Автореферат дисертації
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНА УСТАНОВА „ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ
ТА ПРОГНОЗУВАННЯ“
БЛАЖКО Марина Анатоліївна
УДК 338.43:331.101.3
ЗАЙНЯТІСТЬ І МОТИВАЦІЯ ПРАЦІ
В АГРАРНІЙ СФЕРІ
08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Об’єднаному інституті економіки НАН України
(м. Київ).
Науковий керівник: доктор економічних наук,
член-кореспондент УААН
ПРОКОПА Ігор Васильович,
Державна установа „Інститут економіки
та прогнозування НАН України”,
головний науковий співробітник
відділу економіки і політики
аграрних перетворень.
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
МОЛДАВАН Любов Василівна,
Державна установа „Інститут економіки
та прогнозування НАН України“,
головний науковий співробітник
відділу форм і методів господарювання
в агропродовольчому комплексі;
кандидат економічних наук, доцент
ЗБАРСЬКИЙ Василь Кузьмич,
Національний аграрний університет,
кафедра аграрної соціології та
розвитку села.
Провідна установа: Подільський державний агротехнічний
університет (кафедра соціально-
економічних відносин і статистики),
м. Кам’янець-Подільський.
Захист відбудеться “ 23 “ “ березня ” 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.150.02 у Державній установі „Інститут економіки та прогнозування НАН України“ за адресою: 01011, м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної установи "Інститут економіки та прогнозування НАН України" за адресою: 01011 м. Київ-11, вул. Панаса Мирного, 26.
Автореферат розісланий “ 20 “ лютого 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
доктор економічних наук О.В.Шубравська
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Реструктуризація сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю і майно обумовила радикальні зміни в системі економічних відносин у сільському господарстві. Такі зміни суттєво впливають на якісні характеристики трудового потенціалу аграрної сфери та чисельність зайнятого в аграрному секторі економіки населення.
Замість гарантованої зайнятості та "прихованого безробіття" з’являється та поширюється відкрите безробіття та безробіття на роботі. Дедалі більшого розповсюдження набула зайнятість неповний робочий день, тиждень тощо.
Усе це завдає збитків аграрному сектору економіки, оскільки ефективність функціонування капіталу і землі опосередковується саме раціональним використанням трудового потенціалу. Розв’язання регіональних проблем зайнятості та безробіття у сільському господарстві потребує комплексного підходу. Значущості й актуальності набуває вивчення мотивів зайнятості населення в аграрному секторі економіки та розробка стимулів, які спонукали б сільських працівників і, особливо, молодь працювати в сільському господарстві.
Значний внесок у розробку теоретико-методологічних, соціально-економічних і прикладних проблем зайнятості сільського населення в цілому та його окремих соціальних груп належить провідним українським ученим, праці яких широко відомі за межами країни: О.Ю.Амосову, С.І.Бандуру, Д.П.Богині, О.А.Бугуцькому, С.О. Гудзинському, В.К. Збарському, О.І.Здо-ровцову, Г.Т.Кулікову, Г.І.Купаловій, А.А.Нікіфіровій, Л.П.Червінській, К.І.Якубі, М.І. Долішньому, С.Н.Злупку, А.М.Колоту, Ю.М.Краснову, Е.М.Лібановій, В.І.Лишиленку, І.І. Лотоцькому, Л.Ю.Мель-нику, Л.В.Молдаван, С.М.Онищенку, М.В.Семікіній та іншим дослідникам.
Питання розвитку трудового потенціалу села та соціально-економічних відносин в аграрній сфері широко досліджувалося такими фахівцями: В.І.Герасимчуком, Л.О.Шепотько, В.С. Дієсперовим, Д.Ф.Крисановим, І.С.Пасхавером, І.В.Прокопою, П.Т.Саблуком, В.М.Трегобчуком, В.В.Юрчишиним та іншими.
Проблему формування ринку праці та зайнятості населення вивчали багато вчених економістів країн СНД, зокрема, В.М.Акимов, Б.А.Деготь, А.А.Дикарева, А.В.Косичина, В.Г.Костакова, В.М.Кривошеєв, І.С.Маслова, А.А.Никифорова, А.М.Югай та інші.
Потрібно також відмітити праці таких зарубіжних вчених економістів, як Г.Беккер, М.Вебер, Дж.Гелбрейт, Дж.Грейсон, Л.Елхард, Дж.Кейнс, А.Кону, К.Маркс, А.Маршал, А.Маслоу, Д.Рікардо, П.Самуельсон, А.Сміт, Ф.Тейлор. Але питання мотивації зайнятості в аграрній сфері залишаються вивченими не повною мірою.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планових науково-дослідних тем відділу соціально-економічного розвитку села Інституту економіки НАН України; відділу соціально-економічних аспектів розвитку АПК Об’єднаного Інституту економіки НАНУ: "Використання соціальних ресурсів сільських регіонів для досягнення продовольчої безпеки" (номер держреєстрації 0100U006192), "Формування економічного і соціального середовища ефективного розвитку АПК" (номер держреєстрації 0104U000485).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є вивчення мотивів зайнятості населення у сільському господарстві в умовах трансформаційного періоду і розробка пропозицій щодо поліпшення трудової мотивації працівників.
Для реалізації мети розв’язано такі дослідницькі завдання:
– узагальнити теоретичні розробки з проблем зайнятості та трудової мотивації працівників сільського господарства;
– проаналізувати чисельність і структуру зайнятих сільськогосподарською працею;
– визначити мотивацію і ціннісні орієнтації щодо зайнятості, працевлаштування та трудової діяльності сільської молоді як важливої складової частини трудового потенціалу села;
– розробити модель мотивації зайнятості в аграрній сфері;
– визначити основні шляхи поліпшення зайнятості у сільському господарстві, техніко-технологічних, організаційних і соціальних умов праці та життя селян.
Об’єкт дослідження. Соціально-економічні відносини, що впливають на зайнятість в аграрній сфері.
Предмет дослідження. Предметом дослідження є мотиви зайнятості у сільському господарстві.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження були наукові праці з проблем мотивації праці і зайнятості населення, з питань формування і використання трудових ресурсів та формування ринку робочої сили.
У дисертаційній роботі знайшли застосування такі наукові методи, як аналіз і синтез, абстракція й аналогія, узагальнення та порівняння, метод системного аналізу, моделювання і формалізації – для поглибленого з’ясування соціально-економічної сутності мотивації зайнятості в сільському господарстві, основних видів зайнятості та обгрунтування модельної структури мотиваційного механізму зайнятості населення в аграрній сфері; функціональний аналіз та класифікаційно-аналітичний метод – для групування основних чинників, що впливають на чисельність працюючих у сільськогосподарських підприємствах та особистих селянських господарствах, та для визначення основних тенденцій зайнятості в аграрній сфері; економіко-статистичні методи: монографічний, статистичних групувань, регресійний аналіз, розрахунково-конструктивний метод, метод прогнозування, хронографічний, абстрактно-логічний, графічний та інші для побудови основних сегментів моделі мотиваційного механізму зайнятості населення в аграрній сфері. Широко використовувався соціологічний метод дослідження.
Інформаційну базу дисертаційного дослідження становили законодавчі нормативно-правові акти з питань зайнятості, праці та регулювання трудових відносин, дані Державного комітету статистики України, Міністерства праці та соціальної політики України, економіко-статистичні матеріали територіальних органів державної статистики, дані оперативного і статистичного обліку праці у сільськогосподарських підприємствах, первинні та зведені документи по обліку праці в господарствах, методичні розробки центрів зайнятості та управлінь сільським господарством з питань працевлаштування у сільськогосподарських підприємствах, дані соціологічних досліджень щодо вивчення мотивів зайнятості в аграрній сфері.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у всебічному дослідженні мотивів зайнятості населення в аграрній сфері та розробці моделі мотиваційного механізму зайнятості населення в сільському господарстві. Наукові результати, які відображають новизну основних положень, висновків і рекомендацій дисертаційного дослідження та визначають особистий внесок автора у розв’язання проблеми, полягають у тому, що:
вперше:
– виявлено відмінності між поняттями “мотивація праці” і “мотивація до праці”: “мотивація до праці” в аграрній сфері є “мотивацією зайнятості у сільському господарстві”;
– обгрунтовано дію мотивів зайнятості працівників сільськогосподарських підприємств у специфічних умовах кризи і занепаду села;
– розроблено структурну модель мотиваційного механізму зайнятості населення у сільському господарстві, яка розкриває роль чинників мотивації зайнятості у поліпшенні кінцевих показників господарської діяльності в сільському господарстві;
– здійснено ранжування мотивів до праці сільської молоді в умовах формування ринкових відносин; встановлено суттєві особливості трудової мотивації сільської молоді: для неї дедалі привабливішим об’єктом прикладання трудових зусиль стає підприємницька діяльність у несільськогосподарській сфері, а дохід від продажу виробленої у власному господарстві сільськогосподарської продукції розглядається як додатковий.
удосконалено:
– підходи до організації первинного обліку праці та нарахування заробітної плати у сільськогосподарських підприємствах, що є додатковим стимулом до праці;
отримали подальший розвиток:
– обґрунтування додаткових функцій центрів зайнятості та дорадницьких служб щодо пропаганди й навчання основам підприємництва у сільській місцевості;
– дослідження мотивів зайнятості працівників особистих селянських господарств.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження створюють необхідне підгрунтя для подальшого системного вивчення проблеми мотивації зайнятості в аграрній сфері економіки України та зосереджують увагу керівників усіх рівнів на проблемах, що перешкоджають продуктивній зайнятості в сільському господарстві.
Результати дослідження можуть бути використані керівниками обласних і районних управлінь сільського господарства та продовольства, керівниками сільськогосподарських підприємств при формуванні виробничих колективів, оперативному керівництві та плануванні виробництва, для забезпечення збалансованості й узгодженості між кількістю робочих місць і чисельністю трудових ресурсів за різних умов зайнятості і праці, організації виробничих процесів на робочих місцях, поліпшення організації обліку праці, а також прогнозування зайнятості населення на перспективу.
Рекомендації, що містяться в дисертаційній роботі, частково впроваджені. Зокрема результати соціологічного дослідження зайнятості в сільськогосподарських підприємствах і особистих селянських господарствах Черкаської області використані регіональним відділенням Соціологічної асоціації України (довідка №4 від 2.09.2005 р.) при розробці річних звітів і рекомендацій адміністративним органам, районним управлінням сільського господарства і центрам зайнятості; рекомендації з навчання безробітних основам підприємництва використовуються Уманським районним центром зайнятості (довідка від 15.09.2005 р.); удосконалені документи первинного обліку праці та нарахування заробітної плати апробуються у СТОВ “Зоря”, с. Руська Поляна, Черкаська область; СТОВ “Будищанське”, с. Будище, Лисянського району, Черкаська область; фермерському господарстві “Золота нива” (довідка № 15 від 17.11.2005 р.) с. Краснопілка, Уманський район Черкаська область.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана здобувачем особисто. Наукові результати дисертаційної роботи належать автору та є його внеском у вирішення питання мотивації зайнятості і праці в сільському господарстві. З праць, опублікованих у співавторстві, використані ідеї та положення, отримані автором особисто.
Публікації. Результати дослідження за темою дисертаційної роботи висвітлено у 18 наукових працях (загальним обсягом 5,8 д.а.), серед яких 5 у наукових фахових виданнях.
Структура і обсяг дисертації. Обсяг роботи становить 179 сторінок комп’ютерного тексту, в тому числі основного тексту 145 сторінок, вона ілюстрована 20 таблицями, і 22 рисунками. Дисертація складається з вступу трьох розділів, висновків, списку використаної літератури з 218 найменувань, 12 додатків.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі “Теоретичні основи мотивації зайнятості і праці у сільському господарстві” визначено соціально-економічну сутність мотивації зайнятості населення в аграрному секторі економіки, розглянуто види зайнятості населення, досліджено основні особливості зайнятості населення в сільському господарстві.
Мотив трудової діяльності – це спонука до праці, сенс, який їй надає людина. Деякі з мотивів є реальними, деякі – умовними; одні – внутрішніми, інші – зовнішніми. Поняття “трудова мотивація” в сучасній економічній літературі трактується неоднозначно. Зокрема, розрізняють мотивацію праці та мотивацію до праці. Мотивація до праці є мотивацією зайнятості.
Мотивація зайнятості – це процес свідомого вибору людиною роду занять і місця роботи на ринку праці, а також тих інституціональних структур, які опосередковують та регулюють її діяльність.
Перехід від планової системи підготовки й розподілу сільськогосподарських кадрів до ринкової супроводжується загостренням конкурентної боротьби між претендентами на працевлаштування, призводить до повної змістовної переорієнтації принципів залучення населення до участі в системі зайнятості та зміни мотивів, що регулюють поведінку учасників трудового процесу. На перший план виходять так звані “зовнішні мотиви зайнятості”, що пов’язані з першочерговим задоволенням матеріальних потреб. Такий фактор як ступінь комфортності праці, відступає на другий план, зовсім не враховуються внутрішні мотиви зайнятості, зокрема можливість всебічної інтелектуальної самореалізації індивіда, задоволення від своєї праці та ін.
На основі аналізу різних видів трактувань поняття зайнятості встановлено його сутність як соціально-економічного явища.
Існують різні види зайнятості: повна й неповна (повна поділяється на видиму, приховану і потенційну), первинна і вторинна, основна і додаткова (додаткова поділяється на тимчасову і сезонну).
Мотивація зайнятості у сільському господарстві зумовлена значною мірою особливостями сільськогосподарського виробництва. Ними є сезонність виробництва, яка характеризується річною циклічністю виробництва в рослинництві, роботою з живими організмами у тваринництві, певними особливостями соціально-економічної структури сільськогосподарського виробництва. Ще однією передумовою, яка зумовлює особливості мотивації зайнятості і праці в сільському господарстві, є те, що обираючи сільське господарство як місце своєї діяльності людина фактично обирає для себе певний спосіб життя – сільський, який за соціальними благами є менш привабливим порівняно з міським. Це дуже важливо для молоді, яка вирішує проблему вибору сфери своєї діяльності.
Сучасне українське село характеризується послабленням трудової мотивації працівників, деформацією та руйнуванням трудових цінностей, зниженням трудової дисципліни, незацікавленістю працівників у розвитку професійного рівня й наростанням трудової апатії. Основними проблемами, що вимагають розв’язання, є подолання загальної тенденції до уповільнення економічного зростання, зупинення спаду виробництва і сучасної депресії, а також припинення неефективного використання ресурсів. Зміна негативних тенденцій на позитивні можлива лише у випадку продуктивної зайнятості сільського населення. Однак її формуванню заважає суцільна економічна криза, що охопила всі сфери й галузі господарства держави. У Черкаській області постійно збільшується кількість безробітних. За даними центру зайнятості, упродовж 2002-2003 років ця категорія населення зросла з 20,2 тис. до 28,6 тис. і становила на 1 лютого 2003 року 7,3 відсотка. Стосовно мотивації зайнятості населення у сільському господарстві слід враховувати як мотивацію працівників сільськогосподарських підприємств, так і мотивацію населення, зайнятого в особистому селянському господарстві.
До зайнятих в особистому селянському господарстві статистичні органи зараховують осіб від 15 до 70 років, які вважають роботу в ньому для себе основною і відпрацювали протягом тижня не менше 30 годин, тобто, за нормативом (нормативна тривалість робочого часу, встановленого для цього виду робіт) щоденно 4,3 години. Мотивація зайнятості в ОСГ поділяється на трудову і господарську. Трудова мотивація притаманна як власнику, так і найманому працівникові, а господарська – може формуватися лише у господаря, в особі якого поєднується власник, користувач і розпорядник засобів виробництва та робочої сили.
Праця працівника аграрної сфери, як ні якого іншого працівника, дуже важка і потребує великого напруження усіх духовних та фізичних сил. Для повного розкриття і можливості використання цих сил потрібна постійна та стала мотивація до праці – раціональне поєднання мотивів і стимулів матеріального, морального та психологічного характеру. Тобто затрачена праця має забезпечувати належний заробіток. При цьому важливо, щоб робітник у процесі праці й особливо при завершенні певного циклу робіт і отриманні кінцевих результатів у вигляді продукції або інших наслідків своєї діяльності відчував моральне творче задоволення, відчував радість і гордість від відчуття значущості для себе і суспільства одержаних результатів.
За таких умов з особливою гостротою постає питання про пошук факторів, що спонукали б населення до праці в сільському господарстві. Ситуація, що склалася в аграрній сфері України, вимагає високої трудової й соціальної активності працівників. Підвищення рівня ефективності праці пов’язане з вивченням самих працівників, потенціалу продуктивних здібностей і потреб, з дослідженням механізму формування й розвитку їх трудової мотиваційної системи.
Мотиваційний механізм активізації політики зайнятості – це динамічна система соціально-психологічних, нормативно-правових заходів і важелів, взаємодія і функціонування яких спрямовані на досягнення системи повної, вільнообраної, продуктивної зайнятості населення як основи загально-національного добробуту, узгодження суспільних, групових та особистих інтересів.
У другому розділі “Зайнятість і її мотивація в умовах ринкових трансформацій в аграрній сфері” проаналізовано зміни в структурі зайнятого населення за останні роки, досліджено мотиви зайнятості працівників сільськогосподарських підприємств, особистих селянських господарств, а також сільської молоді.
Приватизація землі і майна, розвиток нових форм власності та господарювання в аграрному секторі економіки, зміни в обсягах і структурі виробництва сільськогосподарської продукції спричиняють помітні зміни в чисельності та структурі населення, зайнятого у сільському господарстві. Найбільш характерними є зниження загальної чисельності зайнятих у галузі та зміна співвідношення між зайнятими у секторі сільськогосподарських підприємств та секторі особистих селянських господарств. Спостерігаються зміни і в структурі зайнятого у сільському господарстві населення. Так, упродовж 2001-2003 років на 4% зменшилась чисельність працюючих у сільськогосподарських підприємствах, натомість на 8% збільшилася в особистому селянському господарстві (табл.1).
Таблиця
Зайнятість у сільському господарстві населення
України в 2001-2003 рр., млн осіб |
2001 | 2002 | 2003 | 2003 у % до 2001
Зайнято у всіх галузях економіки | 21,0 | 21,4 | 21,4 | 102
Сільське господарство, мисливство, лісове та рибне господарство | 5,2 | 5,4 | 5,0 | 96
У % до загальної кількості зайнятого населення | 24,8 | 25,2 | 23,1–
у т.ч. працівники підприємств, установ, організацій | 2,6 | 2,5 | 2,2 | 85
У % до загальної кількості зайнятого у сільському господарстві населення | 50,0 | 46,3 | 44,0–
у т.ч. зайняті в особистому селянському господарстві | 2,6 | 2,9 | 2,8 | 108
У % до загальної кількості зайнятого у сільському господарстві населення | 50,0 | 53,7 | 56,0–
Джерело: Статистичний щорічник України за 2003 рік. – К.: Консультант, 2004. – с.384.
Якщо у 2001 році чисельність зайнятих у сільському господарстві становила 5,2 млн осіб (24,8% від зайнятого населення), то у 2003-му – вже 5,0 (23,1%). У розвинених країнах частка зайнятих у цій галузі економіки дорівнює: в США – 3 %, країнах ЄС – від 4(Великобританія) до 12(Португалія); Японії – 9Зайнятість у даній галузі понад 23,1економічно активного населення показує, що економіка аграрного сектору України базується значною мірою на ручній праці, застарілих технологіях, тобто є трудозатратною і неефективною. Однак з розвитком на селі ринкових відносин слід очікувати скорочення зайнятого населення у сільському господарстві та перерозподілу сільськогосподарських працівників в інші галузі економіки. Водночас, зменшення зайнятості в сільському господарстві України не може бути самометою. Крім того, частка зайнятих в аграрній сфері, що характерна для інших країн, не обов’язково має бути досягнута в Україні, де впродовж століть склалися власні традиції господарювання на селі.
З метою виявлення мотивів зайнятості населення у сільському господарстві нами було проведено три соціологічні дослідження: у 2005 році – з вивчення мотивів зайнятості населення у сільськогосподарських підприємствах та особистих селянських господарствах; у 2002 та 2003 роках – з вивчення мотивів зайнятості молоді.
Результати дослідження показали, що перше місце серед мотивів, що породжують незадоволення зайнятих у сільськогосподарських підприємствах, посідає оплата праці: лише 8,9% респондентів задоволені розміром заробітної плати, яку вони отримують. Стільки ж (8,9%) опитуваних не задоволені розміром виплати за пай, що свідчить про вагомий вплив такого мотиву зайнятості, як дохід від власності. На другому місці – умови праці. Повністю задоволені умовами праці у підприємстві лише 19,4% працівників.
Третім за значущістю мотивом зайнятості у сільськогосподарських підприємствах є можливість професійного та кар’єрного росту. Більшість (36%) опитуваних працівників сільськогосподарських підприємств поки що не має можливості займати вищу посаду і не сподівається отримати таку можливість у майбутньому. Крім того, більше половини (54,7%) респондентів не хоче і не збирається підвищувати свою кваліфікацію, бо не вбачає в цьому будь-якого сенсу.
Важливим мотивом зайнятості у сільськогосподарських підприємствах є право голосу у вирішенні господарських питань. Як свідчать результати дослідження, 20,8% респондентів не беруть участі у вирішенні господарських питань.
Третина опитуваних (33,3%) ніколи не отримувала від свого підприємства соціально-культурних послуг.
На першому місці у структурі мотивів зайнятості в ОСГ є недостатній розмір заробітної плати в сільськогосподарських підприємствах. З опитаних 72,3% респондентів, що поєднують зайнятість в особистому селянському господарстві із працею в сільськогосподарському підприємстві, зауважили, що заробітної плати, яку вони отримують у підприємстві, їм не вистачає на життя.
На другому місці – бажання споживати екологічно чисту продукцію: 17% працюючих в особистому селянському господарстві зауважили, що звикли споживати лише ту продукцію, яку самі виростили.
Третє місце серед мотивів зайнятості посідає сподівання, що праця в ОСГ переросте в бізнес: 5,8% опитуваних вважають, що праця в ОСГ відкриває шлях до підприємництва.
Крім того, одним із мотивів зайнятості в особистому селянському господарстві є звичка та сімейні традиції: 1,3% респондентів вказали, що не залишили б працю в ОСГ в жодному разі.
Для 26,2% опитуваних праця в ОСГ є основним місцем роботи. Головним мотивом їх зайнятості є безвихідь. Внаслідок значного скорочення сільськогосподарського виробництва в деяких населених пунктах взагалі не лишилося підприємств, де можна було б влаштуватися на роботу. Однак зайнятість виключно в особистому селянському господарстві має ряд недоліків: окрім того, що вона не приносить великих заробітків, працівники ОСГ є соціально незахищеними (не мають права на соціальне страхування, отримання пенсій). Як показують результати дослідження, 42% респондентів нічого не знають про особливості нової пенсійної реформи.
Основними мотивами, які б спонукали до зайнятості в сільському господарстві молоді, є високий заробіток (82,2%), зручний режим роботи (36,0%), сприятлива морально-психологічна атмосфера в трудовому колективі (32,4%) відповідність роботи набутій спеціальності (26,7%), близьке розташування від дому (21,3%), престижність роботи, думка оточуючих і знайомих (19,8%), добрі особисті стосунки із власником (керівником) – (14,2%) та інші мотиви – 20,3% (рис.1).
Рис. 1. Основні мотиви зайнятості молоді у сільському господарстві
Характерним є те, що для чоловіків та осіб з вищою освітою важливим мотивом є відповідність роботи набутій спеціальності, для жінок – зручний режим роботи, сприятливий морально-психологічний клімат у трудовому колективі, а також – добрі стосунки з керівництвом.
Важливим резервом зайнятості та підвищення добробуту сім’ї є підприємницька діяльність у несільськогосподарській сфері. Проте серед респондентів лише 3,1% мають свій власний бізнес: це, як правило, чоловіки віком 30-40 років. Більше половини респондентів (62,6%) бажають зайнятися приватним бізнесом, але не мають для цього початкового капіталу і досвіду підприємництва. Особливо це стосується молодих чоловіків, що закінчили середні спеціальні навчальні заклади (58-60%). Як крайній випадок заняття підприємництвом розглядають для себе 22,6% опитаних; за жодних обставин не хочуть цим займатися 11,7%, у т.ч. 14,3% працівників реформованих сільськогосподарських підприємств (переважно віком понад 50 років) (рис.2).
Рис. 2. Ставлення до підприємництва сільських жителів
Останнім часом поширеним явищем стала праця наших співвітчизників за кордоном. Відповідні наміри також вивчалися у ході опитування. Як показує аналіз відповідей, лише 20,2% респондентів рішуче не мають бажання працювати за кордоном, 14,0% не думали про це. Воднораз майже кожен другий (40,8%) згодний поїхати за кордон на декілька місяців (серед чоловіків – 51,9%), а кожен четвертий – навіть на декілька років.
Головним мотивом праці за кордоном залишаються більші, ніж на батьківщині, заробітки. Особливо це приваблює молодих чоловіків (48-50%). Бажання подивитися на іншу країну має третина респондентів. Перейняти закордонний досвід роботи має бажання кожен сьомий. Крім того, на думку респондентів, важко знайти хорошу роботу на Україні, в тому числі й за набутою спеціальністю. Мотиваційне ядро щодо працевлаштування за кордоном залишається протягом 2002-2003 рр. практично стабільним (табл.2).
Таблиця 2
Мотиви працевлаштування за кордоном (%)*
Мотиви | 2002 р., молодь центральних областей України, n = 613 | 2003 р.,
сільські жителі
Черкаської області,
n =318
усього | у т. ч. сільські жителі
Вищі заробітки | 53,0 | 57,9 | 39,4
Бажання подивитися іншу країну | 30,0 | 29,0 | 33,9
Бажання вивчити закордонний досвід | 15,8 | 17,8 | 12,7
Важко знайти роботу в Україні | 10,9 | 11,2 | 11,4
Важко знайти роботу за спеціальністю в Україні | 8,7 | 9,4 | 5,9
Інше | 3,8 | 0,9 | 11,3
* Сума перевищує 100%, оскільки респонденти мали можливість обирати кілька варіантів.
Опитування 2003 року порівняно з аналогічним, проведеним у 2002 р., показало зниження мотивації на вищі заробітки за кордоном. На наш погляд, це пов’язано з деяким поліпшенням економічної ситуації в Україні, зокрема в сільському господарстві. Також дещо поліпшились можливості працевлаштування за спеціальністю у нашій державі. Одночасно підвищився мотив, спрямований на ознайомлення з іншими країнами для розширення власного кругозору.
Дослідження мотивів зайнятості робітників сільськогосподарських підприємств, населення, зайнятого в особистих селянських господарствах, та молоді показало, що на першому місці завжди залишається розмір заробітної плати в сільськогосподарських підприємствах. Здебільшого дослідження проводилося по Черкаській області. У таблиці 3 наведено порівняльний аналіз середньомісячної заробітної плати працівників сільського господарства по Черкаській області із середньомісячною заробітною платою працівників інших галузей економіки.
Таблиця 3
Середньомісячна номінальна заробітна плата
за видами економічної діяльності, грн.
Вид економічної діяльності | 2001 | 2002 | 2003
Сільське господарство | 152 | 173 | 204
Промисловість | 296 | 356 | 454
Будівництво | 243 | 309 | 428
Транспорт | 370 | 480 | 599
Фінансова діяльність | 404 | 503 | 563
Джерело: Черкаська область в 2003 році: Стат. щорічник. – Черкаси, 2004. – с.237.
З даних таблиці 3 видно, що у 2003 р. середня номінальна заробітна плата у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області становила менше половини заробітної плати робітників промисловості та будівництва і приблизно третину – працівників транспорту і фінансової сфери. До того ж працівник не завжди може отримати і таку мізерну заробітну плату. Відомо, що часто видача заробітної плати затримується на декілька місяців, або, в кращому випадку, з метою деякого полегшення становища своїх робітників адміністрація господарств в рахунок оплати праці видає їм натуральну продукцію – молоко, м’ясо, борошно, крупи та ін.
Як свідчать результати дослідження, система обліку праці і нарахування заробітної плати в господарствах містить багато недоліків. Так, у деяких господарствах не створено умови для економічно самостійної діяльності первинних трудових колективів і конкретних робітників (як правило, у цьому відношенні статут не розв’язує багато важливих питань). Невідпрацьований механізм прав та обов’язків, матеріальної й моральної відповідальності за кінцеві результати праці членів-співвласників земельних і майнових паїв внутрішньогосподарських колективів.
Оплата праці робітників рослинництва нараховується переважно за обсяг виконаних робіт відповідно до діючих у господарстві норм виробітку та тарифних ставок. При виконанні найбільш важливих і термінових робіт працівники отримують додаткову оплату. Проте преміювання за збільшення обсягу виробленої продукції та економію грошово-матеріальних засобів не здійснюється, програми заохочення для підрозділів практично не розробляються.
У третьому розділі “Основні шляхи посилення мотивації зайнятості і праці в аграрній сфері” запропоновано структурну модель мотиваційного механізму зайнятості населення в сільському господарстві, розроблено пропозиції щодо посилення мотивації зайнятості працівників сільськогосподарських підприємств та особистих селянських господарств, приділено увагу питанню активізації мотивації зайнятості молоді.
Вивчення мотивів зайнятості населення у сільськогосподарських підприємствах та особистому селянському господарстві дало можливість розробити модель мотиваційного механізму зайнятості населення в сільському господарстві, за якої збільшення розміру заробітної плати у сільськогосподарських підприємствах, удосконалення обліку робочого часу і нарахування заробітної плати та поліпшення умов праці сприятиме не лише підвищенню показника зайнятості у сільському господарстві, а й покращенню показників діяльності сільськогосподарських підприємств. І разом з подоланням причин, що перешкоджають розвитку підприємницької діяльності, сприятимуть поліпшенню кінцевих показників господарської діяльності в сільському господарстві (рис.3).
Рис. 3. Модель мотиваційного механізму зайнятості населення в сільському господарстві
Запропонована модель включає в себе три цілі:
Ш мотивацію вже працюючого у сільськогосподарських підприємствах населення до продовження трудової діяльності на даному місці роботи;
Ш мотивацію до праці незайнятого трудовою діяльністю населення;
Ш мотивацію до праці населення, зайнятого в особистих селянських господарствах.
Для досягнення цих цілей нами запропоновано застосовувати такі методи:
Ш аналіз причин звільнення працівників з підприємства;
Ш впровадження заходів щодо усунення причин звільнення працівників;
Ш мотивація до влаштування на роботу в сільськогосподарські підприємства;
Ш аналіз причин небажання селян займатися підприємницькою діяльністю у сільському господарстві;
Ш мотивація сільського населення до підприємницької діяльності у сільському господарстві.
Застосування даних методів спонукає до вивчення причин незайнятості.
До них можна віднести:
- недостатній розмір заробітної плати;
- низький рівень умов праці у сільськогосподарських підприємствах;
- недосконалість обліку робочого часу і нарахування заробітної плати.
Для подолання причин незайнятості у сільськогосподарських підприємствах запропоновано такі заходи:
- запровадження нових систем оцінки оплати праці.
- регулярна паспортизація робочих місць, механізація виробничих процесів, запровадження на робочих місцях нового устаткування, дотримання регламентованого робочого дня.
Результатами впровадження розробленої моделі мають бути:
- покращання показників діяльності сільськогосподарських підприємств;
- збільшення чисельності зайнятого у сільському господарстві населення;
- раціональне використання трудового потенціалу в аграрній сфері.
Кінцевим результатом впровадження запропонованих заходів буде покращання кінцевих показників господарської діяльності в сільському господарстві.
У кінцевому підсумку це забезпечить поліпшення соціальних умов життєдіяльності сільського населення та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Практично модель частково впроваджується у виробництво у вигляді окремих компонентів.
Запровадження нових систем оцінки оплати праці в сільському господарстві як засіб, запропонований у моделі, на макрорівні включає, перш за все, збільшення її середнього розміру. Владні структури нашої країни вже роблять певні кроки у вирішенні цього питання. До них належить програма Президента України „Назустріч людям” та програма діяльності Кабінету Міністрів України „10 кроків назустріч людям”, в яких велика увага приділяється підвищенню рівня життя селян.
На мікрорівні, тобто на рівні сільськогосподарських підприємств, потребує зміни система нарахування заробітної плати. З цією метою розроблено методику первинного обліку праці та порядок його організації в конкретних виробничих умовах, запровадження яких дасть змогу більш точно підраховувати відпрацьований працівником господарства час. Зокрема, удосконалено „Табель обліку робочого часу”, призначений для обліку в усіх внутрішньогосподарських підрозділах фактично відпрацьованого робітником часу.
Також розроблено нову форму „Облікового листа праці і виконаних робіт”, що дозволяє вести облік не загалом по внутрішньогосподарському підрозділу, а по кожному конкретному робітникові. Це, у свою чергу, сприятиме більш точному обліку відпрацьованого часу, а отже, нарахуванню заробітної плати.
Розроблено нову форму „Облікового листа для обліку праці на механізованих роботах”, перевагою якої є те, що тракторист може самостійно вести облік відпрацьованого часу, а отже, контролювати розмір нарахованої йому заробітної плати. З метою поліпшення організації обліку праці та нарахування заробітної плати пропонуємо:–
перейти до погодинної оплати. Стимулюючим заходом для працівників підприємства буде виплата винагороди за кінцеві результати в кінці місяця;–
упорядкувати системи додаткової і преміальної оплати. Дрібні витрати, які не здійснюють стимулюючого впливу на ефективність виробництва, доцільно ліквідувати;–
по можливості відмовитися від щоденного нарахування заробітку за виконані роботи, тобто враховувати кінцевий результат (кількість і якість), який є мотивуючим фактором до праці;–
доцільно перевести сільськогосподарські підприємства на безнарядну систему оплати праці.
Основним завданням організації праці в сільськогосподарських підприємствах є створення безпечних її умов завдяки застосуванню системи управління охороною праці. Це, насамперед, організація навчання працюючих з перевіркою їхніх знань щодо техніки безпеки та проведення широкої пропаганди охорони праці.
Для поліпшення умов праці в сільськогосподарських підприємствах у дисертації пропонуються такі заходи:
Ш регулярне проведення паспортизації робочих місць працівників;
Ш постійна перевірка рівня забезпеченості працівників, які працюють на роботах із шкідливими умовами праці, спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами захисту і запобіжними пристосуваннями;
Ш обов’язкове проведення періодичного медогляду для робітників із шкідливими й небезпечними умовами праці (працівників, робота яких пов’язана з рухом транспорту, працівників торгівлі, громадського харчування, дитячих і профілактичних установ);
Ш механізація робочих місць;
Ш оновлення сільськогосподарської техніки;
Ш забезпечення працюючих із шкідливими умовами праці молоком та профілактичним харчуванням;
Ш підвищення рівня розслідування травм і нещасних випадків на робочих місцях.
Мотивація зайнятості в особистому селянському господарстві передбачає створення виробничої й обслуговуючої інфраструктури, а також системи взаємозв’язків ОСГ із сільськогосподарськими та переробними підприємствами. Необхідно розробити і впровадити ефективні системи організації заготівель і збуту виробленої населенням сільськогосподарської продукції, забезпечення ОСГ матеріально-технічними ресурсами, впровадження нових технологій у присадибному тваринництві та землеробстві, а також підвищення якості продукції.
Необхідним є надання зайнятому в ОСГ населенню консультаційної та юридичної допомоги з питань отримання земельних ділянок, формування громадських пасовищ, найбільш ефективного використання земельних і майнових паїв. Селяни повинні бути інформовані про їхні права, обов’язки і можливості щодо використання земельних, водних, лісових ресурсів, трудової діяльності, оподаткування, фінансування.
Ефективним способом навчання новим методам господарювання повинна стати організація демонстраційних моделей щодо застосування нових технологій відгодівлі свиней, великої рогатої худоби, вирощування овочів тощо.
Нині зайняте в ОСГ населення є соціально незахищеним, у зв’язку з чим пропонується розробити альтернативні форми соціального страхування працюючих в ОСГ на випадок хвороби, травматизму чи інвалідності на виробництві, при народженні дитини тощо.
Важливим є ознайомлення населення з особливостями нової пенсійної реформи, оскільки через правову невизначеність ОСГ як організаційно-правової форми господарювання зайняте в ньому населення не отримує пенсії.
Одним із важливих напрямів активізації самозайнятості населення в сільському господарстві та розвитку підприємницької діяльності є організація навчання основам підприємництва в аграрній сфері, що проводять регіональні центри зайнятості та управління сільським господарством.
Стратегія стимулювання розвитку самостійної зайнятості населення та підприємництва в сільському господарстві передбачає:
– створення сприятливого нормативно-правового середовища розвитку підприємництва в аграрній сфері;
– оптимізацію системи оподаткування;
– удосконалення фінансово-кредитного механізму;
– інформаційне та науково-освітнє забезпечення.
Завданням центрів зайнятості та управлінь сільського господарства і продовольства є орієнтація не лише на миттєве задоволення потреб безробітних у працевлаштуванні, а й на формування у безробітних якостей, які допоможуть їм підвищити рівень конкурентоспроможності на ринку праці та спланувати трудову кар’єру, серед яких є:–
підвищення рівня знань і вдосконалення практичних навичок прибуткового ведення господарства суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості та сільського населення в умовах ринкової економіки;–
надання сільському населенню та суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості дорадчих послуг з питань економіки, технологій, управління, маркетингу, обліку, податків, права, екології тощо.
Важливим фактором мотивації до праці в аграрній сфері є пошук джерел інвестування та кредитування соціальної сфери села. Заслуговує в цьому плані досвід Росії щодо реалізації ідеї кооперативного кредиту як фінансової основи розвитку не лише агробізнесу, але й соціальної сфери села.
Основними шляхами мотивації зайнятості в сільському господарстві молоді є:–
розробка і впровадження фінансового механізму закріплення молодих спеціалістів на селі;–
державна підтримка розвитку молодіжного фермерства та молодіжного несільськогосподарського підприємництва в сільській місцевості, у тому числі і виділення земельних ділянок та надання пільгових кредитів молодим людям;–
розробка і впровадження системи пільгового кредитування сільської молоді для придбання товарів тривалого користування та будівництва житла;–
організація обов’язкового щорічного медобстеження, забезпечення суцільної диспансеризації селян;–
удосконалення системи оздоровлення сільських дітей, формування здорового способу життя;–
надання можливості молоді для проходження альтернативної служби на підприємстві, установах, організаціях сільської місцевості;–
ініціювання створення в регіонах спеціальних навчально-методичних курсів з підготовки сільської молоді у сфері малого бізнесу.
ВИСНОВКИ
1. За сучасних умов українське село характеризується послабленням трудової мотивації працівників, деформацією трудових цінностей, зниженням трудової дисципліни, незацікавленістю працівників у підвищенні професійного рівня, наростанням трудової апатії. За таких умов важливого значення набуває пошук факторів, що сприяли б збільшенню чисельності зайнятого в аграрній сфері населення та спонукали б тих, хто вже працює, продовжувати працювати на своєму підприємстві.
2. За останні роки по всій Україні загалом і зокрема по Черкаській області відбувається поступово зменшення чисельності зайнятого у сільському господарстві населення. Спостерігаються зміни і в структурі зайнятого населення: швидкими темпами зменшується чисельність працівників сільськогосподарських підприємств, натомість дедалі більшого розповсюдження набуває зайнятість в особистому селянському господарстві.
3. Основними мотивами зайнятості для працівників сільськогосподарських підприємств є: оплата праці, дохід від власності, умови праці, професійний та кар’єрний ріст, право участі у вирішенні господарських питань, отримання від підприємства соціально-культурних послуг.
4. Для тих, хто поєднує зайнятість в особистому селянському господарстві із працею в сільськогосподарському підприємстві, основними мотивами до праці в ОСГ є: недостатній розмір заробітної плати в сільськогосподарських підприємствах, бажання споживати екологічно чисту продукцію, сподівання, що праця в ОСГ переросте в бізнес, звичка та сімейні традиції. Головним мотивом зайнятості тих, для кого робота в ОСГ є основним місцем прикладання праці, є безвихідь, оскільки внаслідок значного скорочення виробництва у деяких населених пунктах не залишилося підприємств, де можна влаштуватися на роботу.
5. Серед мотивів зайнятості в сільському господарстві молоді основними є: високий заробіток, зручний режим роботи, сприятлива морально-психологічна атмосфера в трудовому колективі, близьке розташування від дому, престижність роботи на думку оточуючих і знайомих, добрі особисті стосунки із власником підприємства. У 2003 р., порівняно з 2002 р., помітно збільшилася чисельність тих, хто вважає для себе основним джерелом формування сімейних доходів особисте селянське господарство.
6. Переважна частина сільської молоді бажає займатися підприємницькою діяльністю в сільському господарстві, але не має для цього відповідних знань і досвіду роботи.
7. Дедалі більшого розповсюдження набуває зайнятість української молоді за кордоном. Головними мотивами праці за кордоном є: вищі, ніж на батьківщині, заробітки, бажання побачити інші країни, запозичити закордонний досвід роботи, складність пошуку роботи в Україні за спеціальністю.
8. Мотивація зайнятості в сільському господарстві передбачає зміну підходів до нарахування заробітної плати. На макрорівні (рівні держави) – це збільшення середнього розміру заробітної плати в аграрній сфері. На мікрорівні (сільськогосподарських підприємств) – це удосконалення обліку праці та нарахування заробітної плати.
9. З метою поліпшення умов праці в сільськогосподарських підприємствах необхідним є регулярне проведення паспортизації санітарно-технічного стану виробничих приміщень, транспортних засобів, обладнання й окремих робочих місць. У сільськогосподарських підприємствах слід впроваджувати заходи щодо оздоровлення працівників різних професій.
10. Мотивація зайнятості в
