В І Д З И В
ХАРКIВСЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ УНIВЕРСИТЕТ
імені В. Н. Каразiна
ФУРСОВА ВIКТОРIЯ АНАТОЛIЇВНА
УДК 336.713:330.131.7 (477)
УПРАВЛIННЯ ФІНАНСОВИМИ РИЗИКАМИ В КОМЕРЦIЙНИХ БАНКАХ УКРАЇНИ
Спецiальнiсть 08.02.03 – органiзацiя управлiння, планування i регулювання економiкою
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Харкiв – 2006
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор
Глущенко Віктор Володимирович,
Харківський національний університет
імені В. Н. Каразіна
Міністерства освіти і науки України,
завідувач кафедри фінансів і кредиту
Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор
Сало Іван Васильович,
Українська академія банківської справи Національного банку України,
завідувач кафедри банківської справи
кандидат економічних наук, доцент Петрова Валентина Федорівна, Харківська національна академія міського господарства Міністерства освіти і науки України,
доцент кафедри економіки управління будівництвом та міським господарством.
Провідна установа: | Східноукраїнський національний університет
імені Володимира Даля Міністерства освіти і
науки України, кафедра економіки підприємства,
м. Луганськ.
Захист відбудеться “23” січня 2007 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.05 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 2-12.
З дисертацією можна ознайомитися в Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розіслано “21” грудня 2006 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. П. Третяк
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Комерційні банки є основними елементами фінансової системи України, і від їхнього ефективного функціонування залежить загальний розвиток економіки країни й добробут населення. Водночас комерційний банк, як і будь-який інший суб'єкт господарювання, діє в умовах невизначеності й перебуває під впливом різних ризиків. Підвищують рівень ризиків такі чинники, як посилення процесів глобалізації в економіці України, збільшення кількості іноземних конкурентів на фінансовому ринку, низький рівень капіталізації вітчизняної банківської системи та інші. До того ж, відмінність фінансово-кредитних установ від інших суб'єктів підприємницької діяльності полягає в тому, що вони беруть на себе частину фінансових ризиків, виступаючи посередниками між вкладниками і позичальниками.
Тим часом неефективне управління фінансовими ризиками в банківській системі України призводить до того, що кожного року з Державного реєстру виключається понад 4,5% комерційних банків від їхньої загальної кількості (за період із 24.06.1992 р. по 01.01.2004 р. було виключено 107 банків, що становить більше половини всіх банківських установ). Щорічно загальна сума збитків становить у середньому 7,7% від чистого прибутку по всій банківській системі, а в стадії ліквідації перебувають близько 11,3% банків. Ситуація, що склалася, зумовлює необхідність вдосконалення теоретичних і методологічних основ управління фінансовими ризиками в українських комерційних банках. Як свідчить практика, особливу увагу доцільно приділити управлінню кредитним ризиком, оскільки частка кредитів має найбільшу питому вагу в активах вітчизняних банків, а проведення дуже ризикованої кредитної політики є однією з основних причин їхнього банкрутства. Не менш важливим для оптимізації функціонування комерційних банків є управління ризиком ліквідності, оскільки навіть незначне підвищення його рівня відразу ж відображається на всій фінансовій системі України і негативно сказується на потенціалі економічного розвитку країни та на життєвому рівні населення.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Теоретичні основи управління економічними ризиками в умовах невизначеності викладені у працях В. Бабича, І. Бланка, К. Валравена, В. Вітлінського, В. Глущенка, Г. Клебанової, О. Устенка та інших. Безпосередньо питанням управління фінансовими ризиками і, зокрема, кредитним ризиком і ризиком ліквідності в банківських установах присвячена низка робіт відомих учених-економістів, серед яких О. Заруба, О. Кавкін, В. Кочетков, Л. Примостка, К. Редхед, І. Сало, В. Тен та інші. Методологію аналізу кредитного ризику та ризику ліквідності розробляли такі зарубіжні і вітчизняні вчені, як Е. Альтман, І. Волошин, Д. Даймонд, А. Недосєкин, О. Романченко та інші.
Разом із тим питання вдосконалення методології аналізу кредитного ризику і ризику ліквідності шляхом використання теорії нечітких множин як ефективного методу оцінки фінансових ризиків залишаються нез’ясованими. Крім того|, у вітчизняній економічній літературі і практиці не розглянуто такий спосіб управління фінансовими ризиками, як сек’юритизація активів. Не розв’язано також проблему формування довгострокової ресурсної бази комерційних банків України, що знижує ефективність управління ризиком ліквідності. Відсутня й багатокритерійна класифікація кредитного ризику, що ускладнює розуміння його сутності та управління ним. Теоретико-методологічне значення перерахованих вище проблем, їхня недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми дисертації, її логіко-структурну побудову, мету, завдання й напрями дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям відповідає тематиці науково-дослідних робіт Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна: “Дослідження впливу фінансово-кредитного механізму на розвиток суб'єктів господарювання”, номер державної реєстрації 0104U008305; “Інноваційна модель стійкого розвитку науково-технічного виробничого потенціалу України”, номер державної реєстрації 0104U000676. У процесі підготовки роботи автором досліджені теоретичні аспекти фінансових ризиків, запропоновані розробки, спрямовані на вдосконалення механізму їх оцінки і способів управління.
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є розробка й наукове обґрунтування пропозицій концептуального характеру щодо підвищення ефективності управління фінансовими ризиками, які виникають у діяльності комерційних банків України, шляхом використання теорії нечітких множин і сек’юритизації активів.
Відповідно до мети в роботі були сформульовані й розв’язані такі завдання: –
уточнено й розширено економічний зміст поняття “кредитний ризик”, визначено критерії класифікації кредитного ризику;–
досліджено внутрішні чинники виникнення ризику ліквідності, і виявлено залежність якості ресурсної бази від частки боргових цінних паперів у структурі пасивів;–
запропоновано напрями оптимізації структури активів і пасивів у комерційних банках України для мінімізації ризику ліквідності;–
удосконалено коефіцієнт стійкості ресурсної бази комерційного банку для управління якістю банківських пасивів; –
проаналізовано наявний механізм оцінки фінансових ризиків у вітчизняній і зарубіжній практиці;–
розроблено механізм управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, якості кредитного портфеля й рівня ліквідності з використанням теорії нечітких множин, що дозволяє знизити виділені ризики; –
проведено порівняльний аналіз способів управління фінансовими ризиками в Україні і в розвинених країнах; –
обґрунтовано стратегію управління фінансовими ризиками з використанням сек’юритизації активів і запропоновано комплекс заходів для стимулювання процесу сек’юритизації в Україні.
Об’єктом дослідження є процес управління фінансовими ризиками, які виникають у діяльності комерційних банків України, особливості формування стратегії зниження ризиків в умовах ринкової економіки.
Предметом дослідження є організаційно-економічні механізми управління фінансовими ризиками в комерційних банках України.
Методологія й методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи є наукові положення сучасної теорії економічного аналізу, теорії нечітких множин для аналізу й оцінювання рівня ризиків. Для досягнення мети й розв’язання поставлених завдань використовувалися загальнонаукові й спеціальні методи, а саме:
- статистичний метод – для розрахунку кількісних показників, що характеризують взаємозв'язок між статтями балансу й динаміку розвитку суб'єктів господарювання;
- графічний метод – для візуального відображення рівня кредитного ризику та ризику ліквідності в українських комерційних банках, а також для створення схем управління ризиками;
- матричний метод – для розробки принципово нових механізмів оцінки кредитоспроможності позичальника, якості кредитного портфеля, рівня ліквідності комерційних банків України;
- метод порівняння – для порівняння й узагальнення світової та української практик у контексті планування й управління фінансовими ризиками;
- конкретно-історичний – для виявлення специфіки розвитку й управління комерційними банками України;
- діалектичний метод – для вивчення економічної сутності предмета дослідження й форм її вияву;
- системний підхід – для обґрунтування рекомендацій щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму управління фінансовими ризиками, які виникають у діяльності комерційних банків.
Інформаційну базу дослідження становлять: нормативно-правова база України з питань організації, регулювання, управління фінансово-кредитними установами; методологічні розробки провідних вітчизняних і зарубіжних учених із теми дослідження; статистична база даних по Україні, зокрема Національного банку України (НБУ), Асоціації українських банків та окремих суб'єктів господарювання; матеріали конференцій та періодики.
Наукова новизна отриманих результатів. Наукові результати, отримані особисто автором:
уперше:–
розроблено механізм управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності в українських банках на основі їх оцінки, що базується на теорії нечітких множин;–
запропоновано стратегію управління фінансовими ризиками у вигляді розробки структурно-логічних схем сек’юритизації активів;
удосконалено:–
поняття “кредитний ризик”: з вузької точки зору шляхом включення в нього всіх принципів кредитування як чинників появи ризику під час видавання кредитів і з широкої точки зору – шляхом якнайповнішого відбиття в ньому всіх структурних елементів ризику – об'єктів, суб'єктів кредитних операцій, а також фінансових посередників при проведенні кредитних операцій;–
класифікацію кредитного ризику шляхом включення нових і розширення структури вже наявних ознак кредитного ризику, які найбільш повно відображають його сутність та основні риси;–
класифікацію активів банку за ступенем ліквідності шляхом уведення додаткових критеріїв: класу позичальника (емітента/контрагента), виду й терміну погашення заборгованості;–
напрями підвищення стійкості ресурсної бази комерційних банків України за рахунок збільшення частки боргових цінних паперів у структурі пасивів з метою зниження ризику ліквідності;
дістало подальшого розвитку:–
обґрунтування необхідності вдосконалення способів управління фінансовими ризиками в Україні шляхом використання сек’юритизації активів;
– виділення нового виду ризику – ризику неналежного управління активами, який виникає під час передавання активів у довірче управління.
Практичне значення отриманих результатів полягає в розробленні низки методологічних підходів та обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо управління фінансовими ризиками в комерційних банках України.
Розроблено механізм управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності в комерційних банках на основі їх оцінки, яка базується на теорії нечітких множин і дозволяє максимально точно визначити рівень ризику. Цей механізм був використаний в АКБ “Базис” м. Харкова при розробці “Положення про оцінку фінансового стану позичальника”, “Методики оцінки фінансового стану позичальника”, “Методики оцінки фінансового стану банку” (довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 269 від 21.06.2006 р.).
Запропоновано стратегію управління фінансовими ризиками у вигляді розробки структурно-логічних схем сек’юритизації активів, яка дозволяє найбільш ефективно мінімізувати фінансові ризики. Стратегія була використана в Харківської філії АТ ВАБанк при створенні “Стратегії управління діяльністю банку” на період до 2008 р. (довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 403 від 15.04.2006 р.), а також у філії “Дзержинське відділення Промінвестбанку в м. Харків” при розробці документа “Стратегічне планування й управління фінансовими ризиками” (довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 37 від 4.07.2006 р.).
Обґрунтовано рекомендації щодо підвищення стійкості ресурсної бази вітчизняних банків за рахунок збільшення частки боргових цінних паперів у структурі пасивів, що дозволить знизити ризик ліквідності. Ці пропозиції були використані в Харківської філії АТ ВАБанк при створенні “Стратегії управління діяльністю банку” на період до 2008 р. (довідка про впровадження результатів наукових досліджень № 403 від 15.04.2006 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним самостійним дослідженням, у якому розроблено наукові положення, методологічні підходи і практичні рекомендації щодо формування стратегії зниження фінансових ризиків, які виникають у діяльності комерційних банків України. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто та опубліковані в наукових виданнях.
Апробація результатів дослідження. Отримані в дисертаційної роботи основні теоретичні положення, пропозиції та рекомендації доповідалися й обговорювалися на таких конференціях: науково-практична конференція “Актуальні проблеми міжнародних економічних відносин” (м. Харків, 23 грудня 2005 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція “Фінансова система України: становлення і розвиток” (м. Острог, 7-8 квітня 2006 р.); ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція “Перспективи і пріоритети розвитку економічного аналізу” (м. Донецьк, 18-20 квітня 2006 р.).
Публікації. Отримані в ході дослідження основні наукові результати викладені у 8 наукових роботах загальним обсягом 3,6 д.а., з яких 6 статей обсягом 2,82 д.а. – у фахових виданнях.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 247 сторінок машинописного тексту, основний текст дисертації викладено на 187 сторінках. Матеріали дослідження ілюстровані 24 таблицями і 17 малюнками. У роботі вміщено 4 додатки загальним обсягом 42 сторінки. Список використаних джерел налічує 252 найменування.
ОСНОВНІЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, стан її наукової розробленості, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його об’єкт і предмет, методологію й методи дослідження, розкрито наукову новизну отриманих результатів і рекомендацій, окреслено практичне значення й апробацію здобутків автора.
У першому розділі – “Теоретичні і методологічні основи управління фінансовими ризиками” – проаналізовано зміст та джерела виникнення кредитного ризику і ризику ліквідності, які є одними з основних видів фінансового ризику. Уточнено поняття кредитного ризику й розроблено його багатокритерійну класифікацію. Запропоновано напрями оптимізації структури активів і пасивів у комерційних банках України для мінімізації ризику ліквідності. Обґрунтовано необхідність удосконалення методології аналізу цих видів ризиків.
Термінологічний аналіз поняття “кредитний ризик” показав, що в основі його визначень лежить суб'єктивна ознака, і, відповідно, ризик як вузька категорія розглядається як дефолт окремого позичальника, а як широка – ризик банку (кредитного портфеля, портфеля цінних паперів). При цьому в багатьох дефініціях не враховується часовий інтервал, повнота виконання, існують розбіжності щодо об'єктів кредитного ризику, і в жодному визначенні не відображено вплив фінансових посередників на рівень ризику, що ускладнює розуміння сутності цього поняття. У зв’язку з цим запропоновано уточнене визначення терміна “кредитний ризик” з вузької і широкої точок зору. У вузькому розумінні кредитний ризик (ризик непогашення позики) – це ризик порушення принципів кредитування (платності, поверненості, терміновості, забезпеченості, цільового характеру). Таке визначення включає основні чинники виникнення кредитного ризику під час проведення операції з видавання кредиту. У широкому розумінні кредитний ризик слід трактувати як ризик проведення кредитної операції. Він полягає в можливості зміни запланованих грошових доходів за кредитною операцією (сукупності кредитних операцій) у майбутньому внаслідок впливу чинника невизначеності на дії суб'єктів кредитних операцій і фінансових посередників щодо своєчасного й повного виконання фінансових зобов’язань.
З огляду на те, що в розглянутій економічній літературі поняття кредитного ризику кваліфікується вузько, за окремими критеріями, у дисертації запропоновано його багатокритерійну класифікацію (рис. 1), яка розширить уявлення про нього та підвищить ефективність управління банком узагалі і в умовах кризи зокрема.
У ході дослідження внутрішніх чинників виникнення ризику ліквідності у вітчизняних комерційних банках було виявлено, що на його рівень негативно впливає недосконале групування активів за ступенем ліквідності. Так, запропонована НБУ класифікація активів не дозволяє провести межу між якісною і неякісною заборгованістю. Розв’язання цієї проблеми потребує її вдосконалення шляхом уведення додаткових критеріїв, таких, як клас позичальника (емітента/контрагента), вид і термін погашення заборгованості, що дозволить оптимізувати структуру активів, знизити витрати на формування резервів, поліпшити показник адекватності регулятивного капіталу, підвищивши тим самим ліквідність банку.
У розробленій нами класифікації також виділено п’ять груп, при цьому активи за термінами поділені на три періоди: до 1-го місяця, до 3-х місяців, понад 3 місяці. Виняток становлять заборгованість центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також іпотечні цінні папери, емітовані банками з інвестиційним рейтингом. Тут запропоновані такі періоди: до 3-х місяців, до 6-ти місяців, понад 6 місяців. За видом позичальника/емітента виділені: центральні органи виконавчої влади; місцеві органи виконавчої влади; банки з інвестиційним рейтингом; банки, що не мають інвестиційного рейтингу; інші емітенти/позичальники класу “А”, “Б”, “В”.
Рівень ризику ліквідності також залежить від стійкості ресурсної бази, яка, як показав проведений у дисертації аналіз, характеризується недостатніми обсягами довгострокових ресурсів. Ситуація, що склалася, вимагає пошуку додаткових фінансових ресурсів довгострокового характеру, окрім депозитів юридичних і фізичних осіб, які мають основну питому вагу в структурі залучених коштів комерційних банків.
Одним з напрямів залучення середньо- і довгострокових ресурсів для комерційних банків України, на нашу думку, є збільшення обсягів емісії боргових цінних паперів. При цьому аналіз структури зобов'язань комерційних банків розвинутих країн дозволив зробити висновок, що оптимальна питома вага цінних паперів у залучених ресурсах повинна становити 15-20 % (табл. 1).
Таблиця 1
Питома вага боргових цінних паперів, депозитів і міжбанківських коштів у структурі зобов'язань банків країн, що розвиваються, і розвинутих країнах (%)*
Країна | Частка боргових цінних паперів у зобов’язаннях банків | Частка депозитів у зобов’язаннях банків | Частка міжбанківських кредитів и депозитів у зобов’язаннях банків
01.01.04 | 01.01.05 | 01.10.05 | 01.01.04 | 01.01.05 | 01.01.04 | 01.01.05
Росія | 13,3 | 10,5 | 8,8 | 56,4 | 59 | 7,7 | 10,0
Литва | 1,14 | 2,35 | 2,9 | 67,8 | 65,0 | 22,2 | 20,6
Латвія | 1,0 | 1,3 | 1,9 | 72,2 | 73,0 | 6,3 | 8,2
Австралія | 12,8 | 9,6 | 9,3 | 55,8 | 57,0 | 5,5 | 5,7
Австрія | 13,9 | 14,6 | - | 43,0 | 43,0 | 31,2 | 29,8
США | 18,7 | 19,2 | - | 58,1 | 55,6 | 16,8 | 16,6
Англія | 17,4 | 18,9 | - | 48,1 | 45,6 | 23,3 | 24,1
Німеччина | 17,8 | 16,55 | - | 41,7 | 42,0 | 33,0 |
38,0
Канада | 18,6 | 19,7 | 20,1 | 42,2 | 43,5 | 22,7 | 22,9
* Таблиця створена за розрахунками автора на підставі офіційних статистичних даних
На відміну від розвинутих країн, у країнах, що розвиваються (Литва, Латвія), цінні папери власного боргу мають мінімальну питому вагу в зобов'язаннях банків (див. табл. 1). У комерційних банках України на частку боргових цінних паперів протягом 2000-2005 рр. припадало в середньому 1,2що характеризує недостатність використання вказаних джерел.
Для управління якістю банківських пасивів у довгостроковому періоді нами запропоновано удосконалений коефіцієнт стійкості ресурсної бази, що характеризує найбільш стабільні джерела формування довгострокової ресурсної бази (довгострокові депозити + цінні папери власного боргу / чисті пасиві).
Проведене дослідження механізмів оцінки кредитного ризику й ризику ліквідності, які використовуються у вітчизняній і зарубіжній банківській практиці, дозволило виділити їхні основні недоліки, а саме: значний вплив суб'єктивного чинника на прийняття рішень у процесі застосування експертних методів; обов'язковою умовою використання імовірнісних підходів є наявність величезних масивів статистичних даних за кілька років, одержаних у незмінних та однорідних умовах, чого в економіці не спостерігається; відсутність індивідуального підходу при використанні комплексних фінансових показників (наприклад, Альтмана, Давидової-Бєлікова, Лиса та інших), до того ж, оцінки будь-якої моделі, отримані в один період часу на вибірці однієї країни, не підходять для іншої країни в той самий або інший період часу. Указані недоліки негативно впливають на фінансову стійкість комерційних банків, що зумовлює потребу вдосконалення методологічних основ аналізу фінансових ризиків.
У другому розділі – “Механізм управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності на основі їх оцінки з використанням теорії нечітких множин” – обґрунтовано необхідність використання теорії нечітких множин для вдосконалення методології аналізу кредитного ризику й ризику ліквідності; виділено основні переваги застосування теорії нечітких множин для управління фінансовими ризиками; розроблено механізм управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, якості кредитного портфеля й рівня ліквідності з використанням правил теорії нечітких множин.
У роботі аргументовано, що одним з найбільш ефективних напрямів удосконалення методологічних основ аналізу фінансових ризиків є використання теорії нечітких множин. Розроблені за допомогою матричного методу й нечітких класифікаторів принципово нові механізми управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності мають ряд переваг порівняно з наявними методами оцінки, а саме: дозволяють враховувати індивідуальні особливості суб'єкта господарювання шляхом зміни значущості тих або інших чинників у комплексній оцінці; ураховують вплив суб'єктивного чинника на процес прийняття рішень, при цьому невпевненість аналітика при класифікації рівня чинника моделюється функцією належності, носієм якої є допустима множина значень аналізованого чинника; не потребують значної кількості даних для аналізу; дозволяють отримати максимально точну оцінку рівня ризику, яка враховує всі відтінки значень як окремих показників, так і підсумкового та виявити чинники, які підвищують рівень ризику.
I. Механізм управління кредитним ризиком на основі оцінки кредитоспроможності позичальника включає такі етапи:
1. Вибір системи показників, які найбільш ефективно характеризують різні сторони суб'єкта господарювання. Для оцінювання рівня кредитоспроможності (F0) обрані такі показники:
¦ F1 (Х1–Х11) – характеризує фінансове становище позичальника, розраховується за балансом: Х1 – коефіцієнт миттєвої ліквідності; Х2 – коефіцієнт поточної ліквідності; Х3 – коефіцієнт загальної ліквідності; Х4 – коефіцієнт маневреності власних коштів; Х5 – коефіцієнт автономії; Х6 – коефіцієнт забезпеченості обігових активів власними коштами; Х7 – співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, скорегованих на прострочену заборгованість; Х8 – рентабельність активів; Х9 – рентабельність продажів; Х10 –оборотність усіх активів у річному численні; Х11–коефіцієнт грошових потоків.
¦ F2 (Х12) – управління компанією: кредитна історія клієнта; загальні положення; вплив географічних і галузевих чинників; аналіз ділового ризику; інша інформація; оцінка ділових якостей керівництва позичальника.
¦ F3 (Х13) – об'єкт кредитування: мета кредиту; термін кредиту; сума кредиту; вид валюти кредиту; ефективність об'єкта кредитування.
¦ F4 (Х14) – якість забезпечення: ліквідність забезпечення; придатність до зберігання; стабільність цін застави; достатність забезпечення.
F2, F3, F4 – якісні показники.
2. Класифікація значень показників. Поточні значення x показників Х класифікуються шляхом розбиття повної множини їхніх значень на підмножини виду: дуже високе (ДВ); високе (В); середнє (СР); низьке (Н); дуже низьке (ДН) значення чинника (табл. 2). У клітинах таблиці знаходяться трапецієвидні числа (а1, а2, а3, а4), які характеризують відповідні функції належності.
Таблиця 2
Класифікація показників (авторська розробка)
Показ-ник | Т-числа {} для значень лінгвістичної змінної “Величина параметра” “
дуже низький”“ | низький”“ | середній”“ | високий”“ | дуже високий”
Х1 | (0, 0, 0.07, 0.1) | (0.07, 0.1, 0.15, 0.17) | (0.15, 0.17, 0.22, 0.25) | (0.22, 0.25, 0.28, 0.32) | (0.28, 0.32,, )
Х2 | (0, 0, 0.17, 0.23) | (0.17, 0.23, 0.37, 0.43) | (0.37, 0.43, 0.55, 0.65) | (0.55, 0.65, 0.80, 0.90) | (0.8, 0.9,, )
Х3 | (0,0,0.7, 1.0) | (0.7, 1.0, 1.4, 1.7) | (1.4, 1.7, 2.0, 2.15) | (2.0, 2.15, 2.35, 2.5) | (2.35, 2.5, , )
Х4 | (-, -, 0.15, 0.22) | (0.15, 0,22, 0.33, 0.39) |
(0.33, 0.39, 0.55, 0.63) |
(0.55, 0.63, 0.80, 0.9) | (0.8, 0.9, , )
Х5 | (0,0,0.1,0.2) | (0.1, 0.2, 0.25, 0.3) | (0.25, 0.3, 0.45, 0.5) | (0.45, 0.5, 0.6, 0.7) | (0.6,0.7,1,1)
Х6 | (-1,-1,-0.005, 0) | (-0.005, 0, 0.09, 0.11) | (0.09, 0.11, 0.3, 0.35) | (0.3, 0.35, 0.45, 0.5) | (0.45,0.5,1,1)
Х7 | (0,0,0.25, 0.35) | (0.25, 0.35, 0.45, 0.55) | (0.45, 0.55, 0.70, 0.8) | (0.70, 0.8, 1.0, 1.1) | (1.0,1.1, , )
Х8 | (-, -, 0, 0.009) | (0, 0.009, 0.018, 0.023) | (0.018, 0.023, 0.032, 0.037) | (0.032, 0.037, 0.045, 0.05) | (0.045, 0.05,
, )
Х9 | (-, -, 0, 0.005) | (0, 0.005, 0.01, 0.015) | (0.01, 0.015, 0.02, 0.025) | (0.02, 0.025, 0.03, 0.035) | (0.03, 0.035, , )
Х10 | (0, 0, 0.12, 0.14) | (0.12, 0.14, 0.16, 0.18) | (0.16, 0.18, 0.22, 0.3) | (0.22, 0.3, 0.5, 0.8) | (0.5, 0.8, , )
Х11 | (-, -, 0.25, 0.5) | (0.25, 0.5, 1, 1.25) | (1, 1.25 , 1.75, 2) | (1.75, 2, 2.5, 2.75) | (2.5, 2.75, , )
Х12 | (-4, -4, 4, 9) | (4, 9, 18, 22) | (18, 22, 32, 36) | (32, 36, 46, 50) | (46, 50, 58,58)
Х13 | (0, 0, 3, 4) | (3, 4,6, 7) | (6, 7, 9, 10) | (9, 10, 12, 13) | (12, 13, 15, 15)
Х14 | (-1, -1, 0, 1) | (0, 1, 2, 3) | (2, 3, 5, 6) | ( 5, 6, 7, 8) | (7, 8, 9, 9)
3. За допомогою системи переваг Фішберна присвоюємо кожному показнику вагу в підсумковій оцінці рівня ризику: Ф={F1 F4 F2 F3} = (2/6, 2/6, 1/6, 1/6); F1={Х1 Х2 Х3 Х4 Х5 Х6 Х7 Х8 Х9 Х10 Х11}= (1/33+1/33+…+1/33 =2/6),
де – відношення переваги; – відношення байдужості.
4. Розрахунок підсумкової оцінки рівня ризику за формулою:
, ,
де gj – вузлові точки стандартного п'ятирівневого класифікатора ступеня ризику, ri – вага показників, ij – ступінь належності поточного показника певній підмножині.
5. Лінгвістичне розпізнавання. Будується класифікатор поточного значення g показника ризику як критерій розбиття цієї множини на нечіткі підмножини (табл. ), який є стандартним п'ятирівневим класифікатором на 01-носії.
Таблиця 3
Рівень кредитного ризику (авторська розробка)
Інтервал значень g |
Класифікація рівня параметра “кредитний ризик” | Функція належності
0 g 0.15 | G5 “незначний” | 1
0 .15 < g < 0.25 | G5 “незначний” | 5 = 10 (0.25 - g)
G4 “низький” | 1- 5 = 4
0.25 g 0.35 | G4 “низький” | 1
0.35 < g < 0.45 | G4 “низький” | 4 = 10 (0.45 - g)
G3 “середній” | 1- 4 = 3
0.45 g 0.55 | G3 “середній” | 1
0.55< g < 0.65 | G3 “середній” | 3 = 10 (0.65 - g)
G2 “високий” | 1- 3 = 2
0.65 g 0.75 | G2 “високий” | 1
0.75 < g < 0.85 | G2 “високий” | 2 = 10 (0.85 - g)
G1 “дуже високий” | 1- 2 = 1
0.85 g 1.0 | G1 “дуже високий” | 1
II. Механізм управління кредитним ризиком на основі оцінки якості кредитного портфеля з використанням правил теорії нечітких множин включає ті ж самі етапи, що й оцінка кредитоспроможності позичальника.
1. Якість кредитного портфеля оцінювалася за допомогою таких показників:
Х1 – коефіцієнт ризику; Х2 – прибутковість кредитного портфеля; Х3 – показник якості кредитного портфеля; Х4 – норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7); Х5 – норматив великих кредитних ризиків (Н8); Х6 – норматив максимального розміру кредитів, гарантій, порук, виданих одному інсайдеру (Н9); Х7 – норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій, порук, виданих інсайдерам (Н10).
2. Класифікація значень показників представлена в таблиці 4.
3. Усі показники рівнозначні для аналізу ri = 1/7.
Етапи 4, 5 – дивись вище механізм оцінки кредитоспроможності позичальника.
Таблиця 4
Класифікація фінансових показників (авторська розробка)
Показник | Т-числа {} для значень лінгвістичної змінної “Величина параметра” “
дуже низький”“ | низький”“ | середній”“ | високий”“ | дуже високий”
Х1 | (0, 0, 0.52, 0.59) | (0.52, 0.59, 0.73, 0.8) | (0.73, 0.8, 0.89, 0.9) | (0.89, 0.9, 0.94, 0.95) | (0.94, 0.95, 0.99, 0.99)
Х2 | (0, 0, 0.04, 0.07) | (0.04, 0.07, 0.11, 0.14) | (0.11, 0.14, 0.17, 0.18) | (0.17, 0.18, 0.20, 0.21) | (0.20, 0.21, 1, 1)
Х3 | (1, 1, 0.056, 0.052) | (0.056, 0.052, 0.043, 0.039) | (0.043, 0.039, 0.031, 0.027) | (0.031, 0.027, 0.018, 0.015) | (0.018, 0.015, 0, 0)
Х4 | (1, 1, 0.24, 0.22) | (0.24, 0.22, 0.18, 0.167) | (0.18, 0.167, 0.13, 0.12) | (0.13, 0.12, 0.08, 0.07) | (0.08, 0.07, 0, 0)
Х5 | (?, ?, 7.9, 7.3) | (7.9, 7.3, 6.2, 5.5) | (6.2, 5.5, 4.4, 3.8) | (4.4, 3.8, 2.6, 2.1) | (2.6, 2.1, 0, 0)
Х6 | (1, 1, 0.051, 0.048) | (0.051, 0.048, 0.041, 0.037) | (0.041, 0.037, 0.029, 0.025) | (0.029, 0.025, 0.018, 0.014) | (0.018, 0.014, 0, 0)
Х7 | (1, 1, 0.41, 0.367) | (0.41, 0.367, 0.283, 0.242) | (0.283, 0.242, 0.18, 0.16) | (0.18, 0.16, 0.12, 0.1) | (0.12, 0.1, 0, 0)
Проведені за допомогою розробленого механізму оцінки розрахунки показали, що якість кредитного портфеля по банківській системі України щорічно поліпшувалася. При цьому основними чинниками, які погіршують якість кредитного портфеля, є: значна кількість проблемних кредитів у портфелях банків, низький рівень прибутковості, а також норматив розміру виданих кредитів на одного позичальника, який наближений до максимального значення. У зв'язку з цим банкам рекомендовано вжити заходи щодо поліпшення цих показників.
III. Механізм управління ризиком ліквідності на основі оцінки рівня ліквідності також був розроблений за наведеним вище алгоритмом.
1. Рівень ліквідності оцінювався за такими показниками: Х1 – коефіцієнт ризикованості активів; Х2 – рентабельність чистих активів; Х3 – коефіцієнт високоліквідних активів; Х4 – коефіцієнт абсолютної ліквідності; Х5 – коефіцієнт чистої ліквідності; Х6 – коефіцієнт загальної ліквідності; Х7 – коефіцієнт стабільності депозитів; Х8 – коефіцієнт стійкості ресурсної бази.
2. Ф=Х1Х2Х3Х4Х5Х6Х7Х8. Вага показників зведена в таблиці 5.
Таблиця 5
Вага показників в підсумкової оцінці (авторська розробка)
Показник | Вага | Показник | Вага | Показник | Вага
Х1 | 3/16 | Х4 | 2/16 | Х7 | 1/16
Х2 | 3/16 | Х5 | 2/16 | Х8 | 1/16
Х3 | 2/16 | Х6 | 2/16 | Усього | 1
3. Класифікація значень показників ліквідності представлена в таблиці 6.
Етапи 4, 5 – дивись вище механізм оцінки кредитоспроможності позичальника.
Таблиця 6
Класифікація значень показників Х1-Х8 (авторська розробка)
Показ-ник | Т-числа {} для значень лінгвістичної змінної “Величина параметра” “
дуже низький”“ | низький”“ | середній”“ | високий”“ | дуже високий”
Х1 | (0, 0, 0.7, 0.72) | (0.70, 0.72, 0.80, 0.85) | (0.79, 0.85, 0.90, 0.93) | (0.90, 0.93, 0.95, 0.98) | (0.95, 0.98, 1, 1)
Х2 | (-?, -?, 0.21, 0.27) | (0.21, 0.27, 0.4, 0.48) | (0.4, 0.48, 0.66, 0.76) | (0.66, 0.76, 1.24, 1.6) | (1.24, 1.6, ?, ?)
Х3 | (0, 0, 0.07, 0.09) (0.51-1) | (0.07, 0.09, 0.13, 0.15) | (0.13, 0.15, 0.19, 0.20) | (0.19, 0.20, 0.26, 0.30) | (0.26, 0.30, 0.50, 0.50)
Х4 | (0,0,0.09, 0.11) | (0.09, 0.11, 0.16, 0.18) | (0.16, 0.18, 0.23, 0.24) | (0.23, 0.24, 0.31, 0.36) | (0.31, 0.36, ?, ?)
Х5 | (0, 0, 0.1, 1.06) | (0.1, 1.06, 1,146, 1,17) | (1.146, 1.17, 1.226, 1.25) | (1.226, 1.25, 1.336, 1.39) | (1.336, 1.39, ?, ?)
Х6 | (0,0,1.04, 1.11) | (1.04, 1.11, 1.226, 1.26) | (1.226, 1.26, 1.33, 1,36) | (1.33, 1.36, 1.478, 1.56) | (1.478, 1.56, ?, ?)
Х7 | (0, 0, 0.20, 0.31) | (0.20, 0.31, 0.48, 0.54) | (0.48, 0.54, 0.63, 0.67) | (0.63, 0.67, 0.77, 0.84) | (0.77, 0.84, 1, 1)
Х8 | (0, 0, 0.19, 0.27) | (0.19, 0.27, 0.39, 0.43) | (0.39, 0.43, 0.48, 0.49) | (0.48, 0.49, 0.54, 0.58) | (0.54, 0.58, 1, 1)
Проведений аналіз рівня ризику ліквідності в розрізі по комерційних банках України на підставі розробленого механізму оцінки свідчить, що у 2005 році порівняно з 2003-2004 рр. він знизився. Так, кількість банків, які мають дуже низький рівень ризику, збільшилася з 1-го в попередні роки до 3-х, група низького ризику збільшилася з 34-х у 2003 р. до 53-х у 2005 р., середньо-низького ризику з х до 54-х банків відповідно (рис. 2).
Як показали розрахунки, у 2003-2004 рр. підвищений рівень ризику спостерігався в деяких найбільших банках України. Водночас протягом 2003-2005 рр. із державного реєстру були виключені банки, які отримали високі оцінки ризику ліквідності і які належали до 3-ї і 4-ї груп за розміром активів. Одержані результати свідчать про неприпустимість високого і середньо-високого рівня ризику ліквідності для банків із 3-ї і 4-ї груп, а також у довгостроковому періоді для банків із 1-ї і 2-ї групи. Що стосується ризику ліквідності по банківській системі в цілому, то було виявлено, що його рівень у 2001-2005 рр. був середнім. Вітчизняним банкам для зниження ризику ліквідності рекомендовано підвищити стабільність ресурсної бази, частку високоліквідних активів у портфелях банків, а також поліпшити коефіцієнти миттєвої, чистої і загальної ліквідності.
У третьому розділі – “Формування стратегії управління фінансовими ризиками за допомогою сек’юритизації” – обґрунтовано необхідність удосконалення способів управління фінансовими ризиками у вітчизняних банках шляхом використання сек’юритизації активів; сформульовано рекомендації з прискорення процесу сек’юритизації в Україні; запропоновано стратегію управління фінансовими ризиками у вигляді розробки структурно-логічних схем сек’юритизації; виділено новий вид ризику – ризик неналежного управління.
Поширені у вітчизняній банківській практиці такі способи управління, як диверсифікація, резервування, лімітування, страхування ризиків, не можуть захистити банки від ризиків в умовах, що постійно змінюються. У зв’язку з цим назріла об’єктивна необхідність вдосконалення способів управління фінансовими ризиками. Аналіз світового досвіду показав, що найбільш ефективним способом управління фінансовими ризиками є сек’юритизація активів, застосування якого в українських банках також дасть позитивний результат.
Для прискорення процесу сек’юритизації в України доцільно вжити низку законодавчо-нормативних та організаційних заходів: розробити кодекс законів “Про сек’юритизацію активів”, закон “Про кредитні деривативи”; розширити перелік банківських операцій і легітимувати діяльність банків із випуску цінних паперів, що засвідчують права стосовно активів (не тільки іпотечних), які сек’юритизують; дозволити передавати права вимоги за кредитними договорами (не лише іпотечними) стороннім інвесторам; унести поправки до відповідних законодавчих актів України, пов'язані з банкрутством емітента таких цінних паперів, судовим захистом державою виконання кредитних деривативів; прискорити розвиток національних рейтингових агенцій; розширити кількість послуг страхових компаній; збільшити кількість форм державної підтримки активів, що сек’юритизують; розробити нормативі, які регулюють діяльність банків із випуску іпотечних цінних паперів; дозволити покупцеві захисту кредитного деривативу змінювати групу ризику базисного активу на групу ризику продавця захисту до отримання платежів.
Запропонована стратегія управління фінансовими ризиками включає розробку структурно-логічних схем сек’юритизації активів із використанням іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю (IСФД), іпотечних сертифікатів участі (IСУ), опціонного і форвардного контрактів, адаптованих до практики комерційних банків України. При цьому розроблено схеми як із передаванням активів у довірче управління (рис. 3), так і без нього, а емітентом виступають як банк, що сформував пул активів самостійно, так і банк, що купив уже готовий пул (рис.4).
Рис. 3. Довірча сек’юритизація (авторська розробка)
Операції: 1. Видавання кредитів, реформування іпотечних активів у консолідований іпотечний борг і формування іпотечного пулу банком-кредитором. 2. Емісія й реалізація емітентом IСФД. Укладення отриманих коштів у нові кредити (інші активи) або погашення своїх зобов'язань. 3. Передавання іпотечних активів у довірчу власність банку-управителю. 4. Управитель збирає відсотки з кредитів і виплачує власникам IСФД дохід із цінних паперів, одержуючи за це комісійну винагороду. Залишок коштів він перераховує емітенту. 5. Погашення кредитів позичальниками, погашення IСФД.
Рис. 4. Банк-емітент не є банком-кредитором (авторська розробка)
Операції: 1. Видавання кредитів, реформування іпотечних активів у консолідований іпотечний борг і формування іпотечного пулу банком-кредитором. 2. Продаж іпотечних активів іншому банку. При цьому відшкодовується вартість активів банку-кредитору і передаються всі права власності на ці активи. 3. Емісія й реалізація ІСУ банком-емітентом інвесторам. Передавання інвесторами іпотечних активів у довірче управління банку-емітенту. Укладення одержаних коштів в інші активи або погашення своїх зобов'язань. 4. Виплата позичальниками відсотків із кредитів і їх погашення. 5. Виплата емітентом доходу з IСУ і їх погашення.
Запропоновані схеми сек’юритизації дозволяють підвищити ліквідність комерційних банків, перерозподілити кредитний ризик, поліпшивши таким чином структуру балансу, покращити нормативи кредитування, залучити додаткові ресурси, знизити тиск з боку регулюючих органів на капітал банку та ін.
Схеми управління фінансовими ризиками з використанням опціонного й форвардного контрактів мають риси синтетичної сек’юритизації та дозволяють вивести активи на позабалансові рахунки, не залучаючи при цьому додаткових ресурсів. У цьому випадку також знижується ризик концентрації на одного позичальника й поліпшується норматив регулятивного капіталу.
Під час розроблення схем управління фінансовими ризиками було виявлено новий вид ризику – ризик неналежного управління активами, якій виникає при передаванні активів у довірче управління і становить ризик неналежного виконання довірчим управителем узятих на себе зобов'язань. Урахування цього ризику при розробці стратегії зниження фінансових ризиків дозволить підвищити ефективність управління банком, що сприятиме його розвитку.
ВИСНОВКИ
Основні наукові й практичні висновки дисертаційної роботи сформульовані в таких положеннях:
1. Термінологічний аналіз поняття “кредитний ризик” свідчить, що наявні визначення є дуже вузькими, оскільки відбивають тільки окремі структурні елементи ризику й не враховують чинник впливу фінансових посередників на рівень кредитного ризику. Для ефективного управління кредитним ризиком його доцільно розглядати з широкої і вузької точок зору. У широкому розумінні основоположним у понятті “кредитний ризик” є врахування всіх структурних елементів кредитного ризику, а саме: об'єктів і суб'єктів кредитних операцій, а також фінансових посередників, які непрямо впливають на рівень кредитного ризику. У вузькому розумінні кредитний ризик – це ризик порушення принципів кредитування, де об'єктом є тільки операція з видавання кредиту, а суб'єктом – окремий позичальник.
2. Неоднозначне розуміння в економічній теорії сутності кредитного
