністю співпадали з даними отриманими у ІІІ групі, де розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих мали повну клінічну окресленість. У 14,27 % обстежених діагностовано органічні психічні розлади, серед яких відмічено органічно афективний (розлади настрою) (F06.3) – 27,28 %, органічно емоційно-нестійкий (астенічний) (F06.6) – 46,74 %, та розлади особистості і поведінки внаслідок ураження та дисфункції головного мозку, які проявлялися у вигляді органічного розладу особистості (F07.0) – 25,98 %. У 16,74 % досліджених мала місце легка, а у 3,28 % помірно виражена розумова відсталість.

Рання алкоголізація виявлена – у 63,51 % основної та 74,87 % у контрольних груп, наркотизація – 41,23 % та 46,12 %. У 29,56 % випадків діагностовано психічні та поведінкові розлади внаслідок вживанням алкоголю (F10.25 або F10.26). Зловживання наркотичними речовинами: діагноз психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживанням каннабіоїдів (F12.25), психостімуляторів (F12.25) або летючих розчинників (F18.25) встановлено відповідно 11,45 %, 7,26 %, 9,16 %.

На момент дослідження у молодих сексуальних правопорушників визначені транзиторні психічні порушення у вигляді гострої реакції на стрес (F43.0) – в основній 27,32 % та 19,45 % контрольних групах. Це пояснювалося стресовою ситуацією, в якій опинився молодий сексуальний злочинець – притягнення до кримінальної відповідальності, узяття під варту, ізоляція, слідчі дії, тиск з боку близьких або родичів жертви, тощо. Але якщо в контрольній групі спостерігали регрес та усунення патологічної симптоматики без медичного втручання та формування адаптаційних порушень, то в основній групі у 36,79 % випадках відмічали розвиток реакції адаптації та негативну динаміку через 4 – 6 місяців у вигляді посттравматичного стресового розладу (F43.1). Прояви аутоагресивної поведінки серед цього контингенту ідентифікували за класифікацією Г.Я. Пилягіної (2004) у суіцідальній (21,45 %), парасуіцідальній (12,13 %) та псевдосуіцідальній формах (66,46 %).

Психічні розлади непсихотичного регістру у групі порівняння виявлено у 79 осіб (65,83 %). Серед них також найчастіше діагностували поведінкові та емоційні розлади, що зазвичай починаються у дитячому і підлітковому віці (F91.1 – 11,06 %, F91.2 – 21,48 %, p<0,05) та розлади зрілої особистості та поведінки у дорослих (F60.30 – 7,24 %, F60.31 – 9,56 %, F60.2 – 16,78 %, F60.4 – 15,57 %, F61.0 – 18,31%,). Але в порівнянні з основною та контрольною групами у більшій кількості випадків (p<0,05) встановлено психічні та поведінкові розлади, внаслідок вживання алкоголю (F10.25 або F10.26 – 35,41 %) та наркотичних речовин (F11 - F19 39,72 %). Причому арсенал наркотичних речовин, що вживалися молодими правопорушниками був значно ширшим – вживання опіоїдів (F11.25) –10,83 %, каннабіоїдів (F12.25) – 29,13 %, седативних або снодійних засобів (F13.25) – 9,64 %, психостімуляторів (F12.25) – 19,46 %, галюциногенів (F16.25) – 12,42 %, летючих розчинників (F18.25), сполучене вживання наркотиків та використання інших психоактивних речовин (F18.25) – 32,31 %. Психічні та поведінкові розлади, спричинені вживанням психоактивних речовин в цій групі виявлено навіть молодшій віковій групі у 19,43 %. Гостра реакція на стрес (F43.0) визначалася у 25,36 % злочинців, а серед клініко-патогенетичних типів зовнішніх форм ауто агресивної поведінки також переважали демонстративно-шантажні суїцідальні дії (61,24 %) (p<0,05).

Аналіз кримінальних дій молодих сексуальних правопорушників показав, що психічні розлади непсихотичного регістру мають прямий зв’язок з характером сексуального злочину та визначали його особливості (F=5,99; df=4,140; p<0,01) . Обстежені основної групи на відміну від контрольної частіше становилися організаторами та ідейними натхненниками делікту, відповідно 48,52 % та 11,43 % (2=12,71; df=4; p<0,02). Вчинені ними злочини були більш тяжкими за карною кваліфікацією, значно агресивніші за характером, мали садистичний підтекст (29,64 %), супроводжувалися нанесенням тілесних ушкоджень (32,74 %) і жорстоким катуванням жертви (17,42 %) (р<0,01). У 63,32 % випадків насильницькі статеві акти мали багаторазову та збочену форму (2=14,56; df=4; p<0,05). В свою чергу, кримінальна сексуальна поведінка осіб з органічними психічними розладами (56,37 %) проявилася у вигляді сталкерного переслідування (stalker behavior) (2=11,67; df=4; p<0,05). Молодики з розумовою відсталістю скоїли понад двох третин серед злочинів щодо розбещення неповнолітніх (68,31 %) (2=; df=4; p<0,05). Але у наступному під час сексологічного дослідження у жодного з них не визначено істинної педофілії, тобто дії цих злочинців (хоч в деяких випадках вони мали серійний характер) розглядалися як псевдопедофілічні.

У значної більшості обстежених молодих сексуальних злочинців, як у основній (82,43%), так і у контрольних групах (79,23 %) мали місце порушення темпів чи девіації соматостатевого та психосексуального розвитку у вигляді його асинхроній – сполучених 54,45% та 27,23 % і складних – 46,35% та 24,38 %. У 58,51 % та 57,33 % встановлена гіпермаскулінна і у 28,14 % та 25,67 % патологічна гіпермаскулінна поведінка, набагато рідше – трансформація статеворольової поведінки (7,12 % та 5,34 %) (p<0,05). Практично однаковою в обох групах була виразність реакції емансипації (59,11 % та 56,73 %), дифузного еротизму (39,11% та 36,73 %) та латентна сексуальна агресія (29,56 % та 31,75 %). Але самооцінка власних сексуальних можливостей у сексуальних злочинців основної групи значно відрізнялась від контрольної. В основній групі вона чітко зафіксована як завищена (46,24 %) або явно занижена (31,43 %), а в контрольній групі у 68,34 % коливалася у межах норми (p<0,05). Показники сексуальної стурбованості та сексуальної депресії також мали між групові особливості (p<0,05). Якщо високими в основній групі вони мали місце відповідно у 56,78 % та 28,26 % досліджених, то у контрольній групі підвищена сексуальна стурбованість спостерігалася у 39,67 % випадків, а сексуальну депресію в цій групі не діагностовано взагалі.

Сексологічне дослідження в групі порівняння встановило: порушення темпів чи девіації соматостатевого та психосексуального розвитку виявлено у 17,36 % досліджених, а гіпермаскулінна та патологічна гіпермаскулінна поведінка відповідно у 38,42 % та у 21,74 %. Трансформації статеворольової поведінки не спостерігалося зовсім. Також, не зважаючи на значно вищі рівні делінквентності (64,87 % проти 38,24 % та 32,26 % відповідно), агресивності та ворожості (69,74 % проти 36,45 % та 28,64 % відповідно), конфліктності (74,48 % проти 43,52 % та 34,12 % відповідно), це стосувалося латентної сексуальної агресії, сексуальної стурбованості та сексуальної депресії. Інші сексологічні показники коливалися у межах норми.

Виходячи з того, що саме порушення сексуального здоров’я визначає злочинне сексуальне поводження, проведено системно-структурний аналіз сексуальної поведінки молодих людей, які скоїли статеві злочини. При цьому керувалися визначенням і чотирьохфакторною системною концепцією сексуального здоров’я, запропонованою В.В. Кришталем (1999), згідно якої воно забезпечується взаємодією біологічних, психологічних, соціально-психологічних та соціальних факторів. Наочно це дослідження представлено у таблиці 1, де репрезентанти зазначених груп розподілялися за станом кожного з компонентів і складових сексуального здоров’я. Дані оброблено за допомогою дисперсійного аналізу про відгук числової природи, що формується перемінними, які забезпечують стан сексуального здоров’я та впливають на сексуальну поведінку молодих людей трьох вікових груп. За отриманими результатами розрахункове значення критерію Фишера було нижче табличного, що свідчить про відсутність значимих розходжень між віковими групами. Таким чином, поза залежністю від групового розподілу обрані компоненти та складові сексуального здоров’я вносять рівну та незалежну одну від іншої частку до структури порушень сексуальної поведінки досліджених. Як видно з таблиці 1, соціальний компонент сексуального здоров’я був максимально вражений у найстаршій з усіх вікових груп обстежених (81,53 %, N=128) (p<0,05). Порушення цього компоненту в молодшій віковій групі відбувалося переважно за рахунок інформаційно-оцінювальної складової, а в старшій – за рахунок соціокультурної складової. Тобто, молодші сексуальні злочинці у 81,94 % випадках не вірно оцінювали кримінальну ситуацію, що складається, частіше та не розглядали свої дії, як неправомірні. Найстарші за віком серед обстежених злочинців вчиняли злочини цілком свідомо. Для них характерна асоціальна та антисоціальна поведінка, соціопатичні риси, повна зневага соціальним зобов’язанням, черстве, байдуже відношення до почуттів інших людей. Типовим для них був низький фрустраційний поріг щодо подальших агресивних проявів.

Таблиця 1

Порушення компонентів і складових сексуального здоров’я молодих сексуальних злочинців

Компоненти

та складові сексуального здоров’я | Вік обстежених, роки |

Аналіз

14-15

N=72 | 16-18

N=139 | 19-21

N=157

N | % | N | % | N | % | SD | F | Р

Соціальний (складові)

- інформаційно-

оцінювальна | 59 | 81,94 | 73 | 52,52 | 32 | 20,38 | 20,84 | 2,623077 | 0,276008

- соціокультурна | 25 | 34,72 | 71 | 51,08 | 96 | 61,15 | 36,01 | 1,777092 | 0,360089

Психологічний | 39 | 54,17 | 112 | 80,58 | 107 | 68,15 | 40,78 | 2,108882 | 0,321659

Соціально-психологічний | 49 | 68,06 | 127 | 91,37 | 137 | 87,26 | 48,18 | 2,165481 | 0,315908

Біологічний (складові)

- нейрогуморальна | 57 | 79,17 | 87 | 62,59 | 83 | 52,87 | 75,67 | 4,645246 | 0,17714

- психічна | 65 | 90,28 | 124 | 89,21 | 152 | 96,82 | 113,67 | 2,559428 | 0,280944

- генітальна | 21 | 29,17 | 15 | 10,79 | 14 | 8,92 | 16,67 | 4,402255 | 0,185108

2 | 13,4285 | F критичне | 5,143249

Критичне значення 2 | 14,06713 | df | 2

Примітки: SD – стандартна похибка; F - критерій Фішера; F критичне – критичне значення розподілу Фішера;

df – число ступенів свободи у дисперсійному аналізі; Р –ймовірність помилки першого роду,

рівень статистичної значимості; 2- розрахункове значення критеріального розподілу хі-квадрат.

Психологічні і соціально-психологічні компоненти найбільше уражені в середній віковій групі (80,58 %, N=112 і 91,37 % N=127, відповідно), 54,17 % (N=39) і 68,06 % (N=49) – у молодшій, і 68,15 % (N=107) і 87,26 % (N=137) – у старшій. Цей факт пояснюється тим, що саме в цьому віці досягає свого піку психологічна криза періоду пубертатного розвитку. Більша частина (56,72 %) сексуальних злочинців цієї вікової категорії емоційно неврівноважені, в них спостерігалася яскраво виражена схильність до імпульсивних дій, нестійкість настрою, яка виражалася в непередбачених та нічим не обумовлених його змінах. Вони не замислювалися про можливі наслідки своїх вчинків. Емоційні спалахи та нездатність контролювати поведінкові вибухи встановлено у 21,34 % та 18,72 %.

Порушення біологічного компоненту сексуального здоров’я визначалося, насамперед, ураженням в усіх обстежених психічної складової практично на однаково високому рівні – 90,28 % (N=65), 89,21 % (N=124) і 96,82 % (N=152) (p<0,05). Ураження нейрогуморальної складової найочевидніше виявилося в молодшій віковій групі (79,17%, N=57), що було зумовлено порушенням темпів соматостатевого й психосексуального розвитку. Генітальна складова даного компоненту була менш порушена в усіх вікових групах, а найменше – в середній (10,79%, N=15) і старшій (8,92% , N=14) вікових групах (p<0,05).

Дослідження мотивації кримінальної сексуальної поведінки молодих людей та мотивів скоєння ними сексуальних злочинів проведено за допомогою типологічної схеми мотивації сексуальної поведінки, що розроблена Б.Л.Гульманом (1994). У молодшій і середній вікових групах обстежених переважав легковажний-безвідповідальний тип сексуальної мотивації (ТСМ), відповідно 29,2 % (N=21) і 42,5 % (N=59). Такий ТСМ є характерним для інфантильних особистостей з інтелектуальним зниженням і негативною соціальною аутоідентичністю. Демонстративні (з метою затвердитися в очах однолітків) мотиви здійснення насильницького статевого акта визначено у 32,47% . В молодшій віковій групі ведучими встановлено мотив наслідування (40,34%, N=29) і пізнавальний мотив (29,13 %, N=21). З віком у юних сексуальних злочинців ведучим мотивом постає сексуальне самоствердження (38,17 %, N=53). Це пояснює той факт, що саме представники цього віку досить часто були учасниками групових сексуальних злочинів, під впливом більш старших за віком злочинців (p<0,05). Також легковажний-безвідповідальний тип мотивації злочинного сексуального поводження переважав і серед усіх обстежених (33,26%, N=122).

У старшій віковій групі помітно переважав агресивно-егоїстичний тип (43,9 %, N=69). Для них головним спонукальним мотивом скоєння сексуального злочину стало бажання принизити, підкорити жертву (61,29 %). Встановлено що, в основі ТСМ таких осіб лежить самоактуалізація в негативних, асоціальних формах прояву. Її формування відбувалося на тлі вираженої схильності до обвинувачення усіх навколо себе чи до висування пояснень, що оправдовують власне кримінальне поводження, а в наступному до нездатності відчувати почуття провини. Пасивно-підкорювальний тип мотивації виявлено у 14,2 % молодих сексуальних злочинців (N=52). Але, якщо в молодшій віковій групі вона зустрічалася у 26,43 %, то в старшій групі у 7,65 %. Це пояснюється тим, що ведучу роль у злочинній сексуальній поведінці грала підліткова реакція групування з однолітками, що дуже яскраво виражена в пубертатному періоді і помітно знижується до юності (А.Є. Личко, 1985). Особи з таким ТСМ брали участь тільки в групових злочинах. Провідними мотивами насильницького статевого акту у них було наслідування поведінки інших членів групи, тобто таким чином проявлялася їх групова залежність (34,79 %).

У частини обстежених (7,93 %, N=29) відзначали гомеостабілізуючий тип сексуальної мотивації, при якому сексуальне бажання поєднується з тяжким відчуттям, що порушує стан нервової урівноваженості, почуттям дискомфорту, мотивом статевого акту при цьому є відновлення гомеостазу,