Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Архипова Марія Іванівна

УДК 347.77

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ГЕОГРАФІЧНИХ ЗАЗНАЧЕНЬ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України.

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент

старший науковий співробітник

БОШИЦЬКИЙ Юрій Ладиславович,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького

НАН України, старший науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук,

член-кореспондент АПрН

МИРОНЕНКО Наталія Михайлівна,

Начальник відділу науково-правових експертиз

Київського регіонального центру

Академії правових Наук України;

кандидат юридичних наук, доцент

КОХАНОВСЬКА Олена Велеонінівна

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри цивільного права

Провідна установа – Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого,

кафедра цивільного права (м. Харків)

Захист відбудеться “ 25 ” вересня 2006 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “ 18 ” серпня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор юридичних наук Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах жорсткої конкуренції на ринку товарів і послуг, поглибленням процесів глобалізації у міжнародній торгівлі все більшого значення набувають засоби індивідуалізації суб‘єктів підприємницької діяльності та виробленої ними продукції. З розвитком ринкової економіки в Україні особливого значення набули такі об’єкти права інтелектуальної власності як географічні зазначення.

Географічні зазначення є засобами індивідуалізації товарів. На міжнародному рівні вже склалася і діє досить розгалужена і ефективна система правової охорони географічних зазначень. Ці питання, зокрема, регулюються підписаною у рамках Світової Організації Торгівлі Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) та рядом інших міжнародних актів.

Україна багата на географічні зазначення, які є відомими серед широкого прошарку споживачів. Як приклад можна навести миргородську, лужанську, трускавецьку мінеральні води, кримські вина, донецьке вугілля, волинські топази, житомирську сіль. Спільною рисою між наведеними товарами є те, що їх властивості та якість обумовлюються місцем їх виробництва або виготовлення. В цьому плані, вони є унікальними, бо не можуть бути виготовлені або видобуті в іншій місцевості.

Для України проблема правової охорони географічних зазначень є відносно новою. Перший закон у цій галузі – Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” - був прийнятий 16 червня 1999 року. Однак цим Законом не врегульовані всі питання правової охорони географічних зазначень, тому багато аспектів цієї проблеми залишаються за межами правового врегулювання.

Актуальним залишається питання приведення українського законодавства у цій галузі у відповідність до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) та законодавчих актів Європейського Союзу.

Актуальність теми даної дисертації обумовлена і недостатнім рівнем теоретичної розробки зазначеної проблеми.

Окремі аспекти правової охорони географічного зазначення як об'єкту права інтелектуальної власності розглядалися у працях таких українських правознавців як Бошицький Ю. Л., Підопригора О. А., Підопригора О. О., Харитонов Є.О., Шевченко Я. М., Шишка Р.Б. Цих питань торкалися й практики - Андрощук Г. О., Дармограй І., Дмітрієва С., Кожарська І., Медвєдєв А., Паладій М. В. та ін.

Комплексні монографічні дослідження з цієї проблематики є відсутніми. Дана дисертація є, по суті, першою спробою заповнити цей вакуум. Автором досліджено широкий комплекс питань, що стосуються поняття і сутності географічних зазначень, їх цивільно-правової охорони за законодавством України, сформульовано пропозиції, що стосуються удосконалення відповідного законодавства та практики його застосування.

Дисертаційне дослідження базується на міжнародному досвіді правового регулювання питань використання і охорони географічних зазначень. Тому широке використання отримав метод порівняльно-правових досліджень у даній галузі. Так, дисертантом проведено порівняння положень українського законодавства, положень законодавства Європейського Союзу та вимог Угоди ТРІПС щодо охорони географічних зазначень, які є неузгодженими між собою. Автором пропонуються шляхи подолання такої неузгодженості в контексті підготовки України до вступу у Європейський Союз та світову Організацію Торгівлі.

При написанні дисертаційної роботи крім вказаних вище, були використані наукові праці українських та російських вчених, а саме, праці Галянтича М.К., Горленко С.О., Грибанова В. П., Гришаєва С.П., Джермакяна В. А., Калятина В. О., Камишанського В. П., Маміофи Є. І., Святоцького А. Д., Сергєєва О. П., Скловського К. І., Толстого Ю. К., Фінкеля М. К.

В дисертаційній роботі було також використано праці провідних іноземних дослідників зазначеної проблематики як Ауд'є Ж., Боденхаузен Л., Бемер Л., Гебел Б., Геуз М., Девлетіан А., Ескудеро С., Лакерт К., О'Брайан В., Стерн С., Харте-Бавендам С.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота була підготовлена в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України в рамках виконання планової теми Міжнародного центра правових проблем інтелектуальної власності – „Проблеми удосконалення правового регулювання засобів індивідуалізації товарів і послуг в Україні”.

Мета і задачі дослідження. Основною метою даного дослідження є виявлення особливостей права інтелектуальної власності на географічне зазначення, і на цій основі формулювання пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення національного законодавства у сфері охорони географічних зазначень, приведення його у відповідність з вимогами Угоди ТРІПС та правом Європейського Союзу у сфері охорони географічних зазначень.

Для досягнення зазначеної мети було поставлені наступні задачі:

1). Дослідження основних ознак права інтелектуальної власності на географічне зазначення, місця географічного зазначення в системі об’єктів права інтелектуальної власності, його функцій та видів;

2). Проведення порівняння поняття „географічне зазначення” із поняттями „зазначення про походження” та „найменування місця походження товарів” з метою встановлення співвідношення між ними;

3). Дослідження положень Цивільного кодексу України щодо охорони географічних зазначень та Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”, їх порівняння;

4). Дослідження положень законодавства України щодо суб’єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення з метою більш чіткого визначення їх правового статусу;

5). Дослідження особливостей посиленої правової охорони географічних зазначень для спеціальних видів товарів;

6). Аналіз положень Угоди ТРІПС щодо охорони географічних зазначень та проведення порівняння із відповідними положеннями законодавства України;

7). Аналіз положень законодавства Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень та проведення порівняння із відповідними положеннями законодавства України.

Об'єктом дослідження дисертаційної роботи є цивільно-правові відносини, що складаються з приводу використання, отримання права на використання географічного зазначення, охорони та захисту географічних зазначень відповідно до українського законодавства та законодавства Європейського Союзу.

Предметом дослідження є вітчизняні та іноземні наукові розробки, ідеї та концепції з питань використання і охорони права інтелектуальної власності на географічне зазначення, основні міжнародні угоди у сфері охорони географічних зазначень, нормативно-правові акти України та Європейського Союзу з відповідних питань, практика застосування цих актів тощо.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дисертаційного дослідження у роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання та дослідження правових явищ, пов'язаних із охороною та використанням географічних зазначень. В основу дисертаційного дослідження покладено діалектичний метод та системно-структурний метод вивчення та опрацювання отриманих висновків. Метод порівняльного аналізу був використаний не тільки при дослідженні національного законодавства різних країн з питань охорони географічних зазначень, а й при співставленні українського законодавства з відповідним законодавством Європейського союзу та Угодою ТРІПС. Дисертантом використані такі формально-логічні методи як аналогія, аналіз та синтез, індукція та дедукція, узагальнення.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першим в Україні комплексним дослідженням географічного зазначення як об'єкта права інтелектуальної власності. В дисертації вперше було зроблено порівняльний аналіз положень українського законодавства та положень законодавства Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень.

Згідно з отриманими у ході дисертаційного дослідження результатами, автор виносить на захист наступні положення, які мають наукову новизну:

1). Висновок про надання нового визначення терміну „географічне зазначення” в українському законодавстві, відповідно до якого географічним зазначенням має визнаватися будь-яке зазначення, яке ідентифікує товар як такий, що походить із території певного географічного місця (країни, регіону або місцевості на території такої країни, або іншого географічного об'єкта) та має певну якість, репутацію чи інші характеристики, які обумовлюються географічним середовищем місця походження такого товару, включаючи природний та людський фактори, або поєднання природного та людського факторів.

2). Висновок про доцільність встановлення двох видів географічного зазначення в українському законодавстві: зазначення про походження та найменування місця походження товарів.

3). Пропозиція про необхідність усунення конфліктів у випадках існування аналогічних або схожих торговельних марок та географічних зазначень на засадах заміни сприйнятого законодавством принципу панування права на географічне зазначення над правом на торговельну марку принципом „перший у часі – перший у праві”.

4). Висновок про доцільність визнання держави України власником національних українських географічних зазначень.

5). Висновок про необхідність введення поняття „специфікація товарів, які позначаються географічними зазначеннями” до законодавства України.

6). Пропозиція щодо встановлення компетентними державними органами специфікації таких товарів як сільськогосподарські продукти та продукти харчування, вина та спиртні напої, мінеральні води. За основу такої специфікації зазначених товарів пропонується взяти вимоги специфікації товарів, встановлені в статті 4 Регламенту ЄС № 2081\92 про охорону географічних зазначень та вказівок про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування.

7). Пропозиція щодо встановлення правового порядку анулювання торговельних марок, схожих або аналогічних до відомих українських географічних зазначень, якщо власник такої торговельної марки не має права на використання відповідного географічного зазначення.

8). Висновок про доцільність створення реєстру майбутніх географічних зазначень з метою недопущення їх реєстрації в якості торговельних марок;

9). Висновок про встановлення штрафів для осіб, які незаконно використовували українські географічні зазначення, кошти від яких мають надходити державі та які можуть бути використані на відновлення та укріплення репутації відповідних місцевостей;

10). Висновок про доцільність внесення змін до Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” стосовно додаткових гарантій охорони географічних зазначень.

11). Пропозиція щодо внесення змін до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, якими б заборонялося використання комерційних найменувань, які аналогічні або схожі на географічні зазначення, якщо використання таких найменувань вводить споживачів в оману щодо справжнього місця походження позначуваних ними товарів.

12). Висновок про доцільність зміни визначення терміну „видова назва товару”, який використовується у статті 1 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”.

Теоретичне та практичне значення одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у ході подальших досліджень проблем правової охорони географічних зазначень, вдосконалення українського законодавства у сфері охорони об'єктів права інтелектуальної власності, нормотворчій діяльності відповідних органів державної влади та у процесі навчання та підготовки спеціалістів у праві інтелектуальної власності.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана в Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України та обговорена і прорецензована на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Отримані в процесі дисертаційного дослідження результати апробовані у виступах на науково-практичних конференціях, зокрема на науково-практичній конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” 2003 року ( Київ, 14 травня 2003 року. Інститут держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України), на міжнародній науковій конференції „Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” 2002 року (Ужгород, 16-18 жовтня 2002 року).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи опубліковані у чотирьох наукових статтях, які надруковані у фахових виданнях, а також у тезах двох доповідей на наукових конференціях.

Структура дисертації обумовлена цілями і задачами дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 181 сторінку, з них 13 сторінок список використаних джерел.

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається об’єкт і предмет, мета та основні задачі дослідження, характеризується методологічна і науково-теоретична основа роботи, її наукова новизна, теоретичне і практичне значення апробація отриманих результатів.

У першому розділі „Поняття та зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення” досліджується природа права інтелектуальної власності на географічне зазначення, основні ознаки географічного зазначення як об’єкту права інтелектуальної власності, співвідношення між географічними зазначеннями та іншими засобами індивідуалізації товарів, послуг та товаровиробників, види географічного зазначення та співвідношення між ними, термінологія, яка використовується для позначення видів географічного зазначення на міжнародному рівні, особливості правової охорони географічних зазначень, якими позначаються спеціальні види товарів.

У першому підрозділі „Поняття права інтелектуальної власності на географічне зазначення” встановлюється, що географічне зазначення відноситься до засобів індивідуалізації товарів, відносини щодо яких врегульовано правом промислової власності, що є інститутом права інтелектуальної власності. Проводиться аналіз поняття „географічне зазначення”, визначаються його складові. Детально досліджуються особливості права інтелектуальної власності на географічне зазначення, визначаються його особливості. Досліджуються складові права інтелектуальної власності на географічне зазначення, визначається суб’єкт права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Проводиться порівняння права інтелектуальної власності на географічне зазначення із правами на торговельні марки, оскільки право інтелектуальної власності на географічне зазначення має багато спільних рис із правом інтелектуальної власності на торговельні марки, особливо із такими їх видами як колективна та сертифікаційна марки. Обґрунтовується думка про те, що географічне зазначення є унікальним об’єктом права інтелектуальної власності, власником якого повинна бути визнана держава, на території якої знаходиться відповідна місцевість.

В цьому підрозділі розглядаються основні принципи правової охорони географічних зазначень та можливі способи надання правової охорони географічним зазначенням у різних країнах світу, які є учасницями Світової Організації Торгівлі.

У другому підрозділі „Види географічних зазначень та юридична термінологія у даній галузі” зазначається, що основними термінами, які використовуються у національних законодавствах країн світу та у міжнародних угодах в даній сфері є географічне зазначення,

зазначення походження та найменування місця походження товарів. Визначення вищенаведених термінів базуються на положеннях основних міжнародних угод, що стосуються правової охорони географічних зазначень. А саме, зазначення походження визначається відповідно до положень Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 року та положень Мадридської про припинення неправдивих або таких, що вводять в оману зазначень походження товарів від 1891 року; визначення поняття „найменування місця походження” міститься у статті 2 Лісабонської угоди про охорону найменувань місць походження товарів та їх міжнародну реєстрацію 1958 року; визначення поняття „географічне зазначення” використовується згідно із визначенням, що міститься у статті 22(1) Угоди ТРІПС 1994 року. Проводиться детальний порівняльний аналіз між зазначеними поняттями. На основі цього аналізу встановлюється співвідношення між цими поняттями. Визначається, що географічне зазначення, зазначення походження та найменування місця походження товарів не можна розглядати як окремі об’єкти права інтелектуальної власності.

В цьому підрозділі пропонується два варіанти співвідношення між географічним зазначенням, зазначенням походження та найменуванням місця походження товарів. Відповідно до першого варіанту, зазначення походження є найбільш широким поняттям, що включає в себе географічні зазначення та найменування місця походження. Найменування місця походження, в свою чергу, є більш вузьким поняттям ніж географічне зазначення, і тому включається до нього. Відповідно до другого варіанту географічне зазначення є найбільш широким поняттям, яке включає як зазначення походження так і найменування місця походження товарів. Обґрунтовується доцільність прийняття у законодавстві України другого варіанту із двох, зазначених вище.

В цьому підрозділі розглядаються різні підстави щодо класифікації географічних зазначень на види. Увагу приділено проблемам перекладу та транслітерації географічних зазначень з метою їх належної реєстрації. На основі дослідження форм географічних зазначень було зроблено висновок про те, що географічні зазначення можуть набувати не лише словесної форми, а й форми малюнку, символу, знаку і т.п.

У третьому підрозділі „Порівняльно-правові аспекти охорони географічних зазначень для спеціальних видів товарів за національним законодавством зарубіжних країн” розглядаються особливості правової охорони географічних зазначень для окремих видів товарів. Такими товарами у більшості випадків витупають вина, спиртні напої, сільськогосподарські товари та продукти харчування. Правова охорона таких географічних зазначень є більш посиленою ніж охорона, яка надається географічним зазначенням для усіх інших товарів.

У цьому підрозділі розглядаються основні принципи посиленої правової охорони географічних зазначень для вин та спиртних напоїв відповідно до національних законодавств деяких країн світу: Австралії, Південно-Африканської Республіки, Греції.

У цьому підрозділі проводиться порівняльний аналіз правової охорони географічних зазначень, яка надається незалежно від видів товарів, які позначаються географічними зазначеннями, та правової охорони географічних зазначень для спеціально виділених у законодавствах вищезазначених країн видів товарів. Встановлюється, що правова охорона географічних зазначень для окремих виділених видів товарів є більш посиленою ніж правова охорона, яка надається усім географічним зазначенням, оскільки нормативні акти, які її встановлюють, містять досить детально розроблені положення, що стосуються усього процесу виготовлення товарів.

У другому розділі „Цивільно-правова охорона географічних зазначень в Україні” розглядаються основні ознаки географічного зазначення як об’єкту права інтелектуальної власності, порядок виникнення права інтелектуальної власності на географічне зазначення, визначається коло суб’єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення, розглядаються питання цивільно-правового захисту порушеного права на використання географічного зазначення відповідно до законодавства України.

У першому підрозділі „Географічне зазначення як об’єкт цивільно-правової охорони” досліджуються основні правові ознаки географічного зазначення відповідно до Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” та відповідно до Цивільного кодексу України. Проводиться порівняльний аналіз між положеннями вищезазначеного Закону та положеннями Цивільного кодексу України щодо охорони географічних зазначень з метою визначення невідповідностей між ними. На основі такого аналізу пропонуються певні зміни сучасного законодавства України щодо охорони географічних зазначень, які мають на меті приведення його у відповідність із положеннями Цивільного кодексу України у цій сфері. Значна увага приділяється дослідженню специфіки реєстрування нового географічного зазначення або права на використання вже зареєстрованого географічного зазначення відповідно до законодавства України. Визначаються основні принципи надання охорони географічним зазначенням відповідно до законодавства України.

В цьому підрозділі розглядається також питання врегулювання конфліктів між аналогічними або схожими географічними зазначеннями та торговельними марками відповідно до законодавства України. Робиться висновок, що положення законодавства України щодо врегулювання конфліктів між аналогічними та схожими географічними зазначеннями та торговельними марками є застарілими та потребують зміни.

У цьому підрозділі констатується той факт, що з моменту прийняття Закону України „про охорону прав на зазначення походження товарів” у 1999 році в Україні не було зареєстроване жодне географічне зазначення, досліджуються причини цього та пропонуються два можливі варіанти їх подолання.

У другому підрозділі „Суб’єкт права інтелектуальної власності на географічне зазначення” аналізується зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення, аналізуються його складові повноваження, визначаються суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення відповідно до законодавства України та проводиться їх класифікація. Встановлюються особливості правового статусу суб’єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення у порівнянні із правовим статусом суб’єктів права інтелектуальної власності.

У ході дослідження було виявлено, що суб’єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення відповідно до законодавства України мають не однакові повноваження щодо географічного зазначення. Зокрема, правом на використання географічного зазначення, наділені лише товаровиробники, які виробляють товару певній місцевості. Інші суб’єкти, зазначені у Цивільному кодексі України та Законі України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” таким повноваженням не наділені. Тому саме товаровиробники із певної місцевості є повними суб’єктами права інтелектуальної власності.

У третьому підрозділі „Цивільно-правовий захист прав на географічне зазначення” розглядаються проблеми цивільно-правового захисту географічних зазначень в Україні. Основну увагу було приділено дослідженню положень українського законодавства щодо цивільно-правового захисту географічних зазначень у суді. Зазначається, що оскільки система захисту права на географічне зазначення є підсистемою захисту прав на об’єкти права інтелектуальної власності, тому цій системі притаманні загальні недоліки української системи захисту прав на об’єкти права інтелектуальної власності. Пропонується поділити усі положення цивільного законодавства України, які стосуються цивільно-правового захисту прав на географічне зазначення, на загальні норми щодо цивільно-правового захисту прав, загальні норми щодо цивільно-правового захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності та спеціальні норми щодо захисту права на географічне зазначення.

У цьому підрозділі аналізується поняття порушення прав на географічне зазначення відповідно до законодавства України, досліджуються його складові. Розглядаються санкції, які можуть бути застосовані судом до порушника права інтелектуальної власності на географічне зазначення відповідно до законодавства України. Особливо підкреслюється роль та значення державних органів для належного захисту права інтелектуальної власності на українські географічні зазначення, на основі цього пропонується розширення їх компетенції у цій сфері.

Також, у цьому підрозділі розглядаються питання захисту географічних зазначень на міжнародному рівні відповідно до положень Угоди ТРІПС. Висвітлюються питання щодо захисту українських географічних зазначень за кордоном, наводяться відповідні приклади. Досліджуються положення Угоди про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень, яка діє у країнах СНД, оскільки Україна є учасницею цієї Угоди.

У третьому розділі „Міжнародний досвід в галузі правової охорони географічних зазначень” розглядаються положення Угоди ТРІПС та законодавства Європейського Союзу, які присвячено правовій охороні географічних зазначень, робиться порівняльно-правовий аналіз положень Угоди ТРІПС, що було укладено у рамках Світової Організації Торгівлі, та законодавства Європейського Союзу із положеннями українського законодавства у сфері охорони географічних зазначень.

У першому підрозділі „Особливості правової охорони географічних зазначень для вин та спиртних напоїв відповідно до Угоди ТРІПС” визначається, що за положеннями Угоди ТРІПС правову охорону географічних зазначень можна поділити на два основні види: базова або проста охорона та посилена охорона, яка передбачається лише для географічних зазначень для вин та спиртних напоїв. У цьому підрозділі проводиться порівняння між основною та посиленою охоронами географічних зазначень. Через таке порівняння визначається сутність як посиленої охорони географічних зазначень для вин та спиртних напоїв так і сутність загальної охорони, що надається усім географічним зазначенням відповідно до положень Угоди ТРІПС. Висвітлюються питання щодо можливості розширення посиленої охорони, яка надається лише географічним зазначенням для вин та спиртних напоїв, на усі інші географічні зазначення. З цього приводу наводяться позиції країн-учасниць Світової Організації Торгівлі.

У цьому підрозділі детально аналізуються положення Угоди ТРІПС, які стосуються вирішення конфліктів між правами на аналогічні та схожі географічні зазначення та торговельні марки.

Основною метою цього підрозділу є проведення порівняння положень Угоди ТРІПС із положеннями українського законодавства щодо правової охорони географічних зазначень. Таке порівняння дозволило визначити неузгодженості між Угодою ТРІПС та українським законодавством та запропонувати відповідні зміни до національного законодавства з метою приведення його у відповідність до Угоди ТРІПС.

У цьому підрозділі проводиться детальне постатейне порівняння положень Угоди ТРІПС та відповідних положень законодавства України у сфері охорони географічних зазначень.

У другому підрозділі „Правова охорона географічних зазначень за законодавством Європейського Союзу у контексті інтеграційних процесів між Україною та Європейським Союзом” розглядаються положення законодавства Європейського Союзу щодо охорони географічних зазначень та проводиться порівняльно-правовий аналіз таких положень із відповідними положеннями законодавства України.

У законодавстві Європейського Союзу існують три основні Регламенти, які присвячено правовій охороні географічних зазначень: № 2081/92 „Про охорону географічних зазначень та вказівок про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування”, № 1493/1999 „Про загальну організацію ринку вин”, № 1576/89 „Про загальні правила щодо визначення, опису та презентації спиртних напоїв”. Основною відмінністю між законодавством Європейського Союзу та законодавством України щодо правової охорони географічних зазначень є те, що положення зазначених Регламентів ЄС діють лише щодо географічних зазначень для певних видів товарів, тоді як українське законодавство містить загальні положення щодо правової охорони усіх географічних зазначень.

Основною метою цього підрозділу є проведення детального порівняльного аналізу положень законодавства європейського Союзу та відповідних положень законодавства України у сфері охорони географічних зазначень. Основна увага приділяється розгляду положень Регламенту № 2081/92 „Про охорону географічних зазначень та вказівок про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування”.

Порівняльно-правовий аналіз положень законодавства ЄС та положень українського законодавства свідчить про наявність більш суттєвих розбіжностей між ними у порівнянні із розбіжностями між положеннями Угоди ТРІПС та законодавством України. Однак, враховуючи, що положення законодавства ЄС у сфері охорони географічних зазначень будуть змінюватися відповідно до вимог Угоди ТРІПС, приведення законодавства України у відповідність із законодавством ЄС має бути здійснено дуже обережно.

Висновки. У висновках підсумовані найбільш важливі результати, отримані автором під час проведення дисертаційного дослідження, а також рекомендації щодо подальшого удосконалення законодавства України у сфері охорони географічних зазначень, подолання невідповідностей між положеннями Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” та положеннями нового Цивільного кодексу України, пропозиції щодо подолання неузгодженостей між положеннями законодавства України та положеннями Угоди ТРІПС у сфері охорони географічних зазначень.

Основні висновки, отримані під час дисертаційного дослідження, полягають у наступному:

1). Пропонується визнати географічне зазначення єдиним об’єктом права інтелектуальної власності, власником якого є держава України. У зв’язку з цим пропонуємо внести зміни до статей 421 та 502 Цивільного Кодексу України і викласти статтю 421 у наступній редакції:

„ Суб’єктами права інтелектуальної власності є : творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо, держава, та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.”

Статтю 502 Цивільного кодексу України пропонуємо викласти у такій редакції:

„ Власником українських географічних зазначень є держава України.

Суб’єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення визнаються держава, виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.”

2). Вважається доцільним запропонувати використання в українському законодавстві наступних визначень термінів „географічне зазначення, „найменування місця походження” та „зазначення про походження”

“Географічне зазначення – це будь-яке зазначення, яке ідентифікує товар як такий, що походить із території певного географічного місця (країни, регіону або місцевості на території такої країни, або іншого географічного об'єкта) та має певну якість, репутацію чи інші характеристики, які обумовлюються географічним середовищем місця походження такого товару, включаючи природний та людський фактори, або поєднання природного та людського факторів.

Видами географічного зазначення є найменування місця походження товарів та зазначення походження товарів.

Найменування місця походження товарів – це географічна назва країни, регіону, району або місцевості, яка використовується для позначення товару, який походить звідтіля, якість та особливі властивості якого виключно або суттєво обумовлені географічним середовищем місця його походження, яке може складатися із природного чи людського факторів, або з них обох.

Зазначення місця походження – це зазначення, яке може набувати будь-якої форми, та яке використовується для позначення товарів, що мають лише особливу репутацію, обумовлену місцем їх походження.”

3). Для встановлення специфікації сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування, які можуть позначатися українськими географічними зазначеннями, доцільним було б запропонувати взяти за основу положення статті 4 Регламенту 2081/92 ЄС “Про охорону географічних зазначень та вказівок про походження для сільськогосподарських продуктів та продуктів харчування”. Це надасть можливість надання охорони таким українським географічним зазначенням на території країн Європейського Союзу.

4). Вважаємо за необхідне запропонувати внести зміни у ті положення законодавства України, які стосуються вирішення конфліктів між аналогічними або схожими торговельними марками та географічними зазначеннями. пропонується змінити принцип безвиняткового панування права на географічне зазначення над правом на аналогічну або схожу торговельну марку принципом співіснування таких географічного зазначення та торговельної марки у певних випадках. Сутність такого принципу вирішення конфлікту між аналогічними або схожими торговельною маркою та географічним зазначенням полягає в наступному:

1). Право на торговельну марку зберігається, якщо вона була зареєстрована до реєстрації відповідного географічного зазначення, якщо використання такої торговельної марки не вводить споживачів щодо справжнього місця походження товару;

2). Реєстрація торговельної марки не дозволяється, якщо аналогічне або схоже географічне зазначення було зареєстровано раніше. Однак, реєстрація такої марки дозволяється, якщо вона реєструється товаровиробниками, які мають право на використання відповідного географічного зазначення;

3). Право на торговельну марку для вин та спиртних напоїв, яка є аналогічною або схожою на географічне зазначення, яке було зареєстровано пізніше для позначення вин або спиртних напоїв, після реєстрації такого географічного зазначення має зберігатися лише за товаровиробниками, які виробляють вина або спиртні напої у відповідній місцевості та мають право на використання відповідного географічного зазначення. Отже, для усіх інших осіб реєстрація торговельної марки для вин або спиртних напоїв анулюється незалежно від того, чи вводить таке використання товарної марки споживачів в оману щодо справжнього місця походження вин або спиртних напоїв.

4). Пропонується ввести нове поняття у законодавство України : “загальновідоме географічне зазначення” із наступним визначенням. Ним визнається зазначення, яким позначаються товари із певними якостями, специфічними властивостями, що походять із певної місцевості, та яке стало відомим широкому колу споживачів внаслідок тривалого використання.

5). Пропонується надати загальновідомим географічним зазначенням додаткову охорону у порівнянні із іншими географічними зазначеннями. Сутність цієї охорони буде полягати в тому, що після реєстрації загальновідомого зазначення, права на схожу або аналогічну торговельну марку мають бути анульовані якщо власник марки не має права на використання такого географічного зазначення.

6). Доцільним було б проведення за ініціативи компетентних державних органів визначення загальновідомих українських географічних зазначень та їх реєстрації.

Із зазначеного у пунктах 3,4 та 5 можна зробити висновок, що в них запропоновано встановлення системи охорони sui generis для географічних зазначень для певних видів товарів:

-

  • для географічних зазначень для вин або спиртних напоїв;

-

  • для українських географічних зазначень для будь-яких товарів, які набули високої репутації у споживачів та є широковідомими на ринку.

7). Необхідним є внесення змін до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”, якими б заборонялося використання комерційних найменувань, які аналогічні або схожі на географічні зазначення, якщо використання таких найменувань вводить споживачів в оману щодо справжнього місця походження позначуваних ними товарів.

8). Доцільним вважається запозичити досвід Південно-Африканської Республіки запропонувати введення реєстру майбутніх географічних зазначень. До такого реєстру повинні вноситися назви місцевостей, де активно проводяться процеси виготовлення, вирощення товарів, і щодо яких є всі підстави вважати, що вони можуть с часом перетворитися у географічні зазначення. Назва, яка буде внесена в такий реєстр, не може бути зареєстрована в якості торговельної марки.

9). На нашу думку, слід встановити штрафи, що застосовувалися б до особи, яка незаконно використовує географічне зазначення, кошти від яких стягуються на користь держави України. Це буде свого роду моральною компенсацією за приниження репутації географічного зазначення, товаровиробників, які мають право на його використання та майбутніх товаровиробників, які можуть отримати таке право.

10). Пропонується ввести до законодавства України поняття „специфікація товарів, які позначаються географічними зазначеннями” із наступними визначенням:

„Специфікація товарів, які позначаються географічними зазначеннями складається із чітко визначеного переліку усіх властивостей таких товарів та їх особливих характеристик що відрізняють такі товари від однорідних товарів, що походять із іншої місцевості, що визначається компетентними органами держави. У специфікації товарів, які позначаються географічними зазначеннями завжди визначається зв’язок між особливостями таких товарів та географічним середовищем місця їх походження”.

11). Доцільним вважається внесення змін у статтю 4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, які стосуються зазначень походження товарів. А саме, пропонується визнати незаконним використання зазначення походження для товарів, які не походять із відповідної місцевості, незалежно від того, чи призводить таке використання до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта чи ні.

Пропонуємо доповнити частину 1 статті 4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” наступним положенням:

„Неправомірним є використання без належного дозволу географічних зазначень незалежно від того, чи може таке використання призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта, чи ні.”

12). Пропонуємо замінити визначення видової назви товарів, яка надається у статті 1 Закону України „Про охорону прав на зазначення походження товарів”, наступним визначенням:

„Видовою назвою товарів визнається застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, однак згодом втратився зв’язок між особливостями товару та географічним місцем його походження; та яка стала загальновживаною в Україні як позначення певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження.”

Список опублікованих праць:

1). Архипова М.І. Проблеми адаптації законодавства України щодо географічних зазначень у відповідність до Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності(ТRIPS). // Вісник Хмельницького Університету права. - № 4, 2005. - с. 102-107.

2). Архипова М.І. Особливості правової охорони географічних зазначень відповідно до національних законодавств країн-учасниць СОТ // Науково-практичний журнал „Право України” - № 7. 2005. - с. 128-130;

3). Архипова М.І. Співвідношення положень Цивільного кодексу України та інших нормативно-правових актів щодо охорони географічних зазначень в Україні // „Держава і право” - № 28. 2005 р. - с. 415-420;

4). Архипова М.І. Проблемні питання використання міжнародної термінології щодо зазначення місця походження // „Правова держава” - № 16. 2005 - с. 456-461;

6). Архипова М.І. Деякі проблеми охорони географічних зазначень для вин та спиртних напоїв // Науковий вісник Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права: Збірник тез доповідей Міжнародної науковій конференції “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку освіти та науки” (16-18 жовтня 2002 р.). - Ужгород: Видав-во Ужгородського державного інституту інформатики, економіки і права, 2002.

7). Архипова М.І. Проблема визначення терміну “географічне зазначення” у зв'язку із прийняттям нового Цивільного Кодексу України // Матеріали науково-практичної конференції “Проблеми кодифікації законодавства України” (14 травня 2003 р.). - Київ: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2003.

Анотації.

Архипова М.І. Цивільно-правова охорона географічних зазначень в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, Київ, 2006.

У дисертації зроблено комплексний аналіз поняття та змісту права інтелектуальної власності на географічне зазначення, порядку здійснення та захисту цього права відповідно до законодавства України. У дисертації було широко використано діючі нормативні акти України, вітчизняна та зарубіжна наукова література, законодавчі акти зарубіжних країн та Європейського Союзу.

Беручи за основу діюче законодавство України, законодавство зарубіжних країн та ЄС, положення основних міжнародних угод, що діють у сфері охорони прав на географічні зазначення, автор визначає основні тенденції удосконалення положень щодо охорони географічних зазначень як у внутрішніх законодавствах так і на міжнародному рівні.

У дисертації досліджуються основні правові ознаки географічного зазначення як об’єкту права інтелектуальної власності, зміст права інтелектуальної власності на географічне зазначення та повноваження суб’єктів права інтелектуальної власності на географічне зазначення відповідно до законодавства України. Разом з цим, у дисертації проводиться порівняльно-правовий аналіз між положеннями Угоди ТРІПС, положеннями законодавства європейського Союзу та положеннями законодавства України у сфері правової охорони географічних зазначень.

У дисертаційному дослідженні розглядаються проблеми співвідношення між поняттями „географічне зазначення”, „найменування місця походження товару”, „зазначення про походження товару”, досліджуються види географічного зазначення. У роботі аналізуються основні ознаки загальної та спеціальної охорон географічних зазначень у відповідності із положеннями Угоди ТРІПС та законодавств зарубіжних країн.

Автором досліджується проблема співвідношення прав на географічне зазначення та торговельну марку. Особлива увага надається дослідженню проблеми вирішення конфлікту між правами на аналогічні


Сторінки: 1 2





Наступні 7 робіт по вашій темі:

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ТУРЕЦЬКОЇ ТА КРИМСЬКОТАТАРСЬКОЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ ЛЕКСИКИ - Автореферат - 32 Стр.
РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЧНИХ ОСНОВ ЗБАГАЧЕННЯ ХЛІБОБУЛОЧНИХ ВИРОБІВ СЕЛЕНОМ - Автореферат - 27 Стр.
СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ ЄВРОПЕЙСЬКИХ І ЄВРАЗІЙСЬКИХ ТРАНСПОРТНИХ КОРИДОРІВ У КОНТЕКСТІ ПОЛІТИКИ РОЗШИРЕННЯ ЄС НА СХІД (1991-2004 рр.) - Автореферат - 25 Стр.
Вплив оксигенації кровозамісного розчину на оксидантний гомеостаз і стан серця щурів - Автореферат - 27 Стр.
ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ВІДДАЛЕНИХ НАСЛІДКІВ РЕЗЕКЦІЇ ШЛУНКА З ПРИВОДУ ВИРАЗКОВОЇ ХВОРОБИ: СТАН КУКСИ ШЛУНКА ТА АНАСТОМОЗА (ТЕРАПЕВТИЧНІ АСПЕКТИ) - Автореферат - 24 Стр.
ПІДВИЩЕННЯ СТІЙКОСТІ РУХУ ОРНОГО АГРЕГАТУ ПРИ ЗМІНІ ТЕХНІЧНИХ ПАРАМЕТРІВ СИСТЕМИ КЕРУВАННЯ - Автореферат - 21 Стр.
БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИЧНІ ЗОННІ ПРИСТРОЇ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У РАДІОЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБАХ - Автореферат - 22 Стр.