У підрозділі 4.4. „Синтаксичні особливості „Ради” розглянуто синтаксичні конструкції газети, що були покликані задовольнити основне завдання преси – поінформувати та справити певний уплив на читача.

На початку століття потрібно було вирішувати не лише проблеми правопису, добору лексичного матеріалу. Варто зупинитись також на синтаксичних особливостях, тому що саме періодика завдяки письмовому фіксуванню мови може детально відобразити стан синтаксичного мовного рівня, показати усе синтаксичне багатство, характерне для мови певного періоду.

На сторінках видання наявні найрізноманітніші конструкції та типи простих і складних речень. Лише таке синтаксичне різноманіття могло задовольнити основні комунікативні завдання преси, що мала в певних ситуаціях або подавати найдокладнішу інформацію, або уникати прямого називання фактів, осіб, змушена була промовчати.

Як стверджують мовознавці, до стилістичних можливостей простого речення належать способи вираження членів речення, використання однорідності, різновиди простих речень, порядок слів. Усі ці стилістичні засоби певним чином представлені на сторінках „Ради”.

Зокрема, для видання характерно використання присудків ускладненої форми, що становлять собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполучення, властиві книжним стилям: науковому, офіційно-діловому та публіцистичному. Дане розщеплення поглиблює іменний характер висловлювання. Наприклад: „Новый Путь” звертає увагу, як усе збільшується та збільшується діяльність усяких чорносотенних гуртів”; „Тепер же само правительство мусило згодитись з тим, що казала Дума і заходитись коло перегляду законів про права крестян” (1906 р. – № 1).

Одним із дієвих стилістичних засобів є, звичайно, порядок слів. Як відомо, українській мові притаманний вільний порядок слів. Саме завдяки цьому можливе надання певного акценту, логічного наголосу, експресивного відтінку висловлюванню, виділення бажаного. Як зазначають мовознавці, публіцистичному стилю властивий прямий порядок слів, при якому група підмета передує групі присудка, узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, неузгоджене – після. Як бачимо зі сторінок „Ради”, у переважній більшості речень, що покликані подати інформацію, ознайомити читача з подією, справді характерний прямий порядок слів. І, навпаки, у реченнях, що мають викликати певні емоції, зустрічається зворотній порядок слів – інверсія. Так, наприклад, в уривку „В Москві останніми часами чиновники телеграфу божеволіють і накладають на себе руки через тяжку працю. Недавно зарізався чиновник Синицин, а позавчора – старий телеграфист Бобров, що був занедужав од тяжкої праці” (1914 р. – № 11) маємо приклади інверсії. У першому реченні акцентується місце події, тому на початку виступає обставина – у Москві; у другому реченні присудок несе емоційне навантаження, тому передує підмету.

Якщо розглядати речення за способом вираження головних членів речення, то бачимо, що в газеті надзвичайно поширені односкладні речення різноманітних типів: іменні, дієслівні (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові). Односкладні номінативні речення, в яких роль головного члена речення виконує іменник або інша іменна частина мови в називному відмінку. Використовуються переважно в заголовках, на початку твору, тексту для називання подій, явищ, про які буде йти мова далі. Такий тип речень у публіцистиці покликаний привернути увагу читача до певних подій: “Телеграми”, “З газет та журналів” (1906 р. – № 1); “Нагла смерть”, “Пожежа”, “Поранило”, “Крадіжка”. (1906 р. – № 1).

Поряд із простими реченнями, що можуть детально (завдяки другорядним, однорідним членам речення, вставним конструкціям) і водночас стисло подавати певну інформацію, на сторінках видання широко використовуються складні речення. Цей тип речень потрібний у тих випадках, коли інформація має бути викладена максимально повно, коли з’ясовуються причинно-наслідкові відносини, коли головне речення передбачає атрибутивність, з’ясування. Загалом складні речення найбільш притаманні книжним стилям, зокрема публіцистичному, оскільки вони можуть задовольнити таку вимогу писемних (книжних) стилів, як логічність, інтелектуальність. У великих за обсягом аналітичних статтях газети „Рада”, де необхідна аргументація авторської думки, висвітлення причиново-наслідкових зв’язків, якраз і використовуються складні речення різних типів.

На сторінках газети „Рада” представлені складносурядні та складнопідрядні речення всіх типів, які використовуються залежно від комунікативної мети, обсягу інформації. Досить часто у виданні зустрічаємо складнопідрядні речення з кількома підрядними супідрядного та послідовного зв’язку.

Представлені у виданні також різні речення щодо мети висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні: “Рьчь сповіщає, що за три дні заарештовано більш як сто робітників, що їхали без білетів. Усім їм доведеться одсижувати в тюрмі, бо вже ж коли не мають грошей на білет, де ж візьмуть на штрап?” (1906 р. – № 15); “Селяне, не робіть самосудів!” “Сами допитаймо його!” (1906 р. – № 20). Варто також зазначити, що в публіцистичному стилі, на відміну від художнього та наукового, питальні речення виступають риторичними запитаннями, що не потребують відповіді: “Скільки ж то людей буде таким чином позбавлено змоги подати й свій голос на виборах, скільки ж то людей муситимуть зректися свого виборчого права?” (1906 р. –
№ 78).

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження приходимо до таких висновків:

1. Видання Євгеном Харлампійовичем Чикаленком щоденної газети українською мовою „Ради” мало незаперечне значення для становлення українськомовної преси, формування публіцистичного стилю на початку ХХ століття. Ця газета фактично творила нову журналістику – українською мовою – у період заборон уряду, коли відбувались постійні заворушення, революційні сплески, коли народ у переважній більшості був неграмотний, коли українці просто боялися передплачувати часописи. У такі часи видання щоденної українськомовної газети було можливо лише завдяки зусиллям окремих національно свідомих заможних людей, які глибоко усвідомлювали значення українського слова, мови для відродження, становлення нації.

2. Газета „Рада” була зразком української публіцистики початку ХХ століття, мала незаперечний вплив на формування мови преси цього періоду: на її сторінках відбувалось випрацювання норм публіцистичного стилю як поєднання логізації викладу та експресивності, для чого використовувались різноманітні образні мовні засоби (багатозначність, порівняння, епітети, синонімічні ряди, антонімічні пари, повтори, фразеологізми тощо). Вдалий добір тропів мав справити необхідне враження на читача, свідченням чого є редакційна пошта видання, відгуки громадськості на певні публікації.

3. Основу мови газети складала загальновживана українська лексика. Оскільки українською мовою довгий час, окрім як у побуті, не користувались, то, звичайно, цілі сфери життя, галузі знань, науки опинилися без унормованого лексичного складу, без виробленої термінології. Відпрацюванням лексичної норми, добором українських відповідників якраз і займалася преса, зокрема газета „Рада”. Це був важкий, суперечливий процес, що має неоднозначні оцінки як творців преси, так і сучасних дослідників. Про невиробленість лексичного складу на час виходу „Ради” свідчить використання лексем, термінів, що становлять російські кальки, польські запозичення. Деякі з них було з часом замінено на більш природні відповідники, а деякі лишились у словниковому складі і до сьогодні. Завдяки словам іншомовного походження на позначення певного поняття, неологізмів, нових термінів, діалектних слів, що писалися в дужках поруч з більш вживаним словом, поширювалося коло загальновживаної лексики.

4. Редактори видання активно та ретельно працювали над добором необхідного лексичного матеріалу, що засвідчують різні стилістичні шари лексики української мови. Найуживанішою є суспільно-політична лексика, що зумовлено функцією періодичного видання – висвітлювати явища, події суспільного, політичного життя, а також військова лексика, що викликано революційними, пізніше – військовими подіями того часу. Наявні в газеті також юридична, філософська, медична, економічна, технічна термінологія, терміни з видавничо-поліграфічної галузі, лексика, пов’язана з міжнародними відносинами, що зумовлено тематичним спрямуванням окремих публікацій, а також активним розвитком цих галузей знань.

5. Виданню притаманно синтаксичне розмаїття, характерне і для сучасної української мови. Найрізноманітніші синтаксичні конструкції (різні типи простих та складних речень) покликані вирішити головне завдання ЗМІ – об’єктивно та доступно подати інформацію про певні події, справити вплив на читача. Зокрема, у газеті використано стилістичні можливості простого речення: однорідні члени, присудки ускладненої форми, притаманні книжним стилям, порядок слів.

Не можна стверджувати, що в газеті надається особлива перевага якомусь типу складних речень – чи то складносурядним, чи то складнопідрядним, як, наприклад, у науковому стилі, де більшою мірою використовуються складнопідрядні реченні. У публіцистиці існує рівна необхідність як у перших реченнях (підрядних) – адже вони виражають складні причинові, часові, умовні, наслідкові зв’язки, так і в других (сурядних) – там де частини ніби нанизуються одна на одну, відтворюючи послідовність подій.

6. Газета „Рада” друкувалася фонетичним правописом, що засвідчують численні орфографічні ознаки, тому вона може бути зарахована до видань Наддніпрянської України не лише за географічним, але й лінгвістичним принципом. Іноді на сторінках „Ради” траплялося непослідовне написання, що пояснюється невиробленістю орфографічних норм, відсутністю єдиного усталеного правопису. Проте це був період, коли мова преси тільки формувалася, норми відшліфовувалися, ставали загальновживаними.

7. Загалом, можна стверджувати, що газета “Рада” суттєво вплинула на формування як української мови початку ХХ століття, так і сучасної літературної мови, адже мова розвивається у функціонуванні, і саме друковані часописи є однією з найкращих можливостей вироблення мовної норми. „Рада”, будучи щоденним українськомовним виданням, і досьогодні залишається яскравим зразком української публіцистики, а один із її творців – Є. Чикаленко – зразком жертовної, наполегливої праці на користь української ідеї, української нації.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО АВТОРОМ У ТАКИХ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Фіголь Н. М. Є. Чикаленко – меценат, видавець і редактор. – К.: Політехніка, 2002. – 48 с.

2. Фіголь Н. М. Мова видання, якому не судилося відродитись // Урок української. – №10 (44). – 2002. – С. 31-35.

3. Фіголь Н. М. Лексика періодичної преси початку ХХ століття (на прикладі газети „Рада”)// Мова і культура. – Вип. 5. – Т. ІІ, ч. 2. – К., 2002. – С. 195-200.

4. Фіголь Н. М. Мовні проблеми на сторінках першої щоденної газети українською мовою „Ради” // Мова і культура. – Вип. VI. – К., 2003. – С. 290-297.

5. Фіголь Н. М. Синтаксичні конструкції на сторінках преси початку ХХ ст.// Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. – КНУ ім. Тараса Шевченка. – Вип. VI. – К.: ВПЦ „Київський університет”, 2002. – С. 141-150.

6. Фіголь Н. М. Культура періодичного видання (на прикладі газети „Рада”) // Поліграфія і видавнича справа. – Львів, 2002. – С. 134-140.

АНОТАЦІЯ

Фіголь Надія. Є. Чикаленко та газета „Рада” у формуванні мови преси на початку
ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 – журналістика. – Київський національного університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню особливостей формування мови преси початку
ХХ століття, дослідженню мови кращого зразка української журналістики цього періоду. Визначено роль у цьому процесі мецената, видавця Є. Чикаленка, який не шкодував на розвиток української преси ні часу, ні коштів, ні здоров’я.

На прикладі щоденної газети „Рада” проаналізовано мовні особливості преси цього періоду. Охарактеризовано орфографічні риси „Ради”, що відзначаються певною непослідовністю. З’ясовано, що газета друкувалась фонетичним правописом і належала до видань Наддніпрянської України не лише за територіальною, але й за мовними ознаками. Досліджено лексичний склад „Ради”, що повною мірою відображав реалії тогочасного життя, характеризувався досить високим рівнем розвитку, свідчив про намагання редакторів, журналістів поєднати образність, емоційність та логічність, точність викладу. Для цього використовувались найрізноманітніші мовні засоби: багатозначність, тропи (синоніми, антоніми, пароніми, епітети тощо).

Визначено синтаксичні засоби, за допомогою яких на сторінках “Ради” вирішується одне з основних завдань преси – не лише інформувати, а й справляти вплив на читача. Для досягнення цієї мети використовувались різноманітні синтаксичні конструкції: прості, ускладнені речення, складні речення різних типів.

Ключові слова: періодичне видання, лексика, орфографія, синтаксис, рубрика, тропи.

АННОТАЦИЯ

Фиголь Надежда. Е. Чикаленко и газета „Рада” в формировании языка прессы в начале
ХХ века. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 – журналистика. – Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию особенностей формирования языка украинской прессы в начале ХХ века. Определена роль в этом процессе мецената, издателя Є. Чикаленко, который принимал активное участие в создании украиноязычной прессы.

На примере ежедневной газеты „Рада” проанализированы языковые особенности газет этого периода. Охарактеризовано ее орфографические нормы. Определено, что газета издавалась в фонетической орфографии и принадлежала к изданиям Восточной Украины не только по территориальному признаку, но и по языковым особенностям.

В разделе І „Историография и источники исследования” представлена историко-методологическая база работы, дан анализ литературы вопроса.

В разделе ІІ “Предпосылки возникновения украиноязычной прессы в начале ХХ века” изложены общественно-политические условия становления украинских изданий в начале ХХ века, показаны проблемы, с которыми столкнулись украинские издатели, редакторы. В этот период необходимо было сначала уничтожить цензурные препятствия, а затем решать проблемы, возникшие в результате того, что долгое время украинской прессы не существовало вообще, вследствие этого не выработан был язык периодических изданий. Не было и читателей, которые привыкли в силу сложившихся обстоятельств лучше воспринимать русское печатное слово. Проблема была и с газетными работниками, журналистами, которые могли бы подать материал не только интересно, но и профессионально, таковых просто не было, им до этого просто негде было научиться писать публицистические произведения на украинском языке. Эти трудности нужно было преодолевать в комплексе и в результате создать продукт, который был бы интересен и полезен. Официальное разрешение создавать украиноязычную журналистику в начале ХХ века требовало решения языковых проблем: нужно было формировать публицистический стиль, возродить язык, который столетиями был запрещен, не использовался в определенных сферах вообще. Необходимо было нормировать язык определенных отраслей, отшлифовать правописание, сделать его общепринятым, решить вопрос с территориальными диалектами. Опыт предшественников может быть использован и современными творцами прессы, так как многие проблемы не менее актуальны и на сегодняшний день.

В разделе ІІІ“Роль мецената, издателя Е. Чикаленко в становлении украиноязычной прессы в начале ХХ века” определен вклад Е. Чекаленко в развитие украинской прессы. Ограничиться лишь языковыми взглядами издателя было бы не справедливо, поскольку он был очень разносторонней личностью и сделал многое для возрождения, развития украинского движения в целом, а убежденность в необходимости существования изданий на украинском языке стала следствием активной общественной деятельности, направленной на утверждение национальной идеи. Поэтому эта значительная личность в истории украинской прессы представлена в работе наиболее разносторонне.

В разделе ІV “Языково-стилистические особенности прессы в начале ХХ столетия” рассматриваются языковые особенности одного из лучших образцов украинской журналистики ХХ века – газеты “Рада”, издателем которой был Е. Чикаленко.

Исследовано лексический состав „Рады”, который в полной мере отображал реалии того времени, поэтому на страницах представлены разнообразные лексически группы: общественно-политическая, экономическая, юридическая, философская лексика, терминология различных отраслей: издательская, медицинская, строительная и т. д. Наполнение издания свидетельствует о стремлении редакторов, журналистов наиболее удачно соединять образность, эмоциональность и логичность, точность изложения. Для этого использовались самые разнообразные языковые средства: многозначность, тропы – синонимы, антонимы, паронимы, эпитеты и т. д.

В работе рассмотрены синтаксические конструкции, с помощью которых на страницах “Рады” решается одна из основных задач прессы – не только информировать, но и влиять на читателя. Для достижения этой цели используются различные синтаксические конструкции: простые и сложные предложения различных типов.

Проанализированный материал позволяет сделать вывод, что газета “Рада” была одним из первых изданий и одним из лучших образцов украинской периодики ХХ века. Издание существовало в тяжелый период цензурных запретов, военных переворотов, но, несмотря на эти объективные трудности, на протяжении почти десятилетия смогло на деле утверждать право на существование украинской прессы.

Ключевые слова: периодическое издание, лексика, орфография, синтаксис, рубрика, тропы.

ANNOTATION

Figol Nadiya. E. Chikalenko and newspaper „Rada” in forming of press language at the beginning of the twentieth century. – Manuscript.

Thesis for Kandidate's Degree in Philology, speciality 10.01.08 – Journalism. – National Taras Shevchenko University of Kyiv. – Kyiv, 2006.

The thesis is devoted to the investigation of the features of Ukrainian-language press forming at the beginning of the twentieth century. The great importance in this process of E. Chikalenko as a patron and publisher has been shown, he did not spare on the development of Ukrainian press neither time, nor means nor health.

On the example of daily newspaper „Rada” the linguistic features of press of this period have been analyzed. „Rada” orthographic features have been described, they are marked by a certain inconsistence. It has been found out that the newspaper was printed by the phonetic spelling and belonged to editions of East Ukraine not only on territorial but also on linguistic features. The lexical composition of „Rada” has been investigated, it fully represents the realities of that time, is characterized by high level of development, shows the attempts of editors, journalists to connect vividness, emotionality of exposition with logic, exactness of exposition. The most various languages means, polysemy, tropes, were used for this purpose (synonyms, antonyms, paronyms, epithets and others like that).

Described syntactic facilities help in solving of one of the basic tasks of press – not only to inform but also to have influence on a reader. For achievement of this purpose the varied syntactic constructions were used: simple, complicated sentences, difficult sentences of different types.

Keywords: magazine, lexicology, orthography, syntax, rubric, tropes.

Підписано до друку 16.05.06.

Формат 60х84/16.

Папір офс. № 1. Гарн. „Times New Roman”.

Друк ризогр. Ум. друк арк. 0,93. Обл.-вид. арк. 0,9.

Наклад 100 прим. Зам. №

Надруковано