Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

Гончаров Геннадій Володимирович

УДК 94 (420+477)

РОЗВИТОК МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИН

МІЖ УКРАЇНОЮ І ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ

У 1991 – 2005 РР.

Спеціальність – 07.00.02 – всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

КОЗЛІТІН Володимир Дмитрович

Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди

професор кафедри історичних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ВІДНЯНСЬКИЙ Степан Васильович,

Інститут історії України НАН України

завідувач відділу всесвітньої історії і

міжнародних відносин

кандидат історичних наук, доцент

ПОТРАШКОВ Сергій Васильович,

Харківська державна академія культури,

доцент кафедри історії України та музеєзнавства

Провідна установа Донецький національний університет, кафедра міжнародних відносин і зовнішньої політики Міністерства освіти і науки України, м. Донецьк

Захист відбудеться 19 травня 2006 р. о 15. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V–58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (адреса: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 18 квітня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах, коли Україна на офіційному рівні чітко визначає своїм зовнішньополітичним пріоритетом європейську інтеграцію, а забезпечення своїх стратегічних інтересів у галузі безпеки вбачає у вступі до Північноатлантичного альянсу, науково-практичного значення набуває всебічне вивчення та узагальнення майже п’ятнадцятирічного досвіду співпраці України з провідними країнами-членами ЄС і блоку НАТО. Особливе місце належить, при цьому, дослідженню розвитку різних аспектів взаємовідносин між Україною та Великою Британією. Великобританія є однією з найбільш економічно розвинутих країн світу. Як член Ради Безпеки ООН і активний учасник європейських військово-політичних та економічних структур вона має величезний вплив на міжнародній арені. Використання значного політичного, виробничого та науково-технічного потенціалу Великої Британії на користь національним інтересам України належить до одного з потенційно перспективних напрямів української зовнішньої політики. Саме тому, комплексне вивчення динаміки українсько-британських міждержавних відносин у політичній, військовій, економічній і культурній сферах, аналіз їх стану та якості, визначення пріоритетних напрямів і форм двостороннього співробітництва та з’ясування перспектив їх подальшого розвитку з точки зору пріоритетних потреб України становить значний інтерес як для української історичної науки, так і для формування політики подальшого співробітництва між Україною і Великобританією.

Незважаючи на своє наукове і практичне значення, проблема комплексного вивчення розвитку українсько-британських міждержавних відносин у 1991 ? 2005 рр. досі не отримала належної уваги дослідників і залишається маловивченою. Ретельне вивчення цієї проблеми надасть можливість розкрити основні тенденції розвитку взаємозв’язків між Україною і Великобританією та виробити практичні рекомендації щодо подальшого розвитку їх двосторонньої співпраці.

Актуальність теми дослідження, таким чином, визначається її науково-практичною значимістю та недостатньою вивченістю.

Зв’язок роботи із науковими програмами. Дослідження обраної проблеми передбачено планами наукової роботи кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди в межах розробки комплексної кафедральної теми “Україна і світ: історичні традиції взаємин та проблеми співробітництва на сучасному етапі”, а також теми “Історія світової та вітчизняної системи освіти”, затвердженої Академією педагогічних наук України.

Метою дисертаційного дослідження є реконструкція розвитку міждержавного співробітництва України і Великобританії у політичній, військовій, економічній і культурній сферах протягом 1991 ? 2005 рр., з’ясування стану і тенденцій розвитку як окремих сфер двостороннього українсько-британського співробітництва, так і всієї системи міждержавних відносин двох країн у цілому із визначенням її ефективності та перспектив подальшого розвитку. У зв’язку із поставленою метою автор визначає такі основні завдання:

- виявити і проаналізувати основні напрями і форми міждержавного українсько-британського співробітництва у політичному, військовому, економічному та культурному вимірах, визначити їх результативність і спрогнозувати перспективи у найближчому майбутньому;

- дослідити розвиток українсько-британських політичних відносин на
міжурядовому та міжпарламентському рівнях;

- проаналізувати розвиток, основні тенденції, результати і перспективи військового співробітництва обох держав;

- визначити стан, основні труднощі та перспективи економічної співпраці України та Великобританії;

- вивчити стан і перспективи розвитку таких галузей культурної взаємодії між двома країнами, як наука, освіта і мистецтво;

- максимально розширити джерельну і фактологічну базу дослідження розвитку українсько-британських міждержавних відносин;

- з’ясувати причини взаємної зацікавленості України та Великобританії у розвитку двостороннього співробітництва;

- виявити основні проблеми, які перешкоджають ефективному розвитку взаємовигідного українсько-британського міждержавного співробітництва, визначити їх характер та окреслити основні шляхи їх подолання.

Об’єктом дисертаційного дослідження є історія взаємовідносин України та Великобританії.

Предметом дослідження є розвиток основних напрямів і форм міждержавного співробітництва між Україною і Великобританією у політичній, військовій, економічній і культурній сферах протягом 1991 ? 2005 рр., а також діяльність установ та організацій України і Великобританії, які сприяють розвитку двосторонньої співпраці у зазначених галузях.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з грудня 1991 р. до грудня 2005 р., що дає можливість простежити процес становлення і розвитку міждержавних взаємин України і Великої Британії з часу проголошення незалежності України і до початку змін в атмосфері двосторонніх відносин за підсумками першого року формування і здійснення української зовнішньої політики оновленим керівним складом МЗС України, призначеним новообраним Президентом України В. Ющенком.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію України і Великобританії у тих кордонах, в яких вони існували у 1991 ? 2005 рр.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

– вперше комплексно як предмет історичного дослідження вивчено розвиток основних напрямів і форм міждержавного співробітництва між Україною та Великобританією протягом 1991 ? 2005 рр. у політичній, військовій, економічній і культурній сферах;

– докладно проаналізовано договірно-правову базу українсько-британських відносин, з’ясовано рівень практичної реалізації укладених міжурядових угод, визначено низку проблем, розв’язання яких потребує розробки нових двосторонніх договорів;

– вперше використано документи і матеріали поточних архівів шести урядових установ України, поточного архіву Національної академії наук, Архіву Верховної Ради України та Бібліотеки Верховної Ради України щодо українсько-британських відносин у 1991 ? 2005 рр.;

– спростовано існуючу в історіографії тезу про міцний і стабільний характер політичних відносин між Україною і Великобританією;

– відтворено процес розбудови українсько-британських дипломатичних стосунків, на підставі чого зроблено висновок про суперечливість і нестабільність двостороннього політичного діалогу;

– встановлено витоки і причини найбільш суттєвих змін у характері й атмосфері українсько-британських дипломатичних взаємовідносин, що стало основою для запропонованої автором моделі їх періодизації;

– подальшого наукового осмислення отримала проблема європейської інтеграції України та її місце у політичних переговорах двох країн, визначено, що перешкодою для ефективного пошуку шляхів розв’язання цієї проблеми на двосторонньому рівні була не лише мінливість реальної позиції Лондона щодо справжніх перспектив членства України в ЄС, а й непослідовність і неузгодженість офіційної зовнішньої та внутрішньої політики України стосовно реалізації її європейського вибору;

– вперше як окремі сфери українсько-британських відносин докладно проаналізовано двосторонні міжпарламентські контакти, військове співробітництво, наукові, освітні та мистецькі зв’язки у 1991 – 2005 рр.;

– визначено характер і основні етапи українсько-британської міжпарламентської співпраці, з’ясовано безпосередній вплив її практичних результатів на реформування організаційної структури Верховної Ради, впровадження нових конкретних регламентних норм і форм діяльності, функцій і повноважень парламентських комітетів, удосконалення окремих сфер вітчизняного законодавства;

– розкрито провідну роль двосторонньої взаємодії у галузі безпеки як визначального пріоритету у системі міждержавних взаємин України і Великобританії, виявлено головні напрями і форми двостороннього військового співробітництва, пояснено причини його загалом незначного впливу на стан обороноздатності України;

– поглиблено розуміння масштабів, інтенсивності й результативності українсько-британського економічного співробітництва, досліджено такі раніше маловідомі аспекти двосторонніх економічних зв’язків, як форми експортно-імпортних операцій за специфікою предмета торгівлі, динаміка і структура торгівлі послугами, розміри, форми і практичні результати британської технічної допомоги Україні, що загалом дозволило обґрунтувати висновок про низький рівень практичної ефективності економічної співпраці двох держав;

– доведено, що результати міждержавного культурного співробітництва України і Великобританії мали обмежений позитивний вплив на розвиток вітчизняної науково-освітньої і мистецької галузей, що було обумовлено як змістом наукової і культурно-інформаційної стратегії Великобританії, так і непідготовленістю відповідних владних і державних структур України до більш широкої та якісної культурної взаємодії;

– виявлено принципові проблеми і перешкоди у розвитку ефективного, взаємовигідного міждержавного співробітництва України і Великобританії, запропоновано низку рекомендацій щодо його подальшої оптимізації.

Практична значимість дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження можна використовувати при розробці спецкурсів з історії міжнародних та українсько-британських відносин у вищих навчальних закладах, при написанні підручників з історії міжнародних відносин, а також для подальшого вивчення українсько-британських взаємин. Зібрані автором дані, зроблені ним висновки та запропоновані практичні рекомендації можуть знайти застосування у ході вироблення подальшої концепції розвитку різних сфер українсько-британських міждержавних взаємовідносин.

Апробацію результатів дисертаційного дослідження здійснено на засіданнях кафедри історичних дисциплін Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, у виступах на наукових конференціях: “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (Харків, 27 – 28 квітня 2004 р.), “Каразінські читання: 58-ма конференція молодих вчених” (Харків, 22 квітня 2005 р.), “ХХІІІ-я краєзнавча конференція молодих вчених, присвячена 150-річчю з дня народження академіка Д.І. Яворницького” (Харків, 16-17 грудня 2005 р.), під час участі у “круглому столі” – “Освещение истории национальных меньшинств в курсах истории Украины и России” (Харків, 7 лютого 2006 р.), а також на міжнародній конференції “Краєзнавство і учитель – 2006” (Харків, 28 лютого 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображено у чотирьох статтях, надрукованих у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (375 найменувань на 32 сторінках), двох додатків. Повний обсяг дисертації – 240 с. (з них основний текст – 200 с., додатки – 4 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ розкриває актуальність обраної теми, визначає мету, основні завдання, об’єкт, предмет, хронологічні та географічні межі дослідження, обґрунтовує його наукову новизну, практичне значення, структуру і містить відомості про його апробацію.

У першому розділі “Історіографія, джерела та методологічна основа дослідження” проведено аналіз існуючої літератури за темою та огляд використаних джерел, викладено зміст основних принципів і методів роботи.

Наведений у розділі історіографічний огляд свідчить, що поява перших наукових публікацій з окремих аспектів українсько-британських відносин припадає на кінець 1990-х років.

Проблеми економічної співпраці двох країн привернули увагу В.А. Майка Майко В.А. Розвиток британсько-українських економічних відносин в сучасних умовах: Дис…канд. екон. наук: 08.05.01. – К., 1999. – 193 с., який докладно розглянув українсько-британське інвестиційне співробітництво і торговельні відносини у 1990-х роках, використовуючи в основному статистичні дані Міністерства торгівлі і промисловості Великобританії. Автор зробив переконливий висновок про недостатню ефективність економічних зв’язків України і Великобританії, а також запропонував низку рекомендацій щодо оптимізації двостороннього співробітництва в окремих секторах виробництва.

Значно більшу увагу дослідників привернула тема українсько-британських дипломатичних відносин. Окремі етапи їх розвитку в 1990-х роках висвітлено в публікаціях О. Александрової, М. Білоусова, П. Ігнатьєва, С. Савіна22 Alexandrova O. Ukraine and Western Europe // Ukraine in the World: Studies in the International Relations and Security Structure of a Newly Independent State. – Cambridge: Ukrainian Research Institute, Harvard University, 1998. – P. 145 – 170; Білоусов М.М. Дипломатичне представництво України у Великій Британії: перші кроки (1992 – 1994 рр.) // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – 2000. – Вип. 4. – С.32 – 46; Ігнатьєв П.М. Співробітництво України з державами Співдружності Націй: проблеми становлення і розвитку: Дис…канд. політ. наук: 23.00.04. – К., 2002. – 206 с.; Савін С. Становлення українсько-британських політичних відносин (1991 – 2000) // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – 2005. – Вип. 14. – С.101 – 115., підготовлених переважно на матеріалах української преси. Висновки цих учених поєднує переконлива думка про початок з середини 1990-х років нового, більш сприятливого періоду двосторонніх політичних взаємин після розв’язання ключового питання про ядерне роззброєння України. Жоден з вищезгаданих авторів, однак, не торкнувся подальшого розвитку дипломатичного діалогу обох країн у 2000-х роках.

Окремі аспекти українсько-британських відносин з’ясовуються у працях Н.Л. Яковенко і В.Ю. Крушинського33 Яковенко Н.Л. Велика Британія в сучасній системі міжнародних відносин: заявка на європейське лідерство. – К.: Наук. світ, 2003. – 227 с.; Крушинський В.Ю. Великобританія в європейських інтеграційних процесах: Дис…д-ра політ. наук: 23.00.04. – К., 2004. – 471 с., присвячених європейській політиці Великобританії, у тому числі й щодо України. Ці дослідження вирізняються змістовним аналізом місця проблеми європейського вибору України в українсько-британських стосунках. На основі широкого кола документальних джерел і періодичної преси В.Ю. Крушинський, зокрема, достатньо переконливо обґрунтував висновок про “ситуативність” (тобто залежність від певних поточних завдань та обставин) підтримки Великобританією європейського вибору України, а отже й малоперспективність можливості використання впливу Великобританії для сприяння процесу інтеграції України до ЄС у найближчому майбутньому.

Першою спробою монографічного дослідження українсько-британських відносин у 1991 – 2004 рр. стала книга А.В. Грубінко11 Грубінко А.В. Українсько-британські відносини 1991 – 2004. – Тернопіль: Видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2005. – 336 с., в якій зроблено спробу висвітлити “основні тенденції та особливості реалізації комплексу міждержавних відносин”. Книга ґрунтується переважно на матеріалах деяких опублікованих дипломатичних документів, окремих офіційних українських періодичних видань, офіційних веб-сайтів державних установ і організацій двох країн. Автор розкрив геополітичні чинники, що впливали на розвиток українсько-британських дипломатичних відносин, загалом показав стан інвестиційного співробітництва, дав загальний огляд військово-політичних контактів і окремих проектів британської технічної допомоги. Однак обмежена джерельна база не дала можливість автору здійснити комплексний і всебічний аналіз двосторонніх наукових, освітніх і мистецьких зв’язків за весь визначений період, а також виокремити і порівняти найрезультативніші напрями та форми військового співробітництва, розкрити його характер і практичну ефективність для підвищення обороноздатності України. Загальні висновки А.В. Грубінко про “насиченість і результативність” двосторонніх політичних відносин та їх “динамічний і конструктивний шлях розвитку” (с. 258), з нашого погляду, є необґрунтованими, а тези про “значні позитивні напрацювання” у політичній сфері (с. 261) та “достатню продуктивність” двосторонніх торговельних відносин у 1991 – 2004 (с. 268) взагалі суперечать реальним об’єктивним фактам.

Аналіз історіографії проблеми українсько-британського співробітництва у 1991 – 2005 рр. переконує у її недостатній вивченості. Дипломатичні та економічні відносини між двома країнами розглядалися без належного дослідження їх договірно-правової основи. Такі аспекти, як технічна допомога, експорт-імпорт послуг, військове співробітництво, парламентські зв’язки та різноманітні напрями культурних взаємин України та Великобританії взагалі не отримали всебічного і ґрунтовного наукового дослідження. Крім того, широке коло джерел з цієї проблеми, зокрема, актові матеріали, діловодні документи та періодична преса не були залучені до наукового обігу попередніми вченими.

Джерельну базу дисертації становлять два роди писемних джерел: документальні та оповідні. До перших належать такі три види:

1) актові матеріали (двосторонні українсько-британські дипломатичні акти (27 документів) за період 1992 – 2005 рр., які зберігаються в Історико-архівному управлінні МЗС України). Аналіз цих документів надає можливість з’ясувати стан і рівень розвитку правової основи українсько-британського співробітництва у різних галузях, а також визначити ефективність реалізації конкретних домовленостей. Особливо важливе місце належить при цьому актовим матеріалам у сфері двостороннього військового партнерства. В умовах закритості доступу до поточних діловодних матеріалів з військового співробітництва, тексти п’яти меморандумів і протоколу між оборонними відомствами двох держав є по суті єдиним видом документальних джерел з цього аспекту міждержавних взаємин. Їхній аналіз дозволяє чітко простежити еволюцію українсько-британської військової співпраці та виявити, які саме напрями і форми взаємодії сторони визначали своїм пріоритетом. Поєднання результатів аналізу цих документів з даними широкого спектру різноманітних оповідних джерел дає можливість розкрити рівень практичної реалізації чинної правової бази двостороннього військового співробітництва, що у свою чергу дає уяву про його загальні масштаби та ефективність;

2) діловодні матеріали містять важливу інформацію про зміст і конкретні прояви співробітництва між Україною та Великобританією за окремими напрямами взаємодії. Вони складаються зі службової кореспонденції, офіційних наказів і розпоряджень, звітів про результати двосторонніх переговорів, інформаційно-аналітичних довідок, які знаходяться на зберіганні у восьми державних установах України і ще не були введені до наукового обігу.

При вивченні українсько-британських міжпарламентських зв’язків автор звертався до фондів Архіву та Бібліотеки Верховної Ради України, які містять важливі відомості про міжнародні зв’язки українського парламенту першого, другого і третього скликань, а також звіти про стажування народних депутатів у Великобританії. Аналіз цих матеріалів дає змогу побачити, як і якою мірою законотворча діяльність Верховної Ради була удосконалена відповідно до конкретних пропозицій депутатських груп, що вивчали досвід роботи британського парламенту.

Матеріали Управління торговельно-економічних зв’язків з країнами Європи, США та Канадою Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України11 З 2005 р. дане міністерство перейменовано у Міністерство економіки України. дають можливість ґрунтовніше дослідити проблеми економічних відносин між Україною та Великобританією. Особливу цінність становлять аналітичні довідки управління з динаміки і структури прямих британських інвестицій в Україну тощо.

У Департаменті координації міжнародної технічної допомоги Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України автор знайшов відомості про характер, зміст і фінансові обсяги конкретних проектів технічної допомоги Великобританії Україні.

Висвітлити різні напрями освітнього співробітництва між Британською радою та Міністерством освіти і науки України (МОН України) дає змогу вивчення поточних документів Управління міжнародних зв’язків у сфері освіти МОН України.

Для визначення рівня українсько-британського співробітництва у галузі технічних наук автором використано матеріали Відділу міжнародних зв’язків Президії НАН України де містяться конкретні дані про щорічні квоти обміну вченими, кількість наукових відряджень і спільних досліджень у 1990-х – на початку 2000-х років.

Документи Управління міжнародного науково-технічного співробітництва МОН України розкривають особливості розвитку науково-технічної співпраці України і Великобританії на міжвідомчому рівні.

Значний масив матеріалів, що висвітлюють різні аспекти і результати мистецької співпраці двох держав зберігається в Управлінні міжнародного співробітництва та протоколу Міністерства культури і мистецтв України11 З 2005 р. дане міністерство змінило назву на Міністерство культури і туризму України..

Важливим доповненням до діловодних матеріалів є нормативно-правова і програмна документація, а також аналітична інформація, розміщені на офіційних веб-сторінках окремих міністерств, відомств і державних організацій двох країн;

3) статистичні джерела. У дисертації проаналізовано цифрові дані низки статистичних видань Держкомстату України22 Насамперед це статистичні щорічники України і збірники “Зовнішня торгівля України товарами та послугами”, видані за 1994 – 2004 рр. , які доповнені матеріалами його офіційного сайту.

Оповідні джерела об’єднують значну кількість матеріалів, які через їх різноманітність доцільніше класифікувати за жанровими ознаками на такі види: публіцистичні та інформаційно-описові. До перших автор відносить публічні промови, заяви, звернення та інтерв’ю державних діячів України і Великобританії різних рангів. Ці джерела віддзеркалюють не так особисті погляди їх авторів, як офіційну позицію тих установ, які вони представляли за родом своєї діяльності.

Інформаційно-описові джерела об’єднують передусім матеріали інформаційно-фактологічного й поточно-хронікального характеру, які відтворюють хронологію і перебіг окремих подій українсько-британських міждержавних взаємин. Ці матеріали можна поділити за походженням на два основні підвиди: офіційні та неофіційні. До перших належать хроніки подій, новини, прес-релізи та інформаційні повідомлення з різноманітних аспектів двосторонньої співпраці, розміщені на офіційних сайтах або в офіційних друкованих органах міністерств, відомств, посольств і державних організацій двох країн33 Зокрема, це газети “Урядовий кур’єр”, “Голос України”, “Народна армія”, журнал “Військо України”, прес-релізи оборонних відомств і МЗС обох країн, електронні матеріали і періодика Британської ради в Україні та Українсько-британської професійної асоціації (“Британський вісник”, “British News from Ukraine”, “Newsletter from the British Council in Kyiv”, “British Council Kharkiv: Centre News”, “UUPN Matters: UK – Ukraine Professional Network Newsletter”), журнал “Британські обрії” (“British Dimension”), заснований посольством Великобританії в Україні у 1999 р. тощо.. Загалом офіційні інформаційно-описові матеріали вирізняються певною однобічністю й тенденційністю, оскільки схильні зосереджувати увагу переважно на позитивних моментах українсько-британських відносин, уникаючи відображення їх протиріч та ускладнень.

Висвітлення міждержавних відносин України і Великобританії можна знайти у низці газет громадсько-політичного спрямування11 “Дзеркало тижня”, “День”, “Вечірній Київ”, “Київський вісник”, “Киевские ведомости”, “Молодь України”, “Правда України”.. Ці видання звертаються лише до найбільш помітних подій українсько-британського співробітництва переважно у політичній і культурній сферах, тому загальна кількість їх публікацій є нечисленною. Однак вони є важливим доповненням до повідомлень офіційної преси, оскільки не схильні приховувати факти суперечностей двосторонніх стосунків.

При вивченні теми дисертант неодноразово звертався й до найбільш впливових британських газет22 Передусім це лондонські видання: “The Times”, “Daily Telegraph”, “The Guardian”, “The Independent”, “The Observer”, “Sunday Times”, “Financial Times”, а також “Evening Times” (Глазго), “The Scotsman” (Единбург), ‘Liverpool Echo” (Ліверпуль).. Однак, слід зазначити, що названі видання майже не публікували матеріали про безпосередні українсько-британські відносини, що пояснюється переважно байдужим ставленням більшості британських читачів до поточних проблем міжнародних відносин. Разом з тим, на сторінках цих газет міститься чимало статей, у яких українська проблематика розглядається у широкому геополітичному контексті європейської безпеки, політики розширення ЄС і НАТО, що тією чи іншою мірою стосується і проблем українсько-британських взаємин.

Автором опрацьовано значний масив інформації стосовно різних аспектів українсько-британської культурної взаємодії, що висвітлювались у центральних і регіональних періодичних виданнях33 Центральні: “Культура і життя”, “Освіта України”, “Україна молода”, “Демократична Україна”; регіональні: “Високий замок”, “За вільну Україну” (Львів), “Хрещатик”, “Робітнича газета”, “Українське слово” (Київ), “Новини Закарпаття” (Ужгород), “Слава Севастополя” (Севастополь), “Юг” (Одеса), “Днепр вечерний” (Дніпропетровськ), “Слобідський край”, “Время” (Харків) та ін.. Достатньо повну уяву про події двосторонніх мистецьких заходів за 2002 – 2005 рр. дають інформаційні ресурси сайту “Ukrainian Cultural Calendar in the UK”44 Адреса цього сайту: .

Таким чином, різноманітність і достовірність джерел дослідження у поєднанні з їх комплексним аналізом дозволяють успішно розв’язати визначені у дисертації завдання і досягти поставленої мети.

Методологія дослідження базується на принципах історизму та об’єктивності, які реалізуються за допомогою низки загальнонаукових і спеціально-історичних методів.

Другий розділ “Міждержавні політичні відносини” складається з двох підрозділів: “Дипломатичні відносини” і “Міжпарламентські зв’язки”.

Викладений у розділі матеріал засвідчує, що розвиток міждержавного політичного діалогу України і Великобританії носив нестабільний, суперечливий характер, зумовлений передусім непослідовністю дій української влади у процесі реалізації європейського вибору України, задекларованого як кінцева стратегічна мета її внутрішніх демократичних реформ і зовнішньополітичного курсу.

У розвитку українсько-британських дипломатичних відносин можна виділити три етапи: 1) початковий (1991 р. – початок 1994 р.), що характеризувався підозрілим і прохолодним ставленням до України з боку Великобританії до остаточного вирішення долі українського ядерного арсеналу. Однак, цей період був важливим з точки зору формування основної договірно-правової бази двосторонніх взаємин; 2) період зміцнення довіри і взаєморозуміння, пов’язаний з набуттям Україною без’ядерного статусу і наданням у зв’язку з цим Великобританією, США і Росією гарантій безпеки Україні. Цей період характеризувався позитивною динамікою двостороннього діалогу на фоні переважання прозахідного спрямування зовнішньополітичного курсу України, кінцевою стратегічною метою якого була проголошена інтеграція до ЄС. Кульмінацією цього процесу можна вважати створення у 2000 р. двосторонньої консультативної комісії, підпорядкованої особисто главам двох держав для більш ефективного політичного співробітництва; 3) значне погіршення двосторонніх відносин (2001 – 2004 рр.), викликане появою низки серйозних звинувачень української виконавчої влади і президента Л. Кучми у суттєвих порушеннях демократичних свобод, прав людини і принципів верховенства права у внутрішній і зовнішній політиці України, де у цей період дедалі помітнішу перевагу отримав проросійський напрям. За таких умов Україна не отримала від Великобританії послідовної підтримки її стратегічної зовнішньополітичної мети – євроінтеграційного вибору.

Часткова зміна правлячої еліти в Україні після президентських виборів 2004 р. і відкрите визначення прозахідного вектора пріоритетним у зовнішньополітичному курсі президента В. Ющенка з січня 2005 р. створили передумови для подолання відчуження у дипломатичних стосунках двох країн і появу перших ознак їх покращення.

Міжпарламентські контакти загалом не справили суттєвого впливу ні на формування парламентської системи в Україні, ні на процес українського законотворення. Водночас вплив британського досвіду парламентської роботи в Україні поширився на реформування певних аспектів діяльності Верховної Ради та розробку положень окремих вітчизняних законів. Двосторонній міжпарламентський діалог не вирізнявся стабільною позитивною динамікою. Основними напрямами українсько-британського міжпарламентського співробітництва були: 1) реформування організації роботи Верховної Ради; 2) удосконалення низки законів України, а найбільш результативною формою – стажування народних депутатів у парламенті Великобританії. 1996 – 1997 роки стали коротким періодом дійсно інтенсивної міжпарламентської співпраці за цією формою взаємодії. Її головними результатами стали: запровадження в Україні європейської (британської) практики відкритих парламентських слухань, а також допитів представників міністерств і відомств при здійсненні контролюючих повноважень комітетів Верховної Ради. Вивчення парламентського досвіду Великобританії справило важливий безпосередній вплив на процес заснування й принципи організації вітчизняної системи парламентського телерадіомовлення, парламентського видавництва, а також частково вплинули на зміст закону України про Рахункову Палату.

Третій розділ “Військове співробітництво” включає два підрозділи: “Формування правової бази” і “Напрями та форми військового співробітництва”.

Залучені у розділі документи і матеріали дали підстави для наступних висновків. Між Україною та Великобританією протягом 1991 ? 2005 рр. склалися міцні партнерські відносини у військовій сфері, які характеризуються стабільним динамічним розвитком, незважаючи на певну зовнішньополітичну напруженість і проблеми у стосунках двох країн на початку 2000-х років. Сторони створили досить розгалужену договірно-правову базу, яка відкриває оборонним відомствам двох країн широкі можливості для здійснення плідної співпраці. Найактивніше співробітництво розвивається за військово-політичним, інформаційним і військовим напрямами. Основними формами українсько-британських військових зв’язків є удосконалення договірно-правової бази у процесі офіційних зустрічей керівників оборонних відомств; обмін досвідом та інформацією у ході спільних консультацій, конференцій і семінарів з проблем реформування збройних сил України та наближення їх до вимог і стандартів НАТО; обмін дружніми делегаціями військовослужбовців; проведення спільних верифікаційних інспекцій та спостережних польотів; організація спільних військових навчань (які, однак, не вирізняються масштабністю); викладання “миротворчої англійської”; підготовка молодших офіцерів миротворчих підрозділів; утилізація застарілих боєприпасів. Рівень співробітництва за економічним напрямом є незадовільним через незначні масштаби конкретних проектів, насамперед у сфері соціальної реабілітації українських офіцерів, звільнених у запас.

Військове співробітництво України та Великобританії є важливим чинником зміцнення довіри між ними, потужним фактором поглиблення взаємовідносин між Україною і НАТО, а також джерелом залучення Україною передового досвіду реформування ЗС. Разом з тим, очевидне домінування в українсько-британському військовому співробітництві переважно військово-політичної та інформаційної складової далеко не вичерпує потенціалу двох держав і значно звужує широкий спектр напрямів міжнародної військової співпраці, які становлять нині великий інтерес для України. Низький рівень співпраці у галузі спільних оборонних досліджень і особливо відсутність вагомих досягнень у військово-технічній сфері суттєво обмежує практичну результативність українсько-британського військового співробітництва, передусім його внесок у підвищення обороноздатності України.

Четвертий розділ “Економічні зв’язки” складається з двох підрозділів: “Формування правової бази” і “Напрями та форми економічного співробітництва”.

У ході дослідження міждержавних економічних відносин України і Великобританії у 1991 – 2005 рр. автор показує, що вони здійснювалися згідно з двосторонньою договірно-правовою базою за трьома основними напрямами: інвестиційне співробітництво, торгівля і технічна допомога.

Шляхом узагальнення, систематизації та аналізу значного обсягу статистичних даних обґрунтовано, що Україна не належала до економічних пріоритетів Великобританії, оскільки її частка у зовнішньоекономічній діяльності Великої Британії не перевищувала 0,1%. Великобританія навпаки, входила до числа основних ділових країн-партнерів України. Вона займала 3-є місце серед її іноземних інвесторів і донорів технічної допомоги. Разом з тим, аналіз кількісних та якісних показників українсько-британського співробітництва у галузі інвестицій, торгівлі і технічної допомоги свідчить про його загалом низький рівень розвитку і незадовільність з точки зору реальних потреб української економіки.

Головною формою двосторонньої інвестиційної співпраці були спільні підприємства. Динаміка притоку прямих інвестицій з Великобританії до України була загалом позитивною, однак обсяги їх зростання залишалися незначними: майже $950 млн.11 Дані станом на І півріччя 2005 р. задовольняли її потреби не більш ніж на 2%. Одною з причин такого становища є несприятливий інвестиційний клімат в Україні. Малоефективною була і галузева структура британських інвестицій. Основний інвестиційний капітал спрямовувався передусім в обробну промисловість, торгівлю, галузі транспортних і фінансових послуг та операції з нерухомістю. Такий розподіл є найбільш вигідним з точки зору найшвидшого повернення капіталовкладень і отримання прибутку інвесторами при мінімальній необхідності нарощення матеріального виробництва.

Товарообіг між двома країнами був незначним, враховуючи великий економічний потенціал України і Великобританії: не більше $875 млн. за показниками найкращого для двосторонньої торгівлі 2003 р. Торговельний баланс України при цьому був негативним майже за весь період.

За специфікою предмета торгівлі основними формами українсько-британських торговельних зв’язків були: торгівля сировинними товарами, торгівля промисловими товарами, торгівля послугами. Сировинна складова була основною у структурі українського експорту до Великобританії – понад 60%, що є наслідком тривалої технічної відсталості українського економічного виробництва в умовах сучасного НТП. Домінування сировинних товарів стало з кінця 1990-х років властивим і українському імпорту з Великобританії. У його структурі обсяг суттєво важливих для України інвестиційних промислових товарів (новітнього устаткування і обладнання) в середньому не перевищував 35%, що значно поступалося закупкам сировинних товарів. Таке співвідношення не сприяло розвитку вітчизняного НТП, подоланню технічного відставання України, а отже, і становленню інноваційної моделі української економіки.

Двостороння торгівля послугами вирізнялася стабільною активною динамікою і позитивним для України сальдо. Водночас загальні обсяги експорту-імпорту послуг між двома країнами залишалися не дуже значними – майже $320 млн. Занепокоєння викликає суттєва гіпертрофованість структури українського експорту послуг, де понад 75% припадало на транспортні послуги. Мізерна частка послуг, пов’язаних з наукомісткими та інформаційними технологіями є результатом загального низького рівня розвитку науково-технічних галузей виробництва в Україні

Концептуальну та фінансову підтримку українських реформ Великобританія здійснювала шляхом технічної допомоги (ТД), яка надходила в Україну переважно у формі стратегічних консультацій, розвитку і реформування вітчизняної правової і нормативної бази, урядових і неурядових інститутів, а також шляхом проведення досліджень, навчання та стажування. Успішні двосторонні програми зробили вагомий внесок передусім у процес демократичного реформування суспільної сфери, державного управління та ЗМІ в Україні. В економічній сфері британські проекти ТД не забезпечили відчутних позитивних змін. Найсуттєвішою проблемою ефективності міжнародної технічної допомоги Україні і, зокрема, ТД з Великобританії залишається відсутність єдиної стратегічної мети, яка б об’єднувала й скоординувала роботу чисельних розрізнених проектів ТД з огляду на конкретні практичні завдання.

П’ятий розділ “Культурні взаємини” містить три підрозділи: “Наука”, “Освіта” і “Мистецтво”.

За підсумками аналізу джерел з українсько-британських міждержавних культурних взаємин у 1991 – 2005 рр. автор обстоює положення про їх доволі однобічний, обмежений характер і загалом невисоку результативність.

Незначні обсяги двостороннього науково-технічного співробітництва визначалися переважно потребами британської сторони, яка не розглядала Україну серед своїх пріоритетних партнерів у цій сфері. Найбільш продуктивним напрямом українсько-британських наукових зв’язків було партнерство НАН України і Королівського наукового товариства у сфері природничих і точних наук. Головною формою їх взаємодії були короткотермінові наукові відрядження у межах сталої щорічної квоти обміну – 25 людино-місяців. Незмінність цієї квоти з 1996 р., відповідно до позиції британської сторони, не забезпечувала можливості розширення масштабів співпраці науковців обох країн. Важливою формою двостороннього наукового співробітництва були спільні дослідження, однак їх кількість становила в середньому не більше 10 на рік, що є досить скромним показником для міжнародної наукової діяльності України, тим більше Великобританії.

Розвиток двосторонньої співпраці у галузях освіти і мистецтва значною мірою здійснювався під впливом зовнішньополітичних пріоритетів культурно-інформаційної політики Великобританії. Основні напрями співпраці в освітній сфері були зосереджені у системі вищої та післядипломної освіти України. Двостороннє освітнє співробітництво не залишило глибокого впливу на підвищення загальної якості освіти в Україні, однак принесло успіх спільним проектам на рівні окремих українських ВНЗ і стало додатковим джерелом поширення в Україні сучасних європейських методик викладання низки важливих навчальних дисциплін у галузях ринкової економіки, державного та суспільного управління, викладання англійської мови та бібліотечної справи. Великобританія зробила помітний внесок у розбудову основ інформаційного суспільства в Україні. Завдяки системі британських стипендій і грантів майже 500 українських фахівців отримали високоякісну післядипломну освіту та професійну підготовку у Великобританії у галузях ринкової економіки, демократичного державного управління, міжнародних відносин, ЗМІ, правознавства, менеджменту неурядових організацій.

Українсько-британські мистецькі зв’язки не досягли достатнього рівня розвитку для забезпечення глибокого культурного взаємовпливу у різних видах мистецтва. Двосторонні мистецькі заходи загалом не знайшли активної державної підтримки ані України, ані Великобританії. Серед небагатьох помітних результатів українсько-британських мистецьких зв’язків слід назвати фестиваль української культури у Великобританії 2001 – 2002 рр., проведення з 2001 р. щорічних фестивалів британського кіно11 Фестиваль зазвичай проводиться у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Донецьку., а також започаткування у 2004 р. зусиллями двох країн щорічного міжнародного фестивалю класичної музики ім. Б. Бріттена. Останній створив передумови для плідної творчої співпраці музикантів країн-учасниць. Присутність України у культурно-інформаційному просторі Великобританії була ледь помітною передусім через нестачу фінансування. Як наслідок, коефіцієнт розпізнання української культури у Великобританії залишається надзвичайно низьким. Натомість вплив Великобританії на культурно-інформаційний простір України був достатньо вагомим завдяки постійній діяльності п’яти регіональних центрів Британської ради, в роботі якої мистецький напрям і його традиційні форми (художні виставки, концерти, фестивалі) значно поступалися за своєю кількістю, а головне масштабами, інформаційними проектами у галузі поширення сучасних демократичних європейських цінностей.

У висновках підбито підсумки дослідження і здійснено їх узагальнення.

Міждержавне співробітництво України з Великою Британією було важливою складовою зовнішньої політики України на західному векторі. Великобританія належала до числа найголовніших партнерів України у галузі військової співпраці, залученні іноземних інвестицій та міжнародної технічної допомоги у вітчизняну суспільно-економічну сферу. Розвиток українсько-британських зв’язків сприяв надходженню в Україну найкращого європейського досвіду парламентської роботи, впровадженню найсучасніших підходів до реформування освітніх програм, навчальних курсів і методик, організації бібліотечної справи. Культурний діалог двох народів став джерелом їх творчого взаємозбагачення.

Разом з тим, комплексний аналіз розвитку міждержавного співробітництва між Україною і Великобританією протягом 1991 – 2005 рр. у політичній, військовій, економічній і культурній сферах виявив його переважно обмежений характер, невисоку ефективність, а також певну однобічність і вузькість, які виявилися в очевидній перевазі одних сфер і напрямів співпраці над іншими. Інтенсивний розвиток військового співробітництва насамперед у військово-політичному та інформаційному напрямах, при доволі суперечливому характері дипломатичних стосунків, нестабільній динаміці міжпарламентських зв’язків і недостатньому рівні розвитку економічної і культурної співпраці є свідченням загальної незбалансованості й низького якісного рівня українсько-британських міждержавних відносин.

Зазначені особливості змісту і характеру міждержавного співробітництва України і Великобританії у 1991 – 2005 рр. були зумовлені переважно двома основними факторами: 1) відсутність в Україні, у розумінні Заходу, послідовного зовнішньополітичного курсу і відповідній йому внутрішньої політики на досягнення задекларованих пріоритетів європейської та євроатлантичної інтеграції стала основною причиною загальної нестабільності у взаєминах західних країн з Україною, що спричинило відчутні зміни у їх політиці на українському векторі: від сподівань на поглиблення партнерських відносин у другій половині 1990-х років до глибокого розчарування та недовіри на початку 2000-х років. Дипломатичні відносини між Україною і Великобританією є яскравим підтвердженням цієї тенденції. Їх складний і суперечливий характер помітно ускладнив розвиток двосторонньої взаємодії в інших сферах, зокрема, у напрямі реалізації євроінтеграційних прагнень України. На сучасному етапі питання навіть асоційованого членства України в ЄС не є завданням європейської політики Великобританії, тому властиву їй позицію щодо загальної підтримки розширення ЄС слід розглядати стосовно України лише як пасивний фактор, що потенційно може створити у невизначеній перспективі сприятливі умови для політичної підтримки