ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

ГАВРИЛЮК ТЕТЯНА ВІКТОРІВНА

УДК 21:14

філософсько-релігієзнавчий аналіз еволюції УЯВЛЕНЬ ПРО надприроднЕ в КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ РЕЛІГІЇ

Спеціальність 09.00.11 — релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ — 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України.

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор

Колодний Анатолій Миколайович

(Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,

заступник директора - керівник Відділення релігієзнавства)

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Закович Микола Михайлович

(професор кафедри культурології Національного педагогічного університету

імені М.П.Драгоманова, Заслужений діяч науки і техніки);

кандидат філософських наук

Токман Володимир Валерійович

(головний консультант відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень).

Провідна установа: Національний університет імені Тараса Шевченка

кафедра релігієзнавства (м.Київ)

Захист відбудеться “12” травня 2006 року о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди

НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “12” квітня 2006 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

Кандидат філософських наук

БУЧМА О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ми живемо в час поглибленої глобалізації та постмодерних рефлексій, що викликали кардинальні зміни в усіх царинах людського буття. Зокрема, в гуманітарній сфері і передусім в науці, мистецтві, релігії здавалося б назавжди усталені теорії чи положення нерідко дискутуються й отримують нове тлумачення, а загальновживані терміни, що використовувалися для їхнього означення, іноді набувають невизначеності або виявляються спірними. Не оминув цей процес і сучасне релігієзнавство, в якому ідея надприродного належить до блоку проблемних питань і донедавна розглядалася здебільшого як ідеологічно небезвадний вияв релігійності.

Через те важливою умовою об’єктивного підходу до вивчення уявлень про надприродне є аналіз не лише їх певних історично зумовлених проявів, але й глибоке розуміння того стану суспільства, в якому вони зароджувались та проявлялись. Адже, будучи формою світоглядної настанови, ідея надприродного виступає характерною здатністю людини до абстрагування, уособлення, філософування на грунті суспільних змін та соціально-культурних трансформацій певної епохи. Актуальність обраної нами теми пояснюється, насамперед тим, що ідея Бога в її авраамістичній традиції на нинішньому етапі цивілізаційного поступу світу взагалі і України як суверенної держави зокрема, піддається активній трансформації. Ця тенденція простежується як на міжконфесійному рівні, особливо в межах християнського ареалу, так і на міжрелігійному зрізі, особливо увиразненому у віросповідних засадах нових чи новітніх релігій. Крім того, додатковою причиною комплексного дослідження феномену надприродного з релігієзнавчих позицій є надзвичайно широкий діапазон вживання самого поняття “надприродного” як в публіцистичній, так і в науковій літературі.

Так, на нинішньому етапі в богословській літературі нерідко зустрічаються спроби довести існування Бога, базуючись на досягненнях сучасної науки. Зокрема новітні відкриття в галузі квантової фізики фіксують такі рівні буття, які за своєю природою метафізичні. Тому необхідно дослідити, наскільки особливості віросповідних доктрин загалом можна накладати чи то ж співвідносити з науковими відкриттями. Нагальним в такому контексті є визначення сфери природного світу та з’ясування того, до якої галузі, наукової чи культурно-світоглядної, належить ідея релігійного феномену надприродного. При цьому слід врахувати, що формування світоглядно-культурних установок зумовило існування “штучного”, соціалізованого виміру буття людини, який є такою ж мірою об’єктивним, як і природний. Людина, як високорозвинена істота, під таким оглядом живе в двох однаково необхідних їй світах - природному, який існує незалежно від неї, і соціальному, який існує завдяки людині. Тому актуальним виглядає подолання певних стереотипів (які зумовлюють накладання здобутків одного виміру на інший) шляхом наукового дослідження формування релігійних образів взагалі та ідеї надприродного зокрема. Важливим у цьому контексті виступає і той факт, що протягом історії відбувалися неодноразові якісні зміни в баченні та розумінні надприродного світу. Хоча на загал, розвиток вірувань в різних релігіях, незважаючи на різноманіття їх проявів, мав певні закономірності як формального, так і змістовного характеру. До того ж сьогоднішні розвинені релігії, у їх тому чи іншому вигляді, відображують в своїх доктринальних вченнях залишки первісних релігійних уявлень. Це зумовлює необхідність ретроспективного аналізу взаємовпливу різних релігійних ідей на формування ідеї надприродного, результати чого дозволяють усвідомити механізм можливих трансформацій ідеї надприродного в майбутньому, а також на сучасному етапі активного релігієтворення, що спостерігається також на теренах України.

Зрештою, актуальність ідеї надприродного проявляється і в практиці державної реєстрації суспільних спільнот як релігійних, коли виникає потреба їх адекватної ідентифікації чи вироблення правового механізму розрізнення релігійного і світського.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України згідно з плановими темами є безпосереднім і пов’язаний з виконанням таких його планових тем: “Тенденції розвитку релігії і релігійності в українському суспільстві” (2000–2003 рр., №0101U002660); “Релігія в процесі глобалізаційних процесів сучасності” (2003 – 2005 рр., №0103U000219).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є філософсько-релігієзнавча концептуалізація ідеї надприродного на сучасному етапі.

Мета дисертації випливає з її актуальності і реалізується через вирішення окремих дослідницьких завдань, які зводяться до необхідності:

- аналізу особливостей філософських, теологічних і релігієзнавчих інтерпретацій ідеї надприродного; визначення місця ідеї надприродного в дихотомії таких форм людського буття, як природне, соціалізоване та сакральне;

- з’ясування сутності феномену надприродного та визначення його видів; дослідження правомірності співвіднесення ідеї надприродного в релігії з науковими здобутками;

- висвітлення історичних витоків та еволюції феномену надприродного, починаючи від первісних релігійних вірувань до ідеї Бога авраамістичної традиції;

- дослідження взаємовпливу та взаємопроникнення релігійних уявлень та філософських вчень в процесі формування ідеї надприродного;

- виявлення специфічних характеристик творення нових ідей Бога на основі аналізу віровчення й діяльності сучасних неорелігій;

Об’єктом дисертаційного дослідження виступає надприродне як феномен релігієтворчості.

Предмет дослідження складають конкретні форми розуміння надприродного в їх історичних виявах.

Методи дослідження. Дисертаційне дослідження проводилося на стиці різних галузей релігієзнавчої науки, зокрема, філософії релігії, психології релігії, феноменології та історії релігії. Тому переважно використовувалися загальні методи гуманітарних досліджень, а саме: порівняння, аналізу й синтезу, абстрагування, узагальнення та ін. При вирішенні окремих дослідницьких завдань застосовувався типологічний аналіз (при класифікації типів надприродного); порівняльний аналіз (при визначенні специфічних характеристик надприродного в релігіях авраамістичної традиції); історико-генетичний аналіз (при дослідженні витоків надприродного від первісних релігійних вірувань до сучасних його форм); структурно-функціональний аналіз (при дослідженні функціональної ролі надприродного); системний аналіз (при концептуалізації ідеї надприродного як релігійного явища).

В процесі аналізу релігійних явищ автор дотримувався дослідницьких принципів, які є традиційними для вітчизняної релігієзнавчої школи, а саме: світоглядного плюралізму, позаконфесійності, об’єктивності, відкритості, історизму, поліметодичності.

Наукова новизна дослідження. В дисертації доведено, що ідея надприродного є фундаментальною онтологічною основою релігійного світосприйняття, яка в своїх історичних трансформаціях - від первісних релігійних вірувань до сучасних неорелігій - набувала дедалі абстрактнішого вияву аж до виключення можливості будь-якої її емпіричної інтерпретації. В свідомості сучасника уявлення про надприродне здебільшого асоціюються з безпосереднім містичним відчуттям та переживанням, або ж виступають як розумове їх доведення через філософську рефлексію над сенсом буття. Релігійна ідея надприродного стимулює людину до визначення у сфері духовного, спонукає її до виходу за “власні” межі і в той спосіб сприяє удосконаленню системи моральних цінностей, відкриває нові горизонти людської реальності, осягаючи які долається, зокрема, кінечність життя та здійснюється культурний розвиток людства загалом. Ідея надприродного як концептуальна основа структури релігії не отримує остаточного визначення в конфесійних витлумаченнях, що зумовлює її відкритість та трансформаційну здатність різних віровчень.

Комплексне філософсько-релігієзнавче дослідження феномену надприродного дозволило сформулювати низку теоретичних положень, наукова новизна яких полягає в тому, що:

· з’ясування характеру й динаміки взаємозв’язків понять “природне”, “соціалізоване”, “надприродне” та “сакральне” дозволило показати, що ідея надприродного різною мірою дотичності перебуває у зв’язку зі сферою духовно-творчої життєдіяльності людини; відтак, сакральне в релігійному сенсі виступає не антиномією “природного”, а постає як трансценденція іманентного, як входження природного в надприродне;

· ідея надприродного включає “пізнаваний” та “непізнаваний” сегменти, за яких надприродне, в усьому різноманітті своїх проявів, виражає наддосвідну реальність, що відкривається в містичних переживаннях та своєрідно проявляється через індивідуальний релігійний досвід;

· ідея надприродного вкорінена в сфері міфологічного, релігійного та філософського світосприйняття; його структуру, навіть теоретично, неможливо розчленувати на складові елементи без пошкодження когерентності досліджуваного феномену;

· формуючись та розвиваючись в онтогенезі через певні етапи залежно від ступеня культурних та інтелектуальних чинників ідея надприродного абсорбує елементи етнічних і національних культур, а також фрагменти наукової картини світу;

· процеси стиснення/розширення, домінування/занепаду ідеї надприродного в людській історії не є лінійними; залишаючись у своєму сутнісному нуклеусі незмінною, вона переживає історико-цивілізаційні та соціокультурні трансформації; про що свідчать як вибухи народної релігійності у новочасних суспільствах, так і постмодерні моделі поширення нетрадиційної релігійності та позавіросповідного трансконфесійного містицизму.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що отримані автором результати дають можливість простежити складні та суперечливі процеси формування уявлень про надприродне в його еволюційному розрізі. Зокрема, запропонована автором концепція та її реалізація дозволили здійснити комплексний підхід до з’ясування закономірностей та специфічних особливостей виникнення та розвитку ідеї надприродного в різних релігійних віросповіданнях, розширили теоретичну й методологічну бази не тільки у філософсько-релігієзнавчому, але й феноменологічному та порівняльно-історичному аспектах як з огляду на історичну ретроспективу, так і в контексті сучасного релігійного процесу.

Практичне значення дисертації. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані в процесі викладання гуманітарних дисциплін, зокрема, в курсах релігієзнавства, філософії релігії, психології релігії, історії та феноменології релігії. Аналіз смислового навантаження ідеї Бога в різних релігійних системах допомагає з’ясувати ті її складові, що мають прямий зв’язок з процесом духовної самоідентифікації народів світу у т.ч. і української нації, та сприяють утвердженню принципів міжрелігійної толеранції на поліконфесійному грунті України. Основні положення дисертації можуть бути використані широким колом фахівців, які займаються соціокультурними проблемами релігієзнавства, а також прислужитися при вирішенні питань міжконфесійного та етнорелігійного значення як органами державної влади чи мас-медіа, так і представниками різних церковних інстанцій.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним і оригінальним дослідженням. Її висновки та основні положення мають наукову новизну і позначені системністю та цілісністю висвітлення.

Апробація результатів дослідження. Наукова апробація дисертаційної теми здійснювалась у виступах дослідниці на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: “Соціальні та духовно-культурні виміри релігійних процесів в Україні” (Чернівці, 2003), “Міфологічний простір і час у сучасній культурі” (Київ, 2003), “Творчість у контексті розвитку людини” (Київ, 2003), “Релігія і громадянське суспільство в Україні” (Чернівці, 2004), “Виникнення і становлення. Проблеми, концепції, гіпотези” (Київ, 2004), “Религия и гражданское общество: между национализмом и глобализмом” (Ялта, 2004), “Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві” (Чернівці, 2005), „Історія релігій в Україні” (Львів, 2005). Результати дослідження використовувалися дисертанткою при викладанні курсів “Основи філософських знань” в технікумі Готельного господарства (Київ).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображені у восьми статтях, що надруковані у фахових наукових виданнях, а також в чотирьох тезах виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Мета і характер дослідження зумовили послідовність і логіку викладу матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку джерел і використаної літератури.

У першому розділі надприродне розглядається як об’єкт релігієзнавчих досліджень. На основі аналізу сучасного стану вивчення феномену надприродного в філософії, психології, феноменології, розглянуто особливості розвитку даної ідеї в історичному контексті, обґрунтовано специфіку методичних підходів до дослідження проблеми, означено термінологічну базу дослідження. У другому розділі здійснено порівняльний аналіз розуміння надприродного в античній, християнській та сучасній філософії, досліджено механізми взаємовпливу релігійних та філософських дискурсів на процес становлення філософських та (богословських) теологічних концепцій ідеї надприродного. У третьому розділі простежено розвиток ідеї Бога в релігіях авраамістичної традиції та з’ясовано особливості створення нових концепцій Бога, їх різновиди в сучасних неорелігіях. У висновках узагальнено дослідницькі напрацювання, концептуалізовано їхнє розуміння та актуальність

Список використаних джерел та літератури складає 270 позицій. Повний обсяг дисертації становить 189 сторінок, з них 172 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обумовлюється актуальність теми, формулюється мета та завдання дослідження, визначаються методологічні підходи, науково-теоретичне та практичне значення дисертації, ступінь її апробованості та новизна отриманих результатів.

В першому розділі “Теоретичні засади досліджеяння релігійного феномену надприродного” розглядається стан вивчення теми в науковій літературі з огляду на глибину осмислення надприродного в різних релігіях та віруваннях, а також простежується історія формування уявлень про надприродне в загально-історичному контексті, окреслюється джерельна база роботи, визначається специфіка предмету дослідження. Основним об’єктом уваги дисертантки стала література, яку умовно можна поділити на два блоки: джерела (Біблія, Коран, Бгагавад-гіта, Катехізиси, праці отців і вчителів церкви, теологів, напрацювання ідеологів неорелігій) та науково-методологічні праці (історико-філософські дослідження вітчизняних релігієзнавців (А. Колодний, Б. Лобовик, Є. Дулуман) та закордонних вчених (Д.Угринович, В.Оргіш, Е.Торчинов, Д.Пивоваров, В.Кабо, Д.Фрезер, Є.Тейлор, Л.Леві-Брюль та ін.). Воднораз, в процесі висвітлення теми були залучені праці, в яких аналіз ідеї надприродного не був головним завданням, однак висловлені в них міркування сприяли вдосконаленню методології дослідження надприродного. До таких передусім відносимо дослідження М.Еліаде, Р.Отто, М.Лоського, Є.Жильсона, С.Булгакова, Е.Кассірера, О.Меня, М.Пальмова, Е.Бєляєва, С.Токарєва, М.Хортена, А.Массе, К.Армстронг, М.Бердяєва, М.Бубера, Г.Вебера, В.Шинкарука та ін.), а також останні релігієзнавчі дослідження (Л.Виговський, О.Сарапін, П.Павленко, В.Лубський, О.Саган, В.Титаренко, О.Горкуша, Л.Филипович, П.Яроцький та ін.). Однак, незважаючи на зацікавленість предметним полем цієї сфери в українській науці спеціальні дослідження ідеї надприродного не проводилися. Зокрема, в цьому значному доробку особливо виділяються ідея А.Колодного про дві “сфери” людської екзистенції – природної та соціалізованої, що співвідноситься з надприродним; визначення надприродного у працях Д.Угриновича та Є.Дулумана; заперечення конвенційних визначень надприродного Д.Пивоваровим і Е.Торчиновим, обгрунтування історичних типів надприродного Б.Лобовиком; розуміння сакрального як об’єкта релігійних уявлень в дослідженнях Р.Отто та М.Еліаде. При цьому було підкреслено, що в Україні склалася певна релігієзнавча та філософська традиція аналізу теоретичної сфери релігії та її світоглядних основ.

На основі здійсненого дискурсу, дослідниця дійшла висновку, що надприродне є продуктом соціально-творчої діяльності людини і має суб’єктивно-об’єктивний характер. Виступаючи наслідком релігійно-філософської рефлексії над сенсом життя, надприродне означує ті аспекти життєдіяльності людини, які не підлягають перевірці науковими методами і виражають реальність, яка виступає щодо природного первинною фундаментальною основою, гносеологічним уособленням богів, духів, душ, тощо, а також сакральних зв’язків і властивостей реальних предметів та явищ. В категорії надприродного виражені значення не лише релігійних образів та уявлень, а й загальної визначеності буттєвих станів людини, що характеризують її стихійно-онтологічні відношення.

В розділі з’ясовано чотири складові ідеї надприродного, а саме її гносеологічні, онтологічні, екзистенційні та феноменологічні аспекти, що дало можливість з’ясувати основні детермінанти формування релігійних вірувань, простежити механізми розвитку та взаємовпливу соціокультурних та релігійних чинників на формування в людській свідомості ідеї надприродного.

З’ясувавши визначальні фактори зародження та розвитку уявлень про надприродне, дисертантка виділила дві основні тенденції, що визначали їх формування: 1) з одного боку, первісна людина розглядала природу як частину себе, автоматичного наділяючи явища останньої суто людськими властивостями (вбачала в них свідомі акти, прояви особистісного життя й волі тощо); 2) з другого боку, містична чуттєвість, провокувала людину до відчуття в оточуючій дійсності незвичайної священної сили. Це дало підстави підсумувати, що загальний розвиток ідеї надприродного в історичному розрізі має еволюційний характер і може бути представлений стадіально:

- спочатку у світовідчутті людини виокремлюються надприродні сутності, що з часом призвело до роздвоєння світу та виділення в її свідомості природної та надприродної сфер;

- в процесі становлення людської свідомості, на розвиток якої значний вплив справили також соціально-культурні фактори, формується уявлення про надприродне як зосередження виключних явищ об’єктивного та суб’єктивного світу;

- в монотеїстичних релігіях ідея Бога виступає синонімом (тотожністю) надприродного, що знаходиться поза межами природного;

- уявлення про божественні тріади відомі різним релігійним культурам, однак, ідея християнської Трійці є результатом розвинутого філософського мислення більшою мірою ніж міфологічним відображенням людського буття.

В другому розділі “Витоки та становлення ідеї надприродного в філософсько-богословській традиції” автором аналізується формування ідеї надприродного в філософській думці. Аналіз цих пошуків являє важливий аспект дисертаційного дослідження, оскільки саме під впливом філософських надбань, починаючи з античності, здійснювалося поступове усвідомлення надприродного Бога, що знайшло свій викінчений вияв у трьох авраамістичних релігіях: іудаїзмі – християнстві – ісламі.

Вихідним пунктом розмірковувань дисертантки було визнання того факту, що релігійні уявлення про надприродну силу та її місце і функції в житті людей тривалий час історії не потребували жодних обґрунтувань та розробки концепцій і базувалися лише на вірі в її існуванні. І лише в період "вісьового часу", під яким здебільшого розуміють постання основних релігій, відбувається взаємопроникнення філософії і релігії та остаточно формується ідея надприродного, що знаходить уособлення в монотеїстичному Богові. Тоді ж виникає проблема пріоритетності між розумом та вірою у з'ясуванні надприродної реальності, виділяються протилежні (за способом та метою) напрямки її сприйняття: обрядово-прагматичний та теоретико-філософський. Як показано у розділі, поштовхом до філософської рефлексії щодо надприродного слугувало таємниче, внутрішньо притаманне людству бажання пояснити походження світу, пізнати його закони та з'ясувати власне місце у всесвіті. Тут надприродне постає виразом єдиної фундаментальної реальності, яка протистоїть вторинній та змінній дійсності, але є безпосереднім джерелом останньої і, що характерно, невіддільним від неї (іманентним) сегментом. Але надприродна першооснова у грецькій філософії набуває протилежних способів витлумачення: 1) абсолютна трансцендентність надприродного (істинного буття); 2) іманентність світові творчої першооснови як процесуально упорядковуючої сили, що являється наслідком міфологічного генетизму. Це, в свою чергу, приводило: у першому випадку, до дуалізму та відчуження джерела світу від світу, надприродного від природного і т.д.; а у другому - першооснова, джерело буття, реальність, яка лежить в основі проявленої дійсності (природної), втрачала свої трансцендентні визначення й переставала бути надприродною у власному смислі цього слова. Хоча, як показано в подальших викладах, постійно існували спроби поєднати ці протилежні підходи, що призводило до формування уявлення про його трансцендентно-іманентну характеристику, в якій надприродне з одного боку є абсолюно відмінним, а з другого визначає собою світ. Саме уявлення про трансцендентно-іманентну характеристику надприродного сприяло розробці уявлень про трансцендування як вихід за свої межі (двобічний процес від природного до надприродного і навпаки). Зрештою трансцендування стає сутнісною ознакою людської свідомості (навіть у християнському богослов’ї воно є обов’язковим для здійснення комунікації між надприродним та природним, між Богом та людиною і можливе у двох напрямках: Боговтілення (Боговлюднення) та обожнення людини). При цьому завважується, що саме антична філософія спромоглася виробити поняття надприродного, як такого, що кардинально відмінне природному, світу даності, проявленому. Як наслідок, останнє постає виявом креативної функції першого. Зрештою, в монотеїстичних релігіях утвердилося поняття Бога як трансцендентного абсолюту, результатом креативної діяльності якого є світ. Таким чином, саме філософське чи метафізичне розуміння надприродного стало вихідним пунктом богословського осмислення трансцендентного Бога-особистості (що є надприродним) як творця Всесвіту (тобто природного), кардинально відмінного від останнього. Біблійні уявлення про єдиного Бога-творця (Бут. І), входячи в античний світ та накладаючись на уявлення філософського характеру, порушували низку кардинальних питань, з-поміж яких: Що є Бог сам по собі? Яким чином Він творить світ? Яким є відношення Бога до створеного ним світу? Зрештою, ці питання й складали основну проблематику філософсько-богословських пошуків, що спричинили появу універсального монотеїзму. Логіка подальших викладів дозволила з’ясувати, що філософські уявлення про надприродне також трансформуються залежно від визначення природного. Оскільки надприродне необхідно є позамежним, то воно визначається за тією межею яку мислення філософа саме цієї миті, в цю епоху, в цій концепції не може здолати. Воно залишається неосяжною реальністю, значнішою за осягнуту, оскільки остання вже є здоланою, кінечною, зреалізованою, виміряною, визначеною та обмеженою. Тобто, наразі надприродне виступає найсуттєвішою загадкою, що спонукає людину долати власні межі, розширювати свою інформацію про світ (себе і природу). Прикметно, що протягом історії, навіть в християнській традиції уявлення на природу та надприродне неодноразово змінювалися. Так, для середньовіччя була характерна теологічна концепція, в якій Бог (надприродне) повністю визначав природу (природний світ). Натомість уявлення епохи Ньютона про природу були механістичними, за яких Бог тут виступає своєрідним годинникарем, або майстром. Сучасний погляд на природу спирається на наукові теорії ХХ ст. Якщо від Бога або надприродного в першому випадку вимагалось одномоментного втручання для створення світу природи, в другому - періодичного втручання при механічних збоях, то сучасне уявлення про надприродне вимагає постійної взаємодії надприродного, креативної діяльності з природою. Це дає нам підстави визнати метафізичні (онтологічні) уявлення про надприродне статичними, (абсолютними, незмінними, самототожними), трансцендентними щодо природи, включеної в просторово-часові умови. Воднораз, створивши світ та задавши параметри його існування Бог в часі з’являється лише для людини. Однак саме через людину і покладену на неї місію надприродне зрештою стає іманентним природному, супроводжує останнє у часі й просторі. З’ясування цієї специфіки показало, що у філософії та релігійно-філософській традиції чітко простежуються генетична та креаційна концепції які взаємодоповнюють та змінюють одна упродовж історії. Перша з них передбачає іманентність надприродного природному, а друга застерігає його абсолютну трансцендентність та інакшість. Під впливом християнства європейські філософи довгий час сприймали надприродну креативну реальність трансцендентною, але оскільки в самому християнстві поєднано генетичну, і креаційну концепції надприродного (через Слово Боже Ісуса Христа та Духа Божого, що є іманентним світові), то, зрештою, у християнській традиції ніколи і не було чисто трансцендентного розуміння надприродного. Не дивно, що саме в лоні християнсько-європейської культури, зрештою, знову відбувається утвердження пріоритетності концепції іманентного розуміння надприродного. Ця іманентність усвідомлюється саме в суб’єктивній свідомості людини (антропоцентризм), що утверджує виключність людини як Божого створіння, є вихідною установкою християнства і християнської культури. Однак при ствердженні іманентності надприродного природному перша втрачає свою статичність і статус трансцендентного абсолюту, стає, зрештою, залежним від природного (від людини). В такий спосіб знімається проблема абсолютної інакшості надприродного. Оскільки носієм його ознак стає людина (причетна до нього своєю свідомістю), то остання і мислиться як така, що здатна трансцендувати, або така, сутність якої є трансцендентною. Людина отримує більшу свободу, а Бог стає залежним від людини.

Третій розділ “Трансформації ідеї надприродного як ідеї Бога” містить аналіз змісту, форм та функціональних можливостей теїстичних образів надприродного. Релігії авраамістичної традиції, незважаючи на те, що виникають з досить значним часовим проміжком, мають єдину генетичну основу, ідентичність та загальність основ віровчення, найвагоміших ідей та уявлень про реальний та потойбічний світ, місце та роль людини як в земному так і в небесному світі. Певні відмінності у віровченні, культі та організаційних особливостях цих релігій (особливо стосовно християнства та ісламу) зумовлені соціально-економічними, внутрішньополітичними та зовнішньополітичними умовами.

Порівняльний аналіз домонотеїстичних релігійних уявлень як давніх євреїв, так і пізніх арабів, не зважаючи на те, що йдеться про різні етноси та історичні епохи, дозволяє говорити про спільність вірувань, ідей, уявлень, об'єктів релігійного шанування. Більше того, у згаданих народів були поширені також типологічно схожі варіанти ідолопоклонства, що вказує на спорідненість культур, з одного боку, та приблизно однаковий рівень соціально-економічного розвитку, з другого. Воднораз, у розділі відзначається, що процес формування образу та ідеї Бога в християнстві докорінно відмінний від іудейського та ісламського, де боги завжди мають міфологічну базу, конкретні імена та порівняно стійкий комплекс якостей і функцій. У них ідея монопольного володарювання одного Бога кристалізувалася в тривалій та жорстокій боротьбі з безліччю інших богів. Натомість, формування християнського догмату про троїчне Божество – Отця, Сина та Святого Духа, має іншу світоглядну основу. Безсумнівно, що єврейські сектанти, в середовищі яких зароджувалося християнство, не могли ігнорувати святість Старого Завіту та єврейську традицію, що, перш за все, вплинуло на формування ідеї "Бога Отця" (це – іудейський Яхве з усіма його атрибутами). Однак, як це детальніше показано в ІІ розділі даного дослідження, формування ідеї Трійці відбулося під значним впливом ідей римської та грецької філософії. Порівняльний аналіз головних віроповчальних положень раннього християнства та іудаїзму дав підставу для висновку, що світоглядні стрижні обох релігій лежать у різних смислових та ідейних площинах. Доведений науковцями вплив ідей Платона на створення християнської концепції безумовної мети буття людини, за якою найголовнішим в існуванні людини є сходження до Бога та єднання з ним, вказує на позапалестинське її походження. Більше того, існуюча традиційна самоізольованість палестинської культурно-релігійної сфери щодо зовнішнього світу сама неспроможна була випрацювати невластиву для себе ціннісну орієнтацію на трансцендентне буття. Ідея посередника (Ісус Христос – шлях до Бога) між людиною та Богом також не притаманна іудейському монотеїзму.

Щодо християнського Бога, дослідницею наголошується, що цей образ синтезується з ідеї спасіння та спасителя, розвиваючись та формуючись значною мірою на власному потенціалі. Тут відсутній прямий зв'язок та закономірний перехід із політеїзму в монотеїзм. Ісус Христос – друга Особа християнської Трійці - відсутній в язичницькому пантеоні, процес формування його образу як спасителя та боголюдини, його воскресіння, вознесіння та поєднання в Трійцю відбувався протягом короткого проміжку часу і досить успішно. Відтак, християнство зароджується на грунті іудаїзму не лише в нових соціально-економічних умовах, але й на базі відмінних від іудаїзму ідейно-світоглядних установок. Інакше кажучи, ідея християнського Бога виникає поза зв'язком та боротьбою одного з богів язичницького пантеону з масою інших богів, як це ми спостерігаємо в періоди формування іудаїзму та ісламу. Іслам бере свій початок і як релігійна система формується, розвивається та складається навколо ідеї Аллаха як єдиного Бога (попередньо вже оформленої в іудаїзмі), а також необхідності поклоніння тільки йому і нікому більше. Відтак іслам базується на ідеї жорсткого та послідовного монотеїзму.

Ідея єдиного Бога, що оформилася в іудаїзмі, зазнала подальшого розвитку в наступних релігіях. І головним результатом цього розвитку, безсумнівно є те, що спочатку християнство, а потім і іслам розірвали націонал-монотеїстичну обмеженість іудаїзму та його Бога і вивели ідею монотеїзму на світову арену. Адаптація релігії до соціальних змін в суспільстві, її активне входження у внутрішню та зовнішню політику є суттєвою ознакою сьогодення. В умовах глобалізаційних процесів сучасності, за яких стало можливим формування нового типу релігійності, відбуваються оригінальні трансформації в творенні та сприйнятті надприродної реальності, тобто ідеї Бога. Враховуючи широке поліконфесійне поле України, зазначені процеси знаходять тут своє безпосереднє втілення.

Дослідниця відзначає, що неорелігії розмивають традиційну догматику історичних релігій, оскільки допускають новітні тлумачення загальновизнаних віросповідних істин, синтезують різні релігійні традиції, прагнучи зняти міжцивілізаційне протистояння в світі. В такий спосіб вони сприяють трансформації свідомості сучасної людини, в результаті чого її релігійність стає, з одного боку, плюралістичною, міжкультуральною, онаучненою, прагматичною, а з другого – містифікованою, вузькосектантською.

На думку дисертантки, найпоширенішою є трансформація ідеї Бога на грунті біблійного віровчення саме тому, що в іудаїзмі та ісламі ідея Бога гранично монотеїстична, отже, не містить в собі підстав для можливих варіацій. На відміну від ісламу та іудаїзму, християнство зазнає численних перетлумачень ідеї Трійці та також засобів богопізнання. На впевнення дослідниці, наочним підтвердженням означеної тенденції на етапі глобалізації стала поява синтетичних релігій, в яких відбувається поєднання елементів східних та західних традицій, давніх та сучасних культур, філософських, езотеричних і релігійних вчень. Це, зрештою, й обумовило появу таких релігійних новоутворень як Віра Багаї, Товариство ведичної культури, Церква Уніфікації (Об’єднання) Муна, Велике Біле Братство, а також Духовна Валеологія. Особливістю релігієтворення на сучасному етапі цивілізаційного розвитку стало те, що сама можливість детального знайомства з різноманітними релігіями призвела до появи низки так званих езотеричних вчень, яким також властиве поєднання різних елементів абсолютно відмінних релігійних вчень. Тут, як і в релігіях біблійного кореня заявлена претензія на володіння істиною, відсутність якої в попередніх поколіннях пояснюється тим, що знання про неї були принесені на землю в ті часи, коли людство стояло на порозі свого сходження і “вчителі із вищих світів” активно впливали на формування людини. Потім ці знання були частково втрачені в “процесі матеріалізації людини”. При цьому досліджуючи співвідношення природне-надприродне, дисертантка зауважує, що в означених вченнях наявне розуміння цілісності світу, формування синкретичного, подібного до язичницького світогляду. Оскільки, все існуюче в світі знаходиться в межах певного кола, навіть ідея Бога, надприродне стає іманентним людині, а, відтак, людині ввіряється креативна функція та обов’язок творення нової реальності. Тобто людина одночасно постає і богом, і вчителем. Теж саме ми спостерігаємо у віровченнях Марії Деві Христос (Велике Біле Братство), Віссаріона (Церква Останнього Заповіту) та інших. Не випадково, що чимало засновників нових релігій безпосередньо оголошують себе божественними сутностями, пропонуючи своїм послідовникам ставати творцями нової реальності.

У висновках містяться узагальнюючі положення, які випливають з розгляду автором еволюції уявлень про надприродне; виділяються основні етапи становлення та розвитку уявлень про надприродне; подаються стислі характеристики форм надприродного з врахуванням його соціокультурних детермінантів та з ними пов’язаних філософських рефлексій; наголошуються основні поняття, історичні та філософські особливості, з урахуванням яких здійснювався запропонований у дисертації аналіз еволюції уявлень про надприродне. При цьому аналітичні характеристики розкриваються в цілковитій узгодженості з критеріями осмислення, які включали виділення релігійного, філософського та релігієзнавчого компонентів. Їх релігійне розуміння “надприродного” базувалось на тому, що надприродне є визначальною ознакою істинного буття, фундаментальною основою світу, за якої Бог виступав творцем. В цьому сенсі надприродне ставиться в залежність від об’єктивних культурно-історичних обставин та характеру релігії (політеїзм, монотеїзм, язичницькі, авраамістичні), але залишається підставою наявності релігійної віри взагалі, вершиною концептуальної системи релігії, яка не піддається остаточній раціоналізації й осягненню, але є визначальною щодо світу даності, а тому, власне, і спонукає віруючу людину до самозростання в бажанні впливати на реальність (унезалежнитися від неї). Натомість, філософське розуміння “надприродного” спиралося на визначення його залежності від розуміння сутності самої людини, за якої надприродне філософи шукали у тому напрямку, в якому загалом здійснювали свої філософські пошуки: в античності надприродне мало онтологічний статус; в середньовіччі – теологічний; в новочасній філософії – гносеологічний; у сучасній філософії – екзистенційний. Уявлення про “надприродне” у філософії також трансформується залежно від визначення “природного”. Відтак, у філософському сенсі надприродне залишається неосяжною реальністю, значнішою за осягнуту, є найсуттєвішою загадкою, що спонукає людину долати власні межі, розширювати свою інформацію про світ (себе і природу). Щодо релігієзнавчого розуміння “надприродного”, то воно ґрунтується на його осмисленні як головної категорії релігії, від визначення якої безпосередньо залежить уявлення про Бога, світ та людину, і, зрештою, світогляд та життєдіяльність віруючої людини. Зокрема, відзначається, що в академічному релігієзнавстві “надприродне” – категорія, що виражає всезагальне й найістотніше в предметах релігійної віри – образах та уявленнях релігійної свідомості. Це – духовно-ідеальний (надприродний) вимір, який виступає ціннісним імперативом фізичного (природного) світу. З того випливає, що в розумінні надприродного спостерігаються різні підходи: для богослов’я воно є об’єктивним (об’єкт віри); для філософів набуває статусу гносеологічної межі, стає напрямною пізнавальних зусиль певного філософа; тоді як для релігієзнавців предметом дослідження є не саме “надприродне” (як для богослова чи філософа), а об’єктивні вияви впливу поняття “надприродного” на свідомість та життєдіяльність віруючих. А це означає, що уявлення про надприродне потребують подальших досліджень як з огляду на процеси, що відбуваються в сучасному соціумі, так і виходячи з розуміння того, що надприродне є вершинним усвідомленням релігійною людиною істинної (вищої) реальності й впливає на формування специфіки її відношення до об’єктивно наявної дійсності.

Основні положення дисертації висвітлені автором у таких публікаціях:

1. Гаврилюк Т.В. Планетарізація релігії – шлях до міжрелігійного діалогу// Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Наук. зб. – Чернівці, 2003. - Вип.163-164. – С. 46-48.

2. Гаврилюк Т.В. Незбагненне і непояснюване. Священне як елемент людського світогляду// Людина і світ. – 2003. - №3. – С. 51-54.

3. Гаврилюк Т.В. Надприродне як джерело законів побудови людського суспільства//Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Наук. зб. – Чернівці, 2004. - Вип.203-204. – С. 276-280.

4. Гаврилюк Т.В. “Між великим страхом та маленькою надією” Співвідношення людина – надприродне в магії дохристиянського періоду// Людина і світ. – 2004. - №2. – С. 49-52.

5. Гаврилюк Т.В. Багато осель у домі мого Отця… (аналіз розвитку ідеї Бога)// Вестник СевГТУ. Философия: Сб. науч. тр. – Севастополь, 2004. – С. 150-157.

6. Гаврилюк Т.В. Соціальні зміни як передумова формування нових концепцій Бога//Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Філософія. Наук.зб. – Чернівці, 2005. - Вип.240-241. – С. 103-108.

7. Гаврилюк Т.В. Людина перед очима трансцендентного та трансцендентне в очах людини (аналіз богословської та філософської інтерпретацій)// Мультиверсум. Філософський альманах: Зб.наук.праць. – К., 2005. – Вип. 46. – С. 127-143.

8. Гаврилюк Т.В. Перспективи міжрелігійного діалогу в контексті ідеї Бога//Релігійна свобода. Міжконфесійні відносини в умовах суспільно-політичних трансформацій в Україні. Наук. щоріч. – К., 2005. – С. 32-37.

9. Гаврилюк Т.В. Дохристиянські вірування слов’ян в контексті сучасного розуміння надприродного//Історія релігій в Україні. Наук. щоріч. – Львів, 2005. – Кн. І. – С. 42-46.

10. Гаврилюк Т.В. Сакральний простір і час як посередник природного та надприродного світів// Міфологічний простір і час у сучасній культурі. Мат. міжнар. наук. конференції. – К., 2003. – С. 31 – 33.

11. Гаврилюк Т.В. Творчість як провідник світу надприродного в світ людини// Творчість у контексті розвитку людини. Мат. міжнар. наук. конференції. – К., 2003. – Ч. 2. – С. 1.

12. Гаврилюк Т.В. Теорії походження світу в контексті ідеї надприродного// Виникнення і становлення. Проблеми, концепції, гіпотези. Мат. міжнар. наук. конференції. – К., 2004. – Ч. ІІ. – С. 1-2.

13. Гаврилюк Т.В. Божественная реальность в межрелигиозном диалоге// Религия и гражданское общество: между национализмом и глобализмом. Мат. IV междун. cеминара. – Ялта, 2004. – С. 76 – 78.

АНОТАЦІЯ

Гаврилюк Т.В. Філософсько-релігієзнавчий аналіз еволюції уявлень про надприродне в конфесійних виявах релігії. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11. – релігієзнавство. – Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 2006.

Дисертація є комплексним філософсько-релігієзнавчим дослідженням еволюції уявлень про надприродне в різних релігійних виявах та філософських вченнях. Розроблена термінологічна база дисертаційного дослідження, проаналізовані інтерпретації ідеї надприродного, з’ясовано місце даної ідеї в дихотомії таких форм людського буття як природне, соціалізоване та сакральне.

В контексті аналітичних можливостей філософського підходу, його принципів та критеріїв осмислення досліджується феномен надприродного в його сутнісних рисах та історичних формах.

Виявлено закономірності змін у філософському та релігієзнавчому тлумаченні ідеї надприродного від розуміння останньої як мінімуму вияву релігійності до ототожнення її з ідеєю Бога авраамістичної традиції. Аналіз сутнісних рис ідеї надприродного дав можливість визначити, що дана ідея є онтологічною основою релігійного світосприйняття, яка в своїх історичних трансформаціях – від первісних релігійних вірувань до сучасних неорелігій, набуває все більш абстрактного вияву, що виключає можливість будь-якої її емпіричної інтерпретації. Доведено, що ідея надприродного, як основа концептуальної структури релігії, не отримує остаточного визначення в її конфесійних витлумаченнях. Це зумовлює відкритість та трансформаційну здатність різних віровчень.

Ключові слова: надприродне, Бог, природне, соціалізоване, священне, трансцендентне, іманентне, релігієтворення, трансцендування.

SUMMARY

Gavrylyuk T.V. Philosopical and Religious Studies analysis of evolution of Supernatural idea in confessional dimensions of religion.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of philosophical sciences, specialization