МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Одеський державний економічний університет

Антоненко Оксана Ігорівна

УДК 364(477.54)

Розвиток СиСтеми Соціального захисту

населення Регіону

Спеціальність 08.09.01 – демографія, економіка праці, соціальна

економіка і політика

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата економічних наук

Одеса – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі менеджменту Харківського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м. Харків.

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

Коюда Віра Олексіївна,

Харківський національний економічний

університет Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри менеджменту, м. Харків

Офіційні опоненти: доктор економічних наук,

старший науковий співробітник

Макарова Олена Володимирівна,

Інститут демографії та соціальних

досліджень НАН України,

завідувач відділу соціальної політики, м. Київ

кандидат економічних наук,

Анненкова Олена Вікторівна,

Науково-дослідний центр індустріальних проблем

розвитку НАН України, старший науковий

співробітник відділу проблем розвитку

регіональної економіки, м. Харків

Провідна установа: Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра управління персоналом і економіки праці,

м. Донецьк

Захист відбудеться “10” січня 2007 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.055.02 Одеського державного економічного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 8.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Одеського державного економічного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 65026, м. Одеса, вул. Преображенська, 8.

Автореферат розісланий “7” грудня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент В.Г. Баранова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Трансформаційні прояви сучасних економічних перетворень актуалізували соціальні проблеми: значну диференціацію населення, дефіцит державного бюджету, безробіття, інфляцію, бідність тощо. Ці явища спровокували падіння рівня життя більшості громадян у всіх регіонах України та, відповідно, обумовили зростання чисельності соціально незахищеного населення. Необхідною умовою розв’язання цих проблем є здійснення такої соціальної політики держави у сфері соціального захисту, яка б сприяла підвищенню рівня життя населення та не стримувала економічне зростання. Тому пріоритетного значення набуває формування та розвиток національної системи соціального захисту населення. Реформування існуючої системи соціального захисту повинне відбуватися не тільки на загальнодержавному, а й на регіональному рівнях. Для вирішення таких масштабних завдань не обійтися без активізації роботи комерційного та недержавного некомерційного секторів у сфері соціального захисту.

Питання соціального захисту населення, соціальної політики, соціального ризику були і все ще залишаються об’єктом та предметом наукових досліджень. Різні аспекти з питань соціальної політики досліджували такі вчені, як Н.Абакумова, О.Анненкова, О.Балакірєва, М.Волгін, Г.Задорожний, А.Колот, Е.Лібанова, О.Палій, Н.Рімашевська, В.Скуратівський, Г.Слезінгер, Є.Холостова та ін. Теоретичні й практичні дослідження економічних проблем системи соціального захисту населення та соціального ризику висвітлювалися в роботах вітчизняних і зарубіжних учених: В.Бідак, Н.Борецької, Т.Ганслі, І.Гнибіденко, Е.Гонтмахера, Л.Клівіденко, Ю.Кулікова, В.Лепи, О.Макарової, О.Непомнящого, О.Новікової, В.Новікова, В.Онікієнко, Т.Сааті, Ю.Шклярського тощо.

Незважаючи на суттєві досягнення науки та практики в цій галузі, низка питань є нерозкритою. В наукових працях з питань соціальної політики й соціального захисту населення відсутня єдність поглядів щодо теоретичних і методичних основ системи соціального захисту населення, зокрема визначення поняття “соціальний захист населення” та його елементів (об’єктів, суб’єктів, форм і видів його здійснення й т.ін.). Через недостатність розробок теоретичних основ соціального захисту спостерігаються значні розбіжності у визначенні його сутності та змісту, що знижує ефективність соціального управління. Крім того, недостатньо розроблено теоретичну й методичну базу оцінки партнерських відносин між державою і недержавним некомерційним сектором економіки у сфері соціального захисту населення. Наявність цих проблем обумовила вибір теми й актуальність дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є складовою частиною науково-дослідних робіт Харківського національного економічного університету, зокрема тем: “Організаційно-економічне забезпечення розвитку підприємства в сучасних умовах” (номер держреєстрації 0104U00931), у межах якої здобувачем були досліджені та проаналізовані показники стосовно соціального захисту населення й розроблені рекомендації щодо вдосконалення існуючої системи соціального захисту; “Концепція управління в умовах транзитивної економіки” (номер держреєстрації 0105V003089), де здобувачем було досліджено понятійно-категоріальний апарат стосовно соціального захисту населення та надані пропозиції щодо його систематизації.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методичних основ та надання практичних рекомендацій щодо розвитку системи соціального захисту населення регіону.

Відповідно до мети дослідження в дисертаційній роботі було передбачено вирішення наступних завдань:

проаналізувати теоретичні аспекти соціальної політики в умовах трансформаційної економіки;

визначити сутність понять “соціальний захист населення” і “соціальне забезпечення” та їх взаємозв’язок;

розкрити зміст поняття “соціальний ризик” та запропонувати класифікацію соціальних ризиків;

виявити особливості діючої системи соціального захисту населення на державному й регіональному рівнях, провести аналіз основних видів державної соціальної допомоги стосовно їх відповідності соціальним гарантіям і знайти шляхи вдосконалення системи соціального захисту населення регіону;

розробити методичне забезпечення моніторингу та оцінки впровадження соціальних проектів громадських організацій на регіональному рівні.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є процеси розвитку системи соціального захисту населення на державному та регіональному рівнях в умовах трансформаційної економіки.

Предметом дослідження є елементи системи соціального захисту населення на державному й регіональному рівнях.

Методологія та методика дослідження. Теоретичним і методологічним підґрунтям дослідження виступають положення сучасної економічної теорії, наукові роботи зарубіжних, а також вітчизняних вчених.

У процесі дослідження використовувалися різні методи, а саме: системного підходу та морфологічного аналізу – для розкриття сутності й змісту понять “соціальний захист населення”, “соціальне забезпечення”, “соціальна допомога”, “соціальне страхування”; класифікації – для класифікації соціальних ризиків; порівняння – для порівняння фактичних даних звітного року з даними попереднього року; рядів динаміки – для характеристики зміни в часі досліджуваних показників державної соціальної допомоги; таксономічний метод – для формування інтегрального показника оцінки рівня впровадження соціальних проектів громадських організацій; аналізу ієрархій – для визначення вагомості окремих показників – складових інтегрального показника оцінки рівня впровадження соціальних проектів громадських організацій; соціологічного дослідження – для розробки методичного забезпечення співробітництва виконавчих органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій з громадськими організаціями у сфері соціального захисту населення; графічний – для наочного зображення та схематичного подання матеріалу дисертаційного дослідження.

Інформаційною базою дослідження є чинне законодавство України; матеріали Держкомстату України, Міністерства праці та соціальної політики України, Головного управління статистики в Харківській області, Управління праці та соціального захисту населення Департаменту гуманітарних та соціальних питань Харківської міської ради; наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених; матеріали науково-практичних конференцій.

Наукова новизна результатів дослідження. Відповідно до мети дисертаційної роботи наукові результати, що одержані автором та складають предмет захисту, полягають у наступному:

вперше:

розроблено систему показників оцінки рівня впровадження соціальних проектів громадських організацій та їх співробітництва з виконавчими органами місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій, яка враховує якісні й кількісні параметри реалізації соціальних проектів, що фінансуються з бюджетних коштів;

удосконалено:

визначення поняття “соціальний захист населення” як системи законодавчо закріплених економічних, соціальних, правових гарантій і заходів щодо захисту населення від соціальних ризиків з урахуванням того, що суб’єктами соціального захисту є державний, приватний та недержавний некомерційний сектори економіки;

систему моніторингу громадських організацій – партнерів виконавчих органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій в розрізі їх соціальних проектів на основі обґрунтування переліку показників і методів оцінки, що дозволить сформувати інформаційну базу та приймати ґрунтовні рішення щодо подальшого співробітництва;

класифікацію видів соціальних ризиків через уведення наступних класифікаційних ознак: сфери діяльності суб’єктів ризику, кількості настання ситуацій ризику, характеру наслідків для суб’єктів, характеру обліку, масштабу події (рівню виникнення), що дало можливість більш повно розкрити сутність соціального ризику й обґрунтувати напрямки розвитку системи соціального захисту населення;

дістали подальшого розвитку:

визначення поняття “соціальне забезпечення” за рахунок розмежування понять “соціальне забезпечення” і “соціальний захист населення” та встановлення взаємозв’язків між ними, що відображає сучасний зміст цього поняття і дає можливість виділити соціальне забезпечення як систему державного соціального захисту населення;

обґрунтування основних організаційно-правових форм і видів соціального захисту, встановлення їх взаємозв’язку на основі побудови матриці відповідності для структурування системи соціального захисту населення.

Практичне значення отриманих результатів є в тому, що використання викладених теоретичних положень і практичних рекомендацій дозволить розвинути та вдосконалити систему соціального захисту населення. Перш за все, практичне значення дослідження полягає в розробці й апробації методичного забезпечення системи моніторингу та оцінки рівня впровадження соціальних проектів громадських організацій.

Запропоновані в дисертації висновки та рекомендації, що носять прикладний характер, а саме: удосконалення системи звітності громадських організацій – партнерів виконавчих органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій (Форма №1 “Звіт громадської організації-переможця конкурсу соціальних проектів” і Форма №2 “Звіт про співпрацю громадських організацій з виконавчими органами місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій”), а також методика оцінки рівня впровадження соціальних проектів громадських організацій, впроваджено в роботу Управління праці та соціального захисту населення Департаменту гуманітарних та соціальних питань Харківської міської ради (довідки №953/13 від 26.05.2006 року та №954/13 від 26.05.2006 року), Головного управління праці та соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації (довідки №05-22/2501 від 25.05.2006 року та №04-22/2501 від 25.05.2006 року).

Отримані в дисертації результати та методологічні положення були використанні в навчальному процесі Харківського національного економічного університету під час викладання дисциплін “Соціальна політика”, “Ринок праці” й “Державне регулювання зайнятості” (довідка № 86/09-127 від 21.04.2006 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною науковою роботою. Всі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в роботі використано тільки ті положення, що є особистим внеском здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження апробовано на українських і міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема “Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування” (Дніпропетровськ, 2003), “Економіка підприємства: проблеми теорії та практики” (Дніпропетровськ, 2004), “Сучасні проблеми фінансово-господарського контролю” (Кривий Ріг, 2005), “Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти” (Запоріжжя-Дніпропетровськ, 2005), “Державне регулювання та місцеве самоврядування” (Харків, 2005), “Динаміка наукових досліджень – ’2006” (Дніпропетровськ, 2006). Результати апробації були оприлюднені шляхом видання двох інформаційних листків у Харківському центрі науково-технічної та економічної інформації.

Публікації. Основні результати і висновки дисертації знайшли відображення в 13 наукових роботах, 7 з яких опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Загальний обсяг публікацій – 3,35 д.а., особисто автору належить 2,95 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний зміст роботи викладено на 165 сторінках, включаючи 25 таблиць – на 14 сторінках, 32 рисунки – на 17 сторінках. Список використаних джерел із 260 найменувань розміщується на 23 сторінках, 15 додатків – на 59 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано загальну характеристику дисертаційної роботи, обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, визначені мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну й практичне значення, зазначено інформацію про їх апробацію та впровадження в практику.

У першому розділі – “Теоретичні основи соціального захисту населення як напрямку соціальної політики” – розглядаються теоретичні аспекти соціальної політики в умовах трансформаційної економіки, уточнено понятійно-категоріальний апарат соціального захисту населення, зокрема визначено та класифіковано підходи до трактування поняття “соціальний захист населення”, на підставі яких сформульовано визначення цього поняття; обґрунтовані основні організаційно-правові форми й види соціального захисту населення на основі теоретичного узагальнення, а також встановлено відповідність організаційно-правових форм і видів соціального захисту населення; розкрито співвідношення понять “соціальний захист населення” та “соціальне забезпечення”; запропоновані класифікаційні ознаки соціальних ризиків та їх види.

Соціальна політика в Україні переживає серйозні трансформаційні процеси, які викликані кардинальною перебудовою економічної та політичної системи суспільства, його інтенсивною стратифікацією. Соціальній політиці, на думку автора, властиві свої особливості, серед яких слід виділити наступні: збереження і підтримка діючих систем життєзабезпечення населення та поступовий процес їх розширення за рахунок нових форм, адекватних ринковій економіці; поступовість у реформуванні соціальної сфери; органічне поєднання соціальної політики з економічними реформами; необхідність співробітництва держави з приватним і недержавним некомерційним секторами економіки; пріоритетне значення соціального захисту населення.

Соціальний захист населення є основною частиною соціальної політики будь-якої держави та найважливішим її напрямком. На сьогодні в нормативно-правових актах та спеціальній літературі не існує єдиної точки зору стосовно тлумачення поняття “соціальний захист населення”. Тому автором було визначено та узагальнено існуючі підходи до трактування поняття “соціальний захист населення” за допомогою складання морфологічної матриці, запропонована їхня класифікація за наступними ознаками: змістом, складовими елементами, об’єктами, суб’єктами і метою. Було встановлено, що об’єктами соціального захисту населення є все населення країни без винятку, а суб’єктами – державний, приватний та третій (недержавний некомерційний) сектори економіки. Під третім сектором розуміється сукупність незалежних (недержавних), створених за ініціативою засновників, структур, не спрямованих на здобуття прибутку або влади. Таким чином, система соціального захисту населення охоплює все середовище існування людини та є важливим елементом соціально-економічних відносин.

Аналіз існуючих точок зору стосовно поняття “соціальний захист населення” дозволив запропонувати його визначення в більш розгорнутому та деталізованому вигляді – як систему законодавчо закріплених економічних, соціальних, правових гарантій і заходів (сукупність організаційно-правових форм та видів) щодо захисту населення від соціальних ризиків; складову соціальної політики й цілеспрямовану діяльність державного, приватного та недержавного некомерційного секторів економіки з метою забезпечення добробуту, умов для гідного життя людини, розвитку її особистості й соціальної стабільності в суспільстві. Рекомендується використовувати запропоноване визначення при розробці нормативно-правових актів у сфері соціального захисту населення.

Дослідження та аналіз стосовно питання переліку форм і видів соціального захисту показали відсутність однозначності та наявність розмаїтості в цьому переліку. Також, виявлено, що соціальному захисту населення властиві різні організаційно-правові форми як способи організації системи. Основними формами соціального захисту населення є соціальна допомога та соціальне страхування. Головна відмінність між ними полягає в джерелах фінансування, функціях і ролі держави в їх організації й діяльності. Форми, у свою чергу, можуть виступати в різних видах соціального захисту населення: соціальних виплатах (пенсіях, допомогах, компенсаціях, стипендіях); пільгах; субсидіях; соціальних послугах. Було уточнено та конкретизовано відповідність форм і видів соціального захисту населення (табл. 1), згідно з якою соціальне страхування може надаватись у виді пенсій, допомог, компенсацій і соціальних послуг страхового характеру, соціальна допомога – у виді пенсій, допомог, стипендій, компенсацій, пільг, субсидій та соціальних послуг іншого походження.

На підставі визначення спільних і відмінних рис встановлено співвідношення понять “соціальне забезпечення” та “соціальний захист населення” (табл. 2). Соціальне забезпечення є системою державного соціального захисту населення, яка складається з сукупності державних форм (соціального страхування й соціальної допомоги) і видів соціального захисту.

Таблиця 1

Відповідність організаційно-правових форм та видів соціального

захисту населення

Види

Форми | Соціальні виплати | Пільги | Субсидії | Соціальні послуги

пенсії | допомоги | стипендії | компенсації

Соціальне страхування | + | + | + | +

Соціальна допомога | + | + | + | + | + | + | +

Таблиця 2

Характеристика понять “соціальне забезпечення” та “

соціальний захист населення”

Складові елементи | Поняття

соціальне забезпечення | соціальний захист населення

Суб’єкти | Держава в особі державних і місцевих органів влади | Державний, приватний та третій сектори економіки

Об’єкти | Громадяни, які працюють за наймом, члени їх сімей та непрацездатні особи | Усе населення, без винятку

Мета (системо-утворюючий фактор) | Підтримка повноцінного соціального статусу громадян, вирівнювання їх доходів у випадках, визначених законодавством | Забезпечення добробуту, умов для гідного життя та розвитку особистості, соціальної стабільності кожної людини

Джерела фінансу-вання | Кошти: бюджетів усіх рівнів, державних цільових фондів | Кошти: бюджетів всіх рівнів, державних цільових фондів, підприємств та організацій, недержавних некомерційних організацій, міжнародної фінансової та гуманітарної допомоги

Соціальний захист населення здійснюється за наявності ситуацій соціального ризику як передумови розвитку системи соціального захисту. Соціальний ризик має наступні особливості: присутність у повсякденному житті людини на відміну від інших видів ризиків; велика ймовірність появи одночасно ситуації ризику для значної частини населення. Пропонується доповнити існуючу класифікацію соціальних ризиків наступними ознаками та видами ризику (табл. 3). Ця більш розширена класифікація соціальних ризиків надасть можливість поглибити розуміння соціального захисту населення в цілому і сприяти його розвитку та вдосконаленню.

Таблиця 3

Запропоновані класифікаційні ознаки та види соціальних ризиків

Класифікаційні ознаки | Види ризиків

За сферою діяльності суб’єктів ризику | Професійні та непрофесійні (побутові)

За кількістю настання ситуацій ризику | Одноразові та багаторазові

За характером наслідків для суб’єктів | Негативні та нульові

За характером обліку | Внутрішні та зовнішні

За масштабом події (рівнем виникнення) | Мікрорівень, галузеві, міжгалузеві, регіональні, державні та глобальні

У другому розділі – “Діюча система соціального захисту населення” – проаналізовані особливості системи соціального захисту населення на державному та регіональному рівнях, зокрема нормативно-правових актів, структури органів управління системою соціального захисту, обсягів фінансування, здійснено аналіз основних видів соціальної допомоги щодо їх відповідності державним соціальним гарантіям, а також проведено аналіз співробітництва органів місцевого самоврядування м. Харкова з громадськими організаціями.

На підставі існуючих нормативно-правових актів України, наукових видань тощо було систематизовано основні види державного соціального захисту населення України із розподілом їх за основними формами. Виявлено, що на сьогодні в Україні відсутні системні, комплексні закони, що визначають єдині вимоги до видів і форм соціального захисту населення; умов, розмірів, порядку призначення та виплати соціальних допомог, пільг, субсидій і соціальних послуг і, як наслідок, немає одноманітності термінології, єдності й обґрунтованості підходів до умов надання та їх розмірів.

Результати проведеного дослідження свідчать, що система законів України стосовно соціального захисту населення не є відокремленою в спеціальний підрозділ права, а належить до різних галузей законодавства, і це дещо ускладнює управління системою соціального захисту населення країни. Чинним нормативно-правовим актам, які визначають та регулюють систему соціального захисту населення, притаманні такі основні риси: розгалуженість; недостатнє регулювання діяльності громадських організацій на ринку соціальних послуг; ускладненість структури органів управління системою соціального захисту населення на державному і регіональному рівнях.

Витрати на фінансування різних видів соціального захисту населення становлять значну частину сукупних витрат держави. Протягом п’ятнадцяти років (1990 – 2005 рр.) витрати на соціальний захист населення коливалися в межах від 11,2% до 31,5% усіх витрат Державного бюджету України та від 3,2% до 12,2% ВВП країни. Автором було розраховано середній рівень державних витрат на соціальний захист у загальних видатках Державного бюджету, який складав близько 17,3% (середній рівень таких витрат у рамках Євросоюзу становить 27,0%, у Швеції близько 33,0%). З огляду на це необхідно відзначити, що в Україні існував і досі існує постійний дефіцит фінансових ресурсів для забезпечення належного соціального захисту населення. Незважаючи навіть на те, що видатки Державного бюджету на соціальний захист та соціальне забезпечення постійно збільшуються.

Існуючі розміри основних видів соціальної допомоги практично не забезпечують прожиткового мінімуму. Проблеми в системі державної соціальної допомоги, перш за все, пов’язані з низьким рівнем соціальних пенсій, соціальних допомог та інших соціальних виплат, що визначається дефіцитом ресурсів в Державному бюджеті; порівняльним підходом до надання різних видів соціальної допомоги, особливо пенсій і пільг; розгалуженістю системи забезпечення різних видів соціальної допомоги, безадресним наданням багатьох видів; наявністю заборгованості за деякими видами соціальної допомоги. За таких умов сучасна система соціального захисту населення не виконує повною мірою своєї економічної функції.

Важливу роль у розвитку системи соціального захисту населення відіграють регіони, оскільки на сучасному етапі не обійтися без активізації місцевої громади у вирішенні проблем соціальної сфери. Окремі регіони повинні взяти на себе значну частину функцій у розробці та, особливо, у реалізації заходів із соціального захисту населення. Тільки за умови цілеспрямованих послідовних зусиль центральних і регіональних органів влади можливо сформувати достатньо ефективну систему соціального захисту населення.

На регіональному рівні соціальний захист має свої особливості. Так, власні та делеговані повноваження органів місцевого самоврядування м. Харкова у сфері соціального захисту населення відображаються в рамках щорічної Комплексної програми соціального захисту населення, основним джерелом фінансування якої є міський бюджет. Необхідно відмітити, що спостерігається суттєве збільшення (у 8,9 раза) обсягів фінансування заходів із соціального захисту населення на протязі 10 років (1996 – 2005 рр.). Однак незважаючи на це, коштів на фінансування заходів з соціального захисту населення м. Харкова постійно не вистачає. Одна з причин – вичерпання резервів збільшення видатків міського бюджету на соціальну сферу. Хронічний дефіцит бюджетних коштів на фінансування заходів із соціального захисту населення в регіонах (в тому числі в Харківському) та в Україні в цілому потребує впровадження нових форм і видів соціального захисту й пошуку нових джерел фінансування соціальної сфери, і, насамперед, за рахунок другого – комерційного та, особливо, третього секторів. Одним із шляхів залучення коштів до соціальної сфери Харківського регіону є співробітництво виконавчих органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій з громадськими організаціями як найбільш поширеними представниками третього сектору.

Аналіз партнерських відносин між органами місцевого самоврядування й громадськими організаціями підтвердив наступні економічні переваги впровадження цієї форми соціального партнерства в Харківському регіоні: залучення додаткових коштів до сфери реалізації соціальних програм регіону, на здійснення яких спрямовані соціальні проекти, та, відповідно, зменшення навантаження на міський бюджет щодо фінансування соціальної сфери; економія коштів за рахунок зниження витрат на заробітну плату персоналу громадських організацій і розвиток волонтерського руху (залучені волонтери сприяють скороченню штату співробітників цих організацій); збільшення обсягу надання соціальних послуг, запровадження інноваційних соціальних послуг та відповідне розширення напрямків діяльності громадських організацій; підвищення якості соціальних послуг з боку громадських організацій.

У третьому розділі – “Удосконалення соціального захисту населення в Харківському регіоні” – удосконалено систему моніторингу соціальних проектів громадських організацій – партнерів органів місцевого самоврядування; запропоновано методичний підхід до оцінки рівня впровадження соціальних проектів (далі – РВСП) громадських організацій на підставі інтегрального показника, за допомогою якого можна оцінити виконання соціальних проектів, що фінансуються з бюджетних коштів; вибрано та обґрунтовано систему показників оцінки РВСП і співробітництва громадських організацій з органами місцевого самоврядування; проведено апробацію запропонованого методичного підходу до оцінки РВСП на прикладі регіонального конкурсу соціальних проектів м. Харкова.

Успішний розвиток партнерства між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями потребує наявності відповідної інформаційної бази й організації безперервного моніторингу партнерських відносин, методичного забезпечення оцінки партнерських відносин, яке було б узгоджено з чинним законодавством. Для проведення моніторингу органами місцевого самоврядування м. Харкова автором було розроблено та запропоновано до використання такі форми звітності: Форма №1 “Звіт громадської організації-переможця конкурсу соціальних проектів” (річна) і Форма №2 “Звіт про співпрацю громадських організацій з виконавчими органами місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій” (місячна) та інструкції щодо їх заповнення. Ці форми звітності враховують як загальну, так і поточну інформацію. Загальна інформація про громадську організацію-партнера залишається практично незмінною на протязі всього періоду реалізації соціального проекту. Інформація стосовно етапів впровадження соціальних проектів, яка відображається у Формі №2, по суті, навпаки, постійно змінюється. Тому рекомендується надавати цю інформацію щомісяця. Основна мета запровадження цих форм звітності – регулярне отримання оптимальної кількості об’єктивних та єдиних для всіх організацій даних, які дають більш повне й чітке уявлення про співробітництво в межах соціальних проектів. Це допоможе представникам виконавчих органів більш швидко, постійно та ефективно здійснювати за зазначеними позиціями моніторинг соціальних проектів.

Співробітництво органів місцевого самоврядування (органів місцевих державних адміністрацій) з громадськими організаціями потребує оцінки рівня впровадження соціальних проектів – переможців конкурсу. Складність та недосконалість системи оцінювання РВСП громадськими організаціями на різних етапах проведення конкурсу обумовили необхідність подальшого вдосконалення методичного підходу до визначення РВСП за етапами, послідовність яких наведено на рис. 1. Рекомендується здійснювати оцінку РВСП за допомогою таких критеріїв і відповідних їм показників (табл. 4), які були розроблені та запропоновані до використання.

Рис. 1. Методика розрахунку інтегрального показника РВСП

Таблиця 4

Показники оцінки рівня впровадження соціальних проектів

Позна-чення | Назва | Формула розрахунку | Примітка

Показники, які характеризують рівень досягнення мети проекту

Кв.п. | Коефіцієнт виконання проекту | кількість фактичних заходів

кількість заходів за планом | або розраховується експертним шляхом

Ко.ц.г. | Коефіцієнт охоплення цільової групи | фактична кількість клієнтів

потенційна кількість клієнтів | не розраховується для проектів з надання інформаційних послуг

Креакц. | Коефіцієнт реакції громадськості | позитивні відгуки – негативні відгуки

загальна кількість відгуків | або розраховується експертним шляхом

Показники, які характеризують рівень використання фінансових ресурсів

Кв.бюдж. | Коефіцієнт виконання бюджету проекту | сума (наданих бюджетних коштів + додатково залучених коштів) / сума бюджетних коштів згідно з договором про фінансування–

Кзал.к. | Коефіцієнт залучення коштів | сума додатково залучених коштів

сума, наданих бюджетних коштів–

Квитр. | Коефіцієнт витрат на одного клієнта | сума (наданих бюджетних коштів + додатково залучених коштів) /

кількість клієнтів, яким були надані послуги | не розраховується для проектів з кількістю клієнтів понад

1000 осіб

Показники, які характеризують рівень використання трудових ресурсів

Кзал.вол. | Коефіцієнт залучення волонтерів | кількість залучених волонтерів

кількість штатних співробітників | не розраховується для проектів, які не мають штатних працівників

Кнав роб. | Коефіцієнт навантаження робітників проекту | кількість залучених волонтерів

кількість клієнтів | не розраховується для проектів з кількістю клієнтів понад

1000 осіб

Ксер нав. | Коефіцієнт середнього навантаження на учасників проекту | Кількість (залучених волонтерів + штатних співробітників) / кількість клієнтів | не розраховується для проектів з кількістю клієнтів понад 1000 осіб

Показники, які характеризують рівень організації проекту

Кя.п.з. | Коефіцієнт якості планування заходів– | розраховується експертним шляхом

Кв.в.з. | Коефіцієнт вчасності виконання заходів– | розраховується експертним шляхом

Кзвіт | Коефіцієнт звітування– | розраховується експертним шляхом

Послідовність розрахунку інтегрального показника щодо оцінки РВСП наведено на рис. 2. Методика має практичну значущість, що підтверджено проведеною апробацією, яка виконувалась на інформаційних даних конкурсу соціальних проектів “Єдина соціальна мережа”, що проводився органами місцевого самоврядування м. Харкова в 2004 – 2005 роки. За відсутністю певних даних для оцінки РВСП було обрано такі найбільш вагомі коефіцієнти: Кв.п., Кзал.к., Квитр., Кзал.вол., Кнав.роб .

Рис. 2. Послідовність розрахунку інтегрального показника щодо оцінки соціальних проектів

З проведених розрахунків видно, що найбільшу інтегральну оцінку в 2004 році отримав Харківський обласний благодійний фонд “Каритас-Харків” (du=0,620). Показники Кв.п. та Квитр. (стимулятори) були найбільшими серед таких показників для усіх проектів, тобто відповідали значенням еталонного проекту. В 2005 році найвищу інтегральну оцінку (du=0,558 або 55,8% від еталонного проекту), як і в попередньому, отримав Харківський обласний благодійний фонд “Каритас-Харків”, другий за значенням інтегральний показник мав Харківський обласний благодійний фонд “Харитативна служба допомоги” (du=0,533), третій – Всеукраїнська громадська організація “Українська асоціація валеологів” (du=0,503).

Апробація рекомендованої методики оцінки РВСП дає можливість зробити аргументований відбір громадських організацій для подальшої поточної корекції проектів та надання рекомендацій стосовно їх співпраці з органами місцевого самоврядування. Застосування цієї методики дало можливість здійснити спробу комплексної оцінки рівня впровадження соціальних проектів – переможців конкурсу “Єдина соціальна мережа”, для прийняття в подальшому більш обґрунтованих управлінських рішень. Реалізація запропонованої методики розрахунку інтегрального таксономічного показника дозволить підвищити рівень об’єктивної оцінки впровадження соціальних проектів, що сприятиме зростанню ефективності використання бюджетних коштів у соціальній сфері в Україні.

Висновки

Одержані під час дисертаційного дослідження результати в сукупності вирішують важливе науково-практичне завдання – розроблення теоретичних, методичних положень, науково-практичних рекомендацій щодо розвитку системи соціального захисту населення регіону. Основні висновки та результати, які отримані в процесі даного наукового дослідження, полягають у наступному:

1. Соціальній політиці трансформаційного періоду притаманні такі особливості: збереження та підтримка діючих систем життєзабезпечення населення та поступовий процес їх розширення за рахунок нових форм, адекватних конкурентній економіці; поступовість у реформуванні соціальної сфери з урахуванням особливостей цього періоду; органічне поєднання соціальної політики з економічними реформами; необхідність співробітництва держави з приватним і третім секторами; пріоритетне значення соціального захисту населення.

2. Пропонується розглядати соціальний захист населення як систему законодавчо закріплених економічних, соціальних, правових гарантій та заходів (сукупність організаційно-правових форм та видів) щодо захисту населення від соціальних ризиків; складову соціальної політики і цілеспрямовану діяльність державного, приватного та недержавного некомерційного секторів економіки з метою забезпечення добробуту, умов для гідного життя людини, розвитку її особистості й соціальної стабільності в суспільстві. Об’єктами соціального захисту виступають усі верстви населення (без винятку), а суб’єктами – державний, приватний та третій (недержавний, некомерційний) сектори економіки. Соціальному захисту населення властиві різні організаційно-правові форми як способи організації системи. Основними формами соціального захисту населення є соціальна допомога та соціальне страхування. Основна відмінність між ними полягає в джерелах фінансування, функціях і ролі держави в їх організації та діяльності. Форми соціального захисту можуть приймати наступні види: соціальні виплати (пенсії, допомоги, компенсації, стипендії), пільги, субсидії й соціальні послуги.

3. Визначено співвідношення, взаємозалежність, взаємозв’язок понять “соціальне забезпечення” та “соціальний захист”. Установлено тотожність між поняттями соціального забезпечення та державного соціального захисту населення. Соціальне забезпечення складається з сукупності державних організаційно-правових форм (державного соціального страхування та соціальної допомоги) й видів соціального захисту населення.

4. В дисертації запропоновані нові класифікаційні ознаки соціальних ризиків та їх види: сфера діяльності суб’єктів ризику (професійні та побутові); кількість настання ситуацій ризику (одноразові та багаторазові); характер наслідків для суб’єктів (негативні та нульові); характер обліку (внутрішні та зовнішні); масштаб події або рівень виникнення (мікрорівень, галузеві, міжгалузеві, регіональні, державні та глобальні). Рекомендована класифікація соціальних ризиків надасть можливість більш повно розкрити сутність соціального ризику й обґрунтувати напрямки розвитку системи соціального захисту населення.

5. Виявлені певні недоліки стосовно нормативно-правових актів з соціального захисту населення: безсистемність та розгалуженість, особливо в системі державної соціальної допомоги; недостатнє регулювання діяльності громадських організацій на ринку соціальних послуг; ускладнена структура органів управління соціального захисту населення на усіх рівнях: держава – регіон. Проблеми в системі державної соціальної допомоги, перш за все, пов’язані з низьким рівнем фінансування; зрівняльним підходом до надання різних видів соціальної допомоги, передусім пенсій і пільг; безадресним порядком та розгалуженістю системи забезпечення різними видами соціальної допомоги; наявністю постійної заборгованості по деяких видах соціальної допомоги. За таких умов сучасна система соціального захисту населення не виконує повною мірою свою економічну функцію.

6. Існуючий постійний дефіцит бюджетних коштів на фінансування заходів з соціального захисту населення як у регіонах, так і в Україні в цілому потребує впровадження нових форм та видів соціального захисту й пошуку альтернативних джерел фінансування соціальної сфери. Одним із шляхів залучення коштів та інших ресурсів до соціальної сфери й удосконалення системи соціального захисту населення регіону є впровадження такої форми соціального партнерства як співробітництво органів місцевого самоврядування з недержавними некомерційними організаціями (насамперед, громадськими організаціями). Аналіз підтвердив, що впровадження та подальший розвиток цієї форми партнерства має наступні економічні переваги: залучення додаткових позабюджетних коштів у соціальну сферу регіону; можливість надання нестандартних соціальних послуг, які не можуть бути забезпечені державними та муніципальними соціальними службами у зв’язку з жорсткою регламентацією їх діяльності; залучення до роботи волонтерів; підвищення якості та обсягів надання соціальних послуг.

7. Для вдосконалення системи моніторингу соціальних проектів органами місцевого самоврядування обґрунтовано перелік показників та розроблено форми звітності громадських організацій, основною метою впровадження яких є регулярне отримання оптимальної кількості єдиних для всіх організацій даних та можливості проведення об’єктивної оцінки співробітництва. За допомогою вдосконалення звітності виконавчі органи місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій можуть більш швидко й ефективно здійснювати на постійній основі моніторинг діяльності громадських організацій у рамках соціальних проектів – переможців конкурсу. Це надасть можливість органам місцевого самоврядування сформувати достатню інформаційну базу та за її допомогою оцінювати як поточний стан виконання соціального проекту громадською організацією, так і його динаміку, й виявляти переваги чи недоліки цієї форми соціального партнерства.

8. Запропоновано методичний підхід до оцінки рівня впровадження соціальних проектів громадських організацій – переможців регіонального конкурсу на основі інтегрального показника, за допомогою якого органи місцевого самоврядування (органи місцевих державних адміністрацій) зможуть кількісно оцінювати виконання соціальних проектів громадськими організаціями й обґрунтовувати управлінські рішення про подальше співробітництво. Сформована система показників – складових інтегрального показника, що характеризує діяльність громадських організацій стосовно впровадження соціальних проектів з урахуванням особливостей конкретного соціального проекту та відповідного регіону (на прикладі Харківського), яка складається з чотирьох груп показників: досягнення мети проекту, використання фінансових ресурсів, рівня організації проекту, використання трудових ресурсів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації в наукових фахових виданнях

1. Коюда В. О., Гамова О. І. Соціальний захист в Україні // Зб. наук. праць “Вісник Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. Тематичний випуск “Технічний прогрес і ефективність виробництва”. – Харків: НТУ “ХПІ”. – 2004. – №10. – С. 82 – 93. (0,50 д.а.)

Особистий внесок здобувача: проаналізовані показники щодо соціального захисту населення та надані рекомендації й пропозиції стосовно удосконалення системи соціального захисту в Україні. (0,35 д.а.)

2. Гамова О. И. Классификация социальных рисков // Зб. наук. праць “Економіка: проблеми теорії та практики”. Вип. 195. – Т. 2. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С. 322 – 329. (0,34 д.а.)

3. Коюда В. О., Гамова О. І. Соціальне партнерство системи соціального захисту населення регіону // Науковий журнал “Економіка розвитку”. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2005. – №3 (35). – С. 25 – 27. (0,31 д.а.)

Особистий внесок здобувача: досліджено сучасний стан співробітництва між органами місцевого самоврядування м. Харкова та недержавними некомерційними організаціями в системі соціального захисту населення регіону (0,20 д.а.)

4. Гамова О. І. Звітність громадських організацій – партнерів органів місцевого самоврядування // Зб. наук. праць “Економіка: проблеми теорії та практики”. Вип. 205. – Т. 1. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2005. – С. 54 – 59. (0,26 д.а.)

5. Коюда В. О., Гамова О. І. Співробітництво громадських організацій та органів місцевого самоврядування м. Харкова // Научн. техн. сб. “Коммунальное хозяйство городов”. Серия “экономические науки”. Вып. 65. – К.: “Техніка”, 2005. – С. 388 – 395. (0,44 д.а.)

Особистий внесок здобувача: проведено оцінку діяльності недержавних некомерційних організацій – партнерів органів місцевого самоврядування м. Харкова щодо здійснення соціального захисту. (0,30 д.а.)

6. Антоненко О. І. Критерії впровадження соціальних проектів громадськими організаціями // Науковий журнал “Економіка розвитку”. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. – №3 (39). – С. 42 – 45. (0,35 д.а.)

7. Антоненко О. І. Методика оцінки рівня впровадження соціальних проектів громадськими організаціями – переможцями конкурсу на регіональному рівні // Зб. наук. праць “Економіка: проблеми теорії та практики”. Вип. 216. – Т. 4. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. – С. 1111 – 1118. (0,33 д.а.)

Друковані праці наукових конференцій, статті, тези в інших виданнях

8. Гамова О. І. Проблеми соціальної сфери м. Харкова // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 60 – 62. (0,12 д.а.)

9. Гамова О. І. Діяльність громадських організацій регіону щодо соціального захисту населення // Сучасні проблеми фінансово-господарського контролю: Матеріали Першої Всеукраїнської науково-практичної конференції (30 березня 2005 р.). – Кривий Ріг: 2005. – С. 53 – 54. (0,10 д.а.)

10. Гамова О. І. Теоретичні підходи щодо системи соціального захисту населення // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток економіки в трансформаційний період: глобальний та національний аспекти”. Т. ІІ. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005.– С. 25 – 29. (0,14 д.а.)

11. Антоненко О. І. Сукупність показників оцінки рівня впровадження соціальних проектів // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень – ’2006”. Т. 3. – Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 11 – 13. (0,15 д.а.)

12. Антоненко О. И. Взаимосвязь социального обеспечения та социальной защиты населения // Информационный листок ХЦНТЭИ. – 2006.