КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

ГРИЩЕНКО Надія Андріївна

УДК 37.011.31+371.1+371.14

РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ УЧИТЕЛІВ У СИСТЕМІ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

13.00.04 – теорія та методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Кіровоград - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – | кандидат педагогічних наук, доцент Калініченко Надія Андріївна, Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського, завідувач кафедри педагогіки і психології

Офіційні опоненти –

– |

доктор педагогічних наук, професор

Буряк Володимир Костянтинович,

Криворізький державний педагогічний університет, ректор

кандидат педагогічних наук

Король Валентина Миколаївна,

Черкаський національний університет

імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри педагогіки вищої школи

Провідна установа – |

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки, м.Харків

Захист відбудеться “03” липня 2006 року о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул.Шевченка, 1, зал засідань.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Автореферат розіслано ”____“ червня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.Я.Довга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Вирішення нових завдань, поставлених перед системою освіти України процесами державотворення, кардинальними змінами у суспільно-політичному та економічному житті суспільства, залежить від послідовної демократизації та гуманізації взаємин усіх учасників педагогічного процесу, що, у свою чергу, вимагає розвитку комунікативних умінь педагогів.

Обмін інформацією є однією із найскладніших проблем в організації навчально-виховного процесу, створенні освітнього середовища в навчальному закладі. Посилює цю проблему впровадження особистісно орієнтованого підходу до навчання.

Все це змінює спрямованість етико-психологічних відносин учителя з учнем.

Учитель з розвиненими комунікативними уміннями, як правило, використовує діалогічну стратегію педагогічної взаємодії, прагне до співробітництва з учнями, батьками, колегами по роботі, встановлення з ними ділових, дружніх взаємин, спрямованих на спільні кроки до досягнення конструктивних результатів.

Демократизація шкільного життя максимально відкрила школу перед громадськістю. Різко зросла потреба у створенні позитивного іміджу вчителя, виникла необхідність активно працювати із засобами масової інформації, презентувати власний досвід, наукові надбання, рекламувати свою роботу і роботу закладу освіти.

Провідною складовою педагогічної майстерності учителя є комунікативні уміння. Саме тому проблема їх розвитку в учителя набуває сьогодні особливої актуальності.

Результати нашого дослідження показали, що тільки 50% спроб організувати спілкування в педагогічному середовищі призводять до порозуміння тих, хто спілкується. Це свідчить про існуючу суперечність між зростаючими вимогами суспільства і держави до вчителя щодо ефективності його професійної діяльності і недостатністю спеціально організованої підготовки з комунікативної майстерності; між інноваційними процесами в умовах гуманізації освіти і сучасними вимогами до системи методичної роботи в загальноосвітній школі.

Проблеми комунікації, розвитку комунікативних умінь розкриваються у працях філософів (К.Отто, Ю.Хабермас, В.Хьосле, К.Черрі), психологів (Г.О.Балл, Л.С.Виготський, Л.М.Карамушка, О.В.Киричук, Г.С.Костюк, В.М.Мясищев, Л.А.Петровська, В.А.Семиченко), педагогів (Г.Г.Ващенко, А.С.Макаренко, С.Ф.Русова, В.О.Сухомлинський, К.Д.Ушинський), соціологів (Г.М.Андрєєва, М.С.Качан).

Теоретичні основи розвитку комунікативних умінь вчителя розкриті в наукових працях В.А.Кан-Калика, О.М.Леонтьєва, І.В.Страхова, Л.О.Савенкової. Питання діалогічної взаємодії вчителя й учня вивчали М.М.Бахтін, О.І.Виговська, І.А.Зязюн, І.Ю.Кулагін, О.Я.Савченко, Л.М.Фрідман.

Розробкою проблем змісту, структури комунікативних умінь учителя та умов їх формування займалися С.І.Кисельгоф, О.О.Орлова, В.О.Сластьонін. Дослідженнями О.А.Дубасенюка, Н.В.Кузьміної, К.К.Платонова, С.Л.Рубінштейна, Б.М.Теплова, О.І.Щербакова було доведено діалектичний зв’язок комунікативних умінь зі здібностями, спрямованістю особистості, її потребами, вольовими якостями, розвитком інших професійних умінь.

У дисертаційних роботах Н.Р.Вітюк, Л.Є.Вовк, М.М.Дьякова, Н.М.Колосової, О.В.Кузнецової, С.С.Макаренко, Г.С.Трофімова досліджуються психологічні та педагогічні аспекти формування комунікативних умінь учителів.

Питанню підвищення професійної майстерності учителя у системі методичної роботи школи присвячені роботи Ю.К.Бабанського, Т.В.Гришиної, Г.С.Данілової, П.І.Дроб’язка, І.П.Жерносека, І.А.Зязюна, Н.А.Калініченко, С.В.Крисюка, Л.В.Кондрашової, Ю.О.Кусого, О.Є.Остапчук, В.І.Пуцова, П.В.Худомінського, Т.І.Шамової.

О.Є.Гуменюк, Н.А.Коломінський, Л.О.Лавренюк, Т.М.Сорочан вивчають методичну роботу в контексті реформування її на основі особистісно орієнтованого підходу до вчителя.

Вищезазначене дає підстави констатувати, що в теорії і практиці розроблено структуру, зміст комунікативних умінь учителя, психологічні умови їх розвитку, накопичено певний досвід розвитку комунікативних умінь у системі підготовки майбутнього вчителя, проте залишається недостатньо розробленою проблема розвитку комунікативних умінь учителя в системі методичної роботи загальноосвітньої школи.

Навчальні заклади потребують науково обґрунтованих рекомендацій щодо підготовки вчителів до роботи в умовах діалогічності, розвитку комунікативних умінь в системі методичної роботи. Актуальним є дослідження організаційно-педагогічних умов практичного впливу методичної роботи на розвиток комунікативних умінь учителя, впливу методичної роботи на зміну особливостей спілкування між учителями та учнями, учителем і його колегами, учителем і батьками учнів.

Таким чином, зростання актуальності проблеми розвитку комунікативних умінь учителя в умовах демократизації та гуманізації шкільної освіти, а також недостатня розробка змісту та форм організації методичної роботи з їх розвитку в теорії і практиці обумовили вибір теми дослідження: ”Розвиток комунікативних умінь учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах науково-дослідної теми кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Тема дисертації затверджена вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 5 від 27 грудня 1999 року) та узгоджена в формулюванні “Розвиток комунікативних умінь учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи” у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні ( протокол № 8 від 29 жовтня 2002 року ).

Об’єкт дослідження – система методичної роботи школи.

Предмет дослідження – вплив методичної роботи на розвиток комунікативних умінь учителів загальноосвітньої школи.

Мета дослідження: виявити та теоретично обґрунтувати комплекс педагогічних чинників ефективного розвитку комунікативних умінь учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи.

Гіпотеза: у своєму дослідженні ми виходили з припущення, що ефективність розвитку комунікативних умінь учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи забезпечується комплексом педагогічних впливів, що передбачають:

- впровадження моделі методичної роботи, спрямованої на розвиток комунікативних умінь учителя; оптимізацію методичної роботи в загальноосвітній школі; створення динамічної системи методичної роботи, яка б забезпечувала адаптацію вчителя до умов функціонування сучасної школи;

- реалізацію в процесі методичної роботи принципу системності, органічного поєднання інноваційних і модернізованих традиційних форм;

- створення на основі гуманістичних засад відповідного мікроклімату в педагогічному колективі, що сприятиме реалізації системної моделі методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителів;

- підсилення соціально значущих мотивів та психологічної готовності вчителя до підвищення своєї педагогічної майстерності.

Відповідно до предмету, мети й гіпотези визначено завдання дослідження:

1. Уточнити суть понять “комунікативні уміння”, “педагогічна майстерність” та з’ясувати місце комунікативних умінь у структурі педагогічної майстерності учителя, розвиток якої є головною метою методичної роботи.

2. Визначити структуру, критерії, рівні розвитку комунікативних умінь учителів загальноосвітньої школи.

3. Проаналізувати стан методичної роботи в загальноосвітній школі та обгрунтувати її можливості щодо розвитку комунікативних умінь учителя.

4. Теоретично обґрунтувати, розробити та апробувати модель методичної роботи в загальноосвітній школі, спрямовану на розвиток комунікативних умінь учителів.

5. Розробити науково-методичні рекомендації з даної проблеми.

Методологічною основою дослідження є вихідні положення філософської і психолого-педагогічної наук про те, що основою процесу розвитку комунікативних умінь учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи є реалізація принципів системності, неперервності, мобільності та саморозвитку особистості; закономірності пізнання, а також дидактичні основи педагогічного процесу, теорія неперервної освіти, стратегічні орієнтири реформування системи освіти в Україні.

Теоретичними джерелами дослідження є розробки вітчизняних і зарубіжних вчених про закони пізнання (М.М.Алєксєєв, Є.В.Ільєнков), теорії неперервної освіти (С.Г.Вешловський, О.В.Владиславлєв, Б.С.Гершунський, В.В.Окушкін), менеджменту (Л.Є.Довгань, В.Т.Жигалов), загальної психології (Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, В.М.Мясищев, С.Л.Рубінштейн), дидактики (Ю.К.Бабанський, О.Я.Савченко), концепцій педагогічних технологій (В.П.Беспалько, Г.К.Селевко, О.М.Пєхота), дослідження проблеми особистісного підходу (О.М.Пєхота В.В.Серіков, В.А.Семиченко, І.С.Якиманська), розвитку системи методичної роботи (І.П.Жерносек, П.І.Дроб’язко, Л.В.Кондрашова, О.Є.Остапчук, М.М.Поташник, Т.І.Шамова).

Методи дослідження. Для перевірки висунутої гіпотези й виконання поставлених завдань дослідження ми використали теоретичні, емпіричні, статистичні методи та метод педагогічного експерименту. Теоретичні методи включали аналіз психолого-педагогічних, методичних, соціологічних джерел. Їх застосування сприяло вивченню стану проблеми у теорії й практиці роботи загальноосвітньої школи. Емпіричні методи дослідження – систематичне спостереження за педагогічною діяльністю учителів, бесіди, вивчення результатів діяльності, аналіз та узагальнення досвіду роботи методистів, керівників загальноосвітніх навчальних закладів. Експериментальні методи – констатувальний і формувальний експерименти – були використані для перевірки правильності висунутої гіпотези. Статистичні методи кількісної та якісної обробки одержаних результатів експерименту забезпечили обробку даних, засвідчили валідність вимірників. Метод експертних оцінок допоміг проранжувати значущість показників і перевірити якість методик, застосованих у процесі експерименту, забезпечити обгрунтованість практичних рекомендацій.

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося у три етапи.

Перший етап (1999 – 2000 р.р.) – вивчення та аналіз філософської, психолого-педагогічної і методичної літератури з проблеми дослідження, визначення мети, предмета і об’єкта дослідження, формулювання гіпотези, конкретизація завдань, здійснення теоретичного дослідження проблеми розвитку комунікативних умінь вчителів у системі методичної роботи в школі, визначення експериментальної бази дослідження.

Другий етап (2000 – 2001 р.р.) – проведення констатувального експерименту: дослідження наявного стану, визначення критеріїв прояву, рівнів розвитку комунікативних умінь учителів; виявлення особливостей розвитку комунікативних умінь у системі методичної роботи загальноосвітньої школи.

Третій етап (2002 – 2005 р.р.) – проведення формувального експерименту: розробка, обґрунтування та експериментальна перевірка моделі методичної роботи загальноосвітньої школи, спрямованої на розвиток комунікативних умінь учителя; порівняльний аналіз результатів констатувального і формувального експериментів, узагальнення експериментальних даних, теоретичне обгрунтування висновків, вироблення науково-методичних рекомендацій з даної проблеми, оформлення результатів дослідження.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась у Кіровоградських загальноосвітніх школах № 6, 14, 24, 33, гімназіях імені Т.Шевченка ( довідка від 8 червня 2005 року № 346 ) та № 9, школі-ліцеї № 25 (м. Кіровоград), Павлиській загальноосвітній школі імені В.О.Сухомлинського Онуфріївського району, Олександрійській гімназії ім.Тараса Шевченка, Олександрійських загальноосвітніх школах № 5 та 9, Гайворонській загальноосвітній школі № 5, управлінні освіти Кіровоградської міської ради (довідка від 29 червня 2005 року № 197), методичному кабінеті відділу освіти Новоукраїнської районної державної адміністрації (Кіровоградська область).

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження полягає у розробці моделі методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителя; визначенні основних напрямків модернізації методичної роботи в загальноосвітній школі; встановленні можливостей ефективного використання адаптованих традиційних форм методичної роботи відповідно до нових умов і вимог сучасної школи; визначенні потреби в апробації нових форм, які б відповідали завданням методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителя.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробці системи методичної роботи щодо розвитку комунікативних умінь учителів, методики визначення та оцінки рівнів сформованості комунікативних умінь, розробці активних форм методичної роботи, семінару-практикуму “Діалог в навчально-виховному процесі”, програми “Кар’єра учителя”, методики оцінки розвитку майстерності учителя на основі впровадження даної програми в практику роботи школи. Отримані результати можуть бути використані для підвищення педагогічної майстерності учителів, зокрема, з метою розвитку і вдосконалення комунікативних умінь відповідно до вимог сучасної педагогічної практики. Застосування рекомендацій сприятиме оптимізації методичної роботи в школі, впливатиме на ефективність навчально-виховного процесу.

Особистий внесок здобувача полягає в науковому обґрунтуванні основних ідей та теоретико-методологічних основ досліджуваної проблеми, розробці методики дослідно-експериментальної роботи щодо розвитку комунікативних умінь учителів, апробації авторської моделі методичної роботи в школі.

Надійність і вірогідність результатів забезпечена методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій, застосуванням взаємодоповнюючих методів наукового пошуку, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження; широкою і всебічно апробацією результатів дослідження, кількісним і якісним аналізом емпіричних даних; результатами педагогічного експерименту.

На захист виносяться:

- модель методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителя;

- теоретичні положення, що характеризують структуру комунікативних умінь учителя, рівні їх розвитку;

- методика і результати дослідно-експериментальної роботи щодо розвитку комунікативних умінь учителя у системі методичної роботи загальноосвітньої школи.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження та одержані висновки висвітлювалися на Всеукраїнських та обласних науково-практичних конференціях: ”Аналитическая деятельность – условие оптимального управления школой” (м.Сімферополь, 1997 р.), “Сучасні підходи до реформування освіти” (м.Кіровоград, 2001 р.), “Демократія і освіта” (м. Київ, 2001р.), “Сучасні підходи до організації методичної роботи з педагогічними кадрами” (м.Кіровоград, 2000 р.), “Педагогічний супровід становлення молодого вчителя” (м. Миколаїв, 2003 р.), “Педагогічна спадщина І.Г.Ткаченка в контексті модернізації шкільної системи освіти” (м. Кіровоград, 2004 р.), “Концепція профільного та професійного навчання в старшій школі: умови реалізації” (м. Кіровоград, 2004 р.), “Василь Сухомлинський і сучасність: особистість вчителя” (м. Кіровоград, 2005 р.), на курсах підвищення кваліфікації учителів при Кіровоградському ОІППО ім. Василя Сухомлинського в 2001-2005 роках, на засіданнях та методологічних семінарах кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, кафедри педагогіки і психології Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. Василя Сухомлинського.

Упровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено в систему роботи гімназії імені Тараса Шевченка, загальноосвітніх шкіл № 6, 14, 24, 33 міста Кіровограда, Павлиської загальноосвітньої школи імені Василя Сухомлинського, управління освіти Кіровоградської міської ради, методичного кабінету відділу освіти Новоукраїнської районної державної адміністрації.

Публікації у науковій та педагогічній пресі. Зміст дисертації відображено у 8 наукових одноосібних публікаціях, із них 6 - у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 192 найменування та 10 додатків. Загальний обсяг дисертації складає 210 сторінок. Основний зміст викладено на 166 сторінках. Робота містить 10 таблиць, 7 рисунків та одну схему.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і ступінь наукової розробки обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження; сформульовано гіпотезу, методологічні й теоретичні засади дослідження, указано його етапи та експериментальну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, апробацію та впровадження результатів дослідження; охарактеризовано вірогідність наукових положень, отриманих результатів і висновків дисертаційної роботи.

У першому розділі "Теорія і практика розвитку комунікативних умінь учителя в системі методичної роботи загальноосвітньої школи” уточнено суть понять “комунікативні уміння”, ”педагогічна майстерність”, з’ясовано місце комунікативних умінь у структурі педагогічної майстерності, аналізуються зміст, структура та форми методичної роботи, обгрунтовуються її можливості щодо розвитку комунікативних умінь учителів.

На основі аналізу філософської, педагогічної, психологічної, соціологічної, методичної літератури ми довели, що комунікативні уміння учителя – це здатність належно здійснювати обмін інформацією, заснована на доцільному використанні вербальних і невербальних форм роботи. Вона грунтується на знаннях та чуттєвому досвіді і дозволяє педагогу орієнтуватись у ситуаціях спілкування, володіти психотехнікою, розуміти мотиви, стратегії поведінки як свої власні, так і партнерів по спілкуванню.

Окресливши педагогічну майстерність як соціально-психологічне утворення, що містить в собі певні взаємопов’язані компоненти (знання, уміння, навички, методичне мистецтво й особистісні якості) ми встановили, що комунікативні уміння є її важливою складовою. Вони дозволяють цілеспрямовано досліджувати ситуацію, формувати професійні завдання, успішно їх розв’язувати відповідно до цілей, що стоять перед сучасною освітою. Водночас комунікативні уміння тісно пов’язані з гностичними, проектувальними, організаторськими уміннями та з такими особистісними характеристиками учителя як відповідальність, толерантність, співробітництво, конвенційність, владність, лідерство.

Розвинені комунікативні уміння – основа успіху педагогічної діяльності. Відсутність достатнього рівня комунікативних умінь – одна із головних причин виникнення педагогічних проблем.

Як показало дослідження, розвиток комунікативних умінь учителя сприяє вдосконаленню стилю педагогічної діяльності, створенню педагогічного мікроклімату, підвищенню довіри між учасниками навчально-виховного процесу, утвердженню громадського та педагогічного самоврядування.

Теоретичний пошук дозволив визначити структуру комунікативних умінь педагога, яка включає уміння орієнтуватися в докомунікативній ситуації, уміння говорити, слухати, розуміти співрозмовника, підтримувати зворотній зв’язок, долати комунікативні бар’єри.

На основі аналізу науково-педагогічної літератури нами розроблено критеріально-ціннісну систему оцінювання комунікативних умінь учителя, яка уможливлює визначення ступеню розуміння й осмислення педагогом іншої особистості, володіння емпатичним, пасивним та активним слуханням, вміння організувати діалогічне спілкування, вміння ясно, чітко, логічно та послідовно висловлювати свої думки, визначати мету та мотиви педагогічної взаємодії, вміння враховувати педагогічні ситуації в ході педагогічної взаємодії, організовувати пізнавальні процеси в спільній діяльності та прогнозувати наслідки її результатів, уміння перебудовувати при потребі стосунки з учнями, володіти рефлексією. Згідно з цими критеріями визначено рівні розвитку комунікативних умінь учителя: високий, середній, низький.

Високий рівень. Учителі досконало володіють умінням створювати систему відношень між вербальними та невербальними засобами педагогічного спілкування, за будь-яких умов вміють логічно, послідовно, переконливо організовувати комунікативну взаємодію. Вони орієнтуються в докомунікативній ситуації, добре здійснюють мовленнєву дяльність, вміють слухати співрозмовника, розуміти його, встановлювати зворотний зв’язок, долати комунікативні бар’єри.

Середній рівень. Учителі частково володіють узагальненими комунікативними вміннями. Вони здебільшого діють за аналогією, шаблоном, копіюють звичний спосіб організації комунікативної взаємодії, відчувають дефіцит у прогнозуванні реакції з боку учнів, нерішучість, труднощі у мовленнєвій діяльності, подоланні комунікативних бар’єрів.

Низький рівень. Узагальнені комунікативні уміння в учителів розвинені недостатньо. Вони здебільшого організовують обмін інформацією на основі вмінь, які базуються на життєвому досвіді, часто діють інтуїтивно. Погано володіють мовленнєвою діяльністю, не вміють встановлювати зворотний зв’язок. Пошук шляхів розв’язання тієї чи іншої ситуації здебільшого здійснюють методом проб і помилок, їм бракує самостійності у прийнятті рішень щодо подолання комунікативних бар’єрів.

Рівень розвитку комунікативних умінь учителя – це не постійна величина. Вона характеризується як динамічна, мінлива якість, виступає одним із показників педагогічної майстерності учителя. Ця якість може розвиватися у системі методичної роботи загальноосвітньої школи.

Акцентовано увагу на особливостях методичної роботи в загальноосвітній школі в умовах впровадження особистісно орієнтованого навчання. Подано циклограму діалогу в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

Запропоновано експериментальну модель методичної роботи в загальноосвітній школі з розвитку комунікативних умінь учителя та подано характеристику основних її складових: організації роботи педагогічної ради, науково-методичної ради школи, тренінгу самоусвідомлення, теоретичних семінарів, семінару-практикуму “Діалог в навчально-виховному процесі сучасної школи”, конкурсу “Учитель року”, роботи педагогічних студій, школи удосконалення комунікативної компетентності учителя, школи професійної майстерності, методичних об'єднань, cамоосвіти вчителя.

У другому розділі "Експериментальна перевірка ефективності моделі методичної роботи в загальноосвітній школі з розвитку комунікативних умінь учителів" представлено основні етапи педагогічного екперименту та реалізації методики його проведення, проаналізовано результати дослідно-екпериментальної роботи, визначено педагогічні умови впровадження запропонованої моделі методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителів в загальноосвітній школі.

Проведення експерименту передбачало створення екпериментальної та контрольної груп. До їх складу увійшли педагоги загальноосвітніх шкіл міста Кіровограда та області (ЕГ- 200 осіб, КГ - 248 осіб).

У процесі констатувального екперименту за допомогою бесід, анкетування, тестування, оцінки екпертів, самооцінки, роботи зі шкільною документацією, математичної обробки та узагальнення результатів оцінювання було визначено рівні сформованості комунікативних умінь учителів загальноосвітньої школи, рейтинг впливу на їх розвиток визначених чинників у системі методичної роботи, здійснено моніторинг форм методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителів загальноосвітньої школи.

Для вивчення рівня розвитку комунікативних умінь учителів та їх готовності до здійснення педагогічної комунікації була розроблена анкета. Питання анкети сприяли визначенню інформаційної підготовки учителів з педагогічної комунікації, мотивації підвищення їх професійної майстерності, особливостей професійного світогляду та мовленнєвої діяльності учителя, наявності вмінь організовувати педагогічне спілкування.

Кожне питання анкети з наявності вмінь організовувати педагогічне спілкування оцінювалося респондентом за трибальною системою: “3” – високий рівень, “2” – середній, “1”– низький. Обробка даних анкетування здійснювалася шляхом складання зведеної матриці оцінки розвиненості кожного із комунікативних умінь. Максимально можлива кількість балів – 15. Загальна оцінка від 0 до 5 балів відповідала низькому рівню розвитку комунікативних умінь, від 6 до 10 – середньому, від 11 до 15 – високому.

Окремо складалася зведена матриця чинників, які впливають на рівень розвитку комунікативних умінь учителя у системі методичної роботи загальноосвітньої школи. Після ранжування їх за принципом переваги ми визначили рейтинг кожного за формулою: R=?n/m, де n – показник оцінки чинника в балах, отриманих у процесі опитування; m – максимально можлива оцінка чинників у балах за кількістю опитаних. Дані зведеної матриці дозволили визначити коефіцієнт впливу визначених чинників на розвиток комунікативних умінь учителя за такою формулою: К=? R/n, де ? R – сума рейтингових значень чинників, що оцінюються; n – кількість оцінюваних чинників.

Анкета використовувалася спочатку з метою самооцінки вчителів. Пізніше оцінка комунікативних умінь та тих чинників, які впливають на їх розвиток, була здійснена групою експертів. До її складу входили методисти методичних кабінетів управлінь освіти, керівники методичних об’єднань, заступники директорів шкіл. Експерти мали достатній рівень кваліфікації. Вони брали участь у семінарах, відвідували відкриті уроки, методичні заходи, а тому добре знали роботу вчителів експериментальних шкіл. Експерти, користуючись запропонованою методикою, знаннями про педагогічну діяльність учителів, оцінили їх комунікативні уміння за тими ж показниками. Висновки експертів в основному підтвердили самооцінку учителів. Відхилення становило по кожному пункту анкети не більше 10%.

На етапі констатувального експерименту було виявлено, що в педагогічній свідомості більшості утвердилася ідея важливості комунікативних умінь для здійснення успішної педагогічної діяльності. Педагоги не тільки усвідомлюють необхідність ефективної педагогічної комунікації, але й вказують шляхи підвищення свого професійного рівня для забезпечення ефективного педагогічного контакту з учасниками навчально-виховного процесу з урахуванням конкретних умов і завдань. До 50% педагогів констатували, що комунікативні уміння вчителя розвиваються в процесі практичної діяльності. В організації методичної роботи на це увага не звертається. Рейтинг цього чинника становив всього 0,012. Рейтинг таких чинників як використання групової форми роботи при вирішенні навчально-виховних завдань, застосування діалогу як основної форми роботи на уроці становив 0,036.

5% педагогів вважають, що розвитку комунікативних вмінь вимагають особливості роботи з батьками, необхідність тіснішого спілкування з колегами по роботі. Рейтинг даного чинника становив 0, 025.

У ході дослідження нами було з’ясовано, що тільки 19% педагогів мають високий рівень розвитку комунікативних умінь, 48,2% мають середній рівень їх розвитку, а 32,8% - низький. Коефіцієнт впливу визначених чинників на розвиток комунікативних умінь становив 0, 26.

Одержані дані переконливо доводять, що збагачення особистісної орієнтації навчального процесу вимагає уваги до проблеми розвитку комунікативних умінь учителя.

На другому етапі було реалізовано програму формувального експерименту, яка включала впровадження авторської моделі методичної роботи, розробленої на основі теоретичних узагальнень першого розділу дисертації. Було організовано заняття тренінгу самоусвідомлення, семінару-практикуму “Діалог в навчально-виховному процесі сучасної школи”, роботу педагогічних студій, шкіл удосконалення комунікативної компетентності учителя, шкіл професійної майстерності. Проблема розвитку комунікативних умінь була покладена в основу роботи методичних об'єднань, cамоосвітньої діяльності вчителя.

Запроваджено підхід до методичної роботи як цілісної системи, в якій забезпечується єдність мети, завдань, змісту, форм і методів роботи з педагогічними працівниками, спрямованість діяльності методичної служби на кінцеві результати. Це показано в таблиці 1.

Діяльність методичних служб на першому етапі була спрямована на переорієнтування світоглядних позицій учителя, напрацювання методичних рекомендацій, акцентацію на педагогічний досвід, проведення мікродосліджень, представлення їх результатів.

Тренувальний етап передбачав роботу з усвідомлення суті проблеми, моделювання фрагментів уроків, розробку планів, створення інформаційної бази, прогнозування результатів роботи, актуалізацію позицій з розвитку комунікативних умінь учителя.

Таблиця 1.

Використання форм методичної роботи в процесі розвитку

комунікативних умінь учителя

Етапи застосування | Назва форм методичної роботи

Формування “проблемного поля” роботи педколективу, методичних об’єднань | Теоретичні семінари

Тренувальний етап | Методичні об’єднання, тренінги, проблемно-ділові ігри, педагогічні ринги, аукціони педагогічних ідей, педагогічний консиліум, консультування

Педагогічна рефлексія | Науково-практичні конференції, педагогічні читання, школи передового прогресивного педагогічного досвіду, педагогічні виставки, педагогічні конкурси, підготовка науково-методичних рекомендацій

Самоосвіта | Формування індивідуальної системи методичної роботи з розвитку комунікативних умінь

Впродовж цього етапу учителі навчалися здійснювати діалогічну взаємодію, аргументовано говорити, слухати один одного, долати комунікативні конфлікти, прогнозувати свої дії, виділяти і осмислювати першочергові цілі власної роботи, співставляти їх з цілями колективу, ініціювати актуальні для них і всього педколективу ідеї щодо організації роботи з розвитку комунікативних умінь.

Педагогічна рефлексія передбачала усвідомлення і узагальнення досвіду, а самоосвіта – розробку інструментарію самоосвітньої діяльності, вдосконалення комунікативних навичок, відслідковування та коригування одержаних результатів.

Запропонована модель методичної роботи сприяла оновленню педагогічної діяльності учителя, формуванню індивідуальної науково-обгрунтованої системи методичної роботи, яка вирішувала актуальні проблеми розвитку комунікативних умінь учителя:

вивчення особливостей і тенденцій навчально-виховного процесу в умовах впровадження особистісно орієнтованих технологій;

пошук необхідної інформації з розвитку комунікативних умінь учителя;

оволодіння педагогічним досвідом;

визначення вихідних принципів коригування навчально-виховного процесу;

осмислення педагогічних правил і вироблення рекомендацій;

вироблення методичної системи індивідуальної професійної діяльності;

здійснення експериментальної апробації;

корекцію проекту навчальної діяльності: навчально-виховних заходів, змісту навчального матеріалу, форм організації навчальної діяльності, методів навчання.

На заключному етапі експерименту було використано ту ж сукупність методів діагностики рівнів розвитку комунікативних умінь учителя, що і на початку експерименту. Порівняння отриманих даних засвідчили, що рівні розвитку комунікативних умінь учителів, коефіцієнт впливу визначених чинників зріс як у порівнянні з доекспериментальними даними, так і з аналогічними показниками контрольних груп (таблиця 2).

Зокрема, до початку експериментальної роботи кількість учителів з високим рівнем розвитку комунікативних умінь становила 20,1% в експериментальних групах і 19 – у контрольних. Із середнім рівнем – відповідно 49,4% і 48,2% учителів. З низьким рівнем – 30,5% та 32,8%.

Таблиця 2.

Рівні розвитку комунікативних умінь

Рівні розвитку | Контрольні колективи | Експериментальні колективи

До початку експерименту | Після завершення експерименту | До початку експерименту | Після

завершення

експерименту

високий | 19,0 | 21,0 | 20, 1 | 24,0

середній | 48, 2 | 49, 5 | 49, 4 | 49, 9

низький | 32, 8 | 29, 5 | 30, 5 | 26, 1

Після проведення формувального експерименту співвідношення змінилося: учителів з високим рівнем розвитку комунікативних умінь в експериментальних групах стало 24%, в контрольних – 21%. Кількість учителів з середнім рівнем розвитку комунікативних умінь в експериментальних групах зросла до 49,9%, а в контрольних – до 49,5%. Із низьким рівнем розвитку комунікативних умінь кількість учителів в експериментальних групах зменшилась до 26,1%, а в контрольних – до 29,5%.

Зріс вплив на розвиток комунікативних умінь учителів таких чинників, як інформаційна підготовка з питань педагогічної комунікації, особливості професійного світогляду, мовленнєва діяльність. Стала тіснішою комунікативна взаємодія учителів та учнів, учителів між собою, учителів та батьків. Коефіцієнт впливу зазначених чинників зріс з 0, 26 до 0, 328.

Визначено, що найбільший вплив на розвиток комунікативних умінь учителів мають ті форми методичної роботи, в основі яких лежить діалогічна взаємодія, це, перш за все, семінари-практикуми, тренінги, консультації, участь у роботі шкіл передового педагогічного досвіду.

Прослідковано, що запропонована нами експериментальна модель методичної роботи значно покращує психологічний клімат в педагогічному колективі.

Загалом результати наукового дослідження з проблеми розвитку комунікативних умінь учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи дозволили зробити такі висновки:

1. Педагогічна діяльність у сучасному соціумі відзначається необхідністю навчання й практичної підготовки протягом всього життя. Вона вимагає від педагога певних особистих якостей, ґрунтовних професійних знань, умінь, навичок, в тому числі розвинених комунікативних умінь.

У науково-педагогічній літературі комунікативні вміння учителя розглядаються як здатність належним чином організовувати обмін інформацією, доцільно використовуючи вербальні і невербальні форми роботи, уміння організовувати взаємодію з дітьми, колегами, батьками, знаходити правильний підхід до них, встановлювати відповідні взаємини, спрямовані на створення сприятливого психологічного клімату, а також на психологічну оптимізацію навчально-виховної діяльності та стосунків. Вони є виявом професійних якостей учителя, необхідних для його педагогічної діяльності, педагогічної майстерності.

2. Проаналізовано стан методичної роботи в загальноосвітній школі та її можливості щодо розвитку комунікативних умінь учителів. Запропоновано експериментальну модель методичної роботи, спрямовану на розвиток комунікативних умінь учителя, та охарактеризовано основні її складові: організацію роботи педагогічної ради, науково-методичної ради школи, тренінгу самоусвідомлення, теоретичних семінарів, семінару-практикуму “Діалог в навчально-виховному процесі сучасної школи”, конкурсу “Учитель року”, роботи педагогічних студій, школи удосконалення комунікативної компетентності учителя, школи професійної майстерності, методичних об'єднань, cамоосвіти вчителя.

3. У процесі дослідження експериментальне підтвердження отримала гіпотеза про наявність взаємозв’язку між рівнем розвитку комунікативних умінь учителя та структурою, змістом, формами методичної роботи в загальноосвітній школі. При цьому впровадження у систему методичної роботи школи підсистеми, спрямованої на розвиток комунікативних умінь учителів, значно покращує ефективність їх розвитку. Організація методичної роботи в загальноосвітній школі передбачає дотримання принципів системності, варіативності, оптимальності, поєднання інноваційних і модернізованих традиційних форм роботи, використання психолого-педагогічної діагностики.

4. Визначальною умовою ефективності методичної роботи є індивідуальна робота вчителя, підвищення його педагогічної майстерності, складовим компонентом якої виступають комунікативні уміння педагога.

5. У процесі дослідження експериментально перевірено і доведено ефективність запропонованої автором моделі методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителя в загальноосвітній школі. Її провідні компоненти:

- формування нового педагогічного світогляду та належної методичної культури вчителя;

- дотримання принципу співробітництва та особистісно орієнтованого підходу;

- використання діалогових форм методичної роботи;

- надання проблемного, дослідницького характеру методичній роботі;

- створення умов для вдосконалення вчителем своїх знань з мови;

- створення в процесі організації методичної роботи умов для самореалізації особистості вчителя;

- участь учителя в самоуправлінні.

6. Діяльність методичних служб з розвитку комунікативних умінь учителів забезпечується у процесі послідовного здійснення таких етапів: формування “проблемного поля”, тренувального етапу, педагогічної рефлексії, самоосвіти.

7. Розвитку комунікативних умінь учителя сприяє створення на основі гуманістичних засад відповідного мікроклімату в педагогічному колективі на основі прогностично змодельованої мети, змісту та засобів її реалізації, соціально значущих мотивів та психологічної готовності вчителя до підвищення своєї педагогічної майстерності.

8. У процесі констатувального екперименту за допомогою бесід, анкетування, оцінки експертів, самооцінки, роботи з шкільною документацією, математичної обробки та узагальнення результатів оцінювання, було визначено рівні сформованості комунікативних умінь учителів загальноосвітньої школи, рейтинг впливу на їх розвиток визначених чинників у системі методичної роботи, здійснено моніторинг форм методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителів загальноосвітньої школи.

9. На заключному етапі експерименту було використано ту ж сукупність методів діагностики рівнів розвитку комунікативних умінь учителя, що використовувалася на початку. Порівняння отриманих даних засвідчило, що рівні розвитку комунікативних умінь учителів, коефіцієнт впливу визначених чинників зросли як у порівнянні з доекспериментальними даними, так і з аналогічними показниками контрольних груп

10. Визначено, що найбільший вплив на розвиток комунікативних умінь учителів мають ті форми методичної роботи, в основі яких лежить діалогічна взаємодія, це, перш за все, – семінари-практикуми, консультації, участь у роботі шкіл передового педагогічного досвіду.

11. На основі узагальнення положень науково-педагогічної літератури та даних експериментальної роботи розроблено методичні рекомендації керівникам загальноосвітніх навчальних закладів щодо організації методичної роботи з розвитку комунікативних умінь учителя.

Висновки дають підставу стверджувати, що вихідна методологія є правильною, концепція дослідження результативною. Визначені і обгрунтовані в першому розділі теоретичні положення реалізовано, мету досягнуто, а сукупність отриманих наукових результатів матиме позитивне значення для теорії і практики організації методичної роботи в загальноосвітній школі.

Впровадження в практику роботи загальноосвітньої школи результатів дослідження дає можливість ефективно розвивати комунікативні уміння учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи та досягти на цій основі зростання їх педагогічної майстерності.

Водночас, дане дослідження не претендує на повноту і вичерпність розгляду зазначеної проблеми. До питань, які потребують подальшого дослідження, ми відносимо такі: вивчення ролі самоосвітньої діяльності у підвищенні комунікативної активності педагога, вивчення взаємозалежності педагогічних якостей учителя і його педагогічних умінь, дослідження мовленнєвих і немовленнєвих засобів педагогічної комунікації.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях автора:

1. Грищенко Н.А. День итогов как одна из форм педагогического анализа внутришкольной информации // Аналитическая деятельность руководителей – условие оптимального управления школой. Методические рекомендации международной научно-практической конференции (10-15 сентября 1997 г. – Симферополь: Крымский научно-методический центр управления образованием АПН Украины, Симферопольский государственный университет, 1997. – С.32-33.

2. Грищенко Н.А. Науково – методична робота в школі як компонент управління навчально-виховним процесом // Наукові записки КДПУ ім. В.Винниченка: Педагогічні науки. – Кіровоград, 2001. – Випуск 38. – С.52 - 57.

3. Грищенко Н.А. Деякі проблеми методичної роботи в школі // Наукові записки КДПУ ім. В.Винниченка: Педагогічні науки. – Кіровоград, 2001. – Випуск 39. – С.24-25.

4. Грищенко Н.А. Оновлення змісту методичної роботи в умовах реформування загальноосвітньої школи // Наукові записки КДПУ ім. В.Винниченка: Педагогічні науки. – Кіровоград, 2002. – Випуск 45. – С.101-105.

5. Грищенко Н.А. Деякі проблеми методичної роботи в школі // Завуч. – 2002. – №5. – С.4 -5.

6. Грищенко Н.А. Організація методичної роботи з упровадження особистісно зорієнтованого навчання в загальноосвітній школі // Наукові записки КДПУ ім. В.Винниченка: Педагогічні науки. – Кіровоград, 2003. – Випуск 49. – С.136 -139.

7. Грищенко Н.А. Вибір форм методичної роботи як засіб удосконалення професійної підготовки вчителя // Вересень. – Миколаїв, 2003. – №3. – С.65-67.

8. Грищенко Н.А. Розвиток комунікативних умінь учителів засобом методичної роботи в загальноосвітній школі // Наукові записки КДПУ ім.В.Винниченка: Педагогічні науки. – Кіровоград, 2005. – Випуск 63. – С.49-51.

АНОТАЦІЇ

Грищенко Н.А. Розвиток комунікативних умінь учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти. – Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка.– Кіровоград, 2006.

Дисертаційне дослідження присвячується актуальній проблемі сучасної теорії і практики – розвитку комунікативних умінь учителів у системі методичної роботи загальноосвітньої школи. Воно спрямоване на вирішення суперечностей між зростаючими вимогами суспільства і держави до вчителя щодо змісту, методів, засобів, форм мовленнєвої діяльності і недостатністю спеціально організованої підготовки щодо комунікативної діяльності учителя; між інноваційними процесами в умовах гуманізації освіти і сучасними вимогами до системи методичної роботи в загальноосвітній школі.

Теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено модель методичної роботи в загальноосвітній школі. На відміну від традиційної, в якій переважають інформаційні підходи, в ній основну увагу звернено на формування творчої особистості, підготовку до інноваційної діяльності, де провідним компонентом є мистецтво комунікаційних можливостей учителя.

Ключові слова: комунікативні уміння, структура та рівні розвитку комунікативних умінь, методична робота, форми методичної роботи, педагогічна майстерність.

Грищенко Н.А. Развитие коммуникационных умений учителей в системе методической работы общеобразовательной школы. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального образования. – Кировоградский государственный педагогический университет им.Владимира Винниченко. – Кировоград, 2006.

Диссертационное исследование посвящено актуальной проблеме современной теории и практики – развитию коммуникационных умений учителей в системе методической работы общеобразовательной школы. Оно отражает современные тенденции развития педагогического образования, направлено на решение противоречий между растущими требованиями общества и государства к учителю в отношении содержания, методов, средств, форм речевой деятельности и недостаточностью специально организованной подготовки в плане коммуникативной деятельности учителя; между инновационными процессами в условиях гумманизации образования и современными требованиями к системе методической работы в общеобразовательной школе.

В работе конкретизированы структура, уровни развития коммуникационных умений, теоретически обосновано и экпериментально проверено модель методической работы общеобразовательной школы, которая отличается от традиционной, в которой преобладают информационные подходы, тем, что в ней важное место занимает формирование творческой личности, подготовка к инновационной деятельности, где главным компонентом выступает искусство коммуникационных возможностей учителя. Определено главные направления модернизации методической работы в общеобразовательной школе; установлено возможности использования адаптированных традиционных и апробации новых форм методической работы по развитию коммуникативных умений учителя согласно с новыми условиями и требованиями современной школы.

Реализация опытно-экспериментальной программы базировалась на личностно ориентированном подходе к учителю, деятельном, проблемном характере методической работы, реализации в процессе методической роботы принципа системности, органического взаимодействия инновационных и модернизированных традиционных форм, создании на основе гумманистических принципов соответственного микроклимата в педагогическом коллективе при реализации системной модели методической работы по развитию коммуникационных умений учителей, усилении социально значимых мотивов психологической готовности учителя к повышению своего педагогического мастерства.

Экпериментальная модель методической работы включала организацию в общеобразовательных школах теоретических семинаров, семинара-практикума “Диалог в учебно-воспитательном процессе современной школы”, работу педагогического, методического советов школы, проведение конкурса “Учитель года”, работу педагогических студий, школы усовершенствования коммуникативной деятельности учителя.

В диссертации представлено материалы мониторинга форм методической работы по развитию коммуникационных умений учителя, а также основные направления работы методических служб. Установлено, что наибольшее влияние на развитие коммуникационных умений учителя