Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент







У Вступі визначаються стрижневі засади загальної теорії поетичної м ови, зроблено огляд мовознавчих праць з теорії тексту і вла

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ФІЛІНЮК Валентина Анатоліївна

УДК 811.161.2'373.42:821.161.2-1

ОБРАЗНЕ СЛОВО В СИСТЕМІ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ

ЕММИ АНДІЄВСЬКОЇ

Спеціальність: 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

МОЙСІЄНКО Анатолій Кирилович,

Інститут філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

ЖАЙВОРОНОК Віталій Вікторович,

Інститут мовознавства імені О.О.Потебні НАН України,

провідний науковий співробітник

кандидат філологічних наук

ПОНОМАРЕНКО Ангеліна Юріївна,

Науково-дослідний інститут українознавства

МОН України, завідувач відділу мови

Провідна установа – Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, кафедра стилістики української мови,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “13” червня 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розіслано “4” травня 2006 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Л.П. Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Лінгвістичне дослідження мови художньої літератури, зокрема поезії, в динамічному аспекті є одним із важливих напрямків розвитку як вітчизняної, так і зарубіжної філології початку ХХІ століття. Йдеться про дослідження системної організації текстових структур, образних мовних засобів, їх місця й функціонального навантаження в художньому творі.

Звернення до проблем лінгвопоетики дозволяє з’ясувати лексико-семантичні процеси в мові поезії, зокрема явища індивідуально-авторського творення, символізації слів-понять і набуття ними функції мовних знаків національної культури.

Лінгвопоетика розглядає поетичну мову як форму „емоційно-естетичного освоєння світу, як самостійно існуючу систему, що характеризується законами внутрішнього розвитку, тенденціями заміни традиційного новаторським, постійним оновленням поетичних формул, взаємодією усталеного загальнопоетичного та індивідуально-авторського в стилістичних засобах української мови” (С.Єрмоленко).

Починаючи від знаменитої „Поетики” Аристотеля і не менш визначних поетик українських авторів – М.Довгалевського („Поетика (Сад поетичний)”), О.Потебні („Мысль и язык”, „Из записок по теории словесности”) і до численних сучасних дослідників – С.Єрмоленко, Л.Мацько, А.Мойсієнка, Н.Слухай, Н.Сологуб, В.Чабаненка та інших, студії в галузі лінгвопоетики охоплюють широке поле проблем, що стосуються естетики мови, окремих текстових структур, специфіки і функціонування слова, зокрема образного, у різних художніх системах індивідуально-авторських ідіостилів (ідіолектів).

Сучасний рівень дослідження художніх ідіостилів, залучення відповідних методів аналізу дозволяють ввести в обіг якісно нові мовні явища. Таким є поетична творчість Емми Андієвської, члена Нью-Йоркської групи, чий мистецький доробок лише останнім часом знаходить належне висвітлення на теренах України (вкажемо на літературознавчі праці Т.Возняка, Н.Зборовської, І.Зимомрі, Т.Лисенко, А.Мойсієнка, П.Сороки, Л.Тарнашинської та ін).

Емму Андієвську вважають засновницею експериментально-інтелектуального напряму сучасної української поезії, цілком нового за стильовими та мовотворчими ознаками художнього явища. Натомість лінгвістичні праці, присвячені поетичній творчості Емми Андієвської, в українському мовознавстві практично відсутні, що й визначило актуальність цього дослідження.

Об’єктом дисертаційного дослідження є поетична мовотворчість Емми Андієвської.

Предмет дослідження – особливості функціонування образного слова в динамічній системі поетичних текстів Емми Андієвської.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною планової наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 02БФ044-01 „Актуальні проблеми філології”. Тему дисертації затверджено вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Науковою радою „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Мета наукової праці – описати мовно-образну систему поетичного тексту як динамічну даність, специфіку образного слова як важливого компонента в художньому ідіостилі Емми Андієвської.

Для досягнення мети дослідження визначені такі завдання:

- уточнити концептуальні засади декодування поетичного тексту;

- обґрунтувати динамічну сутність мовно-образної системи поетичного тексту;

- охарактеризувати семантико-стилістичний та граматико-стилістичний потенціал епітетів як складників художньої структури;

- описати функціонально-семантичну та структурно-синтаксичну організацію порівнянь у структурі поетичного тексту;

- дослідити стилістичний, семантико-граматичний статус метафори, особливості індивідуально-авторського метафоричного слова в поетичному ідіостилі.

Матеріалом для дослідження послужили поезії зі збірок різних періодів творчості Емми Андієвської („Кути опостінь” (Видавництво Нью-Йоркської групи, 1962), „Базар” (Мюнхен, 1967), „Спокуси святого Антонія” (Мюнхен, 1985), „Віґілії” (Мюнхен, 1987), „Знаки. Тарок” (Київ, 1995), „Межиріччя” (Київ, 1998), „Атракціони з орбітами та без. Шумини” (Львів, 2000), „Хвилі” (Київ, 2002), „Твори: В 6 т. Т.1” (Мюнхен-Хмельницький, 2004).

Методологічно-теоретичною базою наукового дослідження є концепція О.Потебні про поетичну творчість як діяльність, розуміння єдності форми і змісту поетичного твору, єдності та взаємопов’язаності окремого і загального, поетичної мови як різновиду літературної мови в її естетичній функції. Основним методом наукового дослідження є описовий. Застосовувалися також прийоми дистрибутивного, компонентного і контекстуального аналізу функціонування мовно-образних одиниць.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українській лінгвопоетиці проаналізовано поетичний ідіостиль Емми Андієвської як динамічну систему, досліджено структурно-семантичні та функціональні особливості образного слова (епітетів, порівнянь, метафор) у системі поетичних творів Емми Андієвської.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні концептуальних засад декодування художнього тексту, виробленні системи аналізу поетичної структури з виразними ознаками експериментально-інтелектуального напрямку, обґрунтуванні розуміння поетичного тексту як динамічної системи.

Практична цінність дослідження визначається тим, що його результати можуть бути використані при читанні основних і спеціальних курсів зі стилістики сучасної української мови, лінгвістичного аналізу художнього тексту, при підготовці спецсемінарів, присвячених аналізові індивідуально-авторських особливостей мовотворчості письменника, а також при написанні курсових і дипломних праць із філологічної тематики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи оприлюднено на засіданнях кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002-2006), а також у доповідях на міжнародних наукових конференціях: „Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження” (Київ, 2003), „Проблеми розвитку філології в Україні в контексті світової культури” (Київ, 2003), „Семіотика культури тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004), „Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики” (Кам’янець-Подільський, 2004), „Філологія в Київському університеті: історія та сучасність” (Київ, 2004), „Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005), „Мова, культура і соціум в гуманітарній парадигмі” (Кам’янець-Подільський, 2005), „Мова як світ світів. Граматика і поетика мови” (Київ, 2006), „Міжнародна лінгвістична конференція на честь 80-річного ювілею Н.І.Тоцької та І.К.Кучеренка” (Київ, 2004) та всеукраїнських науково-практичних конференціях: „Теоретичні і практичні аспекти культури мови” (Тернопіль, 2004), „Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005).

З теми дисертації опубліковано 7 наукових статей у фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України.

Матеріали та результати дисертаційного дослідження були використані при читанні курсу стилістики української мови на факультеті української філології та журналістики Кам’янець-Подільського державного університету (довідка про впровадження № 3/07-00 від 12 січня 2006 року).

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 197 с. У списку використаних джерел – 228 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі визначаються основні засади теорії поетичної мови, зроблено огляд мовознавчих праць із теорії тексту, власне поетичного тексту та праць, присвячених особливостям функціонування образних засобів у мові поезії (О.Веселовський, С.Єрмоленко, Л.Пустовіт, А.Мойсієнко, Л.Мацько, Н.Сологуб), обґрунтовується актуальність теми дисертації, формулюються її мета та основні завдання, визначаються об’єкт, предмет та методи дослідження, наукова новизна, теоретична та практична цінність отриманих результатів, подаються відомості про апробацію результатів та кількість публікацій, у яких висвітлено основні положення дисертації.

У першому розділі – „Текст як динамічна система” – дається теоретичне осмислення художнього тексту як цілісної динамічної системи. Описано основні підходи до декодування тексту та запропоновано обґрунтування обраного динамічного підходу до аналізу поетичного тексту, а також розкрито ознаки та функції динамізаційних компонентів тексту в цілому.

Текст розглядається як особлива семантико-синтаксична система в складних взаємозв’язках його компонентів – одиниць різних мовних рівнів. Аналіз тексту як динамічної системи проведено на основі вичленування та комплексних характеристик усіх факторів, які спричиняють текстовий „рух”. А.Мойсієнко у поетичному тексті серед специфічних компонентів, що динамізують текстову тканину, розглядає, зокрема, традиційні національні символи, тематичну парадигму лексем, опорні аперцепційні компоненти (паралелі), фонічну та ритмічну системи вірша, граматичні конструкції та неузусний словотвір.

Дослідження складної організації художніх структур здійснювалося на рівні категорій тексту (І.Гальпєрін, О.Грещук), окремих його елементів, зокрема заголовків (Л.Шевченко), словотвірних засобів (М.Голянич), ключових слів (С.Форманова) тощо. Особливої уваги заслуговують наукові праці, присвячені аналізові тексту як процесу (П.Тороп).

Текст як динамічна система становить „модель, у якій функціонують різні мікросистеми, кожна з яких не тільки характеризується своєю таксономічною сукупністю елементів і має свою відносно незалежну змістову сферу, але й формує нові смислові прирощення, новий семантико-експресивний діапазон текстової моделі” (М.Голянич).

Поняття динаміки розглядається як на рівні створення поетичного тексту, існування його як самодостатнього цілого, так і на рівні декодування текстової структури читачем. Йдеться про можливі численні схеми, ланцюги репрезентації динамічного процесу, в якому значну роль відіграють як автор, так й інтерпретатор (реципієнт). Дослідники також указують на необхідність аналізувати текст як динамічну одиницю з урахуванням „руху – розвитку – видозмін” на різних рівнях (фонетичному, граматичному, лексичному, образно-смисловому, композиційному) (А.Мойсієнко).

Сприйняття художнього тексту, зокрема творів Емми Андієвської, розглядається не лише як декодування образної системи поетичної тканини, а й своєрідне кодування (або перекодування), „привласнення” змісту читачем у тих межах, які відповідають світосприйняттю реципієнта та його асоціативним можливостям.

Процес декодування розпочинається із інтерпретації заголовка поетичного твору. У дисертації описано функції заголовкового слова чи рядка, роль заголовка як ключового слова поетичного тексту. Зосереджено увагу на аналізі структури та семантики заголовка в поетичних текстах Емми Андієвської, зокрема заголовках на позначення пейзажного малюнка, певних динамічних процесів, змін просторових і часових рамок тощо. Простежено взаємозв’язки між заголовком як ключем декодування тексту та цілісною текстовою структурою.

Розглядаються основні характеристики тропів як динамізаційних компонентів у системі поетичного тексту, що сприяють підсиленню виразності та образності художньої мови. Серед найбільш уживаних тропів варто назвати порівняння й епітет (прості тропи), метафору (складний троп), які за своїми семантико-структурними характеристиками виступають досить істотними показниками ідіостилю Емми Андієвської. Побудовані на тропеїчній основі численні образи, художні структури визначають особливості авторського світотворення.

Другий розділ – „Епітет у системі поетичного тексту” – присвячено описові епітетних утворень, їх семантико-стилістичній організації у віршових творах Емми Андієвської.

Епітетика в поезії Емми Андієвської широко представлена на частиномовному рівні. Це насамперед епітети, виражені прикметниками, дієприкметниками, а також іменниками-прикладками та іменниками в орудному відмінку, прислівниками, окремими числівниками та займенниками, співвідносними з прикметниками. Особливою продуктивністю відзначаються епітети, виражені прикметниками у формах ступенів порівняння, які є виразними носіями динамічної ознаки, зокрема, епітети у вищому ступені порівняння, в тому числі в авторській формі типу всеїдніш, ногистіш та ускладненій формі з частками все, дедалі, щораз, далеко. Вони зустрічаються частіше від епітетів-прикметників у найвищому ступені (найтремкіший, найдальший, найтяжчий). Відзначено особливу семантичну вагу словоформ з елативним значенням (якнайбільший, якнайдальший).

Здійснено спробу згрупувати епітети за належністю до корелятивних пар на позначення висоти, довжини, ширини, глибини, маси, відстані, швидкості, віку тощо, які в художньому континуумі є важливим динамізаційним чинником образної системи авторського ідіостилю (мала вічність, найбільший блеф; найближча дійсність, якнайдальші покоління; грубезна тінь, найтонші поривання і таке інше). Простежено їх функціонально-семантичні характеристики з урахуванням контекстуальної ситуації, де такі епітети вступають в антонімічні, синонімічні відношення.

Складний філософський зміст, багатоаспектна проблематика поезії Емми Андієвської зумовили широку сферу функціонування епітетів, що ґрунтуються на прикметниках, похідних від іменників на позначення різних семантичних груп, як-от: мікроорганізми (амебний трест), комахи (цикадний день), земноводні (жаб’яче обличчя), птахи (пташині теревені), ссавці (конячий акведук) тощо.

Окремий підрозділ присвячено колористичній епітетиці, що репрезентує ахроматичні та хроматичні кольори, а також поняття, що мають у своїй семантиці колірну ознаку. До найбільш продуктивних кольорономінацій у поезії Емми Андієвської належать фіялковий, жовтий, рожевий, блакитний, зелений, червоний. Вживання низки колористичних епітетів у межах однієї поезії дозволяє відтворити динаміку вірша, коли один художній образ змінюється іншим, часто протиставляючись, порівнюючись, гіперболізуючись за колористичною ознакою. Наприклад, поезія „Пробудження” розпочинається рядком „Вода й вогонь взяли – короткий шлюб”, де обидва компоненти (вода, вогонь) можуть бути зіставлені за кольоровою ознакою (червоний – синій). Далі в тексті „з дна – зоря зійшла і чорні діри-сурми в морок шле” знову на перший план виступає зіставлення образів (червоний – чорний) з абсолютно відмінною колористичною семантикою. Завершується вірш ще одним зіставленням за кольором, „молочні шкури сну – чорний морок – зоря-пробудження”, де „пробуджуюча” червона барва ніби протидіє усім іншим, пасивним.

Колористичний епітет Емми Андієвської відзначається оригінальністю, синестезією вираження різних ознак, порівняймо, наприклад, образи, в яких органічно переплелися колір і звук: жовтий голос, жовтава тиша, кольорові луни, плямистий звук, різнобарвний плескіт, різнобарвний стогін, рожевий шурхіт, рябе відлуння, серписто-сірчасте відлуння, фіялковий скрегіт, фіялковий шум, червоний грім.

Значне місце у поетичній мові Емми Андієвської займають епітети-прикладки. Виділено такі семантичні групи образних конструкцій з прикладками в препозиції та постпозиції:

- філософські категорії та поняття (дух-пасічник, душа-ледащо, буття-сікач, вічність-булька, смерть-бухгалтер, світ-цибулина);

- людина (чаклун-призер, надхненниця-фея, переправник-витівник, вартовий-шкарбун, нянька-лідер, акробат-Атлант);

- інші живі істоти (жук-емпірик, крук-вартовий, мавпочка-маруда, лев-воротар, чатові-гепарди);

- явища природи, рослинного світу (природа-ремісник, море-рівчак, місяць-кельма, гайок-тишко; циклоп-трава, баклажан-нота, пляшки-дерева);

- поняття на позначення світла та звуку (світло-гондольєр, цятка-провідник, барва-звук; слух-смарагд, розтин-дзенькіт, діри-сурми).

Епітетна конструкція, що виражається іменником-прикладкою, поєднуючи в собі атрибутивну та компаративну семантику, є перехідною між прикметниковим епітетом та порівняльною сполучниковою структурою, наприклад, ніч-тягач, ніч, мов тягач (Та часом – ляскіт, в тиші – ніч-тягач Буття – в антисвіти – перетяга), світ-цибулина, світ, мов цибулина (Світ-цибулина – стрілку – навесні), жук-емпірик, жук, мов емпірик (З листка, що – ночви, – крильця – жук-емпірик І обламав підсоння арматуру).

Окремі підрозділи дисертації присвячені епітетам, вираженим формами орудного відмінка іменників, прислівниками, а також часто вживаними прикметниковими (новий), деякими займенниковими (інший), числівниковими (єдиний) формами, які в поезії Емми Андієвської у структурі багатьох образних конструкцій набувають виразних епітетних ознак.

У третьому розділі – „Порівняння в системі поетичного тексту” – досліджено семантико-структурну організацію порівняльних конструкцій у поетичних текстах Емми Андієвської.

Компаративеми у поетичному ідіолекті Емми Андієвської переважно представлені чотирикомпонентними структурами (об’єкт, суб’єкт та основа порівняння, граматичний показник).

Потрапляючи в різне контекстуальне оточення, об’єкти порівняння в поетичних текстах переважно вживаються для позначення абстрактних понять (свавілля, як найвища дисципліна; сяйво, як єдиний спосіб; штани, як два всесвіти), реалій побуту та звичаєвої культури (буття, як непокритий чек; зовнішнє, мов картуз; рожевість, мов килим; свідомість, як плакат; світ, як парасоля), природного ландшафту (барви, мов рілля; доба, як водойма; нерв, як обрій; серп, як море), рослин, їхніх родових та видових назв (голос, як тополя; душа, як овоч; існування, як горіх волоський; простір, як кульбабка; час, немов тюльпан), людей, їх назв за соціальними, професійними та іншими ознаками (відгомін, як хірург; вода, як Крез; матерія, як тиран; ніч, як спринтер; ніч, як текстолог), інших істот (барва, як ведмідь; палац, як леопард; свідомість, як кальмар; світ, мов канарка; серце, як віслюк; тиша, мов комар), речовин (бузок, як хлор; дух, як адсорбент; індиґо, як бальзам; позначки, як мастило) тощо. Такою ж семантичною строкатістю у мові поезії Емми Андієвської відзначаються і суб’єкти порівняння.

Компаративні конструкції, які включають порівняння абстрактного та конкретного понять, характеризуються функціональною багатоаспектністю вираження корелятивів: абстрактний суб’єкт корелює з конкретним об’єктом і навпаки (Скрізь сікачі, як шинку, дійсність ріжуть. Та збоку, – відгортаючи ріллю, – Вже філософський камінь – королі; Навкілля – на мікрон, що – твань рябу, Де ще володарка буття – сокиру Над кожним, як завершення, що – карма).

Важливим компонентом порівняльних конструкцій у поезії Емми Андієвської є колористична лексика, що виступає у найрізноманітніших мовно-образних контекстах. Характерним для поетики Емми Андієвської є створення в тексті так званої звукокартинки: суб’єкт виражений лексемою на позначення кольору, а об’єкт – на позначення звуку: Та барви вже, мов шелест. – Згорнулось тло й, проріджене, щемить. Схожу семантику звукокартинки зустрічаємо в сонеті „Після травневого дощу”, де колір і звук порівнюються з предметом – одночасним носієм обох ознак: Тло – колір, що посилює пекучість, Аж – блискавка і дзенькіт, – як трамвай.

Порівняння як мовно-образний засіб знаходять різні форми граматичного вираження у поетичній мові Емми Андієвської, серед найуживаніших назвемо порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполучниками як, мов, немов, наче, ніби, що (в значенні як) та підрядне речення з порівняльною семантикою. Зокрема, порівняльні звороти в складі простого речення реалізуються у таких граматичних конструкціях: дієприкметникові звороти (світло, як перемите), дієприслівникові звороти (гірко, мов благаючи, застогне лист), синкретичні структури (блискавка і дзенькіт, як трамвай), конструкції, що відповідають обставинній моделі (природа вся, немов після коректи) тощо.

У поезії Емми Андієвської також зустрічаються порівняльні конструкції – відокремлені та невідокремлені прикладки (Буття розлазиться, – старий напірник; Буття – Гефест – у листі шкутильгає Під супровід – Венер безокий погляд), речення з предикативною порівняльною структурою (Планета – пташка перелітна, Що її серп зловив в сріблясті пута; Природа – на всі руки – реставратор, Який і деревину – на ставриду), описові порівняння (Буття так стислося, не більше вже за жолудь; Якісь долини на подобу вуст, Що тягнуть, переконуючи в чомусь) тощо.

Основними носіями динамічних характеристик образів у поетичних текстах є дієслова, в компаративемах вони здебільшого належать до групи суб’єктного слова, порівняльна семантика якого розгортається на основі внутрішньодинамічної ознаки: Лиш відгомін з віддалених околиць Схилився над каналом, як хірург.

Досить поширеними у поетичному ідіостилі Емми Андієвської є антонімічні компаративеми (І те, що „зараз”, – на місток – на „потім”, Розливши ясність, як найбільший ребус; Як часто третьорядне – головне, Й свавілля, як найвища дисципліна), компаративеми із заперечною семантикою (Не краєвид, а кілька парасоль, Яких потоп всесвітній оминув; Не ніч, а з вибухівкою пакунок, Який – під ноги – відьма – крізь трубу). Такі компаративеми легко реконструюються у порівняльні конструкції традиційного типу, наприклад, не асфодель, а посланець – асфодель, як посланець; не град – тичинки гомінливі – град, як гомінливі тичинки. Дослідження структури, семантики і ролі порівняння як образного засобу поетичного ідіостилю Емми Андієвської засвідчує багатоаспектність вираження і стилістичного функціонування компаративем у системі поетичного тексту.

У четвертому розділі – „Метафора в системі поетичного тексту” – досліджуються семантичні та структурні характеристики художньої метафори у поетичному ідіостилі Емми Андієвської.

Метафора, виконуючи численні функції в поетичному тексті, вибудовується на основі асоціативної символіки (одна словоформа може символізувати кілька понять), асоціативної антропоморфізації (розширення семантичного поля лексеми за рахунок семеми „людинототожність”) та асоціативної суміжності (перенесення якостей чи рис одного на інше).

Метафора розглядається як чотирикомпонентна структура (основний і допоміжний суб’єкти метафори та їхні співвідносні ознаки), представлена різними типами залежно від особливостей співвідношення зіставлюваних предметів, їх семантики. Метафори, побудовані на заміщенні неживого живим, становлять стилістичну домінанту поетики Емми Андієвської: Крякне бузок – на коліна, Під обстрілом гам солов’їв Ніч, як скупа господиня, Лічить прибутки свої; Ляндшафти неслись на конях, Забри заломивши дишлом.

Емоційно-експресивна вага метафори як мовно-образного засобу залежить певною мірою від композиційного розташування та контекстуального розвитку. Часто метафоричний зміст усієї поезії обумовлений метафорою-заголовком: „Світанок з пищавкою на хвості”, „Крокування ночі”, „Двоспальний кінь з додатковими координатами”, „Старий палац, що охороняє лягуну”, „Нашестя рушників”.

Поезія Емми Андієвської відзначається складною семантичною структурою, зміст її текстів значною мірою експериментально-інтелектуальний, тому серед найуживаніших лексем у ролі основного суб’єкта метафори є такі, як буття, свідомість, дух, душа, світ, дійсність, час, простір. Образна семантика таких філософських понять залежить від багатьох факторів, зокрема текстового оточення, акцентації певних сем слова: Світ лагодять, а де буття потерте, Поновно закладають у реторту. Порівняймо також: філософське поняття свідомості як здатності до пізнання матеріального світу в метафорах Емми Андієвської розкривається завдяки переносному вживанню слова, у поетичному тексті образ свідомості наділений фізичними рисами: Блука свідомість гола і голодна. Дух виїв дірку й – геть – із рук мікстуру; Свідомість – то згортається в калачик, То знов – крива, що – кулі зм’яклих сфер; Свідомість меншає, – ледь-ледь – пташиним волом. Філософський образ світу знаходить своєрідний розвиток у двох взаємопов’язаних метафорах „з клітин гінких – нові півкулі мостить”, „кожній тичинці – світ новий чіпля”, де спостерігаємо побудову образів на основі зіставлення цілого й частини, малого та великого: Сувій води – утворення плямисте – З клітин гінких – нові півкулі мостить У спалахи, що – цівками – сіризну, – Поверхню – голотурії так рясно, – Кожній тичинці – світ новий чіпля.

Динаміка поетичного тексту може реалізуватися через зміну колористичної ознаки одного чи кількох об’єктів у всій кольоровій гамі (помаранчевий – жовтий – бузковий – золотий): Все далі дощ – на ніжках пластівці, Де помаранчеві рівнини переходи. Не видноколо – хвилі в жовтих гетрах. М’якуш бузковий – мантія, що – цар, Який і владу, й золото – на хідлі. Усе буття на кілька тонів схудло.

За граматичним вираженням метафори у поетичному ідіолекті Емми Андієвської представлені такими типами: генітивні (левади смутку, заплави тиші, альбом швидкостей; срібло ранніх блюдець, перевтома струнних літер, відлуння кольорового кола) атрибутивні (рослинна носталгія, залізний соловей; двигтюще коло, біжуча нерухомість), комбіновані (трухле шумовиння світла, жовтий морок сірки, шпичасте тім’я звуку). Такі метафори мають складну логіко-семантичну основу, наприклад, образ ягід бузини, яка росте в передмісті, реалізується через одночленну метафору вериги та тричленну вологий пурпур передмість, асоціації будуються на суміжності форми та кольору: На бузині вериги – Вологий пурпур передмість.

У поетичних текстах Емми Андієвської найвиразнішими динамічними характеристиками наділені дієслівні метафори, у яких образна семантика сконцентрована у дієслові (Сідлає вітер трави – і за обрій) або іменнику (Чуття і зір – від зміщення – припухли, І вилущився – саме серце – погляд, І тільки в грудях калата відро).

Поетичне текстотворення без використання дієслів, метафори з так званою потенційною дієслівністю становлять одну із стилістичних домінант поетики Емми Андієвської. Дієслова у поетичних текстах замінюються авторськими тире, а в процесі декодування динамічні характеристики реконструюються контекстуально, оскільки загальномовний континуум передбачає певний елемент дієслівності. Це або лексеми на позначення звичних дій, виконуваних суб’єктом метафори, або лексеми, які відновлюються за рахунок образного розуміння сюжету поезії: Свідомість – усе довші й довші хвилі (свідомість поширює хвилі); Над світом тиша – фіялковий дзьоб, Й кристали там, де щойно вовчий писок Сон шматував на кілька куснів пемзи На еліпсах, що – зародки озер (тиша простягає дзьоб). У низці метафор немає потреби реконструювати дієслівну словоформу, при кожному наступному прочитанні образної конструкції виникатимуть нові асоціації: Матерія, – найбільший духа блеф, – Єдине серце – напрям – неухильно; Дедалі важче – закрути й узвіз, Хоч – перші півні – й блискавками – тричі.

Метафори з реалізованою та потенційною дієслівністю посилюють свої динамізуючі характеристики за рахунок введення до їх структури додаткових елементів, наприклад, порівнянь. Компаративеми слугують для розширення семантичних полів обох компонентів метафори, особливо метафоричного дієслова: Дерева, як з діжки тісто, Муром стікали в барвисте; Ніч хиталась, як трава – Небом пропливали душі З парасолями в руках, Затуливши море й сушу. Вивчення метафори як органічного складника художніх творів Емми Андієвської проливає світло на загальні динамізаційні процеси образного творення текстових структур.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.

Базовими компонентами лінгвопоетики виступають поняття ідіостилю (ідіолекту), поетичної мови та тексту, які розглядаються із позицій їхньої системності та структурності. Поетичний текст у сукупності всіх своїх складників виступає носієм певної змістової та естетичної інформації. Вихідним при цьому є розуміння тексту як особливої мовно-образної системи в складних взаємозв’язках її елементів і одиниць різних мовних рівнів.

Процес декодування поетичних текстів зумовлюється організацією текстової тканини, особистостями автора та реципієнта, їхнім мовно-художнім досвідом, асоціативними можливостями тощо. До важливих динамізаційних компонентів поетичного тексту належать ключові слова (заголовки), контекст, мовно-образні засоби (епітети, порівняння, метафори).

Поетичний ідіостиль Емми Андієвської характеризується органічним поєднанням у системі художнього твору образно-виражальних засобів (епітетів, порівнянь, метафор) і оказіональної лексики, оригінальних синтаксичних побудов, фонічних чинників.

Широтою частиномовного вираження позначена епітетика Емми Андієвської. Значною продуктивністю відрізняються епітети-прикметники у формах ступенів порівняння, які є виразними носіями динамічної ознаки, епітети-прикладки та епітети-іменники у формі орудного відмінка.

У художньому континуумі вірша широко представлені епітети, які розглянуто за належністю до корелятивних пар на позначення висоти, довжини, ширини, глибини, маси, відстані, швидкості, віку тощо. Високою частотністю вживання відрізняються епітети-колоративи, що охоплюють назви всіх кольорів та їх відтінки, а також епітети, що характеризуються синестезією образного вираження.

Порівняння представлені переважно лексико-семантичними групами на позначення філософських понять і категорій, явищ природи та об’єктів природного ландшафту, реалій побуту й звичаєвої культури. Особливу групу становлять компаративні конструкції із синкретичною семантикою кольору та звуку (барви, мов шелест). У порівняннях Емми Андієвської часто спостерігаємо зіставлення абстрактного та конкретного понять, лексичні одиниці на позначення яких виступають як у суб’єктній, так і об’єктній частині порівняльної конструкції. Важливими рушіями динаміки поетичних образів виступають компаративеми з дієсловами та потенційною дієслівністю, значне емоційно-експресивне навантаження несуть антонімічні та заперечні порівняння.

У системі художніх текстів Емми Андієвської компаративеми виступають у таких конструкціях, як порівняльний зворот, порівняльна підрядна частина складного речення, відокремлені та невідокремлені прикладки, речення, в яких об’єкт порівняння охоплює всю предикативну структуру тощо.

Індивідуально-авторська метафора виступає органічним складником поетики Емми Андієвської. Найуживанішими лексемами на позначення основного суб’єкта метафори є такі, що виражають філософські поняття буття, свідомості, духу, душі, світу, дійсності, часу, простору тощо, і повною мірою визначають експериментально-інтелектуальний характер поезій Емми Андієвської. Колористичні метафори вказують не лише на барву, а й на загальне емоційне тло поезії. Експресивне забарвлення таких образних засобів зумовлене семантикою допоміжного суб’єкта метафори, яким передусім виступає людина.

Метафорика Емми Андієвської має різне граматичне вираження, передусім це субстантивні двочленні та тричленні, атрибутивні, дієслівні та комбіновані конструкції. Поетичне текстотворення на основі метафор з використанням дієслів та потенційної дієслівності становить стилістичну домінанту поетики Емми Андієвської. Такі метафори є важливими носіями динамічних характеристик тексту.

Мовно-образна система поетичного ідіостилю Емми Андієвської відзначається динамізмом образного слова, індивідуально-авторські пошуки реалізуються в оригінальних епітетах, порівняннях, метафорах як органічних лінгвопоетичних компонентах системи поетичного тексту.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Заголовки у поезії Емми Андієвської // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. Філологічні науки. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2003. – Вип. 7. – С. 205-208.

2. Семантичний аналіз епітетних структур у поезії Емми Андієвської: концепт кольору // Мовні і концептуальні картини світу. Зб. наук. пр. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 11. Кн. 2. – С. 185-188.

3. Природа динамічного епітета Емми Андієвської // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. Мовознавство. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2004. – Вип. 8. Том 1. – С. 192-195.

4. Епітет новий у динамічній структурі поетичного тексту Емми Андієвської // Українське мовознавство. Міжвідомчий науковий збірник. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 29-30. – С.14-18.

5. Епітети-прикладки у поетичній мові Емми Андієвської // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Мовознавство. – 2004. – 1 (11). – 192 с. – С.92-95.

6. Порівняння у динамічній системі поетичного тексту Емми Андієвської // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 14. Кн. 2. – С.214-217.

7. Текст як динамічна структура (на матеріалі поетичних текстів Емми Андієвської) // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету: Філологічні науки. – Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2005. – Вип. 10. Т.1. – С. 260-264.

АНОТАЦІЯ

Філінюк В.А. Образне слово в системі поетичного тексту Емми Андієвської. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. Спеціальність 10.02.01 – українська мова. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню мовно-образної системи поетичного тексту як динамічної даності, специфіки образного слова як важливого компонента художнього ідіостилю Емми Андієвської. Визначено текст як особливу семантико-синтаксичну систему в комплексних взаємозв’язках його складників і одиниць різних мовних рівнів. Основними динамізуючими компонентами поетичного тексту виступають заголовки, ключові слова, контекст, мовно-образні засоби (епітет, порівняння, метафора).

У роботі подано характеристику епітетних, порівняльних та метафоричних конструкцій у поетичній мові Емми Андієвської. Описано їх семантичну організацію, визначено основні групи лексики, представлені в образних конструкціях. Проаналізовано різноманітні способи граматичного вираження тропеїстики та роль різних частин мови у творенні образних структур у системі поетичного тексту. Досліджено функціональні особливості образного слова в поезії Емми Андієвської.

Ключові слова: поетичний текст, динамічна система, образне слово, епітет, порівняння, метафора.

АННОТАЦИЯ

Филинюк В.А. Образное слово в системе поэтического текста Эммы Андиевской. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Специальность 10.02.01. – украинский язык. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию образной системы поэтического текста как динамической данности, специфики образного слова в системе художественного идиостиля Эммы Андиевской.

Поэтический текст в совокупности всех своих составляющих функционирует как носитель определенной смысловой и эстетической информации. Исходным при этом есть понимание текста как особенной образной системы в сложных взаимосвязях ее элементов и единиц разных языковых уровней.

Методологические основы лингвопоэтических исследований индивидуально-авторской картины мира связаны с именами М.Довгалевского, А.Потебни, В.Виноградова, Г.Винокура и др. Художественный идиолект в разных аспектах анализируют С.Ермоленко, Л.Мацько, А.Мойсиенко, Н.Слухай, Н.Сологуб, В.Чабаненко и др.

Теоретическое значение диссертационной работы состоит в уточнении концептуальных принципов декодирования художественного текста, разработке системы анализа поэтической структуры с выразительными признаками экспериментально-интеллектуального направления, обосновании понимания поэтического текста как динамической системы.

В работе осуществляется декодирование поэтических структур с учетом креативного, индивидуально-личностного подхода автора и реципиента, их художественного языкового опыта. Как важнейшие динамизационные компоненты поэтического текста рассматриваются заглавия, ключевые слова, контекст и языковые образные средства (эпитеты, сравнения и метафоры).

Тропы по своим семантико-структурным признакам являются своеобразными маркерами художественного идиостиля, в значительной степени определяют особенности авторского языка Эммы Андиевской.

В работе описана эпитетика художественных текстов Эммы Андиевской на частеречевом уровне, значительной продуктивностью отличаются эпитеты-прилагательные в формах степеней сравнения, которые выступают выразительными носителями динамического признака, а также эпитеты-приложения, эпитеты-существительные в форме творительного падежа.

Рассмотрены эпитеты в художественных структурах, сгруппированные по принадлежности к коррелятивным парам на обозначение высоты, длины, ширины, глубины, массы, расстояния, скорости, возраста. Высокой частотностью употребления выделяются эпитеты-цветонаименования, которые охватывают названия всех цветов и их оттенков, а также индивидуально-авторские эпитеты.

Компаративемы в поэзии Эммы Андиевской реализуются в таких грамматических вариантах, как сравнительный оборот, сравнительная подчиненная часть сложного предложения, обособленные и необособленные приложения, предложения, в которых объект сравнения охватывает всю предикативную структуру, описательные сравнения.

Объекты и субъекты сравнительной конструкции представлены преимущественно лексико-семантическими группами на обозначение философских понятий и категорий, явлений природы и объектов природного ландшафта, реалий быта и традиционной культуры, особую группу составляют компаративные конструкции с семантикой цвета и звука.

Исследована семантика и грамматика поэтической метафоры Эммы Андиевской. Для обозначения основного субъекта метафоры наиболее часто употребляются философские понятия бытия, сознания, духа, души, мира, действительности, времени, пространства, которые предопределяют экспериментально-интеллектуальный характер творческого почерка поэтессы. Цветовые метафоры в поэзии Эммы Андиевской часто характеризируются образным синкретизмом, экспрессивная окраска таких выражений обусловлена семантикой вспомогательного субъекта метафоры, в роли которого прежде всего выступает человек.

Освещены различные способы грамматического выражения метафор Эммы Андиевской, среди которых следует назвать субстантивные двухчленные и трехчленные, атрибутивные, глагольные и комбинированные конструкции. Создание поэтических метафор с использованием глаголов и потенциальной глагольности составляет стилистическую доминанту поэтики Эммы Андиевской, такие метафоры служат основными носителями динамических характеристик текста.

Ключевые слова: поэтический текст, динамическая система, образное слово, эпитет, сравнение, метафора.

ANNOTATION

Filinyuk V.A. The image word in the system of the poetic text of Emma Andiyevska. – Manuscript.

The thesis for a Candidate degree in philology. Specialty 10.02.01. – Ukrainian language. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2006.

The thesis is devoted to the research of language-image system of the poetic text as a dynamic phenomenon, to the specificity of image word as a important component of Emma Andiyevska’s poetic idiolect. The text is determined as a special semantic-syntactic system with all the complex interrelations of its parts and units of different language levels. The main dynamic components of the poetic text are the titles, context, image means (epithet, comparison, metaphor).

In the investigation there is a characteristic of the epithetic, comparative and metaphoric constructions of Emma Andiyevska’s poetic language. Their semantic organization is described, the main groups of vocabulary, represented in the image constructions, are determined. The various ways of grammatical expression of the image means and the role of different parts of speech in the image composing in the poetic texts are analyzed. The functional peculiarities of the image word in Emma Andiyevska’s poetry are researched.

Key-words: poetic text, dynamic system, image word, epithet, comparison, metaphor.






Наступні 7 робіт по вашій темі:

КАРДІОВАСКУЛЯРНІ УСКЛАДНЕННЯ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ У ДІТЕЙ ТА ЇХ МЕДИКАМЕНТОЗНА КОРЕКЦІЯ - Автореферат - 33 Стр.
РЕЛІГІЙНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА - Автореферат - 25 Стр.
ПРАВООХОРОННА ДІЯЛЬНІСТЬ: ПРИРОДА, СУТНІСТЬ, ГУМАНІЗМ (теоретико-правові та методологічні аспекти) - Автореферат - 23 Стр.
Особливості перебігу, діагностики та лікування гострого біліарного панкреатиту - Автореферат - 30 Стр.
ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ДО РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ - Автореферат - 27 Стр.
ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ СТУДЕНТІВ МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ У ПРОЦЕСІ КОЛЕКТИВНОГО МУЗИКУВАННЯ - Автореферат - 27 Стр.
ТЕХНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ГІРНИЧОТЕХНІЧНОЇ РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ, ПОРУШЕНИХ МАРГАНЦЕВИМИ КАР'ЄРАМИ - Автореферат - 27 Стр.