аналізуючи збірку "Сонячні кларнети", А. Ніковський першим зауважив на естетичному феномені П. Тичини, що виявився в подиву гідній музичності його поезії, симультанності, новаторському характері образів, високій художності, емоційній піднесеності, а його творчість розглядав як своєрідний мистецький камертон доби революційних потрясінь;

А.Ніковський детермінував емоційно-енергетичну потужність “Сонячних кларнетів” духовним піднесенням в Україні періоду національно-визвольних змагань 1917-1919 років та закоріненістю поета в національну стихію;

естетико-філософський та філологічний алгоритм підходів до інтерпретації “Сонячних кларнетів” у “Vita nova” засвідчив естетичну суголосність світоглядно-емоційних переживань П. Тичини-поета й А. Ніковського-дослідника;

досліджуючи український футуризм як авангардне явище, А. Ніковський обумовлював його появу глибокою кризою світової культури й розглядав як своєрідне штукарство та механічне інокультурне привнесення на український літературний ґрунт;

виявляючи формотворчі чинники творчості М. Семенка, а також теоретико-практичні засади українського футуризму загалом, А. Ніковський вбачав його квінтесенцію у гіпертрофованій реакції, що виявилася у відторгненні традиційних культурних цінностей, а в царині мови – не завжди доцільному й виправданому експериментаторстві;

скепсис А.Ніковського у ставленні до творчості М.Семенка не завадив автору “Vita nova” вбачати в його поезії вияв повноти та розмаїття української літератури;

з’ясовуючи провідні концепти українського символізму і збірки Я.Савченка “Поезії. Книга перша” зокрема, А.Ніковський опирався на ідеї Ф.Ніцше про бінарність діонісійського та аполлонівського начал у психотипі творця, що став базовим принципом його літературного аналізу;

естетизація страждання в його ідейній площині та інтуїтивістська природа – в психологічній детермінували визнання А.Ніковським примату діонісійства в українській літературі, яку вчений волів би переорієнтувати на аполлонівський код європейської культури;

керуючись ідейним постулатом Ф.Ніцше про надлюдину як міру всіх речей, А.Ніковський обрав геніальність критерієм вартості українського символізму та футуризму, а самоцінність та самодостатність літератури цього спрямування вважав засадничим принципом модерністичної естетики;

з’ясовуючи призначення літератури як такої, автор “Vita nova” оприявнює важливу для власного наукового дискурсу ідею пошуку справжньої людини засобами художнього письма, що стане домінантною у його літературознавчих працях поеміграційного періоду;

в цілому сприймаючи і частково не поділяючи новітніх тенденцій розвитку українського письменства (скажімо, надмірної закодованості символізму та абсолютизації деструктивних і екструктивних інтенцій футуризму), А. Ніковський займав позицію, яка іноді виглядала суперечливо: критикуючи естетичні засади футуризму й символізму, він, однак, залишав за ними право на формування українського літературного багатоголосся, а їх теоретичні положення та художню практику вважав співзвучною з європейськими естетичними пошуками;

європоцентрична орієнтація А. Ніковського у "Vita nova" окреслила перспективу розвитку літературно-критичної думки в Україні, яка незабаром знайшла своє втілення в програмних положеннях неокласиків;

актуалізація дослідником філософського й психологічного начала літературного аналізу, як і прочитання ним творів П.Тичини, М.Семенка й Я.Савченка з позицій, наближених до феноменологічної критики, стали аргументом на користь суголосності його наукових пошуків з силовим полем модернізму.

У 1924-1929 роках, що складають останній період творчості А. Ніковського, літературознавча діяльність вченого набуває широкого діапазону, що проявляється в активній праці над дослідженням і популяризацією національної та зарубіжної літератур, а також у перекладацькій роботі. Використання системного аналізу в літературознавчих розвідках та елементів ситуативної критики у відгуках на твори сучасників, дозволило вченому по-новому представити класичну спадщину та новітні набутки національного письменства. Фаховий рівень праць А. Ніковського дає нам всі підстави вважати його одним із найавторитетніших учених названої доби, майстерність якого виявилася в тому, що:

- літературний аналіз художніх творів національного письменства XIX та першої третини ХХ століття дослідник підпорядкував гуманістичній ідеї пошуку людини, що була онтологічно суголосна Сковородинівському вченню про справжню людину;

- виходячи з філологічних критеріїв оцінки художніх текстів, А. Ніковський розглядав окремі літературні твори і літературний процес в цілому як еволюцію стилів, художньої форми й мови і рівнем їх довершеності визначав естетичну пробу художніх творів;

- розглядаючи літературних героїв українського й зарубіжного письменства як носіїв певних ідей і навіть детермінуючи тривалість їх мистецького життя вагомістю сповідуваних ними переконань, А. Ніковський наголошував на ідейно-естетичній цінності літературного твору і в той спосіб актуалізував гносеологічне підгрунтя літературних явищ (історичне, етичне, психологічне) та особливості його формального втілення;

- аналізуючи твори світового письменства, а також здійснюючи переклади окремих текстів зарубіжної літератури, А. Ніковський мав їх за естетичний орієнтир для української літератури, яку волів бачити складовою європейської культури.

Таким чином, формалізуючи підхід до осягнення літературознавчої діяльності А. Ніковського й передусім до з'ясування ідейно-естетичних критеріїв його підходів до текстів як реалістичного, так і модерного й авангардного письменства, можна сказати, що в перший період творчості його дослідницьку увагу здебільшого привертали ідейні аспекти літератури та її соціальна роль. Дещо згодом у його рецепції став превалювати естетичний феномен письменства, його філософське та психологічне підґрунтя і, зрештою, з середини 20-х років ХХ століття він в основному послуговувався суто філологічними підходами до літературного аналізу, який, втім, не був позбавлений певних прикмет культурно-історичної школи .

Однак таке розуміння не варто абсолютизувати хоча б тому, що воно не враховує кількох важливих чинників: самої фактури літературних текстів, їх суспільно-політичної детермінованості, мистецької розшарованості, ідеологічного пресу доби тощо.

Питомо визначали аналітичну модель А.Ніковського й естетичні координати аналізованих ним текстів. Так, його літературознавчі праці, в яких застерігається об’єктивність принципів аналізу, засвідчують позиції культурно – історичної школи, тоді як А.Ніковського - критика передусім цікавили художні твори як об’єкт естетичного пізнання, а суб’єктивно – логічні підходи проголошувалися найдоцільнішими в осягненні тексту. В такому сенсі літературно-критична інтерпретація дослідника була спорідненою з засадами феноменологічної критики.

Не можна нехтувати й тією обставиною, що літературний процес в Україні, який в особі А. Ніковського знайшов одного з проникливих інтерпретаторів, протягом трьох перших десятиліть минулого віку зазнав кардинальних модифікацій, діапазон яких обумовлювався вичерпаністю реалізму та появою модернізму й авангардизму. Не важко уявити, що динаміка світоглядно-формаційних змін розділила творців за мистецькими уподобаннями, витворила силове поле ідейно-естетичного протистояння, визначитися в якому уявлялося справою непростою. Феномен А. Ніковського якраз і полягав у тому, що він, розпочавши наукову діяльність зі сповідування усталених, назагал, традиціоналістських, цінностей, у своїх поглядах зазнав суттєвої еволюції, яка дозволила йому не лише сприйняти, але й належно оцінити як твори "нової школи", так і новітні явища української літератури й побачити в них мистецьку перспективу. З такого огляду маємо всі підстави говорити про поміркований модернізм дослідника 20-х років ХХ століття, що виявився у сприйнятті літератури як самоцінного й самодостатнього явища, підкресленому суб'єктивізмі літературного аналізу, відкритості до інокультурного мистецького досвіду, рівновалентному сприйнятті змістового й формального сегментів художнього твору, спочутливості до літературного експериментаторства та мовотворення.

Разом з тим А. Ніковський настійно підкреслював необхідність засвоєння літературного досвіду попередників та обстоював потребу національної ідентичності української літератури, яка, разом з тим, мала орієнтуватися на кращі європейські зразки.

Отже, А. Ніковський у своїх літературно-критичних працях абсорбував провідні ідейно-естетичні пошуки українського письменства першої третини ХХ століття, які, зазнавши творчої трансформації, сформували осібний кут зору вченого на названу мистецьку добу, що, в свою чергу, суттєво погбилює її розуміння.

Кажучи інакше, А. Ніковський здійснив синтез певних напрацювань в царині літературознавства: розглядаючи провідні ідейно-естетичні пошуки національної літератури названої доби, її творчі видозміни, історична ретроспектива яких складала панораму української культури, він бачив її майбутнє у національній самобутності та відкритості на світові культурні надбання.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Дунай П. Андрій Ніковський: аспекти політичної та літературної діяльності 1917- 1924 років // Література. Фольклор. Поетика / Збірник наукових праць.- К., 2003.- С.37-45.

2. Дунай П. Андрій Ніковський у контексті доби: проблема мистця й епохи // Визвольний шлях. – 2005.- Кн. 9-10.- С.122-141.

3. Дунай П. Андрій Ніковський: “Радію за Тичину без краю”. “Сонячні кларнети” у книжці есеїв “Vita nova” // Українська мова та література.-2005.-Ч.36.- С.4-7.

4. Дунай П. “Конотопська відьма” Г. Квітки-Основ’яненка в критичній інтерпретації А.Ніковського // Філологічні семінари. Художня форма. - 2005.- Вип.8.-С.240-245.

5. Дунай П. Леся Українка у критичній рецепції Андрія Ніковського // Українська мова та література.- 2005.- Ч.7.- С.9-11.

6. Дунай П. Така непроста дорога… Ідейно-естетичні параметри відгуку А.Ніковського на драму Олександра Олеся “По дорозі в казку” // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах.- 2005.- №6.- С.51-56.

7. Дунай П. “Шевченко, українофіли й соціалізм”. Проблематичний зріз передмови й приміток Андрія Ніковського до книги Михайла Драгоманова // Дивослово.- 2005.- №10.-С.54-58.

АНОТАЦІЯ

Дунай П.О. Ідейно-естетичні засади літературно-критичної діяльності Андрія Ніковського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01-українська література. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

У дисертації досліджується комплекс ідей та естетичних принципів А.Ніковського, які були властиві його літературно-критичній та літературознавчій творчості першої третини ХХ століття. На підставі ідейно-естетичних засад вченого вперше реконструюється творча біографія А.Ніковського, здійснюється її періодизація, аналізується еволюція ідейно-естетичних поглядів дослідника в контексті традиціоналістського та модерністичного дискурсів, визначається роль і місце його наукових праць в історії українського літературознавства та літературної критики.

У роботі доведено, що ідейно-естетичні засади літературно - критичної та літературознавчої діяльності А.Ніковського корелювалися з націотворчою стратегією його мислення, визначальним сегментом якого виступала українська література. Відображені в літературознавчих працях ученого першої третини ХХ століття, вони засвідчили ідейно-естетичну еволюцію його поглядів, змінність яких відображав рух А.Ніковського-традиціоналіста в напрямку прийняття ідейно-естетичних пріоритетів модернізму.

Ключові слова: ідейно-естетичні засади, критична рецепція, традиціоналістська парадигма, модерністичний дискурс, літературознавча рефлексія.

АННОТАЦИЯ

Дунай П.А. Идейно-эстетические принципы литературнор-критической деятельности Андрия Никовского.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01- украинская литература. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006.

В диссертации исследуется комплекс идей и эстетических взглядов А.Никовского, которые были присущи его литературно-критическому творчеству на протяжении первой трети ХХ века. Значительное внимание уделено освещению творческой деятельности А.Никовского в контексте ведущих социокультурных явлений и прежде всего тех, которые определяют главные веяния историко-литературного процесса. В частности на основании идейно-эстетических доминант ученого впервые прослеживаются основные этапы его жизни и творчества, подразделяемые на три периода: 10-е годы ХХ столетия (с превалированием социологического подхода к исследованию литературного процесса); 1917-1919 годы, характеризующиеся преобладанием интерпретациии художественной литературы как эстетического феномена; период 1924-1929 годов, во время которого в аналитической модели А.Никовского были актуализированы филологические подходы.

С целью объективизации оценки литературно-критического и литературоведческого сегмента творческого наследия А.Никовского в работе реализован жанрово-проблематичный принцип анализа, который позволил объективно и последовательно определить основополагающие идеи ученого и его эстетические воззрения на художественные тексты разной стилевой и временной принадлежности, проследить эволюцию его идейно-эстетических взглядов.

Определено, что важной особенностью работ ученого первого периода литературно-критической деятельности является их соотнесенность с традиционалистической мировоззренческой парадигмой, проявившейся в непосредственной обусловленности и даже отождествлении украинской литературы с национальным возрождением, акцентировании присущего ей демократизма, народности, жизненности, моральных и этических установок, языкового соответствия (“Украинская литература и крепостничество”, предисловие и примечания к книге М.Драгоманова “Шевченко, украинофилы и социализм”, публикации в периодике). В то же время установлено, что литературные тексты так называемой “новой школы” критик анализировал, ощутимо смещая акценты с социологических кореляций в область филологических изысканий, соотносимых с особенностями формы художественных произведений, психологии творчества, культурных аллюзий. Это свидетельствовало о влиянии эстетики модернизма на модификацию идейно-эстетических приоритетов А.Никовского. В определенной степени литературно-критические исследования ученого были близки к феноменологической критике, обуславливающей восприятие художественного произведения как феномена эстетики.

Второй период творчества ученого представлен книгой эссе “Vita nova”- этапной работой А.Никовского и украинского литературоведения 20-х годов прошлого века. Ее анализ позволил раскрыть сущностные изменения подходов А.Никовского к оценке художественной литературы как самоценного и самодостаточного эстетического феномена. Концептуализация подходов исследователя к интерпретации творчества поэтов молодой генерации – П.Тычины, М.Семенко, Я.Савченко - дала возможность представить их поэтические сборники как новую эстетическую реальность украинской литературы и в то же время определить ее европейскую перспективу. Актуализация ученым философского и психологического прочтения литературных произведений стала аргументом в пользу сопряженности его научных поисков с силовым полем эстетики модернизма. Вместе с тем А.Никовский не отказался от важности артикуляции в художественных произведениях общественно значимых идей и общественной пользы литературы, подтвердив тем самым определенную приверженность своим прежним воззрениям .

Расширение творческого диапазона А.Никовского после возвращения в Украину с эмиграции (1924-1929 годы), в частности исследование и популяризация художественных текстов классической и современной ему украинской литературы, интерес к мировой литературе в качестве аналитика и переводчика, засвидетельствовало его мощный креативный потенциал. Анализ текстов А.Никовского предоставил возможность определить равновалентность акцентации ученым формы и содержания, идей и эстетики, среди которых особо выделяется поиск литературой подлинной сущности человека, героя времени, инвариантность которого А.Никовский наблюдал практически во всех исследуемых текстах. Установлено, что филологические подходы А.Никовского к анализируемым художественным произведениям обеспечивали им не только нтерпретационную глубину, но и во многих случаях сохранили свою вневременную актуальность.

В результате исследования установлено, что А.Никовский в своих литературно-критических и литератроведческих работах абсорбировал основные идейно-эстетические парадигмы украинской литературы первого тридцатилетия ХХ века, осуществив синтез определенных достижений в области литературоведения. Рассматривая сущностные идейно-эстетические поиски национальной литературы, ее творческие видоизменения, которые составляли историческую ретроспективу украинской культуры, он видел ее будущее в сохранении национальной идентичности в общеевропейском контексте.

Ключевые слова: идейно-эстетические принципы, критическая рецепция, традиционалистическая парадигма, модернистический дискурс, литературоведческая рефлексия.

SUMMERY

Dunay P. O. Ideological-ethetical basis of literary-critical activity of Andrey Nikovskyi.

Dissertation stands for a candidate degree of philological science on speciality 10.01.01 – Kyiv National University named after Taras Shevchenko, Kyiv, 2006.

In this dissertation it is investigated the complex of ideas and ethetical priorities of A. Nikovskyi which were peculiar to his literary-critical creative work at the beginning(at the first half) of the XX century.

On the basis of idea-ethetical dominants the scientific biography of A. Nikovskyi has been created and its periodization has been realised; evolution of-ethetical paradigm of a tradition and modernist discourses has been analyzed; the role and the place of his scientific works in the history of Ukrainian literary criticism have been stated.

In this work the author has proved that idea-ethetical basis of literary-critical activity of A. Nikovskyi were in accordance with the leading tendencies of his time and not only reflected but extended them greatly and deeply.

Key words : idea-ethetical basis; critical traditional paradigm, modernist discourse, literary criticism reflection.