ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

ГОЛУБ Наталія Миколаївна

УДК [371.32:811.161.2–053.5](043.5)

Розвиток зв’язного мовлення

учнів 5 – 7 класів засобами музики і живопису

13.00.02 – теорія і методика навчання української мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук

Скуратівський Леонід Віталійович,

старший науковий співробітник лабораторії навчання української мови і літератури

Інституту педагогіки АПН України.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Караман Станіслав Олександрович,

декан філологічного факультету Київського міського

педагогічного університету ім. Б. Д. Грінченка;

кандидат педагогічних наук

Кучерук Оксана Анатоліївна, доцент кафедри

дидактичної лінгвістики та літературознавства

Житомирського державного університету

імені І. Я. Франка.

Провідна установа: Черкаський національний університет імені

Богдана Хмельницького, кафедра методики викладання і культури української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Черкаси.

Захист відбудеться “20” вересня 2006 року о “14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.452.02 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

Автореферат розіслано “18” серпня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.Т.Шелехова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На початку ХХІ століття закономірним є питання про організацію такої школи, яка б плекала творчу особистість, створила належні умови повноцінного фізичного, інтелектуального й духовного розвитку дитини, піднесення загальнолюдської і національної культури з орієнтацією на різноманітність вітчизняних і світових зразків.

У час відродження національної культурної спадщини України, зокрема філософської, риторичної, поетичної, у якій відбито кращі риси українського менталітету й світовідчуття, завданням освіти є прилучення людини до цінностей науки, мистецтва, моралі. Проте сучасна молодь здебільшого віддає перевагу матеріальним вартостям і нехтує ідеалами. Погіршення ситуації спричинено загальноєвропейською спрямованістю здебільшого на розвиток у процесі навчання інтелектуальних здібностей учнів і недостатньою увагою до чуттєвої сфери, зокрема тих її складників, що визначають формування естетичної сприйнятливості, етичних переконань, у результаті яких закладається ієрархічна система ціннісних понять.

Щоб протидіяти кризовим тенденціям у вимірі цілого суспільства й окремої людини, у нашому дослідженні обрано музику і живопис у поєднанні зі словом у ролі засобів відродження й збагачення внутрішнього світу людини, націо-наль-ної культури, відновлення духовного здоров’я українського суспільства.

Вплив засобів мистецтва на духовний світ людини розглядали античні філософи, зокрема Аристотель; мислителі епохи Відродження – Л.-Б. Альберті, Леонардо да Вінчі, Б.Челліні; в епоху Просвітництва – Г.Лессінг, Ф.Шеллінг, Г.Гегель. Багатогранні аспекти взаємодії і синтезу мистецтв відображені в працях учених ХХ століття – І.Йоффе, В.Ванслова, Ю.Борева, А.Зися, І.Зязюна, М.Кагана та інших.

Психологічні засади збагачення духовного світу учнів, розвитку їхнього мовлення засобами музики і живопису досліджували зарубіжні й вітчизняні вчені: Р.Сперрі, М.Зденек, Ш.Надірашвілі, Л. Виготський, П.Якобсон, Б. Асаф’єв, Б. Теплов, О.Органова, Є.Назайкинський, Н.Маслова та інші.

Педагогічні умови впливу мистецтва на розвиток дитини розглядали педагоги Я.Коменський, Я.Козельський, І.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, А.Дистервег. Розвитку ідей виховного впливу засобами мистецтва сприяли вітчизняні педагоги К.Ушинський, В.Стоюнін, В.Острогорський, Х.Алчевська, Б.Грін-ченко, С.Васильченко, С.Русова, Т.Лубенець, С.Ананьїн, В.Сухомлинський, В.Макси-мова, Ш.Амо---нашвілі, О.Ростовський.

Лінгвістичні основи розвитку мовлення учнів розглядали Ф.Буслаєв, І.Срезневський, К.Ушинський, В.Шереметьєвський та ін. Теоретичні засади методики розвитку мовлення визначено в працях В.Голубкова, М.Рибникової, В.Масальського, О.Пєшковського, С.Чавдарова та інших учених.

Науково-теоретичний аналіз сучасних дисертаційних досліджень свідчить про пошук нових підходів до розвитку мовлення, у тому числі й засобами мистецтва. Підтвердженням цього є праця Л. Латюк, де розглядалися ефективні прийоми роботи над творами за картиною; Г. Грибан, О. Круто-го-лової, О. Кучерук, у яких обґрунтовано взаємозв’язки мови з видами мистецтва, зокрема з літературою; Т. Грубої, Н. Голуб, Т. Левченко, у яких досліджуються основні способи збагачення мовлення учнів та ін.

Огляд методичної літератури попередніх десятиліть свідчить, що частково проблему розвитку зв’язного мовлення, літературних умінь засобами музики і живопису розробляли відомі вчені-методисти Т.Ладиженська, І.Синиця, Д.Крав-чук, В.Цимбалюк, М.Стельмахович, В.Мельничайко, О.Біляєв, О.Довга, Г.Ше-ле-хова, С.Караман, С. Жила та ін. У своїх дослідженнях науковці акцентують увагу на висвітленні розвивальних можливостей мистецтва на уроках мови і літератури, якими пробуджують творчість, учать розуміти й передавати словами почуте й побачене, збагачують лексичний запас і допомагають усвідомити суть понять. Аналізуючи картину чи музичний твір, школярі набувають навичок правильного викладу думок, розвивають уяву. Це забезпечує подальше невимушене спілкування на різні теми, опанування лексичних і граматичних засобів мови, культури мовлення, що є невід’ємними складовими загальної культури людини.

Проте стан методичної розробки цієї теми не можна вважати задовільним, оскільки він відзначається фрагментарністю, відсутністю системного, науково обґрунтованого використання на уроках української мови засобів музики і живопису. Аналіз сучасного рівня розвитку мовлення школярів свідчить, що більшість із них рідко будують емоційні, багаті на виражальні засоби висловлювання. В основному усне й писемне мовлення учнів містять значну кількість помилок, що зумовлені діалектним оточенням, недоліками в навчанні мови, а також загальною невисокою культурою.

Емоційний вплив засобів музики і живопису на учня, відповідно до соціокультурної теми, сприяє посиленню його інтересу до вивчення предмета. Такі заняття є джерелом формування справжнього мистецького смаку, розширення кругозору, духовного збагачення особистості, яка вчиться творчо переосмислювати художні доробки минулого, формувати власну думку щодо перспектив розвитку української культури в майбутньому, усвідомлює необхідність засвоєння мовних норм. Завдяки використанню музики і живопису, відповідно до чинної програми, з’явилася можливість якнайповніше розкрити творчий потенціал учнів, залучити кожного з них до співпраці й здатності вільно висловлюватися, виховувати розуміння краси й цінностей у житті кожної особистості.

Із урахуванням потреб суспільства у творчій, духовно багатій особистості, яка володіє на належному рівні мовленнєвими вміннями й навичками, сучасних тенденцій розвитку методики навчання української мови в комунікативно-функціональному та особистісно зорієнтованому напрямах, відсутності в методичній літературі науково обґрунтованої і експериментально перевіреної системи розвитку зв’язного мовлення учнів основної школи засобами музики і живопису визначено тему нашого дослідження – “Розвиток зв’язного мовлення учнів 5-7 класів засобами музики і живопису”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження тісно пов’язана зі змістом чинних програм з рідної мови для загальноосвітніх шкіл, а також із головними напрямами досліджень лабораторії навчання української мови і літератури Інституту педагогіки АПН України, зокрема з темою “Лінгводидактичні основи розвивального навчання української мови в загальноосвітніх школах“ (реєстраційний № 0198 U 008025).

Об’єктом дослідження є процес мовленнєвого розвитку учнів 5-7 класів загальноосвітньої школи.

Предмет дослідження – зміст, методи, прийоми й форми роботи з розвитку зв’язного мовлення засобами музики і живопису.

Мета дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої та експериментально перевіреної ефективної методики розвитку мовлення учнів 5-7 класів на уроках мови засобами музики і живопису.

Гіпотеза дослідження – рівень сформованості мовленнєвих умінь учнів 5-7 класів можна значно підвищити, якщо: 1) систему роботи з розвитку мовлення збагатити підсистемою засобів музики і живопису, яка характеризується: а) відповідністю тематики соціокультурній змістовій лінії чинної програми з рідної мови; б) спрямованістю на формування естетичної сприйнятливості особистості, а також на засвоєння морально-етичних цінностей – національних і загальнолюдських; в) орієнтацією на збагачення мовлення учнів мовними засобами, що забезпечують розвиток образної уяви, творчих здібностей, умінь і навичок виражати власні думки й почуття; 2) застосовувати ефективні методи й прийоми роботи, що сприятимуть активній мисленнєвій і мовленнєвій діяльності школярів; 3) реалізовувати розвиток зв’язного мовлення засобами мистецтва по можливості на більшості уроків мови.

Для досягнення мети та перевірки гіпотези дослідження було поставлено такі завдання:–

проаналізувати філософські, мистецтвознавчі, мовознавчі, психолого-педагогічні та методичні джерела з досліджуваної проблеми;

– з’ясувати реальний стан розвитку зв’язного мовлення учнів 5-7 класів засобами музики і живопису в масовому досвіді роботи вчителів;

– розробити систему роботи з мовленнєвого розвитку на основі викори-стання засобів музики і живопису;

– перевірити ефективність запропонованої методики на практиці.

Для реалізації поставлених завдань використовувалися такі методи наукового дослідження:–

теоретичні: теоретичний аналіз філософської, мистецтвознавчої, психолого-педагогічної, лінгвістичної, методичної літератури в розрізі проблеми дослідження; аналіз навчальних програм, підручників і посібників з української мови, шкільної документації (календарно-тематичних планів, журналів і зошитів) для того, щоб з’ясувати стан розвитку мовлення учнів загальноосвітньої школи; теоретичне осмислення й узагальнення педагогічного досвіду з метою комплексного аналізу проблеми, теоретичного обґрунтування й визначення змісту, структури експериментальної роботи;

емпіричні: бесіди з учителями української мови і літератури, музики та образотворчого мистецтва, анкетування, інтерв’ю, спостереження й аналіз уроків української мови, що здійснювалися з метою вивчення практичної діяльності вчителів із розвитку мовлення учнів; аналіз творчих робіт, усних і письмових відповідей реципієнтів, педагогічний експеримент (констатувальний, форму-вальний і контрольний), проведені з метою діагностування рівня сформованості мовленнєвих умінь і навичок;–

статистичні: кількісний і якісний аналіз експериментальних даних щодо сформованості мовленнєвих умінь і навичок у процесі розвитку зв’язного мовлення учнів 5-7 класів засобами музики і живопису.

Методологічною основою дослідження є філософські погляди на роль мистецтва у формуванні духовного світу особистості; психолого-педагогічні положення теорії мовленнєвої діяльності про функції мовлення; розвивальне і виховне навчання; психологічні особливості сприймання учнями 5-7 класів творів музики і живопису.

Дослідження проводилося в кілька етапів.

На першому етапі (1997–1999 рр.) визначалися об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження; було висунуто кілька гіпотез щодо розвитку зв’язного мовлення засобами музики і живопису; вивчалася філософська, лінгвістична, мистецтвознавча, психолого-педагогічна й методична література з окресленої проблеми.

На другому етапі (1999–2000 рр.) проведено констатувальні зрізи з метою виявлення стану досліджуваної проблеми в загальноосвітній школі, проаналізовано їх результати, підготовлено матеріали для проведення формувального етапу експерименту, розроблено й теоретично обґрунтовано модель розвитку зв’язного мовлення учнів 5-7 класів засобами музики і живопису.

На третьому етапі (2000–2004 рр.) проводилося експериментальне навчання, у процесі якого перевірялася ефективність запропонованої методики, її вплив на розвиток мовленнєвих умінь і навичок, активізацію навчальної діяльності, формування в учнів естетичної сприйнятливості.

На завершальному етапі (2004–2005 рр.) здійснено опис експериментальної перевірки ефективності моделі розвитку зв’язного мовлення учнів засобами мистецтва, проведено кількісний і якісний аналіз здобутих результатів.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження. Уперше теоретич-но обґрунтовано й розроблено модель розвитку зв’язного мовлення на основі використання засобів мистецтва, структурними блоками якої є підсистема творів музики і живопису, дібраних відповідно до соціокультурних тем; підсистема вправ і завдань (підготовчих, аналітичних, аналітико-трансформаційних, творчих), спрямована на формування ціннісних понять із урахуванням особливостей розуміння і засвоєння учнями духовних цінностей по класах; підсистема лексем (епітетів, метафор, порівнянь тощо), синтаксичних конструкцій (прислів’їв, приказок, крилатих висловів тощо). Удосконалення набули основні методи, прийоми й форми роботи з розвитку мовлення з використанням творів живопису. Визначено шляхи подальшої роботи з розвитку зв’язного мовлення засобами мистецтва у зв’язку з переходом на 12-річний термін навчання.

Практичне значення результатів дослідження полягає в упровадженні в навчально-виховний процес методики розвитку зв’язного мовлення учнів 5-7 класів засобами музики і живопису. Розроблена система може бути використана вчителями в практиці навчання української мови в сучасній школі, на лекціях і семінарських заняттях із методики викладання української мови на філологічних факультетах педагогічних університетів, у підвищенні кваліфікації вчителів-словесників, для вдосконалення змісту шкільних програм і підручників з рідної мови.

Експериментальна база дослідження. Науково-дослідна робота проводилася в 5-7 класах ЗОШ № 1, 2, 15, 17, гімназії № 16 м. Ніжина, гімназії №1 м. Новгород-Сіверського, гімназії №5, ЗОШ №6 м. Прилук, ЗОШ №104 м. Києва, ЗОШ №1 м. Бровари Київської області, ЗОШ №3 м. Світловодська Кіро-воградської області, гуманітарної гімназії №23 м. Житомира, ЗОШ №1, 9 м. Корос-тишева Житомирської області. Експериментальним навчанням на різних етапах було охоплено 728 учнів 5-7 класів.

Вірогідність висновків і результатів дослідження забезпечується теоретичним обґрунтуванням естетичних, психолого-педагогічних, лінгводидактичних і методологічних підходів до розв’язання проблеми, вивченням і узагальненням педагогічного досвіду, використанням комплексу методів дослідження, адекватних його предмету й завданням, застосуванням апробованої методики, кількісною і якісною обробкою здобутих у процесі педагогічного експерименту результатів.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювалися шляхом популяризації ідей на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми формування мовної особистості учнів середніх загальноосвітніх закладів” (м. Рівне, 2006 р.); науково-практичній конференції Інституту педагогіки АПН України “Вивчення української словесності в системі ноосферної освіти” (м. Київ, 2003 р.); науково-практичній конференції молодих науковців (м. Ніжин, 2002 р.).

Окремі результати дисертаційного дослідження висвітлювалися на засіданнях та науково-методичних семінарах кафедри методики викладання української мови і літератури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, лабораторії методики навчання української мови і літератури Інституту педагогіки АПН України, курсах підвищення кваліфікації, семінарах працівників освіти, методистів, учителів-словесників загальноосвітніх шкіл (Чернігівська, Київська, Житомирська області); у лекціях для студентів філологічного факультету Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя та студентів спеціальності “Українська мова та російська мова” філії Московського державного педагогічного університету імені М.Шолохова (м.Уфа, Башкортостан).

На їх основі розроблено спецкурс із методики викладання української мови “Розвиток зв’язного мовлення учнів середньої школи засобами музики і живопису” для студентів філологічного факультету, науково-методичні рекомендації щодо проведення уроків розвитку зв’язного мовлення з використанням засобів мистецтва, які впроваджені в практику роботи шкіл Чернігівської, Київської та Житомирської областей.

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 9 праць, із них 7 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та основний зміст роботи

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (218 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації 350 сторінок, із них основного тексту 190 сторінок. У роботі вміщено 20 таблиць, 3 діаграми, 4 схеми.

У вступі подано обґрунтування актуальності проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження, сформульовано його гіпотезу, розкрито наукову новизну, теоретичну й практичну значущість здобутих результатів, охарактеризовано методи та етапи експериментально-дослідної роботи.

У першому розділі – “Теорія мовленнєвого розвитку на основі використання засобів мистецтва” – висвітлюється філософсько-естетичне обґрунтування проблеми, розглядаються психологічні засади опосередкованого збагачення духовного світу учнів засобами музики і живопису на уроках рідної мови та лінгвістичні основи розвитку зв’язного мовлення учнів.

Дослідження наукових джерел щодо впливу мистецтва на формування духовного світу людини дає можливість зробити висновки, що філософії мистецтва належить важлива роль в утвердженні принципу загальної культурної цілісності.

Ми спиралися на погляди античних філософів, зокрема Аристотеля, Демокріта, Сократа, Платона, Цицерона, які доводили глибокий вплив музики, живопису, риторики на формування естетичних цінностей людини. В епоху Відродження потреба в музичних переживаннях породжувалася розвитком особистісного начала у внутрішньому світі людей, а особлива роль музики полягала в активізації їх духовного життя. В епоху Просвітництва Г.Лессінг, Ф.Шеллінг багато уваги приділяли взаємозв’язкам різних видів художньої творчості, наголошували на ролі мистецтва в розвитку особистості. Багатогранні аспекти взаємодії і синтезу мистецтв, відображені в працях учених ХХ століття, зокрема І.Йоффе, А.Зися, Ю.Борева, В.Ванслова, М.Кагана, І.Зязюна та ін., дають підстави для висновку про важливість впливу мистецтва на особистість.

Основою концепції національної мовної спадщини є теорія духовного відродження народу, формування особистості, спроможної втілювати в життя ідеали демократичної держави. Гуманізація навчально-виховного процесу передбачає ґрунтовне переосмислення цінностей, перенесення акценту на становлення людяності й формування дитячої душі. У зв’язку з цим у розділі звертається увага на визначення поняття “цінності”. У психології та педагогіці немає єдиних підходів до їх класифікації. На думку О.Виш-нев-сь-кого, цінності сприймаються й усвідомлюються людиною в трьох аспектах: система ідеалів, певні правила й формули, відповідні властивості душі, набуті якості. Спроба систематизації вартостей українського виховання передбачає їх ієрархію на абсолютні, національні, громадянські, сімейні та цінності особистого життя.

Система ціннісних орієнтацій концентрується навколо тріади – істина, добро, краса. Положення про їх єдність розглядається в нерозривній взаємодії складових життєвої активності людини. Тому важливим елементом формування й розвитку емоцій і почуттів, морально-етичних норм, образного мовлення й мислення є синергетичний підхід, у межах якого розробляється система методів і прийомів.

Визначено психологічні засади збагачення духовного світу учнів засобами мистецтва. Частково аспекти використання засобів мистецтва знайшли висвітлення в працях психологів. К.Валентайн, М.Волков, В.Ягункова розглядали різ-ні етапи сприймання мистецтва реципієнтом. Розвиток моральних та естетичних почуттів вивчали О. Барабаш, Л. Ва-щенко, Н. Мирополь-ська та інші. У дослідженнях П.Якобсона, Т. Антоненко, В. Бачиніна, Н. Кри-лової, Л. Коваль, В.Толстих зосереджено увагу на пошуку засобів, шляхів формування культури емоцій у дітей різного віку.

Було з’ясовано, що в результаті впливу творів музики і живопису на уроках української мови відбувається активне збагачення ціннісно-світоглядної сфери психіки, формування моральних та естетичних почуттів учнів. Шляхом ціле-спрямованого добору й прослуховування музичних творів можна позитивно впливати на стан пізнавальної діяльності школярів: знімати емоційне перена-пруження, поліпшувати самопочуття, настрій, підвищувати активність, зменшувати дратівливість, заспокоювати тощо. Доходимо висновку, що завдяки впливу музики і живо-пи-су значно успішніше засвоюватиметься ієрархічна система особистісних, громадських, національних і загальнолюдських понять-цінностей, які асоціюються з певними мислеобразами та мислепочуттями, звучать, емоційно забарвлюються у вимірі духовного світу учня.

Методика розвитку зв’язного мовлення ґрунтується на лінгвістичних засадах, які охоплюють багато питань теорії і практики навчання мови, спирається на досягнення лінгвістики в галузі синтаксису тексту, культури мовлення, психолінгвістики (теорії мовленнєвої діяльності) тощо.

У 20-30-х роках ХХ століття проблеми розвитку мовлення досліджували М.Рибникова, О.Пєшковський, С.Чавдаров, В.Масальський. Значно пізніше різ-ні аспекти цієї проблеми розробляли Т.Ладиженська, І.Синиця, Д.Кравчук, М.Стельмахович та інші.

Надзвичайно важливими у розвитку мовлення є врахування сформульованих дослідниками (О.Леон-тьєв, А.Мар--ко-ва, М.Жинкін, Т.Ладиженська, В.Капі-нос, В.Мель-ни-чайко, М.Пен-ти-люк) положень про спілкування як мовленнєву діяльність, формування в учнів необхідних комунікативних умінь, розгляд матеріалу в системних відношеннях, удоско-на-лен-ня видів мовленнєвої діяльності – аудіювання, читання, говоріння й письма.

У розділі наголошується на окремих питаннях теорії розвитку мовлення, зокрема на лінгвістиці тексту. Ця проблема висвітлювалася в працях В.Виноградова, А.Гвоздєва, А.Єфимова, В.Ларина, А.Михайло-ва, Д.Розенталя та інших. Елементи стилістичного аналізу зустрічаються в методиці Т.Ла-ди-жен-ської.

Роз-виток мовлення учнів як одне з головних завдань загальноосвітньої школи знайшло відображення в працях І.Синиці, Д.Кравчука, І.Олійника, О.Біляєва, Г.Шелехової, С.Карамана та ін. Сучасні дослідники звертають увагу на те, що від усвідомлення школярами всіх видів мовленнєвої діяльності залежить вироблення навичок побудови власних усних і письмових висловлювань. Робота над рецептивними (аудіювання, читання) і продуктивними (говоріння й письмо) видами з використанням засобів мистецтва сприяє поглибленню реалізації принципу міжпред-метності.

З огляду на це зміст уроків мови має бути безпосередньо пов’язаним із розвитком духовного світу школярів, основні контури якого визначає соціокультурна змістова лінія чинної програми. Істотний внесок у конкретизацію цієї змістової лінії може зробити застосування засобів музики і живопису на уроках української мови.

У другому розділі – “Практичне використання засобів мистецтва на уроках української мови” – подано теоретичне обґрунтування експериментального навчання, розглядається досліджувана проблема в педагогічній і методичній науці, аналізується її стан у програмах, підручниках, шкільній практиці, педагогічному досвіді.

Поняття “інтегроване навчання” та “міжпредметні зв’язки” в історичному аспекті вживалися як синоніми. Міжпредметним зв’язкам приділяло увагу багато зарубіжних і вітчизняних педагогів. Так, їх практична реалізація під час викладу навчального матеріалу належить Я.Коменському, Ж.-Ж.Руссо, І.Песта-лоц-ці, А.Дистервегу. Й.Гердер розвивав ідею духовного розвитку людини через засвоєння нею культури – мови, релігії, мистецтва, науки, ремесел, сімейних стосунків, традицій і звичаїв.

Серед вітчизняних педагогів прихильниками міжпредметних зв’язків були Г.Сковорода, Я.Козельський, К.Ушинський, М.Бунаков, В.Острогорський, Х.Ал--чевська, Б.Грінченко, С.Васильченко, Т.Лубенець, С.Русова, В.Сухом-лин-ський та ін.

У ХХ столітті із означених проблем чітко вичленовується питання ролі міжпредметних зв’язків у розвитку мовленнєвої культури особистості. Його розв’язання вітчизняні педагоги вбачають у ширшому використанні засобів мистецтва, активізації емоційної сфери дітей, запровадженні нестандартних форм навчання. Із часом поняття міжпредметних зв’язків, інтеграції диференціюються як якісно різні ступені здійснення взаємозв’язків.

У 70-80 роках здійснювалося уточнення змісту понять “міжпредметні зв’яз-ки” та “інтеграція”. На розмежуванні цих термінів наголошували Н.Лес-няк, О.Савченко, виділяючи уроки інтегрованого змісту та уроки з вико-рис-тан-ням міжпредметних зв’язків як різні дидактичні поняття. У 80-х роках міжпредметні зв’язки як умову формування в учнів цілісних поглядів розглядали В. Максимова, Г. Шевченко. О.Ростовський указував на необхідність ціле-спрямованої організації педагогічного керівництва процесом сприймання музики, живопису й слова.

Уперше питання міжпредметних зв’язків у викладанні мови було порушено Ф.Буслаєвим, О.Потебнею, Д.Овсянико-Куликовським, І.Сікорським. Проблему використання окремих прийомів роботи над твором за картиною досліджували Т.Лади-жен-ська, А.Горчак, М.Львов, Б.Козлов, Ф.Дмитренко. Методику використання творів живопису в системі роботи з розвитку мовлення розробляли Д.Кравчук, М.Стельмахович, В.Цим-ба-люк, В.Мельничайко, О.Довга, О.Біляєв, Г.Шелехова, С.Караман та ін. На сучасному етапі ідея використання між-пред-мет-них зв’язків спрямовує науковий інтерес окремих дослідників (М.Пенти-люк, Л.Варзацька) на вивчення проблем інтегрованого заняття.

Останнім часом простежуються тенденції до подальшого поглиблення методики мовленнєвого розвитку учнів на спеціальних уроках розвитку мовлення та до завдань формування мовленнєвих здібностей під час вивчення система-тичного шкільного курсу української мови. У результаті зміст навчання мови диференціюється на чотири змістові лінії, що дає змогу систематичніше й цілеспрямованіше здійснювати методичну роботу в кожному з визначених напрямів у їх взаємозв’язку. Виокремлення соціокультурної змістової лінії дало поштовх до поглиблення дослідження зв’язку розвитку мовленнєвої діяльності особистості із становленням її духовної культури засобами музики і живопису.

У процесі дослідження встановлено, що чинні підручники містять недостатню кількість завдань, спрямованих на розвиток емоційно-чуттєвої сфери школярів. Аналіз сучасних програм показує, що можливості реалізації соціокультур-ної змістової лінії можуть бути значно розширені, поглиблені за умов сис-тем-ного використання засобів музики і живопису.

З метою виявлення рівня сформованості мовленнєвих умінь проводилися констатувальні зрізи серед учнів 5-7 класів. До участі було залучено 728 учнів, 96 педагогів із ЗОШ № 1, 2, 15, 17, гімназії № 16 м. Ніжина, гімназії № 5, ЗОШ №6 м. Прилук Чернігівської області, ЗОШ №104 м. Києва, №3 м. Світловодська Кіровоградської області, гуманітарної гімназії №23 м. Житомира.

Під час зрізів передбачалося проаналізувати й визначити рівень сформованості мовленнєвих умінь і навичок учнів 5-7 класів; виявити типові недоліки в побудові усних і письмових висловлювань; визначити ціннісні поняття, якими володіють школярі, їх зацікавленість вітчизняною музикою і живописом.

На другому етапі визначалося ставлення педагогів до використання музики і живопису як засобів мовленнєвого розвитку та духовного збагачення учнів 5-7 класів, самооцінка рівня готовності організувати роботу з використанням засобів мистецтва на уроках мови. Результати виконаних завдань свідчать, що учні 5-7 класів розрізняють опис, розповідь і роздум, знають їх загальні особливості. Потребують удосконалення вміння визначати в текстах художні засоби, певна частина школярів не вміє пояснити доцільність використання їх автором. Труднощі виникли із з’ясуванням теми й основного задуму висловлювання.

Аналіз відповідей учнів 5-7 класів свідчить про те, що їм цікаво спостерігати картину, слухати музику. Біль-ші-сть із них навчилися помічати красу в художньому зображенні, звуках мелодії. Значна частина виконує домашні завдання, не вимикаючи музики. Під час відвідування музеїв, художніх виставок діти
обмі-нюються враженнями про розмаїтість і багатство кольорів, правильність форм і висловлюють почуття, навіяні сприйманням творів мистецтва. У відповідях на перше запитання, що стосувалося музики, 60% назвали М.Лисенка, 30% – М.Лисенка та С.Гулака-Артемовського і лише 10% додають до цих імен М.Леонтовича та Я.Сте-по-вого. Серед творів називалися опера “Наталка Полтав-ка” М.Лисенка, прелюдії Я.Степового, опера “Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського. У відповідях відчутна недостатня обізнаність із композиторами, виконавцями пісень.

Аналіз відповідей на перше запитання щодо обізнаності з творами живопису показав, що біля 60% усіх опитаних назвали імена І.Шишкіна, К.Брюллова, В.Васнецова, В.Перова, К.Левітана, І.Айвазов-сь-кого, І.Рєпіна, П.Пікассо; 35% – І.Рєпіна, І.Шишкіна, Т.Шевченка, 5% – Т. Шевченка. На друге запитання, що стосувалося імен вітчизняних живописців та їхніх творів, учні назвали всіх відомих митців, зокрема зарубіжних і вітчизняних: К.Брюллова, Леонардо да Він-чі, І.Рєпіна. Із них 40% – імена І.Рєпіна, І.Айвазовського, Т.Шевченка; 35% – Т.Шев-чен-ка, К.Білокур, М.Глущенка, М.Дерегуса; 25% – також імена Т.Яблонської, В.Тропініна, К.Трутовського.

З-поміж жанрів живопису учнів найбільш обізнані з пейзажем, портретом, побутовим жанром, натюрмортом. 20% опитаних назвали портрет, пейзаж, натюрморт, історичний і побутовий, 25% додали до них ще й анімалістичний і батальний види живопису, 55% – лише пейзаж і портрет.

Щоб встановити рівень готовності вчителів української мови до діяльності, пов’язаної з використанням засобів музики і живопису на уроках мови, необхідно було вивчити умови викладання, рівень їхньої теоретичної обізнаності та практичної підготовки. У ході аналізу й спостережень за роботою вчителів було виявлено три рівні викладання (високо професійний, достатньо професійний і низько професійний).

Як показує педагогічний досвід, епізодичні творчі вправи з застосуванням засобів мистецтва не дають бажаних результатів у розвитку емотивної та вер-баль-ної сфер. Значна частина вчителів-мовників усвідомлює важливість поставленої проблеми, проте на практиці використання музики і живопису на уроках мова не носить системний характер через недостатню розробку проблеми в методиці, відсутність спеціальної підготовки фахівців і матеріально-технічного забезпечення шкіл.

Констатувальні зрізи виявили, що рівень мовленнєвих умінь учнів 5-7 класів досить низький. Зокрема в багатьох творчих роботах спостерігається невміння учнів добирати мовні засоби, які б достатньо розкривали їхні враження від проаналізованої картини, прослуханого музичного твору. Нездатність школярів глибоко розкривати основну думку тексту свідчить і про недоліки лексико-стилістичної роботи.

Доходимо висновку, що забезпечити повноцінне навчання й виховання можна лише на ґрунті емоційності натури. Уроки української мови, спрямовані на розвиток почуттів, забезпечують не лише високий виховний потенціал формування морально-етичних і світоглядних уявлень засобами музики і живопису, а й розвиток інтелектуальної сфери. Для подальшого поглиблення мовленнєвого розвитку учнів на уроках української мови розроблено експериментальну систему з комплексним використанням засобів музики і живопису, що охоплює форми і методи найбільш ефективного впливу на збагачення духовного світу дітей.

У третьому розділі – “Експериментально-дослідне навчання за про-по-но-ваною методикою” – розкрито зміст і завдання формувального експерименту, принципи побудови пропонованої методики, етапи дослідного навчання, проаналізовано його хід і результати.

Мета експриментально-дослідного навчання полягала в перевірці ефективності науково обґрунтованої методики розвитку зв’язного мовлення учнів 5-7 класів засобами музики і живопису. Відповідно до поставленої мети необхідно було реалізувати завдання:

розробити систему роботи з мовленнєвого розвитку учнів 5-7 класів на основі використання засобів музики і живопису;–

апробувати дослідну методику в процесі формувального етапу експерименту;–

проаналізувати результати експерименту і визначити його ефективність.

Експериментальна робота ґрунтувалася на аналізі психолого-педагогічної і методичної літератури, результатах констатувальних зрізів, розробленої системи розвитку зв’язного мовлення учнів засобами музики і живопису, активної взаємодії вчителя й учнів.

Експериментально-дослідна система складається з таких компонентів: мотиваційний, змістовий і процесуальний, кожен із яких має структурні елементи.

Мотиваційний компонент передбачав наявність чіткої мотивації в роботі над формуванням національно свідомої, духовно багатої мовної особистості. Особливу роль у цьому процесі відігравали мотиви: суспільно-політичні, комунікативні, самовдосконалення, самовиховання. Мотивація до навчання передбачала керівну роль учителя в зацікавленні учнів вітчизняною музикою і живописом. Мотиваційний компонент виявлявся в процесі створення учнями усних і письмових висловлювань.

До змістового компонента відносимо зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення учнів засобами музики і живопису, в основі якого лежить соціокультурна змістова лінія і дібрані відповідно засоби музики і живопису, підсистема ціннісних понять, які становили опору для створення власних висловлювань, збагачення словникового запасу, формування духовних цінностей школярів. У процесі мовленнєвого розвитку використовувалася також підсистема мовних засобів, зокрема лексеми (символи, епітети, метафори), словосполучення (фразеологізми) і речення (крилаті вислови, прислів’я, приказки), які слугували зразками у відтворенні авторських текстів і створенні власних.

Основна увага в розробці системи зверталася на застосування вітчизняної музики – класичної і сучасної. По класах було розподілено зразки вокальної музики (пісні, романси, арії, хорові твори), де виділялися естрадні (“Смерекова хата” (сл. П.Дворського, муз. М.Бакая), “Бла-го-слови, Берегине” (вірші А.Деми-денка, муз. О.Семенова) й народні твори (“Несе Галя воду”, “Розпрягай-те, хлопці, коней”, “Ой у полі криниченька”), та інструментальної (оркестрової). У процесі слухання й аналізу музики до уваги бралися такі засоби: мелодія, гармонія, лад, ритм, темп, фактура, інтонація.

У розробці системи використано різні види живопису: монументально-декоративний (панно, розпис), театрально-декораційний (оформлення опер), іконопис, мініатюра. Системою передбачено застосування таких жанрів: історичний (Д.Нарбут. “Портрет М.Кривоноса”, О.Данченко. “М.Кривоніс. Народний герой. XVII ст.”, М.Івасюк. “В’їзд Б.Хмельницького в Київ”), батальний (М.Са-мокиш. “Бій Максима Кри-воноса з Ієремією Вишневецьким”), портретний (С.Григор’єв. “Любочка Тесля”, “Сільська вчитель-ка”, Ю.Єгоров. “Водолаз”), пейзажний (С.Світославський. “Вечір у степу”, І.Труш. “Самітня сосна”, В.Орлов-сь-кий. “Відпочинок у степу”), анімалістичний (М.Самокиш. “Материнство”, Т.Яблонська. “Корова”, “Зимою на фермі”), натюрморт (К.Білокур. “Квіти”, “Пі-вонії”, “Квіти з горіхами”), побутовий (В.Кричевський. “Хати”, М.Безпальків. “Хата”, Т.Данилич. “Обійстя ґазди” та ін.). Головна увага в розгляді й аналізі творів живопису зверталася на засоби: колір (хроматичний, ахроматичний, теплий, холодний), техніку виконання (гуашеві, олійні, акварельні фарби), колорит, ритм (кон-турний, лінійний).

Процесуальний компонент становив взаємопов’язану діяльність учителя й учнів, яка виражалася в способах застосування засобів музики і живопису, організаційних формах роботи, методах і прийомах, типах, стилях і видах мовленнєвої діяльності. Кожна дібрана нами соціокультурна тема реалізувалася через систему засобів музики і живопису трьома способами: безпосереднім, комплексним і опосередкованим. Серед організаційних форм важливе місце займали колективна, групова та індивідуальна. Діяльність учителя та учнів здійснювалися в процесі використання методів навчання (за способом взаємодії учителя й учнів на уроці): бесіди, розповіді, пояснення, роботи з підручником, спостереження над мовою, вправ, які було поділено на такі групи: підготовчі вправи, аналітичні вправи і завдання, аналітико-трансформаційні вправи і завдання, творчі завдання.

З метою впровадження дослідного навчання було розроблено програму експерименту, у якій відображено зміст навчання за трьома етапами: підготовчим, репродуктивно-планувальним і продуктивним. Кожний закінчувався контрольними зрізами, що передбачали виконання робіт репродуктивно-творчого характеру – переказів і творів.

Метою першого етапу було актуалізувати необхідні знання учнів про зміст теми, ціннісні поняття, типи й стилі мовлення, види й жанри музики і живопису, життя і творчість українських композиторів, живописців. Удосконалювалися навички аналізу, характеристики й оцінки мовних засобів художніх текстів шляхом використання методів розповіді, репродуктивної, евристичної бесіди, спостереження над мовою, роботи з підручником, виконувалися різні види вправ і завдань. У ході експерименту школярі вчилися зосереджено сприймати твори мистецтва. Передбачалося викликати в них інтерес до власного внутрішнього світу, життя й творчості музикантів і живописців, поступово формувати ціннісні поняття, збагатити знання про різноманітність жанрів мистецтва, навчити виражати думки й почуття у вигляді зв’язних висловлювань.

Метою репродуктивно-планувального етапу було сформувати в учнів уміння зіставляти, аналізувати дібраний матеріал, відтворювати здобуті знання, добирати мовні засоби за зразком, інструкцією та завданням, визначати задум майбутнього тексту, відображати його у вигляді плану, виділяти відповідні ознаки мовного явища й використовувати їх у власних висловлюваннях. На цьому етапі чільне місце відводилося стилістичному аналізові художніх текстів і творів мистецтва, написанню переказів. Проводилася робота над переказами з елементами опису, розповіді, роздуму, а також над переказами текстів-аналізів картини, музичного твору, творчими переказами зі вставними епізодами та ін.

Метою завершального продуктивного етапу було формування вмінь творчо застосовувати здобуті знання шляхом написання творів і переказів. Для реалізації останнього етапу експериментального дослідження використовувалися тексти всіх типів мовлення. Учні писали твір-опис за картиною, твір-розповідь про художника (композитора), літературний опис твору мистецтва, твір-аналіз музичного або літературного образу, твір-роздум за прослуханим музичним твором, твір-інтерпретацію музичного твору чи картини та ін.

Продуктивний етап сприяв формуванню вмінь творчо застосовувати здобуті знання в процесі різних видів мовленнєвої діяльності – аудіювання, читання, говоріння, письма. Найважче на цьому етапі учням давалася робота над письмовими творчими переказами і творами-роздумами.

У процесі експериментально-дослідного навчання проводилися поточні зрізи з метою простежити за динамікою формування мовленнєвих умінь та навичок і контрольні, щоб з’ясувати вплив пропонованої методики. Зміст зрізових завдань спрямовувався на перевірку вмінь створювати самостійні й оригінальні за змістом тексти з урахуванням типу, стилю і жанру мовлення, глибини розкриття теми й основної думки; використання в тексті вставних епізодів (відомостей про життя і творчість митців, аналізу творів музики і живопису, ціннісних понять), емоційно-експресивних і художніх засобів (епітетів, метафор, порівнянь), синтаксичних конструкцій (словосполучень, фразеологізмів, крилатих висловів, прислів’їв), дотримання граматичної правильності, стильової єдності й виразності тексту.

Для перевірки навчально-виховної ефективності запропонованої методики проводилося анкетування учнів. Школярі навчилися зосереджено сприймати музику і живопис, розрізняти види й жанри мистецтва, з’явилося бажання слухати класичні й народні твори, відвідувати художні музеї. Порівняння результатів у контрольних та експериментальних класах свідчать, що учні експеримен-тальних класів виявили ширшу обізнаність із творами музики й живопису та образними засобами. Школярі виконали завдання набагато краще за рахунок систематичної роботи над мовним матеріалом із використанням засобів музики і живопису. У їхніх роботах наявні епітети, метафори, що дають емоційну оцінку висловленому: “тендітних пелюстках”, “від дивовижної краси”, “синій килим люпину”, “тисячі маленьких синіх свічок”, “спекотного літнього дня”, “синьоокий люпин купається в теплому промінні вранішнього сонця”, “ніжні пелюстки”, “приємна прохолода”, “ розкішне зелене листя” тощо.

Усні та письмові роботи учнів 5-7-х класів було оцінено за трьома рівнями: високим, достатнім і низьким.

Високий рівень

Учні вміють висловити думку, зіставити різні погляди на предмет. Переказуючи текст, ураховують вид переказу, комунікативне завдання, зіставляють свою позицію з авторською. При написанні творів створюють послідовне, пов-не, самостійне, оригінальне висловлювання відповідно до типу й стилю мовлення з використанням вставних епізодів, художніх та емоційно-експресивних засобів, дотримуються стильової єдності й виразності тексту, зрідка допускають один-два лексичних і граматичних недоліки.

Достатній рівень

Школярі виявляють розуміння авторської позиції, однак недостатньо корис-туються лексикою тексту-зразка. Вони самостійно будують висловлювання, але допускають недоліки в їх структурі, співвідношенні головної і другорядної інформації, використовують мовні засоби, які не відзначаються яскравістю й багатством вираження. Припускаються до 3-6 лексичних і граматичних помилок.

Низький рівень

Учні побічно спираються на аналіз творів музики й живопису, запропонованих учителем, уміють будувати чи переказувати окремі фрагменти тексту. Створюють висловлювання, які відзначаються бідністю змісту, відсутністю логічного зв’язку, непропорційністю частин, припускаються до 7-8 лексичних і граматичних помилок.

У формувальному етапі експерименту брало участь 306 учнів експериментальних класів і 314 учнів контрольних класів.

Сумарні результати контрольного зрізу відображено в таблиці 1.

Таблиця 1.

Рівні засвоєння учнями мовленнєвих умінь

Класи | Високий рівень | Достатній рівень | Низький рівень

ЕК | КК | ЕК | КК | ЕК | КК

5 | 32,5% | 19,4% | 53% | 37,3% | 14,5% | 43,3%

6 | 42,5% | 21,5% | 44,7% | 43,9% | 12,8% | 34,6%

7 | 48% | 24,2% | 41,5% | 47,5% | 10,5% | 28,3%

ЕК – експериментальні класи; КК – контрольні класи.

Перевірка результатів експериментального навчання дає можливість зробити висновки, що робота над розвитком зв’язного мовлення засобами музики і живопису є необхідною умовою підвищення навчально-виховного процесу. Як свідчить анкетування вчителів, запропонована методика створює можливості для розвитку творчих здібностей учнів, активізації їхніх почуттів та емоцій, фор-мування інтересу до національної культури, росту знань про мистецтво, збагачення мовлення художніми засобами, а в цілому підвищення загальної мовленнєвої культури, що підтверджують результати формувального етапу експерименту.

Учні експериментальних класів стали більш обізнаними з вітчизняним мистецтвом, що відіграє вагому роль у становленні особистості. Систематична робота над формуванням ціннісних понять мала позитивні результати. Засвоєння ієрархічної системи цінностей сприяло формуванню вмінь вести роздуми про морально-етичні категорії, відрізняти істинне і хибне, добро і зло, прекрасне від потворного й обґрунтовувати свої погляди у творах і переказах. Школярі навчилися висловлювати почуття, спричинені емоційним підйомом, фантазією. Учні експериментальних класів використовували в роботах відомості про життя і творчість митців, аналіз їхніх творів. Зміст переказів і творів був глибшим, оригінальнішим, урізноманітнювався вставними епізодами – цікавими спогадами музикантів, художників, аналізом художніх образів-символів. Поступове ознайомлення учнів із опорними лексемами й синтаксичними конструкціями сприяло розширенню їхнього словникового запасу, збагаченню синонімами, епітетами, афоризмами, які використовувалися школярами у власних висловлюваннях. Роботи відзначалися багатством слововживання, граматичною правильністю, стилістичною єдністю.

У висновках представлено основні результати дослідження.

1. Розвиток зв’язного мовлення учнів 5-7 класів засобами музики і живопису є актуальною проблемою методики викладання української мови. Використання засобів мистецтва на уроках української мови сприяло, по-перше, конкретизації і збагаченню соціокультурної