ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

Борисов Вячеслав Вікторович

УДК 37.035.6

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ УЧНІВСЬКОЇ ТА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

13.00.07 – теорія та методика виховання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Тернопіль - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Наукові консультанти: доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Тхоржевський Дмитро Олександрович;

доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Євтух Микола Борисович.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Філіпчук Георгій Георгійович,

провідний науковий співробітник

Науково-дослідного інституту

українознавства Міністерства освіти і

науки України;

доктор педагогічних наук, професор

Коберник Олександр Миколайович,

Уманський державний педагогічний

університет, декан технолого-

педагогічного факультету;

доктор педагогічних наук, професор

Сметанський Микола Іванович,

Вінницький державний педагогічний

університет ім. М.Коцюбинського,

завідувач кафедри педагогіки.

Провідна установа: Полтавський державний педагогічний

університет ім. В.Г.Короленка,

Міністерство освіти і науки України,

кафедра педагогіки, м. Полтава.

Захист відбудеться 24 лютого 2006 року о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 58.053.01 Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка за адресою: вул. М.Кривоноса, 2, м.Тернопіль, 46027, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатю-ка за адресою: вул. М.Кривоноса, 2, м.Тернопіль, 46027.

Автореферат розіслано 23 січня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Чайка В.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми та доцільність дослідження. Науково-технічний прогрес, модернізаційні перетворення, поява масових комунікацій та інформатизація внесли значні зміни в концепти багатьох, навіть архаїчних культур. Формування національної самосвідомості молоді – одне з найскладніших завдань, яке стоїть перед сучасним українським суспільством. Актуальним і складним воно є для всіх країн європейського регіону. І це не випадково. Історія теоретичних досліджень нації, націоналізму та національної самосвідомості налічує не один десяток років. Ще в ХІХ – на початку ХХ ст. спостерігалися перші спроби теоретичного осмислення відповідних явищ у житті суспільства, здебільшого пов’язані з ідеологічною й політичною кон’юнктурою того часу. В період між світовими війнами цими питаннями цікавилися переважно історики та етнографи, іноді соціологи й політичні аналітики, а після Другої світової війни їх вивчали представники різних дисциплін.

В українській інтелектуальній традиції інтерес до проблем націоналізму та національної самосвідомості має досить багату історію як у сфері ідеологічних розробок (С.Бандера, Д.Донцов, В.Липинський та ін.), так і в наукових дослідженнях (О.Бочковський, І.Лисяк-Рудницький, В.Старосольський та ін.). Спробу обґрунтувати науково-педагогічні засади формування національної самосвідомості українців уперше зробили видатні українські педагоги з діаспори С.Русова та Г.Ващенко. Проте, на відміну від інших форм і типів самосвідомості (історичної, економічної тощо), національна самосвідомість в Україні тривалий час залишалася для науковців забороненою проблемою для дослідження.

За часів радянської влади панувала чітка настанова на інтернаціональне, патріотичне, комуністичне виховання, метою якого було сформувати нову радянську людину. У той же час питання національної самосвідомості стосовно інших країн активно досліджувалися військовими психологами. Так, В.Крисько та В.Гаврилов вивчали національно-психологічні особливості складу китайської армії, І.Куліков – національну психологію вояків армії Об’єднаної Республіки Єгипет тощо.

Лише після 1991 р. українські дослідники звернулися до питань нації, націоналізму та національної самосвідомості. Треба відзначити доробки вчених-педагогів А.Бойко, О.Вишневського, С.Гончаренка, П.Дроб’язко, М.Євтуха, А.Капської, О.Коберника, В.Кононенка, І.Матюші, Ю.Руденка, М.Стельмаховича, Б.Ступарика, Д.Тхоржевського, Г.Філіпчука, М.Фіцули, М.Чепіль. Результати їх досліджень можуть стати підґрунтям для постановки фундаментального системного вивчення теоретико-методологічних засад формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді в сучасних умовах. До цього часу теорія й практика формування національної самосвідомості молоді не були предметом системного дослідження у педагогіці.

Актуальність зазначеної проблеми зумовлена також необхідністю подолання певних суперечностей, а саме:–

суспільно-педагогічних, породжених дуальністю парадоксального феномену усвідомлення етнічної й національної ідентичності, невідповідністю рівня національної самосвідомості молоді сучасним складним суспільно-політичним процесам, що мають місце в суспільному житті України;–

теоретико-методологічних, що виникають між окремими підходами та аспектами трактування сутності та структури національної самосвідомості, між наочно-образною формою уявлень про національну самосвідомість в системі педагогічної діяльності та її загальним змістом, що стрімко розвивається, між змістом національного виховання та методологічним забезпеченням процесу реалізації цього змісту; між складною структурою національної самосвідомості й фрагментарним характером її дослідження в системі безперервної освіти;–

психолого-педагогічних, які існують між високими вимогами до виховної роботи з молоддю та психологічними установками й потребами, віковими та індивідуальними особливостями учнів і студентів.

Результати аналізу сформованості національної самосвідомості учнів старших класів та студентів свідчать, що вони недостатньо усвідомлюють: специфіку національної культури, самобутність і неповторність національних традицій, українські звичаї; психологічні особливості етносу; важливість ідентифікації себе зі своєю національною спільнотою. Молодь не готова до налагодження толерантних міжетнічних та міжнаціональних стосунків. Так, серед учнів старших класів низький рівень сформованості національної самосвідомості мають 80,5%, середній рівень – 12,2%, високий рівень – 7,3%; серед студентської молоді відповідно 59,0 %, 28,0 %, 13,0 %.

Необхідність розв’язання зазначених вище суперечностей, відсутність фундаментальних педагогічних досліджень проблеми формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді зумовили вибір теми дослідження: „Теоретико-методологічні засади формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою комплексної науково-дослідної теми „Виховання національної самосвідомості майбутнього вчителя”, яка виконувалась на базі Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова у два етапи. Перший етап проходив у період 1997–1999 рр. (№ державної реєстрації теми 0198U001670), а другий етап – протягом 2000–2002 рр. (№ державної реєстрації 0100U006885).

Тема дисертації затверджена вченою радою Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова 25 грудня 1997 р. й узгоджена у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 27 травня 2003 р., протокол № 5.

Об’єкт дослідження – національна самосвідомість як мета і результат національного виховання учнівської та студентської молоді.

Предмет дослідження – теорія і методологія формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді.

Мета дослідження полягає у розробці та теоретико-методологічному обґрунтуванні системи формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді.

Концепція дослідження. Формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді потребує врахування історико-педагогічних аспектів зародження, становлення та розвитку системи національного виховання, з’ясування перспективних напрямів модернізації виховної діяльності відповідно до європейських та світових тенденцій полікультурності, толерантності в освітньому просторі.

В основу концепції покладено ідеї про те, що: 1) національна самосвідомість і толерантність є основними універсальними цінностями сучасного суспільства; 2) універсальність пов’язана з двостороннім процесом, що відбувається в сучасному світі, а саме: посилення глобалізаційних тенденцій, з одного боку, і прагненням до збереження національної ідентичності – з іншого; 3) проблема національної самосвідомості перестала бути проблемою тільки в одній із сфер життя (в релігії, питаннях національних відносин), але набула статусу глобальної націокультурної та соціокультурної проблеми, що має прояви в усіх сферах суспільства; 4) різні підходи до проблеми національної самосвідомості потребують серйозного корегування з погляду відбиття в них плюралістичності та полісуб’єктності сучасного світу; 5) індивід усвідомлює світ через призму цінностей; етнонаціональний світ природно розглядається крізь призму етнічних і національних цінностей. Вони можуть бути різного рівня: глобальні і наближені до повсякденного життя; 6) протиріччя між наочно-образною формою уявлень про національну самосвідомість в системі педагогічної діяльності та її загальним змістом, що стрімко розвивається, може бути розв’язане шляхом засвоєння наукових педагогічних понять, які висловлені спеціальними науковими термінами; 7) інтегральний простір – це виховна система особистіно-орієнтованого типу, яка забезпечує перетворення інформації про національний простір у категорії різних наук та мистецтв. Можливі культурологічний (локальний або малий) виховний простір, в якому моделюється цілісне явище національної культури і культуровідповідний (великий) освітньо-виховний простір або метапростір, відтворюючий певну національну культуру.

З позицій теоретичного рівня формування національної самосвідомості особистості та розвиток толерантності повинні починатися з реалізації принципів методології педагогіки: 1) подвійності якісної визначеності людини та її життєвого світу; 2) полікультурності; 3) введення у самобутні культурні світи на основі системного, цілісного, особистісного, діяльнісного, інтеркультурного підходів, єдності історичного та логічного підходів.

Методологічний рівень дослідження проблеми визначає методологічні принципи та підходи до аналізу національної самосвідомості. Особливе значення та актуальність у проблемі самосвідомості мають філософські принципи: єдності свідомості і діяльності, історизму, розвитку, особистісного і системного підходів. Зміст методологічного принципу єдності свідомості і діяльності в нашій концепції полягає у твердженні опосередкованості характеру функціонування самосвідомості, бо воно виникає і формується в діяльності людини, в її спілкуванні з іншими людьми. Відповідно до вимог цього принципу, самосвідомість особистості опосередкована всіма об’єктивними відносинами людини в етнонаціональному середовищі. Згідно з принципом розвитку, національна самосвідомість генетично і функціонально вторинна порівняно з відносинами особистості, що мають прояв у діяльності. Принцип історизму реалізовано в положенні: філогенетично національна самосвідомість зумовлена процесом історичного розвитку особистості в національному просторі і часі.

Наступне положення концепції зумовлено вимогами особистісного та системного підходів і полягає у визнанні того, що чисельні акти самосвідомості виступають як органічно інкорпоровані в особистість і становлять одну із умов її утворення.

Теоретико- методологічні засади дослідження проблеми визначають систему вихідних параметрів, дефініцій, теорій, без яких неможливе розуміння сутності явища, що вивчається, передусім національний час та простір; національна самосвідомість, її функції і властивості; структура національної самосвідомості особистості; етнічні та національні стереотипи; система формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді.

У практичному рівні передбачено перевірку ефективності системи формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді, сукупності педагогічних умов, змісту виховної роботи, засобів, форм, методів, спрямованих на актуалізацію національної, полікультурної, соціокультурної складових національного виховання особистості.

Застосування зазначених концептуальних положень дає можливість характеризувати формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді як систему науково обґрунтованих педагогічних дій і заходів у навчально-виховному процесі, побудовану з урахуванням вікових особливостей, специфіки виховної діяльності у навчальних закладах, загальних педагогічних закономірностей і принципів, визначених та експериментально перевірених методів діагностики. Формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді розглядається як системний, багатовимірний, інваріантний феномен, який охоплює змістову, організаційно-процесуальну та особистісну складові навчально-виховного процесу. Функціонування системи є спеціально організованим процесом, цілеспрямованим, динамічним, інноваційним за своїм характером, адаптованим до реальних умов сучасного суспільного життя. Окреслені концептуальні положення стали основою формулювання гіпотези дослідження.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що система формування національної самосвідомості особистості як складова цілісної системи національного виховання зможе забезпечити досягнення нового якісного рівня національної самосвідомості учнівської та студентської молоді за умови, що:–

національна самосвідомість розглядатиметься як компонент метасистеми: по-перше, системи загальнолюдських цінностей, по-друге, системи етнонаціонального простору та часу, по-третє, системи національної освіти України;–

буде забезпечене полікультурне виховання і реалізовано принцип введення в самобутні культурні світи;–

в основу виборів методів формування національної самосвідомості покладатимуться результати діагностики рівня розвитку національної самосвідомості особистості і конкретних груп.

Відповідно до об’єкта, предмета, мети, концепції й гіпотези були поставлені такі завдання дослідження:

1. На основі історико-філософсько-психолого-педагогічного аналізу генезису наукових ідей і теоретико-методологічних підходів визначити сутність та зміст дефініцій, понять, концептуальних положень, які розкривають специфіку формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді.

2. Охарактеризувати відповідно до методологічних положень загальну типологію національної самосвідомості за такими основними критеріями: а) за характером функціонування на різних рівнях горизонтальних та вертикальних зрізів; б) за ступенем прояву; в) за основними носіями у вигляді структури національної самосвідомості з погляду суб’єкта та за глибиною віддзеркалення дійсності.

3. Теоретично обґрунтувати суттєві риси національної самосвідомості на рівні абстрактних понять та визначити функції національної самосвідомості.

4. На основі методологічного релятивізму і наукового плюралізму визначити зміст категорії „національна самосвідомість” і її структуру.

5. Розробити технологію діагностики рівнів сформованості національної самосвідомості особистості.

6. На основі визначених теоретико-методологічних засад обґрунтувати та розробити педагогічну систему формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді.

7. Експериментально перевірити ефективність педагогічної системи формування національної самосвідомості учнів загальноосвітніх закладів і студентів вищих навчальних закладів, яка побудована з урахуванням принципів полікультурного виховання та введення в самобутні культурні світи.

Методологічною основою дослідження є загальновизнані принципи наукового пізнання, концептуальні положення психології та педагогіки щодо провідної ролі діяльності у формуванні особистості, єдність свідомості й активності суб’єкта в навчально-виховному процесі, детермінантної ролі провідної діяльності у формуванні особистісних новоутворень.

Дослідження здійснювалось на основі положень філософії гуманізму, відповідно до яких найвищою цінністю в суспільстві є людина; на принципах системного, діяльнісного, історичного, логічного підходів щодо визначення теоретико-методологічних засад формування національної самосвідомості особистості; системного, цілісного, особистісного щодо розробки її структури та змісту; будувалося, зважаючи на положення Конституції України, закони України, згідно із сучасними вимогами до навчально-виховного процесу.

Теоретичну основу дослідження становлять положення і висновки вчених щодо методології педагогічних та психологічних досліджень (Д.Кемпбелл, В.Краєвський, Т.Кун, С.Максименко, Д.Тхоржевський); сутності особистості та її розвитку (І.Бех, Л.Виготський, П.Гальперін, О.Леонтьєв, С.Максименко, С.Рубінштейн та ін.), ролі діяльності у формуванні особистості (О.Асмолов, Г.Балл, І.Кон, Г.Костюк та ін.), теорії і практики виховання (А.Бойко, О.Вишневський, С.Карпенчук, О.Коберник, Б.Коротяєв, М.Сметанський, М.Фіцула та ін.); змісту та напрямів національного виховання ( Г.Ващенко, Ю.Руденко, М.Стельмахович, Д.Тхоржевський та ін.).

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези використано комплекс методів, адекватних досліджуваному феномену, а саме:–

теоретичні методи: аналіз наукової літератури з питань методології та теорії нації і національного виховання для зіставлення та порівняння різних поглядів учених на досліджувану проблему, визначення теоретико-методологічних засад формування національної самосвідомості; порівняння, класифікація та систематизація теоретичних і експериментальних даних; теоретичне моделювання структури національної самосвідомості; метод графів під час оцінки взаємозв’язків у структурі національної самосвідомості;–

емпіричні: методи масового збору інформації – опитування, тестування; бесіди; педагогічні спостереження з метою перевірки розроблених методик; розробка програм та методик дослідження, програма педагогічного експерименту з трьома контрольними групами, кількісний та якісний аналіз емпіричних даних з використанням методів математичної статистики для вивчення процесу формування національної самосвідомості особистості, конкретизації методики, перевірки результативності розробленої педагогічної системи формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді.

Експериментальна база дослідження.

Експериментом було охоплено учнів Першої української гімназії м.Краматорська, загальноосвітньої школи 1-3 ступеня № 2 м. Красний Лиман, Краматорської економіко-гуманітарної гімназії м. Краматорська, загальноосвітньої школи 1-3 ступеня № 4 м. Красний Лиман, загальноосвітньої школи 1-3 ступеня №8 м. Краматорська, ліцею „Оптиміст” м. Слов’янська, загальноосвітніх шкіл м. Глухова та Глухівського району. Таким чином розмір вибірки досяг 328 осіб, що є достатнім на рівні точності + 3% робити висновки про підтвердження нашої гіпотези. Крім того, в експерименті брали участь студенти гуманітарного факультету Краматорського економіко-гуманітарного інституту (м. Краматорськ) та студенти загальнотехнічного факультету Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова, студенти технологічного факультету Слов’янського державного педагогічного університету, студенти Держаної податкової академії (м.Ірпінь), студенти Глухівського державного педагогічного університету. Разом різними видами дослідження було охоплено 328 учнів старших класів та 1200 студентів вищих навчальних закладів.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося протягом 1997–2005 рр. і охоплювало такі етапи науково-педагогічного пошуку:

Перший етап (1997–1998 рр.) – теоретико-методологічний. Здійснено аналіз філософської, педагогічної, психологічної літератури; визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження; визначено теоретико-методологічні засади дослідження національної самосвідомості особистості; розроблено та обґрунтовано структуру національної самосвідомості особистості; розроблено програму експериментального дослідження.

Другий етап (1998–2002 рр.) – прикладний. Реалізована програма експерименту з трьома контрольними групами; здійснено експериментальну перевірку альтернативних гіпотез; апробовано педагогічну систему формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді.

Третій етап (2003– 2005 рр.) – теоретико-методичний. Здійснено обробку і систематизацію даних, їх узагальнення; сформульовано висновки і рекомендації, визначено подальші перспективи дослідження; проведено заходи щодо впровадження одержаних результатів у навчально-виховний процес загальноосвітніх закладів та вищих навчальних закладів освіти України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше:

створено науково обґрунтовану концепцію формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді як теоретичну основу підвищення ефективності національного виховання в системі освіти; на основі визначених теоретико-методологічних засад (полікультурність, інтеркультурність, подвійна ідентифікація в етнонаціональному просторі) обґрунтовано педагогічну систему формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді, яка включає мотиваційно-цільовий, змістово-діяльнісний, результативно-оцінювальний компоненти і реалізується через: діагностику та розвиток складових національної самосвідомості особистості; відбір та структурування змісту навчального матеріалу відповідно до принципу полікультурності; цілеспрямоване формування позитивних стереотипів з метою налагодження толерантних міжетнічних та міжнаціональних стосунків.

Визначено методологічні положення, дотримання яких забезпечує врахування специфічних функцій та дисфункцій категорій з позиції комплексного дослідження національної самосвідомості особистості.

Обґрунтовано з педагогічних позицій зміст поняття „національна самосвідомість” як сукупність таких системотворних елементів, що відображають: специфіку національної культури; усвідомлення себе суб’єктом певної національної спільноти; соціально-моральну самооцінку національного.

Удосконалено показники, критерії рівнів сформованості національної самосвідомості особистості та розроблено методику діагностування; виявлено динаміку і поетапність розвитку складових національної самосвідомості особистості.

Дістали подальшого розвитку положення особистісного підходу до визначення змісту та організації виховних заходів, зокрема: впровадження системи виховних заходів за напрямами „Національна самосвідомість, „Політична культура”; комплексне застосування проблемних завдань та методів імітації міжетнічних та міжнаціональних стосунків.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що:

виокремлено групу чинників, які впливають на розвиток національної самосвідомості (історичних, соціальних, культурних, геополітичних); розроблено структуру національної самосвідомості на основі системного підходу; створено модель взаємодії інтегральної індивідуальності з етнічними світами та національним світом, яка забезпечує визначення функцій національної самосвідомості; теоретично обґрунтовано рівні сформованості національної самосвідомості, що мають свою логіку виникнення і розвитку; дістало подальшого розвитку положення щодо розробки проективних тестів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що:

створено науково обґрунтовану методику формування національної самосвідомості молоді; розроблено методику дослідження проблеми виховання національної самосвідомості учнів старших класів та студентської молоді; розроблено методичні рекомендації з використання методик діагностики рівнів розвитку національної самосвідомості; підготовлено методичні рекомендації для класних керівників старших класів загальноосвітніх закладів та для кураторів академічних груп вищих навчальних закладів; виділено три етапи процесу адаптації національної психології до педагогічних заходів (протистояння, входження, інтеграція), знання яких дає змогу ефективніше впливати на зміцнення колективу та планування виховної діяльність в мононаціональних та поліетнічних групах. Отримані результати дослідження можуть бути використані в процесі написання підручників і посібників з педагогіки та історії педагогіки, теорії та методики виховання.

Розроблені методики діагностики застосовуються фахівцями в галузі економіки, що займаються роботою з персоналом та соціальним оточенням, дають можливість отримати необхідну інформацію, яка враховує етнонаціональний фактор.

Вказані розробки впроваджено в навчально-виховний процес Слов’янського державного педагогічного університету (довідка № 66-03-54 від 18.09.2003 р.); Глухівського державного педагогічного університету (довідка № 3297 від 21.11.2003 р.); Російського університету дружби народів (довідка № 77 від 19.01.2004 р.); Першої української гімназії м. Краматорська, п’яти загальноосвітніх закладах м. Донецька, двох загальноосвітніх закладах м. Красний Лиман, двох загальноосвітніх закладах м. Маріуполя (довідка головного управління освіти і науки Донецької обласної державної адміністрації від 24.02.2004 р.); економіко-гуманітарного ліцею „Оптиміст” (довідка № 3 від 02.02.2004 р., м. Слов’янськ); загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 (довідка №1 від 01.03.2003 р., м. Костянтинівка); загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів №11 (довідка № 72 від 17.03.2004 р., м. Костянтинівка).

Особистий внесок здобувача. Одержані автором наукові результати є самостійним внеском у розробку проблеми національної самосвідомості особистості. Ідеї та думки, що належать співавторам публікацій, не використовувалися у матеріалах дисертації. У 3 наукових статтях, які були написані у співавторстві (Д.Тхоржевський, С.Борисова), особистим внеском автора є методологічний та теоретичний аналіз принципів, підходів і способів отримання знань, що відбивають сутність національної самосвідомості та окремих її складових. У спільно укладеній програмі спецкурсу „Національна самосвідомість як загальнолюдська цінність” (Р.Захарченко, В.Москалець, І.Огородник, Ю.Руденко, О.Рудницька, Д.Тхоржевський, Т.Тхоржевська, П.Хропко ) для вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації автору належить реалізація методологічного плюралізму щодо визначення підходів до розгляду національної самосвідомості. У написанні в співавторстві навчального посібника (Р.Захарченко, В.Москалець, Ю.Руденко, О.Рудницька, В.Сидоренко, Г.Терещук, Д.Тхоржевський, Т.Тхоржевська, П.Хропко, М.Шмигевський) для вищих навчальних закладів автору належить матеріал параграфу 6.5. У методичному посібнику для вчителів за редакцією Д.Тхоржевського автору належить матеріал параграфу 3.4.

Вірогідність здобутих результатів забезпечена всебічним розглядом предмета дослідження; теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних позицій; використанням взаємодоповнюючих методів, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; поєднанням кількісного та якісного аналізів експериментальних даних; обробки добутих даних за допомогою методів математичної статистики; винесенням результатів дослідження на розгляд педагогічного загалу, а також позитивними наслідками їх впровадження.

На захист виноситься:

1. Концепція формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді, яка передбачає врахування психологічних та педагогічних аспектів розвитку складових національної самосвідомості; має реалізовуватися на теоретико-методологічних засадах формування національної самосвідомості особистості.

2. Модель взаємодії інтегральної індивідуальності з етнічними світами та національним світом, яка забезпечує визначення сутності та функцій національної самосвідомості; відбір та структурування змісту навчального матеріалу відповідно до пізнавальних можливостей учнів та студентів; цілеспрямоване формування інтересів в сфері етнонаціональних взаємин.

3. Структура національної самосвідомості особистості, яка запропонована з урахуванням системного, цілісного, змістового, формального та якісного підходів: усвідомлення особливостей національної культури своєї нації; усвідомлення її психологічних особливостей; усвідомлення тотожності зі своєю нацією; усвідомлення власних психологічних особливостей; усвідомлення себе суб’єктом своєї національної спільноти; соціально-моральна самооцінка національного.

4. Технологія діагностики національної самосвідомості особистості, яка поєднує інструментальні (об’єктивні), проективні і ситуативні методики дослідження рівня її складових.

5. Система формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді, яка враховує принципи полікультурного виховання та введення в самобутні культурні світи і реалізується через: діагностику та розвиток складових національної самосвідомості особистості; відбір та структурування змісту навчального матеріалу відповідно до принципу полікультурності; цілеспрямоване формування позитивних стереотипів та індивідуальних цінностей з метою налагодження толерантних міжетнічних та міжнаціональних стосунків.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження на різних етапах обговорювалися на Міжнародному симпозіумі з питань гуманізації і гуманітаризації науки та освіти (Донецьк, 2001 р.) та науково-практичних конференціях: “Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі” (Слов’янськ, 1999 р.), “Актуальні проблеми соціально-педагогічної підготовки вчителя” (Житомир, 1999 р.), “Розвиток інтелектуально-творчого і духовного потенціалу особистості в процесі її становлення” (Краматорськ, 2000 р.), “Формування національно свідомої особистості” (Київ, 2000 р.), “Всебічний розвиток особистості студента” (Ірпінь, 2001 р.), “Актуальні проблеми реформування економіки і трансформації суспільства України у перехідний період” (Краматорськ, 2002 р.), „Проблеми трудової і професійної підготовки на початку ІІІ-го тисячоліття” (Слов’янськ, 2002 р.), “Актуальні проблеми економічного і гуманітарного розвитку України” (Краматорськ, 2003 р.), „Україна-Китай: стратегія співробітництва” (Краматорськ, 2004 р.), „Формування громадянського суспільства в контексті Європейської інтеграції” (Рівне, 2005 р.).

Результати дослідження були апробовані при наданні консультацій працівникам освіти, викладачам, учителям загальноосвітніх шкіл Донецької області, на серпневих нарадах обласного відділу освіти в 2002-2003 рр., у процесі читання лекцій, проведення семінарів, керівництва курсовими та дипломними роботами студентів для освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавр, спеціаліст, магістр.

Кандидатська дисертація на тему „Формування готовності вчителя до дослідницької педагогічної діяльності в умовах поетапної підготовки студентів педагогічного вузу” захищена 1997 року. Матеріали кандидатської у тексті докторської дисертації не використовувались.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 30 наукових та науково-методичних праць, зокрема 1 монографія (15 друк. аркушів), 1 програма спецкурсу, 2 навчальних посібники, 2 навчально-методичних посібники, 24 статті у провідних наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 528 сторінок, основний – 410 сторінок, список використаних джерел становить 651 найменування, з них 75 – іноземними мовами. Робота містить 20 таблиць, 6 графіків, 14 малюнків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження; проаналізовано загальний стан розробленості проблеми у науковій літературі та педагогічній практиці, визначено об’єкт, предмет, мету, викладено основні положення концепції дослідження, його гіпотезу, завдання, методологічну і теоретичну основу роботи, подано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань, розкрито наукову новизну, практичну значущість, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, відображено апробацію та впровадження результатів дослідження у навчально-виховний процес загальноосвітніх та вищих навчальних закладів освіти, визначено особистий внесок здобувача наукового ступеня.

У першому розділі „Теоретичні та методологічні основи дослідження проблеми національної самосвідомості” проаналізовано теоретико-методологічні проблеми національної самосвідомості особистості з огляду на існуючі філософські підходи, що забезпечило можливість визначити детермінанти національного пізнання.

Результати аналізу сучасної спеціальної наукової літератури (В.Лісовий, А.Бичко, Г.Касьянов), реалій педагогічної і соціокультурної ситуації (Я.Гріцак, І.Кресіна, М.Перен, В.Шпорлюк), існування об’єктивних суперечностей у філософії (В.Андрущенко, В.Кремень) підтверджують, що дотепер не розроблено теоретико-методологічних основ формування національної самосвідомості в полікультурному освітньому просторі; не визначено рівні методології педагогіки для забезпечення процесу національного виховання.

Необхідно визнати, що розглянуті філософські теорії, концепції відомих учених мають важливе значення для обґрунтування теоретико-методологічних основ національної самосвідомості. Однак контент-аналіз демонструє розрізненість теоретичних ідей, відсутність фундаментальних наукових праць, присвячених змісту і структурі національної самосвідомості. Зв’язано це з тим, що такі дослідження навряд чи були б можливими у рамках колишньої ідеологічної системи, традиційної філософії, які заперечували методологічний плюралізм. Філософія вивчає самосвідомість в основному в її розвинених формах, а педагогіка прагне дослідити і процес її генезису: появлення, розвиток і становлення, а також принципи, методи, засоби, форми і умови формування.

З позицій методологічного плюралізму нами визначено, що індивід пізнає етнонаціональний світ, діючи в ньому, взаємодіючи з етносами, націями та іншими індивідами як їх представниками. Системний аналіз національного світу забезпечив виділення його елементів (“Я”, “Нація”, “Час”, “Середовище”), що розглядаються нами як своєрідні “результати” процесу пізнання і є основою національної самосвідомості. Усе це дає нам підстави зробити висновок, що національна ідентичність як ототожнення індивідом себе з тією чи іншою нацією – одна з найважливіших складових образу-я, що дає відповідь на питання про те, що є і де є людина в національному сенсі.

Найсуперечливішим моментом є розрізнення свідомого і несвідомого членства в нації. Справді, до цілого ряду груп людина належить від народження залежно від її статі, раси, географічного місця народження і т. п. Інші групи вона свідомо обирає в процесі соціалізації, в ході активної участі в житті. Це може бути професійна група, громадянство, політична партія, національність. Отже і етнос, і нація значущі для пізнання людиною як свого місця у світі, так і самого світу: від них залежить її бачення тих чи інших подій і лінії своєї поведінки в них. Відповідно методологічною підставою є принцип взаємодії людини в контексті соціальної групи з етнокультурним середовищем, що розкриває джерела й характер соціально-психологічного утворення подвійної ідентичності.

Реалізація історичного підходу обумовила розгляд розвитку теорії національної самосвідомості в трьох напрямках. Перший – це еволюція концепції самосвідомості в широкій історичній перспективі, аналіз якої дозволив зрозуміти самосвідомість як рефлексивний рівень свідомості. Другий – визначення соціальної детермінації самосвідомості. Третій – місце національної самосвідомості в мета системах.

Встановлено, що пізнання етнонаціонального світу можливе за умови комунікації між людьми, обміну значеннями явищ, що спостерігаються. Різний зміст, вкладений у ті ж самі поняття і висловлений тими самими словами, призводить до різного трактування і конвенційних значень. Застосування дискурс-аналізу показало шлях виникнення категорії “національна самосвідомість”, як реалізовувалось віднесення до неї об’єктів та виявило можливості даної категорії стимулювати певні дії. Національний консенсус виробляється в ході дискурсу, а отже ідея обов’язкового включення комунікації в процес етнічного і національного пізнання одержує підтвердження.

Інший найважливіший компонент програми формування національної самосвідомості- пізнання і усвідомлення національних цінностей. Система категорій, асоційованих з цінностями, - важливий і стійкий фактор пізнання етнонаціональної дійсності. Система категорій, пов’язаних з цінностями, забезпечує самозбереження двома шляхами: або добором інформації, яка є релевантна цінностям, або досягненням більшої ясності категорій, що висловлюють будь-які оцінки. Такий висновок містить у собі і більш важливе загальне положення, що стосується в цілому функцій категорій, а саме: кожна категорія має конвенкційні функції та дисфункції, які обумовлені змістом та апелюванням до цінностей.

Інтерпретація національної ідентичності в межах національного пізнання є продуктивною. Вона дозволяє сформулювати деякі наслідки з того факту, що людина значною мірою пізнає етнонаціональний світ через визначення свого місця в ньому:

1. Індивіди завжди прагнуть до збереження позитивної ідентичності. Її наявність сприяє сприйняттю світу як більш стабільного, надійного, справедливого. Навпаки, утрата позитивної ідентичності не тільки дезорганізує свій власний внутрішній світ, але, як правило, приводить і до дезорганізації своїх вражень щодо навколишнього світу.

2. Формування позитивної ідентичності припускає порівняння своєї групи з іншими позитивними групами, а також з негативними групами. Таке порівняння також сприяє більшій чи меншій збалансованості суджень про зовнішній світ: велика кількість негативних груп сприймається як доказ його недосконалості.

3. Для успішного порівняння потрібні надійні примітні риси „моєї” групи і „чужих” груп.

4. На характер диференціації впливає ступінь ідентифікації себе зі своєю групою; ситуація, в якій порівняння очевидне; релевантність порівняння (тобто порівняння себе і своєї групи з близькими); значимість ознак, за якими здійснюється порівняння.

Аналіз теоретичних та методичних основ проблеми національної самосвідомості дає підстави констатувати об’єктивність існування феномену національної самосвідомості і наявність концепцій, які її пояснюють та необхідність синтетичного її дослідження.

У другому розділі „Механізми та основні принципи дослідження проявів національної самосвідомості” розглянуто методологічні принципи й підходи до аналізу самосвідомості, суттєві риси національної самосвідомості на рівні абстрактних понять, що дало можливість виділити функції національної самосвідомості. Вперше визначено загальну структуру і зміст національної самосвідомості.

Поняття національної самосвідомості охоплює теоретичні, буденні, масові й особистісні, власне національні та запозичені й асимільовані ідеї, настанови, культурні здобутки, що утворюють духовний універсам особистості. Як історично багатоступеневий, багаторівневий, структурно складний, неоднозначний у своїх проявах феномен, національна самосвідомість водночас постає як система, де кожен з елементів тісно взаємозв’язаний з іншими та із системою в цілому.

Виходячи з визначених методологічних положень, найважливішими інструментами дослідження основних параметрів, виявів, особливостей функціонування національної самосвідомості є структуризація і типологізація. З їх допомогою визначено типологію національної самосвідомості за різними критеріями та ознаками. Доведено, що аналіз національної самосвідомості може здійснюватися за окремими параметрами і характеристиками. В такому випадку типологія виглядатиме так:

національна самосвідомість –

як феномен об’єктивної реальності;

як універсальна характеристика спільноти;

як каузальний імператив;

як система;

як вияв національної психології;

як ідентифікаційне поле;

як процес переосмислення понять для адекватного вираження нових реалій і різних аспектів буття нації.

Практичне застосування концепції метатеорії взаємодії Л.Дорфмана для дослідження національної самосвідомості дало нам можливість розглянути суттєві риси національної самосвідомості на рівні абстрактних понять, що допомогло виділити функції національної самосвідомості. Вперше визначено загальну типологію національної самосвідомості. Реалізовано типологію національної самосвідомості за такими основними критеріями: а) за характером функціонування на різних рівнях горизонтальних та вертикальних зрізів; б) за ступенем вияву; в) за основними носіями, у вигляді структури національної самосвідомості з погляду суб’єкта та за глибиною віддзеркалення дійсності. Відзначимо, що національні сенси (“афективно-сенсові” утворення), не втрачають своєї суб’єктивності. Вони продовжують своє існування в метаіндивідуальному просторі. У свою чергу, індивідна форма національних сенсів, представлена екстраіндивідуальними властивостями, що є джерелом внутрішньої детермінації інтегральної індивідуальності, не менш об’єктивна, спрямована на об’єкти світу і розгортається в такий спосіб також у межах метаіндивідуального світу. Національні сенси об’єктів світу як посередників, медіаторів забезпечують взаємини і взаємопереходи індивідуальності й національного світу, вони як суб’єкт-об’єктні, так і об’єкт-суб’єктні. Значить, усі три форми – індивідна, об’єктна і медіативна – мають загальну метаіндивідуальну природу.

Розглядаючи питання структури національної самосвідомості необхідно уникати методологічних помилок. Позиція модерналізму небезпечна тому, що вона веде до абсолютизації антагонізму між соціальним та етнічним, що в свою чергу приводить до зникнення одного з цих елементів. Так педагоги , які дотримуються цієї позиції намагаються замінити національне виховання громадянським і не враховують того моменту, що держава не завжди уособлює та захищає інтереси нації. Традиціоналістський підхід розглядає людину як матеріал, який використовується у відповідності з цілями та потребами держави. Віра в те, що безсмертя нації гарантовано – „наївна ілюзія” (Х. Ортега-і-Гассет), від якої треба звільнятися. Наднаціональне, національне, етнічне не заперечують один одного, а співіснують разом, розвиваючись коеволюційно. Як істота свідома, особистість може вільно обирати собі той чи інший спосіб життя: примирятися зі своїм принизливим становищем або боротися проти несправедливості, віддавати свої сили національним інтересам чи жити переважно своїми вузькими особистими потребами. Це залежить не тільки від соціального становища людини, а й від рівня усвідомленості національної ідеї та своїх прямих обов’язків перед нацією. Між національним розвитком і розвитком особистості існує безпосередній зв’язок і взаємна залежність.

З урахуванням теоретичних і методологічних основ психології національної самосвідомості ми пропонуємо таке її визначення: національна самосвідомість є відносно стійкою системою усвідомлених уявлень і оцінок реально існуючих націо-диференціюючих і націоінтегруюючих компонентів життєдіяльності нації.

У сучасному світі, поряд зі спеціалізованою елітарною національною самосвідомістю, починає формуватися масова національна самосвідомість як необхідне і закономірне продовження першої. Національна самосвідомість перестає бути винятково привілеєм еліти і поступово стає правом і обов’язком кожного представника нації. І цей феномен є не просто суб’єктивною зарозумілістю сукупності індивідів, виключним станом їх психічного світу, але має прояв також в окремих комунікативних і організаційних зв’язках між індивідами.

У третьому розділі „Структура національної самосвідомості та методики дослідження проблеми виховання національної самосвідомості особистості” категорію „національна самосвідомість” ми визначили через філософську категорію „системи”, яка характеризує об’єкт з погляду його цілісності, при цьому цілісності специфічно розчленованої. Запропонована нами структура національної самосвідомості ґрунтується на методологічних принципах системного підходу до проблеми психології самосвідомості. Вона представлена такими компонентами:

1. Усвідомлення особливостей національної культури своєї нації. Під національною культурою мається на увазі сукупність лише тих культурних елементів і структур, що мають національну специфіку, виконуючи як функцію диференціації в межах опозиції “ми – не ми” (чи “наше – не наше”), так і функцію інтеграції, сприяючи усвідомленню своєї єдності різними етносами в межах політичної нації.

2. Усвідомлення психологічних особливостей своєї нації. Психологічні особливості нації безсумнівно є значимою національною ознакою соціальної групи. Без спільності психологічних особливостей нація зводилася б лише до суми зовнішніх об’єднуючих ознак, а сама нація як активно діючий соціальний суб’єкт залишалася б внутрішньо різнорідною, позбавленою духовної цілісності й уніфікованості.

3. Усвідомлення тотожності зі своєю нацією. Суб’єктивна, соціально-психологічна залежність особистості від факторів, що обумовлюють функціонування нації (націоінтегруючих), усвідомлене до них ставлення визначають ступінь національної однорідності спільноти. Суб’єктивне, особистісне ставлення до умов національного буття кристалізується в явище національної ідентичності. Стійкість національної ідентичності, її позитивна спрямованість є центральними моментами для відчуття психологічної безпеки особистості в соціальній групі.

4. Усвідомлення власних психологічних особливостей. Процес самопізнання починається зі співвіднесення самого себе з іншими людьми в порівняльному контексті з ними (“Я та інші”). Перенос фіксованих психологічних властивостей нації безпосередньо на себе приводить до усвідомлення ступеня присутності, виразності прояву і розвитку їх у самої людини.

5. Усвідомлення себе суб’єктом своєї національної спільноти. Усвідомлення себе як представника певної національної спільноти тісно пов’язане з близьким за змістом явищем-емпатією. Найтиповішими формами емпатії є співпереживання і співчуття. Співпереживання передбачає переживання індивідом тих самих почуттів, які відчуває інший, але це переживання звернене на себе. Індивід переживає або те, що може статися з ним у майбутньому, або те, що він пережив у минулому. Співчуття – це переживання негараздів іншого безвідносно до власного стану.

6. Соціально-моральна самооцінка національного. Соціально-моральна самооцінка національного покликана перешкоджати ідеалізації національних рис. Наприклад, ідеалізація української нації – на противагу сусідам, може мати вигляд: ”ми працьовиті, а вони всі ледачі”; „ми творці стародавньої землеробської культури, представники європейської цивілізації, а вони азіати, кочівники, варвари”; „ми створили першу в Європі республіку (козацьку), а нас за це ніхто не цінує” тощо.

Виявлено рівні сформованості національної самосвідомості, що мають свою логіку виникнення і розвитку. Характеристика рівнів сформованості національної самосвідомості особистості базується на наявності зв’язків між системотворними та підрядними