ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Дулгерова Ольга Миколаївна

УДК 94 (477) „1921/1928"

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ

УКРАЇНИ У ДОБУ НЕПУ

Спеціальність 07. 00. 01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧЕРКАСИ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки УкраїниРобота виконана на кафедрі історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

МОРОЗОВ АНАТОЛІЙ ГЕОРГІЙОВИЧ,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри новітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

КУЛЬЧИЦЬКИЙ СТАНІСЛАВ ВЛАДИСЛАВОВИЧ,

Інститут історії України НАН України,

заступник директора Інституту історії України НАН України,

завідувач відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст.;

кандидат історичних наук, доцент

РОМАНЮК ІВАН МИРОНОВИЧ,

Вінницький державний педагогічний

університет ім. М. Коцюбинського, доцент кафедри історії України

Провідна установа: Донецький національний університет

Захист відбудеться “ 29 ” червня 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий “ 25 ” травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Реформування аграрного сектору економіки України вимагає невідкладних заходів держави по допомозі селянству. Важливого значення набуває завдання підвищення виробничих потужностей сільськогосподарського виробництва. Разом із тим, перехід на нові методи господарювання потребує і соціальної підтримки безпосередньо виробника – селянина. Ринкові відносини в аграрному секторі вимагають від нього постійного підвищення як загальної, так і виробничої культур, розширення знань з агротехніки, зоотехніки, агрохімії, механізації сільського господарства та невпинного удосконалення виробничих процесів. Йому потрібне також постійне оновлення юридичних знань, бухгалтерського обліку, фінансово-кредитного та податкового законодавства тощо. Лише на цій основі сучасний український селянин може впевнено розвивати своє господарство й захищати свої економічні та соціальні позиції у конкурентній боротьбі. Це тим більше важливо через особливу специфіку ведення сільського господарства, яка полягає у тому, що виробник не може сподіватися на постійний прибуток через великий вплив на виробництво погодних умов та ринкової кон’юнктури. Саме тому важливе місце у подальшому розвитку вітчизняного сільського господарства, яке в той чи інший спосіб визначає умови життєдіяльності половини населення України, має належати державній допомозі та регулюванню економічних відносин в аграрному секторі національної економіки. Оскільки сільськогосподарське виробництво особливо чутливе до непродуманих та помилкових рішень, особливого значення сьогодні набуває звернення до досвіду схожих за своїм змістом історичних періодів переходу від адміністративно-командних до ринкових методів господарювання. Це дозволяє у схожих історичних умовах переосмислити попередній досвід, творчо використати його, запобігти повторенню прорахунків і помилок у проведенні реформ.

Катастрофічне наростання кризових явищ у економічному та політичному житті країни впродовж 1920 р. яскраво продемонструвало хибність воєнно-комуністичного курсу. В аграрній країні, якою тоді залишалася УСРР, ігнорування інтересів селянина-одноосібника спричинило різке пригнічення його господарської ініціативи, а отже і скорочення обсягів продрозверстки. Тому не випадково, що реалізація нової економічної політики розпочалася насамперед у сільському господарстві, перш за все із заміни продрозверстки продподатком.

Однак окрім суб’єктивних труднощів здійснення завдань нової економічної політики, пов’язаних із атавізмами воєнно-комуністичного мислення партійно-радянського апарату, його непідготовленістю до роботи у ринкових умовах, існували і об’єктивні. Тривалі воєнні дії на території України та не менш руйнівні для економіки роки „воєнного комунізму” зумовили значний спад виробничих можливостей одноосібних селянських господарств. За умов крайньої економічної слабкості і самої радянської держави фактично єдиним чинником сприяння господарсько-економічного розвитку селянства стає кооперація. Сама кооперативна мережа могла нарощувати свої потужності лише за умови економічного підйому її основної ланки господарства – селянина-кооператора. Кооперативні товариства і союзи вишукували різноманітні форми дієвої допомоги селянству з підвищення продуктивності їхніх господарств. Виходячи з цього, вивчення добре апробованих життям практичних форм вирішення кооперативними організаціями важливих суспільно-економічних завдань, здатних і на сьогоднішньому етапі віднайти подібні ефективні методи вирішення сучасних проблем у житті українського селянства, є актуальним і важливим.

Інтенсифікація сільського виробництва неможлива без підвищення кваліфікаційного рівня спеціалістів і рядових трудівників, селянства загалом. Звернення до досвіду кооперативних організацій доби НЕПу свідчить, що поширення сільськогосподарської освіти на селі, доведення до кожного господарства необхідного обсягу конкретних виробничих знань із рільництва, тваринництва, садівництва, переробки сільськогосподарської продукції було дієвим фактором підвищення продуктивності цих галузей.

Незважаючи на суттєву відмінність сучасної ситуації, слід все ж зазначити, що, як свідчить практика, і сьогодні село потребує невідкладних заходів, спрямованих на вирішення виробничих проблем культурно-просвітницького характеру. Тому досвід роботи сільськогосподарської кооперації у цій сфері може стати базисом її подальшого ефективного розвитку.

Слід відзначити також, що зберігає свою актуальність не лише в історико-пізнавальному, але і в конкретно-прикладному сенсі з’ясування справжньої сутності широкої діяльності кооперації не лише в господарсько-економічному, але і в громадсько-культурному житті села, її ролі та впливу на процес розбудови радянського суспільства, очищення поглядів на цю проблему від подальших численних кон’юнктурно-вульгаризаторських інтерпретацій.

Отже, обрана для дослідження тема має наукове, загально-гуманітарне, суспільно-політичне значення, що і обумовлює її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно наукової проблематики кафедри новітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Вона органічно пов’язана з темою наукового пошуку Науково-дослідного інституту селянства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького „Історичні форми ментальності, соціально-економічної та громадсько-політичної самоорганізації українського селянства” (номер державної реєстрації 0102U006796).

Об’єктом вивчення є українське селянство в добу НЕПу (1921-1929 рр.).

Предмет дослідження – культурно-освітня діяльність сільськогосподарської кооперації.

Хронологічні межі роботи охоплюють період нової економічної політики (1921-1929 рр.) – час бурхливого розвитку і різнобічної діяльності сільськогосподарської кооперації. Нижня хронологічна межа (1921 р.) зумовлена запровадженням НЕПу, а верхня – 1929 р. – згортанням цієї політики, поверненням радянського керівництва до командно-адміністративних методів управління народним господарством.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території УСРР, що у 1922 р. увійшла до складу СРСР.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел і досягнень історіографії дослідити сукупність, характер та особливості культурно-освітньої діяльності кооперативних організацій із підвищення продуктивності селянських господарств України у період НЕПу, висвітлити конкретні методи цієї роботи.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- визначити стан наукової розробки теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;

- з’ясувати загальне економічне становище селянських господарств України у період НЕПу, головні тенденції їхнього розвитку, що стало основою для становлення і еволюції кооперативного руху;

- дослідити культурно-просвітницьку роботу кооперативних організацій, спрямовану на підвищення продуктивності рільництва у селянських господарствах, її значення для розвитку сільського господарства в цілому;

- проаналізувати значення культурно-просвітницької роботи сільськогосподарської кооперації для підвищенні продуктивності та товарності селянського тваринництва;

- розкрити характер та особливості культурно-просвітницької діяльності кооперативних організацій, сутність їхньої допомоги культурно-освітнім установам села;

- визначити завдання і зміст кооперативної освіти в Україні доби НЕПу, її вплив на розвиток культури українського села.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:

- вперше на дисертаційному рівні комплексно досліджено культурно-просвітницьку діяльність кооперативних організацій із підвищення продуктивності селянських господарств України у добу НЕПу;

- на основі відомих, але критично переосмислених матеріалів, та введення в науковий обіг значного масиву нових документів істотно доповнено знання про характер та сутність агрокультурної роботи кооперації;

- проведено аналіз різнопланових культурно-просвітницьких заходів кооперації, спрямованих на підвищення продуктивності селянського рільництва і тваринництва;

- доведено, що завдяки інтенсивній і конкретній культурно-просвітницькій роботі сільськогосподарської кооперації зросла товарність селянських господарств;

- переглянуто твердження радянської історіографії щодо пріоритету пропаганди колгоспної системи сільськогосподарського виробництва у культурно-освітній роботі кооперації;

- зроблено висновок про вагомий внесок кооперативних організацій у розвиток продуктивності селянських господарств України у період НЕПу.

Практичне значення полягає у тому, що його фактичний матеріал, результати і висновки можуть слугувати як для подальшої розробки проблеми кооперативного руху в Україні, так і при написанні узагальнюючих праць та посібників із історії українського селянства, історії України ХХ століття, довідкових видань, наукового дослідження проблем соціально-економічного та культурно-освітнього характеру. Результати дослідження можуть бути використані при викладанні загальних лекційних курсів з історії України та у розробці спецкурсів з аграрної історії України. Основні положення та висновки також можуть бути використані в ході проведення сучасних аграрних перетворень.

Апробація результатів роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри новітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, ради Наукового товариства істориків-аграрнків.

Загальна концепція дослідження та окремі його положення знайшли своє відображення у повідомленнях на V Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (Черкаси, 2004), науковій конференції „Україна Соборна” (Переяслав-Хмельницький, 2005), Богданівських читаннях (Черкаси, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток наукових досліджень” (Полтава, 2005), науковій конференції „Україна Соборна”, (Черкаси, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції „Наука та освіта-2006" (Дніпропетровськ, 2006).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 6 наукових статей, 4 з яких – у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 3,2 друкованого аркуша.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, проблемно-хронологічним принципом дослідження, завданням. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (174 сторінки), списку використаних джерел і літератури (241 позиція). Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наукову новизну результатів дисертаційної роботи, визначено її основні завдання, хронологічні та територіальні межі, сформульовано мету, об’єкт, предмет, окреслено практичну значимість та апробацію отриманих результатів.

У першому розділі „Історіографія, характеристика джерел та теоретико-методологічні засади дослідження”, який складається з двох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У першому підрозділі першого розділу „Історіографія проблеми” з’ясовано стан наукового вивчення проблеми. Історіографію з обраної теми умовно поділено на 2 періоди. Перший – радянська історіографія, яка в свою чергу поділяється на декілька етапів: 1920-ті рр., 1930-ті – перша половина 1950-х рр., друга половина 1950-х – середина 1960-х рр., друга половина 1960-х – середина 1980-х рр., середина 1980-х – початок 1990-х рр.

Другий період – сучасна історіографія, яка поділяється на вітчизняну та зарубіжну.

У період 1920-х рр. дослідники вперше звернулися до узагальнення поточного досвіду роботи кооперативних союзів і товариств, до аналізу їхніх успіхів і прорахунків. Було зроблено чисельні спроби аналізу процесів налагодження ринкових механізмів ведення сільського господарства, становлення кооперації як дієвого чинника його подальшого розвитку. В цьому загальному контексті публікацій, поряд із з’ясуванням домінуючих проблем соціально-економічного характеру, певне відображення знайшли і сюжети, пов’язані з культурно-просвітницькою роботою сільськогосподарської кооперації виробничого спрямування. Цьому певною мірою сприяло те, що в чисельних виступах керівних діячів партії і уряду УСРР Г. Петровського, О. Шліхтера, М. Вольфа, В. Качинського Петровський Г. Шлях селянства до соціалізму. – Х., 1927; Петровський Г. Незаможники і середняки в десятирічній боротьбі за соціалізм. – Х., 1927; Шліхтер О. Українське сільське господарство за 10 років (підсумки радянської аграрної політики) // Український агроном. – 1927. – № 10-11; Вольф М. Некоторые предпосылки с.-х. политики Украины на 1926 год // На аграрном фронте. – 1925. – № 9; Качинский В. Степное земледелие // Хозяйство Украины. – 1925. – № 1-2.Петровський Г. Шлях селянства до соціалізму. – Х., 1927; Петровський Г. Незаможники і середняки в десятирічній боротьбі за соціалізм. – Х., 1927; Шліхтер О. Українське сільське господарство за 10 років (підсумки радянської аграрної політики) // Український агроном. – 1927. – № 10-11; Вольф М. Некоторые предпосылки с.-х. политики Украины на 1926 год // На аграрном фронте. – 1925. – № 9; Качинский В. Степное земледелие // Хозяйство Украины. – 1925. – № 1-2., присвячених проблемам розвитку сільськогосподарської кооперації в силу їх не лише економічної, але й політичної спрямованості, приділялась увага і питанням суспільно-громадського характеру, у вирішенні яких вона повинна була брати участь.

Основну масу публікацій 1920-х рр., що так чи інакше стосувалися обраної нами теми дослідження, склали статті безпосередніх учасників кооперативного руху, керівників української сільськогосподарської кооперації, вчених-аграрників Височанский П. Начерк розвитку української споживчої кооперації: В 2 ч. – Катеринослав, 1925; Височанский П. Коротка історія кооперативного руху в Україні. – Х., 1925; Височанский П. Історія Київського споживчого союзу // Праці науково-дослідної кафедри кооперації при Київському кооперативному інституті ім. В.Я. Чубаря. – 1928. – Кн. IV; Батюк І. Сільськогосподарська кооперація на Україні. – Х., 1925; Целларіус В. Сучасна українська кооперація. Її стан та розвиток. – Х., 1926.Це не могло позитивно не позначитися на рівні праць: глибині розуміння авторами процесів, що досліджувалися, повноті та достовірності висвітлених сюжетів. Разом із тим, праці 1920-х рр. Позначені елементами тогочасної політичної кон’юнктури, через що акцент в оцінках подій і явищ був часто дещо зміщеним, а стосовно праць останньої третини 1920-х років – подекуди зовсім хибним.

Спеціальні аспекти діяльності сільськогосподарської кооперації, зокрема питання організації кооперативного кредитування, узгодження економічних та соціальних елементів роботи, висвітлювались також у чисельних публікаціях М. Скалиги, Й. Маєвського, М. Соболева Скалига М. Про сільськогосподарський кредит, його завдання та організацію. – Х., 1925; Маєвський Й. Сільськогосподарська кооперація, її економічні підстави, теорія та соціальне значення. – Х., 1925; Соболев М. К вопросу о системе сельськохозяйственного кредита // Хозяйство Украины. – 1924. – № 2. та ін.

Проте, незважаючи на беззаперечний інтерес дослідників 1920-х рр. до життя сільськогосподарської кооперації в Україні, їхні праці не мають вичерпного характеру, оскільки позбавлені комплексного підходу до її вивчення. Як ми вже зазначали, така важлива для перспективного розвитку сільського господарства України, підвищення культури господарювання і добробуту селянства ділянка роботи сільськогосподарської кооперації, як її культурно-освітня діяльність так і не стала предметом спеціального висвітлення. Певним винятком є робота М. Нечаєва Нечаєв В. Книжка та її покупець на селі. – К., 1929.присвячена просуванню на селі видань „Книгоспілки”.

Із утвердженням тоталітаризму в СРСР у 1930-ті рр., розробка тематики, будь-яким чином пов’язаної із товарно-ринковими відносинами у сільському господарстві та діяльністю кооперативних організацій селянства, була припинена. Це в першу чергу було продиктовано тим, що об’єктивні матеріали досліджень могли б серйозно дезавуювати хибні погляди керівників радянської держави щодо подальших перспектив розвитку сільського господарства виключно по шляху його суцільної колективізації. У цьому контексті знання про дійсно вагомий внесок сільськогосподарської кооперації у розвиток продуктивності селянських господарств, її широку культурно-освітню діяльність серед селянства відверто суперечили б ідеологічному штампові про виключну роль партії, держави і радгоспно-колгоспних форм господарювання в справі відновлення сільського господарства у так званий „відбудовний період”.

Таким чином, у період 1930-х – першої половини 1950-х років тема культурно-освітньої діяльності сільськогосподарської кооперації залишалася поза увагою радянської історіографії.

Певна розробка питань, пов’язаних із різноплановою роботою сільськогосподарської кооперації у період НЕПу, стала можливою у другій половині 1950-х – на початку 1960-х рр. Незаперечним лідером цього напряму селянознавчих досліджень став В. Данілов. Так, уже в 1954 р., тобто всього через рік після смерті Й. Сталіна, він підняв ряд принципових питань, які прямо вели до необхідності перегляду невідповідних історичній дійсності догматичних концепцій в історії радянського селянства. Його роботами вперше було перервано довголітнє замовчування висвітлення питання історії сільськогосподарської кооперації, показано її дійсну роль у подоланні наслідків післявоєнної (1914-1921 рр.) розрухи сільського господарства та його подальшого швидкого розвитку Данилов В. О некоторых недостатках в работах по истории массового колхозного движения в СССР // Вопросы истории. – 1954. – № 1; Данилов В. О простейших формах производственного кооперирования крестьянства (машинные товарищества в 1925-1929 гг.) // Доклады и собрания Института истории АН СССР. –Вып. 3. – 1954; Данилов В. Материалы по социальному составу сельскохозяйственной кооперации в 1925-1927 гг. // Вопросы истории СССР. – Т. 1. – М., 1955; Данилов В., Поршнев Б. Творчески применять марксистко-ленинскую теорию в исторических исследованиях // Вопросы истории. – 1954. – № 11..

Проте, слід відзначити, що більшість досліджень, присвячених навіть такій досить специфічній проблемі, як діяльність сільськогосподарської кооперації, які з’явилися у вказаний період, носили швидше історико-партійний характер і були насамперед покликані довести принципову вірність доктринальних засад – ленінської політики партії щодо селянства, протиставляючи її суцільній колективізації, яка подавалась виключно як її насильницьке спотворення Гетьман-Кравченко М.О. Боротьба Комуністичної партії за створення сільськогосподарської кооперації на Україні і розгортання її діяльності в 1921-1924 рр. // Наукові записки Луцького педінституту. – Т. V. – Вип. 3. – Луцьк, 1956; Гетьман-Кравченко М.О. Деятельность коммунистической партии по созданию сельскохозяйственной кооперации на Украине в 1921-1929 гг. // Из истории борьбы Коммунистической партии Украины за социалистическое переустройство сельского хозяйства. – К., 1961; Бакуменко І.І. Боротьба партійних організацій України за зміцнення кооперативних організацій на селі (1921-1923 рр.) // Наукові записки Київського інженерно-будівельного інституту. – 1959. – Вип. 1.

Певним чином досліджувалася діяльність сільськогосподарської кооперації і в економічному аспекті. Серед робіт економістів-аграрників можна виділити монографію З. Шульги Шульга З.П. Підготовка суцільної колективізації сільського господарства на Україні. – К., 1960.Також у цей період окремі питання розвитку кооперативного руху на селі знаходять місце у працях, присвячених вивченню загального стану справ у сільському господарстві України доби НЕПу Бабій О.О. Сільськогосподарська кооперація України – одна з передумов масової колективізації сільського господарства // Питання економіки сільського господарства Української РСР: Респ. міжвід. наук. зб.. – 1959. – Вип. 2; Денисовець П.М. Колгоспне будівництво на Україні в 1921-1925 рр. – Х., 1964.Визнається непересічна роль сільськогосподарської кооперації у розвитку всього аграрного сектору економіки.

Отже, період другої половини 1950-х – початку 1960-х рр. характеризується певним відродженням інтересу дослідників до тематики кооперативного руху у період НЕПу. Однак, попри те, що з’являється ряд праць, присвячених з’ясуванню діяльності сільськогосподарської кооперації, вони явно позначені впливом пануючої тоді у країні ідеології. Фактично поза увагою вчених-істориків залишилося висвітлення дійсного стану як селянських господарств, так і питання дослідження реального механізму функціонування кооперативної системи. Так і не з’явилося жодної роботи, спеціально присвяченої культурно-освітній діяльності сільськогосподарської кооперації, її впливові на господарсько-економічний і суспільно-громадський розвиток села.

Проте у другій половині 1960-х рр. із відстороненням від влади М. Хрущова і ствердженням у країні неосталінізму, навіть побіжні розвідки кооперативного життя українського селянства знову на тривалий час було припинено. Показовим у цьому відношенні є те, що навіть в такому спеціальному виданні як досить ґрунтовна на той час двотомна „Історія селянства Української РСР”, вихід якої був спеціально присвячений 50-річчю встановлення радянської влади, практично поза увагою його авторів залишилася історія сільськогосподарської кооперації Історія селянства Української РСР / За ред. В.А. Дядиченко та ін.: У 2 т. – Т. 2. – К., 1967.

Разом із тим деякі дослідники намагалися звертатися до висвітлення діяльності сільськогосподарської кооперації. Слід відзначити, що у їхніх роботах, хоча в цілому вони і написані в канонічних на той час ідеологічних рамках, питання кооперативного руху не ігнорувалися Чмыга А.Ф. Колхозное движение на Украине (1917-1929 гг.). Очерки истории. – М., 1974; Мигаль Б.К. Здійснення аграрної політики на Україні в відбудовний період 1921-1925 рр. – Х., 1974; Трапезников С. Ленинизм и аграрно-крестьянский вопрос: В 2 т. – М., 1974; Морозов Л., Дмитренко В. Партия и кооперация. – М., 1978; Веселов С. Кооперация и Советская власть: период „военного комунизма” // Український історичний журнал. – 1990. – № 12.

Період другої половини 1960-х – першої половини 1980-х рр. у цілому характеризується відсутністю праць, спеціально присвячених сільськогосподарській кооперації, і, зокрема, її культурно-освітній діяльності. Лише в окремих дослідженнях розглянуто кооперативний рух на селі як окрему, але водночас і як не суттєву, складову побудови колгоспного способу виробництва на селі.

Новий етап у дослідженні широкого кола проблем, пов’язаних із діяльністю різноманітних кооперативних союзів і товариств періоду НЕПу, розпочинається із розгортанням у СРСР перебудовчих процесів. Складний стан сільського господарства країни об’єктивно вимагав звернення до попереднього історичного досвіду, зокрема доби НЕПу. Фактично саме у цей час сформувалося багато базових засад подальшого дослідження аграрної історії України. Історична наука робить перші спроби відкинути усталені радянські стереотипи мислення, прагне до об’єктивності висвітлення процесів.

Систематична розробка питань, пов’язаних із різноплановою діяльністю кооперативних організацій, розпочалася у кінці 1980-х рр. Змістовністю матеріалів і широтою зображення загальної картини кооперативного життя в Україні у 20-ті рр. ХХ ст. відзначаються праці С. Веселова, В. Бутенка Веселов С. Кооперация и Советская власть: период „военного комунизма” // Український історичний журнал. – 1990. – № 12; Бутенко В.И. Развитие сельскохозяйственной кооперации на Украине в 20-е годы // Вестник Харьковского университета. – 1989. – № 343Достатньо широкий аналіз видань 1920-х років, присвячених висвітленню діяльності сільськогосподарської кооперації України в добу НЕПу, на початку 1990-х років був проведений В. Марочко Марочко В.І. Які форми кооперації існували на Україні в 20-ті роки. – К., 1989; Марочко В.І. До питання про співвідношення кооперації і колективізації в процесі соціальної перебудови дрібного селянського господарства // Український історичний журнал. – 1988. – № 8. і О. Атоян Атоян О. Сельськохозяйственна кооперация Украины периода НЭПа: проблемы теории, политики, истории в литературе 20-х-30-х годов. – Автореф. дис. ... канд истор.наук. – К., 1990.

Отже, кінець 1980-х рр. ознаменувався початком розробки українськими істориками тематики кооперативного руху в Україні із залученням ними нових джерел, обґрунтованих і виважених аргументів.

Якісно новий етап у дослідженні проблеми об’єктивного визначення місця та ролі трудових відносин у розвитку українського села 1920-х років розпочався із здобуттям Україною державної незалежності у 1991 р., коли з’явилася реальна не лише можливість, але й потреба позбутися ідеологічних стереотипів мислення, неупереджено оцінити ті соціально-економічні процеси, які відбувалися у сільському господарстві періоду НЕПу.

Значний внесок у розробку проблеми кооперативного руху в українському селі зробили А.Г. Морозов та В.І. Марочко Морозов А.Г. Село і гроші: Українська кредитна кооперація в добу непу. – Черкаси, 1993; Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.). – К., 1995.Ними досліджено теоретичні, організаційно-господарські та соціально-економічні підвалини української сільськогосподарської кооперації, з’ясовано її малодосліджені проблеми. Серед робіт сучасного періоду окремими аспектами діяльності сільськогосподарської кооперації в Україні у добу НЕПу слід виокремити також публікації Г. Цибулинка, К. Філіпова, А. Тростогона, В. Паскаленка, С. Тищенка, Г. Волошкевича, М. Зеркаль, Є. Костика Цибуленко Г. Кредитна кооперація на півдні України в кінці ХІХ- на початку ХХ століття: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Дніпропетровськ, 1997; Філіпов К. Сільськогосподарська кооперація України в 20-ті роки ХХ століття: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Х., 1999; Тростогон А.М. Сільськогосподарська кооперація в Україні в 20-х рр. ХХ ст.: історіографічний аспект // Український селянин: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2003. – Вип. 7; Паскаленко В.Є. Участь заможного селянства в роботі сільськогосподарських кооперативів доби НЕПу // Там же; Тищенко С.О. Дитячі шкільні кооперативи в українському селі 20-30-х рр. ХХ ст. // Там же; Волошкевич Г.А. Споживча кооперація в УРСР на останньому етапі НЕПу (1927-1929 рр.) // Український селянин: Зб. наук. праць. – Черкаси, 2002. – Вип. 6; Зеркаль М. Реалізація НЕПу в економіці південних районів України: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Донецьк, 2005; Костик Є.Створення та діяльність кооперативних видавництв в УСРР 1922-1930 рр.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – Черкаси, 2006.У цей період з’являється також цілий ряд нових робіт із аграрної історії України, присвячений висвітленню широкого кола питань життя українського селянства Калініченко В.В. Селянське господарство України в доколгоспний період (1921-1929). – Х., 1991; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 рр.). – К., 1996; Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917-1927 рр.). – К., 1999; Пиріг О.А. Неп: більшовицька політика імпровізації. – К., 2001; Лазуренко В.М. Заможне селянство України в умовах Непу. – Черкаси, 2003; Корновенко С.В., Лазуренко В.М. Село. Хліб. Гроші. Податкова політика радянської влади в українському селі у період НЕПу. – Черкаси, 2004.

У 1990-х роках посилюється інтерес до вивчення життєдіяльності селянства в добу НЕПу з боку зарубіжних істориків. Дослідження питань, так чи інакше пов’язаних з функціонуванням сільськогосподарської кооперації, є невід’ємними складовими праць з історії 1920-х років ХХ ст. таких авторів, як Р. Конквест, Д. Хостінг, Н. Верт Конквест Р. Жнива скорботи. – К., 1993; Хоскинг Д. История Советского союза. 1917-1991. – М., 1995; Верт Н. История Советского государства. 1900-1991. – М., 1999.Період НЕПу займає чільне місце також у російській історіографії. Історія селянства висвітлюється як у загальних концептуальних працях з історії Росії та СРСР, так і у спеціальних монографічних дослідженнях Ивницкий Н.А. Репрессивная политика Советской власти в деревне (1928-1933). – М., 2000; История России. ХХ век / Под ред. В.П. Дмитренко. – М., 1997.

Таким чином, історіографічний огляд засвідчує, що вивчення проблеми культурно-освітньої діяльності у добу НЕПу відбувалося протягом різних за своїм характером періодів: від плюралізму думок, обмеження та замовчування окремих сторінок – до формування нового об’єктивного висвітлення проблематики. Отже, незважаючи на те, що окремі аспекти обраної для вивчення теми знайшли своє відображення в науковій літературі, спеціального комплексного історичного дослідження з культурно-освітньої діяльності сільськогосподарської кооперації в України в добу НЕПу ще не існує, чим і зумовлене звернення авторки до цієї проблеми.

У підрозділі 1.2 „Характеристика джерел та теоретико-методологічні засади дослідження” проаналізовано джерельну базу дослідження, що постає достатньо репрезентативною, визначено методологію.

У відповідності до загального поділу джерел, вони умовно диференціюються на опубліковані та неопубліковані матеріали. Під час наукового пошуку дисертанткою опрацьовано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВОВУ) (ф. 290 „Всеукраїнська рада сільськогосподарської кооперації „Сільський господар”, ф. 325 „Всеукраїнський союз тваринно-молочної кооперації „Добробут”, ф. 582 „Центральне статистичне управління УРСР”, ф. 27 „Народний комісаріат земельних справ”, ф. 337 „Державна планова комісія при РНК УРСР”, ф. 2 „Рада Народних Комісарів УСРР”); Центрального державного архіву громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО) (ф. 1 „ЦК КП(б)У”), а також опубліковані у різних збірниках джерельні матеріали.

За типологічним критерієм, залучену джерельну базу варто поділити на наступні групи.

Першу групу складають документи центральних органів влади, а також кооперативних організацій та органів статистики. Сюди належать постанови, розпорядження, офіційне листування, доповіді тощо, а також листування, протоколи, зведені дані з реалізації тих чи інших програм, їхнє обґрунтування, інформаційні звіти, статистичні та аналітичні документи кооперативних об’єднань, які містяться у фондах ЦДАВОВУ (ф. 2, ф. 27, ф. 290, ф. 325, ф. 337, ф. 582 та інші), ЦДАГО (ф. 1).

Суттєвим доповненням до переліченого вище є величезний масив інформаційних, аналітичних, статистичних документів ЦК КП(б)У стосовно розвитку кооперативного руху в Україні (ЦДАГО, ф. 1), які відображають дійсний стан соціально-економічного та суспільного життя на селі. Матеріали фонду дозволяють перш за все вивчити ставлення партійних органів до проблем кооперації та проаналізувати адекватність дійсності прийнятих партійно-урядових рішень.

Друга група джерел – статистичні матеріали. Вичерпні статистичні матеріали містяться у щорічних звітах Всеукраїнського союзу сільськогосподарської кооперації „Сільський господар” та „Бурякоспілка” Сільський господар. Відчит за 1926-1927 операційний рік. – Х., 1927; Сільський господар. Відчит за 1927-1928 операційний рік. – Х., 1928; Річний звіт системи бурякової кооперації за 1928 рік. – X., 1929.У цих виданнях відображено у розвитку практично всі сторони життя сільськогосподарської кооперації. Слід відзначити їх високий фаховий рівень, детальну розробку кожного важливого процесу в діяльності кооперативної системи та, що особливо важливо, їхню цілковиту відповідність реальному стану. Крім цього, змістовний статистичний матеріал міститься у науковій літературі при висвітленні тієї чи іншої проблеми, у вигляді додатків тощо. Також різноплановий статистичний матеріал про стан кооперативного руху міститься у різноманітних звітах про загальний стан сільського господарства України Збірник статистично-економічних відомостей про сільське господарство України. Рік перший. – Х., 1929; Звіт Робітничо-селянського уряду України за 1923/24 рік. До дев’ятого Всеукраїнського з’їзду Рад. – Х., 1925.

Третю групу джерел складають документи вищих партійних і державних органів влади Директивы КПСС и Советского правительства по хозяйственным вопросам. 1917-1957 годы. Сборник документов: В 3 т. – Т. 1. – М., 1957; Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. 1898-1970. / Изд. 8-е, доп. и испр. – ТТ. 2, 3. – М., 1970; Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам: Сборник документов за 50 лет. 1917-1967 гг.: В 5 т. – Т. 1. – М., 1967.. Для чіткішого розуміння сутності еволюції курсу радянської влади у регулюванні виробничих відносин на селі важливим є вивчення таких першоджерел, як декрети, закони, постанови та резолюції партійних з’їздів, які мали безпосередній вплив на трансформацію аграрного сектору економіки країни та пов’язані з ними зміни у трудових відносинах на селі.

До четвертої групи джерел належать матеріали періодичної преси. Найбільш цінним для вивчення проблеми культурно-освітньої діяльності об’єднань кооперативного руху у сільському господарстві України в період НЕПу є друкований орган Центрального правління сільськогосподарської кооперації „Сільський господар”, який мав однойменну назву, що у 1927 р. змінилася на „Коопероване село”. Не менш цінними та цікавими є статті, що так чи інакше стосуються питань розвитку кооперації в інших періодичних виданнях 1920-х рр.: „Радянський селянин”, „Украинский экономист”, „Селянська газета”, „Український агроном”, „Український землевпорядник”.

Отже, як свідчить викладений вище аналіз, джерельна база є достатньо репрезентативною, достовірною. Її застосування дозволяє у повному обсязі вирішити поставлені дослідницькі завдання.

Методологічну основу дисертації складає сукупність принципів та методів пізнання, спрямованих на об’єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів та явищ. Методологічною основою дослідження стали загальні засади науковості, історизму, об’єктивності, системності, плюралізму, пріоритету конкретної істини. Головними методологічними принципами є взаємозв’язок загального, особливого й специфічного, конкретний аналіз визначеного явища у певних умовах, а також принцип адекватної інтерпретації текстів джерел.

У другому розділі „Соціально-економічне становище українського селянства у період НЕПу”, досліджено рівень забезпечення селян землею, реманентом, вивчено аграрне перенаселення УСРР та зростання чисельності запасів не використаної робочої сили.

Період нової економічної політики позначений всебічним підйомом одноосібних селянських господарств України. Разом із тим, попри поступовий процес соціального вирівнювання українського селянства, більшість дворів потерпала від малоземелля. Так, понад 60% господарств мали у володінні посівні площі менше 3 десятин, через що офіційна статистика зараховувала їх до незаможницьких. Також надзвичайно гостро стояла проблема забезпеченості селянських господарств робочою худобою та сільськогосподарським реманентом (понад 40% господарств не мали худоби і понад 30% – реманенту). Як правило, ті господарства, що не мали землі, не мали змоги придбати і засоби її обробітку.

Такий метод поліпшення бюджетів селянських господарств, як додаткові заробітки у сільському господарстві чи у промисловості, внаслідок обмеженості ринку праці, не міг задовольнити усе селянство. Також не були достатньо дієвими програми переселення господарств у південні українські губернії.

У силу об’єктивних причин заходи держави з економічної підтримки селянства були непослідовними і не мали вагомих результатів. Тому у справі становлення і розвитку власних господарств селянство мало покладатися, головним чином, на власні сили. Важливу роль у цьому процесі відігравала сільськогосподарська кооперація. Різноманітні кооперативні організації – кредитні, споживчі, виробничі тощо – сприяли поступовому становленню і подальшому розвитку господарств своїх членів.

За умов обмеженості ресурсів селянських господарств через малоземелля, єдиним шляхом до зростання їхньої заможності була інтенсифікація виробництва. Тому завдання кооперації на селі зводилась не лише до того, щоб дати селянину дешевий товар й організувати його як споживача. Необхідною умовою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва була організація освіти селянина-виробника, залучення його до використання досягнень сільськогосподарської науки і техніки.

В умовах нової економічної політики, у зв’язку із уведенням продподатку та встановленням свободи торгівлі, сільськогосподарська кооперація мала виконувати важливу роль у справі підвищення прибутковості індивідуальних селянських господарств. Повна самостійність у всіх сферах торгівельної, фінансової, господарської та організаційної діяльності дозволила сільськогосподарській кооперації вести заготівлю продуктів і сировини, мати підсобні підприємства з її переробки, закуповувати й реалізовувати продукти серед споживачів, оперувати власними грошовими засобами, розробляти незалежні виробничі та фінансові плани. Таким чином, нова економічна політика докорінно змінила характер і напрям роботи сільськогосподарської кооперації. З апарату розподілення, у який її перетворили в роки „воєнного комунізму”, вона повинна була сформуватися у чітко злагоджений апарат по допомозі селянству ефективніше розвивати його господарську діяльність.

Третій розділ „Агрокультурна діяльність сільськогосподарської кооперації”, який складається з двох органічно пов’язаних підрозділів, присвячено аналізу заходів сільськогосподарської кооперації, спрямованих на підвищення продуктивності одноосібних селянських господарств України доби НЕПу.

У підрозділі 3.1 „Заходи сільськогосподарської кооперації з підвищення продуктивності селянського тваринництва” на основі різноманітних статистичних матеріалів проаналізовано діяльність кооперації з надання допомоги селянству з ведення продуктивного тваринництва.

Внаслідок технічної відсталості селянських господарств, тваринництво мало у них переважно натуральний характер. Однак значне розширення мережі кооперативних підприємств із переробки та збуту сільськогосподарської продукції було неможливе без розширення об’сягів заготівельних операцій, що, у свою чергу, потребувало вагомого зросту продуктивності селянських господарств. Це стало одним із важливих напрямків роботи усіх систем спеціалізованої сільськогосподарської кооперації.

У корені проблеми слабкої продуктивності селянського м’ясо-молочного поголів’я був його занедбаний племінний склад. Через це сільськогосподарська кооперація важливого значення надавала племінній справі. Робота сільськогосподарської кооперації зі збільшення та забезпечення маточним племінним матеріалом проводилася у двох напрямах – концентрація більш типового маточного складу худоби у господарствах-розплідниках кооперації та робота з виявлення однорідних типових стад у колективах та фахових товариствах. Із цією метою сільськогосподарською кооперацією налагоджувалася система покривних пунктів.

У сфері поліпшення селянського свинарства сільськогосподарська кооперація сконцентрувала увагу на виробництві продуктивного племінного матеріалу. Основним завданням у справі якісного поліпшення поголів’я стала організація племінних розплідників. Починаючи з 1923 р. „Сільський господар” розпочав роботу із формування мережі племінних розплідників, яку надалі у нього перейняв „Добробут”.

Робота сільськогосподарської кооперації з допомоги конярству зосереджу-валася у декількох напрямках: проведення відбору та реєстрації (спільно із земельними органами) поліпшених племінних продуцентів у селянських господарствах, організація кооперативного використання сільськогосподарськими товариствами жеребців із державних конюшень на період спарування, організація закупівлі жеребців товариствами та колгоспами й спільне їхнє використання, а також організація невеликих кінних заводів при власних господарствах союзу й колгоспах.

Необхідні обсяги збуту селянськими господарствами яєць можна було налагодити лише правильно поставленою племінною роботою. У короткі терміни поліпшення стану із продуктивності птахівництва в Україні вдалося досягти через систему постачання племінного матеріалу великими партіями в спеціалізовані птахівничі товариства.

У підрозділі 3.2 „Робота сільськогосподарської кооперації по розвитку агрокультури селянського рільництва” на основі широкої джерельної бази і наукової літератури проаналізовано діяльність кооперації з поліпшення селянського рільництва.

У рільництві основним напрямом діяльності сільськогосподарської кооперації було підвищення врожайності селянських посівів – як зернових, так і технічних культур. Селянство, яке залишалося у 1920-ті рр. консервативним у веденні сільського господарства, без особливого ентузіазму сприймало нововведення у агрономії. Тому перед кооперацією стояли складні завдання з впровадження у дрібних господарствах та сільськогосподарських товариствах поліпшених сортів насіння та прогресивних методів догляду за посівами й врожаєм.

Першочерговим для сільськогосподарської кооперації стало налагодження селекційної роботи. Організаційні й керівні функції у справі вирощування й збуту кооперацією насіння належали союзові „Сільський господар”. Він працював шляхом укладання угод із союзами