ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА

ГРИЦАК Наталія Русланівна

УДК 82.091

РЕЦЕПЦІЯ ТВОРЧОСТІ МАРИНИ ЦВЄТАЄВОЇ

В РОСІЇ ТА УКРАЇНІ

10.01.05 – порівняльне літературознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Тернопіль – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університеті імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Волкова Тетяна Сергіївна,

Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор,

академік АН ВШ України

Оляндер Луїза Костянтинівна,

Волинський державний університет імені Лесі Українки,

кафедра слов’янської філології

кандидат філологічних наук, доцент

Івашина Тетяна Михайлівна,

Тернопільський експериментальний

інститут педагогічної освіти,

кафедра фундаментальних та гуманітарних дисциплін

Провідна установа – Дніпропетровський національний університет,

кафедра порівняльного та російського літературознавства,

Міністерство освіти і науки України,

м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться “18” квітня 2006 року о 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.02 при Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. Максима Кривоноса, 2, тел.: 53-47-25

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (46027, м. Тернопіль, вул. Максима Кривоноса, 2).

Автореферат розісланий “ 15 ” березня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.Л. Гижий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Марина Іванівна Цвєтаєва (1892–1941) – один із найяскравіших поетів ХХ століття. З її віршів можна зрозуміти, що ж це таке – поезія ХХ століття. Поезія не лише російська, а й світова. Її мистецтво зачаровує силою таланту, вражає глибиною та складністю.

Як особистість і поет М. Цвєтаєва сформувалася на зламі ХІХ–ХХ століть. Особливою прикметою літературного процесу цього періоду було, як відомо, розмаїття літературних течій і напрямів. У літературі співіснували водночас реалізм, символізм, акмеїзм, футуризм, а також імпресіоністичні та експресіоністичні тенденції. Феномен М. Цвєтаєвої полягав у тому, що вона не належала до жодної зі згаданих течій, оскільки вважала, що самобутня творчість не піддається впливам і тенденціям.

Після смерті М. Цвєтаєвої настав час тимчасового забуття і заборони її творчості, який тривав майже до 1956 року. Промовистим свідченням цього є той факт, що лише у 1994 році було опубліковано зібрання творів Марини Цвєтаєвої у 7 томах. Проте зацікавлення творчою спадщиною російського поета зростає у світі від року до року. Її поезія та проза, сама її особистість стали предметом ретельного вивчення літературознавців протягом останніх десятиріч: вже існує величезна бібліографія, десятки найрізноманітніших статей, виданих як у центральній, так і регіональній пресі Росії та України. Бажання ознайомити сучасного читача з постаттю, характером і творчістю М. Цвєтаєвої дає поштовх для нових біографічно-художних творів про неї, а саме: Є. Айзенштейн “Борису Пастернаку – навстречу! Марина Цветаева” (2000), І. Кудрова “Путь комет. Жизнь Марины Цветаевой” (2002), А. Саакянц “Твой миг, твой день, твой век: Жизнь Марины Цветаевой” (2002), І. Кудрова “Просторы Марины Цветаевой” (2003).

Питання рецепції творчості М. Цвєтаєвої до сьогодні вивчалося досить фрагментарно, і головним чином, на теренах російського літературознавства. Вперше спробував з’ясувати деякі особливості сприйняття творчості М. Цвєтаєвої Ю. Іваск. Результати своїх досліджень він опублікував у статті “О читателях Цветаевой” (1957), де намагався простежити еволюцію масового читацького сприйняття цвєтаєвської поезії. Майже через десять років (1966 рік) вийшла стаття В. Швейцер “Маяковский и Цветаева”, у якій в контексті літературного процесу ХХ століття і поетичного кредо поетів зіставлявся їхній характер і темперамент, а також з’ясовувалися особливості взаємин між поетами. Лише 1983 року А. Цвєтаєва звернулась у своїх спогадах до окресленої проблеми. Автор у книзі намагалася відтворити картину сприйняття творчості М. Цвєтаєвої друзями, знайомими, критиками та поетами початку ХХ століття. Тоді ж опублікована серія праць, присвячених дослідженню життєвого та творчого шляху поета, зокрема: А. Саакянц “Марина Цветаева: Страницы жизни и творчества (1910–1922)” (1986); М. Бєлкіна “Скрещение судеб” (1988); О. Павловський “Куст рябины: О поэзии Марины Цветаевой” (1989); І. Кудрова “Версты, дали… Марина Цветаева: 1922–1939” (1991), В. Швейцер “Быт и бытие Марины Цветаевой”(1992). З виходом у світ цих книг було відверто вказано на причини особливостей процесу сприйняття, адже вони значною мірою були наслідком втручання влади у літературу.

Окрему нішу в сучасному російському цвєтаєвознавстві займають дві книги: “Марина Цветаева в критике современников” (2003). Перша з якої фактично охопила всі прижиттєві відгуки на її твори. Крізь призму різних точок зору, інколи доволі суперечливих і полемічних, можна побачити, яким чином здійснювалося входження М. Цвєтаєвої у літературу, як формувалась її поетична репутація і як сприймали її у ролі митця слова сучасники: Г. Адамович, В. Брюсов, М. Волошин, О. Мандельштам, В. Маяковський, М. Слонім та інші. У другій частині подані матеріали, що стосуються посмертних публікацій творів поета. Рецензії, відгуки, статті відображають картину того, як складалась доля творчої спадщини М. Цвєтаєвої за кордоном і в Радянському Союзі. П. Антокольський, Р. Гуль, О. Бахрах, В. Орлов, Вс. Рождественський, Ф. Степун, О. Твардовський, А. Ефрон та інші у контексті біографічного і літературознавчого дискурсу здійснили глибокий та ґрунтовний аналіз поетичних і прозових творів М. Цвєтаєвої.

Доробок російського літературознавства з проблем рецепції творчості Марини Цвєтаєвої здебільшого вичерпується згаданими працями, що свідчить про наукову необхідність спеціального вивчення цієї проблеми.

На актуальність дослідження вказує й той факт, що філологи в Україні практично не торкалися проблеми рецепції творчості Марини Цвєтаєвої.

Перші спроби належать Є. Маланюку: у контексті аналізу російської літератури він ще 1925 році розглянув її творчість, вважаючи її цікавою поеткою, проте констатував, що їй бракує вольової скупченості і саме у цьому вбачав її жіночу трагедію.

Відомо також, що П. Тичина був добре обізнаний із поезією М. Цвєтаєвої. Дещо він читав у СРСР, з деякими книгами познайомився у Парижі, чимало про її життя та творчість розповідали йому знайомі поети. Йому ж належить перша спроба україномовного перекладу її віршів, які він залучив до своєї поеми “Зустріч з Мариною” (1967 р.). Проте в період тоталітаризму П. Тичина не міг щиро висловити свої думки.

З кожним роком в Україні зростає зацікавленість творчим доробком М. Цвєтаєвої. Про це свідчить зростаюча кількість перекладів її поезії. В Україні можемо говорити про ще один вид рецепції творчої спадщина М. Цвєтаєвої – театральні вистави, які написані за мотивами її поетичних творів. Отже, вивчення рецепції творчості М. Цвєтаєвої в Україні потребує систематизації і продовження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у руслі комплексної теми “Проблеми рецептивної поетики, наратології та транслаторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках”, яку розробляють літературознавці кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Тему дисертації погоджено з науково-координаційною радою при Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 1 від 06.02.2003 р.).

Мета пропонованої праці – виявити особливості сприйняття творчості М. Цвєтаєвої в Росії та Україні в єдності різних форм рецепції.

Реалізація поставленої мети передбачала розв’язання таких конкретних завдань:––

розглянути еволюцію рецепції художнього тексту у літературознавстві;––

використовуючи засади рецептивної естетики, виявити домінантні ознаки концепції ідеального читача у світобаченні М. Цвєтаєвої;––

окреслити головні прикмети рецепції поетичних творів;––

розкрити рецепцію творчого доробку М. Цвєтаєвої її родиною та охарактеризувати процес сприйняття творчості М. Цвєтаєвої поетами та критиками (доемігрантський та емігрантський періоди), пояснити його особливості, враховуючи суспільно-історичний контекст;––

з’ясувати еволюцію поглядів на творчість М. Цвєтаєвої шляхом аналізу літературно-критичних статей, рецензій та передмов до поетичних збірок авторки у другій половині ХХ століття; ––

проаналізувати українські переклади поезії М. Цвєтаєвої, простежити їх історію, здійснити порівняльну характеристику з першотворами та розкрити ступінь адекватності перекладних текстів;––

охарактеризувати сучасне переосмислення творчої спадщини М. Цвєтаєвої в Україні на сучасному етапі.

Об’єктом дисертаційного дослідження є історико-літературні праці російських, українських та західних вчених, які синхронно та ретроспективно фіксують рецепцію творчості М. Цвєтаєвої, її творча спадщина, а також ті перекладні версії, які з’явилися українською мовою.

Предметом наукового осмислення стали різноманітні типи рецепції творчого доробку М. Цвєтаєвої.

Теоретико-методологічною основою дослідження є праці В. Асмуса, М. Бахтіна, Ю.Борєва, О. Білецького, В. Букатова, Л. Виготського, О. Гайнічеру, Р. Гром’яка, Д. Дюришина, М. Ігнатенка, В. Ізера, І. Ільїна, М. Лановик, М. Левідова, Б. Мейлаха, В. Молчанова, О. Потебні, В. Прозорова, М. Рильського, Я. Рецкера, А. Ткаченка, П. Топера, М. Храпченка, О. Цурганової, О. Червінської, І. Франка, Г.Р. Яусса.

У дисертаційному дослідженні використано різні наукові методи, як біографічний, історико-літературний, порівняльно-історичний метод, описовий, узагальнюючий, структурно-семіотичний.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній уперше окреслені чинники, які зумовили специфіку рецепції творчості М. Цвєтаєвої в російському та українському літературному контексті, простежено динаміку процесу рецепції творчості російського поета від 1910-х років ХХ століття до 2004 року. Уперше детально проаналізовано українські переклади поезії М. Цвєтаєвої, розглянуто їх історію та значення для українського письменства.

Практичне й теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що висновки та узагальнення слугуватимуть подальшому вивченню порушеної проблеми. Матеріали дослідження можуть знайти практичне використання в процесі вивчення курсу російської літератури ХХ століття, курсу теорії та практики художнього перекладу, при розробці спецкурсів та спецсемінарів для студентів філологічних факультетів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. За темою дослідження прочитані доповіді на міжнародній конференції – “Наративні виміри літератури” (Тернопіль, 2003), щорічних конференціях Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2003–2005) та на засіданнях міжкафедральної лабораторії славістично-методологічних студій вищезазначеного навчального закладу. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження відбиті у 5 статтях, уміщених у фахових виданнях. Дисертація обговорена на засіданні кафедри теорії літератури, порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 254 позицій. Загальний обсяг роботи становить 209 сторінок машинопису. Основний текст складає 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність та новизну досліджуваної проблеми, з’ясовано мету і завдання роботи, сформульовано предмет та об’єкт вивчення, окреслено її теоретико-методологічну основу і практичне значення.

У першому розділі “До проблеми рецепції художнього тексту” простежено еволюцію рецептивної естетики, розглянуто своєрідність сприйняття поетичних текстів, а також у ракурсі обраної проблематики осмислюється концепція ідеального читача М. Цвєтаєвої.

У першому підрозділі “Еволюція проблеми рецепції художніх творів у літературознавстві ХХ століття” осмислюємо наукові постулати рецептивної естетики. Огляд літературознавчих праць (В. Асмуса, М. Бахтіна, О. Білецького, Ю.Борєва, В. Букатова, Р. Гром’яка, В. Ізера, Г. Клочека, А. Левідова, Б. Мейлаха, М. Наумана, О. Потебні, В.Прозорова, Г. Сивоконя, А. Тупицької, І. Франка, О. Червінської, Є. Цурганової, Г.Р. Яусса) продемонстрував, як поступово нагромаджувалися ідеї та гіпотези, що згодом втілилися у ґрунтовні висновки та узагальнення. Дисертантка акцентує, що твір аналізується як структура „автор – твір – читач”, а всі елементи цієї структури здатні пробуджувати активність читача і взаємодіяти з його свідомістю. Сприйняття формується під впливом різноманітних факторів. Їх можна об’єднати у такі групи: особистісно-психологічні, естетичні, суспільно-історичні, ситуативні. На цій багатошаровій основі, як ми переконались, виникає варіативність сприйняття творчого доробку М. Цвєтаєвої.

Другий підрозділ “Концепція ідеального читача у творчості М. Цвєтаєвої” присвячено виявленню з позицій рецептивної естетики домінантних ознак моделі ідеального читача у світобаченні М. Цвєтаєвої.

У цвєтаєвознавстві 1922 рік (від’їзд із Росії) вважається переломним етапом як у житті, так й у творчості. Невдовзі М. Цвєтаєва зіткнулася з непорозуміннями і відкритим несприйняттям її творчої манери. В еміграції вона фактично залишилася без читача: публіку літературних салонів відлякував ритм і масштаб її поезії. Це спонукало до того, що поступово у світобаченні поета склався образ ідеального читача, ознаки якого вже зауважуються у статті “Поэт о критике” (1926).

Детальніше концепція ідеального читача розкрита М. Цвєтаєвою у статті 1932 року “Поэт и время”, де поняття “некультурний читач”, “чернь” є наскрізним, головна ознака якого – нерозбірливість та нездатність орієнтуватись у літературному процесі. Поет вважала, що саме такий читач є ворогом для митців слова, обґрунтовуючи своє твердження тим, що читач не прагне зрозуміти та сприйняти авторські інтенції та погляди. Продовження теми “ідеального” читача розгортається у творі “Мой Пушкин” (1937). Відтворюючи етапи входження О. Пушкіна в її читацький світ, М. Цвєтаєва подала такий образ читача і процес читання, які мріяла відчути у своєму адресаті.

Ключовим питанням у концепції ідеального читача є питання про співтворчість. М. Цвєтаєва усвідомлювала, що її поезія досить часто буває складною для сприйняття, проте активно протистояла ставленню до поезії як певної “забавки”. Вона наголошувала на тому, що читач має прагнути підніматися на вищий рівень розуміння художнього образу, асоціативного мислення і, за такої умови, вдосконалювати себе. Завдання читача – відтворювати смислові акценти, інтонації в тексті, за якими часто криються авторський підтекст і оцінка.

Концепція ідеального читача М. Цвєтаєвої у плані нашого дослідження є основою, без якої неможливо аналізувати різні форми рецепції (критичне сприйняття, літературний образ поета, переклади, театральні вистави за мотивами її поезії) творів цього поета у різні періоди.

У третьому підрозділі “Особливість рецепції поетичних творів” реконструюється сприйняття поетичного тексту за концепціями його аналізу, що у своєму зв’язку є основою для цілісного дослідження обраної дисертаційної проблеми. Наголошуємо, що досягнення структуралістської поетики відкривали новий простір для осмислення україномовних версій поезії М. Цвєтаєвої, з їх допомогою ми виявили, наскільки переклади за своєю внутрішньою структурою відповідають першотворам на кожному ієрархічному рівні (фонетичному, морфемному, лексичному, граматичному і синтаксичному).

Теорія Б. Гончарова про системний аналіз поетичного тексту слугувала підґрунтям класифікації типів сприйняття творчості М. Цвєтаєвої поетами-сучасниками, а також дозволила реконструювати рецепцію творчого доробку поета у Росії періоду 1950-х–2004 років.

У сприйнятті цвєтаєвського “складного” вірша чималу роль відіграє ступінь підготовленості читача і його літературна компетенція, яка виражається у навичках читання поезії загалом. Спираючись на теорії С. Медведєвої і Є. Фенової про поетапну реконструкцію поетичного тексту, ми продемонстрували особливості сприйняття творчої спадщини М. Цвєтаєвої на сучасному етапі.

У другому розділі “Своєрідність рецепції творчості М. Цвєтаєвої у першій половині ХХ століття” розглянуто вплив суспільно-історичних та особистісно-психологічних чинників на процес засвоєння творчості М. Цвєтаєвої її родиною, поетам-сучасниками та критиками, що в комплексі дозволяє простежити динаміку процесу рецепції від 1910-х року до 1940-х років.

У першому підрозділі “Творчий шлях М. Цвєтаєвої у сприйнятті її родиною” доводимо, що рецепція А. Цвєтаєвої і А.Ефрон ґрунтується на визначенні основних рис творчості, на узагальненні і систематизації характеру поезії М. Цвєтаєвої. У їхньому сприйнятті помітне не лише намагання збагнути постать російського поета, а й закладена основа для аналізу цвєтаєвського художнього світу, її поетики. А. Ефрон застерігала цвєтаєвських читачів, а також науковців від ідеологічної заангажованості та від однозначних категоричних оцінок. А. Цвєтаєва і А. Ефрон відчутно впливали на рецепцію творчого доробку М. Цвєтаєвої не лише на теренах Радянського Союзу, а й поза його межами. Їх спогади ставали факторами культурного надбання читачів, сприяли трансформації естетичної свідомості, формування нового покоління дослідників і читачів.

У другому підрозділі “Рецепція творчості М. Цвєтаєвої поетами-сучасниками” увага зосереджена на суперечливому і складному характері сприймання, що зумовлене особистісно-психологічними, суспільно-політичними, естетичними і ситуативними чинниками. Виявлення типів рецепції – концепційна проблема розділу, вирішення якої допомагає окреслення кола її сучасників. Воно обмежене нами з декількох причин. По-перше, аналізувалася рецепція тих сучасників, творчі та життєві шляхи яких безпосередньо перехрещувалися з творчістю та життям М. Цвєтаєвої. По-друге, вибиралися поети, що мали певний вплив на її поезію. По-третє, ми намагалися розкрити найцікавіші й найхарактерніші взірці рецепції.

У підрозділі 2.2.1. “Рецепція творчості М. Цвєтаєвої М. Волошиним, К. Бальмонтом та Б. Пастернаком” розглянуто тип рецепції, сумірної з об’єктивністю і масштабністю поглядів реципієнтів, хоча і базувалося таке сприйняття на особистому ставленні. Цей зразок рецепції складався крізь призму дружби і любові. Характерні прикмети цього типу рецепції: оцінка й аналіз окремих віршів чи всієї цвєтаєвської творчості опосередковується професіоналізмом і баченням у постаті М. Цвєтаєвої великого поета ХХ століття.

М. Волошин був одним із перших, хто збагнув і високо оцінив поетичний дар М. Цвєтаєвої. Вже у першій її ліричній збірці він відчув неабияку здатність імпресіоністичного заломлення окремої миті, надзвичайну жіночість, що розкривається в емоційному, глибинному осягненні моментів переходу від дитинства до ранньої юності. Рецепція М. Волошина відштовхувалась від особистісного й емоційного первня. Він розумів і сприймав всю глибину її ранніх віршів. Згодом початкове емоційне сприйняття стало підґрунтям для сприйняття професійного: один поет аналізував, інтерпретував особливості творчої системи іншого, улюбленого поета. Саме такі моменти рецепції дозволили М. Волошину розкрити основні ознаки ранньої цвєтаєвської поезії, які з часом увиразнювалися і стали головними атрибутами індивідуальної творчої манери М. Цвєтаєвої.

На рецепцію К. Бальмонтом поетичного доробку М. Цвєтаєвої значною мірою впливала їх тривала дружба, яка характеризувалася відсутністю непорозумінь, різного роду зривів і спадів. Визначальними для їх взаємин були спільні погляди на зміни соціально-політичного ладу в Росії. У найважчі для обох життєві періоди вони підтримували один одного і у цьому черпали сили і натхнення для писання віршів. Їхній духовний контакт був настільки міцним, що навіть зміна авторсько-індивідуальної манери М. Цвєтаєвої наприкінці 1920–початку 1930 рр. не спотворила сприйняття К. Бальмонта. Однак у дисертації доводимо, що К. Бальмонт, на відміну від М. Волошина, сприймав творчість М. Цвєтаєвої перш за все як близький друг, а не як поет, читач чи критик.

Взаємини Б. Пастернака з М. Цвєтаєвою за своєю природою були унікальні, оскільки вони обоє були рівноцінними за поетичним обдаруванням, жили в один і той же час в одному ж місті, але зустрічалися епізодично. Тісно підтримувати стосунки вони почали лише під час еміграції М. Цвєтаєвої. Розлука зблизила їх, поєднала творчо і духовно. Листування між поетами продовжувалась з 1922 року по 1935–1936 роки. Б. Пастернак відразу відчув всю силу і неординарність цвєтаєвської поетичної мови.

Рецепція Б. Пастернака поєднала у собі особистісно-психологічні та професійні чинники. Вона (рецепція) вирізняється об’єктивністю, і до певної міри слугувала основою для більш ґрунтовних праць та досліджень. Б. Пастернак помітив у поезії М. Цвєтаєвої енергійну чоловічу душу. Енергійність, рішучість, чистота, сила, емоційність, завершеність і визначеність поетичної форми – це головні ознаки, які виділяв Б. Пастернак у поезії М. Цвєтаєвої.

Отже, для цього типу рецепції характерно виявлення – і головне! – розуміння домінантних ознак усієї творчості М. Цвєтаєвої.

У підрозділі 2.2.2. “Сприйняття творчого шляху М. Цвєтаєвої В. Брюсовим і О. Мандельштамом” проаналізовано тип рецепції, яка формувалася також під впливом особистісно-психологічних факторів. Та під час аналізу епістолярію, відгуків, рецензій тощо ми переконалися, що чималу роль у сприйнятті відігравало негативне ставлення саме до постаті М. Цвєтаєвої. О. Мандельштам у своєму варіанті рецепції залишився у полоні суперечностей. Декларуючи ідею про явного “антицвєтаєвця”, він не зміг позбутися власної суб’єктивності. Для Мандельштама-критика не були рідкістю несправедливі висловлювання про поетів-сучасників, оскільки його позиції часто базувалися на “закоханості – незакоханості”. Саме цей аспект був вирішальним у сприйнятті цвєтаєвської поезії О. Мандельштамом.

Дещо під іншим кутом зору формувалась рецепція В. Брюсова. На противагу М. Волошину, К. Бальмонту, Б. Пастернаку і О. Мандельштаму, В. Брюсова ніколи не єднали з М. Цвєтаєвою дружні стосунки чи закоханість. Проте його сприйняття зазнавало впливу подвійної суб’єктивності: особистісної та літературної. На початковому етапі у поглядах В. Брюсова не спостерігалося яскраво забарвленого особистісного негативного ставлення до цвєтаєвського поетичного матеріалу. Проте реакція М. Цвєтаєвої на його відгук, її відкрита полеміка з ним трансформувала рецепцію. Літературний чинник був зумовлений поглядами В. Брюсова на поезію: його прихильність до символізму, небажання побачити і осягнути іншу поетичну систему спровокували негативне ставлення до поезії М. Цвєтаєвої.

Отже, характерна прикмета цього типу рецепції – яскраво забарвлене негативне ставлення до постаті М. Цвєтаєвої, яке формувало й негативне сприйняття поезії.

У підрозділі 2.2.3. “Рецепція В. Маяковського та І. Еренбурга” вивчається рецепція, що була зумовлена політичними поглядами та переконаннями митців. Для “поета і громадянина” В. Маяковського соціально-політичні уподобання М. Цвєтаєвої були вирішальними в оцінці її творчості. Соціально-класовий підхід, розуміння поезії як засобу будівництва нового життя і відповідно сформованої ролі поезії, яка, на думку В. Маяковського, полягала в агітаційній революційній перебудові світу і людини, завадили толерантному сприйняттю поезії М. Цвєтаєвої.

Аналіз досліджуваного матеріалу показав, що рецепція І. Еренбурга за своїми ознаками досить суперечлива, оскільки, з одного боку, деякий час їх єднали дружні стосунки, він позитивно оцінював її поезію, але, з іншого боку, не спромігся позбутися політичної та ідеологічної заангажованості. В його рецепції виділяємо три етапи: 1) схвальне ставлення до її поезії (1910–1923 рр.); 2) політична спрямованість, що породжувала несприйняття її віршів (з 1923 до 1955-х рр.); 3) розуміння та визнання поетичного таланту М. Цвєтаєвої (1960-ті рр.).

Цей тип рецепції започаткував ігнорування та замовчування творчості поета радянським літературознавством, оскільки базувався на нелітературних чинниках.

У підрозділі 2.2.4. “Сприйняття А. Ахматової поезії М. Цвєтаєвої” охарактеризовано рецепцію А. Ахматової. Дружні стосунки їх не поєднували, не виникали суперечки, які б сприяли негативному ставленню не лише до постаті, а й до творчості. Не стояв на заваді і політичний бар’єр. Ставлення А. Ахматової до творчості сучасниці протягом усіх років було стабільне і незмінне. Вона не була зачарована її ранніми віршами, які добре знала. Доволі стримано висловлювала свої думки й про твори періоду 20-х і 30-х років. Проте А. Ахматова у своїх розмовах про М. Цвєтаєву називала останню могутнім поетом і без найменших сумнівів долучала її до того короткого списку поетів, яких найвище цінувала. А. Ахматова була здатною переступати власне кредо, аби зрозуміти іншу поетичну манеру. Спостереження й узагальнення А. Ахматової щодо творчості М. Цвєтаєвої суголосні в домінантних акцентах із поглядами літературознавців останньої декади ХХ століття.

Подана тут класифікація типів рецепції творчості М. Цвєтаєвої відображає загальну картину сприйняття першої половини ХХ століття. До позитивних чинників відносимо: 1) розуміння новаторських пошуків М. Цвєтаєвої (на лексичному, синтаксичному, стилістичному рівнях); 2) бачення у М. Цвєтаєвій великого поета. До негативних: 1) залежність сприйняття від негативного ставлення до постаті письменниці; 2) розгляд творчих досягнень крізь призму соціально-політичних уподобань; 3) нерозуміння цвєтаєвської тональності, її поетичного голосу.

У третьому підрозділі “М. Цвєтаєва у літературно-критичній рецепції першої половини ХХ ст.” проаналізовано судження критиків про творчість поета, які віддзеркалюють специфіку сприйняття 1910-х–1930-х рр. Систематизовано досягнення літературно-критичної думки з урахуванням змісту й характеру публікацій, простежено частотність та хронологію праць.

Критична рецепція творчості М. Цвєтаєвої 1910-х – кінця 1930-х років ХХ століття вирізняється численними публікаціями. З виходом у світ першої збірки “Вечерний альбом” (1910) з’являються й перші праці, в яких поряд із захопленням цвєтаєвською поезією наявна і гостра критика. Причини негативного ставлення пов’язані із загальною літературною та суспільно-політичною ситуацією того періоду. По-перше, цвєтаєвська поетична мова була новаторською, незрозумілою, із складним поетичним синтаксисом у поєднанні з новим трактуванням пунктуації. По-друге, М. Цвєтаєва ніколи не належала до жодного поетичного “цеху”, оскільки була переконана у відсутності будь-яких літературних впливів. Усе ті процеси, що відбувалися тоді у російській літературі (суперництво “старших” символістів з “молодшими”, поява футуристів, їхні виступи у засобах масової інформації), – не “прихилили” її до жодного з літературних напрямів. Третім чинником була принциповість позиції М. Цвєтаєвої у питаннях політики, що зробила її аполітичною людиною. Водночас, як великий поет, вона не змогла обминути своєю увагою трагізму політичних подій, що й виявилося в її творах.

Панорама літературно-критичної думки увиразнює висновок, що діапазон оцінок М. Цвєтаєвої варіює від переконливої докладності до побіжної згадки про неї з вказівкою на епоху. Найповніше творчість поета представлена у працях Г. Адамовича, Ю. Іваска та М. Слоніма. Здійснений аналіз дозволяє виділяти домінанти оцінних суджень. По-перше, цвєтаєвська поезія приваблювала синтезом логічності, стихійності, романтичності та класичності. По-друге, її поезія не цуралася народної поетики. По-третє, цвєтаєвська проза завжди емоційна й експресивна, у ній читач міг відчути напругу почуттів, пристрасті і високих емоцій. По-четверте, її творчість надзвичайною складністю для сприйняття і розуміння вимагала зосередженості та вдумливого читання.

Таким чином, праці критиків віддзеркалювали ставлення до творчості М. Цвєтаєвої всіх періодів. Вони сприяли кристалізації естетичної свідомості і стали підґрунтям для літературознавчої галузі – “цвєтаєвознавства”.

У третьому розділі “Рецепція творчого доробку М. Цвєтаєвої у другій половині ХХ століття на Заході та в Росії” вивчається процес засвоєння творчої спадщини митця на основі аналізу здобутків західного та радянського/російського літературознавства.

У першому підрозділі “Специфіка цвєтаєвознавства на Заході у другій половині ХХ століття” увагу зосереджено на процесі повернення творчої спадщини М. Цвєтаєвої у західні літературознавчі студії.

Повернення в літературний процес імені М. Цвєтаєвої почалося на Заході значно скоріше, ніж у Радянському Союзі: 1953 року побачила світ перша книжка її прози. З 1953 р. до 1983 р. вийшло друком 42 збірки поета, у тому числі – зібрання творів у 5-ти томах. Вихід у світ книг завжди викликав певний ажіотаж, що виявлялося у різноформатних рецензіях. Чималу роль у працях такому дискурсі відігравали політичні погляди. Згодом фактично усі західні дослідники (Н. Бернер, В. Вейдле, Р. Гуль, Г. Елькан, Ю. Іваск, С. Сокольніков, Ф. Степун, Ю. Терапіано, Є. Яконовський та ін.) звертали більшу увагу і на її новаторство (поетична мова М. Цвєтаєвої, лексична своєрідність, звукопис, авторська пунктуація, а також взаємозумовленість ритміки слова і музичної ритміки).

Перша ґрунтовна праця біографії М. Цвєтаєвої належить С. Карлинському (1966). У 1985 році вийшла друком друга книга цього ж автора. Праці С. Карлинського подавали багатий фактичний матеріал, проте не зупинялися на філософсько-світоглядних аспектах, які відіграли важливу роль у розумінні становлення М. Цвєтаєвої як поета, її поетичного кредо та її літературознавчих поглядів. Ці праці започаткували систематичний вихід у світ книг про життя і творчість М. Цвєтаєвої (праці В. Лосської, М. Разумовської, Д. Таубмана та інших).

Окрему нішу у західному цвєтаєвознавстві займають праці Й. Бродського, оскільки вони за своєю суттю вирізняються від досліджень інших авторів. Й. Бродський, по-перше, вважав М. Цвєтаєву найбільшим поетом ХХ століття, по-друге, у його статтях заявляла про себе масштабність поглядів. Світосприйняття М. Цвєтаєвої у багатьох випадках інспірувало майбутню розкутість думки Й. Бродського. У статті „Поэт и проза” він сформулював головні ознаки її творчості: висока тональність поетичного голосу і здатність підніматись над буденним, ставити надзвичайно складні питання і не шукати легкої відповіді на них. Саме нерозуміння цвєтаєвської тональності, її „фальцету” приводило деяких читачів до думки про її істеричність, яка межує з браком поетичного смаку. Й. Бродський вніс концептуальну новину у розкриття методології аналізу цвєтаєвської прози. Він констатував, що для неї проза була продовженням її поезії, вона дозволила їй розширити можливості мови. М. Цвєтаєва не піддавалася законам прозових жанрів, а, навпаки, нав’язувала їм власну технологію, свою інтонацію, що і відігравало важливу роль для неї.

У другому підрозділі “Роль А. Цвєтаєвої та А. Ефрон у поверненні імені Марини Цвєтаєвої у 50–70–ті роки ХХ ст.” хронологічно розглянуто етапи актуалізації імені М. Цвєтаєвої

Відродження пам’яті про постать і творчий доробок М. Цвєтаєвої відбувалося завдяки неймовірним зусиллям А. Цвєтаєвої та А. Ефрон. Вони краплинами збирали усі можливі матеріали, відомості, факти, спогади і розповіді про життя поета, усвідомлюючи своєчасність формування цвєтаєвського архіву.

Попри значні перешкоди А. Ефрон вдалося опублікувати листи та вірші матері. Так, при її безпосередній участі 1961 року вийшла у світ збірка віршів М. Цвєтаєвої, а вже у 1965 році – її вибрані твори у “Бібліотеці поета” з коментарем А. Ефрон. Вона ж опублікувала у журналі “Новый мир” частину листів матері. 1971 року той же журнал надрукував незавершену поему М. Цвєтаєвої “Егорушка”, а в 1975 році журнал „Звезда” надрукував спогади А. Ефрон “Страницы былого”. 1983 року з’явилися „Воспоминания” А. Цвєтаєвої. В 1987 році журнал „Октябрь” оприлюднив публікацію: “Марина Цветаева. „Поэт о критике” з передмовою А. Цвєтаєвої. У 1989 році вийшла в світ книга А. Ефрон „О Марине Цветаевой: Воспоминания дочери”. Поява у світ названих праць засвідчує динаміку повернення творчості М. Цвєтаєвої у радянське літературознавство та художню літературу.

У третьому підрозділі “Сприйняття творчості та постаті М. Цвєтаєвої в контексті суспільно-політичного розвитку Росії 1950-х–2004 років” хронологічно розглянуто етапи засвоєння творчого доробку російською літературою, з’ясовано залежність характеру рецепції від суспільно-політичних процесів у державі.

Сприймання творчої спадщини М. Цвєтаєвої у Радянському Союзі – процес тривалий і складний. Після смерті авторки (1941 р.) наступив період забуття і заборони її творчості, що був зумовлений позалітературними чинниками. За період з 1961 р. по 1986 р. було видано лише 19 поетичних збірок М. Цвєтаєвої, хоча перші згадки про поета з’явилися у 1956 році. Так, за сприянням А. Тарасенкова вийшов збірник „День поэзии”, де, крім деяких віршів М. Цвєтаєвої, була і її біографія. За своїми ознаками ця публікація носила науково-популярний характер, у ній з ідеологічних міркувань приховувалися окремі факти життя поета.

Наступним кроком у поверненні доброї пам’яті поета була стаття І. Еренбурга „Поэзия Марины Цветаевой”, яка мала бути передмовою до її збірки „Избранное” (1957), однак запланована книга побачила світ лише у 1961 році. І. Еренбург зробив спробу максимально повно відобразити не лише основні моменти життєвого шляху М. Цвєтаєвої, а й її творчі пошуки, проаналізувати основні тенденції, головні теми та ідеї поезії.

Хоча перша згадка про М. Цвєтаєву у тодішньому радянському літературознавстві з’явилася 1956 року, а перше ґрунтовне дослідження, у якому крізь призму розповіді про драму життя аналізувалася творча спадщини поета, належить В. Орлову (1965). З початком реабілітації творчості М. Цвєтаєвої, зумовленої політичною відлигою кінця 50-х–60-х років, ця передмова до книги М. Цвєтаєвої „Избранные произведения” залишалася єдиною у руслі означеної теми фактично до початку 1980-х років.

З виходом у світ книги А. Саакянц “Марина Цветаева: Страницы жизни и творчества (1910–1922)” у 1986 році розпочався якісно новий період як у фаховій, так і в читацькій рецепції творчості поета. Відтоді настала доба масового захоплення творчою спадщиною поета та її постаттю, так званий “цвєтаєвський” бум. У 1994 –1995 рр. побачило світ семитомне видання творів поета. За період з 1986 р. по 2000 р. надруковані 130 поетичних збірок М. Цвєтаєвої. Причини “гіперактивної рецепції”, зрозуміло, закорінені у літературній та суспільно-політичній ситуації.

Літературно-критичним працям 1986–2000 рр. притаманна низка ознак. По-перше, творчість не розглядалася крізь призму політичних поглядів. По-друге, почала досліджуватися новаторська природа її поезії на всіх рівнях. Це дозволило підключитися до вивчення творчої спадщини і лінгвістам. Третя ознака полягала у тому, що все частіше дослідники почали говорити про внесок М. Цвєтаєвої у розвиток російського віршування і поезії ХХ століття загалом. Четвертий чинник зумовлений тим фактом, що остання декада ХХ століття у рецепції творчості М. Цвєтаєвої збагатилася численними монографіями про життя та творчість поета. Прагнення окреслити читачам в єдності постать, характер і творчість М. Цвєтаєвої дало поштовх для створення нових біографічно-художніх версій про неї. З цією особливістю рецепції постав багатогранний образ М. Цвєтаєвої.

У третій період (з 2001 р. по 2004 р.) значно зростала кількість досліджень, що зумовлено відкриттям цвєтаєвського архіву 2000 року. Стали доступні нові документи, матеріали та свідчення про життя і творчу долю М. Цвєтаєвої, які аргументували нові ґрунтовні праці. У своїй більшості ці праці є комплексним вивченням біографії поета та художніх досягнень, що уможливили простеження еволюції майстра і глибше розуміння індивідуально-авторського стилю. Тільки з 2001 року по 2003 рік вийшло друком 27 збірок М. Цвєтаєвої.

Однією з особливостей цього періоду літературно-критичного освоєння творчої спадщини М. Цвєтаєвої є звернення науковців до вивчення літературних взаємин між М. Цвєтаєвою і Б. Пастернаком (Айзенштейн Е.), до з’ясування типологічних збігів і відмінностей творчості М. Цвєтаєвої та А. Ахматової (В. Лосська, І. Кудрова).

Кожен з трьох періодів відображає процес і динаміку сприйняття творчого доробку М. Цвєтаєвої. При цьому позалітературні фактори, які властиві для 1 періоду, не є домінантними для 2 періоду і зовсім відсутні у 3. Сучасне цвєтаєвознавство характеризується тим, що фаза бурхливого знайомства з творчістю поета перейшла у стійке засвоєння.

У четвертому розділі “М. Цвєтаєва і Україна: проблема рецепції” доводимо, що сприйняття доробку М. Цвєтаєвої українцями є поліаспектним. Їхнє спрямування визначили конкретні суспільно-історичні обставини та літературні процеси в Україні як протягом усього ХХ століття, так й на зламі ХХ – ХХІ століття. Рецепцію творчості М. Цвєтаєвої здійснювали в Україні не лише через переклади та наукові статті, а й через презентацію українському глядачеві театральних вистав, що написані за мотивами цвєтаєвської поезії.

У першому підрозділі “Творчість М. Цвєтаєвої в українських перекладах” вивчено історію перекладів спадщини російського поета українською мовою, проаналізовано їхні особливості, проведено порівняльну характеристику з першодруками, з’ясовано історико-літературну функцію перекладів як прояву міжлітературної комунікації.

Процес перекладу поезії М. Цвєтаєвої розпочався в Україні аж 1967 року, однак фактично до 90-х років рядки П. Тичини у поемі “Зустріч із Мариною” були єдиним україномовним варіантом.

Особливою прикметою цвєтаєвського індивідуально-авторського стилю є членування фрази на складові частини, що розкривається у надзвичайній технічній винахідливості. Інколи рядок вірша подається як певне кодування, зміст якого розкривається за допомогою багатозначного тире. Складається враження, що деякі вірші М. Цвєтаєвої нагадують телеграфні рядки, в яких лише вказані акценти, але не розкрита повнота думки. Читачеві необхідно домислити, завершити смисловий ланцюг, відповісти на поставлені питання. Це зумовило у цвєтаєвському синтаксисі значну кількість неповних речень, які і стимулювали читача відтворювати “картину світу”, сполучати мозаїку в єдине ціле. Українські перекладачі майстерно передали особливості цвєтаєвської поетичної мови, не порушуючи семантико-стилістичної системи першотвору.

Так, у перекладі В. Стуса („Неподражаемо лжет жизнь”) відтворені цвєтаєвські поетичні мотиви та образи. Навіть у тих рядках, де відбулася своєрідна трансформація, перекладач не втратив тональності і настрою, що навіює оригінал. Наприклад, „лет жизнь – лжа життьова”, „по дрожанию жил – жили вузлами в’яжи”, „словно во ржи лежишь: звон – ніби в житі лежиш: дзвін”, „в дикую глину твоих “да” – до глини воль твоїх спроквола”.

Поезія М. Цвєтаєвої досить часто за своєю конфігурацією та звучанням нагадує музичну п’єсу, оскільки у ній вишукано поєднані слово і музика. В. Стус, зберігаючи алітерації, зумів передати ритміку і тональність оригінального тексту. У першотворі приголосний „ж” зустрічається 20 разів, у В. Стуса аналогічно – 20 разів; приголосний „з” – 10 разів, у В. Стуса – 6 разів. Кожен цвєтаєвський рядок – це гра звуками, збережена вона й в перекладі: „Словно во ржи лежишь: звон, синь…” – „Ніби в житі лежиш: дзвін, плин”. У наведеному прикладі важливу роль відіграє голосний „і”, який чергується з приголосним „ж”. Таке поєднання є допоміжним у розкритті філософічності вірша, оскільки звук „ж” викликає асоціації із життям, а звук „і” – це розкриття життя в усіх його проявах.

Позитивним явищем у перекладах М. Борецького є максимальне наближення до цвєтаєвського римування. Наприклад, у вірші „Хто створений з брили, хто створений з глини” (російський варіант „Кто создан из камня, кто создан из глины”) повністю це вдається йому у першій строфі (пор. „глины – смеркаю – Марина – морская” з „глини – сіяю – Марина – морськая”), другій строфі (пор. „плоти – плиты – полете – разбита” з „плоті – плити – польоті – розбита”), а також частково – у третій і четвертій строфах (пор. „колена – воскресаю – пена – морская” з „колінах – воскресаю – піна – морськая”). Водночас для передачі цвєтаєвської інтонації М. Борецький ледь змінив закінчення прикметників. Так, „тлінная” замість „тлінна”, „морськая” – „морська”, „високая” – „висока”. Внаслідок здійсненої заміни маємо відтворення ритмічного малюнка оригіналу, наближення перекладу до поетичної мови М. Цвєтаєвої.

Порівняння двох перекладних версій одного оригіналу засвідчують, з одного боку, схожість і близькість у відтворенні цвєтаєвського поетичного світовідчуття, а, з іншого, – виявляють самоцінну авторську (перекладацьку) свідомість. Прикладом може слугувати переклад вірша “Пригвождена”, здійсненого М. Борецьким та В. Богуславською. У вірші важливу роль відіграє особовий займенник “я”, який М. Цвєтаєва вжила 6 разів. У М. Борецького наявність займенника “я” простежується у кожному рядку згідно з оригіналом. Винятком є четвертий рядок першої строфи (“Я утверждаю, что – невинна” – “Я стверджую, що я – невинна”) і третій рядок другої строфи (“Что не моя вина, что я с рукой” – “Невинна, руки тягнучи свої”).

В. Богуславська зменшила кількість займенника до 3. Також авторка певною мірою проявила власну поетичну самобутність, адже здійснила деяку трансформацію цвєтаєвських образів та мотивів. Порівняємо: у М. Цвєтаєвої – “С змеею в сердце и с клеймом на лбу”, у В. Богуславської – “З таврованим чолом, напівсліпа”, у М. Борецького – “З змією в серці, знаком на чолі”; у М. Цвєтаєвої – “Скажите – или я ослепла?”, у В. Богуславської – “Скажіть – бо серце захолоне”, у М. Борецького – “Скажіть – а, може, я сліпенька?”. В. Богуславська замінила “я ослепла” на “серце охолоне”, проте вжила у другому рядку першої строфи “напівсліпа”. Українські автори постали перед проблемою вибору потрібного слова з-поміж лексем з різними конотаціями. Це зумовлювало певну відмінність у сприйнятті всього твору, адже надання