НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

Бухальська Магдаліна Андріївна

УДК 94 (477) “18 / 19”] +929 Петров

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА

МИКОЛИ ПЕТРОВА

(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Національного університету харчових технологій (м. Київ).

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

ТЮРМЕНКО Ірина Іванівна,

професор кафедри політології та

соціальних технологій Національного

авіаційного університету (м. Київ).

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

ШИП Надія Андріївна,

завідувач кафедри суспільних наук Української

академії зовнішньої торгівлі (м. Київ);

кандидат історичних наук

ДІДУХ Людмила Валентинівна,

завідувач сектором Інституту інноваційних

технологій і змісту освіти МОН України.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра української історії та етнополітики.

Захист відбудеться “10” листопада 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.008.02 у Національному університеті “Києво-Могилянська академія” (04070, м.Київ, вул. Г. Сковороди, 2, корп. 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету “Києво-Могилянська академія” (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, корп. 1).

Автореферат розісланий “ 10” жовтня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.Г.Бажан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасному стану розвитку гуманітарної науки в Україні властиве невпинне зростання наукового інтересу до процесу зародження та становлення вітчизняної історичної думки, вивчення здобутків тих учених, які стояли не лише біля її витоків, а й заклали основи, перспективи та напрями наукових дослідів на майбутнє.

Однією з таких, недостатньо вивчених наукових постатей, яка прислужилася своїм талантом і працею українській культурі, є Микола Іванович Петров (1840–1921) – академік Академії наук України з часу її заснування 1918 р. Наукову діяльність розпочав із середини 60-х рр. ХІХ ст. як український літературознавець. У процесі еволюції поглядів ученого значно розширилося коло його наукових зацікавлень – історія, археологія, археографія, етнографія, краєзнавство, музеєзнавство, мистецтвознавство. Вони стали головними напрямами багаторічної наукової і культурної діяльності М.Петрова і через призму новочасної гуманітарної науки комплексно не вивчалися.

Дослідження інтелектуальної біографії, і зокрема наукової діяльності вченого, в широкому масиві недостатньо вивчених раніше джерел дає можливість заповнити прогалину у генезі української науки і культури та оцінити здобутки М.Петрова для їх перспективного розвитку.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Обраний напрям дослідження пов’язаний з розробкою планової теми “Актуальні проблеми історії і культури України” кафедри українознавства Національного університету харчових технологій.

Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному науковому аналізі та з’ясуванні змісту і напрямів історико-культурної спадщини М.Петрова, визначенні інтересів ученого у його науковій діяльності, оцінюванні місця та ролі його в українській історіографії. Для реалізації цієї мети визначено такі основні завдання:

-

-

-

-

-

-

-

Об’єктом дослідження є особистість Миколи Івановича Петрова.

Предметом дослідження обрано його наукову діяльність та історико-культурну спадщину.

Хронологічні межі дисертаційної роботи охоплюють роки наукової і культурної діяльності М. Петрова з середини 60-х рр. ХІХ ст. до 1921 р., а з урахуванням специфіки дослідження – роки життя вченого.

Методологічною основою дисертації є принцип об’єктивності та історизму. Це дало можливість уникнути суб’єктивного підходу до оцінювання ролі вченого в науковому і культурному житті України. Специфіка досліджуваної проблеми зумовила застосування різноманітних методів: порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, ретроспективного. Зазначений комплекс методів дослідження забезпечив можливість оптимально використати та проаналізувати архівні матеріали, опубліковані джерела, наукові праці М.Петрова тощо.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній комплексно досліджено багаторічну наукову діяльність та історико-культурну спадщину Миколи Петрова, що не отримало широкого висвітлення в історичній науці. Водночас встановлено, що його науковим працям властиве залучення міждисциплінарних історичних знань з галузей історичного краєзнавства, історичної топографії, археології, археографії, історії культури. В дисертаційній роботі: вперше проаналізовано методологію наукових дослідів ученого; ґрунтовно висвітлено етапи становлення наукових поглядів М.Петрова як історика та дослідника культурно-мистецьких пам’яток; продовжено роботу над періодизацією життєпису вченого; виявлено нові та переосмислено чимало відомих фактів у галузі археології, отриманих ним у роки його діяльності в ЦАМ КДА; встановлено значення наукових здобутків ученого у вітчизняному музеєзнавстві, особливо розробки методології в академічному музеї, що дало можливість систематизувати музейні експонати та типологізувати їх за відповідними ознаками; з’ясовано особистий внесок М.Петрова у розвиток історичної топографії; вивчено регіональні дослідження науковця, зокрема історії Волині, Поділля, Слобожанщини, Київщини; виділено києвознавство в самостійний об’єкт наукових зацікавлень ученого; на основі систематизації наявних і віднайдених відомостей висвітлено цілісну картину участі М.Петрова у НТ – історичних, історико-археологічних, археографічних, історико-літературних, історико-краєзнавчих і Всеросійських АЗ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертації, фактичний матеріал, висновки можуть бути використані у написанні узагальнювальних праць, присвячених Миколі Петрову, у підготовці спеціальних історичних, культурологічних і мистецтвознавчих курсів для вищих навчальних закладів.

Наукову апробацію результатів роботи здійснено у формі обговорення на засіданні кафедри українознавства Національного університету харчових технологій. Основні положення та результати досліджень викладено на наукових конференціях: двох Міжнародних науково-практичних конференціях – “Україна, українці, українознавство у ХХ ст. в джерелах і документах” (Київ, 23 жовтня 1998 р.) та “Україна, українці, українознавство на межі тисячоліть (Київ, 14–15 жовтня 1999 р.), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Проблеми і шляхи удосконалення фундаменталізації підготовки фахівців – випускників вищих технічних навчальних закладів” (Київ, 10-12 жовтня 2000 р.) та щорічних квітневих наукових конференціях Національного університету харчових технологій (1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2006 рр.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено у восьми наукових працях, п’ять з яких опубліковано у виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг дисертаційного дослідження становить 251 сторінку, з яких 179 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано об’єкт, предмет, мету й завдання дисертації, визначено її хронологічні межі, зазначено методологічні принципи, висвітлено її новизну й практичне значення.

Перший розділ “Історіографія та джерельна база” присвячений огляду літератури й аналізу джерельної бази з досліджуваного питання. Наукова діяльність та історико-культурна спадщина М.Петрова досі комплексно не вивчались. Проведений аналіз історіографічної літератури про вченого дав змогу поділити її на окремі групи: дореволюційна (80–90-ті рр. ХІХ ст. – 1910-ті рр.), радянська (20-ті, 40–80-ті рр. ХХ ст.), сучасна (з 90-х рр. ХХ ст.) та література діаспори різних років. У межах кожного періоду можна виділити схожість методологічних підходів та оцінок як творчості вченого, так і його особи.

Перші публікації про вченого з’явилися у 80-ті рр. ХІХ ст. у формі критичних матеріалів у зв’язку з літературною полемікою українських учених В.Горленка, В.Антоновича, М.Дашкевича, І.Франка, О.Кониського (К.Одівця) навколо монографії М.Петрова “Очерки истории украинской литературы XIX столетия” (1884) у питанні періодизації української літератури ХІХ ст., обстоюваної М.Петровим. Незважаючи на розбіжність думок, літературні критики визнали монографію вченого як оригінальне самостійне дослідження і загалом позитивно оцінили наукове значення цієї праці в генезі українського літературознавства.

Ювілейні статті до 50-ї річниці від дня народження (1890) та 45-річної дослідницької праці М.Петрова (1910) К 50-летию Н.И. Петрова // Русский паломник. – 1890. – № 43. – 27 окт.; Юбилей киевского проф. Н.И.Петрова // Ист. Вестн. – 1910. – № 12. – С.1208–1209; Ювілей 45-літньої діяльності проф. М.І. Петрова // Діло. – 1910. – № 237. становлять інформаційну цінність і своєрідний підсумок для вивчення основних етапів життя вченого. Проте публікаціям бракує конструктивного критичного підходу до оцінювання творчої спадщини вченого.

Зацікавленість діяльністю М.Петрова спостерігається і в наступні роки в українській і російській науковій думці, зокрема в статтях Є.Рєдіна, В.Дурдуківського і С.Єфремова Редин Е.К. К археологической деятельности Н.И.Петрова // Летопись Южной России. – 1905. – № 1; Дурдуківський В. Микола Іванович Петров // Зап. іст.-філолог. секції Укр. наук. т-ва в Києві (далі: ЗІФСУНТ). – 1918. – Кн. XVII. – С.5–22;; Єфремов С. Дорогою синтезу: [про М. І. Петрова] // Зап. іст.-філолог. від. Укр. Академії наук. – К., 1923. – С.97–100.. Перший автор позитивно відгукнувся про науково-організаційну діяльність М.Петрова в ЦАМ КДА, тоді як інші автори підкреслювали досягнення вченого в галузі українознавства.

У радянській історіографії використано сюжети, положення досліджень Петрова, які відображені в усіх без винятку радянських енциклопедіях, проте бракує спеціальних розробок про діяльність ученого. В радянський період в різні роки з’являлися лише поодинокі статті О.Дорошкевича, О.Білецького, М.Комишанченка, присвячені творчості Петрова з українського літературознавства як пріоритетної галузі досліджень ученого, та бібліографічна стаття Ф.Шевченка про М. Петрова Дорошкевич О. Книга українських книг // Україна. – 1944. – № 5–6. – С.37; Комишанченко М.П. Українське літературознавство в другій половині ХІХ ст. // Вісн. Київ. ун-у. Сер.: Філологія та журналістика. – К., 1960. – Вип.2; Білецький О.І. Від давнини до сучасності: У 2 т. – К., 1960. – Т.1. – С.41–43; Зібр. пр.: У 5 т. – К., 1965. – Т.2. – С.10–-109; Шевченко Ф.П. Петров Николай Иванович // Славяноведение в дореволюцион. России. Биобиблиограф. сл. – М.: Наука, 1979. – С.267..

Побіжно до джерел творчої діяльності вченого зверталися дослідники М.Каргер, М.Брайчевський, Олексій і Петро Толочки – у питанні з києвознавства, П.Жолтовський, Ю.Асєєв – з пам’яткознавства Києва та України, видавці “Історії міст і сіл України” – при підготовці томів з історії Волині і Поділля Каргер М.К. Древний Киев. – М.–Л., 1958. – Т.2. – С.46–47; Брайчевський М.Ю. Коли і як виник Київ. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – 163 с.; Україна крізь віки: В 15 т. – Т.4: Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К.: Альтернативи, 1998. – 351 с.; Жолтовський П.М. Український живопис XVII–XVIII ст. – К.: Наук. думка, 1978. – 327 с.; Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. – К.: Будівельник, 1982. – 160 с.; Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т.: Волинська область. – К.: УРЕ АН УРСР, 1970; там само: Вінницька область. – К., 1972; там само: Ровенська область. – К., 1973. тощо. В останніх було здійснено критичний огляд монографій М.Петрова з історії зазначених правобережних земель і в контекст згаданих українознавчих томів історичні події включено вибірково.

1990 р., з появою перших газетних статей В.Микитася до 150-річчя від дня народження М.Петрова, можна вважати початком відродження в історичній пам’яті постаті відомого вченого Микитась В.Л. Літературознавець, історик, археолог (М.І.Петров) // Друг читача. – К., 1990. – № 16. – С.6–7; його ж: Літописець Києва (М. І. Петров) // Вечір. Київ. – К., 1990. – 13 квіт..

З проголошенням незалежної України спостерігається тенденція до інтенсивніших досліджень творчої біографії вченого. Із сучасних публікацій, присвячених вивченню наукової спадщини М.Петрова, заслуговує на увагу біобібліографічний нарис, підготовлений упорядниками В. і Н.Микитасями Академік Микола Іванович Петров (1840–1921)[Біобібліографія]. Науково-довідкові видання з історії України. – Вип. 34 / Упоряд. В. Л. Микитась, Н. Д. Микитась. – К.: Ін-т укр. археографії НАН України, 1994. – 78 с. . У ньому відображено головні етапи творчого життя вченого та вміщено найповнішу бібліографію його праць, хоча нарис має більш описовий, ніж критичний характер. Проте не варто применшувати значення цієї публікації, яка стала вагомим джерелом для подальших наукових розробок про М.Петрова.

У 1999 р. з’явилася стаття Т.Портнової Портнова Т. Петров Микола Іванович // Українські архівісти: Бібліограф. довід. – Вип. І (ХІХ ст. – 1930-ті рр.) / Упоряд.: О. М. Коваль, І. Б. Матяш, В. С. Шандра: У 3 вип. – К., 1999. – 368 с. – С.262–265., яка подала дещо повніше бібліографічні матеріали про М. Петрова, ніж її попередник Ф.Шевченко в публікації радянського часу, що міститься в біобібліографічному словнику.

Серед праць інших сучасних українських учених у межах досліджуваної теми особливою широтою та ґрунтовністю відрізняються дослідження В.Ульяновського. Він значно розширив джерельну базу і поглибив тематику досліджень про М.Петрова. В.Ульяновський неодноразово порушував питання про наукову доцільність вивчення історичної спадщини історико-церковної школи КДА, де досить слушним, але маловивченим залишається доробок М.Петрова Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. посібник: У 3 кн. – Кн. І: Середина XV – кінець XVI століття. – К.: Либідь, 1994. – 256 с. – С.18.. Критичною оцінкою діяльності вченого відзначається дослідження В.Ульяновським “Третьої складової” історико-церковної школи КДА” Ульяновський В. “Третя складова” історико-церковної школи КДА (замість післямови) // Просемінарій. Медієвістика. Історія церкви, науки і культури. – Вип. І. – К., 1997. – С.134–143., де він обґрунтував науковий рівень історико-церковних студій КДА і розглянув діяльність ученого як церковного історика. Крім того, В.Ульяновський вперше повністю подав текст „Воспоминаний старого археолога” М.Петрова. Вони цінні науковим синтезом церковної і загальної археології в дослідницькій праці М.Петрова.

Заслуговує на увагу критичний аналіз В.Ульяновського щодо підготовки М.Петровим і Ф.Титовим археографічних видань до 300-річчя Київської академії. В.Ульяновський високо оцінив історико-документальні видання вченими “Актів і документів” і вважає їх і донині „шедеврами з погляду джерелознавчого, археографічного і загальнонаукового” Титов Ф. Императорская Киевская духовная академия в ее трехвековой жизни и деятельности (1615–1915 гг.): Истор. Зап. – К.: Типогр. Киево-Печер. Успен. Лавры, 1915. – Немає кінця книги, залишилось 432 с.+129 портретів+46 ілюстр. .

Важливим етапом дослідження спадщини М.Петрова стали праці “Петров Микола. Скрижалі пам’яті” серії “Пам’ятки історичної думки України” та “Микола Петров. Скрижалі пам’яті” Петров Микола. Скрижалі пам’яті / Упоряд.: В. Ульяновський, І. Карсим. – К.: Либідь, 2003. – 336 с. (“Пам’ятки історичної думки України”); Микола Петров. Скрижалі пам’яті / Упоряд. В. Ульяновський. – К.: Прайм, 2003. – 270 с., перша з яких була впорядкована В.Ульяновським та І.Карсим, а друга В.Ульяновським. Ці видання тематично пов’язані між собою. Зокрема, до першого видання увійшли нові факти творчої біографії науковця, які виявлено на основі опрацювання мемуарів М.Петрова. В наступному виданні “Скрижалей пам’яті” вперше В.Ульяновським опубліковано понад 300 листів із 2638, що зберігаються у фонді ІІІ Інституту рукопису Національної бібліотеки ім.В.І.Вернадського Підраховано авторкою дисертації: № 2787–3132, 7883–7991, 9639–9641, 10711, 12115–14250, 61827–61869.. Водночас надрукована частина листів є досить цінною тим, що дають можливість оцінити особистість М.Петрова як ученого та діяча культури. Вони дають змогу переосмислити спадщину вченого. Праці В.Ульяновського відрізняються аналітичністю підходів до вивчення історико-церковної спадщини академіка Петрова.

Окремим епізодам творчого доробку вченого присвячені сучасні публікації С.Гаврилюка з регіональної історії Холмщини і Підляшшя та Н.Поклад з українського літературознавства Гаврилюк С.В. Дослідження з історії Холмщини і Підляшшя (за листами М.Петрова до П. Батюшкова // Арх. України. – 2001. – № 1–2. – С.32–42; Поклад Н. Оборонець нашого слова // Жива вода. – 1997. – № 3. – С.2.. Вони побіжно висвітлюють деякі аспекти наукового доробку Петрова з означених проблем.

До джерел творчості науковця побіжно у контексті досліджень звернулися З.Хижняк і В.Маньківський, В.Микитась, Н.Шип і С.Заремба Хижняк З.І., Маньківський В.К. Історія Києво-Могилянської академії. – К., Вид. Дім „КМ Академія”, 2003. – 184 с.; Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К.: Абрис, 1994. – 288 с.; Шип Н.А. З історії Київської духовної академії // Укр. іст. журн. (далі – УІЖ). – 1996. - № 3. – С.91-105; Шип Н.А. Київська духовна академія – центр вищої духовної освіти Наддніпрянської України (ХІХ – початок ХХ ст. // УІЖ. – 1999. – № 2. – С.63–78; Заремба С.З. Церковно-історичне та археологічне товариство в Києві / Київ. старовина. – 1995. - № 1. - С.82-89.. Вони розглядали Петрова як ученого в контексті історії Київської академії.

Вагоме значення у вивченні музеєзнавчої діяльності М.Петрова має наукове видання “Каталог збережених пам’яток Київського Церковно-археологічного музею. 1872–1922 рр.” (2002), підготовлене до 130-річчя заснування Церковно-археологічного музею КДА колективом науковців Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та співробітниками дев’яти музеїв і наукових установ України, в зібраннях яких зберігаються пам’ятки ЦАМ КДА Національний музей історії України, Національний художній музей України, Київський музей російського мистецтва, Музей історичних коштовностей України, Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Музей українського народного декоративного мистецтва, Харківський художній музей, Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В.Вернадського, Центральний державний історичний архів України у м. Києві.. Відроджуючи музейну спадщину КДА, автори видання як до основи для пошуку й ідентифікації експонатів звернулися до цілої низки наукових праць М.Петрова. Видання є цінним фактичним матеріалом для дослідження музейної справи (музейництва) в Україні як прикладної історичної дисципліни і дає уявлення про М.Петрова як музеєзнавця.

Певним внеском в історіографію дослідження є література діаспори, в якій широко не вивчались життя і діяльність М.Петрова. Вона представлена науковими публікаціями різних років, зокрема В.Рєзанова, В.Біднова, про вченого як українського літературознавця. Вони наголошували на науковій новизні праць ученого в галузі літературознавства Резанов В.Л. Новая книга о старой украинской драме. Критика и библиография // Рус. филолог. вестник. – Варшава, 1912. – Т. LXVIII. – С.245–254; Біднов В.О. Спомини про М.І.Петрова // Книголюб. – Прага. – 1924. – № 11. – С.125–137..

Поодиноко виступає загальна праця І.Власовського з історії української православної церкви, що друкувалася в зарубіжній періодиці. У контексті монографії належне місце відведено М.Петрову як досліднику церковно-культурного минулого України Власовський І. Нарис історії Української Православної церкви. – 2-ге вид. – Нью-Йорк – Київ – Бавнд Брук, 1990..

Першим дисертаційним дослідженням про М.Петрова в галузі джерелознавства є кандидатська дисертація С.Сохань Сохань С.В. Бібліотечно-археографічна діяльність М.І.Петрова (1840–1921): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.08 / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. – К., 2003. – 21 с.. У ній висвітлюється бібліотечно-археографічна діяльність ученого та його особистий внесок у розвиток книгознавства, бібліотекознавства, польової, камеральної та едиційної археографії. Оскільки темою дисертації не передбачено аналіз науково-історичного доробку вченого з регіональної історії та києвознавства, то в ній недостатньо висвітлено музеєзнавство і пам’яткознавча діяльність М.Петрова тощо.

У кандидатській дисертації Л.Дідух простежено наукову, культурну та громадську діяльність академіка М.Біляшівського Дідух Л.В. Академік М.Ф.Біляшівський у науковому, культурному та громадському житті України (кінець ХІХ – перша чверть ХХ ст.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2005. – 17 с. і виявлено характер творчих та особистих стосунків М.Біляшівського і М.Петрова в царині музеєзнавства, що дало можливість з’ясувати місце і роль Петрова у колі його сучасників.

Опосередковано до творчості вченого зверталася Г.Александрова в дисертації з філології в контексті дослідження наукової спадщини М.Дашкевича Александрова Г.А. Наукова спадщина Миколи Дашкевича і розвиток порівняльного літературознавства в Україні кінця ХІХ – початку ХХ століття: Автореф. дис….канд. філол. наук: 10.01.05 / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К. 2001. – 16 с. .

У цілому, оцінюючи стан наукової літератури про М.Петрова, можна зробити висновок, що в ній певною мірою знайшли відображення різні аспекти творчого життєпису академіка. Але комплексного дослідження, присвяченого науковій діяльності та історико-культурній спадщині вченого, в сучасній історіографії немає.

Джерельну базу дисертації становлять насамперед праці М.Петрова, репрезентовані українським літературознавством, історією, археологією, археографією, етнографією, музеєзнавством, мистецтвознавством. Беручи за основу класифікації наукового доробку М.Петрова хронологічний принцип, здобувачка виходила з того, що науковий світогляд ученого еволюціонував.

Початковим етапом становлення наукових поглядів ученого на терені України можна вважати студентські роки в КДА (1861-1865) та роки службової діяльності на Волині (1865–1870). Перші наукові розвідки М.Петрова почали друкуватися з 1865 р. і були найближчі до його професійного фаху – словесності. Найпомітнішими з-поміж них слід вважати “Школьный стихотворный опыт в Киевской академии времен 1719–1720 гг.” (1865), “Из истории гомилетики в старой Киевской академии” (1866), “О словесных науках и литературных занятиях в Киевской академии от начала ее до преобразования в 1819 г.” (1866) тощо. Вони відбивають формування літературознавчого світогляду М.Петрова. До інших проблем, які дослідив учений у ці роки, були історія та етнографія Петров Н.И. Очерк истории православной духовной школы та Волыни // Тр. Киев. духов. Акад. (далі – ТКДА). - 1867. - № 2. – С.180–242; Петров Н.И. Очерк истории базилианского ордена в бывшей Польше. – К. 1872. – 675 с.; Петров Н.И. О народных праздниках в Юго-Западной России // ТКДА. – 1871. – № 9. – С.551–600; № 10. – С.3–39; № 12. – С.337–367. . Цими та іншими працями волинського періоду він заявив про себе як молодий перспективний учений.

Та найбільш плідним у житті М.Петрова був, безперечно, період роботи в Києві з 1870 р., де склалися оптимальні умови для реалізації наукового потенціалу вченого як літературознавця, історика, археолога, археографа, мистецтвознавця, музеєзнавця, знавця українських старожитностей. З нових розробок М.Петрова цього часу варті уваги „Новые материалы для истории Юго-Западной России и в частности г.Киева” (1874), „Записка писаря Киевского магистрата Данилы Слюсарского о киевских событиях с 1734 по 1778 год” (1885), „Холмская Русь” (1887), “Описание рукописей, находящихся в музее Церковно-археологического общества при Киевской духовной академии” (1874, 1875, 1904), “Старинный южнорусский театр и в частности вертеп” (1882), “Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия” (1884) та ін. Вони відображають подальшу трансформацію світоглядних засад ученого.

На початок ХХ ст. історико-культурний доробок ученого становив понад 200 різнотематичних розробок. Накопичений у попередні роки науковий досвід дав можливість йому ґрунтовно вивчити генезис української літератури, історію КДА, києвознавство, підготувати вагомі археографічні видання, альбоми визначних пам’яток ЦАМ КДА тощо. Найпомітнішими працями М.Петрова цього часу були „Український збірник XVII–XVIII ст.” (1908), “Очерки из истории украинской литературы XVII –XVIII ст. Киевская искусственная литература, преимущественно драматическая” (1911), багатотомне видання “Альбомов достопримечательностей Церковно-археологического музея при Киевской духовной академии”(1912, 1913, 1914, 1915), “Воспоминания старого археолога” (1918), „Київська академія: З нагоди минулого 300-ліття її існування” (1919), низка праць мистецтвознавчого циклу з києвознавства та ін.

Другим важливим джерелом дисертаційної роботи стали архівні матеріали, що зберігаються в архівних фондах України. Найповнішим з них є особовий фонд М. Петрова (№ 225) та листування з вченим у фонді “Листування” (№ ІІІ) Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського (далі – ІР НБУВ). Документи особового фонду вченого класифіковано: праці Петрова, біографічні матеріали, службова діяльність, епістолярна спадщина. Водночас ці матеріали стали важливою джерельною основою для висвітлення науково-дослідницької та науково-організаційної діяльності вченого.

Інші архівні матеріали ІР НБУВ, що стосуються академіка Миколи Петрова, зберігаються у фондах КДА (№ 160) та особових архівах Ф.Титова (№ 175), С.Маслова (№ 33), М.Біляшівського (№ ХХХІ), Д.Багалія (№ 1, спр.46102), П.Житецького (№ 1, спр.48736), М.Грушевського (№ 1235, спр.304) та ін. Вони відбивають різні грані співпраці Петрова з українськими вченими.

Досить цінними для даного дисертаційного дослідження є архівні матеріали Центрального Державного історичного архіву України (м. Київ), що зберігаються у фонді КДА ( № 711) і представлені різноплановими матеріалами М. Петрова: нотатками, описами рукописних і музейних колекцій та публікаціями рукописних пам’яток, здійснених ученим тощо. Фонд ЦІАТ КДА (№ 1396) містить протоколи засідань товариства, акти комісій, створених для огляду старожитностей, списки музейних експонатів Академії і відображають багатолітню самовіддану науково-організаційну та подвижницьку працю вченого в академічних інституціях КДА.

В архівах України, зокрема Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному архіві м. Києва, архіві Наукового інституту археології НАН України, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України, Державному архіві Житомирської області зберігаються окремі матеріали, які лише дотичні до наукової біографії М.Петрова.

Використання архівних матеріалів уможливило висвітлення теми дисертаційного дослідження та вирішення намічених нею завдань.

У другому розділі “Науково-організаційна та науково-дослідницька робота академіка Миколи Петрова” висвітлено формування наукового світогляду, методологію та основні напрями досліджень ученого, його науково-організаційну роботу в ЦІАТ і ЦАМ КДА, участь у НТ і Всеросійських АЗ. Аналіз показує, що трансформація поглядів М.Петрова як науковця відбувалася в Україні. Проте не варто применшувати значення більш ранніх років життя вченого в еволюції його гуманітарних інтересів. З огляду на це виділено два етапи формування наукового світогляду Миколи Петрова. Перший етап (1840-1861) – з двома півперіодами: перший – ранній – життя у домашньому оточенні (1840–1850) та другий – шлях до духовної освіти (1850–1861) на батьківщині в Костромській губернії (1850–1856 – початкова освіта – у Макарівському духовному училищі; 1856–1861 – середня – у Костромській духовній семінарії). Другий етап (1861-1921) – український, в якому також виділено два півперіоди: перший – студентський (навчання в КДА (1861–1865), де відбулося ознайомлення з Києвом), у другому (1865–1921) висвітлено педагогічну та наукову діяльність у м.Кременці у Волинській духовній семінарії (1865–1870), а з 1870 р. – з поверненням М.Петрова до Києва – у Київській духовній академії, де склалися найбільш сприятливі умови для реалізації наукового потенціалу вченого.

З’ясовано, що на формування раннього світогляду Миколи Петрова вплинули такі чинники, як генеалогія, сімейні традиції, релігійне виховання та домашня самоосвіта. Саме в таких умовах закладався його релігійний світогляд та визначалися наукові інтереси. Перші враження від домашнього читання “Четьи-Минеи” Димитрія Ростовського, розповідей мандрівних богомолів про церковне життя, почуті псалмоспіви і канти у майбутньому лягли в основу докторської дисертації М. Петрова “О происхождении и составе славяно-русского печатного Пролога” (1875) та праці “Странники, их псальмы и канты” (1879). У період навчання у Костромській духовній семінарії М.Петров зацікавився історичною і краєзнавчою літературою, легендами про рідний край, побутом, традиціями і місцевим діалектом корінних мешканців села Вознесенського. Перші свої спостереження він зосередив на аналізі діалектних особливостей слов’янської мови. Водночас зацікавився середньовічними рукописами та спробував визначити час перекладу з латини, характер і мету медієвістичної праці “Люцидаріус”.

Виховання у релігійному дусі в родинному оточенні та духовна освіта стали важливим підґрунтям для роботи над історією церкви у майбутньому. Складені М.Петровим загальні статистичні відомості про розкольників Костромської єпархії можна вважати його першою науковою спробою. Хоча ця робота мала більш описовий, ніж науковий характер.

Поступово розширювалося коло наукових зацікавлень М.Петрова, пробуджувався інтерес і до суспільно-політичного життя в Російській імперії під впливом листування з братом Іваном та його товаришем М.Виноградовим, які в той час навчалися в Московській духовній академії. Поширення нових ідей у Костромській духовній семінарії руйнували усталені норми патріархального життя, допомагали усвідомлювати характер суспільно-політичних процесів у Росії у другій половині ХІХ ст. У цих умовах формувався Петров як особистість.

Другий етап життя вченого – український, який важливий з огляду на еволюцію його світогляду. В роки навчання в КДА він уперше зазнав впливу українофільських ідей професора КДА Ю.Крижановського – лектора з історії літературознавства, який зумів зацікавити Петрова У нижчій, середній духовній школі і на 1-х курсах в КДА був записаний під прізвищем „Вознесенський”, бо народився в с. Вознесенському. – Див.: ІР НБУВ, ф.1, № 6580, арк.1; там само: ф. № 6582, арк.1; Дурдуковський В. Микола Іванович Петров // ЗІФСУНТ. – 1918. – Кн. XVII. – С.5. вивченням історії української літератури. Упродовж багаторічної дослідницької роботи вчений так і не зміг остаточно перерости межі українофільства, особливо в генезису української літератури. Проте не варто применшувати роль ученого у виявленні та дослідженні великого пласту недосліджених джерел українського походження. Саме така дослідницька діяльність розширила сферу наукових інтересів М.Петрова на терені україністики.

Учений констатував, що всі його праці були пов’язані виключно „з українськими справами”, незважаючи на те що КДА була одним із центрів русифікації в Україні. Це сприяло входженню вченого до кола української наукової еліти.

У дисертації з’ясовано методологію досліджень М.Петрова. Встановлено, що теоретично він спирався на пріоритетні положення російської історіографії ХІХ – початку ХХ ст., які цілком відповідали розвитку тогочасної методології. Залежно від напрямів дослідження вчений використовував як загальнонаукові, так і спеціальні методи. До перших варто віднести методи систематизації, порівняльно-історичний, індуктивний, типологічний, до спеціальних – герменевтики (текстологічний), топографічний, археологічний, хронологічний. Прагнучи до об’єктивного висвітлення історичних подій, він уникав їх політичної інтерпретації, віддаючи перевагу конкретним історичним знанням, саме з позиції модного тоді позитивізму намагався осмислити історичні і культурні процеси в країні, свідком яких він був. Це, зокрема, відбито в історичному “Біографічному нарисі” М.Петровим за спогадами й листуванням.

Напрями наукових досліджень ученого відбиті в його фундаментальних працях, критико-бібліографічних і полемічних статтях. Варто зазначити, що наукові розвідки М.Петрова розпочалися з вивчення нерозробленої в ХІХ ст. історії української літератури. Низкою публікацій учений заявив про себе як археографа, який ретельно вивчив різнопланові архівні матеріали, ґрунтовно опрацював цілий масив середньовічних рукописів, що стосувалися українського літературознавства, історії Києва та КДА тощо. Водночас зазначені праці М.Петрова є науково цінними для дослідників історії церкви в Україні, що потребує окремого вивчення.

Науково-дослідна і науково-організаційна діяльність ученого була досить помітною в роботі Церковно-археологічного товариства (далі – ЦАТ, з 1901 р. – ЦІАТ) і ЦАМ КДА з часу їх заснування на початку 70-х рр. ХІХ ст. до закриття КДА в 1919 р. Тут повною мірою розкрився його педагогічний талант, високонаукова фаховість, знання музейної справи. Так, у науково-педагогічній роботі М.Петров кафедру словесності КДА підпорядкував до діяльності академічних ЦІАТ і ЦАМ. Він один з небагатьох тодішніх професорів Академії визнавав наукове значення академічного музею як для літературознавства, так і для розвитку історії, краєзнавства, археології, археографії, пам’яткознавства.

Вченого-музеєзнавця М.Петрова однаковою мірою можна вважати теоретиком і практиком у загальній та церковній археології. Він розробив основні принципи музейництва на українському терені, понад 40 років активно працював над реалізацією основних засад музейної справи, які й донині не втратили свого значення.

У розділі проаналізовано участь ученого в різних наукових товариствах (далі – НТ) – церковно-історичних та археологічних, археографічних, історико-літературних і Всеросійських АЗ. Робота М.Петрова в них була забезпечена завдяки його широкій ерудиції, ентузіазму та відданості справі. За період з 1870 по 1918 рр. його було обрано дійсним чи почесним членом до складу понад 50 різних наукових установ.

З 1874 по 1911 рр. М.Петров був неодмінним учасником майже всіх Всеросійських АЗ, шість з яких відбулися в межах України. ІІІ Всеросійський АЗ у Києві (1874) – це перший з’їзд, у якому науковець взяв участь, увійшовши до складу його оргкомітету. Надалі він брав участь і в інших Всеросійських АЗ: VI – в Одесі (1884), ХІ – в Києві (1899); ХІІ – в Харкові (1902) та ін. Учений став одним із членів-засновників Київського товариства охорони пам’яток (1910) і брав участь у заснуванні в Києві Археологічного інституту (1909-1910). М.Петров мав великий науковий авторитет в інтелектуальному середовищі України та поза її межами.

У розділі проаналізовано становлення світоглядних засад М.Петрова, з’ясовано методологію та основні напрями досліджень ученого. Водночас виявлено підвалини реалізації хисту М.Петрова. Висвітлено його діяльність у ЦІАТ і ЦАМ КДА та участь у НТ і Всеросійських АЗ, доведено, що його активна наукова позиція сприяла участі в різних наукових заходах України на хвилі пореформеного часу ХІХ – початку ХХ ст.

У третьому розділі “Внесок М.Петрова у дослідження регіональної історії України” показано здобуток ученого у вивченні історії Волині, Поділля, Слобідської України та Київщини, що йшло в руслі дослідження регіональної історії 70–90-х рр. ХІХ ст. – нового напряму гуманітарних знань. На цій ниві М.Петров поглибив і значно розширив тематику досліджень з історії України. Він стверджував, що на основі знань лише культури неможливо скласти повну історію краю. Тому, вивчаючи різні джерела, він намагався з’ясувати, що вони дають для історії. За сукупністю інших праць у цій галузі можна вважати цінним внеском ученого в дослідження історичного краєзнавства. У ході аналізу наукового доробку М.Петрова з регіональної історії дисертанткою було виділено дві групи праць: історико-краєзнавчі та історико-документальні. До першої групи увійшли, зокрема, історичні нариси з історії Волині і Поділля, до другої – розробки, присвячені вивченню Слобідської України та Київщини Петров Н.И. Волынь: Исторические судьбы Юго-Западного края. С высочайшо соизволения издано при министерстве внутренних дел П.Н.Батюшковым. – СПб., 1888. – 356 с.; його ж: Подолие. Историческое описание. Так само. – СПб., 1891. – 393 с.; його ж: К истории колонизации Слободской Украины. – К., 1888. – 55 с.; його ж: Материалы для истории унии и католичества в Киевской губернии // КЕВ. – 1876. – № 1, 2; його ж: Киевское латинское бискупство и столовое бискупское имение Фастов // КЕВ. – 1876. – № 11, 16, 21, 22; його ж: Общественно-политические брожения в Киевской губернии в 1846 и 1847 гг. // Историч. вестник. – 1885. – № 9. – С.541–556. .

З’ясовано, що в створенні історичних нарисів „Волынь” і „Подолия” М.Петров взяв участь на запрошення петербурзького видавця П.Батюшкова. Головним завданням за складеною програмою видавця було показати ідею російського месіанізму для автохтонного населення краю, що потерпало від національного і релігійного гніту з боку Речі Посполитої, та довести, що цей край не польський, а російський. Тому в дослідженнях М.Петрова домінантою мала виступити православна церква для корінного населення південно-західного краю Росії. Це не заперечувало православних поглядів і самого Петрова. Поряд з цим варто зазначити, що за підготовку праць він взявся не як політик, а як православний історик.

Аналіз показав, що серед актуальних проблем у працях М.Петрова було питання етнічної ідентифікації автохтонного населення Волині і Поділля. Вчений дійшов висновку, що етнографічна спорідненість і давність народності на цих землях мала спільні ознаки зі східнослов’янською, а не західнослов’янською спільнотою (тобто польською), включаючи й релігійний чинник. Таким чином, теоретичні засади вченого ґрунтувалися на етнічних і релігійних особливостях регіону. Попри всі обмеження офіційною російською цензурою праці вченого містять багато цінного фактичного матеріалу з краєзнавства, етнографії, ознаками якого є, зокрема, історична топографія та топоніміка. Оскільки в історіографії ХІХ ст. не була розроблена історія Поділля, М.Петрова, таким чином, можна вважати одним із перших дослідників цього краю. Доробок ученого й донині залишається науково цінним для сучасних дослідників правобережних земель України.

Щодо вивчення історії Слобожанщини аналіз показав, що до середини 80-х рр. ХІХ ст. історія регіону не була розроблена, за винятком однієї праці Д.Багалія, матеріали якої двічі передруковувались і частково доповнювались вступом і додатками Багалей Д.И. К истории заселения степной окраины Московского государства.(Переселение черкас из Польщи в Московское государство до Алексея Михайловича). – СПб., тип. В.С.Балашева, 1886. – 250+287 с.; його ж: Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства. – М.: Моск. ун-т, 1887. – 596 с.+ 1 карта; його ж: