КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

БЛАГУТА Роман Ігорович

УДК 343.915+343.971+159.922.763

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОФІЛАКТИКИ

ДЕЛІНКВЕНТНОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ

Спеціальність: 19.00.06 - юридична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Науковий керівник

доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України

Максименко Сергій Дмитрович,

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, директор

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри теорії держави і права

кандидат психологічних наук, доцент

Лазоренко Борис Петрович,

Інститут соціальної та політичної психології АПН України, докторант

Провідна установа – Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться “23” березня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ, МВС України (03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ, МВС України (03035, м. Київ, Солом’янська пл., 1)

Автореферат розісланий “23” січня 2006 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради |

Л.І. Казміренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Протидія злочинності, зокрема, злочинам, що посягають на права, свободи і законні інтереси громадян, розглядається в теперішній час як один із пріоритетних напрямів внутрішньої політики України. Її засади визначені Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженою Указом Президента України від 25 грудня 2000 p. № 1376. Програма покликана забезпечувати протидію злочинності, зокрема, шляхом посилення профілактичного впливу на різні категорії громадян, особливо проблемною серед яких є неповнолітні правопорушники.

Попередження делінквентної поведінки підлітків є актуальним для всіх країн. За даними міжнародних організацій, кількість молодих людей, які вчиняють правопорушення, неухильно зростає. Так, на долю молоді до 18 років у США їх припадає понад половина (Parker, Garbarino, Sebes & Schellenbac, 1999). Можна з упевненістю стверджувати, що цей відсоток в Україні не менший.

Зусилля юридичної науки та правоохоронних органів дають певні наслідки, але ситуація, на жаль, має тенденцію до погіршення. Отже, є сенс говорити, по-перше, про необхідність ретельного аналізу кримінально-правових аспектів даної проблеми. З іншого боку, відомо, що делінквентність викликається різними причинами, як соціальними, так і власне психологічними. Ці причини не можна розглядати окремо, оскільки вони є взаємообумовлюючими: вікові психологічні особливості, що конкретизуються в індивідуальних варіантах розвитку кожної молодої людини, спричиняють деякі тенденції поведінки, які, “зустрічаючись” із соціальними особливостями, породжують делінквентність. Так, природній нахил підлітків до ризику, отримання гострих почуттів та експериментування над собою не прямо зумовлюють появу делінквентності, а можуть її зумовити, якщо особа попадає у відповідне оточення. Оскільки соціально-психологічний і психологічний аспекти є дуже вагомими чинниками виникнення делінквентності, їх необхідно враховувати і в профілактичній та корекційній роботі з підлітками.

Вивчення проблем підліткового віку, яким присвячені праці М.А. Алемаскіна, Л.С. Виготського, Л.І. Казміренко, І.С. Кона, М.В. Кости-цького, О.Є. Лічка, В.М. Оржеховської, К.О. Савонько, С.А. Тарарухіна, Д.І. Фельдштейна та ін. свідчить, що підлітковий вік, насичений бурхливими біологічними зрушеннями і, як наслідок, сповнений протиріччями, невпевненістю та прагненням довести свою приналежність до світу дорослих, зумовлює формування відчуття незахищеності, „відкритості” перед негативними зовнішніми впливами.

Психології делінквентності, інших форм девіантної поведінки присвячені численні психологічні та педагогічні дослідження, як вітчизняні, так і зарубіжні (Л. Берковітц, Дж. Боулбі, Н. Вайзман, Р. Кассенбаум, В.Т. Кондратенко, Д. Райт, А.А. Реан, Н.Ю. Максимова, В.О. Татенко та ін.). Вчені розглядають зв’язок делінквентності з індивідуально-психологічними і віковими особливостями індивіда, досліджують вплив на делінквентність способів організації життєдіяльності, шкільного виховання тощо. Окремо вивчаються можливості психологічної корекції делінквентності (А. Бандура, С.Д. Максименко, В.М. Синьов, І.А. Фурманов, С.І. Яковенко та ін.).

Слід зазначити, що однією з причин формування схильності до делінквентної поведінки є відсутність належного соціально-правового захисту неповнолітніх: недоліки в роботі правоохоронних органів, недостатнє та несвоєчасне реагування на вчинені аморальні й протиправні дії та їх подальше попередження. Тому показник делінквентності в певному сенсі є відображенням стану правопорядку й законності у державі.

Об’єктивні та суб’єктивні чинники тісно переплітаються один із одним, особливо на рівні практики. Наприклад, зрозуміло, що особа з дисгармонійним розвитком, із послабленими індивідуальними можливостями є більш вразливою, тому повинна стати об’єктом особливої уваги з боку держави та суспільства. Отже, завдання профілактики делінквентності не можуть бути реалізовані лише шляхом впливу на конкретного індивіда, обов’язковою умовою є належне соціально-правове забезпечення розвитку дітей з боку держави.

Детальний аналіз особистісних властивостей неповнолітніх та існуючої системи соціально-правового захисту дітей в Україні дозволить відповісти на питання – чому настільки поширені правопорушення неповнолітніх, а також розробити методику, що допомогла б їх запобігати. Доцільність поглибленої, комплексної розробки зазначеної проблеми обумовлюється, насамперед, особливою складністю самого об’єкта дослідження. Проблема також полягає, на наш погляд, в тому, що зусилля педагогів та психологів лише незначною мірою впливають на кримінально-правову статистику. Тому наше дослідження спрямовується на вивчення можливостей поєднання кримінально-правового та психологічного аспектів вирішення проблеми делінквентності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота за темою дослідження виконувалась відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України з реалізації Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 p. № 1376, Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексна розробка юридико-психологічних засад профілактики і корекції делінквентної поведінки неповнолітніх. Відповідно до мети дослідження поставлені наступні завдання: проаналізувати та узагальнити вітчизняні та міжнародні правові акти у сфері протидії протиправній поведінці неповнолітніх та надати пропозиції щодо профілактики, попередження та корекції їх делінквентності; визначити чинники делінквентності неповнолітніх, з’ясувати причини формування схильності особи до делінквентності; розробити та апробувати спеціальну комплексну процедуру вивчення підлітків для упереджуючого встановлення їх схильності до делінквентної поведінки; визначити напрями, форми та методи попередження делінквентної поведінки підлітків; обґрунтувати та здійснити апробацію системи правових та психологічних заходів, спрямованих на профілактику та корекцію явища, що досліджується.

Об’єкт дослідження: делінквентність неповнолітніх як юридико-психологічна проблема.

Предмет дослідження: юридико-психологічні чинники профілактики делінквентної поведінки неповнолітніх.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять принципи та категорії діалектико-матеріалістичного пізнання соціальних явищ та процесів і основані на ньому загальнонаукові та спеціальні методів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі гуманітарних, у тому числі й юридичних наук. Поряд із системним, функціональним, логіко-юридичним, математико-статистичним методами, що використовувались для дослідження причин та особливостей делінквентної поведінки неповнолітніх, у роботі використовувались метод системного аналізу правових норм, який дозволив усвідомити зміст норм які регламентують статус неповнолітніх та особливості попередження протиправної поведінки з їх боку; порівняльно-правовий який застосовувався в процесі порівняння конституційних, адміністративних, кримінальних норм України та низки міжнародно-правових актів, що дало можливість внести конкретні пропозиції в проекти законодавчих актів які регламентують попередження правопорушень з боку неповнолітніх. З урахуванням специфіки мети та завдань дослідження, застосовані методи психологічних досліджень: анкетування, бесіда, спостереження, інтерв’ювання, експертна оцінка, тестування які застосовувались з метою психологічного вивчення, діагностики та аналізу схильності неповнолітніх до делінквентної поведінки, а також в процесі розробки та експериментального впровадження програми індивідуальної профілактики делінквентності підлітків.

Правову базу дослідження складають Конституція України, закони та постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини в сфері попередження злочинів, вчинюваних неповнолітніми, чинні відомчі нормативні акти та інструктивні документи МВС України.

Емпіричну базу дослідження складають результати: аналізу статистичних даних та аналітичних матеріалів МВС України з питань делінквентної поведінки неповнолітніх та вивчення матеріалів 359 кримінальних справ, розглянутих судами Львівської області протягом 2002-2004 рр. (р.1.1 та 2.2); опитування 250 учнів 8-10 класів загальноосвітніх шкіл, які перебували на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх МВС України (контрольну групу склали 116 школярів без ознак делінквентної поведінки), тестування 192 делінквентних підлітків у віці 15-18 років, дослідження автобіографії, підготовленої тими ж підлітками (р. 2.2 та 2.3); опитування 92 вчителів та 72 працівників міліції щодо напрямів та методів профілактики правопорушень неповнолітніх (р. 3.1); експертного оцінювання цими ж групами респондентів щодо переліку якостей та властивостей, що спричиняють делінквентну поведінку (р. .2); формуючого експерименту (експериментальна група – 37 психічно здорових неповнолітніх правопорушників; контрольна група – 44 учні 10 кл. загальноосвітньої школи, р. 3.2).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за харак-тером і змістом розглянутих питань дисертація є одним з перших самостійним, комплексним юридично-психологінчим дослідженням проблем профілактики делінквентності неповнолітніх.

Проведене дослідження дозволило сформулювати наступні положення, котрі відповідають вимогам наукової новизни:

Вперше: обґрунтуванні юридико-психологічного підходу до вивчення делінквентності неповнолітніх та моделі профілактики делінквентної поведінки; наданні психологічної характеристики феномену агресії як детермінанти делінквентної поведінки підлітків.

Набули подальшого розвитку: розробка та апробація комплексної процедури психологічної діагностики делінквентності неповнолітніх; визначення напрямів, форм та методів попередження делінквентної поведінки неповнолітніх.

Практичне значення одержаних результатів: виділені складові основних груп чинників ризику делінквентної поведінки у підлітків (біологічних, індивідуально-типологічних та соціальних) і надана їх психологічна характеристика; запропонований та апробований інструментарій для виявлення схильності до делінквентної поведінки на ранніх її етапах; визначене рейтингове співвідношення оціночних суджень підлітків-делінквентів (домінування оціночних суджень, що ґрунтуються на емоційних відносинах, значна вираженість утилітарно-практичних основ оціночних суджень, прагнення будувати свою поведінку на основі норм, заданих ззовні); розроблена та впроваджена навчально-профілактична програма „Психолого-педагогічні проблеми агресивної поведінки підлітків”.

Одержані результати та рекомендації можуть використовуватися при розробці заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ і громадськості із попередження злочинів, вчинюваних неповнолітніми; для підвищення кваліфікації працівників міліції та вчителів загальноосвітніх шкіл; у психодіагностичній, психопрофілактичній та психокорекційній діяльності практичних психологів загальноосвітніх та спеціальних навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на розширених засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України, кафедри юридичної психології та міжкафедральному семінарі Національної академії внутрішніх справ України.

Основні положення дослідження викладені на наукових конференціях: “Актуальні проблеми профілактики злочинності та правопорушень серед неповнолітніх” (22-23 листопада 2002 р., м. Львів), “Взаємодія слідчих і експертів у процесі боротьби зі злочинністю: проблеми та шляхи подолання” (24-25 січня 2003р., м. Львів) “Механізм правового регулювання у правоохоронній та правозахисній діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (30 квітня 2004 р., м. Львів), “Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ” (30 вересня 2004 р., м. Львів), “Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності” (22 жовтня 2004 р., м. Львів). “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи України” (10 червня 2005 р., м. Львів).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 10 публікаціях, в тому числі – 4 статті у провідних фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подається загальна характеристика роботи: обґрунтовується актуальність теми дослідження; визначається ступінь її наукової дослідже-ності, об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження; його методологічна, теоретична основа. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наводяться відомості про емпіричну базу дослідження та апробацію його результатів.

Перший розділ “Делінквентність неповнолітніх як юридико-психологічна проблема” присвячений дослідженню проблем соціальних відхилень в поведінці та особливостей підліткового віку в контексті делінквентної поведінки.

У підрозділі 1.1. “Теоретичний аналіз проблеми соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх”, проаналізувавши погляди провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, автор доходить висновку, що вплив соціальних умов життя дитини на психологічні особливості може виявлятися в тих чи інших формах поведінкових розладів, зокрема, у вигляді девіантної поведінки. При поглибленні девіацій, а також коли поведінкові розлади починають набувати антигромадського характеру і відображати активну деструктивну спрямованість особи, що становить погрозу для людей через порушення правових норм, говорять про делінквентну поведінку як одну з форм девіантної поведінки, що спрямована проти інтересів суспільства в цілому чи особистих інтересів громадян, але не досягає тяжкості злочину.

Окреслено три групи чинників ризику делінквентної поведінки: біологічні, психологічні і соціальні. Ключовими моментами для розуміння біологічної сторони проблеми підліткових криз є процес статевого дозрівання і нестійкість віці різних фізіологічних систем, в першу чергу, – нервової. До основних психологічних чинників, що визначають делінквентну поведінку, відносяться мотиви і потреби. Делінквентна поведінка підлітків детермінується або прагненням задовольнити наявні потреби, або реакцією на фрустрацію значущих потреб. До соціальних чинників, що відіграють значну роль в генезисі девіантної поведінки, слід віднести, насамперед, несприятливі умови оточення і виховання, соціальну нерівність. Морально-етичний чинник девіантної поведінки виражається в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, психології накопичувальності й відчуженні особистості.

У підрозділі 1.2. “Особливості підліткового віку в контексті делінквентної поведінки” на основі вибіркового вивчення матеріалів кримінальних справ визначено кримінологічні характеристики неповнолітніх делінквентів, об’єктивні чинники загострення криміногенної ситуації стосовно неповнолітніх та суб’єктивні чинники, що формують так званий “симтомокомплекс делінквентності”: вікові та індивідуально-психологічні особливості.

Аргументовано, що підлітковий вік сам по собі є значним девіантним чинником у житті неповнолітнього. Розкрито взаємозв’язок негативних властивостей різних типів темпераменту та особливостей характеру; доведено, що ймовірну делінквентну значимість мають певні типи акцентуацій характеру (гіпертимний, епілептоїдний, істероїдний, лабільний, нестійкий, конформний), а також затримки психічного розвитку та межовий розумовий розвиток, соціально дезадаптована та адиктивна поведінка.

Надається характеристика індивідуально-психологічним чинникам, що роблять підлітка підвищено вразливим для шкідливих зовнішніх впливів: емоційна лабільність; необ’єктивна оцінка своїх можливостей; схильність до ризику; навіюваність; агресивність як одна з найважливіших детермінант делінквентності підлітків.

Другий розділ “Причини та психологічні особливості делінквентної поведінки неповнолітніх” присвячений дослідженню причин делінквентної поведінки неповнолітніх, а також висвітленню принципів та методів її діагностики.

У підрозділі 2.1. “Феномен агресії як складова делінквентної поведінки підлітків: особливості прояву та соціально-психологічні чинники” здійснено аналіз поглядів вітчизняних та зарубіжних науковців, які досліджували проблеми підліткової агресії.

Відповідно до існуючих концепцій етіології агресії, виділені наступні чинники агресивної поведінки підлітків: виховання в офіційних інститутах соціалізації (в сім’ї та в системі освіти, де можуть відбуватися заохочення, сприяння та провокація агресії); вплив групи однолітків, а саме – агресивних неформальних молодіжних об’єднань, що базуються на культі сили та протиставленні себе іншим групам; вплив підліткової та юнацької субкультури, де можна зустріти досить чіткі „відбитки” агресії; вплив засобів масової комунікації та комп’ютерних технологій, в яких пропагується культ насильства; соціальні фрустратори сучасності як конкретні перешкоди на шляху самореалізації молоді; ситуативні чинники агресивної поведінки.

У підрозділі 2.2. “Загальні принципи та методи психологічної діагностики схильності неповнолітніх до делінквентної поведінки” запропонована система психодіагностичних методів для визначення схильності неповнолітнього до делінквентної поведінки, серед яких провідне місце належить систематизації даних, одержаних при аналізі випадків реальної делінквентної (дозлочинної) поведінки. Для цього використовувався ідеографічний та біографічний методи, із дотриманням принципу контекстуальності та за допомогою виокремлення в біографії людини епізодів, схожих за поведінковими, змістовими характеристиками з фактами кримінальної агресії.

Одержано своєрідні ретроспективно-лонгітюдні результати дослідження проявленої агресії, представлені об’єктивними і суб’єктивними даними, важливими для розуміння динаміки і розвитку мотивації делінквентної поведінки. Для діагностики різних форм девіантної поведінки була використана методика Ю. Клейберга, призначена для вимірювання готовності (схильності) підлітків до реалізації різних форм девіантної поведінки, та сукупність експериментально-психологічних методів: методики по дослідженню уваги (обсяг, концентрація), пам’яті (запам’ятовування 10 слів, опосередковане запам’ятовування) та мислення (порівняння і узагальнення понять, розуміння переносного значення прислів’їв), особистісних особливостей (MMPI, визначення рівня домагань, методика Розенцвейга, шкала Баса-Даркі), нормована шкала діагностики вольових розладів (НШДВР), адаптована для роботи з неповнолітніми у модифікації В.А. Іванникова.

Узагальнивши ознаки, що характеризують психологію підлітків-правопорушників у різних групах, можна запропонувати наступні групові портрети неповнолітніх.

Група 1 - Неповнолітні правопорушники з дисоціальним розладом особистості. Їм властиві: завищена самооцінка, виражена особова незрілість, схильність до демонстративної поведінки, егоїзм, виражене бажання домінувати в групі, висока агресивність, особливо – фізична, вербальна агресія і негативізм, високий рівень моторних автоматизмів.

Група 2 - Неповнолітні правопорушники з іншими формами розладів особистості. Для них характерні субдепресивні реакції на ситуацію притягнення до відповідальності, що позначається на працездатності і продуктивності тривалий час, виражена особова незрілість, демонстративність, дратівливість. Вони також схильні домінувати, роблять все можливе для самоутвердження, готові обстоювати свою думку, переконання, важко переносять суб’єктивно складні ситуації. У них високий рівень агресивності, але виражене відчуття вини.

Група 3 - Неповнолітні правопорушники з розумовою відсталістю. Вони є важким об’єктом для дослідження, оскільки часто не засвоюють інструкцій експериментатора. У них понижена пам’ять, спостерігається неадекватність в поведінці і в процесі експерименту, дуже низька самооцінка.

Група 4 - Неповнолітні правопорушники з органічним ураженням головного мозку. Специфічних ознак для цієї групи не виявлено.

Група 5 - Здорові неповнолітні правопорушники. Їм властиві рівний настрій, хороша увага, особистісна зрілість (принаймні – відповідність зростання), відсутність протиставлення себе суспільству, згода з суспільними стандартами в загальному плані, низький рівень агресивності, відсутність зовнішньо звинувачуючих установок, здатність до альтруїстичних вчинків.

У підрозділі 2.3. “Аналіз результатів психологічного вивчення підлітків-делінквентів” надана характеристика дослідження, спрямованого на з’ясування причин, що зумовлюють делінквентність. Джерелом одержання й уточнення відомостей стала так звана „суб’єктивна інформація”, тобто інфор-мація, яка повідомляється самим суб’єктом. Ретроспективні звіти були представлені особистими письмовими поясненнями підлітків про проявлену ними агресію, словесними поясненнями, зробленими в процесі експериментально-психологічного вивчення, а також доповнені матеріалами незалежних характеристик.

Загалом, характеризуючи причини та психологічні особливості делінквентної поведінки неповнолітніх, можна стверджувати:

1) у значної кількості підлітків досліджуваної нами категорії не сформо-ване правильне поняття благополучної родини. Їх добрі спогади неадекватні за своєю позитивною наповненістю. В автобіографіях є також вказівка, що на злочинний шлях їх підштовхнули саме члени сім’ї;

2) всі опитані нами підлітки-делінквенти мали проблеми в загальноосвітній школі: відвідували школу нерегулярно, деякі – не відвідували зовсім чи й не починали вчитися. Дві третини їх спогадів про школу – негативні; вони не мали улюбленого навчального предмета, інтересу до перебування в школі в позаурочний час, не були учасниками гуртків тощо;

3) частіше за все перший кримінальний досвід підлітки отримували під впливом кримінальних друзів.

Здійснені підлітками-делінквентами ретроспективні звіти дозволили виділити 4 типи основ оціночних суджень (ТООС): 1-й тип – чуттєво-утилітарна основа (ЧУ) або основа задоволення-незадоволення; 2-й тип – основа емоційних відношень (ЕВ), коли суб’єкт здійснює оцінювання на основі симпатії-антипатії; 3-й тип – основа зовнішньо заданих норм (ЗН), тобто оцінка, орієнтована на зразок, стандарт; 4-й тип – утилітарно-практична основа (УП), коли предмет оцінюється як засіб досягнення бажаного. Такі основи оціночних суджень можна розглядати як діагностичні орієнтири психологічних чи особистісно-поведінкових особливостей індивіда (табл.1).

Таблиця 1

Значення групової узгодженості (коефіцієнт конкордації – W)

типів основ оціночних суджень (ТООС)

Ситуація А | Ситуація В

? | ?

ЧУ | 391 | ЧУ | 402

ЕВ | 400 | ЕВ | 406

ЗН | 406 | ЗН | 406

УП | 406 | УП | 464

W=0,32 | W=0,31

Ситуація А – поведінка, пов’язана з проявами агресії

Ситуація В – поведінка, не пов’язана з проявами агресії

? – сума рангів кожного типу основи оціночного судження

Підрахунок суми основ оціночних суджень (ТООС) в групі неповнолітніх досліджуваних показує, що для ситуації агресії провідними є оціночні судження з утилітарно-практичною основою (УП) та з основою зовнішньо заданих норм (ЗН). Третьому місцю відповідає емоційне відношення (ЕВ), четвертому – оціночні судження з чуттєво-утилітарною основою (ЧУ). Оціночні судження з утилітарно-практичною основою залишаються на першому місці і для ситуацій, не пов’язаних з агресивною поведінкою, другому і третьому місцю відповідають оціночні судження з основами ЗН та ЕВ, четвертому – чуттєво-утилітарні (ЧУ) основи.

Третій розділ “Напрями, форми та методи попередження делінквентної поведінки неповнолітніх” присвячений висвітленню особливостей організації як загальної, так і індивідуальної профілактики делінквентності.

У підрозділі 3.1. “Соціально-правові та психологічні засади забезпечення загальної профілактики делінквентності неповнолітніх” загальну профілактику делінквентної поведінки неповнолітніх визначено як специфічну діяльність соціальних інститутів, спрямованих на виявлення, усунення чи нейтралізацію чинників, обставин, ситуацій, що формують делінквентну поведінку підлітка, а також соціально-правове її забезпечення, реальним механізмом втілення якого є правова освіченість підлітків щодо своїх прав як громадян конкретного соціуму.

Обгрунтовано висновок, що профілактика делінквентності повинна передбачати виявлення підлітків із сукупністю особистісних якостей, що вказують на їх підвищену вразливість у кримінальному плані, та проведення з ними виховної роботи, спрямованої на зниження індивідуальної делінквент-ності. Отримання всебічної інформації про делінквентність конкретного неповнолітнього може досягатися вивченням психологічних особливостей особи та віднесенням її до відповідного соціально-психологічного типу правопорушника, а також вивченням особливостей мікросередовища, в якому виховується неповнолітній.

Після з’ясування певного ступеня делінквентності та прогнозування поведінки у можливій кримінальній ситуації повинна вступати в дію програма корекції делінквентності окремих неповнолітніх. Таку програму доцільно здійснювати в двох формах – ранній та безпосередній.

Заходи ранньої профілактики розраховані на особу, яка підпадає під ознаки потенційного делінквента; заходи безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка вже вчинила злочин чи правопорушення, з метою попередження подальшої делінквентності.

Виявлення неповнолітніх з високим рівнем особистісної делінквентності та проведення з ними первинної корекційної роботи повинне здійснюватися психологічною службою школи і полягати у виявлення психологічних рис неповнолітнього, що призводять до деформації особистості; прогнозуванні форм прояву цих рис у поведінці та проведенні корекції делінквентної поведінки. Паралельно соціально-педагогічною службою школи проводиться вивчення мікросередовища, що оточує неповнолітнього, та його впливу на формування делінквентної поведінки. Інформація про виявлених осіб та їх характеристика має передаватися до кримінальної міліції у справах неповнолітніх для постановки, у разі необхідності, таких підлітків на облік та вжиття заходів подальшої профілактичної і психокорекційної роботи.

У підрозділі 3.2. „Експериментальне впровадження програми індивідуальної профілактики делінквентної поведінки підлітків” перевірена гіпотеза, згідно якої проведення спеціальних освітньо-профілактичних курсів дозволяє змінити у підлітків соціальні установки (атітюди) відносно агресивної поведінки, нейтралізувати чи мінімізувати відповідні поведінкові стереотипи. Запровадження програми „Психолого-педагогічні проблеми агресивної поведінки підлітків” слід розглядати в якості формуючого експерименту, оскільки її мета полягає у формуванні адекватних (зміні неадекватних) установок щодо агресії.

Проведення формуючого експерименту включало три основних етапи: підготовчий, власне експериментальний та аналітичний. На підготовчому етапі здійснювалася підготовка навчально-профілактичної програми (розробка плану занять, пошук та підготовка необхідних матеріалів); власне експериментальний етап полягав у проведенні бесід та тренінгів (переважно у формі ситуативних та рольових ігор), аналітичний етап дослідження відбувся по закінченні занять і реалізовувався як постекспериментальне вимірювання установок піддослідних та порівняння його з результатами, одержаними представниками контрольної групи.

Отримані в ході дослідження результати були піддані стандартній процедурі математико-статистичної обробки (табл. 2), що дало змогу підтвердити висунуту гіпотезу та сформулювати певні висновки.

Таблиця 2

Результати проведення формуючого експерименту

Шкала анкети

(компонент

атітюду) | Показник шкали (М ± о) | Достовірність різниці

за t - критерієм Ст'юдента

До

експерименту | Після

експерименту

Експериментальна група

Інтел. комп-т | -0,28 ±1,42 | 0,28 ±1,71 | Достовірно (0,05)

Емоц. комп-т | 1,78 ±1,54 | 1,59 ± 1,19 | Недостовірно

Повед. комп-т | 0,59 ± 1,27 | 0,91 ± 1,23 | Достовірно (0,05)

Контрольна група

Інтел. комп-т | -0,89± 1,95 | -0,54 ±1,53 | Недостовірно

Емоц. комп-т | 2,36 ±1,03 | 2,25 ±1,11 | Недостовірно

Повед. комп-т | 0,89 ± 1,10 | 0,75 ± 1,46 | Недостовірно

В результаті формуючого експерименту у вигляді засвоєння навчально-профілактичної програми „Психолого-педагогічні проблеми агресивної поведінки підлітків” у піддослідних експериментальної групи достовірно змінились інтелектуальний та поведінковий компонент атітюду щодо агресії (достовірність на рівні 0,05). Позитивний характер цих змін дозволяє констатувати, що вони стали дещо краще розуміти сутність агресивної поведінки людини, можливі причини та передумови її виникнення. Крім того, у піддослідних зменшилась частота прояву агресивних реакцій (тобто рівень агресивності).

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено аналіз делінквентної поведінки підлітків як психолого-юридичної проблеми, її теоретичних засад та здійснена спроба визначення можливостей практичного використання одержаних результатів у діяльності органів профілактичного спрямування – від вчителів загальноосвітніх шкіл та співробітників міліції органів внутрішніх справ до керівників районного, обласного, республіканського рівня системи МОН України та МВС України. Проведене дослідження дозволило одержати ряд нових даних про механізми формування та психологічні особливості делінквентної поведінки в цілому і делінквентної поведінки неповнолітніх правопорушників, зокрема.

Визначено основні тенденції формування особистості підлітка-делінквента та її типові властивості, які про це свідчать на ранніх етапах: агресивність, емоційна лабільність, завищена самооцінка, ризикованість. У своїй сукупності вони складають певний “симптомокомплекс делінквентності”. Зазначене дозволило визначити необхідний та достатній комплекс методик для ранньої психодіагностики делінквентних тенденцій особистості, основні напрями та форми впливу на формування делінквентної поведінки підлітків на стадії ранньої профілактики, розробити концептуальні засади психологічної корекції делінквентності.

На підставі проведеної роботи можна зробити такі висновки:

1. У найбільш широкому смислі делінквентна поведінка є певним поведінковим розладом, що спричиняється віковими, психопатологічним та іншими властивостями особистості чи особливостями її соціалізації. Чинниками підвищеного ризику формування делінквентної поведінки в підлітковому віці слід вважати: асинхронію психофізичного розвитку, психічну нестійкість, афективну збудливість, розбалансованість ваблень; несприятливі середовищні умови, раннє виникнення мікросоціальної і педагогічної занедбаності. Коли поведінкові розлади починають набувати антисуспільного характеру і відображати активну деструктивну спрямованість особистості, що становить погрозу для оточуючих через порушення правових норм, делінквентна поведінка переростає в протиправну (правопорушення, злочини).

2. Підлітковий вік відрізняється підвищеною чутливістю до зовнішніх та внутрішніх чинників, оскільки в цей час радикально змінюється соціальний статус індивіда. Змістові та процесуальні особливості соціалізації в цьому віці визначають та, значною мірою, посилюють делінквентність неповнолітнього. Піддатливість до впливу середовища у підлітковому віці найвища, причому кожний окремий прояв делінквентної поведінки обумовлений, як правило, складною взаємодією вікових, індивідуально-типологічних, індивідуально-психологічних та соціально-психологічних детермінант. Їх вплив значно варіює за ступенем – від впливу загального характеру (який чинять, наприклад, особливості характеру, темпераменту, що визначають загальний стиль поведінки) до більш глибокого, “комплексного” чи, навіть, руйнівного (акцентуації характеру, соціально дезадаптована поведінка).

3. Агресивна поведінка підлітків-делінквентів має специфічні, притаманні лише цьому віку психологічні особливості, до яких слід віднести: високу афективну зарядженість поведінкових реакцій, імпульсивний характер реагування на ситуацію фрустрації, короткочасність реакцій із критичним виходом, низький рівень стимуляції, недиференційований напрям реагування, високий рівень готовності до застосування як емоційної (ворожої), так і інструментальної агресії. Вона постає як засіб задоволення потреби в спілкуванні, самовираження та самоствердження, досягнення значущої мети але одночасно й відреагування на неблагополучну обстановку в сім’ї, на жорстоке ставлення з боку батьків, як намагання досягти влади над іншими людьми.

Зазначені особливості є універсальними, вони мають місце майже в усіх сучасних суспільствах, незалежно від їх соціально-економічного становища. На формування агресивності впливають також специфічні чинники, обумовлені соціально-економічною ситуацією, що склалася в конкретному суспільстві. У цьому контексті сучасне становище в Україні характеризується наступними соціальними фрустраторами: незадовільне матеріальне становище, неможливість досягнення бажаного соціального статусу та засвоєння культурних цінностей суспільства, наявність привілеїв у певних невеликих груп людей, несправедливе вирішення існуючих проблем на користь однієї взаємодіючої сторони за рахунок погіршення адаптаційних умов іншої.

4. Основна мета психодіагностичної роботи у площині теми нашого дослідження полягала у визначенні комплексу методик, що дозволяли б виявляти делінквентні тенденції особистості (акцентуації характеру, деструктивні прагнення тощо) та відповідні неадаптивні стереотипи поведінки на ранніх етапах їх формування. Оскільки делінквентна поведінка відноситься до поведінкових проявів, що засуджуються суспільством і спричиняють настання певних санкцій (найчастіше – моральних), то й під час дослідження даного психологічного явища може бути прогнозована досить висока ймовірність появи тенденцій до надання соціально бажаних відповідей. Це потребує спеціальної організації експериментального вивчення, що досягалося за рахунок систематизації даних, одержаних за допомогою біографічного методу та ретроспективних звітів про власну поведінку.

5. Встановлено, що у неповнолітніх делінквентів домінують оціночні судження, котрі ґрунтуються на емоційних відношеннях, відповідно – проявлену ними агресію слід відносити до типу емоційної. Домінування емоційного елементу в практичній логіці міркувань утруднює об’єктивне розуміння ситуації, оскільки емоція відношення переключається на саму себе, додає оціночним судженням особи зайвої суб’єктивності, спрямовуючи мислення по “замкнутому колу” емоційної логіки і трансформуючись в агресивну поведінку. У подальшому домінування таких оціночних суджень на суб’єктивному рівні виправдовує й утилітарно-практичні основи оціночних суджень, наслідками яких є агресивні дії інструментального характеру. Емоційна агресія послідовно набуває статусу засобу.

6. Профілактика делінквентної поведінки неповнолітніх є різновидом профілактики та складається з таких основних напрямів: загальна профілактика делінквентності та індивідуальна профілактика делінквентності. Загальна профілактика делінквентності – це специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямованих на виявлення, усунення чи нейтралізацію чинників, обставин, ситуацій, що формують делінквентну поведінку підлітка та обумовлюють вчинення злочину; розробка чи вдосконалення вже існуючих спеціальних засобів протидії суспільно небезпечним діянням неповнолітніх.

Основними передумовами вдосконалення системи попередження соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх є: доповнення відомчих нормативно-правових актів нормами, що деталізують закон і регламентують права й обов’язки суб’єктів стосовно об’єктів виховання, засоби контролю і форми участі колективів в управлінні системою соціального виховання, соціально-правовою охороною і попередженням соціальних відхилень у поведінці неповнолітніх.

7. Індивідуальна профілактика делінквентності у контексті юридико-психологічної практики полягає у своєчасному виявленні несприятливих соціально-психологічних, психобіологічних, психолого-педагогічних чинників, що обумовлюють відхилення розвитку дітей і підлітків, а також криміногенного підліткового середовища й осіб, що втягують неповнолітніх у злочинну діяльність; приділення таким особам необхідної уваги, в тому числі – проведенні з ними необхідних виховних і психокорекційних заходів, спрямованих на: формування усвідомлення власних емоцій та почуттів інших людей; навчання відреагуванню (вираженню) свого гніву прийнятним способом, безпечним для себе та оточуючих, а також відреагуванню негативної ситуації в цілому; розвиток контролю над деструктивними емоціями і навчання конструктивним поведінковим реакціям в проблемній ситуації. Апробація розробленої нами навчально-профілактичної програми „Психолого-педагогічні проблеми агресивної поведінки підлітків” засвідчила, що в результаті експериментального впливу у піддослідних достовірно покращились показники інтелектуального та поведінкового компонентів атітюду щодо агресії. Впровадження навчально-профілактичних програм в практику діяльності загальноосвітніх закладів та органів внутрішніх справ дає змогу змінювати установки підлітків відносно агресивної поведінки, здійснюючи профілактику поширення насильства в суспільстві в цілому.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Благута Р.І. Особливості профілактичного пливу слідчого, спрямованого на неповнолітнього правопорушника під час досудового слідства // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 3. – С. 125-132.

2. Благута Р.І. Взаємодія слідчого з експертами-психологами в процесі вивчення особи неповнолітнього правопорушника // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. – 2003. – № (1). – С. 74-81.

3. Благута Р.І. Вивчення внутрішньоособистісних факторів делінквентності неповнолітніх на стадії досудового розслідування // Вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004. – № 1(1). – С. 274-277.

4. Благута Р.І. Деякі індивідуально-психологічні чинники делінквентної поведінки неповнолітніх // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2005. – № 2. Серія: „Юридична”. – С. 127-136.

5. Благута Р.І. Механізм виникнення агресії підлітків // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. – К.: Генеза, 2003. – т. V. – ч. 4. – С. 46-51.

6. Благута Р.І. Деякі внутрішньо-психологічні чинники делінквентності неповнолітніх // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. – К.: Генеза, 2003. – т. V. – ч. 7. – С. 39-45.

7. Благута Р.І. Чинники розвитку агресивності поведінки в дитинстві // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. – К.: Генеза, 2004. – т. VІ. – вип. 1 – С. 40-47.

8. Благута Р.І. Асоціальна поведінка в старшому шкільному віці: психологічний аспект // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. / За ред. Максименка С.Д. – К.: Генеза, 2004. – т.І. – вип. 3 – С. 28-33.

9. Благута Р.І. Особливості вивчення слідчим особи неповнолітнього обвинуваченого на стадії досудового слідства (класифікація обставин, що підлягають з’ясуванню) // Матеріали науково-практичної конференції “Актуальні проблеми профілактики злочинності серед неповнолітніх”. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, 2004. – С. 180-184.

10. Благута Р.І. Деякі аспекти профілактики делінквентності неповнолітніх на стадії досудового слідства // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні”. – Львів: Львівський юридичний інститут МВС України, 2005. – С. 63-66.

АНОТАЦІЯ

Психологічні засади профілактики делінквентності неповнолітніх. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 19.00.06 – юридична психологія. – Київський національний університет внутрішніх справ, МВС України. Київ, 2006.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню юридико-психологічної проблеми делінквентності неповнолітніх, а також визначенню кримінолого-психологічних чинників профілактики делінквентної поведінки неповнолітніх.

Девіантна поведінка вивчається як соціально-психологічна проблема. Делінквентна поведінка – це дрібні правопорушення і провина, що не досягають злочину (криміналу), караного в судовому порядку. Стрижньовим патерном поведінки підлітків-правопорушників є власне дисоціальний компонент, що полягає в дистанціюванні від суспільних стандартів поведінки.

Дисертаційне дослідження присвячено комплексній розробці психологічних та правових аспектів профілактики і корекції делінквентної поведінки на досудовому етапі. Особлива увага приділяється психологічній діагностиці схильності неповнолітніх до делінквентної поведінки та можливостям використання формуючого експерименту, спрямованого на психологічну корекцію делінквентної поведінки підлітків, розвиток рефлексії у підлітків як складової профілактики і корекції делінквентності, корекцію агресивності делінквентних підлітків.

Ключові слова: девіантна поведінка, делінквентність, профілактика, корекція, підлітковий вік, агресія, правопорушення.

АННОТАЦИЯ

Психологические основы профилактики делинквентности несовершеннолетних – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 19.00.06 – юридическая психология. Киевский национальный университет внутренних дел, МВД Украины. Киев, 2006.

Диссертационная работа посвящена исследованию юридико-психологической проблемы делинквентности несовершеннолетних, а также определению криминолого-психологических факторов профилактики делинквентного поведения несовершенолетних. Девиантное поведение изучается как социально-психологическая проблема. Делинквентное поведение – это мелкие правонарушения и проступки, которые не достигают преступления (криминала), наказуемого в судебном порядке. Стержневым паттерном поведения подростков-правонарушителей является собственно диссоциальный компонент, который состоит в дистанцировании от общественных стандартов поведения.

Выделено три группы факторов риска делинквентного поведения: биологические, психологические и социальные. Ключевыми моментами для понимания биологической стороны проблемы подростков, их кризисов, является процесс полового созревания и неустойчивость в этом возрасте разных физиологических систем, в первую очередь нервной. К психологическим факторам риска делинквентного поведения относятся акцентуации характера, в частности, неустойчивая, гипертимная, истероидная, эпилепдоидная; иногда делинквентное поведение присуще эмоционально-лабильным подросткам в условиях эмоционального отторжения и беспризорности. Социальными факторами в генезисе делинквентности являются неблагополучные условия воспитания и внешнего окружения. В большинстве случаев это связано с условиями беспризорности, хронического дефицита информации, вследствие чего у подростка замедляется формирование познавательной деятельности, навыкав систематического самостоятельного труда, волевых и этических установок.

В диссертации рассматриваются психологические особенности подросткового возраста в контексте делинквентного поведения, объясняются общие принципы диагностики делинквентного поведения личности, дается характеристика психологических основ агрессивных действий как составляющих делинквентных действий, рассматриваются способы их выявления.

Кроме того, исследование посвящено комплексной разработке психологических и правовых аспектов профилактики и коррекции делинквентного поведения на досудебном этапе. Особенное внимание уделяется разработке и описанию формирующего эксперимента, направленного на психологическую коррекцию делинквентного поведения подростков, развитие рефлексии как составляющей профилактики и коррекции делинквентности, коррекцию агрессивности делинквентных подростков.

В выводах диссертации обобщены результаты научного исследования, сформулированы теоретические и практические предложения.

Ключевые слова: девиантное поведение, делинквентность, профилактика, коррекция, подростковый возраст, агрессия, правонарушение.

SUMMARY

Psychological aspects of preventive measures delinquency. – Manuscript.

The dissertation to obtain scientific Candidate’s Degree in Law in specialitin 19.00.06 – Lower psychology. Kyiv National University of Internal Affairs, Kyiv, 2006.

The dissertation is devoted to studying the distinctive features of delinquency in adolescence. The psychological conditions of overcoming the delinquency in the system of criminal-legal measures on a prejudicial stage are described. Deviant behavior is studied as a social-psychological problem.