Харківський НАЦІОНАЛЬНИЙ університет

ІМЕНІ в. Н. КАРАЗІНА

Довгаль Олена Андріївна

УДК 339.5(043)

Протекціонізм і лібералізм

у зовнішньоторговельних відносинах

у процесі глобалізації економіки

08.01.01. – Економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія” Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант

доктор економічних наук, професор Воробйов Євген Михайлович,

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економічної теорії (м. Харків)

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Бураковський Ігор Валентинович, Національний університет „Києво-Могилянська академія” Міністерства освіти і науки України, професор кафедри економічної теорії (м. Київ)

доктор економічних наук, професор Плотніков Олексій Віталійович, завідувач відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України (м. Київ)

доктор економічних наук, професор Хохлов Микола Пантелеймонович, Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки і оцінки майна підприємства (м. Харків)

Провідна установа:

Львівський національний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії (м. Львів)

Захист відбудеться “ 27___ ” __квітня_______2006 р. о 14-15 _год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.01 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, , ауд. .

З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, .

Автореферат розісланий “_27__”___березня_____ 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Соболєв В. М.

загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Починаючи з кінця минулого століття в Україні розгортаються процеси, які визначатимуть її найближче майбутнє. Вони обумовлені як внутрішніми для країни моментами, пов’язаними з економіко-правовими і суспільно-політичними змінами – лібералізацією, приватизацією, дереґулюванням, так і екзогенними детермінантами – глобалізацією політичної, економічної, інформаційної, культурної та інших сфер життєдіяльності. Природно, зовнішньоекономічна політика складається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. В той же час зовнішні обставини створюють середовище, в якому ефективність зовнішньоекономічної політики, що задається внутрішньою економічною ситуацією, піддається модифікації з урахуванням загальносвітових тенденцій і співвідношення сил.

Дослідження глибинних процесів глобалізації економіки є важливим для розуміння тенденцій і напрямів розвитку національних економік, створення їх власної економічної стратегії і формування адекватної політики. До таких процесів в сучасних умовах відносяться тенденція до лібералізації міжнародної торгівлі і одночасно з цим ускладнення й різноманітність форм протекціоністської зовнішньоекономічної політики держав, поява так званого неопротекціонізму в світовій економіці, що глобалізується, який все частіше використовується країнами не лише з метою реалізації зовнішньоекономічних пріоритетів, але й для вирішення економічних і соціальних проблем, що мають суто внутрішнє походження.

В цілому дилема вибору між протекціонізмом і лібералізмом традиційно посідає одне з центральних місць в теорії і практиці міжнародної торгівлі. Сучасний інтерес до цієї проблеми актуалізувався у зв’язку із здійсненням системної трансформації економіки України і необхідністю її інтеграції в систему світового господарства, що стимулювало дослідження всієї системи економічних відносин, що складаються з приводу функціонування зовнішньоекономічного сектора економіки. Більшість фахівців обмежується емпіричним пізнанням видимих тенденцій, пов’язаних з лібералізацією міжнародної торгівлі, поступовим скороченням загальноприйнятого рівня тарифних обмежень унаслідок домовленостей останніх раундів Світової організації торгівлі, підвищенням національної відкритості в процесі глобалізації економіки. Тому найпопулярнішою в теорії і практиці, особливо в перші роки соціально-економічних перетворень в Україні, виявилася доктрина ліберального напряму економічної політики з упором на максимальне прискорення відкриття національної економіки. Однак самі по собі такі дослідження не можуть забезпечити глибину пізнання закономірностей функціонування зовнішньоекономічного сектора, оскільки не дозволяють побачити його внутрішню природу і взаємозв’язок з іншими секторами економіки. Все вищевикладене диктує необхідність концептуального підходу, який визначав би фундаментальні принципи формування зовнішньоекономічної політики.

Головною задачею зовнішньоекономічної політики будь-якої країни є створення сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності країни у світовому торговельному просторі. Для країн, що перебувають у процесі становлення конкурентоспроможної національної економіки і, зокрема, для країн в умовах системної трансформації, можливості і способи ведення конкурентної боротьби, якими володіють найбільш розвинені країни світу, часто є недоступними і позбавляють їх реальних шансів на успіх не лише на зарубіжних, але й на внутрішньому ринку. Однобічна лібералізація активізує зовнішній тиск на національних виробників, що ускладнює їх ринкову адаптацію, особливо в сегментах капітало- і наукоємної технологічно складної продукції. Тому в умовах системної трансформації економіки ефективна національна зовнішньоекономічна політика повинна полягати в оптимальному поєднанні заходів лібералізації і протекціонізму в кожний даний момент часу. Все це робить надзвичайно актуальним дослідження протекціонізму і лібералізму в їх діалектичному взаємозв’язку, який набуває нові змістовні характеристики і нові форми вияву в процесі глобалізації, особливо в країнах, що здійснюють системну трансформацію економіки.

Стан наукової розробки проблеми. Методологічним фундаментом для проведення комплексного дослідження стали наукові розробки вчених різних напрямів і шкіл як історичної, так і сучасної економічної теорії. Це, перш за все, праці відомих дослідників теорії міжнародної торгівлі У. Стаффорда, Т. Манна, Дж. Стюарта, Д. Норса, Д. Юма, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж. С. Мілля, Ф. Ліста, Д. И. Менделєєва, Э. Хекшера, Б. Оліна, В. Леонтьєва, П. Самуельсона, П. Кругмана, Ст. Ліндера, Дж. Бгаґваті та інших.

Безумовний вплив на формування сучасних наукових знань про при-роду і особливості розвитку зовнішньоекономічного сектора в країнах із системною трансформацією економіки, а також на вироблення авторського підходу до проблеми діалектичного взаємозв’язку протекціонізму і лібера-лізму виявили роботи сучасних українських і зарубіжних дослідників: Л. Бесчасного, О. Білоруса, І. Бураковського, А. Гальчинського, А. Голікова, М. Домбровського, І. Дюмулена, С. Калітюка, А. Кірєєва, М. Лівенцева, І. Лукінова, А. Мовсесяна, В. Мунтіяна, В. Оболенського, Г. Овчиннікова, М. Павловського, Ю. Пахомова, М. Пебро, В. Преснякова, О. Рогач, В. Рибал-кіна, П. Сергєєва, Б. Смітієнка, С. Соколенка, П. Таранова, А. Тойнбі, А. Чухна, І. Фамінського, А. Філіпенка, Б. Фоміна, В. Фомічова, Т. Циганкової, А. Холопова, Ю. Шишкова, О. Шниркова та інших.

Наукові розробки учених і фахівців, присвячені різним аспектам процесу глобалізації економіки, зокрема М. Аллє, Ф. Броделя, Д. Брока, І. Валлерстайна, О. Гаврилюка, М. Делягіна, С. Долгова, В. Іноземцева, М. Інтрилігейтора, С. Кара-Мурзи, М. Кастельса, М. Кіма, В. Кузнєцова, Дж. Нэсбітта, А. Обухова, В. Соколова, Дж. Стигліца, А. Стриженка, М. Хохлова, О. Черковця сприяли більш широкому і точному усвідомленню поставленої проблеми і специфіки її вияву в сучасних умовах.

В контексті дослідження були проаналізовані складні і суперечливі процеси системної трансформації і розвитку світогосподарських зв’язків, які, зокрема, висвітлені у працях С. Архієреєва, Л. Бальцеровича, Є. Воробйова, В. Геєця, А. Гриценка, В. Клочка, Г. Колодко, О. Плотнікова, В. Соболєва, Л. Тейлора, О. Яременка та інших.

Відзначимо, що чимало питань у проблемі діалектичного взаємозв’язку протекціонізму і лібералізму у процесі глобалізації економіки є дискусійними, що свідчить про її безумовну актуальність і складність розгляду. Разом з тим активізація економічних функцій держави взагалі і в зовнішньоекономічній сфері, зокрема – загальна тенденція сучасного етапу процесу глобалізації економіки. Нехтування нею призводить до негативних соціально-економічних наслідків особливо в країнах, що здійснюють системну трансформацію економіки. Тому обґрунтування теоретико-методологічних основ внутрішньо суперечливої єдності протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоекономічної політики, особливостей її еволюції у процесі глобалізації економіки служить теоретичним фундаментом для вирішення двоєдиної практичної задачі – забезпечення соціально-економічного розквіту України і створення умов для її повноцінної інтеграції в систему світового господарства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є частиною наукових досліджень, що проводяться кафедрою економічної теорії та права Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” в межах фундаментального наукового державного дослідження за темою “Проблеми економічної рівноваги господарюючих суб’єктів в умовах перехідних процесів в економіці” (номер державної реєстрації 0101U006995), а також тісно пов’язана із комплексною науково-дослідною програмою Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” “Формування інтелектуального потенціалу нації на рубежі століть: економічні, політичні, соціокультурні аспекти” (номер державної реєстрації 0199U004470).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження: обґрунтування теоретико-методологічних основ внутрішньо суперечливої єдності протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоторговельної політики, особливостей її еволюції у процесі глобалізації економіки і розробка на цій основі концептуальних підходів до оптимізації зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки.

Задачі дослідження:–

провести комплексний аналіз ґенезису, сутності, циклічного характеру актуалізації сучасних тенденцій протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоторговельної політики;

– розкрити діалектику взаємозв’язку протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоекономічної політики, що виникає з їх внутрішньо суперечливої єдності;

– провести дослідження еволюції моделей світогосподарських зв’язків у процесі глобалізації економіки і особливостей сучасних тенденцій розвитку міжнародної торгівлі;

– визначити логічний взаємозв’язок протекціонізму і лібералізму з процесом глобалізації економіки;

– розкрити зміст і основні форми прояву неопротекціонізму у процесі глобалізації економіки;

– визначити місце політики протекціонізму в економічному розвитку країн в умовах системної трансформації;

– обґрунтувати рекомендації щодо оптимізації зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки.

Об’єкт дослідження: система економічних відносин, що складаються у зв’язку з функціонуванням зовнішньоекономічного сектора економіки.

Предмет дослідження: діалектика взаємозв’язку протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоторговельної політики в країнах із системною трансформацією у процесі глобалізації економіки.

Методи дослідження. В роботі використана сукупність підходів і методів, що дозволило реалізувати концептуальну єдність дослідження. Перш за все, це системний підхід, відповідно до якого всі явища і процеси розглядаються і аналізуються у взаємозв’язку, взаємозалежності і розвитку, що і складає теоретико-методологічну основу роботи. При розв’язанні основних теоретико-методологічних задач використані методи: аналізу і синтезу, історичного і логічного аналізу, системно-історичного аналізу, економіко-статистичні, факторного аналізу, програмно-цільові.

Інформаційною базою дослідження послужили дані статистичних збірників, інформаційно-аналітичних бюлетенів і оглядів, монографії, довідкова література, включаючи зарубіжну, численні публікації у вітчизняних і зарубіжних виданнях, рекомендації міжнародних експертів, офіційні публікації міжнародних інститутів і організацій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

– запропоновано концептуально новий підхід щодо цілісного дослідження протекціонізму і лібералізму як взаємообумовлених напрямів зовнішньоторговельної політики, який полягає в тому, що протекціонізм і лібералізм у зовнішньоторговельній політиці – парні категорії, які одна без одної не існують і являють собою діалектично суперечливу єдність на основі функціональних відмінностей, що піднімається з одного рівня господарського розвитку на інший, більш високий, і простежується на всіх етапах розвитку світової економіки, припускаючи різні їх комбінації;

– розкрито циклічний характер актуалізації протекціонізму і лібералізму у зовнішньоторговельній політиці, в якому виділені “великі” і “малі” хвилі. “Великі хвилі” підсилення інтенсивності протекціонізму спостерігаються під час прискореного розвитку країни в період її входження до світової економіки та в період “загасання” темпів економічного зростання, втрати конкурентних переваг і погіршення становища країни у світовій економіці. “Малі хвилі” – більш специфічні і відносно короткочасні посилення та послаблення протекціоністської політики, що пов’язані з фазами економічних циклів;

– розроблено і обґрунтовано нову, властиву процесу глобалізації, теоретичну модель світогосподарських зв’язків – інформаційно-інноваційну, основними ознаками якої є формування глобального економічного простору на основі нового способу виробництва і міжнародного технологічного розподілу праці; спеціалізація окремих фірм і країн на генерації наукових, технічних, технологічних ідей; лібералізація міжнародних (особливо, фінансових) ринків; еволюція традиційних та поява нових об’єктів та суб’єктів світогосподарської взаємодії;

– обґрунтовано та реалізовано концептуальний підхід щодо визначення політики протекціонізму в країнах в умовах системної трансформації економіки як комплексної (внутрішньої та зовнішньої) економічної політики, під якою розуміється поєднання різних інструментів підтримки вітчизняних виробників не тільки на зовнішньому, а й на внутрішньому ринках;

– виділено три рівні функціональних цілей комплексної економічної політики в умовах системної трансформації економіки:

· перший рівень – стратегічний і тактичний захист довгострокових національних економічних інтересів,

· другий рівень – боротьба за краще положення країни у світовій економічній системі, збереження балансу між динамізмом і стійкістю розвитку, забезпечення національного поширеного відтворення,

· третій рівень – відстоювання економічного суверенітету і боротьба за розширення економічного впливу на світових ринках, здійснення ефективної конкурентно-стимулюючої державної політики та забезпечення стабільності зовнішніх і внутрішніх умов національного відтворення,

а також цілі-засоби їх досягнення;

удосконалено:

– інтерпретацію так званого “розумного протекціонізму”, як вихідного пункту у створенні оптимальної зовнішньоторговельної політики – такого рівня обмежень у міжнародній торгівлі, який би, з одного боку, відповідав національним економічним інтересам, а з іншого – забезпечував стимули для безперешкодного виходу на світовий ринок вітчизняних товарів та неускладнений доступ конкурентоспроможних іноземних товарів і послуг на внутрішній ринок;

– класифікацію галузей національної економіки у межах зовнішньоекономічної стратегії України, які мають специфічні особливості відносно можливостей експорту і потреб у здійсненні протекціоністських заходів:

· галузі, які через свою неконкурентоспроможність мають перешкоди для виходу на міжнародні ринки і тому зацікавлені в посиленні захисних заходів (сільськогосподарське виробництво, легка промисловість);

· галузі, продукція яких характеризується створенням незначної доданої вартості і сировинною спрямованістю, вони зацікавлені в більшій відкритості ринку і розширенні експорту (добувні галузі, чорна металургія тощо);

· галузі, продукція яких відрізняється високим рівнем обробки і наукоємністю, що більшою мірою потребують підтримки щодо просування їх продукції на зовнішні ринки (літакобудівна, енергомашинобудівна галузі);

· галузі, які використовують зарубіжну сировину для задоволення потреб внутрішнього ринку, і вимагають селективного протекціонізму (паливно-енергетичний комплекс);

– положення про необхідність “двополюсної” міжнародної спеціалізації економіки України – формування механізму взаємодії сировинного і інноваційного (високотехнологічного) секторів економіки, у межах якого саме сировинний сектор може мобілізувати фінансові ресурси для забезпечення технологічного прориву у критично важливих галузях, а інноваційний сектор – сприяти формуванню високопродуктивної матеріально-технічної бази провідних галузей економіки в цілому;

дістало подальший розвиток:

– структурно-логічна схема протекціонізму і лібералізму як напрямів зовнішньоторговельної політики за такими елементами, як суб’єкт, об’єкт, дія, засоби дії, ціль, що дозволило визначити протиріччя між протекціонізмом і лібералізмом та усередині їх самих, які розв’язуються шляхом зміни одного іншим, що передбачає взаємний зв’язок протекціонізму і лібералізму, їх єдність на основі функціональних розбіжностей;

– логіка послідовності прийняття рішень при виборі одного з напрямів зовнішньоторговельної політики (або протекціонізм – або лібералізм): перший етап (соціальний) – визначення адекватності саморозвитку та самореалізації національних інтересів; другий етап (економічний) – аналіз співвідношення вигод та втрат суб’єктів; третій етап (функціональний) – впровадження певної форми з арсеналу інструментів від обмеження до повного невтручання;

– тлумачення синтезу протекціонізму і лібералізму у зовнішньоторговельних відносинах як форми прояву процесу глобалізації економіки, оскільки, з одного боку, в її основі лежить суверенізація, що опирається на протекціонізм, з іншого – інтернаціоналізація і інтеґрація, що пов’язані з лібералізацією міжнародної торгівлі; у економіці, що глобалізується, одночасно діють дві протилежні тенденції – підвищення рівня монополізації окремих ринків, що є об’єктивною основою для здійснення державного протекціонізму, і зростання міжнародної конкуренції внаслідок збільшеної мобільності факторів виробництва як аргумент на користь лібералізації міжнародної торгівлі;

– визначення сутності неопротекціонізму, як складного комплексного державного механізму підвищення конкурентоспроможності національної економіки у процесі глобалізації, та основних форм його прояву: переважання наступального його характеру з яскраво вираженими агресивними експансіоністськими рисами; поява “колективного макрореґіонального протекціонізму” сучасних інтеграційних союзів; розширення арсеналу інструментів за рахунок використання порівняно нових, які важче піддаються міжнародному регулюванню тощо;

– виявлення особливостей використання доктрини сучасного неопротекціонізму – раціональної форми лібералізму у зовнішньоторговельній політиці – як парадигми економічного розвитку країн із системною трансформацією економіки у процесі глобалізації, що передбачає розвиток власного виробництва як фундаментальної економічної основи для створення могутнього національного ринку, що має порівняльні конкурентні переваги у світовій економіці і реґіоні, і на цій засаді завоювання і закріплення відповідних ніш на висококонкурентних світових ринках товарів і послуг.

Практичне значення отриманих результатів. Результати комплексного системного дослідження діалектичної єдності протекціонізму і лібералізму в країнах із системною трансформацією економіки у процесі глобалізації є методологічною основою оптимізації напрямів зовнішньоекономічної стратегії України в умовах системної трансформації економіки і створення умов для її повноцінної інтеграції в систему світового господарства.

Практична значущість дослідження полягає у використанні його положень, висновків і рекомендацій для розробки документів з питань зовнішньоекономічної стратегії і проведення перетворень в зовнішньоекономічній сфері України. Рекомендації дослідження використані при розробці “Програми інтеґрації України до Європейського Союзу в галузі промисловості” (довідка № 01/2–6–649 від 30.06.2005 р.), “Основних на-прямів соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим на 2005 рік” у розділі “Інвестиції та зовнішньоекономічна діяльність” (довідка № 01–07/672 від 17.06.2005 р.), “Програми соціально-економічного розвитку Сватівського району Луганської області на 2005 рік” (довідка № 380/12 від 20.06.2005 р.), “Регіональної програми стимулювання розвитку експортного потенціалу Харківської області на 2003–2004 роки” та прийняті до розгляду щодо їх використання при розробці “Регіональної програми стимулювання розвитку експортного потенціалу Харківської області на 2005–2007 роки” (довідка № 01–42/408 від 27.05.2005 р.).

Наукові висновки і результати дослідження використовуються в учбовому процесі в Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія” в курсах “Макроекономіка”, “Міжнародна економіка”, “Державне реґулювання економіки”, “Міжнародний менеджмент”, “Планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства” (довідка № 02/05 від 19.02.2005 р.).

Окремі наукові положення, висновки, пропозиції можуть стати основою подальших наукових досліджень щодо підвищення ефективності зовнішньоекономічного сектора України і подальшого розвитку її економіки.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Наукові положення, висновки і рекомендації, у тому числі і ті, що характеризують наукову новизну, отримані автором особисто. Особистий внесок автора в роботах, опублікованих в співавторстві [29, 31], відображений окремо у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження докладалися і обговорювалися на міжнародних, всеукраїнських і міжвузівських наукових і науково-практичних конференціях. Серед них, зокрема, щорічні конференції міжнародних асоціацій: IL конференція Асоціації просунутих економетрічних досліджень “Економетрічні дослідження трансформації, інтеґрації і розвитку” (Польща, 1995); IV конференція Європейської асоціації порівняльних економічних досліджень “Інституційні зміни і проблеми економічного пристосування” (Франція, 1996), а також міжнародна науково-практична конференція “Проблеми створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон у Харкові” (Харків, 1993); науково-практична конференція “Проблеми переходу України до ринкових відносин” (Вінниця, 1993); міжнародна науково-практична конференція “Проблеми і нові реалії у світовому бізнесі і менеджменті” (Харків, 1993); науково-практична конференція “Проблеми формування й розвитку регіональних механізмів господарювання” (Харків, 1994); науково-практична конференція “Перспективні розробки науки і техніки” (Бєлгород, 2004); Перша міжнародна науково-практична конференція “Науковій потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004); щорічні міжвузівські науково-практичні конференції “Проблеми рівноваги економічних систем в умовах ринкової трансформації”(Харків, 2001, 2003, 2004).

Публікації. За темою дисертації опубліковані: індивідуальна монографія (15,0 д. а.), розділи у двох колективних монографіях, навчальний посібник, рекомендований Міністерством освіти і науки України для студентів вищих учбових закладів (13,9 д. а.), 23 статті у провідних фахових наукових виданнях, 17 статей в інших наукових виданнях та матеріалах тез конференцій. Загальний обсяг 45 публікацій за темою дисертаційної роботи становить 55,5 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел й додатків. Повний обсяг дисертації становить 444 стор., основний зміст роботи викладено на 382 стор., список використаних джерел включає 395 найменувань на 36 стор. Дисертація містить в основному тексті 19 таблиць та 22 малюнки, які займають 17 стор. Робота має 17 додатків на 25 стор. Дисертаційна робота включає:

Вступ

Розділ 1. Теорія і методологія дослідження міжнародної торгівлі

1.1. Об’єктивні основи та роль міжнародної торгівлі меркантилістської і класичної шкіл

1.2. Становлення фундаментальних теорій протекціонізму і вільної торгівлі

1.3. Сучасні трансформації теорій міжнародної торгівлі

Розділ 2. Діалектика протекціонізму і лібералізму в теорії та практиці міжнародної торгівлі

2.1. Циклічний характер актуалізації протекціонізму і лібералізму в міжнародній торгівлі

2.2. Діалектична єдність протекціонізму і лібералізму в зовнішньоторговельній політиці

Розділ 3. Глобалізація економіки і реґулювання зовнішньоторговельних відносин

3.1. Теоретико-методологічні основи дослідження процесу глобалізації економіки

3.2. Еволюція моделей світогосподарських зв’язків у процесі глобалізації економіки

Розділ 4. Протекціонізм і лібералізм як форми прояву процесу глобалізації економіки

4.1. Тенденції і суперечності міжнародної торгівлі у процесі глобалізації економіки

4.2. Внутрішня суперечність сучасних тенденцій протекціонізму і лібералізму

4.3. Неопротекціонізм у світовій економіці, що глобалізується

Розділ 5. Роль протекціонізму і лібералізму у системній трансформації економіки

5.1. Системна трансформація і зовнішньоторговельна лібералізація економіки

5.2. Протекціонізм як комплексна економічна політика в умовах системної трансформації економіки

Розділ 6. Напрямки удосконалення зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки

6.1. Суперечності інтеґрації країн із трансформованою економікою у світову економічну систему

6.2. Концептуальні підходи до оптимізації зовнішньоекономічної стратегії в умовах системної трансформації економіки

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, визначено мету і завдання, об’єкт і предмет, методологію дослідження, зазначено наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення, відомості стосовно апробації результатів та публікацій за темою дисертації.

У першому розділі „Теорія і методологія дослідження міжнародної торгівлі” виконано аналіз ґенезису, становлення і сучасних трансформацій теорій міжнародної торгівлі, дослідження методологічних основ двох напрямів зовнішньоторговельної політики – протекціонізму і лібералізму, основних концептуальних підходів до формування зовнішньоторговельної політики у світовій науковій думці.

У жодній галузі економічної теорії не виявилися так яскраво і чітко інтереси різних соціальних класів і груп, як у сфері міжнародних торговельних відносин. Ми маємо тут на увазі, передусім, сферу міжнародної торгівлі як історично первинну галузь міжнародних економічних відносин. В цьому значенні лібералізм передбачає таку систему зовнішньої торгівлі країни з іншими державами, за якої торгівля не обмежується жодними державними заходами. Протекціонізм, навпаки, є системою зовнішньої торгівлі, що передбачає стимулювання розвитку внутрішнього виробництва за допомогою різних заходів економічної політики держави. Різні групи були зацікавлені в тому або іншому напрямку політики зовнішньої торгівлі, і згідно з цим політична економія прагнула обґрунтувати відповідний напрямок теоретичними побудовами. Теоретичний аналіз і критичний розгляд історії протистояння протекціонізму і лібералізму в міжнародній торгівлі є нерозривними аспектами дослідження і, одночасно, двома сторонами логічного відтворення наступного цілого.

Кожний новий виток розвитку теорії міжнародної торгівлі, як серед послідовників класичної школи, так і серед прихильників державного втручання в реґулювання зовнішньої торгівлі, означав поглиблення знань про міжнародну торгівлю, розширення меж її дослідження і підвищення рівня обґрунтування при збереженні основних постулатів фритредерства і протекціонізму. Основні висновки сучасної теорії міжнародної торгівлі можна узагальнити в такому вигляді: міжнародна спеціалізація є функцією порівняльної ефективності комбінацій факторів виробництва в набагато більш складному просторі, у якому якісним елементам належить основна роль; фактори виробництва мають певну мобільність; ефекти розміру виявляються як на рівні виробничих одиниць (ТНК), так і на рівні ринків споживчих товарів; активним компонентом сучасної теорії міжнародної торгівлі є державна політика, яка може викликати істотні перекручення.

В цілому аналіз теоретичних концепцій в області міжнародної торгівлі і практики їх використання дозволяє зробити висновок про те, що протекціонізм і лібералізм у зовнішньоторговельній політиці – парні категорії, які одна без одної не існують і являють собою діалектичну суперечність, що піднімається з одного рівня господарського розвитку на інший, більш високий, і простежується на всіх етапах розвитку світової економіки, припускаючи різні їх комбінації. І на кожному етапі знаходяться зацікавлені і в протекціонізмі, і у лібералізмі сторони. В межах світової економіки міжнародним організаціям і транснаціональним корпораціям вигідна лібералізація сфери міжнародного обміну, національним урядам – протекціонізм, економічно розвинені країни виступають щодо підтримки принципів лібералізму у зовнішньоторговельній політиці, а менш розвинені потребують протекціоністського захисту. В межах національної економіки імпортери підтримують принципи лібералізму, а виробники вимагають проведення протекціоністської політики. На сучасному етапі процесу глобалізації економіки національні держави залишаються головними суб’єктами прийняття найважливіших рішень, що визначають світовий економічний порядок. Діючи на світових ринках, вони, повинні дбати, передусім, про власні національні інтереси, а вже потім про інтереси інших суб’єктів світового господарства.

Другий розділ „Діалектика протекціонізму і лібералізму в теорії та практиці міжнародної торгівлі” присвячено аналізу циклічного характеру актуалізації протекціонізму і лібералізму в міжнародній торгівлі, дослідженню діалектичної єдності протекціонізму і лібералізму у зовнішньоторговельній політиці.

Співвідношення протекціонізму і лібералізму має дуже тривалу історію в загальній історії міжнародної торгівлі, оскільки проблема економічної залежності, незалежності і взаємозалежності країн супроводжує всю економічну історію цивілізацій. Незважаючи на те що протекціонізм і лібералізм є по суті протилежними полюсами в загальній системі сучасної міжнародної торгової політики, історично періоди посилення ролі протекціонізму чергувалися з періодами лібералізації і переважання політики фритредерства, що відображало загальну економічну ситуацію у світовій економіці в цілому і в економіці окремих держав, проходження ними відповідних фаз економічного циклу і переважання інтересів тих або інших соціальних груп.

Міжнародна практика свідчить, що при періодичному погіршенні загальногосподарської кон’юнктури у країнах з ринковою економікою в їх торговій політиці не можна виключати прийняття в егоїстичних інтересах національної економіки або окремих вітчизняних компаній недостатньо виправданих протекціоністських заходів, причому у великому обсязі, у різноманітних формах, з дискримінаційною спрямованістю і навіть усупереч укладеним на найвищому рівні міжнародним багатостороннім угодам. Іншими словами, у період погіршення кон’юнктури можна чекати масового порушення раніше погоджених правил міжнародної торгівлі, які передбачають обмеження застосування протекціоністських заходів, що завдають збитку багатьом її учасникам, особливо слабкішим в економічних відносинах.

Аналіз ґенезису та історичної динаміки протекціонізму в міжнародній торгівлі дозволяє зробити висновок про те, що інтенсивність протекціоністської політики має яскраво виражений циклічний характер, причому можна виділити як “великі, так і “малі” хвилі. “Велика хвиля” виявляється в тому, що найбільша інтенсивність державного протекціонізму спостерігається в початковий період прискореного розвитку країни, яка ставить перед собою мету посісти гідне місце в лідируючій групі, а також у пізній період свого розвитку, що характеризується помітним зниженням (“загасанням”) темпів економічного зростання, тобто у міру втрати конкурентних переваг і лідируючого становища країни у світовій економіці, при появі стійкої тенденції до відставання від країн-“переслідувачів”, що найбільш динамічно розвиваються. Так, наприклад, за період з 1985 по 2000 рік застосування нетарифних бар’єрів розвиненими країнами щодо імпорту з інших держав збільшилося на 23% у США, на 21,3% – у Канаді, на 18,3% – у країнах Європейського Союзу і скоротилося лише у Японії на 1,4%. Із другої половини ХХ ст. крім цієї “великої хвилі” спостерігаються більш специфічні і відносно короткочасні коливання в інтенсивності протекціоністської політики (“малі хвилі”), що пов’язані з періодами економічних криз. Протекціонізм стає інструментом антикризової, антициклічної політики.

Робиться висновок, що лібералізм у зовнішньоторговельній політиці є наслідком ефективності внутрішньої економічної політики держави, а не її причиною, результатом успішності застосування протекціоністських заходів у зовнішньоторговельній політиці, а не принциповою альтернативою протекціонізму. Лібералізм у зовнішній торгівлі виступає як свого роду інобуття протекціонізму у відповідній соціально-економічній ситуації.

Здійснено аналіз співвідношення протекціонізму і лібералізму у трактуванні сучасних дослідників з науково-теоретичної і практичної точки зору. Традиційне розуміння протекціонізму і лібералізму об’єднує одна й та сама конструкція за схемою: суб’єкт об’єкт дія засоби дії мета. Відмінність між протекціонізмом і лібералізмом має функціональний характер і може бути зведена до організаційно-технічної сторони справи. Протекціонізм і лібералізм розглядаються і в теорії, і на практиці як протилежності на підставі емпіричних даних відповідно до функціональних відмінностей. Приватні інтереси різних суб’єктів, виявлені, усвідомлені і зведені в ранг національних інтересів, створюють єдність протекціонізму і лібералізму, що додає їм соціальної значущості.

Протекціонізм є напрямом зовнішньоторговельної політики, здійснюваної на основі акцентованого державного втручання в господарські процеси і націленої, як правило, на захист національного виробництва на внутрішньому ринку шляхом використання митних тарифів і нетарифних методів реґулювання, а також забезпечення збуту національних товарів на ринках інших країн, створення кращих умов для вітчизняних виробників у конкурентній боротьбі зі світовими експортерами. Конкретні протекціоністські форми реалізуються на національному рівні шляхом підписання двох- і багатобічних угод, охоплюють режим реґулювання імпортної і експортної діяльності, контроль за передачею передової технології, правила митного контролю, а також податкове, кредитне і валютне реґулювання, інвестиційний режим тощо. Крайнім проявом протекціонізму є автаркія – політика відособлення економіки країни від світової економіки з метою створення замкнутого національного господарства, що функціонує на принципах самозабезпечення.

Лібералізм означає напрям зовнішньоторговельної політики, що передбачає мінімальне втручання держави в зовнішньоекономічну діяльність, здійснюваної переважно на основі механізму ринкового самореґулювання, поступового скасування різного роду обмежень на шляху ввезення і вивозу товарів, послуг і факторів виробництва, не прибігаючи при цьому в цілях заохочення торгівлі до надання національним експортерам різних пільг і привілеїв як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Крайнім проявом лібералізму є “вільна торгівля” як така, як абсолютне невтручання держави у підприємницьку діяльність.

Для кожної національної економіки існує рівень так званого “розумного протекціонізму” – оптимальний рівень обмежень в торгівлі, який, з одного боку, не входить в суперечність з національними економічними інтересами, а з іншого – забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних іноземних товарів і послуг на ринок даної країни. Саме рівень розумного протекціонізму, на наш погляд, слід вважати вихідним пунктом у пошуках критерію оптимізації зовнішньоторговельної політики.

При виборі напряму зовнішньоторговельної політики послідовність прийняття рішень може бути подана в такому порядку: Соціальна форма – адекватність саморозвитку та самореалізації національних інтересів; Економічна форма – співвідношення вигод та втрат суб’єктів; Функціональна форма – арсенал інструментів від обмеження до повного невтручання.

Внутрішня суперечність протекціонізму – це суперечність загального і особливого, що виражається в його властивостях – “селективний”, “розумний”, “галузевий”, що свідчить про відмінності всередині єдності протекціонізму і лібералізму. Протекціонізм має в собі своє заперечення, і це є його саморозвитком, його продовженням у лібералізмі.

Внутрішня суперечність лібералізму полягає в його подвійності: з одного боку, відкритість економіки, невтручання держави, із другого боку, одночасно передбачається вже як факт, що відбувся, захист національного виробника і зростання добробуту в суспільстві. Такі характеристики лібералізму, як “стихійний” і “розумний”, відображають внутрішню напруженість і самозаперечення. Тому “розумний лібералізм” і “розумний протекціонізм” це зона взаємопроникнення протилежностей один в одного.

Правильний вибір стратегії управління відповідно до типу суперечності протекціонізму дозволяє використовувати творчі потенції суперечностей протекціонізму, зводячи до мінімуму негативну і тим більше руйнівну дію, як, наприклад, консервація неконкурентоспроможних виробництв, “розкриття” національної економіки у світовому господарстві тощо. Саморух, саморозгортання, самореалізація національних економічних інтересів відбувається через внутрішню їх суперечність – суперечність між зовнішнім і внутрішнім секторами національних економічних інтересів, яка реалізується як через протекціонізм, так і через лібералізацію. В цьому значенні можна говорити про протекціонізм як раціональну форму лібералізму в даний момент часу, коли ця суперечність набуває особливу гостроту. Тоді в конкретній економічній ситуації роздвоєння форм реалізації єдиного цілого національного економічного інтересу на протилежності здійснюється без втрати самої єдності соціально-економічної форми. Лібералізм як синонім відкритості повинен органічно включати поняття “захищеність національних економічних інтересів” і його можна вивести із протекціонізму як вищої форми його самозаперечення.

Кожний з видів протекціонізму і лібералізму відносний, проте всі вони розташовуються на одній осі в межах двох екстремальних випадків: автаркія – вільна торгівля. Таке розуміння дистанційності у функціональному аспекті протекціонізму і лібералізму аналогічно багатоваріантності вибору тих або інших інститутів, цілей, механізмів і інструментів зовнішньоторговельної політики, як чинників формування одного або іншого її напряму.

Основними чинниками формування сучасних напрямів зовнішньоторговельної політики є: національні економічні інтереси як сукупність інтересів різних соціальних класів і груп; зовнішні (процес глобалізації економіки) і внутрішні (особливості економічного розвитку країни) передумови здійснення зовнішньоторговельної політики; інститути різного рівня (національні, міжнаціональні, наднаціональні і глобальні), що беруть участь в реалізації того або іншого напряму зовнішньоторговельної політики; система поставлених цілей: політичних, економічних, інституційних тощо; різноманітні механізми реалізації: від нормативно-правових і організаційних до ринкових; і, нарешті, інструменти, що використовуються (тарифні і нетарифні, явні і латентні).

У третьому розділі „Глобалізація економіки і реґулювання зовнішньоторговельних відносин” розкрито теоретико-методологічні основи дослідження процесу глобалізації економіки, проведено дослідження еволюції моделей світогосподарських зв’язків у процесі глобалізації.

Глобалізацію економіки можна характеризувати як процес посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, що виражається у поступовому перетворенні світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань. Інтернаціоналізація економіки цілком вписується у процес глобалізації, складаючи його ядро, а сама глобалізація є більш високим ступенем інтернаціоналізації, її подальшим розвитком, коли кількісні зміни, що довго нагромаджувалися, призвели до якісного стрибка. У дисертації розкривається процес глобалізації економіки як багаторівневе явище, що зачіпає: окремі компанії (мікрорівень); реґіональну, національну економіку (макрорівень); товарні, фінансові і валютні ринки, ринки праці (мезорівень); світову економіку у цілому (мегарівень).

Аргументується парадокс глобалізації який полягає у тому, що чим вище ступінь економічної і соціальної консолідації суспільства і чим повніше реалізуються його внутрішні ресурси, тим успішніше воно здатне використати переваги інтеґраційних зв’язків і адаптуватися до умов глобального ринку. За допомогою аналізу подвійності якісної визначеності світогосподарського середовища виявляються гносеологічні чинники, які обумовлюють розбіжність між методологічними деклараціями і фактичною методологією при дослідженні процесу глобалізації. Глобалізація в даному розумінні акцентує увагу на універсальних моментах і на загальносвітовому характері взаємодії. Глобалістський рівень дослідження інтеґрує соціальну, політичну, економічну, культурно-цивілізаційну системи найбільш розвинених країн світу, що і є свого роду сукупним носієм глобалізації. Відбувається підміна цілого частиною: глобальне (загальносвітове) бачення, глобальна стратегія фактично стають локальними, орієнтованими не на весь світ, а на розвинені країни, внаслідок чого відбувається пригнічення інших частин, що призводить до знецінення локальних (у тому числі національних) особливостей. Методологічна база, що використовується при дослідженні процесу глобалізації, є опосередковуючою ланкою, яка пояснює, як відбувається перекручення реальних світогосподарських відносин.

На основі єдності якісної і кількісної визначеності глобалізації формуються ессенціальний і еволюційний наукові підходи до її дослідження. У межах ессенціального підходу до дослідження процесу глобалізації має місце пошук сутності вже існуючого даного соціально-економічного явища. В основі еволюційного підходу до дослідження процесу глобалізації лежить генезис, еволюція і динаміка розвитку міжнародного розподілу праці. Обґрунтовується, що глобалізація – це не тільки об’єктивно обумовлений, але і свідомо реґульований процес, що виникає на ґрунті інтенсивного розвитку всіх господарських взаємозв’язків при активній реґулюючій ролі міжнародних організацій і окремих національних держав як центрів прийняття рішень. Дається визначення сучасної світової економіки як такої, основні структурні компоненти якої мають інституційну, організаційну і технологічну здатність діяти як цілісність у загальносвітовому масштабі. Посилення взаємозалежності і взаємодії всіх сфер і елементів міжнародних економічних відносин (зовнішньої торгівлі, вивозу капіталу та інтернаціоналізації виробництва, міжнародного переміщення трудових ресурсів, інтеґрації виробництва) є необхідною умовою процесу глобалізації.

На підставі того, що нова якість світової економіки пов’язана і зі зміною моделі зовнішньоекономічних зв’язків, розроблено і обґрунтовано нову, властиву процесу глобалізації, теоретичну модель світогосподарських зв’язків – інформаційно-інноваційну, перехід до якої розпочався з кінця 1980-х рр. від виробничо-інвестиційної моделі, яка була характерна для періоду протоглобалізації. На тлі нової моделі формується глобальний економічний простір, ознаками чого є спеціалізація окремих фірм і країн на генерації наукових, технологічних ідей, лібералізація міжнародних (особливо, фінансових) ринків, еволюція традиційних та поява нових об’єктів та суб’єктів світогосподарської взаємодії. Матеріальною базою переходу до цієї моделі стала принципова зміна технологічного способу виробництва, ядром якої є інформатика, ресурсозберігаючі та наукоємні технології. У межах цієї моделі наука і освіта стають головним і безпосереднім джерелом економічного зростання, найважливішим ресурсом і фактором виробництва, виникає вища форма міжнародного розподілу праці – міжнародний технологічний розподіл праці (МТРП). МТРП – продукт одночасно і науково-технічної революції, і процесу глобалізації, один із їх проявів у зовнішньоекономічній сфері. Спеціалізація окремих фірм і країн на постійній ґенерації новітніх наукових, технічних, технологічних ідей, поступове зрощування науки з виробництвом не тільки за територіальною, виробничо-кооперативною ознакою, але й на базі розтягування технологічних ланцюгів і винесення їх ланок за національні межі становлять основу МТРП.

В межах інформаційно-інноваційної моделі всі сектори і сегменти світового господарства і всі країни світу з більшою або