Львівський національний університет імені Івана Франка

Чуба Надія Вікторівна

УДК 330 + 336.3 (477)

Макроекономічний аналіз державного боргу
в перехідній економіці України

Спеціальність 08.01.01. – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі економічної теорії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – кандидат економічних наук, доцент

Цимбал Людмила Леонідівна,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

доцент кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Варналій Захарій Степанович,

Національний інститут стратегічних досліджень

заступник директора НІСД,

завідувач відділу регіональної політики НІСД;

кандидат економічних наук, доцент

Благун Ігор Григорович,

Львівська комерційна академія Укоопспілки

доцент кафедри фінансів і кредиту.

Провідна установа: Інститут економіки промисловості НАН України.

Захист дисертації відбудеться 8 червня 2006 р. о 13.30 год.

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському

національному університеті імені Івана Франка за адресою:

79008, м. Львів, просп. Свободи, 18, аудиторія 115.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 5 травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради проф. Панчишин С. М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В умовах переходу України до ринкової економіки відбуваються глибокі зміни у всіх сферах економічного життя, зокрема у сфері макроекономічної політики держави. Важливими напрямами макроекономічної стабілізаційної політики є фіскальна та монетарна, за допомогою яких можна змінювати структуру національної економіки, забезпечувати пріоритетний розвиток прогресивних галузей, живити економіку грошовими ресурсами. Важливим завданням фіскальної політики є збалансованість державного бюджету, одним із способів досягнення якої є залучення державних позик, що у підсумку формує державний борг. Державні боргові зобов’язання уряд може також використовувати для підтримання певного рівня процентних ставок і створення валютних резервів. Отже, державний борг є спільним інструментом як для фіскальної, так і для монетарної політики. Водночас, не можна його розглядати лише як інструмент, оскільки, як свідчить світовий досвід, виважене управління державним боргом дозволяє успішно здійснювати інвестування економіки, не забезпечене внутрішніми заощадженнями, швидко реагувати на зміну ринкової кон’юнктури, формувати позитивний імідж держави. Таким чином, ми можемо говорити про те, що на стику фіскальної та монетарної політики формується особливий вид економічної політики – це боргова політика, або, як її ще інколи називають, політика державних запозичень.

Практика використання державного боргу в Україні тривалий час була непослідовною, часто суперечливою і не узгоджувалась з іншими видами економічної політики. Щоправда, на сучасному етапі спостерігається певне покращення боргової політики, проте попередні дії уряду спричинили низку негативних наслідків у вітчизняній економіці. Їх виправленню сприятиме вивчення світового досвіду врегулювання проблем у цій сфері та напрацювання власних механізмів раціонального управління боргами.

Усе це актуалізує дослідження державного боргу у контексті досягнення стабілізації економічних, соціальних та політичних процесів, а також інтеграції України у світовий економічний простір. Додаткову актуальність зазначеній проблемі надає те, що питання обслуговування і погашення державного боргу, визначення напрямів його використання є предметом гострої полеміки серед основних політичних сил України та передвиборних спекуляцій.

Проблема державного боргу є не новою для економічної науки. У вітчизняній та іноземній літературі їй присвячено низку праць, в яких розкривається сутність державного боргу, причини його виникнення та напрями використання, позитивні та негативні наслідки його впливу на функціонування національної економіки. Теоретичні підвалини вивчення державного боргу сформували такі видатні економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, К. Маркс, М. Яснопольський, Дж. Кейнс, Е. Гансен, Дж. Гікс, М. Туган-Барановський. Особливу увагу на питання державного боргу у своїх працях звертали економісти другої половини 20 ст. – Е. Аткінсон, Р. Барро, Дж. Бюкенен, М. Карлберг, А. Лернер, Г. Манків, Р. Масгрейв, Ф. Модільяні, Дж. Стігліц та інші. Цю тему у своїх працях аналізують сучасні вітчизняні дослідники: О. Барановський, І. Благун, Т. Бондарук, З. Варналій, С. Варфоломєєв, Р. Василишин, Т. Вахненко, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Жовтанецький, С. Коба, В. Козюк, Г. Кучер, Т. Моряк, Л. Новосад, Я. Онищук, І. Радіонова, О. Соскін, А. Сухоруков, В. Шпачук та інші. Проте, незважаючи на численні опрацювання, не всі аспекти цієї складної та актуальної для економіки України проблеми з’ясовано і отримали належне обґрунтування. Багато тверджень є суперечливими та дискусійними. Така ситуація зумовлює необхідність продовження досліджень у цій сфері та проведення ґрунтовного макроекономічного аналізу державного боргу.

Вказані причини зумовили вибір теми дисертаційного дослідження, окреслили його об’єкт і предмет, визначили мету і завдання.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є аналіз теоретичних засад державного боргу та його впливу на розвиток економіки України в умовах переходу до ринку.

Досягнення вказаної мети передбачає послідовне вирішення таких завдань:

–

–

–

–

–

–

–

–

Об'єктом дослідження є динаміка та структура державного боргу в умовах системної трансформації в Україні.

Предметом дисертаційного дослідження, відповідно до визначеної мети та завдань, є особливості, тенденції та наслідки збільшення державного боргу в Україні.

Теоретичною та методологічною основою дисертаційного дослідження є система законів та наукових принципів, розроблених економічною наукою щодо проблеми державного боргу та його впливу на національну економіку.

В основу дисертаційного дослідження покладено системний підхід до вивчення ролі державного боргу у економічному житті держави. Для вирішення поставлених у роботі завдань використано різноманітні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, а саме: методи наукового абстрагування, аналізу та синтезу, окремі математичні і статистичні методи, зокрема, зіставлень та групувань, динамічних порівнянь, графічний і табличний методи, порівняльний аналіз тощо.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Міністерства фінансів України, Національного банку України, Рахункової палати України, офіційні публікації Світового банку, Європейського банку реконструкцій та розвитку, економічні звіти науково-дослідних центрів, статистичні щорічники. Широко використані праці українських та іноземних авторів, матеріали науково-практичних конференцій, семінарів, рекомендації міжнародних експертів щодо здійснення боргової політики в Україні, довідкова, періодична література та інші публікації.

Наукова новизна одержаних результатів. До головних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта і винесені на захист, належать такі:

уперше:

–

–

удосконалено:

–

–

–

одержали подальший розвиток:

–

–

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні наукового аналізу державного боргу та виявленні основних тенденцій його впливу на економічні процеси в умовах переходу України до ринку.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні рекомендацій щодо підвищення ефективності та вдосконалення системи управління державним боргом у перехідній економіці України. Отримані теоретичні положення, а також нові методичні підходи дисертаційного дослідження можна використати у процесі викладання економічних дисциплін у вищих закладах освіти, для підготовки навчальних та методичних посібників, спецкурсів з економічної теорії, фінансів тощо. Положення щодо вдосконалення системи управління державним боргом доцільно враховувати при формуванні та реалізації економічної політики.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій наявний авторський підхід щодо макроекономічного аналізу державного боргу в умовах переходу України до ринку. Викладені у дисертації наукові результати отримано автором особисто. З наукових праць, написаних у співавторстві, в роботі використано лише ті ідеї та положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації прозвучали у доповідях та отримали схвальні відгуки на щорічних звітних наукових конференціях викладачів та аспірантів економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка упродовж 2001 – 200 рр., на Міжнародній науково-практичній конференції “Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи” (м. Львів, 24-25 жовтня 2003 р.), на Міжнародній студентсько-аспірантській конференції “Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації” (м. Львів, 23-24 квітня 2004 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Обліково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні” (м. Львів, 25-26 березня 2005 р.), на Міжнародній науковій студентсько-аспірантській конференції “Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи” (м. Львів, 13-14 травня 2005 р.), на Міжнародній науково-практичній конференції “Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє” (м. Львів, 21-22 жовтня 2005 р.), під час роботи Зимової школи “Основи соціальної ринкової економіки”, організованої Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні та Україно-німецьким факультетом міжнародної економіки і менеджменту ТАНГ (с. Тур’я-Пасіка, Закарпатська обл., 30 січня – 5 лютого 2005 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць, з них 5 – у фахових виданнях, що визнаються положенням ВАК України, 5 – у збірниках матеріалів конференцій. Загальний обсяг публікацій ? 3,3 друкованих аркуша.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. Робота містить 17 таблиць, 28 рисунків, 9 додатків. Головний зміст роботи викладено на 190 сторінках машинописного тексту. Список опрацьованої літератури налічує 270 позицій.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, проаналізовано її розробленість в економічній літературі, визначено мету і завдання, сформульовано об’єкт, предмет, методи дослідження, показано практичне і теоретичне значення дисертаційної роботи, її наукову новизну, ступінь апробації одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження державного боргу в перехідних економіках” – з’ясовано економічну сутність державного боргу, проаналізовано та викладено сучасний інструментарій його дослідження.

У першому параграфі дисертант відзначає, що державний борг є складним і суперечливим явищем. Це спричиняє розбіжності у поглядах економістів на природу і наслідки його існування. Для з’ясування суті цього явища у роботі представлено думки багатьох дослідників щодо визначення поняття “державний борг”. Врахувавши переваги та недоліки кожного з них, дисертант запропонував власну дефініцію. Державний борг – це документально підтверджені боргові зобов’язання держави перед юридичними та фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права.

Різні підходи до класифікації державного боргу, представлені у спеціальній економічній літературі, зумовили необхідність створення зведеної класифікації цього явища, що охоплювала б усі наявні варіанти поділу. У результаті проведених досліджень дисертант сформував загальну класифікацію державного боргу та його складових (табл. 1).

Таблиця 1

Загальна класифікація державного боргу та його складових за різними ознаками

Критерій | Класифікація державного боргу та його складових

1 | 2

Період сплати | - капітальний;

- поточний. | Визнання державою | - офіційно визнаний державний борг;

- заборгованість, що в складі державного боргу не враховується, проте є державним боргом за економічним змістом. | 1 | 2

Забезпеченість фінансовими чи фізичними активами | - чистий;

- ліквідний. | Сфера розміщення позик | - зовнішній;

- внутрішній. | Наявність гарантій уряду | - прямий;

- гарантований. | Емітент державних боргових зобов’язань | - загальнодержавний (центральний уряд);

- муніципальний (місцеві органи влади). | Термін сплати | - короткостроковий — до 1 року;

- середньостроковий — до 5 років;

- довгостроковий — понад 5 років. | Форма державного боргу | - облігаційна (облігації внутрішніх позик, державні скарбничі зобов’язання);

- необлігаційна (позики в центрального та комерційних банків). | Види кредитів | - банківські;

- комерційні;

- фінансові. | Умови кредитування | - ринкові;

- пільгові. | Джерела кредитування | - державні;

- приватні;

- міжнародні інститути. | Форма оплати державного боргу | - грошова;

- товарна (товари і послуги). | Ринок розміщення державних цінних паперів | - первинний;

- вторинний. | Категорії державних цінних паперів | - ринкові (скарбничі векселі, бони, ноти);

- неринкові (ощадні бони, ощадні сертифікати тощо). | Реалізація залежно від характеру суб’єктів – власників цінних паперів | - тільки серед фізичних осіб;

- тільки серед юридичних осіб;

- серед юридичних і фізичних осіб. | Мета залучення грошових ресурсів емітентом державних боргових зобов’язань | - фінансування бюджетного дефіциту;

- погашення розміщених раніше позик;

- фінансування цільових програм;

- згладжування нерівностей надходження податкових платежів;

- забезпечення касового виконання державного бюджету тощо. | Джерела погашення державного боргу | - доходи від вкладення залучених, за допомогою державних позик, коштів у інвестиційні проекти в різні галузі економіки;

- додаткові надходження від сплати податків;

- кошти, отримані від зменшення видатків;

- емісія грошей;

- кошти, залучені від випуску нових державних зобов’язань. |

Досліджено, що макроекономічний аналіз державного боргу допускає застосування широкого кола інструментів. Найбільш поширеними в аналітичній практиці є кількісні методи, за допомогою яких можна визначити такі показники: обсяг державного боргу, розмір зовнішньої заборгованості, суму державних видатків на обслуговування державного боргу тощо. Однак абсолютні показники не є надто показовими макроекономічними індикаторами, тому у процесі дослідження доцільно послуговуватись відносними показниками державного боргу, основними серед яких є відношення загальної суми державного боргу до ВВП, відношення зовнішнього боргу до вартості експорту, борг на душу населення тощо. Існують також інші показники, які демонструють взаємозв’язок державного боргу з макроекономічними змінними, проте жоден з них не є універсальним і самодостатнім. Теоретичний інструментарій дослідження державного боргу в перехідній економіці України повинен формуватися на основі поєднання наукових досягнень теорій державного боргу, макроекономіки, перехідної економіки тощо.

На основі аналізу причин формування державного боргу, запропонованому у другому параграфі, дисертант з’ясовує, що основними серед них є хронічний дефіцит державного бюджету, перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів, дискреційна фіскальна політика, спрямована на зменшення податкового навантаження без відповідного скорочення державних видатків, розширення економічної функції держави, дія автоматичних стабілізаторів, вплив політичних бізнес-циклів тощо. Особливу увагу у роботі зосереджено на вивченні проблеми дефіциту державного бюджету, оскільки дисертант вважає його одним з найвагоміших чинників, що впливає на величину державного боргу. У результаті проведеного дослідження з’ясовано, що між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу простежується пряма залежність, що без виваженої економічної політики уряду, формуватиме замкнуте коло постійного збільшення дефіциту бюджету та державного боргу, яке набиратиме оберти, доки уряд не застосує певний набір методів управління боргами. Виявлене явище отримало назву “боргової спіралі” (рис. 1).

Рис. 1. Боргова спіраль

У дисертаційній роботі також проведено аналіз основних методів фінансування бюджетного дефіциту, у результаті чого була запропонована порівняльна таблиця способів фінансування дефіциту бюджету. У ній дисертант зазначає можливі позитивні та негативні наслідки застосування кожного із них із врахуванням особливостей перехідних економік (табл. 2).

Таблиця 2

Порівняння способів фінансування дефіциту бюджету

Спосіб фінансування дефіциту бюджету | Можливі негативні наслідки | Можливі позитивні наслідки (порівняно з іншими способами фінансування)

Підвищення податків | У довгостроковому періоді – зменшення надходжень до бюджету, пригнічення ділової активності економічних суб’єктів, розширення тіньового сектору. | Відсутність інфляції у поточному періоді. | Емісія грошей | Інфляція у поточному періоді. | Відсутність перекладання наслідків дефіцитного бюджету на майбутні покоління. | Державна позика | Перекладання видатків з обслуговування боргу, зробленого одним поколінням, на майбутні покоління; ефект витіснення приватних інвестицій державними; від’ємне сальдо платіжного балансу; зниження курсу національної валюти. | Відсутність інфляції у поточному періоді, стимулювання економічного зростання | Приватизація державних підприємств* | Обмеженість обсягів, нестабільність джерела доходу, залежність від кон’юнктури ринку, політична нестабільність. | Відсутність перекладання наслідків дефіцитного бюджету на майбутні покоління через безоплатність і неповернення коштів; відсутність інфляції. | *Специфічний метод, притаманний перехідним економікам.

Серед іншого, автор розглядає також проблему необхідності збалансування державного бюджету, довкола якої вже тривалий час розгортаються дискусії. Як відомо, існують три основні концепції розв’язання цієї проблеми – концепція щорічного балансування, балансування із врахуванням економічного циклу і концепція функціональних фінансів, кожна з яких характеризується певними перевагами та недолікам. Дисертант не є прихильником якоїсь однієї з них, оскільки вважає, що для кожної економіки притаманні певні особливості, що зумовлює необхідність індивідуального підходу, хоча все ж більше схиляється до концепції функціональних фінансів.

У цьому ж параграфі розкривається питання про оптимальний розмір державної заборгованості, внаслідок чого було виявлено, що безпечний рівень боргу для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою перебуває на значно нижчому рівні, ніж для розвинутих країн.

У третьому параграфі першого розділу розглядаються погляди представників основних економічних шкіл на роль та наслідки державного боргу в національній економіці. Теорії державного боргу пройшли довгий еволюційний шлях від заперечення доцільності позик у класиків до захоплення ними у кейнсіанців, від “боргового нейтралітету” до “боргового тягаря”. Сучасний стан теорій державного боргу характеризується певним синтезом і, водночас, протиставленням кейнсіанської та неокласичної концепцій. Існування протилежних поглядів на одну проблему пояснюється двоїстою природою державного боргу, оскільки, з одного боку, він є інструментом державного регулювання, з іншого, – свідченням негативних явищ в економіці.

У четвертому параграфі першого розділу дисертаційної роботи, на основі аналізу найбільш вживаних визначень, автор уточнив формулювання терміну “управління державним боргом”. Крім того, проведене дослідження дало змогу виокремили основні принципи управління державним боргом, а саме: принципи відповідності, сумісності, послідовності, системності, безперервності, оперативності.

Дослідження, проведене у цій частині роботи, показало, що сучасні моделі управління державним боргом можна класифікувати залежно від виконання тих чи інших передумов еквівалентності Рікардо та ступеня довіри до політики, яку проводить уряд. Аналіз найпопулярніших моделей управління державним боргом в умовах сучасної ринкової економіки довів, що важливу роль в управлінні державним боргом відіграє довіра інвесторів до економічної політики, яку проводить уряд. Якщо така довіра існує, набір можливих боргових інструментів буде набагато ширшим, а гнучкість боргової політики суттєво підвищуватиметься. Натомість зростання недовіри до економічної політики уряду звужуватиме коло можливих комбінацій боргу, а ціна помилки відповідно значно зростатиме. Водночас, виважена боргова політика може практично повністю нівелювати втрати від недовіри до урядової політики.

У другому розділі дисертації – “Проблеми нагромадження державного боргу та напрями їх вирішення в Україні” – досліджуються причини зростання державного боргу в перехідній економіці України, здійснюється оцінка його впливу на функціонування вітчизняної економіки, а також вивчається світовий досвід управління державним боргом та перспективи його застосування в Україні.

Виходячи з аналізу причин зростання державного боргу в перехідній економіці України, який здійснено у першому параграфі другого розділу, дисертант вважає, що формування та нагромадження державного боргу в Україні було зумовлене певними суб’єктивними та об’єктивними факторами. До об’єктивних чинників формування державного боргу належать трансформаційний спад, викликаний процесами переходу української економіки від командно-адміністративної системи до ринкової; скорочення надходжень до бюджету через звуження податкової бази; незбалансованість торгівельного балансу; переважання неефективних та енергомістких технологій тощо. Дію суб’єктивних факторів автор пояснює непослідовним та неефективним проведенням трансформаційної політики та фактичною відсутністю державної стратегії економічного розвитку, а також існуванням хаотичного і, так званого, “ручного” управління державним боргом, що у результаті наклало відбиток на його структуру та обсяги.

Крім того, як зазначено у дисертаційному дослідженні, на збільшення державного боргу в Україні вплинули також такі специфічні чинники: структурна розбалансованість національної економіки; надмірне збільшення видаткової частини бюджету за рахунок дотацій, які надає держава певним галузям (енергетика, вугільна промисловість та ін.); збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що дотуються; значний обсяг тіньової економіки; структура бюджетних видатків, що не відповідає наявним фінансовим можливостям уряду; прийняття на себе українською державою зобов’язань Ощадного банку СРСР; прийняття державою боргів підприємств (через відсутність чіткого розмежування між фінансами підприємств та держави за рахунок державного бюджету відбувалось погашення простроченої заборгованості суб’єктів господарювання за енергоносії; виплата значних сум на виконання гарантійних зобов’язань за експортними кредитами); прихований дефіцит бюджету – накопичення заборгованості бюджетними установами (розрахунки взаємозаліками та казначейськими векселями); нецільове використання бюджетних коштів; нерозвиненість фондового ринку; інфляційні очікування і перманентна девальвація гривні; недостатній рівень економічної свідомості та культури.

Ретроспективний аналіз нагромадження державного боргу в Україні дозволив дисертантові побудувати періодизацію цього процесу та описати його ключові характеристики, що представлено у табл. 3.

У цьому параграфі здійснено також аналіз сучасного стану та тенденцій боргової політики України. Зокрема виявлено, що в Україні відбувається постійне зростання величини державного боргу у цілому, а також його складових: внутрішньої та зовнішньої. Причому, зовнішній борг складає майже три чверті загальної суми державного боргу. Таке співвідношення пояснюється вигіднішими умовами запозичення на зовнішніх фінансових ринках, зокрема, через покращення кредитного рейтингу країни, та нижчою вартістю фінансових позикових ресурсів у порівнянні з внутрішнім ринком запозичень. На позичковому ринку простежується тенденція до збільшення строковості державних цінних паперів, а середньозважена віддача ОВДП характеризується спадною динамікою. Автор виявив тенденцію до збільшення обсягів фінансування програм розвитку, про що свідчить зростання частки гарантованого боргу внаслідок залучення кредитних ресурсів для будівництва та реконструкції автомобільних доріг.

Таблиця 3

Періодизація процесу формування державного боргу в Україні

Критерій | І

1991 – 1994 | ІІ

1994 – 1998 | ІІІ

1998 – 2000 | IV

від 2001

Принципи формування державного боргу | Безсистемне утворення | Фрагментарне застосування окремих елементів системи управління державним боргом | Ручне управління у поєднанні з використанням міжнародного досвіду врегулювання боргової кризи | Перехід від антикризового управління до виваженої боргової політики | Джерела формування державного боргу | Прямі кредити НБУ, урядові гарантії | Облігації державних позик, ресурси міжнародних фінансових організацій, зовнішні комерційні позики | Диверсифіковані джерела | Диверсифіковані джерела | Застосовані методи управління державним боргом | Врегулювання боргових взаємовідносин з Російською Федерацією | Реструктуризація заборгованості перед окремими кредиторами; конверсія державних облігаційних позик | Масштабна реструктуризація | Зміни у методичному підході до обліковування боргу | Вартість залучених ресурсів | Висока | Висока (коливання відсоткових ставок за облігаціями спостерігалось у 1997 р.) | Деяке зниження вартості позик у результаті конверсії облігацій державної позики | Зниження вартості обслуговування боргу | Термін випущених боргових зобов’язань (переважно) | Короткостроковий | Короткостроковий | Середньостроковий | Середньо- та довгостроковий | Мета залучення | Фінансування бюджетного дефіциту | Фінансування бюджетного дефіциту та піраміди ОВДП | Фінансування бюджетного дефіциту, обслуговування боргу | Обслуговування і погашення боргу, поповнення резервів НБУ |

Аналіз динаміки відношення державного внутрішнього боргу до ВВП засвідчив, що 1990-ті роки характеризувались нерівномірністю та певною хаотичністю процесу утворення державного внутрішнього боргу України. З 1998 р. спостерігається зростання внутрішньої складової державного боргу в абсолютних показниках та незначне зменшення частки державного внутрішнього боргу у ВВП, що свідчить про певну стабільність боргової політики на внутрішньому ринку запозичень.

У дослідженні також зазначено, що основний вплив на боргову політику української держави справляла саме зовнішня складова. Пікові навантаження боргових зобов’язань на ВВП у 1995 р., а особливо у 2000 р., викликані потребою, окрім витрат на обслуговування, виплати основної суми боргу, що припадає на цей період. Такі зобов’язання були спричинені неефективною борговою політикою українського уряду.

Дослідження впливу державного боргу на функціонування вітчизняної економіки, представлене у другому параграфі другого розділу, дозволило дисертанту зробити висновок, що одним із найвагоміших чинників негативного впливу державного боргу на економічні процеси була необґрунтована емісія облігацій внутрішньої державної позики України другої половини 1990-х рр. під надміру високі відсотки. Наслідком такої ситуації було пригнічення інвестиційної діяльності підприємств та відплив вільних позикових коштів на фондовий ринок, що пропонував вищу віддачу та нижчий ризик, ніж інвестування у реальний сектор.

У роботі з’ясовано, що для української економіки притаманний прямий зв’язок між обсягом державного боргу та здійсненими інвестиціями. Зробити такий висновок автору дозволив аналіз кореляційних зв’язків між величиною державного боргу та інвестиціями в основний капітал у 1997 – 2005 рр. (рис. ). У зазначений період в Україні ефект “витіснення” підтвердженим не був, навпаки, спостерігалось збільшення інвестицій.

Рис. 2. Взаємозв’язок державного боргу та інвестицій в основний капітал України у 1997 – 2005 рр. (на початок відповідного періоду)

Проведене дослідження показало, що масове залучення державних позик в Україні, параметри яких не відповідали критеріям і принципам, напрацьованим економічною наукою та світовим досвідом, спричинило багатосторонній негативний вплив на економічні процеси.

Аналіз невдач у реалізації проектів розвитку за рахунок державних позик і гарантій дозволяє дисертанту стверджувати, що вони мають системний характер і пов’язані із вадами політики державного інвестування в Україні, а саме: з неузгодженістю дій органів державної влади, недостатністю чітких економічних критеріїв визначення державних капіталовкладень, невідповідністю планів інвестиційних програм тощо.

Незважаючи на усі перелічені негативні наслідки масового залучення державних позик, саме кризу внутрішньої заборгованості та кількаразові переоформлення зовнішньої слід вважати основними факторами стабілізації ситуації у сфері державного боргу України. Цей парадокс пояснюється тим, що у результаті дії зазначених чинників ринки капіталів для України виявились практично закритими, а це змусило уряд вдатися до масштабної реструктуризації боргів 2000 – 2001 рр. перед офіційними та комерційними кредиторами. Успішна реструктуризація у поєднанні зі сприятливою для України зовнішньої кон’юнктурою і стійким економічним зростанням дозволили суттєво знизити обсяги боргового навантаження на економіку та підвищити свій міжнародний кредитний рейтинг.

Незважаючи на превалювання у спеціальній економічній літературі думки про те, що збільшення питомої ваги внутрішнього боргу у структурі державного є одним із перспективних напрямів вдосконалення системи управління державним боргом, дисертант схиляється до іншої позиції. У сучасних умовах підвищення кредитних рейтингів та сприятливої для України ринкової кон’юнктури, яка склалась внаслідок здійснення демократичних перетворень 2004–2005 рр., ключовим завданням українського уряду на найближчу перспективу повинно стати активне зовнішнє державне запозичення, спрямоване на підвищення інвестиційної спрямованості державного боргу, зниження його вартості, покращення часової структури державних позик тощо. Основою для таких висновків є проведений дисертантом кореляційний аналіз, у результаті якого було виявлено, що збільшення державних запозичень може стимулювати економічне зростання, оскільки між державним боргом та ВВП існує тісний взаємозв’язок (рис. 3).

Рис. 3. Взаємозв’язок державного боргу та ВВП України у 1993 – 2005 рр. (на початок відповідного періоду)

Третій параграф другого розділу дисертації присвячено вивченню світового досвіду управління боргами та дослідженню механізмів зменшення боргового тягаря. Вивчення міжнародного досвіду та закономірностей розвитку кредитних відносин має незаперечне значення для кваліфікованого управління державним боргом України. Вибір моделі боргової політики в нашій державі неможливий без врахування досвіду аналогічних процесів у країнах Центрально-Східної Європи, оскільки економічні та господарські механізми колишніх соціалістичних республік схожі і мають подібні трансформаційні проблеми.

Як зазначає автор у цій частині роботи, на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні чинне законодавство у сфері регулювання відносин, які виникають у процесі управління державним боргом, не відповідає повною мірою процесам реформування державних фінансів, функціонування відповідних фінансових ринків та їх інституційного забезпечення, а також не має системного характеру. Зокрема, залишається неврегульованою низка питань, пов’язаних із компетенцією владних структур, визначенням величини, складу та структурних параметрів державного боргу, регламентуванням операцій щодо управління державним боргом, можливостями здійснювати таке управління через фінансовий ринок, порядком надання державних гарантій та визначенням пріоритетів у цій сфері.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі представлено теоретико-методологічні засади вивчення державного боргу та емпіричне дослідження формування системи управління державним боргом у перехідній економіці України.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати такі висновки та пропозиції.

1. Державний борг — це документально підтверджені боргові зобов’язання держави перед юридичними та фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями та іншими суб’єктами міжнародного права. Загальна класифікація державного боргу та його складових передбачає такі критерії: період сплати, визнання державою, забезпеченість фінансовими чи фізичними активами, сфера розміщення позик, наявність гарантій уряду, джерела погашення державного боргу, емітент державних боргових зобов’язань тощо.

Між розмірами бюджетного дефіциту і державного боргу простежується пряма залежність, що без виваженої економічної політики уряду, формуватиме замкнуте коло постійного збільшення дефіциту бюджету та державного боргу, яке набиратиме оберти, доки уряд не застосує певний набір методів управління боргами. Виявлене явище отримало в роботі назву “боргової спіралі”.

2. Державна позика, як один із способів збалансування бюджету, може стимулювати економічне зростання і не спричиняє інфляції у поточному періоді. Щоправда цей спосіб не позбавлений недоліків, а саме: перекладання боргового тягаря на майбутні покоління, ефект витіснення приватних інвестицій державними та від’ємне сальдо платіжного балансу.

Специфічним способом фінансування дефіциту бюджету, притаманним перехідним економікам, є приватизація державних підприємств. Перевагами цього методу, у порівнянні з іншими, є відсутність інфляції та перекладання наслідків дефіцитного бюджету на майбутні покоління через безоплатність і неповернення коштів. Негативними наслідками застосування такого способу фінансування є обмеженість джерел доходу, залежність від кон’юнктури ринку, політична нестабільність.

3. Сучасні теорії державного боргу розвиваються у двох напрямках: синтезу кейнсіанської та неокласичної концепцій та їх протиставлення, що пояснюється суперечливою природою цього явища.

4. Управління державним боргом — це складний, законодавчо визначений процес, що полягає у прийнятті рішень та вчиненні певних дій відповідними державними органами щодо випуску, розміщення, обслуговування та погашення державних боргових зобов’язань.

Процес управління державним боргом повинен ґрунтуватися на таких принципах: відповідності, сумісності, послідовності, системності, безперервності, оперативності.

Важливу роль в управлінні державним боргом відіграє довіра інвесторів до економічної політики, яку проводить уряд. Якщо така довіра існує, набір можливих боргових інструментів розширюватиметься, а гнучкість боргової політики суттєво підвищуватиметься. Натомість зростання недовіри до економічної політики уряду звужуватиме коло можливих комбінацій боргу, а ціна помилки відповідно значно зростатиме. Водночас, виважена боргова політика може практично повністю нівелювати втрати від недовіри до урядової політики.

5. Формування та нагромадження державного боргу в перехідній економіці України було спричинене певними суб’єктивними та об’єктивними чинниками. До об’єктивних належать: трансформаційний спад, викликаний процесами переходу української економіки від командно-адміністративної системи до ринкової; незбалансованість торгівельного балансу; переважання неефективних та енергомістких технологій тощо. Суб’єктивними чинниками є непослідовність та неефективність проведення трансформаційної політики, фактична відсутність тривалий час державної стратегії економічного розвитку. На збільшення державного боргу в Україні вплинули також структурна розбалансованість національної економіки; надмірне збільшення видаткової частини бюджету за рахунок дотацій, які надає держава певним галузям; збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що дотуються; значний обсяг тіньової економіки; структура бюджетних видатків, що не відповідає наявним фінансовим можливостям уряду; прийняття на себе українською державою зобов’язань Ощадного банку СРСР; прийняття державою боргів підприємств; прихований дефіцит бюджету – накопичення заборгованості бюджетними установами; нецільове використання бюджетних коштів; нерозвиненість фондового ринку; інфляційні очікування і перманентна девальвація гривні; недостатній рівень економічної свідомості та культури.

Нагромадження державного боргу в Україні відбувалось у кілька етапів, кожний з яких характеризується певними ознаками, об’єднаними у такі групи: принципи формування державного боргу, його джерела, застосовані методи управління державним боргом, вартість залучених ресурсів, термін випущених боргових зобов’язань, мета залучення.

Масове залучення державних позик в Україні, параметри яких не відповідали критеріям і принципам, напрацьованим економічною наукою та світовим досвідом, спричинило багатосторонній негативний вплив на економічні процеси.

Одним з найвагоміших чинників негативного впливу державного боргу на економічні процеси була необґрунтована емісія облігацій внутрішньої державної позики України другої половини 1990-х рр. під надміру високі відсотки. Наслідком такої ситуації було пригнічення інвестиційної діяльності підприємств та відплив вільних позикових коштів на фондовий ринок, що пропонував вищу віддачу та нижчий ризик, ніж інвестування у реальний сектор.

6. Боргова політика України на сучасному етапі розвитку характеризується постійним зростанням загальної суми державного боргу, що пов’язано із політикою уряду, зорієнтованою на неінфляційні механізми погашення дефіциту бюджету; значним переважанням зовнішньої складової у структурі державного боргу; зростанням обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині у результаті закінчення пільгових періодів за раніше отриманими кредитами; тенденцією до збільшення строковості державних цінних паперів на позичковому ринку; зниженням відсоткових ставок за державними цінними паперами, що у підсумку є причиною зменшення вартості державних запозичень; тенденцією до збільшення обсягів фінансування програм розвитку, про що свідчить зростання частки гарантованого боргу внаслідок залучення кредитних ресурсів для будівництва та реконструкції автомобільних доріг.

Невдачі у реалізації проектів розвитку за рахунок державних позик і гарантій мають системний характер і зумовлені вадами політики державного інвестування в Україні, а саме: неузгодженістю дій органів державної влади, недостатністю чітких економічних критеріїв визначення державних капіталовкладень, невідповідністю планів інвестиційних програм тощо.

7. Для вітчизняної економіки притаманна пряма залежність між обсягом державного боргу та здійсненими інвестиціями, про що свідчить здійснений у роботі кореляційний аналіз взаємозв’язків між величиною державного боргу та інвестиціями в основний капітал у 1997–2005 рр.

У результаті проведення кореляційного аналізу між державним боргом та ВВП України виявлено тісний взаємозв’язок, що підтверджує доцільність стимулювання економічного зростання збільшенням державних позик.

8. Чинне законодавство України у сфері регулювання відносин, які виникають у процесі управління державним боргом, значною мірою не відповідає процесам реформування державних фінансів, функціонування відповідних фінансових ринків та їх інституційного забезпечення, а також не має системного характеру. Зокрема, неврегульованою залишається низка питань, пов’язаних із компетенцією владних структур, визначенням величини, складу та структурних параметрів державного боргу, регламентуванням операцій щодо управління державним боргом, можливостями здійснювати таке управління через фінансовий ринок, порядком надання державних гарантій та визначенням пріоритетів у цій сфері.

На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні необхідно вдосконалити законодавче та нормативно-інституційне забезпечення, а насамперед, прийняти та ввести у дію Закон України “Про Державний борг України”.

9. Зважаючи на підвищення кредитних рейтингів та сприятливу для України ринкову кон’юнктуру, яка склалась внаслідок демократичних перетворень 2004–2005 рр., ключовим завданням українського уряду на найближчу перспективу повинно стати активне зовнішнє державне запозичення, скероване на підвищення інвестиційної спрямованості державного боргу, зниження його вартості, поліпшення часової структури державних позик тощо.

Із врахуванням міжнародного досвіду у сфері державного боргу, необхідно розширити коло інструментів та методів ефективного управління державним боргом, що сприятиме покращенню позицій України на світовому фінансовому ринку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Жовтанецький О. М., Чуба Н. В. Термінологічні та методологічні проблеми у дослідженні фіскальних інструментів макроекономічного регулю-вання // Формування ринкової економіки в Україні: Наук. зб. – Львів: Інтереко, 2001. – Вип. 8.– С.176 – 181.

2. Чуба Н. Теоретичні засади та ретроспективний огляд державного боргу в перехідній економіці України // Вісник Львів. ун–ту. Сер. екон.– 2003.– Вип. 32. – С. 519 – 522.

3. Чуба Н. Деякі питання управління державним боргом // Вісник Львів. ун–ту. Сер. екон.– 2004.– Вип. 33. – С. 227 – 231.

4. Чуба Н. Еволюція поглядів на роль та наслідки державного боргу в національній економіці // Формування ринкової економіки в Україні: Наук. зб. – Львів: Інтереко, 2005. – Спецвип. 15 (частина 1) – С . 287 –