Львівський Національний Університет

імені Івана Франка

Буник Микола Зиновійович

УДК 32.001: 303.09

Принципи моделювання громадянського суспільства як системи соціально - політичних відносин.

Спеціальність 23.00.01 – теорія та історія політичної науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Львів 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент

Макарець Олександр Феодосійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Колодій Антоніна Федорівна,

Львівський регіональний інститут державного управління

НАДУ при Президентові України,

завідувач кафедри політичних наук і філософії

кандидат філософських наук, доцент

Медвідь Федір Михайлович,

Національна академія державної податкової служби України,

доцент кафедри цивільно-правових відносин

Провідна установа:

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України.

Захист відбудеться 6 квітня 2006 р. о 15.00 год на засіданні спеціалізованої вченої ради
Д 35.051.17 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою:

79000 м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано 4 березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шурко О. Б.

кандидат політичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Громадянське суспільство, інститути громадянського суспільства, цінності громадянського суспільства – ці поняття поряд з іншими, такими як демократія, ринкова економіка, лібералізм і правова держава вживають сьогодні досить часто. Їх використання зумовлене і станом сучасних соціальних відносин, і розширенням наукових досліджень останніх. Цей факт, проте, не свідчить про повноту вивчення цих понять і, тим паче, про їх однозначне тлумачення. Спектр поняття громадянського суспільства сьогодні сягає від характеристики перших ліберально-демократичних суспільств Нового часу до суспільства майбутнього, від світової спільноти до вузького сектору громадських організацій. Попри те, що за останні тридцять років громадянське суспільство стало предметом досліджень сотень науковців у різних країнах світу, дискусії щодо змісту цього поняття та його методологічного значення тривають досі.

Особливої актуальності тема громадянського суспільства набула в країнах, які стоять перед проблемою зміни соціальної структури, подолання різних форм авторитарних чи тоталітарних режимів, пошуку нових форм суспільної організації та самоорганізації. Становлення, функціонування й розвиток громадянського суспільства стали одним із головних векторів, які вказують напрями нових соціальних перетворень. До таких країн належить і Україна.

Здійснення цих перетворень, однак, потребує їх теоретичного обґрунтування із залученням сучасних методологій наукового соціального пізнання. Використання поняття громадянського суспільства для визначення мети соціальних змін вимагає репрезентації його в моделях, які творить і якими оперує сучасна соціальна наука, та перевірки щодо можливостей втілення їх у життя. Така репрезентація дасть змогу не тільки розробити адекватні моделі таких змін, а й уможливить їх застосування для аналізу сучасної та прогнозування майбутньої ситуації в суспільстві, а перевірка зможе запобігти надмірному захопленню нормативними ідеями, оскільки від перспективи реалізувати відповідні моделі залежить і їх мотиваційна сила. Для соціальної науки патетика щодо громадянського суспільства мало важить без побудови конкретних моделей його функціонування і відповідно обґрунтування їх важливості для розуміння розвитку суспільства загалом.

Окрім того, для української політології, яка досліджує поняття громадянського суспільства насамперед у взаємозв’язку з вивченням трансформаційних процесів, важливим є досвід західної соціальної та політичної науки, яка має тривалу традицію формування поняття громадянського суспільства, і яка тепер виходить на нові горизонти в пошуках його змісту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дослідження пов’язаний з планом науково-дослідної роботи кафедри політології Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема галузевою темою „Етнополітичні процеси в Україні”.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи – на основі системного підходу виявити і проаналізувати принципи моделювання громадянського суспільства як системи соціально-політичних відносин в контексті їх використання для аналізу суспільних процесів в Україні.

Визначена мета конкретизована такими завданнями:

- розглянути методологію системного підходу в контексті її використання для аналізу принципів моделювання громадянського суспільства;

- дослідити виникнення та розвиток поняття громадянського суспільства, а також зміну принципів його моделювання в історії соціально-політичної думки;

- реконструювати та проаналізувати на основі системного підходу сучасні моделі громадянського суспільства;

- встановити принципи побудови та структурно-функціональні особливості моделей громадянського суспільства;

- виявити евристичний зміст і межі адекватного використання окремих моделей громадянського суспільства для аналізу суспільних процесів;

- сформулювати методологічні засади моделювання громадянського суспільства, придатні для використання в сучасній українській політичній науці.

Об’єктом дослідження є концепт громадянського суспільства як особливої системи соціально-політичних відносин.

Предметом дослідження є принципи побудови та структурні особливості моделей громадянського суспільства в контексті їх використання для аналізу сучасних і майбутніх суспільних процесів в Україні.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічну основу дисертації становлять системний підхід, теорія систем, синергетика, їх модифікація в системній теорії суспільства, структурно-функціональному аналізі, теорії інтерактивної поведінки або символічної взаємодії, теорії організації, які розробили зарубіжні та українські науковці. Ця методологія дає змогу висловити соціально-філософські конструкції мовою сучасної політичної науки, допомагає краще зрозуміти побудову соціальних моделей, їх доцільність та адекватність, а також робить можливим їх практичне застосування.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній на основі системного підходу вперше в українській політології здійснено комплексне дослідження принципів творення основних моделей громадянського суспільства. В межах дослідження одержано такі наукові результати:

- виявлено методологічну роль системного підходу для аналізу принципів моделювання громадянського суспільства; введено поняття дискурсивної системи на позначення ідеальної моделі раціональної комунікації;

- встановлено, що історичний розвиток проблематики громадянського суспільства характеризується розширенням методологічних принципів його моделювання;

- розроблено типологізацію моделей громадянського суспільства (на основі понять системи, підсистеми, середовища, дискурсивної системи тощо), яка дає змогу краще побачити структурно-функціональні особливості громадянсько суспільства в конкретних контекстах;

- розкрито принципи побудови та структурно-функціональні характеристики конкретних моделей громадянського суспільства, виявлено евристичний зміст і межі адекватного використання цих моделей у політичній науці та соціальній практиці;

- обґрунтовано вимогу розрізняти інтеракційні та організаційні системи, а також розмежовувати дискурсивні і функціональні компоненти у моделюванні громадянського суспільства, від співвідношення та характеру яких залежить його загальний характер і функції;

- встановлено, що використання принципу ієрархії систем у моделюванні громадянського суспільства як системи соціально-політичних відносин методологічно доцільніше від принципу функціонально-рівнозначної диференціації систем;

- сформульовано методологічні засади моделювання громадянського суспільства в контексті їх використання для аналізу сучасних і майбутніх суспільних процесів в Україні; обґрунтовано ідею про потребу диференціації поняття громадянського суспільства на основі принципів його моделювання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розкритті нових аспектів моделювання громадянського суспільства, його структурних складників, яке уможливлює його використання в методології наукових досліджень соціально-політичних процесів, створенні адекватних моделей суспільного розвитку та його прогнозування. Матеріали дисертації можна використовувати для дослідження інших суспільних процесів та інститутів, у системному узагальненні емпіричних досліджень.

Твердження, висновки й рекомендації дослідження можна застосовувати в діяльності державних і громадських організацій; у науковій, викладацькій роботі, в читанні курсів лекцій та проведенні семінарських занять з політології, соціології та соціальної філософії.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни автор одержав самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні твердження, що містяться в дисертації, було апробовано на Європейському Форумі Альпбах „Das Normale und das Pathologische. Was ist gesund?“ (Альпбах, Австрія, 1996); Міжнародних щорічних конференціях „Проблеми духовності в кінці ХХ століття” та „Шляхи самопізнання людини у філософії, релігії, науці, культурі” (Севастополь, 1997); Міжнародному науковому семінарі „Громадянське суспільство як вияв свободи: центрально-східноєвропейський досвід” (Львів, 1997); Науковій конференції „Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні” (Львів, 2001); Українсько-польській конференції „Психологічні проблеми суспільства епохи трансформації” (Львів, 2003); щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1998, 2003).

Публікації. Результати дослідження відображені у 8 публікаціях у наукових виданнях, з них 4 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України:

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних літературних джерел. Обсяг основного тексту становить 152 сторінки, обсяг використаних джерел 189 пунктів.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено об’єкт, предмет, методологічну основу дисертації, визначено її мету та основні завдання. Сформульовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Наведено відомості про публікації та апробацію результатів дослідження, його зв’язок з науковими темами і програмами.

У першому розділі – „Джерельна база та методологічні основи моделювання громадянського суспільства” – здійснено огляд наукових робіт за темою дисертації, проаналізовано ступінь науково-теоретичного розпрацювання проблеми в науковій літературі. Розглянуто системний підхід як методологічну основу аналізу суспільних процесів.

У першому підрозділі першого розділу – „Стан дослідження проблеми громадянського суспільства як системи соціально-політичних відносин” – у центрі уваги – праці сучасних західних науковців, що стосуються громадянського суспільства.

Серед сучасних зарубіжних теоретиків та дослідників громадянського суспільства виокремлено праці Дж. Александера, Е. Арато, Г. Арендт, Б. Барбера, У. Бека, Н. Боббіо, Ґ. Брайта, Г. Бухштайна, Е. Бьокенфьорде, К. Верніке, П. Вівре, М. Віндфура, М. Вольцера, Я. Вьознера, Ю. Габермаса, У. Гальтерна, Е. Ґеллнера, Б. Ґеремека, Е, Ґідденса, Р. Дарендорфа, Л. Даймонда, А. Деміровіча, Г. Дубіеля, Т. Каротерса, М. Кеннеді, Дж. Кіна, Дж. Коген, Р. Козеллека, А. Кляйна, Ю. Коки, Р. Кьослера, Г.- Й. Лаута, Н. Лумана, Дж. Макліна, П. Массінґа, Г. Мельбера, В. Меркеля, К. Міхальскі, Г. Мюнклера, А. Ньольке, Р. Патнема, Т. Парсонса, С. Перегудова, Ґ. Праєра, М. Ріделя, П. Розанвалона, А. Селіґмана, Ч. Тейлора, П. Тьєрі, Ґ. Франкенберґа, Б. Шеферса, Е. Шілза, Й. Шісслера, Ф. Шміттера, М. Шо, А. Ціммер, Д. Янета тощо.

Серед українських дослідників проблематиці громадянського суспільства присвячені роботи В. Андрущенка, В. Баркова, В. Варивдіна, А. Галкіна, Є. Гуренко, Я. Дашкевича, О. Задоянчук, А. Карася, Л. Карпова, С. Кириченка, Т. Ковальчука, Ю. Красіна, А. Колодій, І. Кононова, Ю. Корнилова, О. Костенка, В. Лисого, В. Лісового, О. Макарця, М. Михальченка, Ф. Медведя, М. Мокляка, М. Неліпа, М. Обушного, Ю. Павленка, Р. Павленка, І. Паська, Я. Паська, М. Патей-Братасюк, І. Підлуської, О. Погорілого, В. Полохала, Б. Поляруша, М. Поповича, О. Проценка, П. Рабіновича, В. Речицького, Л. Романенка, А. Романюка, С. Рябова, М. Рябчука, Г. Світи, В. Сіренка, Л. Сохань, В. Тимошенко, М. Томенка, М. Ходаківського, В. Чепиноги, Н. Черниш, В. Шинкарука тощо.

Дослідження феномену громадянського суспільства ведеться в найрізноманітніших напрямах і з різних точок зору, від теоретичних пошуків „сутності” до конкретних емпіричних досліджень діяльності громадських організацій, розвитку трансформаційних процесів, місцевого самоврядування, громадських рухів та ініціатив тощо. Від історії становлення цього поняття і феноменів, які він позначає, до спроб спрогнозувати його майбутнє. Відзначено дедалі активнішу дивергенцією розуміння та застосування поняття громадянського суспільства.

Попри такий широкий спектр дослідження майже немає спроб зіставити це поняття політичної філософії з тими теоретичними напрацюваннями, які пропонує сучасний системний підхід, розвиток якого, до речі, припадає на той самий період, що й „відродження” проблематики громадянського суспільства. Нормативний зміст, який переважно вкладають в поняття громадянського суспільства, мало привертає увагу системних теоретиків. Виняток становлять хіба що Т. Парсонс і Н. Луман. Т. Парсонс, однак, розглядаючи це питання, не виходить поза традиційні уявлення і значною мірою використовує системні принципи для обґрунтування своїх нормативних конструкцій. Н. Луман, навпаки, надає перевагу своїй системній теорії, і не знаходить в ній місця для використання цього соціально-філософського і політологічного поняття.

У дисертації зроблено спробу поєднати ці дві сфери, не віддаючи переваги жодній з них. Такий підхід передбачає інтерпретацію громадянського суспільства в поняттях системного підходу і пошук на основі цієї інтерпретації такого його розуміння, яке б зробило його оптимальним для аналізу суспільних процесів. Ця інтерпретація частково суперечить традиційним уявленням про громадянське суспільство і дає змогу розглянути його під новим кутом зору, виявляючи ті аспекти, які досі були малодослідженими.

У другому підрозділі першого розділу – „Системний підхід та його методологічна роль в аналізі суспільно-політичних процесів” – викладено основні поняття системного підходу, головні принципи та закономірності функціонування систем, а також особливості застосування цих принципів у моделюванні та аналізі соціальних процесів.

Системний підхід (системний аналіз, загальна теорія систем) охоплює широкий спектр різноманітних методів і його можна тлумачити як прикладну діалектику. Системність є невід’ємною властивістю пізнання, а система – способом довершеного представлення безконечно складного об’єкта, формою представлення предмета наукового пізнання. Поняття елемента системи, структури, підсистеми, відносин, середовища та інші становлять аналітичний апарат цієї методології, мають відносний характер і не є категоріями конкретних сутностей. Ці поняття, а також принципи системної реалізації, доповнюваності, відповідності, ієрархічності та інші мають високоабстрактний характер і свою методологічну роль виконують лише тоді, коли вони взаємопов’язані.

Для розрізнення систем реальності та мислення використано поняття моделі. Модель виступає як система, що відображає іншу систему (аналог – оригінал). Моделювання – побудова, вдосконалення і використання моделей. Все, що стосується властивостей чи принципів побудови системи, однаковою мірою стосується моделі й навпаки.

Суспільство як об’єкт системних досліджень має свої особливості. Його можна описувати через безмежну кількість систем різного рівня складності та організованості, яких не можна звести до моделі якогось одного типу (Н. Луман виділяє три основні типи цих систем – інтеракційні системи, організаційні системи, суспільні системи). Крім того, у моделюванні суспільних процесів важливими є символічні сутності (цінності, норми, ідеології і т. д.) та їх передача засобами комунікації, що не спостерігається в біологічних чи інших системах. Існування символічних сутностей та їх актуалізація в спілкуванні творить основу для диференціації дискурсивних та функціональних систем. Дискурсивну систему визначено як ідеальну модель раціональної комунікації, яка передбачає рівних і вільних суб’єктів, раціональну дискусію і раціональні процедури ухвалення рішень. Вона передбачає суб’єктів, що говорять, а не суб’єктів, що діють. Розмежування на функціональну та дискурсивну системи в нашому дослідженні є принциповим і доконечним, оскільки саме змішування цих двох моделей є причиною неадекватності багатьох суспільних моделей, зокрема і громадянського суспільства.

У другому розділі – „Принципи моделювання громадянського суспільства в історії соціально-політичної думки” – висвітлено історичний розвиток уявлень про громадянське суспільство крізь призму описаних вище методологічних принципів.

У першому підрозділі другого розділу – „Становлення та зміна принципів моделювання громадянського суспільства (Від Платона до Канта)” – розглянуто розвиток поняття громадянського суспільства від Стародавньої Греції до ХVIII століття.

Поняття громадянського суспільства своїм корінням сягає часів античності, коли закладалися принципи теоретичного аналізу і цілісного представлення соціального світу. Окремі принципи, які є важливими для розгляду громадянського суспільства, а саме принцип розвитку складних систем із простих, принципи ієрархічності та функціональної доповнюваності вже є в Платона. Однак саме поняття вперше з’явилося в Арістотеля, для якого громадянське суспільство – це правовим чином організована спільнота вільних і рівних громадян, які об’єднуються для спільного добра і підкоряються формі політичного спілкування, яку самі визначають. Суб’єктом (елементом) цього спілкування є людина „як політична істота”, а суспільна ієрархія має вигляд: політична істота – політична сім’я – політична община – держава (громадянське суспільство). Усю системну складність суспільства Арістотель, отже, зводить до однієї ієрархії – політичної, тобто громадянське суспільство – це політична система.

Про людей як суспільних, а не політичних істот говорять стоїки, їм належить також ідея всесвітньої моральної спільноти (вихід за межі політичної системи). Виокремлення неполітичної сфери привело християнських мислителів до дуалізму „град божий – град земний” (дискурсивна і функціональна система), societas civilis (інший варіант communitas civilis) означало переважно град земний, тобто політичний.

Із початком Нового часу моделювання громадянського суспільства набуває нового розвитку. По-перше, з’являються погляди на громадянське суспільство як на систему, головною метою якої є збереження власності (Дж. Лок). По-друге, з’являється розмежування держави, влади (структури) і суспільства громадян, підданих (середовища) (Т. Гоббс, Ш. Монтеск’є), по-третє, громадянське суспільство розглядається як етап суспільного розвитку, як певний ідеал морально-політичної спільноти (дискурсивної системи), до якого слід прагнути і який є свідомим вибором громадян (А. Ферґюсон, Е. Кант).

У другому підрозділі другого розділу – „Синтез принципів моделювання громадянського суспільства у ХІХ – першій половині ХХ століття” – проаналізовано поняття громадянського суспільства в працях Ґ. Гегеля, А. де Токвіля, К. Маркса й А. Ґрамші.

Своєрідний підсумок і систематизація попередніх уявлень про громадянське суспільство є в Ґ. Геґеля. Ґ. Геґель відповідно до своїх діалектичних принципів, тобто системно, сформулював основні закономірності функціонування суспільства загалом і громадянського суспільства зокрема. Громадянське суспільство – це сукупність індивідів, які взаємодіють між собою і результатом цієї взаємодії є держава. Громадянське суспільство – це не щось окреме від держави, це, з одного боку, стадія її становлення, а з іншого, частина її функціонального механізму. Держава – це соціальна система, яка досягла стадії стабільності, це стаціонарна система. Громадянське суспільство - це система в стадії розвитку. Воно має нижчий рівень організації ніж держава, і в цьому відношенні воно є мобільнішим і динамічнішим ніж держава. Громадянське суспільство здійснює таку ж стабілізуючу і відповідно регулятивну функцію, що й держава, але тільки на нижчому рівні суспільної ієрархії. Громадянське суспільство невід’ємно пов’язане з існуванням індивіда, цінність якого залежить від його власних здібностей (на відміну від попередньої феодальної ієрархії). Воля індивіда відображається в політиці держави не безпосередньо, а через цілий ряд організацій, ключовими з яких для Ґ. Геґеля є корпорації. Громадянське суспільство є породженням нових економічних відносин, і саме ці відносини є визначальними для його функціонування.

На відміну від гегелівського, громадянське суспільство А. де Токвіля не обмежується корпораціями, а творить істотно ширший спектр різноманітних інститутів (організацій) – добровільних асоціацій, які можуть і повинні стати посередниками між одинокими індивідами і всемогутньою державою. До того ж, з’являється тема громадської думки, як (дискурсивної) сфери достатньо автономної від економічних відносин, чим Ґ. Геґель значною мірою нехтував.

К. Маркс залишається в руслі геґелівського функціонального тлумачення громадянського суспільства, однак, зводить його до економічної сфери з „наскрізь комерційним характером”, до „буржуазного суспільства”, до відносин власності й торгівлі, а суб’єктами (елементами) цього суспільства стають вільні власники. Держава для Маркса – це знаряддя панування одного класу над іншим. А громадські об’єднання, які А. де Токвіль зараховував до громадянського суспільства, є знаряддям держави в контролі над громадянами.

Подальшу диференціацію громадянського суспільства зробив А. Ґрамші. Він виводить громадянське суспільство за межі функціональних систем (економіку і державний апарат) і розглядає його як неполітичну культурну сферу, відкриваючи шлях до „життєвого світу” Ю. Габермаса.

Відзначено, що історичне становлення поняття громадянського суспільства характеризується розширенням методологічних принципів, що були використані для його моделювання, а також їхнім ускладненим поєднанням. До середини ХХ століття було сформульовано майже всі основні ідеї, які становлять підґрунтя сьогоднішнього моделювання громадянського суспільства.

У третьому розділі – „Сучасні моделі громадянського суспільства та їх типологізація” – розглянуто сучасні моделі громадянського суспільства та запропоновано їх типологізацію.

На основі використаної методології виокремлено шість основних моделей, які позначають і структурні особливості самих моделей, і форми їх представлення більшістю науковців: 1. Громадянське суспільство як модель суспільного ладу. 2. Модель „громадянське суспільство – держава”. 3. Громадянське суспільство як модель соціальної сфери. 4. Комунікаційна модель громадянського суспільства. 5. Транзитна модель громадянського суспільства. 6. Модель „міжнародне громадянське суспільство”.

У підрозділі – „Громадянське суспільство як модель суспільного ладу” – у центрі уваги – громадянське суспільство як довершена система.

Одним із найпоширеніших варіантів розгляду громадянського суспільства є його тлумачення як ідеалу, як мети соціальних перетворень, до якої слід прагнути. Громадянське суспільство набуває тут вигляду самостійної системи, деякого суспільного ладу.

Загалом, моделі громадянського суспільства такого типу, попри їхню відмінність між собою, мають достатньо утопічний вигляд. Їх можна застосувати як набір цінностей, як основу для суспільних взаємовідносин, проте вони недостатні для характеристики складних суспільних відносин. А намагання втілити ці утопічні моделі в життя під час трансформаційних процесів може негативно вплинути на успіх цих процесів загалом.

Крім того, ідея громадянського суспільства навіть як набір загальносуспільних цінностей викликає заперечення. А. Селіґман, наприклад, вважає, що ця ідея тільки повторює основні постулати ліберальної демократії.

Громадянське суспільство як модель суспільного ладу є типовим прикладом дискурсивної або наближеної до неї системи. У тих випадках, коли вводяться функціональні елементи, як наприклад представництво інтересів, наголос роблять на їх узгодженні та співпраці. Ідея солідарності витісняє ідею конфліктності та конкуренції.

Надмірна відірваність суспільного ідеалу від життя робить його неприйнятним для громадян. Це особливо помітно в нас, в Україні, коли поняття громадянського суспільства використовують при кожній нагоді, а мотиваційна сила цього вживання наближається до нуля.

У підрозділі – „Модель „громадянське суспільство – держава”” – громадянське суспільство проаналізовано через його співвідношення з державою.

Виокремлено три основних варіанти моделювання такого співвідношення, які суттєво відрізняються між собою:

1) перевага надається цілісному баченню суспільства і держави як уособленню цієї цілісності. Громадянське суспільство розглядається як внутрішнє середовище, як частина цієї цілісності (системи).(Геґелівська традиція);

2) громадянське суспільство (середовище) визнається первісним і зовнішнім щодо держави. Державі (одній із систем у цьому середовищі) відведено функцію обслуговування цього суспільства. (Ліберальний підхід);

3) держава і громадянське суспільство розглядаються як різні сфери (системи) суспільної діяльності, без надання переваги жодній з них.

Перший варіант можна використовувати для описування стабільного демократичного суспільства, він достатньо придатний для пояснення різноманітних суспільних процесів. Другий варіант використовується як альтернатива до сучасного суспільства, зумовлена прагненням нових лівих рухів розхитати застиглі політичні структури, а також намаганням правих послабити державний вплив на сферу економіки. Третій варіант може означати відірваність деяких верств населення від участі в політичному житті і більше характерний для західних суспільств ХІХ століття та для конкретної фази сучасних трансформаційних процесів.

У підрозділі – „Громадянське суспільство як модель соціальної сфери” –розглянуто моделювання громадянського суспільства як сфери соціальних взаємовідносин.

Ця модель особливо контроверсійна, оскільки стосується питання, що ж таке громадянське суспільство як соціальна сфера чи система. Визначення громадянського суспільства як „все, що поза державними структурами” надто широке. Звуження відбувається через „політичне”, „неполітичне”, „структуроване”, „неструктуроване”, „економічне”, „неекономічне” тощо. В інституційному розрізі виокремлено такі основні підходи: а) сфера інтеракцій, тобто системи найнижчого рівня ієрархії; б) сфера організацій, або системи середнього рівня ієрархії; в) система всіх недержавних організацій, г) соціальні рухи, як перехідні процеси, або становлення нових структур. У функціональному зрізі це: а) сфера представництва і відстоювання інтересів; б) впровадження політичних рішень; в) сфера спілкування; г) сфера вироблення суспільних цінностей. Різноманітні поєднання інституційних і функціональних характеристик моделей цього типу загалом придатні для аналізу деяких соціальних процесів. Проте не слід забувати, що домінування функції комунікації характерне для інтерактивних систем, а представництво інтересів вимагає організаційної структури. До того ж приписування цим моделям нормативних характеристик ускладнює їх практичне застосування.

Зазначено, що попри намагання виділити громадянське суспільство як „третій сектор”, як особливу функціональну систему, в практичній площині функції, які їм приписують, загалом вкладаються в ієрархічну (політичну) систему побудови суспільства, і у функції представництва інтересів окремих громадян перед системою (державою) та впровадження політичних рішень, і у функції творення придатних контекстів для політичної комунікації.

У підрозділі – „Комунікаційна модель громадянського суспільства” – досліджено моделі громадянського суспільства, які наголошують на функції комунікації.

Ключовим у моделюванні громадянського суспільства як сфери комунікації є розмежування між комунікацією, як процесом обміну інформації, та організаціями чи фізичними особами, як носіями чи суб’єктами обміну цієї інформації. Через комунікацію індивід стає соціальною особою. Через спілкування творяться функціональні системи і може відбуватися взаємодія як між системами, так і в середині них. Але спілкування саме собою ще не є організацією. Дискурси не творять системи (організації).

Виділено три основні моделі цього типу:

1) соціальна сфера або система певних інституцій, для яких функція комунікації є головною;

2) суспільна система, в якій раціональна комунікація є невід’ємною частиною усієї (політичної) системи ;

3) сфера дискурсів (власне комунікація), як необмежений інституційними рамками процес творення суспільних цінностей, громадської думки.

Перша модель – це спроба пошуку соціальної сфери „неполітичної” і „неекономічної”, і виступає переважно як ліберальна модель публічної сфери. Докладніший аналіз її функцій зводить, проте, її до інтерактивних систем. Друга модель є продовженням традиції Арістотеля–Канта. Громадянське суспільство в цьому випадку є нормативним проектом у формі великої дискурсивної системи. Окрім того, громадянське суспільство в цьому варіанті може виступати (теж певною мірою нормативно) як суспільство, в якому інституйовано раціональні процедури обмеження функціональних систем (функціонально-дискурсивна система). Третій варіант акцентує увагу на відмінності дискурсу від функціональної системи. З деякими застереженнями його можна використовувати на позначення сфери моралі, норм, культури, комунікації, а також процесу творення суспільних цінностей і громадської думки. Слід водночас зазначити, що дієвість впливу громадської думки на владу залежить від наявності організацій (опозиції), як суб’єктів, що не тільки говорять, а й діють.

У підрозділі – „Транзитна модель громадянського суспільства” – розглянуто громадянське суспільство в контексті трансформаційних процесів.

На відміну від інших моделей громадянського суспільства (при всій їх різноманітності), в яких воно виступає як відносно стаціонарна структура чи середовище, в цьому варіанті проаналізовано становлення і розвиток громадянського суспільства в авторитарних системах, його формування в умовах демократизації, його вплив на консолідацію нових демократичних систем.

Якщо виходити з трифазної моделі трансформації (лібералізація, демократизація, демократична консолідація), то впродовж цього процесу ми маємо справу як мінімум із трьома різними моделями громадянського суспільства. У першій фазі громадянське суспільство виступає як єдиний актор (система), завдяки спрямованості дії численних організацій проти старого режиму (модель протиставлення громадянського суспільства і держави). У другій фазі воно представлене безліччю дрібних акторів із практично відсутнім державним впливом (відсутність цілісної системи). У третій фазі воно становить складну сукупність різних за величиною та інтересами організацій з неоднозначним впливом на політику держави (системи).

Зазначено, що нормативні засади (дискурсивні чинники) громадянського суспільства відіграють більшу роль на першій стадії, а саме в протистоянні старому режиму. Їхня роль у внутрішній організації і в наступних двох стадіях істотно менша, і особливо менша порівняно зі суспільством усталених демократій. Нормативні цінності знову набувають ваги в останній стадії консолідації. Власне закінчення фази демократичної консолідації і означає в ідеальному варіанті встановлення цих норм.

Побудова цієї моделі на основі останніх емпіричних даних дає підстави вважати її достатньо адекватною. Очевидною є також її відповідність системним закономірностям. Ця модель не є, однак, універсальною для всіх трансформаційних процесів.

У підрозділі – „Модель „міжнародне громадянське суспільство”” – досліджено моделювання громадянського суспільства в міжнародному контексті.

На відміну від моделей, які розглянуто вище, і в яких громадянське суспільство моделювалося або в контексті розвинених держав, або в процесі трансформації, у цьому випадку ми маємо справу зі складною системою взаємовідносин, які залежать від багатьох чинників. Якщо в попередніх моделях, спрощено кажучи, було одне громадянське суспільство і одна держава, то в цьому варіанті є багато держав і багато громадянських суспільств, до яких долучаються численні міжнародні інституції і транснаціональні корпорації. Одержуємо модель з великою кількістю змінних., оскільки, окрім власне громадянського суспільства (у цій моделі розглядається діяльність міжнародних неурядових громадських організацій), яке може мати різноманітні характеристики, держави і міжнародні інституції відрізняються також своїми структурами, цілями і т. д.

Виділено дві основні моделі:

1) перша розглядає міжнародне суспільство як сукупність національних держав (систем). Міжнародному громадянському суспільству (організаціям) належить дорадча функція (роль середовища, переважно дискурсивного);

2) друга розглядає міжнародне суспільство як власне міжнародне громадянське суспільство, в якому неурядові громадські організації конкурують за вплив з національними державами. (Міжнародний варіант ліберальної моделі співвідношення держави і громадянського суспільства.)

Перша може бути придатною для аналізу сучасних міжнародних відносин, друга виступає радше як утопічна альтернатива чи модель майбутнього.

Висновки.

Основною метою дисертаційної роботи було виявлення і аналіз на основі системного підходу принципів моделювання громадянського суспільства як системи соціально-політичних відносин в контексті їх використання для аналізу сучасних і майбутніх суспільних процесів в Україні. Відповідно до поставленої мети одержано такі результати:

1. У роботі вперше в українській політології використано методологію системного підходу для комплексного дослідження моделювання громадянського суспільства.. Ця методологія дала змогу висловити соціально-філософські конструкції мовою сучасної політичної науки, допомогла краще зрозуміти принципи побудови конкретних моделей, їх доцільність та адекватність, що робить можливим їх практичне застосування У цьому контексті введено розмежування функціональних і дискурсивних систем. Дискурсивна система визначається як ідеальна модель раціональної комунікації, яка передбачає рівних і вільних суб’єктів, раціональну дискусію і раціональні процедури ухвалення рішень.

2. Аналіз історичного розвитку поняття громадянського суспільства та його сучасних моделей виявив різноманітність тлумачень цього поняття та розширення методологічних принципів його моделювання. Використання „громадянського суспільства” простягається від позначення окремих секторів суспільного життя до міжнародних масштабів, від загальних нормативних теорій до абсолютно конкретних повсякденних явищ. Такий широкий спектр можна пояснити, з одного боку, складністю самого поняття, що вже на початку свого розвитку було покликане позначити доволі складний феномен суспільного життя, а з іншого боку, складністю сучасних процесів суспільного розвитку, які потребують свого осмислення і позначення в конкретних поняттях.

3. На основі використаної методології розроблено типологізацію моделей громадянського суспільства. Виокремлено шість основних моделей, які позначають і структурні особливості самих моделей, і форми їх представлення більшістю науковців: 1. Громадянське суспільство як модель суспільного ладу. 2. Модель „громадянське суспільство – держава”. 3. Громадянське суспільство як модель соціальної сфери. 4. Комунікаційна модель громадянського суспільства. 5. Транзитна модель громадянського суспільства. 6. Модель „міжнародне громадянське суспільство”.

4. Дослідження показало неповноту багатьох моделей громадянського суспільства, їх часткову неадекватність в сучасних умовах. Моделювання громадянського суспільства відзначається ще недостатнім розрізненням систем різного рівня структурованості, а також не завжди чітким розмежуванням дискурсивних та функціональних систем. Тому слід наголосити на залежності функцій громадянського суспільства від форм його організації. Потрібно враховувати, що представництво інтересів вимагає організаційної структури, а незалежний, неполітичний дискурс характерний для інтерактивних систем. Дискурс як форма раціональної комунікації не творить реальні системи, і може виступати або як ідеальна основа функціональних систем, або їх обмежувальним чинником.

5. Співвідношення громадянського суспільства та демократії чи політичної системи загалом може визначатися залежно від того, які складники – функціональні чи дискурсивні – у ньому домінують. Стосовно демократії, то можливі такі варіанти. Якщо громадянське суспільство і демократія виступають як дискурсивні системи (що ми бачимо переважно на нормативному рівні), то роль громадянського суспільства в демократії чи демократизації суспільства позитивна. Деякі науковці пишуть навіть про ідентичність цих двох понять. Якщо під громадянським суспільством розуміти дискурсивне середовище, а під демократією функціональну владну систему, то громадянське суспільство може значно обмежувати її функціональність (це стосується також недемократичних систем). Функціональне громадянське суспільство однаковою мірою може негативно впливати на демократію як дискурсивну систему. Співвідношення громадянського суспільства і демократії як функціональних систем залишається амбівалентним.

6. Попри намагання виділити громадянське суспільство як „третій сектор”, як особливу функціональну систему, рівнозначну державі і ринку, в практичній площині функції, які йому приписують, загалом вкладаються в ієрархічну (політичну) систему побудови суспільства, і у функції представництва інтересів окремих громадян перед системою (державою) та впровадження політичних рішень, і у функції творення придатних контекстів для політичної комунікації.

7. Виділення громадянського суспільства як категорії соціально-політичного знання повинно опиратися на чітко визначені критерії диференціації, основою якої має бути системний підхід. В цьому контексті запропоновано такі варіанти поняття громадянського суспільства, які можуть в подальшому використовуватися у соціально-політичних дослідженнях:

- недержавна сфера, або функціональна сфера всіх недержавних об’єднань. В основу такого поділу покладено розрізнення держави як емерджентної системи і громадянського суспільства як середовища;

- сфера інтеракційних систем, або найнижчий рівень суспільної ієрархії. Ця сфера характеризується комунікативними функціями, мінімумом організаційної структури, мінімальним впливом на політичні процеси, служить середовищем для формування нових соціальних рухів;

- сфера організацій, або середній рівень ієрархії. Відзначається функціями представництва інтересів та впровадження політичних рішень, розвиненою організаційною структурою, можливостями політичного впливу. У сучасних високоструктурованих суспільствах ця сфера здатна переймати на себе окремі державні (системні) рішення. Деякі дослідники прогнозують у майбутньому зростання ролі цієї сфери в суспільних та політичних процесах;

- сфера дискурсів або дискурсивна система. Ця модель ґрунтується на розмежуванні функціонального і дискурсивного й передбачає два варіанти: 1) суспільство (система) з високими нормативними, моральними стандартами, у якому поряд із функціональними інституйовано й ефективно діють системи наближені до дискурсивних (через механізм демократичних виборів, через інститут людських прав), або 2) сфера дискурсів, раціональної комунікації, сфера цінностей, громадська думка. Вона може і розширяти, і обмежувати системні функції.

8. У зв’язку з різноманітністю тлумачень поняття громадянського суспільства варто було б розглянути також відмінне позначення його змісту українською мовою. Наприклад, сферу організацій можна було б позначати як „громадське суспільство”, а сферу цінностей та дискурсів як „цивілізоване”.

Ці пропозиції не є вичерпними, вони вказують лише деякі з можливих варіантів подальшого наукового визначення поняття громадянського суспільства за допомогою системного підходу. Використання цього підходу, на нашу думку, доконечне, оскільки саме завдяки йому це поняття може залишитися дієвим інструментом соціально-політичних досліджень, і ймовірно зможе послужити для розв’язання багатьох ще не розв’язаних проблем, а також для постановки нових.

Основні положення та результати дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Буник М. Громадянське суспільство в контексті системного підходу// Соціальні процеси та проблеми духовності: Зб. наукових праць. – Київ; Севастополь, 1998. – С. 9–19.

2. Буник М. Громадянське суспільство як модель суспільного ладу// Вісник Львівського університету. Сер. – філософські науки. – 2000. – Вип. 2. –С. –243.

3. Буник М. Моделювання громадянського суспільства в період соціальних змін // Вісник Львівського університету. Сер. – філософські науки. –2001. – Вип. 3. – С. 400–409.

4. Буник М. Моделювання міжнародного громадянського суспільства на прикладі НГО // Вісник Львівського університету. Сер. – філософські науки. –2004. – Вип. 6. – С. 212–219.

5. Буник М. Про громадянське суспільство в Україні // Громадянське суспільство як здійснення свободи. Зб. наукових праць. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 1999. – С. 370–376.

6. Буник М. Моделювання суспільства майбутнього у працях українських мислителів на початку 20-го століття // Політичні процеси в Україні: сучасна ситуація та перспектива розвитку: Зб. наукових праць. – Львів: ЛДУ, 1998. – С. 12–17.

7. Bunyk M. Was? // Alpbach News. – 1996. – 5. Jg., Nr. 2. – S. 16.

8. Макарець О., Буник М. Про витоки основи моделі громадянського суспільства в УкраїніГромадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні. Тези наукової конференції. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. –с.24-25.

Анотація

Буник М. З. Принципи моделювання громадянського суспільства як системи соціально-політичних відносин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2006.

У дисертації розглянуто концепт громадянського суспільства, як особливої системи соціально-політичних відносин. На основі системного підходу досліджено принципи побудови та структурні особливості моделей громадянського суспільства в контексті їх використання для аналізу сучасних та майбутніх суспільних процесів.

Показано залежність функцій громадянського суспільства від форм його організації, доведено потребу розрізнення інтеракційних та організаційних систем, а також розмежування дискурсивних і функціональних складників у моделюванні громадянського суспільства.

Розроблено типологізацію сучасних моделей громадянського суспільства, а також сформульовано методологічні засади для подальшого моделювання громадянського суспільства з урахуванням системних закономірностей.

Ключові слова: громадянське суспільство, моделювання, функціональна система, дискурсивна система.

Аннотация

Бунык М. З. Принципы моделирования гражданского общества как системы социально-политических отношений. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.01 – теория и история политической науки. Львовский национальный университет имени Ивана Франко. Львов, 2006.

В диссертации рассмотрен концепт гражданского общества, как особенной системы социально-политических отношений. Предметом исследования являются принципы построения моделей гражданского общества в контексте их использования для анализа современных и будущих социальных процессов.

В качестве методологической основы в диссертации использован системный подход, что позволило перевести философские конструкции на язык современной политической науки, помогло лучше понять построение социальных моделей, их целесообразность. Для улучшения анализа исследуемой проблематики автором было введено понятие дискурсивной системы для обозначения идеальной модели рациональной коммуникации, которая предусматривает равных и свободных субъектов, рациональную дискуссию и рациональные процедуры принятия решений. Это нововведение представляется необходимым для дальнейшего научного моделирования гражданского общества.

В диссертации рассматриваются принципы моделирования гражданского общества в истории социально-политической мысли и на современном этапе. При этом отмечается изменение и увеличения разнообразия сочетания этих принципов при