ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Аржанцева Тетяна Вікторівна

УДК 371.315:811.161:81ґґ367

МЕТОДИКА ВИПЕРЕДЖУВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ СИНТАКСИСУ РОСІЙСЬКОЇ МОВИ УЧНІВ 5-х КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ

З РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ НАВЧАННЯ

13.00.02 – теорія та методика навчання (російська мова)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ХЕРСОН – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжмовних комунікацій

Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського

Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник –

Офіційні опоненти: |

доктор філологічних наук, профессор

Богданович Галина Юріївна,

Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, завідувач кафедри міжмовних комунікацій.

доктор педагогічних наук, професор

Вознюк Людмила Володимирівна,

Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри російської мови та літератури; |

кандидат педагогічних наук, доцент

Давидюк Людмила Володимирівна,

Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова, доцент кафедри методики викладання російської мови та світової літератури. |

Провідна установа – | Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України, кафедра російського мовознавства. |

Захист відбудеться 27 жовтня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 67.053.01 у Херсонському державному університеті за адресою: 73003, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27, ауд. 256.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного університету (73003, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27).

Автореферат розісланий 22 вересня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В.Бухтій

Підписано до друку 20.09.2006. Формат 60Х84 1/16.

Папір офсетний. Гарнітура Таймс. Ум.друк.арк. 1.0. Наклад 100 прим.

Віддруковано у ТОВ “Айлант”

73000, Україна, м. Херсон, провулок Пугачова, 5/20.

Тел.: 26-67-22.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлюється концептуальними засадами та державними вимогами реформування освіти в Україні, спрямованими на підвищення комунікативної компетентності, загальномовної й мовленнєвої культури учнів, про що зазначається в Концепції мовної освіти 12-річної школи, Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті, Державному стандарті базової та повної середньої освіти.

Відповідно до цих вимог навчання російської мови в школах України з російської мовою викладання має на меті забезпечити вільне володіння учнями російською мовою в усіх видах мовленнєвої діяльності на основі мовленнєвої, мовної, соціокультурної та діяльнісної компетенцій. Сучасне осмислення проблеми мовної освіти, новий погляд на мову як суспільне явище та навчальний предмет зумовлює підвищення теоретико-методичного рівня навчання й розвитку учнів. Вирішенню цього питання сприяє оновлений зміст навчання й нові підходи до нього, проте існують певні протиріччя між:

- потребою суспільства в оволодінні постійно зростаючим обсягом інформації та можливостями людини засвоїти її;

- соціальним замовленням на особистість, яка має не лише певні знання, але й здатна до самоосвіти, і пасивністю учнів у формуванні власної мовної картини світу, що часто подається вчителями та авторами підручників у готовому вигляді;

- кінцевою метою навчання російської мови та обмеженим мінімумом теорії, що вивчається школярами й необхідна для реалізації поставленої мети;

- віковими можливостями п’ятикласників і тими умовами, котрі школа надає для їх реалізації.

Вибір теми дослідження зумовлений тим, що синтаксична компетенція вважається однією з основних у системі мовних знань, умінь і навичок, необхідних школярам у різних життєвих ситуаціях, що визначають здібність користуватися усною й писемною літературною мовою. Від того, як п’ятикласники шкіл України з російською мовою навчання усвідомлюють різні синтаксичні структури, залежить рівень їхнього подальшого володіння російською мовою й засвоєння інших шкільних предметів, оскільки для них російська мова – це мова навчання. Синтаксична компетенція є вагомим компонентом підвищення загальної культури та культури мовлення школярів. Безпосередньо обслуговуючи процес спілкування, синтаксис має першорядне значення для формування комунікативної компетенції учнів, розвитку їхньої інтелектуальної сфери.

Важливість вивчення синтаксису як розділу граматики для розвитку інтелектуальних та комунікативних здібностей відзначали представники різних лінгвістичних напрямів: Д.Арутюнова, В.Бабайцева, В.Бєлошапкова, Ф.Буслаєв, Н.Валгіна, В.Виноградов, О.Потебня, Ф.Фортунатов, О.Шахматов та інші.

Сьогодні зібрано великий науково-методичний досвід вирішення питань навчання синтаксису в школі. Розробкою теоретичних основ методики навчання синтаксису займалися С.Абакумов, М.Баранов, О.Біляєв, Г.Блинов, Л.Вознюк, О.Глєбова, О.Горошкіна, В.Іваненко, Н.Іваницька, Н.Іполітова, С.Караман, А.Купалова, А.Ломізов, В.Озерська, Г.Фомичова та інші.

Використання наукових засад теорії пізнання, педагогіки, психології, психолінгвістики та інших наук збагатило методику викладання синтаксису, сприяло зростанню якості навчання школярів. Однак усні висловлювання учнів свідчать про недосконалість синтаксичної будови їхнього мовлення. Аналіз письмових робіт випускників шкіл переконує в існуванні порушень синтаксичної структури речень та значної кількості пунктуаційних помилок.

Основну причину такого стану вслід за Г.Богданович, О.Колесниковою, Е.Сапожниковою, О.Текучовим бачимо в тому, що за відведений шкільною програмою час для систематичного вивчення синтаксису (8-9 кл.) стійкі синтаксичні навички не встигають сформуватися, тому вважаємо, що, починаючи з 5-го класу, доцільно провести корекцію змісту навчання синтаксису з метою збільшення обсягу синтаксичних знань, умінь і навичок, що безпосередньо впливають на розвиток усного й писемного мовлення учнів, у зв’язку з чим з’являється практична потреба в розробці й апробації методики випереджувального навчання синтаксису, що дозволяє реалізувати наш задум у межах тієї кількості навчальних годин, яка відводиться програмою на вивчення цього розділу науки про мову. Зазначена проблема до цього часу не була предметом спеціального дослідження, що підсилює її актуальність тепер, коли зріс інтерес до пошуку раціонального змісту навчання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям уходить до складу науково-дослідної теми кафедри міжмовних комунікацій “Функціональний опис російської мови та її одиниць” (реєстраційний № 0101V001797 Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського, тему узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки й психології АПН України (протокол № 2 від 22.02.2005р.).

Об’єктом дослідження виступає процес навчання російської мови в 5-му класі.

Предметом вивчення є методика випереджувального навчання синтаксису російської мови учнів 5-х класів загальноосвітніх шкіл з російською мовою викладання.

Мета дисертації полягає в теоретичному обґрунтуванні, створенні та експериментальній перевірці методики випереджувального навчання синтаксису російської мови учнів 5-х класів шкіл з російською мовою викладання.

Гіпотеза. Рівень навчальних досягнень учнів 5-х класів з синтаксису підвищиться, якщо:

Ш враховувати психолого-педагогічні та лінгводидактичні умови, що забезпечують ефективність навчання синтаксису;

Ш збільшити обсяг синтаксичних відомостей на теоретичному й практичному рівнях, не збільшуючи кількості годин на їх засвоєння; подачу теоретичного матеріалу здійснювати укрупненими тематичними блоками з переважним використанням частково-пошукового методу навчання;

Ш застосовувати логіко-структурні схеми, узагальнюючі таблиці, комплекс вправ, що сприяють ефективному формуванню знань, умінь і навичок з синтаксису;

Ш удосконалювати синтаксичні уміння й навички учнів на текстовій основі з використанням прикладів з художньої літератури при подальшому вивченні несинтаксичних тем;

Ш організовувати навчання синтаксису на дидактичному матеріалі підвищеної складності.

Відповідно до мети та гіпотези поставлено такі завдання:

1. Визначити психолого-педагогічні й лінгводидактичні умови, що забезпечують ефективність навчання синтаксису.

2. Проаналізувати сучасний стан досліджуваної проблеми в педагогічній теорії й практиці.

3. Шляхом констатувального експерименту виявити рівень навчальних досягнень п’ятикласників з синтаксису, труднощі вивчення цього розділу граматики, типові синтаксичні помилки та причини їх виникнення.

4. Розробити методику випереджувального навчання синтаксису російської мови учнів 5-х класів російськомовних загальноосвітніх шкіл.

5. Перевірити ефективність запропонованої методики експериментально.

Методологічну основу дослідження становлять загальнотеоретичні концепції про взаємозв’язок мовлення й мислення; розуміння мови як засобу спілкування, пізнання та відображення дійсності; єдність мовленнєвого змісту й мовної форми; філософські положення про роль теоретичних знань у практичній діяльності; законодавчі акти, концепції та Державний стандарт мовної освіти в Україні.

Теоретичною основою дисертаційної роботи є вчення про взаємозв’язок навчання й розвитку (Л.Виготський); технологія розвивального навчання (Л.Занков, Д.Ельконін, В.Давидов, В.Шаталов, І.Якиманська); ідея про ранній початок вивчення досить складного матеріалу (Ш.Амонашвілі); присвячені розвитку різних синтаксичних напрямів праці лінгвістів Н.Арват, Н.Арутюнової, В.Бєлошапкової, В.Виноградова, Г.Золотової, А.Пєшковського, О.Шахматова, Н.Шведової та інших; наукові праці Ю.Бабанського, О.Глєбової, Т.Ільїної з проблеми оптимізації процесу навчання на основі системних зв’язків і відношень його компонентів; дослідження блочної організації теоретичних відомостей О.Біляєва, Г.Блінова, Д.Богояв-ленського, Є.Голобородько, Н.Пашковської; ідеї І.Зимньої про інтенсифікацію навчальної діяльності; дослідження психологічних основ засвоєння синтаксичних знань Г.Граник.

З метою перевірки гіпотези та реалізації поставлених завдань використано такі методи дослідження:

- теоретичні (аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної, методичної літератури, програм, підручників, посібників і методичних рекомендацій з проблеми дослідження);

- емпіричні (цілеспрямоване педагогічне спостереження за процесом навчання синтаксису, анкетування, бесіди, педагогічний експеримент);

- статистичні (якісно-кількісний аналіз експериментальних даних).

Дослідження проводилося в чотири взаємопов’язаних етапи.

На першому етапі (1999 – 2000 рр.) – теоретико-діагностичному – вивчався стан розробки проблеми в психолого-педагогічній, лінгвістичній та методичній літературі, у шкільних програмах і підручниках; з’ясовувалися вихідні позиції дослідження: обґрунтовувалася гіпотеза, формулювалися мета, завдання, об’єкт і предмет.

На другому етапі (2001 – 2002 рр.) – аналітико-пошуковому – вивчався досвід роботи вчителів; узагальнювався особистий п’ятнадцятирічний педагогічний досвід; вивчалися контрольно-оцінні механізми зрізових робіт; проводилося анкетування викладачів, констатувальні зрізи.

На третьому етапі (2003 – 2004 рр.) – формувальному – здійснювалася експериментальна перевірка розробленої методики; проводився порівняльний аналіз результатів експерименту.

На четвертому етапі (2005–2006 рр.) – узагальнювальному – аналізувалися матеріали формувального експерименту, здійснювалися систематизація й узагальнення його результатів.

Експериментальною базою дослідження слугували п’яті класи загальноос-вітніх середніх шкіл №8, №23 м.Сімферополя; №2 м.Феодосії; №34 м.Дніпропет-ровська; №52 ім. М.Лобачевського м. Львова; № 28 м.Херсона; Перовської ЗОШ Сімферопольського р-ну АРК; ліцею № 1 м.Свердловська Луганської області; гімназії при Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського м.Сімферополя; Новокаховської гімназії Херсонської області; Старокримського навчально-виховного комплексу №1 “Школа-гімназія”.

Наукова новизна та теоретична значущість. Уперше теоретично обґрунтовано й розроблено методику випереджувального навчання синтаксису російської мови учнів 5-х класів загальноосвітніх шкіл з російською мовою викладання; уточнено поняття “випереджувальне навчання” щодо вивчення синтаксичних тем курсу російської мови; визначено рівні навчальних досягнень із синтаксису учнів 5-х класів загальноосвітніх російськомовних шкіл; удосконалено логіко-структурні схеми та узагальнювальні таблиці з синтаксису; подальшого розвитку набули способи подання нових знань, методи й прийоми формування умінь і навичок з синтаксису.

Практична цінність наукової роботи визначається тим, що розроблено логіко-структурні схеми й узагальнювальні таблиці, які можуть бути використані в шкільному курсі навчання синтаксису вчителями російської й української мов; упроваджено систему вправ для формування вмінь і навичок та удосконалення їх під час вивчення наступних несинтаксичних тем.

Сформульовані в дослідженні положення й висновки можуть бути використані в процесі вдосконалення змісту шкільних програм і підручників, для створення методичних посібників, у практиці навчання російської мови у школах з російською мовою викладання, в лекційних курсах з методики викладання російської мови, на практичних заняттях зі студентами педагогічних ВЗО та під час курсової перепідготовки вчителів.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним і методологічним обґрунтуванням вихідних положень; опорою на сучасні досягнення психолого-педагогічної науки; використанням методів, адекватних меті й завданням дисертації; достатньою кількістю інформантів; експериментальною перевіркою сформульованої гіпотези; якісним і кількісним аналізом результатів теоретико-експериментальної роботи.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Повідомлення з теми дисертації обговорювалися на міжнародних конференціях: “Лінгвістичні читання пам’яті О.М.Соколова” (Сімферополь, 2004); “Міжкультурні комунікації: традиції і нові парадигми” (Алушта, 2005); “Міжкультурні комунікації: проблеми російсько-українського білінгвізму” (Алушта, 2006); VII науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми російської мови та методики її викладання” (Москва, РУДН, 2005); Усеукраїнській науково-методичній конференції “Теорія й технологія іншомовної освіти” (Сімферополь, 2004); регіональних наукових конференціях: “На перехресті мов і культур: теоретичні дослідження і практичне втілення” (Сімферополь, 2003); “Упровадження нових технологій навчання” (Херсон, 2005).

Питання, що розглядалися в роботі, обговорювалися на об’єднаному засіданні кафедр міжмовних комунікацій і методики викладання філологічних дисциплін ТНУ ім. В.І.Вернадського (протокол № 7 від 25.01.2005р.), засіданні кафедри слов’янських мов і методик їх викладання Херсонського державного університету (протокол № 5 від 16.01.2006 р.).

Основний зміст і результати дисертації відображено у 8 публікаціях, із них 3 – у спеціалізованих фахових виданнях ВАК України.

Концептуальні положення розробленої методики впроваджено в систему роботи загальноосвітніх середніх шкіл № 23 м.Сімферополя (довідка № 42 від 15.10.2005 р.); № 34 м.Дніпропетровська (довідка № 38 від 10.10.2005 р.); №  ім. М.Лобачевського м. Львова (довідка № 47 від 25.10.2005 р.); ліцею № 1 м. Свердловська Луганської області (довідка № 33 від 17.11. 2005 р.).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (344 назв) і додатків. Повний обсяг дослідження 270 сторінок, з них 190 – основного тексту, що містить 18 таблиць, 11 схем, 3 діаграми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і ступінь наукової розробленості обраної теми, висвітлено зв’язок дослідження з науковими програмами і планами, визначено об’єкт, предмет і мету дослідження, сформульовано гіпотезу та завдання, методологічні й теоретичні засади дисертації, схарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність теоретико-експериментального дослідження, вказано етапи й експериментальну базу науково-дослідної роботи, наведено дані про апробацію й упровадження результатів дослідного навчання; подано відомості про структуру й обсяг дисертації.

У першому розділі “Теоретичні основи випереджувального навчання синтаксису” розкриваються психолого-педагогічні, лінгвістичні основи та методичні аспекти досліджуваної проблеми; визначаються вихідні позиції методики випереджувального навчання синтаксису російської мови учнів 5-х класів шкіл з російською мовою викладання, розглядаються основні наукові поняття, що становлять основу дослідження (розвивальний характер навчання, випереджувальне навчання, сенситивність, зона найближчого розвитку, синтаксичні конструкції, уміння й навички з синтаксису та ін.).

Теоретичною базою, яку покладено в основу ідеї випереджувального навчання, є твердження Л.Виготського про те, що навчання, спираючись на досягнутий рівень розвитку, повинно випереджувати його, стимулювати, вести за собою, тому процес оволодіння знаннями необхідно організовувати так, щоб постійно вносити нові елементи, формувати нові стосунки.

Установлено, що ефективність навчання синтаксису залежить від вчасного ознайомлення учнів з основними синтаксичними явищами в сенситивний до засвоєння мови і мовлення віковий період, що відповідає 5-му класу, й визначається змістом, який перевищує рівень актуального розвитку учнів, але таким, що не виходить за межі “зони найближчого розвитку”. Закінчення сенситивного періоду характеризується пригасанням можливості ефективного розвитку тих здібностей, для яких попередній віковий відрізок був найбільш сприятливим. Таким чином, випереджувальне навчання має допомогти п’ятикласникам реалізувати свою вікову сенситивність.

Уточнено поняття “випереджувальне навчання”, що в нашому дослідженні розглядається як такий процес оволодіння школярами синтаксичними знаннями, уміннями й навичками, при якому зміст навчання синтаксису розширюється порівняно з тим, що рекомендує програма для вивчення в 5-му класі, але не виходить за межі шкільного курсу синтаксису в цілому.

На основі аналізу наукових джерел лінгвістики та лінгводидактики з великого обсягу синтаксичних відомостей, що репрезентовані у фахових виданнях, для створення програми експериментального навчання відібрано теоретичний матеріал, який дозволяє п’ятикласникам отримати системні знання про синтаксис; має практичну цінність для формування пунктуаційної грамотності, удосконалення синтаксичного ладу усного й писемного мовлення учнів, розвитку їх комунікативної компетенції; створює перспективу для наступного вивчення синтаксису та інших розділів шкільного курсу російської мови.

У розділі висвітлено різні підходи до вибору принципів, методів, прийомів і засобів навчання, розглянуто загальнодидактичні принципи (випереджувальне навчання, наступність і перспективність, зв’язок теорії з практикою, свідомість і активність учнів під керівництвом учителя, доступність навчання, стійкість засвоєння знань і всебічний розвиток пізнавальних сил учнів, урахування індивідуальних особливостей школярів, навчання на високому рівні складності) і власне методичні принципи (навчання синтаксису у зв’язку з вивченням інших розділів науки про мову; вивчення синтаксису у зв’язку з пунктуацією й інтонацією, в єдності з розвитком мовлення; взаємозв’язок між російською та українською мовами; принцип комунікативної спрямованості навчального процесу; комплексний підхід до формування синтаксичної компетенції учнів та ін.), застосування яких забезпечує ефективність процесу навчання синтаксису.

В основу системи методів навчання в нашому дослідженні вслід за М.Барановим покладено розуміння методу як способу взаємодії вчителя й учня, що спрямовується на досягнення навчальної мети. Таке розуміння дозволяє вважати методами способи оволодіння знаннями (пізнавальні методи) і способи формування умінь і навичок (тренувальні методи).

Доведено, що доцільним у процесі формування синтаксичних знань, умінь і навичок є використання таких прийомів, як зіставлення, порівняння, спостереження мовних явищ; синтаксичний аналіз; вставка окремих компонентів речення; трансформація синтаксичних конструкцій; складання речень за опорними словами або схемами; поширення й скорочення речень; редагування тощо.

Аналіз літератури з методики навчання російської мови дозволив визначити такі передумови ефективного випереджувального навчання синтаксису: розширення змісту порівняно з тим обсягом, що рекомендує програма; структурування теоретичних відомостей та об’єднання їх в укрупнені блоки на основі певного системотворчого чинника; переважне використання методів навчання, що активізують пізнавальну діяльність учнів; застосування ефективної системи тренувальних методів; навчання синтаксису на дидактичному матеріалі підвищеної складності; розвиток інтелектуальних та комунікативних здібностей учнів, удосконалення пунктуаційних навичок у процесі навчання синтаксису; реалізація міжпредметних зв’язків з уроками української мови.

Теоретичний аналіз наукової літератури допоміг визначити теоретичні засади дослідження, що лягли в основу створення експериментальної методики навчання синтаксису в 5-му класі.

У другому розділі “Сучасний стан навчання синтаксису в школах з російською мовою викладання” проаналізовано чинні програми та підручники для початкової школи й 5-го класу основної, нормативні документи, що декларують основні питання навчання російської мови в загальноосвітніх школах України; вивчено традиційні й новаторські підходи до вирішення досліджуваної проблеми; визначено рівні навчальних досягнень п’ятикласників з синтаксису; описано хід і результати констатувального експерименту; виявлено типові помилки й труднощі, з якими зустрічаються діти в процесі вивчення синтаксису.

Аналіз методичної літератури свідчить про невдоволеність російських і українських лінгводидактів результатами навчання синтаксису, що спонукає до переосмислення традиційних підходів і пошуку шляхів випереджувального навчання як на рівні окремих синтаксичних тем, так і на рівні створення авторських програм і навчальних посібників. Результати апробації даних навчально-методичних розробок підтверджують ефективність процесу оволодіння учнями синтаксисом при випереджувальному навчанні, свідчать про доцільність такого підходу, показують, що резервні можливості п’ятикласників не вичерпано.

Анкетування вчителів показало відсутність належної уваги до питань наступності й перспективності у вивченні синтаксичних тем. Педагоги не задоволені рівнем синтаксичних знань, умінь і навичок школярів і мають бажання удосконалювати засвоєння синтаксису, застосовуючи випереджувальне навчання.

Зіставний аналіз програм для початкової школи й першого року навчання в основній ланці виявив, що в програмі й підручнику для 5-го класу іноді дублюється теоретичний матеріал, опрацьований у початковій школі, тоді як приріст синтаксичних відомостей незначний; формулювання завдань, а часом і характер дидактичного матеріалу ідентичні завданням і типу вправ, поданих у підручниках для початкової школи, в результаті чого навчання синтаксису відбувається в основному в “зоні актуального розвитку” п’ятикласників, але це вступає в протиріччя з висновком Л.Виготського про те, що розвивальне навчання відбувається безпосередньо в “зоні найближчого розвитку” дитини, для чого надзвичайно ефективно постійно долати межу між сферою актуального та “зоною найближчого розвитку”.

Цілеспрямовані педагогічні спостереження дозволяють стверджувати, що на уроках використовуються однотипні форми й прийоми роботи; нові знання в більшості випадків пропонуються учням у вигляді готових визначень, правил та висновків. Бесіди з учителями, аналіз їх календарних і поурочних планів засвідчує відсутність чіткої системи повторення й поглиблення синтаксичних знань, удосконалення умінь і навичок з синтаксису. Недостатньо уваги приділяється питанню перспективності, роботі над складними питаннями синтаксису.

З метою визначення рівня досягнень п’ятикласників з синтаксису проведено констатувальні зрізи. Учням пропонувалися навчальні завдання для перевірки теоретичного аспекту вивчення синтаксису (засвоєння знань про синтаксичні одиниці російської мови та закономірності їх функціонування), практичного (виконання завдань, спрямованих на з’ясування рівня сформованості навчально-мовних, нормативних, пунктуаційних і комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок) і пошукового (проблемні завдання, що передбачали розвиток творчого мислення). Для об’єктивної оцінки результатів навчання синтаксису за методикою випереджувального навчання визначено критерії, за допомогою яких установлено рівні навчальних досягнень учнів з синтаксису (високий, достатній, середній, низький).

За результатами констатувального експерименту на високому рівні виявилося 13,81% учнів, на достатньому – 20,98%, на середньому – 48,08%, на низькому – 17,13%.

Дані, отримані в ході констатувального експерименту, дозволяють з’ясувати труднощі, що виникають у п’ятикласників під час вивчення синтаксичних тем, а також типові синтаксичні й пунктуаційні помилки, що їх допускають школярі.

В учнів виникають труднощі при встановленні синтаксичних зв’язків між словами в реченні. П’ятикласники легко розрізняють словосполучення і речення, але при цьому не можуть вичленити словосполучення з речення; не розмежовують граматичну основу й словосполучення, особливо в тих випадках, коли в ролі залежного слова виступає іменник у знахідному відмінку без прийменника. Школярі впевнено виділяють предикативний центр речення тоді, коли підмет виражений іменником або займенником у називному відмінку, а присудок – дієсловом, проте визначення головних членів, якщо вони виражаються по-іншому, викликає труднощі. Учні часом не розрізняють прямий додаток і підмет; помиляються в розмежуванні складносурядних речень, частини яких поєднані одинич-ним сполучником і (рос. и), та прості речення, ускладнені однорідними присудками, що мають залежні слова й поєднуються тим же одиничним сполучником; відчувають труднощі в розстановці розділових знаків у реченнях з кількома рядами однорідних членів, поєднаних сполучником і (рос. и). Школярі часто не усвідомлюють граматичну ізольованість звертань і вставних слів; практично безпомилково виділяють розділовими знаками одиничне звертання, але помиляються у визначенні його меж, якщо воно поширене; їм важко визначити межі частин складного речення; не розрізняють речення з прямою й непрямою мовою тощо.

Вивчення стану викладання російської мови в середній школі, зокрема синтаксису, переконує нас у достовірності гіпотези нашого дослідження й необхідності створення методики, яка забезпечує випереджувальне навчання російського синтаксису й може сприяти активному формуванню комунікативної компетенції учнів.

У третьому розділі “Експериментальна методика випереджувального навчання синтаксису російської мови учнів 5-х класів” визначено мету, завдання, принципи й вихідні позиції педагогічного експерименту; обґрунтовано відбір теоретичних відомостей про синтаксичні одиниці, що складають основу розвитку умінь, навичок та особливості їх функціонування; розкрито зміст експериментальної програми; описано методику введення нових знань в умовах випереджувального навчання та систему синтаксичних вправ; викладено хід формувального експерименту, проаналізовано його результати.

Основною метою педагогічного експерименту є перевірка гіпотези дослідження.

У дисертації доведено, що у відборі теоретичних відомостей з синтаксису для випереджувального навчання необхідно насамперед враховувати те, що вже відомо п’ятикласникам із курсу початкової школи, а також доступність сприйняття теоретичного матеріалу учнями 5-х класів.

В основу програми експериментального навчання покладено обсяг синтаксичних відомостей, рекомендований навчальною програмою для 5-го класу, і синтаксичний матеріал, що виходить за межі програмового. Для вивчення в 5-му класі відібрано ту частину синтаксичної теорії, що дозволяє учням отримати системні знання про синтаксис, має практичну цінність для формування пунктуаційної грамотності, удосконалення синтаксичного ладу усного та писемного мовлення учнів, сприяє розвитку їхньої комунікативної компетенції і створює перспективу для наступного вивчення синтаксису та інших розділів науки про мову.

Експериментальна програма передбачала такі аспекти:

1) розширення теоретичних відомостей у такому обсязі: введення поняття під-рядного зв’язку; знайомство із складними словосполученнями; односклад-ними реченнями; розширення способів вираження головних і другорядних членів речення; ознайомлення з непрямою мовою, видами складних речень тощо;

2) вивчення додаткових пунктуаційних правил: кома між однорідними членами, що поєднуються повторювальними сполучниками і, або, чи (рос. и, либо, или) та з’єднаними цими ж сполучниками попарно; розділові знаки між однорідними членами в реченнях з кількома рядами однорідних членів; пунктуаційне оформлення запису діалогу, коли репліки розташовуються послідовно одна за одною, та ін.

3) формування вмінь і навичок, відповідних синтаксичним знанням, що подаються учням як випереджувальні.

Основними характеристиками розробленої методики, зорієнтованої на перспективний рівень мовної та мовленнєвої підготовки учнів, що знаходиться в “зоні найближчого розвитку”, є:

- попереднє ознайомлення з окремими синтаксичними відомостями, що забезпечує примноження знань, вихід у навчанні синтаксису на новий рівень засвоєння мовного матеріалу;

- структурування теоретичних відомостей, що сприяє систематизації знань учнів; вивільненню навчального часу для формування синтаксичних, пунктуа-ційних і комунікативних умінь та навичок; запобіганню перевантаження учнів;

- переважне використання частково-пошукового методу навчання, що реалізу-ється через спостереження над мовним матеріалом та евристичну бесіду, з метою залучення учнів до самостійної навчально-пізнавальної діяльності;

- презентація теоретичних відомостей, що вивчаються, в логіко-структурних схемах та узагальнювальних таблицях, де ці відомості можуть подаватися найбільш оптимальним способом;

- створення системи вправ для формування міцних і стійких умінь та навичок на дидактичному матеріалі підвищеної складності з урахуванням психо-логічних етапів засвоєння знань і теоретичних положень про законо-мірності формування навичок (одноаспектні, комплексні, комбіновані, комунікативно-мовленнєві вправи);

- організація неперервного одночасного повторення знань і систематичної роботи над удосконаленням синтаксичних умінь і навичок, а також пункту-аційної грамотності учнів паралельно з вивченням тем з фонетики, лекси-кології та морфеміки.

Для перевірки ефективності розробленої методики випереджувального навчання синтаксису школярів за різних навчальних умов з 2003 по 2005 рік у 5-х класах загальноосвітніх шкіл кількох регіонів України проведено педагогічний експеримент. Завдання експериментальної апробації визначено так:

1) уточнити обсяг відібраного теоретичного матеріалу;

2) виявити методичну доцільність використання логіко-структурних схем та узагальнювальних таблиць;

3) перевірити ефективність створеної системи вправ і завдань, спрямованих на розвиток синтаксичної та комунікативної компетенції учнів;

4) визначити дієвість розроблених контрольно-корекційних форм навчання.

Експериментальне навчання здійснювалося за трьома етапами. На першому (ознайомлювальному) передбачено актуалізацію знань, отриманих у початковій школі, введення нових теоретичних відомостей і формування первинних умінь. Другий етап (формувально-тренувальний) спрямовано на узагальнення та подальше поглиблення знань і власне формування синтаксичних умінь і навичок. Метою третього (узагальнювально-завершального) етапу є повторення засвоєної теорії й удосконалення вмінь і навичок з синтаксису під час вивчення несинтаксичних тем, узагальнення результатів попередніх етапів експерименту.

Завдання першого етапу – ознайомлення п’ятикласників з базовими синтаксичними відомостями на основі логіко-структурних схем, що містять матеріал для спостереження й параметри для його аналізу. Клітинки, які повинні вміщувати власне лінгвістичні відомості, залишалися незаповненими, що дає можливість учням, аналізуючи в ході евристичної бесіди мовний матеріал, робити самостійні висновки. Кожна заповнена логіко-структурна схема являє собою узагальнену таблицю, що містить достатньо повний обсяг теоретичних повідомлень, які уможливлюють отримання цілісного уявлення про виучувані синтаксичні одиниці. Складання зв’язної розповіді на лінгвістичну тему за таблицею виявилося вправою в найскладнішому для п’ятикласників стилі мовлення – науковому.

Як засіб навчання логіко-структурні схеми й узагальнювальні таблиці засто-совувалися в поєднанні з методичними прийомами, що активізують пізнавальну діяльність учнів: порівняння синтаксичних конструкцій, складання схем, міжмовні зіставлення.

З метою осмислення нового матеріалу, закріплення отриманих теоретичних знань і переходу від сприйняття інформації до здійснення практичних дій виконувалися одноаспектні вправи для формування первинних навчально-пізна-вальних і нормативних умінь, що створюють базу для розвитку комунікативних навичок. Перед учнями ставилося такі завдання: упізнати синтаксичну одиницю, що вивчається, виділити її серед інших, обґрунтувати правильність вибору, написання тощо. Ці дії відповідають рецептивному рівню відтворення засвоєної інформації, коли школярі знають правило й послідовність дій його застосування, але навичка ще не сформована. Використовувалися такі прийоми навчання: розпізнавання синтаксичних одиниць, виявлення їхніх ознак, спостереження над використанням у мовленні, граматичний розбір.

Вправи рецептивного характеру являли собою перший етап у формуванні навичок, розвиток яких відбувався на репродуктивному рівні через виконання комплексних вправ (2-й етап експерименту), що мали на меті поглиблення знань і формування відразу кількох умінь і навичок на матеріалі однієї вправи.

Школярі, працюючи за взірцем, алгоритмом, інструкцією, виконували конструктивні, трансформаційні та інші операції за допомогою прийомів навчання, що активізують розумову діяльність: порівняння, синонімічна заміна, групування, класифікація, трансформація, створення асоціативних зв’язків, укладання схем, установлення синтаксичних зв’язків тощо.

Кожна комплексна вправа вміщувала систему завдань, що сприяють одночасному формуванню декількох навичок на одному й тому ж дидактичному матеріалі, бо робота над формуванням однієї навички, зазвичай, проходить успішно, а труднощі виникають тоді, коли в одній вправі вміщуються завдання, пов’язані з формуванням кількох умінь і навичок.

На узагальнено-завершальному етапі (репродуктивно-продуктивний рівень) учні повторювали й поглиблювали отримані знання, удосконалювали набуті уміння й навички одночасно з вивченням тем з фонетики, лексикології, морфеміки. З цією метою в комплекс завдань до вправ для формування умінь і навичок з названих розділів програми включалися питання та завдання з синтаксису.

Оперуючи синтаксичним матеріалом без указівок до дії, школярі самостійно застосовували отримані синтаксичні знання на практиці через синтаксичний розбір окремого речення і комплексний аналіз текстів (уривків) із художніх творів, в осно-вному тих, що вивчаються на уроках літератури. Виконуючи запропоновані вправи, школярі мали змогу довго й усебічно працювати над тими фрагментами син-таксичної інформації, що важко засвоюється; знайомилися з синтаксичними засо-бами, які використовують письменники; спостерігали над тим, як функціо-нують синтаксичні одиниці в мовленні.

На рівні креативного відтворення інформації учні виконували комунікативно-мовленнєві вправи, в яких використовуються прийоми ситуативної активізації синтаксичних конструкцій та самостійного продукування мовлення. Перед шко-ля-рами ставилося завдання послідовно й правильно розвивати власну думку, зна-ходити необхідні синтаксичні засоби для її вираження. Такі вправи позитивно впливають на розвиток творчого потенціалу п’ятикласників.

Таким чином, на всіх етапах експериментального навчання відбувалося не лише накопичення та поглиблення лінгвістичних знань, але й активне їх засто-сування в процесі мовленнєвої діяльності.

Рівень навчальних досягнень учнів з синтаксису в ході експерименту перевірявся чотири рази. Перший контрольний зріз (початковий) дозволив отримати дані про вихідні рівні досягнень з синтаксису учнів експериментальних і контрольних класів на початок формувального експерименту. Другий зріз – (проміжний) мав на меті виявити засвоєння теоретичного матеріалу та формування первинних умінь з кожної синтаксичної теми відразу ж після її вивчення. На підставі третього зрізу (узагальнювального), проведеного після вивчення розділу “Синтаксис. Пунктуація”, зроблено висновок про ефективність методів, прийомів і засобів навчання, що використовувались в експериментальній методиці. Четвертий (підсумковий) зріз дав змогу визначити рівні синтаксичних знань наприкінці навчального року й простежити динаміку розвитку відповідних їм умінь та навичок.

Для перевірки рівнів досягнень учнів 5-х класів з синтаксису розроблено систему контрольних завдань теоретичного, практичного та творчого характеру, результати виконання яких показали, що пропонована нами методика дає бажані результати: учні експериментальних класів краще, ніж контрольних, оволоділи синтаксичною теорією, рівень сформованості умінь та навичок з синтаксису в учнів, які навчалися за експериментальною методикою, вищий. Методика випере-джу-вального навчання сприяла поглибленому формуванню мовних понять, інтенси-фікації процесу навчальної діяльності та зробила його ефективнішим, цікавішим для учнів експериментальних класів.

Перевагу впровадження розробленої методики підтверджують якісні й кількісні характеристики. Результати порівняльного аналізу контрольних робіт учнів на початку навчального року, після вивчення розділу “Синтаксис. Пунктуація” та наприкінці навчального року показано в табл. 1.

Таблиця 1

Результати зрізових робіт учнів контрольних та експериментальних класів за рівнями навчальних досягнень з синтаксису (у %)

Рівні навчальних досягнень

з синтаксису | Контрольний зріз

Початковий | Узагальнювальний | Підсумковий

КК | ЕК | КК | ЕК | КК | ЕК

Високий | 11,04 | 11,55 | 13,71 | 18,81 | 12,71 | 19,80

Достатній | 16,05 | 18,81 | 21,74 | 31,68 | 21,40 | 32,67

Середній | 50,17 | 49,17 | 46,15 | 38,28 | 46,15 | 36,96

Низький | 22,74 | 20,46 | 18,39 | 11,22 | 19,73 | 10,56

Дані таблиці демонструють позитивну динаміку зростання рівня досягнень п’ятикласників з синтаксису в обох групах. Водночас вони свідчать про те, що під впливом експериментальної методики високий рівень навчальних досягнень з синтаксису в учнів ЕК після вивчення розділу “Синтаксис. Пунктуація” зріс на 7,26%, тоді як кількість учнів КК, що виявилися на тому ж рівні оволодіння досліджуваними параметрами, збільшилася на 2,68%. В ЕК показники достатнього рівня зросли на 12,87%, в той час як у КК – на 5,69%. Показники середнього рівня школярів, що навчалися за експериментальною методикою, знизилися на 10,89%, а в контрольній групі – на 4,01%. Низький рівень п’ятикласників ЕК зменшився на 9,24% , КК – на 4,35%.

На кінець навчального року кількість учнів ЕК, що знаходилися на високому та достатньому рівнях, збільшилася ще на 0,99%. Кількість учнів КК на високому рівні зменшилася на 1%, на достатньому – на 0,33 %. В ЕК кількість школярів, що виявилися на середньому рівні, знизилася на 1,32%, а в КК не змінилася. На 0,66 % знизилися показники низького рівня в ЕК, а в КК ці ж показники збільшилися на 1,34%.

Зіставлення рівнів навчальних досягнень з синтаксису в процентах в учнів експериментальних і контрольних класів представлено в діаграмі, з якої видно, що значно зріс вищий рівень в учнів ЕК порівняно з КК (19,80% проти 12,71%). Достатній рівень мають 32,67% учнів ЕК проти 21,40% КК. Середній рівень – 36,96учнів ЕК проти 46,15% КК. Низький рівень відповідно 10,56% – ЕК і 19,73%-–-КК.

-

1 – КК на початок навчального року 3 – ЕК на початок навчального року

2 – КК на кінець навчального року 4 – ЕК на кінець навчального року

Мал.1. Зіставлення рівнів навчальних досягнень з синтаксису КК і ЕК
на початок і кінець навчального року (у %)

П’ятикласники, що навчалися за експериментальною методикою, дали більш повні й розгорнуті відповіді на питання з теорії синтаксису; допустили менше помилок на правила розстановки розділових знаків у реченнях, ускладнених вивченими синтаксичними конструкціями; продемонстрували вміння правильно формулювати питальні речення, уважніше спостерігати й глибше аналізувати синтаксичні особливості тексту описового типу. Усе сказане дозволяє зробити висновок, що розроблена система розосередженого систематичного одночасного повторення знань та вдосконалення умінь і навичок з синтаксису під час вивчення несинтаксичних тем виявилася ефективною. Учні, які мали можливість навчатися за експериментальною методикою, краще, ніж учні контрольних класів, упоралися з чинною програмою й оволоділи більшим обсягом синтаксичних знань, а також додатковими практичними вміннями й навичками. Учні навчилися розпізнавати і виділяти з речення складні словосполучення; розрізняти двоскладні й односкладні конструкції; знаходити підмет і присудок з різними способами вираження, неузгоджені означення, виражені іменником у непрямому відмінку (платье из ситца); розмежовувати складні речення з одиничним сполучником і (рос. и) та речення з однорідними присудками, що мають залежні слова, але поєднані тим же сполучником; розпізнавати складносурядні, складнопідрядні й безсполучникові складні речення; виділяти головну та підрядну частини в складнопідрядному реченні; визначати місце підрядної відносно головної частини і ставити питання до підрядної частини; перетворювати речення з прямою мовою в речення з непрямою й навпаки; викорис-товувати вивчені з випередженням синтаксичні конструкції в мовленні тощо.

Під час експерименту вчителі відзначали більш зацікавлене й відповідальне ставлення учнів експериментальних класів до уроків російської мови. Спостере-ження, проведені в експериментальних класах, дають підстави стверджувати, що в учнів покращився синтаксичний лад мовлення, їхні відповіді вирізнялися викорис-танням більш різноманітних синтаксичних конструкцій, прискорився інтелекту-альний розвиток школярів.

Таким чином, отримані експериментальні дані переконують у правомірності висунутої гіпотези дослідження.

У висновках викладено результати дослідження, основні з них такі:

1. Сучасний рівень розвитку лінгводидактики й перехід заганьноосвітньої школи на дванадцятирічний термін навчання зумовили необхідність корекції змісту навчання синтаксису в 5-му класі основної школи з метою здійснення спадкоємних зв’язків з початковою школою.

2. Аналіз психолого-педагогічної й лінгводидактичної літератури з досліджуваної проблеми показав, що ефективність навчання синтаксису залежить від своєчасного оволодіння учнями базовими синтаксичними знаннями, уміннями й навичками в сенситивний до засвоєння мови і мовлення віковий період, що відповідає 5-му класу, й визначається змістом, який має бути вищим від рівня актуальних досягнень учнів, але не виходить за межі “зони найближчого розвитку”. Для того, щоб навчання синтаксису сприяло розвитку інтелектуальних і кому-нікативно-мовленнєвих здібностей школярів, обсяг синтаксичних знань, умінь та навичок, якими оволодівають учні в процесі навчання, повинен постійно й безперервно розширюватися, створюючи перспективу для подальшого вивчення синтаксису та інших розділів науки про мову.

3. Узагальнення багатого досвіду методичної спадщини минулого та досягнень сучасних методик викладання російської мови дозволило з’ясувати умови ефективного навчання синтаксису:

- збільшення обсягу синтаксичних відомостей, удосконалення умінь і навичок з синтаксису;

- реалізація загальнодидактичних принципів (наступність і перспективність, випереджувальне навчання, зв’язок теорії з практикою, навчання на матеріалі підвищеної складності) та власне методичних (комунікативна спрямованість навчального процесу, комплексний підхід до формування синтаксичної компетенції учнів, навчання синтаксису у зв’язку з вивченням інших розділів шкільного курсу російської мови);

- використання методів навчання, що активізують пізнавальну діяльність учнів і передбачають розвиток творчого мислення;

- структурування синтаксичних відомостей