ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

БЄЛЯЄВ Олексій Валентинович

УДК 631.1:635.655

ФОРМУВАННЯ РИНКУ СОЇ ТА ПРОДУКТІВ ЇЇ ПЕРЕРОБКИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.07.02 – Економіка сільського господарства і АПК

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Луганськ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті землеробства УААН

Науковий керівник: доктор економічних наук, старший науковий співробітник,

КАЛІНЧИК Микола Володимирович,

Інститут землеробства УААН, завідувач відділом економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

ЄРМАКОВ Олександр Юхимович,

Національний аграрний університет Кабінету Міністрів

України, професор кафедри аграрної соціології

та розвитку села

кандидат економічних наук, доцент

САВЧЕНКО Василь Дмитрович,

Харківський національний аграрний університет

ім. В.В. Докучаєва, доцент кафедри організації

виробництва та агробізнесу

Провідна установа: Полтавська державна аграрна академія Мінагрополітики України, кафедра менеджменту, м. Полтава

Захист відбудеться 9 березня 2006 р. о 1230 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.841.02 в Луганському національному аграрному університеті за адресою: 91008, м. Луганськ, Луганський національний аграрний університет, к. Г-202.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Луганського Національного аграрного університету за адресою: 91008, м. Луганськ-8, бібліотека Національного аграрного університету.

Автореферат розісланий 6 лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Г. Кальченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У будь-якій країні, незалежно від рівня розвитку її економічного потенціалу, продовольче забезпечення населення є однією з найважливіших соціально-економічних проблем. В Україні питання гарантування продовольчої безпеки країни знаходяться на стадії становлення.

В умовах значного зниження рівня платоспроможного попиту населення в Україні все більше загострюється проблема дефіциту білка в харчуванні людей. Так, у 2004 р. порівняно із 1990 р. обсяги споживання населенням м’яса та м’ясопродуктів скоротилися в середньому на 43,5%; молока і молочних продуктів – на 39,5; яєць – на 19,1; риби та рибних продуктів – на 29,7%, тобто тих продуктів, що містять повноцінний білок тваринного походження.

У свою чергу, поліпшення якості білкового харчування за рахунок продуктів тваринництва потребує докорінної перебудови кормової бази, тобто збагачення раціонів худоби і птиці не тільки протеїном, а й усіма незамінними амінокислотами, вітамінами та мінеральними речовинами.

За таких обставин необхідність дослідження шляхів формування ринку сої та продуктів її переробки набувають для України все більшої актуальності при розв’язанні проблеми дефіциту рослинного та тваринного білка.

Питанням формування й розвитку продуктових ринків присвячені роботи таких учених-економістів: В.Г. Андрійчука, В.І. Богачова, В.І. Бойка, П.І. Гайдуцького, Б.В. Губського, О.Ю. Єрмакова, М.В. Калінчика, Ю.С. Коваленка, В.І. Мацибори, Ю.Ф. Наумова, П.Т. Саблука, В.Д. Савченка, І.Г. Ушачова, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина.

Проблемами виробництва та використання сої в Україні займалось багато вчених, більшість з яких вивчали суто агрономічні питання (Бабич А.О., Заверюхін В.І., Михайлов В.Г. та ін.). Деякі дослідники вивчали світові тенденції ринку сої та продуктів її переробки або вітчизняний ринок ще за радянських часів (Побережна А.А., Поздняков В.Г., Назарова В.А.) або ж окремі питання переробки сої на харчові цілі (Адамень Ф.Ф., Лазарь В.Г., Подобєдов О.В. та ін.).

Водночас, незважаючи на значний потенціал виробництва та переробки сої в Україні, цей ринок перебуває нині лише на стадії становлення, а питання, пов’язані з розвитком цього виробництва та бізнесу у даній сфері, належать до маловивчених.

Потребують поглибленого дослідження теоретико-методичні аспекти формування ринку сої та продуктів її переробки, комплексна оцінка його сучасного стану. Актуальними завданнями нині є розробка стратегії розвитку соєвого підкомплексу на основі гармонізації попиту та пропозиції, оптимізація розміщення посівних площ під соєю, обґрунтування необхідності та конкретних обсягів державної підтримки.

Актуальність проблеми, недостатність вивчення і висвітлення її в економічній літературі, теоретичне і практичне значення питань формування ринку сої зумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи відділу економіки Інституту землеробства за темою: “Розробити наукові основи адаптації еколого-економічних систем землеробства до природного та ринкового середовища” (номер державної реєстрації 0101U003825).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування ефективних механізмів формування ринку сої та продуктів її переробки, а також розробка науково-практичних рекомендацій щодо забезпечення ефективності його функціонування. Реалізація зазначеної мети визначила необхідність вирішення таких завдань:

- узагальнити теоретико-методичні основи формування і функціонування ринку сої та продуктів її переробки;

- здійснити комплексний аналіз сучасного стану, кон’юнктури та особливостей вітчизняного і світового ринку сої та продуктів її переробки;

- дослідити вплив соєвого білка на формування споживчої корзини населення в сучасних ринкових умовах;

- обґрунтувати зони сприятливих природно-кліматичних умов України для розширення площ вирощування сої для збільшення її пропозиції;

- розробити прогноз обсягів пропозиції сої до 2010 р. для внутрішнього і зовнішнього ринків;

- оптимізувати розміщення посівних площ сої з урахуванням сприятливих зон її вирощування та прогнозованого обсягу виробництва;

- розробити пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування ринку сої та продуктів її переробки.

Об’єктом дослідження є процес формування ринку сої та продуктів її переробки в Україні.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти формування ринку сої та продуктів її переробки.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження стали базові положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань розвитку ринку сої та продуктів її переробки.

У процесі виконання дослідження використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: монографічний (у процесі аналізу наукової й спеціальної літератури з досліджуваної проблеми); історичний (для ретроспективного узагальнення поглядів вітчизняних і зарубіжних авторів на поняття “ринок”); абстрактно-логічний метод (для теоретичного узагальнення та формулювання висновків); економіко-статистичний, графічний і порівняльно-екологічний (для оцінки стану і тенденцій ринку сої та продуктів її переробки, а також для обґрунтування зон, придатних для вирощування сої); розрахунково-конструктивний і прогнозування (розрахунки прогнозів кон’юнктури ринку сої та продуктів її переробки) та інші.

Інформаційною базою дослідження були законодавчі акти, постанови уряду, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, дані Державної служби охорони прав на сорти рослин, митної статистики, асоціації “Укроліяпром”, УкрНДПТІ „Агроресурси”, Української асоціації виробників і переробників сої, а також результати особистої практичної роботи і спостережень автора.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного дослідження в дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні, методологічні та практичні засади формування ринку сої та продуктів її переробки в Україні.

Вперше:

- розроблено оптимальний баланс попиту і пропозиції сої в Україні до 2010 р. з урахуванням потреб на корми тваринам та продукти харчування населення залежно від його сукупних доходів;

- запропоновано методологічний підхід до удосконалення розміщення посівних площ під соєю з урахуванням природно-економічних умов її виробництва й особливостей функціонування ринку сої і продуктів її переробки;

удосконалено:

- методичні засади прогнозування потреби в сої і продуктів її переробки на основі еластичності попиту на продукти харчування залежно від сукупних доходів населення;

- методику визначення зон сприятливих природно-кліматичних умов для вирощування сої на основі розрахунку сумарного балу агрометеорологічних ресурсів з використанням коригуючого коефіцієнта;

набули подальшого розвитку:

- теоретичні положення формування і функціонування ринку сої та продуктів її переробки шляхом визначення його особливостей, чинників, що впливають на формування попиту та пропозиції, а також складу учасників і взаємовідносин між ними в процесі здійснення купівлі-продажу насіння сої і продуктів її переробки;

- встановлено залежність обсягів реалізації продуктів із сої від цін на альтернативні товари, а також дослідження впливу соєвого білка на формування споживчої корзини населення в сучасних умовах;

- обґрунтовано шляхи підвищення ефективності функціонування ринку сої та продуктів її переробки, що передбачають надання державної підтримки товаровиробникам і переробникам сої за рахунок створення сприятливої фінансово-кредитної, цінової та страхової політики, а також поліпшення якості й безпечного споживання продукції соєвого підкомплексу завдяки удосконаленню законодавчої бази.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування розроблених рекомендацій при визначенні стратегії розвитку виробництва сої, підвищення ефективності функціонування ринку сої та продуктів її переробки в Україні. Запропонований методичний підхід удосконалення розміщення посівних площ під соєю з урахуванням природно-економічних умов виробництва та особливостей функціонування ринку сої і продуктів її переробки може бути рекомендовано до застосування при опрацюванні галузевої програми “Соя – 2010 р.”.

Визначення прогнозних рівнів попиту і пропозиції сої та продуктів її переробки, а також обґрунтування можливих каналів реалізації соєвої олії були використані асоціацією “Укроліяпром” при складанні перспективних планів розвитку соєвого підкомплексу (довідка № 15-07/34 від 10.02.05).

Результати, одержані при дослідженні впливу цін альтернативних товарів на формування попиту на продукцію переробки сої, зокрема соєвого текстурату, а також запропонована методика розподілу витрат на переробку сої з урахуванням кормової цінності соєвого шроту, мають практичне значення і впроваджувались на соєвій фабриці “Агропрод” (довідка № 10-06/78 від 25.05.04).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дослідження, викладені в дисертаційній роботі, є самостійними розробками і пропозиціями автора. Особистий внесок дисертанта полягає в опрацюванні науково-практичних заходів підвищення ефективності формування і функціонування ринку сої та продуктів її переробки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідались на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Облік і контроль в управлінні підприємницькою діяльністю” (Кіровоград, 2005 р.); науковій конференції молодих вчених “Проблеми сучасного землекористування” (Чабани, 2003 р.); на міжнародній науково-практичній конференції Луганського державного аграрного університету (м. Луганськ, 2002 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження автором опубліковано сім наукових праць загальним обсягом 1,7 д.а., з них чотири обсягом 1,1 д.а. у фахових виданнях. Опубліковані праці підготовлені особисто здобувачем без співавторів.

Обсяг і структура дисертації. Основний зміст роботи викладений на 159 сторінках комп’ютерного тексту. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел із 168 найменувань. Робота містить 32 таблиці, 32 рисунки, 17 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертаційної роботи обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, предмет і об’єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та їх публікацію.

У першому розділі – “Теоретико-методичні основи формування ринку сої та продуктів її переробки в Україні” розкрито суть ринку як економічної категорії, доповнено теоретичні положення формування ринку сої та продуктів її переробки шляхом визначення його особливостей, складу і взаємин учасників ринку, встановлено основні чинники, що впливають на формування попиту та пропозиції на ринку продуктів із сої, розглянуто і доповнено методичні підходи щодо прогнозування попиту на сою та продукти її переробки.

Складність і багатоаспектність формування та функціонування ринку зумовлює різноманітність поглядів щодо поняття „ринок” і його суті, наведених у багатьох літературних джерелах, узагальнивши які слід навести два трактування поняття “ринок” – у вузькому та широкому розуміннях.

У вузькому розумінні ринок – це місце безпосереднього здійснення обмінних операцій, група людей, які здійснюють торгівлю. У широкому розумінні ринок – це складне економічне утворення, що, з одного боку, забезпечує обіг певних товарів або послуг, а з іншого – це сукупність відносин між покупцями (представниками попиту) та продавцями (представниками пропозиції), залученими у процес купівлі-продажу товарів або послуг відповідно до законів товарного виробництва та грошового обігу.

Незважаючи на велику кількість і різноманітність ринків, найважливішим є продовольчий ринок, оскільки лише його продукція забезпечує існування людства. Ринок сої – це складова ринку продовольства, що являє собою сукупність економічних відносин між суб’єктами господарювання, за допомогою яких здійснюється купівля-продаж сої та продуктів її переробки, відповідно до законів ринкової економіки.

У процесі просування сої від виробника до споживача беруть участь різні підприємства й організації соєвого підкомплексу, сукупність яких характеризує організаційно-технологічну структуру соєвого ринку, яка відзначається різноманіттям форм господарювання і власності (рис. 1).

Різноманітна гама використання продуктів переробки сої як на кормові, так і харчові цілі приводить до того, що один і той же продукт може бути як альтернативним, так і супутнім для продукції переробки сої. Наприклад, відповідно до закону попиту, збільшення цін на м’ясо приводить до зменшення його споживання, а це, у свою чергу, знижує попит на корми в галузі тваринництва, де як один із компонентів комбікормів використовують соєвий шрот. Водночас при зменшенні попиту на м’ясо зростає споживання продуктів глибокої переробки сої (текстуратів, концентратів, ізолятів), тобто в даному випадку соє- і м’ясопродукти є альтернативними товарами.

Основні чинники, що впливають на формування попиту на ринку сої та продуктів її переробки, такі: а) потреба тваринництва у високобілкових, збалансованих кормах; б) ціни альтернативних та супутніх товарів (м’ясо, молоко, олія тощо); в) платоспроможність населення; г) смаки, уподобання та звички населення ("мода" на здорове харчування, Пасхальний та Різдвяний пости).

Пропозиція сої та продуктів її переробки формується під дією таких вагомих факторів: а) зміна ресурсних цін. Зростання цін на мінеральні добрива зменшує пропозицію на сою; б) зміна технологій. Впровадження нової технології переробки сої на харчові цілі сприяє збільшенню пропозиції, наприклад, на соєві текстурати; в) зміна податків і дотацій. Щорічна компенсація сільгосптоваровиробникам за посіяну сою, а також компенсація з держбюджету за насіння сої високих репродукцій зумовлюють збільшення обсягів виробництва і, відповідно, пропозиції на соєві боби; г) зміни цін на інші товари. Зниження закупівельних цін на білкові інгредієнти комбікормів призводить до збільшення пропозиції соєвого шроту; д) зміна кількості постачальників. Збільшення кількості підприємств, що переробляють сою, сприяє збільшенню пропозиції продуктів її переробки.

Стратегія державного регулювання ринку сої та продуктів її переробки має ґрунтуватися на прогнозі його кон’юнктури. Прогнозні розробки повинні виявити у всьому ланцюзі ті ланки причинно-наслідкових зв’язків, які можуть призвести до небажаних наслідків і повинні стати об’єктами державного регулювання.

Використання сої, як кормової культури, передбачає методичні підходи щодо прогнозування обсягів її виробництва та переробки на основі коефіцієнтів еластичності споживання населенням продуктів харчування залежно від їх сукупних доходів. З цією метою розробляється прогноз попиту населення на продукти харчування тваринного походження на певний період з подальшим визначенням необхідної кількості худоби для задоволення цього попиту. За умови прийнятої рецептури комбікормів, що містять соєвий шрот, та їх витрат на виробництво 1 тонни продукції, визначають потребу в соєвому шроті, який потім за допомогою відповідного коефіцієнта переводять у необхідну кількість зерна сої.

При розрахунку можливого попиту на сою, крім застосування її як корму для внутрішніх потреб, слід також враховувати можливі обсяги експорту чи імпорту сої та продуктів її переробки, а також використання її на харчові цілі. Крім того, при переробці сої на шрот буде також отримано олію, для якої необхідно передбачати відповідні канали збуту.

У другому розділі – “Сучасний стан і тенденції розвитку ринку сої та продуктів її переробки” розглянуто основні тенденції ефективності виробництва та розвитку світового і вітчизняного ринку сої та продуктів її переробки, розкрито причини, що стримують процеси його становлення в Україні.

З набуттям Україною незалежності можна виділити два етапи становлення виробництва сої: 1991-1996 рр. – етап зниження валового збору сої від 135 до 15 тис. тонн, у середньому за рік на 35,3%, що зумовлено посиленням кризових явищ у сільському господарстві; 1997-2004 рр. – етап стрімкого нарощування обсягів виробництва сої. При майже незмінній врожайності посівні площі під соєю зростали щороку в середньому на 52,2%, що дало змогу збільшувати валові збори на 53,1% й отримати в 2004 році 363,3 тис. тонн сої при середній врожайності 14,2 ц/га.

На фоні збільшення валових зборів, в Україні спостерігається значне коливання середньої врожайності сої по роках. Так, коефіцієнт варіації врожайності сої за 1991-2004 рр. дорівнював 20%, що свідчить про безсистемне, хаотичне вирощування сої в районах із різними природно-кліматичними умовами, що призводить до низької якості зерна, неефективного витрачання матеріально-технічних та трудових ресурсів. Наприклад, у США, де приділяють значну увагу розміщенню посівів сої в сприятливих зонах її вирощування, тобто отримують більш стабільнішу врожайність, коефіцієнт варіації дорівнює 7%.

Найкращі фінансові результати від реалізації сої мають господарства, які розташовані в зонах Степу та Лісостепу. Природно-кліматичні умови Полісся не дозволяють вирощувати сою в значних обсягах і високої якості. Саме тому, за останні два роки, в цій зоні за 1 ц товарної сої пропонували найнижчу ціну – 91,1 грн. (табл. 1).

Таблиця 1

Економічна ефективність вирощування сої в Україні за 2003-2004 рр. по зонах

Показник | Полісся | Лісостеп | Степ | По Україні

Урожайність, ц/га | 9,8 | 11,8 | 15,5 | 13,4

Собівартість 1 ц, грн. | 80,7 | 86,5 | 72,1 | 79,4

Середня ціна реалізації, грн/ц | 91,1 | 110,3 | 107,9 | 109,0

Прибуток на 1 ц, грн. | 10,4 | 23,8 | 35,8 | 29,6

Рівень рентабельності, % | 12,8 | 27,4 | 49,8 | 37,2

Майже 38% господарств України, що реалізовували сою в 2004 р., отримали збитки, і лише в 15% рівень рентабельності перевищував 100%. Групування підприємств за площею посіву сої підтвердило, що господарства, які вирощували її на площах до 100 га, витрачали на 1 ц 83,4 грн. і мали рівень рентабельності 7,5%, відповідно великі сільськогосподарські підприємства одержали рентабельність на рівні 36,9% з виробничими витратами на 1 ц сої 69,4 грн. Найвищу ціну реалізації 1 ц сої (140-167 грн.) у 2004 р. пропонували ті господарства, що реалізовували сою великими партіями – по 2200-2800 ц.

Щодо товарності зерна сої, то із 1319 сільськогосподарських підприємств, що вирощували сою у 2004 р., 77% мали середню товарність 46,0%. Слід відмітити, що 443 господарства (33,6% загальної кількості) у 2004 році взагалі не реалізовувало вироблену сою. Ці дані свідчать про напівнатуральний характер використання сої. Тобто близько 50% валового збору сої використовується в господарствах на власні потреби (насіння, корми). Ці обсяги сої переробляють в господарствах без дотримання технологічних норм, що призводить до зниження якості продуктів її переробки (шрот, олія).

За 1995-2004 рр. Україна експортувала 117,3 тис. тонн сої на загальну суму 26,4 млн. доларів США. Низький рівень експортних цін був зумовлений, насамперед, низькою якістю зерна сої, а також спільною цінознижуючою політикою західних трейдерів. Вищі ціни можна було отримати за сою у випадку постачання її великими партіями, на що в сучасних умовах українські фірми-посередники не спроможні. Внаслідок різниці в цінах за період 1995-2004 рр. Україна втратила від експорту сої близько 5,7 млн. доларів США.

На відміну від соєвої олії набагато вищим попитом на вітчизняному ринку сої користується соєвий шрот. Але невеликі обсяги виробництва соєвого шроту (близько 90 тис. тонн за останні роки) не дають можливості задовольняти внутрішній попит на нього галузей птахівництва та свинарства, що призводить до збільшення останнім часом імпорту соєвого шроту.

Слід відмітити, що для світового ринку, на якому імпортні операції із соєвим шротом сягають 40-46 млн. тонн на рік, обсяги постачання шроту до України є занадто низькими. Саме тому ціни, за якими імпортувався соєвий шрот до нашої країни, були вищими за світові. Наприклад, у 1995-2004 рр. Польща імпортувала майже 10637 тис. тонн соєвого шроту за середньою ціною 242 дол./т, а Україна за цей же період 490 тис. тонн за ціною 280 дол./т. За рахунок різниці в цінах у 1995-2004 рр. Україна втратила 16,2 млн. доларів США.

Впродовж 1995-2004 рр. в Україну було імпортовано майже 7549 т соєвої олії. Невеликі обсяги імпорту соєвої олії пояснюються, насамперед, великими ставками ввізного мита, а також складністю позиціювання соєвої олії на вітчизняному ринку. Для українських споживачів соєва олія є нетрадиційним продуктом.

Ціни, за якими соєву олію імпортували до України, суттєво відрізнялися від світових і залежали від обсягів поставок. Наприклад, у 1995-2004 рр. Польща імпортувала 997 тис. тонн соєвої олії за середньою ціною 510 дол./т, а Україна – відповідно 7,6 тис. тонн за ціною 896 доларів за тонну, або вищою майже на 80%.

Крім використання сої в галузі тваринництва на кормові цілі для України залишається найактуальнішим питанням переробка сої на харчові цілі. Основними проблемами, що існують на ринку харчових соєпродуктів, визначено такі: а) потреба переробників у сучасному обладнанні для запровадження нових технологій переробки сої і створення конкурентоспроможної продукції; б) низька якість вітчизняного насіння сої; в) відсутність глибоких досліджень у сфері використання продуктів із сої для харчування дітей та лікування, що значно стримує розширення ринків збуту; г) низька поінформованість цільових споживачів про соєві продукти; д) складність позиціювання соєвої олії.

В дисертаційній роботі на прикладі соєвої фабрики “Агропрод” було досліджено залежність між обсягами реалізації соєвого текстурату та цінами альтернативних товарів через коефіцієнт еластичності. Встановлено, що при зростанні цін на яловичину та свинину на 1% реалізація соєвого текстурату зростає, відповідно на 1,45 і 1,22%. Було також встановлено, що крім цін на м’ясо на реалізацію соєвого текстурату впливали ряд інших факторів, зокрема: Пасхальний та Різдвяний пости, а також періоди анти-соєвої агітації.

У третьому розділі – “Напрями удосконалення формування і функціонування ринку сої та продуктів її переробки” розроблено картосхему сприятливих зон для вирощування сої, здійснено прогноз кон’юнктури ринку сої та продуктів її переробки, обґрунтовано шляхи підвищення ефективності функціонування ринку сої та продуктів її переробки.

Різноманітність поглядів, щодо визначення сприятливих зон для вирощування сої призводить до виникнення ряду протиріч. На основі удосконаленої методики УкрНДПТІ “Агроресурси” нами була розроблена картосхема сприятливих зон за агрометеорологічними ресурсами для вирощування сої на території України (рис. 2).

Замість відносного індексу нами запропоновано розрахунок сумарного балу агрометеорологічних ресурсів, що дало змогу уникати ситуацій, коли два різних за сприятливістю райони мали однаковий бал агрометеорологічних ресурсів.

Як свідчать наші розрахунки, середньорайонний бал урожайності коливається в межах 25-75 і в середньому по Україні складає 46. В свою чергу, середній бал ґрунтового покриву становить 71. Тому, при визначенні сумарного балу агрометеорологічних ресурсів бал урожайності по районах необхідно вирівняти відповідно до балу ґрунтового покриву через корегуючий коефіцієнт, а саме 71/46=1,5. Таким чином, формула буде мати наступний вигляд:

де Бсум – сумарний бал урожайності та ґрунтового покриву;

Бу – бал урожайності;

Бгр – бальна оцінка ґрунту.

За цим показником розраховано бальну оцінку агрометеорологічних ресурсів по районах:

де Багрм – бальна оцінка агрометеорологічних ресурсів;

Бсум – сумарний бал урожайності та ґрунтового покриву району;

Бсум(мах) – максимальне значення сумарного балу урожайності та ґрунтового покриву.

Аналіз свідчить, що за період 1997-2004 рр. найменші трудові витрати на 1 ц сої мали господарства, розташовані в першій та другій зонах (2,54 і 2,37 люд.-год.), в яких було забезпечено найбільший рівень рентабельності виробництва сої (відповідно 36,8 і 22,2%). Слід відмітити, що внаслідок низької якості сої в переважно та недостатньо сприятливих зонах за 1 ц пропонували лише 89,2 та 81,8 грн., що, у свою чергу, призвело до зниження рівня рентабельності (17,7 та -20,6%, відповідно, табл. 2).

Таблиця 2

Економічна ефективність вирощування сої в Україні

по зонах сприятливості агрометеорологічних ресурсів у 1997- 2004 рр.

Зона | Собівар-тість 1 ц, грн. | Середня ціна реалізації, грн/ц | Прибуток на 1 ц, грн. | Рівень рентабель-ності, % | Затрати праці на 1 ц, люд.-год. 2003-2004 рр.

І. Найсприятливіша | 83,85 | 114,72 | 30,87 | 36,8 | 2,54

ІІ. Сприятлива | 90,22 | 110,26 | 20,04 | 22,2 | 2,37

ІІІ. Переважно сприятлива | 75,78 | 89,17 | 13,39 | 17,7 | 3,67

IV. Недостатньо сприятлива | 102,92 | 81,67 | -21,25 | -20,6 | 4,05

Обсяги виробництва сої повинні корелювати з реальними потребами населення країни у продуктах харчування. Для того, щоб встановити необхідні обсяги виробництва сої на майбутнє (у нашому випадку – 2010 р.), насамперед необхідно визначити рівень її споживання на кормові цілі. З цією метою нами розроблено прогноз попиту населення України на продукти тваринного походження у 2010 р. завдяки коефіцієнтам еластичності залежно від доходів кожного жителя з подальшим визначенням необхідного поголів’я худоби для задоволення цього попиту, для годівлі якої буде використовуватися соя.

Після перерахунку продуктів на молоко та м’ясо обсяги споживання у 2010 р. становитимуть: молоко – 14241,4 тис. тонн, м’ясо – 2707,4 тис. тонн (в живій масі – 3558 тис. тонн), яйця – 12227 млн. шт. Виходячи із затрат 1 тонни комбікорму на виробництво 1 тонни продукції, потреба в соєвому шроті становитиме 1,46 млн. тонн, або 1,82 млн. тонн сої на рік.

Використовуючи коефіцієнти еластичності, нами було розраховано прогнозне споживання основних продуктів харчування, що містять білок. Враховуючи вміст білка в цих продуктах, визначили середньодобове споживання білка по окремих групах населення за середньомісячними сукупними доходами. За нашими розрахунками майже 40% населення України (близько 19,6 млн.) буде споживати в середньому за добу лише 68,4 г білка, тобто дефіцит становитиме близько 30%.

Отже, за рік для 19,6 млн. людей дефіцит білка становитиме приблизно 225 тис. тонн. Враховуючи, що соя в середньому містить 38-39% білка, то гіпотетично можна підрахувати, що для усунення дефіциту в 2010 р. необхідно переробити близько 580 тис. тонн зерна сої на харчові цілі. Дана пропозиція розрахункова і не спрямована на забезпечення повсюдного впровадження сої, але її локальна реалізація в ряді регіонів дасть змогу послабити соціальне навантаження при різкому зниженні виробництва і споживання тваринного білка з мінімальними витратами та постачанні рослинного білка з високою поживною цінністю.

За даними експертів Україна може експортувати близько 450 тис. тонн сої, тому з урахуванням створення насіннєвого фонду, обсяги виробництва сої в 2010 р. можуть досягти близько 3,0 млн. тонн.

Використовуючи дані про площі ріллі всіх сільськогосподарських підприємств, включаючи фермерські господарства, а також розраховані бали агрометеорологічних ресурсів, визначили найсприятливіші регіони, які є найбільш перспективними для розширення посівних площ під соєю. При оптимістичному прогнозі включали райони, що мають бал сприятливості агрометеоресурсів понад 73; при песимістичному – понад 68 (табл. 3). За рекомендованих параметрів розміщення посівів сої вміст білка і олії, в середньому, може становити: 37,8% та 21,9% відповідно.

Таблиця 3

Прогнозні параметри структури посівних площ під соєю у 2010 році

Область | Оптимістичний прогноз | Песимістичний прогноз

Посівні площі | Урож-ть, ц/га | Вал. збір, тис. тонн | Посівні площі | Урож-ть, ц/га | Вал. збір, тис. тонн

тис. га | % | тис. га | %

У к р а ї н а, всього | 1288,4 | 100,0 | 23,5 | 3021,6 | 1744,7 | 100,0 | 17,3 | 3016,7

Житомирська | - | - | - | - | 20,0 | 1,1 | 14,5 | 29,0

Закарпатська | 5,5 | 0,4 | 29,7 | 16,3 | 6,1 | 0,3 | 18,1 | 11,0

Ів.-Франківська | - | - | - | - | 2,1 | 0,1 | 13,0 | 2,7

Львівська | 4,3 | 0,3 | 16,7 | 7,2 | 26,1 | 1,5 | 15,4 | 40,2

Чернігівська | 18,0 | 1,4 | 16,8 | 30,2 | 61,5 | 3,5 | 13,9 | 85,5

Разом по зоні Полісся* | 27,8 | 2,2 | 19,3 | 53,8 | 115,8 | 6,6 | 14,5 | 168,5

Вінниця | 180,7 | 14,0 | 24,5 | 442,7 | 225,3 | 12,9 | 17,9 | 403,3

Київська | 142,8 | 11,1 | 25,4 | 362,7 | 163,9 | 9,4 | 19,6 | 321,2

Полтавська | 235,1 | 18,2 | 30,9 | 726,5 | 265,9 | 15,2 | 22,1 | 587,6

Сумська | 69,5 | 5,4 | 16,8 | 116,8 | 79,9 | 4,6 | 14,1 | 112,7

Тернопільська | - | - | - | - | 22,9 | 1,3 | 12,0 | 27,5

Харківська | 184,1 | 14,3 | 17,9 | 329,5 | 257,7 | 14,8 | 14,5 | 373,7

Хмельницька | 41,7 | 3,2 | 19,4 | 80,9 | 60,5 | 3,5 | 15,3 | 92,6

Черкаська | 185,7 | 14,4 | 22,0 | 408,5 | 194,4 | 11,1 | 16,5 | 320,8

Чернівецька | 22,5 | 1,7 | 23,5 | 52,9 | 26,5 | 1,5 | 17,9 | 47,4

Разом по зоні Лісостепу | 1062,1 | 82,4 | 23,7 | 2520,5 | 1297,0 | 74,3 | 17,6 | 2286,7

Дніпропетровська | 136,8 | 10,6 | 23,5 | 321,5 | 188,3 | 10,8 | 18,0 | 338,9

Кіровоградська | 61,7 | 4,8 | 20,4 | 125,9 | 143,6 | 8,2 | 15,5 | 222,6

Разом по зоні Степу | 198,5 | 15,4 | 22,5 | 447,3 | 331,9 | 19,0 | 16,9 | 561,5

* Лісостепові райони областей Полісся

В дисертаційній роботі розглянуто можливі канали збуту соєвої олії (430 тис. тонн), яка буде одержана в результаті переробки сої на шрот. Зокрема, обґрунтовано можливу заміну імпорту пальмової олії на соєву власного виробництва у кількості 100 тис. тонн для внутрішнього споживання. Для решти соєвої олії (330 тис. тонн) найпривабливішим каналом реалізації залишається її експорт.

Ринок сої знаходиться на ранній стадії свого розвитку, тому зараз він потребує відповідних заходів з боку держави для підвищення ефективності його функціонування, а саме: поліпшення якості та безпечного споживання продукції соєвого підкомплексу, а також організація відповідного контролю через удосконалення законодавчої бази; подолання значного розриву між науковими досягненнями та практичним їх застосуванням; державна підтримка товаровиробників і переробників сої фінансуванням, кредитуванням, стимулюванням розвитку страхування посівів; повноцінне інформаційне забезпечення учасників ринку; розвиток біржової торгівлі.

ВИСНОВКИ

Отримані результати теоретичних і практичних аспектів формування ринку сої та продуктів її переробки дали змогу зробити такі висновки:

1. Ринок сої – це складова ринку продовольства із сукупністю економічних відносин між суб’єктами господарювання, за допомогою яких здійснюється купівля-продаж сої та продуктів її переробки відповідно до законів ринкової економіки.

Характерними особливостями вітчизняного соєвого ринку є: тісний зв’язок із ринком тваринницької продукції від супутнього (у вигляді кормів) до конкуруючого (у вигляді харчових соєвих білків); найбільшим попитом на ринку продуктів переробки сої користується шрот, а не олія; складність позиціювання соєвої олії, яка є не традиційним продуктом для українського споживача; недостатня і суперечлива поінформованість споживачів щодо продуктів глибокої переробки сої (текстуровані білки, борошно тощо).

2. За період 1991-1996 рр. валові збори сої в Україні зменшились порівняно з раніше досягнутими рівнями у шість разів і знизилися до рекордно низького показника – 15,3 тис. тонн. Лише починаючи з 1998 року намітилася чітка тенденція до розширення посівних площ під соєю, які в 2004 р. досягли 256,3 тис. га, а валові збори становили 363,3 тис. тонн із середньою урожайністю 14,2 ц/га. На фоні збільшення валових зборів сої простежуються значні коливання врожайності по роках, що свідчить про хаотичне вирощування сої на всій території України.

3. Аналіз свідчить, що низька концентрація виробництва сої призводить до збільшення виробничих витрат у розрахунку на 1 ц сої і, відповідно, до низького рівня рентабельності. Розпорошеність виробництва сої не дає змоги формувати великі партії для переробки на потужних заводах, тому останнім часом її переробляють у комбікормових цехах тваринницьких комплексів і птахофабрик, що призводить до зниження якості продуктів переробки і, відповідно, стримує їх експортну привабливість. Низька якість зерна, невеликі обсяги імпорту й експорту сої та продуктів її переробки зумовлюють зниження рівня цін при експортних та підвищення їх при імпортних поставках товарів, внаслідок чого Україна втрачає значні суми коштів.

4. В результаті дослідження залежності обсягів реалізації соєвого текстурату від цін на альтернативні товари через перехресну еластичність встановлено, що при збільшенні цін на яловичину та свинину на 1% реалізація соєвого текстурату зростає відповідно на 1,45 і 1,22%.

За умов збереження наявної тенденції до підвищення цін на високобілкові продукти тваринного походження можна припустити можливість збільшення обсягів споживання соєвого білка, який в сучасних умовах відіграє значну роль при формуванні споживчої корзини найбіднішої частини населення. Соєвий білок дешевший від тваринного у 4,7-7,0 разів залежно від виду м’яса. При цьому економія грошових коштів при споживанні мінімального набору деяких продуктів із пропорційною заміною 30% соєвим білком становить 19,5%. Найбільша економія спостерігається при споживанні м’яса та риби (23,7 та 24,2% відповідно).

5. При визначенні зон сприятливих природно-кліматичних умов для вирощування сої доцільно замість відносного індексу (К) застосовувати сумарний бал агрометеорологічних ресурсів з використанням коригуючого коефіцієнта, що дає змогу об’єктивніше виділяти зони оптимального розміщення сої, а також уникати ситуації, коли два різних за сприятливістю райони мають однаковий бал агрометеорологічних ресурсів. Визначення зон сприятливості для вирощування сої за удосконаленою методикою підтвердило, що в найсприятливішій та сприятливій зонах (райони Лісостепу, Прикарпаття та північного і центрального Степу) за період 1997-2004 рр. було одержано показники найменших трудових затрат на 1 ц сої, а також найвищий середній рівень рентабельності виробництва (36,8 і 22,2%). Внаслідок низької якості зерна сої в переважно та недостатньо сприятливих зонах (райони Південного Степу та Полісся) за 1 ц виручено лише 89,2 та 81,8 грн., що призвело до зниження рівня рентабельності (17,7 та -20,6% відповідно).

6. Виробництво сої в Україні до 2010 р. необхідно довести до 3,0-3,1 млн. тонн. Прогнозування обсягів виробництва сої та її переробки здійснено залежно від еластичності попиту на продукти тваринництва з урахуванням використання сої на харчові цілі та кон’юнктури зовнішнього ринку. Потреба в грошових ресурсах для вирощування сої може становити 1712,9-2332,8 млн. грн. Нарощування обсягів виробництва сої до прогнозних параметрів дасть змогу переробляти її великими партіями на спеціалізованих заводах, що значно поліпшить якість продуктів переробки сої і відмовитись в майбутньому від імпорту. Вирощуючи екологічно чисту та генетично не модифіковану сою, Україна забезпечить конкурентні переваги на світовому ринку, що дасть можливість експортувати 450 тис. тонн товарної сої та 330 тис. тонн соєвої олії. Грошові надходження при цьому можуть становити близько 276 млн. доларів США.

7. Згідно з песимістичним та оптимістичним прогнозами середня урожайність сої може коливатися від 17,3 до 23,5 ц/га. Для отримання 3 млн. тонн зерна сої посівні площі необхідно розширити відповідно до 1,7-1,3 млн. га, при цьому до зони розміщення посівів сої нами включено райони, які мають бал сприятливості агрометеоресурсів понад 73; при песимістичному – понад 68. Запропонований підхід, з урахуванням розміщення сої в сівозміні (20%), дасть змогу районувати її виробництво в найбільш сприятливих ґрунтово-кліматичних умовах, а саме в зоні Лісостепу – 1060-1300 тис. га; Степу – 200-330 тис. га; Полісся – 28-115 тис. га. За цих умов найповніше використовуватиметься біокліматичний потенціал окремих регіонів, нарощуватиметься та стабілізуватиметься виробництво сої з мінімальними сукупними затратами із середнім вмістом білка 37,8%, олії – 21,9%.

Розширення посівних площ під соєю на перспективу можливе за рахунок деякого скорочення посівів озимої пшениці, кормових і технічних культур. При зменшенні у сівозмінах площ під соняшником до науково обґрунтованого рівня (8-10%) посівні площі під соєю можна збільшити в зоні Лісостепу на 200 тис. га, Степу – 330 тис. га.

8. Низька якість зерна сої знижує конкурентоспроможність її на зовнішньому ринку і зменшує економічну мотивацію для вітчизняних переробних підприємств. Заходи щодо гарантування продовольчої безпеки країни мають передбачати розв’язання проблеми забезпечення не лише високої якості, а й безпеки продуктів харчування для населення.

Поліпшення якості та безпеки продукції соєвого підкомплексу, а також організація контролю за нею потребує першочергових дій, а саме: нарощування потужностей діючих підприємств з переробки сої за рахунок їх реконструкції і технічного переоснащення, насамперед тих, що розташовані в зоні гарантованого виробництва сої; контроль з боку підприємств за дотриманням технологічної дисципліни при виробництві й переробці сої; гармонізація національних стандартів з міжнародними щодо методів визначення показників якості насіння сої та продуктів її переробки; затвердження й атестація відповідних методик визначення не лише вмісту, але і кількості генетично-модифікованих (ГМ) організмів у продукції; визначення гранично