НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

БОНДАРЕЦЬ МАРИНА ВАДИМІВНА

УДК 339.922/.942: 355/359

СТРАТЕГІЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВОЄННИХ ЕКОНОМІК
РОЗВИНУТИХ КРАЇН В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі глобалістики, геополітики і геоекономіки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, м. Київ

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор
ГАВРИЛЮК Олег Вікторович,
Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, провідний науковий співробітник відділу глобалістики, геополітики і геоекономіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
МУНТІЯН Валерій Іванович,
ДУ “Інститут економіки та прогнозування” НАН України, головний науковий співробітник
відділу економічного зростання і структурних змін

кандидат економічних наук, доцент
МАРТЬЯНОВ Олексій Іванович,
Інститут міжнародних відносин
Національного авіаційного університету,
заступник директора з наукової роботи

Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра міжнародної економіки

Захист відбудеться 18 квітня 2006 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .176.01 Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий 17 березня 2006 р.

Учений секретар
спеціалізованої вченої ради,

к.е.н. А.М. Хахлюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Інтеграція у світовий простір та вибір євроатлан-тичної моделі інтеграції України передбачає необхідність розвитку воєнної економіки та військової галузі як однієї з найбільш високотехнологічних і такої, що визначає напрями розвитку науково-технічного прогресу (НТП) та інших сфер економіки країни. За останні роки (1991–2005) в країні було підготовлено низку наукових праць і дисертацій, які стосуються окремих економічних аспектів функціонування вітчизняного оборонно-промислового комплексу (ОПК). Проте вони здебільшого розглядають вузьке коло проблематики. Дисертацію присвячено області, яка не досліджена в українській економічній науці, – аналізу сучасних стратегій трансформації воєнних економік розвинутих країн в умовах глобалізації.

Теоретичні та прикладні аспекти розвитку загальних закономірностей і напрямів процесів глобалізації, її сутності та складових ґрунтовно розглядалися у працях вітчизняних дослідників О.Г.Білоруса, Ю.М.Пахомова, Д.Г.Лук’яненка, О.В.Гаврилюка, С.І.Соколенка, А.А.Чухно, російських – М.Г.Делягіна, В.Л.Іно-земцева та багатьох інших. У світовій економічній літературі суттєвий внесок у розробку концептуальних моделей глобалізації зробили З.Бжезін-ський, Б.Гаврилишин, М.Тетчер, Д.Сорос, М.Хард, А.Негрі, Г.Мартін, К.Шу-манн та ін. Проблеми глобалізації воєнної економіки та військової проми-словості знайшли висвітлення у працях російських вчених С.А.Толкачова та Ю.Н.Лазинцева, Р.А.Фармазяна, В.В.Борисова, українських фахівців Л.Без-часного, В.Юрчука та інших. Дослідження конкретних стратегій трансформації оборонної проми-словості розвинутих країн в умовах глобалізації проводили С.А.Толкачов, В.Ф.Терехов, М.А.Корнєєва. Адаптацією цього досвіду для україн-ських реалій займалися Р.В.Боднарчук, В.М.Бегма, В.К.Борохвостов, В.І.Ольшевський та ін.

В останній декаді ХХ – початку ХХІ ст. у воєнній економіці передових країн констатується складна трансформація, яка характеризується спочатку скороченням військових витрат, обмеженням кількісних характеристик озброєнь та військової техніки (ОВТ), а потім – стабілізацією, а подеколи й нарощуванням військових бюджетів провідних країн Заходу. Перебудова військових індустрій супроводжується раціональним скороченням та модернізацією оборонної промисловості, спрямованої на розробку й виробництво новітніх перспективних систем зброї, більш широкого використання у воєнно-економічній діяльності ресурсів і технологій цивільного сектору. Доктрина демілітаризації й конверсії військової промисловості, що була вельми популярною наприкінці 1980-х – початку 1990-х років, змінюється на концепцію нового технологічного трансферу цивільної промисловості та модернізації оборонного виробництва. Ці складні трансформації потребують аналізу причин і на базі цього – розробки й утілення ефективних конкурентоспроможних національних та міжнародних стратегій розвитку даної галузі економіки.

Успіхи в реформуванні військової промисловості розвинутих країн Заходу багато в чому завдячуються вдалому поєднанню ринкового та державного регулювання цією галуззю, опануванню ефективних стратегій розвитку: дивер-сифікації, комерціалізації, військово-цивільної інтеграції оборонного виробниц-тва. У результаті це призводить до підвищення конкурентоспроможності національних економічних комплексів, а в кінцевому підсумку – до поступального збільшення показників економічного росту провідних країн.

Певні механізми та стратегії реструктуризації ОПК розвинутих країн можна втілити в Україні, військова промисловість якої була другою за масштабами в колишньому СРСР і ще володіє ефективним потенціалом. Обґрунтування та формулювання концептуальних засад реформування ОПК нашої країни стає логічним завершальним етапом дослідження. Тому актуальність вибраної теми дисертації для вітчизняної економіки підтверджується не лише теоретичним, а й практичним її значенням.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною досліджень у рамках наукових тем відділу глобалістики, геополітики і геоекономіки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України “Міжнародні та національні стратегії конкурентоспроможності в умовах глобальної корпоративізації розвитку” (2001–2002 рр., номер державної реєстрації 0101U003096) та “Інноваційні та інтеграційні стратегії як фактор сталого розвитку і конкурентоспроможності в умовах глобалізації” (2003–2004 рр., номер державної реєстрації 0103U006313).

Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є дослідження й узагальнення зарубіжного та вітчизняного досвіду розвитку воєнної економіки на основі міжнародних та національних стратегій інтеграції, інноваційних стратегій внутрішньофірмового реформування, новітніх стратегій розвитку сфери військової науки, стратегій міжнародного співробітництва та інтеграції до євроатлантичних структур і розробка на цій базі рекомендацій щодо реформування ОПК України в умовах подальшого розвитку національної економіки на ринкових засадах.

Для реалізації зазначеної мети в дисертації були поставлені наступні завдання:–

дослідити методологічні основи та оцінити досвід трансформації воєнних економік розвинутих країн в умовах глобалізації;–

визначити основні передумові й фактори та розкрити специфіку корпоративізації в оборонній промисловості розвинутих країн; –

систематизувати існуючі міжнародні, національні та внутрішньокорпора-ційні маркетингові стратегії підвищення конкурентоспроможності воєнних економік розвинутих країн у глобальному середовищі; –

проаналізувати новітні стратегії розвитку сфери науково-дослідних та дослідно-конструкторських робот військового призначення;

розробити й обґрунтувати рекомендації щодо перспективних напрямів ре-фор-мування ОПК України, покращання нормативно-законодавчої бази у цій сфері.

Об’єктом дослідження є новітні інтеграційні та інноваційні національні й міжнародні стратегії розвитку воєнних економік провідних країн світу.

Предметом є теоретичні та прикладні аспекти трансформації воєнних економік розвинутих країн в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження складають сучасні концепції глобалізації, теорія інтеграції, праці вітчизняних і зарубіжних вчених із проблем дисертації, дослідження міжнародних центрів та інститутів. Базовим методом дослідження є системний підхід. У першому розділі використано методи наукової абстракції, аналізу та синтезу, метод поєднання історичного й логічного підходів. У другому та третьому розділах застосовано методи порівняльного аналізу, кількісного та якісного аналізу, статистичні методи.

Інформаційну базу дослідження складають дані міжнародної та вітчиз-няної статистики, закони України, нормативні акти Кабінету міністрів України, укази Президента України. У роботі також використано дані світової періодич-ної преси, матеріали науково-практичних конференцій, наукових публікацій.

Найбільш суттєві наукові результати, отримані пошукачем, що визначають наукову новизну дослідження, полягають у наступному:

вперше:–

розкрито механізм злиттів та поглинань (ЗІП) у військовій галузі, що дало змогу класифікувати виробничо-технологічні чинники консолідації на такі групи:-реалізація ефекту масштабу за рахунок нарощування серійності виробництва та збільшення своєї частки на ринку; досягнення ефекту синергізму при об’єднанні потенціалів компаній в однорідних та взаємодоповнюючих галузях; поточна економія на елементах постійних витрат через усунення паралельних структур, вивільнення площ, скорочення дублюючих інвестицій; диверсифікація та комерціалізація науково-технологічного потенціалу й виробництва, що на практиці призводить до збільшення випуску цивільної продукції на нових або на раніше задіяних військово-промислових потужностях;–

ідентифіковано головні стратегії трансформації оборонних комплексів розвинутих країн в умовах глобалізації, якими є: військово-цивільна інтеграція, що являє собою взаємопроникнення та перелив капіталів, технологій, культури менеджменту між цивільним і військовим секторами; конверсія військового виробництва, що полягає у перепрофілюванні військових потужностей на випуск цивільної продукції; новий технологічний трансфер цивільної промисловості, який передбачає передачу передових виробничих технологій цивільної промисловості до військового сектора;–

визначено актуальні стратегії розвитку сфери військових досліджень як чинника модернізації оборонної промисловості, такі як: стратегія інтеграції комерційних технологій у системи озброєнь або новий технологічний трансфер цивільної промисловості; передача військових розробок і технологій до цивільного сектору, тобто раціональна конверсія військових науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); розробка технологій подвійного призначення, комерціалізація оборонних досліджень, що формують структуру техноглобалізації – однієї з основних складових глобалізації;

удосконалено:–

типологізацію конкурентних стратегій оборонних корпорацій, що дало змогу виділити такі їх види: віолентна, патіентна, комутантна, експлерентна;–

класифікацію стратегій внутрішньофірмової реструктуризації оборонних компаній на типи: поступальна, або еволюційна, та стратегія швидкої інтеграції активів в єдину корпоративну структуру;

набули подальшого розвитку:–

концепція глобалізації воєнних економік розвинутих країн. Обґрунтовано основні етапи глобалізації воєнних економік, що сприяло кращому розумінню світового еволюційного розвитку оборонного виробництва в ХХ – початку ХХІ ст.

Встановлено, що складовими глобальної інтеграції оборонної промисло-вості є інтеграція на мікро- та на макрорівні. Головною інтеграційною стра-тегією на мікрорівні, що посилює конкурентоспроможність воєнних економік розвинутих країн, є стратегія злиттів та поглинань, яка знаходить прояв у горизонтальній та вертикальній інтеграції оборонних компаній, створенні транс-національних корпорацій (ТНК) оборонного профілю, які переростають у гло-бальні. Доведено, що важлива складова глобалізації воєнної економіки – транс-націоналізація виробництва – є, з одного боку, формою об’єктивної інтеграції, а з іншого – корпоративізації (силової глобалізації), в результаті чого конкурен-ція в цій галузі на світовому ринку трансформується з ринкової на монопольну;–

теорія інтернаціоналізації. Проведено класифікацію процесів інтернаціо-налізації в географічному контексті та за структурою виробників: серед найбільших європейських оборонних компаній; на трансатлантичному рівні; поглинання крупними західними виробниками ОВТ у країнах з незначним рів-нем виробництва озброєнь. Виявлено нові фактори розвитку інтернаціоналізації в напрямі придбання власності та партнерства з країнами, що виробляють озброєння в невеликих обсягах. По-перше, зростання глобальної концентрації залишає невеликий вибір гігантським компаніям у пошуку партнерів; по-друге, великі компанії віддають перевагу придбанню менших одиниць через відсут-ність у цьому випадку проблеми розподілу управління; по-третє, за наявних темпів консолідації та інтернаціоналізації невелика група американських та західноєвропейських ТНК посідатиме домінуючі позиції в глобальній оборонній промисловості; –

теоретичні аспекти конверсії на основі аналізу методологічних засад її проведення в Україні та періодизації конверсії в колишньому СРСР та Україні наступним чином: 1989–1990 рр. – перший етап; 1990–1991рр. – другий етап; 1991 р. і понині – третій етап;–

концепція реформування ОПК України, що спрямована на збереження його ядра – високотехнологічних конкурентоспроможних підприємств;–

конкретні напрями удосконалення української нормативно-законодавчої бази, що сприятиме проведенню реструктуризації ОПК, в тому числі чинного законодавства (законів “Про банкрутство” №4036–ХІІ від 25 лютого 1994 р., “Про приватизацію майна держпідприємств” №2164–ХІІ від 4 березня 1992 р., “Про фінансово-промислові групи” №85/95 від 27 січня 1995 р., “Про підприємництво” №698–ХІІ від 7 лютого 1992 р.).

Практичне значення одержаних результатів. Окремі результати до-слідження використовуються в роботі Міністерства оборони України (довідка №220/174 від 17 січня 2006 р.), в науковій роботі Національного інституту стратегічних досліджень, при викладанні курсів “Світова економіка” та “Міжнародні економічні відносини” в Інституті муніципального менеджменту та бізнесу, “Міжнародна економіка”, “Міжнародна інвестиційна діяльність” та “Основи зовнішньоекономічної діяльності” в Київському інституті інвести-ційного менеджменту, а також в діяльності ВАТ “Слов’янський крейдовапня-ний завод”, що підтверджено відповідними довідками.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, що викладені в дисертації й виносяться на захист, отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації допо-відалися та обговорювалися на методологічному семінарі відділу глобалістики, геополітики та геоекономіки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, а також на чотирьох наукових конференціях і трьох круглих столах: ІІІ міжвузівський науково-практичній конференції “Трансфор-маційна економіка в глобальному конкурентному середовищі” в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (Київ, 27 листопада 2001 р.); міжнародній науковій конференції “Національна економічна стратегія в умовах глобалізації та регіоналізації” в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України (Київ, 21 жовтня 2002 р.); міжнародної наукової конференції “Глобальні трансформації і загрози сучасного глобалізму” в Інституті законодавчих передбачень і правової експертизи (Київ, 15 грудня 2003 р.); міжвідомчій науково-теоретичній конференції “Глобальна конку-ренція в умовах однополюсного глобалізму” в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України (Київ, 10–11 жовтня 2004 р.); круглому столі “Чи можливий двополюсний глобалізм Китаю і США?” в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України (Київ, 21 жовтня 2004 р.); міжнародній науковій конференції “Конкурентоспроможність і сталий розвиток в глобальній перспективі” в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України спільно з Міжнародною асоціацією “Україна – Римський клуб” (Київ, 24 червня 2005 р.); методологічному семінарі відділу глобалістики, геополітики і геоекономіки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (17 листопада 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковані у 15 наукових роботах загальним обсягом 5,65 др. арк. (особисто автору належить 5,5 др. арк.): 12 статтях у провідних наукових фахових виданнях (одна у співавторстві) та 3 публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних наукових конференцій.

Обсяг та структура роботи. Дисертацією є рукопис обсягом 189 стор., який включає вступ, три розділи, висновки, список із 187 літературних джерел на 15 стор. Текст містить 11 таблиць на 11 стор. та 8 рисунків на 8 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкрито актуальність тематики дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, викладено її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначено методологічну основу і методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ “Теоретико-методологічні засади аналізу процесів глобалізації як чинника трансформації оборонної промисловості розвину-тих країн” присвячено дослідженню концептуальних основ сучасних процесів глобалізації та глобалізму, з’ясуванню історичних етапів розвитку воєнних економік розвинутих країн, визначенню новітніх стратегій та механізмів глобалізації світової оборонної промисловості в умовах її трансформації.

На сучасному етапі методологічною базою досліджень процесів глобалі-зації й глобалізму є комплексний, системний підхід, який дозволяє розглядати глобалізацію в економічному, геополітичному, соціальному, екологічному, інфор-маційному вимірах. У цьому контексті автор зосередився на розгляді загальних закономірностей розвитку процесів глобалізації, її сутності та складових. Встановлено, що суть сучасної концепції глобалізації полягає в тому, що остання – це складова еволюційної трансформації економіки, форма глобальної інтеграції, яка характеризується переходом до нового технологічного способу виробництва – інформаційно-інтелектуальних постіндустріальних технологій. У той самий час, це і новий вищий етап і рівень інтернаціоналізації вироб-ництва, який має свої характерні особливості. Глобалізація сьогодні пов’язана також з універсалізацією, тобто приведенням національних умов господарю-вання до норм і вимог розвинутих країн. Супутніми процесами глобалізації є лібералізація, інтеграція та регіоналізація економіки. Розвиток усіх цих складових сприяє глобалізації світової оборонної промисловості. Наприклад, універсалізація, адаптація до стандартів НАТО є необхідною умовою розвитку військового виробництва як розвинутих країн, так і країн, що розвиваються.

Сьогодні інтернаціоналізація військового виробництва набуває нових сучасних форм, серед яких можна виділити: створення альянсів двох і більше компаній різних країн; формування компаніями команд для участі в конкурсах за державними оборонними замовленнями; консолідацію оборонних компаній.

Власне глобальну інтеграцію оборонної промисловості складають інтеграція на мікро- та на макрорівні. Головною інтеграційною стратегією на мікрорівні, що посилює конкурентоспроможність воєнних економік розвинутих країн, є стратегія злиттів та поглинань, яка знаходить прояв у горизонтальній та вертикальній інтеграції оборонних компаній, створенні ТНК оборонного профілю. На європейському континенті на транснаціоналізацію оборонного виробництва впливає розвиток інтеграційних процесів на макрорівні – регіоналізму, що призводить до підвищення конкурентоспроможності воєнних економік країн ЄС. Трансатлантична інтеграція оборонної промисловості, тобто створення ТНК між США та європейськими країнами, також є складовою глобальної економічної інтеграції.

На сучасному етапі об’єктивні процеси глобалізації визначають характер і закони світового розвитку. Позитивним результатом цього виступає глобальна економічна інтеграція, а негативним – формування системи корпоративного глобалізму. Найважливішою компонентою глобалізації воєнної економіки виступає транснаціоналізація виробництва, яка, з одного боку, є формою об’єктивної інтеграції, а з іншого, – корпоративізації (силової глобалізації). За своєю суттю глобалізм є системою глобального монополізму, за якого ринкова конкуренція трансформується у владу глобальних монополій. В епоху глобалізації одним із суб’єктів силового глобалізму, безперечно, виступають оборонні ТНК, а корпоративізм стає ідеологією розвитку, головною стратегією трансформації ОПК розвинутих країн. Тому негативним наслідком силової глобалізації є й те, що глобальна конкуренція не допускає нові країни на верхні технологічні рівні, – їм залишається технологічна консервація й деградація та падіння глобальної конкурентоспроможності. Кластерізація, на думку автора, є тією формою внутрішньої кооперації та інтегрування, яка може забезпечити захист проти глобальної конкуренції з боку монопольних ТНК. Формування кластерних структур – один із напрямів інноваційного розвитку високотехнологічних галузей, в тому числі й оборонної.

Глобалізація воєнних економік у дисертації аналізується в її поетапному історичному розвитку. При цьому процес глибоких якісних та кількісних трансформацій у світовому воєнно-економічному розвитку поділено на п’ять етапів. Перший етап охоплює період 1914–1918 рр., другий – 1941–1945 рр., третій – 1946–1987 рр., четвертий – 1988–1997 рр. і п’ятий етап – з 1998 р. і понині. На основі такої періодизації зроблено наступний висновок: якщо перші три етапи глобалізації військової промисловості характеризувалися нарощуванням здебільшого кількісних характеристик розвитку оборонного виробництва в національних масштабах при недостатньому розвитку процесів інтеграції та інтернаціоналізації, то на четвертому і п’ятому етапах відбулася істотна інтенсифікація військово-технічного співробітництва та посилився взаємозв’язок оборонних індустрій багатьох країн світу. Автор зазначає, що сьогодні глобалізація оборонної промисловості полягає в поширенні високорозвинених форм кооперації й спеціалізації, що охоплюють всі стадії виробництва зброї, особливо сферу НДДКР, та відбувається на базі подальшого розвитку процесів локальної, регіональної та трансатлантичної інтеграції, надвисокого ступеню інтернаціоналізації оборонного виробництва.

У другому розділі “Системний аналіз стратегій трансформації воєнних економік розвинутих країн в умовах глобалізації” проаналізовано глобальні тенденції оборонних витрат розвинутих країн світу, досліджено сучасні інноваційні та інтеграційні стратегії реструктуризації світової оборонної промисловості в умовах глобалізації, а також новітні напрями розвитку сфери військових НДДКР.

За допомогою аналізу динаміки світових військових витрат в умовах глобалізації здійснено їх періодизацію через виділення певних етапів, що характеризуються суттєвими змінами трендів асигнувань на військові потреби.

Визначено причини виникнення загальної тенденції щодо збільшення оборонних бюджетів у деяких розвинутих західноєвропейських країн та США: прагнення підвищити власний військовий потенціал у контексті Ініціативи оборонних можливостей НАТО; необхідність реалізації програми створення Європейських сил швидкого реагування; намагання скоротити розрив у сфері новітніх технологій між Західною Європою та США; модернізація власних ЗС згідно нового шостого етапу НТП, що обумовлено необхідністю боротьби проти тероризму.

У розділі здійснено комплексний аналіз глобальних трансформацій, які охоплюють воєнні економіки країн, на макро- та мікроекономічному рівнях.

Однією зі складових глобальної трансформації воєнних економік є їх інтеграція (на мікрорівні), яка знаходить прояв у транснаціоналізації, зокрема за рахунок концентрації та консолідації виробництва через механізм ЗІП. Рушійні сили консолідації можуть мати технологічний або фінансовий характер. Систематизовано і класифіковано технологічні чинники консолідаційних процесів, до яких відносяться: реалізація ефекту масштабу; ефект синергізму при об’єднанні потенціалів компаній в однорідних та взаємодоповнюваючих галузях; поточна економія на елементах постійних витрат; диверсифікація та комерціалізація науково-технологічного потенціалу й виробництва; військово-цивільна інтеграція, що являє собою взаємопроникнення та перелив капіталів, технологій, культури менеджменту між цивільним і військовим секторами; конверсія військового виробництва, яка полягає в перепрофілюванні військових потужностей на випуск цивільної продукції.

Головними стратегіями внутрішньофірмового реформування американських оборонних компаній являються поступальна, або еволюційна, відповідно до якої різні підрозділи, що об’єднані в одній компанії після ЗІП, продовжують паралельне функціонування, поступово інтегруючи виробничі активи і культуру менеджменту, та швидкої інтеграції поглинених активів у єдину корпоративну структуру. Раціональний підхід до внутрішньофірмової реструктуризації оборонних компаній повинен поєднувати позитивні якості обох стратегій: швидку інтеграцію та агресивну маркетингову політику.

Аналіз стратегій внутрішньофірмового реформування найпотужніших американських оборонних підрядників: “Боїнг”, “Рейтіон”, “Локхід-Мартін” – дозволив сформулювати загальні закономірності, притаманні цьому процесу: скорочення надлишкових виробничих потужностей та персоналу для зменшення витрат виробництва; розповсюдження найбільш передових технологічних та управлінських досягнень кожного підрозділу всередині фірми; застосування стратегії інтеграції оборонних та цивільних технологій для досягнення уніфікації й взаємозамінності виробництва.

Дослідження стратегій трансформації взаємодії первинних військових під-рядників із субпідрядниками допомогло виділити різновид стратегії контрактації (аутсорсингу), яка полягає у скороченні кількості субпідрядників оборонних компаній та виникненні об’єктивної тенденції до використання власних внутрішньофірмових технологій. Інша головна стратегія, що трансформувала відносини первинних підрядників з постачальниками, заснована на впровад-женні в оборонному виробництві економних виробничих методів. На практиці це призводить до зміцнення відносин з постачальниками, що застосують спрощені технологічні операції, які здешевлюють кінцеве виробництво. На думку автора, в найближчий період часу перебудова відносин контрактації за критерієм використання економних технологій буде основним напрямом їх трансформації, що спрямована на підвищення конкурентоспроможності первинних підрядників.

Варто зауважити, що об’єднання підприємств оборонної промисловості через механізм ЗІП у підсумку має на меті підвищення їхньої конкурентоспро-можності. У даному контексті конкурентні стратегії оборонних корпорацій ти-пологізовано на чотири види: віолентна, патієнтна, комутантна, експлерентна.

Розгляд процесів консолідації оборонних компаній Західної Європи дав змогу виявити відмінності від аналогічних у США та констатувати посилення неконкурентоспроможності західноєвропейських виробників на новому інформаційному етапі військово-технічної революції, що пов’язано в першу чергу з існуванням надлишкових виробничих потужностей порівняно зі США, різницею в динаміці консолідаційного процесу, що складає 3–5 років, та мен-шими (приблизно в 3–4 рази) обсягами військових продаж оборонних компаній.

Головною складовою глобалізації європейської оборонної промисловості є регіональна інтеграція (регіоналізм), яка останнім часом виходить за межи європейського континенту та переростає у трансатлантичну інтеграцію. Наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років регіоналізм зумовлює особливості транснаціоналізації в Західній Європі, що відбувається через об’єднання великих підрозділів оборонних корпорацій шляхом ЗІП, створення спільних підприємств (СП), поширення більш загальних форм міжфірмових угод, таких як спільне виробництво, управлінські консорціуми та спільні проекти з модернізації технологій і оборонних систем за бажанням замовника.

Поряд з цим, дослідження розвитку на більш високому рівні ще однієї складової глобалізації – інтернаціоналізації – дозволило поділити дані процеси на групи за географічним контекстом та структурою виробників озброєнь: серед найкрупніших європейських оборонних компаній; на трансатлантичному рівні; поглинання крупними західними виробниками ОВТ у країнах з незначним рівнем виробництва озброєнь.

Вивчення процесів концентрації в оборонній промисловості Західної Європи та США допомогло встановити, що, не дивлячись на високий рівень концентрації виробництва, потенціал західної оборонної промисловості й зараз перевищує реальні потреби. Концентрація оборонного виробництва на практиці виявилася лише примітивним скороченням виробничих потужностей. Внаслі-док цього незавершеність формування більш раціональної структури оборонної промисловості веде до зниження її ефективності порівняно з цивільною.

В умовах глобалізації у промислово-розвинутих країнах проблема наукового забезпечення розвитку оборонної галузі є вельми актуальною, оскільки визна-чає економічну й політичну безпеку держави. Новітні світові тенденції витрат на військові НДДКР свідчать про значну концентрацію коштів на військові дослідження в країнах – найкрупніших виробниках ОВТ, які є лідерами в проектуванні та розробці найсучасніших типів озброєнь (США, Велика Британія, Франція та Німеччина). Уповільнення темпів скорочення витрат на військові НДДКР у другій половині 1990-х років та їх стабілізація і зростання на початку 2000-х років детерміновані новим курсом розвинутих країн, спрямованим на модернізацію, технічне переоснащення та трансфор-мацію збройних сил.

Аналіз стратегій розвитку сфери військових НДДКР показує, що в США в цивільних галузях застосовується лише 5% оборонних винаходів. У той самий час, у розвинутих країнах виявлено численні підтвердження вдалого використання результатів військових досліджень, конструкторських розробок і технологій у цивільному виробництві. Найбільш придатними для цивільного й військового застосування є результати НДДКР в галузі фундаментальних досліджень, оскільки вони значною мірою окреслюють напрями розробок новітніх технологій та майбутні військові й цивільні програми будь-яких країн.

Одним зі шляхів передачі результатів військових розробок і технологій у цивільний сектор є конверсія оборонних досліджень. Серед інших стратегій державної науково-технічної політики США варто виділити новий техноло-гічний трансфер, або використання цивільних розробок в оборонному секторі та впровадження технологій подвійного призначення в обох сферах економіки. Сучасні стратегії розвитку науково-технічної галузі США наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. слугують важливим інструментом підтримання конкуренції на ринку новітніх технологій та у сфері НДДКР.

Подальша логіка дослідження пов’язана з розглядом інноваційних стратегій розвитку, що застосовуються у сфері військових та цивільних НДДКР окремими країнами ЄС. Так, у Франції корпорації “Аероспас’яль та “Дасо Авіасьон”, “СНЕКА” зосередилися на розробках демонстраційних технологій, призначених для виробництва майбутніх зразків ОВТ. Подібна стратегія оборонних корпорацій суттєво зменшує ризики та витрати, що пов’язані з розробкою сучасних систем озброєнь. У Німеччині перевага віддається стратегії розвитку пріоритетних технологічних досліджень, що мають забезпечити конкурентоспроможність цивільної та оборонної продукції (інформаційні технології, біотехнології, транспортні системи, нові матеріали тощо). Політика уряду Великої Британії полягає в підтримці розробок технологій подвійного призначення, як найбільш ефективної, що спрямована на розвиток обох секторів економіки. Отже, в розвинутих західноєвропейських країнах, як і в США, основними стратегіями розвитку сфери НДДКР є раціональна конверсія оборонних досліджень, розробка технологій подвійного призначення та новий технологічний трансфер цивільного сектору.

Аналіз розвитку науково-технічної кооперації та інтеграції у сфері НДДКР у Західній Європі як складових процесу глобалізації дозволили виявити три основних рівні кооперації: пан’європейський, субрегіональний і локальний. Поширення науково-технічної кооперації стимулює розвиток процесів інтеграції та інтернаціоналізації в цій сфері, які відбуваються у таких формах, як злиття та поглинання компаній, зростання частки іноземного капіталу в фінансуванні НДДКР, міжнародна кооперація компаній, співробітництво національних університетів та іноземних промислових компаній, міждержавне співробітництво. Сьогодні ці процеси розвиваються поряд з глобалізацією, а також є її складовими частинами.

У третьому розділі “Концептуальні засади реформування оборонно-промислового комплексу України” проаналізовано сучасні моделі економіч-ного співробітництва України з країнами НАТО та детерміновано стратегії реструктуризації національного ОПК.

Використання досвіду реформування оборонної галузі країн Північноатлантичного Альянсу є одним з важливих чинників, що сприятиме трансформації ОПК України. Відповідно до цього, головними напрямами співпраці в цій царині є: конверсія військового виробництва; науково-технічна кооперація в рамках програм “Наука для стабільності”, “Наука заради миру”; створення ракетно-космічної техніки, надання послуг з космічних запусків штучних супутників Землі; перехід на стандарти озброєнь НАТО, що сприяє більш тісному співробітництву в галузі проектування та виробництва військової техніки; експорт ОВТ до країн НАТО; авіабудування та перевезення авіаційним транспортом; кораблебудування; розробка новітніх засобів протиповітряної оборони, створення європейської системи протиракетної оборони (Євро ПРО); модернізація озброєнь нових членів НАТО.

Серед економічних і політичних чинників, що призвели до необхідності реформування військової промисловості в колишньому СРСР, перш за все, можна виділити: гальмування економічного розвитку через необхідність виділяти все більш суттєві асигнування; завершення періоду “холодної” війни, перехід до роззброєння та демілітаризації. Для реформування ОПК основною стратегією було обрано конверсію. Процес конверсії в колишньому СРСР і Україні поділено на етапи: 1989–1990 рр. – перший етап; 1990–1991рр. – другий етап; 1991 р. і понині – третій етап.

Аналіз результатів втілення стратегії конверсії для реформування ОПК дозволив дійти висновку, що конверсія в Україні не відбулась, насамперед внаслідок послаблення державного управління ОПК, значного скорочення державного оборонного замовлення, хронічного дефіциту фінансових коштів. Тому необхідність формування нової воєнно-технічної політики України в руслі загальних економічних перетворень на ринкових засадах не викликає сумнівів.

Реформування ОПК України пропонується здійснити за такими основними напрямами: формування вертикально-інтегрованих структур на базі високотехнологічних ефективних підприємств відповідно до визначених пріоритетів розвитку систем озброєнь; раціональна конверсія, ліквідація неефективних підприємств; включення до складу оборонних структур підприємств різних форм власності; інтеграція національних КБ до складу провідних оборонно-промислових структур з метою створення озброєнь на нових принципах дії; формування регіональних технопарків, кластерів та на їх базі розробка й упровадження технологій подвійного призначення; збільшення обсягів фінансування НДДКР з 2–3% до 5% оборонного бюджету за рахунок державних та виручених від реалізації військової техніки коштів; забезпечення всебічної державної підтримки фундаментальної науки для розробки нових перспективних видів озброєнь; формування системи компенсаційних (офсетних) угод на постачання в Україну високотехнологічної продукції; приоритетний розвиток військово-технічного співробітництва (ВТС) із західноєвропейськими та американськими корпораціями з поступовим пере-ходом на світові стандарти виробництва ОВТ, а також Росією і країнами СНД.

ВИСНОВКИ

1. Аналіз розвитку глобалізації у ХХ – початку ХХІ ст. дозволив запропону-вати авторську періодизацію цих процесів: період Першої світової війни – 1914–1918 рр.; друга світова війна – 1940–1945 рр.; період “холодної” війни – 1946–1987 рр.; період демілітаризації – 1988–1997 рр.; трансформація оборонної промисловості на базі шостого технологічного рівня розвитку НТП – 1998 р. і понині.

Перші три етапи глобалізації характеризувалися недостатнім розвитком процесів інтеграції та інтернаціоналізації. Четвертий та п’ятий етапи глобалізації відбуваються на базі поширення локальної, регіональної та трансатлантичної інтеграції, надвисокого ступеня розвитку інтернаціоналізації оборонного виробництва.

2. Власне глобальну інтеграцію оборонної промисловості складають інтеграція на мікро- та на макрорівні. Головною інтеграційною стратегією на мікрорівні є стратегія ЗІП, яка знаходить прояв у горизонтальній та вертикальній інтеграції оборонних компаній. Складовими глобальної економічної інтеграції на макрорівні є регіоналізм та трансатлантична інтеграція оборонної промисловості.

3. Найважливішою складовою глобалізації воєнної економіки є транснаціоналізація виробництва, яка, з одного боку, є формою об’єктивної інтеграції, а, з іншого – корпоративізації (силової глобалізації).

4. Головними стратегіями структурних перетворень оборонного виробництва розвинутих країн стають військово-цивільна інтеграція, конверсія, новий технологічний трансфер цивільної промисловості.

5. В умовах глобалізації актуальними стратегіями розвитку сфери військових досліджень є: стратегія інтеграції комерційних технологій в системи озброєнь, або новий технологічний трансфер цивільного сектору; раціональна конверсія військових НДДКР; розробка технологій подвійного призначення, комерціалізація оборонних досліджень.

6. Реформування оборонної промисловості України має здійснюватися за допомогою механізмів регіонально-галузевого управління на основі використання конкурентних переваг кожного регіону.

7. Органічному економічному та соціальному розвитку регіонів як соціополісів сприятиме створення інтегрованих мегасистем – кластерів. В Україні побудова таких комплексів має стати альтернативою секторальному (галузевому) підходу до економічного розвитку.

8. В епоху поширення процесів глобалізації майбутній розвиток оборонної сфери в Україні значною мірою залежатиме від поступового переходу України від економічної моделі екстенсивного індустріального розвитку до інвестиційно-інноваційної моделі сталого розвитку. Перехід до інноваційної моделі розвитку потребує створення інноваційної інфраструктури, яка включатиме бізнес-центри, технопарки, технополіси, венчурні фонди, що спроможні ініціювати інноваційний розвиток. Дані структури можуть стати інкубаторами високих технологій ОПК та технологій подвійного призначення.

9. Концепція реформування ОПК спрямована на збереження його ядра – високотехнологічних конкурентноспроможних підприємств. Це сприятиме переходу України до інноваційної моделі сталого розвитку через використання потужного потенціалу оборонної галузі.

СПИСОК ОПУБЛИКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У провідних наукових фахових виданнях:

1. Бондарець М.В. Досвід конверсії у США та перспективи його використання в Україні // Зб. наук. праць. Вип. / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 2000. – С. 60–66.

2. Бондарець М.В. Особливості організації воєнного виробництва в Японії // Зб. наук. праць. Вип. / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 2000. – С. 31–35.

3. Бондарець М.В. Оцінка проведення конверсії в Україні: проблеми та перспективи // Економіка промисловості. – 2000. – № 3(9). – С. 22–27.

4. Бондарець М.В. Сучасні напрямки та проблеми реформування світової воєнної промисловості // Зб. наук. праць. Вип. / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 2000. – С. 33–39.

5. Бондарець М.В. Тенденції розвитку світової оборонної промисловості // Економіка України. – 2001. – №3. – С. 82–85.

6. Бондарець М.В. Інтеграція воєнної промисловості країн СНД // Зб. наук. праць РВПС. – 2001. – Частина 1. – С. 59–63.

7. Бондарець М.В. Сучасні напрями трансформації західноєвропейської оборон-ної промисловості // Економіка промисловості. – 2002. – № 4(18). – С. 42–49.

8. Гаврилюк О.В., Бондарець М.В. Оцінка глобальних змін у військових секторах по регіонах і країнах світу з допомогою індексу конверсії, роз-зброєння, демілітаризації та демобілізації // Економіка і підприємництво. – 2002. – Вип. . – С. 27–35.

9. Бондарець М.В. Стратегії внутрішньофірмової реструктуризації та взаємодії з субпідрядниками оборонних корпорацій США // Зб. наук. праць. Вип. / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 2002. – С. 45–50.

10. Бондарець М.В. Сучасні стратегії розвитку наукових досліджень і розробок у сфері воєнних технологій розвинутих країн // Зб. наук. праць. Вип. / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 2003. – С. 109 –117.

11. Бондарець М.В. Концептуальні засади реформування ОПК України // Зб. наук. праць. Вип. / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАН України. – 2003. – С. 90–96.

12. Бондарець М.В. Інноваційно-інтеграційні конкурентоспроможні стратегії розвитку ВПК розвинутих країн, як фактор сталого розвитку. – Антологія творчих досягнень. Вип.1. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – 2004. – С. 131–134.

В інших виданнях:

13. Бондарець М.В. Глобальна економічна інтеграція військової промисловості розвинутих країн // Глобальні трансформації і загрози сучасного глобалізму: Матеріали міжнародної конференції (15 грудня 2003 р.) // Держава. Право. Економіка. – 2004. – №1. – С. 194–201.

14. Бондарець М.В. Глобальна конкурентоспроможність воєнних економік // Конкурентоспроможність і сталий розвиток у глобальній перспективі. Доповіді і повідомлення Міжнародної наукової конференції, 24 червня 2005 року. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Інститут соціології НАН України, Міжнародна асоціація “Україна–Римський клуб”. – 2005. – С. –188.

15. Бондарець М.В. Глобальна конкуренція в умовах однополюсного глобалізму // Глобальна конкуренція в умовах однополюсного глобалізму: Матер. Міжвід. наук.-теорет. конф. (10–11 жовтня 2004 р.). – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2004. – С. 45–48.

АНОТАЦІЯ

Бондарець М.В. Стратегії трансформації воєнних економік розвинутих країн в умовах глобалізації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, Київ, 2006.

У дисертації проаналізовано теоретичні та практичні аспекти трансфор-мації воєнних економік розвинутих країн в умовах глобалізації. Виявлено загальні закономірності розвитку процесу глобалізації, її сутність та складові. З’ясовано новітні тенденції інтеграції та інтернаціоналізації оборонної промисловості розвинутих країн у глобальному середовищі. Розкрито головні стратегії структурних перетворень оборонного виробництва, а саме: військово-цивільна інтеграція, конверсія, новий технологічний трансфер цивільної промисловості. Проаналізовано основні стратегії внутрішньофірмової реструктуризації оборонних компаній: еволюційну та швидкої інтеграції поглинених активів. Ідентифіковано актуальні стратегії розвитку сфери військових досліджень: стратегія інтеграції комерційних технологій в системи озброєнь, або новий технологічний трансфер цивільного сектору; передача військових розробок і технологій до цивільного сектору, тобто раціональна конверсія військових НДДКР; розробка технологій подвійного призначення, комерціалізація оборонних досліджень. Дисертація містить рекомендації та нові підходи щодо реформування ОПК України в сучасних умовах.

Ключові слова: глобалізація, воєнна економіка, оборонно-промисловий комплекс, ТНК, злиття та поглинання, трансформація.

АННОТАЦИЯ

Бондарец М.В. Стратегии трансформации военных экономик развитых стран в условиях глобализации. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.05.01 – мировое хозяйство и международные экономические отношения. – Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины, Киев, 2006.

Работа посвящена исследованию теоретических и практических аспектов трансформации военных экономик развитых стран в условиях глобализации. Раскрыта сущность современной концепции глобализации, выявлены ее основ-ные составляющие. Определены современные формы интернационализации военного производства. Рассмотрены основные стратегии интеграции военных экономик развитых стран на микро- и макро уровнях. Обозначена наиболее важная компонента глобализации военной экономики – транснационализация производства, которая является формой объективной интеграции и, одновре-менно, силовой – корпоративизации. Разработана периодизация глобализации военных экономик в контексте поэтапного исторического развития, выделено пять ее этапов. Дано авторское определение глобализации мировой военной промышленности и ее составляющих.

Проведен анализ мировых военных расходов и определены причины возникновения общей тенденции увеличения оборонных бюджетов в развитых западноевропейских странах и США в конце 1990-х – начале 2000-х годов.

Раскрыты механизмы транснационализации оборонного производства путем его консолидации и концентрации, что дало возможность выделить технологические факторы данных трансформаций: эффект масштаба, эффект синергизма, текущая экономия на элементах постоянных затрат, диверсифи-кация, коммерциализация, военно-гражданская интеграция, конверсия. Идентифицированы главные стратегии внутрифирменного реформирования американских оборонных компаний: постепенная, или эволюционная и быстрой интеграции поглощенных активов. На примере крупнейших американских оборонных подрядчиков “Боинг”, “Рейтион”, “Локхид-Мартин” сформулированы общие закономерности внутрифирменного реформирования. Выделены конкурентные стратегии трансформации взаимоотношений межу первичными оборонными подрядчиками и субподрядчиками на основе аутосорсинга и экономных производственных методов и на этой базе определена новая