Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

БУБЕНЩИКОВ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 23/29

РОЛЬ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ В

ЕТНІЧНОМУ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО

ТА БІЛОРУСЬКОГО НАРОДІВ:

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.11 - Релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата філософських наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі культурології Волинського державного університету ім.Лесі Українки.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Кралюк Петро Михайлович,

проректор з наукової роботи

Національного університету

"Острозька академія",

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Кашуба Марія Василівна,

професор кафедри Львівського регіонального

інституту державного управління Національної академії

державного управління при Президентові України

кандидат філософських наук

Недавня Ольга Володимирівна,

старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства

Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова, кафедра культурології.

Захист відбудеться 7 квітня 2006 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою 01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул.Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий 7 березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Бучма О.В.

1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Питання виникнення Греко-Католицької Церкви на Берестейському церковному соборі 1596 р., специфіка еволюції цієї конфесії, що діяла як на українських, так і на білоруських землях, завжди викликали інтерес й водночас різне ставлення в дослідників, публіцистів, громадських і церковних діячів. Особливої актуальності ці питання набули в наш час, коли в період перебудови та роки незалежності нашої держави Греко- Католицька Церква не лише відновила свою діяльність і церковну мережу, а й фактично вийшла за межі традиційних регіонів свого впливу - Галичини та Закарпаття, намагаючись стати конфесією загальноукраїнського масштабу. Водночас певні тенденції відродження греко-католицизму, зростання інтересу до цієї конфесії (особливо серед інтелігенції) спостерігаються і в Білорусії.

Ці процеси викликають бурхливу реакцію з боку православних та проправославних кіл переважно Московського патріархату, ведуть до гострих дискусій, а то й навіть інспірують міжконфесійні конфлікти. Закономірно, оцінка Берестейської церковної унії, як і українського та білоруського греко-католицизму, здебільшого залежала й продовжує залежати від конфесійної та політичної орієнтації авторів, які працюють над дослідженням цих проблем. Така неоднозначність у оцінці зазначених питань є не лише суто академічною проблемою. Різна їх оцінка пов'язана із конфесійним протистоянням православних та греко-католиків, яке так і не втратило своєї гостроти, незважаючи на існування цієї церкви понад чотири століття на наших теренах.

Водночас українці, ставши державною нацією, зустрілися з цілим рядом проблем націотворення. Ці проблеми мають історичні корені і часто пов'язані саме з конфесійною історією. Вони дещо подібні до проблем наших сусідів-білорусів, з якими ми маємо багато спільного в плані етнічному та культурному.

У контексті цих міркувань актуальною стає проблема осмислення спільної конфесійної історії Греко-Католицької Церкви в Україні та Білорусії, впливу даної релігійної інституції на етнопроцеси цих двох народів. Комплексний розгляд впливу греко-католицького конфесійного фактора на етнопроцеси в Україні та Білорусії, їх порівняльний аналіз може дати нам ряд важливих висновків, які матимуть вихід на практичну сферу.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в системі досліджень, що проводить кафедра культурології Волинського державного університету ім.Лесі Українки з вивчення впливу конфесійних факторів на етнокультурні процеси, а також з науковими дослідженнями історії релігійного процесу в Україні, що проводяться Відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України, зокрема з темами

2

“Особливості і віхи історії українського християнства”, затвердженої на засіданні вченої ради Волинського державного університету ім.Лесі Українки 21.03.1995 р. (Протокол № 11) та “Релігійний фактор в контексті політичного життя і духовних трансформацій українського суспільства: історія, стан, перспективи” (номер державної реєстрації: 0102U004093).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування особливостей впливу греко-католицизму як специфічного конфесійного та культурного явища, породженого Берестейською церковною унією та трансформованого під впливом соціальних, політичних та культурних чинників протягом XVI - середини XX ст., на етно- та націогенез українців і білорусів; виявлення як спільних, так і розбіжних моментів у етнорелігійних трансформаціях цих національних спільнот. Загальній меті дослідження підпорядковані наступні завдання:

- виявити конфесійні, етнічні, соціо-культурні передумови Берестейської церковної унії та специфіку генезису Греко-Католицької Церкви на українських та білоруських землях;

- з’ясувати вплив Берестейської церковної унії як етнорелігійного та культурного явища, міжконфесійної боротьби, інспірованої нею, на трансформацію етноконфесійної свідомості українців та білорусів;

- простежити еволюцію етнічних уявлень і стереотипів в українсько-білоруській релігійно- полемічній літературі кінця XVI -першої половини XVII ст.;

- виявити роль Греко-Католицької Церкви в процесах наростання етнокультурних регіональних розбіжностей на території Київської митрополії, яка охоплювала українські та білоруські землі, а також у етнічному розмежуванні українців та білорусів;

- висвітлити особливості впливу греко-католиків на розвиток культури, освіти, комунікативні чинники, що визначали націогенетичні процеси в Україні та Білорусії;

- здійснити порівняльний аналіз етноконфесійних і пов'язаних з ними культурних процесів на українських та білоруських землях.

Об’єктом дослідження є діяльність Греко-Католицької Церкви на українських та білоруських етнічних територіях.

Предметом дослідження є роль та місце греко-католицизму в етнічному розвитку українського та білоруського народів.

Оскільки немає однозначного трактування терміну “етнос” та існують різні підходи до його визначення (прімордіалістські, інструменталістські, конструктивістські), дисертант вважав за потрібне дати своє розуміння як поняття “етнос”, так і “етнічний розвиток”. Загалом він схиляється до прімордіалістського підходу, відповідно до якого етнос є спільністю людей, яка виступає в історії та реальному житті в своїх конкретно-історичних формах. Основними

3

чинниками, які характеризують етнос, є територія проживання, на якій він здійснює господарювання й організовує своє соціальне життя, в т.ч. й на рівні державних структур; ментальні характеристики, які визначаються його буттям (етнічний чи національний характер); символічний світ (мова, культура, релігійні вірування), що знаходять вияв у звичаях, традиціях, нормах поведінки. Саме символічний світ забезпечує етнічну самоідентифікацію та існування етнічної свідомості. Одним із важливих факторів творення символічного світу етносу виступає релігійна віра.

Під етнічним розвитком дисертант розуміє еволюційну зміну етнічних форм (плем’я-народність-нація), яка здійснюється в ході суспільного прогресу. Чинником інтенсифікації чи, навпаки, сповільнення цього процесу можуть виступати конфесійні структури. Власне, роль Греко-Католицької Церкви як конфесійної структури і намагається осмислити дисертант у процесі етнічного розвитку українського та білоруського етносів на стадії націогенезу.

Хронологічні межі дослідження переважно охоплюють період з кінця XVI до середини XX ст. Це обумовлено тим, що з кінця XVI ст. відбувалося становлення греко-католицизму в Україні та Білорусії як етно-релігійного та культурного явища. Загалом цей процес завершився в першій чверті XVII ст. Далі протягом тривалого часу відбувалися різноманітні трансформації греко-католицизму, на одних територіях він набирав сили, на інших, навпаки, втрачав свій вплив. Однак можна вести мову про певну неперервну лінію розвитку греко-католицизму (принаймні, на українських землях) до середини XX ст. У другій же половині 40 рр. XX ст. спочатку на Галичині, а потім на Закарпатті Греко-Католицька Церква була ліквідована. У результаті цього припинився “природний” розвиток греко-католицизму на “традиційних” територіях.

Методи дослідження. У дослідженні даної теми було застосовано ряд загальних й конкретнонаукових методів релігієзнавчого дослідження. Так, метод раціонального (соціально-історичного й філософського) осмислення релігійного феномену дав змогу дисертантові виявити спільні та особливі передумови виникнення та розвитку Греко-Католицької Церкви. За допомогою методів аналізу та синтезу, які стосувалися компаративістських, історіософських, історіографічних, текстологічних аспектів, дисертантові вдалося проаналізувати явища, пов’язані з функціонуванням Греко-Католицької Церкви. Метод індивідуалізації та узагальнення допоміг здійснити порівняльний історіософський, історико-соціологічний, історико-політичний аналіз етно-конфесійних процесів в Україні та Білорусії та впливу на них Греко-Католицької Церкви.

Емпіричною базою дисертації стали документальні матеріали, що стосуються конфесійної та етнічної історії України й Білорусії, твори українських та білоруських релігійних письменників-полемістів (Герасима і Мелетія Смотрицьких, Христофора Філалета, Стефана і Лаврентія Зизаніїв, Петра Скарги, Івана Вишенського, Іпатія Потія та ін.), діячів українського та білоруського

4

національного відродження (М.Костомарова, В.Антоновича, О.Левицького, М.Драгоманова, М.Грушевського, І.Франка, І.Огієнка, С.Єфремова, К.Калиновського та ін.), видатних діячів

Греко-Католицької Церкви в XX ст.

Здійснюючи критичний аналіз джерел, дисертант обов’язково враховував конфесійну орієнтацію авторів, дотримувався принципів історизму, об’єктивності та конфесійної незаангажованості.

При написанні дисертаційного дослідження автор використовував набутки сучасних українських і білоруських дослідників історії релігії та релігійної думки (Б.Гудзяка, Я.Ісаєвича, М.Ковальського, О.Крижанівського, Н.Кузнецової, І.Мицька, П.Панченка, С.Плохія, І.Саверчанки, М.Стоколос, С.Тимченка, В.Ульяновського та ін.), релігієзнавців (М.Заковича, А.Колодного, Л.Конотоп, П.Кралюка, Б.Лобовика, І.Мозгового, Л.Филипович, А.Чернія, П.Яроцького та ін.), істориків культури, філософської та суспільної думки (І.Захари, М.Кашуби, В.Конона, В.Литвинова, В.Нічик, І.Паславського, С.Подокшина, С.Прокошиної, Я.Грицака, Н.Яковенко, П.Яременка та ін.).

Наукова новизна дослідження. На основі комплексного осмислення й порівняльного аналізу етноконфесійних процесів в Україні та Білорусії, детермінованих тут певним чином становленням та розвитком греко-католицизму, доведено, що Берестейська церковна унія й сформована в її результаті Греко-Католицька Церква стали важливими чинниками етнорелігійної та культурної диференціації в східнослов’янському регіоні, справили суттєвий вплив через комунікативні механізми, які використовуються конфесійними структурами, на етнічну та сформовану на її основі новочасну національну свідомість українців та білорусів. Завдячуючи цим чинникам відбулося конфесійне розмежування відносно єдиного “православного простору” на Сході Європи, яке, в свою чергу, вплинуло на етнічний та культурний розвиток українського та білоруського народів.

Комплексне дослідження ролі та місця Греко-Католицької Церкви в етнічних процесах на українських та білоруських землях дозволило сформулювати наступні теоретичні положення, які мають наукову новизну:

- Берестейська церковна унія як конфесійна і водночас як політична акція мала на меті розколоти відносно єдиний “православний простір” Східної Європи, призвести до культурного й водночас до етнічного розмежування українців та білорусів, з одного боку та росіян з іншого; при цьому вона, фактично включаючи українців та білорусів у європейський “католицько-латинський простір”, зближувала їх у культурному плані з поляками;

- інтеграція українців та білорусів до “католицько-латинського простору” супроводжувалася тенденціями полонізації представників цих етносів, особливо їхніх елітних

5

верств; зазначена тенденція особливо небезпечною для етнічного розвитку українців та білорусів була в XVI -XVII ст., коли процес генезису новочасних націй перебував в інкубаційному стані, а етнічна й конфесійна свідомість не були достатньою мірою розмежовані;

- незважаючи на певні полонізаційні та інші деетнізаційні моменти в діяльності Греко-Католицької Церкви, ця конфесійна структура, в силу своєї сутності, виступала як консервативна інституція, що орієнтувалася на збереження релігійних та пов’язаних із ними етнічних традицій; вона так і не стала важливим чинником повного покатоличення й полонізації в регіоні їх поширення, на що розраховували певні польські католицькі кола;

- першопочатково Греко-Католицька Церква набула поширення переважно в Білорусії, Берестейщині, Холмщині і на Волині, що було детерміновано почасти відсутністю тут укорінених етнорелігійних православних традицій (це стосується зокрема Білорусії), а також існуванням у цих регіонах відносно впливових протестантських рухів; ці регіони до кінця XVIII - початку XIX ст. виступали основними осередками греко-католицизму, що сприяло формуванню тут специфічної етноконфесійної ситуації;

- регіони, де були сильні етнорелігійні православні традиції і де ранній протестантизм не піддав їх руйнації (Наддніпрянська Україна, Галичина) виявили найбільший супротив греко-католицизму; важливим чинником опору цій конфесії виступало українське козацтво, яке схильне було себе ідентифікувати з православ’ям;

- у XVII ст. Греко-Католицька Церква, діяльність якої переважно зосереджувалася на території Білорусії, Берестейщини, Холмщини та Волині, стала одним із факторів етно- культурного розмежування між населенням України та Білорусії, що в кінцевому рахунку сприяло дистанціюванню один від одного цих етносів;

- незважаючи на певні денаціоналізаційні моменти в діяльності Греко-Католицької Церкви, ця конфесія володіла націогенетичним потенціалом, який обумовлювався її традиціоналістською орієнтацією, а також наближеністю до широких демократичних верств населення (фактично вона мала статус “хлопської” релігії); тому в умовах бездержавності українців та білорусів греко-католики в ряді моментів творили для них національні суспільно-релігійні інститути (церковні братства), інституції національно-культурного характеру, видавали розмовною мовою різноманітну літературу, а також виступали організаторами шкільництва на народній мові;

- в умовах Білорусії націогенетичний потенціал Греко-Католицької Церкви так і не був реалізований; це було обумовлено тим, що білоруські землі в результаті розподілів Речі Посполитої опинилися в складі Російської імперії, правителі якої взяли курс на ліквідацію цієї конфесійної структури; тим не менше, багато білоруських національно орієнтованих діячів схильні були розглядати Греко-Католицьку Церкву як свою національну релігійну інституцію;

6

- націогенетичний потенціал греко-католиків не був реалізований на Берестейщині, Холмщині та Волині, де так само, як і в Білорусії, відбулася насильницька ліквідація Греко-Католицької Церкви російським самодержавством; у цих регіонах у XIX ст. здійснювалося насадження православ’я, що в контексті тогочасних умов варто трактувати як засіб здійснення русифікації; це певним чином пояснює запізніле національне відродження в цих регіонах;

- лише в умовах Галичини й частково Закарпаття Греко-Католицька Церква стала важливим чинником національного відродження, що було обумовлено рядом чинників: більш вираженою традиціоналістською орієнтацією духовенства цієї конфесії на Галичині й Закарпатті (у порівнянні з духовенством інших регіонів поширення греко-католицизму), особливостями функціонування Греко-Католицької Церкви в умовах Австро-Угорської імперії, де їй надавалося певне сприяння і навіть віталася її проукраїнська орієнтація, а також деякими чинниками суб’єктивного характеру (діяльністю "Руської трійці", митрополита А.Шептицького і т.ін.).

Теоретичне та практичне значення дисертації полягає передусім в тому, що вона дає змогу проаналізувати роль Греко-Католицької Церкви в етнічному розвитку українського та білоруського народів, порівняти етно-конфесійні процеси, які були пов’язані з функціонуванням Греко-Католицької Церкви і в Україні та Білорусії, відійти від спрощених стереотипів мислення, відповідно до яких Греко-Католицька Церква оцінюється або однозначно негативно, або однозначно позитивно. Результати дослідження сприятимуть глибшому й всебічнішому осмисленню етно- та націогенетичних процесів на українських та білоруських землях. Також вони дають змогу краще визначити особливості ментальності українців й білорусів, розглянути їхні проблеми, повязані з націогенезом, а в ряді моментів навіть передбачити їх. Дисертаційне дослідження може посприяти гармонізації культурних взаємин між українцями та білорусами, глибшому осмисленню релігійних процесів, що відбувалися в середовищі цих народів.

Матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні курсів релігієзнавства, історії України, історії слов'янських народів, спецкурсів з історії Греко-Католицької Церкви, проблем українського й білоруського націогенезу, а також у просвітницькій роботі. Окрім того, робота може використовуватися в подальших дослідженнях з історії України й Білорусії, зокрема при вивченні етно-конфесійної історії цих країн.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та положення дисертації автор апробував на наукових та науково-методичних конференціях різних рівнів “Християнство і культура” (Тернопіль, 1998), “Християнство в контексті світової історії і культури” (Київ, 2000), “Християнські цінності. Історія і погляд у ІІІ тисячоліття” (Острог, 2000), “Україна і слов'янський світ: історія та сучасність” (Рівне, 2001), “Кардинал Йосиф Сліпий і сучасність” (Івано-Франківськ, 2002), “Сакральне мистецтво Волині” (Луцьк, 2002), “Релігієзнавство як навчальна дисципліна:

7

теоретико-методологічні та методичні основи викладання у вищій школі” (Тернопіль, 2002), “Данило Братковський - поет і громадянин” (Луцьк, 2002), “Релігія і громадянське суспільство в Україні” (Чернівці, 2004).

Публікації. Положення дисертації відображені в монографії, 9 статтях та 1 тезах.

Особистий внесок здобувача. Монографія та 3 статті написані в співавторстві з П.М. Кралюком У монографії “”Греко-Католицька Церква в етнічній історії українського та білоруського народів” дисертантом були написані вступ, перший, третій, четверти, та п’ятий розділи, висновки та укладений список літератури (с.3-25, 44-170). У статті “Берестейська церковна унія та Греко-Католицька Церква в дослідженнях білоруських науковців // Слов'янський вісник. - Вип.2. - Рівне, 2001” проаналізовані роботи сучасних білоруських дослідників про Берестейську церковну унію та Греко-Католицьку Церкву (с.160-162). У статті “Українсько-білоруські переклади Біблії // Кардинал Йосип Сліпий і сучасність. - Івано-Франківськ: Плай, 2002” розглянуто культурні зміни, що відбувалися в Україні й Білорусії в XVIII ст. (с.188-189). У статті “Іов Кондзелевич та Луцьке Хрестовоздвиженське братство // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. - Луцьк, 2002. - Вип.IX ” дана характеристика Міжконфесійної боротьби на Волині на межі XVII - XVIII ст. (с.19-21).

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження й складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури й джерел. У першому розділі дається огляд джерел та наукової літератури з історії Греко-Католицької Церкви в Україні й Білорусії, питань впливу цієї конфесії на етнічні процеси в цих країнах. Другий розділ присвячений розгляду суспільно-політичного, конфесійного та культурного контекстів укладення Берестейської унії та відображення цієї події в релігійній полемічній літературі кінця XVI - першої половини XVII ст. У третьому розділі показано, яким чином Греко-Католицька Церква сприяла конфесійній та культурній регіоналізації колишньої Київської православної митрополії, що, в свою чергу, вело до розмежування українського й білоруського етносів. У четвертому розділі аналізується місце Греко-Католицької Церкви в процесах національного відродження (новочасного націогенезу) українського та білоруського народів XVI -середині XX ст. У висновках дисертаційної роботи підведені підсумки дослідження.

Обсяг дисертації становить 227 аркушів машинописного тексту українською мовою. Список використаної літератури містить 331 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовано актуальність та доцільність дослідження, його зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Формулюються мета й основні завдання роботи, визначаються його об'єкт, предмет, хронологічні межі, теоретико-методологічні засади. Розкривається наукова

8

новизна одержаних результатів, їх теоретична й практична значимість. Наведені дані про форми апробації наслідків наукового дослідження та публікації дисертанта.

У першому розділі “Висвітлення в науковій літературі проблем впливу Греко-Католицької Церкви на етногенез українців та білорусів” показано, що питання впливу Берестейської церковної унії, а, відповідно, й Греко-Католицької Церкви на етногенез українців та білорусів фактично почали розглядати ще в кінці XVI ст. Вони знайшли відображення в релігійній полемічній літературі, де, окрім богословських і суто конфесійних проблем, розглядалися й питання культурно-етнічні.

Прихильники унії (П.Скарга, І.Потій, М.Смотрицький в уніатський період) акцентували увагу на тому, що унія принесе велику користь як у плані культурно-релігійному, так і в плані політичному для Русі (у той час такий термін здебільшого використовувався для означення українських та білоруських земель, а також корінного населення, що проживало на цих землях). Її противники (Г.Смотрицький, І.Вишенський, Христофор Філалет, М.Смотрицький у ранній період творчості), навпаки, розглядали унію як велике нещастя для “руського народу”, акцентуючи увагу на тому, що унія привела до етноконфесійного розколу, війни “Русі проти Русі”.

Дисертант вказує, що у полемічних творах ми не знайдемо відносно об’єктивного висвітлення етнічних проблем українців та білорусів у контексті унійних питань. Однак ці твори цікаві тим, що дають змогу через призму поглядів активних учасників міжконфесійного протистояння розглянути цю проблему.

Наукове вивчення проблем греко-католицизму, а також його впливу на етнічні процеси в Україні та Білорусії почалося в XIX ст. Цими питаннями переважно цікавилися дослідники релігії, історики, культурологи. На даний час існує значнна література, присвячена греко-католицизму, в якій розглядаються окремі аспекти впливу унії на етнічний розвиток українського та білоруського народів. У ній бачимо різні оцінки та інтерпретації цього явища (часто - діаметрально протилежними). Такі оцінки й інтерпретації здебільшого залежали й залежать від ідейно-світоглядної та конфесійної орієнтації авторів. Щодо оцінки впливу греко-католицизму на етнічні процеси в Україні та Білорусії, то в одних випадках його трактують як національну, в інших - як антинаціональну силу.

Загалом простежується кілька підходів до цих питань.

Підхід перший. Трактування унії як знаряддя покатоличення й полонізації українців та білорусів. При такій інтерпретації Греко-Католицька Церква розглядається як антинаціональна сила в історії цих народів. Прихильники подібного підходу свідомо ігнорують позитивні явища в соціо-культурному житті, детерміновані генезисом цієї Церкви. Такий підхід у крайніх формах був притаманний російській церковній історіографії (П.Жукович, митрополит Макарій, М.Коялович),

9

чітко простежувався в працях радянських дослідників. Його бачимо (правда, у дещо м’якшій формі) в роботах багатьох українських національно орієнтованих авторів (М.Костомарова, В.Антоновича, Д.Яворницького, І.Франка, М.Грушевського, В.Липинського).

Підхід другий. Трактування унії й, відповідно, діяльності греко-католиків з діаметрально протилежної позиції як таких, що мали позитивне значення для націогенезу українців та білорусів. Представники даного підходу не звертають увагу на моменти деетнізації та денаціоналізації, які на різних етапах розвитку були притаманні Греко-Католицькій Церкві.

Зазначений підхід притаманний передусім греко-католицьким авторам (Ю.Пелешу, А.Добрянському, К.Студинському, О.Сушку, В.Бучинському, М.Чубатому, С.Томашівському та ін.). Подібним чином трактують проблеми унії сучасні білоруські науковці (С.Морозова, І.Савєрчанка), а також деякі українські вчені, що керуються симпатіями до Греко-Католицької Церкви (І.Паславський).

Третій підхід полягає в намаганні відносно нейтрально, принаймні, конфесійно не заангажовано, оцінювати Берестейську унію та греко-католицизм. Він простежувався в роботах українського історика О.Левицького, культуролога й релігієзнавця А.Річинського, притаманний деяким сучасним українським (А.Колодний, Л.Филипович, П.Яроцький, П.Кралюк, М.Кашуба, В.Нічик, О.Недавня, Н.Стоколос, О.Саган) та білоруським (С.Подокшин, Є.Прокошина) науковцям. Сучасні українські та білоруські дослідники намагаються розглядати Берестейську церковну унію, а також діяльність Греко-Католицької Церкви як вияв окциденталізації (західноєвропейських впливів) у східноєвропейському регіоні. Сама ж Греко-Католицька Церква в даному випадку трактується як синтез західно- й східнохристиянських традицій.

У другому розділ “Берестейська церковна унія та осмислення її етнічного аспекту в полемічній літературі кінця XVI - першої половини XVII ст.” автор приділяє увагу конфесійним, політичним, а також соціо-культурним факторам, які детермінували укладення Берестейської церковної унії. Відзначається, що унія, будучи складним та багатоаспектним явищем, викликала великий резонанс і полеміку в тогочасному руському (українсько- білоруському) суспільстві, передусім серед представників соціальної еліти. У цій полеміці піднімалися й питання етнічного виживання Русі, які розглядалися в контексті релігійної проблематики. Православні традиціоналісти інтерпретували унію як зло, що веде до етнічної деградації, нищення Русі. Відповідно, вирішення проблеми вони бачили в збереженні православ’я на українських та білоруських землях, в дотриманні місцевою соціальною елітою православних традицій. Така позиція простежується в полемістів Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Христофора Філалета, братів Зизаніїв, Івана Вишенського, Афанасія Филиповича, Ісайї Копинського, а також у ранніх творах Мелетія Смотрицького та Касіяна Саковича.

10

Адепти унії, зі свого боку, намагалися довести, ніби їхня діяльність не веде до руйнування та деградації релігійних традицій, котрі протягом віків склалися на руських землях. Більше того, стверджувалося, що вони відновлюють занехаяні унійні традиції Русі. А їхня діяльність представлялася конструктивною в етнічному плані. Подібні погляди бачимо в творах Іпатія Потія, а також Мелетія Смотрицького на завершальному етапі його діяльності.

У творах українсько-білоруських полемістів кінця XVI - першої половини XVII ст. Русь інтерпретується як єдина соціо-політична й етнокультурна цілісність. Аналіз цих творів не дає підстав вважати, що в той час існувало чітке розуміння окремішності українського та білоруського етносів. Однак протиставлення “старої Русі” (православної) та “нової Русі” (уніатської), яке є в творах окремих полемістів (наприклад, М.Смотрицького), мало певне етнічне забарвлення. “Стара Русь" зосереджувалася переважно на українських землях, у той час як "нова Русь" - на землях білоруських. Це свідчило, що в релігійній полеміці з питань унії намітилося відображення тенденції поступового розмежування українського та білоруського етносів. Унія ж в даному випадку виступила як своєрідний каталізатор цього процесу.

У третьому розділі “Греко-Католицька Церква як фактор розмежування українців та білорусів” дисертант на основі аналізу оригінальної літератури та історичних джерел показує, що греко-католицизм в XVI -XVIII ст. на території України й Білорусії мав нерівномірне поширення. Найсильніші позиції греко-католики утримували в Білорусії, а також на деяких північноукраїнських землях, що входили переважно до складу Володимирсько-Берестейської та Луцько-Острозької єпархій. У більшості регіонів України греко-католицизм не утвердився (це стосувалося Наддніпрянщини, Галичини, Поділля, а також Закарпаття).

Таке поширення унії на переважно білоруських землях, незважаючи на певні суб’єктивні фактори (активну діяльність Іпатія Потія та його послідовників на митрополичому престолі), мало культурно-історичне й ментальне підгрунтя. В уніатських регіонах православні традиції не були достатньо вкоріненими. Населення цих регіонів виявилося компроміснішим у плані сприйняття релігійних новацій. Так, у другій половині XVI ст. тут доволі значного поширення набув ранній протестантизм. Відсутність сильних православних традицій, а також руйнування їх протестантами, створювали в цих регіонах відносно сприятливі умови для поширення греко-католицизму. Показово, що ряд чільних адептів унії, які стояли біля її витоків, в молоді роки захоплювалися протестантизмом (наприклад, це стосувалося І.Потія).

Інша картина спостерігалася в більшій частині українських земель, де православ’я мало глибші традиції, ніж у Білорусії. Саме тут ще в часи Київської Русі найраніше почало утверджуватися православне християнство, виникли осередки, звідки здійснювалася

християнізація східнослов’янських, у т.ч. й білоруських, земель. Місцеве населення на даній

11

території з меншою прихильністю ставилося до релігійних новацій. Тому поширення унії на Київщині та Поділлі у XVII-XVIII ст. мало, як свідчать документи, обмежений характер і здійснювалося переважно під тиском державних структур. Щодо Галичини та Закарпаття, то тут реально греко-католицизм набув поширення лише з кінця XVII - початку XVIII ст. як результат тиску державних чинників, а також конфесійних змін (підпорядкування Київської православної митрополії Московському патріархату). При цьому галичанам та закарпатцям вдалося без суттєвих змін зберегти православний обряд і ті етнорелігійні традиції, що були притаманні їм.

Унію, з одного боку, правомірно трактувати як індикатор відмінностей між українським та білоруським населенням у межах відносно єдиного культурного конгломерату, що існував за часів Середньовіччя й функціонування якого значною мірою забезпечувалося існуванням Київської митрополії, а, з другого боку, як фактор розмежування між близькими українським та білоруським етносами. Конфесійна ситуація, що склалася в українських та білоруських землях в XVII ст., вела до перетворення унії в чинник етнічної самоідентифікації для білорусів, в той час як православ’я ставало таким же чинником для українського етносу. Однак зміни політичної та конфесійної ситуації в східнослов'янському регіоні в XVIII ст. (падіння Речі Посполитої, перехід білоруських земель під владу Росії, а українських - під владу Росії та Австрійської імперії, ліквідація Греко-Католицької Церкви в XIX ст. на білоруських та деяких українських землях, що ввійшли до складу Росії), не дали цим ідентифікаціям реалізуватися повною мірою.

У четвертому розділі “Місце Греко-Католицької Церкви в процесах українського та білоруського національного відродження” проводиться думка, що Греко-Католицька Церква володіла потенціалом, який у кінці XVIII - на початку XIX ст. дозволяв їй перетворитися в національну церкву для білорусів та частини українців. Ця Церква в своїй діяльності охоплювала значну частину простолюду Білорусії, а також окремих регіонів України, намагалася зберігати етнорелігійні традиції цього населення, зокрема, православний обряд, мала матеріальні й організаційні ресурси, що дозволяли їй виступати організатором національного життя, творячи відповідні суспільні та культурні інституції (церковні братства, школи, видавництва). Проте цей потенціал міг бути реалізованим лише при наявності відповідних умов (державного сприяння, національно орієнтованої освіти духовенства, а також існування вираженого національного руху). Такі умови не склалися в Білорусії, на Волині та Холмщині, де відбулася насильницька ліквідація Греко-Католицької Церкви. Лише частково вони існували на Закарпатті, де представники греко-католицького духовенства, зокрема А.Волошин, виступили провідниками національного відродження в краї.

Дисертант вважає, що єдиним регіоном, де склалися відносно сприятливі умови для перетворення Греко-Католицької Церкви в національну, стала Галичина. Це відбулося завдяки

12

тому, що тут ця Церква зуміла зберегти Східний (православний) обряд, що виступав важливим чинником етнічної ідентифікації для українського населення, а Йосифлянські реформи, часткова підтримка з боку австрійського уряду дозволили греко-католицькому духовенству цього краю покращити свій соціальний статус, культурний рівень, що, в свою чергу, посприяло перетворенню його в національно свідому еліту галицьких українців. Значним стимулом для підвищення ролі греко-католицького духовенства в українських націотворчих процесах стали революційні події середини XIX ст. (“весна народів”). У той час греко-католицькі священнослужителі відіграли важливу роль у становленні українських національних інститутів Галичини (Головної Руської Ради, “Просвіти”), виступили організатором українських пресових видань, книговидавництв, шкільництва, запровадили богослужіння українською мовою. Щоправда, цей процес відбувався непросто, у змаганні між представниками проукраїнської національної орієнтації та орієнтації москвофільської. Остаточне перетворення Греко-Католицької Церкви в національну церкву українців Галичини відбулося лише в кінці XIX - на початку XX ст. При чому певну роль відіграв суб’єктивний чинник - діяльність митрополита Андрія Шептицького.

У висновках сформульовані основні результати дослідження, до яких прийшов дисертант.

Відзначено, що в розвитку українського та білоруського етносу помітну роль відігравав конфесійний фактор. До кінця XVI ст. українські та білоруські землі залишалися тісно взаємопов’язаними, в т.ч. й культурно, оскільки вони входили до складу однієї Київської православної митрополії. Культурні цінності, котрі створювалися в Україні, сприймалися в Білорусії як свої і навпаки. А населення цих земель, принаймні, елітна частина, здебільшого використовувало спільний етнонім “Русь”.

Берестейська церковна унія порушила цю єдність. Греко-католицизм в основному набув поширення на білоруських землях, у той час як на українських землях зберігали сильні позиції православні традиціоналісти. У результаті цього посилилося етнічне розмежування українського та білоруського населення.

Політичні події кінця XVIII ст., які призвели до поділу Речі Посполитої й переходу білоруських та частини українських земель під владу Російської імперії, стали початком систематичної ліквідації Греко-Католицької Церкви на цих землях. Греко-католицизм, який почав набирати в Білорусії рис національної релігії, втратив можливість стати для білорусів важливим чинником націотворення.

Однак він став важливим фактором націогенезу на Галичині й Закарпатті. Унія в цих регіонах не призвела до руйнування Східного обряду, який став важливим чинником етнічної самоідентифікації місцевого українського населення. Східний обряд не давав галицьким та

13

закарпатським українцям розчинитися серед одновірних поляків та угорців, котрі дотримувалися Західного обряду.

Українська етнічна орієнтованість більшості греко-католицького духовенства Галичини та Закарпаття, зростання їхнього культурного рівня, що було наслідком Йосифлянських реформ, а також його ознайомлення з практиками інших національних рухів Центральної Європи (чеським, польським, угорським) посприяли тому, що саме греко-католицькі священики перетворилися у провідників українського національного руху на Галичині й Закарпатті, виступали організаторами українських національних інституцій, шкільництва, преси, книговидавництва, запровадили практику богослужіння українською мовою.

Ці тенденції, які набули поширення в XIX ст., отримали свій подальший розвиток у XX ст., коли на Галичині, а пізніше на Закарпатті розгорнувся потужний національний рух, у якому греко-католицьке духовенство відігравало помітну роль.

Основний зміст роботи викладений у публікаціях дисертанта:

1. Бубенщиков В.В., Кралюк П.М. Греко-Католицька Церква в етнічній історії українського та білоруського народів. Монографія. - Львів: Сполом, 2004. - 172 с.

2. Бубенщиков В.В. Проблеми свободи віросповідання та етнічної ідентичності в полемічному творі Мелетія Смотрицького "Верифікація невинності..." // Релігійна свобода. Науковий щорічник. - № 6. - К., 2002. - С.117-120.

3. Бубенщиков В.В. Своя особлива релігія... Чи був греко-католицизм національною релігією для білорусів? // Людина і світ. - №1 2003. - С.23-27.

4. Бубенщиков В.В. Церковний собор 1628 р. в Києві: причини скликання, перебіг і наслідки // Науковий вісник Чернівецького університету. - Випуск 203-204. - Чернівці, 2004. - С.218- 223.

5. Бубенщиков В.В. Вплив Берестейської унії на розвиток української культури // Християнство і культура. - Київ-Тернопіль, 1998. - С.20-23.

6. Бубенщиков В.В., Кралюк П.М. Берестейська церковна унія та Греко-Католицька Церква в дослідженнях білоруських науковців // Слов'янський вісник. - Вип.2. - Рівне, 2001. - С.158-164.

7. Бубенщиков В.В.. Загострення міжконфесійної боротьби на Волині на межі XVII-XVIIІ ст. // Данило Братковський - поет і громадянин. Матеріали науково-краєзнавчої конференції. - Луцьк, 2002. - С.24-27.

8. Бубенщиков В.В. Питання оцінки Берестейської церковної унії та Греко-Католицької Церкви при викладанні курсу релігієзнавства // Наукові записки Тернопільського державного

14

педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: історія. - Вип.4. - Тернопіль,

2002. - С.103-106

9. Бубенщиков В.В., Кралюк П.М. Українсько-білоруські переклади Біблії // Кардинал Йосиф Сліпий і сучасність. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С.188-194.

10. Бубенщиков В.В., Кралюк П.М. Іов Кондзелевич та Луцьке Хрестовоздвиженське братство // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. - Луцьк, 2002. - Вип.IX . - С.19-21.

11. Бубенщиков В.В. Суспільно-політичні й релігійно-культурні проблеми в полемічному творі Мелетія Смотрицького “Верифікація невинності...” // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ. - Вип.ІV, частина ІІ. - Рівне, 2003. - С.10-14.

АНОТАЦІЯ

Бубенщиков Василь Васильович. Роль Греко-Католицької Церкви в етнічному розвитку українського та білоруського народів: порівняльний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство.

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди Національної Академії Наук України, Київ, 2006.

У дисертації дається історіософський аналіз розвитку Греко-Католицької Церкви на території українських і білоруських земель, починаючи з часів Берестейської церковної унії і закінчуючи першою половиною XX ст., коли відбулося остаточне оформлення новочасних української та білоруської націй. Велика увага приділена осмисленню етнічного аспекту Берестейської церковної унії в полемічній літературі кінця XVI - початку XVII ст. зазначено, що існували помітні регіональні відмінності в діяльності Греко-Католицької Церкви на території українських та білоруських земель. На початковому етапі вона, в силу конфесійних та культурних причин, знайшла поширення в білоруських регіонах і могла перетворитися у національну релігію білорусів, важливий чинник формування білоруської національної свідомості. Щодо українських земель, то тут поширення унії призвело до серйозних міжконфесійних конфліктів, а православ’я українці почали трактувати як “свою віру”. Політичні зміни кінця XVIII - початку XIX ст. (розподіл Речі Посполитої, входження білоруських та значної частини українських земель до складу Російської імперії) створили ситуацію, в результаті якої Греко-Католицька Церква припинила своє існування на “традиційних” територіях, переставши відігравати роль фактора націогенетичних процесів. Вона збереглася лише на Галичині та Закарпатті, де виступила

15

важливим чинником національного руху та формування національної свідомості українців у цих регіонах.

Ключові слова: унія, Київська митрополія, Греко-Католицька Церква, православний традиціоналізм, полемічна література, етнос, нація, національна свідомість, національний рух.

АННОТАЦИЯ

Бубенщиков Василий Васильевич. Роль Греко-Католической Церкви в этническом развитии украинского и белорусского народов: сравнительный анализ. - Рукопись.

Дисертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение. Институт философии имени Г.С.Сковороды Национальной Академии Наук Украины, Киев, 2006.

В диссертации дан историософский анализ возникновения и развития Греко-Католической Церкви на территории белорусских и украинских земель. Хронологически этот период охватывает время от конца XVI века, когда состоялась Берестейская уния, положившая начало функционированию Греко-Католической Церкви, до средины XX века. Именно в данный промежуток времени состоялся не только генезис Греко-Католической Церкви. Эта конфессия оказала влияние на этнические процессы, происходившие в Белоруси и Украине, именно в то время, когда происходило формирование современных белорусской и украинской наций и, формировалось украинское и белорусское национальное сознание.

Диссертант рассматривает Греко-католическую церковь, как один из важнейших факторов, способствовавших этническому размежеванию украинцев и белоруссов. Исторические факты, приведённые в диссертации, свидетельствуют о том, что Греко-католическая церковь была одним из решающих факторов, определяющих ход процесса формирования обеих наций.

Значительное внимание в диссертации уделяется полемической литературе конца XVI - первой половины XVII веков, показано, что в ней нашли отражение проблеммы этнического бытия украинцев и белоруссов того времени, авторы, в зависимости от конфессионной ориентации (униатской или антиуниатской), предлагали своё видение перспектив этнического развития.

В диссертации акцентируется внимание на заметных региональных отличиях в развитии Греко-Католической Церкви в украинских и белорусских землях. Это обуславливалось как факторами конфессионального, так и культурного характера. Если в Белоруссии униатство объективно способствовало полонизации коренного населения, то в Галичине и Закарпатье оно привело к укреплению национальных позиций украинцев. Этому в значительной мере способствовали проукраинские настроения духовенства в названных регионах.

16

После возникновения униатство распространилось преимущественно в Белоруссии. Греко-католицизм при определённых исторических условиях мог бы стать национальной религией белоруссов. Распространение унии в украинских землях привело к обострению межконфесиональной борьбы, а украинцы начали интерпретировать православие как “свою религию”.

Среди значительных политических изменений конца XVIII века раздел Речи Посполитой в наибольшей