МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІНАГІНА ОЛЕСЯ ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 330.322.1(043)

РИНКОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ В РЕГІОНІ:

МЕТОДОЛОГІЯ І ТЕОРІЯ

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий консультант ? доктор економічних наук, професор

Дмитриченко Лілія Іванівна,

Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

професор кафедри економічної теорії (м. Донецьк).

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Дубіщев Віктор Петрович, Полтавський національний технічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економічної теорії (м. Полтава);

доктор економічних наук, професор Кривенко Лариса Володимирівна, Сумська академія банківської справи Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри теоретичної і прикладної економіки (м. Суми);

доктор економічних наук, професор Хохлов Микола Пантелеймонович, Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри економіки і оцінки майна підприємства (м. Харків).

Провідна установа:

Львівський національний університет ім. І. Франка Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії (м. Львів).

Захист дисертації відбудеться 23 січня 2007 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198-а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 20 грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Овечко Г.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах перехідної економіки в Україні зростає інтерес до комплексу регіональних проблем, що обумовлено глибинними ринковими трансформаціями в суспільстві. Період активного формування ринкових відносин чітко показав, що без державного і регіонального регулювання трансформаційні процеси призводять до кризових і дезінтеграційних явищ. Незважаючи на зростання макроекономічних показників в Україні, у період 2000-2005 рр. господарські суб’єкти не мають власних ресурсів нагромадження; відбувається поступове зниження показників інвестиційної активності (90інвестицій формується централізовано); значно скорочується доля експорту у ВВП (з 61, 3 % до 45,2%) та мають місце інші негативні соціально-економічні тенденції.

До того ж відсутність науково обґрунтованої концепції і моделі ринкової трансформації в Україні, а також системи механізмів регулювання цього процесу має наслідком зростання диспропорцій, екзогенних і ендогенних суперечностей. Багато в чому це обумовлено тим, що поняття “ринок” значною мірою асоціюється з товарно-грошовими відносинами і практично не пов'язується з такими складовими, як виробничі відносини, соціальне середовище, ринкова культура.

Питання теоретичного обґрунтування проблем ринкової трансформації досліджувалися в працях вітчизняних науковців В.Андріанова, А. Вожжова, Г. Волинського, В. Геєця,
Л. Дмитриченко, В. Кушліна, В. Лукова, А.Лукінова, Є.Панченко, А.Покритана, А.Чаусовського, В.Черняка, М.Чумаченка, А. Чухна та ін. Значущість проблем ринкової трансформації зумовила нові напрями розвитку сучасної економічної думки. Різні аспекти формування ринкової трансформації на регіональному рівні розглянуто у працях В.Амітана, Б.Буркінського, В.Дубіщева, Л.Кривенко, В.Лексіна, Б.Кліяненка, М. Хохлова та ін.

Проблеми розвитку ринкового середовища знайшли відображення у роботах зарубіжних економістів О.Гаврилішина, Е.Долана, Дж.Кейнса, П.Лінберта, Д.Ліндсея, Р.Макконнелла, А.Маршалла, П.Самуєльсона, М.Фішера. Деякі регіональні аспекти висвітлювали Б.Гранберг, У.Ізард, В.Лаунхард.

Втім, багато проблем, пов'язаних з процесами ринкової трансформації в умовах регіональної економіки, залишаються не дослідженими і не визначеними. Так, у науковій літературі практично відсутні роботи, де б комплексно розглядалися проблеми формування регіональних ринків, особливості їх діагностування. Поза увагою залишились процеси розвитку ринкової культури та інші соціокультурні аспекти.

Напрями перехідних трансформаційних відносин, що розглядаються у літературних джерелах, поступово розширюються і наповнюються не лише вивченням нових процесів, умов функціонування, важелей втручання, а ще й відображають нові рівні їх розвитку та регулювання. Важливим кроком аналізу стає ринкова трансформація на місцях та формування наукового підходу до процесів ринкової трансформації на рівні регіонального господарського комплексу.

Сьогодні наука і практика потребують сучасних розробок з питань теорії розвитку регіонів. В Україні ще не сформовані адекватна філософія та соціально-економічні моделі розвитку регіонів, немає положень із становлення та розвитку регіональних ринків. Відсутні також методологічні основи виміру ринкового потенціалу національної та регіональних економік. Все це визначає актуальність теми дисертаційної роботи у контексті соціально-економічних процесів сьогодення та подальшого розвитку наукової бази економічної теорії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано згідно з планами науково-дослідних робіт кафедри економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України “Інвестиційна політика держави в перехідній економіці” (номер державної реєстрації 0101U005728). Внеском автора у розробку проблем є розкриття сутності ринкової трансформації на регіональному рівні господарювання та пропозиції щодо удосконалення розвитку підприємництва у регіоні.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних основ і механізмів розвитку ринкової трансформації та процесів, що її складають, як на рівні суспільства, так і на рівні регіонів в умовах перехідної економіки України.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішено наступні задачі:

теоретично обґрунтовано та методологічно визначено (на основі розвитку світового та вітчизняного досвіду) роль і сутність ринкової трансформації;

структуровано процеси і напрями ринкової трансформації; відзначено їх ускладнення в процесі реформування і розвитку економіки та соціальної сфери;

визначено проблеми формування ринкових відносин, нерівномірність та недосконалість їх розвитку на рівні регіонів;

поглиблено розуміння місця й ролі ринків у розвитку регіональної економіки та у відтворювальному процесі;

запропоновано систему оцінки ринкового потенціалу регіону, як сукупності кількісних показників, що відповідають сучасному стану реформування господарського комплексу;

систематизовано прояви впливу ринкової культури на трансформаційні процеси в регіонах;

позначено місце і роль підприємництва у формуванні ринкових відносин;

класифіковано особливості та напрями розвитку регіональних ринків інформації, праці, фінансів, нерухомості;

визначено наукові підходи до формування стратегічних і тактичних напрямів розвитку ринкової трансформації у регіоні як найважливішої складової регулювання ринкової трансформації у суспільстві;

розроблено методичні рекомендації з діагностики розвитку підприємництва на рівні регіону.

Об’єктом дослідження є процеси ринкової трансформації як системи формування ринкового середовища на макро- та мезорівнях.

Предметом дослідження є комплекс теоретичних, методологічних і практичних засад і механізмів розвитку ринкової трансформації регіону.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є діалектичний метод пізнання, фундаментальні положення економічної теорії та регіональної економіки, системний підхід до вивчення господарських процесів.

Для розв’язання поставлених задач у роботі використано метод абстрактно-логічного і системного аналізу (при дослідженні сутності ринкової трансформації та її особливостей на регіональному рівні); метод інституціональних підходів, що дає змогу враховувати соціально-економічні та суспільно-психологічні особливості реакції суб'єктів господарської діяльності, реальні умови їх господарювання і прийняття ефективних рішень; метод середніх та відносних величин і динамічних рядів (при дослідженні розвитку ринків); метод аналітичних і логічних узагальнень (при дослідженні специфіки формування напрямів стратегічного розвитку ринкової трансформації та визначенні його елементів); графічний метод і метод порівняльного аналізу (при дослідженні регіональних проблем розвитку ринків та підприємницького середовища); метод моделювання (для розробки теоретичних та методологічних основ дослідження ринку праці); метод маркетингових досліджень, що дозволив визначити принципи і підходи щодо розвитку системи регіонального маркетингу.

Нормативно-правову базу дисертації склали Конституція України, Закони України, Укази Президента України, Постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.

Фактологічну базу сформовано в результаті обробки статистичних даних Державного комітету статистики України, обласних статистичних управлінь.

Інформаційну базу дослідження становлять офіційні статистичні дані щодо стану розвитку ринкового середовища і підприємництва України та її регіонів, нормативні документи, що регламентують процеси формування ринкового середовища та господарську діяльність регіонів.

Зазначимо, що економічні, соціальні, правові, управлінські та культурологічні проблеми є характерними як для рівня національної економіки, так і для всіх регіонів України взагалі і для Донецького, зокрема. Тому у даній дисертаційній роботі саме прикладною сферою вивчення, апробації та впровадження результатів проведених автором досліджень і зроблених узагальнень став Донецький регіон (Донецька область).

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації поставлено і розв’язано актуальну проблему удосконалення теоретичних та методологічних основ розвитку ринкової трансформації в Україні та її регіонах. Результати, що визначають наукову новизну, полягають у такому.

Вперше:

розроблено концепцію управління процесами ринкової трансформації на рівні країни та її регіонів, що ґрунтується на засадах еволюційної динаміки соціально-економічних змін у суспільстві, на використанні інтелектуального та культурологічного потенціалу ринкової трансформації і дозволяє задавати напрями реформам, значно поліпшити соціально-економічні показники, скоротити час стабілізації економіки;

визначено та теоретично обґрунтовано необхідність дослідження економічних, соціальних та інформаційних структурних складових процесу ринкової трансформації на мезорівні, які впливають на процеси формування ринкових відносин, темпи розвитку регіональних і суспільних ринків та інші показники ефективності трансформування;

розроблено систему показників оцінки ринкового потенціалу регіону, на підставі якої з’являється можливість передбачення напрямів еволюції ринку, спрощення процедури розробки стратегії ринкової трансформації і формування планів, прогнозів розвитку ринкового середовища;

запропоновано напрями оцінки культурологічного впливу на процеси ринкової трансформації в регіоні, що сприяють поглибленню розуміння змін у соціокультурній сфері.

Удосконалено:

методологічні підходи до формування стратегічних напрямів ринкової трансформації в регіоні, які формують системний підхід до складової стратегічного планування розвитку регіонального господарського комплексу;

систему економічних, соціальних, культурологічних показників оцінки рівня розвитку регіональних ринків, орієнтованих на перехідний стан економіки;

критерії оцінки рівня розвитку регіональних ринків, що поповнять діагностичний та аналітичний апарат механізму регулювання і коригування відхилень від бажаних показників;

методологічні основи діагностування регіональних ринків, які мають формувати інформаційну базу органів регіонального управління.

Дістали подальшого розвитку:

прийоми класифікації регіональних утворень за рівнем розвитку ринкових відносин на основі визначення особливостей функціонування господарського комплексу регіону;

систематизація особливостей та напрямів розвитку регіональних ринків праці, інформації, фінансів, нерухомості, які характеризують суттєві риси процесів ринкової трансформації

критерії оцінок рівня розвитку регіональних ринків;

основи діагностики рівня розвитку підприємництва у регіоні як напряму подальшого удосконалення підтримки підприємницького середовища.

Практичне значення одержаних результатів полягає в подальшому розвитку теорії ринкової трансформації та в обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення регулювання ринкового середовища у регіонах.

Розширено коло напрямів розвитку теорії ринкової трансформації та обґрунтовано методологічні основи розвитку процесів на рівні регіону. Уточнено і доповнено категоріальний апарат, який створює методологічну основу для подальшого поглиблення вивчення проблем ефективного функціонування і державного регулювання регіонального ринкового середовища. Обґрунтовано конкретні заходи щодо розробки і реалізації стратегії ринкової трансформації на рівні регіонів. Результати дисертаційної роботи можуть бути використаними для визначення пріоритетів ринкової трансформації і розробки державної і регіональної соціально-економічної політики.

Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України.

Обґрунтовані в дисертації висновки, рекомендації та напрями вдосконалення державного і регіонального регулювання ринкової трансформації прийняті до впровадження у системі регіонального управління (довідки Донецької обласної державної адміністрації №127 від 03.02.2006 р.; Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради №1483 від 09.10.2006; Красноармійської міської ради Донецької області №01-20-1808 від 24.10.2006).

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, розробки і висновки дисертації, що виносяться на захист, одержані здобувачем самостійно. В них викладено авторський підхід до вирішення наукової проблеми розробки концептуальних положень теорії ринкової трансформації. З публікацій, що написані у співавторстві, використано лише ті положення та ідеї, що належать особисто здобувачеві. Дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати досліджень, викладених у дисертації, оприлюднені автором на науково-практичних семінарах, конференціях: “Економічні проблеми розвитку регіонів та підприємств на початку ХХI століття” (Полтава, 2001); “Город и предприятие: опыт и перспективы развития”. (Донецк, 2001); “Проблеми економічної кібернетики” (Алушта, 2003); “Інвестеційні стратегії сталого розвитку” (Дніпропетровськ, 2004); “Економіка України: стратегія, відродження і трансформаційні перетворення” (Полтава, 2005); “Проблеми управління підприємництвом у сучасних умовах” (Сімферополь, 2005).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 35 наукових публікаціях, у тому числі в трьох монографіях (з них одна — одноосібна), загальним обсягом 44,5 д. а., з яких особисто автору належить 35 д. а.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаних джерел з 381 найменування. Роботу викладено на 368 сторінках тексту, що включає 23 таблиці, 27 рисунків і 3 додатки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі розкривається актуальність теми, стан досліджуваної проблеми, її значення для забезпечення подальшого розвитку України. Формулюються мета, задачі, об’єкт, предмет і методи дослідження, визначається наукова новизна; показано теоретичне і практичне значення одержаних результатів та висновків.

Розділ 1. Теорія ринкової трансформації. Відзначається необхідність дослідження та обґрунтування існуючих характерних рис, особливостей економіки, соціокультурної сфери, передумов та напрямів розвитку ринкових відносин. Центральною характерною рисою, притаманною ринковій трансформації інверсійного типу, є динамізм. Але він має як творчу спрямованість, так і руйнівну за наслідками деформацій.

Українське суспільство зацікавлене у динамічному розвитку напрямів ринкової трансформації, котрі б відповідали науковому, технічному, економічному і загальнокультурному прогресу. Значний період перехідної економіки вже визначив багато проблем у формуванні ринкових відносин, які з часом накопичуються та зумовлюють кризові явища і значні деформаційні зрушеннях.

Це дозволяє розгортати дослідження у новому ракурсі: розширюються чинники та умови розвитку процесів, з’являються та практично адаптуються нові функції, формуються різноманітні моделі нових соціально-економічних явищ.

Проаналізовано та визначено, що серед найважливіших задач на сьогоднішній момент є відмова від жорсткого адміністративного регулювання економіки, структурна перебудова на засадах пріоритетності виробництва соціально значущої продукції, розробка соціальних стандартів і соціальних програм. Важливим підсумком є те що в економіці відбуваються якісні зрушення. У продовж 2000-2005рр. валовий внутрішній продукт зріс у 2,5 рази, швидкими темпами зростають інвестиції в основний капітал. Попри погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури, зберігається тенденція до збільшення українського експорту. За 2000-2005рр. його обсяги зросли в 2,2 рази (табл.1). Але при цьому слід враховувати що це економічне зростання значною мірою забезпечене екстенсивними чинниками.

Таблиця 1

Основні макроекономічні показники розвитку України

за 2000-2005 рр.

Показники | Рік

2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005

ВВП (у фактичних цінах,

млн.грн.) | 170070 | 204190 | 225810 | 267344 | 345113 | 424741

Реальний ВВП

(відсотків до попереднього року) | 105,9 | 109,2 | 105,2 | 109,6 | 112,1 | 102,6

Інвестиції в основний капітал (у фактичних цінах, млрд.грн.) | 23,6 | 32,6 | 37,2 | 51,0 | 75,7 | 93,1

Експорт (млрд.дол.) | 18,1 | 19,8 | 22,0 | 27,3 | 38,0 | 40,4

Імпорт (млрд.дол.) | 15,1 | 16,9 | 18,2 | 24,5 | 31,1 | 39,1

Доходи населення

(відсотків до попереднього року) | 131,2 | 122,7 | 117,1 | 116,5 | 127,2 | 135,1

На основі аналізу визначено, що в сучасній перехідній економіці України переплітаються декілька блоків проблем. Кожний з них є складним і формує наступний, що складається з досліджень різних процесів відповідного рівня: закономірностей, тенденцій і проблем на рівні всього суспільства, державних об'єднань, країн та міжнародних відносин, регіональних утворень, підприємств, домогосподарств.

Систематизуючи одержаний досвід теорії ринкової трансформації, необхідно підкреслити всебічний її розвиток як у глибину економічних і соціальних процесів, так і в горизонтах та площинах дії. У ході розвитку теорій ринкової трансформації кристалізуються і практично використовуються напрями їх дії (рис.1).

Рис. 1. Напрями дії теорій ринкової трансформації

Доведено, що аналіз абстрактно-логічного боку процесів трансформації – це особливий стан в еволюції економіки, коли вона функціонує на етапі переходу суспільства від одного історичного ступеня до іншого. Вона є проміжним станом суспільства, відображає повну циклічність економічного розвитку і в Україні має особливість інверсійного типу розвитку.

Інверсійний тип ринкової трансформації обумовлено об’єктивними особливостями формування ринкової системі українського суспільства в умовах індустріального типу економічної системи. При цьому як системний елемент дослідження визначається, що Україна є неоднорідно індустріальною державою. Тут тісно переплітаються і взаємодіють аграрні, аграрно-індустріальні та індустріальні регіони. Проте територіальні відмінності в рівні і перспективах розвитку ринкової трансформації поки що не носять принципового характеру. Проте вони вкрай різноманітно впливають на темпи, структурне наповнення, моделі та інші процеси розвитку ринків праці, фінансів, інформації, нерухомості. Регіональну особливість також мають стандарти господарської та ринкової культури.

Сучасний період розвитку України характеризується загальною ринковою спрямованістю.

Систематизовані характерні риси трансформаційної системи, найзначущі в даний час, мають такий вигляд: тимчасовість, проміжний характер показників, неоформленість загального вектора розвитку, неоднорідність процесів, нестійкість поступового руху.

Паралельно з даними характеристиками трансформаційних процесів йде активна регіоналізація країни. Регіоналізація в умовах ринкової трансформації в Україні виражається у формуванні межі соціального й економічного зростання на базі екстенсивного розвитку постсоціалістичного потенціалу територій. Вона є продовженням ринкової трансформації, спроектованої на нові обрії діяльності ринків капіталу, праці, інформації, для яких не існує адміністративних меж (особливо радянського походження), а є лише прибутковість, власність та інші суто ринкові категорії.

Процес регіоналізації має в своєму розвитку як позитивні моменти, так і негативні. Підкреслюється, що позитивні здатні послужити основою для подальшої трансформації державно-політичного ладу та інтенсифікації ринкової трансформації України. Так само з'явилася нова техніка організації і діяльності у сфері політики, економіки і культури: зросли нові політичні, організаційні і бізнес – культури, в суспільстві сформувалися нові системи соціальних відносин. Головним позитивом регіоналізації стало збільшене різноманіття варіантів соціально-економічного розвитку країни. Регіони планують і реалізують різні проекти і перспективні плани для своїх територіальних співтовариств. Розробляють різні форми управління, впроваджують різні моделі місцевого самоврядування, по-різному вибудовують взаємостосунки з державною владою. Серед негативних виділяються та аналізуються такі: процес регіоналізації є одним з основних джерел економічних і соціальних суперечностей і конфліктів в Україні; створюється прецедент нестійкості державного управління, не розрахованого на врегулювання даних типів конфліктів.

Обґрунтовано, що територіальні суперечності сьогодні найяскравіше виявляються через таке: суперечності між “бідними” і “багатими” територіями (донорами і реципієнтами), між столицею та “периферією”; суперництво між місцевими утвореннями за бюджетні кошти та пільги; суперечності усередині регіонів, такі як “центр-периферія”, “місто-сільська місцевість”; суперечності між регіонами і центром (залежно від реалізованої останнім концепції регіональної політики); гальмування процесів ринкової трансформації у регіонах.

Для переходу економіки на нові умови функціонування необхідне розуміння нової ринкової платформи об'єднання регіонів. Загальними вимогами можна вважати такі: території з вільним рухом капіталів; вільна мобільність робочої сили; єдиний, прозорий інформаційний простір; єдність у стандартах і оцінках державного регіонального управління.

Розуміння кожного нового ступеня в розвитку ринкової трансформації в Україні вимагає визначення поточних станів, виявлення основних чинників і можливих варіантів (моделей) розвитку та цільових напрямів (рис 2).

Такий діагноз досягнутого рівня розвитку ринкового середовища вимагає осмислення маси специфічних регіональних, суспільних і міжнародних емпіричних даних. Ця інформація вкрай необхідна для формування науково обґрунтованої, прогресивної державної політики, внутрішньої і зовнішньої.

Виділено найбільш значущі трансформаційні потоки:

вибір та закріплення моделі реформування – це рівень державного втручання;

первісне накопичення капіталу – суто ринковий процес, але має місце державне регулювання;

структурна трансформація економіки відповідно до нових закономірностей її функціонування – також рівень державного та регіонального втручання;

соціокультурна трансформація життєдіяльності – найбільш складний процес, де активно діють ринкові, державні і регіональні сили;

інформаційні перетворення;

регіональна (територіальна) трансформація.

Визначено, що основні трансформаційні потоки активно взаємодіють та їх розвиток взаємопов'язаний. Їх негативні характеристики є показником відсутності в Україні досвіду проведення та оцінки подібних реформ. При цьому дані потоки мають неоднакові ефекти в регіонах. Відсутність методологічних та методичних підходів до вивчення та регулювання цих процесів на місцях формує недосконалий розвиток ринкового середовища. Розвиток трансформаційних потоків обумовлює особливості моделей ринкової трансформації та їх характеристики у регіонах країни.

Рис. 2. Цільові напрями ринкової трансформації в Україні

Розділ 2. Регіон в процесі ринкової трансформації. Підкреслено, що теорія і практика становлення і розвитку регіональної економіки в Україні як самостійної галузі економічної науки, сьогодні ще знаходиться у стадії формування. Це природно-історичний процес, обумовлений тими кардинальними змінами, які відбуваються.

Узагальнюючи розуміння регіону як соціально-и, у роботі підкреслюється, що він несе в собі передумови ефективного функціонування і розвитку, але так само і можливість системної кризи аж до руйнування у разі неадекватного управління ним. Формування регіону як об'єкта державного управління і суб'єкта місцевого самоврядування відбувається в результаті розділення повноважень центру. При цьому регіональна політика полягає у створенні дієздатного, володіючого значною ефективністю, здібного до самоорганізації регіонального співтовариства.

Аналізуються та узагальнюються визначення терміну “регіон”, включаючи авторське формулювання. Регіон – це соціально-економічна та етнонаціональна просторова цілісність, що характеризується певною структурою виробництва, наявністю всіх форм власності, концентрацією населення, робочих місць, умов для духовного розвитку людини і має місцеві органи управління територією (область, республіка). Також виділяються, систематизуються і доповнюються основні критерії відповідності цього поняття сучасним характеристикам. Їхнє практичне використовування надасть можливість розширеної оцінки регіональних аналітичних і теоретичних досліджень.

Обґрунтовано, що кожен відрізняється своєю економічною і соціальною структурою, місцем у рішенні загальнодержавних і місцевих (регіональних) задач. Тому соціально-економічні процеси, що протікають в регіоні і вимагають управління, повинні відповідати інтересам розв’язання задач, притаманних конкретній території. Виходячи з вищерозглянутого визначення первинної категорії “регіон”, можна розширити основні принципи його відокремлення і розвитку, такими принципами як соціокультурної та історичної спадкоємності та національної цілісності (рис. 3).

Рис. 3. Основні принципи відокремлення, формування та розвитку регіонів

Доведено обумовленість процесів ринкової трансформації та особливостей розвитку регіону, визначено необхідність урахування наступних його характеристик:

це невід'ємна частина єдиної системи продуктивних сил і виробничих відносин та ресурсної цілісності країни;

у ньому здійснюються повні цикли відтворення населення і трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, частини національного багатства;

тут відбувається взаємодія органів управління асоційованих на території підприємств і об’єднань, покликаних забезпечити комплексний соціально-економічний розвиток територіально- адміністративної одиниці;

до його компетенції відносяться стратегічне та тактичне ування, розвиток усіх сфер життєдіяльності.

Надалі акцентується увага на регіональних ринках, особливостях їх розвитку та функціонування, підкреслюється їх місце та значущість у формуванні господарських комплексів. Наводиться авторське визначення регіонального ринку як комплексу соціальних, культурних, економічних і правових відносин, опосередкуючих процеси виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ у межах певної території, що спираються в розвитку на територіальний розподіл праці. Розширено уявлення щодо класифікації регіонів за рівнем розвитку ринкових відносин і формуванням ринкового простору. Під ринковим простором регіону розуміється система взаємодіючих, функціонуючих і таких, що розвиваються, ринків з їхньою інфраструктурою.

Визначено територіальну специфіку рівня регулювання регіональних ринків та проаналізовано наступні чинники.

По-перше, місцеве поєднання державних і регіональних інструментів регулювання ринкового середовища. Воно є суворо специфічним для будь-якої територіальної системи, що обумовлено своєрідністю економічного потенціалу і природно-кліматичних умов регіонів. Це поєднання складалося в процесі розвитку економіки регіону протягом як мінімум останніх 50-70 років.

По-друге, роль регіону у суспільному розподілі праці. За даною ознакою регіони України можна розділити на індустріальні, аграрні, індустріально-аграрні, курортно-рекреаційні та туристичні. Отже, господарські комплекси регіонів різних груп мають істотні відмінності. Специфіка господарського комплексу регіону, у свою чергу, визначає структуру використовування ресурсів і, відповідно, пріоритети стратегії розвитку.

По-третє, соціокультурні традиції. Умови функціонування і регулювання локальних ринків можуть мати особливості, що виявляються на рівні культури і соціальних процесів.

Взаємодія комплексу ринків, що мають місце у даному регіоні, забезпечує формування ринкового потенціалу регіону. При визначенні нової стратегії регіонального розвитку важливо чітко уявляти не тільки природні чинники або порівняльні переваги того чи іншого регіону, але й його особливості та історичні і культурні корені. Вони є різноманітними і потребують класифікації. При комплексному дослідженні і проведенні діагностики регіонального розвитку ринкового простору необхідно виділяти найважливіші характеристики регіону, що визначають рівень розвитку ринкового простору (рис. 4).

1. Природно-кліматичне середовище. Оцінки його умов в регіоні можуть бути самими різноманітними. Вони визначаються низкою характеристик територій (кліматичні умови, природні ресурси, географічне і геополітичне положення, рельєф, ґрунти, рослинність, корисні копалини, освоєність території і т.п.). Необхідність застосовувати і використовувати кількісні характеристики для оцінки природно-кліматичних умов обґрунтовується наявністю споживчої вартості і товарних характеристик наявних природних багатств.

Саме природні умови регіонів обумовлюють розвиток таких ринків, як аграрні, туристичного бізнесу, сировинні. Побічно вони опосередковують розвиток всіх ринків через чинники вигідного географічного положення, певних природно-кліматичних умов. Сукупність природно-кліматичних особливостей полегшує або ускладнює розвиток виробництва та сфери послуг.

2. Економічний потенціал: економічно активне населення, зокрема зайняте; основні засоби, насамперед, виробничі і невиробничі; запаси і резерви матеріальних цінностей різного призначення, зокрема предмети виробничого призначення і предмети споживання тривалого користування; природні ресурси виробничого призначення, розвідані і враховані, а також залучені у виробництво; нематеріальні ресурси, науково-технічна та економічна інформація.

Рис. 4. Характеристики регіону, що визначають його ринковий потенціал

3. Рівень розвитку ринків. Оцінка рівня розвитку ринків відповідає потребам місцевих органів влади. Визначено показники для ринків споживацьких товарів; засобів виробництва; грошово-кредитних і фінансових ресурсів; трудових ресурсів.

4. Соціокультурні характеристики і етнонаціональні особливості розвитку: параметри розвитку регіону – це процеси і об'єкти соціальної природи, пов'язані з такими поняттями, як “рівень життя”, “спосіб життя”, “задоволення матеріальних і духовних потреб народу”, “доходи і витрати людини, сім'ї”, і котрі становлять споживацький бюджет.

5. Рівень розвитку ринкової інфраструктури. Його характеризує частка витрат на інфраструктурне забезпечення у витратах регіональних органів влади і ринкових структур; зростання (скорочення) числа юридичних і фізичних осіб, прагнучих до освоєння місць в інфраструктурі; рівень заробітної плати працівників, зайнятих в інфраструктурних галузях, в порівнянні з середньою зарплатою та зарплатою працівників промислово-комерційної сфери; частка у загальній сумі витрат промислово-комерційних структур на утримання об'єктів інфраструктури.

6. Рівень концентрації, спеціалізації і кооперації господарської діяльності характеризують: частка підприємств, що орієнтуються на виробництво продукції, призначеної для вивозу за межі регіону; частка виробництв, що працюють на зовнішньорегіональний ринок; ввізний і вивізний баланс регіону; співвідношення структур ввезення і вивозу продукції із структурою виробничо-комерційного попиту на засоби виробництва в регіоні; структура потреб регіону в продукції, що ввозиться, у галузях господарства; частка підприємств, орієнтованих на внутрішній ринок за номенклатурними групами товарів (оцінка за вартістю фондів і продукції у відношенні до суми даних показників у регіоні).

7. Рівень розвитку малого і середнього бізнесу. Розвиток малого і середнього бізнесу в регіоні в цілому визначає ринкову активність населення даної території, розвиток конкурентних початків, задоволеність послугами і т.п.

8. Розвиненість нових форм господарювання. Це показники як виникнення і зростання нових підприємств у новітніх видах діяльності, так і нових елементів у господарстві, які відображають інновації і нововведення.

Таким чином, можна зробити висновок, що для всебічного розвитку і регулювання ринку, що формується, в Україні необхідно мати повну картину процесів, які відбуваються. Це неможливе без моніторингу ринкових станів, діагностики ринкового середовища, розробки регіональних маркетингових програм, прогнозів розвитку ринків.

Розділ 3. Роль та місце підприємництва у трансформаційних процесах регіону. Доведено, що перехідний період в Україні охарактеризувався глибокою соціально-економічною кризою, і єдино можливим засобом виходу з такого стану стало подальше перетворення економіки, створення умов для всебічного розвитку підприємництва і ринкових відносин, зокрема у регіоні.

Тому уряд і регіональна влада повинні вживати різні заходи політичного та економічного характеру для розвитку в країні підприємництва як особливого виду виробничо-торгової діяльності, надання послуг або посередництва, що характеризується повною свободою вибору та ініціативним характером здійснення, значною вірогідністю економічного ризику і чіткою орієнтацією на досягнення певного комерційного прибутку.

Концентрація і централізація капіталів сприяють підвищенню інвестиційної активності, але не такою мірою, яка передбачалася. На практиці дані процеси протікають у двох найбільш виражених напрямах. По-перше, концентрація і централізація капіталу постприватизаційних підприємств у руках менеджерів. По-друге, концентрація капіталу в олігархічних груп і їх представників. При цьому спостерігається і перерозподіл власності, що також знижує інвестиційну активність.

Фінансовий ринок, що формується в Україні, не встигає за процесами концентрації і централізації капіталів. Це виявляється у такому: відсутність механізмів захисту капіталів від злиття і взаємопоглинань; несформованість законодавчої бази; нерозвиненість інформаційного забезпечення процесів, що відбуваються на фондовому ринку; відсутність як державних, так і приватних трастових компаній, що акумулюють незначні пакети акцій, і керівників ними на користь дрібних власників.

Недоліком в регулюванні розвитку підприємницького середовища в Україні є відсутність зв’язку між стратегічними планами соціально-економічного розвитку регіонів, процесами ринкової трансформації та сучасним станом самого підприємництва. Рекомендації щодо удосконалення та формування інтеграційних відносин на рівні стратегічних планів місцевих органів влади наведено на рис. 5.

У роботі відзначається, що сучасна підприємницька діяльність може ефективно здійснюватися і розвиватися за умови належного дотримання вимог не тільки економічного і політичного, але й соціокультурного характеру. Особливе місце посідає культура підприємництва як ціннісній, мотиваційний, змістовий аспект діяльності.

Стан підприємницької культури в Україні аналізується з позицій як господарської культури регіонів, так і світового впливу ринкової культури. Визначається комплекс проблем, стримуючих формування підприємницької культури, відповідної стандартам Європейського Союзу та високо розвине-них суспільств.

Теоретично обґрунтовано, що причиною такого стану стала стійкість однобічного вузькоекономічного підходу до розуміння соціокультурних підстав господарської діяльності, який є пережитком догматично-матеріалістичного розуміння суспільного розвитку.

Проявом вузькості поглядів є поширене серед частини вітчизняних гуманітаріїв та економістів уявлення про принциповий “відрив” підприємницької діяльності від духовного, етичного життя, про “антикультурну” природу бізнесу.

Проте досвід багатьох розвинених країн світу свідчить про протилежне.

Розділ 4. Особливості та напрями розвитку інформаційного ринку. Означено, що світове співтовариство висунуло на перший план стратегічного розвитку нову галузь – інформаційну індустрію, пов’язану з виробництвом технічних засобів, методів, технологій для продукування нових знань. Саме на індустріальній стадії розвитку людства інформаційний ринок остаточно набув завершеності як відносно відокремлений сектор економіки та самостійний вид підприємницької діяльності.

В Україні процес становлення та розвитку інформаційного ринку відбувається водночас з ринковою трансформацією. Ця єдність процесів ускладнює вивчення трансформаційних явищ та особливостей формування самого ринку.

На основі поглибленого аналізу доведено, що інформаційний ринок – це система економічних, правових та організаційних відносин щодо задоволення інформаційних потреб, які виникли в суспільстві. На сьогодні головною умовою його розвитку є ринкова трансформація.

У межах дослідження обґрунтовано, що основним чинником ефективної ринкової трансформації суспільства є розвиток інформаційного ринку як підсистеми ринкових відносин. Інформаційний ринок взагалі стає системоутворюючим елементом світової економіки. Інформаційна галузь в Україні сьогодні є однією із найефективніших галузей для вкладення капіталу. Інформатизація суспільства, бурхливий розвиток засобів інформаційної техніки і нових інформаційних технологій, зростання потреб суспільства в різноманітних інформаційних послугах та інші зміни обумовили формування інформаційного ринку. У дисертаційній роботі визначено та систематизовано основні суб’єкти інформаційного ринку України (рис.6).

Рис. 6. Характеристики основних суб’єктів інформаційного ринку України

Виникнення і розвиток інформаційного ринку в регіоні визначається низкою факторів. Інформаційний ринок регіону – це сегмент ринку, що задовольняє потреби ділових кіл і населення в економічній, науково-технічній, фінансовій, комерційній та інших видах інформації. Сукупність дій, спрямованих на задоволення таких потреб, складає регіональну інформаційну діяльність. Розвиток ринкових відносин у регіоні з приводу купівлі-продажу специфічного товару “інформація” визначають майбутні характерні риси даного ринку.

Саме багатобічні інформаційні взаємодії в регіоні забезпечує рух капіталів, знань, технологій – основу сучасного наукового і соціального прогресу.

Оперативність та надійність, інтенсивність та упорядкованість і конфіденційність таких взаємодій можуть бути досягнуті тільки в інтегрованому інформаційному середовищі, що зв'язує центри і служби обробки інформації в державні, регіональні й локальні інформаційні системи.

Дослідження дозволяє зробити висновок, що єдиний інформаційний простір України є не тільки необхідною умовою гнучкого й ефективного управління господарською діяльністю на основі мобільного використання інформаційних ресурсів і цілісної, демократично орієнтованої системи соціально-політичного інформування населення країни. Він є інструментом ефективного використання інформації і знань про розвиток ринкових відносин і формування нових ринків на рівні регіонів.

На основі аналізу статистичного матеріалу виявлено, що найвища концентрація інформації має місце у високоурбанізованих, індустріальних регіонах. Такими в Україні є м. Київ, Донецький, Дніпропетровський та інші регіони. Це – великі індустріальні, наукові і культурні центри. Доведено, що Донецький регіон за обсягами вхідної і вихідної інформації є лідером в Україні. Логічно було б вважати, що даний регіон є і лідером у процесах інформатизації і комп'ютеризації. Але доведено, що це далеко не так.

У межах дослідження систематизовано комплекс негативних процесів, що впливають на розвиток інформаційного ринку в Донецькому регіоні та в цілому в Україні. Такими негативними процесами визначено:

появу суперечностей між обмеженими можливостями у сприйнятті і переробці інформації між державним і недержавним сектором, існуючими могутніми потоками інформації світових ринків і масивами інформації, що зберігаються тощо;

відсутність доступу до інформаційних потоків державних і регіональних органів влади;

часткову комп'ютеризацію органів влади;

невистаченість фахівців з програмування й інформаційного бізнесу (незначна забезпеченість і висока плинність);

відсутність стандартів інформаційної культури;

відтік фахівців з інформаційно-комунікативних технологій за рубіж.

Однією з основних складових, що характеризують формування інформаційного ринку в Донецькому регіоні, є стан та розвиток сучасних видів зв'язку зокрема, комп'ютерного, який дає реальну можливість створення багатофункціональних мереж та змогу користуватися послугами Інтернету.

Динамічний розвиток комп'ютерної техніки та програмного забезпечення триває вже не один рік і є характернішою ознакою інформаційного ринку України. Широкий спектр застосування інформаційних технологій зумовили оптимізацію діяльності усіх соціально-економічних сфер.

Продаж обчислювальної техніки в роздрібній мережі підприємств – юридичних осіб Донецької області – за останні роки значно збільшився і в 2005 р. склав 141,4 млн. грн., що у порівнянних цінах у 1,6 раза більше, ніж у 2004 р. У продажу обчислювальної техніки комп’ютери склали 65%, а обсяг їх продажу збільшився з 1262 одиниць в 2000р. до 29212 одиниць – в 2005р., або в 23,1 раза.

Послугами Інтернету у 2004 р. користувалися 1,7 тис. підприємств Донецької області. Більш за все доступ до нього мають підприємства обласного центру (44,5%) та м. Маріуполя (12,9%). Поряд з Інтернетом на 1,8 тис. підприємств створені і використовуваються локальні комп’ютерні мережі.

Такі темпи зростання інформаційного ринку дозволили обґрунтувати необхідність і наявну потребу у маркетингових дослідженнях і діагностиці регіональних ринків інформації з метою виявлення порушень і диспропорцій у функціонуванні, а також аналізу і загальної характеристики даних станів, визначення напрямів розвитку.

Діагностика ринку припускає дослідження не тільки територіальних особливостей виробництва, переробки, накопичення, використання інформаційних ресурсів, але й взаємозв'язок соціально-економічних характеристик регіону, рівня і спрямованісті його загального розвитку.

Підкреслено, що до недавнього часу інформаційний ринок не виділявся в самостійний предмет економічного аналізу. Як наслідок, констатується неопрацьованість системи показників та індикаторів, що служать для оцінки станів і діагностики ринку інформації на рівні як суспільства, так і регіонів.

Рекомендовано в межах поширення аналізу низку показників, які характеризують рівень розвитку і стан регіонального інформаційного ринку. Це – кількість підприємств, що надають інформаційні послуги; розвиненість малого і середнього бізнесу – кількість юридичних осіб (малих і середніх фірм), що виробляють інформаційні продукти або надають послуги на даному ринку; розвиненість найдрібнішого бізнесу – кількість зареєстрованих фізичних осіб, що виробляють інформаційні продукти або надають послуги на даному ринку; кількість підприємств, що мають локальні або багатофункціональні мережі; кількість користувачів ПЕОМ (персональних обчислювальних машин); частка в загальному обсязі інвестицій до основних фондів витрат на ПЕОМ; рентабельність операційної діяльності у сфері інформаційних послуг (інформатизації); розмір попиту – кількість організацій, підприємств, установ, що формують попит на ринку інформаційних продуктів за видами діяльності, спеціалізації; розмір пропозиції – кількість потенційних підприємств і організацій, що надають інформаційні послуги або виробляють інформаційні продукти; показники динаміки і рівня цін – індекси оптових і роздрібних цін; індекси виробництва інформаційної продукції і послуг – оцінка динаміки виробництва інформаційної продукції за групами продуктів і послуг; рівень посередництва – кількість організацій, що займаються збалансованістю попиту і пропозиції на ринку інформації.

Доведено, що до характеристик ринкових відносин можна віднести й інформаційну культуру. Збільшення внутрішньої і зовнішньої інформації, ускладнення документообігу, безперервне зростання обсягів інформації на зовнішніх ринках вимагає високого рівня організації роботи з інформацією і вироблення єдиної системи стандартів оформлення, обробки, зберігання, передачі, систематизації інформації та інших складових елементів інформаційної діяльності. Дані характеристики безпосередньо впливають на якісні та кількісні параметри інформаційного ринку. Наявність тіньового сектора економіки також відбивається на культурі