ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г. С. КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

ЗАЙЧИКОВА Тетяна Вікторівна

УДК .015.3

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ

СИНДРОМУ “ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ” У ВЧИТЕЛІВ

19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті психології ім. Г. С. Костюка АПН України,

лабораторія організаційної психології, м. Київ.

Науковий керівник доктор психологічних наук, професор

КАРАМУШКА Людмила Миколаївна,

Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України,

лабораторія організаційної психології, завідувач (м. Київ).

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор

ОРБАН-ЛЕМБРИК Лідія Ернестівна,

Прикарпатський національний

університет імені Василя Стефаника,

кафедра соціальної психології, завідувач (м. Івано-Франківськ);

кандидат психологічних наук,

ЩОТКА Оксана Петрівна,

Ніжинський державний педагогічний

університет імені Миколи Гоголя,

кафедра психології, завідувач (м. Ніжин).

Провідна установа: Інститут соціальної та політичної психології АПН України, лабораторія мас та організацій, м. Київ.

Захист відбудеться “25” травня 2005 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .453.01 в Інституті психології ім. Г. С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ – , вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 01033, м. Київ – , вул. Паньківська, 2.

Автореферат розісланий 23 квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.О. Балл

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Інтенсифікація життя, соціально-політичні та соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні сьогодні, висувають до працівників освітніх організацій нові, більш складні вимоги, що, безумовно, впливає на психологічний стан працівників, обумовлює виникнення емоційного напруження, розвиток значної кількості професійних стресів. Особливо яскраво вплив стресів проявляється у педагогічній діяльності, через перенасиченість її такими стресогенами, як: відповідальність за розвиток підростаючого покоління, активна міжособистісна взаємодія, підвищена емоційна напруженість, недостатня соціальна оцінка тощо. Одним із найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдром “професійного вигорання”.

Аналіз літератури свідчить, що проблема синдрому “професійного вигорання” знайшла своє відображення у роботах зарубіжних і вітчизняних вчених присвячених змісту та структурі цього синдрому (М.Буриш, Г.Діон, Л.М.Карамушка, Н.О.Левицька, Г.В.Ложкін, М.П.Лейтер, С.Д.Максименко, Л.Малець, Е.Махер, В.Є.Орел, М.Л.Смульсон, Т.В.Форманюк, Х.Дж.Фрейденбергер, У.Б.Шуфелі та ін.), а також методам його діагностики (В.В.Бойко, Н.Є.Водоп’янова, С.Джексон, К.Маслач, Т.І.Ронгинська, О.С.Старченкова та ін.). Окрім того, деякі вияви синдрому “професійного вигорання” вивчались, як зарубіжними, так і вітчизняними дослідниками, у представників різних професійних груп – працівників медичних закладів (Г.І.Каплан, І.П.Кущ, К.Маслач, Г.Е.Робертс, Б.Дж.Седок, В.Є.Семеніхіна, К.Черніс А.Є.Юр’єв, Л.М.Юр’єва та ін.), соціальних працівників (Т.Марек, К.Ван Вак та ін.), спортсменів (Б.Вайт, В.Могран, Р.Сміт, Р.Уейнберг, Р.Флиппин, А.Хакней та ін.) тощо.

Особливості професійного стресу та окремі вияви синдрому “професійного вигорання” у працівників освітніх організацій досліджувались такими російськими вченими, як: О.А.Баранов, В.В.Зеньковський, Л.О.Китаєв-Смик, Л.Ф.Колеснікова, Ю.Л.Львов, В.В.Никонов, А.О.Реан, А.С.Шафранова та ін. Що ж до особливостей вияву синдрому “професійного вигорання” у педагогічних працівників вітчизняних освітніх організацій та соціально-психологічних детермінант його виникнення, то ця проблема не виступала раніше предметом спеціального дослідження.

Отже, соціальна значущість проблеми та її недостатня наукова розробка зумовили вибір теми нашого дисертаційного дослідження “Соціально-психологічні детермінанти синдрому “професійного вигорання” у вчителів”.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексних науково-дослідних тем Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України: “Теоретико-методологічні основи психолого-управлінського консультування керівників закладів освіти” (державний реєстраційний номер 0196U012044) та “Теоретико-методичні основи психологічної підготовки практичних психологів до надання психологічної допомоги управлінському персоналу організацій” (реєстраційний номер № 0100U000100). Тему дисертаційного дослідження затверджено на Вченій раді Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України (протокол № 6 від 26.06.2001 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 7 від 25.09.2001 р.).

Об’єкт дослідження – синдром “професійного вигорання” особистості.

Предмет дослідження – психологічні особливості синдрому “професійного вигорання” у вчителів та соціально-психологічні детермінанти його виникнення.

Мета дослідження – визначення змісту, соціально-психологічних детермінант синдрому “професійного вигорання” у вчителів та розробка програми соціально-психологічної підготовки вчителів до його профілактики та подолання.

В основу дослідження покладено гіпотезу про те, що підвищити рівень підготовки вчителів до попередження та подолання синдрому “професійного вигорання” можна за допомогою використання спеціальної соціально-психологічної програми, що спрямована на оволодіння педагогічними працівниками: а) знаннями, що розкривають зміст та структуру синдрому “професійного вигорання”; б) методами діагностики синдрому; в) засобами та прийомами профілактики та подолання синдрому.

У відповідності з гіпотезою визначено наступні завдання дослідження:

1.

2.

3.

Методологічна та теоретична основа дисертаційного дослідження. Методологічною основою даної роботи служать загальні принципи психологічної науки (детермінізму, активності, розвитку, системно-структурного підходу та ін.).

В основу дослідження покладено концепцію психологічного забезпечення управління закладами середньої освіти (Л.М.Карамушка). Істотне значення для визначення ролі синдрому “професійного вигорання” в управлінні освітніми організаціями відіграли роботи, що відображають методологічні та психолого-педагогічні основи управління сучасними організаціями (О.І.Бондарчук, Н.Л.Коломінський, С.Д.Максименко, В.В.Москаленко, Л.Е.Орбан-Лембрик, В.В.Третьяченко та ін.).

Значну роль в осмисленні змісту, структури та психологічних особливостей професійного стресу відіграли роботи: С.Ауербаха, В.А.Абабкова, Д.Брайта, С.Гремлінга, Дж.Грінберга, Ф.Джонса, В.І.Євдокимова, Д.Льюїса, В.Л.Марищука, М.Перре, Г.Сельє.

Важливими для розуміння змісту, компонентів та детермінант синдрому “професійного вигорання” є роботи Н.О.Левицької, Г.В.Ложкіна, Л.Малець, Г.Е.Робертса, М.Л.Смульсон, Ф.Сторлі, Х.Дж.Фрейденбергера, К.Черніс та ін. У визначенні особливості професійного стресу та синдрому “професійного вигорання” у вчителів важливу роль відіграли розробки таких дослідників: О.А.Баранова, С.Джексона, Т.І.Ронгінської, К.Маслач, Е.Махер, Г.С.Никіфорова, В.Є.Орла, А.О.Реана, Т.В.Форманюка.

Суттєве значення для розробки технології підготовки педагогічних працівників до профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” відіграли роботи, що розкривають зміст та форми активного соціально-психологічного навчання (В.А.Семиченко, В.О.Татенко, Н.В.Чепелєва, Ю.М.Швалб, Т.С.Яценко).

Методи дослідження. Теоретичні (аналіз проблеми на базі психологічної та управлінської літератури); емпіричні (метод фокус-груп, тести, констатуючий і формуючий експерименти); методи математичної статистики.

Організація дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась в три етапи упродовж 2000–2004 рр.

На першому етапі (2000 р.) було здійснено теоретичний аналіз проблеми, розроблено програму дослідження.

На другому етапі (2001–2002 рр.) було вивчено особливості вияву синдрому “професійного вигорання” у вчителів, соціально-психологічні детермінанти його прояву. Для вирішення цих завдань було використано такі методи дослідження: метод фокус-груп, тестування (“Методика діагностики рівня емоційного вигорання” В.В.Бойка; опитувальник “Психічне вигорання”, Н.Є.Водоп’янової, О.С.Старченкової; “Методика діагностики рівня суб'єктивного контролю” Дж.Роттера; “Методика самооцінки психічних станів” Г.Айзенка; “Тест-опитувальник типу темпераменту” Г.Айзенка; комплексний опитувальник “Клімат–1” для вивчення таких характеристик професійної діяльності вчителів, як: мотиви праці; конфліктність колективу; фактори ефективності праці; задоволеність життєдіяльністю колективу; ставлення співробітника до взаємостосунків у колективі; бажання працювати в обраній організації чи сфері діяльності). Отримані дані піддавались статистичному аналізу з наступною якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням. Математична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювались за допомогою комп’ютерного пакету статистичних програм SPSS (версія 12).

На третьому етапі (2003–2004 рр.) було здійснено експериментальну перевірку соціально-психологічної програми підготовки вчителів до профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання”. Було використано систему проблемно-пошукових методів і активних форм навчання (проблемні лекції, психологічні практикуми, “мозкові штурми”, групові дискусії, рольові ігри, індивідуальні творчі завдання та ін.).

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось у таких освітніх закладах: у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України, у загальноосвітніх школах та школах нового типу м. Києва, м. Рівного, м. Хмельницького, м. Кобеляки, Київської та Полтавської областей. Дослідженням було охоплено 640 працівників закладів середньої освіти.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечувалися реалізацією системного підходу до проблеми; використанням методів, адекватних меті і завданням дослідження; репрезентативністю вибірки; аналізом отриманих результатів, статистичною оцінкою експериментальних даних.

Наукова новизна дослідження полягає у: а) визначенні психологічних особливостей синдрому “професійного вигорання” у вчителів; б) вивченні рівня розвитку синдрому “професійного вигорання” у вчителів та соціально-психологічних детермінант його виникнення; в) розробці програми соціально-психологічної підготовки вчителів до профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання”.

Теоретичне значення дослідження полягає у: а) розкритті змісту та структури синдрому “професійного вигорання” у вчителів; б) класифікації соціально-психологічних детермінант виникнення синдрому “професійного вигорання” у вчителів; в) визначенні соціально-психологічних умов профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані в дисертаційному дослідженні дані можуть будуть використані в системі вузівської та післядипломної освіти для підготовки: а) майбутніх та реально працюючих вчителів з метою профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання”; б) керівників закладів середньої освіти до розуміння сутності синдрому “професійного вигорання”, детермінант його виникнення, роботи з різними категоріями вчителів; в) практичних психологів до надання допомоги педагогам та керівникам освітніх закладів з проблеми “професійного вигорання”.

Результати дослідження знайшли практичне втілення протягом 2000 – 2004 рр. в таких основних напрямках та організаційних формах: а) на курсах підвищення кваліфікації в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України; б) в школі керівників освітніх закладів міського управління освіти м. Рівного; в) в закладах середньої освіти (гімназія “Академія”, Ірпінська Українська гімназія).

Авторські розробки знайшли своє відображення у програмі навчального курсу “Профілактика та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів”, у розділах навчального посібника “Синдром “професійного вигорання” та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти”, рекомендованого Міністерством освіти і науки України.

Особистий внесок здобувача. Розроблені автором наукові положення та одержані емпіричні дані є самостійним внеском у розробку проблеми соціально-психологічних детермінант синдрому “професійного вигорання” у вчителів. У одному навчальному посібнику, написаному у співавторстві, доробок здобувача становить – 30Розробки та ідеї, що належать співавторам, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дослідження. Головні положення дисертації дістали своє відображення в публікаціях автора, доповідалися й обговорювалися на засіданнях лабораторії організаційної психології Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України та на звітних наукових сесіях Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України.

Результати роботи доповідалися автором на республіканських та всеукраїнських конференціях та семінарах: “Соціально-психологічні проблеми удосконалення управлінської діяльності” (Київ, 2001 р.), “Менеджмент та маркетинг: досягнення та перспективи” (Київ, 2002 р.), VI Костюківські читання (Київ, 2003 р.), “Управління конфліктами в сучасних організаціях” (Київ, 2003 р.) та ін. Окрім того результати досліджень представлялись на міжнародних конференціях та семінарах в Україні: “Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи” (Київ, 2001 р.), “Організаційна психологія: інноваційні підходи та технології” (Київ, 2002 р.), “Суспільство в XXI столітті: психологічні проблеми гармонізації, гуманізації, демократизації” (Київ, 2002 р.), “Міжкультурні комунікації: діалог і співробітництво” (Крим, Алушта, 2003 р.), “Соціально-психологічні проблеми розробки та прийняття рішень” (Київ, 2004 р.), “Синдром “професійного вигорання” у вчителів: гендерні аспекти” (Київ, 2004 р.), “Професійний стрес, синдром “вигорання” та професійна кар’єра в закладах середньої освіти” (Кам’янець-Подільський, 2004 р.), “Організаційна психологія, психологія праці та економічна психологія в Україні у контексті Європейської інтеграції”, що проводився за підтримки Європейської мережі організаційних психологів та психологів праці (Київ, 2004 р.) та ін. Результати дисертаційного дослідження представлялись на психологічних конгресах за кордоном: 8 Європейському конгресі з психології (Австрія, Відень, 2003 р.), 11 Європейському конгресі з організаційної психології та психології праці (Португалія, Лісабон, 2003 р.), 28 Міжнародному конгресі з психології (Китай, Пекін, 2004 р.). Також результати роботи висвітлювалися у серії виступів автора в передачах для радіослухачів на телерадіокомпанії “Ера” (Київ, 2003 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 1 навчальному посібнику, 1 навчальній програмі, 1 методичних рекомендаціях, 10 статтях (серед яких 6 у наукових фахових виданнях), 5 тезах наукових конгресів, конференцій, семінарів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (245), додатків (9). Основний зміст дисертації викладено на 173 сторінках. Робота містить 27 таблиць і 2 рисунка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об’єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подані відомості про апробацію результатів дослідження, впровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи “Теоретико-методологічні основи дослідження феномену “професійного вигорання” у вчителів” висвітлено стан вивчення досліджуваної проблеми, проаналізовано основні підходи до розуміння понять “стрес”, “професійний стрес” та синдром “професійного вигорання”. Особливу увагу приділено аналізу структури, рівнів та стадій синдрому “професійного вигорання”, детермінантам його виникнення.

У роботі поняття “стрес” розглядається як реакція організму, яка виражається у стані напруги, пригніченості та виникає у людини під натиском екстремального впливу. Підкреслимо, що стрес є комплексним процесом, який включає як фізіологічні, так і психологічні компоненти (А.Абабков, С.Ауербах, О.А.Баранов, Д.Брайт, Ф.Джонс, В.І.Євдокимов, В.Л.Марищук, В.М.Перре, А.О.Реан, Г.Сельє). Розглянуто основні прояви та фази стресу (згідно Г.Сельє): тривоги, опору, виснаження. Базуючись на моделі Дж. Грінберга проаналізовано основні складові стресу: а) життєва ситуація; б) сприймання життєвої ситуації, як стресової; в) емоційне збудження; г) фізіологічне збудження; д) наслідки. Підкреслена необхідність управління стресом завдяки цілеспрямованому втручанню в перебіг подій, задля попередження негативних наслідків, які може викликати стрес.

Поняття “професійний стрес” у роботі визначається як багатовимірний феномен, який виражається у фізіологічних і психологічних реакціях на складну професійну ситуацію. Розглянуто три основні підходи до вивчення професійного стресу – екологічний, транзакційний, регуляторний. Проаналізовано джерела професійного стресу, які стосуються: змісту роботи; ролі працівника в конкретній організації; його кар’єрного росту; ставлення до роботи; структури і клімату в організації тощо (Х.М.Алієв, М.Гінзбург, С.Гремлінг, Дж.Грінберг, Ф.Джонс, М.А.Дмитрієв, Л.О.Китаєв-Смик, Д.Льюїс, В.В.Ніконов, Г.С.Никіфоров, В.М.Снєтков).

На підставі аналізу підходів до вивчення синдрому “професійного вигорання” (А.Видай, С.Джексон, Л.М.Карамушка, Н.О.Левицька, Г.В.Ложкін, К.Маслач, Л.Малець, В.Є.Орел, М.Л.Смульсон, Т.В.Форманюк, Х.Дж.Фрейденбергер) даний синдром було визначено як стресову реакцію, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності. З точки зору визначення стресового процесу за Г.Сельє, (тобто стадій тривоги, резистентності і виснаження), синдром “професійного вигорання” віднесено до третьої стадії, якій передує стійкий і непідвладний контролю рівень збудження. В основу визначення змісту цього феномену покладено підхід Х.Дж.Фрейденбергера, який у 1974 році охарактеризував синдром “професійного вигорання” (англ. – burnout), як особливий психічний стан здорових людей, що знаходяться в інтенсивному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

В результаті аналізу літератури виявлено, що існує багато підходів до визначення структури синдрому “професійного вигорання”. Дана робота базується на тримірній моделі синдрому, запропонованій В.В.Бойком. Дослідник, спираючись на виділені К.Маслач компоненти “вигорання” (емоційне виснаження, деперсоналізація та редукція професійних обов’язків) та теорію Г.Сельє, означив такі компоненти синдрому “професійного вигорання” – напруження, резистенція та виснаження. Кожен з компонентів супроводжується чотирма симптомами, завдяки яким можна дослідити специфіку прояву синдрому у вчителів. За В.В.Бойком компонент “напруження” характеризується такими симптомами, як: “переживання психотравмуючих обставин”, “незадоволеність собою”, “загнаність до клітки”, “тривога й депресія”. Компонент “резистенція” супроводжується “неадекватним вибірковим емоційним реагуванням”, “емоційно-моральною дезорієнтацією”, “розширенням сфери економії емоцій”, “редукцією професійних обов’язків”. Компонент “виснаження” детермінується “емоційним дефіцитом”, “емоційним відчуженням”, “особистісним відчуженням (деперсоналізацією)”, “психосоматичними та психовегетативними порушеннями”.

Особливо яскраво вплив стресів проявляється у педагогічній діяльності, через перенасиченість її такими стресагентами, як: відповідальність за розвиток підростаючого покоління, активна міжособистісна взаємодія, підвищена емоційна напруженість, недостатня соціальна оцінка тощо. Одним із найважчих наслідків довготривалого професійного стресу є синдром “професійного вигорання”.

Показано, що в силу специфіки професійної педагогічної діяльності (відповідальність за розвиток підростаючого покоління, активна міжособистісна взаємодія, підвищена емоційна напруженість, недостатня соціальна оцінка тощо) синдром “професійного вигорання” є дуже поширеним серед педагогів. Автором побудовано модель детермінант виникнення синдрому “професійного вигорання” у вчителів, яка включає: 1) соціально-економічні детермінанти (економічна нестабільність; складні політичні процеси; інтенсифікація професійної діяльності; соціальний статус професії; рівень соціального захисту; рівень оплати праці в даній галузі тощо); 2) соціально-психологічні детермінанти (бажання працювати в обраній організації чи сфері діяльності; ставлення співробітника до взаємостосунків у колективі; фактори ефективності праці; мотиви праці; конфліктність колективу; задоволеність життєдіяльністю колективу тощо); 3) індивідуально-психологічні детермінанти (особистісні: рівень тривожності, агресивності, фрустрованості, ригідності, рівень суб’єктивного контролю тощо; соціально-демографічні та професійні: вік, стать, стаж професійної діяльності, сімейний статус тощо). Підкреслено, що основну увагу в роботі було приділено аналізу соціально-психологічних детермінант синдрому “професійного вигорання” у вчителів, які тісно взаємопов’язані із індивідуально-психологічними.

У другому розділі “Емпіричне дослідження синдрому “професійного вигорання” у вчителів” викладається загальна стратегія експериментального дослідження, обґрунтовується система методичних прийомів та діагностичних методик, аналізується зміст, структура, особливості синдрому “професійного вигорання” у вчителів та соціально-психологічні детермінанти його прояву. Спираючись на роботи таких дослідників, як: Г.С.Абрамова, Н.Н.Богомолова, Л.М.Карамушка, С.Д.Максименко, Р.С.Нємов, Д.Я.Райгородський, Т.В.Фоломеєва, О.П.Щотка розроблений комплекс методичних прийомів та діагностичних методик спрямованих на вивчення синдрому “професійного вигорання” у вчителів.

Емпіричне дослідження проводилось у декілька етапів упродовж 2001–2002 рр.

Перший етап емпіричного дослідження був спрямований на виявлення психологічних особливостей та рівня розвитку синдрому “професійного вигорання” у вчителів.

В результаті проведеного дослідження було встановлено, що домінуючим компонентом в структурі синдрому “професійного вигорання” у педагогів є “резистенція”. Як видно з таблиці 1, 37,5% опитаних мають високий рівень розвитку даного компонента, в той час як тільки у 13,2% опитаних виявлено високий рівень розвитку першого компонента синдрому – “напруження”, а також у 11,6% опитаних – високий рівень розвитку третього компонента синдрому – “виснаження”. Тобто, можна говорити про те, що розвиток “професійного вигорання” у вчителів відбувається саме через другий компонент синдрому, який характеризується згортанням професійних обов’язків, зменшенням взаємодії з колегами та учнями, розширенням сфери економії емоцій, бажанням побути на самоті, неадекватним емоційним реагуванням тощо.

Таблиця 1

Рівень розвитку компонентів синдрому “професійного вигорання”

№ з/п | Компоненти синдрому “професійного вигорання” | Рівні розвитку компонентів синдрому “професійного вигорання”,

(у % від загальної кількості опитаних)

Високий | Середній | Низький

1. | Резистенція | 37,5 | 43,4 | 19,1

2. | Напруження | 13,2 | 35,4 | 51,4

3. | Виснаження | 11,6 | 30,5 | 57,9

Що стосується виявів окремих симптомів синдрому “професійного вигорання” у вчителів, то дослідження також показало, що у педагогів в синдромі “професійного вигорання” домінують симптоми другого компонента – резистенції. Про це свідчить той факт, що три симптоми компонента “резистенція” зайняли відповідно перше, друге і третє місце за частотою виникнення. Так, перше місце отримав симптом “неадекватне вибіркове емоційне реагування” – у 53,0% опитаних він є сформованим. Друге місце має симптом “редукція професійних обов’язків” – 44,2% опитаних. Третє – симптом “розширення сфери економії емоцій” – 32,6% опитаних. Отримані дані констатують широке поширення синдрому серед педагогів та відображають певні тенденції і психологічні особливості синдрому “професійного вигорання” у вчителів.

Другий етап експериментального дослідження був спрямований на вивчення детермінант виникнення синдрому “професійного вигорання” у вчителів.

За допомогою статистичного пакету обробки даних SPSS 12 був проведений кореляційний аналіз задля вивчення взаємозв'язку між синдромом “професійного вигорання” у вчителів та соціально-психологічними детермінантами його виникнення. Так, наявність статистично значущих зв’язків була встановлена між синдромом та такими соціально-психологічними детермінантами, як: “бажання працювати у колективі”, “покращення стосунків у колективі” та “мотивація праці”. При цьому було встановлено, що чим вищі показники таких факторів, як: “бажання працювати у колективі” та “покращення стосунків у колективі”, тим нижчий рівень третього компонента синдрому (р<0,05). В той же час, чим вище показники “мотивації праці”, тим вищий рівень першого та другого компонента синдрому “професійного вигорання” (р<0,05).

Був також встановлений статистично значущий зв’язок між синдромом “професійного вигорання” та індивідуально-психологічними детермінантами. Так, дослідження кореляційних зв’язків між синдромом “професійного вигорання” та особистісними характеристиками вчителів, показало наявність статистично значущих зв’язків між синдромом та такими особистісними факторами, як: інтраверсія-екстраверсія, агресивність та психотизм. Причому було встановлено, що “інтраверсія-екстраверсія” та “агресивність” на рівні статистичної значущості (р<0,05) позитивно корелюють з першим компонентом синдрому, а “психотизм” – на рівні статистичної значущості (р<0,05) позитивно корелює з другим компонентом синдрому.

В свою чергу, вивчення взаємозв’язку соціально-демографічних і професійних характеристик вчителів та синдрому “професійного вигорання” дало змогу дослідити особливості впливу кожної з них на розвиток синдрому в цілому та на розвиток кожного з симптомів окремо. Так, було виявлено статистично значущі зв’язки між статтю та трьома симптомами “професійного вигорання”. Чоловіки у стресовій ситуації більше схильні відчувати себе “загнаними у кут” (р<0,01), а також більше ніж жінки схильні до “емоційного відчуження” (р<0,01). В той же час жінки більше, ніж чоловіки схильні до “психосоматичних та психовегетативних порушень” (р<0,001).

Також було виявлено, що одружені педагоги переважно менш схильні до “професійного вигорання”, ніж неодружені та розлучені, останні частіше відчувають себе “загнаними у кут” (р<0,01), більше схильні до “деперсоналізації” (р<0,05).

Було встановлено статистично значущі відмінності у виявах трьох симптомів синдрому “професійного вигорання” за віком вчителів (р<0,05). Так, симптом “загнаність до клітки” корелює з належністю до другої вікової групи (25 – 34 р.). Симптом “емоційно-моральна дезорієнтація” корелює з належністю до третьої вікової групи (35 – 44 р.). Також кореляція спостерігається між належністю до четвертої вікової групи (45 – 54 р.) та симптомом “психосоматичні та психовегетативні порушення”. Таким чином, на наш погляд, можна говорити про те, що молоді люди більш схильні до максималістського погляду на ситуацію і можуть в запалі відразу змінювати заклад, чи професію, в той час як працівники середнього віку майже не розглядають можливість кардинальних змін, а тому більш схильні до розвитку багатьох захисних реакцій, що часто супроводжуються психосоматичними порушеннями.

Статистично значущий взаємозв’язок був виявлений також між чотирма симптомами “професійного вигорання” та професійним стажем. Потрібно відзначити, що “незадоволеність собою” (р<0,01), відчуття “загнаності у кут” (р<0,01), “деперсоналізація” (р<0,05) більше притаманні працівникам з професійним стажем від 6 до 10 років. В той час, як “психосоматичні та психовегетативні порушення” (р<0,01) більше притаманні працівникам з професійним стажем від 21 до 30 років.

Аналіз результатів емпіричного дослідження, показав, що синдром “професійного вигорання” на сьогоднішній день є досить поширеним явищем серед вчителів, що безумовно заважає ефективній діяльності, як самого педагога так і школи в цілому.

У третьому розділі “Система соціально-психологічних умов профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у педагогічних працівників” наведено загальну стратегію формуючого експерименту, міститься характеристика програми профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів, наведено програму семінару-тренінгу “Профілактика та подолання синдрому “професійного вигорання” в освітніх організаціях”, аналізуються отримані дані про результати впровадження семінару-тренінгу.

Спираючись на підходи таких вчених, як: Х.М.Алієв, М.Р.Бітянова, Ф. Бурнард., С.Блох, Н.В.Грішина, О.В.Губенко, Н.Ф.Каліна, В.Каппоні, Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський, Н.В.Клюєва, Н.О.Левицька, Т.Новак, а також враховуючи результати констатуючого етапу дослідження було розроблено соціально-психологічну програму, спрямовану на профілактику та подолання синдрому “професійного вигорання” у педагогів. Для перевірки її ефективності нами протягом 2003-2004 навчальних років у гімназії “Академія” м. Києва був проведений формуючий експеримент. Для проведення експерименту була створена контрольна та експериментальна групи вчителів. У формуючому експерименті взяло участь 64 вчителі.

Загальними принципами описуваної програми були: системність, особистісний підхід, комплексність використання методичних засобів та організаційних прийомів, організація умов для активізації та гуманізації професійного спілкування і взаємодії учасників.

Соціально-психологічна програма профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів реалізувала дворівневу технологію роботи з синдромом, а саме: а) групову технологію (на рівні освітньої організації); б) індивідуальну технологію (на рівні особистості).

Групова технологія роботи з синдромом “професійного вигорання” полягала у проведенні семінару-тренінгу, програма якого складалась з трьох компонентів: а) інформаційно-пізнавального; б) діагностичного; в) корекційно-розвивального. Інформаційно-пізнавальний компонент був реалізований завдяки міні-лекціям, що розкривали зміст, структуру, рівні та детермінанти синдрому “професійного вигорання” у вчителів. Діагностичний компонент – завдяки оволодінню вчителями комплексом діагностичних засобів, що дозволяють своєчасно встановити наявність синдрому та глибоко вивчити його структуру. Корекційно-розвивальний компонент був реалізований завдяки використанню різних форм роботи: “мозкових штурмів”, навчально-рольових ігор, аналітичних практикумів, роботи в малих групах, групових дискусіях, проективних методів (малюнків, незакінчених речень) тощо.

Семінар-тренінг “Профілактика та подолання синдрому “професійного вигорання” в освітніх організаціях” включав такі смислові блоки: 1) сутність та природа стресу; причини виникнення професійного стресу в освітніх організаціях; 2) зміст, структура та рівні синдрому “професійного вигорання”; 3) методи діагностики синдрому “професійного вигорання” у вчителів; 4) засоби профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів;

Індивідуальна технологія профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів представлена в роботі у вигляді рекомендацій щодо роботи вчителя з синдромом (індивідуально чи за допомогою психолога). Технологія складається з двох послідовних фаз, кожну з яких наповнює система конкретних прийомів: а) фаза аналізу професійної ситуації; б) фаза аналізу власного емоційного та фізичного стану.

Для оцінки ефективності соціально-психологічної програми профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів було визначено об’єктивні та суб’єктивні, кількісні та якісні критерії. Також було підібрано адекватні методи дослідження: анкетування, інтерв’ювання, проведення діагностичних методик.

Було проведено два контрольні зрізи показників “професійного вигорання” у вчителів експериментальної та контрольної групи – попередній (перед початком застосування семінару-тренінгу “Профілактика та подолання синдрому “професійного вигорання” в освітніх організаціях”) та заключний (виміряли рівень синдрому “професійного вигорання” у вчителів експериментальної групи після проведення семінару-тренінгу та у вчителів контрольної групи по закінченні терміну формуючого експерименту). Отримані в результаті дослідження дані оброблялися нами за допомогою комп’ютерної програми статистичної обробки даних – SPSS (версія 12).

Аналіз даних свідчать про те, що у контрольній групі не відбулося позитивних змін щодо перебігу синдрому “професійного вигорання” у вчителів. При цьому навіть погіршились показники другого компонента синдрому “професійного вигорання” – резистенції (табл. 2). Водночас у експериментальній групі рівень показників високого рівня розвитку компонентів синдрому “професійного вигорання” у вчителів зменшився (табл. 3).

Таблиця 2

Результати формуючого експерименту у контрольній групі досліджуваних

№ з/п | Компоненти синдрому “професійного вигорання” |

Контрольна група,

(рівні розвитку компонентів синдрому “професійного вигорання”,

у % від загальної кількості опитаних)

На початку формуючого експерименту | Наприкінці формуючого експерименту

Високий | Середній | Низький | Високий | Середній | Низький

1. | Напруження | 19,3* | 60,1* | 20,6* | 21,3* | 59,0* | 19,7*

2. | Резистенція | 43,2** | 39,5** | 17,3** | 47,5** | 41,2** | 11,3**

3. | Виснаження | 11,4* | 36,4* | 52,2* | 12,1* | 38,2* | 49,7*

* – p<0,05

** – p<0,01

Таблиця 3

Результати формуючого експерименту у експериментальній групі досліджуваних

№ з/п | Компоненти синдрому “професійного вигорання” |

Експериментальна група,

(рівні розвитку компонентів синдрому “професійного вигорання”,

у % від загальної кількості опитаних)

На початку формуючого експерименту | Наприкінці формуючого експерименту

Високий | Середній | Низький | Високий | Середній | Низький

1. | Напруження | 20,2* | 57,4* | 22,4* | 16,9* | 44,0* | 39,1*

2. | Резистенція | 41,5** | 40,3** | 18,2** | 37,4** | 39,2** | 23,4**

3. | Виснаження | 12,8* | 31,1* | 56,1* | 11,9* | 29,1* | 59,0*

* – p<0,05

** – p<0,01

Таким чином, можна говорити про достатню ефективність розробленої нами технології профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів. Отже, розроблена нами соціально-психологічна програма може бути використана для попередження та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів.

У процесі розв’язання завдань дисертаційного дослідження ми дійшли наступних висновків:

1. Синдром “професійного вигорання” є стресовою реакцією, яка виникає внаслідок довготривалих професійних стресів середньої інтенсивності. Це поняття характеризує психічний стан здорових людей, що знаходяться в інтенсивному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами, в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

2. Встановлено, що синдром “професійного вигорання” має місце у більшості вчителів вітчизняних закладів середньої освіти, а також має свою специфіку вияву в цій професійній діяльності. Констатовано, що розвиток “професійного вигорання” у вчителів відбувається через другий компонент синдрому – “резистенцію” тобто, найбільш поширеними симптомами прояву синдрому у вчителів є: неадекватне вибіркове емоційне реагування, редукція професійних обов’язків, розширення сфери економії емоцій тощо.

3. Розроблено модель детермінант виникнення синдрому “професійного вигорання” у вчителів, яка складається з трьох основних груп факторів: 1) соціально-економічних; 2) соціально-психологічних; 3) індивідуально-психологічних.

4. З’ясовано, що існують статистично значимі зв’язки між синдромом “професійного вигорання” у вчителів та індивідуально-психологічними факторами (такими, як: інтраверсія-екстраверсія, агресивність та психотизм) та між синдромом і соціально-психологічними факторами (такими, як: мотиви праці, бажання працювати у обраній організації чи сфері діяльності та ставлення співробітника до взаємостосунків у колективі).

5. Підтверджено гіпотезу про те, що підвищення рівня підготовки вчителів до попередження та подолання синдрому “професійного вигорання” можна забезпечити в результаті використання спеціальної соціально-психологічної програми, спрямованої на оволодіння вчителями: а) знаннями, що розкривають зміст та структуру синдрому “професійного вигорання”; б) методами діагностики синдрому; в) засобами та прийомами профілактики та подолання синдрому.

6. Реалізація зазначеної соціально-психологічної програми передбачає використання дворівневої технології попередження та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів: на рівні організації (що передбачає використання семінару-тренінгу “Профілактика та подолання синдрому “професійного вигорання” в освітніх організаціях”) та на рівні особистості (що передбачає використання системи конкретних засобів та прийомів на різних етапах протікання синдрому “професійного вигорання”).

Проведене дослідження відкриває перспективи подальшої розробки та вивчення проблеми виникнення та розвитку синдрому “професійного вигорання” у вчителів. Перспективи подальшого дослідження автор вбачає у розробці моделі психолого-управлінського консультування керівників з проблем профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів, у створенні програми підготовки шкільних психологів до надання психологічної допомоги керівникам шкіл та педагогічним працівникам щодо профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів.

Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у таких публікаціях автора:

Навчальні посібники:

1. Синдром “професійного вигорання” та професійна кар’єра працівників освітніх організацій: гендерні аспекти: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. та слухачів ін-тів післядиплом. освіти / За наук. ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М., Зайчикової Т.В. – К.: Міленіум, 2004. – 264 с.

Навчальні програми:

2. Зайчикова Т.В. Профілактика та подолання синдрому “професійного вигорання” у вчителів: соціально-психологічні та гендерні аспекти. Навчальна програма / За наук. ред. Карамушки Л.М. – К.: Міленіум, 2004. – 24 с.

Методичні рекомендації:

3. Зайчикова Т.В. Діагностика та профілактика синдрому професійного вигорання у вчителів: Методичні рекомендації. – Київ-Рівне, 2003. – 24 с.

Статті у наукових фахових виданнях, включених до списку ВАК України:

4. Зайчикова Т.В. Передумови розвитку синдрому професійного вигорання у працівників закладів середньої освіти // Актуальні проблеми психології. Т.1.: Соціальна психологія. Психологія управління. організаційна психологія. – Київ: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – 2001. – Випуск 1. – С. 136–141.

5. Зайчикова Т.В. Психологічні передумови розвитку синдрому “професійного вигорання” у майбутніх працівників технічного профілю // Вісник Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наук. праць. – Київ: ІВЦ “Політехніка”, 2001. – №3. – Кн. 1. – С. 73–75.

6. Зайчикова Т.В. Особливості сприйняття керівниками закладів середньої освіти синдрому професійного вигорання у вчителів // Актуальні проблеми психології. Том.1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – 2002. – Частина 3. – С. 204–208.

7. Зайчикова Т.В. Методи профілактичної та психокорекційної роботи з синдромом “професійного вигорання” у вчителів // Актуальні проблеми психології. Том.1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія. – К.: Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – 2002. – Частина 6. – С. 170–173.

8. Зайчикова Т.В. Особливості прояву та детермінанти синдрому “професійного вигорання” у педагогічних працівників // Актуальні проблеми психології. Том.1.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія: Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. – К.: Міленіум. – 2003. – Частина 9. – С. 103–108.

9. Зайчикова Т.В. Детермінанти синдрому “професійного вигорання” у вчителів // Актуальні проблеми психології. Том І.: Соціальна психологія. Психологія управління. Організаційна психологія: Зб. наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д., Карамушки Л.М. – К: Міленіум. – 2003. – Ч.10. – С. 151–154.

Статті у не фахових виданнях та тези доповідей на наукових конгресах, конференціях і семінарах:

10. Зайчикова Т.В. Синдром “професійного вигорання” в роботі практичних психологів // Психологічній службі системи освіти України 10 років: Здобутки, проблеми і перспективи. Матеріали Всеукраїнської ювілейної науково-практичної конференції 22–23 жовтня 2001 р. – К.: Ніка-Центр, 2002. – С.168–169.

11. Зайчикова Т.В. Вплив синдрому “емоційного вигорання” на професійне становлення педагога // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології: Матер. Міжнар. наук. конф., присвяченої 35–річчю наукової та педагогічної діяльності академіка С.Д.Максименка (17–18 грудня 2001 р., м. Київ). – Т. 4. – К.: Міленіум, 2002. – С. 131–135.

12. Зайчикова Т.В. Деякі аспекти психогігієни професійної діяльності вчителя // Менеджмент та маркетинг: досягнення та перспективи: Матеріали IX Всеукраїнської науково-практичної конференції (13 березня 2002 р.). – К.: ІВЦ “Політехніка”, 2002. – С. 96–97.

13. Зайчикова Т.В. Эмоциональное выгорание в педагогическом взаимодействии. // Теоретические и прикладные проблемы психологии педагогического межличностного взаемодействия: Материалы Междунар.научн.-практ. конф., 19–20 апр. 2002 г.: В 2 ч. Мн., БГПУ. Ч.1. – С. 158–160.

14. Зайчикова Т.В. Попередження “професійного вигорання” як аспект гуманізації відносин у педагогічних колективах закладів середньої освіти // Наукові праці МАУП. Редкол.: М.Ф. Головатий (голов. ред.) та ін. – К.: МАУП, 2003. Вип. 11: Суспільство у XXI столітті: психологічні проблеми гармонізації, гуманізації, демократизації. – 2003. – С. 90–93.

15. Зайчикова Т.В. “Професійне вигорання” педагогів – актуальна проблема сучасної школи // Психологія у XXI столітті: перспективи розвитку: Матеріали VI Костюківських читань (28–29 січня 2003 р.). – Т. 2. – К.: Міленіум, 2003. – С. 238–243.

16. Zaichikova T.V. Professional burnout of workers in establishments of secondary education // 8th European Congress of Psychology (Austria, Vienna, 6–11 July, 2003). – Book of Abstracts. – Р. 301–302.

17. Zaichikova T. Professional Burnout of Teachers // XI-th European Congress on Work and Organizational Psychology (Portugal, Lisboa, 14–17 May, 2003). – Abstract Book. – Р. 1068.

18. Zaichikova T. Burnout in teachers // 28th International Congress of Psychology (China, Beijing, 8–13 August, 2004). – Abstract Book. – P. 1173.

АНОТАЦІЯ

Зайчикова Т.В. Соціально-психологічні детермінанти синдрому “професійного вигорання” у вчителів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія; психологія соціальної роботи. – Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – Київ, 2005.

Дисертацію присвячено соціально-психологічним детермінантам синдрому “професійного вигорання” у вчителів. Робота містить теоретичне обґрунтування, методичні засади та результати емпіричного дослідження з проблеми синдрому “професійного вигорання” у вчителів.

Розкрито сутність синдрому “професійного вигорання” як наслідку довготривалих професійних стресів. Вивчено зміст та структуру синдрому “професійного вигорання” у вчителів. Досліджено детермінанти виникнення синдрому “професійного вигорання” у вчителів, серед яких виділено три групи: 1) соціально-економічні; 2) соціально-психологічні; 3) індивідуально-психологічні.

Показано, що синдром “професійного вигорання” має місце у більшості вчителів вітчизняних закладів середньої освіти, а також має свою специфіку вияву в цій професійній діяльності. Встановлено, що розвиток “професійного вигорання” у вчителів відбувається через другий компонент синдрому – “резистенцію” тобто, найбільш поширеними симптомами прояву синдрому у вчителів є: неадекватне вибіркове емоційне реагування, редукція професійних обов’язків, розширення сфери економії емоцій тощо.

Підкреслено, що підвищення рівня підготовки вчителів до попередження та подолання синдрому “професійного вигорання” можна забезпечити в результаті використання спеціальної соціально-психологічної програми, спрямованої на оволодіння вчителями: а) знаннями, що розкривають зміст та структуру синдрому “професійного вигорання”; б) методами діагностики синдрому; в) засобами та прийомами профілактики та подолання синдрому. Розроблено і апробовано програму соціально-психологічної підготовки вчителів до профілактики та подолання синдрому “професійного вигорання”.

Ключові слова: стрес, професійний стрес, синдром “професійного вигорання”, компоненти синдрому “професійного вигорання”, система детермінант синдрому “професійного вигорання” у вчителів, соціально-психологічний тренінг.

АННОТАЦИЯ

Зайчикова Т.В. Социально-психологические детерминанты синдрома “профессионального выгорания” у учителей. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.05 – социальная психология; психология социальной работы. – Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины. – Киев, 2005.

Диссертация посвящена социально-психологическим детерминантам синдрома “профессионального выгорания” у учителей. Работа содержит теоретическое обоснование и результаты эмпирического исследования