КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДОРОШ Ольга Олександрівна

УДК 81’42=133.1

ЛІНГВОКОГНІТИВНИЙ І КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТИ АВТОРСЬКОГО ЖІНОЧОГО МОВЛЕННЯ

В РОМАНАХ МАРГЕРІТ ДЮРАС

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

Кагановська Олена Марківна,

Київський національний лінгвістичний університет,

кафедра французької філології, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Корбозерова Ніна Миколаївна,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка, кафедра

іспанської та італійської філології, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

Ласка Ігор Васильович,

Київський міжнародний університет,

кафедра романської філології, завідувач кафедри

Провідна установа Львівський національний університет ім. І.Франка,

Міністерство освіти і науки України,

кафедра французької філології, м. Львів

Захист відбудеться “23” лютого 2006 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розіслано “20” січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

А.А.Калита

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена дослідженню авторського жіночого мовлення на матеріалі романів французької письменниці ХХ століття М.Дюрас. Романи розглянуто з позицій утілення в їх мовленнєвій організації гендерних характеристик жіночої мовної особистості. В роботі представлено когнітивний аспект сприйняття світу авторкою, а також специфіку жіночих уявлень про особливості міжгендерного спілкування. Поєднання в дослідженні когнітивного та комунікативного підходів зумовлено спрямуванням сучасних лінгвістичних студій на з’ясування принципів організації мовленнєворозумової діяльності людини.

Проблема відображення гендерної приналежності мовця є предметом досліджень гендерної лінгвістики, мета якої полягає у вирішенні двох основних завдань: реалізація в мові гендеру мовця та визначення особливостей писемної й усної мовленнєвої поведінки чоловіків і жінок (за А.В.Кириліною). Специфіка писемної мовної поведінки втілюється в мовленні автора художнього твору. Автор розглядається нами як мовна особистість (Ю.М.Караулов). У реферованій роботі ми спираємось на положення про те, що формування та розвиток авторської особистості зумовлені гендерною диференціацією (О.Л.Каменська, І.С.Клецина). В художніх текстах гендерна приналежність автора проявляється в створеній ним художній образності (О.Л.Козачишина, Д.М.Колесник) та особливостях відображення персонажного спілкування (Н.Д.Борисенко).

Звернення до романів М.Дюрас визначається тим, що вона є найяскравішою представницею французької жіночої прози ХХ століття (В.І.Фесенко, G.Picon, B.Valette, N.Wolf) і саме її твори відображають поняття жіночого письма (C.Clement, M.Porte). Тексти, створені Маргеріт Дюрас, відбивають гендерновідмічене сприйняття світу й уможливлюють вивчення когнітивної і комунікативної специфіки жіночої мовної особистості.

Актуальність теми дисертації визначається сучасним спрямуванням лінгвістики на дослідження мови та мовлення як засобів доступу до ментальних процесів. Дослідження особливостей авторського мовлення М.Дюрас сприяє розумінню концептуальної організації жіночого мислення. Когнітивний і комунікативний підходи, в такому разі, створюють умови для інтерпретації текстів Маргеріт Дюрас з позицій віддзеркалення в них гендерної ідентичності авторки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану комплексної наукової теми “Дослідження когнітивних та комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови”, яка розробляється кафедрою французької філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол №5 від 18 грудня 2003 року). Коло питань, що розглядається у дисертації, відповідає проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки України “Типологія і функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної і лексичної систем сучасних германських і романських мов: когнітивний, комунікативний і прагматичний аспекти” (тема затверджена вченою радою Київського державного лінгвістичного університету, протокол №5 від 24 січня 2000 року).

Метою роботи є визначення когнітивної специфіки авторського мовлення М.Дюрас, відтвореної у художній образності, та виявлення особливостей комунікативної поведінки жіночих і чоловічих персонажів.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких основних завдань:–

окреслити роль авторського мовлення в художніх текстах літературної течії “Нового роману”; –

встановити гендернозалежні чинники формування авторської художньої образності шляхом аналізу складників метафоричних утворень;–

виявити специфіку образного представлення емоційних станів у текстах романів М.Дюрас; –

виявити гендерномарковані властивості оповідача в романах М.Дюрас;–

з’ясувати особливості діалогічного мовлення чоловіків і жінок, відображені в специфіці використання мовленнєвих стратегій персонажами романів М.Дюрас;–

визначити провідні тенденції у використанні типів комунікативної поведінки жіночими та чоловічими персонажами в романах М.Дюрас.

Об’єктом дослідження є романи М.Дюрас, розглянуті з позицій їх гендерномаркованих рис як віддзеркалення особистісно значущих установок письменниці.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні про те, що в текстовому просторі романів гендерна приналежність письменниці виявляється в авторській художній образності та у віддзеркаленні її уявлень про реальне діалогічне спілкування людей у мовленні персонажів. Хоча в романах діалог відображає специфічні риси вербальної взаємодії створених автором персонажів, у їх мовленні закладені представлення автора-жінки щодо особливостей комунікативної поведінки, залежно від гендерної приналежності мовців.

Предметом дисертаційного дослідження є лінгвокогнітивний аспект авторського мовлення та комунікативні особливості міжгендерного спілкування персонажів в аналізованих романах.

Для вирішення поставлених завдань у дослідженні використані такі основні методи та прийоми: концептуальний аналіз, семантичний аналіз, синтаксичний аналіз, конверсаційний аналіз і кількісні методи. Концептуальний аналіз, який базується на теорії концептуальної метафори, та семантичний аналіз за дефініціями в словнику уможливили вивчення особливостей організації авторської гендерновідміченої образності. Конверсаційний аналіз був використаний при дослідженні особливостей авторської репрезентації спілкування чоловіків і жінок. Синтаксичний аналіз сприяв виявленню кількісного співвідношення типів речень і речень із різним порядком слів. Кількісні методи залучались для виявлення провідних тенденцій у вербалізації концептів і комунікативних пріоритетів у мовленні персонажів, створених письменницею.

Матеріалом дослідження слугували чотири романи французької письменниці М.Дюрас – “L’amant”, “Moderato cantabile”, “Le ravissement de Lol V. Stein”, “Le Vice-Consul”.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що на матеріалі сучасної французької прози вперше досліджено французьку мовну особистість як утілення індивідуального в тексті. Новим є з’ясування якісних характеристик емоційних станів у французькій жіночій картині світу. Комунікативна поведінка персонажів у романах М.Дюрас уперше розглядається з урахуванням того, яким чином вона відбиває уявлення письменниці про реальне спілкування представників різних статей.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є подальшою розробкою теорії мовленнєвої діяльності в ракурсі когнітивної лінгвістики та поетики. В роботі розкриті напрямки реконструкції гендернозалежних рис мовної особистості на матеріалі художніх текстів романів М.Дюрас. Здійснене дослідження є внеском у вирішення актуальних питань семантики художнього тексту, когнітивної поетики та наратології. Одержані результати поглиблюють знання про природу та механізми впливу гендера на мовлення автора художнього твору.

Практичне значення проведеного дисертаційного дослідження полягає в тому, що його основні висновки можуть бути використані в курсах стилістики (розділи “Жанри та стилі”, “Поетичні тропи й фігури мовлення”, “Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту”), в розширенні на основі проведеного дослідження тематики курсових, дипломних і магістерських праць студентів та створенні спецкурсів з інтерпретації художнього тексту з урахуванням гендерної приналежності автора (лінгвопоетика, інтерпретація тексту).

Апробацію результатів дослідження здійснено на двох міжнародних конференціях: “Мова і культура” (Київ, 2003), “Динаміка наукових досліджень 2003” (Дніпропетровськ, 2003), а також на чотирьох міжвузівських конференціях: “Мови і культури у сучасному світі” (Київ, 2003), “Актуальні проблеми філології” (Київ, 2004), “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004), “Мовна освіта в контексті Болонських реалій” (Київ, 2005).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в чотирьох статтях, із них три у фахових виданнях ВАК України (1,45 др. арк.), та в матеріалах міжнародних і міжвузівських лінгвістичних конференцій. Загальний обсяг публікацій – 2,2 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної літератури, довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та додатків. Обсяг тексту дисертації – 165 сторінок. Загальний обсяг праці з додатками становить 206 сторінок. Список використаної літератури містить 311 позицій, в тому числі – 81 іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 6 позицій.

У вступі обрунтовано вибір теми дослідження та його актуальність, сформульовано робочу гіпотезу, мету й завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне та практичне значення, сформульовано положення, які виносяться на захист.

У першому розділі уточнено поняття мовної особистості, розглянуто особливості дослідження цієї категорії у художньому тексті в цілому та текстах Нового роману зокрема. Висвітлено вплив фактору гендера на вербальну поведінку автора художнього твору.

Другий розділ присвячено виявленню гендернозумовлених особливостей жіночої авторської художньої образності. Проведено аналіз складників метафоричних утворень, досліджено специфіку текстової репрезентації емоційних станів у романах М.Дюрас.

У третьому розділі представлено особливості оповідної організації романів М.Дюрас та специфіку комунікативної поведінки жіночих і чоловічих персонажів. Виявлено гендерні розбіжності застосування стратегій і тактик у мовленні персонажів, ураховано залежність вибору типу комунікативної поведінки від гендеру персонажа.

У загальних висновках підведено підсумки проведеного дисертаційного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розвідок.

У додатках наведено таблиці кількісної представленості концептів-корелятів, таблиці співвіднесеності концептів-корелятів із відповідною цариною мети та таблиці з показниками застосування в мовленні жіночих і чоловічих персонажів різних типів мовленнєвих актів з метою унаочнення кількісних і якісних характеристик мовлення жіночих і чоловічих персонажів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Особливості репрезентації жіночої мовної особистості в текстах французького Нового роману”. В художніх текстах виявляється суб’єктивне ставлення письменника до дійсності, отже, мовлення віддзеркалює особистісні риси мовця, тобто мовну особистість. Під мовною особистістю ми розуміємо узагальненого суб’єкта культурної спільноти, який характеризується вмотивованою пізнавальною та практичною діяльністю (В.І.Карасик). Пізнавальний аспект мовної особистості, що досліджується в межах лінгвокогнітивної парадигми, концентрує увагу на проблемах мовної свідомості. Остання постає як системне утворення, оскільки компоненти, якими оперує свідомість, ґрунтуються на певній ієрархії актуальних для людини ознак (Ю.М.Караулов), отже, виявляються гендерні особливості та вподобання. Гендерно зумовлена організація компонентів тексту відображає упорядкування сприйняття реальності авторською мовною особистістю, підкреслює індивідуальність авторського стилю. Гендерна приналежність, таким чином, є однією з найсуттєвіших ознак мовної особистості автора, оскільки вона впливає на формування гендерно диференційованого досвіду та ціннісних орієнтацій; в художньому тексті всі вони співіснують, об’єднані в єдиний простір концептуальною системою автора.

Із моменту появи жанр роману існував як суб’єктивоване викладення подій, оскільки головною метою роману було не лише відображення життя, а й віддзеркалення певного його боку (P.Chartier). В середині ХХ століття у Франції з’являється феномен “Нового роману”, його становлення збігається з появою у французькій літературі значної кількості авторів-жінок. Дослідники пов’язують це з багатьма чинниками, проте найзначнішим визнають те, що текстова організація Нового роману гармоніює з гендернозумовленими жіночими психологічними особливостями (C.Clement, N.Wolf).

Особливостями жіночого письма є його непослідовність, суб’єктивність, воно має більше відступів та розривів порівняно з чоловічим, а текстова організація Нового роману постулює невтручання оповідача в перебіг подій і заперечує традиційне трактування класичного персонажу, як і простору й часу (J.Dumont). У французькому Новому романі авторське мовлення набуває нових рис: автори обґрунтовували відмінну від класичного роману оповідну організацію тексту, нові засоби використання мовного матеріалу. Розвиваються дві манери “писання”: “наукова” та “наївна” (терміни N.Wolf). Неороманісти “наукового” напрямку вживали мовні елементи, які традиційно не належать до художнього мовлення: обтяжений синтаксис, ускладнена пунктуація, використання та змішування в оповідній тканині тексту різних функціональних стилів. “Наївна” течія Нового роману характеризується протилежними рисами: розмовним лексичним матеріалом, пунктуацією, яка відповідає нормі французької орфографії, і спрощеним синтаксисом. Суперечливість між простим реченням та ускладненою оповідною організацією, характеризованою одночасним залученням різних типів оповідачів, і створює художній ефект. У межах “наївної” течії Нового роману синтаксичні розриви, властиві для “наукового” стилю, зустрічаються досить рідко, здебільшого вони відносяться до оповідної організації тексту, що й забезпечує створення ефекту реального мовлення, своєрідної авторської сповіді. Таке оформлення художнього тексту вважається природнім саме для жіночих текстів, яким притаманні автобіографічність і сповідальність (О.Л.Козачишина, D.Cameron). Тобто, в межах Нового роману виникли умови, сприятливі для текстової реалізації жіночої мовної особистості.

Розділ 2. “Когнітивний аспект індивідуально-авторської образності в текстах романів М.Дюрас”. Образне осмислення певного сегменту дійсності вказує на його ціннісність для суб’єкта мовлення, оскільки інтерпретація світу мовцем здійснюється шляхом категоризації значущих ситуацій і взаємодій. Специфіка використання письменницею засобів образності зумовлюється особливостями її життєвого досвіду, який значною мірою формується під впливом гендерної приналежності.

Метафоризований концепт осмислюється через емпіричні уявлення, що випливають із фізичного сенсомоторного досвіду (Дж.Лакофф, Н.Д.Арутюнова, О.П.Воробйова), тобто концепт-корелят (царина-джерело) метафоричного утворення ґрунтується на базисних сенсорних формах свідомості. Дослідження специфіки залучення концептів-корелятів до осмислення царини-мети уможливлює представлення психологічного портрету письменниці. Виявлено, що М.Дюрас при формуванні образних утворень найчастіше звертається до таких концептів: ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ (цей клас уміщує поняття, що характеризують психічну діяльність людини та такі, які співвідносяться з людською фізіологією), СВІТ ПРИРОДИ (включає поняття про об’єкти живого й неживого навколишнього світу), ЖИТТЄДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ (окреслює діяльнісний простір людини та його результати), ФОРМИ ІСНУВАННЯ МАТЕРІЇ (цей клас сформований із понять, які представляють форми буття матерії, такі як простір і буття) й ОДУШЕВЛЕНІ ІСТОТИ (цілісне осмислення істоти, наділеної душею, яка складає основу людськості та вирізняє від тварин). Співвідношення концептуальних класів, сформованих на ґрунті концептів-корелятів метафоричних утворень, представлено діаграмою (див. рис. 1):

Рис. 1. Кількісне співвідношення концептів-корелятів

авторської образності

Як демонструє наведена діаграма, для образного осмислення цільових концептів М.Дюрас частіше залучає концепти-кореляти класів ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ (42%) та СВІТ ПРИРОДИ (21%). Вищеназвані класи організовані концептами-корелятами, що втілюють поняття, які існують як даність, незалежно від людської волі. Така увага та деталізація вищеназваних концептів-корелятів (ці класи вміщують відповідно два та шість підкласів) свідчать про їх значущість для концептуальної сфери письменниці. Зосередженість М.Дюрас на людському факторі та образному осмисленні природи пояснюється особливостями жіночої психології, яка схильна до прискіпливої уваги стосовно навколишнього світу (О.В.Митіна, Л.М.Ожигова, В.Ф.Петренко, М.В.Сафонова).

Царина-мета образних утворень представляє цільові концепти, які відтворюють поняття, що привертають особливу увагу авторки, оскільки при їх описі вона використовує засоби образності. В дослідженому матеріалі нами було виявлено п’ять сфер цільових концептів авторських метафоричних утворень: психічна діяльність (53,7%), людські істоти (26,7%), сфера тілесного (9,9%), фізичні результати діяльності людини (4,3%) та природні об’єкти (3,2%). Центральне місце посідає сфера психічної діяльності, яка включає підгрупи емоційні стани (46,4%), мовна діяльність (3,5%) та інше (3,8%). Використання метафоричних утворень для представлення емоційних станів є закономірним, оскільки людська емоційна сфера не піддається безпосередньому спостереженню (О.С.Кубрякова). Зазначимо, що в 71% опрацьованого матеріалу були описані емоційні стани представниць жіночої статі, 21% – чоловічої і 8% склали метафоричні вирази, які стосувались представників обох статей.

Образна презентація емоційних станів у текстах романів М.Дюрас найчастіше відбувається за посередництвом концептів-корелятів класу ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ підкласу “людська анатомія”. Це вказує на те, що відчуттєве пізнання посідає головне місце в описі М.Дюрас психічних явищ. Відображення емоційного стану як фізичного відчуття відтворює природну ситуацію, коли емоційні та фізичні реакції органічно поєднані в єдине ціле. Особливістю жіночого світосприйняття є мимовільне відтворення в тексті “тілесного бачення” (Г.А.Брандт). Виходячи з цієї тези, при дослідженні особливостей жіночого мовлення звернемо увагу на так звану “тілесну” метафору, тобто образність, в якій тіло людини сприймається як природне “місце” емоцій (Ю.Д.Апресян, І.В.Ласка).

Фізіологічні рухи людського тіла та органів метафорично переносяться М.Дюрас на емоційне життя. Так, у наступному прикладі прискорене биття серця є свідченням хвилювання, порушення емоційної рівноваги: Le coeur me bat fort et je crains que Tatiana ne le decouvre (Le ravissement de Lol V. Stein). Персонаж боїться, що його сильне збентеження, описане як колотання серця (le coeur me bat fort), буде помітним для сторонньої особи (que Tatiana ne le decouvre). Якщо серце нерозривно пов’язане з психічним життям людини, то йому протиставляється тіло, яке має бездуховну основу, його потреби не завжди поділяє сама людина – ca s’est produit avec son corps. Elle l’a promene dans la ville (Le ravissement de Lol V. Stein); те, що відбувається з тілом, не впливає на духовний світ персонажу; “вигулювання” тіла (elle l’a promene) вказують на розмежованість психічного та тілесного життя, підкреслюють повне емоційне врівноваження описуваної особи.

Залучаючи до образного осмислення людини ту чи іншу частину тіла, авторка емоційно навантажує певний концепт: Mais elle sourit, au souvenir de cette petite tete noire si loin de se douter du sort qui lui est fait (Le ravissement de Lol V. Stein). Жінка метонімічно представлена як маленька чорна голівка (petite tete noire), прикметник petite є завуальованим натяком на недалекість власниці голови, а поєднаний із номінацією кольору – чорний (noire), який має негативну конотацію, підсилює пророцтво лихої долі (qui lui est fait). За допомогою опису частин тіла М.Дюрас передає емоційний стан персонажів. Емоції читаються не лише прямо, наприклад: Son visage n’exprime aucune douleur mais de la confiance (Le ravissement de Lol V. Stein) – “її обличчя не виражало болю, лише довіру”, але передаються імпліцитно за допомогою того чи іншого руху: Alors ce qui aurait du paraitre naturel parait faux. Je baisse les yeux (Le ravissement de Lol V. Stein). Нещирість ситуації викликає почуття сорому й змушує персонаж опустити очі. Позитивні емоції пов’язуються з рухом уверх, іноді лише цей рух пояснює емоційний стан персонажа: Alors c’est Tatiana qui recule. Lol leve les yeux (Le ravissement de Lol V. Stein) – змусивши суперницю піти, жінка відчула почуття торжества, яке виражається в тому, що вона підвела очі, отже, авторка описово відтворює окремі положення тіла, щоб за допомогою метафори передати емоційний стан.

Дослідження емоційних станів, які є результатом певних форм когнітивної діяльності (А.Леслі), уможливлює з’ясування особливостей авторського жіночого погляду на природу емоційного життя людини. Отже, доцільно з’ясувати характеристики метафорично представлених емоційних станів. Існують різні підходи до поняття їх позитивності та негативності (Б.І.Додонов, К.Е.Ізард, О.Н.Лук, В.І.Шаховський). Оскільки художнє відображення емоційних станів є ситуативно залежним, ми розподілили виявлені метафоричні представлення емоцій на позитивні, негативні та позитивні/негативні, тобто такі, які можуть бути як позитивними, так і негативними. В романах М.Дюрас виявлено описи чотирьох позитивних емоційних станів: любов, радість, спокій, інтерес, п’яти негативних – горе, туга, страх, сором, гнів та двох позитивних/негативних – збентеження й тривога.

Оскільки емоційні стани є абстрактними сутностями, вони можуть бути представлені в термінах онтологічної метафори: “людський досвід, пов’язаний із фізичними об’єктами, складає основу для колосальної різноманітності онтологічних метафор, тобто способів трактування подій, дій як предметів та сутностей” (Дж.Лакофф, М.Джонсон). Розглянемо детальніше, як відображені емоційні стани в романах М.Дюрас. Проаналізуємо опис емоційного стану горя: [...] le doux cri aux ailes brisees dont la felure n’est perceptible qu’a Lol V. Stein (Le ravissement de Lol V. Stein). Тут горе втілюється в крику (cri), тобто відбувається метафоричний перенос, і характеристика дії (крику) стає ознакою об’єкта (горя). Атрибутом дії є помітна тріщина (felure), а сам крик уподібнюється до зламаних крил (ailes brisees); тобто ключові слова (felure, brisees) мають ознаки неповноцінності – відсутності цілісності. Таким чином, базовою метафорою емоційного стану горя в романах М.Дюрас є руйнація, яка характеризує горе як стан навмисного порушення цілісності й описується з залученням понять, що це відтворюють (dechiree, felure). Подібний аналіз інших негативних емоційних станів виявив, що туга сприймається письменницею як приховане глибоко в людині відчуття смерті: Le deuil etrange qu’avait porte Lol V. Stein de Michael Richardson (Le ravissement de Lol V. Stein). Почуття туги сконцентровано в іменнику deuil n.m. – “douleur, affliction que l’on eprouve de la mort de qqn” [Le Robert]. У більшості образних осмислень цього емоційного стану міститься або пряма вказівка на загибель, або М.Дюрас залучає поняття, наближені до опису смерті (deuil, mort, particule de mort, lieu naufrage). Хоча в текстах М.Дюрас емоційні стани тривоги та збентеження можуть бути як позитивними, так і негативними, подальший аналіз виявив, що їх відображення містить негативну конотацію. Так, тривога описується в аналізованих текстах як сумнів, перехідний стан. Цей емоційний стан постійно перебуває в русі й унеможливлює почуття безпеки: Elle paraissait flairer quelque chose, se douter qu’il y avait entre Tatiana et moi autre chose qu’une relation amicale (Le ravissement de Lol V. Stein). Емоційний стан тривоги зосереджено в дієслові flairer – “reconnaitre ou trouver par l’odeur” [Le Robert], тобто відчувати, проте не бачити, не мати матеріальних підстав щось стверджувати; дієслово se douter вербалізує цей сумнів і підсилює почуття непевності. Базовою метафорою збентеження в романах М.Дюрас є безлад. Проілюструємо це на прикладі: Elle se demande encore ou ce corps devrait etre, ou le mettre exactement, pour qu’il s’arrete de se plaindre (Le ravissement de Lol V. Stein). В наведеному прикладі збентеження метафорично описано в підрядних реченнях: ou ce corps devrait etre, ou le mettre – “де б мало бути це тіло, де його покласти”: необхідно віднайти справжнє місце тіла, щоб виправити порушений стан справ, отже в термінах онтологічної метафори цей емоційний стан являє собою безлад. Письменниця розуміє збентеження як порушення нормального стану, і для його опису авторка використовує поняття, що співвідносяться з розладом, який треба усунути для відновлення порядку. Отже, образне представлення негативних емоційних станів відбувається через залучення понять, які характеризуються внутрішньою дисгармонією.

До позитивних емоційних станів відносяться радість, спокій і любов. Остання в досліджених текстах зображена як сховище, що гарантує захист від проявів зовнішнього світу, місце, де людина почувається несамотньою: Puis un jour ce corps infirme remue dans le ventre de Dieu (Le ravissement de Lol V. Stein); любов описана як рух (remue) в череві Бога (dans le ventre de Dieu), тобто безмежність і вічність цього емоційного стану втілює концепт-корелят Бог (Dieu), а захищеність гарантує місце розташування (dans le ventre). Показово, що лише радість М.Дюрас описує в термінах рідкої субстанції. Наведемо приклад: Les signes de joie sortent par flots d’elle-meme tout entiere (Le ravissement de Lol V. Stein). У цьому разі для опису почуття піднесеності письменниця використовує концепт-корелят потік (flots); отже, радість асоціюється з рідиною, що заповнює людину або плескається навколо. Найбільш нейтральний за інтенсивністю, серед позитивних емоційних станів, є спокій. Письменниця представляє його як рівномірність, організованість, чистоту, тобто порядок: Cet endroit du monde ou on croit qu’elle a vecu sa douleur passee, cette pretendue douleur, s’efface peu a peu de sa memoire dans sa materialite (Le ravissement de Lol V. Stein). Метафорично спокій описаний як такий, що відновлюється з плином часу (peu a peu). Показовим є застосування дієслова s’effacer в розумінні “стиратися з пам’яті > очищувати пам’ять”. Отже, онтологічною метафорою спокою для М.Дюрас є порядок, саме він організовує сприйняття цього емоційного стану та ставлення до нього.

Емоційна система людини характеризується стабільними відношеннями. Одним із показників системності емоцій є їхня поляризація (М.В.Гамзюк). Проте не існує чітко визначених критеріїв протиставлення емоційних станів. Проведений концептуальний аналіз метафоричних утворень, які описують емоційні стани, уможливлює дослідження взаємної протилежності деяких емоцій, виходячи з полярності понять, сформованих онтологічними метафорами. Так, протиставлені любов та горе, оскільки онтологічною метафорою для емоційного стану любові виступає поняття сховища, а горя – руйнація. Протиріччя існує у змістовому плані: горе – ruine n.f. – “debris d’un edifice detruit” [Le Robert] призводить до руйнації любові: сховище можна представити як “edifice” – будівля. Також взаємопротилежну пару емоційних станів формують спокій та збентеження, оскільки, в термінах онтологічної метафори, перше описано як порядок – “disposition qui satisfait l’esprit, semble la meilleure possible; aspect regulier, organise” [Le Robert] і протиставлено другому – безладу: “аbsence d’ordre” [Le Robert]; в лінгвокогнітивному аспекті емоційні стани осмислюються як категорії бінарної опозиції.

Розділ 3. “Організація оповідного простору в творах М.Дюрас”. Когнітивні особливості мовної особистості М.Дюрас віддзеркалені в створених нею текстах, в яких авторка реалізує і свої наміри щодо їх структурного оформлення. Аналіз оповідної структури романів виявив, що М.Дюрас використовує “показовий” тип тексту, тобто зорієнтований на “бачення ззовні” (за Ж.Женеттом); цей вид точки зору характеризується тим, що автор описує дії, портрети персонажів і нічого не зауважує про психологію чи свідомість останніх. Бачення ззовні відбиває поведінку “об’єктивованого оповідача”, він не нав’язує своїх суджень, не диктує правил. Така позиція відповідає властивостям жіночої вербальної поведінки, якій не притаманна авторитарність (Н.Д.Борисенко, О.Л.Козачишина, І.С.Кон, А.П.Мартинюк). Отже, для жіночої мовної особистості природньо включати в художній текст об’єктивованого оповідача. Саме цей тип бачення зустрічається в більшості романів М.Дюрас. Його особливістю є опис не рис характеру персонажа, а показана ззовні характеристика емоційних станів та процесів, які виражають переживання людиною свого ставлення до явищ об’єктивної дійсності (І.В.Смущинська). Залучення об’єктивованого оповідача відповідає загальному спрямуванню жіночої психології, якій не властива позиція відкритого диктату авторської думки (О.М.Бакушева, Г.А.Брандт, А.В.Кирилина), що відтворюється в мовленні вищеназваного типу оповідача.

Організація міжгендерного спілкування персонажів відображає уявлення М.Дюрас про особливості мовлення чоловіків і жінок. Діалогічне мовлення становить складну гештальтну структуру, яка включає канали комунікації, комунікативну мету, ініціативу, тактики та стратегії. У художньому тексті візуальний, тактильний і нюховий канали комунікації (Г.Г.Почепцов, Е.Хілл, З.З.Чанишева) супроводжують вербальні дії персонажів. Заслуговує на інтерес факт, що в аналізованих діалогах М.Дюрас описує запахи як такі, що належать жіночим персонажам і виступають як додатковий засіб їхньої характеристики. Наприклад: Il embrassa cette main, elle avait une odeur fade, de poussiere. [...] — Vous etes M. Stein, n’est-ce pas? (Le ravissement de Lol V. Stein). Здогадавшись, ким була незнайома дівчина та пригадавши її історію, почуття чоловіка загострюються настільки, що він відчуває навіть запах руки, який видається йому безбарвним (une odeur fade: “qui manque de saveur, de gout” [Le Robert]) і нагадує запах пороху (poussiere).

Комунікативна ініціатива та мета визначають тактики й стратегії комунікативної поведінки. Досліджений матеріал показав, що в текстах М.Дюрас і чоловічі, і жіночі персонажі поводять себе однаковою мірою ініціативно. Проте, в міжгендерному спілкуванні чоловіки вдвічі частіше за жінок займають домінанту позицію. Існує різниця в мовленнєвій реалізації домінантної комунікативної позиції. Аналіз діалогів довів, що жінки охочіше вдаються до тактики запитань, на які змушений відповідати їх співбесідник, тоді як чоловіки вживають тактику наказів, використовуючи імперативні форми дієслова вдвічі частіше: в спілкуванні жіночі персонажі залучали імператив в 1,4 рази менше, ніж чоловічі. Мовленнєве оформлення запитань різниться в чоловічих і жіночих персонажів. Останнім властиве шанобливе ставлення до граматичної правильності висловлення, однак вони надмірно деталізують запитання, обтяжуючи його підрядними й сурядними реченнями. Це значно відрізняється від побудови запитань чоловічими персонажами: в них спостерігаємо прості за будовою питальні форми, які, проте, не завжди відповідають граматичним правилам. Специфічно жіночою тактикою спілкування в досліджених текстах виявилась тактика мовленнєвого шантажу, яка полягає в приєднанні ілокутивної сили погрожувального мовленнєвого акту до ілокутивної сили спонукання. Умова невиконання бажаних мовцем дій тягне за собою здійснення небажаного адресатом ефекту. Проілюструємо це на прикладі: Dis-moi que c’est Lol ou je crie (Le ravissement de Lol V. Stein). У першій частині речення жінка вживає імператив, навмисно загострюючи категоричність вимоги. Друга частина речення є погрозою, яка підсилює дієвість локутивної сили спонукання.

Добір тактик спілкування залежить від обраної комунікативної стратегії. Аналіз застосування останніх указав на існування розбіжностей у їх використанні чоловічими та жіночими персонажами в романах М.Дюрас (див. табл. 1):

Таблиця 1

Співвідношення комунікативних стратегій,

використаних чоловічими і жіночими персонажами

Персонажі | Залучені стратегії

волюнтативна | волюнтативна / інтеракційна | волюнтативна / інтерпретативна | інтеракційна | інтеракційна / інтерпретативна | інтерпретативна

жіночі | 30% | 15%– | 10% | 30% | 15%

чоловічі | 30% | 25% | 10% | 5% | 20% | 10%

Наведена таблиця унаочнює кількісні показники комунікативних стратегій, що були застосовані в міжгендерній комунікації чоловічими й жіночими персонажами. Як демонструє таблиця, показники використаних стратегій, крім волюнтативної, суттєво відрізняються. Найбільш вагомо виглядає різниця в залученні поєднання волюнтативної / інтерпретативної стратегії, оскільки цей вид зовсім не використовувався жіночими персонажами. Досліджений матеріал показав, що подібне поєднання стратегій виникає тоді, коли мовець прагне уникнути обговорення певної теми й водночас намагається досягти своєї комунікативної мети, якою, в такому разі, є заповнення інформаційної лакуни. Проілюструємо використання волюнтативної стратегії, яка найчастіше вживалась у мовленні жіночих і чоловічих персонажів. (У дужках позначено порядковий номер репліки).

(1) — Il fait beau, dit-elle.

(2) — Je n’aurais pas cru que ca arriverait si vite. [...]

(3) — A partir de cette semaine, d’autres que moi meneront mon enfant a sa lecon de piano. [...]

(4) — Sans doute est-ce preferable, dit-il.

(5) — La derniere fois, dit-elle, j’ai vomi ce vin. Il n’y a que quelques jours que je bois...

(6) — Ca n’a plus d’importance desormais.

(7) — Je vous en prie..., supplia-t-elle. [...]

(8) — Nous n’avons plus beaucoup de temps, dit Chauvin. [...]

(9) — Cet enfant, dit Anne Desbaresdes, je n’ai pas eu le temps de vous le dire...

(10) — Je sais, dit Chauvin. [...]

(11) — Parfois, dit-elle, je crois que je l’ai invente...

(12) — Je sais, pour cet enfant, dit brutalement Chauvin (Moderato cantabile).

Наведений уривок демонструє застосування волюнтативної стратегії чоловічим персонажем. Останній займає відкриту домінантну позицію, яка проявляє себе в абсолютному контролі комунікативної ситуації, оскільки саме цей персонаж визначає зміст бесіди (2, 8, 12 репліки). Протягом розмови чоловік не дотримується суспільно-етикетних норм спілкування. Це виявляється в застосуванні тактики послідовного ігнорування: повне ігнорування мовленнєвого ходу співбесідниці (2), її прохання (8) та комунікативного спонукання (9). В шостій репліці чоловічий персонаж використовує тактику переривання мовленнєвого ходу й у дванадцятій – тактику грубощів. Таким чином, волюнтативна стратегія визначається ініціативною комунікативною поведінкою та домінантною позицією у спілкуванні.

Систематичне залучення певного типу стратегій свідчить про наявність сталого типу комунікативної поведінки. Тип комунікативної поведінки є діалогічною категорією, що поєднує такі компоненти схеми мовної поведінки, як контакт та код (Ф.С.Бацевич). Ці компоненти відображають фізичні та психологічні канали зв’язку, за допомогою яких спілкуються автор та адресат повідомлення. Проаналізований мовний матеріал продемонстрував, що М.Дюрас убачає суттєві розбіжності щодо застосування в спілкуванні типів комунікативної поведінки чоловіками та жінками. Це проявляється в тому, що в мовленні чоловічі та жіночі персонажі відрізняються за кількістю вживання різних типів комунікативної поведінки. Обчислення демонструють, що в романах М.Дюрас чоловічі персонажі частіше обирають вольовий комунікативний тип поведінки (55%). У формальному спілкуванні вони вживають елементи комунікативної ситуації, властиві для конфліктного діалогу. Жіночі персонажі використовують цей комунікативний тип спілкування лише в 15% випадків, що є найменшим показником серед типів комунікативної поведінки. Отже, комунікативна агресивність не властива жіночим персонажам, створеним М.Дюрас. Для них більш прийнятним є збалансований комунікативний тип поведінки – 45% від загальної кількості використаних типів. Проведене дослідження засвідчило, що для збалансованого типу комунікативної поведінки визначним у діалогічній взаємодії є розвиток кооперативного спілкування, тобто спрямованого на досягнення спільної комунікативної мети. Таким чином, у переважній більшості випадків жіночі персонажі прагнуть взаємного порозуміння зі співбесідником, не поступаючись при цьому правом на власну комунікативну позицію. Відносно комунікативних дій чоловічих персонажів цей тип не є продуктивним і використовується лише в 15% комунікативних ситуацій. У романах М.Дюрас чоловічі персонажі найменше використовують опікувальний тип комунікативної поведінки (5%). На противагу цьому, жіночі персонажі активно залучають цей комунікативний тип – 20%. У проаналізованих діалогах даний тип проявив себе як такий, що доброзичливо перебирає на себе домінанту позицію в діалогічному спілкуванні. Щодо слухняного комунікативного типу, то в романах М.Дюрас він суттєво різниться у жіночих (20%) і чоловічих (25%) персонажів. Слухняний тип характеризований високим ступенем уваги до комунікативних дій співбесідника, а відтак і до його особистості.

Отже, в художніх текстах М.Дюрас існують стійкі тенденції щодо відповідності особливостей типу комунікативної поведінки гендерній приналежності персонажів. Це проявляється з початку спілкування при виборі комунікативної мети, в ступені комунікативної ініціативності та доборі комунікативних тактик спілкування.

ВИСНОВКИ

Суб’єктивованість мовного представлення дійсності формує гендерно диференційований досвід і ціннісні орієнтації особистості. Поняття гендеру втілює уявлення про чоловіче та жіноче єство, а природа гендерної диференціації може бути виявлена через аналіз мовних структур.

Осмислення різноманітних проявів буття М.Дюрас здійснюється представленням почуттєвого в термінах чуттєвого, тобто жіноча пізнавальна діяльність авторки побудована на чуттєвому сприйнятті дійсності, оскільки репрезентація різних за змістом цільових концептів відбувається через концепти-кореляти класу ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЛЮДИНИ. Широке залучення письменницею до створення образності концептів-корелятів класу СВІТ ПРИРОДИ свідчить про значущість живого й неживого навколишнього світу в творчості М.Дюрас. Письменниця використовує певні класи концептів-корелятів для образного осмислення певного сегменту дійсності, інтерпретованого в цільовому концепті. Виявлено п’ять сфер цільових концептів, які представляють концептосферу мети метафоричного утворення. Найбільше репрезентована сфера “психічна діяльність”, що є досить закономірним, оскільки ця ділянка людського буття недосяжна для безпосереднього спостереження й вимагає залучення додаткових прийомів для її текстової репрезентації. У романах М.Дюрас виявлена тенденція кількісної переваги образного осмислення позитивних емоційних станів: любові, задоволення, спокою й інтересу. Негативні емоційні стани майже вдвічі рідше піддаються образному осмисленню. Таким шляхом письменниця відтворює в текстах позитивне сприйняття дійсності й не загострює увагу на негативних емоційних станах.

Аналіз зв’язку між центральним угрупованням царини мети та центральним класом концептів-корелятів виявив закономірність існування на їх перетині образного утворення “тілесної метафори”, яка уможливлює представлення абстрактного (емоційного стану) через конкретне (людську тілесність). Широке використання такої метафори вказує на вагомий вплив тілесного досвіду на світосприйняття письменниці.

Гендернозалежне сприйняття дійсності певним чином відображається і в оповідній будові художнього тексту. Досліджений матеріал показав, що в романах М.Дюрас проявляється тенденція до створення “показового” типу тексту, зорієнтованого на бачення ззовні, характерне для об’єктивованого оповідача. Ця позиція втілює жіночі особливості вербальної поведінки, для якої не властива авторитарність. Використання у фабульному просторі роману бачення ззовні передбачає показ автором “безпосереднього” спілкування персонажів, тобто їх вербальна взаємодія максимально наближена до умов реальної комунікації. Така організація виявляє авторські уявлення про особливості спілкування представників різних статей. Аналіз діалогів продемонстрував, що чоловічі персонажі переважно вживають логічні за будовою і короткі за обсягом речення, на відміну від персонажів жіночої статі, які шанобливо ставляться до граматичних конструкцій, але навантажують фразу додатковими підрядними та сурядними реченнями.

Діалогічне спілкування включає вербальні й невербальні компоненти, їх постійне поєднання протягом бесіди вказує на стабільний тип комунікативної поведінки. В художніх текстах М.Дюрас чоловічим персонажам більш притаманний вольовий тип поведінки, тоді як жінки віддають перевагу збалансованому. Отже, чоловічі персонажі наділені авторитарними комунікативними рисами, а жіночі прагнуть рівноправних стосунків у спілкуванні.

Подальші дослідження французької жіночої мовної особистості з опорою на ціннісно-смислову ієрархію понять у концептуальному просторі автора уможливлюють проникнення в сутність розуміння гендернозумовлених особливостей вербальної поведінки автора художнього твору й відкривають нові можливості для з’ясування гендернозалежних чинників, що впливають на комунікативну діяльність.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Образ оповідача як утілення жіночої мовної особистості у художньому тексті // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2004. – Вип. 12. – С. 62-66.

2. Стилістичний аспект репрезентації мовної особистості автора-жінки у художньому тексті (на матеріалі романів М.Дюрас) //