ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Благодарний Андрій Миколайович

УДК 342.95 (477)

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ДЕРЖАВНУ ТАЄМНИЦЮ

Спеціальність 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис. Робота виконана на кафедрі адміністративного та міжнародного права Національної академії Служби безпеки України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Крегул Юрій Іванович,

Київський національний торговельно-

економічний університет,

завідувач кафедри правознавства.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Шкарупа Віктор Костянтинович,

Національна академія державної

податкової служби України,

завідувач кафедри адміністративного права

та адміністративної діяльності;

кандидат юридичних наук, доцент

Лукянець Дмитро Миколайович,

Українська академія банківської

справи Національного банку України,

завідувач кафедри кримінально-

правових дисциплін

Провідна установа: Харківський національний університет внутрішніх справ, кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, м. Харків.

Захист відбудеться 15 червня 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 13 травня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним із актуальних напрямів реформування українського адміністративного права є модернізація інституту адміністративної відповідальності, зокрема відповідальності у сфері захисту інформації з обмеженим доступом. Одним із видів інформації з обмеженим доступом є державна таємниця. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю була встановлена Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю”, який був прийнятий Верховною Радою України 21 вересня 1999 року. Кількість осіб, щорічно притягнутих до адміністративної відповідальності за вчинення порушення законодавства про державну таємницю, за останні п’ять років збільшилася майже в п’ять разів.

Результати аналізу правових норм, що регламентують адміністративну відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю, та матеріалів практики провадження за цим видом адміністративних правопорушень свідчать про наявність певних недоліків у нормативно-правовому регулюванні адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

До цього часу в Україні питання адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю комплексно не досліджувались, а розроблялись переважно на рівні коментарів до відповідної статті КУпАП, згадувались у деяких підручниках з адміністративного права та методичних рекомендаціях для підрозділів СБ України. Сьогодні у вказаних вище джерелах міститься чимало суперечливих висновків і рекомендацій, що негативно впливає на стан захисту державної таємниці та на діяльність посадових осіб органів СБ України. Матеріали практики засвідчують про те, що при виявленні конкретних фактів порушень законодавства про державну таємницю іноді відсутня належна правова оцінка співробітниками органів СБ України таких проявів.

Необхідність удосконалення законодавства про державну таємницю, відсутність комплексної наукової розробки питань адміністративної відповідальності за порушення вказаного законодавства, а також прагнення обґрунтувати рекомендації посадовим особам органів СБ України щодо документування та процесуального оформлення порушень законодавства про державну таємницю зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає положенням Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. N 625-р “Про заходи щодо вдосконалення системи охорони державної таємниці”. Робота виконана відповідно до Плану науково-дослідної роботи Національної академії СБ України на 2003-2007 роки.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у з’ясуванні й вирішенні теоретичних і практичних питань адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю та виробленні пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та поліпшення правозастосовчої діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції.

Відповідно до поставленої мети визначено такі основні завдання дослідження:

- встановити ознаки складів адміністративних порушень законодавства про державну таємницю, з’ясувати їх вплив на правильну кваліфікацію цього діяння;

- дослідити порядок провадження в справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю та практику юрисдикційної діяльності щодо цієї категорії справ;

- розробити рекомендації посадовим особам органів СБ України щодо правильного застосування ст. 212-2 КУпАП;

- сформулювати пропозиції із вдосконалення чинного законодавства України, що регламентує порядок охорони державної таємниці та провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю.

Об'єктом дослідження є система суспільних відносин, що складаються у сфері адміністративно-правового захисту державної таємниці.

Предметом дослідження є адміністративно-правові норми, які передбачають відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю, та практика застосування вказаних норм.

Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання соціальних процесів, який дозволяє враховувати всі взаємозв’язки явищ, що розглядаються, об’єктивно оцінювати ефективність нормативно-правових актів та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби з порушеннями законодавства про державну таємницю. У роботі використовувалися такі методи, як історичний (при вивченні історії розвитку адміністративно-правової заборони порушення законодавства про державну таємницю у вітчизняному законодавстві), порівняльно-правовий (у дослідженні чинного законодавства зарубіжних країн), логіко-юридичний i системно-структурний (під час аналізу складу адміністративного порушення законодавства про державну таємницю й розроблення рекомендацій щодо правильного застосування ст. 212-2 КУпАП), соціологічний (при вивченні правозастосовчої практики у сфері охорони державної таємниці), статистичний (при вивченні даних, що відображають стан провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю).

Теоретичну основу дисертації становлять наукові положення, що містяться у працях таких відомих вітчизняних та зарубіжних правознавців, як Г.А. Аванесов, В.Б. Авер’янов, А.Б. Агапов, О.Ф. Андрійко, І.В. Арістова, М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, С.Б. Гавриш, О.А. Герцензон, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, Е.Ф. Демський, Є.В. Додін, А.Ф. Зелінський, Р.А. Калюжний, А.П. Клюшниченко, Л.В. Коваль, Ю.М. Козлов, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, М.Й. Коржанський, Ю.І. Крегул, В.М. Кудрявцев, В.В. Леоненко, Д.М. Лук’янець, В.В. Макаренко, В.К. Мамутов, М.Я. Масленніков, П.С. Матишевський, О.Г. Нападистий, Н.Р. Нижник, В.Т. Окіпнюк, О.П. Орлюк, О.І. Остапенко, А.А. Піонтковський, Л.Л. Попов, Д.М. Притика, Н.Ю. Пришва, В.І. Ремньов, О.П. Рябченко, Н.Г. Саліщева, А.О. Селіванов, В.М. Селіванов, В.Ф. Сіренко, В.В. Сташис, В.С. Стефанюк, С.Г. Стеценко, В.Я. Тацій, О.С. Телегін, Ю.О. Тихомиров, М.М. Тищенко, А.Н. Трайнін, Г.І. Чангулі, В.К. Шкарупа, В.А. Юсупов, а також у працях інших науковців.

Оскільки дослідження має комплексний характер, то вивчалась інформація, що була опублікована у пресі, судові рішення по справах про порушення законодавства про державну таємницю, статистичні матеріали діяльності СБ України.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше в Україні комплексно досліджуються проблеми адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

У результаті проведеного дослідження сформульовані нові положення, запропоновані дисертантом особисто.

Уперше:

- запропоновано поняття суб’єкта адміністративного порушення законодавства про державну таємницю як особи, якій повинно бути надано в установленому законом порядку допуск та доступ до державної таємниці;

- обґрунтовано висновок про необхідність закріплення норми, яка б передбачала адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю;

- встановлено, що основними причинами вчинення адміністративних порушень законодавства про державну таємницю є недостатнє знання деякими особами, котрі мають допуск та доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю, а також нехтування вказаними особами нормами чинного законодавства; порушення законодавства про державну таємницю може бути зумовлене недостатнім фінансуванням заходів, спрямованих на захист державної таємниці.

Дістали подальшого розвитку питання:

- порядку оскарження громадянами рішень суду першої інстанції по справах про адміністративні правопорушення;

- процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема пропонується крім встановлених у ст. 268 КУпАП, передбачити такі додаткові процесуальні права: заявляти відводи посадовій особі, яка розглядає справу, експерту, перекладачу з мотивів особистих взаємин, службової чи іншої залежності; а також бути присутнім чи брати участь в окремих процесуальних діях;

- порядку проведення експертизи під час провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Удосконалено:

- визначення поняття посадової особи: посадова особа - особа, яка постійно чи тимчасово виконує функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських обов'язків або консультативно-дорадчих функцій, чи виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням;

- порядок складання протоколу про адміністративне правопорушення. Запропоновано закріпити норму, яка б передбачала обов’язок посадової особи складати протокол про адміністративне правопорушення у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення;

- порядок виклику та опитування свідка, зокрема обґрунтовано доцільність встановлення адміністративної відповідальності за неявку свідка та інших осіб, котрі беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, на виклик органу адміністративної юрисдикції, у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки, пропозиції та рекомендації, що викладені в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані у:

-

-

-

-

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до аналізу адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного та міжнародного права Національної академії СБ України. Основні положення дослідження були оприлюднені на трьох міжнародних науково-практичних конференціях: “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 2001), “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001), “Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах” (Київ, 2001), а також на науково-практичній конференції “Система охорони державної таємниці – складова частина національної безпеки: стан, проблеми розвитку” (Київ, 2005).

Публікації. Основні теоретичні висновки, пропозиції і положення, що сформульовані у дисертаційному дослідженні, відображені у п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, і тезах трьох виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями, предметом та логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, до яких входять дев’ять підрозділів, висновків (після кожного розділу і наприкінці роботи), списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок. Список використаних джерел складається із 253 найменувань і займає 22 сторінки, додатки займають 4 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, сформульовано мету й основні завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження, його наукову новизну, методи, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації.

У першому розділі “Загальноправова характеристика адміністративних порушень законодавства про державну таємницю”, який складається з чотирьох підрозділів, автор досліджує об’єктивні й суб’єктивні ознаки порушень законодавства про державну таємницю, а також поняття державної таємниці.

У підрозділі 1.1. “Об’єкти адміністративних порушень законодавства про державну таємницю” аналізуються такі ознаки адміністративного правопорушення, як суспільна шкідливість, протиправність, винність і караність. Особлива увага приділяється висвітленню суспільної шкідливості порушення законодавства про державну таємницю, яка, на думку дисертанта, полягає у створенні можливості потрапляння відомостей, що становлять державну таємницю, у розпорядження спецслужб іноземних держав або інших організацій i осіб, що можуть використати їх на шкоду державі, суспільству чи окремим громадянам. Аналізуючи об’єкт адміністративного порушення законодавства про державну таємницю, автор зазначає, що для правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 212-2 КУпАП, родовим об’єктом буде встановлений порядок управління; видовим об’єктом порядок провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.

Дисертант окремо досліджує безпосередній об’єкт і предмет кожного з правопорушень, передбачених ст. 212-2 КУпАП. Аналізуючи порядок віднесення інформації до державної таємниці та засекречування носіїв такої інформації, автор доходить висновку про необхідність збільшення кількості державних експертів з питань таємниць у регіонах.

У підрозділі 1.2. “Характеристика об'єктивної сторони адміністративних порушень законодавства про державну таємницю” аналізуються ознаки об’єктивної сторони кожного з адміністративних порушень законодавства про державну таємницю, а також наводяться форми об’єктивної сторони правопорушень, про вчинення яких протоколи за ознаками ст. 212-2 КУпАП складаються найчастіше. У результаті проведеного аналізу автор зазначає, що склади адміністративних порушень законодавства про державну таємницю є формальними, ці діяння становлять склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків. Серед правопорушень, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 212-2 КУпАП, немає проступків, об’єктивна сторона яких би характеризувалася діянням із двома різними діями. Об’єктивна сторона правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлена п. 2, 4-7, 9 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП, може характеризуватися діяннями, що складаються з альтернативних дій. Об’єктивна сторона проступків, передбачених п. 6-9 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП, може характеризуватися діянням, що триває. Серед правопорушень, відповідальність за вчинення яких встановлено ст. 212-2 КУпАП, час вчинення правопорушення включено до конструктивних ознак проступку, передбаченого п. 8 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП. Наявність спеціального дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, є конструктивною ознакою об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого п. 7 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП.

Автор критично підходить до використання у ст. 212-2 КУпАП такого терміна, як “засекречування інформації”, і вважає за доцільне замінити цей термін на “засекречування матеріальних носіїв інформації”.

У підрозділі 1.3. “Суб’єкти адміністративних порушень законодавства про державну таємницю” на основі аналізу чинного законодавства України, а також практики його застосування здобувач доходить висновку, що суб’єктом адміністративного порушення законодавства про державну таємницю є особа, якій у встановленому законом порядку повинні бути надані допуск та доступ до державної таємниці.

Автор обґрунтовує визначення посадової особи, якою слід вважати особу, котра постійно чи тимчасово здійснює функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських обов'язків або консультативно-дорадчих функцій, чи виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Аналізуючи вітчизняне законодавство, законодавство зарубіжних країн, а також практику провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, здобувач доходить висновку про необхідність встановлення адміністративної відповідальності юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю.

У підрозділі 1.4. “Характеристика суб’єктивної сторони адміністративних порушень законодавства про державну таємницю” дисертант зазначає, що суб'єктивна сторона проступків, відповідальність за вчинення яких передбачена ст. 212-2 КУпАП, характеризується виною у формі прямого умислу.

У диспозиції ст. 212-2 КУпАП законодавець не вказав на конкретні мотиви та цілі порушення законодавства про державну таємницю, тому, на думку дисертанта, вони можуть бути різноманітними. Зокрема, мотивом порушення законодавства про державну таємницю може бути прагнення якнайшвидшого виконання поставленого завдання з порушенням деяких вимог режиму секретності. В основі мотивації суб’єкта можуть бути також інші внутрішні спонукання, які не є низинними: жалість і співчуття, родинні та дружні почуття тощо. Корислива зацікавленість у вчиненні порушення законодавства про державну таємницю може бути у випадку, коли суб’єкт прагне “заощадити” кошти установи (наприклад, при вчиненні правопорушень, передбачених п. 6, 7, 9 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП). Адміністративне порушення законодавства про державну таємницю може бути вчинене з метою прискорити виконання діяльності, пов’язаної з державною таємницею (наприклад, при вчиненні правопорушень, передбачених п. 5, 7 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП), приховати від громадськості інформацію про деякі “невтішні” факти (наприклад, при вчиненні правопорушень, передбачених п. 2, 3 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП).

Другий розділ роботи “Організаційно-правові питання діяльності державних органів щодо провадження в справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю та попередження таких правопорушень” складається з п’яти підрозділів, у яких розкривається зміст стадій провадження в справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 212-2 КУпАП, а також наводиться адміністративно-деліктологічна характеристика вказаних правопорушень.

У підрозділі 2.1. “Повноваження органів Служби безпеки України щодо документування та процесуального оформлення адміністративних порушень законодавства про державну таємницю” зазначено, що першою стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення є стадія порушення справи про адміністративний проступок, яка складається з таких елементів: одержання інформації про діяння, що має ознаки правопорушення; встановлення фактичних обставин; процесуальне оформлення результатів розслідування; направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю.

Розглядаючи приводи порушення справи про адміністративний проступок, дисертант доходить висновку, що найчастіше такі справи порушуються за результатами офіційних перевірок посадовими особами органів СБ України стану охорони державної таємниці в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях.

Особливої уваги здобувач приділяє доказам в справах про адміністративні правопорушення, засобам їх отримання і фіксації. У дисертації окремо розглядається кожний вид доказів в справах про правопорушення за ознаками ст. 212-2 КУпАП, а також наводяться деякі шляхи вдосконалення порядку отримання доказів. Автор проводить розмежування між документами, що є слідами-документами (одним із видів речових доказів), та документами як окремим видом доказів. Аналіз практики провадження в справах про правопорушення, передбачені ст. 212-2 КУпАП, дозволяє дійти висновку, що найчастіше джерелами доказів, які використовуються при провадженні у вказаних справах, є: протокол про адміністративне правопорушення за ознаками ст. 212-2 КУпАП; пояснення особи, яка вчинила таке правопорушення; пояснення свідків (наприклад, осіб, які брали участь у службовому розслідуванні чи в перевірці режиму секретності); матеріали, що підтверджують факт вчинення особою цього правопорушення (акт перевірки режиму секретності чи витяг із цього акта); висновок державного експерта з питань таємниць; копія письмового зобов’язання правопорушника щодо збереження державної таємниці; копія трудового договору правопорушника про його діяльність, яка пов’язана з державною таємницею; копія наказу про призначення особи на посаду, яка передбачає діяльність, пов’язану з державною таємницею; копія посадових обов’язків особи, що притягається до відповідальності, чи виписка із них.

Аналізуючи чинне законодавство, дисертант дійшов висновку про необхідність заміни норми ст. 255 КУпАП, яка передбачає право уповноважених на те посадових осіб складати протокол про адміністративне правопорушення, на норму, яка б передбачала не право, а обов’язок вказаних осіб складати протокол про адміністративне правопорушення.

Дисертант наголошує, що крім протоколу про адміністративне правопорушення жодні інші документи (акти, рапорти тощо) не можуть розглядатися як процесуальні документи, що фіксують порушення справи про адміністративний проступок.

Підрозділ 2.2. “Судовий розгляд справ про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю” присвячений центральній стадії провадження в справах про адміністративні правопорушення.

На думку дисертанта, стадія розгляду справи про адміністративне правопорушення і винесення по справі постанови складається з трьох процедур: підготовки справи про адміністративне правопорушення до розгляду, розгляду справи про адміністративне правопорушення, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Аналізуючи чинне законодавство України, законодавство деяких іноземних держав, історичний досвід закритого розгляду справ у суді, дисертант дійшов висновку, що суд повинен вирішувати: чи відносяться відомості, які розглядаються, до державної таємниці і яким має бути судове засідання відкритим чи закритим.

Запропоновано доповнити чинний КУпАП нормою, яка б передбачала гарантії забезпечення прав громадян під час закритого розгляду справ про адміністративні правопорушення. Крім встановлених у ст. 268 КУпАП, автор вважає за доцільне в Кодексі України про адміністративні проступки передбачити такі додаткові процесуальні права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності: заявляти відводи посадовій особі, котра розглядає справу, експерту, перекладачу з мотивів особистих взаємин, службової чи іншої залежності; з дозволу суду бути присутнім чи брати участь в окремих процесуальних діях.

Аналіз юрисдикційної практики свідчить, що суди майже ніколи не виносять постанову про застосування заходів впливу, передбачених ст. 24-1 КУпАП, по справах про порушення законодавства про державну таємницю. На думку автора, така судова практика пояснюється тим, що неповнолітні особи теоретично можуть бути суб’єктами порушення законодавства про державну таємницю, але практично майже ніколи не наділені повноваженнями, під час реалізацій яких можливе вчинення вказаного правопорушення.

Розглядаючи питання можливості звільнення порушника законодавства про державну таємницю від адміністративної відповідальності при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення, дисертант доходить висновку, що адміністративні порушення законодавства про державну таємницю до малозначних віднести не можна, тому що вказані правопорушення можуть сприяти вчиненню таких злочинів, як: розголошення державної таємниці; втрата документів, що містять державну таємницю; державна зрада; шпигунство.

У підрозділі 2.3. “Оскарження, опротестування і перегляд постанов по справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю” дисертант звертає увагу на положення ч. 2 ст. 287 КУпАП, згідно з яким постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення є остаточною і оскарженню в порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення не підлягає, за винятком випадків, передбачених законами України. На думку автора, вказане положення є застарілим і не відповідає вимогам ст. 55 Конституції України. Тому дисертант обґрунтовує необхідність передбачити право особи оскаржити судову постанову по справі про адміністративне правопорушення, а також пропонує механізм подачі скарг на постанови судів по справах про адміністративні правопорушення.

Дисертант приєднується до думки науковців, які вважають розгляд справ про адміністративні проступки у суді не формою управлінської (адміністративної) діяльності, а різновидом відправлення правосуддя, тому пропонує, щоб постанови по справах про адміністративні правопорушення переглядав не адміністративний, а загальний суд. Для цього необхідно внести зміни в чинне законодавство, які б передбачали створення у складі загального апеляційного суду судової палати у справах про адміністративні правопорушення, а також регламентували апеляційне провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Аналіз практики провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю дає можливість дійти висновку, що теоретично інститут оскарження постанови суду по справі про адміністративне порушення законодавства про державну таємницю існує, але фактично майже не застосовується, однією з головних причин чого є відсутність дієвого механізму оскарження постанови суду по справі про адміністративне правопорушення.

Дисертант вважає, що реформування інституту оскарження постанов суду по справах про адміністративні правопорушення повинно проводитися в напрямі максимального спрощення процедури оскарження, що зовсім не виключає необхідності її детальної регламентації, тому автор пропонує перелік вимог до скарги на постанову суду по справі про адміністративне правопорушення, а також пропонує процедуру перегляду вказаних постанов.

У підрозділі 2.4. “Виконання постанов по справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю” дисертант аналізує загальні та безпосередні юридичні дії, що забезпечують виконання постанови по справі про адміністративне правопорушення, а також добровільний і примусовий порядок виконання постанови про накладення штрафу.

Аналіз практики провадження в справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 212-2 КУпАП, свідчить, що до порушників законодавства про державну таємницю майже ніколи не застосовується примусове виконання постанови про накладення штрафу. На думку дисертанта, така практика пояснюється тим, що значна частина порушників законодавства про державну таємницю має вищу освіту, більшість з них є посадовими особами і всі вони пройшли спеціальну перевірку перед наданням допуску до державної таємниці, тому ця категорія правопорушників зазвичай поважає судові рішення і виконує їх добровільно.

Підрозділ 2.5. “Попередження адміністративних порушень законодавства про державну таємницю” присвячений адміністративно-деліктологічній характеристиці вказаного правопорушення.

Проведений аналіз постанов судів по справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю засвідчив, що в більшості випадків до адміністративної відповідальності притягаються посадові особи (керівники підприємств, установ, організацій та начальники режимно-секретних органів), які вчинили правопорушення, передбачені п. 5-7 та 9 ч. 1 ст. 212-2 КУпАП.

Аналізуючи практику провадження в справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю, дисертант дійшов висновку, що основними причинами вчинення вказаних проступків є недостатнє знання деякими особами, що мають допуск та доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю, а також нехтування вказаними особами нормами чинного законодавства. Так, деякі керівники підприємств, установ та організацій, які здійснюють діяльність, пов'язану з державною таємницею, вважають, що вони не володіють інформацією, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України. Також слід зазначити, що порушення законодавства про державну таємницю може бути зумовлене недостатнім фінансуванням заходів, спрямованих на захист державної таємниці.

Дисертант пропонує класифікувати суб’єктів попередження адміністративних порушень законодавства про державну таємницю за обсягом їх компетенції на дві групи. До першої групи належать органи й посадові особи умовно загальної компетенції (посадові особи органів СБ України), що здійснюють профілактичну діяльність щодо усіх категорій осіб, які мають допуск і доступ до державної таємниці. Другу групу становлять органи й посадові особи умовно спеціальної компетенції, до обов’язків яких належить профілактика порушень законодавства про державну таємницю лише в конкретному органі державної влади, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, діяльність яких пов'язана з державною таємницею.

У дисертації наведені пропозиції щодо вдосконалення правових заходів попередження порушень законодавства про державну таємницю, зокрема, автор вважає за доцільне передбачити в Законі України “Про державну таємницю” обов’язкове проведення перевірки знання особами, яким надається допуск до державної таємниці, норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства. Дисертант вважає за доцільне збільшити суми штрафів, що накладаються на порушників законодавства про державну таємницю, а також передбачити позбавлення посадової особи права зайняття діяльністю, яка передбачає надання доступу до державної таємниці, на строк до одного року за вчинення повторного протягом року порушення законодавства про державну таємницю.

У висновках подані основні положення й результати проведеного наукового дослідження, узагальнені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, зокрема:

1. Проступки, передбачені ст. 212-2 КУпАП, характеризуються спеціальним суб’єктом - особою, якій повинно бути надано в установленому законом порядку допуск та доступ до державної таємниці.

2. Обґрунтовано доцільність закріплення у КУпАП такого визначення посадової особи: посадова особа - особа, яка постійно чи тимчасово виконує функції представника влади, а також обіймає постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих, адміністративно-господарських обов'язків або консультативно-дорадчих функцій, чи виконує такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

3. З’ясовано, що проступки, передбачені ч. 1 ст. 212-2 КУпАП, мають формальний склад, тому правопорушник може вчинювати їх лише з прямим умислом. У диспозиції ст. 212-2 КУпАП законодавець не вказав на конкретні мотиви та цілі порушення законодавства про державну таємницю, тому вони можуть бути різноманітними. Такі мотиви та цілі підлягають встановленню і доказуванню, оскільки з'ясування їх змісту й характеру дозволяє правильно визначити ступінь суспільної шкідливості правопорушення, виявити причини конкретного правопорушення i, отже, розробити та здійснити заходи щодо попередження подібних діянь.

4. Обґрунтовано висновок, що в чинному КУпАП (або в новому Кодексі України про адміністративні проступки) необхідно закріпити норму, яка б передбачала адміністративну відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про державну таємницю. Пропонується вважати дії юридичної особи винними, якщо вони є наслідком усвідомлюваних дій (бездіяльності) її поса-дових осіб, працівників, а також осіб, які не перебувають з нею в трудових відносинах, але виконують певні дії в інтересах юридичної особи за договором.

5. Встановлено, що приводами порушення адміністративних справ за ознаками ст. 212-2 КУпАП, як правило, є результати офіційних перевірок посадовими особами органів СБ України стану охорони державної таємниці в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях.

6. З’ясовано, що чинний КУпАП недостатньо категорично вимагає від уповноваженої посадової особи складання протоколу у випадку виявлення ознак адміністративного проступку, тому пропонується закріпити норму, яка б передбачала обов’язок посадової особи складати протокол про адміністративне правопорушення у випадку виявлення ознак адміністративного правопорушення.

7. Запропоновано шляхи вдосконалення порядку виклику та опитування свідка. Обґрунтовано доцільність встановлення адміністративної відповідальності за неявку свідка та інших осіб, котрі беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, на виклик органу адміністративної юрисдикції, у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення.

8. З’ясовано, що окремі питання проведення експертизи недостатньо врегульовані чинним законодавством. Тому запропоновано закріпити в КУпАП вимоги, що висуваються до висновку експерта, уточнити термін “висновок експерта”, компетенцію експерта.

9. Пропонується, крім встановлених у ст. 268 КУпАП, передбачити додаткові процесуальні права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності: заявляти відводи посадовій особі, що розглядає справу, експерту, перекладачу з мотивів особистих взаємин, службової чи іншої залежності, а також із дозволу суду бути присутнім чи брати участь в окремих процесуальних діях.

10. З’ясовано, що інститут оскарження постанов по справах про порушення законодавства про державну таємницю практично не застосовується; в чинному КУпАП відсутні норми, які б належним чином регламентували механізм подання скарг на постанови суду; положення, закріплене в ч. 2 ст. 287 КУпАП (щодо остаточності постанови суду по справі про адміністративне правопорушення), не відповідає ст. 55 Конституції України. Пропонується внести зміни до чинного КУпАП та Закону України “Про судоустрій України”, які б дозволили удосконалити механізм апеляційного оскарження рішень суду першої інстанції по справах про адміністративні правопорушення та передбачали б створення у складі загального апеляційного суду судової палати у справах про адміністративні правопорушення.

11. Обґрунтовано доцільність збільшення суми штрафу, що підлягає стягненню з порушників законодавства про державну таємницю. Так, за вчинення порушення законодавства про державну таємницю вперше пропонується накладення штрафу на фізичних осіб від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб – від семи до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; за повторне протягом року вчинення порушення законодавства про державну таємницю пропонується накладення штрафу на фізичних осіб від чотирьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб – від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права зайняття діяльністю, що передбачає надання доступу до державної таємниці, на строк до одного року.

12. З’ясовано, що посадовими особами органів СБ України стосовно порушників законодавства про державну таємницю найчастіше складаються протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені п. 5-7 та 9 ч.1 ст. 212-2 КУпАП. Суб’єктами адміністративної відповідальності за ознаками ст. 212-2 КУпАП в основному є посадові особи (керівники підприємств, установ, організацій та начальники режимно-секретних органів).

13. Встановлено, що основними причинами вчинення адміністративних порушень законодавства про державну таємницю є недостатнє знання деякими особами, що мають допуск та доступ до державної таємниці, норм чинного законодавства про державну таємницю, а також нехтування вказаними особами нормами чинного законодавства. Порушення законодавства про державну таємницю може бути зумовлене недостатнім фінансуванням заходів, спрямованих на захист державної таємниці.

14. З метою попередження порушень законодавства про державну таємницю доцільно на законодавчому рівні передбачити обов’язкове проведення перевірок знання норм законодавства про державну таємницю та правил секретного діловодства особами, яким надається допуск до державної таємниці.

15. Запропоновано авторську класифікацію суб’єктів попередження адміністративних порушень законодавства про державну таємницю за обсягом їх компетенції. По-перше, це органи й посадові особи умовно загальної компетенції (посадові особи органів СБ України), які здійснюють профілактичну діяльність щодо усіх категорій осіб, які мають допуск і доступ до державної таємниці. По-друге, органи й посадові особи умовно спеціальної компетенції (керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, а також співробітники режимно-секретних органів), до обов’язків яких належить профілактика порушень законодавства про державну таємницю лише в конкретному органі державної влади, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, діяльність яких пов'язана з державною таємницею.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Благодарний А.М. Адміністративна відповідальність як засіб забезпечення інформаційної безпеки України // Матеріали науково-практичної конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні”. – К.: Українська Академія державного управління при Президентові України, 2001. – С. 110–112.

2. Благодарний А.М. Адміністративно-правове регулювання деяких видів торговельної діяльності // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах”. – К.: Київський національний торговельно-економічний університет, 2001. – С. 198–201.

3. Благодарний А.М. Деякі питання закритого розгляду справ про адміністративні правопорушення // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників”. – К.: КНУ ім. Т. Шевченка, 2001. – С. 92–95.

4. Благодарний А.М. Деякі проблеми адміністративної відповідальності за порушення законодавства про державну таємницю // Держава і право: Збірник наукових праць. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2002. – Випуск 16. – С. 148–153.

5. Благодарний А.М. До питання закритого розгляду справ про адміністративні правопорушення в суді // Проблеми законності: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. – 2002. – Випуск 54. – С. 106–110.

6. Благодарний А.М. Перегляд постанов суду у справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю // Вісник Національного університету внутрішніх справ України. – 2003. – Випуск 22. – С. 152–156.

7. Благодарний А.М. Актуальні проблеми профілактики адміністративних порушень законодавства про державну таємницю // Збірник наукових праць Національної академії Служби безпеки України. – 2005. – №13. – С. 101–107.

8. Благодарний А.М. Окремі питання профілактики адміністративних правопорушень // Юридична Україна. – 2006. – №1. – С. 14–17.

АНОТАЦІЇ

Благодарний А.М. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України, Київ, 2006.

Дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним дослідженням об’єктивних і суб’єктивних ознак адміністративних проступків, передбачених ст. 212-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення; особливостей провадження в справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю; заходів попередження вказаних правопорушень. У роботі сформульовано пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, яке регламентує порядок охорони державної таємниці та провадження в справах про порушення законодавства про державну таємницю. Надані практичні рекомендації посадовими особами органів державної влади щодо правильного застосування законодавства у сфері охорони державної таємниці.

Ключові слова: державна таємниця, адміністративне порушення законодавства про державну таємницю, адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю, попередження адміністративних порушень законодавства про державну таємницю, провадження в справах про адміністративні порушення законодавства про державну таємницю, охорона державної таємниці.

Благодарный А.Н. Административная ответственность за нарушения законодательства о государственной тайне. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Институт законодательства Верховной Рады Украины, Киев, 2006.

Диссертация посвящена комплексному исследованию административных нарушений законодательства о государственной тайне, производству по указанным правонарушениям, а также проблемам предупреждения административных нарушений законодательства о государственной тайне.

Работа состоит из вступления, двух разделов, выводов, перечня использованной литературы, приложений, которые обусловлены целью диссертации – разработать предложения и рекомендации по усовершенствованию как действующего законодательства, так и правоприменительной практики субъектов административной юрисдикции.

В первом разделе автор исследует объективные и субъективные признаки административных нарушений законодательства о государственной тайне, а также понятие государственной тайны как в национальном законодательстве, так и в законодательстве других государств.

Во втором разделе раскрывается содержание всех стадий производства по делам об административных нарушениях законодательства о государственной тайне, а также проводится административно-деликтологическая характеристика таких правонарушений.

В диссертации рассматриваются вопросы совершенствования административного законодательства, особое внимание уделено совершенствованию норм, регулирующих проведение административного расследования, обжалование решений по делам об административных правонарушениях, а также предупреждение административных нарушений законодательства о государственной тайне. В результате проведенного анализа диссертантом обоснован вывод о необходимости закрепления норм права, которые бы предусматривали административную ответственность юридических лиц за нарушение законодательства о государственной тайне. Предложено усовершенствовать порядок вызова и опроса свидетелей по делам об административных правонарушениях, а также закрепить в Кодексе Украины об административных правонарушениях требования, предъявляемые к заключению эксперта. Приведена авторская классификация субъектов предупреждения нарушений законодательства о государственной тайне, обосновывается