ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

ЧМЕЛЬОВА ОЛЬГА СЕРГІЇВНА

УДК 331.102:332.42

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ В РЕГІОНІ

08.02.03 – організація управління, планування

і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному університеті

ім. В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат економічних наук

Бабич Світлана Миколаївна,

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна, доцент кафедри

економіки та менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Сало Іван Васильович,

Українська академія банківської справи Національного банку України,

завідувач кафедри банківської справи, м. Суми

кандидат економічних наук

Ткаченко Юрій Володимирович,

Державний інститут підготовки кадрів

Мінпромполітики України, ректор, м. Київ

Провідна установа: Українська академія бізнесу та підприємництва

Міністерства освіти і науки України, кафедра

економіки підприємства, м. Київ

Захист відбудеться “14” лютого 2006 р. о “1300” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.05 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироно-сицька, 1, ауд. 3-23.

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “14” січня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради |

В.П. Третяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток економічних відносин в Україні обумовив радикальні перебудови всієї інституційної системи, зокрема системи управління трудовими ресурсами країни. Сучасні перетворення та тенденції світової інтеграції потребують формування напрямків національної політики розвитку на принципах пріоритетності розвитку людини та підвищення інтелектуального рівня держави в цілому. Але концептуальна невизначеність щодо економічної моделі розвитку та недостатність реформ соціальної спрямованості стримують ефективне використання людських ресурсів. Проблеми формування та використання трудових ресурсів потребують наукового обґрунтування організаційно-економічного механізму, який би дозволив шляхом взаємодії існуючих та впровадження нових важелів досягти більш ефективного використання трудового потенціалу.

Проблемам використання трудових ресурсів присвячена значна кількість наукових праць відомих вітчизняних вчених: Антоненка Л.А., Бабича Д.В., Бабич С.М., Богині Д.П., Гейця В.М., Голікова А.П., Долішнього М.І., Оникієнка В.В., Туган-Барановського М.І., Чумаченка М.Г. та інших вчених. В Росії до питання управління трудовими ресурсами зверталися Абалкін Л.І., Горелов М.О., Заславська Т.І., Кочетков О.П., Рябушкін Т.В. та інші вчені. Теоретичну основу побудови концепції економіки знань сформували праці теоретиків постіндустріального суспільства: Анчишкіна А.І., Белла Д., Друкера П., Іноземцева В.Л., Кастельса М., Портера М., Тоффлера Е. Процес якісного вдосконалення людських ресурсів відображено в роботах засновників теорії людського капіталу Шульца Т., Беккера Г. та їх послідовників.

На регулювання процесів на ринку праці мають вплив новітні явища суспільно-економічного розвитку, пов’язані із глобалізаційними процесами, проявом ознак постіндустріального суспільства. Початок ХХІ с. знаменується переходом до економіки знань, у якій джерелом економічного зростання є наукові та накопичувані знання. Ера постіндустріального суспільства характеризується зміною статусу людини в суспільному виробництві, що обумовлює принципово нову сутність і характер суспільних відносин. Якщо до цього часу управління ресурсами праці визначалося насамперед тим, до якого соціального шару належить людина, то в сьогоднішніх умовах домінуючим критерієм виступають особисті здібності працівника. Робітник має самостійне право вибору відносин, в які він вступає з іншими людьми. Отже, стрижневим елементом економічної системи стає власність на інтелектуальний потенціал працівника. Таким чином, дійсне багатство сучасної держави, на відміну від раніш існуючих поглядів, – це збагачений технологіями, наукою і культурою інтелектуальний і духовний потенціал населення.

Теоретико-методологічна та практична значимість вирішення задач із формування сучасного організаційно-економічного механізму ефективного використання трудових ресурсів обумовили актуальність обраної теми, мету, задачі та головні напрямки дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри економіки та менеджменту Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна “Розробка методологічних підходів трансформації системи соціально-економічних відносин в Україні” (номер державної реєстрації 0199U004423).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення методологічних основ та методичних підходів формування механізмів управління трудовими ресурсами та наукове обґрунтування організаційно-економічного механізму ефективного управління трудовими ресурсами в регіоні.

Для досягнення мети дослідження поставлені та вирішені наступні задачі:

- визначено тенденції та закономірності розвитку методологічних підходів формування системи ефективного управління трудовими ресурсами;

- обгрунтовано методологічний підхід формування концептуальних напрямів побудови організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами та сформульовано принципи формування механізму оцінки ефективності їх використання;

- проведено дослідження тенденцій та умов розвитку трудового потенціалу України;

- обгрунтовано концептуальні основи формування ефективного механізму управління трудовими ресурсами;

- проведено дослідження та надано оцінку ефективності сучасних перетворень у системі державного управління розвитку трудового потенціалу;

- досліджено демографічну ситуацію в Україні та проаналізовано тенденції відтворення трудових ресурсів;

- здійснено оцінку регіональних особливостей розвитку трудових ресурсів та ефективності їх використання;

- розроблено модель відтворення трудового потенціалу регіону;

- розкрито формування та відтворення організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами в регіоні.

Об’єкт дослідження – процес формування системи організаційних заходів щодо управління трудовими ресурсами на регіональному рівні.

Предмет дослідження – організаційно-економічний механізм управління трудовими ресурсами в регіоні.

Методи дослідження. Теоретичним підгрунтям дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, класичні і сучасні теорії розвитку. Для досягнення поставленої мети застосовувались загальнонаукові і спеціальні методи дослідження. В роботі використано метод наукового абстрагування та системного підходу при дослідженні категорії “трудові ресурси” для обгрунтування соціально-орієнтованої концепції ефективного використання трудового потенціалу, формування ефективного організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами в регіоні; класифікаційно-аналітичний метод при класифікації чинників, що визначають оцінку використання трудових ресурсів; методи статистики (групування, динамічних порівнянь, табличні, графічні, рейтингу) при дослідженні стану формування трудових ресурсів; специфічний метод інтенсивного аналізу для оцінки ефективності використання трудових ресурсів; порівняльно-описовий метод із метою класифікації регіонів за ефективністю використання трудових ресурсів. Застосовано також методи економіко-математичного моделювання для аналізу залежності стану економічної активності населення та результатів розвитку економіки України.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному:

вперше:

- розроблено концептуальну модель відтворення трудового потенціалу регіону на основі циклу реалізації трудового потенціалу. Модель дозволила визначити особливості формування системи ефективного управління трудовими ресурсами в регіоні та оптимізувати цикл реалізації трудового потенціалу;

вдосконалено:

- науково обґрунтовано організаційно-економічний механізм управління трудовими ресурсами в регіоні як систему інституційних елементів, що мають ієрархічний рівень взаємодії, та сукупності інструментів, методів і важелів, які дозволяють оптимізувати цикл реалізації трудового потенціалу та підвищити ефективність управління трудовими ресурсами,

- систему оцінки ефективності використання трудових ресурсів, що дозволяє виявити на момент дослідження резерв нереалізованої трудової активності працездатного населення; запропоновано методику оцінки та ранжування регіонів, що дозволяє сформувати визначальні напрямки та міру державного втручання в розвиток трудових ресурсів;

дістало подальшого розвитку:

- застосування системного підходу в дослідженні сутності трудових ресурсів та виявленні чинників впливу на розвиток трудової активності населення;

- визначення напрямів державного управління трудовими ресурсами та визначені елементи механізму управління трудовими ресурсами;

- обгрунтовано вирішальну роль соціальної політики в управлінні трудовими ресурсами.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації методологічні та науково обгрунтовані практичні рекомендації можуть бути задіяними в економіко-аналітичній роботі Міністерства праці та соціальної політики, інших органах управління при формуванні регіональних програм зайнятості, при розробці нормативних і програмних документів регіональних органів влади, відділів із питань національностей та міграції, органів місцевого самоврядування. Рекомендації та напрацювання призначені також для використання в навчальному процесі при викладанні відповідних курсів у загальноосвітніх та вищих навчальних закладах. Матеріали проведеного дослідження використовуються в навчальному процесі економічного факультету Харківського державного університету харчування та торгівлі під час викладання навчальних дисциплін, результати дослідження знайшли своє відображення в держбюджетній тематиці кафедри економіки та менеджменту Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Усі наукові результати, що викладені в роботі та виносяться на захист, отримані автором особисто і є його науковим доробком.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях, зокрема: “Творча спадщина видатного українського вченого-економіста М. Туган-Барановського і сучасність: погляд молоді” (м. Донецьк, 2004 р.); “Економічний і соціальний розвиток України в ХХІ столітті: національна ідентичність та тенденції глобалізації” (м. Тернопіль, 24-25 лютого 2005 р.); “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 23 лютого 2005р.); “Эволюция научных знаний и современные проблемы экономической теории” (м. Харків, 19 квітня 2005р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження в достатній мірі викладено у 9 одноосібних наукових роботах загальним обсягом 2,0 друк.арк., з них 5 статей, що опубліковані у вітчизняних фахових виданнях та 4 тези доповідей.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Основний обсяг роботи (вступ, основна частина, висновки) – 197 сторінок. Робота містить 18 рисунків, 24 формули, 27 таблиць. Список використаних джерел містить 189 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Методологічні основи управління трудовими ресурсами” виявлено тенденції формування проблеми управління трудовими ресурсами, яка завжди була актуальною в практиці виробничих відносин та в економічній науці. Історично простежується розвиток методологічних основ та закономірностей еволюційного переходу від повного ігнорування проблеми як такої, повного відчуження з боку державної системи до соціальних проблем та орієнтації лише на поповнення скарбниці до розуміння ролі розвитку людських ресурсів як основного чинника добробуту держави та виділення в самостійну економічну теорію.

Більшість відомих у науковому світі економічних теорій розроблені представниками Західної Європи і США. Серед провідних напрямків економічної думки слід виділити меркантилізм, класичний підхід, марксизм, маржиналізм, кейнсіанство, монетаризм, інституціоналізм, постіндустріалізм та ін.

Сьогодні на зміну класичним теоріям поступово прийшли теорії управління інноваційного типу – “розвиток потенціалу людини”, розвиток інформаційних ресурсів і знань, розвиток неринкової сфери, “гуманізація праці” та інші галузі. Їхня сутність виявляється в спрямованості на соціальний захист населення, на реалізацію творчого індивідуального потенціалу робітника, надання можливостей працівникам для більшої самостійності в поведінці на ринку праці. Людський інтелект набуває значення безпосередньої і головної продуктивної сили нової інформаційної ери. Домінуючим критерієм виступають особисті здібності працівника. Раціональне застосування їх результатів визначає ефективність економіки, якість життя, культуру населення. Майбутнє країни у вирішальному ступені залежить від темпів інноваційних перетворень в економіці – це корінна межа економічної системи. Отже, інновації супроводжуються структуризацією всієї суспільної системи, в т.ч. і системи управління. Вдосконалення управління трудовими ресурсами як генератора висококваліфікованих кадрів і інформації є ядром безперервного і цілеспрямованого процесу пошуку, підготовки і реалізації нововведень, які забезпечать підвищення ефективності функціонування суспільного виробництва, використання трудових ресурсів, стабілізацію рівня життя населення.

Істотним моментом використання трудових ресурсів є об'єкт їх використання. У вузькому розумінні має місце використання тільки наявних здібностей. Названа властивість, поза сумнівом, важлива, оскільки рівень і характер реалізації здібностей кожного індивіда обумовлює його внесок у кінцевому результаті суспільства. Разом із тим сам внесок зумовлюється рівнем професіонально-кваліфікаційної підготовки, інтелектуальним розвитком, морально-етичними якостями, а також характером, змістом, умовами праці і т.д. Використання трудових ресурсів припускає, окрім реалізації здібностей, ще і їх початковий момент – виробництво даних здібностей, які потребують прогресивного розвитку і збагачення.

Стрижневим елементом економічної системи стає власність на інтелектуальний потенціал працівника, а дійсним багатством сучасної держави – збагачений технологіями, наукою і культурою інтелектуальний і духовний потенціали населення. Ці перетворення якнайшвидше повинні стати фундаментальними умовами формування принципів сучасного управління трудовими ресурсами, інструментом якого має виступати організаційно-економічний механізм. Один з основних напрямів цих змін полягає в тому, щоб змінити механізм формування, використання і відтворення трудових ресурсів. Вивчення тенденцій розвитку наукової думки дозволило сформувати теоретичне підґрунтя для поглиблення сутності відтворення трудових ресурсів, міри значимості державного регулювання процесу, розроблення авторських концептуальних підходів до формування механізму управління трудовими ресурсами.

Серед дослідників даної теми має місце однозначний погляд на базову структуру відтворення трудового потенціалу, що характеризується єдністю трьох традиційних фаз трансформації стану трудових ресурсів, а саме: фази формування, фази розподілу та фази використання. Сучасний розвиток комунікаційних технологій та науково-технічного прогресу обумовлюють скорочення терміну використання трудових ресурсів. Отже, на думку автора, необхідно розглядати фази циклу реалізації трудового потенціалу в якості інтелектуальних здібностей, кваліфікації та професіоналізму робітника в життєвому циклі населення країни (етносу), в межах якого формується трудовий потенціал та трудова діяльність населення. В такому разі, цикл реалізації трудового потенціалу є певним періодом часу, впродовж якого трудовий потенціал працівника характеризується високою працездатністю та конкурентоспроможністю на ринку праці, що забезпечує відповідний рівень життя людини, і має п’ять фаз (стадій) трансформації трудових ресурсів: формування, розподілу, використання, вторинної підготовки та підвищення кваліфікації, відпочинку (табл. 1).

У дисертації надано оцінку існуючої системи та напрямів державного регулювання трудового потенціалу України. Крім того, розглядаючи систему державного управління розвитку трудового потенціалу України, окрема роль надається впливу політичним партіям і фракціям Верховної Ради України. Боротьба за голоси змушує чиновників закладати в моделі розвитку держави програми сприяння розвитку трудового потенціалу, хоча їх сутність не завжди відбиває аналітично виважені рішення щодо цього. Показовими явищами можна вважати назви деяких партій, таких як “Регіони України”, “Партія соціального захисту” та ін. і проголошувані програмні положення, наприклад, партії “Народний союз “Наша Україна” щодо кількості новостворених робочих місць.

Оптимізація мобільності трудових ресурсів, оптимальний перерозподіл по галузях економіки, комплексне регулювання та ефективне використання трудових ресурсів і їх потенціалу – стратегічні задачі управління трудовими ресурсами, реалізація якого забезпечується за допомогою організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами, а не ринку праці, як стверджували неокласики. Процеси попиту та пропозиції на ринку праці функціонують у певних інституційних і соціальних рамках, що порушує дану “неокласичну ідилію”. Таким чином, задачою організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами є мінімізація ризику від асиметрії економічних задач і нестійкості функціональних відносин між суб'єктами ринку праці. Вдосконалення механізму управління трудовими ресурсами в регіоні стає однією з найважливіших передумов інтенсифікації та ефективності суспільного виробництва, забезпечення подальшого економічного зростання країни.

Таблиця 1

Фази циклу реалізації трудового потенціалу

Трансформація трудових ресурсів

Фаза формування

Початкова стадія формування трудових ресурсів передбачає існування робочої сили поза трудовим процесом. Екзогенні та ендогенні фактори і умови розвитку трудового потенціалу визначають ступінь відтворення населення за основними його структурними елементами та демографічними процесами, початковий рівень професіонально-кваліфікаційної підготовки, інтелектуальний розвиток, морально-етичні якості трудових ресурсів.

Фаза розподілу

Розподіл трудових ресурсів за регіонами, за видами економічної діяльності, за формами власності та професійними групами. Фаза розподілу характеризується попитом та пропозицією робочої сили на ринку праці, створенням нових робочих місць у матеріальній та нематеріальній сферах, пошуком можливих напрямків інтеграції незайнятого населення в економічний процес та перерозподілом робочої сили в територіальному та міжгалузевому аспектах. Формується сукупність робочих сил різних рівнів – держави, регіону, галузі, підприємства.

Фаза використання

Використання трудових ресурсів включає реалізацію та виробництво здібностей робітників, виявлення резерву трудового потенціалу, який може також бути задіяним для зростання конкурентоздатності держави. Крім того, фаза використання включає управління організацією праці, економікою праці та впровадження інформаційних технологій у трудовий процес. Період використання трудового потенціалу передбачає як прогресивний розвиток і збагачення професійних здібностей, так і застарілість та виснаженість здібностей до праці.

Фаза вторинної підготовки та підвищення кваліфікації

Оновлення кваліфікаційної та інтелектуальної бази робітника та початок принципово нового циклу реалізації трудового потенціалу. Фаза циклу має включати комплекс заходів всебічного розвитку робітника, підготовку за новими професіями та підвищення кваліфікації, самостійне додаткове навчання і навчання за направленням служби зайнятості.

Заключна фаза (стадія відпочинку)

Вичерпання здібностей реалізації трудового потенціалу та вивільнення робітника з місця реалізації трудових функцій. Фаза є елементом формування соціальної структури суспільства та передбачає соціальне забезпечення, удосконалення розробок соціальних стандартів, зниження соціальної дискримінації на ринку праці та інші заходи.

У другому розділі “Дослідження факторів та умов розвитку трудових ресурсів в Україні” проведено детальний аналіз факторів впливу на формування та розвиток трудових ресурсів, досліджено за регіональним аспектом стан ринку праці України, надано оцінку демографічній ситуації в Україні.

Отримані результати дозволяють зробити висновок, що починаючи з 2000 року в житті України фіксуються позитивні зрушення, але поряд із деякими з них, наприклад, матеріальним становищем населення, збільшенням ВВП, розвитком ринку освітніх послуг, поступовим розвитком соціального захисту, накопичені негативні фактори, серед яких: забруднення довкілля, погіршення здоров’я населення, недосконале законодавство, відсутність чіткого соціально-орієнтованого стратегічного планування як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні та ін., що призводять до зниження чисельності населення та трудового потенціалу держави, подальшого підвищення бажання працювати за межами держави.

Формування концепції управління трудовими ресурсами в регіоні не має сенсу без проведення дослідження стану ринку праці, яке доцільно проводити на підставі застосовування методичного інструментарію інтенсивного аналізу ринку праці. З метою проведення дослідження були визначені чинники інтенсивного аналізу ринку праці: чисельність економічно активного населення регіону, коефіцієнти інтенсивності зайнятості та безробіття в регіоні, коефіцієнти соціально-економічного руху населення в регіоні, коефіцієнти ефективності зайнятості населення в регіоні. В результаті розрахунку пропонованих коефіцієнтів проводиться узагальнення і порівняльний регіональний аналіз попиту на наявний та резервний трудовий потенціал, що відбиває різні рівні напруженості та специфіку соціально-економічного руху трудових ресурсів у регіонах.

Демографічні особливості трудових ресурсів – один з основних напрямків дослідження формування трудових ресурсів. Подальше емпіричне дослідження та вичленення фактів визначило основні тенденції демографічного розвитку в Україні. За останні п’ятнадцять років демографічна ситуація в країні характеризується поглибленням негативних тенденцій, які перш за все виявляються зниженням темпів зростання населення через процеси природного руху, що спостерігаються з 1993 р. (табл. 2). Негативний приріст населення спостерігається практично у всіх регіонах держави. Така тенденція доводить неспроможність створюваних умов покращувати демографічну ситуацію в регіонах країни, а, отже, і забезпечувати необхідні передумови відтворення трудового потенціалу.

Таблиця 2

Кількість населення України

Показники | Роки

1991 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003

Кількість населення, млн. * | 51,9 | 51,3 | 50,9 | 50,5 | 50,1 | 49,7 | 48,5 | 48,0 | 47,6

міське | 35,1 | 34,8 | 34,5 | 34,3 | 34,0 | 33,8 | 32,6 | 32,3 | 32,1

сільське | 16,8 | 16,5 | 16,4 | 16,2 | 16,1 | 15,9 | 15,9 | 15,7 | 15,5

відсоток до всього населення

міське | 67,6 | 67,8 | 67,8 | 67,9 | 67,9 | 68,0 | 67,2 | 67,3 | 67,4

Сільське | 32,4 | 32,2 | 32,2 | 32,1 | 32,1 | 32,0 | 32,8 | 32,7 | 32,6

Статистичний щорічник України за 2003 рік за ред О.Г. Осауленка

*За даними Всеукраїнського перепису населення на 5 грудня 2001 р., за інші роки – на початок року

Крім того, внаслідок структурної переорієнтації економіки України відбуваються істотні зміни в кількості та структурі зайнятого населення. Незважаючи на деякі позитивні тенденції, ситуація в сфері зайнятості залишається також складною. Продовжується зменшення чисельності зайнятих у галузях економіки. Так, середньооблікова чисельність працівників підприємств, організацій і установ в 1999 році склала 22747 тис.чол., а вже в 2003 році цей показник знизився і склав 22614,2 тис. чол. Виявлені тенденції неодмінно впливають на процеси формування трудової активності населення в регіонах України, кількісний потенціал яких в цілому по Україні продовжує зменшуватися (табл. 3).

Такий стан речей визначив необхідність встановлення внутрішніх зв’язків між окремими соціально-економічними показниками та чисельністю економічно активного населення з метою покращення тенденцій відтворення трудових ресурсів. Для цього було застосовано метод кореляційно-регресійного аналізу.

У результаті була отримана модель оцінки динаміки економічної активності населення України, шляхом введення до неї таких змінних: забезпеченість житлом, об'єми фінансування соціально-культурних установ, чисельність середнього медичного персоналу, кількість учнів у ВНЗах, кількість учнів у ПТУ, кількість бібліотек, кількість музеїв, фінансування соціального захисту населення, індекс споживчих цін, податок на додану вартість.

Аналіз одержаних результатів дозволив зробити висновок, що високий вплив зі всього масиву обраних чинників надає чисельність учнів у ВНЗах і ПТУ, забезпеченість житлом, фінансування соціально-культурних установ, витрати на соціальний захист населення, індекс інфляції та податок на додану вартість.

У цілому, формування і реалізація трудового потенціалу України та її регіонів мають володіти тісною кореляцією зі всіма видами соціальної, екологічної, освітньої, демографічної, містобудівної політики на всіх рівнях управління.

Для виявлення перспектив та прогнозування розвитку трудового потенціалу нами були побудовані трендові моделі. Обраний лінійний характер трендів показників аргументується тим, що швидких кардинальних змін слід очікувати за умов змін діючого законодавства.

У третьому розділі “Концепція ефективного управління трудовими ресурсами” розроблено модель відтворення трудового потенціалу в регіоні, яка на відміну від базової моделі, що характеризується єдністю трьох традиційних фаз трансформації трудових ресурсів, а саме: фази формування, фази розподілу та фази використання, на думку автора, повинна бути більш динамічною. На підставі врахування нових соціально-економічних і науково-технологічних параметрів ХХІ століття в роботі пропонується агрегована модель відтворення трудових ресурсів на основі базової моделі з двома додатковими фазами трансформації трудових ресурсів, котрі раніш не були засвідчені класичною базовою моделлю розвитку трудових ресурсів, але проявляються за сучасних умов, а саме: фаза вторинної підготовки та підвищення кваліфікації та фаза відпочинку (табл. 1).

Таблиця 3

Економічно активне населення в регіонах України |

1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003

Україна | 22679 | 23127, | 22755 | 22701,7 | 22614,2

АРК | 1119,7 | 1159,7 | 1136,6 | 1195,3 | 1187,3

Вінницька | 884,1 | 916,4 | 877,8 | 870 | 875,9

Волинська | 503,1 | 533,3 | 531,6 | 533,6 | 507

Дніпропетровська | 1773,1 | 1781,5 | 1782,4 | 1777,2 | 1776,3

Донецька | 2355,3 | 2408,2 | 2343 | 2322,2 | 2312,9

Житомирська | 633,9 | 628 | 593,1 | 589,5 | 584,1

Закарпатська | 560 | 580,1 | 528,5 | 561,6 | 601,1

Запорізька | 934,9 | 943 | 929,6 | 951,3 | 913,8

Івано-Франківська | 627 | 642,6 | 626,5 | 603,1 | 553,6

Київська | 833,3 | 843,9 | 830,4 | 819,2 | 821,1

Кіровоградська | 509,2 | 513,1 | 507,2 | 523,8 | 513,5

Луганська | 1164,9 | 1154,9 | 1144,8 | 1149,3 | 1116,1

Львівська | 1278,9 | 1296 | 1282,5 | 1243,4 | 1240,4

Миколаївська | 566,2 | 591 | 595,7 | 597 | 590

Одеська | 1135,2 | 1157,6 | 1152,1 | 1145,4 | 1125,5

Полтавська | 764,8 | 756,1 | 736,2 | 685,2 | 739

Рівненська | 483,7 | 494,5 | 491,4 | 463,7 | 482,7

Сумська | 602,5 | 603,9 | 585,8 | 601,2 | 640,3

Тернопільська | 459,9 | 476,2 | 460,2 | 443,8 | 430,6

Харківська | 1439,8 | 1468,9 | 1451,7 | 1486,4 | 1448

Херсонська | 568,9 | 567,8 | 551,3 | 548,1 | 536,5

Хмельницька | 621,3 | 649,4 | 645,1 | 651,7 | 626,8

Черкаська | 600,8 | 613,7 | 638,8 | 636 | 619,1

Чернівецька | 344,8 | 365,5 | 378,3 | 346,2 | 369,7

Чернігівська | 589,6 | 593,4 | 587,1 | 578,3 | 600,9

М. Київ | 1388,3 | 1358,7 | 1367,3 | 1379,2 | 1402

Розраховано за даними Статистичного щорічника України за 2002р., Статистичного щорічника України за 2003 р., за ред О.Г. Осауленка

Отже, концепція розвитку трудових ресурсів за результатами дослідження базується на п’яти стадіях трансформації трудових ресурсів, а її складові знаходяться у відповідності з цими фазами. Згідно концепції розвитку трудових ресурсів, кожній фазі трансформації трудових ресурсів відповідає певна складова концепції розвитку трудових ресурсів (цільовий елемент державної політики управління трудовими ресурсами): формування, розподілу, використання, створення умов для забезпечення ефективної зайнятості, формування соціальної структури суспільства (рис. 1).

У рамках кожної складової реалізуються конкретні функції і задачі відтворення трудового потенціалу, розподілу, перерозподілу і раціонального використання здібностей та кваліфікації трудових ресурсів у регіонах України. Вдосконалення системи управління трудовими ресурсами залежатиме від того, наскільки інтегроване в рамках цілісності системи рішення проблем розвитку трудового потенціалу.

Рис.1 Модель відтворення трудового потенціалу в регіоні

Основна властивість моделі полягає в забезпеченні продуктивної і тривалої життєдіяльності трудових ресурсів на ринку праці, яка є циклом реалізації трудового потенціалу. Кожна складова концепції ефективного управління трудовими ресурсами орієнтована на кінцевий результат для населення, на узгодження цілей між представниками політичних структур, керівництвом підприємств і працівниками, на децентралізований розподіл ресурсів та контролінг, на планування необхідного бюджету. Розроблена модель є основою ефективного організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами, формування якого повинно відбуватися паралельно із соціальною реформою, направленою на забезпечення відповідних умов і рівня життя населення. Нова модель відтворення трудового потенціалу повинна продукувати висококваліфіковану та творчоактивну робочу силу, здатну втілювати нові технологічні ідеї в життя.

На сучасному етапі трансформації економіки України в ринкову проблема співіснування офіційного та реального безробіття є однією з найважливіших. Отже, цей факт доводить необхідність пошуку нових джерел отримання інформації про стан ринку праці, ніж за даними Державного центру зайнятості та результатів обстежень домашніх господарств. У ході проведення дослідження з метою вирішення поставлених задач було запропоновано методику удосконалення проведення оцінки ефективності використання трудових ресурсів з урахуванням трудової еміграції, що дозволяє виявити на момент дослідження резерв нереалізованої трудової активності працездатного населення. Порівняльний аналіз одержаних результатів на прикладі 2003 р. дозволяє зробити висновок, що запропонована методика оцінки ефективності використання трудових ресурсів відображає достовірнішу інформацію про ситуацію на ринку праці України, ніж загальноприйняті методики розрахунку критеріїв, що характеризують процеси зайнятості та безробіття.

Так, у дисертаційній роботі інтервал ефективності зайнятості населення коливається від 0,70 до 0,87 одиниць, тоді як результати попередньої методики, заснованої на рекомендаціях МОП для розрахунку досліджуваних показників, відображають ефективність зайнятості населення в межах від 0,73 до 0,9. Одержані результати доводять необхідність вдосконалення існуючого організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами в регіонах України.

Таким чином, у розробку концепції розвитку трудових ресурсів наступним етапом пропонується включити ранжування регіонів України за критерієм ефективності використання трудових ресурсів (), який у дисертації було розраховано як відношення коефіцієнту ефективності зайнятості населення в регіоні () до аналогічного середнього показника в Україні (), розрахованих за запропонованою методикою:

,

де - коефіцієнт ефективності використання трудових ресурсів у регіоні;

- коефіцієнт ефективності зайнятості населення в регіоні;

- середній коефіцієнт ефективності зайнятості населення в Україні.

Таким чином, доведено доцільність формування організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами, використовуючи метод ранжування регіонів України, за критерієм ефективності використання трудових ресурсів. Проведене ранжування регіонів України виділяє групи регіонів, які потребують різних мір напрямків державного втручання у розвиток трудових ресурсів, дає наукове підгрунтя для прийняття управлінських рішень, зумовлює необхідність враховувати цей підхід у процесі здійснення соціально-економічних програм розвитку країни, розробки і реалізації програм регіонального розвитку, реалізації напрямків оптимізації зайнятості та регулювання міграційних процесів. За результатами розрахунків та ранжування регіонів України в роботі надано рекомендації щодо вибору стратегії соціально-економічного розвитку регіону, що детермінує формування концепції управління трудовими ресурсами. В залежності від того, на якому рівні розвитку перебуває регіон, обирається одна чи декілька із наведених у дисертаційній роботі базових стратегій його подальшого функціонування, що є ефективними при відповідних умовах. На разі визначаються пріоритетні зони та ресурси (соціальні, інтелектуальні, науково-технічні) та формуються конкретизовані заходи управлінського характеру для кожної групи регіонів. На підставі цього проектується розвиток регіону, отже, і розвиток трудових ресурсів.

Крім того, науково обґрунтовано організаційно-економічний механізм управління трудовими ресурсами в регіоні як систему інституційних елементів, що мають ієрархічний рівень взаємодії та сукупності інструментів, методів і важелів, що дозволяють оптимізувати цикл реалізації трудового потенціалу та підвищити ефективність управління трудовими ресурсами. Основна мета організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами, що має регіональний аспект реалізації і є результатом нової моделі відтворення трудового потенціалу, – отримання траєкторії самореалізації працездатного населення та ціленаправляюче рівнозважувальне зростання національного і регіонального трудовикористання з метою інтелектуалізації суспільної праці.

Весь світовий досвід економічних реформ свідчить про те, що досягнутий економічний успіх зумовлювався підготовчими акціями, пов'язаними з соціальною адаптацією ідей реформ у всіх рівнях суспільства. Україна активно входить в світову спільноту, отже, і рівень соціального захисту повинен відповідати в тій же мірі, що й економічний розвиток, вимогам, що пред'являються до потенційних претендентів та членів міжнародних і регіональних організацій та інтеграційних угрупувань. Всі норми міжнародного права відображаються на процесах, що розвиваються в Україні на сучасному етапі, узгодженням як Конституції України, так і законодавчої бази. Основним чинником є Загальна Декларація прав людини. Всі питання, що стосуються населення, пов’язані із соціальною політикою держави, яка рівною мірою захищає інтереси як окремої людини, так і окремого регіону. З цього виходить, що головне призначення соціальної політики лежить у створенні умов для реалізації індивідом свого потенціалу у всіх сферах суспільного життя, в т.ч. і трудового.

В умовах нових економічних і політичних трансформацій в Україні і стратегії євроінтеграції соціальна політика повинна розглядатися як джерело організаційно-економічного механізму управління трудовими ресурсами. Цей підхід передбачає, що організаційно-правовий інструментарій системи державного управління трудовими ресурсами повинен грунтуватися на Загальній Декларації прав людини, законодавчій базі і Конституції України, а також враховувати відповідні Міжнародні соціальні стандарти. Це свідчить про те, що індивід повинен мати нагоду узяти відповідальність за своє існування на себе, але при підтримці держави.

ВИСНОВКИ

Результати дослідження є підставою для наступних висновків:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

АНОТАЦІЯ

Чмельова О.С. Організаційно-економічний механізм управління трудовими ресурсами в регіоні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування і регулювання економікою. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2005.

В дисертації узагальнено методологічні основи та методичні підходи формування механізмів управління трудовими ресурсами.

Проведено дослідження факторів та умов відтворення трудових ресурсів України, виявлено закономірності і особливості формування умов розвитку трудового потенціалу України.

Розроблено концептуальну модель відтворення трудового потенціалу регіону на основі циклу реалізації трудового потенціалу.

Проведено оцінку ефективності використання трудових ресурсів в регіонах України та запропоновано методику оцінки та ранжування регіонів, що дозволяє сформувати визначальні напрямки та міру державного втручання в розвиток трудових ресурсів.

Науково обґрунтовано організаційно-економічний механізм управління трудовими ресурсами в регіоні як систему інституційних елементів, що мають ієрархічний рівень взаємодії та сукупності інструментів, методів і важелів, що дозволяють оптимізувати життєвий цикл трудових ресурсів та підвищити ефективність управління трудовими ресурсами.

Ключові слова: трудові ресурси, трудовий потенціал, цикл реалізації трудового потенціалу, економічно активне населення, управління трудовими ресурсами, державне регулювання розвитку трудового потенціалу, організаційно-економічний механізм управління трудовими ресурсами в регіоні, модель відтворення трудового потенціалу.

АННОТАЦИЯ

Чмелева О.С. Организационно-экономический механизм управления трудовыми ресурсами в регионе. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.02.03 – организация управления, планирования и регулирования экономикой. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2005.

В диссертации выявлены тенденции развития методологических основ и закономерности эволюционного перехода от полного отчуждения со стороны государственной системы к социальным проблемам и ориентации лишь на пополнение казны