НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЧАБАНЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 349.42

МЕТОДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

АГРАРНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Стативка Анатолій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри аграрного права.

Офіційні опоненти:–

доктор юридичних наук, професор Семчик Віталій Іванович, Інститут держави і права імені В. М. Корецького, Національна академія наук України, головний науковий співробітник; –

кандидат юридичних наук, доцент Самчук-Колодяжна Зінаїда Федорівна, Волинський державний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедрою цивільного права і процесу.

Провідна установа: Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, кафедра цивільного та трудового права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Одеса.

Захист відбудеться 24 березня 2006 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юри-дичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 20 лютого 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Спасибо-Фатєєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Процес реформування умов політичного і соціально-економічного життя, який відбувається в Україні, справляє глибинний вплив на аграрні відносини і визначає зміни в їхньому правовому регулюванні.

Ринкові перетворення суттєво змінили характер господарських відносин у сільському господарстві, в складному комплексі яких виникають і розвиваються специфічні аграрні відносини, що становлять предмет правового регулювання аграрного права. Суспільство потребує належного правового регулювання таких відносин. Саме ці чинники визначили важливість дослідження методів правового регулювання аграрних відносин.

Відомо, що одним із чинників, які визначають самостійну галузь права, поряд із предметом є наявність особливостей використання методу правового регулювання суспільних відносин. Тому найважливішим завданням дослідження є всебічний аналіз особливостей методу правового регулювання, який застосовується в аграрному праві та який обумовлює поряд з предметом правового регулювання саме існування самостійної галузі права.

У процесі виокремлення аграрного права в самостійну галузь права основним виступає, безумовно, предмет правового регулювання. Однак використання одного тільки предмета не дає об’єктивної картини розмежування галузей права. Наявність такого додаткового критерію, як метод правового регулювання, дасть змогу точніше визначити, нормами якої галузі права регулюються ті або інші відносини.

Теоретичною базою для вирішення поставлених завдань і формування висновків дисертаційної роботи послужили праці різних історичних періодів представників вітчизняної і зарубіжної науки у галузі теорії права – аграрного, цивільного, господарського, земельного, екологічного, трудового, адміністративного тощо. Зокрема, йдеться про праці С.С. Алексєєва, В.І. Андрейцева, Л.В. Афанасьєвої, Н.О. Багай, З.С. Бєляєвої, Г.Ю. Бистрова, Ц.В. Бичкової, А.І. Бобильова, С.М. Братуся, М.М. Вєдєніна, О.Б. Венгерова, О.М. Вітченка, А.П. Гетьмана, В.В. Глущенка, В.М. Горшеньова, В.К. Гуревського, В.С. Єлісеєва, В.П. Жушмана, М.І. Козиря, В.М. Корельського, В.М. Кудрявцева, В.В. Лазарєва, В.В. Лаптєва, Р.З. Лівшиця, В.К. Мамутова, М.І. Матузова, В.С. Нерсесянця, О.С. Пашкова, О.М. Пащенка, П.Д. Пилипенка, О.О. Погрібного, С.В. Полєніної, В.К. Попова, С.В. Привалова, О.І. Процевського, І.С. Самощенка, М.М. Семенюти, В.І. Семчика, О.Ф. Скакун, В.Д. Сорокіна, А.М. Статівки, Є.А. Суханова, Н.І. Титової, Ю.К. Толстого, В.Ю. Уркевича, В.І. Федоровича, В.М. Хропанюка, К.А. Шайбекова, В.С. Шелестова, Ю.С. Шемшученка, М.В. Шульги, Л.С. Явича, В.Ф. Яковлєва, В.З. Янчука та інших науковців.

У процесі дослідження використані правові акти України, Російської Федерації, Республіки Узбекистан та ін.

Разом з тим, у юридичній літературі нині ще не набула достатнього висвітлення низка питань, пов’язаних з методами правового регулювання аграрних відносин у період розвитку ринкових відносин. Тому в цій роботі здійснено спробу обґрунтувати необхідність використання різних способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин стосовно сучасних умов здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності аграрними товаровиробниками. Наведене зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження і визначає її вибір.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямкам державної політи-ки України в галузі підвищення ефективності сільського господарства в сучасних умовах. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри аграрного права Національної юридичної академії Укра-їни імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Удосконалення господарських відносин в умовах ринкової економіки (економічно-правовий аспект)” (державна реєстрація № .0.070869).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні методів правового регулювання аграрних відносин як структурно-складового утворення, виявленні та визначенні їх місця в механізмі правового регулювання.

Відповідно до мети поставлено такі основні завдання:–

дослідити та узагальнити теоретичні положення таких наук, як загальна теорія права, аграрне, земельне, екологічне, трудове та інші галузі права щодо питання про поняття способів і змісту правового регулювання специфічних аграрних відносин;–

визначити на основі дослідження теоретичних положень науки аграрного права та чинного законодавства елементи методу правового регулювання аграрних відносин;–

проаналізувати способи (прийоми) правового регулювання суспільних відносин з урахуванням специфічного предмета аграрного права;–

дослідити особливості впливу методу правового регулювання на підстави виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин;–

визначити роль методу правового регулювання у формуванні прав і обов’язків суб’єктів аграрних правовідносин;–

обґрунтувати значення юридичної відповідальності як елемента, що зумовлює зміст методу правового регулювання аграрних відносин;–

розробити і надати конкретні рекомендації щодо вдосконалення правового регулювання аграрних відносин (членських, трудових, майнових, земельних) тощо, що виникають і функціонують у аграрних товаровиробників під час здійснення сільськогосподарської діяльності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення сільськогосподарського виробництва, та методи правового регулювання аграрних відносин.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні питання способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин; відповідні норми аграрного, земельного, трудового, цивільного, адміністративного права, які регламентують членські, трудові, земельні, майнові, організаційно-управлінські відносини при здійсненні сільськогосподарської діяльності аграрними товаровиробниками .

Методи дослідження. Для досягнення об’єктивності результатів застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. Вибір і використання конкретних методів дослідження залежали від складності й особливостей окремого досліджуваного питання. Зокрема, для аналізу теоретичних праць і визначення ключових понять застосовувалися категорії і прийоми формальної логіки (поняття, судження, синтез, порівняння, узагальнення тощо); структурно-функціональний метод – при визначенні ролі й місця способів правового регулювання аграрних відносин; порівняльно-правовий метод – для співвідношення норм національного законодавства, що закріплюють основні способи (прийоми) правового регулювання, з правовими нормами законодавства інших держав; системний метод – при дослідженні системних зв’язків між нормативними правовими актами та практикою їх застосування. Особливу увагу в роботі приділено вивченню наукових концепцій, які впливають на розвиток вчення про метод правового регулювання, в галузі філософії і теорії права, а також аграрного, земельного, екологічного, цивільного, адміністративного, трудового права тощо.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація являє собою в науці аграрного права сучасного періоду перше комплексне монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем використовуваних методів правового регулювання аграрних відносин у нових економічних умовах здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності аграрними товаровиробниками. На підставі аналізу теоретичних положень науки загальної теорії права, аграрного, земельного, екологічного, трудового та інших галузей права, чинного аграрного законодавства, практики правового регулювання аграрних відносин у роботі обґрунтовується необхідність використання методу правового регулювання аграрних відносин як відносно самостійного явища правової дійсності.

Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у таких теоретичних положеннях та висновках дисертації, що виносяться на захист:–

уточнено поняття методу правового регулювання аграрних відносин як сукупності установлених державою способів (прийомів) правового регулювання, що характеризуються особливостями юридичного впливу норм аграрного права на суспільні відносини, які виникають під час здійснення суб’єктами виробничої сільськогосподарської діяльності;–

по-новому розкрито положення про визначальну роль специфічності предмета для галузевого методу правового регулювання. Саме специфічні аграрні суспільні відносини, які становлять предмет аграрного права, зумовлюють використання диспозитивного або імперативного методів як універсальних способів правового регулювання таких відносин;–

з додатковим обґрунтуванням зроблено висновок про зворотний вплив, що його справляють методи правового регулювання на предмет галузі права, оскільки саме через предмет, тобто суспільні відносини, котрі регулюються нормами аграрного права, універсальні методи (диспозитивний та імперативний) закріплюються як необхідні і стають матеріальним вираженням у вигляді “змішаного” методу, який використовується в аграрному праві з урахуванням різноманітності правовідносин і особливостей їх регулювання; –

уперше в науці аграрного права обґрунтовано положення про те, що використовуваний “змішаний” метод правового регулювання аграрних відносин, поряд зі сформованим специфічним предметом правового регулювання суспільних аграрних відносин, обумовлює самостійність галузі аграрного права в системі права України;–

здійснено новий підхід щодо висновку про те, що структурно-галузевий “змішаний” метод складається із специфічних способів, за допомогою яких здійснюється безпосереднє правове регулювання аграрних відносин. Специфіка “змішаного” методу аграрного права відображається в застосуванні різних способів та прийомів правового регулювання аграрних відносин: позитивного зобов’язання, дозволу, заборони;–

знайшло подальше обґрунтування щодо положення про те, що виникнення, зміна і припинення аграрних правовідносин, формування прав і обов’язків суб’єктів аграрних правовідносин, а також юридична відповідальність є елементами, які зумовлюють зміст методів правового регулювання аграрних відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення і пропозиції є певним внеском у теорію аграрного права і можуть бути використані при вдосконаленні законів України “Про сільськогосподарську кооперацію”, “Про фермерське господарство”, “Про особисте селянське господарство”, Земельного кодексу України тощо. Деякі положення, викладені в роботі, мають дискусійний характер і можуть становити основу для подальших наукових розроблень.

Окремі положення та висновки дисертації можуть бути використані:–

у науково-дослідницькій сфері – для подальшого розроблення проблем способів (прийомів) правового регулювання аграрних відносин;–

у правотворчій сфері – при розробленні проектів нормативно-правових актів, а також для забезпечення ефективної реалізації норм аграрного права;–

у навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників із курсу “Аграрне право України”, викладанні відповідної навчальної дисципліни, науково-дослідницькій роботі студентів.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри аграрного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані в навчальному процесі в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого при викладанні курсу “Аграрне право України”, відображені у трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та двох тезах виступів на наукових конференціях, зокрема: на науково-практичній конференції “Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин” (м. Львів, 26 вересня 2003 р.), міжвузівській науково-практичній конференції “Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, відображені в публікаціях, а саме: у трьох статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, двох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура і обсяг роботи. Структура роботи обумовлена її предметом, метою і завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, в тому числі основний текст – 183 сторінки. Загальна кількість використаних джерел – 241 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, визначається зв’язок роботи з науковими програмами, методологічна та теоретична бази, розкриваються сутність і стан обраної проблеми, головна мета і завдання дисертаційної роботи, наукова новизна та його практичне значення, формулюються основні положення, що виносяться на захист, і наводяться дані щодо їх апробації та опублікування.

Розділ перший “Загальна характеристика методу правового регулювання суспільних відносин” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 “Теоретичні засади дослідження методу правого регулювання суспільних відносин” зазначається, що у правовій науці уявлення про метод правового регулювання суспільних відносин складалися в процесі дискусії, яка розгорнулася на підставі виникнення системи права як структурованої єдності. Метод правового регулювання досліджувався головним чином при розгляді проблеми розмежування галузей права. Починаючи з 40-х років ХХ століття, це правове явище почало привертати увагу вчених. Проте місце і роль методу правового регулювання і дотепер недостатньо чітко визначені як у роботах із загальної теорії права, так і в юридично-галузевих наукових працях.

Значна кількість правознавців не надає методові правового регулювання самостійного, “надгалузевого” значення. Як правило, цей метод фахівці досліджують лише в галузевих науках, пристосовуючи його до конкретної групи суспільних відносин. Але ж від установлення факту існування різних методів правового регулювання, що перебувають на різних “поверхах” правового “будинку”, — вищого загального і підлеглого йому галузевого — залежать точність і обґрунтованість формулювання понять цих подібних, але не тотожних явищ дійсності.

Утім, деякі вчені обґрунтовано розглядають метод правового регулювання не тільки як галузеве явище, але і як таке, що притаманне праву в цілому.

Цілком слушною є думка О.М. Вітченка стосовно того, що метод правового регулювання необхідно розглядати у двох аспектах: по-перше, як загальний метод, властивий системі права, що вбирає всі правові особливості системи права; по-друге – як галузевий метод правового регулювання.

Загальний і галузевий методи правового регулювання також розрізняють Р.З. Лівшиць, М.І. Матузов, В.С. Нерсесянц, О.С. Пашков, А.Б. Пєшков, В.Д. Сорокін, Г.К. Толстой, Л.С. Явич, В.Ф. Яковлєв та ін..

Окремішність існування загального і галузевого методів правового регулювання пояснюється такими причинами.

По-перше, в теорії і на практиці не викликає сумнівів одночасне співіснування права як явища цілого і галузей цього права як складових його елементів, частин цілого. Отже можна стверджувати, що метод правового регулювання потрібно, передусім, розглядати стосовно такої найбільш абстрактної, загальної, найвищої категорії в теорії юриспруденції, як право.

По-друге, правове регулювання здійснюється не якою-небудь однією галуззю права, а всією їх наявною сукупністю, і кожна галузь використовує відповідні способи правового регулювання тих чи інших суспільних відносин, які є предметом конкретної галузі права.

На основі аналізу наведених властивостей загального методу правового регулювання в роботі сформульовано його поняття: загальний метод правового регулювання — це об’єктивно необхідна, така, що пронизує всі елементи системи права, закріплена винятково в правовій нормі (усіх її компонентах), система способів правового регулювання (дозвіл, вказівка, заборона) суспільних відносин, спрямована на встановлення бажаного для держави стану волі суб’єктів у їх взаємодії один з одним, та результатів їхньої поведінки.

Саме специфіка предмета галузі права насичує, наповнює загальний метод правового регулювання і трансформує його в галузевий. Таким чином, метод правового регулювання в основному визначається предметом правового регулювання, тими суспільними відносинами (зі своєю специфікою, притаманними їм властивостями), для ефективного врегулювання яких і служить метод. Але на його формування впливають не тільки предмет правового регулювання, воля народу або законодавця, а й стан економіки та політики, ступінь розвитку демократії, рівень правової свідомості тощо.

На підставі детального аналізу викладеного зроблено висновок про те, що формування методу правового регулювання як способу впливу на суспільні відносини з метою їх врегулювання зумовлено предметом правового регулювання, політичним і економічним становищем у державі, розвитком демократії в суспільстві, рівнем правової свідомості і культури, а також волею держави.

Галузевий метод правового регулювання зумовлюється не однією, нехай навіть суттєвою, ознакою, а їх сукупністю, а саме: характеристикою правового становища суб’єктів суспільних відносин; порядком встановлення прав і обов’язків суб’єктів (співвідношенням централізованого і децентралізованого правового регулювання, специфікою рівнів правового регулювання суспільних відносин, що входять у предмет конкретної галузі права); специфікою підстав виникнення, зміни і припинення суспільних правовідносин, що входять у предмет певної галузі права; специфікою відповідальності за правопорушення щодо норм саме цієї галузі права.

У підрозділі 1.2 “Зміст методу правового регулювання суспільних відносин” зазначається, що практична реалізація методу правового регулювання може виявитися лише за допомогою трьох найважливіших способів регулювання: заборони, вказівки і дозволу. Ці первинні способи впливу на поведінку людей (характерні і для інших соціальних регуляторів — моралі, звичаїв, традицій тощо) набувають юридичного змісту за допомогою, насамперед, трьох видів правових норм — забороняючих, зобов’язуючих і управомочуючих (правонаділяючих).

У юридичній літературі пропонується розрізняти на додаток до трьох згаданих різновидів ще й норми рекомендаційні, заохочувальні (стимулюючі) тощо. Деякі вчені-юристи виокремлюють рекомендацію і заохочення як особливі способи правового регулювання. Однак рекомендація як безсумнівний спосіб впливу на суспільні відносини не є способом саме правового регулювання, вона не може бути закріплена у правових нормах, забезпечуваних можливістю примусового виконання. Рекомендація законодавця є безсанкційною, вона не загальнообов’язкова і не підтримується можливістю державного примусу, тобто рекомендація — це не правове явище. Проте вона справляє інформаційний вплив та орієнтує людей на певну поведінку, тому при дослідженні тенденцій правового регулювання конкретної галузі права (але не при визначенні змісту методу правового регулювання) слід приділяти увагу характеристиці цього способу впливу.

Розкриття способів правового регулювання тільки через заборони і дозволи буде не зовсім повним і точним. Використовуючи аналогічну аргументацію, автор у роботі зазначає, що вказівка містить заборону як специфічне зобов’язання до пасивної поведінки. Заборона й зобов’язання (вказівка) як способи правового регулювання суспільних відносин мають певну схожість. І те, й інше припускають покладення обов’язків, але якщо в одному випадку обов’язки мають позитивно-активний характер, то в другому вони є пасивними.

Отже, для загального методу правового регулювання є характерним використання системи саме трьох способів правового регулювання (своєрідної тріади) — вказівки (позитивного зобов’язання), заборони і дозволу. Такі способи є складовими методу, його будівельним матеріалом (юридичною “речовиною”).

Під вказівкою звичайно розуміють покладання на осіб (суб’єктів) обов’язку активної поведінки (робити тільки так); під дозволом — надання особам права на свої власні активні дії (робити так, як вважаєте за потрібне); а під забороною — покладання на осіб обов’язку утримуватися від вчинення дій, заборонених законом (тільки так не робити).

Дозвіл, вказівка і заборона природно і неминуче взаємодіють між собою. Причому ця взаємодія має забезпечити належну ефективність того елемента з названої тріади, який у тій чи іншій конкретній ситуації виконує роль прямого регулятора відповідних соціальних зв’язків.

Виходячи з поділу способів (прийомів) правового регулювання на імперативний (який складається із вказівки і заборони внаслідок сутнісної подібності цих способів) і диспозитивний (до якого входить дозвіл), можна стверджувати, що імперативність і диспозитивність правового регулювання присутні, тобто є наявними в будь-якій галузі права. Відповідне поєднання імперативності і диспозитивності буде ключовою, визначальною сутністю галузевого методу правового регулювання.

Позитивні зобов’язання, заборони і дозволи виконують функції способів регулювання, більш того, мають субстанціональний характер, утворюють “речовину” права як об’єктивної реальності, належать до глибин правової матерії, дають первинний, вихідний матеріал, з якого і складаються основні конструктивні елементи позитивного права.

Розділ другий “Поняття методу правового регулювання аграрних відносин” має два підрозділи.

У підрозділі 2.1 “Взаємообумовленість предмета і методу в аграрному праві” автор робить висновок про те, що нині в теорії права панівною є думка, згідно з якою предмет правового регулювання є головним, основним критерієм для розмежування галузей права, а додатковим до нього якраз і виступає метод правового регулювання.

Предмет правового регулювання аграрного права, який не властивий іншим галузям права, — це аграрні відносини, що не можуть бути віднесені в сукупності до предметів інших галузей права. Аграрні відносини складаються з комплексу пов’язаних між собою різних видів суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення сільськогосподарської діяльності аграрними товаровиробниками, і цей комплекс відносин становить специфіку предмета аграрного права. Аграрні відносини слід розглядати як сукупність органічно пов’язаних членських, земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських відносин, що виникають у сфері сільськогосподарського виробництва за участю аграрних товаровиробників.

Усі без винятків суспільні відносини, які становлять предмет аграрного права, регулюються за допомогою прийомів, способів, котрі становлять як імперативні, так і диспозитивні елементи, що складають зміст методу правового регулювання аграрних відносин. Однак якщо для одних груп аграрних суспільних відносин є характерним їх унормування за допомогою диспозитивних норм (майнових, частково — земельних, трудових, організаційно-управлінських відносин), то інші групи відносин (земельні, трудові, організаційно-управлінські, частково — майнові) регулюються переважно за допомогою імперативних приписів. Такий, досить умовний, поділ та співвідношення предмета і методу правового регулювання склалися історично, ґрунтуються на сутнісних властивостях суспільних відносин та значенні для суспільства їх об’єкта. Отже, тут виразно помітний вплив предмета аграрного права на метод правового регулювання цієї галузі права.

З іншого боку, зв’язок предмета та методу правового регулювання аграрного права не є “однобічним” і не може розглядатися лише як вплив предмета на метод. Цей зв’язок є “двобічним”. Прояв впливу методу правового регулювання на предмет аграрного права виявляється в тому, що застосування тих чи інших прийомів впливу на суспільні відносини, закріплених у правових нормах, може змінювати характер суспільних відносин. Наприклад, видання низки нормативних актів із питань проведення аграрної та земельної реформи, норми яких містять різноманітні засоби впливу (як імперативного, так і диспозитивного характеру), врешті-решт змінило характер суспільних відносин на селі, правове становище їх суб’єктів. І таких прикладів є доволі багато.

У підрозділі 2.2 “Поняття і сутність методів правового регулювання аграрних відносин” звертається увага на те, що аграрні відносини є єдиними, неподільними, хоча, на перший погляд, і складаються з розрізнених відносин. При детальнішому аналізі можна дійти висновку, що ці відносини мають внутрішню взаємозумовленість, котра об’єднує їх у галузевий, правовий моноліт, який складається в процесі діяльності аграрних товаровиробників. У аграрних відносинах фактором, що об’єднує, виступає спеціальний законодавчий масив, а також специфічність суб’єктів відносин. Завжди однією із сторін у цих правовідносинах є аграрний товаровиробник (фермерське господарство, сільськогосподарський кооператив, особисте селянське господарство, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю тощо). Виходячи з цілісності аграрних відносин, можна говорити про єдиний правовий метод регулювання аграрних правовідносин. Цей метод складається зі специфічного поєднання диспозитивного й імперативного (як універсальних) способів правового регулювання, які можна визначити як змішаний метод правового регулювання аграрних відносин.

Зроблено висновок, що змішаний метод правового регулювання аграрних відносин реалізується через характер правових норм. Вони можуть бути імперативними, тобто такими, що вимагають від сторін правовідносин належної поведінки (норми-приписи), або можуть забороняти діяти певним чином (норми-заборони). Норми аграрного права можуть мати й диспозитивний характер, тобто надавати суб’єктам правовідносин повну волю дій зі встановлених взаємних прав і обов’язків (дозволяючі норми) або пропонувати кілька варіантів поведінки (рекомендаційні норми).

Таким чином, метод аграрного права являє собою закріплення в аграрному законодавстві сукупності адміністративно і цивільно-правових (тобто універсальних) способів і прийомів.

Викладене дає підстави стверджувати, що аграрне право як самостійна галузь права, предметом якої є органічно пов’язані специфічні аграрні відносини, має свій метод правового регулювання, котрий можна визначити як змішаний метод, що складається з різнорідних способів і прийомів регулювання таких відносин.

Такий змішаний метод правового регулювання аграрних відносин відображає особливості у змісті правових підстав виникнення, зміні і припиненні аграрних відносин, правовому становищі суб’єктів аграрного права, способах формування і реалізації їхніх прав і обов’язків.

Розділ третій “Елементи, що зумовлюють зміст методів правового регулювання аграрних відносин” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 “Підстави виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин як елемент, що зумовлює зміст методу правового регулювання” зазначається, що підставами виникнення, зміни й припинення аграрних правовідносин є юридичні факти, тобто обставини, які породжують, за чинним законодавством, певні правові наслідки.

Юридичні факти виступають тією точкою опори, яка дає змогу праву врегулювати відносини і таким чином, їх можна розглядати як один із засобів правового регулювання, вони є елементами, що обумовлюють зміст методу правового регулювання аграрних відносин.

Метод справляє вирішальний вплив не тільки на характер зв`язку елементів безпосередньо у правовідносинах, а й на динаміку правовідносин у цілому. Розвиваючись у межах правової норми, метод правового регулювання проявляється в підставах виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Встановлення в нормативно-правових актах чіткого кола юридичних фактів, з якими пов’язуються виникнення, зміна і припинення правовідносин, є цілеспрямованим необхідним заходом. Можливість чіткого визначення підстав динаміки правовідносин дає змогу закріпити умови створення сільськогосподарських підприємств, наприклад, фермерського господарства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю та ін., і, як наслідок, встановити коло суб`єктів, що потрапляють до сфери регулювання конкретних нормативно-правових актів аграрного законодавства, а також виокремити ті відносини, які є предметом різних галузей права.

Так, підставою виникнення, зміни і припинення аграрних правовідносин (юридичним фактом) по створенню фермерського господарства є надання (передача) громадянину у власність або оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства внаслідок розпорядчих дій, відповідно до чинного законодавства, органів державної влади і органів місцевого самоврядування. У цьому разі використовується диспозитивний метод правового регулювання відносин.

Членські відносини в сільськогосподарському кооперативі є підставою для набуття прав і обов’язків члена кооперативу, тобто вони визначають правове становище громадянина як члена кооперативу.

Підрозділ 3.2 “Характеристика правового становища суб’єктів аграрних правовідносин” присвячено досконалому вивченню суб’єктів аграрного права. Їх можна умовно поділити на суб’єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління гос-подарською діяльністю (в цьому разі переважно використовується імперативний метод правового регулювання) та суб’єктів господарювання, де домінуючим є метод диспозитивності.

Переважно всі суб’єкти аграрного господарювання використовують землі сільськогосподарського призначення та інші природні ресурси. То-му їх статус формується також з урахуванням прав і обов’язків, притаманних землевласникам та землекористувачам (ко-ристувачам природних ресурсів).

Оскільки правове становище сільськогосподарських товаровиробників як суб’єктів аграрних відносин визначається принципом “дозволено все, що не заборонено законом”, то значна частина аграрних відносин, у яких учасниками є аграрні товаровиробники, регулюються на підставі дозвільного методу, в якому вирішальну роль відведено такому способу правового регулювання, як дозвіл.

У підрозділі 3.3 „Способи формування прав і обов’язків суб’єктів аграрних правовідносин” акцентується увага на тому, що способи правового регулювання є визначальними щодо змісту та напряму методу правового регулювання, в які вони входять. Способи правового регулювання мають найбільшу питому вагу в ньому і є характерними саме для цього методу. Іноді можна говорити лише про переважне застосування того або іншого способу правового регулювання, що властивий декільком правовим методам і використовується різними галузями права.

Незважаючи на різний характер приписів, що містяться в диспозиціях, всі норми права можна умовно поділити на дві групи – імперативні й диспозитивні. Одну групу становитимуть норми права з яскраво вираженим імперативом, що розглядається як ознака не форми, а змісту і що випливає із сутності галузі права. Сюди можна віднести норми адміністративного, кримінального, частково цивільного, трудового, аграрного й інших галузей права, що містять владні приписи – обов’язки, заборони тощо. Яскраво виражений характер приписів цих норм є основою для обґрунтування так званого імперативного методу, який складають різноманітні способи правового регулювання, що мають найбільш загальні ознаки, властиві всім способам правового регулювання такої належності. Наприклад, імперативний метод правового регулювання реалізується через спосіб заборони, спосіб владних велінь, спосіб субординації й ін.

Другу групу становлять норми, що мають дозволяючий або вповноважуючий характер, в яких найменше виражений владний імператив; до них можна віднести диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні та інші норми. Однак це не означає, що подібні норми не містять владних велінь. Владне веління властиве всім нормам права без винятку, але виражається по-різному. Ця група норм за характером правового регулювання суспільних відносин відрізняється від попередніх тим, що у своїх приписах містить правила можливої, бажаної поведінки, виконання якої залежить головним чином від суб’єктів права. Ця якість правових приписів утворює диспозитивний метод, що поєднує в собі вповноважуючий, рекомендаційний, заохочувальний та інші способи правового регулювання.

Не ставлячи завдання проаналізувати всі можливі різновиди способів імперативного й диспозитивного методів правового регулювання як збірних понять, акцентується увага на способах правового регулювання, що найбільш притаманні аграрному праву. Тому в цьому підрозділі аналізуються такі імперативні способи, як заборона або владний наказ, та диспозитивні – такі, як дозволяючий та зобов’язуючий.

Перед кожною групою способів правового регулювання стоять свої завдання, що полягають або в забезпеченні й охороні належного громадського життя, або в заохоченні особливо позитивних вчинків, а також у стимулюванні розвитку нових відносин.

Диспозитивний спосіб правового регулювання застосовується в регулюванні майнових і пов’язаних з ними особистих немайнових відносин, і це сприяє виникненню великої групи правових прийомів, що перебувають на “службі” диспозитивного способу правового регулювання.

Більша частина суб’єктивних прав і юридичних обов’язків, що виникають у сфері майнових відносин, формуються юридичними і фізичними особами на основі такого диспозитивного способу, як правовий договір, що являє собою гнучку правову форму, яка може бути використана для регулювання досить різноманітних за своїм змістом відносин. За допомогою цього прийому формуються права й обов’язки, спрямовані на володіння, користування й розпорядження майном. При цьому права й обов’язки виникають тільки у сторін, що домовляються.

У підрозділі 3.4 “Юридична відповідальність як елемент, що зумовлює зміст методу правового регулювання аграрних відносин” дисертант, досліджуючи це питання, робить висновок, що юридичну відповідальність слід розглядати як такий захід державного примусу, який встановлений правовою нормою та який застосовують до особи, котра вчинила правопорушення. У правовій нормі визначаються коло органів і службових осіб, яким закон надає право застосовувати заходи правового впливу, та порядок (процедура) здійснення функції щодо застосування такого права. Юридична відповідальність полягає в установленні для правопорушника певних негативних наслідків і служить відновленню порушених прав. Наведене положення стосується і юридичної відповідальності в аграрному праві.

Юридична відповідальність за порушення аграрного законодавства являє собою комплексний правовий інститут, який складається з сукупності правових норм, що закріплюють види юридичної відповідальності. Вони мають міжгалузеву або загальноправову сферу дії. Їх активно застосовують для охорони правопорядку в аграрному секторі економіки.

Попри наявність великої кількості галузей у системі права при класифікації видів юридичної відповідальності за ознакою галузевої належності виокремлюють відповідальність адміністративну, кримінальну, дисциплінарну, майнову (цивільно-правову). При цьому така диференціація відповідальності є діяльністю правотворчою, а не правозастосовчою, але її результатом є створення правових основ індивідуалізації юридичної відповідальності.

Специфіка окремих видів відповідальності може бути з’ясованою і розкритою через характеристику галузевих методів правового регулювання відносин, оскільки одним із елементів є спосіб забезпечення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків учасників суспільних відносин. Той чи інший вид відповідальності зумовлює своєрідність методу, що використовується в певній галузі права для регулювання суспільних відносин.

У питанні юридичної відповідальності важливого значення набуває метод правового регулювання, бо для регулювання суспільних відносин використовуються диспозитивний і імперативний методи. Зауважимо, що співвідношення імперативного і диспозитивного методів при різних видах юридичної відповідальності не однакове.

Висновки

У дисертації проведено теоретичне дослідження методів правового регулювання аграрних відносин як структурно-складового утворення, виявлено його місце в механізмі правового регулювання, обґрунтовано необхідність використання методу аграрного права як відносно самостійного явища правової дійсності.

Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі:–

об’єктивним у галузевому методі є, по-перше, незмінність суті загального методу правового регулювання (особливо “всепроникнення” тріади способів правового регулювання), по-друге об’єктивність предмета правового регулювання. Саме специфіка предмета галузі права насичує, наповнює загальний метод правового регулювання і трансформує його в галузевий;–

формування методу правового регулювання як способу впливу на суспільні відносини з метою їхнього врегулювання зумовлено предметом правового регулювання, політичним і економічним становищем у державі, розвитком демократії в суспільстві, рівнем правової свідомості і культури, а також волею держави;–

метод правового регулювання не повинен бути обмежений рамками якогось одного етапу правового регулювання. На волю суб’єктів впливає вся норма права, а не диспозиція, гіпотеза чи санкція, взяті окремо. –

загальному методу правового регулювання характерне використання системи трьох способів правового регулювання (своєрідної тріади) – вказівки (позитивного зобов’язання), заборони і дозволу. Такі способи є складовими методу, його будівельним матеріалом (юридичною “речовиною”);–

дозвіл, вказівка і заборона природно і неминуче взаємодіють між собою. Причому ця взаємодія має на меті забезпечити належну ефективність того елемента з названої тріади, який у тій чи іншій конкретній ситуації виконує роль прямого регулятора відповідних соціальних зв’язків; –

аграрні відносини слід розглядати як сукупність органічно пов’язаних земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських відносин, що виникають у сфері сільськогосподарського виробництва за участю аграрних товаровиробників;–

зв’язок предмета та методу правового регулювання аграрного права не є однобічним і не може розглядатися лише як вплив предмета на метод. Він є зворотним. Прояв впливу методу правового регулювання на предмет аграрного права виявляється в тому, що застосування тих чи інших прийомів впливу на суспільні відносини, закріплених у правових нормах, може змінювати характер суспільних відносин;–

у аграрних відносинах об’єднувальним фактором є спеціальний законодавчий масив, а також той факт, що існують специфічні суб’єкти відносин. Завжди однією із сторін у цих правовідносинах виступає аграрний товаровиробник (фермерське господарство, сільськогосподарський кооператив, особисте селянське господарство, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю тощо). Цим відносинам притаманний спеціальний об’єкт правового регулювання, яким є виробництво сільськогосподарської продукції, а також землі сільськогосподарського призначення як засіб виробництва;–

витоки способів регулювання відносин, які є предметом аграрного права, беруть свій початок з цивільних і адміністративних правовідносин і, по суті, є акумуляцією нормативно-правового волевиявлення держави, яка регулює суспільні відносини двома основними методами: цивільно-правовим (диспозитивним) і адміністративно-правовим (імперативним). Метод правового регулювання аграрних відносин являє собою закріплення в аграрному законодавстві сукупності адміністративно- і цивільно-правового, як універсальних, способів і прийомів;–

виходячи з характеру аграрних відносин, можна говорити про єдиний правовий метод регулювання аграрних правовідносин. Цей метод передбачає використання універсальних диспозитивного (приватноправового) й імперативного (публічноправового) способів правового регулювання, який можна визначити як змішаний метод, який складається з різнорідних способів та прийомів регулювання таких відносин; –

змішаний метод правового регулювання аграрних відносин реалізується через характер правових норм. Вони можуть бути імперативними, тобто такими, що вимагають від сторін правовідносин належної поведінки (норми-приписи), або можуть забороняти діяти певним чином (норми-заборони). Норми аграрного права можуть мати й диспозитивний характер, тобто надавати суб’єктам правовідносин певну волю дій зі встановлених взаємних прав і обов’язків (норми, що дозволяють) або пропонувати кілька варіантів поведінки (рекомендаційні норми);–

аграрне право як самостійна галузь права, предметом якої є органічно взаємопов’язані специфічні аграрні відносини, має свій метод правового регулювання, і його можна визначити як змішаний метод, який складається з різнорідних способів і прийомів регулювання таких відносин.–

установлення в нормативно-правових актах чіткого кола юридичних фактів, з якими пов’язуються виникнення, зміна і припинення правовідносин, є цілеспрямованим заходом. Можливість чіткого визначення підстав динаміки правовідносин дає змогу закріпити умови створення сільськогосподарських підприємств, наприклад фермерського господарства, сільськогосподарського виробничого кооперативу, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю та ін., і, як наслідок, встановити коло суб`єктів, що підпадають під сферу регулювання конкретного аграрно-нормативного правового акта, а також виокремити відносини, які складаються в різних галузях права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Чабаненко М.М. Про метод в аграрному праві // Право України. – 2004. – №1. – С. 122 – 124.

2. Чабаненко М.М. Імперативний та диспозитивний способи правового регулювання на сучасному етапі розвитку аграрного права як галузі // Право України. – 2004. – № 11. – С. 109 – 112.

3. Чабаненко М.М. Щодо питання про зміст методу аграрного права // Підприємництво, госп-во і право. – 2005. – № 3. – С. 33 – 37.

4. Чабаненко М.М. Про засоби регулювання аграрних відносин у контексті аграрної реформи // Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин: Тези доповідей, виступів, повідомлень на міжвузівській конференції молодих науковців. – Л. – 2003. – С. 49 – 53.

5. Чабаненко М.М. Деякі питання щодо способів регулювання аграрних відносин у нинішніх умовах // Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників ХІІ міжвузівської студентської наукової конференції. –Запоріжжя. – 2004. – С. 27 – 28.

АНОТАЦІЇ

Чабаненко М.М. Методи правового регулювання аграрних відносин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06. – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2006.

Дисертація є комплексним дослідженням проблем методів правового регулювання аграрних відносин. У роботі досліджуються теоретичні засади методу правового регулювання суспільних відносин, розкривається зміст методу. Наводиться поняття методу правового регулювання аграрних відносин, з’ясовується його сутність. Робиться висновок про цілісність аграрних відносин і обґрунтовується існування методу регулювання аграрних відносин, який можна визначити як змішаний метод,