Львівський національний університет

імені Івана Франка

Царалунга Інна Богданівна

УДК 811.161.2’373.21

УКРАЇНСЬКІ ТОПОНІМИ НА -ани (-яни)

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: |

кандидат філологічних наук, доцент

Купчинська Зоряна Олегівна,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти: |

доктор філологічних наук, професор

Чучка Павло Павлович,

Ужгородський національний університет,

професор кафедри словацької мови;

кандидат філологічних наук

Вербич Святослав Олексійович,

Інститут української мови НАН України,

науковий співробітник відділу ономастики.

Провідна установа: |

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича, кафедра історії та культури української мови, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 6 червня 2006 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.06 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Уні-вер-ситетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Дра-го-манова, 5.

Автореферат розіслано 3 травня 2006 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук,

доцент І.М. Кочан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Українські топоніми є невід’ємною части-ною лексичного складу мови. Важлива роль у дослідженні власних геогра-фічних назв належить лінгвістиці. Вони дають змогу простежити формування словникового складу мови, поширення тих чи інших мовних явищ. Особливої ваги набуває комплексний підхід до вивчення власних географічних назв, який полягає у їх аналізі на рівні синхронії та діахронії, у застосуванні методів стратиграфії.

У загальнослов’янській та українській топонімійних системах одне з чільних місць посідають топоніми з формантом -ани (-яни). Вони, як одні з найдавніших у слов’янському топоніміконі, демонструють лексичне багатство мови частини слов’янських територій, бо належать до низки тих архаїчних утворень, які виникли у період консолідації слов’янських племен, формування ранньослов’янських державних інститутів. Оскільки переважну більшість українських топонімів на -ани (-яни) становлять назви поселень, то ми будемо послуговуватися у роботі терміном ойконіми. Поширення назв поселень з формантом -ани (-яни) на теренах України зумовлене загальною для всіх слов’ян мовно-історичною тенденцією розвитку топонімів цієї словотвірної моделі. Це особливо актуально у наш час, коли значно зросла цікавість до вивчення глибинних етнолінгвістичних та історико-культурних процесів роз-вит-ку людства, зокрема, раннього періоду історії України.

Українські ойконіми з формантом -ани (-яни) ще не були предметом спеціального вивчення. Частково ці назви розглянуто у працях Г.Ф.Шила, Є.М.Черняхівської, Д.Г.Бучка. Окремі назви привертали увагу Ю.О.Карпенка, В.П.Шульгача, Я.О.Пури, В.В.Котович, Я.Рудницького. Проте спостереження зазначених дослідників не дають достатнього уявлення про весь ареал українських ойконімів на -ани (-яни), про їхні лексико-семантичні особливості, словотвірну будову. Тому інтерес до вивчення географічних назв із формантом -ани (-яни) не випадковий, а зумовлений науковими і практичними потребами.

Актуальність теми нашого дослідження визначається завданнями, які стоять перед українською наукою у вивченні ойконімії. Зростає зацікавлення географічними назвами, прагнення до поглибленого вивчення загально-теоре-тичних питань топоніміки, що зумовлено не лише її значенням для різних галузей лінгвістики, а й місцем топонімічних досліджень в історії, географії, етнографії кожної нації.

Мета дослідження – виявити й опрацювати українські назви поселень на -ани (-яни) Х–ХХ ст., показати всю різноманітність їхньої лексико-семантичної і словотвірної будови, відобразити статистику, географію поширення, хроно-логію цих ойконімів.

Для досягнення мети у роботі ставимо такі завдання:

1) виявити у доступних писемних джерелах, картографічних матеріалах українські назви поселень на -ани (-яни) від найдавнішого періоду нашої історії до ХХ ст.;

2) визначити суспільно-історичні передумови виникнення ойконімів на -ани (-яни);

3) показати особливості творення згаданих ойконімів, з’ясувати при цьому зміни функції значення форманта -ани (-яни), історію його становлення;

4) дати характеристику структури та значення твірних основ ойконімів на -ани (-яни);

5) простежити характер поширення ойконімів на -ани (-яни) протягом Х–ХХ ст., результати спостережень узагальнити на картосхемах;

6) укласти покажчик українських ойконімів на -ани (-яни).

Об’єктом дослідження обрано українські ойконіми на -ани (-яни), за-свідчені в історичних джерелах Х–ХХ ст.

Предметом дослідження є структурно-семантичні особливості вказаних назв, закономірності їх творення та розвитку, поширення цих онімів на різних історичних етапах.

Методи дослідження. Для вивчення ойконімів на -ани (-яни) у діахронному плані застосовано різні методи дослідження. Під час збирання матеріалу використано метод формального аналізу. На його основі назви, з одного боку, згруповано в одну ойконімну модель, з іншого – покласифіковано за формантами їх основ. Історію виникнення ойконімів на -ани (-яни) з’ясовано за допомогою порівняльного методу: порівняльно-генетичного – для аналізу розвитку первинного форманта, порівняльно-ретроспективного – для розкриття історичних умов появи аналізованих назв. У дослідженні семантики та будови твірних основ ойконімів вихідним є структурний метод. Історичну динаміку появи і поширення назв проаналізовано за допомогою картографічного та статистичного методів.

Джерела фактичного матеріалу. Як основу для виявлення ойконімів ми використали довідники з адміністративно-територіального устрою України, писемні пам’ятки, топографічні карти. При встановленні відантропонімного етимона ойконіма спираємося на праці зі слов’янської антропонімії М.Морош-кіна, М.Тупикова, М.В.Бірили, М.О.Демчук, Ю.К.Редька, В.О.Горпинича, М.Малець, В.Ташицького, Я.Свободи.

Наукова новизна. Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше в українській ономастиці глибоко досліджено одну з найархаїчніших моделей – ойконіми із формантом -ани (-яни). Зокрема, вивчено суспільно-історичні передумови виникнення цих ойконімів, розкрито особливості їх творення у контексті загальнослов’янської ойконімійної системи, з’ясовано функції форманта -ани (-яни), виявлено тенденції у процесі його розвитку і становлення, розкрито семантику і словотвірну будову твірних основ ойконімів на -ани (-яни). Унаслідок вивчення структури і семантики слов’янських ойконімів цієї моделі проаналізовано типові твірні основи, виділено ареал поширення ойконімів на -ани (-яни), показано розповсюдження онімів цієї моделі на території України на різних історичних етапах протягом X–XX ст.

Теоретична і практична спрямованість дослідження. Як перше повне дослідження ойконімів на -ани (-яни) Х–ХХ ст. на території України, дисертація заповнює одну з прогалин в українській ойконіміці. Отримані результати важливі для системного дослідження ойконімікону України Х–ХХ ст. Їх потрібно враховувати при подальшому вивченні становлення української ойконімійної системи. Багатий лексичний матеріал і результати його дослідження можна використовувати у загальнослов’янській лексико-графічній практиці, у дослідженні питань соціальної історії, історичної геогра-фії, краєзнавства тощо. Вивчені і систематизовані номінації можуть стати підґрунтям для ойконімних словників і атласів, які передбачають відображення локалізації та розподілу ойконімів різних моделей на території України. З огляду на це проаналізований ойконімний матеріал є важливою інформацією для історичних, географічних, етнографічних, археологічних досліджень. Дисертацію виконано у межах наукової теми „Лексико-граматична система української мови”, яку розробляє кафедра української мови Львівського національного університету імені Івана Франка.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засідан-нях і наукових семінарах кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі положення й результати дисертації оприлюднено на регіональних, всеукраїнських, міжнародних семінарах і кон-ференціях: на щорічному ономастичному семінарі (Київ, 2004), на Міжнародній науковій конференції „Українська мова в часі і просторі” (Львів, 2004), на антропонімічних читаннях пам’яті Ю.К.Редька (Київ, 2005), на Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2005), на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми типології граматичних одиниць” (Рівне, 2005). Основні аспекти роботи висвітлено у 10 публікаціях (статті, тези), 5 із них – у наукових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, а саме – скорочень назв джерел (128 позицій), областей, мов та інших слів, списку використаної літератури (134 позиції), а також покажчика географічних назв і чотирьох картосхем у додатках. Загальний обсяг дисертації – 207 сторінок, із них – 166 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, вказано об’єкт і предмет дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено ме-тоди дослідження, його джерельну базу, простежено зв’язок дисертації з науко-вими темами, викладено наукову новизну, теоретичну і практичну цінність одержаних результатів, подано відомості про апробацію роботи.

У першому розділі „Стан та особливості дослідження ойконімів на -ани (-яни)”, який складається з трьох підрозділів, розкрито загальний стан дослідження ойконімів на -ани (-яни) у слов’янському мовознавстві, про-стежено історію форманта -ани (-яни), його розвиток у контексті переходу від загальної назви до ойконіма.

У підрозділі 1.1. „Стан дослідження ойконімів на -ани (-яни) у слов’ян-ському мовознавстві” охарактеризовано загальний стан вивчення ойконімів з формантом -ани (-яни) в українському і зарубіжному мовознавстві. Проблемі слов’янської ойконімної структурно-словотвірної моделі з формантом -ани (-яни) присвячено значну кількість праць, проте в українських ономастичних студіях ці назви населених пунктів розглядали лише принагідно і здебільшого в регіональних дослідженнях.

Порівнявши досягнення українських і зарубіжних ономастів у галузі топоніміки, ми дійшли висновку, що власні географічні назви на -ани (-яни) як загальнослов’янська ойконімна модель опрацьовані неповно. Попередні дослідження слов’янської топонімії засвідчили інтерес спеціалістів до ареального аспекту вивчення ойконімів, оскільки такий підхід дає змогу до-кладно проаналізувати певний реєстр назв поселень і зробити відповідні лінгвістичні висновки. Зокрема, власні географічні назви на -ани (-яни) привертали увагу Г.Ф.Шила, Д.Г.Бучка, Є.М.Черняхівської, Д.Подлявської, Й.Доманського, Я.Спала, Е.Ейхлера, В.Барац-Грум. Здебільшого до вивчення цих назв зверталися принагідно у регіональних дослідженнях Ю.О.Карпенко, Д.Г.Бучко, В.П.Шульгач, Я.О.Пура, В.В.Котович, В.А.Жучкевич, З.Штібер, В.Ташицький, С.Роспонд, А.Профоус, В.Шмілауер. Проте спостережен- ня вказаних дослідників не дають достатнього уявлення про весь ареал українських ойконімів на -ани (-яни) як цілісну систему та його зв’язки з інослов’янськими ойконімійними системами.

У підрозділі 1.2. „Історія форманта -ани (-яни)” викладено основні положення стосовно виникнення, розвитку і функціонування форманта -ани (-яни). Поява назв цієї моделі припадає на давній період розвитку суспільства. Перші її деривати виникли у період первіснообщинного ладу, коли назва на -ани (-яни) ще не була ойконімом, а означала племінну групу, колектив людей, які заселяли певну територію, і тільки з часом вона стала назвою цієї території. За В.Ташицьким, назви поселень на -ани (-яни) – локально-етнічні, первісно вони означали меншу чи більшу групу людей і були мотивовані характером місцевості, яку заселяли або з якої походили: *-janino/ *-мnino: пол. Nagуrzany, Zaіesiany, Przemyњlany, Raciborzany; чеськ. Hoшany, Olњany, Poшниany, Bнtovany; ceрб. Banjani, Podgorani, Zabrdjani, Boљnjane. За твердженням О.М.Трубачова, похідні з формантом *-мninъ, *-janinъ у слов’янських мовах утворюють відкритий ряд і незліченні за своєю продуктивністю, більшість із них – відтопонімні утворення чи повністю належать етнонімії. Єдиного трактування цієї моделі немає, але вокалізм форманта *-мninъ, *-janinъ сягає індо-європейського рівня.

Висвітлено різні думки щодо будови форманта *-janinъ, *-eninъ.

І.І.Ковалик уважає, що суфікс -анин (-янин) виник на ґрунті первинного суфікса -ин, який у староукраїнській мові мав насамперед сингулятивну функцію, але також утворював деякі назви осіб за національністю. Більшої продуктивності набув цей суфікс, поширений формантом -ан (-ян): землянин, давальний відмінок мн. свинюшаномъ; тополничане. Ж.Ж.Варбот у праці „Древнерусское именное словообразование” виділяє простий суфікс *-аn-, до якого в однині приєднується суфікс -inъ: бежанин рос. „беглец”, мн. бежане.

Переконливими з цього приводу є погляди А.Мейє. Індоєвропейський суфікс -inъ служив для утворення похідних, що означали осіб, наприклад, іменник господинъ „господар дому” утворився від господь „господин”. Ці слова, на думку А.Мейє, є одниною до імен, що збереглися у множині без суфікса: поганинъ „язичник” – однина від погани „язичники”; гражда- нинъ – однина від граждане. Імена на -ан- мають в однині суфікс одиничності -ino-, звідки однина гражданинъ при множині граждане.

У „Нарисі праслов’янського словотвору” Ф.Славського виділено складні суфікси *-мn-inъ і *-jan-inъ, у яких -мn- і -jan- містять тематичний приголосний -n-, друга частина – це сингулятивний суфікс -inъ: gord’an-inъ – gord’an-е; Sloven-inъ – Sloven-е. Суфікси -*мn-inъ і -*jan-inъ утворюють назви мешканців певних місцевостей, що репрезентовано у назвах племен і географічних назвах: *berћaninъ „мешканець берега, узбережжя” < *bergъ „узгір’я, урвище, берег”; *dvorмninъ/ dvor’aninъ „той, хто належить до двору пана, магната” < *dvor „двір”; *selмninъ/ sel’aninъ „мешканець села” < *selo „село, поселення”; *Pol’ane „Поляни” < *pol’e „рівнина, поле”.

З цього приводу прийнятна думка В.О.Горпинича про те, що суфікс -анин (-янин), який був активним у праслов’янській мові при творенні назв осіб за місцем проживання, складається з двох морфів -ан і -ин, кожен із яких у період індоєвропейської спільності незалежно один від одного утво-рював назви жителів. На їх базі в усіх слов’янських мовах сформувався суфікс -анин (-янин): рос. вологжанин, укр. киянин, блр. мінчанин, пол. krakowianin, словац. мoravjanin, серб. загрепчанин, болг. пловдивчанин, д.-рус. юрьевчанин, половчанин, бьлженянин, витблянин, устюжанин, торопчанин.

В.І.Супрун уважає, що формант -анин складний за структурою, оскільки утворений формантом -ан- і сингулятивним суфіксом -ин. Слов’янський формант одиничності -ин сягає індоєвропейського кореня *-oin- і знаходить своє відображення у гот. -ains, лит. -vienas, д.-інд. -зna, ст.-сл. -инъ. Суфікс -ан- постав зі спільнослов’янських етнічних формантів *-jan- і *-мn-, де *-jan- є рефлексом і.-є. форманта *-iфn-, притім у множині до форманта -ан- додавалася флексія -е, яка у спільнослов’янській мові регулярно відповідала сингу-лятивному -ин. Тож суфікс -анин, що вживався ще у спільнослов’янський період, активно утворював етнічні імена в давніх слов’янських мовах.

Причина розбіжності думок щодо виникнення і розвитку форманта -ани (-яни) полягає у відсутності документальних джерел, які б відображали процес формування суфікса протягом століть. У комплексі морфем окремого слова важко виявити суфіксальні елементи у їхніх первісних зв’язках і структуру суфіксів загалом.

Парадокс словотвірної моделі на *-мninъ, *-janinъ, на думку О.М.Тру-бачова, полягає у зростанні її продуктивності, у тому, що ця давня модель словотворення з індоєвропейським походженням засвідчена майже виключно слов’янськими новотворами, серед яких жоден не має відповідника за межами слов’янських мов. Найбільше поширені похідні на -мnе, -janе у функції етнонімів і назв мешканців, хоча є приклади відмінної функції і семантики: кличанинъ „той, хто лякає на полюванні звірів криком чи шумом”, люжанинъ „мирянин”, пир#нинъ „учасник бенкету, учти”, полчанинъ „воїн”, сhми"нинъ „сім’янин, слуга”, торжанинъ „торговець”. Ці деривати містять вказівку на зв’язок із соціальним станом, групою людей, заняттям, характерною дією. Останні особливі через свою чітку співвіднесеність з дієсловами, тому, як уважає науковець, широка мотивація назв на *-мninъ, *-janinъ підтверджує можливість перегляду проблеми деяких похідних з цим суфіксом, що традиційно виводяться від місцевих і водних назв.

В українській мові і в західнослов’янських мовах у складі форманта відбулася зміна флексійного -е на -и. Й.Доманський пов’язує це явище з тим етапом розвитку назв, коли етнічні назви перейшли з категорії особових іменників у категорію предметних, що й спричинило зміну форми закінчення: Breњcane – Brzeњciany. Відбулася вона у другій половині ХІІІ – першій половині XIV ст.

В історичному розвитку загальні назви на -ани (-яни) функціонували передусім як назви народностей, жителів певних історико-етнографічних чи географічних регіонів і як катойконіми.

Підрозділ 1.3. „Розвиток форманта -ани (-яни) у контексті переходу від загальної назви до ойконіма” складається з двох пунктів: 1.3.1. „Відетнонімні та відкатойконімні назви” і 1.3.2. „Особливості відантропонімних ойконімів на -ани (-яни)”, що містять відомості про особливості розвитку форманта -ани (-яни) з огляду на сферу його функціонування. Тут визначено суспільно-історичні передумови виникнення вказаних ойконімів, проаналізовано способи утворення ойконімів, вироблено критерії їх класифікації.

Племінні формації як об’єднання племінних союзів, згідно з дослі-дженнями Б.О.Рибакова, зародилися у надрах праслов’янського ареалу ще задовго до VI–VII ст. н. е. Складову частину союзів слов’янських племен становили племінні об’єднання з назвами на -ани (-яни). Деривати цієї моделі засвідчені вже у початкових розділах „Літопису руського”, в яких ідеться про події І тис. н. е.: бужани, деревляни, волиняни, поляни, полочани, сіверяни, поморяни. Дослідник слов’янської етнонімії Г.А.Хабургаєв стверджує, що утворення з формантом -ани (-яни) становлять найчисленнішу групу назв племен. Він зауважує, що у тексті літопису наявні не лише етнонімні назви цієї моделі, а й назви населення міст: кияни, галичани, любечани, міняни, пиняни, смольняни. Г.А.Хабургаєв пов’язує процес розширення сфери функціонування етнонімів на -ани (-яни) з оформленням територіально-політичних об’єднань у результаті занепаду родоплемінних відносин.

Унаслідок історичного розвитку союзи слов’янських племен перестали існувати, щезли колективи-носії давніх етнонімів на -ани (-яни), проте збереглася традиція називати групи людей дериватами цієї словотвірної моделі. Функція форманта -ани (-яни) утворювати назви людей за їхнім походженням знайшла своє відображення у катойконімах. Завдяки перенесенню назви колективу переселенців на найменування території, яку він заселяв, катойконім переходив у ойконім. В основах деяких ойконімів на -ани (-яни) лежить власна назва особи, що, можливо, була засновником поселення або лише володіла об’єктом, у якому жив первісно споріднений колектив. Це значення квалі-фікуємо як вторинне, оскільки на первісному етапі свого розвитку назви на -ани (-яни) виникали внаслідок семантичного переосмислення назв поселенців за місцем їх проживання чи походження.

Ойконіми на -ани (-яни) утворювалися двома шляхами: 1) від загальних назв груп людей за особливостями їх поселення чи походження: від етнонімів і від катойконімів; 2) від особових назв.

Зважаючи на те, що ойконіми на -ани (-яни) утворювалися і від особових назв, розглянуто антропоніми з формантом -ан. Це пов’язано з проблемою розмежування омонімних ойконімних форм на -ан у множині (Білани, Шияни) та ойконімів на -ани (-яни) (Озеряни, Долиняни). Таке явище спричинене тим, що омонімізуються антропонімний формант -ан + и (для множини родових назв) та топонімний формант -ани (-яни).

У другому розділі „Лексико-семантичний і структурний аналіз ойконімів на -ани (-яни)” розкрито семантику і словотвірну будову твірних основ ойконімів на -ани (-яни). За семантикою і походженням основ ці назви поділяємо на локально-етнічні і відантропонімні (за термінологією Д.Г.Бучка – відродинні).

Підрозділ 2.1. „Локально-етнічні ойконіми” ознайомлює з групою назв поселень, що виникли внаслідок топонімізації множинних апелятивних назв на означення групи людей за різними їх характеристиками. З репрезентованих на території України локально-етнічних ойконімів виділено структурно-семан-тичні групи: назви топографічного характеру, назви відгідронімного похо-дження, відкатойконімні назви. До назв топографічного характеру зараховуємо ойконіми, в основі яких лежить вказівка на особливості поселення, місце проживання людей, спосіб освоєння земель та ін.

За семантикою твірних основ назви поселень класифікуємо на ойконіми з твірними основами на означення властивостей рельєфу (Горяни, Долиняни), на означення характеру ґрунту і властивостей водного режиму (Глиняни, Озеряни), на означення рослинного покриву (Вільшани, Дубляни), на означення способу поселення, освоєння землі (Могиляни, Хлівчани), на означення понять руху, переміщення (Мощани, Ухожани), на означення місця проживання людей, утворені від прийменникових конструкцій (Залужани, Нагоряни).

Крім загальновживаних апелятивів, в основах локально-етнічних ойконімів на -ани (-яни) засвідчено власні назви водних об’єктів. Вони вказують переважно на місце розташування поселення або на місце, з якого йшло переселення людей (Бужани, Дніпряни). Часто значення їх твірної основи уточнює прийменник, що перейшов у префікс (Прибужани, Задністряни).

Відкатойконімні, або ”переселенські”, ойконіми вказують на пере-се-ленців з інших населених пунктів чи регіонів. У їхніх основах лежать назви інших поселень, країв, країн (Галичани, Перемишляни).

Виявлено ойконімні відповідники локально-етнічних назв поселень у білоруській, російській, польській, чеській, словацькій, давньолужицькій топонімійних системах, що свідчить про загальнослов’янську традицію нази-вання поселень похідними утвореннями на -ани (-яни), які виникли внаслідок топонімізації множинних апелятивних назв на означення групи людей за різними їх характеристиками.

Підрозділ 2.2. „Відантропонімні назви” репрезентує ойконіми з фор-мантом -ани (-яни), утворені від особових назв. За походженням ми поділяємо їх на дві групи: ойконіми, утворені від особових назв слов’янського походження, і ойконіми, утворені від особових назв іншомовного (неслов’ян-ського) походження.

У підпункті 2.2.1. „Ойконіми, утворені від особових назв слов’янського походження” об’єднано назви, утворені від повних слов’янських композитних імен (Ждомисляни, Казимиряни) та скорочених слов’янських імен-композит (гіпокористиків) з безсуфіксними (Відани, Житани) і суфіксальними (Верчани, Будичани) твірними основами. Виявлено велику групу ойконімів, утворених від слов’янських відапелятивних імен. Враховуючи різноманітність значень відапелятивних особових імен, що лягли в основу назв поселень, ми виділили низку семантичних груп безсуфіксних твірних основ ойконімів на -ани (-яни): твірні основи, мотивовані назвами істот та їхніх частин тіла (Зозуляни, Павучани); твірні основи, мотивовані назвами рослин, дерев та їхніх частин (Капустяни, Лопушани); твірні основи, мотивовані назвами предметів широкого вжитку, знарядь праці, типів сільськогосподарських будівель тощо (Сокиряни, Сохани); твірні основи, мотивовані назвами істот за їхніми індивідуальними фізичними чи психічними ознаками (Капрани, Шелестяни); твірні основи, мотивовані назвами професій, суспільних станів (Ворничани, Опришани); твірні основи, мотивовані назвами видів праці (Дергани, Копани); твірні основи, мотивовані назвами народних страв, продуктів харчування (Бузяни, Крупяни); твірні основи, мотивовані назвами одягу, його деталей (Козиряни, Кошуляни); твірні основи, мотивовані назвами абстрактних понять (Бідани, Рокошани). Поряд з цим на українських теренах виявлено невелику кількість від-антро-понімних ойконімів на -ани (-яни), в основах яких засвідчено слов’ян-ські відапелятивні імена, що сформувалися за допомогою суфіксів (Колиндяни, Липчани, Ставичани, Колодняни, Конищани).

Частину ойконімів виводимо від особових назв неслов’янського похо-дження. Вони розміщені у підпункті 2.2.2.„Ойконіми, утворені від особових назв неслов’янського походження”. Власні імена, що лягли в основу цієї групи ойконімів, походять із грецької (Демидяни, Микитяни), латинської (Вікторяни, Костичани), староєврейської (Іванчани, Яківчани) мов.

У сучасному українському топоніміконі є назви, семантика твірних основ яких затемнена. У зв’язку з цим одну й ту саму назву можна мотивувати по-різному. Тож у підрозділі 2.3. „Географічні назви на -ани (-яни) затемненого походження” репрезентовано неясні з погляду семантики твірних основ ойконіми на -ани (-яни) (Бизмещани, Перлікани). Встановити семантику основ таких ойконімів важко з огляду на відсутність історичних фіксацій для обґрунтування версій походжень назв, багатозначність їх мотивувальних слів, відсутність ойконімійних паралелей.

Підрозділ 2.4. „Складені ойконіми на -ани (-яни)” описує складені за структурою, так звані двохелементні назви поселень, що виступають у вигляді словосполучень на зразок Великі Мокряни, Нижні Вільшани. Виходячи із частиномовної належності означального або уточнювального члена слово-сполучення, його стосунку до означуваного слова, виділено ад’єктивний (прик-метник + іменник: Старі Бабани) та субстантивний (іменник + іменник: Долинки-Паньківчани) типи словосполучень.

Підрозділ 2.5. „Типові твірні основи ойконімів на -ани (-яни)” аналізує типові твірні основи ойконімів цієї моделі. Унаслідок вивчення структурних і лексико-семантичних особливостей слов’янських ойконімів на -ани (-яни) виділено типові твірні основи, які за семантикою класифікуємо на групи: на означення особливостей рельєфу: укр. береж- (укр. Бережани, пол. Brzeїany, чеськ. Bшeћany, словац. Breћany, д.-луж. Berћane, хорват. Breћane, болг. Брежани) тощо; на означення особливостей ґрунту: укр. мокр- (укр. Мокряни, блр. Макраны, чеськ. Mokшany, д.-луж. Mokаane, болг. Мокрани) тощо; на означення особливостей рослинного покриву: укр. вільш- (укр. Вільшани, блр. Альшаны, пол. Olczany, чеськ. Olљany, д.-луж. Oѕљane, хорват. Jelљane, болг. Елшани) тощо; на означення особливостей рельєфу (прийменникові конструк-ції): укр. загор- (укр. Загоряни, блр. Загараны, пол. Zagьrzany, чеськ. Zahоrany, словац. Zahоrany, болг. Загоряни) тощо. Ці твірні основи значною мірою можуть поповнити список східнослов’янських і спільнослов’янських архаїчних типових основ.

Третій розділ „Стратиграфія ойконімів на -ани (-яни)” містить стратиграфічний аналіз ойконімного матеріалу, який передбачає кількісну ха-рактеристику, просторову локалізацію власних географічних назв, установлення хронології ойконімів.

У підрозділі 3.1. „Загальна статистика назв” викладено результати статистичних підрахунків ойконімів на -ани (-яни). На їхній основі побудовано таблицю кількості збережених, новозасвідчених і зниклих ойконімів за століттями, створено чотири діаграми, які допомагають зробити висновки стосовно продуктивності форманта -ани (-яни) протягом Х–ХХ ст.

Для статистичних підрахунків залучено 361 географічну назву з формантом -ани (-яни), виявлену у джерелах Х–ХХ ст. Про перші чотири згадані століття говоримо умовно, оскільки статистика назв за Х–ХIV ст. не дає підстав для прямих висновків через незначну кількість пам’яток з цього періоду. Кількість засвідчених у той час назв повністю залежить від кількості джерел. Однак брак у джерелах ойконімів на -ани (-яни) за Х–ХІІІ ст. не означає, що географічних назв зазначеної моделі на цих територіях не було.

Простежено тенденцію до зростання кількості ойконімів на -ани (-яни) протягом Х–ХХ ст. Так, у XIV ст. зафіксовано поодинокі назви цієї моделі. У наступних століттях – XV–XVII – спостерігаємо різке зростання їх кількості. Значне збільшення фіксацій назв поселень можна пояснити тим, що збільшилася кількість джерел порівняно з попереднім століттям. Поява численних писемних пам’яток ще не означає, що репрезентовано всі назви на -ани (-яни). У них засвідчено лише ойконіми, які мали на ту пору певне суспільно-історичне та економічне значення. Тому маємо підстави вважати, що ця ойконімна модель на досліджуваній території розвивалася задовго до того, як з’явилися порівняно вичерпні документальні джерела.

Географічні назви з формантом -ани (-яни) охоплюють території східних, західних і південних слов’ян. Важливо визначити український ареал цих ойконімів у загальнослов’янському контексті. У підрозділі 3.2. „Географія назв” простежено особливості територіального розташування українських ойконімів на -ани (-яни) протягом Х–ХХ ст.

Унаслідок вивчення просторового поширення назв на території України за вказаний період створено чотири картосхеми. Вони відображають чотири умовні періоди, прийняті на основі особливостей розподілу і розміщення назв: X–XIV ст., XV–XVI ст., XVII–XVIII ст., ХІХ–ХХ ст. Виявлено зміни території ареалу та інші його особливості (скупчення назв, основні смуги зосередження, периферійні зони).

Територія української зони ойконімів на -ани (-яни) розташована на південному сході загальнослов’янського ареалу і південному заході східної його частини. Особливості розташування ойконімів на теренах України такі: значна частина їх сконцентрована у південно-західних, західних, північно-західних регіонах, менші скупчення – на північно-східних і північних територіях. Найбільша кількість назв протягом згаданих періодів зосереджена у басейнах Дністра, Західного Бугу, Прип’яті, у верхів’ях Південного Бугу, на середній течії Дніпра. Незначна кількість – у низов’ях Дніпра, Південного Бугу, у басейнах Тиси, Сіверського Дінця. У кожному з чотирьох періодів існували незмінні центри скупчення ойконімів на -ани (-яни) – Волинь, Галичина, Буковина. Їх географічна суміжність становить основну зону поширення онімів цієї моделі. З них інтенсивно насиченим осередком є Галичина. Вже у першому періоді на її території була найбільша кількість назв. Протягом усього часу території поблизу Жовкви, Буська, Глинян, Львова, Самбора, Дрогобича, Жидачева, Перемишлян зберігали стабільність щодо виникнення поселень, назви яких утворювалися за допомогою форманта -ани (-яни).

Підрозділ 3.3. „Хронологія назв” подає опис хронологічних досліджень, зокрема, встановлення відносного часу появи і функціонування ареалу географічних назв у межах ойконімної моделі на -ани (-яни).

Показовими для хронологізації є слов’янські етноніми з формантом -ани (-яни). Первинна функція форманта – етнічна. Вона з’явилася у ранній період життя слов’ян. Як пише Г.П.Ковальов, етнонімну модель на -ани (-яни) слов’янські мови успадкували від спільнослов’янської епохи. Будучи спільним для усіх слов’ян, формант -ани (-яни) не втратив свого значення в етнонімії і особливо у катойконімії слов’янських мов. Це свідчить про те, що катойконіми й етноніми на -ани (-яни) відображають давню осілість слов’ян. Активність архаїчної словотвірної моделі катойконімів на -ани (-яни) відіграла чималу роль у творенні ойконімів цієї моделі протягом усього періоду їх розвитку.

На теренах України перші назви поселень на -ани (-яни) з’явилися, вірогідно, у Х–ХІV ст., але не менш як за століття до їх фіксації у пам’ятках слов’янської писемності. За результатами підрахунків, у XV ст. кількість засвідчених українських ойконімів на -ани (-яни) зросла більше, ніж у сім разів порівняно з XIV ст. Таке різке зростання назв пов’язане із збільшенням кількості джерел, тож розвиток ойконімів почався до появи порівняно вичерпної документальної бази. Пам’ятки XV–XVI ст. дають підстави стверджувати, що українські географічні назви на -ани (-яни) становили доволі сформовану топонімну модель, значно поширену на українських просторах.

У висновках подано узагальнення теоретичних і практичних результатів дослідження української ойконімної моделі з формантом -ани (-яни) Х–ХХ ст.:

1. Ойконіми на -ани (-яни) є однією із найдавніших моделей геогра-фічних назв, утворених на загальнослов’янському мовному ґрунті. Попри архаїчність власних географічних назв цієї моделі, їхню цінність для вивчення історії заселення слов’янських теренів, історії мови, в українському мовознавстві такі назви ще не були об’єктом спеціального монографічного вивчення. Аналіз праць українських і зарубіжних ономастів у галузі топонімії, зокрема, Ю.О.Карпенка, Д.Г.Бучка, В.П.Шульгача, В.А.Жучкевича, В.Таши-цько-го, Д.Подлявської, Й.Доманського, Я.Спала, Е.Ейхлера, В.Барац-Грум, А.Профоуса, В.Шмілауера, показав, що географічні назви на -ани (-яни) як онімна модель вивчені частково, тому стан їх опрацювання вимагає комплекс-ного підходу.

2. Формант -ани (-яни) має складну історію формування. За його допомогою утворювалися назви племен, катойконіми, назви мешканців певних місцевостей, географічні назви. Первісно утворення на -ани (-яни) означали меншу чи більшу групу людей і були мотивовані характером місцевості, яку вони заселяли або з якої походили. Порівняно стабільний характер функціо-нування цього форманта склався ще у давню слов’янську епоху, про що свідчить різноманітне семантичне навантаження похідних на -ани (-яни). Формант -ани (-яни), однина -анин (-янин), тісно пов’язаний з топонімією. Регулярно утворюючи назви народностей і назви мешканців від назв населених пунктів на -*jь, -ичі, -ів (< -ов), -ин, він виконує і власне топонімійну функцію як словотворчий засіб для назв поселень, що історично є назвами мешканців певної території.

3. Українські ойконіми на -ани (-яни) утворювалися двома способами: 1) від загальних назв груп людей за особливостями їх поселення чи походження: від етнонімів і від катойконімів; 2) від особових назв. Первісною основою цих ойконімів була загальна назва колективу, яка переходила на назву місця, де проживав цей колектив, після чого назва місця (території) переходила на назву поселення. Основна функція форманта -ани (-яни) локально-етнічна – вказівка на меншу чи більшу групу людей за певною ознакою території, де вони оселилися або з якої походили. Вона випливає з різних характеристик тієї місцевості, на якій розташовувалися й осідали люди, або зумовлена назвами населених пунктів, з яких ішло переселення. Так, за допомогою форманта -ани (-яни) назви на позначення території поширювалися на людей, а згодом означали і людей, і ті поселення, у яких вони жили. Апелятив поступово втратив своє загальне значення і набув значення одиничності. Основним при переході назв однієї категорії в іншу (назви поселенців на назву поселення) був факт колективного освоєння і заселення земель.

4. За семантикою і походженням твірних основ ойконіми на -ани (-яни) поділяємо на локально-етнічні та відантропонімні. Численнішими є назви, утворені від загальних назв груп людей за особливостями їх поселення чи походження, тобто локально-етнічні. Вони широко представлені на теренах України і становлять близько двох третин зафіксованих ойконімів. За семантикою і походженням ми класифікували їх на назви топографічного характеру, назви відгідронімного походження, відкатойконімні назви.

Відантропонімні ойконіми складають близько третини засвідчених географічних назв на -ани (-яни). Це утворення від особових назв. За походженням вони поділяються на дві групи: ойконіми, утворені від особових назв слов’янського походження, і ойконіми, утворені від особових назв іншомовного (неслов’янського) походження. У складі відособових назв слов’янського походження залежно від груп слов’янських імен виділено підгрупи:

1) ойконіми, утворені від слов’янських імен-композит;

2) ойконіми, утворені від слов’янських імен відапелятивного походження.

5. Порівнявши українські ойконіми на -ани (-яни) із аналогічними інослов’янськими, ми виділили типові твірні основи, які за семантикою по-класифікували на групи, наприклад, на означення особливостей рельєфу, на означення особливостей ґрунту, на означення особливостей рослинного покриву тощо. Ці твірні основи можуть поповнити список східнослов’янських і спільнослов’янських архаїчних типових основ. Як показало дослідження, ойконіми зберегли свою первісну семантичну наповненість. Здебільшого вони походять від місцевих географічних термінів.

6. Розвиток ойконімів на -ани (-яни) відбувався у ранню епоху (Х–ХIV ст.) ще до появи вичерпної документальної бази. Протягом Х–ХХ ст. простежуємо тенденцію до постійного, хоч і досить нерівномірного, зростання кількості назв. Незначний занепад назв майже не позначився на загальній тенденції до їх постійного зростання.

Ойконімний формант -ани (-яни), будучи архаїчним, залишався продуктивним протягом усього періоду розвитку топонімійної системи і до цього часу є активним учасником номінації географічних об’єктів.

Упродовж Х–ХХ ст. ойконіми на -ани (-яни) поширювалися на території України нерівномірно, що дало змогу визначити основні та периферійні зони їх розташування. Вирізняємо три основні смуги зосередження ойконімів з формантом -ани (-яни). Це північно-західна смуга: Ковель – Володимир-Волинський – Луцьк; західна смуга: Рава-Руська – Мостиська – Львів – Золочів; південно-західна: Галич – Чернівці – Кам’янець-Подільський. Ойконіми на -ани (-яни), як назви невеликих об’єктів – сіл і селищ, сконцентровано поблизу середньовічних міст, розташованих на врожайних прирічкових і приозерних ґрунтах.

Простежено тенденцію до поширення ойконімів на -ани (-яни) на українських теренах із заходу на схід і на південь. Розгортання території назв помітне на південно-західному Поділлі у басейні Дністра, у верхів’ях Південного Бугу, на землях у басейні середнього Дніпра, де колишні периферійні смуги поступово ставали новими центрами скупчення назв. Певні зосередження ойконімів спостерігаємо у північних (Ствига, Словечна, Жолонь) і північно-східних регіонах (Чернігівщина, Новгород-Сіверське Полісся, смуга Полтава – Суми – Харків). До периферії ареалу ойконімів на -ани (-яни) належать території у середній течії Південного Бугу, у низов’ях Дніпра. Вони є, вірогідно, землями пізнішого заселення.

На теренах України перші назви поселень на -ани (-яни) виникли у Х–ХІV ст., але не менш як за століття до появи обширної документальної бази. У пам’ятках XV–XVI ст. географічні назви на -ани (-яни) представлені як сформована ойконімна модель, значно поширена на українських просторах. Узагальнюючи ці відомості, можна припустити, що зародження назв на -ани (-яни) < *-jane відбулося у VI–IX ст. і продовжило свій розвиток у Х–ХІV ст. Українська топонімійна система до останнього періоду свого розвитку поповнювалася назвами географічних об’єктів, сформованих за допомогою форманта -ани (-яни).

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Царалунга І.Б. Українські ойконіми на -ани (-яни) Карпатського регіону // Студії з ономастики та етимології. 2004. – К., 2004. – C. 187–195.

2. Царалунга І.Б. До історії форманта -ани (-яни) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 34. Ч. ІІ. – Львів, 2004. – С. 198–203.

3. Царалунга І.Б. Локально-етнічні топоніми на -ани (-яни) // Ономастика і апелятиви. Вип. 24. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 138–143.

4. Царалунга І.Б. Християнські імена та українські ойконіми на -ани (-яни) // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії. Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету. Вип. 13. – Рівне, 2005. – С. 89–91.

5. Царалунга І.Б. Локально-етнічні ойконіми на -ани (-яни): назви топографічного характеру // Мандрівець. – 2005. – № 6. – С. 42–51.

6. Царалунга І.Б. Щодо зв’язків етнонімів та ойконімів у слов’янському ономастиконі // Вісник Уманського педагогічного університету. Філологія (Мовознавство): Збірник наукових праць. – К., 2004. – С. 247–252.

7. Царалунга І.Б. Антропонімоформант -ан і ойконіми на -ани (-яни) // Актуальні питання антропоніміки. – К., 2005. – С. 237–242.

8. Царалунга І.Б. До семантики твірних основ ойконімів на -ани (-яни) // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції „Загальні питання філології” (Дніпродзержинськ, 18–19 березня 2004 року). Т. І. – Дніпро-петровськ, 2004. – С. 87–89.

9. Царалунга І.Б. Особливості відетнонімних та відкатойконімних власних географічних назв // Актуальні проблеми філології та перекладо-знавства. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Хмельницький, 12–13 травня 2005 р.). – Хмельницький, 2005. – С. 63–65.

10. Царалунга І.Б. Складені ойконіми на -ани (-яни) // Матеріали ІІІ Все-української науково-практичної конференції „Слов’яни: історія, мова, культу-ра” (Дніпродзержинськ, 18 травня 2005 року). Т. 1. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 60–62.

Царалунга І.Б. Українські топоніми на -ани (-яни). – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Львівський національний універ-ситет імені Івана Франка, Львів, 2006.

У дисертації досліджено українські географічні назви на -ани (-яни) Х–ХХ ст. З’ясовано походження і функції форманта -ани (-яни), особливості його розвитку в процесі переходу від загальної назви до ойконіма. За похо-дженням і семантикою твірних основ ойконіми зазначеної моделі класифіко-вано на локально-етнічні та відантропонімні назви. Лексико-семантична і структурна характеристика