КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

БОНТЛАБ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 347.77.025

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОМЕННИХ ІМЕН

спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін юридичного факультеті Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Безклубий Ігор Анатолійович,

Київський національний університет імені Тараса України,

доцент кафедри цивільного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Кисіль Василь Іванович,

професор кафедри міжнародного приватного і митного права

Інституту міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Бошицький Юрій Ладиславович

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

старший науковий співробітник

Провідна установа: Інститут приватного права і підприємництва Академії

правових наук України

Захист відбудеться "30" травня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. .

Автореферат розіслано "27" квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Закономірним розвитком ринкових відносин в інформаційній сфері є виникнення низки проблем, які потребують нових підходів у правовому регулюванні. Принципового нового підходу потребують доменні імена, які виступають новітнім, з правової точки зору, засобом індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг та інформаційних ресурсів у Всесвітній мережі Інтернет, що сприяє активному їх використанню у всіх сферах суспільної діяльності. Розгляд проблем правового регулювання доменних імен зумовлений недостатністю та фрагментарністю законодавства у цій сфері, спрямованістю його на регламентацію інформаційних відносин, відсутністю створення єдиного, системного термінологічного апарату.

Аналіз останніх досліджень, де порушуються проблеми статусу доменних імен, засвідчує, що вони розглядаються майже виключно у зв’язку з аналізом правового статусу торговельних марок. Проте, у сучасній цивілістичній науці майже відсутні спеціальні комплексні наукові дослідження щодо особливостей цивільно-правового регулювання правової природи доменного імені як самостійного, а не похідного від традиційних засобів індивідуалізації.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали наукові розробки вітчизняних та зарубіжних учених із цивільного права, в тому числі права інтелектуальної власності, теорії держави і права, конституційного права, інформаційного права і кібернетики. Велике значення для підготовки дисертації мали наукові дослідження М.М.Агаркова, Г.О.Андрощука, В.Б.Авер’янова, И.Л.Бачило, С.Я.Бабкіна, Ю.В.Бауліна, О.В.Батанова, І.А.Безклубого, Ю.П.Битяка, Д.В.Бобрової, Т.В.Боднар, В.І Борисової, Л.А.Борохович, Ю.Л.Бошицького, М.І.Брагінського, В.В.Вітрянского, О.М.Вінник, Ю.М.Грошевого, Д.В.Грибанова, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, Т.С.Демченко, В.О.Жарова, Ф.Желинаса, І.В.Жилінкової, О.С.Іоффе, В.О.Калятіна, Ю.Камфера, В.Я.Карабаня, А.С.Кемраджа, Л.Л.Кірій, В.І.Кисіля, В.А.Копилова, О.В.Кохановської, Л.Г.Кравець, В.В.Кривенка, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика, С.В.Малахова, О.М.Мельник, А.М.Мінкова, М.В.Мозкова, В.К.Мамутова, В.В.Мельникова, В.Б.Наумова, В.В.Орлової, А.А.Осокіна, В.П. Петрова, О.А.Підопригори, О.О.Підопригори, С.В.Петровського, О.О.Погрібного, І.М.Рассолова, М.М.Рассолова, А.Д.Святоцького, А.С.Солдатова, А.Г.Серго, Є.Стогнія, Н.О.Саніахметової, В.Я.Тація, Є.О.Харитонова, Р.Б.Шишки, В.С.Щербини, Я.М. Шевченко та інших учених.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукового дослідження кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, яка структурно входить до планованих тем науково-дослідницької роботи Академії праці і соціальних відносин.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є комплексний науково-теоретичний аналіз правового регулювання доменних імен як засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг та розробка на цій основі науково-практичних рекомендацій з удосконалення та доповнення українського законодавства із доменних правовідносин.

Для досягнення поставленої мети основна увага в дисертаційному дослідженні зосереджена на вирішенні наступних завдань:

дослідити основні етапи розвитку доменних імен як засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг;

розкрити основні положення чинного вітчизняного законодавства і міжнародних договорів, які регулюють доменні імена;

сформулювати перспективи розвитку законодавства про доменні імена;

визначити правову природу доменних імен як засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг в мережі Інтернет;

з’ясувати характер і принципи взаємодії доменних імен із об’єктами права інтелектуальної власності, зокрема, засобами індивідуалізації;

вивчити проблемні питання набуття, використання, припинення та захисту права на доменні імена в Україні та світі в порівняльному контексті;

сформулювати наукові висновки і пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання правовідносин, які виникають із приводу використання доменних імен в Україні.

Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що виникають із приводу набуття, використання, припинення та захисту права на доменні імена в Україні та світі.

Предметом дослідження є вітчизняна й зарубіжна нормативно-правова база, судова й арбітражна (третейська) практика, а також вітчизняні та зарубіжні науково-теоретичні роботи з проблем визначення правового статусу доменних імен із указаного питання.

Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дисертаційного дослідження в роботі було взято за основу загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Зокрема, було використано системно-функціональний метод, який дозволив виявити багатоманітність внутрішніх і зовнішніх зв’язків досліджуваного об’єкта й зробити відповідні висновки. Історичний метод дав змогу прослідкувати етапи розвитку мережі Інтернет взагалі та доменних імен зокрема, та еволюцію останніх від технічного засобу зв’язку до засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Даний метод дозволив визначити основні перспективи розвитку законодавства про доменні імена у контексті вдосконалення законодавства про право інтелектуальної власності.

Використання порівняльного методу дало змогу дослідити різноманітні підходи до вирішення одних і тих самих питань у вітчизняному та зарубіжному законодавстві, судовій і арбітражній (третейській) практиці.

У роботі були використані прийоми формальної логіки (аналіз, синтез, аналогія, узагальнення, індукція, дедукція), які дозволили виявити прогалини, неточності і суперечності, що існують на сьогодні в українському законодавстві про доменні імена і право інтелектуальної власності, та надано пропозиції щодо вдосконалення і правового регулювання доменних правовідносин.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є одним із перших в Україні комплексних науково-теоретичних досліджень, у якому визначено правову природу доменних імен як засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг й обґрунтовано основні напрямки розвитку законодавства про доменні імена як складової частини законодавства про право інтелектуальної власності.

Відповідно до одержаних у процесі дослідження результатів, автор виносить на захист наступні положення, які містять наукову новизну:

Виходячи з комплексного аналізу основних етапів розвитку мережі Інтернет доведено, що в історико-правовому аспекті виникнення доменних імен є логічним результатом розвитку правового регулювання інформаційних відносин у Всесвітньої мережі.

Обґрунтовано необхідність посилення державно-правових механізмів регулювання відносин щодо доменних імен, що пов’язано із необхідністю посилення захисту прав добросовісних володільців традиційних засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг та доменних імен.

Наведено додаткові аргументи на користь визнання доменного імені самостійним об’єктом права інтелектуальної власності як засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у Всесвітній мережі Інтернет. Зокрема, зазначено, що доменне ім’я являє собою відповідне позначення, здатне відрізняти одних учасників цивільного обороту, їх товари та послуги від інших, має надтериторіальний характер, свою систему реєстрації, управління і може використовуватися для введення до цивільного обороту необмеженої кількості товарів та послуг.

На основі науково-теоретичного аналізу положень сучасної доктрини права інтелектуальної власності, нормативно-правових актів дано уточнене визначення доменних імен, під якими слід розуміти унікальне слово або словосполучення, яке виступає правовим засобом індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у Всесвітній мережі Інтернет, та за допомогою якого здійснюється адресація до інформаційного ресурсу (масиву, бази даних) юридичних чи фізичних осіб.

Аргументовано позицію щодо включення доменних імен до переліку об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, до засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, враховуючи їхню правову природу, в тому числі унікальність, словесну визначеність, та їхні функції.

Через призму співвідношення із торговельними марками (знаками для товарів і послуг), уточнено перелік істотних ознак доменних імен, зокрема, наявністю лише словесної форми вираження; змістовною неповторністю; надтериторіальним характером використання; специфічною системою реєстрації та управління; можливістю використання у будь-якій сфері діяльності без спеціальних на те дозволів.

Обґрунтовано необхідність скасування пріоритету прав торговельних марок (знаків для товарів і послуг) над доменними іменами, з огляду на те, що його практичне застосування ставить в нерівні правові умови володільців торговельних марок із володільцями доменних імен та традиційних об’єктів права інтелектуальної власності.

Доведено, що право на доменне ім’я можна розглядати у об’єктивному та суб’єктивному значенні; зокрема, у об’єктивному розумінні право на доменне ім’я являє собою систему правових норм, які встановлюють спеціальний юридичний режим функціонування доменного імені, а у суб’єктивному розумінні – систему можливостей, які відповідно до чинного законодавства надаються володільцю доменного імені з точки зору його використання та захисту.

Встановлено, що договір про реєстрацію доменних імен – це публічно-правова угода, згідно з якою одна сторона (реєстратор) за певну плату бере на себе обов’язки за письмовою (електронною) заявкою іншої сторони (реєстранта) надати послуги з реєстрації та технічного супроводу домену, а реєстратор зобов’язуються надати необхідні для делегування матеріали, оплатити роботу реєстранта та виконувати інші вимоги, встановлені адміністратором українського національного домена.

Обґрунтовано напрямки удосконалення цивільно-правового регулювання доменних імен на сучасному етапі, зокрема запропоновано прийняти Закон України “Про доменні імена” та Правила домена “.UA” у формі підзаконного нормативно-правового акту.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані суб’єктами права законодавчої ініціативи, Міністерством юстиції України, Державним департаментом інтелектуальної власності та іншими державними органами при розробці змін до законодавства про інтелектуальну власність, нових законодавчих актів про доменні імена. Отримані результати можуть стати підґрунтям для подальших науково-теоретичних досліджень у галузі права інтелектуальної власності, а також у навчальній діяльності при викладанні дисциплін “Цивільне право” та “Право інтелектуальної власності”. Крім того, висновки дисертаційного дослідження можуть стати корисними в практиці розгляду судами доменних спорів, а також володільцям доменних імен для захисту їх прав та законних інтересів.

Особистий внесок здобувача та ступінь наукової достовірності. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, одним із перших комплексних наукових досліджень правового статусу доменних імен та їх місця у системі засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту. Сформульовані в роботі висновки та пропозиції ґрунтуються на підставі особистого наукового дослідження і аналізу понад 200 наукових джерел, нормативно-правових актів і міжнародних договорів, що говорить про ступінь наукової достовірності. Значна частина положень характеризується новизною, деякі з них висвітлюються по-новому, що і є особистим внеском здобувача у дослідженні проблеми цивільно-правового регулювання доменних імен.

Апробація результатів дисертації. Одержані в процесі дисертаційного дослідження результати апробовані у виступах на науково-практичних конференціях, зокрема, на Міжнародній науково-практичній конференції “Розвиток і зміцнення громадянського суспільства, забезпечення основних прав людини і громадянських свобод” (м. Київ, 13-14 квітня 2004 р.), на Всеукраїнській науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання ” (м. Київ, 18 травня 2005 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковані автором у чотирьох наукових публікаціях (у фахових виданнях), у двох тезах доповідей на конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 234 сторінки, з них 19 сторінок – список використаних джерел зі 223 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульована його мета та завдання, дано характеристику методів дослідження, сформульовано наукову новизну та основні положення, що виносяться на захист, обґрунтовано теоретичне та практичне значення дослідження, показано рівень його апробації, характер публікацій та практичне впровадження результатів.

У першому розділі “Загальна характеристика доменних імен” автор досліджує загальні теоретико-правові аспекти виникнення та розвитку системи доменних імен, беручи до уваги їхні особливості.

У першому підрозділі “Історико-правові аспекти виникнення доменних імен” аналізуються основі етапи розвитку доменних імен, а саме, відзначається, що вони пройшли етап становлення від суто технічних засобів адресації до правового засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг в мережі Інтернет.

Автор досліджує становлення доменних імен через призму основних етапів розвитку. На першому етапі виникли ІР-адреси – цифровий прототип доменних імен. Другий етап – перехідний етап від використання ІР-адрес до їх словесного замінника, власне, доменних імен. На даному етапі до доменних імен починають проявляти інтерес державні органи, що посилює роль підзаконних нормативно-правових актів з регулювання даного питання. Третій етап – етап використання доменних імен у комерційній діяльності, що сприяло поступовому вдосконаленню правової регламентації доменних імен на рівні національного й міжнародного законодавства.

Аналіз історичного досвіду становлення доменних імен дав підстави зробити висновок, що вони стали своєрідним правовим засобом індивідуалізації інформаційних ресурсів, режиму їх функціонування в мережі Інтернет, конкретизації правового становища володільців.

Саме цим пояснюється зростання на сучасному етапі зацікавленості держави щодо впливу на процеси розвитку доменних імен. Проаналізувавши генезис розвитку доменних імен, нормативно-правові акти національного законодавства й міжнародні договори, автор обґрунтовує необхідність визнання доменного імені у домені “.UA” суспільним надбанням Українського народу, що має трансформуватись у право Уряду України брати участь у процесі управління доменними іменами шляхом активної співпраці з недержавними організаціями з управління адресним простором та видання нормативно-правових актів із цих питань. У зв’язку з цим наголошується на важливості участі держави по вдосконаленню доменного законодавства та відстоювання позиції добросовісних користувачів доменними іменами.

У другому підрозділі “Правове регулювання доменних імен” розглядаються основні положення національного законодавства, міжнародних договорів та документів неурядових організацій, які регулюють правовий статус доменних імен. Автор вказує на роль та значення Конституції України – конституційно-правової основи побудови законодавства про доменні імена.

Обґрунтовується місце міжнародно-правових договорів про інтелектуальну власність в системі законодавства про доменні імена, значимість врахування міжнародного досвіду, зокрема, держав-членів Європейського Союзу у виробленні ефективних механізмів правового регулювання доменних імен.

Вказується, що з прийняттям Закону України “Про телекомунікації” правове регулювання доменних імен віднесене до юрисдикції Української держави. Звертається увага на необхідність активізації роботи з створення спеціального доменного законодавства, а саме, на розробці проекту Закону України “Про доменні імена”, який має комплексно врегулювати правові аспекти доменних імен на основі використання нормативно-правової бази міжнародних організацій.

Автор пропонує зосередити увагу держави на розробці та прийнятті нормативно-правових актів щодо розвитку доменних імен на основі положень правової доктрини, наявного національного та міжнародного досвіду, зокрема практики Європейського Союзу та Світової Організації Торгівлі, що цілком відповідає прагненню України набути членства у цих впливових міждержавних інституціях. Такий досвід є особливо цінним з огляду на специфічний і наднаціональний характер доменних імен.

Завершальним кроком має стати розробка та прийняття Правил та умов реєстрації та користування іменами доменів в домені “.UA”. Після введення цих Правил у дію доцільно на організацію, уповноважену адмініструвати домен “.UA”, покласти введення в дію Правил адміністрування публічних доменів другого рівня (зокрема, “.COM.UA”, “KIEV.UA”, “INFO.UA” та інших). Такі повноваження адміністратора домену “.UA” щодо видання зазначених Правил для доменів другого рівня повинні бути закріплені в Законі України “Про доменні імена”. Це пов’язано з тим, що доменні імена другого рівня є складовою частиною домену “.UA”. Автор заперечує позицію, за якою обстоюється ідея саморегуляції доменних імен, тобто здатності Інтернету самостійно регулювати питання використання доменних імен, з огляду на те, що правове регулювання повинне відповідати загальноприйнятим правилам та нормам, а крім того доктрина саморегуляції неспроможна враховувати глобальний, наднаціональний характер Інтернету. Також, саморегуляція не може бути визнана оптимальним регулятором для виключних правовідносин, адже вона, як система норм, виробляється всередині мережі, а відповідні відносини можуть виникати далеко за її межами і лише потім ставати “мережевими”.

Автор доходить до висновку про доцільність систематизації нормативно-правових актів із питань використання доменних імен та приведення їх у відповідність до міжнародних стандартів. Даний процес має проходити у формі розробки та прийняття спеціальних нормативно-правових актів із доменних імен з одночасним їх включенням до норм Цивільного кодексу України. Також пропонується посилити роль державно-правових механізмів у правовому регулюванні доменних імен.

У другому розділі “Цивільно-правові аспекти поняття та місця доменних імен в системі об’єктів цивільного права” основна увага приділена визначенню поняття та основних ознак доменного імені та визначенні меж його співвідношення із об’єктами цивільного права та права інтелектуальної власності.

Перший підрозділ “Поняття та види доменних імен” присвячений розгляду загальнотеоретичних питань визначення доменного імені як основного засобу індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг в мережі Інтернет. Уточнюється термінологічні поняття, зокрема, вказується на доцільність застосування терміну “доменне ім’я”, а не “найменування домену”.

У роботі вказується, що всі домени можна поділити на родові домени верхнього рівня, управління якими здійснюють неурядові організації, та національні домени верхнього рівня, участь в управлінні якими рекомендується брати урядам країн.

Дослідження правової природи доменних імен здійснюється через розгляд функцій, які вони виконують, як засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг в мережі Інтернет.

Відзначається, що визначення доменних імен, які даються в Законі України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та Законі України “Про телекомунікації” носять скоріше технічний, а не юридичний характер та відображають лише такі окремі аспекти, як адресація та адміністрування доменного імені.

Автор підтримує позицію, що доменне ім’я слід розглядати як новий самостійний засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг в мережі Інтернет, який тісно взаємодіє з торговельною маркою, проте не є її складовою чи похідною від неї.

За своєю правовою природою доменні імена найбільш наближені до об’єктів права інтелектуальної власності. Адже доменне ім’я являє собою самостійний засіб індивідуалізації, характеризується тим, що є нематеріальним благом, має абсолютний, виключний, чітко визначений наднаціональний характер та економічну цінність і може виступати предметом різного роду угод, а відтак, володіти ним можуть як юридичні так і фізичні особи.

У дисертації вказується, що доменні імена виконують функцію індивідуалізації, у зв’язку із тим, що служать для індивідуалізації не тільки масиву інформації (як засіб адресації), але й суб’єктів права. Однією з особливостей доменного імені є його унікальність та неповторність.

Автор робить висновок, що під доменними іменами слід розуміти унікальне слово або словосполучення, яке виступає правовим засобом індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у Всесвітній мережі Інтернет та за допомогою якого здійснюється адресація до інформаційного ресурсу (масиву, бази даних) юридичних чи фізичних осіб.

У другому підрозділі “Співвідношення доменних імен з об’єктами цивільного права та права інтелектуальної власності” розглядаються окремі аспекти взаємодії доменних імен із торговельними марками, комерційними (фірмовими) найменуваннями, географічними зазначеннями походження товарів, міжнародними непатентованими назвами лікарських засобів, іменами фізичних осіб.

Зазначається, що, на відміну від торговельної марки, використання доменного імені має надтериторіальний та наддержавний характер, який може бути обмежено тільки технічними можливостями розповсюдження мережі Інтернет. Управління реєстрацією доменних імен найчастіше здійснюють недержавні організації, а торговельними марками – державні органи, що ще раз підкреслює їхню відмінність.

Таким чином, на підставі дослідження правової природи співвідношення доменних імен та торговельних марок робиться висновок, що не зважаючи на зовнішню схожість доменних імен та знаків для товарів і послуг, вони є двома різними засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, проте, на думку автора не можна відкидати їх тісної взаємодії з торговельними марками і тому необхідно виробити цивілізовані правила їх співіснування.

Вказується, що визнання пріоритету власників комерційних найменувань над володільцями доменних імен є безпідставним, адже не можна використання тотожного доменного імені автоматично вважати порушенням законодавства про недобросовісну конкуренцію. Автор пропонує відходити від даного підходу та оцінювати використання доменного імені тотожного комерційному найменуванню у сукупності всіх обставин, беручи до уваги дату реєстрації, сферу застосування та інші чинники, які можуть вплинути на визнання чи невизнання цих дій актом недобросовісної конкуренції.

Не менш актуальною сьогодні залишається проблема розмежування на законодавчому рівні сфери використання географічних зазначень та доменних імен. Воно повинне враховувати не тільки права інтелектуальної власності володільців географічних зазначень, але й те, що доменні імена мають багато рис, які наближають їх до об’єктів права інтелектуальної власності. Саме тому ці об’єкти мають розглядатися як самостійні, з рівним правовим статусом засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

На основі аналізу правової природи співвідношення доменних імен з об’єктами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг, вказується на тісний зв’язок між ними. Водночас, на думку автора, він повинен ґрунтуватися, беручи до уваги рівноцінність наведених об’єктів. Співіснування схожих доменних імен та традиційних засобів індивідуалізації повинне допускатися у тій мірі, у якій виключається змішування відповідних позначень.

Зроблено висновок щодо необхідності скасування пріоритету прав торговельних марок (знаків для товарів і послуг) над доменними іменами, з огляду на те, що його практичне застосування ставить в нерівні правові умови володільців торговельних марок із володільцями доменних імен та традиційних об’єктів права інтелектуальної власності.

У третьому розділі “Цивільно-правовий режим доменних імен” досліджуються основні аспекти виникнення, використання та припинення права на доменне ім’я, перелік суб’єктів права на використання доменного імені і шляхи захисту їх законних прав та інтересів.

У першому підрозділі “Юридичні аспекти реєстрації та змісту права на доменні імена” аналізуються підстави та порядок виникнення і припинення права на доменне ім’я.

Підкреслюється, що реєстрація доменних імен здійснюється неурядовими організаціями на підставі поданої ними заявки, найчастіше в електронній формі, а також перевіряється на схожість та тотожність із вже існуючими доменними іменами у тому ж самому домені. Водночас, вказується, що у родових доменах верхнього рівня та національних доменах можуть встановлюватися певні обмеження для осіб, які бажають отримати в користування певне доменне ім’я. Проте, наголошується на необхідності уніфіковувати такі обмеження у різних країнах з метою максимально розширити права як фізичних так і юридичних осіб у всьому світі на використання доменних імен.

Робиться висновок, що право на доменне ім’я виникає з моменту його реєстрації, тобто включення до відповідного реєстру, та припиняється з моменту закінчення терміну дії реєстрації та видалення його з відповідного реєстру.

Автор вказує, що доменне ім’я є складним за своїм складом, і тому володілець доменного імені отримує різний об’єм прав щодо різних його частин, зокрема, він володіє виключним правом на використання ядра доменного імені у складі доменного імені та похідних від нього доменних імен, а також правом забороняти будь-якій особі використання цього позначення у таких доменних іменах. У зв’язку з цим право на ядро доменного імені складає основну і найбільш важливу частину права на доменне ім’я в цілому, дозволяючи його володільцю контролювати не тільки одне конкретне доменне ім’я, але й всі доменні імена, утворені на його основі, тобто управляти доменом. Він може застосовувати своє доменне ім’я для визначення адреси розміщення свого сайту, використовувати в процесі роботи сайту, його реклами та іншої діяльності. Права володільця доменного імені гарантуються тим, що ніхто не може зареєструвати аналогічне доменне ім’я та застосувати його для адресації до свого сайта без згоди володільця доменного імені. Таким чином, наявність права на доменне ім’я одночасно забезпечує майже повний та фактичний контроль над його використанням.

У другому підрозділі “Правова характеристика угоди про реєстрацію доменних імен” проводиться аналіз угоди про реєстрацію доменного імені. Вказується про необхідність письмової форми такого договору. Водночас, автор приходить до висновку про можливість укладення угоди про реєстрацію доменного імені в електронній формі за умови супроводження цифровим підписом.

Аналіз істотних умов договору про реєстрацію доменних імен дозволяє віднести його до групи договорів про надання послуг.

Автор вказує, що угода про делегування доменних імен в родових доменах верхнього рівня може визнаватися зовнішньоекономічним договором, оскільки воно спрямоване на встановлення взаємних прав та обов’язків між українськими та іноземними суб’єктами господарської діяльності. Проте, такою вона може визнаватися лише в тому випадку, коли однією з сторін договору з українського боку є юридичні особи чи фізичні особи-підприємці, так як фізичні особи не є суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності.

На основі аналізу положень цивільного законодавства, наявних теоретико-правових позицій, доктрини, автором відзначається, що договір про реєстрацію (делегування доменних імен) являє собою правочин, згідно якого одна сторона (реєстратор) за певну плату бере на себе обов’язки за письмовою (електронною) заявкою іншої сторони (реєстранта) надати послуги з реєстрації та технічного супроводу доменного імені, а реєстратор зобов’язується надати необхідні для делегування матеріали, оплатити роботу реєстранта та виконувати інші вимоги, встановленні адміністратором українського національного домена. У зв’язку з цим пропонується доповнити Цивільний кодекс України окремою главою “Договір про делегування доменних імен”, де слід чітко визначити статус таких договорів.

У третьому підрозділі “Захист прав володільців доменних імен” аналізуються доменні спори та вказуються оптимальні шляхи їх вирішення та попередження. Зокрема, попередження можливих спорів має провадитись, виходячи із такого критерію, як “добросовісність чи недобросовісність володільців як доменних імен так, і торговельних марок та комерційних (фірмових) найменувань”. Вказується на неприпустимість “підкорення” прав володільця доменного імені правам володільців інших засобів індивідуалізації.

Звертається увага на необхідності посилення судового захисту прав володільців доменних імен через створення спеціалізованих патентних судів, які б у тому числі розглядали й доменні спори за участю не тільки юристів, але й фахівців у галузі Інтернету а також через функціонування третейських судів при відповідних об’єднаннях адміністраторів доменів.

Автор підкреслює важливість міжнародно-правових способів захисту прав володільців доменних імен, зокрема, захищати права володільців доменів верхнього рівня можна, подавши відповідні позови до арбітражних центрів, які діють при ICANN (Інтернет корпорація із присвоєння кодів та номерів) на основі Єдиної політики розгляду спорів про доменні імена та Єдиних Правил розгляду спорів про доменні імена.

У Висновках дисертації підбиті підсумки проведеного дослідження та сформульовані наступні висновки:

1. Дослідження історико-правових аспектів виникнення доменних імен засвідчує, що вони є логічним та закономірним результатом процесів глобалізації ринкових економічних відносин, розповсюдження мережі Інтернет та її активного використання у всіх сферах суспільства, зокрема, в підприємницькій діяльності. Аналіз генезису правового режиму доменних імен вказує на їх тісний зв'язок із розвитком мережі Інтернет, що на цій основі дозволило виділити наступні етапи їх становлення:

перший етап – етап виникнення протоколів передачі даних – ІР-адрес – цифрового прототипу доменних імен, що характеризується створенням певних передумов для користувачів інформаційних ресурсів мережі Інтернет. Із правової точки зору на цьому етапі регулювання здійснюється на рівні відомчих нормативних актів та саморегулювання.

другий етап – перехідний етап від використання ІР-адрес до їх словесного замінника, власне доменних імен. Даний етап характеризуються переорієнтацією мережі Інтернет із військових на загальносуспільні потреби і, як наслідок, розширення використання доменних імен, що пов’язане із зручністю в користуванні. На цьому етапі до доменних імен починають проявляти інтерес державні органи, що посилює роль підзаконних нормативно-правових актів на регулювання даного питання.

третій етап – етап використання доменних імен у комерційній діяльності, що сприяло вдосконаленню правової регламентації доменних імен на рівні національного та міжнародного законодавства. Цей етап характеризуються посиленням договірно-правового регулювання відносин щодо використання доменних імен.

2. Дослідження особливостей правового регулювання доменних імен в Україні показує, що відбувається поєднання державно-правових механізмів регулювання та саморегулювання у цій сфері. Державно-правові механізми регламентації доменних імен представлені, головним чином, низкою законодавчих актів, які регулюють інформаційні та інші суспільні відносини у сфері інтелектуальної власності. Саморегулівні механізми проявляться у формі договірно-правового регулювання, натомість, аналіз практики використання доменних імен, у тому числі судової, засвідчує, що у сучасних умовах їх використання не можна вважати оптимальним шляхом розвитку правової основи доменних імен. Актуальним напрямом побудови ефективних механізмів регламентації доменних імен є посилення ролі держави у цих процесах.

3. Аналіз національного законодавства про інтелектуальну власність вказує на нагальну необхідність розробки та прийнятті системи нормативно-правових актів щодо розвитку мережі Інтернет і, зокрема, доменних імен. Правовою основою цьому мають слугувати, передусім, досвід інших країн, провідних міжнародних інституцій та наявні науково-теоретичні дослідження у цій сфері. Саме ці складові мають бути визначальними при внесенні відповідних змін до Цивільного кодексу України, Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, а також при прийнятті окремого Закону України “Про доменні імена”.

4. Науково-теоретичний аналіз положень сучасної доктрини права інтелектуальної власності, нормативно-правових актів, дозволяє зробити висновок, що під доменними іменами слід розуміти унікальне слово або словосполучення, яке виступає правовим засобом індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг у Всесвітній мережі Інтернет та за допомогою якого здійснюється адресація до інформаційного ресурсу (масиву, бази даних) юридичних чи фізичних осіб.

З огляду на наведене визначення, вважаємо за необхідне визначити наступні особливості доменних імен: унікальність, тобто в силу своє правової природи у світі не може існувати двох однакових доменних імен; наявність специфічних функцій, які відображають своєрідність даного засобу індивідуалізації; є єдиними правовим засобом індивідуалізації інформаційних ресурсів у віртуальній мережі Інтернет; подвійність призначення, тобто, з однієї сторони вони виступають засобом індивідуалізації інформаційного масиву, а з іншої – індивідуалізують у мережі Інтернет суб’єктів права; є засобом адресації до інформаційних ресурсів та повідомлення про їх володільця додаткової інформації;є юридичною гарантією реалізації захисту права фізичних та юридичних осіб на інформацію; наднаціональний характер, тобто право на доменне ім’я виникає в одній країні, а може реалізовуватися в інших.

5. Аналіз особливостей доменних імен дозволяє відзначити необхідність включення доменних імен до переліку об’єктів права інтелектуальної власності, а саме до засобів індивідуалізації. У зв’язку з цим, у доменних правовідносинах не можуть використовуватися категорії володіння, користування, розпорядження, віндикаційного та негаторного позову, давності володіння.

6. Співвідношення доменних імен із торговельними марками (знаком для товарів і послуг) та комерційними (фірмовими) найменуваннями дозволяє зробити висновок про наявність суттєвих відмінностей у їх правовому режимі.

По-перше на відміну від торговельних марок (знаків для товарів послуг) доменні імена характеризуються наявністю лише словесної форми вираження; змістовною неповторністю; надтериторіальним характером використання; специфічною системою реєстрації та управління; можливістю використання у будь-якій сфері діяльності без спеціальних на те дозволів.

По-друге на відміну від комерційних (фірмових) найменувань доменні імена можуть індивідуалізувати не тільки юридичних, але й фізичних осіб, товари, роботи та послуги і використовуватися у некомерційних цілях.

7. Дослідження цивільно-правової характеристики доменних вказує на необхідність скасування пріоритету прав торговельних марок (знаків для товарів і послуг) над доменними іменами, з огляду на те, що його практичне застосування ставить у нерівні правові умови володільців торговельних марок із володільцями доменних імен та традиційних об’єктів права інтелектуальної власності. Співіснування схожих доменних імен та традиційних засобів індивідуалізації повинне допускатися у тій мірі, у якій виключається змішування відповідних позначень. При цьому даний принцип повинен у рівній мірі застосовуватися до обох об’єктів: при наявності такої небезпеки не слід допускати реєстрацію нового об’єкта незалежно від того, що було зареєстроване раніше – торговельна марка, комерційне найменування чи доменне ім’я.

8. Право на доменне ім’я можна розглядати у об’єктивному та суб’єктивному значенні. У об’єктивному розумінні право на доменне ім’я являє собою систему правових норм, які встановлюють спеціальний юридичний режим функціонування доменного імені. У суб’єктивному розумінні право на доменне ім’я являє собою систему можливостей, які відповідно до чинного законодавства надаються володільцю доменного імені з точки зору його використання та захисту. Його особливістю є те, що коло суб’єктів права на використання доменного імені є максимально широким, але разом з тим може бути суттєво обмеженим самим адміністратором домена. Проте, немає чітких правил, за межі яких адміністратор домена не міг би виходити при обмеженні прав суб'єктів, які мають можливість отримати в користування доменне ім'я, а тому актуальним напрямком удосконалення правового регулювання доменних імен є уніфікація обмежень, які мають місце у різних країнах з метою максимально розширити права як фізичних так і юридичних осіб у всьому світі на використання доменних імен.

9. За договором про реєстрацію доменних імен розуміють публічно-правову угоду, згідно якої одна сторона (реєстратор) за певну плату бере на себе обов’язки за письмовою (електронною) заявкою іншої сторони (реєстранта) надати послуги з реєстрації та технічного супроводу домена, а реєстратор зобов’язуються надати необхідні для делегування матеріали, оплатити роботу реєстранта та виконувати інші вимоги, встановлені адміністратором українського національного домена. До істотних умов угоди про реєстрацію доменних імен можна віднести наступні: предмет угоди – надання послуг із реєстрації і технічного супроводу доменного імені; офіційне твердження заявника, що реєстрація доменного імені не порушує майнових прав інтелектуальної власності третіх осіб; зазначення точної та правдивої інформації про володільця доменного імені; третейська угода про розв’язання доменних спорів; ціна договору, яка визначається у формі річного внеску за користування доменним іменем; система прав та обов’язків сторін, тобто реєстратора та реєстранта; строк дії договору, який не може перевищувати два роки; наявність відповідальності сторін за порушення умов угоди.

Оптимальною формою договору про реєстрацію доменних імен може бути застосування як електронної, так і письмової форм, що дозволить уникнути можливих непорозумінь та неточностей у практиці, що сформувалась у даних умовах.

10. Основними способами захисту прав володільців доменних імен виступають: захист за допомогою антимонопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції; судовий захист прав володільців доменних імен; міжнародно-правові способи захисту прав володільців доменних імен, які дозволяють національним юридичним та фізичним особам звертатись до міжнародних інституцій за захистом законних прав на доменне ім’я.

11. Необхідно розробити та прийняти зміни до Цивільного Кодексу України, зокрема до статті 420, включивши до переліку об’єктів права інтелектуальної власності “доменні імена”. Пропонуємо також доповнити Книгу четверту ЦК України главою “Доменні імена”, де доцільно врегулювати правові аспекти виникнення права на доменні імена, зміст прав володільців доменних імен.

12. У розвиток законодавства про інтелектуальну власність необхідно прийняти Закон України “Про доменні імена”, в якому відобразити поняття доменного імені, його основні ознаки, порядок набуття, використання та припинення права на нього, порядок співвідношення доменних імен з іншими об’єктами права інтелектуальної власності, порядок взаємовідносин адміністратора та користувача доменним іменем, територіальні межі права на використання доменного імені, юрисдикцію, під яку підпадає те чи інше доменне ім’я, у тому числі угоди про реєстрацію доменних імен, особливості їх реєстрації, використання та захисту. При цьому необхідно виключити визначення поняття доменного імені із Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та Закону України “Про телекомунікації”.

13. Необхідно внести зміни до ст.16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, доповнивши її частиною у наступній редакції:“

Володілець доменного імені має право використовувати у його назві ідентичну торговельну марку (знак для товарів і послуг), якщо вона була зареєстрована після реєстрації доменного імені”.

14. Пропонуємо посилити захист прав володільців доменних імен шляхом вироблення Єдиних правил розгляду доменних спорів із врахуванням позиції міжнародного співтовариства та створення Патентного суду.

15. Важливим напрямом становлення законодавства про доменні імена має стати його адаптація до вимог та норм законодавства Європейського Союзу, розширення сфери законодавчого регулювання доменних імен.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Бонтлаб В.В. Правове регулювання доменних імен // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 22. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2004. – С. 326-331.

Бонтлаб В.В. Цивільно-правові аспекти співвідношення доменних імен та товарних знаків // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 24. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2004. – С. 371-377.

Бонтлаб В.В. Окремі питання правового статусу доменних імен // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26.