Національна Академія Наук України

Інститут політичних

і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса

Бойко-Бойчук Лариса Василівна

УДК 001.891+316.455+323.21+352.07/477/

СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД У ПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

(НА ПРИКЛАДІ АНАЛІЗГЕТИЧНИЙ ПІДХІД)_____________________________________________________________________________________________________________У ПОЛІТИКО-ВЛАДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ В УКРАЇНІ)

23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор Кармазіна Марія Степанівна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, головний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

Денисенко Валерій Миколайович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри політології філософського факультету

кандидат політичних наук,

Беззуб’як Мирослав Йосипович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник

Провідна установа: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “21” березня 2006 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.181.01 Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, Київ-11, вул. Кутузова, 8, к. 202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України за адресою: 01011, Київ-11, вул. Кутузова, 8.

Автореферат розісланий “17” лютого 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук Ю.А. Левенець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Виявлення та необхідність врахування у дослідженні соціально-політичних процесів непередбачуваності, випадковості та можливостей альтернативності їх перетікання ставить політичну науку перед потребою пошуку нових теоретико-методологічних підходів до пояснення всезростаючої складності соціально-політичного буття, до прогнозування його динаміки.

Своєрідний методологічний прорив у розумінні складних систем та характерних для них процесів самоорганізації й спонтанного порядкоутворення стався у 70-х рр. ХХ-го століття і був пов’язаний з появою синергетики.

Поставши як альтернатива лінійним інтерпретаціям соціально-політичної динаміки, синергетика “увібрала” у своє предметне поле причини, умови та наслідки процесів руйнації надскладних систем та нового порядкоутворення. Вона створила нове методологічне підґрунтя для пошуку відповідей на такі питання: чому політичне рішення дає політичні наслідки протилежні очікуваним? якими “малими впливами” на соціально-політичну систему можна сприяти бажаному (альтернативному) її розвиткові? в який спосіб доцільно й можливо якнайшвидше вивести соціально-політичну систему зі стану кризи й ін.? Проте, можна твердити, що на сьогодні евристичні можливості синергетики в політичній науці залишаються до кінця не розкритими.

Звернемо увагу, що вітчизняні дослідники (зокрема, Л. Бевзенко, І. Добронравова, М. Кармазіна, В. Кізіма, М. Кузьмін, К. Линьов, В. Лук’янець, В. Лутай, Я. Любивий, М. Михальченко, М. Ожеван, А. Свідзинський, В. Сугаков, О. Сулім, В. Цикін та інші), як і їхні західні (А. Арманд, В. Гофкірхнер, З. Єжи, Л. Карлсон-Сабелі та Г. Сабеллі, Е. Кемпбелл та К. Саммерс Лачс, П. Корнінг, Р. Кроноверд, К. Майнцер, Дж. Ніколіс, Г. Раппопорт та ін.) та російські (В. Аршинов, В. Бранський, В. Василькова, А. Венгеров, Д. Данін, К. Дєлокаров, Л. Лєсков, В. Мілованов, Н. Моїсеєв, А. Назаретян, С. Капіца, О. Князєва і С. Курдюмов, Я. Свірський, Д. Чернавський, М. Чешков, Г. Рузавін та ін.) колеги, вже не один рік працюють над вивченням та застосуванням синергетичного інструментарію для систем різних видів. Втім, знайомство з дослідженнями, як вітчизняних, так і зарубіжних науковців, засвідчує, з одного боку, високу продуктивність синергетичного підходу у вивченні надскладних систем, а, з іншого, – відсутність праць, в яких би обґрунтовувалась доцільність і можливість його застосування для аналізу політико-владної взаємодії. З огляду на це, суть наукової проблеми, вирішуваної у дисертаційному дослідженні, полягала у доведенні необхідності й можливості застосування синергетичного підходу для об’єктивного вивчення соціально-політичних процесів, зокрема, – для вивчення процесів політико-владної взаємодії у вітчизняних територіальних громадах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках планової наукової теми “Суспільно-політичні трансформації в Україні в ХХ – на початку ХХІ ст. в історико-політологічному вимірі” (державний реєстраційний номер 0104U000845) відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України.

Метою дисертаційного дослідження була інтерпретація синергетичного підходу та аналіз можливостей його застосування у політичних дослідженнях, зокрема, для вивчення політико-владної взаємодії у територіальних громадах в Україні.

Завдання дослідження:

- проаналізувати ступінь наукової розробки синергетичного підходу для вивчення політико-владної взаємодії у територіальних громадах;

- виділити основні етапи формування та розвитку методологічних засад синергетики;

- інтерпретувати поняття синергетики для вивчення соціально-політичних систем, у т.ч. для системи “територіальна громада”;

- проаналізувати сутність, можливості та обмеження підходу для дослідження політико-владної взаємодії у територіальних громадах;

- вивчити способи ініціації процесів самоорганізації у територіальних громадах;

- виокремити та обґрунтувати особливості етапів синергетичного аналізу соціально-політичних систем;

- розробити та обґрунтувати послідовність аналізу конкретного ефекту (соціально-політичних синергізмів) у взаємодії суб’єктів політики.

Об’єктом даного дослідження були теорії, концепції й ідеї, що інтегрувала в собі синергетика, які можуть бути використовувані у політичних дослідженнях.

Предметом дисертаційного дослідження стало з’ясування можливостей синергетичного аналізу політико-владної взаємодії у вітчизняних територіальних громадах.

Методологічну основу дослідження становлять методи: аналогії (для “перенесення” методів “меседжу” та SWOT-аналізу у нові сфери їх використання /§ 3.2/), моделювання (для побудови моделей системи взаємодіючих суб’єктів політики /§ 2.3/, для унаочнення динаміки аттракторів /§ 3.1/), аналізу та синтезу (для формування теоретико-методологічних засад дослідження /§ 1.1, §1.2/), інтерв’ювання (для збору інформації про досвід політико-владної взаємодії у м. Фастів /§ 3.3/. Для аналізу теоретичних здобутків (які синтезувала у собі синергетика) широко використовувався системний підхід.

У дисертаційному дослідженні розрізняємо синергетику як галузь пізнання (міждисциплінарний науковий напрямок) та синергетичний підхід (аналіз) як інструмент дослідження конкретного типу систем, що базується на теоретичних здобутках синергетики. Цим обумовлена різниця у застосуванні термінів: у параграфах 1.2, 2.1, 2.2, 3.1 використано їх максимально широке коло, ширше ніж у параграфах 2.3, 3.2, 3.3, де йдеться про процеси самоорганізації та ефекти соціально-політичних синергізмів.

Щодо використовуваного понятійно-категоріального апарату відзначимо наступне. Під територіальною громадою у вітчизняному законодавчому полі та у даному дослідженні розуміються “жителі, об’єднані постійним проживанням в межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями…” Закон України “Про місцеве самоврядування” від 21.05.1997 № 280/97-ВР / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

Серед декількох різновидів територіальних громад для вивчення обрано територіальні громади міст.

Разом з тим, для адекватного позначення обраних осіб органів місцевого самоврядування, що формують публічну політику у територіальній громаді, у дисертаційному дослідженні пропонується поняття “публічний муніципальний політик”.

У свою чергу, політико-владну взаємодію витрактовуємо, як взаємодію суб’єктів політики (політичних акторів) – конкретно-політичних носіїв багатоманітної політичної діяльності, спрямованої на завоювання, захист або використання влади з метою реалізації своїх інтересів (зокрема, індивідів, соціальних спільнот, які, самоорганізовуючись й усвідомлюючи свої інтереси, самостійно виробляють та реалізують програми дій, спрямовані на досягнення певних політичних цілей шляхом свідомої діяльності) Политическая энциклопедия. В 2 т. Т.2 / Нац. Обществ-научн. Фонд; Руковод. проекта Г. Ю. Семигин/. – М.: Мысль, 2000. – С. 477-478..

Джерельну базу, використану у практичній частині дисертаційного дослідження, становлять Європейська Хартія місцевого самоврядування, чинна Конституція та закони України; окремі документи з архіву фастівського виконкому; матеріали газети “Перемога” (м. Фастів).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що:

- класифіковано теоретичні ідеї, які стали засадничими для синергетики, що дозволило прослідкувати не тільки процес її формування, а й виокремити можливі шляхи подальшого методологічного “підживлення” (§ 1.2);

- продовжено розробку синергетичного понятійного апарату, що дозволило ввести нове поняття “фаза (зона) біфуркації” та запропонувати класифікацію фаз за такими видами, як “передбачувана” (“запланована”) та “непередбачувана” фаза біфуркації, а також “м’яка” та “жорстка”; поглибити поняття соціально-політичного “аттрактора” як групи факторів, що утримують систему в стійкому стані, та виокремити такі компоненти соціально-політичного “аттрактора”, як ідея, лідер, інституція, “параметри порядку”; розкрити суть та значення поняття “дивний аттрактор” для соціально-політичної практики та ввести поняття “точки ініціації самодезорганізації” (§ 2.1);

- вперше обґрунтовано роль публічного муніципального політика, як особи, що сприяє процесам самоорганізації інших суб’єктів політики у територіальній громаді, та доведено залежність між залученням публічним муніципальним політиком інших суб’єктів політики до спільного управління територіальної громадою та ініціацією процесів самоорганізації в ній (§ 2.2);

- доведено, що процеси самоорганізації у територіальних громадах “запускаються” шляхом впливу на точки (центри) ініціації самоорганізації, через які громадськість залучається до спільного управління територіальними громадами (§ 2.3);

- вперше проаналізовано умови самоорганізації суб’єктів політики у територіальних громадах, серед яких виокремлено: спільне бачення бажаного майбутнього, наявність партнерських стосунків та налагоджених комунікацій між суб’єктами політики, їх взаємопосилення, наявність чіткого аттрактора, креативність або співтворчість взаємодіючих суб’єктів політики, наявність лідерів, односпрямованість і одночасність зусиль учасників громадсько-політичного діалогу у вирішенні певної проблеми (§ 2.3);

- вперше обґрунтовано послідовність (етапи) синергетичного аналізу соціально-політичних систем, на підставі чого доведено, що синергетичний підхід можливо застосовувати для аналізу кожної з чотирьох фаз еволюції системи, а також визначено можливі напрямки синергетичних досліджень для кожної з цих чотирьох фаз (§ 3.1);

- вперше розроблено послідовність та прийоми аналізу синергізмів у взаємодії суб’єктів політики у територіальних громадах, у т.ч. поширено використання методів “меседжа” та SWOT-аналізу на новий тип системи – взаємодію суб’єктів політики, – шляхом адаптації цих методів для аналізу синергізмів (§ 3.2, 3.3).

Практичне значення одержаних результатів. Розроблена послідовність синергетичного аналізу соціально-політичних систем може бути опорною базою для формування конкретних методик синергетичного аналізу. Основні положення дослідження можуть бути використанні у підготовці: навчальних курсів з методології вивчення складних систем та тренінгів “команди” публічного муніципального політика, а також для розробки пакетів прикладних програм на допомогу особам, що приймають рішення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені на “круглому столі” “Соціальна самоорганізація: теорія та практика Майдану” (м. Київ, лютий 2005 р.); на семінарі “Проблемні питання створення та функціонування органів самоорганізації населення” (м. Київ, травень 2004 р.); на семінарі “Гуманітарний вимір конкурентоспроможної України” (м. Київ, червень 2003 р.).

Положення дисертаційного дослідження стосовно взаємодії суб’єктів політики (а саме – форм залучення мешканців територіальних громад до спільного управління) використані під час підготовки законопроекту “Про форми залучення населення до здійснення місцевого самоврядування” (квітень-травень 2004 р.). Дисертантка також взяла участь дослідницькому проекті “Типові процедури формування публічної муніципальної політики щодо діяльності органів самоорганізації населення” (№ 30461), що виконувався на замовлення Київського регіонального відділення Асоціації міст України і народного депутата Б. Я. Беспалого (листопад 2003-квітень 2004).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено у семи публікаціях, у т.ч. брошурі, розділі колективної монографії, 4 індивідуальних статтях та ін.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (які поділяються на підрозділи), висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації – 220 стор., список використаних джерел та літератури включає 387 найменувань (37 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Питання, вирішуване у першому розділі – Теоретико-методологічні засади дослідження, – пов’язане із необхідністю формування теоретико-методологічних основ дисертаційного дослідження.

У параграфі 1.1 Історіографія проблеми дослідницьке завдання полягало у вивченні стану наукової розробки обраної теми. Аналіз літератури підвів до висновку, що в масиві існуючих досліджень можна виділити чотири групи робіт. До першої групи віднесено праці, в яких науковці використовували елементи синергетичного аналізу у ході вивчення соціально-політичних процесів у територіальних громадах. Серед авторів таких праць – О. Воловодова, Н. Гринчук, В. Денщик, О. Касперович, І. Кононов, Н. Кононова, В. Костерін, К. Линьов, Н. Нижник, О. Плакіда, О. Сушинський, І. Чермняк, Ю. Шаров й інші.

Окремі аспекти політико-владної взаємодії у територіальних громадах (зокрема, питання, пов’язані з аналізом необхідності та важливості співпраці суб'єктів політики, їх різновидів, людського ресурсу територіальних громад, форм спільної діяльності суб'єктів політики, їхньої співпраці у стратегічному плануванні, формування інститутів громадянського суспільства у територіальних громадах, специфіки місцевого самоврядування) знаходяться в полі зору не лише представників політичної науки, але й інших суспільних наук та наукових напрямків. Дослідження таких аспектів віднесли до другої групи теоретичних напрацювань. Авторами останніх є Б. Андресюк, М. Баймуратов, В. Горбатенко, І. Коліушко, В. Кравченко, О. Лебединська, О. Молодцов, А. Некряч, В. Нудельман, О. Романовський, В. Рубцов, С. Рябов,  І. Санжаровський,  Ю. Шаров й інші.

До третьої групи віднесено праці, в яких здійснене вивчення практики взаємодії суб'єктів політики: проаналізовано представниками органів місцевого самоврядування досвід співпраці з різними групами у своїй громаді; досліджено членами вітчизняних громадських організацій питання функціонування місцевого самоврядування; проаналізовано способи підтримки державою ініціатив спільної діяльності суб’єктів політики у вітчизняних територіальних громадах; вивчено чинну законодавчу базу. Дослідниками вказаних практичних аспектів були  Ю. Батанов, О. Бейко, В. Кампо, В. Кравченко, П. Мавко, В. Пархоменко, М. Пітцик, В. Прошко, М. Пухтинський, В. Рубцов, А. Селиванов та інші.

До четвертої групи напрацювань по проблемі віднесено дослідження зарубіжних практиків місцевого самоврядування (Е. Клівленда, А. Коена, Є. Фішера) та аналіз результатів моніторингу стану вітчизняних територіальних громад Радою Європи у 1998 та 2001 рр. (С. Коломієць).

Вивчення стану наукової розробки теми, обраної для дисертаційного дослідження, дозволяє твердити, що політико-владна взаємодія у територіальних громадах все активніше аналізується науковцями та практиками з використанням елементів синергетичного підходу та за допомогою таких понять, як партнерство, спільне управління, інформування громадськості тощо.

Інший висновок стосується того, що попри суттєвий вклад науковців у розробку проблеми політико-владної взаємодії існують питання, вивчення яких тільки започатковується у науковій літературі. Це – аналіз складних аспектів регулювання взаємодії влади та інших груп громади у статутах територіальних громад, політичні процеси у цих, останніх, роль і місце суб’єктів політики та способів їх впливу на творення політики тощо.

Вивчення масиву літератури засвідчило відсутність досліджень, присвячених аналізу кооперативної (взаємоузгодженої) поведінки суб'єктів політики. В очі впадає й те, що дослідникам та практикам часом бракує адекватного інструментарію для осягнення політичних феноменів, явищ, процесів, що, в свою чергу, дозволяє нам пропонувати до використання в політичних дослідженнях синергетичний підхід.

Вивчення процесу становлення та розвитку синергетичного підходу становило дослідницьке завдання параграфу 1.2. Концептуальні основи синергетичного аналізу політико-владної взаємодії у територіальних громадах. З врахуванням цього було виокремлено етапи формування власне самого синергетичного підходу та хід поступового оформлення його понятійного апарату. Розмаїття теоретичних ідей, що синтезував (та продовжує синтезувати) у собі підхід, дозволяє нам зробити висновок про доцільність їх класифікації на: 1) теорії-“предтечі” синергетики (серед яких теорія катастроф В. Арнольда та Р. Тома, теорія автопоезису У. Матурани і Ф. Варели, фрактальна геометрія Б. Мандельброта, кібернетика Н. Вінера, теорія систем, тектологія О. Богданова й інші, в межах яких, зокрема, були вироблені поняття, які стали основою сучасної синергетичної лексики, а саме: автопоезис, фрактал, система тощо); 2) теорії, в межах яких автори аналізували процес формування засад постнекласичної парадигми (Т. Кун та В. Стьопін); 3) теоретичні наробки фундаторів та розробників методологічних засад синергетики (сюди відносимо напрацювання І. Пригожина, Г. Хакена, ідеї яких розвивалися і доповнювалися представниками Московської школи – О. Князєвою та С. Курдюмовим); 4) теорії, які розвивалися одночасно з синергетикою (їх автори – Н. Луман, Н. Моїсеєв, Є. Янч) та якими у свій спосіб “підживився” підхід у процесі становлення; 5) сучасні теоретичні “розгалуження” (фактично – нові напрямки) в межах синергетики – соціосинергетика, футуросинергетика, хаосологія, кентаврістика (які розвивають М. Беррі, В. Бранський, Д. Данін, Л. Лєсков).

Вивчення питань формування зв’язків між елементами системи, а також творення мережі комунікацій в наслідок кооперативної взаємодії цих елементів, входить до предметного поля не тільки синергетичного підходу. З огляду на це, у дисертації розглянуто окрему групу сучасних теорій та підходів (зокрема, теорію комунікацій, мережний підхід), в яких так чи інакше присутні елементи синергетичного аналізу в ході вивчення політичної комунікації, колективної дії, мереж (у т.ч. і політичних), соціальної взаємодії. Дані аспекти взаємодії вивчали вітчизняні (Ю. Ганжуров, С. Кащавцева, В. Навроцький, Г. Почепцов, В. Щербина) та іноземні (О. Бард та Я. Зодерквіст, Г. Блумер, М. Вершинін, Ф. Капра, М. Кастельс, К. Крос та Р. Гакет, Л. Сморгунов, Л. Пал, Т. Парсонс) науковці. Такі теорії та напрями досліджень, з нашої точки зору, слід брати до уваги, оскільки вони не тільки взаємоузгоджуються з синергетичним підходом, але й у поєднанні з ним створюють додаткові перспективи для майбутніх синергетичних досліджень.

Особливу увагу у ході вивчення процесу формування синергетичного підходу в параграфі приділено становленню його понятійного апарату. Обґрунтовано висновок, що понятійне поле синергетики, яке почало формуватися в межах теорій-“предтеч”, є “недооформленим” і потребує додаткових наукових досліджень. Це дозволяє говорити про методологічну незавершеність підходу.

Перспективність підходу у дослідженні системи “територіальна громада” полягає у врахуванні ним здатності суб’єктів політики до спільної взаємодії – самоорганізації, що дає нове розуміння сутності соціально-політичних процесів та трансформує ставлення суб’єкта змін до практики. Тому інтерпретація синергетичного підходу для вивчення політико-владної взаємодії стала дослідницькою проблемою, вирішуваною у другому розділі дисертації – Інтерпретація синергетичного підходу для дослідження політико-владної взаємодії у територіальних громадах. З метою вирішення даної проблеми у параграфі 2.1 Інтерпретація понять синергетики для дослідження соціально-політичних процесів було поставлено завдання виокремлення та аналізу понять синергетики, таких, як: система; складність; структура; відкритість; нестійкість; нелінійність та полілінійність; ентропія та негентропія; точка біфуркації; аттрактор; параметр порядку; самоорганізація, синергійні ефекти, позитивний синергізм (ефект: “2+2=5”), негативний синергізм (ефект: “2+2=3” або “2+2=1”) й інші (всього виокремлено та проаналізовано близько п’ятидесяти понять).

Вивчення понятійного апарату синергетичного підходу дозволило виділити дві групи понять: природничо-наукові поняття (наприклад, точка біфуркації, фазовий перехід, ентропія) та соціогуманітарні (еволюційні правила заборони, колективна поведінка тощо). Це, в свою чергу, підвело до висновку про те, що проаналізовані поняття є досить різнорідними, оскільки для позначення одного явища різні дослідники користуються різними термінами. Наприклад, поняття “точка біфуркації” (І. Пригожин), “нерівноважний фазовий перехід” та “точка нестійкої рівноваги” (Г. Хакен) можна вважати синонімами. Крім того, різняться також і ступені розробленості кожного з понять для пояснення соціально-політичних процесів. Наприклад, попри те, що вченими активно вивчаються біфуркації (такі, як революції чи інші соціальні потрясіння), самоорганізація елементів систем, коеволюція суспільства й природи тощо, ними не приділяється належна увага витлумаченню найвагоміших для розуміння поведінки складних нерівноважних систем понять і, зокрема, таких, як “аттрактор” та “параметри порядку”.

Інший висновок параграфу полягає у тому, що послуговуючись понятійним апаратом синергетики, можна охарактеризувати як саму соціально-політичну систему (структура, аттрактор, складність, відкритість тощо), як стадії, що вона проходить (біфуркації, стійкості, нестійкості), так і ті процеси, що виникають при її переході з одного стійкого стану в інший (самоорганізації). У той же час, врахування особливостей функціонування соціально-політичних систем (у т.ч. і територіальних громад) під час розробки понятійного апарату синергетичного підходу для дослідження таких систем дозволяє, з одного боку, уточнювати сутність цілого ряду понять (зокрема, таких, як біфуркація, аттрактор, параметр порядку, самоорганізація й інших) а, з другого, – уточнювати й поглиблювати безпосередньо наше розуміння динаміки досліджуваної системи.

Спираючись на обґрунтований понятійний апарат у параграфі 2.2 Сутність, можливості та обмеження синергетичного аналізу у дослідженнях політико-владної взаємодії на рівні територіальних громадах, ми поставили дослідницьке завдання викласти сутність підходу до вивчення взаємодії суб’єктів політики у територіальних громадах. Для цього проаналізували: недосліджені характеристики політико-владної взаємодії у територіальних громадах; роль публічного муніципального політика; закон синергетики, закономірностей функціонування складних систем та принцип мінімуму дисипації; можливості синергетики у вивченні політичних процесів у територіальних громадах; обмеження у застосуванні синергетичного підходу (у т.ч. невирішені питання міждисциплінарного напрямку та загрози для подальшого розвитку синергетики).

Врахування взаємовпливу складних відкритих систем “держава” та “територіальні громади” дозволило дійти висновку про те, що вітчизняне законодавство обмежує можливості останніх у виборі іманентного специфіці окремої територіальної громади аттрактора (моделі місцевого самоврядування).

У ході аналізу було зроблено висновок, що роль публічного політика полягає у використанні потенціалу взаємодії суб’єктів політики та пошуку способів ініціації – “запуску” процесів самоорганізації в територіальній громаді. Водночас самоорганізацію у роботі ми розглядали як іманентну здатність відкритої системи до внутрішнього структурування, яку можна ініціювати, але не можна нав’язати елементам системи.

Крім того, у ході розгляду закону ієрархічних компенсацій Є. Сєдова (що формулюється так: зростання різноманіття на вищому рівні системи забезпечується його ефективним обмеженням на попередніх рівнях) для вивчення соціально-політичних процесів у територіальній громаді, в дисертації відзначено, що закон підтверджується виробленим світовою практикою місцевого самоврядування “принципом субсидіарності”.

Синергетичний погляд на динаміку функціонування вітчизняних територіальних громад дозволяє зробити висновок про те, що діяльність представників органів місцевого самоврядування полягає у формуванні параметрів порядку для суб’єктів політики, надання їм свободи в виборі стратегій власної поведінки та сприянні відкритості, тобто розширення можливостей для їх взаємодії.

Вивчення обмежень у застосуванні підходу підвело до висновку про існування щонайменше двох таких обмежень. Перше з них стосується можливості (або міри можливості) інтерпретації та використання теоретичних досягнень природничих наук у суспільних науках та необхідності врахування здатності соціально-політичних систем та їх елементів до цілепокладання, самообмеження й інерційності. Друге обмеження стосується безпосередньо рівня методологічної розробленості синергетики. Крім того, враховуючи сьогоднішню “моду” на декларування використання синергетичного аналізу в ході досліджень, до обмежень відносимо його можливу профанацію. Оскільки повсюдне та багаторазове повторення слова “самоорганізація” дезорієнтує дослідника, створює хибне уявлення про повну напередзаданість розвитку подій у системі без яких-небудь енергетичних та інтелектуальних витрат Дрюк М.А. Синергетика: позитивное знание и философский ипмрессионизм // Вопросы философии. – 2004. – № 10. – С.105..

Враховуючи вищевикладене, у параграфі 2.3 Процеси самоорганізації у територіальних громадах дослідницьким завданням було вивчення шляхів ініціації процесів самоорганізації у територіальних громадах. Проаналізовано умови самоорганізації та зроблено висновок, що такі процеси “запускаються” шляхом залучення громадськості до спільного управління. У параграфі також доводиться, що громадську участь в управлінні забезпечують три складові: структури, які представляють громадськість, або центри ініціації самоорганізації, способи інформування громадськості та механізми (форми) громадської участі.

Крім того, вивчення процесів самоорганізації у взаємодії суб’єктів політики у територіальних громадах дозволило зробити висновок про те, що самоорганізація є властивістю систем соціуму, яка забезпечує співжиття членів соціально-політичних систем.

Відсутність методики синергетичного аналізу підвела нас до проблеми необхідності алгоритмізації дослідження процесів самоорганізації у територіальних громадах (власне до безпосереднього розширення сфери використання підходу), яку ми й намагалися вирішити у третьому розділі Синергетичний аналіз: характеристика етапів проведення. З огляду на це, у параграфі 3.1 Аналіз еволюції соціально-політичної системи: особливості здійснення була представлена теоретична частина логіки синергетичного аналізу як опорна база для визначення кроків конкретних синергетичних досліджень.

Виокремлення послідовності (кроків) синергетичного аналізу для розгляду чотирьох фаз розвитку соціально-політичної системи підвело до висновку про можливість застосування синергетичного підходу для будь-якої фази розвитку соціально-політичної системи. Зокрема, у фазі стійкого стану вивчаються рівень стійкості системи, її відкритість, “конкурентоздатність” домінуючого аттрактора у порівняні з потенційними, параметри порядку й ін; у фазі розбалансування системи – флуктуації та їх динаміка, механізми розбалансування системи, потенційні аттрактори, індикатори наближення системи до фази біфуркації тощо; у фазі біфуркації – тривалість біфуркації, передумови до каскаду біфуркацій, способи ініціації процесів самоорганізації й ін.; у фазі становлення нового домінуючого аттрактора – умови закріплення та потенційна ефективність нового домінуючого аттрактора, параметри порядку тощо.

Завданням параграфу 3.2 Аналіз соціально-політичних синергізмів у територіальних громадах стала розробка послідовності (етапів) аналізу соціально-політичних синергізмів (у т.ч. адаптація окремих методів – “меседжа” та SWOT-аналізу), що виникають у взаємодії публічного муніципального політика з середовищем – іншими суб’єктами політики. У ході дослідження ми дійшли висновку, що аналіз соціально-політичних синергізмів можливо умовно поділити на три складові: аналіз інтересів; аналіз конфліктних зон; аналіз додаткових можливостей і ресурсів, отриманих в результаті спільної діяльності суб’єктів політики.

Водночас розширення застосування методу “меседжа”, як з’ясувалося, може значно спростити вивчення складної мережі інтеракцій суб’єктів політики та уможливити корегування їх позиції у політико-владній взаємодії для досягнення синергійних ефектів.

Іншим висновком параграфу стало твердження про те, що наявність методу SWOT-аналізу в арсеналі дослідника дозволяє аналізувати, які чинники та як впливають на взаємодіючих суб’єктів політики, що сприяє знаходженню адекватних внутрішньому стану системи стратегій взаємопосилення та зменшення взаємопослаблення суб’єктів політики.

Аби перевірити ефективність методики аналізу синергізмів на практиці, у параграфі 3.3 Вимірювання синергізмів у ході аналізу політико-владної взаємодії представників органів місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення у м. Фастів (жовтень 1998 – вересень 2004 рр.) ми поставили перед собою завдання безпосередньо дослідити соціально-політичні синергізми у взаємодії суб’єктів політики – представників органів місцевого самоврядування та органів самоорганізації населення (ОСН) у м. Фастів.

Вимірювання соціально-політичних синергізмів у м. Фастів засвідчило, що націлена на сприяння самоорганізації мешканців мікрорайонів публічна муніципальна політика зініціювала процеси достатньо швидкого структурування громадськості (об’єднання в ОСН). Процеси громадського структурування у м. Фастів підтвердили теоретичний висновок, що самоорганізація є іманентною здатністю відкритої системи до внутрішнього структурування, яку можна ініціювати, але не можна нав’язати елементам системи. У свою чергу, підтримка місцевою владою ініціативи “знизу” дозволила сформувати культуру громадської самодіяльності, інакше, – самоорганізації.

Інший висновок полягав у тому, що налаштованість публічного муніципального політика на пошук синергізмів у взаємодії суб’єктів політики суттєвим чином змінює ціннісно-цільову орієнтацію його політичної діяльності, дозволяючи підвищити рівень розуміння складності проблем та відповідальність за рішення, що приймаються.

ВИСНОВКИ

Отримані в ході дослідження результати з проведення синергетичного аналізу політико-владної взаємодії у територіальних громадах дозволяють зробити такі висновки.

1. Синергетичний підхід є комплексним різнобічним “баченням” функціонування надскладних соціально-політичних систем, у т.ч. і системи “територіальна громада”. А відтак, комплексність методології дає нам підставу вважати синергетичний аналіз достатньо адекватним для політичної науки інструментом вивчення складних (інакше – комплексних) соціально-політичних систем.

2. Інтерпретація синергетичного підходу для потреб політичної науки дозволяє не тільки збагатити дослідницький інструментарій останньої (зокрема, новим баченням та лексикою), але й забезпечує можливість: збагачення синергетичних понять (запропонованими поняттями “фаза/зона/ біфуркації”, “точки ініціації самодезорганізації”), виокремлення компонентів синергетичних понять (наприклад, компонентами соціально-політичного аттрактора стали ідея, лідер, організація, параметри порядку), введення класифікації вже відомих синергетичних понять (наприклад, класифікація типів біфуркацій в соціально-політичних системах на “прогнозовану” та “непрогнозовану” або “параметрів порядку” на “фундаментальні, “вторинні” та “тимчасові”), виходячи з раніше неврахованих підходом особливостей функціонування типів об’єктів, що до цього не досліджувалися.

3. Використання у політологічній лексиці таких синергетичних понять, як “фундаментальні”, “вторинні” та “тимчасові параметри порядку”, дозволяє сформулювати у політичній науці новий критерій оцінки політичного рішення, у т.ч. – і рішення органів місцевого самоврядування. Таким критерієм може бути рівень впливу політичного рішення на формування нових, закріплення старих або руйнацію існуючих “параметрів порядку”. Спираючись на це й же критерій, можемо аналізувати й види політичної діяльності, оцінюючи її як конструктивну, деструктивну або імітуючу.

4. Застосування синергетичного підходу у політичній науці дозволило побачити новий рольовий аспект у діяльності публічного муніципального політика як центральної особи в ініціації процесів самоорганізації у територіальній громаді. Ми виявили, що публічний муніципальний політик є центром мережі інтеракцій з іншими суб’єктами політики, здатним спровокувати ланцюгову реакцію спільної діяльності останніх між собою – сприяти їх самоорганізації. Вивчення процесів політико-владної взаємодії як кооперативної взаємоузгодженої діяльності суб’єктів політики дозволило обґрунтувати послідовність та адаптувати окремі методи для дослідження позитивних та негативних синергізмів. Це заклало підґрунтя для вимірювання результативності політичних та управлінських рішень, спрямованих на ініціацію процесів структуроутворення – самоорганізації – у територіальних громадах.

5. Синергетичний підхід корегує ціннісно-цільову орієнтацію у дослідницькій діяльності вчених політологів та практикуючих політтехнологів. Адже синергетичний аналіз вказує на межі можливості використання, як політичних технологій, так і на границі прогнозування динаміки розвитку соціально-політичної системи “територіальна громада”. На відміну від технологій маніпулятивних впливів, спрямованих на формування політичної свідомості об’єкта маніпуляції відповідно до цілей суб’єкта маніпуляції, підхід націлений на виявлення потенційно закладених стійких станів досліджуваного об’єкта (потенційних аттракторів) та відповідне визначення цілей, які б попадали в резонанс із його розкритими потенціями. Результати вивчення потенційних аттракторів системи “територіальна громада” дають відповідь, чому ті чи інші політичні рішення ініціюють протилежний задумам результат. Розуміння того, що всі можливі потенційні аттрактори закладені в системі й актуалізуються як домінуючі в залежності від умов її функціонування, допоможе уникнути “гордині реформаторства”. Врахування потенційної альтернативності розвитку соціально-політичних систем (інакше – багатоаттракторності) підвищує відповідальність політологів, політтехнологів та публічних муніципальних політиків за ідеї та рішення, які вони обґрунтовують, пропагують та приймають.

6. Вказані у дисертаційному дослідженні особливості взаємодіючих суб’єктів політики та шляхи сприяння процесам структуроутворення територіальних громад висувають нові вимоги до публічних муніципальних політиків та їхніх “команд”. Серед таких вимог виділяємо суб’єкт-суб’єктне ставлення до сторони у взаємодії на противагу суб’єкт-об’єктному; пошук іманентних територіальним громадам форм політико-владної взаємодії на противагу їх перебудовуванню та експериментуванню над ними; підтримка ініціатив “знизу” та знаходження останнім відповідного місця у стратегії розвитку територіальних громад; створення та підтримка каналів обміну інформацією різних суб’єктів політики; формування “рамкових” умов діяльності суб’єктів політики у вигляді положень (наприклад, про інформування в територіальній громаді, про громадські слухання) тощо.

7. Особливість розвитку синергетики як міждисциплінарного наукового напрямку дозволяє нам робити прогноз щодо можливих напрямків майбутніх синергетичних досліджень. Серед них є такі: вивчення, що є дивним аттрактором у практиці розвитку територіальних громад (приклади дивних аттракторів, точки ініціації самодезорганізації, способи зменшення деструктивних процесів у системах); дослідження питання про можливість переходу системи “територіальна громада” з домінуючого аттрактору на один з потенційних еволюційним шляхом, тобто без проходження фази біфуркації; аналіз можливості побудови адміністративно-територіального устрою країни за принципом фрактала; розробка прикладних програм для моделювання альтернативної історії розвитку вітчизняних територіальних громад у різних історико-культурних контекстах; виокремлення індикаторів наближення системи “територіальна громада” до фази (зони) біфуркації; дослідження еволюційних правил заборони системи “територіальна громада” та кожного з суб’єктів політики; вивчення “фундаментальних”, “вторинних” і “тимчасових” “параметрів порядку” та їхнього впливу на взаємодію суб’єктів політики у територіальних громадах.

Дослідження у цих напрямках дозволять поглибити наше розуміння соціально-політичної реальності, а також розширити можливості синергетичного підходу для політичних досліджень, у т.ч. і для вивчення різних аспектів функціонування соціально-політичної системи “територіальна громада”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

АНОТАЦІЯ

Бойко-Бойчук Л.В. Синергетичний підхід у політичних дослідженнях (на прикладі аналізу політико-владної взаємодії у територіальних громадах в Україні) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Національна академія наук України Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, м. Київ, 2006 р.

У результаті застосування синергетичного підходу було введено нові поняття (фаза/зона/біфуркації, точки ініціації самодезорганізації) та запропоновано класифікацію біфуркацій та параметрів порядку.

Вдалося довести, що процеси самоорганізації у територіальних громадах “запускаються” шляхом впливу на точки (центри) ініціації самоорганізації через залучення громадськості до спільного управління територіальними громадами.

Вперше обґрунтовано логіку синергетичного аналізу соціально-політичних систем (яка дозволила довести можливість його застосування для аналізу кожної з чотирьох фаз еволюції системи) та прийоми аналізу синергізмів у взаємодії суб’єктів політики у територіальних громадах.

Ключові слова: синергетичний підхід, взаємодія суб’єктів політики, процеси самоорганізації у територіальних громадах, логіка (послідовність) синергетичного аналізу соціально-політичних систем, послідовність аналізу синергізмів.

АННОТАЦИЯ

Бойко-Бойчук Л.В. Синергетический подход в политических исследованиях (на примере анализа политико-властного взаимодействия в территориальных общинах в Украине). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 – теория и история политической науки. Национальная академия наук Украины Институт политических и етнонациональных исследований им. И.Ф. Кураса, г. Киев, 2006 г.

В диссертационном исследовании делается попытка интерпретировать и применить синергетический подход для изучения социально-политических процессов. В качестве одной из таких систем избранны территориальные общины, а конкретно – взаимодействие субъектов политики в них. В результате удалось ввести ряд новых понятий синергетики или же предложить определение и классификацию уже принятых, а именно: ввести понятие “фазы (зоны) бифуркации”, которое было классифицировано на “предвиденную” (“запланированную”) и “непредвиденную”, а также на “мягкую” и “жесткую”; определить “социально-политический аттрактор”, как группу факторов, удерживающих систему в устойчивом состоянии, с такими компонентами – лидер, идея, институция, параметр порядка; выделить такие виды “параметра порядка”, как “фундаментальные”, “вторичные” и ”временные”; ввести понятие “точек инициации самодезорганизации”.

Кроме того, в диссертации обосновывается, что процессы самоорганизации в территориальных общинах запускаются путем влияния на точки (центры) инициации самоорганизации, через которые общественность привлекается к совместному управлению территориальными общинами. Условиями самоорганизации в таком случае являются: совместное видение желаемого будущего, наличие партнерских отношения и налаженных коммуникаций между субъектами политики, их взаимоусиление, наличие четкого аттрактора (моделей развития территориальных общин), креативность, наличие критической массы лидеров реорганизации, однонаправленность и одновременность усилий участников общественно-политического диалога в решении определенной проблемы.

В диссертации впервые представлена последовательность (логика) синергетического анализа социально-политических систем, позволяющая утверждать о возможности применения синергетического подхода для анализа каждой из четырех фаз эволюции системы – фазы устойчивого развития системы, разбалансирования структуры системы, фазы (зоны) бифуркации, становления нового доминирующего аттрактора. Для каждой из фаз развития системы определены возможные направления (или же параметры) синергетических исследований.

В работе представлена также последовательность и возможные приемы анализа социально-политических синергизмов во взаимодействии субъектов политики в территориальных общинах, который условно поделен на три составляющие: анализ интересов; анализ конфликтных зон; анализ дополнительных возможностей и ресурсов, получаемых в результате совместной деятельности субъектов политики. Для этой цели были использованы и по-новому интерпретированы методы ”меседжа” и SWOT-анализа.

Для апробации разработанной логики анализа социально-политических синергизмов было изучено взаимодействие двух субъектов политики – органов местного самоуправления и органов самоорганизации населения в г. Фастов. Измерение социально-политических синергизмов показало, что публичная муниципальная политика, нацеленная на содействие самоорганизации жителей микрорайонов, инициировала процессы быстрого структурирования граждан – объединения в органы самоорганизации населения. Процессы же гражданского структурирования в г. Фастов подтвердили теоретический вывод о том, что самоорганизация является имманентной способностью открытой системы к внутреннему структурообразованию, которую можно инициировать, но нельзя навязать элементам системы. В свою очередь, поддержка местной властью инициативы “снизу” позволяет сформировать культуру гражданской деятельности, иначе, – самоорганизации.

Особенность развития синергетики позволила сделать прогноз относительно возможных направлений будущих синергетических исследований, среди которых: исследование того, что является ”странным аттрактором” в практике развития территориальных общин; изучение вопроса о возможности перехода системи ”территориальная община” с одного доминирующего аттрактора на один из