НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

БЕКІРОВА Ельвіна Ескендерівна

УДК 346.1+347.4

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ

ПЕВНИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Спеціальність: 12.00.04 - господарське право,

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі підприємницького та комерційного права

Одеської національної юридичної академії МОН України (м. Одеса).

Науковий керівник - | доктор юридичних наук, професор Саніахметова Ніна Олексіївна, Одеська національна юридична академія МОН України, завідуюча кафедрою підприємницького та комерційного права (м. Одеса)

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, старший науковий співробітник

Замойський Ігор Євгенович, Донецький університет економіки та права,

професор кафедри державно-правових дисциплін (м. Донецьк)

кандидат юридичних наук Дятленко Наталія Миколаївна,

юрисконсульт Дочірнього підприємства

„Туристична агенція “Проланд”

(м. Дніпропетровськ)

Провідна установа – | Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться “ 28 ” лютого 2006 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 28 ” січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інститут ліцензування є одним із провідних інститутів у системі регулювання господарської діяльності, що набув важливого значення в період переходу до ринкової економіки в Україні. Проведення економічної реформи в Україні об'єктивно вимагає посилення ролі законів у правовому регулюванні господарської діяльності, у тому числі ефективного правового регулювання ліцензування. Система ліцензування в Україні знаходиться в процесі становлення. Закладено її нормативну базу, продовжується формування системи органів, які здійснюють ліцензування. Однак цей процес йде досить складно і суперечливо, з невиправданими витратами і збоями, що відображає проблеми і труднощі української економіки в період трансформації.

Ліцензування регулюють Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р., Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. (далі – Закон), а також численні інші нормативно-правові акти, що враховують особливості ліцензування конкретних видів діяльності.

Введення єдиного порядку ліцензування на рівні Закону не вирішило всіх проблем у цій сфері. Так, в жодному з чинних нормативно-правових актів не наведено визначення окремих понять у сфері ліцензування, не вироблені критерії віднесення того або іншого виду діяльності до числа тих, що підлягають ліцензуванню, не встановлена процедура визнання виду діяльності такою, що підлягає ліцензуванню тощо. Це свідчить про те, що в законодавстві недостатньо розроблена правова концепція ліцензування господарської діяльності, що, у свою чергу, є відображенням проблеми відсутності правового забезпечення необхідного балансу між державним регулюванням економіки і створюваними в процесі реформ новими ринковими механізмами.

Отже, в правовому регулюванні ліцензування недостатня системність, є недоліки, які вказують на необхідність комплексного наукового дослідження проблем ліцензування та його правової основи.

Своєчасність аналізу правових аспектів ліцензування обумовлюється також слабкою науково-теоретичною розробленістю проблеми ліцензування.

Питанням правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності в науці господарського права не приділяється досить уваги. Лише окремі правові аспекти ліцензування розроблені у науково-теоретичних дослідженнях, зокрема, в роботах А.П. Альохіна, І.І.Єремєєнко, А.П.Герасимова, А.В.Губанова, Р.І.Денисова, М.І.Єропкина, А.Н.Кормалицького, Д.В.Осинцева, Г.А.Туманова. Разом з тим багато теоретичних та практичних питань ліцензування не розроблені або недостатньо розроблені в науковій літературі. Зокрема, відсутні наукові дослідження проблем сутності ліцензування, поняття ліцензійних правовідносин, контролю і нагляду у сфері ліцензування, а також юридичної відповідальності за порушення законодавства про ліцензування.

Вищенаведене свідчить про актуальність та доцільність дослідження питань правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії МОН України на 2001-2005 рр. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми „Правові проблеми розвитку сучасної української держави”, що розроблялась науковцями Одеської національної юридичної академії та зареєстрована в Державному реєстрі за № 01010001195, в якій дисертантка брала участь як співвиконавець. У межах зазначеної теми авторкою проведено дослідження правових засад ліцензування певних видів господарської діяльності, на підставі якого виявлено основні проблемні питання правового регулювання ліцензування господарської діяльності та обґрунтовано шляхи їх вирішення.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка наукових положень щодо правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності та підготовка пропозицій з удосконалення законодавства України у сфері ліцензування.

Відповідно до поставленої мети основна увага приділена вирішенню наступних завдань:

виявлення сутності, правової природи і значення ліцензування певних видів господарської діяльності;

визначення поняття ліцензування та ліцензійних правовідносин;

аналізу правових засад ліцензування господарської діяльності та обґрунтування доцільності встановлення єдиного (уніфікованого) порядку ліцензування;

визначення критеріїв віднесення певних видів господарської діяльності до таких, що підлягають ліцензуванню;

доопрацювання принципів державної політики у сфері ліцензування і правового статусу органів, що здійснюють її реалізацію;

аналізу процедури ліцензування, виявленню її етапів і стадій;

дослідженню питань нагляду і контролю у сфері ліцензування, а також юридичної відповідальності за порушення законодавства про ліцензування, та розробці пропозицій щодо удосконалення їх правової регламентації;

обґрунтуванню пропозицій з удосконалення правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з ліцензуванням певних видів господарської діяльності.

Предметом дослідження є правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження. Узагальнення явищ і процесів при здійсненні правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності базується на системному аналізі правових дефініцій та категорій. За допомогою діалектичного методу досліджено інститут ліцензування певних видів господарської діяльності, його роль і місце у системі господарського права України. Порівняльно-правовий метод використано при дослідженні зарубіжного досвіду правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. Формально-юридичний метод застосовано для аналізу змісту правових норм господарського права України. Використання історичного методу дослідження дозволило дослідити розвиток нормативно-правової бази ліцензування господарської діяльності, тенденції та еволюцію поглядів законодавця з питання правового регулювання ліцензування.

Теоретичну базу дослідження склали наукові праці провідних правознавців України, Росії та інших зарубіжних країн. Використані наукові дослідження українських вчених-юристів: О.М. Вінник, В.К. Мамутова, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, В.А. Малиги, Г.В. Пронської, Н.О. Саніахметової, О.О. Чувпила, В.С. Щербини, О.С. Янкової та інших.

В дисертаційному дослідженні використані також останні здобутки правової науки Російської Федерації, зокрема, праці Ж.А. Іонової, В.В. Лаптєва, Ю.М. Мільшина, Д.В. Новохатського, О.С. Соболь, О.Г. Семеннікова.

Із наукових досліджень зарубіжних країн використовувались праці В. Мюррей, Р. Пірс, Н. Ахтерберга, Ш. Ельмара, Х. Ярасса, Ш. Штайндорфа, Г. Рінка, Ю. Пелки, Е. Шварка, М. Луттера, Й. Зелмера та інших.

Емпіричну базу дослідження склали законодавство України та інших країн, правозастосовча практика, а також спеціальна наукова література, в якій досліджуються проблеми правового регулювання ліцензування господарської діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності, в якому розроблені нові наукові положення щодо правового регулювання ліцензування. Наукова новизна результатів дослідження, спрямована на удосконалення правових засад ліцензування, полягає в теоретичних положеннях, висновках і пропозиціях, головними з яких є наступні:

вперше:

представлено ліцензування певних видів господарської діяльності як багатоаспектне поняття: елемент легітимації суб'єктів господарської діяльності; умова здійснення певних видів господарської діяльності; підстава виникнення права здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; елемент механізму реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність; засіб державного регулювання господарської діяльності;

надано визначення ліцензійних правовідносин як урегульованих нормами права організаційно-господарських відносин, що виникають у процесі ліцензування певних видів господарської діяльності між суб'єктами господарювання, з одного боку, та органами ліцензування, з іншого боку, та існують з моменту одержання суб'єктом господарювання ліцензії до припинення її дії;

обґрунтовано положення про те, що сукупність норм, які регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, є органічною частиною (правовим інститутом) галузевої структури господарського права; формою інституту ліцензування є відокремлене законодавство про ліцензування певних видів господарської діяльності;

виявлено правову сутність процедури ліцензування певних видів господарської діяльності, яка полягає в посвідченні компетентним органом ліцензування права суб'єкта господарювання, що є спочатку здобувачем ліцензії, а потім ліцензіатом, здійснювати конкретний вид господарської діяльності; ця процедура, за загальним правилом, відповідно до Закону, має дозвільний характер, а у випадках, передбачених Законом, - конкурсний, для видів господарської діяльності, проведення яких пов’язано з використанням обмежених ресурсів;

надано визначення поняття „контроль у сфері ліцензування” як системи заходів, що здійснюються органами ліцензування та спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування з метою забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов; уточнено, що такий контроль є компетенцією виключно цих органів, їх повноваження щодо контролю не можуть бути передані іншим особам, предметом контролю органів ліцензування є обмежене коло ліцензійних умов.

Удосконалено:

визначення кола повноважень органів державного контролю в сфері ліцензування шляхом пропозиції визначити у Законі їх наступні права: витребувати у ліцензіата необхідні пояснення і документи під час проведення перевірок; складати на підставі результатів перевірок акти із вказівкою конкретних порушень; виносити рішення, що зобов'язують ліцензіата усунути виявлені порушення, установлювати строки усунення таких порушень; виносити попередження ліцензіату;

критерії віднесення видів діяльності до таких, що підлягають ліцензуванню, з урахуванням потенційної шкідливості здійснення діяльності та можливості альтернативи ліцензування у вигляді інших методів регулювання цієї діяльності, а саме визначивши у Законі, що підлягає ліцензуванню діяльність, здійснення якої може завдати шкоди правам, законним інтересам, моральності і здоров'ю громадян, обороні країни і безпеці держави, навколишньому природному середовищу та регулювання якої не може здійснюватись іншими методами, крім як ліцензуванням;

положення щодо розмежування понять: „припинення дії ліцензії”, підставами якого є документи, що засвідчують правомірні дії або події, „анулювання ліцензії”, підставами якого має бути лише протиправна поведінка ліцензіата, „визнання ліцензії недійсною”, що означає втрату юридичної чинності ліцензії як документа;

порядок анулювання ліцензії шляхом заміни діючого порядку на судовий, закріпленням в Законі судового порядку анулювання ліцензії та обов'язку органа ліцензування звертатися до суду при порушенні суб'єктом господарювання законодавства про ліцензування.

Дістали подальший розвиток:

зміст ліцензійного режиму здійснення певних видів господарської діяльності, який включає наступне: суб'єкти господарювання зобов'язані одержати ліцензію; тільки з моменту одержання такої ліцензії вони мають право здійснювати певний вид господарської діяльності; конкретний перелік видів такої діяльності визначається ліцензією; на суб'єкта господарювання покладається обов'язок дотримуватися ліцензійних умов, а також виконувати інші обов'язки, переважно публічно-правового характеру;

принципи державної політики у сфері ліцензування шляхом доповнення їх принципами гласності та відкритості як принципами державної ліцензійної політики і основними началами для протидії противоправним діям посадових осіб органів державної влади, відкритого доступу суб’єктів господарювання до інформації;

питання ліцензійного режиму, а саме, щодо необхідності формулювання у Законі прямої заборони провадження певних видів господарської діяльності без ліцензії;

положення щодо юридичного змісту процедури ліцензування, за яким така процедура включає послідовні обов'язкові етапи як комплекси процедурних дій: звернення суб'єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії та документами, які підтверджують спроможність провадити господарську діяльність певного виду; розгляд заяви та прийняття рішення органом ліцензування про видачу ліцензії або про відмову в її видачі; видача ліцензії; а також може включати факультативні етапи: переоформлення ліцензії; зміна даних, зазначених у документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії; видача дубліката ліцензії;

положення щодо державного нагляду у сфері ліцензування, а саме узагальнено, що: а) суб'єктом, уповноваженим здійснювати державний нагляд, є спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та його територіальні органи; б) суб'єктом, стосовно якого здійснюється нагляд, є орган ліцензування; в) предметом нагляду є дотримання вимог законодавства у сфері ліцензування; г) формою здійснення нагляду є перевірки, планові та позапланові; д) підстави проведення перевірок передбачені в Законі; ж) результатом проведення перевірок є акт, а при виявленні порушень – також розпорядження про усунення органом ліцензування порушень законодавства;

положення щодо відповідальності учасників ліцензійних відносин за порушення законодавства про ліцензування шляхом класифікації санкцій: адміністративно-господарські санкції (анулювання ліцензії); господарсько-правові санкції (відшкодування шкоди у зв'язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування); фінансові санкції (стягування штрафу органами державної податкової служби, на які покладено функції контролю за наявністю ліцензії; адміністративний арешт активів щодо суб’єктів, які провадять господарську діяльність, що підлягає ліцензуванню, без відповідної ліцензії; стягнення до доходу держави коштів, одержаних за угодами, вчиненими суб’єктами господарювання в процесі їх діяльності без ліцензії) та ін.;

напрямки узгодження із Законом інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, шляхом: вилучення із законодавчих актів у сфері ліцензування видів діяльності, що не підлягають згідно із Законом ліцензуванню; приведення у відповідність із Законом назв видів господарської діяльності, що ліцензуються, та містяться в інших нормативно-правових актах; виключення із вказаних нормативно-правових актів положень про зупинення дії ліцензії або інші санкції, не передбачені Законом;

визначення правових засад визнання ліцензії недійсною шляхом законодавчого закріплення цього поняття, встановлення процедури такого визнання, порядку оскарження рішення органу ліцензування про визнання ліцензії недійсною.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання теоретичних положень і практичних висновків дисертаційної роботи в правотворчій діяльності з метою розвитку та удосконалення правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. Положення дисертації можуть бути використані також при створенні коментарів до нормативно-правових актів, що регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, у правозастосовній практиці, науково-практичній діяльності, у навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять за курсом „Господарське право”, а також з метою розроблення програм відповідних спецкурсів та методичних матеріалів.

Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, які мають дискусійний характер, можуть бути основою для подальших наукових досліджень.

Результати дисертаційного дослідження використовуються у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського в навчальному процесі при викладанні навчальних курсів „Господарське право” та „Цивільне право” (довідка № /960 від 10.05.2005 р.). Окремі положення дисертаційної роботи використовувались у практичний діяльності науково-виробничого об’єднання „Медбіоінтех” під час розробки системи правового забезпечення ліцензування окремих видів господарської діяльності (довідка № від 13.05.2005 р.), а також підприємства „АртТур” при розробці локального нормативно-правового акта - Положення про організацію здійснення ліцензування господарської діяльності (довідка б/н від 03.06.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані авторкою особисто на основі аналізу вітчизняних та закордонних наукових та нормативно-правових джерел, а також матеріалів правозастосовної практики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались авторкою на міжнародній науково-практичній конференції „Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2004), II Міжвузівській науково-практичній конференції „Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2005), а також на восьмій звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2005).

Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 4,6 д.а., у тому числі 7 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. Всі роботи підготовлені дисертанткою особисто.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, поділених на вісім підрозділів, і висновків. Загальний обсяг роботи - 174 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 238 найменувань та 3 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Загальна характеристика ліцензування певних видів господарської діяльності складається з двох підрозділів, в яких досліджується сутність і значення ліцензування, а також визначення ліцензування та поняття ліцензійних правовідносин.

Аргументовано, що на основі аналізу висловлених у літературі різних думок про правову природу і характер ліцензування та з'ясування його сутності можна дійти висновку, що ліцензування певних видів господарської діяльності слід розглядати в кількох аспектах, а саме як:

елемент легітимації суб'єктів господарської діяльності;

умова здійснення певних видів господарської діяльності;

підстава виникнення права здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;

елемент механізму реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність;

засіб державного регулювання господарської діяльності.

При цьому однією з найважливіших характеристик ліцензування є те, що воно є засобом державного впливу на господарську діяльність і використовується в цій якості поряд з іншими засобами державного регулювання економіки.

Ліцензування впливає на правовий статус суб'єкта господарювання, доповнюючи права й обов'язки таких суб’єктів, тобто йдеться про ліцензійний режим організації та здійснення господарської діяльності.

Уточнено, що для вказаного режиму здійснення певних видів господарської діяльності характерне наступне:

суб'єкти господарювання зобов'язані одержати ліцензію;

тільки з моменту одержання такої ліцензії вони мають право здійснювати певний вид господарської діяльності;

конкретний перелік видів такої діяльності визначається ліцензією;

на суб'єкта господарювання покладається обов'язок дотримуватися ліцензійних умов, а також виконувати інші обов'язки, переважно публічно-правового характеру.

Обгрунтовано, що ліцензійні правовідносини - це урегульовані нормами права організаційно-господарські відносини, що виникають у процесі ліцензування певних видів господарської діяльності між суб'єктами господарювання, з одного боку, та органами ліцензування, з іншого боку, та існують з моменту одержання суб'єктом господарювання ліцензії до припинення її дії.

Зазначено, що доцільним є доповнення ст.1 Закону поняттям „здобувач ліцензії” і наданням його визначення – „суб'єкт господарювання, який звернувся до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності”.

Встановлено, що в Законі не визначені його цілі, що є істотною прогалиною, бо цільова спрямованість цього Закону має бути вихідною для розробки концепції правового регулювання ліцензування.

Пропонується в ст.2 Закону визначити наступні цілі: захист прав і законних інтересів громадян, охорона здоров'я громадян, забезпечення обороноздатності країни і безпеки держави, а також встановлення правових основ єдиного ринку і правового господарського порядку.

Аргументовано, що при визначенні правових засад ліцензування певних видів господарської діяльності пріоритетними мають бути положення ст.42 Конституції України та ст.6 Господарського кодексу України.

Розділ 2. Правові засади ліцензування певних видів господарської діяльності складається з трьох підрозділів, в яких надано загальну характеристику законодавства України про ліцензування, видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також досліджено принципи державної політики у сфері ліцензування та правовий статус органів, що здійснюють реалізацію такої політики.

Відзначено, що формування інституту ліцензування певних видів господарської діяльності в Україні відбувалось поступово, шляхом об'єднання взаємозалежних правових норм у відокремлену групу. На першому етапі формування цього інституту, що включає 10 років (1991-2000 р.), правові засади ліцензування визначались Законом України „Про підприємництво”. Ст. 4 Закону України „Про підприємництво”, що регламентувала ліцензування, стала основою для формування нового правового інституту. Подальший його розвиток характеризувався доповненнями і конкретизацією положень переважно в підзаконних нормативно-правових актах, розширенням нормативно-правової бази ліцензування.

На другому етапі (2000 р. – дотепер) визначальним у системі законодавства про ліцензування є Закон „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. З прийняттям цього Закону та нормативно-правових актів, наявність яких ним передбачена, можна констатувати формування в цілому інституту ліцензування, завершення його становлення.

Обґрунтовано, що сукупність правових норм, які регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, складає правовий інститут галузі господарського права. Це зумовлено тим, що таке ліцензування здійснюється при організації та здійсненні господарської діяльності, з метою отримання прибутку від ліцензованої діяльності, його суб’єктами є учасники відносин в сфері господарювання, воно поєднує відносини приватноправового та публічно-правового характеру.

Аргументовано, що правовий інститут ліцензування певних видів господарської діяльності є одночасно частиною комплексного правового утворення – ліцензійного права, бо норми щодо вказаного ліцензування є лише частиною норм щодо ліцензування в цілому, оскільки останнє охоплює також ліцензування у сфері природокористування, ліцензування у сфері інтелектуальної власності та інші види ліцензування, що істотно відрізняються від ліцензування певних видів господарської діяльності.

Формою інституту ліцензування певних видів господарської діяльності є відокремлене законодавство, яке представлене сукупністю нормативно-правових актів, які регулюють ліцензійні відносини (закони України, Ліцензійні умови, постанови Кабінету Міністрів України, накази відповідних міністерств та відомств тощо). Законодавство України про ліцензування певних видів господарської діяльності є частиною господарського законодавства.

На основі аналізу чинного законодавства у сфері ліцензування зроблено висновок, що і зараз, незважаючи на існування Закону, практика регулювання процесу ліцензування ґрунтується на великій кількості нормативно-правових актів, виданих органами державної влади різного рівня. У зв’язку з цим доцільно привести зміст таких актів у відповідність із загальними положеннями щодо ліцензування, визначеними Законом.

Зазначено доцільність доповнити ст.1 Закону визначенням поняття „вид діяльності, що підлягає ліцензуванню” – це діяльність, на здійснення якої в межах території України необхідне одержання ліцензії відповідно до цього Закону. Обґрунтовано необхідність сформулювати в Законі норму про заборону здійснення зазначених у ст. 9 Закону видів господарської діяльності без ліцензії.

Пропонується передбачити у ст.3 Закону в якості принципів державної політики у сфері ліцензування гласність і відкритість ліцензування як основних начал для протидії протиправних дій посадових осіб державних органів, відкритого доступу суб'єктів господарювання до інформації про конкретних ліцензіатів у Єдиному ліцензійному реєстрі.

Розділ 3. Процедура ліцензування певних видів господарської діяльності присвячується дослідженню процедурних аспектів ліцензування у сфері господарювання.

На підставі цього аналізу робиться висновок, що процедура ліцензування певних видів господарської діяльності – це процедура публічного посвідчення компетентним органом ліцензування права суб'єкта господарювання, що є здобувачем ліцензії, здійснювати конкретний вид господарської діяльності.

Ця процедура, за загальним правилом, відповідно до Закону, має дозвільний характер, а у випадках, передбачених Законом, - конкурсний.

Учасниками процедури ліцензування є суб'єкт господарювання (спочатку в якості здобувача ліцензії, а потім ліцензіата) та орган ліцензування.

Проаналізована точка зору, згідно з якою у виникненні, зміні і припиненні ліцензійних суспільних відносин виділяються наступні стадії: 1) превентивна стадія – полягає у державній реєстрації здобувача ліцензії та його наступних діях до одержання статусу ліцензіата, а саме: звернення здобувача до органу ліцензування, розгляд його заяви про видачу ліцензії; 2) стадія ліцензування – сукупність наступних дій ліцензіата, зокрема, реалізація прав та обов'язків, наданих ліцензією, переоформлення документів, що підтверджують наявність ліцензії. На цій стадії здійснюються дії, що ініціюються органами ліцензування; зупинення дії ліцензій, їх анулювання, а також нагляд за дотриманням статусу ліцензіата; 3) постліцензійна стадія – включає всі наступні дії після анулювання ліцензії і припинення статусу ліцензіата.

Зазначено, що таке розуміння є надмірно розширювальним, оскільки включає в процедуру ліцензування і динаміку ліцензійних відносин ті дії, що власне не є ліцензуванням. Зокрема, помилковим є включення в зміст ліцензійних відносин державної реєстрації здобувача ліцензії, оскільки реєстрація є самостійним етапом легітимації суб'єктів господарювання, що не включається в ліцензування. Не можна також вважати стадією ліцензійної процедури анулювання ліцензії і нагляд за дотриманням статусу ліцензіата, оскільки анулювання ліцензії означає, як правило, застосування санкції, а нагляд є самостійним механізмом, що не включається в процедуру ліцензування. Це ж ще в більшому ступені стосується постліцензійної стадії після припинення відносин ліцензування.

Обґрунтовано положення щодо юридичного змісту процедури ліцензування, за яким така процедура включає послідовні обов’язкові етапи як комплекси процедурних дій:

1) звернення суб'єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії та документами, які підтверджують спроможність провадити господарську діяльність певного виду;

2) розгляд заяви та прийняття рішення органом ліцензування про видачу ліцензії або про відмову в її видачі;

3) видача ліцензії.

Процедура ліцензування, що здійснюється в конкурсному порядку, включає стадію проведення конкурсу на одержання ліцензій для видів господарської діяльності, проведення яких пов'язано з використанням обмежених ресурсів.

Процедура ліцензування може включати факультативні етапи:

а) переоформлення ліцензії;

б) зміна даних, зазначених у документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії;

в) видача дубліката ліцензії.

Зазначається, що регламентація процедури ліцензування здійснюється за допомогою низки процедурних норм, що регулюють дії, які вчинюються на різних етапах ліцензування. На відміну від матеріальних норм, що містяться в Законі, та визначають види діяльності, що підлягають ліцензуванню, правовий статус органів ліцензування та інше, процедурні норми встановлюють порядок ліцензування, його стадії тощо.

Пропонується доповнити ч.6 ст.11 Закону, де передбачити, що неприйняття у встановлений законом строк рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі може бути оскаржене в судовому порядку, тобто надати можливість захисту прав суб'єктів господарювання у ліцензійних правовідносинах не лише від неправомірної дії органа ліцензування (неправомірна відмова у видачі ліцензії), а й від його неправомірної бездіяльності, що виражається в порушенні строків прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі.

Розділ 4. Нагляд, контроль та відповідальність у сфері ліцензування складається з трьох підрозділів, в яких проаналізовано юридичні засади нагляду і контролю у сфері ліцензування, порядок анулювання ліцензії, а також юридичну відповідальність за порушення законодавства про ліцензування.

Зазначається, що виходячи з положень ст. Закону, можна визначити такі ознаки державного нагляду у сфері ліцензування:

1) суб'єктом, уповноваженим здійснювати державний нагляд, є спеціально уповноважений орган з питань ліцензування;

2) суб'єктом, стосовно якого здійснюється нагляд, є орган ліцензування;

3) предметом нагляду є дотримання вимог законодавства у сфері ліцензування;

4) формою здійснення нагляду є перевірки;

5) підстави проведення перевірок передбачені в Законі;

6) результатом проведення перевірки є акт, а при виявленні порушень – також розпорядження про усунення органом ліцензування порушень законодавства у сфері ліцензування;

7) орган ліцензування зобов'язаний надавати у встановлений у розпорядженні строк інформацію про усунення виявлених порушень.

Надано визначення поняття „контроль у сфері ліцензування” як системи заходів, що здійснюються органами ліцензування з метою забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов.

Оскільки у Законі не зазначені повноваження, які мають контролюючі органи в процесі здійснення контролю у сфері ліцензування, аргументується доцільність для заповнення цієї прогалини у ст. 20 Закону передбачити такі повноваження органів при здійсненні контролю у сфері ліцензування:

затребувати у ліцензіата необхідні пояснення і документи під час проведення перевірок;

складати на підставі результатів перевірок акти з вказівкою конкретних порушень;

приймати рішення, що зобов'язують ліцензіата усунути виявлені порушення, установлювати строки усунення цих порушень;

виносити попередження ліцензіату.

Слід розмежувати у Законі три поняття: „припинення дії ліцензії”, „анулювання ліцензії” та „визнання ліцензії недійсною”. При цьому підставами припинення дії ліцензії є документи, що засвідчують правомірні дії або події, підставами „анулювання ліцензії” має бути лише противоправна поведінка ліцензіата, „визнання ліцензії недійсною” означає втрату юридичної чинності ліцензії як документа. Пропонується доповнити Закон ст. 21-1, де визначити поняття „визнання ліцензії недійсною”, передбачити процедуру такого визнання, порядок оскарження рішення органа ліцензування про визнання ліцензії недійсною.

Обґрунтовується необхідність передбачити у Законі судовий порядок анулювання ліцензії та обов'язок органу ліцензування звертатися до суду при вчиненні порушень суб'єктом господарювання.

Зазначається, що слід привести у відповідність із Законом інші закони та підзаконні нормативно-правові акти, виключивши з них положення про зупинення дії ліцензії або інші санкції, що не передбачені вказаним Законом.

Проведено класифікацію санкцій за порушення законодавства про ліцензування:

анулювання ліцензії, передбачене ст. Закону, – адміністративно-господарська санкція;

відшкодування шкоди у зв'язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування – господарсько-правова санкція;

штраф, що стягується органами державної податкової служби, адміністративний арешт активів, стягнення до доходу держави коштів, одержаних в за угодами, вчиненими без ліцензії, – фінансові санкції та ін.

Аргументовано необхідність внесення доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення України шляхом доповнення його статтею, в якій закріпити адміністративну відповідальність у вигляді адміністративного штрафу за подання фізичною особою - суб’єктом господарювання до державного органу (посадової особи) недостовірних або перекручених відомостей, передбачених Законом і необхідних для здійснення цим органом (посадовою особою) його діяльності.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності та отримані на його основі результати вирішують наукову задачу, що полягає в науковому обґрунтуванні напрямків удосконалення правової бази ліцензування у сфері господарювання для більш ефективного здійснення господарської діяльності. Запропоноване вирішення наукової задачі має істотне значення для підвищення ефективності господарського законодавства у сфері регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності і розвитку науки господарського права.

На основі проведеного дослідження сформульовано, зокрема, такі висновки:

1. Аргументовано необхідність внесення змін та доповнень до Закону, зокрема:

доповнити ст. 1 Закону наступними поняттями:

здобувач ліцензії – суб'єкт господарювання, який звернувся до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності;

вид діяльності, що підлягає ліцензуванню, – господарська діяльність, для здійснення якої на території України необхідно одержання ліцензії відповідно до цього Закону;

контроль у сфері ліцензування – система заходів, що здійснюються органами ліцензування і спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування з метою забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов;

закріпити у ст. 2 цілі Закону, а саме: захист прав і законних інтересів громадян, охорона здоров'я громадян, забезпечення обороноздатності країни і безпеки держави, а також установлення правових засад єдиного ринку і правового господарського порядку;

доповнити ч.1 ст. 3 Закону такими принципами державної політики у сфері ліцензування, як гласність та відкритість цієї процедури;

ввести у ст. 3 Закону пряму заборону провадження певних видів господарської діяльності без ліцензії у вигляді такої норми: „Здійснення зазначених у ст. 9 Закону видів господарської діяльності без ліцензії забороняється”;

усунути внутрішню суперечливість Закону, термінологічні розбіжності у визначенні поняття “ліцензійні умови” у ст. 1 та ст. 8 Закону;

доповнити ст. 9 Закону щодо критеріїв віднесення виду діяльності до таких, що підлягають ліцензуванню, наступним положенням: відповідно до цього Закону видами діяльності, що підлягають ліцензуванню, є види діяльності, здійснення яких може завдати шкоди правам, законним інтересам, моральності і здоров'ю громадян, обороні країни і безпеці держави і регулювання яких не може здійснюватись іншими методами, крім ліцензування;

виключити з переліку підстав анулювання ліцензії, зазначених у ст.10 Закону, таку підставу як рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання;

доповнити ч. 6 ст. 11 Закону наступним положенням: рішення про відмову у видачі ліцензії, а також неприйняття у встановлений законом строк рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі може бути оскаржене в судовому порядку;

закріпити у ст. Закону, положення що не допускається відмова у видачі ліцензії на підставі величини обсягу продукції (робіт, послуг), що виробляється або планується для виробництва здобувачем ліцензії;

доповнити ст. Закону положенням про те, що рішення про видачу ліцензії на строк менше трьох років може бути оскаржене в судовому порядку;

доповнити ст. Закону щодо прямої заборони передачі ліцензії або її копії, такою нормою: „Передача ліцензіатом ліцензії або копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності забороняється (не допускається)”;

конкретизувати у ст. Закону права органів, уповноважених здійснювати контроль у сфері ліцензування: вимагати у ліцензіата необхідні пояснення і документи при проведенні перевірок; складати на підставі результатів перевірок акти з вказівкою конкретних порушень; виносити рішення, що зобов'язують ліцензіата усунути виявлені порушення, установлювати строки усунення таких порушень; виносити попередження ліцензіату, а також обов’язки цих органів;

розмежувати у ст.21 Закону три поняття: припинення дії ліцензії, анулювання ліцензії та визнання ліцензії недійсною; закріпити у цій статті Закону судовий порядок анулювання ліцензії та обов'язок органу ліцензування звертатися до суду при порушенні суб'єктом господарювання законодавства про ліцензування;

доповнити Закон ст. 21-1, в якій визначити поняття “визнання ліцензії недійсною”, передбачити процедуру такого визнання, порядок оскарження рішення органа ліцензування про визнання ліцензії недійсною.

2. Обґрунтовано напрямки узгодження із Законом інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, шляхом: вилучення із законодавчих актів у сфері ліцензування видів діяльності, що не підлягають згідно із Законом ліцензуванню; приведення у відповідність з Законом назв видів господарської діяльності, що ліцензуються, та містяться в інших нормативно-правових актах; виключення з вказаних нормативно-правових актів положень про зупинення дії ліцензії або інші санкції, не передбачені Законом.

3. Аргументовано необхідність внесення доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення України шляхом доповнення його статтею, в якій закріпити адміністративну відповідальність у вигляді адміністративного штрафу за подання фізичною особою - суб’єктом господарювання до державного органу (посадової особи) недостовірних або перекручених відомостей, передбачених Законом і необхідних для здійснення цим органом (посадовою особою) його діяльності.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бекирова Э. Понятие и сущность лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № . – С. .

2. Бекирова Э. Правоотношения в сфере лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № . – С. .

3. Бекірова Е.Е. Критерії визначення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – № 4. – С. 119-124.

4. Бекірова Е.Е. Поняття ліцензування певних видів господарської діяльності, його цілі і значення // Актуальні проблеми держави і права. – Одеса: Юрид. лит. – 2004. – Вип. 22. – С. 694-699.

5. Бекірова Е. Нагляд і контроль у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 5. – С. .

6. Бекірова Е. Процедура ліцензування певних видів господарської діяльності // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 6. – С. .

7. Бекирова Э.Э. Место института лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности в системе права Украины // Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины. – 2005. – С. -524.

8. Бекірова Е.Е. Правоохоронні засоби у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності // Актуальні питання реформування правової системи України. – Луцьк: Волинський державний університет ім. Лесі Українки. – 2005. – Ч.1. – C. .

9. Бекірова Е.Е. Питання 28. Процедура ліцензування певних видів господарської діяльності. Питання 30. Нагляд, контроль та відповідальність у сфері ліцензування. Питання 31. Спеціальні системи ліцензування певних видів діяльності // Господарське право України: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. Н.О.Саніахметової. – Харків: Одіссей, 2005. – С. , 69-73.

АНОТАЦІЯ

Бекірова Е.Е. Правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – господарське право, господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. Представлено ліцензування певних видів господарської діяльності як багатоаспектне поняття: елемент легітимації суб'єктів господарської діяльності; умова здійснення певних видів господарської діяльності; підстава виникнення права здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; елемент механізму реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність; засіб державного регулювання господарської діяльності. Виявлено правову сутність процедури ліцензування певних видів господарської діяльності. Визначено поняття ліцензування, ліцензійних правовідносин, а також контролю в сфері ліцензування. Визначено критерії віднесення певних видів господарської діяльності до таких, що потребують отримання суб’єктом господарювання ліцензії. Доповнено принципи державної політики у сфері ліцензування і доопрацьовано правовий статус органів, що здійснюють її реалізацію. Проведено аналіз процедури ліцензування, виявлено її етапи і стадії. Здійснено аналіз нагляду і контролю у сфері ліцензування, а також юридичної відповідальності за порушення законодавства про ліцензування. Обґрунтовано пропозиції з удосконалення правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.

Ключові слова: ліцензування, ліцензія, господарська діяльність, процедура, нагляд, контроль, юридична відповідальність.

АННОТАЦИЯ

Бекирова Э.Э. Правовое регулирование лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 – хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. – Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2006.

Диссертация посвящена исследованию правового регулирования лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности. Выявлена правовая сущность и значение процедуры лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности. Определены понятие лицензионных правоотношений, а также контроля в сфере лицензирования. Проведен анализ правовых основ лицензирования хозяйственной деятельности. Уточнены критерии отнесения определенных видов хозяйственной деятельности к подлежащим лицензированию. Дополнены принципы государственной политики в сфере лицензирования и уточнен правовой статус органов, которые осуществляют ее реализацию. Проведен анализ процедуры лицензирования, выявлены ее этапы и стадии. Осуществлен анализ надзора и контроля в сфере лицензирования, а также юридической ответственности за нарушение законодательства о лицензировании. Обоснованы предложения по совершенствованию правового регулирования лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности.

В первом разделе диссертации дается общая характеристика лицензирования определенных видов хозяйственной деятельности. Аргументировано, что такое лицензирование является многоаспектным понятием, это: элемент легитимации субъектов хозяйственной деятельности; условие осуществления определенных видов хозяйственной деятельности; основание возникновения права осуществлять виды хозяйственной деятельности, которые подлежат лицензированию; элемент механизма реализации конституционного права на предпринимательскую деятельность; средство государственного регулирования хозяйственной деятельности.

Обосновано, что установление лицензионного режима осуществления определенных видов хозяйственной деятельности означает, что: субъекты хозяйствования обязаны получить лицензию; только с момента получения такой лицензии они имеют право осуществлять определенный