НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М.КОРЕЦЬКОГО

АЛМАШІ Ірина Михайлівна

УДК 342.726 – 054.57

РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВ НАЦІОНАЛЬНИХ

МЕНШИН В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету.

Науковий керівник – | доктор юридичних наук, професор

Бисага Юрій Михайлович,

завідувач кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України,

академік Академії правових наук України,

Погорілко Віктор Федорович,

завідувач відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

кандидат юридичних наук, доцент

Лисенков Сергій Леонідович,

проректор Академії адвокатури України

Провідна установа – | Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра конституційного та адміністративного права

Захист відбудеться 24 лютого 2006 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .236.03 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано 18 січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І.Тарахонич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальною проблемою в сучасних умовах розвитку України, зміцнення її правового фундаменту і, нарешті, в першу чергу, створення демократичного суспільства, є проблема можливості людини реалізовувати ті права, які гарантовані їй Основним Законом та іншими демократичними законами держави. У громадянському суспільстві, на етапі його становлення, як правило, важливою є проблема втілення в життя своїх прав особами з числа національних меншин. Будь-яке право, якщо воно не тільки передбачено нормами права, а, навіть, гарантоване ним, залишається декларативним, тобто не існуючим насправді, якщо воно не знайшло свого практичного виразу. Особи з числа національних меншин також бажають самореалізовуватися, використовувати гарантовані їм державою права, втілювати в життя можливості, надані їм нормами права. Основну роль при цьому відіграє питання реалізації прав національними меншинами в Україні.

Після проголошення незалежності України сформовано якісно новий правовий статус національних меншин, механізм захисту та забезпечення їх прав, а також систему нормативних та інституційних гарантій реалізації їх прав. Права національних меншин визнаються як невід’ємна складова цілісної системи прав і свобод людини і громадянина в Україні. Проблематика реалізації прав національних меншин є важливим елементом конституційного права України.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що в умовах сучасного розвитку правового статусу національних меншин в Україні, утвердження прав національних меншин, розвитку громадянського суспільства, важливе практичне та теоретичне значення має дослідження проблематики реалізації прав національних меншин в Україні.

Чинним законодавством України закріплені права національних меншин та гарантії їх реалізації. Важливе значення має створення належних умов для реалізації природних прав національних меншин, без яких неможливо забезпечити їхнє існування в поліетнічній державі. Національні меншини в Україні реалізовують свої права, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні. Реалізація прав національними меншинами на регіональному рівні має свою специфіку в окремих багатонаціональних регіонах України, зокрема: в Автономній Республіці Крим та Закарпатській області.

Вагомий внесок у дослідження проблематики реалізації прав національних меншин здійснили науковці-юристи України, зокрема: О.М.Биков, В.П.Колісник, В.О.Нікітюк, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабінович, Ю.І.Римаренко, Л.І.Рябошапко, М.М.Товт. Різноманітні аспекти проблематики реалізації прав національних меншин досліджували російські учені, зокрема: А.Х.Абашидзе, Ф.Р.Апанідзе, І.П.Бліщенко, Л.М.Карапетян, О.А.Лукашова, Т.Я.Хабрієва, С.С.Юр’єв. Серед інших зарубіжних авторів, які досліджували проблематику реалізації прав національних меншин, можна виокремити: С.Барча, К.Гютермана, Ф.Ермакору, Ф.Капоторті, П.Торнберрі, А.Хонора, Р.Хофмана, Г.К.Шеу.

Новизна теми дослідження полягає в тому, що на сьогодні в Україні не існує фундаментальних наукових досліджень, присвячених проблематиці реалізації прав національних меншин в Україні. Зокрема, вітчизняні науковці досліджують лише окремі аспекти проблематики реалізації прав національних меншин в Україні, наприклад, форми реалізації прав національних меншин, окремі гарантії реалізації прав національних меншин. Тому проблематика реалізації прав національних меншин в Україні потребує комплексного наукового дослідження.

Актуальність дослідження проблематики реалізації прав національних меншин в Україні також пов’язана, по-перше, з необхідністю створення теоретичних основ реалізації прав національних меншин в Україні; по-друге, з потребою вдосконалення законодавства України у сфері реалізації прав національних меншин відповідно до новітніх тенденцій розвитку правового статусу національних меншин за міжнародним правом та в окремих зарубіжних країнах; по-третє, з необхідністю вдосконалення гарантій реалізації прав національних меншин в Україні, із врахуванням загальнодержавної та регіональної специфіки реалізації їх прав.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–2005 рр. Тема дослідження пов’язана із комплексною темою “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.ст.”, яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету, номер державної реєстрації 0198U007793.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз сучасного стану реалізації прав національних меншин в Україні, з’ясування основних проблем, які виникають при реалізації прав національних меншин в Україні, визначення основних перспектив розвитку у сфері реалізації прав національних меншин в Україні.

Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв’язання наступних завдань дослідження:

- визначити поняття “реалізація прав національних меншин в Україні”;

- з’ясувати форми реалізації прав національних меншин в Україні;

- визначити етапи еволюції реалізації прав національних меншин в Україні;

- з’ясувати основні проблеми, які виникають при реалізації прав національних меншин в Україні;

- визначити основні перспективи розвитку у сфері реалізації прав національних меншин в Україні;

- cформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері реалізації прав національних меншин.

Об’єктом дослідження є система прав та свобод людини і громадянина та їх спільнот в Україні.

Предметом дослідження є реалізація прав національних меншин в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить матеріалізм та об’єктивний ідеалізм, як універсальні методи наукового пізнання, а також система загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, які забезпечують достовірність пізнання та вирішення поставлених мети та завдань. З-поміж загальнонаукових методів використовувалися методи аналізу, синтезу, абстрагування, індукції, дедукції, аналогії, моделювання, за допомогою яких визначено основні проблеми та перспективи у сфері реалізації прав національних меншин в Україні, визначено гарантії, механізми та форми реалізації прав національних меншин в Україні, охарактеризовано еволюцію реалізації прав національних меншин в Україні та еволюцію політико-правової думки щодо реалізації прав національних меншин.

Спеціально-юридичні методи, зокрема: формально-догматичний, порівняльно-правовий, історико-правовий методи, дали змогу проаналізувати законодавство про національні меншини в Україні та виробити пропозиції щодо його вдосконалення, охарактеризувати сучасний стан реалізації прав національних меншин в Україні, визначити етапи еволюції реалізації прав національних меншин в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Запропонована автором концепція реалізації прав національних меншин в Україні полягає у багатофакторності формування їх правового статусу, системності їх індивідуальних і колективних прав, органічного взаємозв’язку гарантій реалізації їх прав.

У межах проведеного дослідження отримано результати, що мають наукову новизну:–

сформульовано автором визначення поняття “реалізація прав національних меншин в Україні” як втілення в життя можливостей, установлених нормами права, особами, які належать до національних меншин в Україні, та їх національними спільнотами, через створені ними організації та іншими суб’єктами, з метою їх національного самовизначення, задоволення власних потреб та інтересів;–

визначено форми реалізації прав національних меншин як зовнішній вираз втілення в життя можливостей, установлених нормами права, особами, які належать до національних меншин в Україні, та їх національними спільнотами, через створені ними організації та іншими суб’єктами, з метою їх національного самовизначення, задоволення власних потреб та інтересів. Здійснена спроба класифікувати форми реалізації прав національних меншин за наступними критеріями: а) за організаційно-правовою формою; б) за суб’єктним складом; в) за зовнішнім проявом; г) за методом впливу;–

визначено етапи еволюції реалізації прав національних меншин в Україні, а саме: перший етап від XVIII ст. до 1917 р., другий етап 1917 – 1920 рр., третій етап 1921 – 1931 рр., четвертий етап 1932 – 1940 рр., п’ятий етап 1941 – 1945 рр., шостий етап 1946 – 1953 рр., сьомий етап 1954 – 1986 рр., восьмий етап 1987 р. – 24 серпня 1991 р., дев’ятий етап почався з 24 серпня 1991 р.;–

з’ясовано основні проблеми, які виникають при реалізації прав національних меншин в Україні, зокрема, у сфері реалізації особистих прав національних меншин: потреба збереження кримчаків та кримських караїмів України; порушення права ромів на честь та гідність; реституція нерухомого майна релігійним громадам національних меншин; адміністративні перешкоди щодо реалізації права на національне прізвище, ім’я та по батькові, та його фіксування в офіційних документах; лібералізація візового режиму відповідно до міжнародного права задля вдосконалення умов для вільних контактів представників національних меншин України із своїми “материнськими державами” та національними спільнотами, які проживають у сусідніх державах із Україною;–

визначено основні перспективи розвитку у сфері реалізації прав національних меншин в Україні, зокрема: розширення мережі шкіл із викладанням мовами національних меншин у місцях їх компактного проживання; визначення окремого рядку у Державному бюджеті України для видатків на розвиток національних меншин України; вдосконалення законодавства України про мови; розроблення та нормативне затвердження механізму реституції або відшкодування вартості майна національним меншинам та їх об’єднанням, яке було незаконно відібрано від них у роки радянської влади; розроблення та затвердження Програм зайнятості національних меншин у місцях їх компактного проживання на регіональному рівні з урахуванням особливостей регіону; заснування інституції заступника з питань національних меншин Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; –

сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері реалізації прав національних меншин. Зокрема, доцільно прийняти Закон України “Про реституцію майна особам, які були депортовані”, Закон України “Про соціалізацію репатріантів”, Закон України “Про недільні школи”, укласти у рамках СНД Конвенцію про взаємне повернення культурних цінностей.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження в юридичній науці актуальних проблем національних меншин в Україні. Зокрема, щодо дослідження реалізації окремих прав або груп прав національних меншин в Україні; особливостей реалізації прав національних меншин на регіональному рівні в окремих багатонаціональних регіонах України; порівняльно-правового аналізу інституційних та нормативних гарантій реалізації прав національних меншин в Україні та в окремих зарубіжних країнах. Рекомендації зазначені у дисертації, можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства України про національні меншини, у практичній діяльності осіб з числа національних меншин, їх неурядових організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, та інших суб’єктів у сфері реалізації прав національних меншин в Україні, а також у процесі викладання навчальних дисциплін “Конституційне право України”, “Права людини” та “Конституційно-правовий статус національних меншин” в юридичних та інших вищих навчальних закладах та при підготовці відповідних навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовані автором у виступах на 7 науково-практичних конференціях, зокрема: “Право на інформацію в Україні: проблеми теорії та практики” (м. Ужгород, 8 жовтня 2003 р.); міжнародній конференції “Реформування політико-правової системи України в контексті європейського вибору” (м. Ужгород, 10-11 листопада 2003 р., тези опубліковані), конференції присвяченій Міжнародному дню прав людини (м. Ужгород, 10 грудня 2003 р.); “Держава і право: історія, сучасність та майбутнє” (м. Ужгород, 15 листопада 2004 р., тези опубліковані), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету Ужгородського національного університету (м. Ужгород, 25 лютого 2005 р.); “Економіко-правові проблеми України” (м. Ужгород, 28 лютого 2005 р.); регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 р.) та міжнародному “круглому столі” Україна – ЄС: досвід Центрально-Європейських країн щодо євроінтеграційних процесів (м. Ужгород, 11 травня 2005 р.).

Структура дисертації. Мета і завдання дисертаційного дослідження обумовили структуру дисертації, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок, з них – 185 сторінок основного тексту, список використаних джерел з 309 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідження теми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета та завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, охарактеризована його методологічна основа, розкривається наукова новизна роботи і практичне значення отриманих результатів, зазначено відомості про апробацію результатів дисертаційного дослідження та публікації.

Перший розділ “Теоретичні основи та еволюція реалізації прав національних меншин в Україні” присвячений дослідженню поняття “реалізація прав національних меншин в Україні”, форм реалізації прав національних меншин; розвитку політико-правової думки щодо реалізації прав національних меншин від античних часів до сучасності; еволюції реалізації прав національних меншин в Україні.

Офіційне визнання національних меншин як невід’ємної складової кожного суспільства, надання національним меншинам правового статусу на національному та міжнародному рівнях – є одними з найважливіших досягнень людства. Забезпечення належної реалізації прав національних меншин, зазначає автор, є важливим чинником збереження людської цивілізації, багатоманітності національних культур, толерантного співіснування національних спільнот, необхідним компонентом мирного співіснування поліетнічних країн та збереження миру на Землі.

Дисертант зазначає, що найбільш перспективною організаційно-правовою формою реалізації прав національних меншин в Україні є національно-культурна автономія, яка має значний потенціал розвитку і реальну можливість виходу на якісно новий рівень. Розвиток законодавства України про національно-культурну автономію відповідно до її новітніх зарубіжних моделей, зокрема до моделі національно-культурної автономії в Російській Федерації, сприятиме суттєвому вдосконаленню умов реалізації прав національних меншин в Україні.

Політико-правова думка щодо реалізації прав національних меншин пройшла значну еволюцію. Перші її елементи існували вже в античні часи, звичайно, вони не відповідають сучасним уявленням про реалізацію прав національних меншин, але вони стали важливою віхою у розвитку політико-правової думки у цій сфері.

Аналізуючи розвиток політико-правової думки щодо захисту прав національних меншин, дисертант зазначає, що ідеї мислителів різних епох свідчать про те, що проблематика національних меншин та реалізація їх прав займають важливе місце у політико-правовій думці. Плюралізм щодо вирішення проблем реалізації прав національних меншин має важливе значення для розвитку правового статусу національних меншин. Реалізація прав національних меншин є невід’ємною складовою цілісної системи реалізації прав людини, вона динамічно розвивається, постійно розширюючись та включаючи у себе нові і нові елементи.

Автор виділяє окремі етапи еволюції реалізації прав національних меншин в Україні, які охоплюють період від XVIII століття до сьогодення. Дисертант характеризує основні положення реалізації прав національних меншин у рамках різних державних утворень, що існували на території сучасної України. Автор зазначає, що у період втрати української державності, коли територія сучасної України входила до складу кількох державних утворень, не можна говорити про деякі національні спільноти, які сьогодні є національними меншинами в Україні, як про національні меншини у той час, наприклад, про росіян Слобожанщини у ХІХ ст.

Дисертант наголошує, що в XVIII-ХІХ століттях для Південної України характерними були колонії окремих національних меншин. У таких колоніях реалізація прав національних меншин, як правило, здійснювалася краще, ніж у містах чи населених пунктах зі змішаним складом населенням. Проте, багато чого залежало від самих представників національних меншин, які проживали у таких населених пунктах, зокрема, значними були досягнення німецького населення в культурній та освітній сферах.

Автор зазначає, що протягом 1917–1920 рр. в Україні здійснювалися спроби встановити правовий статус національних меншин, на основі положень відповідних нормативних актів органів влади різних форм української державності, задекларовано різні права національних меншин, вперше було створено сприятливі передумови для реалізації політичних прав національних меншин в Україні, чим найкраще скористалися євреї та поляки. Проте, реалізація більшості прав національних меншин була проблематичною, оскільки не існувало належних гарантій та механізму забезпечення їх реалізації, були численні єврейські погроми.

Протягом 1921–1931 рр. вдосконалено правовий статус національних меншин в Україні, створено відповідні національні адміністративно-територіальні одиниці, забезпечена належна реалізація більшості прав національних меншин, крім їхніх релігійних прав, наявні обмеження економічної та політичної діяльності.

Сучасна система гарантій реалізації прав національних меншин увібрала в себе досвід різних етапів еволюції реалізації прав національних меншин в Україні. При розвиткові гарантій реалізації прав національних меншин потрібно враховувати досвід минулого, з метою використання кращого досвіду, недопущення повторення помилок, оптимального правового врегулювання сфери міжнаціональних відносин та вдосконалення гарантій реалізації прав національних меншин в Україні.

Дисертант зазначає, що еволюція реалізації прав національних меншин в Україні засвідчує перспективи подальшого розвитку правового статусу національних меншин, а також вдосконалення гарантій реалізації їх прав.

У другому розділі “Реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні” визначається поняття “реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні”, визначаються гарантії та форми реалізації прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні; досліджується реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні за окремими групами їх прав, охарактеризовані основні проблеми та перспективи розвитку у цій сфері.

Автор зазначає, що поняття “реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні” можна визначити як втілення в життя можливостей, установлених нормами права, особами, які належать до національних меншин в Україні, та їх національними спільнотами, через створені ними організації та іншими суб’єктами на загальнодержавному рівні, з метою їх національного самовизначення, задоволення власних потреб та інтересів.

Основними формами реалізації прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні є індивідуальна та колективна. Індивідуальна форма реалізації прав національних меншин – це реалізація окремою особою з числа національної меншини прав, що стосуються її особисто і відносно себе. Дана форма характеризується епізодичною, несистематичною реалізацією окремих прав представниками різних національних меншин залежно від національного самоусвідомлення, громадянської активності, матеріального становища та інших чинників. Зокрема, зросла кількість випадків реалізації права на національне ім’я та прізвище, а також відновлення своєї національності, особливо євреями, німцями та угорцями. Щодо колективної форми реалізації прав, то вона здійснюється особами з числа національних меншин шляхом їх участі у громадських та інших неурядових організаціях, створених за національною ознакою, релігійних об’єднаннях, та участю в управлінні загальнодержавними справами. Характерними ознаками даної форми є несистематичність реалізації прав національних меншин, неоднаковий рівень активності різних національних меншин, та відмінність національного самоусвідомлення.

Дисертант зазначає, що гарантії реалізації прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні – це система правових, політичних, економічних та організаційних умов, засобів, методів, принципів, інституцій, які спрямовані на забезпечення фактичної реалізації прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні. Систему гарантій реалізації прав національних меншин на загальнодержавному рівні складають загальні та спеціально-юридичні гарантії. Загальні гарантії реалізації прав національних меншин на загальнодержавному рівні є тотожними з загальними гарантіями реалізації прав людини.

Спеціально-юридичні гарантії реалізації прав національних меншин на загальнодержавному рівні, на думку автора, можна поділити на нормативні та інституційні гарантії. Нормативні гарантії реалізації прав національних меншин на загальнодержавному рівні – це сукупність умов, засобів, методів та принципів, встановлених нормами права, які визначають порядок реалізації прав національних менших на загальнодержавному рівні. Інституційні гарантії реалізації прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні – це система органів державної влади, органів місцевого самоврядування, неурядових організацій, міжнародних організацій та інших інституцій, які здійснюють діяльність у сфері реалізації прав національних меншин на загальнодержавному рівні.

На основі характеристики реалізації прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні за окремими видами прав, проаналізовано сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку реалізації прав національних меншин в Україні. Сучасний стан реалізації прав національних меншин в України характеризується позитивно, створені сприятливі умови та забезпечена належна реалізація більшості прав національних меншин. Разом з тим, існують численні недоліки у цій сфері, зокрема: неможливість або значні труднощі реалізації окремих прав національних меншин (так, згідно ст. 2 Декларації прав національностей України Українська держава забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, однак, для функціонування національно-адміністративних одиниць в Україні немає належної законодавчої бази, та й фактично таких національно-адміністративних одиниць в Україні немає); поодинокі випадки диференційного підходу до різних національних меншин з боку органів державної влади, зокрема, до ромів, наприклад, ненадання дозволу Асоціації ромів України на встановлення у Бабиному Яру пам’ятнику ромам-жертвам фашистів.

Дисертант вказує, що основними проблемами реалізації прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні є: необхідність збереження та розвитку кримчаків та кримських караїмів, які знаходяться під загрозою вимирання; окремі випадки порушення права ромів на честь та гідність; недостатнє забезпечення виборчих прав національних меншин; високий рівень безробіття серед репатріантів та ромів; низький соціально-економічний рівень життя абсолютної більшості ромів України; відсутність правового механізму реституції майна особам з числа національних меншин та їх об’єднанням; недостатнє фінансування для задоволення потреб навчального процесу у загальноосвітніх навчальних закладах, в яких навчання здійснюється на мовах національних меншин; неналежне фінансування розвитку культури національних меншин.

Автор зазначає, що основними перспективами розвитку реалізації прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні є: визначення в окремій статті Закону України “Про державний бюджет України” видатків на фінансування потреб збереження та розвитку мови, культури, освіти, традицій, звичаїв, релігії кримчаків та кримських караїмів України; визначення в окремій статті Закону України “Про державний бюджет України” видатків на фінансування потреб різних національних меншин України; розробка законодавчого механізму реституції або відшкодування вартості майна, яке належало окремим особам з числа національних меншин та їх об’єднанням, в тому числі релігійним громадам, і було вилучене в них на основі рішень несудових органів, або без достатніх на те підстав, чи без будь-яких юридичних рішень в роки СРСР; розробка і прийняття Конвенції у рамках СНД про взаємне повернення культурних цінностей; подальше вдосконалення нормативних та інституційних гарантій реалізації прав національних меншин.

Дисертант зазначає, що реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні здійснюється переважно на належному рівні.

У третьому розділі “Реалізація прав національних меншин в Україні на регіональному рівні” визначається поняття “реалізація прав національних меншин в Україні на регіональному рівні”, визначаються гарантії та форми реалізації прав національних меншин в Україні на регіональному рівні; досліджується реалізація прав національних меншин в Україні на регіональному рівні, на прикладі Автономної Республіки Крим та Закарпатської області, за окремими групами їх прав, охарактеризовані основні проблеми та перспективи розвитку у цій сфері. На регіональному рівні проявляються специфіка та основні відмінності у моделях реалізації прав національних меншин в рамках єдиної України.

Автор визначає поняття “реалізація прав національних меншин в Україні на регіональному рівні” як втілення в життя можливостей, установлених нормами права, особами, які належать до національних меншин в Україні, та їх національними спільнотами, через створені ними організації та іншими суб’єктами на регіональному рівні, з метою їх національного самовизначення, задоволення власних потреб та інтересів.

Дисертант зазначає, що основними формами реалізації прав національних меншин в Україні на регіональному рівні є індивідуальна та колективна. Індивідуальна форма реалізації прав національних меншин характеризується різноманітною активністю в реалізації окремих прав представниками різних національних меншин залежно від національного самоусвідомлення, громадянської активності, матеріального становища та інших чинників. Зокрема, високий рівень активності окремих національних спільнот у сфері реалізації економічних та культурних прав, особливо кримських татар, німців та угорців. Щодо колективної форми реалізації прав, то вона здійснюється особами з числа національних меншин шляхом їх участі у громадських та інших неурядових організаціях, створених за національною ознакою, релігійних об’єднаннях, та участю в управлінні місцевими справами. Вона характеризується різною активністю реалізації прав окремими національними меншинами. Найкраще реалізуються права національних меншин у населених пунктах, де вони компактно проживають і становлять більшість або значну частину населення; суттєво вдосконалено реалізацію релігійних прав національних меншин, зокрема, повернуто більшість культових будівель, які раніше належали угорським та німецьким релігійним громадам в Закарпатській області.

Досить розвинена в Україні колективна форма реалізації прав національними меншинами на регіональному рівні, так, наприклад, функціонують понад 1000 громадських організацій національних меншин на регіональному рівні, зокрема: Вінницьке обласне земляцтво білорусів, Товариство єврейської культури ім. Е.Штейнбарга, Товариство німців Волині “Відродження”, Кримське республіканське товариство чехів “Влтава”, Караїмське громадське культурне товариство “Караї”, Дніпропетровське обласне товариство корейської культури “Монсан”, Львівське вірменське товариство культури “Ахпюр”. Крім того, функціонують спілки громадських організацій національних меншин на регіональному рівні, зокрема, Асоціація російських товариств Харківського регіону, Рада національних товариств Миколаївської області. 

Автор зазначає, що гарантії реалізації прав національних меншин в Україні на регіональному рівні – це система правових, політичних, економічних та організаційних умов, засобів, методів, принципів, інституцій, які спрямовані на забезпечення фактичної реалізації прав національних меншин в Україні на регіональному рівні. Систему гарантій реалізації прав національних меншин на регіональному рівні складають загальні та спеціально-юридичні гарантії. Загальні гарантії реалізації прав національних меншин на регіональному рівні є тотожними з загальними гарантіями реалізації прав людини.

Спеціально-юридичні гарантії реалізації прав національних меншин на регіональному рівні, на думку автора, можна поділити на нормативні та інституційні гарантії. Нормативні гарантії реалізації прав національних меншин на регіональному рівні – це сукупність умов, засобів, методів та принципів, встановлених нормами права, які визначають порядок реалізації прав національних менших на регіональному рівні. Інституційні гарантії на регіональному рівні – це система органів державної влади, органів місцевого самоврядування, неурядових організацій, міжнародних організацій та інших інституцій, які здійснюють діяльність у сфері реалізації прав національних меншин на регіональному рівні.

Автор зазначає, що основними особливостями реалізації прав національних меншин в Автономній Республіці Крим є: проблематика забезпечення належних умов реалізації прав репатріантів; проблематика щодо статусу російської спільноти Криму, яка складає більшість населення автономії; проблематика реституції майна, незаконно відібраного в роки радянської влади; проблематика розвитку освіти серед кримських татар; потреба забезпечення економічних та земельних прав кримських татар; проблематика збереження культурно-історичних пам’ятників кримських караїмів, кримчаків, греків, кримських татар, вірмен Криму; проблема незаконного розграбування залишків античних полісів Криму (Херсонесу, Боспору та інших), внаслідок діяльності “чорних археологів”.

Дисертант зазначає, що основними особливостями реалізації прав національних меншин в Закарпатській області є: значна громадсько-політична активність угорців та їх неурядових організацій щодо реалізації їх прав; високий рівень транскордонного співробітництва, особливо відповідних національних меншин області із своїми “материнськими державами”; діяльність змішаних міжурядових комісій у сфері забезпечення належної реалізації прав угорців, словаків та румунів, які проживають на Закарпатті; проблематика соціалізації ромського населення краю; поліконфесійність, існування традиційних релігійних конфесій національних меншин, зокрема, угорців, німців, словаків; функціонування цілісної системи угорської та словацької освіти від дитсадку – по університет, яка існує тільки на Закарпатті; високий рівень реалізації культурних прав національних меншин.

Автор наголошує, що своєрідними та ефективними є регіональні моделі реалізації прав національних меншин в Автономній Республіці Крим та в Закарпатській області, хоча вони не ідеальні, однак вони є одними з найкращих в Україні. Окремі позитивні елементи даних моделей, зокрема, щодо співпраці місцевих органів влади із неурядовими організаціями національних меншин, специфічних інституційних та нормативних гарантій реалізації їх прав, які враховують регіональні особливості, можуть бути екстрапольовані й на інші багатонаціональні регіони України, що дало б змогу значно покращити гарантії та умови реалізації прав національних меншин.

У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукового завдання, що виявляється в формулюванні та узагальненні пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері реалізації прав національних меншин, вдосконалення інституційних та нормативних гарантій реалізації їх прав, визначенні основних проблем та перспектив розвитку у цій сфері.

Автор зазначає, що майже всі права національних меншин, які гарантовані відповідними нормативно-правовими актами, реалізуються ними на практиці. Тобто в Україні майже не існує декларативного закріплення їх прав, оскільки створені механізми реалізації національними меншинами переважної більшості їх прав.

Дисертант наголошує, що стан реалізації прав національних меншин в Україні характеризується позитивно, однак у цій сфері існує цілий ряд проблем, зокрема: –

у сфері реалізації особистих прав національних меншин: потреба збереження кримчаків та кримських караїмів України; порушення права ромів на честь та гідність; реституція нерухомого майна релігійним громадам національних меншин; адміністративні перешкоди щодо реалізації права на національне прізвище, ім’я та по батькові, та його фіксування в офіційних документах; лібералізація візового режиму відповідно до міжнародного права задля вдосконалення умов для вільних контактів представників національних меншин України із своїми “материнськими державами” та національними спільнотами, які проживають у сусідніх державах із Україною; –

у сфері реалізації політичних прав національних меншин: забезпечення належного представництва національних меншин у виборних органах; потреба покращення умов для забезпечення реалізації права національних меншин на участь в управлінні державними та місцевими справами; неналежне забезпечення реалізації національними меншинами права обирати, під час виборів у місцях їх компактного проживання, особливо кримських татар та ромів; недостатній розвиток інформаційних ресурсів на мовах національних меншин; потреба спрощення порядку набуття громадянства України репатріантами;–

у сфері реалізації соціальних та економічних прав національних меншин: високий рівень безробіття у населених пунктах, де компактно проживають національні меншини, особливо ромів та репатріантів; недостатня забезпеченість житлом та земельними ресурсами репатріантів; потреба розвитку підприємницької діяльності у місцях компактного проживання репатріантів; реституція майна національним меншинам та їх об’єднанням;–

у сфері реалізації освітніх і мовних прав національних меншин: недостатнє фінансування забезпечення належного навчального процесу у школах із навчанням на мовах національних меншин; застосування місцевими органами влади мови національних меншин у місцях їх компактного проживання; мовні бар’єри для абітурієнтів вищих навчальних закладів, які є випускниками шкіл із навчанням на мовах національних меншин; потреба вдосконалення правового статусу недільних шкіл національних меншин; недостатні об’єми випуску друкованої продукції мовами національних меншин; –

у сфері реалізації культурних прав національних меншин: потреба збереження пам’яток історії та культури національних меншин; потреба розширення мережі спеціалізованих центрів культури національних меншин; налагодження культурних взаємозв’язків між різними національними спільнотами з метою підвищення рівня толерантності у суспільстві; сприяння держави у проведенні різних культурно-мистецьких заходів національних меншин.

Дисертант зазначає, що більшість із вищенаведених проблем можна вирішити шляхом забезпечення належного фінансування відповідних заходів, програм або прийняттям відповідних нормативно-правових актів. З метою акумулювання коштів для вирішення нагальних проблем реалізації прав національних меншин доцільно створити спеціальний Фонд з розвитку національних меншин, фінансова база якого формуватиметься як з коштів державного та місцевих бюджетів, так і з коштів фізичних та юридичних осіб, а також інших джерел фінансування відповідно до чинного законодавства України. Даний Фонд фінансуватиме цільові проекти та програми розвитку національних меншин. Основне значення для вирішення проблем у сфері реалізації прав національних меншин належить саме їм та їх об’єднанням, оскільки їх практична діяльність дає змогу виявити і розв’язати проблеми на початкових стадіях.

Автор зазначає, що перспективами розвитку у сфері реалізації прав національних меншин в Україні є: розширення мережі шкіл із викладанням мовами національних меншин у місцях їх компактного проживання; визначення окремого рядку у Державному бюджеті України для видатків на розвиток національних меншин України; вдосконалення законодавства України про мови; введення спеціальних виборчих квот для національних меншин на муніципальних виборах у місцях їх компактного проживання; розроблення та нормативне затвердження механізму реституції або відшкодування вартості майна національним меншинам та їх об’єднанням, яке було незаконно відібрано від них у роки радянської влади; розроблення та затвердження Програм зайнятості національних меншин у місцях їх компактного проживання на регіональному рівні із урахуванням особливостей регіону; вдосконалення інституту національно-культурної автономії в Україні; вдосконалення судового механізму захисту колективних прав національних меншин.

У результаті дисертаційного дослідження запропоновані пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері реалізації прав національних меншин, які сформульовані у висновках. Основними з них є:

1. Прийняти Закон України “Про національні меншини в Україні” у новій редакції.

2. Прийняти Закон України “Про мови” у новій редакції.

3. Прийняти Закон України “Про соціалізацію репатріантів”.

4. Прийняти Закон України “Про недільні школи”.

5. Прийняти Закон України “Про реституцію майна особам, які були депортовані”.

6. Розробити і прийняти довгострокову загальнодержавну Програму збереження кримчаків та кримських караїмів України.

7. Укласти у рамках СНД Конвенцію про взаємне повернення культурних цінностей.

Автор зазначає, що реалізація прав національними меншинами в Україні нині здійснюється на належному рівні, хоча існують вищезазначені проблеми, які потрібно вирішити найближчим часом.

Дисертант наголошує, що Україна здійснила величезний поступ у створенні та вдосконаленні гарантій реалізації прав національних меншин, що обумовлює реальні перспективи покращення стану реалізації прав національних меншин в Україні, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні.

Основні положення дисертації викладено в таких наукових публікаціях:

1. Бігун І.М. Реалізація прав національних меншин в Україні на регіональному рівні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 22. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 178 – 181.

2. Алмаші І.М. Реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 165 – 168.

3. Алмаші І.М. Реалізація прав кримських татар в Україні // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 25. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 197 – 202.

4. Алмаші І.М. Реалізація прав національних меншин у Закарпатській області // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 3. – Ужгород: Ліра, 2004. – С. 50 – 53.

5. Алмаші І.М. Реалізація прав національних меншин в Україні: теоретичні засади // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – С. 190 – 194.

6. Алмаші І.М. Реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному рівні // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Реформування політико-правової системи України в контексті європейського вибору”, м. Ужгород, 10-11 листопада 2003 р. – Ужгород: Ліра, 2003. – С. 76 – 78.

7. Алмаші І.М. Реалізація прав національних меншин в Автономній Республіці Крим // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції “Держава і право: історія, сучасність та майбутнє”, м. Ужгород, 15 листопада 2004 р. – Ужгород: Ліра, 2005. – С. 58 – 63.

Алмаші І.М. Реалізація прав національних меншин в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. – конституційне право. – Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – Київ, 2006.

У дисертації досліджуються теоретичні основи реалізації прав національних меншин в Україні, розвиток політико-правової думки щодо реалізації прав національних меншин, еволюція реалізації прав національних меншин в Україні, реалізація прав національних меншин в Україні на загальнодержавному та регіональному рівнях, зокрема, в Автономній Республіці Крим та Закарпатській області. Здійснено аналіз нормативно-правових актів України, актів міжнародного права, практики діяльності уповноважених суб’єктів у сфері реалізації прав національних меншин. Значне місце в дослідженні посідає аналіз основних проблем, які виникають при реалізації прав національними меншинами в Україні та визначення основних перспектив розвитку у сфері реалізації прав національних меншин в Україні.

Здійснено аналіз інституційної та нормативної систем щодо реалізації прав національних меншин в Україні за внутрішньодержавним правом України. Вироблено практичні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері реалізації прав національних меншин.

Ключові слова: національні меншини, права національних меншин, реалізація прав національних меншин, гарантії реалізації прав національних меншин, форми реалізації прав національних меншин.

Алмаши И.М. Реализация прав национальных меньшинств в Украине. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени