Григорук Наталія Анатоліївна

УДК 94 (477)

НАУКОВА ТА ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
МИКОЛИ ЧУБАТОГО
(1889–1975 рр.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Алексієвець Микола Миронович,

Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

завідувач кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Качараба Степан Петрович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри історичного краєзнавства

кандидат історичних наук, доцент

Пилипів Ігор Васильович,

Івано-Франківський інститут менеджменту

Тернопільського державного економічного університету,

завідувач кафедри загальноекономічних та гуманітарних дисциплін

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м.Київ

Захист відбудеться 28 лютого 2006 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79605, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий 27 січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук О.М. Сухий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний стан розвитку історичної науки в Україні визначається необхідністю розширення просопографічних досліджень. Передусім історики звертаються до вивчення життєвого та творчого шляху тих осіб, які були організаторами й безпосередніми учасниками національно-визвольного руху, діяльність яких з політичних міркувань у роки панування тоталітарної системи на українських землях замовчувалася або фальшувалася, а подекуди взагалі була вилучена із наукового та суспільно-політичного обігу.

До такого кола діячів належав Микола Чубатий (1889–1975 рр.) – український історик, вчений, педагог, публіцист, редактор і громадський діяч, який вивчав національну історію на західноукраїнських землях і в українській діаспорі. Проблематика наукових досліджень М.Чубатого охоплювала історію українського права, історію української церкви. Серед напрямків дослідження в сфері історії України, вчений вивчав етногенез, окремі аспекти української історіографії.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю комплекс-ного вивчення наукової і громадської праці М. Чубатого у контексті головних віх національної історії ХХ ст. Поява самого дослідження визначається завданнями з’ясування змісту і напрямів основних українських історичних течій і шкіл, а також відсутністю спеціальних наукових праць, присвячених науковій та громадській діяльності М.Чубатого. Все це разом актуалізує проблематику дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведено в рамках наукової проблематики історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира  Гнатюка “Україна в контексті європейської історії”.

Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному науковому аналізі та з’ясуванні змісту і напрямів наукової праці М. Чубатого в Україні та на еміграції, визначенні пріоритетних інтересів його наукової діяльності, оцінці місця та ролі вченого в українській історіографії. Для реалізації цієї мети поставлено завдання дослідити:

–

–

–

–

–

Об’єкт дослідження – наукова та громадська діяльність Миколи Чубатого в контексті головних віх української національної історії ХХ ст.

Предметом дисертаційного дослідження є основні наукові зацікавлення і зміст наукової праці М. Чубатого, його громадська діяльність та участь у національно-духовних процесах українства.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють період від кінця ХІХ ст. до 70-х рр. ХХ ст., тобто час, на який припадає життя, наукова та громадська діяльність М. Чубатого.

Територіальні межі дослідження визначені місцем проживання М.Чубатого, де він народився, навчався і працював упродовж життя.

Методологічну основу дисертації складають принципи історизму, наукового та об’єктивного підходу до висвітлення теми. При розв’язанні конкретних дослідницьких завдань було використано такі методи: проблемно-хронологічний, порівняльний, систематизації та класифікації документальних фактів, аналізу документів та просопографічного аналізу.

Використання сукупності методів стало важливою умовою для розкриття поставленої мети, сприяло висвітленню змісту і напрямів наукової діяльності вченого та його громадянської позиції.

Наукова новизна праці визначається тим, що у ній вперше в українській історіографії на основі залучення до наукового обігу нових комплексів джерел та літератури, створено узагальнююче дослідження про життєвий шлях, наукову та громадську діяльність М. Чубатого. Вперше максимально повно проаналізовано історіографію проблеми, вивчено та залучено до наукового обігу маловідомі і неопрацьовані архівні джерела, що зберігаються в архівосховищах міст Києва, Львова та Тернополя. У дисертації проаналізовано внесок ученого у розробку ряду важливих питань української історичної науки: походження українського народу, історії права та церкви. Подано характеристику громадської діяльності і публіцистичних праць вченого.

Цілісне вивчення проблеми дозволило об’єктивно переглянути несправедливі оцінки місця М. Чубатого в дослідженні історії України, історії права і церкви та популяризувати ім’я вченого серед науковців і громадськості.

Теоретичне значення праці зумовлено нагромадженням історичних знань, які ілюструють наукову та громадську діяльність М. Чубатого і є основою для визначення місця вченого у розвитку української історичної науки.

Науково-практична цінність отриманих результатів та основних ідей дисертаційного дослідження полягає у тому, що проаналізований фактичний матеріал, теоретичні положення і висновки можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії України та слов’янських народів, історії права та церкви, в історіографічних та краєзнавчих виданнях, при підготовці відповідних спецкурсів, у практичній викладацькій роботі.

Апробація основних положень та результатів дослідження здійснювалася шляхом участі у Міжнародній науковій конференції “Національно-державне відродження слов‘янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя” (м. Тернопіль, 18-19 листопада, 2003 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Суспільство: історія, методологія дослідження, практика” (м. Тернопіль, 18 червня, 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХХ–ХХІ ст.” (м. Вінниця, 28-29 жовтня, 2004 р.), ІІ Міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (м. Ніжин, 5-6 листопада, 2004 р.), Всеукраїнській науковій конференції “Українська історична біографістика: забуте і невідоме” (м. Тернопіль, 25-26 травня 2005 р.), V Буковинській історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 130-річчю заснування Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (м. Чернівці, 29 вересня, 2005 р.), щорічних звітних наукових конференціях викладачів історичного факультету Тернопільського національного педагогічного універ-ситету імені Володимира Гнатюка (2003–2005 рр.). Результати дослідження обговорені на засіданні кафедри нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 10 наукових статтях, з них 8 – у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (403 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 204 стор., з них – 170 стор. основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами, визначено мету й завдання, об’єкт та предмет дослідження, хронологічні й територіальні межі, методологічну основу праці, сформульовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вказані форми апробації та структура дисертації.

У першому розділі дисертації – “Історіографія та джерела” розглянуто і проаналізовано стан наукового вивчення теми та джерельну базу дослідження.

Проведений аналіз історіографії теми дає змогу умовно поділити її на три періоди: 1) радянська історіографія про вченого; 2) зарубіжна українська історіографія; 3) сучасна українська історіографія.

До кінця 80-х рр. XX ст. дані про М. Чубатого та його діяльність були практично недоступні для дослідників в УРСР. У радянській історіографії знаходимо однобічну оцінку М. Чубатого як “буржуазного націоналіста”, “націоналістичного фальсифікатора”, “буржуазно-націоналістич-ного українознавця”, “буржуазно-націоналістичного псевдо-вченого”. У стилі таких ідеологічних штампів про нього писали А. Кольчук, В. Шушарін Кольчук А. М. Багато галасу даремно // Український історичний журнал. – 1961. – № 3. – С. 140–141; Шушарин В. П. Современная буржуазная историография Древней Руси. – М., Наука, 1964. – 304 с. та ін. Відповідно у жодному українському радянському енциклопедичному словнику немає біографічної довідки про історика.

До початку 90-х років XX ст. вивченням життя і діяльності М. Чубатого займалися в основному вчені з української діаспори у США, головним чином, сучасники історика.

Із найперших біографічних даних про М. Чубатого відзначаємо невелику інформацію, вміщену у збірнику Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) на пошану Зенона Кузелі Збірник на пошану Зенона Кузелі // Записки НТШ. – Т. 169. – Париж; Нью-Йорк; Торонто; Сидней, 1962. – С. 573–574.. У ній подано коротку біографію вченого та головні праці історика, відображено його співробітництво з редакціями українських та іноземних енциклопедій, засвідчено участь у міжнародних наукових конґресах істориків.

Важливими для висвітлення наукової біографії М. Чубатого є публікації на сторінках журналу “Український історик”. Однією з перших науково-популярних статей, яка дає ширшу біографічну інформацію про вченого є робота М. Ждана Ждан М. Микола Чубатий//Український історик. – 1969.–№ 4.– С. 47–62.; Його ж: Микола Чубатий (З нагоди 80-ліття). Українське історичне товариство. Серія: Українські вчені. – Ч. 2. – Мюнхен; Нью-Йорк, 1970.–21 с. . У ній висвітлюється історія життя професора та окремі аспекти наукової, громадсько-суспільної та публіцистичної діяльності. Статтю доповнює вибрана бібліографія М. Чубатого Ждан М. Вибрана бібліографія наукових праць Миколи Чубатого // Український історик. – 1969. – № 4. – С. 99–101. , яка вирізняється високим рівнем інформативності. Однак у роботі допущені окремі неточності.

Певним внеском в історіографію дослідження стали праці наукового і науково-публіцистичного характеру про М. Чубатого, опубліковані після його смерті.

Помітне місце у циклі праць про історика займають роботи В. Ленцика Lencyk W. Prof. Nicholas Chubaty – Ukrainian Historian and Sholar. // The Ukrainian Quarterly. – 1975. – Vol. XXXI. No. 3. – P. 284–293; Ленцик В. Проф. доктор Микола Чубатий. Спогади про професора і виховника // Богословія. – Рим, 1976. – С. 155–163. . У розвідках знаходимо конкретний матеріал з питань біографії, наукових інтересів ученого, його журналістської і громадсько-суспільної діяльності. Особливо детально описано роботу М. Чубатого на посаді директора Дівочої учительської семінарії сестер Василіянок, викладача і керівника історичного семінару в Богословській академії у Львові.

Низку статей, присвячених М. Чубатому, опублікував його учень і послідовник Я. Падох Падох Я. Історична заслуга проф. Миколи Чубатого // Свобода. – 1975. – 24 вересня. – Ч. 179. – 2–3; Його ж: Микола Чубатий, 1889–1975 // Український історик. – 1975. – № 3–4. – С. 100–111. . У них він детально зупинився на проблематиці історичних досліджень М.Чубатого, вказав на важливу роль його наукової праці для висвітлення окремих напрямків історії України, історії права та церкви.

Заслуговують на увагу біографічні матеріали про М. Чубатого, котрі були вміщені у різних українських еміграційних виданнях, зокрема у “Свободі”, “Америці”, “Новому шляху”, “Вільному Світі”, “Українському житті” й інших газетах та журналах США. З англомовних матеріалів необхідно відзначити статті в “Українському квартальнику”, “Діяконії” та деяких окремих виданнях Українського конгресового комітету Америки. Зокрема, на окрему увагу заслуговує видання за редакцією У. Душника і М. Чировського “Український спадок в Америці” The Ukrainian Heritaqe in America / Published by Ukrainian Congress Committee of America. – New York, 1991. – 690 p., де подано ґрунтовний і всебічний аналіз громадської та публіцистичної діяльності історика. Окрему групу матеріалів про М. Чубатого складають короткі відомості в американських енциклопедичних довідниках “Who’s Who” та “Encyklopedia of Ukraine” Chubaty Mykola // Encyklopedia of Ukraine / Edited by V. Kubijovyc. – Toronto–Buffalo–London: Canadian Institute of Ukrainian Studies, Shevchenko Scientific Society, 1984. – Vol. I. – P. 464–465..

Детальну інформацію про окремі аспекти біографії та напрями творчої праці історика містить збірник на пошану М. Чубатого “У пошуках історичної правди” У пошуках історичної правди: Збірник на пошану Миколи Чубатого, 1889–1975 / Ред. Григор Лужницький і Ярослав Падох. – Ню-Йорк–Париж–Сидней–Торонто, 1987. – 548 с. – (Записки НТШ. – Т. 205. Історично-філософічна секція. Правнича комісія; Ч. 2). .

Новий етап у вивченні М. Чубатого як науковця та громадського діяча розпочався у 1991 р. – з часом здобуття Україною незалежності та можливістю доступу дослідників до архівних і бібліотечних фондів.

У періодичних та довідкових виданнях низку статей про М. Чубатого опублікували Б. Мельничук, І. Усенко, О. Полянський Мельничук Б. Микола Чубатий – невідомий і відомий // Березіль. – 1994. – № 9–10. – С. 167–168.; Його ж: Маємо змогу доповнити “Березіль”, або Слово про Миколу Чубатого // Тернопіль вечірній. – 1994. – 13 липня.; Усенко І. Микола Чубатий: життя та діяльність // М. Чубатий. Огляд історії українського права: Історія джерел та державного права / За ред. Іваненка В. – Мюнхен – Київ: 4-е вид. УВУ. 1994. – С. 217–221.; Полянський О. Був учнем Михайла Грушевського // Тернопілля ’95: Регіон. річник. – Тернопіль, 1995. – С. 358-359.; Його ж: Історія Миколи Чубатого: (Життя та діяльність громадського діяча) // Історичні силуети. – Тернопіль, 1998. – С. 107–110. . У них знаходимо конкретний фактичний матеріал з питань наукових зацікавлень та громадської діяльності ученого.

Невеликі за обсягом біографічні відомості вміщено в сучасній довідковій літературі: “Енциклопедії Українознавства. Словникова частина”, “Малій енциклопедії етнодержавознавства”, “Довіднику з історії України” (Львів, 2001), “Історичному календарі”, “Українському енциклопедичному словнику-календарі”, “Юридичній енциклопедії”, “Українській журналістиці в іменах”, “Періодиці Західної України 20–30-х рр. ХХ ст.” На жаль, упорядники цих видань допустили деякі помилки, подаючи біографію М. Чубатого.

Діяльність М. Чубатого в НТШ заторкують праці В. Дорошенка, В. Кубійовича, а також сучасних діячів НТШ – Р. Кучера, О. Купчинського, М. Мороза, О. Найди Дорошенко В. Огнище української науки – Наукове товариство імени Т. Шевченка. З нагоди 75-річчя його заснування. – Нью-Йорк–Філадельфія, 1951. – 118 с.; Кубійович В. Нарис історії Наукового товариства ім. Шевченка (1873–1949). – Львів, 1991. – 52 с.; Кучер Р. В. Наукове товариство імені Т. Шевченка: Два ювілеї. – К.: Наук. Думка, 1992. – 112 с. ; Купчинський О. Дещо про форми та напрями наукової і науково-видавничої діяльности Наукового товариства ім. Шевченка. 1892–1940 роки // З історії Наукового товариства імені Шевченка. Збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові. – Львів: НТШ, 1998. – Т. 10. – С. 16–23.; Мороз М. Матеріали до хронології діяльности Наукового товариства ім. Шевченка (1873–1944 роки). // Там само. – С. 260–319.; Найда О. Окремі аспекти діяльности історично-філософічної секції Наукового товариства ім. Шевченка. 1913–1940 роки // Там само. – С. 24–33. та ін.

Окремі аспекти життя і творчості М. Чубатого знайшли відображення у наукових розвідках і публікаціях В. Мудрого, Л. Винара, О. Домбровського, С. Макарчука, Л. Бойцун Мудрий В. Змагання за українські університети в Галичині. – Львів–Нью-Йорк: НТШ, 1999. – 194 с.; Винар Л. Галицька доба життя Михайла Грушевського (1894–1914) // Український історик. – 1967. – № 1–2. – С. 5–23.; Його ж: Микола Чубатий. Історія христіянства на Руси-Україні. –Т. І. – Рим: Український Католицький Університет, 1965 // Там само. – 1968. – № 1–4. – С. 152–154.; Його ж: Микола Чубатий. Українська історична наука (її розвиток та досягнення). – Філядельфія: В-во “Америка”, 1971 // Там само. – 1971. – № 3–4. – С. 135–136.; Його ж: Михайло Грушевський: історик і будівничий нації: Статті і матеріали. – К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1995. – 304 с.; Його ж: “Український Історик”: 40 років служіння науці, 1963–2003. Статті і матеріали / Ред. Алла Атаманенко. – Нью-Йорк–Острог, 2003. – 422 с.; Домбровський О. Микола Чубатий. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов‘янських націй. Записки НТШ, том. 178. Нью-Йорк–Париж, 1964 // Український історик. – 1964. – № 4. – С. 49–50.; Його ж: Традиції школи М. Грушевського у Львівському НТШ в 30-х роках // Там само. – 1996. – № 1–4. – С. 259–267.; Макарчук С. Українська Республіка галичан. Нариси про ЗУНР. – Львів: Світ, 1997. – 192 с.; Бойцун Л. Тернопіль у плині літ. Історико-краєзнавчі замальовки. – Тернопіль: Джура, 2003. – 392 с. та ін. Вони значним чином допомагають відтворити багатоплановість і неоднозначність М. Чубатого як дослідника та показати широке коло його наукових інтересів та громадсько-публіцистичну діяльність.

Серед публікацій теоретико-узагальнюючого плану варто виокремити роботи Л. Сакади “Український історик”: Генеза, тематика, постаті” Сакада Л. “Український історик”: Генеза, тематика, постаті. – Нью-Йорк–Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. – 328 с. та І. Колесник “Українська історіографія (XVIII – початок ХХ століття)” Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII – початок ХХ століття). – К.: Генеза, 2000. – 256 с. .

З найновіших публікацій про М. Чубатого відзначаємо статтю Я. Калакури Калакура Я. Микола Чубатий (1889–1975) Педагог, журналіст, історик права та церкви // Визначні постаті Тернопілля. – К.: Дніпро, 2003. – С. 217–219. в якій автор висвітлює окремі аспекти біографії, наукову спадщину, громадську діяльність вченого.

У процесі дослідження теми були використані узагальнюючі праці з історії України, зокрема історичні синтези: М. Грушевського, М. Кордуби, Я. Пастернака, М. Брайчевського.

Джерельною базою дисертації стали неопубліковані та опубліковані джерельні матеріали, які умовно можна згрупувати за такою схемою: 1) особисті документи М. Чубатого; 2) біографії та автобіографічні роботи ученого; 3) документи про діяльність ученого у різних товариствах та інституціях; 4) епістолярна спадщина; 5) опубліковані та рукописні наукові та публіцистичні праці вченого.

Певний інтерес для розкриття біографічних віх життя історика становлять особисті документи, які вперше вводяться у науковий обіг. Серед них слід назвати шкільні свідоцтва, посвідчення про участь в семінарах та екзаменаційні листи Львівського університету, нагородний лист, особистий листок про навчання та шкільну практику, які знаходяться в особовій справі М. Чубатого у ф. 451 (Греко-католицька богословська академія м. Львів) Центрального державного історичного архіву України у м. Львові.

Із документів Державного архіву Львівської області виділяємо ф. 26 (Львівський королівський університет ім. Франца І. (1817–1918 рр.)), в якому зберігаються оригінали розпорядження про виплату грошової премії члену історичного семінару М. Чубатому, справа пошукувача наукового ступеня доктора Чубатого Миколи, заключення про його докторську дисертацію, а також копія докторського диплома.

Другу групу джерел дисертаційного дослідження становлять біографії та автобіографічні роботи М. Чубатого.

Важливі біографічні дані з життя українського історика знаходимо у книзі, виданій Українським католицьким університетом у Римі Український Католицький Університет ім. Св. Климента Папи в першому п‘ятиліттю свого постання і діяльности (1963–1968). – Рим, 1969. – 290с. . В ній міститься коротка біографія професора історії українського права і декана правничого факультету М.Чубатого.

Виняткову цінність для досліджуваної теми має життєпис, вміщений у книзі М. Гуцуляка “Перший Листопад 1918 року на Західних Землях України” Перший листопад на переломі української революції // Гуцуляк М. Перший Листопад 1918 року на Західніх Землях України. – Нью-Йорк, 1973. – С. 163–174.; Моя участь у першолистопадовім зриві (Спомини минулого з-перед 50 літ) життєпис // Там само. – С. 175–189. . У цій автобіографії не зазначено прізвища автора, але вдалося встановити, що вона належить перу М. Чубатого, оскільки є додатком до його статті “Перший листопад на переломі української революції” та спогадів “Моя участь у першолистопадовім зриві”, де він був головою редакційної колегії книги.

Інформацію про участь М.Чубатого у науковому семінарі М.Гру-шевського та зв’язку з відомим ученим знаходимо у Центральному державному історичному архіві України у м. Києві в ф. 1235 (Грушевські-історики, філологи).

Велику цінність для дослідження мають архівні матеріали ЦДІА України у м. Львові, які стосуються третьої групи джерел. Ці документи вперше вводяться у науковий обіг. У роботі використано ф. 309 (Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів), справи якого присвячені членству М.Чубатого в НТШ та участі у юридичній комісії, у президії Історико-філософської секції, у міжнародних конференціях та з‘їздах, науковій та видавничій діяльності.

Матеріали, пов’язані з трудовою діяльністю М. Чубатого в Українському (таємному) університеті (УТУ) у Львові (1921–1925 рр.), містяться у ф. 310 (Український університет у Львові. 1921–1925 рр.). На їх основі висвітлено заснування і діяльність університету, роль М. Чубатого як члена сенату та колегії юридичного факультету, лектора, викладача курсу “Історія українського права”.

Для аналізу викладацької роботи вченого використано матеріали, що зберігаються у ф. 451 (Греко-католицька Богословська академія, м. Львів). Вони висвітлюють лекторську працю ученого, керівництво історичним семінаром та ін.

До наступного комплексу джерел необхідно віднести епістолярну спадщину М. Чубатого, котра пов’язана як із науковою, так і з суспільною сферами його діяльності. Зокрема, в ЦДІА України у м. Львові зберігаються у ф. 309 (Наукове товариство ім. Шевченка у м. Львові) та у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України ф. 11 (Барвінські), ф. 252 (Редколегія “Української Загальної енциклопедії”), ф. 270 (І. Раковський) листи М. Чубатого до І. Раковського, О. Барвінського, В. Щурата, відділу НТШ, а також листи адресовані М. Чубатому.

П‘яту групу джерел дисертаційної роботи складають опубліковані та рукописні наукові й публіцистичні праці. З опублікованих праць окремі автобіографічні матеріали знаходимо у статях „Десять днів у Києві в січні 1919”, „Як працювало НТШ у Львові”, „Як родилася Соборна Україна”, „Українська історична наука (її розвиток і досягнення) Чубатий М. Десять днів у Києві в січні 1919 // Літопис Червоної Калини. – р. 3. – 1931. – Ч. 5. – С. 5–8; Ч. 6. – С. 3–6.; Його ж: Як працювало НТШ у Львові // Свобода. – 1948. Ч. 50–51.; Його ж: Як родилася Соборна Україна // Америка. – 1957. – Ч. 23–25.; Його ж: Українська історична наука (її розвиток та досягнення) // Америка. – 1970. – Ч. 110–112; 114–117; 119–122. та ін. Важливими першоджерелами при дослідженні наукової діяльності історика є праці М. Чубатого, що зберігаються у фондах відділу україніки ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України Його ж: Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східньослов‘янських націй // Записки НТШ. – Т. 178. – Нью-Йорк–Париж, 1964. – 159 с.; Його ж: Державний лад на Західній Области Української Народньої Республики. – Львів, 1921. – 40 с.; Його ж: Як народжувалася наука історії українського права // Науковий збірник Українського Вільного Університету на пошану Івана Мірчука (1891–1961). – Т. VIII. – Мюнхен–Нью-Йорк–Париж–Вінніпег, 1974. – С. 140–148.; Його ж: Українська церква в половині XI ст. на роздоріжжі. – Львів, 1931. – 17 с.; Його ж: Українська католицька церква. – Рим, 1934. – 23 с.; Його ж: Історія християнства на Руси-Україні. – Т. 1 до 1353 р. – Рим–Нью-Йорк: Видання Українського Католицького Університету в Римі, 1965. – 816 с.. У відділі рукописів ЛНБ ім. В. Стефаника НАН України ф. 9 (Окремих надходжень), зберігаються рукописи праць історика.

До джерельної бази дослідження увійшов ряд українських та зарубіжних видань. В основному це публікації М. Чубатого у “Записках НТШ”, “Дзвонах”, “Ділі”, “Богословії”, “Літописі Червоної калини” “Свободі”, “Америці”, “The Ukrainian Qvarterly” та ін. М. Чубатий був автором кількох десятків публіцистичних статей політичної тематики Чубатий М. Треба переґрупувати наші сили // Нова Рада. – 1920. – Ч. 20. – С. 1.; Його ж: Національна держава // Правда. – 1920. – Ч. 10. – С. 1.; Його ж: The Ukrainian Underground // The Ukrainian Qurterly. – 1946. – Vol. 2. No. 2. – P. 154–166.; Його ж: Power Policy and Dependent Nations // The Ukrainian Quarterly. – 1946. – Vol. 2. No. 3. – P. 265–273.; Його ж: The UPA Fights Kremlin // The Ukrainian Quarterly. – 1947. – Vol. 3. No. 4. – P. 355–363..

Отже, різноманітний комплекс історичних джерел до теми дисертації та їх аналіз дали можливість висвітлити біографію, наукову спадщину, багатогранну громадську та публіцистичну діяльність М. Чубатого.

У другому розділі – “Формування Миколи Чубатого як особистості, науковця та громадського діяча” розкрито процес формування та еволюцію світогляду історика й становлення його як ученого та громадського діяча, охарактеризовано головні етапи життя й діяльності М. Чубатого на основі введення до наукового обігу маловідомих сторінок його біографії.

Аналіз автобіографічної спадщини М. Чубатого, спогадів сучасників, різноманітного джерельного матеріалу дав змогу визначити три періоди діяльності його як науковця та громадського діяча. Перший (1889–1918 рр.) – це дитячі та юнацькі роки вченого, навчання у Львівському (1912–1914, 1916–1918 рр.) і Віденському (1914–1916 рр.) університетах. У дослідженні вказано, що важливу роль у формуванні світогляду та утвердженні громадянської позиції М. Чубатого відіграли родинне виховання на традиціях старовинного козацького роду, роки навчання під керівництвом плеяди видатних професорів М. Грушевського, С. Томашівського, О. Бальцера, Л. Фінкеля. Особлива увага звернута на те, що М. Чубатий сформувався як науковець і громадський діяч у Львівській історичній школі М. Грушевського. У цей період вчений здобув вищу теологічну, історичну, правову освіту і ступінь доктора філософії, став переконаним патріотом, державницька ідея якого мала міцне історичне підгрунтя.

На 1913–1914 рр. припадає початок наукової діяльності М. Чубатого. Перші його праці були з історії церкви “Змагання до релігійної унії з Римом на Галицькій Руси в першій чверти ХІІ ст.” (1913 р.), “Митрополит Іпатій Потій, апостол церковної єдности. В 300-ліття смерти” (1914 р.).

У львівському (другому) періоді (листопад 1918 – серпень 1939 рр.) висвітлено життя вченого, діяльність М. Чубатого як учасника Української національно-демократичної революції (1917–1920 рр.), першого викладача історії українського права та завідувача кафедри Українського (таємного) університету у Львові (1921–1925 рр.), професора Греко-католицької богословської академії у Львові (1927–1939 рр.). Окремого висвітлення набула праця вченого як члена НТШ (1928 р.), члена управи НТШ (1932–1935 рр.) та заступника директора Історично-філософської секції НТШ у Львові (1937–1939 рр.).

Визначено, що важливою для налагодження співпраці між українськими та європейськими науковими інституціями була участь М. Чубатого як представника НТШ в роботі першого конгресу створеної у Варшаві “Федерації історичних товариств Східної Європи” (1927 р.), VII Міжнародного конгресу істориків у Варшаві (1933 р.).

Третій період – життя М. Чубатого у США (1939–1975 рр.). Це один з найдинамічніших його періодів, який характеризувався різнобічною діяльністю. У цей час він написав свої найважливіші праці “Київська Русь у нових совєтських та польських дослідах” (1962 р.), “Княжа Русь–Україна та виникнення трьох східнослов’янських націй” (1964 р.), “Історія християнства на Руси–Україні. – Т. І до 1353 р.” (1965 р.), “Українська історична наука (її розвиток і досягнення)” (1970 р.), “Історія християнства на Руси–Україні. – Т. ІІ. – Ч. І. (1353–1458)” (1975 р.) та багато інших.

У розділі простежено діяльність М.Чубатого як організатора і першого голови НТШ у США (1947–1952 рр.), одного з засновників Українського історичного товариства (УІТ) за кордоном, Українського конгресового комітету Америки (УККА) та редактора журналу “The Ukrainian Quarterly” (1944-1957 рр.), декана факультету права й суспільних наук Українського католицького університету у Римі (1963–1975 рр.), професора церковного права в Українському вільному університеті у Мюнхені (1946–1975 рр.).

Свідченням визнання наукового авторитету М. Чубатого світовою громадськістю була участь вченого у Х та ХІ Міжнародних конгресах істориків у Римі (1955 р.) і Стокгольмі (1960 р.).

У третьому розділі “Історичні дослідження Миколи Чубатого”, який складається з трьох параграфів, здійснено аналіз наукових праць вченого, проведено їх характеристику, визначено актуальні напрями досліджень. Науковий доробок М. Чубатого можна умовно розподілити за такими основними напрямками досліджень: походження українського народу, історія українського права та історія української церкви. Однією з особливостей наукової спадщини вченого є те, що значна кількість висловлених ним думок містилася не тільки у спеціальних працях, а й у рецензіях на роботи інших дослідників або оглядах наукової літератури.

У першому параграфі “Концепція Миколи Чубатого про походження українського народу” з’ясовано зміст концепції вченого щодо етнічних процесів формування українського народу.

У праці “Княжа Русь–Україна та виникнення трьох східнослов’янських націй” та інших тематично близьких роботах історик проаналізував питання виникнення Київської Русі як етнічного, географічного, державно-політичного утворення, спробував прослідкувати походження етноніма “Русь”, розглянув концепції інших науковців щодо історії східних слов’ян.

Для глибокого розкриття процесу формування поглядів М. Чубатого щодо етногенезу українців їх проаналізовано у широкому контексті концепцій історії української державності тогочасного наукового дискурсу.

На думку вченого, початком історичних часів українського народу була Київська Русь, як державний організм, створений антськими слов’янами. При з’ясуванні походження українського народу М. Чубатий оперував такими дефініціями історичної науки, як народ і нація. Він розглядав народ як свідому своєї єдності спільність мільйонів духовно зв’язаних людей, в яких впродовж століть живуть такі духовні цінності як мова, релігія, мораль, а також бажання жити на визначеній території і обороняти її. Історик відзначав, що в ХІ ст. Русь і русини вже були не тільки народом, свідомим своєї єдності, а й нацією з національною свідомістю і гідністю. На переконання вченого, навколо Київської Русі почали об’єднуватися всі інші етнічно споріднені слов’янські та фінські племена. Отже, до неї як одноетнічної держави приєднувалися території з населенням зовсім іншого походження, економічного та духовного життя і нижчої цивілізації. Вчений акцентував, що Київська Русь стала основою Київсько–Руської імперії, котра складалася з Київської Русі та колоніальних територій.

Таким чином, М. Чубатий доводив, що Київська Русь – це одне, а Київсько–Руська держава – це дещо інше державне утворення. На думку вченого, на території Київсько–Руської імперії зародилися і розвивалися три східнослов’янські народи, однак цей процес не обмежувався лише територією Київської Русі. Свою методу етногенезу на прикладі українського народу М. Чубатий застосував до процесу формування російського і білоруського народів.

У другому параграфі “Роль Миколи Чубатого у становленні історії українського права” з’ясовано внесок ученого у формування концептуальних засад і принципів дослідження князівського часу та литовсько-руської доби в історії українського права. М. Чубатий створив першу схему і перший підручник з історії українського права, завдяки чому став творцем системи науки з історії українського права і першим почав викладати цей предмет в Українському університеті.

Курс історії українського права М. Чубатого в УТУ охоплював дві доби української історії, а саме – земську або княжу й литовсько-руську. Лекційний курс вченого охоплював історію джерел права та державне право. Як окремий науковий напрям М.Чубатий вивчав право Великого Князівства Литовського у контексті історії державного права українських земель.

Неординарність професора М. Чубатого як викладача історії українського права полягає в тому, що він перший визначив не тільки предмет історії українського права і методику його дослідження, але й перший підготував лекції з цієї ділянки й закріпив їх у своєму підручнику “Огляд історії українського права” (1921 р.). М. Чубатий вважав, що головне завдання історії українського права – простежити розвиток правоутворення самого народу, українського національного права, і що цього принципу потрібно твердо дотримуватися при плануванні загального огляду державності.

Праці з історії українського права М. Чубатого, складаючи вагому частку наукового доробку ученого, стали позитивним явищем у розвитку історії національного права ХХ ст.

Третій параграф “Микола Чубатий як дослідник історії української церкви” присвячений висвітленню проблем історії церкви в дослідженнях історика.

Чільне місце в творчому доробку М. Чубатого посідала проблематика історії української церкви. Зокрема, М. Чубатий виходив з того, що українська церковна традиція формувалася під впливом Сходу та Заходу і саме в таких умовах проявилася тенденція витворити власну церковно-культурну індивідуальність. Історію національної церкви М.Чубатий розглядав у контексті сусідства з двома церковними світами – з православною Москвою і римо-католицькою Польщею. На думку вченого, від XIV ст. Москва намагалася зберегти залежність української церкви від себе і аналогічно Польська держава насаджувала на українських землях церковну культуру латинського обряду. Серед проблем історії церкви особливе місце посідали питання церковної унії, які завжди були предметом інтересів М. Чубатого. Найбільшою і найвідомішою була праця “Історія християнства на Руси–Україні”. В цій роботі учений подав не тільки історію церкви як організації, але також історію самих ідей, і постежив як вони в Україні розвивалися на основі християнської науки та християнської традиції. На думку вченого історія церкви та історія християнських ідей стали основою формування духовності української нації. Подані у монографії хронологічні таблиці царгородських патріархів і римських пап, реєстр київських великих князів, генеалогічні таблиці Рюриковичів і галицько-волинських Романовичів та обширна бібліографія, свідчать про ґрунтовність підходів М. Чубатого до даної проблематики. Концептуальні підходи М. Чубатого щодо історії християнства в Україні залишаються актуальними і використовуються вченими, які працюють у сфері історії церкви та культури.

Наукова спадщина М. Чубатого відзначається різноманітністю напрямків досліджень і за сукупністю висновків та комплексністю охоплених проблем займає значне місце в історичній науці.

У четвертому розділі “Громадсько-публіцистична діяльність М. Чубатого” розглянуто громадську та публіцистичну діяльність вченого, якою він займався протягом усього свого життя.

У дисертаційному дослідженні охарактеризовано один з найяскравіших періодів громадської діяльності М. Чубатого у листопаді 1918 – січні 1919 рр. в ході Української національно-демократичної революції (1917–1920 рр.), коли історик був розвідником і кур’єром Центрального військового комітету, першим асистентом секретаря освіти ЗУНР, брав участь у складі делегації ЗУНР, як експерт історії права в Києві у січні 1919 р. для проведення злуки двох українських республік в одну соборну українську державу, а також М. Чубатий увійшов до складу першого виборного парламенту – Трудового конгресу від галицької делегації.

Активну громадську позицію довелося проявити історику в організації та функціонуванні різноманітних громадських інституцій. В американський період життя М. Чубатого її можна поділити на кілька напрямків. По-перше, участь у діяльності українських громадських організацій (НТШ, УККА, УІТ та ін.) та деяких заходах (ювілейні вечори, академії, виступи з доповідями в університетах, на радіо тощо), організованих переважно українською громадою в діаспорі. По-друге, його публічні роздуми (у вигляді політичних і публіцистичних статей у періодичних українських виданнях) над станом і перспективами українського національного питання в СРСР.

Окремого розгляду потребував аналіз діяльності М. Чубатого в НТШ. Перебуваючи головою НТШ протягом 1947–1952 рр., він популяризував Товариство серед широких кіл української та американської громадськості. М. Чубатий був одним з організаторів Українського історичного товариства за кордоном, взяв участь у створенні Українського конгресового комітету Америки і був редактором його журналу “The Ukrainian Quarterly”. Журнал пропонував об’єктивну та правдиву інформацію про Україну, її населення, історію, знайомив з політичними, культурними, науковими і мистецькими надбаннями. Тільки в “The Ukrainian Quarterly” М. Чубатий опублікував 93 англомовні публіцистичні статті політичної тематики і 53 рецензії наукових робіт американських і радянських істориків.

Отже, діяльність М. Чубатого займала особливе місце серед вчених та громадсько-політичних діячів української діаспори в США.

У висновках узагальнено результати дослідження та викладено основні положення, що виносяться на захист.

1. Здійснений історіографічний аналіз дозволяє зробити висновок, що тема наукової та громадської діяльності М. Чубатого досі не була предметом спеціального комплексного дослідження. Наявні дослідження містять лише опосередковані твердження та інформацію, яка переважно розкриває окремі епізоди життя М. Чубатого і його наукового доробку. Введені до наукового обігу джерела дали можливість створити цілісну картину життя та діяльності вченого.

2. Становлення світоглядних позицій М. Чубатого відбувалося під впливом його соціального походження, родинного оточення, в період його навчання в Тернопільській гімназії, Львівському та Віденському університетах. На формування ідейних переконань молодого історика мали вплив М. Грушевський, І. Крип’якевич, В. Кубійович, К. Студинський, Й. Сліпий, А. Шептицький та інші. Звичайно, світогляд М. Чубатого впродовж його життя зазнавав змін, але основи його сформувалися ще протягом 1889–1918 рр.

3. М. Чубатий сформувався як науковець і громадський діяч у Львівській історичній школі М. Грушевського. Усе життя він перебував у творчому пошуку, постійно розширював сферу своєї наукової діяльності. Становлення особистості М. Чубатого відбувалося протягом трьох періодів. Вони пов’язані з місцем проживання (Тернопіль, Львів, Відень, Стемфорд, Нью-Йорк), віхами розгортання науково-педагогічної кар‘єри (Український (таємний) університет, Греко-католицька богословська академія у м. Львові, Стемфордський коледж, Український вільний університет у Мюнхені, Український католицький університет у Римі), політичними подіями (Перша і Друга світові війни, Українська національна революція 1917–1920 рр.) й участю у наукових товариствах, насамперед, у Науковому товаристві імені Т. Шевченка у м. Львові і США та Українському історичному товаристві за кордоном.

4. Характерною рисою М. Чубатого як науковця є