ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

ЄМЕЛЬЯНОВА ОЛЕНА ВАЛЕРІАНІВНА

УДК 811.111’42

МОВЛЕННЄВЕ ВИРАЖЕННЯ СТАТУСУ АДРЕСАТА В АНГЛОМОВНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ ЗАКОХАНИХ

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі перекладу Сумського державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ШВАЧКО СВІТЛАНА ОЛЕКСІЇВНА,

професор кафедри перекладу

Сумського державного університету МОН України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ПОЛЮЖИН МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ,

завідувач кафедри англійської філології

Ужгородського національного університету

МОН України

кандидат філологічних наук, доцент

СОЛОЩУК ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА,

докторант кафедри англійської філології

інституту філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Одеський національний університет

імені І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України,

кафедра лексикології та стилістики англійської мови

Захист відбудеться “ 7” червня 2006 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.16 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 7-75.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “5 ”травня 2006р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А.П. Мартинюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація є комплексним дослідженням мовленнєвого вираження статусу адресата в сучасному англомовному художньому дискурсі закоханих. Запропонований у роботі аналіз мовленнєвого вираження статусу адресата, що перебуває у стані закоханості, проведено на методологічній базі таких галузей сучасної лінгвістики, як комунікативна лінгвістика, соціолінгвістика, прагмалінгвістика, що дає змогу проаналізувати особливості маніфестації статусу адресата, враховуючи вплив лінгвальних та позалінгвальних чинників.

Антропоцентрична орієнтація сучасного мовознавства суттєво змінила уявлення про характеристики його об’єкта, що позначилося на характері співвідношення лінгвістики з комплексом інших наук про людину (Н.Д.Арутюнова, Ф.С.Бацевич, О.П. Воробйова, В.З. Дем’янков, В.І.Карабан, Ю.М. Караулов, В.І. Карасик, М.М. Полюжин, Г.Г. Почепцов, О.Г. Почепцов, С.О. Сухих, І.П. Тарасова, Н.І. Формановська, І.С. Шевченко, S. Ervin-Trip, N. Fairclough, J.Maccawly, J.Rees-Miller, H. Spencer-Oatey). Орієнтація сучасної лінгвістичної парадигми на вивчення людського фактора в мові та мовленні сприяє тому, що адресат як один із головних антропокомпонентів комунікативного акту стає об’єктом сучасних лінгвістичних досліджень. Автори наукових праць аналізують роль фактору адресата в актах мовленнєвого спілкування (Н.Д. Арутюнова, М.М. Бахтін, Г.Г. Почепцов, А.Д. Бєлова), приділяють увагу питанням комунікативної типології адресата (В.В. Богданов, Г.Г. Почепцов, І.С. Шевченко, Н.І. Формановська, О.П. Воробйова, К.К. Кларк, Т.Б. Карлсон), типам номінації адресата (М.О. Олікова, Т.О.Петрова); досліджують категоріальну та функціональну сутність адресованості (А.В. Полонський, О.П. Воробйова, К.К. Асанова, Н.П. Карпчук); вивчають характер репрезентації образу слухача у мові (Ю.Д. Апресян, І.В. Труфанова); аналізують варіанти комунікативної поведінки адресата (В.М. Березенко, Т.Г. Винокур, Н.В. Гончарова, Н.В. Стечишин, Т.Д. Чхетіані, H. Gruber, A. Pomeranz).

Незважаючи на наявність праць, зорієнтованих на дослідження фактора адресата, вивчення мовленнєвого вираження статусу адресата в англомовному художньому дискурсі закоханих залишається поза увагою лінгвістів.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена цілісним антропоцентричним підходом до процесу комунікації, що характеризується підвищеною увагою до мовної особистості, її психологічних і соціальних характеристик як детермінант мовленнєвого спілкування. Назрілим є комплексне вивчення мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в аспекті взаємодії мовних та позамовних чинників, які здійснюють безпосередній вплив на характер реалізації даного феномена.

Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю наукових досліджень, що проводяться на кафедрі перекладу Сумського державного університету в межах теми “Категорії типових та нетипових текстів”, затвердженої на засіданні науково-технічної ради СумДУ, протокол № 2 від 25 листопада 1996 р. та перезатвердженої 10 лютого 2000 р., протокол № 5.

Мета дослідження полягає у вивченні мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої та виявленні специфіки його вербальної та невербальної репрезентації в сучасному англомовному художньому дискурсі.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

- визначити теоретико-методологічні принципи дослідження категорії адресата;

- охарактеризувати комунікативну опозицію “адресант – адресат” та виявити особливості її реалізації в англомовному художньому дискурсі;

- виявити особливості діалогічного дискурсу закоханих;

- з’ясувати характер взаємозв’язку між рольовим модусом (стійким шаблоном поведінки, що включає дії, думки та почуття людини) та комунікативною позицією (актуалізованою адресатом-закоханим/закоханою психологічною роллю Дитини, Батька, Дорослого) та особливостями мовленнєвого вираження його/її статусу;

- класифікувати вербальні та невербальні засоби комунікації як віддзеркалення актуалізації адресатом-закоханим/закоханою комунікативної позиції Дитини, Батька, Дорослого з точки зору мовленнєвого вираження статусу (рівності, зверхності, підлеглості);

- виявити специфіку мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в аспекті семантики його/її респонсивних висловлювань залежно від характеру ініціюючого мовленнєвого акту.

Об’єктом дослідження є діалогічні фрагменти англомовного художнього дискурсу закоханих, в яких реалізовано мовленнєве вираження статусу адресата.

Предметом аналізу виступають засоби вербального та невербального вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в сучасному англомовному художньому дискурсі.

Матеріалом дослідження є корпус з 1500 діалогічних фрагментів, отриманих методом суцільної вибірки із творів сучасної (друга половина ХХ сторіччя) англомовної (британської та американської) прози в жанрах роману, оповідання, драми 30 авторів, а також сценаріїв 15 художніх фільмів, що становлять 78 друкованих аркушів (12000 сторінок).

Мета і завдання даного дослідження визначають його методологію і методи. Аналіз мовленнєвої комунікації вимагає системності та виходить із діяльнісного розуміння мовленнєвого спілкування. Методологічними засадами роботи слугують основні положення сучасної лінгвопрагматики, соціолінгвістики, теорії дискурсу, теорії мовної особистості.

Для досягнення поставленої мети використано наступні методи опрацювання матеріалу: індуктивний метод, що дозволяє накопичити та систематизувати мовний матеріал, виділити особливості функціонування мовних одиниць; метод прагматичного аналізу, за допомогою якого встановлюються засоби здійснення комунікативного співробітництва чи конфлікту з метою з’ясування мовленнєвого вираження статусу адресата; метод конверсаційного аналізу для детального вивчення соціальних характеристик комунікантів; методики імплікаційного та пресупозиційного аналізу для встановлення інтенційної спрямованості дискурсивних одиниць; елементи кількісного аналізу. З метою визначення комунікативної позиції адресата у певному типі трансакції застосовується метод трансактного аналізу (Е.Берн), який передбачає урахування двох рівнів, що визначають вербальну та невербальну поведінку людини, соціального та психологічного.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній здійснено перше у вітчизняній лінгвістиці комплексне дослідження мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої з урахуванням співвіднесеності його/її рольового модусу та комунікативної позиції; класифіковано вербальні та невербальні засоби комунікації в аспекті актуалізації адресатом-закоханим/закоханою певної комунікативної позиції; виявлено специфіку мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої з точки зору семантики його/її респонсивних висловлювань залежно від характеру ініціюючого мовленнєвого акту.

Наукова новизна отриманих результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:

1. Мовленнєве вираження статусу адресата є віддзеркаленням його комунікативних прав та обов’язків, обумовлених рядом факторів, серед яких найбільш вагомими є рольовий модус адресата, його комунікативна позиція, тип реалізованого адресантом мовленнєвого акту, конвенції, що регулюють процес інтеракції.

2. Мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої (рівність, зверхність, підлеглість) знаходиться у безпосередній залежності від актуалізованої адресатом-закоханим/закоханою комунікативної позиції: Дитини, Батька, Дорослого, яка виступає маркованою на вербальному та невербальному рівнях, та типу інтерактивності: кооперативного/конфліктного.

3. До показників симетричності мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої на вербальному рівні належать: паритетне використання оцінних та оказіональних звертань з позитивною конотацією; вигуків, що віддзеркалюють піднесений емоційний стан, розуміння співрозмовника; вживання адресатом експресивів, що експлікують співчуття та моральну підтримку співрозмовника, мовленнєві акти, що не базуються на владі чи соціальному положенні. На невербальному рівні симетричність мовленнєвого вираження статусу адресата позначена просодичними (фонаційними), кінесичними та проксемічними маркерами. Найбільш показовими з точки зору паритету статусу адресата є щира посмішка, сміх.

4. Уживання адресатом-закоханим/закоханою конкретних типів мовленнєвих актів детерміновано актуалізованою комунікативною позицією. Директивні мовленнєві акти, які приймають форму прямих та непрямих наказів, вимог, заборон; менасиви, експресиви іронії, образи віддзеркалюють зверхність статусу адресата-закоханого/закоханої. Невербальними маркерами переваги виступають проксемічні (порушення особистісного простору співрозмовника), характерні фонаційні (наказовий тон, підвищення гучності мовлення) та кінесичні (агресивні жести, міміка) індекси. Підлеглість статусу адресата-закоханого/закоханої характеризується уживанням реквестивів (прохань, умовлянь), етикетних експресивів (подяк, вибачень), промісивів (обіцянок, присягань). Невербальні компоненти комунікації: фонаційні (тихий, покірний, невпевнений тон мовлення), кінесичні (похилена голова, сполоханий погляд) ідентифікують підлеглість статусу адресата-закоханого/закоханої на невербальному рівні.

5. Міра активного впливу адресата-закоханого/закоханої на процес інтеракції проявляється у свідомому виборі напрямку особистісного реагування, що в мовленні оформлюється як реакції-прийняття, реакції-неприйняття інтенціонального змісту адресантних ініціюючих висловлювань чи темпоризації. У плані системного характеру мовленнєвої взаємодії детермінованість респонсивних висловлювань адресата-закоханого/закоханої адресантними ініціюючими висловлюваннями має певні закономірності. Спектр можливих реакцій знаходиться в обернено пропорційній залежності від спонукальної сили попереднього ініціюючого висловлювання.

6. Реакції-прийняття характеризують кооперативний тип мовленнєвої взаємодії, віддзеркалюючи паритет статусу адресата-закоханого/закоханої. Реакція-прийняття як показник підлеглості статусу адресата-закоханого/закоханої свідчить про свідоме погодження адресата зі своєю субординованою позицією, тобто про дієвість фактору влади в коханні.

7. З точки зору високої емоційно-афектної насиченості мовленнєвої взаємодії між закоханими, прямі неввічливі реакції-неприйняття з боку адресата-закоханого/закоханої маркують інтеракцію як конфліктну, де статуси співрозмовників конкурують у боротьбі за домінування. Експліцитні реакції-неприйняття як заперечення негативної самооцінки адресанта, його самообвинувачення; максимально завуальоване відхилення пропозиційного змісту ініціюючого висловлювання характеризують кооперативне спілкування між закоханими та віддзеркалюють паритет статусу адресата-закоханого/закоханої.

Теоретична значущість дисертаційного дослідження полягає в тому, що внаслідок застосування комплексного підходу до аналізу мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в сучасному англомовному художньому дискурсі зроблено внесок у розвиток лінгво- та соціопрагматики, теорії комунікації, теорії дискурсу та теорії мовленнєвих актів. Результати та висновки дослідження сприяють поглибленню знань про особливості лінгвістичної інтерпретації особистісних стосунків між комунікантами.

Практичне значення роботи полягає в можливості застосування її основних результатів у курсі теоретичної граматики англійської мови (розділ “Прагматика речення. Теорія мовленнєвих актів”), загального мовознавства (розділ “Мова і невербальні засоби спілкування”), основ теорії мовленнєвої комунікації (розділ “Теорія дискурсу”), у спецкурсах з прагма-, психо- та соціолінгвістики, викладанні практики англійської мови, у наукових дослідженнях студентів та аспірантів.

Особистий внесок дисертанта полягає в аналізі особливостей мовленнєвого вираження статусу адресата як віддзеркаленні його комунікативних прав та обов’язків; дослідженні взаємозв’язку між соціальними та психологічними характеристиками адресата-закоханого /закоханої та особливостями мовленнєвого вираження статусу; виявленні специфіки мовленнєвого вираження статусу адресата з точки зору семантики респонсивних висловлювань.

Апробація роботи. Основні положення дисертації було апробовано на ІV Міжнародній науково-методичній конференції “Методологічні проблеми сучасного перекладу” (Гурзуф, 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, 2003 р.), V Міжнародній науково-методичній конференції “Методологічні проблеми сучасного перекладу” (Суми, 2004 р.), Міжнародній науково-методичній конференції Ювілейні четверті Каразінські читання, присвячені 200-річчю ХНУ: “Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2004 р.), Міжнародній науково-методичній конференції “Актуальні проблеми перекладознавства та іноземної філології” (Луцьк, 2004), другій міжвузівській конференції молодих учених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004 р.), V Всеукраїнській науковій конференції “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2005 р.).

Публікації. Основні положення й результати дослідження відображені у 10 одноосібних публікаціях (8 статтях та двох тезах доповідей) у фахових виданнях наукових праць, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів з висновками до кожного, загальних висновків, бібліографії, списку джерел ілюстративного матеріалу, додатків. Загальний обсяг роботи – 221 сторінка, обсяг основного тексту – 188 сторінок, бібліографія містить 306 найменувань, список джерел ілюстративного матеріалу становить 45 позицій.

У вступі обґрунтовується вибір теми та її актуальність, визначається мета і завдання, розкривається теоретична та практична цінність роботи, наводяться основні положення, які виносяться на захист.

У першому розділі визначаються теоретичні засади дослідження категорії адресата, аналізуються основні властивості та категоріальна сутність дискурсу як інтегрального феномену, обґрунтовується факт активної комунікативної позиції адресата.

У другому розділі досліджується мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в аспекті реалізації його/її рольового модусу та комунікативної позиції, виокремлюються вербальні та невербальні засоби комунікації, що віддзеркалюють характер актуалізованої комунікативної позиції.

У третьому розділі мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої аналізується з точки зору семантики респонсивних висловлювань, досліджується кореляція між типом реагуючого висловлювання в

аспекті його преференційності/непреференційності та характером мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої.

У висновках узагальнено основні теоретичні та практичні результати дисертаційної роботи та окреслено перспективні напрямки подальших досліджень.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження категорії адресата”. Антропологізація лінгвістичних досліджень зумовила інтерес до вивчення людського фактора в мовленнєвій комунікації і, відповідно, до фактора адресата, який є невід’ємною складовою художнього дискурсу. Дискурс як єдність тексту та контексту, сукупність процесу і результату, мисленнєво-комунікативний феномен, що інтегрує екстралінгвальні та суто лінгвальні аспекти (І.С. Шевченко, О.І. Морозова, В.В.Красних, М.Л. Макаров), представлений двома формами: монологічною та діалогічною. Характерною рисою діалогічного дискурсу як способу міжособистісної взаємодії є постійна зміна комунікативних ролей адресанта та адресата (В.В.Богданов, Н.І. Формановська, З.О. Гетьман, T.Olah), що віддзеркалює динаміку плану відносин двох головних антропокомпонентів акту комунікації.

Дискурс як ієрархічна структура складається з окремих одиниць різних рівнів: мовленнєвий акт – мовленнєвий хід – мовленнєвий крок – трансакція – мовленнєва подія. Трансакція як двостороння одиниця комунікативної взаємодії представляє собою єдність мовленнєвих кроків, поєднаних тематично, що забезпечують досягнення на тому чи іншому етапі мети спілкування.

Традиційна модель комунікації адресант – повідомлення – адресат віддзеркалює суттєвість фактору адресата. Фактор адресата (слухача) входить до поняття іллокутивної сили висловлювання. Він визначає комунікативність мовленнєвого акту. Аналіз теорії мовленнєвих актів стосовно позиції адресата в діалозі свідчить, що іллокутивний ефект передбачає присутність слухача, який адекватно розуміє повідомлення, а перлокутивний ефект – реагуючого адресата. Реагування може експлікуватися у вербальній, невербальній та комбінованій формах.

Базовою опозицією категорії адресованості діалогічного дискурсу виступає бінарна антропоцентрична опозиція “адресант – адресат”. Між членами опозиції не існує рівноваги тому, що, по-перше, у мовленнєвому акті мовець представлений завжди, а адресат не завжди; по-друге, ступінь залежності адресата від мовця і, навпаки, мовця від адресата певним чином варіюється. Адресат постає як сприймаючий об’єкт та реагуючий суб’єкт комунікації, мовленнєвий акт якого залежить від мовленнєвого акту мовця, хоча адресат не є пасивним об’єктом мовленнєвої взаємодії. Його висловлювання значною мірою впливають на вибір мовленнєвих засобів, які будуть ужиті мовцем.

Дослідження мовленнєвого вираження статусу адресата, що перебуває у стані закоханості, дозволяє констатувати, що комунікація між закоханими, яка належить до контактного, безпосереднього, усного, діалогічного, побутового, міжособистісного, неофіційного, неформального, відкритого, ініціативного, довготривалого спілкування, характеризується певними особливостями. Емоційно насичене почуття кохання експлікується у мовленні закоханих за допомогою інклюзивного займенника we, оцінних та оказіональних звертань, оказіоналізмів, особливих жартів, зрозумілих лише для двох, цитуванні любовної поезії та пісень.

Адресат як мовна особистість, модель якої представляє собою ієрархію трьох рівнів: (0) – вербально-семантичного (асоціативно-семантичного), (І) – тезаурусного (лінгвокогнітивного), (ІІ) – мотиваційного (мотиваційно-прагматичного) (за Ю.М. Карауловим), постає у спілкуванні в усьому розмаїтті соціальних та психологічних ознак, які є прагматичними перемінними. Кваліфікація ролі закоханого/закоханої як активної, статусної та ситуативної дозволяє ідентифікувати її як співположну константну характеристику процесу мовленнєвої взаємодії, в той час як гендер виступає статичною диференціюючою характеристикою акту інтеракції між закоханими.

Розділ 2. “Мовленнєве вираження статусу адресата в аспекті актуалізації рольового модусу та комунікативної позиції”. Лінгвістика спілкування розглядає особистість комуніканта як цілісне утворення і в той же час виокремлює в його структурі ряд іпостасей (Я фізичне, Я соціальне, Я інтелектуальне, Я психологічне, Я мовомисленнєве), які співвідносяться з соціальними та психологічними ролями, виконуваними комунікантами у діалогічній взаємодії (І.П. Тарасова).

Відповідно до концепції трансактного аналізу (Е. Берна), особистість є багаторівневим утворенням, що складається з трьох ego-станів/психологічних ролей (“комунікативних позицій” в термінології Ф.С. Бацевича) – Дитини, Дорослого, Батька. Синтез двох моделей (запропоновано О.С. Кірєєвою) – трьохрівневої моделі структури мовної особистості (Ю.М.Караулов) та трьохрівневої моделі особистості (Е.Берн), що дозволяє співвіднести рівні мовної особистості зі складовими моделі множинної структури особистості: (І) асоціативно-семантичний – Дитина, (ІІ) лінгвокогнітивний – Дорослий, (ІІІ) мотиваційно-прагматичний – Батько, є релевантним для аналізу мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої.

Мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої як віддзеркалення його комунікативних прав та обов’язків, обумовлених рядом факторів, серед яких найбільш вагомими є рольовий модус адресата, його комунікативна позиція, тип реалізованого адресантом мовленнєвого акту, конвенції, що регулюють процес інтеракції, може характеризуватися рівністю (А2=А1), зверхністю (А2>А1) чи підлеглістю (А2<А1, де А2 – мовленнєве вираження статусу адресата, А1 – мовленнєве вираження статусу адресанта).

Симетричне чи асиметричне мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої найбільш повно проявляється в аспекті актуалізації ним/нею певної комунікативної позиції: Дитини, Батька чи Дорослого, що знаходить своє відбиття як на вербальному, так і на невербальному рівнях, причому комунікативні позиції Батька та Дитини можуть бути як позитивно, так і негативно маркованими (турботливий, розуміючий Батько [Б(+)] :: невдоволений, караючий Батько [Б(-)]; слухняна Дитина [Ди(+)] :: примхлива, жорстока Дитина [Ди(-)]).

Рівність, як показник стосунків між закоханими, є характерною рисою кооперативного типу інтерактивності. На лексичному рівні до показників рівності статусів закоханих належить:

(1) уживання особового займенника першої особи множини у називному та об’єктному відмінках (we, us), що експлікує почуття спільної ідентифікації адресата з коханим/коханою;

(2) обопільне використання звертань, представлених: (а) адресатно-особовим займенником (you); (б) оцінними та оказіональними звертаннями з позитивною конотацією (baby, darling, funny face, my treasure, Piggy, etc.);

(3) уживання різноманітних вигуків, які підкреслюють рівність та близькість закоханих (Yooh, uhh, ehey, huh і т.і.).

Маркерами ситуацій рівного спілкування між закоханими на граматичному рівні виступають: (1) невеликі за обсягом фрази, що надають інтеракції динамічності та невимушеності; (2) еліптичні речення; (3) окличні речення; (4) уживання редукованих конструкцій; (5) порушення граматичних правил. Це пояснюється наявністю між комунікантами-закоханими спільного фонду знань, духовною близькістю та підвищеною позитивною емоційністю, яка виступає характерною рисою кооперативної мовленнєвої взаємодії між закоханими.

З точки зору комунікативно-позиційної детермінованості реалізації мовленнєвих актів в адресатних респонсивних висловлюваннях, кооперативна мовленнєва взаємодія між закоханими, що характеризується паритетом статусу адресата та адресанта, віддзеркалюється у відповідності мовленнєвих актів інтерактантів-закоханих за іллокутивною силою: за питанням йде відповідь, за спонуканням до дії – згода або відмова, за ствердженням – погодження з ним або заперечення.

Пор.: Закохані обговорюють плани на майбутнє.

Jonathan said: “There’s too much I don’t know about you.”

“But so much time also,” I answered.

Then we were staring at each other, gently intent, gently entranced. “Do you ever come to Cape Town?” I asked as naturally as I could.

“Now and then. When shall I come down next?”

A beating heart was all I was conscious of. “In about a fortnight, if you like. I have to go to Durban, and then clear my desk. I’d like to be free when you come.”

He nodded, and said: ““Free” is the best word in any language”

(N. Monsarrat).

Показовими з точки зору рівності статусу адресата-закоханого виступають експресиви, що експлікують співчуття та моральну підтримку співрозмовника. Дані мовленнєві акти характерні для респонсивних

висловлювань адресата-закоханого/закоханої в аспекті актуалізації комунікативної позиції турботливого Батька.

На невербальному рівні свідченням паритету взаємин виступають фонаційні (лагідний, веселий тон і т. і.), кінесичні (захоплений, ніжний погляд, обопільні дотики і т. і.) маркери, де найбільш показовими з точки зору симетричності статусу адресата виступають щира посмішка та сміх.

Мовленнєва взаємодія між закоханими з позицій турботливого Батька, слухняної Дитини, Дорослого, виступаючи маркованою на вербальному та невербальному рівнях, характеризується кооперативною спрямованістю та експлікує симетричність статусу адресата-закоханого/закоханої, при чому як з боку чоловіків (29,1 %), так і з боку жінок (28,4 %) найбільш частотною є актуалізація комунікативної позиції слухняної Дитини.

Інтеракція між закоханими з різних комунікативних позицій представляє широкі можливості для експлікації несиметричності (зверхності, підлеглості) статусу адресата-закоханого/закоханої.

Конфліктна мовленнєва взаємодія між закоханими характеризується порушенням принципів кооперації та ввічливості, а також різними видами прагматичної дисгармонії до яких належать: несумісність комунікативних намірів співрозмовників; ігнорування висловлювань партнера; невідповідність мовленнєвих актів за іллокутивною силою; заперечення пресупозиції попереднього мовленнєвого акта партнера; непогодження зі слововживанням, тоном мовлення, тощо. Прагматична дисгармонія нерідко накладається на різку форму вираження, підсилюючи вплив таких мовленнєвих актів як наказ, вимога, погроза, докір, образа і т. і.. Статуси комунікантів закоханих конкурують у боротьбі за завищення власного статусу та заниження статусу співрозмовника.

Зверхність статусу адресата-закоханого/закоханої експлікується за допомогою прямих та непрямих спонукальних висловлювань з боку адресата, віддзеркалюючи актуалізацію комунікативної позиції турботливого, розуміючого/караючого, невдоволеного Батька чи неслухняної Дитини. Для мовлення Батька характерним є вживання:

(1) ін’юнктивів, які належать до класу прямих директивних мовленнєвих актів;

(2) непрямих спонукальних висловлювань, представлених:

(а) стверджувальними та заперечними реченнями з модальними дієсловами типу must, need, should, can, could і т.і.;

(б) стверджувальними та заперечними реченнями з аналітичною конструкцією “I want you to…”;

(в) стверджувальними реченнями з дієсловом у часовій формі Present Indefinite;

(г) стверджувальними реченнями з конструкціями would rather, had better;

(д) стверджувальними реченнями з дієсловом у формі майбутнього часу;

(3) експресивів докору, звинувачення, іронії, і т.і., які є характерними для мовлення розгніваного Батька (Б(-)).

Для мовлення адресата-неслухняної, жорстокої Дитини, яка свідомо спрямовує інтеракцію у конфліктне русло, намагаючись будь-якою ціною завищити свій статус, характерним є вживання:

(1) прямих директивних мовленнєвих актів, а саме – ін’юнктивів;

(2) експресивів образи.

Ці мовленнєві акти супроводжуються невербальними маркерами переваги – проксемічними (порушенням особистісного простору співрозмовника), характерними фонаційними (наказовий тон, підвищення гучності мовлення і т.і.) та кінесичними (агресивні жести, міміка) індексами.

Аналіз досліджуваного матеріалу дозволяє констатувати, що найчастіше адресату-закоханій вдається завищити свій статус шляхом актуалізації комунікативної позиції примхливої, неслухняної Дитини (24,2 %), в той час як для адресата-чоловіка характерна експлікація зверхності його статусу в аспекті актуалізації комунікативної позиції невдоволеного, караючого Батька (21%) та турботливого, розуміючого Батька (18 %).

Респонсивні висловлювання адресата-закоханого/закоханої з позиції слухняної Дитини та турботливого Батька в залежності від ситуації спілкування віддзеркалюють як симетричне, так і асиметричне мовленнєве вираження статусу. Підлеглість статусу адресата знаходить відбиття саме в аспекті актуалізації зазначених комунікативних позицій та на вербальному рівні експлікується шляхом уживання:

(1) реквестивів (прохань, умовлянь);

(2) промісивів (обіцянок, присягань);

(3) етикетних експресивів (подяк, вибачень), маркованих на невербальному рівні за допомогою фонаційних (тихий, покірний, невпевнений тон мовлення і т.і.), кінесичних (похилена голова, сполоханий погляд і т.і.) індексів, які, як правило, свідчать про актуалізацію комунікативної позиції слухняної Дитини, причому адресат-жінка, свідомо занижуючи свій статус, вступає у спілкування з даної комунікативної позиції, майже в два рази частіше, аніж адресат-закоханий (49,5 % та 26,2 % відповідно).

Розділ 3. “Мовленнєве вираження статусу адресата в аспекті семантики респонсивних висловлювань”. Міра активного впливу адресата-закоханого/закоханої на перебіг інтеракції проявляється у свідомому виборі напрямку особистісного реагування, що в мовленні оформлюється як реакції-прийняття, реакції-неприйняття інтенціонального змісту адресантних ініціюючих висловлювань чи темпоризації. Детермінованість респонсивних висловлювань адресата-закоханого/закоханої адресантними ініціюючими висловлюваннями має певні закономірності. Спектр можливих реакцій знаходиться у безпосередній залежності від спонукальної сили попереднього ініціюючого висловлювання: чим вона більша, тим менш можливостей для “маневрування” має адресат-закоханий/закохана, і, навпаки, чим менша спонукальна сила першої репліки, тим більше можливостей у продуцента респонсивного висловлювання у виборі реакції-відповіді.

Реакції-прийняття з боку адресата-закоханого/закоханої на адресантні ініціюючі висловлювання із спонукальною, питальною та стверджувальною інтенцією представляють собою найбільш преференційний тип реагування, оскільки вони експлікують прагнення адресата-закоханого/закоханої до максимальної гармонізації взаємовідносин з коханим/коханою. Реакції-прийняття можуть бути кваліфіковані як висловлювання, що виступають свідченням того, що перлокутивний ефект від реалізації попереднього стимульного мовленнєвого акту відповідає іллокутивній силі цього акту. Респонсивне висловлювання адресата-закоханого/закоханої як констатація суб’єктивного бажання виконати дію; повна, вичерпна відповідь на спеціальне питання, експлікація позитивної оцінки пропозиційного змісту загального, розділового питання та інформуючого мовленнєвого акту свідчить про відповідність реакції перлокутивним очікуванням продуцента ініціюючого висловлювання (адресанта) та віддзеркалює спільність прагматичних пресупозицій комунікантів-закоханих. Реакції-прийняття подібного типу належать до найбільш преференційних.

Як правило, реакції-прийняття характеризують кооперативний тип мовленнєвої взаємодії між закоханими, маркером якого виступає симетричність статусів адресата та адресанта.

Пор.: Дівчина висловлює свої почуття стосовно подорожі з коханим.

“I love traveling with you,” she said suddenly. “It’s just an adventure.”

After a moment, Toby said, “I think that’s the nicest thing you’ve ever said to me” (E.Walker).

Реакція-прийняття як показник підлеглості статусу адресата-закоханого/закоханої свідчить про безсуперечне погодження адресата зі своєю субординованою позицією, тобто про дієвість фактору влади в коханні.

Темпоризація як тип реагування, під час якої адресат-закоханий/закохана не висловлює відверто свого ставлення до інтенціонального змісту ініціюючого висловлювання, може свідчити як про симетричність, так про асиметричність статусу адресата, що безпосередньо пов’язано з типом мовленнєвого спілкування: кооперативним чи конфліктним. Досить часто темпоризація має на меті пом’якшити факт загрози для “обличчя” співрозмовника, мінімізуючи неприйняття. Відповідно до принципу преференційності погодження із співрозмовником та принципу надмірності, адресат-закоханий/закохана ухиляється від відвертого опозитивного реагування, уживаючи непряму мовленнєву тактику, однак це не гарантує інтеракцію подібного роду від комунікативних невдач. Темпоризація, представлена питаннями, на адресантні ініціюючі висловлювання з домінуючою спонукальною інтенцією та інтенцією запиту інформації досить часто експлікує факт наявності комунікативного суперництва між закоханими за право мовленнєвого домінування.

Пор.: Закохані обговорюють майбутнє.

“Are you,” she spoke for the first time, “are you going away tomorrow?”

“Me?” Gene responded in mocking strain. “I should say not! Who’s been telling you fairy-tales?”

“What are those?”

“What?”

“Fairy-tales”(E. Caldwell).

Реакції-неприйняття є найменш преференційним типом респонсивних висловлювань. Прагнення комунікантів-закоханих до кооперативного чи конфліктного типу мовленнєвої взаємодії віддзеркалюється у формі відмови: ввічливій чи неввічливій. Респонсивна реакція-неприйняття, оформлена за допомогою ввічливої форми відмови, експлікує прагнення адресата-закоханого/закоханої максимально пом’якшити негативні наслідки опозитивного реагування, сприяючи подальшому перебігу інтеракції у позитивній тональності. Як правило, даний тип відмови віддзеркалює факт співположності статусу адресата-закоханого/закоханої.

Пор.: Чоловік пропонує коханій дівчині поїхати з ним.

“Rainelle, please come with me.” Curtis’s voice was low and his mouth felt dry as cotton.

She kissed him. “Unfortunately, I can’t” (R. Brown).

З огляду на високу емоційно-афектну насиченість мовленнєвої взаємодії між закоханими, прямі неввічливі реакції-неприйняття з боку адресата-закоханого/закоханої маркують інтеракцію як конфліктну, де статуси співрозмовників конкурують у боротьбі за домінування.

Пор.: Хлопець запрошує кохану дівчину на вечірку, але вона не погоджується.

Patrick: “Was that a yes?”

Kat (shouting over her shoulder): “No.”

Patrick: “Well, was that a no?”

Kat: “No.”

Patrick (shouting after her): “I’ll see you at 9:30 then” (K.L. McCullah, K.

Реакції-неприйняття як заперечення негативної самооцінки адресанта, його самообвинувачення; максимально завуальоване відхилення пропозиційного змісту ініціюючого висловлювання характеризують кооперативне спілкування між закоханими та віддзеркалюють паритет статусу адресата-закоханого/закоханої.

ВИСНОВКИ

Необхідність ґрунтовного дослідження мовленнєвого вираження статусу адресата в англомовному художньому дискурсі закоханих зумовила звернення до комплексного аналізу цього феномену. На основі застосування положень сучасної прагма- та соціолінгвістики, теорії дискурсу, теорії мовленнєвих актів, теорії мовної особистості у проведеному дослідженні проаналізовано особливості реалізації бінарної антропоцентричної опозиції “адресант – адресат” в англомовному художньому дискурсі; виявлено особливості діалогічного дискурсу закоханих; досліджено взаємозв’язок між рольовим модусом та комунікативною позицією адресата-закоханого/ закоханої та характером мовленнєвого вираження статусу; проведено класифікацію вербальних та невербальних засобів комунікації, як віддзеркалення факту актуалізації певної комунікативної позиції адресата-закоханого/закоханої з точки зору мовленнєвого вираження статусу; виявлено специфіку мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в аспекті семантики його/її респонсивних висловлювань залежно від характеру ініціюючого мовленнєвого акту. Головні результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні висновки.

Аналіз комунікативної опозиції “адресант – адресат” віддзеркалює нестабільність та нерівновагу позицій двох головних антропокомпонентів акту комунікації, де мовець виступає суб’єктом, що здійснює вплив, а адресат – інгерентним (за своїм єством) об’єктом впливу та суб’єктом мовленнєвої взаємодії.

Комунікація між закоханими, яка належить до контактного, безпосереднього, усного, діалогічного, побутового, міжособистісного, неофіційного, неформального, відкритого, ініціативного, довготривалого спілкування, характеризується певними особливостями. Емоційно насичене почуття кохання експлікується у мовленні закоханих за допомогою інклюзивного займенника we, оцінних та оказіональних звертань, оказіоналізмів, особливих жартів, зрозумілих лише для двох, цитуванні любовної поезії та пісень.

Мовленнєве вираження статусу адресата як віддзеркалення його комунікативних прав та обов’язків, обумовлених рядом факторів, серед яких найбільш вагомими є рольовий модус адресата, його комунікативна позиція, тип реалізованого адресантом мовленнєвого акту, конвенції, що регулюють процес інтеракції, характеризується рівністю або зверхністю чи підлеглістю.

Мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої (рівність, зверхність, підлеглість), репрезентоване за допомогою відповідних вербальних та невербальних засобів, корелює з актуалізованою адресатом комунікативною позицією (модель ego-станів за Е.Берном): Дитини, Батька, Дорослого.

Рівність статусу адресата-закоханого/закоханої є характерною рисою кооперативного типу інтерактивності, маркованої на вербальному (паритетне використання співрозмовниками оцінних та оказіональних звертань з позитивною конотацією; вигуків, що свідчать про піднесений емоційний стан, розуміння співрозмовника; експресивів, що експлікують співчуття та моральну підтримку співрозмовника; мовленнєвих актів, які не базуються на владі чи соціальному положенні) та невербальному (фонаційні (лагідний, веселий тон і т.і.), кінеcичні (захоплений, ніжний погляд, щира посмішка та сміх) маркери) рівнях комунікації.

Зверхність чи підлеглість статусу адресата-закоханого/закоханої віддзеркалює факт наявності конфліктної мовленнєвої взаємодії, але може також характеризувати і кооперативне спілкування за умов визнання адресатом домінування комунікативної позиції адресанта, що є свідченням дієвості фактору влади в коханні. Зверхність статусу адресата характеризується уживанням директивних мовленнєвих актів: наказів, вимог, заборон; менасивів, експресивів іронії, образи, супроводжуваних невербальними маркерами переваги. Підлеглість статусу адресата-закоханого/закоханої експлікується шляхом уживання реквестивів (прохань, умовлянь), етикетних експресивів (подяк, вибачень), промісивів (обіцянок, присягань), маркованих на невербальному рівні за допомогою фонаційних (тихий, покірний, невпевнений тон мовлення), кінеcичних (похилена голова, сполоханий погляд) індексів.

Міра активного впливу адресата-закоханого/закоханої на перебіг інтеракції проявляється у свідомому виборі напрямку особистісного реагування, що в мовленні оформлюється як реакції-прийняття, реакції-неприйняття інтенціонального змісту адресантних ініціюючих висловлювань чи темпоризації. З точки зору системного характеру мовленнєвої взаємодії детермінованість респонсивних висловлювань адресата-закоханого/закоханої адресантними ініціюючими висловлюваннями має певні закономірності. Спектр можливих реакцій знаходиться у безпосередній залежності від спонукальної сили попереднього ініціюючого висловлювання: чим вона більша, тим менш можливостей для “маневрування” має адресат-закоханий/закохана, і, навпаки, чим менша спонукальна сила першої репліки, тим більше можливостей у продуцента респонсивного висловлювання у виборі реакції-відповіді.

Найбільш преференційними для успішного протікання мовленнєвої взаємодії між закоханими виступають реакції-прийняття. Вони характеризують кооперативний тип інтерактивності, маркером якого, як правило, виступає паритет статусу адресата-закоханого/закоханої. Реакція-прийняття як показник підлеглості статусу адресата-закоханого/закоханої свідчить про свідоме погодження адресата зі своєю субординованою позицією, тобто про дієвість фактору влади в коханні.

Темпоризація як тип реагування, під час якої адресат-закоханий/закохана не висловлює відверто свого ставлення до інтенціонального змісту ініціюючого висловлювання, може свідчити як про симетричність, так про асиметричність статусу адресата, що безпосередньо пов’язано з типом мовленнєвого спілкування: кооперативним чи конфліктним.

Реакції-неприйняття з боку адресата-закоханого/закоханої тяжіють до класу найменш преференційних респонсивних висловлювань, оскільки вони представляють суттєву загрозу для “обличчя” співрозмовника. Виокремлення ввічливих та неввічливих відмов віддзеркалює факт наявності кооперативного та конфліктного типу мовленнєвої взаємодії між закоханими, що знаходить своє відбиття у характері мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої: симетричності чи асиметричності.

Перспективою подальшої розробки теми представляється дослідження мовленнєвого вираження статусу адресата у площині інших типів дискурсів, вивченні соціолінгвістичних особливостей експлікації даного феномена.

Основні положення відбиті в наступних публікаціях автора:

1. Ємельянова О.В. До питання про типологію адресатних невизначених реакцій // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. – 2003. – № 611. – С.112-115.

2. Ємельянова О.В. Вербальна та невербальна представленість асиметричності мовленнєвих статусів комунікантів в аспекті реалізації їх рольових та суб’єктних модусів // Філологічні студії: наук. часопис. – Луцьк. – 2004. – № 4 (28). – С. 110-117.

3. Ємельянова О.В. До питання про варіабельність вербальних та невербальних реакцій адресата (на матеріалі сучасної англійської прози) // Мова і культура. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 7. – Т. V. Міжкультурна комунікація. – С. 187-193.

4. Ємельянова О.В. Експлікація симетричності мовленнєвих статусів комунікантів в аспекті реалізації їх рольових та суб’єктних модусів // Вісник Харків. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. – 2004. – № 636. – С. 69-72.

5. Ємельянова О.В. Мовленнєвий статус адресата в аспекті теорії ролей // Вісник СумДУ. Серія Філологічні науки. – Суми: Вид-во СумДУ. – 2004. – № 3(62)’ 2004. – С.135-141.

6. Ємельянова О.В. Розуміння та нерозуміння як два аспекти комунікативної взаємодії співрозмовників // Філологічні студії: наук. часопис. – Луцьк. – 2004. – № 2(26). – С. 83-88.

7. Ємельянова О.В. До питання про типологічні особливості діалогічного дискурсу закоханих // Вісник СумДУ. Серія Філологічні науки. – Суми: Вид-во СумДУ. – № 5 (77)’. – 2005. – С.114-119.

8. Ємельянова О.В. Комунікативно-позиційна детермінованість реалізації мовленнєвих актів у адресатних респонсивних висловленнях // Studia Germanica et Romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання. – Донецьк: ДонНУ. - Том 2 № 3 (6). – 2005. – С. 17-27.

9. Ємельянова О.В. До питання про визначення мовленнєвого статусу адресата (на матеріалі англомовного художнього дискурсу) // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур: Матеріали ІІ Міжвузівської конференції молодих учених (12-13 лютого 2004 р.). – Донецьк: Донецьк. нац. ун-т, 2004. – С. 123-125.

10. Ємельянова О.В. Комунікативна типологія адресата // Ювілейні четверті Каразінські читання, присвячені 200-річчю ХНУ: “Людина. Мова. Комунікація”: матеріали Міжнародної науково-методичної конференції (2 листопада 2004 р.). – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2004. – С. 90-92.

Анотація

Ємельянова О.В. Мовленнєве вираження статусу адресата в англомовному художньому дискурсі закоханих. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. – Харків, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої в сучасному англомовному художньому дискурсі. У ході комплексного аналізу виявлено наявність безпосереднього взаємозв’язку між рольовим модусом та комунікативною позицією адресата-закоханого/закоханої та особливостями мовленнєвого вираження статусу. Розроблено класифікацію вербальних та невербальних засобів комунікації як віддзеркалення факту актуалізації певної комунікативної позиції адресата-закоханого/закоханої в аспекті мовленнєвого вираження статусу (рівності, зверхності, підлеглості). Виявлено специфіку мовленнєвого вираження статусу адресата-закоханого/закоханої з точки зору семантики його/її респонсивних висловлювань (реакції-прийняття, реакції-неприйняття, темпоризації) залежно від характеру ініціюючого мовленнєвого акту.

Ключові слова: адресат, мовленнєве вираження статусу адресата-закоханого/закоханої, художній дискурс, комунікативна позиція, рольовий модус, респонсивне висловлювання, реакція-прийняття, реакція-неприйняття, темпоризація.

АННОТАЦИЯ

Емельянова Е.В. Речевое выражение статуса адресата в англоязычном художественном дискурсе влюбленных. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 – германские языки. – Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. – Харьков, 2006.

Диссертация посвящена исследованию речевого выражения статуса адресата-влюбленного/влюбленной в современном англоязычном художественном дискурсе.

Данная работа является первым комплексным анализом речевого выражения статуса адресата-влюбленного/влюбленной в рамках прагмалингвистики, социолингвистики, теории дискурса, теории речевых актов. Исследование выполнено в русле общей объединяющей тенденции современной лингвистики, фокусирующей особое внимание на действенности принципа антропоцентризма, который характеризуется особым вниманием к адресату как языковой личности, его психологическим и социальным характеристикам, детерминирующим процесс общения, что и обусловливает актуальность диссертационной работы.

Анализ коммуникативной оппозиции “адресант – адресат” отражает нестабильность и неравновесность позиций двух главных антропокомпонентов акта коммуникации, где адресант выступает как влияющий субъект, а адресат – ингерентный (по своей сути) объект влияния и субъект речевого взаимодействия.

Диалогический дискурс влюбленных характеризуется определенными особенностями. Любовь как эмоционально насыщенное чувство находит отражение в речи влюбленных при помощи инклюзивного местоимения we, оценочных и окказиональных обращений, окказионализмов, особого юмора, понятного лишь для двоих, цитировании любовной поэзии, песен.

Речевое выражение статуса адресата как отражение его коммуникативных прав и обязанностей, обусловлено рядом факторов, среди которых наиболее существенными выступают ролевой модус адресата, его коммуникативная позиция, тип реализованного адресантом речевого акта, конвенции, которые регулируют процесс интеракции, может характеризоваться равностью, доминантностью, подчиненностью.

Речевое выражение статуса адресата-влюбленного/влюбленной (равность, доминантность, подчиненность), репрезентированное соответствующими вербальными и невербальными средствами, коррелирует с актуализированной адресатом коммуникативной позицией (модель ego-состояний по Э.Берну): Ребенка, Родителя, Взрослого.

Для кооперативного речевого взаимодействия, которое выступает маркированным на вербальном и невербальном уровнях коммуникации характерным является паритет статуса адресата-влюбленного/влюбленной.

Доминирование статуса адресата-влюбленного/влюбленной находит свое отражение в характерном употреблении конкретных видов речевых актов, а именно: директивов (прямых и непрямых требований, приказов, запретов), менасивов, экспрессивов иронии, насмешки. На невербальном уровне показателями доминирования выступают