ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Дояр Лариса Василівна

УДК 94 (477.63)

Становлення системи морально-політичного

виховання в УСРР (1921-1925 рр.)

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української історії та етнополітики

Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Якунін Віктор Кузьмич, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри української історії та етнополітики

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Вєтров Радій Іванович,

Дніпродзержинський державний технічний університет, професор кафедри історії України, українознавства і правознавства

кандидат історичних наук Борисов Владислав Леонідович,

Український державний хіміко-технологічний університет, викладач кафедри історії та українознавства

Провідна установа: Донецький національний університет, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться “ 19 ” квітня 2006 р. о 1300 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному

університеті за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського

національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8

Автореферат розісланий “ 17 ” березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент ___________________ І.О. Кривий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження обумовлюється потребою у подальшому вивченні комуністичної трансформації українського суспільства, яка визначила зміст вітчизняної історії у ХХ столітті і залишається реалією громадсько-політичного життя сучасної України. Проблеми комуністичних перетворень завжди були пріоритетним напрямком радянської історичної науки. Однак, попри великий дослідницький загал, тема зберігала чималий запас непізнаного. Зокрема, залишався нерозкритим механізм формування специфічного радянського менталітету. Враховуючи цей факт, сучасні дослідники проявляють інтерес саме до ментальних складових комуністичної трансформації України Якунин В.К. Крах КПСС. Историографический и теоретико-методологический аспекты. В 2 частях. Ч. 1. Идейно-теоретические основы КПСС и исторический опыт ХХ столетия. – Д.: Изд-во Днепропетр. ун-та, 2003. – 284 с.; Смирнов В.М. Суспільно-політичні та економічні перетворення в українському селі в період нової економічної політики. – Харків: Майдан, 2002. – 304 с.; Журба М.А. Громадські об’єднання українського села: етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності (20-30 рр. ХХ ст.). Автореф. дис. …докт-ра іст. наук: 07.00.01/ Донецьк. нац. ун-т. – Донецьк, 2003. – 35 с. та ін. . Отже, тема даного дослідження, що присвячена становленню системи морально-політичного виховання в УСРР (1921-1925 рр.) і безпосередньо торкається проблем поширення комуністичного світогляду й формування моделі зразкової поведінки, відповідає загальній тенденції розвитку вітчизняної історичної науки.

Радянська ментальність, як продукт комуністичного виховання в СРСР, виявилась спроможною навіть у нових історичних умовах, що свідчить про міцність і неабиякі потенції колишньої виховної системи. Між тим, у незалежній Україні не було своєчасно врахованим важливе місце суспільного виховання, і це призвело до гальмування державотворення на ментальному рівні. Реалією сьогодення залишаються вади, що перейшли у спадок від колишньої епохи. Зокрема, і досі відчутними є рецидиви денаціоналізації українського народу, сформованої протягом кількох століть бездержавного існування України. Небезпечним для нашої державності є ігнорування ідеї власної самодостатності і, як наслідок, брак патріотичних почуттів і викривлене розуміння національних інтересів. На цьому сумному фоні більшовицький досвід у виховній галузі є показовим: комуністична влада приступила до створення власної виховної системи від початку свого існування.

Таким чином, тема обраного дисертантом дослідження є суспільнокорисною і актуальною з наукової точки зору.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний із науково-дослідницькою темою, над якою працює кафедра української історії та етнополітики ДНУ: “Українське суспільство в умовах системних трансформацій (друга половина ХІХ – ХХ ст.)” (зареєстрована науково-аналітичним відділом ДНУ за № ІФ-18-04, рішення вченої ради від 10.12.2003 р.). Дисертацію виконано в рамках держбюджетної теми історичного факультету Дніпропетровського національного університету “Етнонаціональна історія духовного розвитку Наддніпрянщини XVI – поч. ХХ ст.: суспільна думка та воєнна історія” (затверджена Міністерством освіти і науки України за № 15/20-148. Державна реєстрація за номером – 0101U001527).

Об’єктом дослідження є історія комуністичних перетворень в Україні у першій половині 1920-тих рр.

Предметом дослідження – процес становлення системи морально-політичного виховання в Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УСРР) у 1921-1925 рр.

Хронологічні межі роботи охоплюють період першої половини 20-х років. Початковий рубіж пов’язаний із закінченням громадянської війни і процесом розбудови більшовицької виховної системи у мирних умовах. Обрання 1925 року кінцевим рубежем дослідження пов’язане із затвердженням однопартійної влади більшовиків, що супроводжувалось ліквідацією причетних до виховання органів радянської влади та відповідною уніфікацією системи морально-політичного виховання.

Просторові межі дисертаційного дослідження охоплюють територію Української Соціалістичної Радянської Республіки, з урахуванням адміністративно-територіального устрою УСРР першої половини 1920-тих рр.

Основна мета дослідження полягає у вирішенні проблеми становлення системи морально-політичного виховання в УСРР на тлі цілісної реконструкції історичного процесу першої половини 1920-тих рр. Для реалізації вищеназваної мети дисертант визначив такі дослідницькі завдання:

-

політичного виховання в УСРР у 1921-1925 рр., визначити здобутки історіографії з даної теми та перспективи для подальших студій;

-

ність та вірогідність для досягнення поставленої мети;

-

соратниками, партійними і державними діячами УСРР;

-

системі суспільного виховання;

-

“етичного кодексу” комуніста, показати зіткнення позицій альтруїстичного аскетизму та егоїстичного “матеріалізму”;

- встановити ключові суб’єкти і об’єкти комуністичного виховання, визначити рівень дієздатності виховних структур радянської влади на етапі становлення системи морально-політичного виховання в УСРР;

- виявити динаміку розвитку закладів суспільного виховання в УСРР (1921-1925 рр.), показати їх роль у реалізації завдань морально-політичного виховання;

- розкрити особливості більшовицького виховного процесу серед робітництва, селянства,

жіноцтва, підростаючого покоління УСРР у першій половині 1920-тих рр., показати домінуючу роль пролетаризації в системі морально-політичного виховання;

- класифікувати напрямки, форми і методи виховної роботи радянської влади на етапі становлення системи морально-політичного виховання в УСРР (1921-1925 рр.).

Методологія та методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є принципи історизму і об’єктивності. З метою їх дотримання автор використав такі методи дослідження: порівняльно-історичний, який допоміг співставити умови суспільного виховання на початку і в середині 1920 -тих рр.; хронологічний, що дозволив встановити причинно-наслідкові зв’язки у виховному процесі; ретроспективний, що забезпечив цілісну реконструкцію процесу становлення морально-політичного виховання в УСРР; статистичний, який дозволив проаналізувати кількісні показники виховної системи на початковому і заключному етапах її становлення; синхроністичний, що допоміг дослідити одномоментні події виховного процесу, дати порівняльну оцінку їх результативності і наслідків; метод періодизації, завдяки якому автор встановив і довів хронологічні межі процесу становлення системи морально-політичного виховання українського суспільства у рамках першої половини 1920-х рр.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що автор вперше дослідив процес становлення і функціонування системи морально-політичного виховання серед різних суспільних класів, верств і груп населення (партійно-комуністичної, робітничої, селянської, жіночої, дитячої). У дисертації висунута авторська концепція даного процесу, яка розширила традиційні межі вивчення культурного будівництва міжвоєнного періоду: у коло питань, що досліджувалися, були включені проблеми формування моделі моральної поведінки. Дисертант відстежив роль нової економічної політики (НЕПу) та політики українізації у процесі становлення системи морально-політичного виховання в УСРР у першій половині 1920-тих рр.

Новизна авторської концепції полягає у тому, що, по-перше, розглядається не ідейно-моральне чи ідейно-політичне, а морально-політичне виховання, що, на наш погляд, точніше відображає суть радянської системи суспільного виховання, а саме, узгодженість моралі із політикою партії; по-друге, у систему морально-політичного виховання увійшли різноманітні освітянські інституції: політосвітні заклади, що “за статутом” опікувались вихованням дорослого населення; заклади соціального виховання (соцвиху), призначені для дітей та підлітків віком до 15 років; заклади професійної, вищої освіти тощо; по-третє, не виокремлюючи жіноцтво із звичної соціальної стратифікації, спеціальний підрозділ автор присвятив саме жінкам, бо вони виявили найбільшу активність у сприйнятті і підтримці більшовицьких нововведень; по-четверте, втілення ідеї взірцевого партійця автор розглядає у контексті її впливу на суспільну поведінку в цілому; по-п’яте, автор запропонував власну класифікацію головних напрямків, організаційних форм і методів морально-політичного виховання в УСРР у 1921-1925 рр.

Наукова новизна дисертації визначається такими результатами дослідження:

- висвітлено деструктивний вплив непу на процес становлення системи морально-політичного виховання в УСРР у 1921-1925 рр., доведено, що політика українізації не стала складовою радянської виховної системи;

- показано політичну заангажованість комуністичної моральності, доведено домінуючу роль пролетаризації у новонародженій системі виховання;

- розкрито зміст дискусії про партійну етику, розглянуті правила моральної поведінки комуніста, доведено пріоритет каральних методів у виховній діяльності КП(б)У;

- висвітлено низький рівень пролетарської свідомості робітництва УСРР, показано визначальну роль виховної мети у процесі формування пролетарської інтелігенції;

- продемонстровано обмеженість виховних форм щодо селянства, проаналізовано ключове значення преси у його морально-політичному зростанні;

- всебічно розкрито сутність більшовицьких поглядів на суспільне становище жінки, розглянуто позитивні (готовність до самопожертви, відповідальність перед Батьківщиною) і негативні (посилення соціальної експлуатації, ігнорування природніх функцій і суспільного призначення) наслідки соціальної маскулінізації жіноцтва;

- показано особливості функціонування більшовицької системи соціального

виховання: аполітичність навчальних закладів, криміналізація дитячих будинків, визначальна роль дитячого комуністичного руху;

- простежено динаміку становлення системи морально-політичного виховання в УСРР (1921-1925 рр.), виявлено її головні тенденції: згортання і припинення діяльності агітпунктів, кризовий стан селянських будинків, домінуючу роль клубів і хат-читалень; кількісне зростання закладів позасімейного виховання дітей;

- проведено класифікацію напрямків, форм і методів, що були чинними в системі морально

-політичного виховання в УСРР у 1921-1925 рр.;

- здійснено класифікацію радянських свят, показано їх узгодженість із політикою більшо-

вицької партії.

Особистий внесок дисертанта в історичну науку полягає у самостійному і комплексному

розв’язанні важливої і недостатньо вивченої проблеми, у виявленні особливостей теорії і практики морально-політичного виховання в УСРР у першій половині 1920-тих рр., що дало можливість реконструювати процес становлення досліджуваної виховної системи. Усі авторські праці із даної тематики написані здобувачем одноосібно.

Наукове та практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що одержані результати, висновки, фактичний матеріал можуть бути використані при подальшому поглибленому вивченні проблем духовного життя України новітньої доби, а також в організації суспільного виховання на сучасному етапі.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференціях. Матеріали дослідження здобувача були оприлюднені на таких міжнародних форумах: “Советское общество: прошлое, настоящее, будущее” (Челябінськ, 1991), “Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2003), “Проблеми і перспективи культурологічної концепції особистісно орієнтованої освіти” (Кривий Ріг, 2003), “Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства” (Київ, 2004), “Сталий розвиток гірничо-металургійної промисловості – 2005” (Кривий Ріг, 2005), “Революція і суспільство” (Дніпропетровськ, 2005) та ін. Матеріали дисертації увійшли до повідомлень на таких всеукраїнських наукових конференціях: “Україна напередодні та в роки Другої світової війни” (Кривий Ріг, 2002), “Гончарівські читання” (Дніпропетровськ, 2003), “Україна і Росія: досвід історичних зв’язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 2004), “Україна і світ” (Кривий Ріг, 2005). Крім того, результати дослідження були заслухані та схвалені на засіданнях кафедри української історії та етнополітики Дніпропетровського національного університету, кафедри історії та українознавства Криворізького технічного університету.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи були викладені у 19 публікаціях автора, написаних одноосібно. Загальний обсяг цієї наукової продукції 8 др. арк.

Структура дисертації визначається змістом проблеми, поставленою метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які поділяються на одинадцять підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури, що налічує 628 позицій. Матеріал дослідження подано в проблемно-хронологічній формі. Загальний обсяг дисертації становить 238 сторінок комп’ютерного набору, зокрема, 194 сторінки основного тексту і 44 сторінки списку вико-ристаних джерел та літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” сформульовано сутність наукової проблеми та обгрунтовано її актуальність, визначені мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначені хронологічні та просторові межі, наведена характеристика методологічних засад та методів, які використовувалися в дисертаційній роботі. Викладена стисла інформація про ступінь розробки теми та її джерельну базу, апробацію одержаних в роботі наукових результатів, розкриті новизна, наукове та практичне значення дисертації, її структура, відзначено особистий внесок здобувача.

Перший розділ дисертації “Стан наукової розробки проблеми та її джерельна база”присвячений аналізу літератури та методологічним засадам дослідження, висвітленню його джерельної бази. Структурно він складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” розглянуті етапи історіографічного процесу та основні тенденції у вивченні обраної теми. В історіографії проблеми становлення системи морально-політичного виховання в УСРР (1921-1925 рр.) було виділено такі напрямки і аспекти дослідження: формування теорії комуністичної моральності; складання етики партійця; боротьба за взірцевого комуніста; виховна політика державних і партійних органів УСРР у першій половині 1920-тих рр.; практична діяльність суб’єктів виховного процесу в УСРР у 1921-1925 рр.; напрям-ки, форми і методи морально-політичного виховання.

На підставі сучасних досліджень Якунін В.К. Про періодизацію радянської історичної науки// Осягнення історії. – Острог – Нью-Йорк. – 1999. – С. 541 – 548., у вивченні історіографії даної проблеми були виділені такі періоди: 1) перша половина 1920-х рр.; 2) друга половина 1920-х – перша половина 1930-тих рр.; 3) друга половина 1930-тих – перша половина 1950-тих рр.; 4) друга половина 1950-х – перша половина 1980-тих рр.; 5) друга половина 1980-х – 1991 рр.; 6) з 1992 року – дотепер.

Процес становлення системи морально-політичного виховання знайшов відображення у літературі вже на початку 1920-х рр. Для історіографії цього періоду характерна відсутність узагальнюючих і монографічних праць, він представлений публіцистичними статтями й публічними виступами більшовицьких лідерів Ярославский Ем. О партэтике.-Ленинград: Изд-во Кубуч, 1925.- 29 с; Сольц А.А. О партэтике. – М.: Изд-е ком. ун-та им. Я.М. Свердлова, 1925. – 22 с; Лебедь Д. Партия и Комсомол.- Изд-во Молодой рабочий, 1924.- 63 с. та ін.. Історична література, написана протягом 1921-1925 років, вирізняється полемічним тоном і присвячена вихованню окремих верств населення Яновська Е. Соціальне виховання як неминуча історична потреба. -К.: Держвидав, 1921.- 84 с.; Лейзеров М. Вечера профагитации в рабочем клубе: Методика и материалы.- М.: Труд и книга, 1924. -Вып. 1.-64 с.; Сухоплюєв Ів. Відокремлення школи від церкви. -Харків-Київ: Книгоспілка,1923. - 39 с.; Солов’їв О. Жовтнева революція. Шість років боротьби.- Харків: Держвидав України, 1923.- 75 с. та ін..

Історіографія другої половини 1920-х – першої половини 1930-х рр. має відчутні відмінності. Саме із цим періодом радянська історіографія пов’язувала затвердження марксистсько- ленінської методології у історичній науці Историография истории СССР (эпоха социализма)/ Под ред. И.И. Минца. – М.: Высш. школа, 1982.– С. 76.. В умовах зміцнення партійної диктатури, підготовки до згортання непу і реанімації “воєнного комунізму” праці другої половини 20-х – першої половини 30-х років звільняються від критичних оцінок і компроментуючих фактів. Їх характерною рисою стає набуття переможного тону Кржижановский Г.М. Социалистическая реконструкция и культурное строительство. - М.: Изд-во Ком. академии, 1928.- 21 с.; Щербина І. 13 років пролетарської диктатури.- Харків: Пролетар, 1930.- 64 с.; Кацанов Я. Масова освіта на Україні.- Харків: Укра-їнський робітник, 1932.- 43 с. та ін.. Невтішна констатація негативних явищ носить поодинокий характер Ряппо Я. Цілеві установки навчальних закладів України.- Харків: Держ.видав-во України, 1927.- 28 с.; Касперович Л. Колективі-зація сільського господарства на Київщині в 1920-1925 рр. – К.: Друкарня Київської філії книг, 1926. – 56 с. .

Історична література другої половини 1930-х – першої половини 1950-х рр. стала заручницею сталінізму: почалася канонізація більшовицьких досягнень в усіх галузях життя, у тому числі, і у виховній. Відправною інстанцією в оцінці будь-яких суспільних подій та явищ став “Короткий курс історії ВКП(б)”, у якому ідеалізація революційних перетворень досягла свого апогею История Всесоюзной Коммунистической партии (большевиков). Краткий курс/ Под ред. комиссии ЦК ВКП(б).- М.: ОГИЗ Госпо-литиздат, 1955.- 352 с..

В історіографії другої половини 1950-х – першої половини 1980-х рр. проблема комуністичних трансформацій в УСРР також залишалась за межами об’єктивного критицизму. Цікаво, що розвінчування сталінізму, засудження культу особи внесло корективи у методологію історичних досліджень, однак, не змінило ставлення радянських істориків до теорії і практики комуністичного виховання.

Слід відзначити суттєвий вплив рішень ХХІІ з’їзду КПРС і особливо третьої програми партії. Утопічно-комуністичні уявлення про комунізм і партійна обіцянка – гасло “нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі” підштовхувало істориків на “історичне обгрунтування” тодішніх експериментів в “комуністичному вихованні”Строительство коммунизма и общественные науки.- М.: Наука, 1962.- С. 5-45, 65-81; История и социоло-гия.- М.: Наука, 1964.- С. 5-38, 336-339 та ін.. Але після того, як піднесення від “наближення комунізму” осіло і стало очевидним, що за два десятиліття комунізм в СРСР побудувати неможливо, в концепції комуністичного виховання з’являються більш реалістичні завдання і плани. Проте, в літературі 70-80-х рр. вказана проблема розглядалася виключно на кількісних показникахІсторія Української РСР у 2-х т. Т. 2./ Гол. ред. К.К. Дубина.- К.: Наук. думка, 1967.- 860 с.; История Украинской ССР в 10-ти т. Т. 7/ Отв. ред. С.В. Кульчицкий.- К.: Наук. думка, 1984.- 720 с.; Развитие советской исторической науки 1970-1974/ Отв. ред. Е.М. Жу-ков. – М.: Наука, 1975. – 480 с. та ін.. При цьому якісні показники суспільно-виховного процесу апріорі визнавались позитивними, а негативні фактори суспільного життя відносили до тимчасових і несуттєвих. На цьому етапі курс на ідеалізацію радянської виховної системи був логічно завершеним, а теорія комуністичного виховання набула канонічного виглядуХарчев А.Г., Яковлев В.Д. Очерки истории марксистско-ленинской этики в СССР. – Л.: Наука, 1972. – 219 с.; Шишкин В.Ф. Вели-кий Октябрь и пролетарская мораль. – М. : Мысль, 1976. – 262 с.; Кондратюк О.П. Розвиток соціалістичної теорії морального вихо-вання молоді. – К.: Вища шк., 1977. – 208 с.; Лук Н.И. Философские вопросы коммунистического воспитания в исследованиях уче-ных Советской Украины. – К.: Наук. думка, 1986. – 100 с. та ін..

Ідеологічна корисність теми сприяла суттєвому зростанню кількості відповідної історичної літератури. Протягом другої половини 50-х – першої половини 80-х рр. вийшло найбільше праць, присвячених успіхам комуністичного виховання в УСРР у 1921-1925 рр. Шиян К.К. Боротьба робітничого класу України за відбудову промисловості (1921-1925 рр.). – К.: Держполітвидав, 1959.- 304 с.; Диденко Г.Д. Рабочий класс Украины в годы восстановления народного хозяйства (1921-1925). – К.: Изд-во АН УССР, 1962. – 376 с.; Самофалов В.М. Комуністична партія України в боротьбі за відбудову народного господарства (1921-1925 рр.). – К.: Держполіт-видав УРСР, 1963. – 378 с.; Гудзенко П.П., Кульчицький С.В., Шаталіна Є.П. Трудові почини робітничого класу 1921-1937 (на ма-теріалах Української РСР).- К.: Наук. думка, 1980.- 339 с.; Наконечный С.И. Клубы Украины и коммунистическое воспитание тру-дящихся в первые годы нэпа (1921-1923 гг.). Автореф. дис. …канд-та ист. наук: 07.00.01/ Харьк. гос. ун-т. – Харьков, 1972. – 20 с.; Денисовець П.М. Колгоспне будівництво на Україні в 1921-1925 рр. – Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1969. – 154 с.; Гриценко М.С. З історії дитячого комуністичного руху на Україні (1917-1958). – Одеса: МО УРСР, Одес. держ. пед. ін-т, 1958. – 39 с.; його ж Нари-си з історії школи в Українській РСР (1917-1965). – К.: Рад. школа, 1966. – 260 с.; Ясницький Г.І. Розвиток народної освіти на Ук-раїні (1921-1932). – К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1965. – 256 с.; Гончарук Г.И. Партийное руководство идейно- политическим воспитани-ем молодежи в период строительства социализма: на материалах УССР.- К.: Вища шк., 1980.- 191 с.; Бистров М.А. Керівна роль КП(б)У у галузі вищої освіти в період будівництва соціалізму 1917-1937. – Харків: Вища шк., 1974. – 143 с.; Шевчук Г.М. Культур-не будівництво на Україні у 1921 -1925 роках.- К.: Вид-во АН УРСР, 1963.- 435 с.; Марьяновский В.А. Деятельность Коммунисти-ческой партии по марксистско-ленинскому воспитанию коммунистов в 1921-1925 годах (на материалах Украины). Автореф. дис. … канд-та ист. наук: 07.00. 01/ Одес. гос. ун-т. – Одесса, 1977.- 22 с.; Чуб М.П. Деятельность коммунистической партии по идейно-политическому воспитанию рабочего класса (опыт партийных организаций Украины 1921-1925 гг.). Автореф. дис. …канд-та ист. наук: 07.00.01/ Киев. гос. ун-т.- Киев, 1980. – 24 с. та ін.. Некритичне сприйняття даного історичного процесу стало на заваді його об’єктивного осмислення.

Історіографія другої половини 1980-х – 1991 р. опинилася під впливом перебудовчих процесів в СРСР. Радянські історики, попираючи осоружний принцип партійності, почали досліджувати події і явища вітчизняної історії у незвичному контексті загальнолюдських цінностей. Однак, в УРСР перебудова гальмувалась і, незважаючи на гласність, більшості праць була притаманна інерційна обережність Даниленко В.М. Рабочий класс и культурная революция на Украине.- К.: Наук. думка, 1986.- 213 с.; Кульчицкий С.В. Становле-ние основ социалистического уклада жизни крестьянства УССР. – К.: Наук. думка, 1988. – 178 с. та ін..

В останні роки існування СРСР нищівній критиці піддавалась сталінська практика побудови соціалізму. В історіографії кінця 1980-х – початку 1990-х рр. поширеною стала думка про спотворення Сталіним ідей Леніна. У 1991 році вийшла колективна монографія В. М. Даниленка, Г. В. Касьянова, С. В. Кульчицького, у якій процес комуністичного виховання постав, як складова боротьби більшовицької партії за “ідеологічну одноманітність” Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30- ті роки. – К.: Либідь, 1991. – 344 с..

Вищеназвана праця відкрила новий етап у вивченні обраної теми. Починаючи із 1992 року вітчизняними істориками переглянута більшість попередніх дослідницьких позицій. Їх акумуляцію здійснив авторський колектив 3-го тому “Політичної історії України. ХХ століття” Політична історія України. ХХ століття: У 6 т./ Редкол.: І.Ф. Курас (голова) та ін.- К.: Генеза, 2002-2003. Т. 3: Утвердження радя-нського ладу в Україні (1921-1938)/ С.В. Кульчицький (кер.), Ю.І. Шаповал, В.А. Греченко та ін.- 2003. – 448 с.. Сучасними істориками доведена дієвість таких суб’єктів суспільного виховання 1921-1925 рр. в УСРР, як профспілки і комнезами Кульчицький С.В. УСРР в добу нової економічної політики (1921- 1928 рр.). Спроба побудови концептуальних засад реальної іс-торії. Історичні зошити.- К.: НАН України Інституту історії України, 1995.- 203 с.; Мовчан О.М. Українські профспілки і Радянська держава в 20-ті роки.- К.: Інститут історії НАН України, 1999.- 278 с.; Рибак І.В. Селянська взаємодопомога в Україні (1921-1932)/ Інст. Іст. України НАН України.- К.: Рідний край, 1999.- 92 с.; Смирнов В.М. Назв. праця та ін. . Продовжилось дослідження історичних умов і визначальних чинників процесу становлення системи морально-політичного виховання в УСРР. Так, трансформацію КП(б)У у державну партію дослідили Р. І. Вєтров і С. П. Донченко Вєтров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925 рр.). – Дніпропетровськ-Дніпродзер-жинськ: Поліграфіст, 2001. – 245 с. . Питання про роль та місце освіти УСРР у суспільному вихованні розглянули В. В. Липинський, В. Л. Борисов Липинський В.В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-ті рр.: Дис. … докт. іст. наук: 07.00.01. – Донецьк, 2001. – 393 арк.; Борисов В.Л. Становлення та розвиток загальноосвітньої школи в Ук-раїні 1920-1933 рр. Автореф. дис. … канд-та іст. наук: 07.00.01/ Дніпропетр. нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2003. – 20 с. та ін. . В цілому, у сучасній історичній літературі представлений різноманітний спектр поглядів на історичні події, які досліджував дисертант.

Окрему сторінку історіографії проблеми становить література української діаспори, у якій питання теорії і практики комуністичного виховання упереджено негативізуються Богачевська-Хомяк М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України, 1884-1939.- К.: Либідь, 1995.- 424 с.; Ващенко Г. Виховний ідеал.- Полтава, 1994.- 191 с. та ін..

У цілому, ступінь розробки теми дисертаційної роботи характеризується відсутністю узагальнюючих праць, присвячених проблемі становлення системи морально-політичного виховання в УСРР у 1921-1925 рр. Згадана проблематика у попередній період розглядалася в контексті окремих суспільних класів або прошарків і пов’язувалася із культурним будівництвом у країні. На сучасному етапі потребують додаткового вивчення такі питання, як взаємодія суб’єктів морально-політичного виховання, оцінка ефективності їх діяльності щодо різних верств та груп населення; специфіка використання форм і методів суспільного виховання органами державної і партійної влади, громадськими організаціями тощо.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база та методологія дослідження” проведено аналіз історичних джерел і дається характеристика методологічної основи дослідження. Під час підготовки дисертаційної роботи були опрацьовані різноманітні джерела: опубліковані та неопубліковані. Спираючись на запропоновану у сучасній вітчизняній науці класифікаційну схему Підгаєцький В.В. Основи теорії та методології джерелознавства з історії України ХХ ст. Навч. посібник. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2000. – 392 с.; Історичне джерелознавство: Підручник/ Я.С. Калакура та ін. – К.: Либідь, 2002.– 488 с., були виділені такі їх типи:

1)

виконавчих органів влади Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення комуністичної партії радянського уряду 1917- 1959. Збірник документів в 2-х т. Т. 1. (1917-червень 1941).- К.: Держполітвидав УРСР, 1959.- 830 с.; Культурне будівництво в Українській РСР, 1917-1927: Збірник документів і матеріалів. – К.: Наук. думка, 1979. – 667 с.; Хроника социалистического строительства на Украине (1921-1925)// АН УССР. Институт ис-тории; Сост. С.А. Кокин и др. – К.: Наук. думка, 1989. – 232 с. та ін.; партійні документи (протоколи, резолюції з’їздів, пленумів, циркулярні листи, звіти РКП(б), КП(б)У, ЦКК РКП(б), ЦКК КП(б)У, матеріали місцевих комітетів партії та контрольних комісій (КК) Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК в 2-х т. Т. 1. (1918-1941).- К.: Політви-дав України, 1976.- 1008 с.- С. 125 – 393 та ін., діловодні (представлені архівними матеріалами); статистичні Итоги партийной работы на Украине за 1923г.- Харьков: Пролетарий, 1924.- 310 с.; Адресная и справочная книга “Вся Украина” на 1924-1925 год. – Изд-е Укр. Красного Креста, 1925. – 649 с. та ін.);

2)

лідерів, партійних і державних діячів УСРР, статті працівників виховних структур партійних і державних органів, матеріали громадських і державних організацій, партійна публіцистика) Руководство по социальному воспитанию. Изд. 4-е, перер., Главсоцвос НКпроса УССР.- Гос. изд-во Украины, 1924. – 319 с.; Пар-тийная этика: (Документы и материалы дискуссии 20-х годов)/ Под ред. А.А. Гусейнова и др.- М.: Политиздат, 1989.- 509 с. та ін., наукова, навчальна, художня література);

3)

4) джерела особового походження (автобіографії, листи)Деятели СССР и революционного движения России. Энциклопедический словарь Гранат. – Реприн. изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 832 с. .

В основу виконаної дисертаційної роботи були покладені архівні матеріали.

Значна їх частина зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України) у фондах Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (№ 1), Ради Народних Комісарів УСРР (№ 2), Народного комісаріату освіти (№ 166), Всеукраїнського Центрального комітету незаможних селян (№ 257), Народного комісаріату охорони здоров’я (№ 342), що містять багато фактичного матеріалу, який дозволив відтворити магістральні напрямки державної політики в галузі становлення системи морально-політичного виховання в УСРР у 1921-1925 ро-ках. Усього у дисертації використано 103 документи з фондів ЦДАВОВ України.

Під час написання дисертаційного дослідження були використані документи, що зберігаються у Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України) у фонді Центрального комітету Комуністичної партії України (№ 1), які допомогли проаналізувати діяльність центрального та місцевих комітетів партії у галузі морально-політичного виховання власного середовища та різних верств і груп населення. В дисертації використано 27 документів ЦДАГО України.

До дисертаційної роботи були залучені документи Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г. С. Пшеничного (ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного). Усього використано 22 одиниці зберігання з фондів цього архіву, що поглибило погляд на кампанію лікнепу, радянську святотворчість, функціонування дитячих будинків в УСРР.

Крім того, в дисертаційному дослідженні були використані матеріали обласних державних архівів. Автор опрацював документи із державного архіву Київської області, що зберігаються у фондах Київського губернського комітету культпросвітроботи (№ 289), Київської окружної інспектури охорони здоров’я (№ 412), Київської губернської профспілкової ради (№ 708); державного архіву Дніпропетровської області, що зберігаються у фонді Катеринославського губкому КП(б)У (№ 1). Усього було використано 74 документи місцевих архівів.

В цілому, джерельна база виявилася достатньо репрезентативною для виконання даного дисертаційного дослідження: вона підтвердила висунуту авторську концепцію, стала підгрунтям для доведення оприлюднених тез; завдяки джерельній базі було розглянуто процес становлення системи морально-політичного виховання в УСРР (1921-1925 рр.), тим самим виконано поставлені завдання і досягнуто мети дослідження.

У другому розділі дисертації “Формування моделі моральної поведінки та спроби її запровадження серед членів більшовицької партії” розглядається процес теоретичного оформлення та практичного втілення етики партійця. Розділ складається із двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Становлення поглядів на етику комуніста” доводиться теза, що важливою умовою успішного будівництва соціалізму було визнано політично заангажовану суспільну мораль. У підрозділі аналізуються погляди апологетів підпільної моралі, прибічників створення етики комуніста, розкривається зміст етичного кодексу, прийнятого ІІ Пленумом ЦКК РКП(б) восени 1924 р. Автор наводить і аналізує полемічні думки щодо меж дії партійної етики, а також характеризує головний наслідок “обмеження” прав комуністів – виникнення корпоративної моралі членів більшовицької партії. У підрозділі висувається і доводиться теза, що етика партійця не просто становила частину нової моралі, а була визначальною складовою останньої, бо формувала модель взірцевої суспільної поведінки.

У підрозділі 2.2. “Боротьба за взірцевого партійця” розглядається практична діяльність суб’єктів виховного процесу у партійному середовищі, як-то конфліктних підвідділів партійних комітетів, контрольних комісій, партійних осередків, партійних комісій з етичних питань тощо. Автор висуває і доводить тези щодо відсутності чіткої класифікації етичних порушень членів партії, неузгодженості змісту аморальних вчинків партійців у розумінні ЦКК і місцевих КК, що породжувало подвійні стандарти при застосуванні покарань. У підрозділі наводяться і аналізуються статистичні дані про виключених із лав КП(б)У.

У висновках до розділу зазначається, що дискусія про партетику виробила критерії моральності комуніста-аскета, які стали стрижнем моделі суспільної поведінки. Шляхом морально-політичного виховання більшовики свідомо руйнували підвалини власної неп, готуючи суспільство до засвоєння комуністичних цінностей.

У третьому розділі дисертації “Загальносуспільна реалізація виховних планів більшовиків: труднощі і засоби подолання” аналізуються перешкоди і ускладнення, що супроводжували виховну діяльність органів радянської влади у робітничому, селянському, жіночому, дитячому середовищах. Третій розділ складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Виховні потенції радянської влади у робітничому середовищі” наводиться характеристика кількісного і якісного складу робітництва УСРР впродовж першої половини 20-х рр. Зазначені показники стали головним випробуванням для більшовицьких планів. У ролі виховних чинників виступали різноманітні фактори, зокрема: пролетарська освіта (школи фабзавучнівства, школи робітничої молоді, будинки робітничих підлітків, школи політграмоти і гуртки), робота на підприємствах (виробничі наради, система державних нагород, моральне і мате-ріальне заохочування), агітаційно-пропагандистські кампанії (комуністичні суботники, тижневики пролетарської солідарності, газетних викликів) тощо. Виховний інструментарій більшовиків доповнювала кампанія пролетаризації вищої школи, яка мала на меті формування пролетарської інтелігенції.

. У підрозділі 3.2. “Головні напрямки виховної роботи радянської влади серед селян” зазначається, що пролетаризація селянства становила магістральну лінію внутрішньої політики більшовиків в УСРР. Головним напрямком виховної діяльності радянської влади на селі було поширення атеїстичного світогляду і колективістського мислення. Універсальною формою їх реалізації стала кампанія лікнепу, яка забезпечила освітньо-виховному процесу органічну єдність: селянин отримував знання у відповідній політизованій формі. Суб’єктом виховання стали комуни, де атеїстичні і колективістські погляди були найбільш поширеними. Найвпливовішою силою володіло друковане слово, яке було агітатором і пропагандистом революційного побуту, радянської обрядовості, свят тощо.

У підрозділі 3.3. “Звільнення жіноцтва УСРР від соціально-етичних хвороб” аналізуються зміни, що відбулися у суспільному становищі жінки з приходом до влади більшовиків. Автор стверджує, що більшовицьке ставлення до жінок носило прагматичний характер, бо переслідувало мету забезпечити її активну участь у соціалістичному будівництві. “Розкріпачуючи” жінку, влада розробила унікальні соціальні проекти, зокрема, громадське харчування і позасімейне виховання дітей. Специфічним напрямком виховної роботи серед жіноцтва стало викорінення проституції, яка, на відміну від інших моральних вад, не розглядалася у ідеологічній площині. Автор наводить класифікацію тогочасної проституції, як-то: професійна (за покликанням), трудова (внаслідок безробіття), допоміжна (через нестачу коштів), дитяча (спровокована безпритульністю), кримінальна (розповсюджена в бандитських притонах).

У підрозділі 3.4. “Комуністична політизація закладів соціального виховання” зазначається, що освітянська галузь розглядалась більшовиками як знаряддя комуністичного виховання дітей. Разом із тим, підкреслюється, що заклади освіти у першій половині 1920-тих рр. були не готові до виконання цієї ролі: старе учительство, дореволюційні підручники й методики, вплив непу, релігійний світогляд стали на заваді реалізації виховних планів більшовиків. Дієвим засобом подолання негативних тенденцій стала комплексна система навчання, яка сприяла проникненню більшовицької політики у заклади освіти.

У висновках до розділу підкреслюється, що у загальносуспільній реалізації виховних планів більшовиків найбільш виразно простежувалась тенденція до встановлення монополії партії “на правду”. Універсальним засобом усунення перешкод стала пролетаризація: шляхом пролетаризації КП(б)У відбулося кількісне зростання партії і якісне покращення робітництва УСРР; пролетаризація селянства викорінювала приватновласницький світогляд, індивідуалізм і релігійність; пролетаризація освіти сприяла формуванню радянської інтелігенції.

У четвертому розділі “Функціонування системи морально-політичного виховання в УСРР (1921-1925 рр.)” розкривається механізм дії радянської виховної системи в Україні у першій половині 1920-тих рр. Четвертий розділ складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. “Виховання дорослого населення у закладах політосвіти” зазначається, що справою виховання в УСРР спочатку опікувалася позашкільна освіта, а згодом політосвіта. У підрозділі висвітлюється діяльність Головполітосвіти УСРР та її регіональних структур, визначені головні напрямки виховної роботи політосвітніх закладів, наводяться відповідні статистичні дані, що дозволяють відслідкувати динаміку їх розвитку. Автор висуває і доводить тезу стосовно того, що на етапі становлення системи морально-політичного виховання було створено типову мережу закладів, однак функціонувала вона нестабільно (кількість закладів коливалась в залежності від пори року) і не відповідала вимогам політизації (домінував художній, а не політичний напрямок). Організаційне перепідпорядкування агітпунктів і селянських будинків істотно послабило виховні можливості більшовиків.

У підрозділі 4.2. “Комуністичний “штурм” підростаючого покоління: ілюзії і реальність” розкривається місце та роль дитячих будинків у становленні системи морально-політичного виховання в УСРР, пояснюються причини провалу Наркомосівського проекту щодо позасімейного виховання дітей. У підрозділі висвітлюються особливості дитячого комуністичного руху, досліджуються напрямки, форми і методи виховної роботи, яку здійснювало піонерство УСРР впродовж першої половини 1920-тих рр. Автор стверджує, що в умовах “аполітичної” хвороби закладів освіти, дитячий комуністичний рух виконував функції ключового суб’єкту виховання підлітків і, навіть, контролю за “несвідомим” учительством. Піонерство сприяло комуністичній політизації закладів соціального виховання. У підрозділі наводяться статистичні дані, що свідчать про позитивну динаміку кількісних змін у лавах піонерів УСРР.

У підрозділі 4.3. “Більшовицька політика – домінанта радянських свят” на підставі конкретних фактів доводиться політична заангажованість радянських свят. Автор пропонує їх власну класифікацію: 1) загальні революційні свята (День звільнення від одвічних забобонів, Дні пролетарської журби, свято Лютневої революції, Свято Червоної Армії, День робітниці-пролетарки, Першотравень, День пролетарського юнацтва, Свято Жовтневої революції); 2) річниці більшовицьких і владних структур (річниці заснування ГПУ,