ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БЕРЕСТЕНЬ ОЛЕНА ЄВГЕНІВНА

УДК 94(477) “1905-1914”

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ТА КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НІМЕЦЬКИХ І МЕНОНІТСЬКИХ КОЛОНІСТІВ

ПІВДНЯ УКРАЇНИ (1905-1914 рр.)

07.00.01. – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі російської історії Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Голуб Анатолій Іванович

Дніпропетровський національний університет

професор кафедри російської історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Турченко Федір Григорович

Запорізький національний університет

перший проректор Запорізького

національного університету

кандидат історичних наук

Мороз Володимир Іванович

Дніпропетровський державний аграрний університет

доцент кафедри філософії, соціології та історії

Провідна установа: Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “19_” квітня_ 2006 р. о 13_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті за адресою 49050, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац культури студентів ім. Ю. Гагаріна, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8

Автореферат розісланий “20_” березня_ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук І. О. Кривий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Процес інтенсивного господарського освоєння Півдня України розпочався в 60-70-х роках XVIII ст. Загальне заселення цієї території відбувалося у двох напрямках: через зовнішню та внутрішню колонізацію. Оскільки внутрішня колонізація ускладнювалася кріпосним ладом Російської імперії, то дуже швидко перевагу у цьому процесі було надано зовнішній колонізації. Початок зовнішньої землеробської колонізації Півдня України, який припадає на 80-ті роки ХVIII ст., був пов’язаний з переселенням у ці краї менонітів та німців. Головними регіонами німецької та менонітської колонізації стали землі Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній. Таким чином, історія німецьких та менонітських поселень Півдня України, яка нараховує вже понад двісті років, є невід’ємною частиною етнічної історії України.

Інтелектуальний історіографічний сплеск, що мав місце наприкінці ХХ ст., актуалізував колоністську краєзнавчу тематику, внаслідок розкріпачення історичної думки, виходу її з ідеологічного полону Іваненко В. Біль та звитяга: ХХ століття в українському вимірі. – Д.: Арт-Прес, 2003. – 330 с.. Сповнена трагізму доля українських громадян німецького походження потребує об’єктивного наукового аналізу.

Актуальність даного дослідження насамперед обумовлена демократичними перетвореннями, які відбуваються в українському суспільстві на початку ХХІ ст. Наше дослідження пов’язане з вивченням та відтворенням процесів демократизації й активізації суспільно-політичного та культурно-просвітницького руху в 1905-1914 роках на теренах німецьких і менонітських колоній Півдня України. Досліджуючи окремі аспекти політичного розвитку в Російській імперії на початку ХХ ст., ми намагалися виявити їхній вплив на політичний, культурний та етноконфесійний розвиток німецькомовної спільноти південноукраїнського регіону. Актуальність дослідження даної проблеми обумовлена тим, що у відповідний історичний період німецькі й менонітські колоністи почали відігравати одну з провідних ролей в економічному розвитку регіону, посідаючи чільне місце в його господарській інфраструктурі. Названі соціально-економічні чинники вплинули на інституційне становлення політичних організацій менонітів і німецьких колоністів.

Таким чином, актуальним є дослідження процесу організаційного та ідеологічного оформлення політичної діяльності німецьких і менонітських колоністів Півдня України 1905-1914 років. Поряд з цим актуальним є вивчення організаційних та освітянських заходів і технологій, які використовували провідні представники еліти німецьких і менонітських колоній з метою підвищення загального рівня освіти пересічного колоніста, комплексної модернізації системи початкової та середньої освіти в колоніях. Усебічне дослідження головних ідеологічних, організаційних принципів і засад просвітницьких товариств необхідне для активізації створення сучасної законодавчої бази з метою регламентування діяльності культурно-просвітницьких установ національних меншин.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний з науково-дослідною темою “Історичні зв’язки України та Росії ХІХ –ХХ століття: досвід та перспективи розвитку”, яку розробляють науковці кафедри російської історії ДНУ. Дисертацію виконано в контексті досліджень держбюджетної теми історичного факультету Дніпропетровського національного університету “Етнонаціональна історія духовного розвитку Наддніпрянщини XVI–ХХ ст.: суспільна думка і воєнна історія” (затверджена Міністерством освіти і науки України за № 15/20-148. Державна реєстрація за номером 0101U001527). Особистий внесок автора щодо розробки даної проблематики полягає в комплексному аналізі специфіки суспільно-політичної та культурно-просвітницької діяльності німецьких та менонітських колоністів Півдня України 1905-1914 років.

Об’єктом дослідження є історія розвитку німецькомовної спільноти Півдня України 1905-1914 років.

Предмет дослідження – суспільно-політична та культурно-просвітницька діяльність німецьких та менонітських колоністів Півдня України 1905-1914 років, специфіка її становлення та розвитку в умовах розгортання демократичної революції та реакції на неї російського царату.

Мета дослідження полягає у визначенні характерних особливостей суспільно-політичної та культурно-просвітницької діяльності німецьких і менонітських колоністів Півдня України 1905-1914 років. Для досягнення вказаної мети були поставлені такі дослідницькі завдання:

-

-

-

-

-

-

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1905 по 1914 рік. Нижня межа дослідження пов’язана з революційними подіями 1905 року та “Маніфестом” 17 жовтня того ж року, який проголосив свободу слова та об’єднань, а також надав рівні права всім громадянам Росії, незалежно від їх національності чи віросповідання. Його законодавчі положення докорінно змінили статус німецькомовних колоністів Росії. Відтоді вони змогли висувати політичні вимоги, обирати до Державних дум своїх представників або представників тих політичних сил, які гарантували захист їх інтересів у парламенті. З 1905 року розпочалася активна робота з організації німецькомовних періодичних видань, які стали своєрідним рупором політичних вимог німецької та менонітської спільноти, що свідчило про певний розвиток елементів демократії та гласності. Одночасно німецькомовна культурна еліта розпочала активну пропагандистську кампанію за вдосконалення системи освіти колоністів. Отже, 1905 рік можна вважати відправної точкою активної інтеграції німецьких та менонітських колоністів Півдня України до політичних інститутів країни, та активізації їх культурно-просвітницької діяльності.

Верхня межа дослідження пов’язана з початком Першої світової війни. Зазначимо, що 1914 рік став переломним у розвитку політичних і культурно-просвітницьких процесів німецькомовної спільноти Півдня України. Цього року різко посилилася антинімецька пропаганда зі сторінок російськомовної проурядової преси. В 1914 році адміністративними заходами було заборонено вживання німецької мови у публічних місцях, у видавничій справі та початковій освіті, була припинена діяльність багатьох німецьких просвітницьких товариств. Як наслідок, у 1914 році політична і просвітницька діяльність німецьких та менонітських колоністів була призупинена.

Територіальні рамки дослідження обумовлені характером розселення німецьких колоністів та менонітів на теренах Катеринославської, Таврійської, Херсонської губерній Російської імперії, які відповідають території сучасних Дніпропетровської, Запорізької, Одеської, Миколаївської, Херсонської областей та Автономної Республіки Крим.

Наукова новизна дисертації полягає в наступному:

-

-

-

-

-

-

-

-

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його ідеї, теоретичні положення, висновки й фактологічний матеріал можуть бути використані у процесі підготовки наукових досліджень, з історії німців та менонітів України й Росії, для розробки спеціальних і загальних курсів для студентів вузів з української й всесвітньої історії, культурології, етнографії та етнології, краєзнавства південноукраїнського регіону. Окремі теоретичні положення дослідження можуть бути використані в лекційних курсах з історії журналістики, релігієзнавства, політології, соціології. Результати даного дисертаційного дослідження сприятимуть оцінці соціокультурного доробку німецької та менонітської спільноти Півдня України.

Апробація основних положень дисертації відбувалася на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми всесвітньої історії” (м. Дніпропетровськ, 2002), Четвертих та П’ятих наукових читаннях, присвячених пам’яті професора Д. П. Пойди “Питання аграрної історії України та Росії” (м. Дніпропетровськ, 2002, 2004), Регіональній науковій конференції “Історична та суспільна думка Російської імперії другої половини ХІХ – початку ХХ століття” (м. Дніпропетровськ, 2003), Міжнародній науковій конференції “Формування національних і загальних цінностей в системі вищої історичної освіти” (м. Дніпропетровськ, 2003), Першому міжнародному конгресі “Національна перлина Запорожжя: впровадження інноваційно-інвестиційних технологій гармонізації біоекосистеми о. Велика Хортиця” (м. Запоріжжя, 2004), Міжрегіональній науковій конференції “Демократична революція 1905-1907 років в Україні: актуальні проблеми вивчення” (м. Дніпропетровськ, 2005). За темою дисертації опубліковано вісім статей та тез доповідей, п’ять з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, загальним обсягом 5, 68 др. арк.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями наукового пошуку. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які мають 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (437 позицій). В роботі є 22 таблиці. Наприкінці роботи вміщені 5 додатків, які доповнюють її зміст. Загальний обсяг дисертації – 168 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність та новизну дослідження, визначено хронологічні та териториальні межі, сформульовано мету та дослідницькі завдання, вказано практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Історіографічна, джерелознавча та методологічна база дослідження” визначено стан наукової розробки проблеми, проаналізовано й систематизовано джерельну та історіографічну базу, визначено головні методи дослідження.

У процесі аналізу вітчизняного та зарубіжного історіографічного доробку в хронологічній послідовності його становлення й розвитку було виокремлено такі етапи: 1) кінець ХІХ – початок ХХ ст.; 2) 1920–1930-ті роки ХХ ст.; 3) 50–80-ті роки ХХ ст.; 4) 90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.

На першому етапі німецькі та менонітські поселенці Півдня України були предметом дослідження вітчизняних науковців у контексті вивчення регіональної історії22 Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги по пути культуры.: Ист. этюд. – К.: Тип. Корчак-Новицкого, 1889. – 115 с.; Афанасьев-Чужбинский А. Поездка в Южную Россию. – Ч. II. – СПб.: в Тип. Морского министерства , 1893. – 419 с.; Скальковский А. А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края 1730–1823. – Одесса: печаталось в городской тип., 1836–1838. – Т. 1. – 267 с.; Т. 2. – 349 с.; Павлович В. Екатеринославская губерния: материалы для географии и статистики России, собранные членами Генштаба. В 2 т. – СПб.: Тип. Деп. Генштаба, 1862. – 358 с., а також історії виникнення іноземних поселень33 Бондар С. Д. Секта меннонитов в России (в связи с историей немецкой колонизации на юге Украины): Очерк. – Пг., 1916. – 207 с.; Велицын А. А. Немцы в России: Очерки истории развития и настоящего положения немецких колоний на юге и востоке России. – СПб.: Тип. Тов-ва “Общественная польза”, 1893. – 282 с.; Писаревский Г. Г. Из истории иностранной колонизации в России в XVIII веке // Записки Моск-го археологического ин-та. – М.: Печатня А. И. Снегиревой, 1909. – Т. 5. – С. 221-261.; Писаревский Г. Г. Переселение прусских меннонитов в России при Александре I. – Ростов-на-Дону: Тип. А. И. Тер-Абрамиана, 1917. – 68 с.. Вихідці з німецькомовних колоній на зламі століть усвідомили потребу в спеціальних дослідженнях з історії німецьких та менонітських колоній і здійснили спробу щодо збирання та аналізу історичних джерел44 Кеппен Н. Хронологический указатель материалов для истории инородцев Европейской России. – СПб., 1861. – 510 с.; Клаус А. Наши колонии. Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России. – Вып. 1. – СПб.: в Тип. В. В. Нусвальта, 1869. – 455 с.; Линдеман К. Э. Прекращение землевладения и землепользования поселян-собственников. Указы 2 февраля и 13 декабря 1915 г. и 10, 15 июля и 19 августа 1916 г. и их влияние на экономическое состояние южной России. – М., 1917. – 384 с.; Эпп Г., Бергман Г. К вопросу о происхождении меннонитов. – Пг.: Издание Г. А. Б., 1915. – 34 с.; Epp D. Die Chortizer Mennoniten. – Odessa: Gedrьckt von U. Schulze, 1889. – 195 S.; Friesen P. M. Alt-Evangelische Mennonitische Bruderschaft in Russland (1789–1910). – Halbstadt, Taurien: „Raduga, 1911. – 930 S.; Isaak F. Die Molotschnaja Mennoniten. – Halbstadt, Taurien: „Raduga. 1908 – 290 S.; Keller K. Die duetschen Kolonien in SьdruЯland. – Odessa: Verlag Stadelmeier, 1905. – Bd. 2. – 300 S.. На першому етапі історіографічна традиція характеризується описовістю, фактографічністю, відсутністю науково-історичного аналізу подій. Так, наприклад, німецький вчений К. Келлер використав у своїй роботі “Die duetschen Kolonien in SьdruЯland“ офіційні документи, але не здійснив їх комплексного аналізу, що надало роботі ілюстративного, а не наукового характеру.

На другому етапі активізація дослідження історії німецького та менонітського етносів Півдня України була обумовлена масовою еміграцією представників менонітської спільноти з СРСР. До вчених, які плідно працювали в цей період, слід віднести А. Клібанова55 Клибанов А. И. Меннониты. – М.-Л.: Московский рабочий, 1931. – 110 с., Д. Ремпеля66 Rempel D. The Mennonite colonies in New Russia: a study of their Settlement and economic development from 1789 to 1917. – Stanford University, 1933. – 86 p., А. Ерта77 Ehrt A. Das Mennonitentum in RuЯland von seiner Einvanderung bis zur Gegenwart. – Berlin, 1931. – 82 S.. Для їхніх наукових пошуків було властиве використання переважно марксистської методології з її традиційною увагою до проблем соціального буття німецькомовних громад.

Суспільним наслідком еміграційних процесів німецького та менонітського населення стала поява поселенських осередків менонітської спільноти в Канаді та німецької – в Німеччині в 40-50-і роки ХХ ст. Вимушений відрив від батьківщини стимулював необхідність збереження власної історії для наступних поколінь. У повоєнний період за кордоном ціла плеяда дослідників у своїх роботах вивчала окремі аспекти історії німецькомовної спільноти88 Frцse L. Bildungswesen // Mennonitische Lexicon. – Frankfurt am Main, 1957. – S. 109–112.; Gцrz H. F. Die Molotschnaer Ansiedlung. Entstehung, Entwicklung und Untergang. – Manitoba, Kanada: Echo-Verlag, 1950. – 211 S.; Kroeker N. J. Erste Mennonitendoerfer Russlands 1789–1943. Chortiza–Rosental. – Vancouver, Canada, 1981. – 292 S.; Reimer A. The Print Culture of the Russian Mennonites 1870–1930 // Mennonites in Russia 1788–1988. – Winnipeg, Manitoba, 1989. – –137.. Так, у Канаді було видано „Менонітську енциклопедію”. Колектив авторів даного видання зосередився на найбільш важливих аспектах історії менонітської спільноти в Україні: всебічне висвітлення отримали проблеми становлення й розвитку преси, початкової освіти, етногенезу менонітської спільноти, історії окремих колоній тощо. У Німеччині було започатковано видання історичного щорічника „Heimatbuch”. Це видання висвітлювало проблеми виникнення окремих колоній, подавало спогади очевидців, картографічний матеріал тощо.

Упродовж четвертого етапу вітчизняні й закордонні дослідники зосередили увагу на комплексному вивченні історії німецькомовних колоній Півдня України. Дослідження даної історіографічної доби мають високий рівень фактологічного викладу та змістовного аналізу, їх автори використали багатий архівний матеріал, надбання історіографічної думки. Серед них – А. Айсфельд99 Eisfeld A. Die Russlanddeutschen Studienbuchreihe der Stiftung Ostdeutscher Kulturrat. – Mьnchen: Langen Mьller, 1992. – Bd. 2. – 221 S., Д. Брандес110 Brandes D. Von den Zaren adoptiert. Die Kolonisten und die Balkansiedler in Neurussland und Bessarabien 1751–1914. – Mьnchen, 1993. – Bd. 2. – 488 S.0, Д. Нойтатц111 Нойтатц Д. Отношение причерноморских немцев к России и Германии до 1918 г. // Вопросы германской истории. Украинско-немецкие связи в новое и новейшее время. – Д.: Изд-во ДГУ, 1995. – С. 99–117.1, І. Кулініч112 Кулинич И. М. Меннониты на Юге Украины // Вопросы германской истории. Социально-экономическое развитие: неизученные проблемы. – Д.: Изд-во ДГУ, 1991. – С. 30–44.2 та багато інших.

Безперечно, для нашого дослідження важливе значення мають праці, що з’явилися вже у ХХІ ст. За короткий час вийшла друком низка робіт, присвячених вивченню окремих аспектів історії німецького та менонітського етносів, які проживали на Півдні України113 Безносов А. И. Социально-экономическое и общественно-политическое развитие немецких поселений Юга Украины в начале ХХ века // Вопросы германской истории. – Д. : Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2000. – С. 117–127; Бобылева С. И. Система образования немецких колоний начала ХХ века и “ликвидационные” законы (на материале южных губерний) // Материалы междунар. науч. конф. “Немцы России и СССР: 1901–1914 гг.”. – М.: Готика, 2000. – С. 97–110; Ганкевич В. Ю. Система народного образования в немецких колониях Таврической губернии на рубеже XIXXX вв. // Немцы в Крыму. Очерки истории и культуры. – Симферополь: Таврия-Плюс, 2000. – С. 54–63; Дынгес А. А. Печатные периодические издания немцев в Украине // История немцев Украины. – Донецк, 2002. – С. 36–38; Плесская Э. Г. Немецкие общества – цели, задачи, результаты // Материалы междунар. науч. конф. “Немцы России и СССР: 1901– 1914 гг.”. – М.: Готика, 2000. – С. 42–51.3. Це підтверджує той факт, що історія даної групи населення ще має чимало “білих плям” і вимагає додаткового вивчення. Тому наукові пошуки цього періоду відрізняються специфічним і складним характером як щодо своєї тематики, так і щодо постановки загальних історіографічних проблем.

Підводячи загальний підсумок аналізу літератури та визначаючи стан історіографічної розробки теми дослідження, слід відзначити суттєвий внесок вітчизняних і закордонних істориків у дослідження виникнення, становлення та розвитку німецьких і менонітських колоній Півдня України. Водночас слід підкреслити, що в сучасній історичній науці відсутнє комплексне дослідження суспільно-політичної та культурно-просвітницької діяльності німецьких і менонітських колоністів Півдня України 1905-1914 років. Отже, обрана автором тема дисертації до цього часу є маловивченою, що й зумовило її обрання для дослідження.

Джерельну базу дослідження склали архівні матеріали та опубліковані джерела. Документальні джерела були виявлені в 14 фондах п’яти державних архівів України. Зокрема, особливості загального перебігу виборів до І Державної думи на теренах німецькомовних колоній висвітлені в документах Цюрихтальського повітового правління (Фонд 35 Держархіву Автономної Республіки Крим – далі: ДААРК).

Специфіку проведення виборів до ІІІ Державної думи в колоніях німців і менонітів дозволяють з’ясувати матеріали Катеринославської Повітової комісії зі справ про вибори до ІІІ Державної думи (Фонд 159 Держархіву Дніпропетровської області). Про хід виборів до IV Державної думи в німецькомовних поселеннях можна дізнатися з актів Справи Таврійського губернського із земських та міських справ Присутствія (Фонд 42 ДААРК), документів Олександрівської міської думи та управи (Фонд 24 Держархіву Запорізької області), матеріалів Катеринославського губернського жандармського управління (Фонд 313 Центрального державного історичного архіву України у м. Києві – далі: ЦДІАУК).

Документи Дирекції народних училищ Таврійської губернії висвітлюють загальний стан функціонування закладів початкової освіти в німецьких колоніях (Фонд 100 ДААРК). У звіті Тимчасового комітету зі справ про друк м. Одеси міститься інформація щодо розвитку німецькомовних колоністських видань (Фонд 10 Держархіву Одеської області). З’ясувати організаційні та ідеологічні засади культурно-просвітницької діяльності німецьких і менонітських колоністів допомагають статути просвітницьких товариств, які зберігаються у фондах Таврійського губернського правління (Фонд 27 ДААРК), Волинського губернського жандармського управління (Фонд 1335 ЦДІАУК).

Опубліковані джерела за принципом походження та цільового призначення ми поділили на чотири групи: 1) документи “Повного зібрання законів Російської імперії”, 2) опубліковані спогади, 3) статистичні дані, 4) періодична преса.

У ході дослідження соціальних, економічних, культурних та суспільних особливостей розвитку німецьких і менонітських колоній Півдня України першочерговим завданням було вивчення державних законодавчих актів. Великий вплив на соціально-політичну діяльність населення колоній мали “Маніфест” 17 жовтня 1905 року, “Іменний найвищий наказ Урядовому Сенату від 11 грудня 1905 року про зміну положення про вибори до Державної думи”, “Положення про вибори до Державної думи від 3 червня 1907 року” та інші офіційні документи.

Одним із найважливіших джерел з історії німецького та менонітського етносу Півдня України вважаємо опубліковані спогади, специфічною рисою яких є суб’єктивне авторське зображення дійсності та її емоційна оцінка114 Aus der alten in die neue Heimat. Lebensgeschichte eines schlichten Mennoniten von Martin Hamm. – Winnipeg, Manitoba, 1971. – 175 S.; Die Mennoniten Brьdergemeinde in RuЯland 1925–1980 von H. Wцlk und G. Wцlk. – Winnipeg, Canada, 1981.– 228 S.; Einer von Willen von Olga Rempel. Die Lebensgeschichte von Prediger Aaron P. Toews. – Winnipeg, Manitoba, Canada, 1979. – 201 S.4. Автори спогадів не аналізують причини того чи іншого історичного явища або умови суспільного розвитку колоній, вони лише емоційно та суб’єктивно зображають картину свого життя у відповідний період.

Багатим інформативним джерелом дослідження стали статистичні матеріали, які містять чисельні характеристики щодо кількості освітніх закладів, кількості учнів тощо: “Звіт про народну освіту в Одеському повіті за 1910 рік”, “Короткий статистико-економічний огляд Одеського повіту за 1912 рік”, “Огляд стану початкової освіти у Таврійській губернії за 1911–1912 роки”. Статистичні дані сприяють достовірності наукових положень дисертаційного дослідження і допомагають зробити логічні висновки.

Найзмістовнішим за фактологічною насиченістю, суб’єктивними оцінками представників різних соціальних верств є німецькомовна преса німецьких та менонітських колоністів Півдня України – “Deutsches Leben”, “Deutsche Rundschau”, “Botschafter”, “Friedenstimme”. Складність та багатогранність цієї групи джерел обумовили використання для її аналізу цілого комплексу методів: системно-хронологічного, проблемно-тематичного, історико-оглядового, структурно-типологічного, жанрово-видового та інших.

Джерельна база дослідження характеризується високим ступенем репрезентативності. Найбільш достовірними є документальні джерела та статистичні дані, менш вірогідні – суб’єктивні спогади та матеріали преси.

Виявлений комплекс джерел дозволяє реконструювати цілісну картину становлення суспільно-політичної та культурно-просвітницької діяльності німецьких і менонтських колоністів Півдня України 1905-1914 років.

Методи дослідження. Методологічна база дослідження обумовлена складністю та багатогранністю предмета дослідження. Перш за все, автором було використано спеціальні джерелознавчі методи: евристичний – пошук і виявлення літератури та джерел; метод оптимізації та актуалізації історичних джерел, їх систематизації та упорядкування за тематичними, структурними, жанровими ознаками. В основу дослідження було покладено теоретико-методологічний підхід до вивчення історичної реальності, який базується на діалектичному принципі пізнання.

Важливу роль у дослідженні відіграв логічний метод, який сприяв чіткому структуруванню як роботи в цілому, так і її окремих складових (розділів, підрозділів тощо). Компаративний метод був необхідним для виділення й порівняння специфічних рис та найбільш характерних проблем, що виникали в німецькому й менонітському соціумах, засобів їхнього вирішення тощо. Метод аналізу історичних подій та явищ використовувався для вивчення окремих аспектів історії німців та менонітів Півдня України. Метод періодизації дав можливість виокремити етапи становлення політичної думки та розгортання політичних процесів у німецькомовному соціумі південних губерній імперії. Проблемно-хронологічний метод дозволив розглянути явища в часовій послідовності, а історико-генетичний – наблизитися до відтворення реальної історії об’єкта дослідження. Використання сукупності вищеназваних методів дає підстави стверджувати, що результати дисертаційної роботи є достовірними та обґрунтованими.

Другий розділ – “Німецькомовне населення Півдня України на виборах до російського парламенту (1906-1912 рр.)” складається з трьох параграфів. В першому з них “Розвиток демократії і гласності в суспільно-політичному житті німецькомовного населення” реконструйовані історичні передумови і перебіг процесів демократизації в російському суспільстві та німецькомовному соціумі в період першої російської демократичної революції та Столипінської реакції. Головною умовою розвитку гласності в означений період стала відсутність цензури. Визначено, що демократичні зміни в країні обумовили відкритість громадського життя німецьких і менонітських колоністів Півдня України. Представники даної етнічної групи вперше отримали змогу на сторінках німецькомовної преси публічно обговорювати політичні події та давати їм оцінку. Поряд з цим, слід відзначити високий рівень законослухняності німецькомовного населення. Політичні дискусії стосувалися лише виборчих кампаній і були спрямовані на підтримку промонархічних партій країни. Рівень гласності німецькомовної преси не переходив встановлені урядом межі, що обумовило добрі стосунки між населенням німецьких та менонітських колоній і владою. Одночасне залучення німецькомовної преси до політичного процесу та суспільного життя обумовило участь німців і менонітів у виборчих кампаніях.

У другому параграфі “Участь німецькомовного населення Півдня України у виборах до І та ІІ Державних дум (1906-1907 років)” здійснено всебічний аналіз загального перебігу виборів до російського парламенту на теренах німецьких та менонітських колоній. З’ясовані особливості формування політичних уподобань німецькомовних виборців та артикуляції їхніх політичних вимог до Державної думи. Участь німецькомовного населення у виборах за умови підтримки легальної партії забезпечило даній групі виборців представництво їх інтересів у парламенті. При цьому майже повністю виключалася можливість політичної підтримки революціонерів чи реакціонерів. Тому політичні симпатії цієї групи населення Півдня України було віддано Німецькій групі “Союзу 17 жовтня”, програма якої найбільш повно відповідала інтересам колоністів. “Південноросійська німецька група Союзу 17 жовтня” користувалася значною популярністю серед німецькомовних виборців. Найбільш важливим для виборців німецької національності, які віддали свої голоси за октябристів, було те, що певна увага у їх передвиборчій програмі відводилася національному питанню. Представником німецькомовних колоністів Півдня України у І Державні думі був депутат від Херсонської губернії І. Мінх.

Політичні результати виборчої кампанії до ІІ Державної думи у німецьких та менонітських колоніях продемонстрували якісні зміни у ставленні уряду до демократичних перетворень у країні. Як за часів першої, так і другої виборчої кампанії менонітська спільнота вирішила ігнорувати вибори й обрала шлях персонального звернення до царя з метою отримання права направляти до парламенту своїх представників, не беручи участі в загальноросійських виборах. Дана політична тактика призвела до часткового гальмування процесів консолідації німецькомовного етносу Півдня України та ускладнила проведення депутатів-колоністів до парламенту.

Проте німці південноросійських губерній взяли участь у других виборах активніше, ніж у 1906 році. Це можна пояснити більш широкомасштабною і професійною агітацією та роз’яснювальною роботою серед німецьких виборців. До складу російського парламенту другого скликання від німецьких колоній Півдня України увійшли Л. Лютц та Т. Центнер.

У третьому параграфі “Німці та меноніти у виборах депутатів ІІІ та IV Державних дум (1907-1912 років)” встановлено, що зміни в законі про вибори від 3 червня 1907 року суттєво вплинули на перебіг виборчої боротьби німецькомовних колоністів. Новий виборчий закон віддавав перевагу дворянам та духовенству. Ці положення нової законодавчої бази суттєво зменшували можливість як прямого представництва німецькомовного населення, так і врахування їх інтересів на законодавчому рівні. З метою розширення представницької бази в Думі колоністи вдалися до тактики переходу із сільської курії до курії міщан. Під час третьої виборчої кампанії німецька та менонітська громадськість вперше усвідомила доцільність захисту загальнонімецьких інтересів. Це було обумовлено тим, що для колоністів, які мали право голосу, розпочався новий етап. Вони почали ставитися до виборів більш відповідально, розуміючи їх важливість для майбутнього. Результати виборів уповноважених від Новософіївської, Хортицької, Ямбурзької, Йозефстальської, Ніколайпільської волостей свідчать, що німці й меноніти переважно обирали на депутатські посади великих землевласників. Так, до ІІІ Державної думи потрапили Г. Бергман (Катеринославська губернія), Г. Гальмас та В.Фальц-Фейн (Таврійська губернія).

Під час виборчої кампанії до ІV Думи політичні уподобання німецькомовного населення змінилися. Значна частина виборців перестала підтримувати октябристів, які виявилися неспроможними ефективно й послідовно відстоювати їхні інтереси в Думі. Колоністи звернули свою увагу на положення програми кадетів та прогресистів, які найбільш повно відповідали їхнім соціальним очікуванням у контексті забезпечення політичних, економічних та етноконфесійних прав. Мешканців колоній насамперед приваблювали ті пункти виборчої програми прогресистів, де мова йшла про стимулювання гармонійного розвитку духовних і матеріальних сил імперії, сільськогосподарської торгівлі, ремесел тощо. Результати виборів до IV Державної думи мали для німців та менонітів вирішальне значення, оскільки на період її діяльності було перенесено розгляд закону щодо обмеження прав купівлі землі німецькими колоністами у прикордонних областях Росії. Зважаючи на це, колоністи південної України мали побоювання, що нормативні положення закону можуть бути поширені й на їхній регіон. Беручи участь у виборчому процесі, німецькі та менонітські колоністи вже були орієнтовані на конкретних кандидатів – колишніх депутатів Державної думи, які зарекомендували себе як досвічені політики та захисники інтересів німецькомовної спільноти. Як наслідок, депутатами IV Думи стали Г. Бергман та Л. Лютц.

Отже, німецькомовна спільнота Півдня України прагнула виключно легітимним шляхом здійснити реформування суспільно-політичного та економічного устрою країни. Виборчі кампанії сприяли артикуляції політичних, соціально-економічних та етноконфесійних вимог колоністів, набуттю ними практичного досвіду політичної боротьби та організаційної консолідації.

Третій розділ – “Культурно-просвітницька діяльність німецького та менонітського населення Півдня України” складається з трьох параграфів. У першому з них “Лютеранські культурно-просвітницькі організації” розкриті головні особливості культурно-просвітницької діяльності німецькомовного населення Півдня України та проаналізовані найгостріші проблеми культурного й просвітницького розвитку колоній лютеран. До лютеранських установ ми відносимо Німецьке товариство освіти Південної Росії, Південноросійське німецьке товариство та Німецьке товариство освіти м. Олександрівська. Керівництво Німецького товариства освіти Південної Росії вперше висунуло гасло про об’єднання в межах культурно-просвітницької діяльності всіх конфесіональних груп. Проте дана пропозиція не була реалізована через традиційно негативне ставлення представників різних конфесій один до одного. Найважливішим завданням даного товариства була турбота про виховання, освіту та духовну просвіту німецького народу. Його діяльність була орієнтована на просвітництво сільського населення німецьких колоній. Багато членів даної організації вийшли з товариства і стали засновниками Південноросійського німецького товариства. Статут останнього мав більш масштабний характер, оскільки, поряд з традиційними завданнями, передбачав об’єднання всіх німців з метою забезпечення їх етноконфесійних особливостей.

Діяльність Німецького товариства освіти м. Олександрівська не обмежувалася лише культурною сферою. Серед інших положень програма товариства передбачала вирішення цілої низки соціально-економічних питань. Незважаючи на окремі прорахунки, діяльність лютеранських культурно-просвітницьких установ сформувала необхідну зразкову базу для католицьких об’єднань з метою розв’язання їх власних культурологічних та освітянських проблем.

У другому параграфі – “Культурно-просвітницький рух серед німців-католиків Півдня України” встановлені специфічні організаційні, ідеологічні особливості католицьких освітніх установ, до яких відносені нами Південноросійське католицьке товариство освіти, Товариство святого Клемента, Зельцьке товариство освіти (перейменоване в 1910 р. у Кучурганське) та Освітнє доброчинне товариство колонії Ландау. Специфіка Південноросійського католицького німецького товариства освіти полягала в тому, що до його складу входили представники духовенства й мирян. Головна мета товариства полягала в об’єднанні католиків Півдня Росії на підставі вирішення проблем виховання молоді, освіти, а також сфери всебічної підтримки окремих професій. Католицька інтелігенція пояснювала необхідність існування Південноросійського католицького товариства освіти небезпекою проникнення ідей соціал-демократії та чорносотенців у деякі німецькі села.

Пріоритетом діяльності Товариства святого Клемента було заснування німецькомовної газети “Deutsche Rundschau“, оскільки періодика розглядалася як найефективніший інструмент здійснення просвітницької роботи серед католицького населення. Метою товариства було підвищення культурного рівня та моральності колоністів у руслі покірності законам держави та протидія соціалістичному вченню.

Успішну діяльність з організації шкіл, читалень та вистав здійснювало Кучурганське товариство освіти. Незважаючи на значні досягнення, його керівникам не вдалося переконати громадськість колоній у необхідності впровадження жіночої освіти в німецьких католицьких колоніях. Кучурганське товариство освіти на останньому етапі свого існування постійно потерпало від фінансових нестатків та зменшення кількості його членів. Це свідчило про зниження зацікавленості громадськості у діяльності товариства. Одна з причин такого положення полягала в тому, що керівництву товариства не вдалося організувати на високому рівні агітаційну й роз’яснювальну роботу та забезпечити збільшення своїх лав.

Ідея жіночої освіти серед німецьких колоністів католицького віросповідання знайшла свою практичну реалізацію у діяльності Освітнього доброчинного товариства Ландау, яке було засновано у 1908 році. Вважаємо, що успішна реалізація проекту створення жіночої школи була обумовлена роз’яснувальною роботою, яку провели представники Кучурганського товариства освіти серед населення католицьких колоній. Тобто католицьке населення було вже певним чином підготовлене до такого радикального кроку у системі католицької початкової освіти. У 1910 році було засновано трикласну жіночу школу, пізніше перетворену на чотирикласну прогімназію. Крім керівництва школою Кучурганське товариство освіти займалося бібліотечною справою, наданням стипендій тощо.

У третьому параграфі – “Деякі особливості менонітських культурно-просвітницьких установ” встановлено, що менонітські товариства якісно, організаційно та ідеологічно відрізнялися від католицьких та лютеранських просвітніх організацій. Найбільш поширеними формами організації просвітніх установ були шкільні товариства, які організовувалися з метою фінансового забезпечення навчальних закладів початкової та середньої освіти. Виходячи з цього, ми назвали такі товариства, зокрема Шонфельдське менонітське шкільне товариство, меценатськими. Меноніти оригінально вирішили питання фінансування шкіл: вони запровадили загальну систему самооподаткування, яка забезпечила постійні фінансові вливання в освітянські проекти. Основним завданням Шонфельдського менонітського шкільного товариства було забезпечення початкової, середньої та вищої освіти. За соціальним складом товариство складалося із землевласників та підприємців, що стало запорукою постійної платоспроможності товариства.

На відміну від меценатських установ, Молочанське менонітське учительське товариство поставило перед собою завдання вдосконалювати професійний рівень, фізичний і матеріальний стан учителів, забезпечення шкіл навчальною літературою, розробкою нових предметів, карт, підручників тощо. Подібні цілі обумовили вузькоспеціалізований спектр засобів їх досягнення: проведення конференцій для вчителів, де читалися доповіді та реферати, заснування бібліотек, які надавали у використання як загальноосвітню, так і педагогічну літературу, організація екскурсій та літнього відпочинку для членів товариства, забезпечення солідарності серед членів організації, уніфікація викладання, заснування пенсійних кас. Молочанське менонітське учительське товариство здійснювало централізовану закупівлю навчальних посібників та підручників для початкових шкіл менонітських громад, взяло участь у підготовці загальноосвітніх курсів для вчителів у Гальбштадті в 1913 році, створило комісію з розповсюдження молодіжної літератури.

Більшість із розглянутих освітніх товариств були закриті або змушені змінити характер своєї діяльності напередодні Першої світової війни, оскільки їхня робота була спрямована на розвиток національної та культурної самобутності німецького і менонітського населення Півдня України, що суперечило внутрішній політиці російського уряду в той період.

За результатами дослідження суспільно-політичної та культурно-просвітницької діяльності німецьких і менонітських колоністів Півдня України (1905-1914 рр.) сформульовано нижченаведені висновки.

Наприкінці 1905 – на початку 1906 років революційні процеси, що охопили Російську імперію, призвели до політизації як російсько-, так і німецькомовного населення Півдня України. За умов проголошення “Маніфестом” 17 жовтня 1905 року свободи слова та гласності на сторінках німецькомовної преси розпочалася активна агітація та роз’яснювальна робота, що мала на меті зорієнтувати німців і менонітів у розмаїтті політичних партій і течій. Аналіз результатів виборів до І Державної думи в районах дисперсного проживання німецьких і менонітських колоністів дозволив установити, що німецькомовні виборці, будучи достатньо політично проінформованими, розуміли необхідність участі у виборах. Проте на даному етапі вони ще не були організаційно та політично консолідовані, оскільки не мали ані досвіду політичної боротьби, ані чітко сформульованої програми політичних, економічних та національних вимог.

Як під час перших, так і других виборів німецькомовна група населення віддавала перевагу правоцентристським партіям. У той час коли менонітські виборці дотримувалися тактики ігнорування виборів, німецькі виборці обрали інший шлях політичної боротьби – об’єднання із загальноросійськими політичними утвореннями. Менонітська спільнота обрала шлях безпосереднього звернення до парламенту, надіславши до нього свою делегацію, яка складалася з представників найбільших менонітських колоній. Метою делегатів було виступити у парламенті, представити