ХАРКІВСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГОРДІЄНКО – МИТРОФАНОВА ІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 13.130.1: 343.81

ІНВАРІАНТИ АКСІОСФЕРИ МАРГІНАЛЬНОГО

(НА ПРИКЛАДІ ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВ)

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Державного аерокосмічного університету

ім. М.Є.Жуковського “ХАІ” Міністерства освіти України, Харків.

Науковий керівник - | кандидат філософських наук, доцент Кузнєцов Анатолій Юрійович, Державний аерокосмічний університет

ім. М.Є.Жуковського “ХАІ”, доцент кафедри філософії;

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор Осипова Наталія Пилипівна, Харківський військовий університет, старший науковий співробітник науково-дослідницького відділу наукових проблем військової освіти;

кандидат філософських наук, доцент Лантух Алла Павлівна, Харківський державний медичний університет, доцент кафедри філософії, соціології та релігієзнавства.

Провідна установа |

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра філософії, Міністерство освіти України.

Захист відбудеться 28 жовтня 1999 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському військовому університеті за адресою: 310043, Харків, Динамівська, 6, ауд. Д 606.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського військового університету за адресою: 310043, Харків, майдан Свободи, 6.

Автореферат розісланий 25 вересня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, професор __________________ Мануйлов Є.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена практичними завданнями відродження національної культури на сучасному етапі, що насамперед потребує теоретичного усвідомлення соціокультурних процесів, в ситуації невизначених ціннісних характеристик.

Вихідна диспозиція “традиції – інновації” завжди зберігає свій глибинний культурний зміст, схований від безпосереднього спостереження в епохи “буття порядку”. Але у часи “розвінчання колишніх кумирів” втілені традиції та інноваційні прозріння складають опозицію, протистояння, відновлюючи колізію старого та нового.

У деяких випадках деструкції єдності культурного процесу простежується маргінальний стан, виявлення особливостей якого встановлює філософську перспективу даного дослідження. В умовах маргінальної соціальної топіки – стану суспільства як поточного моменту його існування (“тут” і “зараз”) з усіма суперечностями, перспективами – минулі цінності та норми вже не діють (або майже не діють), а нові – відсутні (або ще остаточно не сформувались). Тут і виникає проблема маргінального феномена, тобто необхідність такої концепції маргінальності, яка б могла адекватно експлікувати аксіосферу маргінального “суб’єкта-суспільства” у процесі трансформації соціокультурних основ людської діяльності.

Не дивлячись на те, що наявність численних теорій свідчить про дійсність ситуації, все ж таки маргінальність не має парадигмальної дефініції. У цій роботі основні парадигми маргінальності базуються на виділених аксіологічних інваріантах. Мова йде про дескрипцію маргінальності за деякими універсальними критеріями, у даному випадку аксіологічними, що відтворюють теоретичну модель аксіосфери маргінального.

Для сучасної свідомості рефлексія феномена маргінальності є виразом специфічності ситуації і одночасно загальною закономірністю історичної біографії суспільства у періоди, коли воно намагається виявити продуктивні зв’язки старого та нового, збереження і обновлення соціокультурних форм. Аналіз аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства” дозволяє побачити джерела відкриття інноваційних структур усередині традиційних у формі відтворювання соціального досвіду, імплікуючого традиції у діалозі, що продовжується, точніше полілозі розвинутих та становлюваних форм діяльності культури. В умовах маргінальної соціальної топіки маргінальність, таким чином, повинна артикулюватись не тільки як багатовимірний конфлікт традиційних та інноваційних форм культури, але, насамперед, як їх полілог. Оскільки всі сутнісні компоненти аксіосфери у певній мірі рівноцінні, питання про їх евристичність частково вирішується питаннями їх стійкої єдності, сполучення компонентів, а також механізмів їх взаємодії. У цьому плані реконструкція колишніх культурних стереотипів і домінуючих орієнтацій при маргінальній топіці має особливу пізнавальну цінність.

Таким чином, актуальність вивчення поняття “маргінальність”, а також семантично споріднених його різновидів – “маргінальне”, “маргіналізація” тощо підтверджується не тільки його гносеологічною новизною, але й соціальною значущістю.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є розділом колективної теми кафедри філософії Державного аерокосмічного університету ім. М.Є. Жуковського “ХАІ” “Моделювання фахівця вищої освіти в сучасних умовах”, що входить до плану наукових досліджень університету на замовлення Міністерства освіти України.

Ступінь наукової розробки проблеми. У традиціях європейської соціології, що орієнтована на масштабні теоретичні узагальнення соціального життя, побудову абстрактних соціологічних схем, установлення загальносоціологічних законів, іншими словами, на статистичну “соціальну фізику”, яка мало пристосована для розгляду соціальної поведінки одиничного, “не-соціалізованого” індивіда, термін “маргінальність” не міг бути розвинутим. Необхідна була альтернатива, яка б робила акцент на вирішенні прикладних задач – усуненні соціальних антагонізмів, установленні адекватного соціального контролю – у соціальних ситуаціях, що складаються, наприклад, у рамках міграційної політики. У Чиказькому університеті в умовах тісного зв’язку дослідницьких задач з конкретними практичними проблемами міста було виконано багатоцільові прикладні дослідження, що з’явилися з початком виникнення емпіричної соціології, яка характеризується спрямованістю на вивчення конкретної соціально-побутової життєдіяльності людей.

Теорію маргінальних людей та маргінальних спільностей висунуто у 20-х роках нашого століття Р.Парком – американським ученим, засновником і центральною фігурою Чиказької соціологічної школи. Категорія маргінальної особистості, що введена ним, одержала своє перше теоретичне обгрунтування у соціології. Маргінальна особистість за Р.Парком – новий тип особистості, що формується на індивідуальному рівні глобального соціально-етнічного процесу взаємодії культур.

Роботи Р.Парка та його учнів відобразили особисті риси маргінальних осіб – неспокій, обмеженість, честолюбство, чутливість, ніяковість, егоцентричність. Е.Стоунквіст, Є.Б.Рейтер, П.Крессі і У.О.Браун досліджували “боротьбу” маргінальної особистості за соціальний статус.

Для західноєвропейської соціології 60 – 70-х років характерні дві основні точки зору на соціальну сутність маргінальної особистості. Предмет досліджень французької соціології – з одного боку особливості поведінки маргінального типу особистості: девіація, пасивність, агресивність, аморальність та ін., а з другого – соціальні передумови формування такого типу особистості. Американська соціологія, яку представлено концепціями у традиціях номіналістичного підходу до питання маргінальної особистості, практично опинилась замкненою у межах психологізації даної проблеми.

У філософії зміст поняття “маргінальність” розвивався опосередковано, у контексті питань генеалогії “маргіналізма” та маргінального комплексу у свідомості.

У деяких своїх роботах Т.Веблен показує, що маргінальність становища певних суспільних груп впливає на формування структур свідомості їх індивідів. Саме слабка адаптація до пануючої у суспільстві системи норм та умовностей сприяє формуванню творчих потенцій маргінальних осіб (спільностей). Слідом за Вебленом багато авторів звернули особливу увагу на те, що соціум займає за відношенням до маргіналу репресивну дистанцію, – головна перешкода для його інкорпорації до соціальних структур.

Найбільш повний концептуальний розвиток ідей щодо питання маргінальної свідомості можна знайти, наприклад, у К.Мангейма, М.Фуко, Л.М.Гумільова.

К.Мангейм у роботі “Ідеологія і утопія” характеризує чотири групи “проміжного шару”, зайнятого духовними проблемами. Наведена ним характеристика та диференціація духовного прошарку дозволяє класифікувати його як маргінальний (з різною мірою маргіналізації) за такою культурною ознакою: він (духовний прошарок) не здатний до інкорпорації до системи цінностей соціуму, він виходить за межі дискурсу.

М.Фуко у численних інтерв’ю, текстах, виступах ретельно проаналізував наслідки процесу з’явлення інтелектуала-спеціаліста слідом за традиційним і, як наслідок цього – кінець універсальної свідомості: “бути свідомістю за інших і для інших”. Тут, у першу чергу, необхідно звернути увагу на зняття етнічних коннотацій і виділити таку рису маргінала як “асоціальність”. Інтелектуал, за інтерпретацією М.Фуко, характеризується як “завжди” маргінальний інтелектуал з маргінальним досвідом – частковим, крайнім, проміжним, периферійним, який ніколи не розташовується всередині інституціональних політичних стратегій, він завжди зовні та проти них. У цьому полягає асоціальність маргінального інтелектуала.

Напрацювання західних дослідників у галузі маргінальної проблематики знайшли продовження у філософських і соціологічних роботах українських та російських авторів.

Серед трактувань терміна “маргінальність” можна виділити декілька основних тенденцій.

Насамперед, термін “маргінальність” розглядається як соціально-психологічний. Його вироблено у ході емпіричних соціо-психологічних досліджень, які було проведено над багатьма індивідами. У подальшому емпіричну констатацію було конституйовано як абстрактну модель, що додається до визначених індивідів та груп, які втратили зовсім або мають порушені соціальні зв’язки у структурі суспільства. Тут маргінальність вивчається головним чином у зв’язку з соціальною стратифікацією, соціальною ідентифікацією, соціальною інтеграцією, а також етнокультурною суміжністю. Потенціальна маргінальність, таким чином, пронизує всі соціальні шари. Такий підхід виявляє спадкоємність класичної концепції маргінальних спільностей (З.Т.Голєнкова, Є.Д.Ігітханян, І.В.Казарінова, Н.Харченко).

Друга тенденція характеризує маргінальне як суміжне утворення, що з’являється на “зламі” нормативних та ціннісних структур суспільства. Концепція маргінальності корелює з теорією аномії Е.Дюргейма; поняття аномії позначає будь-які види “порушень” у “ціннісно-нормативній” системі суспільства. Серед джерел маргіналізації розглядаються фактори виробничої периферійності (сезонні та тимчасові роботи), перевищення розмірів міграції. У зоні маргінальної маси виділяються соціальні групи, що знаходяться на периферії виробничого процесу, діти “напівсироти”, “природні маргінали” (люди, не здатні до повної інтеграції з суспільством з фізичних або психологічних причин та ін.). В цьому разі під маргіналом слід розуміти, насамперед, носія визначеного культурного типу на шляху до структурованих форм соціальності (Є.Н.Стариков, Т.Х.Керімов).

Третя тенденція інтерпретує маргінальність на рівні духовних явищ: простір на “межах” культур (Т.Веблен, В.А.Шапинський); модель маргінальної свідомості (М.Фуко, П.Фейерабенд, Т.Х.Керімов); маргінальні “форми життя”.

Аналізуючи різноманітні підходи до вивчення маргінального питання, автор приходить до висновку, що у сучасному соціогуманітарному знанні маргінальна проблематика має фрагментарний характер, оскільки представники різних приватно-наукових підходів будували самостійні концепції, не завжди належним чином спираючись на філософське розуміння феномена маргінальності, артикулюючи лише окремі його аспекти. Часто маргінальне одержувало негативні або беззмістовні характеристики, відбувалось “зубожіння” атрибутів поняття, наприклад, такого як свобода, що вело й веде до суперечних рекомендацій у плані подальших перспектив розробки проблеми.

Ходове уживання поняття “маргінальність” і семіотично близьких конструкцій – “маргінальне”, “маргіналізація”, “маргінал” тощо – в дескриптивному контексті етносоціальних процесів, а також постійна артикуляція синонімів терміна, таких як “проміжний”, “суміжний”, “що стоїть на краю” стали одними з факторів генералізації даної категорії й використання її в інтерпретації практично всіх негативних явищ соціального життя.

Однак у цілому сучасне уявлення про маргінальність, її природу, операційний склад стало ширшим та повнішим. Для теоретичного засвоєння явища соціокультурною думкою накопичено достатній арсенал засобів, якщо не для вирішення, то для коректної постановки проблеми маргінальності.

Предметом цієї дисертаційної роботи є аксіосфера маргінального, що дає змогу розкрити питання, які досі не було висвітлено у межах маргінальної проблематики, позначаючи тим самим перспективні лінії розвитку в цій галузі.

Об’єкт дослідження – соціокультурна реальність.

Предмет дослідження – аксіосфера маргінального.

Мета роботи і задачі дослідження. Враховуючи ступінь розробленості проблеми, її актуальність, результати сучасного філософського аналізу, основною метою даного дослідження є вияв інваріантів аксіосфери маргінального.

Досягнення мети вирішується шляхом послідовного з’ясування завдань:

-

-

-

-

-

-

-

Теоретичною та методологічною основою дослідження є діяльнісний підхід до вивчення культури (М.С.Коган, В.С.Семенов, М.Б.Туровський); принципи “поетапної соціальної інженерії”, до основного кола проблем якої входить також і реформація соціальних інститутів в умовах суспільства, що змінюються (К.Поппер); генетично-історичний підхід до вивчення культури; системний підхід, що припускає функціональний аналіз у випадках, коли предметом вивчення є функціонуюча система, якою є аксіосфера “суб’єкта-суспільства”; синергетична методологія, що базується на синтезі класичної та некласичної методологічних установок (І.Пригожин, С.П.Курдюмов, Є.Н.Князєва); досягнення соціально-філософської думки (М.Вебер, К.Маркс, Т.Парсонс, П.Сорокін, А.Тойнбі); діалектична концепція соціокультурного розвитку.

Таким чином, дана робота базується на міждисциплінарному синтезі соціальної філософії, філософії історії, соціології, культурології.

Наукова новизна результатів дисертаційної роботи полягає у тому, що у даному дослідженні, яке є однією із спроб узагальнення відомих в Україні та СНД робіт з маргінальної проблематики, маргінальність інтерпретовано у своєму новому значенні як поняття, що виражає діалектику соціокультурного розвитку; сконструйовано теоретичну модель аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства”; виявлено особливості власне філософського підходу до феномена маргінальності, оскільки аксіологічний аспект, який було вибрано для аналізу маргінальності, якраз і є філософським осмисленням проблеми. У своєму аксіологічному розділі, більше ніж у будь-якому іншому, філософія здатна показати свою життєво-практичну значущість для сучасного суспільства й свою евристичність у новій, що формується, моделі дискурсу. Ознаки новизни результатів, які виносяться на захист, містяться у тому, що:

- здійснено класифікацію наявних концепцій та різних підходів при вивченні маргінальності у соціології, психології, культурології, етнографії, що об’єднані методологічною необхідністю філософського визначення поняття “маргінальність”. Виявлено у них (концепціях підходів) базові змістові конструкції, що акцентують аспекти, найважливіші при формуванні соціально-філософського поняття “маргінальність”;

- обгрунтовано зміни рівня абстракції маргінального суб’єкта з “суб’єкта-особистості” на “суб’єкт-суспільство”. Це передбачає подолання психологічних коннотацій в його трактовці та розкриває соціокультурні характеристики;

-

-

- подано характеристику у межах маргінальної проблематики “внутрішнього дискурсу установи” пенітенціарного типу. Це вимагає осмислення пенітенціарної установи як соціального інституту, що є найбільш яскравим виразом механізмів функціонування сучасного способу взаємодії “соціальне-індивідуальне”;

- визначено поняття ціннісного диспозитива як фактора, що характеризує самоствердження та функціонування аксіосфери, враховуючи традиції зарубіжної філософської думки та дослідників країн СНД, у розумінні ціннісного відношення, які конституйовані діалектичною формою зв’язку суб’єктивного та об’єктивного;

- виявлено інваріанти аксіосфери маргінального на основі аналізу змісту, форми та функцій ціннісного диспозитива аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства” на базі ілюстративного матеріалу пенітенціарних установ.

Науково-теоретичне і практичне значення дослідження полягає у тому, що її основні положення та результати можуть бути використані у ході подальшого теоретичного дослідження та практичного вирішення цілого ряду взаємозв’язаних задач аксіологічної проблематики. Підсумкове уявлення маргінальності дозволить розкрити соціокультурні характеристики маргінального феномена і вимагає переосмислення даних психології та соціології.

Результати роботи можна використати при з’ясуванні теоретичних основ філософської теорії цінностей при розв’язанні проблемно протікаючого у країнах СНД переходу від однієї системи цінностей до другої, конституючи новий зміст і нову структуру ціннісної свідомості.

Матеріали дисертаційної роботи можна використовувати при розробці загальних та спеціальних програм, підготовці лекційних курсів та методичних матеріалів з філософії, соціальної філософії, соціології та культурології, у роботі методологічних семінарів.

Особистий внесок здобувача. Всі принципові ідеї дослідження належать особисто здобувачу. Головні результати викладені в п’яти наукових публікаціях.

Апробація роботи. Основні ідеї дисертаційної роботи розкрито у виступах на Міжнародних Сковородинських читаннях “Культура у філософії XX століття” (Харків, 1997), науково-практичній конференції у Харківському державному педагогічному університеті ім. Г.С.Сковороди “ Конфлікти і культура: різноманіття їх проявів” (Харків, 1997), міжвузівській конференції “Філософія виживання у системі загальнолюдських цінностей” (Харків, 1996), міжвузівському науково-методологічному семінарі “Нові соціальні технології у навчальному процесі вищої школи” (Харків,1998), а також на методологічних семінарах кафедрі філософії Державного аерокосмічного університету ім. М.Є.Жуковського “ХАІ”.

Основні положення дисертації знайшли відображення в п’яти статтях, тезах і виступах.

Результати наукового дослідження реалізовані й одержали підтвердження в науково-педагогічній діяльності при підготовці і читанні лекцій та проведенні практичних занять з філософії та культурології на кафедрі філософії Державного аерокосмічного університету ім. М.Є.Жуковського “ХАІ”.

Структура роботи. Структура дисертаційної роботи обумовлена метою й задачами дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 178 сторінок, перелік використаних джерел має 150 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обгрунтовано актуальність вибраної для дисертаційного дослідження теми, охарактеризовано ступінь її розробленості, сформульовано мету та задачі роботи, визначено наукову новизну, а також практичну й теоретичну значущість.

У першому розділі “Поняття маргінальність” у просторі наявних визначень” розглянуто сучасний стан досліджуваної проблеми, необхідність і шляхи її подальшого розвитку. Автор підкреслює, що характерною особливістю теми є її теоретична нерозробленість, оскільки поняття “маргінальність” у дослідженнях пізнавальних процесів продовжує трактуватись натуралістично – етносоціологічно або соціопсихологічно, – що призводить до витикання категорії маргінальності зі спектра дефініцій і інноваційних процесів.

Для обгрунтування своїх положень автор дисертації, аналізуючи різні підходи до вивчання маргінальності, вважає необхідним виділити такі основні напрямки:

- класичну концепцію маргінальності Чиказької школи соціології та варіанти інтерпретацій поняття “маргінальність” у досвіді філософії;

- напрацювання дослідників країн СНД і перспективні напрямки у галузі маргінальної проблематики.

Розділ складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Загальнотеоретичні і аксіологічні підстави маргінальної проблематики” розглянуто значення терміна “маргінальність”, які конституйовано на трьох головних змістових рівнях:

- на соціологічному – як проміжність становища індивіда відносно будь-яких соціальних спільностей;

- на психологічному – як сукупність специфічних форм внутрішнього та зовнішнього конфліктів у особистості, яка опинилась у маргінальних умовах;

- на культурологічному – як модель маргінальної свідомості, тобто як тип мислення, характерний для суб’єкта ( у будь-яких його модифікаціях), нездатного до інкорпорації до системи цінностей соціуму.

Автор зазначає, що сучасне уявлення про маргінальність стало багатшим і повнішим, але не можна не вказати на концептуальну невизначеність у застосуванні даного поняття у міждисциплінарному просторі.

Виникла необхідність якісного інтегрального визначення маргінальності, що набуває статусу загальнокультурної проблеми, тим більше, що практика сучасного життя дозволяє розглянути об’єкт філософської рефлексії у реальних умовах його розвитку.

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми (в умовах формування нової структури та змісту ціннісної свідомості) автор вважає проведення теоретичного аналізу аксіологічних основ маргінальності. Аксіологічний аспект дозволяє систематизувати загальнотеоретичні та філософські підстави прояву соціальної реальності.

Беручи до уваги діяльнісний підхід до вивчення культури, автор виділяє як вихідну диспозицію у визначенні цінності диспозицію “суб’єкт – об’єкт”, у розумінні діяльності ціннісного осмислення дійсності – опозицію “традиції-інновації”.

Дисертант, враховуючи теоретичне засвоєння маргінальності у соціогуманітарному знанні, пропонує визначення маргінальності в її новому значенні як соціокультурного феномена: маргінальність – явище або сукупність явищ, що розгортаються в умовах розпаду минулої аксіосфери – цілокупність цінностей, що закономірно склалась у соціокультурному середовищі, – з втратою відчуття компліментарності як до заданого (або, точніше, до того що задає) рівня ціннісної ієрархії, так і до аксіопозицій минулого, і одночасно в умовах формування нових цінностей на всіх рівнях аксіосфери.

У другому підрозділі “Класична концепція маргінальності Чиказької школи соціології та варіанти інтерпретацій поняття “маргінальність” у досвіді філософії” подано короткий історіографічний огляд походження терміна “маргінальність”, охарактеризовано етносоціальний та культурологічний аспекти маргінальної проблематики, вказано на філософське тлумачення терміна (поки, на жаль, відсутнє у вітчизняних текстах як щось самостійне).

Автор зупиняє увагу на істотних, на його погляд, положеннях теорії маргінальних людей та маргінальних спільностей, висунутої Р.Парком у 20-х роках нашого століття. Основний зміст цих положень полягає у тому, що Р.Парк та його прихильники (Е.Стоунквіст, У.Браун, Є.В.Рейтер) у спробах охарактеризувати новий тип особистості, що формується на індивідуальному рівні глобального соціально-етнічного процесу взаємодії культур, прийшли до такого висновку: в основі різноманітності вільних проявів особистості лежить звільнення від традицій, а найбільш вільний тип особистості – маргінальна людина, не зв’язана цілком з жодним з видів традицій; традиції та моральні норми є основними обмежниками свободи самовираження.

Охарактеризовані у розділі соціальний та культурологічний аспекти маргінальної проблематики заклали, на думку автора, теоретичну основу та акцентували необхідність філософської рефлексії маргінального феномена. Філософське мислення досягло розуміння маргінального питання, яке було розглянуто у взаємозв’язку з поняттями відчуження, відповідальності, свободи, вибору, ідеології, у зв’язку зі специфікою людської історії, різних типів соціальності та ін. У філософії використовується термін “маргіналізм”, який позначає загальну назву ряду напрямів, що розвиваються, на противагу пануючій філософській традиції. Проте у філософських текстах вживались (і вживаються) суміжні за змістом терміни: відчуження, люмпенізація, утопічне мислення, криза та ін. Це свідчить про те, що роботу щодо побудови моделі поняття на теоретичній базі ще не закінчено.

У третьому підрозділі “Напрацювання дослідників країн СНД та перспективні напрямки у галузі маргінальної проблематики” подано огляд напрацювань дослідників країн СНД у концептуальному просторі соціогуманітарного знання; позначено перспективні лінії розвитку маргінального питання; виділено основні тенденції у контексті наявних трактовок терміна “маргінальність”, представлено три основні форми існування маргінальності, що присутні у міждисциплінарному контексті.

Автор виділяє позитивні моменти у дослідженні маргінального питання філософсько-культурологічного тлумачення, наприклад, орієнтація на переборення традиційної парадигми соціологічного мислення, тобто зняття етнічної коннотації – за способом самоорганізації, маргінал не стільки “територіальний”, скільки соціокультурний феномен; а також розвиток ідеї уявлення маргінальності як “еволюційної універсалії” у системі нормативних та ціннісних структур суспільства та ін.

Обгрунтовуючи звернення до внутрішнього дискурсу установ пенітенціарного типу, автор припускав, що цінності об’єктивуються в усіх суспільних інститутах та явищах. Саме у такому контексті розглядаються моральні орієнтації та постанови, що санкціонують системи покарання як відображення духу суспільства, ідейного його змісту (настанови, ідеали та ін.). У той момент, коли суспільство, зацікавлене у самозбереженні, апелює до необхідності реформ, втілюється нова система санкцій, яка витискує зжиті на попередніх етапах еволюції цінності та норми. У маргінальні періоди, коли цінності минулого втрачають сенс, а нові постійно блокуються, необхідно звертатись до досвіду власної історії, до окремих її фрагментів і складових, які розкривали б закономірності тенденцій соціального буття та вказували на чинники, що сприяють розвитку суспільства.

У другому розділі “Аксіологічний портрет маргінального “суб’єкта-особистості” позначено феноменологічні відмінності поняття “маргінальність” від категорій “екстремальна ситуація”, “перехідний період”, “криза”, а також сутнісну відмінність маргінального “суб’єкта-особистості” в етико-аксіологічному аспекті від тлумачень у соціології та психології.

Автор виділяє сукупність маргінальних ознак, які інтегруються в умовах аксіологічної дивергенції і елімінуються в аксіосфері стабільного соціокультурного утворення, тобто при аксіологічній “регенерації”.

Архітектоніку аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості” представлено в описі процесу ціннісного осмислення дійсності.

Розділ складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Маргінальність в оцінці сучасної ситуації. Феноменологічні відмінності маргінального і екстремального” автор коротко зупиняється на ознаках, що відрізняють феномен маргінальності від таких соціокультурних явищ, як перехідний період і криза, зазначаючи, що розрізнення цих явищ є не тільки цікавим, але й методологічно перспективним. Автор з’ясовує цю відмінність, яка, на його думку, полягає у тому, що маргінальність і криза диференційовані за сприйняттям, “емпіричною свідомістю”. Відчування кризи – особлива модель, воно ретроспективно орієнтоване й, крім того, слід зважати на факт зачарованості образами кризи, культурного катастрофізму. Відчування маргінальності – перспективне, маргінальність акцентує себе у соціокультурному середовищі як потенційну можливість.

Названо та прокоментовано ті вихідні маргінальні ознаки, на основі яких маргінальність інтерпретується як ситуація плюралізму та “гранично досяжний максимум” переваг в основах аксіологічних, гносеологічних, методологічних, в їх вільній конкуренції при знятті ідеологічної та дискурсивної коннотацій.

Потім автор переходить до основної мети розділу, де робить акцент саме на феноменологічних відмінностях маргінального та екстремального. Автор вважає, що такі принципово різні категорії як “маргінальність” та “екстремальна ситуація” одначе порівнянні. Маргінальна ситуація та етично навантажена екстремальна ситуація вивчаються у зв’язку з проблемами соціалізації, адаптації, аксіологічного вибору, які утворюють загальне проблемне поле. Проте цим їх схожість вичерпується. Екстремальна ситуація зі своїм специфічним набором цінностей розкриває різноманітність світу цінностей, пояснює, які широкі його межі та виступає альтернативою іншим життєвим ситуаціям. Тобто екстремальна ситуація – це переключення на іншу ціннісну групу (через певні обставини), яка здатна надати індивіду можливість реалізації цінностей у конкретній ситуації, що склалася, та вирішити її. Маргінальність – це одночасно стан плюралізму цінностей і “аксіологічного вакууму”, що вимагає заповнення останнього шляхом пошуку нових стандартів та вироблення нових стереотипів в аксіологічній практиці. Підводячи певні підсумки дослідження, автор констатує, що інваріантом аксіосфери маргінального виступає екстремальна ситуація моральної специфіки – “екзистенціальний вакуум” – в авторській інтерпретації це втрата аксіологічної цілісності.

У другому підрозділі “Архітектоніка аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості” основне завдання автор убачає у тому, щоб виявити види цінностей та показати, чому саме вони утворюють аксіосферу маргінального “суб’єкта-особистості”.

На це питання автор намагається відповісти, використовуючи теоретичний матеріал екстремальних субкультур, тобто субкультур на рівні соціальних інститутів примусового характеру інтеграції. Спочатку автор експлікує поняття “субкультура”, не окреслене як власне філософська категорія у досвіді філософії, але достатньо розроблене в етнографії, культурології і особливо у соціології. Аналіз теоретичної частини проблеми дозволяє сформулювати тезу про те, що зміст поняття “субкультура” (мається на увазі субкультури у межах однієї історичної долі) утворюється сукупністю наступних ознак: характер антитези “свої-чужі” – агресивний / компліментарний, характер світоглядної орієнтації – конвенціональний / неконвенціональний; характер інтеграції – на основі добровільних асоціацій / на основі примусу; характер статусу – формальний / неформальний.

Екстремальна субкультура виступає базовою категорією даного розділу та є тією основою, на якій автор послідовно розгортає аналіз аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості”.

Вибір екстремальної субкультури зумовлено тим, що в її умовах культурна самоідентифікація індивіда не може бути цілісною і однозначною, оскільки втрату аксіологічної цілісності зумовлено специфікою самої субкультури.

Сформульовані у контексті аналізу екстремальних субкультур висновки можуть мати прикладне застосування та значення теоретичного характеру, зокрема, для таких цілей: розглядання екстремальних субкультур у світлі реконструкції соціальних утворень, а також для обгрунтування формування етики екстремальних ситуацій.

Автором виділено цінності й ті види діяльності ціннісного осмислення, які визначають духовну мотивацію поведінкових актів маргінального “суб’єкта-особистості”. Це – стратегічний вид діяльності, що характеризує специфічність ціннісної орієнтації, де реалізуються цінності відношення; творчий акт футуристичних цінностей, які зв’язані з моделюванням майбутнього як об’єкта цінностей і прообразу самого “суб’єкта-особистості”, яким він себе бачить; екзистенціальна діяльність, у просторі якої актуалізуються екзистенціальні цінності, здійснюються пошук і формування сенсу життя на основі самосвідомості та духовної практики перетворення людиною самої себе.

Таким чином, складається уява про архітектоніку аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості”, співвідносної з аксіосферою немаргінального “суб’єкта-особистості”. Проте якщо у системі останнього можлива інша структура аксіосфери, у відповідності з характером детермінації оцінюваних сфер реального буття й художнього вимислу (естетичні, художні цінності та ін.), то для маргінального “суб’єкта-особистості” вона (інша аксіосфера) відокремлена, відчужена від нього. В аксіосфері маргінального “суб’єкта-особистості” значущими, на думку автора, є саме виділені ним цінності, які актуалізуються та наповнюються специфічним змістом у відповідності з імперативом духовної діяльності – прагненням до змісту шляхом відтворення аксіологічної цілісності.

У третьому розділі “Аксіологічні інваріанти маргінального” узагальнено інваріанти аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства”, що одержані на базі проміжних результатів дослідження, та виявлено нові інваріанти; показано необхідність зміни рівня абстракції маргінального суб’єкта; відтворено основні моменти, які визначають сутнісний зміст феномена маргінальності.

Розділ складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Місце та роль способу взаємодії “соціальне-індивідуальне” в аксіосфері “суб’єкта-суспільства” автор обгрунтовує тезу про можливість конструювання абстрактної моделі, яка відтворює теоретичну структуру маргінальності відносно стабільного соціокультурного утворення за аксіологічними критеріями, шляхом аналізу ціннісного диспозитива, що характеризує функціонування аксіосфери маргінального “суб’єкта-суспільства”.

Зміст і форма ціннісного диспозитива визначає, на думку автора, спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне”, оскільки останній оформлює (відповідно з певним типом мислення та суспільною думкою про різні соціокультурні феномени) усі види діяльності “суб’єкта-суспільства”: пізнання, практику, художню творчість, ціннісне осмислення дійсності.

Для обгрунтування своїх тверджень автор аналізує спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне” й сутнісний його компонент – внутрішній дискурс установи – у контексті епохи Просвітництва бо, спираючись на досягнення соціально-філософської думки (Х.Ортега-і-Гассет, Р.Гвардіні, М.Фуко), автор приходить до висновку, що сучасний спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне” є таким, яким він остаточно сформувався у дев’ятнадцятому столітті.

Спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне” визначено як постійну тематизацію та ініціювання засобів вуалювання протиріч між цінностями декларованими та реалізованими. Автор приходить до висновку (апелюючи до робіт М.Фуко), що найбільш яскравим вираженням механізмів, які забезпечують функціонування сучасного способу взаємодії “соціальне-індивідуальне”, є пенітенціарна установа як соціальний інститут. Автор виявляє фактори, що спонукали певні соціальні групи кінця дев’ятнадцятого століття до судово-адміністративних перетворень, а також фактори, завдяки яким основна ідея просвітницького проекту Кримінального права не змогла зберегти самототожність і виявилась спроможною тільки до відтворення все нових і нових засобів вуалювання протиріч між декларованим та реалізовуваним.

Автор виявляє джерела категоріальної сили аксіологічних позицій у суспільстві, закони зміни тенденцій аксіологічної орієнтації, показуючи, що пануючі аксіологічні погляди не спонтанні, а підкоряються певним закономірностям.

Аксіогенез у маргінальних умовах, одночасно зумовлений та зумовлюючий спосіб взаємодії “соціальне-індивідуальне”, розгортається у процесі становлення різних теоретичних дискурсів новаторів-консерваторів, передових особистостей –мас.

Широкий ілюстративний матеріал, на думку автора, повинен аргументувати

такі інваріанти: перверсія* побутового, що розповсюджується на всі сфери діяльності маргінального “суб’єкта-суспільства”, та дискурсивну “нерівноправність”, а також такий тип діяльності ціннісного осмислення дійсності, який було названо пророчою діяльністю.

В аксіосфері маргінального “суб’єкта-суспільства” на етапі аналізу способу взаємодії та його ролі в аксіосфері “суб’єкта-суспільства” було виявлено наступні інваріанти: критика засобів вуалювання протиріч між цінностями, що декларуються та тими, що реалізуються і, одночасно, тематизація нових засобів; стихійність моделей дискурсу, що складаються; перверсія соціокультурних форм; дискурсивна “нерівноправність”.

У другому підрозділі “Ціннісний диспозитив в умовах маргінальної топіки” автор звертається до виявлення складу цінностей, з яких починається процес маргіналізації ціннісного диспозитива.

“Суб’єкт-суспільство” в аксіосфері маргінального представлено як суб’єкт модернізації, тобто симбіоз панівної еліти, висхідної соціальної групи (класу), а також верств, що її підтримують, та інтелектуалів. У відповідності з різновидами суб’єкта модернізації виділено форми його діяльності; охарактеризовано зміст, форму, функції та ієрархічну структуру ціннісного диспозитива, зміст якого – ідеалогічне (від ідеал), а емоційна форма має екзистенціальний характер. Функція ціннісного диспозитива в аксіосфері маргінального полягає у пошуку діалектичного сполучення абсолютного та відносного, стійкого та мінливого, інваріантного та варіабельного. Спектр цінностей: екзистенціальні (цінності, зв’язані з пошуком та рефлексією змісту життя); футуристичні (цінності “потрібного майбутнього”); “псевдосакральні” (цінності “буття порядку”); відношення (характеризують ціннісні орієнтації суб’єкта у соціокультурному середовищі); модернізації (цінності, які ініційовано соціокультурними процесами, що характеризуються підсиленням спеціалізації та диференціації праці, формуванням політичних інститутів сучасного типу, відкритою сертифікаційною системою та ін.).

Таким чином, при розгляданні ціннісного диспозитива автором виділено в аксіосфері маргінального “суб’єкта-суспільства”:

- суб’єкт аксіосфери маргінального – суб’єкт модернізації;

- форми діяльності суб’єкта модернізації;

- цінності;

- аксіологічні інваріанти.

_______________________

* від perversion (англ.) – перекручення, відхилення, збочення.

У ході авторської систематизації та інтерпретації соціокультурного феномена маргінальності було виділено у вигляді деяких опозицій два модуси, що характеризують та формують аксіосферу маргінального “суб’єкта-суспільства”.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації сформульовано узагальнюючі підсумки, акцентовано значущість розробки методологічних принципів маргінального питання; відмічено важливість дослідження маргінального феномена в умовах конституювання нової структури та змісту ціннісної свідомості.

Результати дисертаційного дослідження конкретизовані в наступних висновках:

1.

2. Архітектоніку аксіосфери маргінального “суб’єкта-особистості” подано на основі аналізу діяльності ціннісного осмислення дійсності у контексті екстремальних субкультур, з виявленням суттєвої відмінності маргінального “суб’єкта-особистості” від уявлень, існуючих у соціології та психології.

3. Аксіосферу маргінального “суб’єкта-суспільства” досліджено на основі введеної у роботу категорії ціннісного диспозитива як системи суб’єктно-об’єктних відношень. При експлікації поняття “ціннісний диспозитив” враховано напрацювання представників діяльнісного підходу до вивчення культури. Виявлено, що зміст ціннісного диспозитива маргінального – ідеалогічний (від ідеал), оскільки мова йде про моделювання реальності у системі понятійних конструкцій, що надбудовуються над повсякденним уявленням про світ. Емоційна форма ціннісного диспозитива має екзистенціальний характер.

4. В аксіосфері маргінального “суб’єкта-суспільства” виділено суб'єкт аксіосфери маргінального – суб'єкт модернізації, його типи; форми діяльності суб'єкта модернізації, її види; цінності, їх спектр; аксіологічні інваріанти.

5. Сутнісний зміст маргінального визначено такими моментами:

1) маргінальність не є повна відсутність цінностей або їх оформлення, коли старі цінності (а точніше засоби та форми їх втілення) потонули б у бутті та перестали заявляти про себе у безпосередній формі; 2) безпосередньою інтенцією та внутрішнім змістом маргінального є модернізація; 3) діалектична властивість маргінального міститься у притаманній їй свободі вибору, у тому, що реальність маргінального є потенційна можливість; 4) маргінальність як аксіологічна дивергенція – минулої аксіосфери як цілокупності цінностей з втратою відчуття компліментарності як до заданого рівня ціннісної ієрархії, так і до ціннісних орієнтацій минулого, – розгортається в умовах зняття ідеологічної і дискурсивної коннотацій.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях:

1.

1.

1.

1.

1.

1.

АНОТАЦІЇ

Гордієнко-Митрофанова І.В. Інваріанти аксіосфери маргінального (на прикладі пенітенціарних установ). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. – Харківський військовий університет, Харків, 1999.

Дисертацію присвячено дослідженню аксіосфери маргінального – виявленню аксіологічних інваріантів маргінального суб’єкта.

За вихідний принцип розуміння діяльності ціннісного осмислення дійсності з урахуванням діяльнісного підходу до вивчення культури прийнято опозицію “традиції-інновації”, яка дозволяє інтерпретувати маргінальність як поняття, що висловлює діалектику розвитку культури – заперечення однієї (старої) та самоствердження другої (нової) системи способів реалізації цінностей та форм їх подання у соціокультурній реальності. Для обгрунтування своїх основних положень автор, звертаючись до методологічних принципів “поетапної” соціальної інженерії, аналізує аксіосферу маргінального через ціннісний диспозитив (систему суб’єктно-об’єктних відношень) на основі ілюстративного матеріалу пенітенціарних установ.

В аксіосфері маргінального “суб’єкта-суспільства” виділено суб’єкт аксіосфери маргінального – суб’єкт модернізації, його типи; форми діяльності суб’єкта модернізації, її види; цінності, їх спектр; аксіологічні інваріанти.

Остаточне уявлення дисертанта про маргінальність не має розбіжностей з більшістю вже існуючих визначень цього явища у роботах з маргінальної проблематики.

Ключові слова: маргінальність, аксіосфера, внутрішній дискурс установи, ціннісний диспозитив, маргінальна соціальна топіка, “суб’єкт-суспільство”, “суб’єкт-особистість”.

Гордиенко-Митрофанова И.В. Инварианты аксиосферы маргинального (на примере пенитенциарных учреждений). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03. – социальная философия и философия истории. – Харьковский военный университет, Харьков, 1999.

Диссертация посвящена исследованию аксиосферы маргинального – выявлению аксиологических инвариантов маргинального субъекта.

В качестве исходного принципа понимания деятельности ценностного осмысления действительности с учетом деятельностного подхода к изучению культуры взята оппозиция традиции-инновации, которая позволяет интерпретировать маргинальность в её новом значении как социокультурный феномен, преодолевая дескриптивный контекст этно-социальных процессов. В результате исследований аксиологических оснований маргинального субъекта установлено, что в современном социогуманитарном знании маргинальная проблематика носит фрагментарный характер. В настоящей работе основные парадигмы маргинальности базируются на выделенных аксиологических инвариантах, воспроизводящих теоретическую модель аксиосферы маргинального.

Для обоснования основных положений привлекаются методологические установки “поэтапной” социальной инженерии (К.Поппер) и методологические принципы изучения аксиологических оснований (М.С.Каган, В.С.Семёнов и др.).

В работе показана необходимость смены уровня абстракции маргинального субъекта (с “субъекта-личности” на “субъект-общество”) в