НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ

ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЗЯТКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІГОРОВИЧ

УДК 336.02:330.322

ПОДАТКОВА ТА БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА

В СИСТЕМІ ІНСТРУМЕНТІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДТВОРЕННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВ

Спеціальність 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Науково-дослідному фінансовому інституті при Міністерстві фінансів України, м. Київ.

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор

Соколовська Алла Михайлівна,

Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України,

завідувач відділу податкової політики та податкового законодавства.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, старший науковий співробітник

Вишневський Валентин Павлович,

Інститут економіки промисловості НАН України, завідувач відділу фінансово-економічних проблем використання виробничого потенціалу;

кандидат економічних наук, професор, заслужений економіст України

Данілов Олександр Дмитрович,

Національна академія державної податкової служби України, завідувач кафедри державних фінансів.

Провідна установа: | Інститут економічного прогнозування НАН України, відділ проблем фінансового та бюджетного прогнозування (м. Київ).

Захист відбудеться 30.05.2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .853.01 Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, кімн. ____.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за адресою: 01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28, кімн. ____.

Автореферат розіслано 29.04.2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент С. С. Гасанов

Загальна характеристика дисертаційної роботи

Актуальність теми. Найбільш складна проблема подальшого реформування українського суспільства – реалізація інноваційної моделі економічного розвитку – може бути вирішена лише шляхом формування дієвої системи мотивації до відтворення на новій техніко-технологічній основі капіталу підприємств, втіленого в основних виробничих фондах, збільшення інвестицій в людський капітал, зміни структури суспільного капіталу на основі оптимального розподілу інвестицій у розвиток особового і речового факторів виробництва, створення нових інституційних форм взаємодії індивідуальних капіталів, адекватних інноваційній моделі розвитку.

Вирішення цих завдань неможливе без поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання економки. Актуальність останнього зростає у зв’язку з посиленням залежності відтворювальних процесів від суперечливої природи ринкового механізму та тенденцій розвитку світового господарства. За цих умов до невідкладних завдань державного регулювання додається вплив на циклічний характер суспільного відтворення. Нарешті, на відтворення як індивідуальних, так і суспільного капіталів суттєво впливає розбалансованість між основними напрямами економічних реформ. Надати їм системного та цілеспрямованого характеру, спрямованого на створення нової моделі відтворення, повинна держава.

Одними з найефективніших важелів державного регулювання відтворювальних процесів є інструменти податкової та бюджетної політики. В Україні вони, однак, не дали належних результатів. Значною мірою це зумовлено їх спрямованістю на вирішення поточних, а не стратегічних завдань, а також непослідовністю та безсистемністю застосування. Звідси – посилена увага до проблеми обґрунтування необхідності переорієнтації податкової і бюджетної політики держави на стимулювання розвитку інноваційного підприємництва та інвестицій в людський капітал.

Питання державного впливу на суспільне відтворення не нові для економічної науки. Їм присвячено багато фундаментальних досліджень. Теоретичні засади державного регулювання економіки за допомогою фіскальних інструментів викладені у працях А. Сміта, А. Пігу, Д. Рікардо, Дж. С. Міля, Дж. М. Кейнса, Дж. Хікса, Ж. Б. Сея, Е. Хансена, К. Еклунда, М. Туган-Барановського, М. Фрідмена, П. Самуельсона, П. Лезе, Ф. Модільяні, Й. Шумпетера та ін.

В останні десятиріччя проблеми використання фіскальних інструментів в умовах ринкової трансформації знайшли своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних науковців: Ш. Бланкарта, С. Будаговської, В. Вишневського, О. Василика, В. Геєця, О. Данілова, Л. Гофмана, С. Льовочкіна, І. Луніної, П. Мельника, Л. Миргородської, І. Радіонової, Дж. Сакса, А. Соколовської, Д. Стігліца, В. Федосова, Л. Шаблистої, І. Чугунова.

Незважаючи на широке висвітлення в науковій літературі проблем, пов’язаних з використанням інструментів податкової і бюджетної політики для регулювання економічних процесів, не всі аспекти цієї складної і багатогранної проблеми з’ясовано та належним чином обґрунтовано. Передусім це стосується впливу бюджетної і податкової політики на відтворювальні процеси в реальному секторі економіки. Зазначене зумовило вибір теми, структуру дисертаційного дослідження, його мету і завдання.

Зв’язок з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до наукової проблематики Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України і є складовою теми “Науковий супровід пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства” (номер державної реєстрації 0103U004853) – розділи “Оцінка досвіду використання податкових пільг щодо стимулювання інвестиційної діяльності платників податку на прибуток в країнах ЄС та їх впливу на доходи бюджету” і “Система податкових пільг в Україні в контексті світового досвіду: особливості використання та основні напрямки удосконалення”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо застосування фіскальних інструментів державного регулювання розширеного відтворення на підприємствах реального сектора економіки.

Для досягнення вказаної мети в дисертаційній роботі визначено такі завдання:

- розкрити сутність поняття індивідуального капіталу та його взаємозв’язок із суспільним капіталом;

- обґрунтувати необхідність державного регулювання процесу відтворення капіталу, окреслити коло активних інструментів державного впливу на відтворювальні процеси;

- уточнити визначення понять “фінансова політика держави”, “фіскальна політика”;

- встановити взаємозв’язок і взаємозалежність оподаткування підприємств з їх інвестиційною діяльністю;

- визначити вплив чинного податкового законодавства України на механізми формування статутного капіталу підприємств та самофінансування;

- встановити та обґрунтувати залежність темпів економічного зростання від рівня одержавлення ВВП з метою посилення стимулюючої ролі державних витрат на підвищення ефективності промислового виробництва;

- виявити суперечності, що виникають у процесі формування і використання фінансових ресурсів держави, та розробити пропозиції щодо усунення їх негативного впливу на відтворювальні процеси;

- розробити рекомендації щодо вдосконалення практики використання фіскальних інструментів з метою стимулювання розширеного відтворення в умовах транзитивної економіки.

Об’єктом дослідження є відтворення капіталу підприємств реального сектору економіки.

Предмет дослідження – фіскальні інструменти державного регулювання відтворення капіталу підприємств.

Методи дослідження. У процесі дослідження використано загальні методи наукового пізнання, зокрема: метод системного аналізу – для дослідження суспільного капіталу як діалектичної взаємодії індивідуальних капіталів, а також процесу відтворення у взаємозв’язку всіх його елементів; метод наукової абстракції    для дослідження сутності капіталу, визначення основних понять; логічний та історичний методи – для аналізу еволюції економічних теорій державного регулювання процесу суспільного відтворення та виявлення тенденцій розвитку форм і методів державного регулювання відтворення суспільного й індивідуальних капіталів; метод компаративного аналізу – для порівняння інструментів податкового стимулювання інвестиційної діяльності підприємств та функціональної структури державних видатків у розвинутих країнах. У роботі використано також метод поєднання якісного та кількісного аналізу, економіко-статистичні методи.

Наукова новизна отриманих результатів. Найістотніші результати дослідження, що містять наукову новизну, полягають у такому: 

уточнено поняття індивідуального капіталу як специфічної суспільної форми поєднання особового і речового факторів виробництва (праці, підприємницьких здібностей, інтелекту, засобів виробництва), спрямованого на зростання підприємницького доходу, та суспільного капіталу як діалектичної взаємодії індивідуальних капіталів, спрямованої на зростання суспільного багатства;– 

вперше визначено завдання та фіскальні інструменти державного регулювання відтворення капіталу підприємств: а) підвищення якості засобів виробництва за допомогою державних інвестицій, фінансування НДДКР і впровадження їх досягнень у виробництво, податкового стимулювання розвитку НТП та інвестиційно-інноваційної діяльності підприємств і переливу капіталів у депресивні регіони та перспективні галузі; б) підвищення якості робочої сили шляхом спрямування державних інвестицій у формування людського капіталу та стимулювання приватних інвестицій у його розвиток; в) оптимізація за кількісними і якісними параметрами структури продуктивних сил;– 

набуло подальшого розвитку визначення основних фінансових понять, а саме: “фінансова політика держави” як сукупність законодавчо регламентованих і взаємоузгоджених заходів фінансового впливу, що реалізуються через фінансову систему, спрямовані на процеси мобілізації та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення сталого макроекономічного розвитку країни; “фіскальна політика” як система економічно обґрунтованих заходів щодо формування та удосконалення податкової системи держави у відповідь на зміну обсягу і структури державних видатків або щодо визначення й перегляду системи державних видатків у відповідь на зміну можливостей мобілізації податкових надходжень до бюджету держави з метою забезпечення сталого економічного зростання; “бюджетна політика” як сукупність заходів щодо формування державного і місцевих бюджетів, визначення пріоритетних напрямків використання бюджетних коштів і структури бюджетних видатків відповідно до встановлених пріоритетів бюджетної політики, встановлення оптимального співвідношення податкових і неподаткових доходів бюджетів, а також управління міжбюджетними відносинами, регулювання дефіциту (профіциту) бюджету та управління державним боргом; 

розкрито зміст забезпечення суперечливого впливу інструментів податкової і бюджетної політики на відтворення капіталу: погіршення умов його відтворення внаслідок оподаткування індивідуальних і корпоративних доходів, і, відповідно, зменшення приватних заощаджень та інвестицій; покращання умов відтворення окремих індивідуальних капіталів внаслідок надання податкових пільг, державних субсидій, пільгових кредитів, що водночас негативно впливає на загальні умови суспільного відтворення в результаті порушення умов конкурентної боротьби та викривлення економічних рішень на ефективних ринках; покращання загальних умов суспільного відтворення в результаті перебирання державою на себе певних видів підприємницького ризику, пов’язаних з інноваційною діяльністю, розвитку інфраструктури, створення надійного правового поля для цивілізованої підприємницької діяльності, сприяння розвитку конкуренції, захисту прав власності; 

доведено, що бюджетна політика, спрямована на покращання загальних умов суспільного відтворення, а також підтримку підприємств, що здійснюють інноваційно-інвестиційну діяльність, може бути інструментом пом’якшення негативних наслідків дискреційної податкової політики; 

набуло подальшого розвитку обґрунтування переваг такого методу фінансового забезпечення відтворювальних процесів у промисловості, як самофінансування, що в ринкових умовах є гарантом фінансової стійкості та незалежності підприємств; 

вперше обґрунтовано переваги застосування в Україні інвестиційної податкової знижки перед інвестиційним податковим кредитом і розроблено методику її використання; 

уточнено причини, що знижують ефективність кредитування підприємств під гарантії уряду, та шляхи її підвищення; 

обґрунтовано потребу в зміні підходів до встановлення оцінки тендерних пропозицій учасників при здійсненні державних закупівель; запропоновано зміни у підході до побудови шкали критеріїв такої оцінки, спрямовані на оптимізацію цінових параметрів з урахуванням важливості якісних та функціональних показників, які є не менш значимими для оцінки товарів, що закуповуються державою.

Практичне значення результатів дослідження. Практичне значення дисертаційної роботи полягає в науковому обґрунтуванні методів фінансового забезпечення відтворення капіталу підприємств і податкових та бюджетних інструментів стимулювання інноваційного підприємництва.

Висновки та пропозиції, отримані автором у ході дослідження, використані в процесі підготовки наукового звіту відділу податкової політики та податкового законодавства Науково-дослідного фінансового інституту при Міністерстві фінансів України за темою “Науковий супровід пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства” (довідка № 57000/613/1 від 06.09.2004 р.). Теоретичні положення, висновки та результати дисертаційного дослідження використано у навчальному процесі при викладанні дисциплін “Фінанси” і “Фінансова діяльність суб’єктів господарювання” у Тернопільській академії народного господарства (довідка № 124-06/1145 від 30.09.2004 р.). Пропозиції щодо доцільності запровадження в Україні інвестиційних податкових пільг будуть використані Управлінням податкового законодавства Департаменту податкової та митної політики Міністерства фінансів України при підготовці проектів законів України з питань оподаткування (довідка № /05/566 від 01.10.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є одноосібною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до застосування фіскальних інструментів державного регулювання розширеного відтворення на підприємствах реального сектора економіки України. Наукові положення, висновки і рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Усі статті написані одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження, викладені в дисертаційній роботі, прозвучали в доповідях та отримали позитивні відгуки на таких науково-практичних конференціях: “Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, Львів, 2004 р.); “Динаміка наукових досліджень ‘2004” (Дніпропетровськ, 2004 р.); “Податково-бюджетна політика: теорія, практика, проблеми” (Національна академія державної податкової служби України, Ірпінь, 2003 р.); “Проблеми розвитку державних і місцевих фінансів” (НДФІ, Київ, 2003 р.); “Проблеми розвитку фінансової системи України” (НДФІ, Київ, 2002 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 4,1 ум.-друк. арк., з них 5 одноосібних статей у наукових фахових виданнях загальним обсягом 2,7 ум.-друк. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків. Основна частина роботи викладена на 209-ти сторінках. Дисертація містить 24 таблиці, 12 рисунків, 24 додатки (24 сторінки) і перелік використаних джерел, який включає 219 найменувань (19 сторінок).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, предмет та об’єкт дослідження, наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретичні засади державного регулювання процесу відтворення капіталу підприємств” розкрито об’єктивну необхідність державного втручання у процес відтворення суспільного та індивідуальних капіталів, визначено економічні інструменти такого втручання, встановлено тенденції та визначено проблеми відтворення капіталу підприємств в умовах транзитивної економіки України.

У роботі встановлено, що економічне зростання може бути забезпечене лише за умови розширеного відтворення на новій техніко-технологічній основі капіталу підприємств. З огляду на це, у дисертації висвітлено історичні витоки й економічну суть поняття капіталу та об’єктивні передумови державного втручання у процес його відтворення.

Шляхом критичного аналізу основних підходів вчених-економістів до визначення індивідуального капіталу автор дійшов висновку, що він є специфічною суспільною формою поєднання особового (праці, підприємницьких та інтелектуальних здібностей) і речового (активів) факторів виробництва, спрямованого на зростання підприємницького доходу. Специфікою індивідуального капіталу в умовах реалізації інноваційної моделі розвитку економіки є те, що поєднання елементів має здійснюватися на інновативно-інноваційній основі, за умови зростання ролі людського капіталу, його перетворення на основний ресурс економічного розвитку.

Ґрунтовний аналіз процесу відтворення капіталу дав змогу встановити, що він перебуває під впливом багатьох чинників (суперечливої природи ринкового механізму, розвитку НТП, тенденцій розвитку світового господарства та ін.), що створює об’єктивні передумови для державного втручання в економіку з метою забезпечення сталого економічного зростання. У дослідженні обґрунтовано, що для нинішнього стану розвитку національної економіки найбільш прийнятною концепцією державного впливу на відтворювальні процеси є концепція “неокласичного синтезу”, що надає перевагу фінансовим інструментам.

Дослідження сучасних теорій і практики державного втручання в економіку дало змогу обґрунтувати потребу в уточненні кількісного і якісного складу інструментів, за допомогою яких держава може попереджувати виникнення диспропорцій в економічному розвитку, впливати на напрямки і структуру інвестицій тощо. На підставі дослідження парадигми фіскальної політики кінця ХХ і початку ХХІ ст. встановлено, що за своєю сутністю вона є системою принципів і напрямків державного впливу на економіку у сфері державних видатків та оподаткування, які органічно взаємопов’язані й взаємозалежні. На думку автора, зміст фіскальної політики повніше розкриває її визначення як діалектичної єдності системи економічно обґрунтованих заходів щодо формування та удосконалення податкової системи держави відповідно до зміни структури державних видатків або щодо визначення й перегляду системи державних видатків у відповідь на зміну можливостей мобілізації податкових надходжень до бюджету держави з метою забезпечення сталого економічного зростання. Такий підхід не заперечує існування податкової та бюджетної політики як самостійних інструментів державного регулювання. Фіскальну політику слід розглядати як підсистему фінансової, яка є сукупністю законодавчо регламентованих і взаємоузгоджених заходів фінансового впливу, що реалізуються через фінансову систему, спрямованих на процеси мобілізації та використання фінансових ресурсів в усіх ланках економічної системи, відповідно до вимог суспільно-економічного порядку.

Зміщення акцентів у бік фіскальної політики як інструменту регулювання відтворювальних процесів дає змогу чітко диференціювати фіскальні інструменти залежно від ступеня їх впливу на об’єкт регулювання.

Доведено, що за допомогою інструментів прямої дії (державні гарантії за кредитами, інвестиції та кредити за рахунок коштів бюджету) забезпечується безпосередній вплив на розширене відтворення індивідуальних капіталів шляхом нарощування потенціалу відтворення за рахунок державних фінансових ресурсів, а також розподіл ризику між приватним сектором і державою з метою активізації інвестиційної діяльності приватного капіталу. Інструменти непрямої дії (податки, податкові пільги, державні закупівлі), виконують роль стимулів, призначених для заохочення підприємницьких структур до тих видів діяльності, які відповідають завданням державної економічної політики на певному історичному етапі (інвестування приватних заощаджень в основний та людський капітал, НДДКР, створення нових робочих місць тощо). При цьому розкривається суперечливий зміст впливу податкової та бюджетної політики на відтворення капіталу, який проявляється у погіршенні умов його відтворення внаслідок оподаткування індивідуальних і корпоративних доходів, і, відповідно, зменшення приватних заощаджень та інвестицій; покращання умов відтворення окремих індивідуальних капіталів внаслідок надання податкових пільг, державних субсидій, пільгових кредитів, що водночас негативно впливає на загальні умови суспільного відтворення в результаті порушення умов конкурентної боротьби та викривлення економічних рішень на ефективних ринках; покращання загальних умов суспільного відтворення внаслідок перебирання державою на себе певних видів підприємницького ризику, пов’язаних з інноваційною діяльністю, розвитку інфраструктури, створення надійного правового поля для цивілізованої підприємницької діяльності, сприяння розвитку конкуренції, захисту прав власності.

За результатами макроекономічного аналізу відтворення капіталу в умовах транзитивної економіки України встановлено негативний вплив низки чинників на його динаміку, що сформувалися у період рецесії та стримують розвиток національної економіки (табл. ).

Таблиця 1

Окремі показники економічного розвитку України (2000–2003 рр.)

Показники | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | Номінальний ВВП, млрд. грн.170,1204,2225,8 | 263,2 | Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах), млрд. грн.23,6 | 32,6 | 37,2 | 49,6 | Основні засоби (у фактичних цінах), млрд. грн. | 828,8 | 915,5 | 965,7 | 990,4 | Знос основних фондів, % | 43,7 | 45,0 | 47,3 | 48,1 | Збиткові підприємства, % до загальної кількості | 37,7 | 38,2 | 38,8 | 40,9 |

По-перше, рівень зношення основних фондів у 2003 р. в усіх галузях економіки досяг 48,1%, а в промисловості – 54,3%, причому з 2001 р. спостерігалося його стрімке підвищення, що свідчить про збільшення частки фондів старшого (понад 10 років) і найстаршого (понад 21 рік) віку. Простежується тенденція до збереження та подальшого використання застарілих фондів замість нарощування економічного потенціалу на новій технологічній основі. По-друге, економічне зростання в останні роки досягнуто значною мірою за рахунок сприятливих для України кон’юнктурних змін на світових ринках і збільшення експорту (що становить близько 60% ВВП), в структурі якого домінує сировина і продукція з низьким ступенем обробки. Все це вказує на незадовільну структуру промисловості та економіки України в цілому, що вимагає подальшої структурної перебудови і залучення значних інвестиційних ресурсів у розвиток галузей, що визначають технологічний прогрес. Між тим, за даними Інституту економічного прогнозування НАН України, 75% інвестицій вкладається в третій технологічний уклад і лише 20 і 4,5% – у 4-й і 5-й технологічні уклади відповідно. По-третє, свого вирішення потребує проблема збереження і розвитку людського капіталу. Демографічна криза, відплив кваліфікованої робочої сили внаслідок невідповідності її реальної вартості рівню заробітної плати, зростання бідності, розшарування суспільства за рівнем доходів, недостатня кількість і низька якість суспільних послуг негативно позначаються на людському потенціалі, перешкоджають перетворенню людського фактора на вирішальний фактор економічного розвитку – людський капітал. Такий стан справ вказує на деградацію економіки. Про це може свідчити те, що за період 2001–2003 рр. економічне зростання супроводжувалося збільшенням частки збиткових підприємств, зниженням рівня рентабельності. По-четверте, вплив видатків бюджету і, насамперед, обсягів інвестицій в основний капітал на рівень розвитку економіки є малопомітним. Так, обсяг інвестицій за рахунок коштів зведеного бюджету за період 1998–2003 рр. зменшився з 6,9 до 4,9% ВВП. Цей обсяг є незначними навіть у порівнянні з вартістю основних фондів підприємств державного сектора. По-п’яте, залишаються невирішеними проблеми, пов’язані як із залученням іноземних інвестицій, так і їх структурою, оскільки лише 1/3 інвестицій спрямовується в основний капітал. По-шосте, незадовільними є темпи становлення і розвитку фондового, кредитного і страхового ринків, що призводить до нестачі фінансових ресурсів (дешевих довгострокових фінансових ресурсів на фінансових ринках) для проведення активної інвестиційної діяльності підприємств.

Викладене вище свідчить про наявність негативних тенденцій у відтворювальних процесах, що гальмують нарощування економічного потенціалу в Україні та зумовлюють необхідність застосування фіскальних інструментів для їх подолання.

У другому розділі “Роль податкової політики держави у забезпеченні розширеного відтворення капіталу підприємств” розкрито роль і значення інструментів податкової політики у фіскальному регулюванні відтворення капіталу підприємств.

Доведено, що податки, які знаходяться на перетині фіскальних інтересів держави й економічних інтересів платників, наділені значним потенціалом регулюючого впливу на економічні процеси та суб’єктів ринку. Ефективна податкова політика забезпечує не тільки формування доходів держави, але є важливим засобом регулювання економічних процесів, забезпечуючи спонукальний чи стримуючий (залежно від державних пріоритетів) вплив на відтворювальну структуру економіки й темпи науково-технічного розвитку, а також на регіональну і галузеву структуру виробництва, рівень життя населення тощо. Вплив податкової політики на кількісні та якісні параметри економічної системи фактично відбувається через реалізацію внутрішнього потенціалу системи оподаткування, що відображається у двох функціях – фіскальній та регулюючій, забезпечення відносної рівноваги між якими є умовою проведення ефективної податкової політики.

У роботі проаналізовано взаємозв’язок відтворення капіталу підприємств і податкової політики в Україні за такими напрямками: формування та поповнення статутного капіталу підприємств; вплив на джерела фінансування інвестицій, а також на розподіл прибутку підприємства між суб’єктами його володіння та розпорядження, вплив на інвестиційну активність підприємства. Проведений аналіз та статистичні дані, що відображають динаміку вилучення коштів суб’єктів підприємницької діяльності у вигляді податків, зборів і платежів та обсяги фінансування інвестицій в усіх галузях економіки, свідчать про те, що діюча податкова система України, передусім підсистема оподаткування юридичних осіб (незважаючи на те, що надходження від податку на прибуток у 2003 р. становили 5% ВВП, або 24,3% податкових надходжень зведеного бюджету), не являє собою суттєвої загрози розширеному відтворенню на підприємствах реального сектора економіки.

Водночас слід констатувати, що рівень впливу підсистеми оподаткування юридичних осіб (підприємств) на інвестиційні процеси в реальному секторі економіки та їхнє фінансове забезпечення свідчать про необхідність переорієнтації податкової політики у напрямку посилення її регулюючої ролі. Досягнення цієї мети можливе на основі застосування інвестиційних податкових пільг.

Шляхом всебічного аналізу досвіду застосування таких пільг в розвинутих країнах у роботі встановлено особливості впливу на інвестиційну діяльність підприємств і доходи бюджету таких різновидів пільг, як інвестиційний податковий кредит та інвестиційна податкова знижка, що дало змогу обґрунтувати переваги застосування в Україні інвестиційної податкової знижки. У дисертації запропоновано методику розрахунку інвестиційної податкової знижки і обґрунтовано сфери її застосування з метою забезпечення позитивних зрушень у відтворенні основних фондів підприємств на новій технологічній основі, підвищення їх інвестиційної привабливості для іноземних інвесторів.

Визначено, що істотне значення для фінансового забезпечення відтворювальних процесів мають амортизаційні відрахування, які повинні стати одним із джерел фінансової підтримки науково-технічних пріоритетів. Доведено, що прискорені методи нарахування амортизації є найвагомішим видом податкових пільг як з фіскальної, так і зі стимулюючої точок зору. Це дало змогу дійти висновку про доцільність їх подальшого застосування в Україні. З огляду на це, автор вважає необхідним: надати право підприємствам вибирати (за погодженням з податковими органами) методи нарахування амортизації, включаючи й прискорені, для їх відображення у розрахунках податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств; розповсюдити застосування чинних норм нарахування амортизації на основні фонди незалежно від терміну їх зарахування на баланс суб’єктів підприємницької діяльності.

Доведено, що податкові стимули можуть застосовуватися не лише для заохочення інвестицій в основні фонди, а й для покращання умов відтворення особового фактора виробництва. Вирішенню цього завдання сприятимуть: зменшення нарахувань на фонд заробітної плати до соціальних фондів і запровадження єдиного соціального податку, податкові пільги для підприємств, що створюють нові високопродуктивні робочі місця з високим рівнем оплати праці, утримують соціальну сферу та вкладають кошти у підвищення рівня кваліфікації своїх працівників.

Обґрунтовано, що податкові пільги, які мають прийти на зміну пільгам галузевого характеру, є більш прийнятним видом податкових преференцій, позбавленим багатьох негативних ефектів, властивих спеціальним пільгам, до того ж узгодженим зі стратегічним завданням сучасного етапу економічного розвитку України.

У третьому розділі “Бюджетне регулювання розширеного відтворення на підприємствах України” доведено, що прискорення ходу відтворювального процесу, збільшення сукупного попиту і пропозиції може бути забезпечено шляхом застосування інструментів бюджетної політики.

У роботі висвітлено основні тенденції в одержавлені ВВП та його залежність від ступеня державного втручання в економіку. На підставі результатів компаративного аналізу встановлено, що в Україні має місце низький рівень перерозподілу державою ВВП (у 2003 р. доходи зведеного бюджету становили 28,5% ВВП), який є нижчим порівняно з розвинутими країнами (США, Великобританія, Німеччина, Канада, Франція) та суттєво обмежує можливості фіскального регулювання економіки. Однак поглиблене дослідження одержавлення ВВП і ступеня державного втручання в економічні процеси дало змогу виявити інше у їхньому взаємозв’язку. Втрата потенціалу фіскального регулювання економіки відбувається внаслідок зростання податкової та неподаткової заборгованості підприємств перед бюджетом, безсистемності у звільненні від сплати податків, значних масштабів ухилення від їх сплати. Ці явища суттєво обмежують можливості проведення ефективної бюджетної політики, фінансування виробництва суспільних благ на сучасному рівні.

Дослідження структури видатків зведеного бюджету України за 2000– 2003 рр. і порівняння її зі структурою державних видатків європейських країн дало змогу встановити, що за основними параметрами вона не відповідає напрямкам вирішення проблеми відтворення людського капіталу та нарощування економічного потенціалу, отже, не може бути визнана задовільною (рис. 1).

Рис. 1. Середні показники структури видаткової частини зведеного бюджету окремих країн ЄС за 1982–2000 рр. та України у 2002 р., %

Насамперед, це стосується недостатньо еластичних щодо виробничого та податкового потенціалів видатків: на національну оборону, утримання правоохоронних органів, безпеку держави та судової влади, частка яких в Україні майже у два рази вища, ніж у Німеччині та Франції; частка видатків на державне управління також майже вдвічі перевищує відповідні показники Великобританії, Німеччини, Франції. У такому контексті незаперечною є необхідність оптимізації структури видатків. Перш за все, було б доцільним переглянути обсяги видатків на державне управління, а вивільнені кошти спрямувати на розвиток соціальної сфери, передусім освіти й охорони здоров’я, а також на вирішення завдань, пов’язаних з перетворенням держави на провідника інноваційного розвитку.

Ефективність бюджетних видатків на розвиток економіки можна забезпечити за умови обґрунтованого застосування дієвих інструментів бюджетної політики, спрямованих на покращання умов відтворення суспільного та індивідуальних капіталів. До таких інструментів слід віднести: державні інвестиції, які охоплюють і фінансування НДДКР; надання державних гарантій та кредитів; державні закупівлі (замовлення, контракти).

Враховуючи те, що державні гарантії вважаються найбільш нейтральним способом втручання у ринкові процеси, автор розглядає їх як перспективний інструмент стимулювання залучення в економіку довгострокових кредитних ресурсів для потреб реструктуризації реального сектора, особливо для країн з перехідною економікою. Водночас практика застосування цього інструменту в Україні дозволяє зробити висновок, що чинний механізм кредитування підприємств під гарантії уряду України є малоефективним внаслідок: неналежної координації та взаємодії задіяних у процесі надання гарантій державних інституцій; непрозорості механізму взаємовідносин між гарантом і реципієнтом гарантованих кредитів; неналежного контролю за використанням коштів гарантованих кредитів; низької ефективності заходів стягнення простроченої заборгованості. Свідченням цього є те, що за період з 1993 по 2003 р. під державні гарантії було надано кредитів на суму понад 2 млрд. дол. США, а з державного бюджету на обслуговування зобов’язань вітчизняних підприємств за гарантованими кредитами було спрямовано 1,4 млрд. дол. США, що спричинило суттєве зростання зовнішнього боргу України. Станом на 01.01.2003 р. прострочена заборгованість перед державним бюджетом за кредитами, наданими в минулі роки позичальникам під гарантії уряду, становить 8361,7 млн. грн., а протягом 2003 р. непогашена прострочена заборгованість боржників зросла ще на 977 млн. грн. або на 11,7%.

З огляду на те, що українська економіка потребує залучення значних фінансових ресурсів, відмова від використання зазначеного інструменту є невиправданою і потребує термінових заходів щодо підвищення ефективності його використання. На думку автора, підвищення ефективності кредитування під гарантії держави можна забезпечити за допомогою таких заходів: запровадження регламентації напрямків (суто інвестиційними потребами) та сум гарантованих урядом кредитів (сумарний обсяг виданих гарантій не повинен перевищувати суму видатків інвестиційного спрямування); спрощення бюрократичного механізму надання гарантій уряду за кредитами шляхом концентрації повноважень з підготовки документації в одній державній установі (Міністерстві фінансів України); залучення до процесу перевірки проектів міжнародних консалтингових компаній (перевірка фінансового стану, кредитоспроможності позичальника, оцінка представлених бізнес-планів); посилення контрою за виконанням кредитних угод зі сторони банка-агента.

У роботі проаналізовано можливості державної фінансової підтримки інноваційної діяльності підприємств. Встановлено, що, з одного боку, у разі, коли приватний капітал не спроможний забезпечити інвестування довгострокових програм НДДКР, сама держава має виступити як їх замовником, так і організатором впровадження наукових розробок у виробництво. З іншого боку, державна фінансова підтримка інноваційної діяльності може бути ефективною лише за певних умов. Так, підтримка інноваційного розвитку підприємств шляхом кредитування Державним інноваційним фондом (ДІФ) без відповідного забезпечення і гарантій, а пізніше застосування лізингових схем Українською державною інноваційною компанією (УДІК), кредитні ресурси якої сформовані на ресурсах ДІФ, не дала очікуваних результатів. Позитивних зрушень у державній підтримці інноваційних проектів можна очікувати від запровадження механізму венчурного інвестування. Цього можна досягти за умови, коли УДІК матиме право поповнювати свої ресурси з державного бюджету, отримувати дивіденди від розміщення інвестиційних проектів та інші доходи, не заборонені чинним законодавством.

У дисертації доведено, що державні закупівлі за своїм економічним впливом на суспільне відтворення мають велике значення, виконуючи одночасно динамічну і стратегічну функцію підтримки та реалізації програм розвитку й економічного зростання. За результатами аналізу практики державних закупівель в Україні встановлено, що підвищення їх ефективності потребує вирішення низки проблем. По-перше, посилення контролю за витрачанням державних коштів на закупівлю товарів та послуг, а також досягнення прозорості тендерних операцій. По-друге, удосконалення методики оцінки тендерних пропозицій з метою більш повного врахування таких важливих критерії, як відповідність технічним стандартам, дотримання умов безпеки праці, екологічність, сервісне обслуговування тощо. По-третє, усунення розпливчатої оцінки тендерних пропозицій (“дуже добра”, “добра”, “середня”, “мінімальна”).

Висновки

Проведене в дисертації дослідження дало змогу зробити такі висновки і пропозиції.

1. На основі дослідження сутності капіталу та критичного аналізу його сучасних визначень, у більшості з яких капітал ототожнюється з різними формами речового фактора виробництва (матеріально-речовою і суспільною), автором запропоновано уточнене визначення індивідуального капіталу як специфічної суспільної форми поєднання особового і речового факторів виробництва (праці, підприємницьких здібностей, інтелекту, засобів виробництва), спрямованої на зростання підприємницького доходу. Таке визначення точніше розкриває сутність капіталу як вартості, що зростає, отже приносить дохід, лише за умови ефективного поєднання факторів виробництва. Визначено, що діалектична взаємодія індивідуальних капіталів, спрямована на зростання суспільного багатства, набуває форми суспільного капіталу.

2. Встановлено, що розширене відтворення як суспільного, так і індивідуального капіталу в сучасних умовах потребує виваженого державного втручання, найважливішими завданнями та фіскальними інструментами якого мають стати: підвищення якості засобів виробництва за допомогою державних інвестицій, фінансування НДДКР і впровадження їх досягнень у виробництво, податкове стимулювання розвитку НТП та інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств і переливу капіталів у депресивні регіони та перспективні галузі, підвищення якості робочої сили шляхом спрямування державних інвестицій у формування людського капіталу та стимулювання приватних інвестицій у його розвиток, зміни структури суспільного капіталу на основі оптимального розподілу інвестицій у розвиток особового і речового факторів виробництва.

3. Доведено, що для України в умовах транзитивної економіки найбільш прийнятною концепцією державного регулювання потрібно визнати концепцію “неокласичного синтезу”, для якої характерним є застосування в період кон’юнктурних зрушень в економіці переваг кейнсіанського підходу, поєднаних з теоріями “монетаризму”, “раціональних очікувань”, “економіки пропозиції”, тобто організованого впливу держави на економіку переважно за допомогою фінансових інструментів.

4. Визначено напрямки раціонального поєднання економічних та адміністративних методів, зорієнтованих на відтворювальні процеси і, відповідно, на підвищення темпів економічного зростання. Важливим у досягненні такого поєднання є дотримання меж державного втручання, яке б не порушувало об’єктивний характер дії економічних законів. Інакше кажучи, характер заходів і методів впливу держави на економічні процеси має бути підтримувально-спонукальним, що забезпечить об’єктивно виправдане обмеження свободи економічного вибору агентів ринку і помірковане використання економічних важелів без послаблення ефективності ринкових механізмів.

5. Встановлено, що дієвість економічних методів як заходів державного впливу, за допомогою яких створюються відповідні умови для спрямування ринкових процесів у сферу державних інтересів, значною мірою залежить від ефективної фінансової політики. Автор вважає, що вона як підсистема економічної політики є сукупністю законодавчо регламентованих і взаємоузгоджених заходів фінансового впливу, що реалізуються через фінансову систему, спрямованих на процеси мобілізації та використання фінансових ресурсів в усіх ланках економічної системи з метою забезпечення сталого макроекономічного розвитку країни.

6. Виокремивши з фінансової політики таку її складову, як фіскальна політика, автор зосередив основну увагу на дослідженні впливу її інструментів на процеси відтворення індивідуального та суспільного капіталів. Це потребувало уточнення визначення поняття “фіскальна політика”, оскільки у фінансовій літературі існують різні підходи щодо її тлумачення. На противагу ототожненню фіскальної політики з бюджетною чи її трактуванню як сукупності податкової і бюджетної політики автор визначив фіскальну політику як таку, що відображає діалектичний взаємозв’язок податкової і бюджетної політики або як систему економічно обґрунтованих заходів з формування та удосконалення податкової системи держави у відповідь на зміну обсягу і структури державних видатків чи заходів щодо визначення й перегляду системи державних видатків у відповідь на зміну можливостей мобілізації податкових надходжень до бюджету держави з метою забезпечення сталого економічного зростання.

7. Доведено, що активізація процесів відтворення капіталу в умовах трансформації національної економіки в ринкову значною мірою має забезпечуватися шляхом здійснення витрат державних коштів на інноваційний розвиток – через стимулювання системи: освіта – наука – виробництво, а також шляхом зменшення податкового навантаження на суб’єктів господарювання, що збільшить їх заощадження, необхідні для фінансування відтворювальних процесів.

8. Встановлено, що найефективнішими методами податкового стимулювання відтворення капіталу підприємств на розширеній основі є прискорена амортизація й інвестиційні податкові пільги – інвестиційний податковий кредит та інвестиційна податкова знижка. На основі порівняльного аналізу двох видів інвестиційних податкових пільг обґрунтовано доцільність запровадження в Україні інвестиційної податкової знижки на базі об’ємного методу як такої, що здатна забезпечити відчутне для підприємств і водночас прийнятне для держави зниження базової ставки податку. Визначено першочергові заходи, необхідні для запровадження інвестиційної податкової пільги в Україні, а саме: а) окреслити коло витрат капітального характеру, на які поширюється вказана пільга (витрати підприємства, здійснені у звітному періоді на придбання, монтаж і введення в експлуатацію об’єктів, що належать до всіх груп основних фондів, призначених для власної виробничої діяльності (без ПДВ)); б) встановити подію, в результаті якої виникає право на отримання пільги (дата прийняття на баланс підприємства); в) визначати суму пільгової знижки як добуток витрат на інвестиції до діючої ставки пільги (об’ємний метод) з можливою її диференціацією від обсягу освоєних коштів; г) встановити коло підприємств, що мають право на застосування інвестиційної податкової знижки (всі підприємства резиденти, нерезиденти, які є платниками податку на прибуток на загальних підставах); д) передбачити скасування пільги і відшкодування до бюджету суми отриманої знижки у випадку реалізації основних фондів, вартість котрих повністю не перенесена на вартість готової продукції, але при придбанні яких була отримана інвестиційна податкова знижка; е) запровадити відображення інвестиційної податкової знижки у декларації про податок на прибуток (виключно для підприємств, що отримують пільгу).

Запровадження описаного вище методичного забезпечення й закріплення його в податковому законодавстві, а також трансформація чинної пільги, яку надають виробникам інноваційного продукту шляхом зниження на 50% базової ставки оподаткування, в інвестиційну податкову знижку сприятиме підвищенню ефективності податкового стимулювання інвестиційної діяльності підприємств.

9. Встановлено, що основними інструментами бюджетної політики, за допомогою яких держава може впливати на відтворення індивідуальних і суспільного капіталів, є регулювання масштабів перерозподілу ВВП, формування структури державних видатків, визначення пріоритетів бюджетної політики, державні інвестиції та кредити, надання державних гарантій за іноземними кредитами, державні закупівлі та субсидії.

На основі критичного аналізу теоретичних підходів щодо впливу масштабів одержавлення ВВП на характер і динаміку суспільного відтворення автор дійшов висновку про те, що такий вплив має суперечливий характер. З одного боку, як показує світовий досвід, держави, які перерозподіляють більшу частку ВВП, мають кращі можливості для фінансування в людський капітал і передові технології, що сприяє їх розвитку і посиленню міжнародних конкурентних позицій. З іншого боку, надмірна державна активність призводить до неефективного витрачання бюджетних коштів і негативно позначається на приватній ініціативі. Натомість безперечним є вплив на динаміку