КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ХРАБСКОВА Данута Михайлівна

УДК 8127:81'246.2=133.1/=112.2

ФОНЕТИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОГО МОВЛЕННЯ ЕТНІЧНИХ ФРАНЦУЗЬКО-НІМЕЦЬКИХ БІЛІНГВІВ

Спеціальність 10.02.05 – романські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі романської і класичної філології

Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

ПЕТРЕНКО Олександр Дем’янович,

завідувач кафедри теорії і практики перекладу та соціолінгвістики, декан факультету

іноземної філології Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадськогo

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КРЮЧКОВ Георгій Георгійович,

завідувач кафедри французької фiлологiп

Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

кандидат філологічних наук, доцент

ЖАЛАЙ Василь Якович,

завідувач навчального відділу Центру наукових досліджень та викладання іноземних мов

Національної Академії наук України

Провідна установа: Київський національний лінгвістичний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра французької філології

Захист дисертації відбудеться „10” січня 2007 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, бульвар Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „6” грудня 2006 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор І.В.Смущинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема природи та механізмів мовної еволюції активно обговорюється в лінгвістичних колах уже понад півтора століття. На сучасному етапі в гуманітарних та природничих науках під еволюцією розуміється поступове безперервне змінювання та розвиток із заданим вектором. В більшості випадків елементи мовної системи варіюють при сукупній дії позамовних, зовнішньомовних та внутрішньомовних чинників. Одним з основних зовнішніх факторів мовної еволюції визнано контактування мов. В другій половині минулого століття в межах лінгвістичної науки складається теорія мовних контактів, яка охоплює сфери досліджень впливу однієї мови на іншу або взаємного впливу контактуючих мов, конвергентного розвитку окремих груп мов, створення мовних союзів тощо. В даному напрямку значних досягнень дійшли У.Вайнрайх, Б.Гавранек, Е.Хауген. Вагомий внесок у формування теорії взаємодії мов і культур (зокрема, у розкриття питань співвідношення слов'янських мов з мовами інших груп індо-європейського ареалу) зробили вітчизняні лінгвісти В.В.Акуленко, Ю.О.Жлуктенко, С.В.Семчинський, О.І.Чередниченко. Зiставне вивчення фонетичних систем сучасних французької та української мов i дослідження окремих питань фонографії виконується під керівництвом Г.Г.Крючкова. Проблемам взаємного впливу німецької і французької мов та інтерференції на фонетичному рівні присвячені новітні праці О.Д.Петренка.

Увага до варіативності сегментних одиниць фонетичного рівня природних мов в ситуації функціонування прото- або перехідної культури пояснюється прагненням встановити кореляційний зв'язок між фактами мовної та етнічної еволюції. „Етнічна належність” указує на походження людини, її успадкування не залежить від бажання індивіду. В представленому контексті під успадкуванням розуміється процес відтворення у психіці людини стійких образів про історично засвоєні етносом характерні риси духовної культури та мови. Мовні особливості етнічної свідомості матеріалізуються на рівні мовленнєвих реалізацій і відбиваються в акценті. Зміни в акустико-артикуляційних навичках мовців є відображенням процесу трансформації етнічного стану. В протилежному випадку починаються еволюційні порушення у фонетичних системах контактуючих мов. Етнолінгвістична спрямованість у вивченні фонетичної варіативності французького мовлення надає можливість накреслити витоки своєрідності складових елементів фонетичної системи французької мови, що, в свою чергу, сприяє висвітленню шляхів перебудови германського менталітету в романський при асиміляції романської (латинської, французької) мови.

Актуальність дисертаційної праці зумовлена потребою сучасного суспільства у практичному вирішенні питань сприяння інтеграційній мовній політиці та зменшення причин порушень міжкультурної комунікації. В межах новітніх теоретичних доктрин перспективними є роботи з реконструкції та прогнозування напрямків фонетичної еволюції конкретної природної мови, які вказують на шляхи нейтралізації змін, здатних призвести до руйнування її акустичного образу. Інтеграційні процеси на мовному та етнокультурному рівнях вимагають висвітлення принципів розмежування фонетичних одиниць комунікативної системи двомовних носіїв, що складає підґрунтя для встановлення витоків універсальності природної мови.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Представлена дисертація є частиною комплексної наукової теми, яка розробляється на факультеті іноземної філології Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського „Соціолінгвістична варіативність в мові і мовленні” (номер державної реєстрації № 0104U005407; індекс УДК 8127, термін реєстрації: 2004 – 2008 рр.). Тема і матеріали дослідження узгоджені з програмами та навчальними планами підготовки фахівців за напрямом 0305 „Філологія” спеціальностей „Мова та література (французька, німецька)”, „Переклад (французька, німецька мова)”.

Мета дисертаційного дослідження полягає в установленні регулярних фонетичних змін, що відбуваються у французькому мовленні під перманентним впливом відповідних сегментних одиниць німецької мови; а також у прогнозуванні фонетичних змін у системі французької мови, зумовлених її контактом у соціопсихічній площині з німецькою мовою.

Досягнення вказаної мети відбувається шляхом вирішення низки таких теоретичних та практичних завдань:–

змістовно обґрунтувати залежність еволюційних змін на фонетико-фонологічному рівні від умов формування певного етносу;–

визначити регіон історичного контактування французької і німецької мов, яке є показником етнічного менталітету, та провести аналіз мовної ситуації на даній території;–

виявити та охарактеризувати сегментну одиницю фонетичного рівня комунікативного коду двомовного носія;–

встановити дедуктивним шляхом фонетичну систему французько-німецького білінгва, за межі котрої не можуть виходити зміни, спричинені фактором контактування вказаних мов;–

зафіксувати, через індуктивний аналіз, регулярні фонетичні зміни, що відбуваються у французькій мові (на системному, соціально-мовленнєвому та індивідуально-мовленнєвому рівнях) під впливом сегментних елементів фонетичного рівня німецької мови.

Як робоча гіпотеза висувається припущення про наявність у французькому мовленні етнічних французько-німецьких білінгвів стійких звукових реалізацій, сформованих під впливом фонетичних одиниць німецької мови, що відбивають шляхи розвитку французької фонетики в доісторичний період.

Об'єктом дисертаційного дослідження були фонетичні інтерференції у французькому мовленні французько-німецьких етнічних білінгвів і фонетичні трансформації у мовленні французів-монолінгвів, зафіксовані на вокальному та консонантному рівнях.

Предмет дослідження склали фонетичні одиниці французького мовлення французько-німецьких етнічних білінгвів та французів-монолінгвів, що змінюються в процесі лексикалізації німецьких запозичень і при використанні французької мови ельзасцями.

Матеріалом дослідження послужили сегментні одиниці фонетичного рівня французької мови, які зазнають впливу відповідних елементів німецької мови (23.553 фонетичних реалізації). Зіставно-історичний аналіз побудовано на вивченні 13.860 варіантів фонем сучасної французької мови, що відображають три етапи лексикалізації 355 запозичень з давньогерманського і давньофранкського суперстрату; з давньо-, середньо- та нововерхньонімецького адстрату. Соціолінгвістичний експеримент (стандартне інтерв'ю із записом результатів на магнітну плівку; анкетування через канал телефонного зв'язку з фіксацією на цифровому інформаційному носії при використанні програм Modem SPY version 3.2+, Cool Edit Pro, Audio Catalist, Adobe Audition 1.5.) проводився за участі шістьох інформантів-ельзасців, які не ідентифікувалися за соціальною ознакою; шістьох середньостатистичних французів, у тому числі трьох монолінгвів; шістьох етнічних французів – професорів університетів (Paris V, Paris VII та ін.). Отриманий матеріал (9.693 фонемовживань) використано під час аудитивного аналізу, що виконувався в лабораторії факультету іноземної філології ТНУ ім. В.І.Вернадського.

Вибір методів і формування комплексу прийомів виконано в межах вимог до соціофонетичного дослідження та зумовлено поставленою в роботі метою. Дедуктивним шляхом установлена нормативна система одиниць мови французько-німецького білінгва. Для вирішення цього завдання було послідовно проведено зіставний та зіставно-історичний аналіз. Безпосереднє спостереження за мовленнєвою поведінкою етнічних білінгвів складає частину соціолінгвістичного експерименту, що побудований на методі інтерв'ю. Для досягнення ефекту „компресованого мовлення” в процесі фонетичних студій був використаний телефонний зв'язок. Інтерпретація зафіксованого матеріалу здійснювалася шляхом аудитивного та описового методів.

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження зводиться до того, що в ньому вперше здійснено комплексний фонетичний аналіз французького мовлення етнічних французько-німецьких білінгвів; на основі артикуляційної класифікації розроблено діафонну систему носія французької та німецької мов; систематизовано основні акцентні риси та напрямки фонетичних змін, що відбуваються у французькій мові при її перманентному контактуванні з німецькою мовою; встановлено припустимі межі варіативності фонетичних одиниць французької мови в її безпосередній природній взаємодії з німецькою мовою.

Теоретичне значення роботи полягає у: доповненні загальнолінгвістичної теорії мовних змін через розкриття конкретного питання фонетичної варіативності у французькій мові і мовленні; розробці терміносистеми для визначення інтерференційних процесів на фонетичному рівні мови; окресленні методики дослідження фонетичних змін в умовах природного білінгвізму; встановленні механізмів формування фонетичної системи етнічного французько-німецького білінгва.

Практичне значення роботи визначається використанням її основних положень, результатів та експериментального матеріалу в курсах із загального мовознавства (розділ „Мовні контакти”), теоретичної фонетики французької мови (розділ „Соціальна та територіальна варіативність фонетичної системи сучасної французької мови”), історії французької мови (розділ „Історична фонетика французької мови”), у дисциплінах спеціалізації з порівняльно-історичного, зіставного мовознавства та романської філології. Окремі матеріали дослідження складають частину методичної розробки до курсу „Історія французької мови” для студентів спеціальності „Мова та література (французька)”, „Переклад (французька мова)” і можуть отримати застосування у дослідженнях з історичної морфології французької мови.

Особистий внесок здобувача: подана дисертація є самостійним дослідженням, виконаним автором одноосібно, як на етапі практичного збору матеріалу, так і при формуванні теоретичної основи для вирішення представленої в роботі наукової проблеми.

На захист виносяться такі положення:

1. Географічний ареал перманентного природного французько-німецького мовного контакту з етнічним типом зумовленості обмежується середньорейнським регіоном. Серед усіх мовних спільнот даної території лише салічні франки доісторичного періоду розвитку французької і німецької мов та ельзасці можуть характеризуватися як етнічні французько-німецькі білінгви.

2. Природні французько-німецькі двомовні колективи, що сформовані за етнічною ознакою, незалежно від історичних умов існування проявляють схожість у фонетиці комунікативних кодів.

3. Фонетична система етнічного французько-німецького білінгва складається з інтерференційних форм (діафонів), виникнення котрих стає можливим завдяки безперервному мовному контакту, та відповідно до французького мовлення варіює залежно від рівня інтеграції сегментних одиниць німецької мови.

4. Фонетична еволюція французького мовлення етнічних французько-німецьких білінгвів полягає у нівелюванні відмінностей, що відрізняють фонологічну систему французької мови від німецького фонетизму, а саме: у трансформації носових голосних [], [], [], [], губних [w], [] та середньоязикового [] сонантів; у появі дифтонгів [], [] (модифікації німецьких нормованих [], []); в ситуативно зумовленому застосуванні увулярного [ч], середньоязикового [з], фарингального [h] шумних глухих приголосних. Еволюційні процеси зупиняються на початковому етапі інтеграції німецьких лексичних одиниць до французької мови.

5. Фонологічна система французької мови характеризується як консервативна, оскільки в процесі її природного контактування з німецькою мовою відторгає запозичення. Єдину акцентну рису німецького походження у фонетиці французької мови складає нульовий знак ['] з обмеженою дистрибуцією, що є реліктом фарингального глухого [h].

Апробація роботи. Основні матеріали і результати дисертації висвітлено у доповідях і тезах сімох наукових конференцій: „ХХХІІІ Наукова конференція професорсько-викладацького складу ТНУ ім. В.І.Вернадського” (Сімферополь, 2004), „ХХХІV Наукова конференція професорсько-викладацького складу ТНУ ім. В.І.Вернадського” (Сімферополь, 2005), „Мови, культури і переклад у добу глобалізації” (Київ, КНУ ім. Тараса Шевченка, 2005), „ХХХV наукова конференція професорсько-викладацького складу ТНУ ім. В.І.Вернадського” (Сімферополь, 2006); у тому числі три міжнародних: „Когнітивні стилі комунікації” (Партеніт, С.-Петербурзький державний університет, ТНУ ім. В.І.Вернадського, 2004); „ХХХІV Філологічна конференція” (Санкт-Петербург, С.-Петербурзький державний університет, 2005), „Горизонти прикладної лінгвістики та лінгвістичних технологій” (Партеніт, С.-Петербурзький державний університет, ТНУ ім. В.І.Вернадського, 2006).

Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри романської і класичної філології, кафедри німецької філології, кафедри теорії і практики перекладу та соціолінгвістики Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського.

Публікації. Основні теоретичні положення й результати дослідження представлено в матеріалах конференцій та у восьми наукових статтях автора, загальним обсягом 6,5 др. арк., опублікованих у фахових виданнях ВАК України, з яких п'ять написані автором одноосібно (4 др. арк.) та три у співавторстві (2,5 др. арк.). В працях, виконаних у співавторстві, здобувачеві належить теоретичне обґрунтування проблем варіативності мовлення білінгвів, побудоване на феноменах романського мовознавства.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 144 сторінки, загальний обсяг роботи – 241 сторінка. Список використаної літератури нараховує 431 працю, у тому числі – 155 іноземними мовами. Список електронних джерел інформації складає 25 позицій. У додатках представлено глосарій фонетичних процесів, назви яких використовуються в основному тексті дисертаційного дослідження. Експериментальний матеріал роботи, що у транскрибованому вигляді наведений у десяти таблицях та одній анкеті, відображає фонетичну реалізацію лексичних одиниць французького мовлення етнічних французько-німецьких білінгвів на різних етапах мовної еволюції.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. „Проблеми природи та напрямків мовної еволюції у світлі теорії мовних змін”. Культурно-філософську традицію, що складає основу світогляду сучасного суспільства, було закладено на початку ХХ ст. теорією відносності (А.Ейнштейн). В гуманітарних дослідженнях мова починає розглядатися як засіб відтворення та відображення менталітету людської істоти (Ф.Боас, Л.Вейсгербер, Е.Сепір, Б.Уорф). Теорія лінгвістичної відносності може бути визначена як найбільш суперечлива доктрина сучасної лінгвістики. Водночас навіть критики гіпотези Сепіра-Уорфа погоджуються з тим, що людина сприймає світ, створений суспільством, саме через мову. Отже виникає можливість прогнозувати, яким чином буде відображено факт реальної дійсності в психіці носія тієї чи іншої мови. Мова стає основним шляхом до розуміння психології народу (етносу). Остання складає результат багатовікового досвіду, що зберігається та поповнюється через мову, і може бути названою нематеріальною культурою народу.

Розуміння мови як єдності взаємопов’язаних елементів, тобто як структури, привело до усвідомлення факту її історичного розвитку. Теорія мовних змін змістовно обґрунтовує дію позамовних, зовнішньомовних і внутрішньомовних факторів та їх роль в мовній еволюції (Б.Гавранек, М.П.Кочерган, С.В.Семчинський, Е.Хауген). На початковому етапі філогенезу кліматичні і ландшафтні (позамовні) особливості впливають на побудову мислення етносу, що певним чином відображається у структурі мови. Зміна одного етносу іншим відбувається шляхом трансформації менталітету в процесі контактування різних культур (О.С.Герд). Схильність людських індивідів до міграцій та міжгрупових контактів складає причину контактування мов, яке є зовнішньомовним чинником мовних змін. Визначення мови як системи передбачає наявність внутрішньомовних еволюційних процесів. Суттєвість цих процесів така, що при змінюванні чогось відбувається рівнозначна компенсація: зміна будь-якого елемента мовної системи неминуче викликає модифікації у складі інших елементів. Виключивши схильність будь-якої природної мови до саморуйнування та розглядаючи фонетичний рівень як ядерний в системі мови, можливо стверджувати, що фонетичні зміни починаються при порушенні цілісності структурної організації ззовні, а не зсередини.

Характеристики великих людських угруповань із стійкими менталітетом та мовою, що складені в межах історико-культурних зон, є непорушними з точки зору сучасності. Зміни можна спостерігати в діахронному зрізі або в синхронії на перехресті культур. В місцях контактування двох чи декількох етносів відбуваються процеси, що відповідають еволюційним, а мовна ситуація визначається як екзоглосна, найчастіше двомовна.

Двомовність є соціокультурною оболонкою, в якій можуть мати місце значні мовні зрушення, що складають результат лінгвістичної інтерференції. Іншомовні елементи, зафіксовані в психіці носія на рефлекторному рівні, з'являються в мовленні білінгвів навіть в процесі переключення кодів (Л.В.Щерба). Слід розрізняти два типи інтерференції: інтерференцію-трансферацію та власне інтерференцію, що поділяється на конвергенцію і запозичення. Трансферація або перенос відбувається у випадках, коли між елементами взаємодіючих мов спостерігається ідентичність, і вплив однієї мови на іншу не веде до порушення норми. З точки зору фонетики, запозичення – це процес пристосування акустико-артикуляційних навичок мовців до вимовляння іншомовної одиниці. Під конвергенцією розуміється зворотний процес, тобто пристосування елементу іншої мови до мовних навичок носіїв.

Безпосередній природний перманентний контакт французької та німецької мов відбувається протягом понад одинадцяти століть на території середньорейнської історико-культурної зони. Впродовж вказаного часу в межах ельзаського регіону сформувався германський за етнічним походженням народ (ельзасці) з німецько-французьким двомовним менталітетом. Напрям сучасного розвитку французької нації та історичні умови останнього століття накреслили тенденцію до трансформації етнічного стану ельзасців з німецько-французького до французько-німецького, що в загальному розумінні є романо-германським. Подібні процеси переходу від германського до романо-германського, і далі, за певних обставин, до романського менталітету та мови спостерігалися в досліджуваному регіоні в період панування династії Меровінгів, що були германцями (франками) за етнічним походженням і асимілювали латинську мову. Віднесення ельзасців, які на сучасному етапі є французько-німецькими білінгвами, до германської етнічної групи за мовними показниками ґрунтується на особливостях фонетичної реалізації французької мови.

Розділ 2. „Шляхи вивчення та нормування одиниць фонетичної системи однієї з мов білінгва”. Вивчення комунікативного коду білінгвів є багаторівневим процесом, оскільки передбачає студії мовленнєвих реалізацій в умовах відсутності фіксованої нормативної системи. Першочерговим завданням, що постає перед дослідником, є нормування складових елементів комунікативної системи білінгва. При вивченні одиниць фонетичного рівня дедуктивним шляхом окреслюється інвентар фонем, що складає припустиму фонологічну систему двомовного носія. Одиниці такої системи визначаються як діафони, і поділяються на прості, складені та складні (Е.Хауген). Ступінь об’єктивності набору кодифікованих діафонів встановлюється в процесі зіставно-історичного аналізу, зорієнтованого на виявлення спільних закономірностей в розвитку досліджуваних мов.

Фонетичні мовленнєві реалізації визначаються в дисертації як звукотипи. Л.В.Щерба ототожнює поняття „фонема” і „звукотип”. Водночас, розкриття проблем контактної лінгвістики вимагає поряд із фонемою, як одиницею системи мови, у явищі колективного мовлення виокремити звукотип, як діапазон вільного варіювання психічного уявлення про звук мовлення, що обмежується певним набором диференційних ознак. Поняття фонема і звукотип відрізняються тим, що перше належить до системи мови, а друге до мовлення, зведеного до системи. Звукотипи комунікативного коду двомовних носіїв є результатом мовної інтерференції, основні напрямки якої встановлюються в процесі соціолінгвістичного експерименту. Цільова група дослідження добирається за низкою соціальних та мовних ознак, що є релевантними для всіх представників білінгвальної мовної спільноти. Основну умову об'єктивності результатів складає нейтралізація дії усіх додаткових індивідуальних рис у мовленні учасників експерименту: з фізичною або психічною забарвленістю. Варіанти реалізації діафонів представниками цільової групи, за теорією множин (Г.Кантор), можливо розглядати як одну з характеристик всієї мовної спільноти, проте даний факт мають підтвердити представники інших мовних угруповань.

Ключовим завданням при функціональному дослідженні мови є отримання „компресованого мовлення”, в якому зберігаються лише найстійкіші ознаки. В умовах польових досліджень, що є традиційно класичним способом збору інформації в соціолінгвістиці, представлена проблема вирішується шляхом потаємного запису. Останнє десятиліття характеризується активним використанням альтернативного методу фонетичних студій із застосуванням технічних засобів зв’язку, найпоширенішим з яких є, насамперед, телефонний зв’язок.

При врахуванні результатів гуманітарних студій зауважується, що встановлення абсолютних даних є неможливим. Проте, при незмінності основоположних умов дослідження, загальні пропорції зберігаються.

Розділ 3. „Інтерференційні фонетичні зміни у французькому мовленні етнічних французько-німецьких білінгвів”. Французька мова, як і будь-яка інша, в процесі її історичного розвитку вступає в безпосередні контакти з сусідніми в географічному / часовому просторі мовами. Подібні контакти, що спричиняють взаємодію мов, відбуваються, насамперед, у психічній діяльності однієї людини. Соціальна психологія, яка є основною умовою існування семіотичної системи, складається з певної кількості окремих психічних виразів, що поєднуються на підставі конкретного факту реальної дійсності. Процес мовних контактів, котрий стає невід’ємною частиною соціальної психології, слід розглядати як природну двомовність, що, через взаємодію, викликає системні зміни в кожній із контактуючих мов. Саме білінгвальна мовна спільнота є тим зовнішньолінгвістичним організмом, який породжує зміни на рівні системи мови: порівняно з монолінгвами, двомовні носії володіють системою, що виходить за межі однієї мови. Монолінгви стикаються з іншорідними елементами на стадії, коли постає питання щодо нормування новоутворень. Лише колективна свідомість носіїв однієї мови здатна встановити, чи не призведе нововведення до руйнування всієї системи.

Фонетична система французько-німецького природного білінгва формується з простих, складених та складних діафонів:–

на рівні вокалізму:–

6 простих діафонів, що є наслідком трансферацій: [a] – переднього ряду (далі ПР) з заднім резонансом, низького піднесення (далі НП), нелабіалізований (далі нелаб.), короткий / відкритий; [е] – ПР, середнього піднесення (далі СП), нелаб., короткий / відкритий; [] – заднього ряду (далі ЗР), СП, лабіалізований (далі лаб.), короткий / напіввідкритий; [o:] – ЗР, СП, лаб., довгий / закритий; [њ] – ПР, СП, лаб., короткий / напіввідкритий; [ш:] –ЗР, СП, лаб., довгий / закритий;–

4 складених діафони, які виникають в результаті конвергенції:

[е:] – ПР, СП, нелаб., довгий / закритий

> [е] – ПР, СП, нелаб., напівзакритий;

[е:] – ПР, СП, нелаб., довгий / відкритий

[i:] – ПР, верхнього піднесення (далі ВП), нелаб., довгий / закритий

> [i] – ПР, ВП, нелаб., закритий;

[й] – ПР, ВП, нелаб., короткий / відкритий

[y:] – ПР, ВП, лаб., довгий / закритий

> [y] – ПР, ВП, лаб., закритий;

[г] – ПР, ВП, лаб., короткий / відкритий

[u:] – ЗР, ВП, лаб., довгий / закритий

> [u] – ЗР / ВП, лаб., закритий;

[] – ЗР, ВП, лаб., короткий / відкритий–

1 складний конвергентний діафон: [б] – ЗР, НП, нелаб., довгий / відкритий > [е] – ЗР, НП, лаб., довгий / відкритий;–

7 діафонів-запозичень: [] – спадний дифтонг (далі СД) > [aj] – біфонемне сполучення (далі БС); [] – СД > [au] – БС; [] – СД > [j] / [њj] – БС; [] – носовий голосний > [?] – назалізований голосний (далі НГ); [] – носовий голосний > [?] – НГ; [] – носовий голосний > [?] – НГ; [] – носовий голосний > [?] – НГ;–

на консонантному рівні:–

16 простих діафонів-трансферацій:–

сонорні: [m] – губний зімкнений; [n] – передньоязиковий (далі ПЯ) зімкнений; [l] – ПЯ щілинний боковий; [j] – середньоязиковий (далі СЯ) плоскощілинний / серединний; [r] – увулярний щілинний серединний;–

шумні дзвінкі: [b] – губний зімкнений; [d] – ПЯ зімкнений; [g] – задньоязиковий (далі ЗЯ) зімкнений; [v] – губний, плоскощілинний однофокусний; [z] – ПЯ круглощілинний однофокусний;–

шумні глухі: [p] – губний зімкнений; [t] – ПЯ зімкнений; [k] – ЗЯ зімкнений; [f] – губний плоскощілинний однофокусний; [s] – ПЯ круглощілинний однофокусний; [?] – ПЯ плоскощілинний двофокусний;–

8 діафонів конвергентного типу (6 складних та 2 складених):

[w] – губний серединний сонант > [] – ЗР, ВП, лаб. голосний;

[] – губний серединний сонант > [г] – ПР, ВП, лаб. голосний;

[] – СЯ зімкнений сонант > сполучення [nj];

[k] – ЗЯ зімкнений шумний глухий

[ч] – увулярний плоскощілинний однофокусний шумний глухий >

[?] – ПЯ плоскощілинний шумний глухий;

[k] – ЗЯ зімкнений шумний глухий

[з] – середньоязиковий плоскощілинний однофокусний шумний глухий >

[?] – ПЯ плоскощілинний шумний глухий;

[h] – фарингальний плоскощілинний глухий > [’] – нульова фонема;

[pf] – біфонемне сполучення

[] – африката >

[p] / [f] – губний зімкнений / плоскощілинний глухий приголосний;

[ts] – біфонемне сполучення

[] – африката >

[t] / [s] – ПЯ зімкнений / круглощілинний глухий приголосний;–

2 діафони-запозичення: [?] – ЗЯ зімкнений сонант; [] – ПЯ плоскощілинний двофокусний шумний дзвінкий.

Фонетичний вплив нижньоалеманського діалекту. При вивченні феномену двомовності ельзаської мовної спільноти слід ураховувати акустико-артикуляційні особливості структурної організації фонетичної системи нижньоалеманського діалекту, що можуть накреслити такі акцентні риси у французькому мовленні ельзасців: лабіалізація [ a ], зумовлена наголосом або асимілятивними процесами: [-б-to] фр. норм. > [-е-рo] ельз.; збереження в будь-якій позиції відкритості для лаб. голосного ЗР, ВП [?]: [o-ur-di] фр. норм. > [o:-'r-dгi] ельз.; реалізація [і] в позиції перед голосним як сполучення нелаб. закритого голосного ПР, ВП та східного дифтонгу з периферійним елементом [і] ([lj] фр. норм. > [li-і:] ельз.), що відбувається під впливом розвиненої системи дифтонгів ельзаського діалекту; нейтралізація кореляційної опозиції: за дзвінкістю (для ПЯ плоскощілинного шумного [?]: [-fym] фр. норм. > ['-fym] ельз.; ПЯ круглощілинного шумного [s]: [le-z-f-sa-my:z] фр. норм. > [le-є-f-sa-my:є] ельз.); за глухістю (для ЗЯ зімкненого шумного [g]: [l-k-tr:r] фр. норм. > [l-м-рre:r] ельз.; губного зімкненого шумного [b]: [la-po:m] фр. норм. > [la-Яo:m] ельз.; ПЯ зімкненого шумного [d]: [si-ty-pш] фр. норм. > [si-рy-Я] ельз.).

Регулярні фонетичні зміни на рівні системи французької мови. Фонетичні зміни зовнішньолінгвістичної зумовленості відбуваються в процесі запозичення. При фонетичному засвоєнні морфологічних та лексичних запозичень поряд з інтерференцією-трансферацією спостерігається процес власне фонетичної інтерференції, в одному з двох різноспрямованих проявів – запозиченні або конвергенції. Фонетична система французької мови може бути охарактеризована як консервативна, оскільки припускає лише конвергенцію.

В лексичних запозиченнях з німецької мови, що зазнають повної інтеграції, зафіксовано такі фонетичні зміни:–

в системі голосних:–

монофтонгізація дифтонгів, яка ґрунтується на асимілятивних процесах:

[] > [?]: haigiro франк. > hairon ст.фр. > [’?gr?t] н.фр.;

[] > []: raubon франк. > rober ст.фр. > [derbe] н.фр.;

[] > [e] > [ш]: blao франк. > blef ст.фр. > [blш] н.фр.;

[] > [je] > [jш]: speut франк. > inspieth ст.фр. > [epjш] н.фр.;

[] > [?]: greot франк. > grez ст.фр. > [gr?] н.фр.;

[] > [u]: wer-wuif франк. > garulf ст.фр. > [garu] н.фр.;–

назалізація голосних в кінцевій позиції перед -n ( -m ) або в сполученнях голосний + n ( m ) + приголосний:

[an] / [am] > []: ban франк. > ban ст.фр. > [b] н.фр.;

[in] > []: klinka франк. > clenque ст.фр. > [kl:?] н.фр.;

[um] > [] перед зімкненим губним приголосним:

tыmon франк. > tumer ст.фр. > [tbe] н.фр.;

[o] > [] в кінцевій позиції: sporo франк. > esperon ст.фр. > [epr] н.фр.;–

в системі приголосних:–

палаталізація: [nj] перед [e] > []: waidanjan франк. > guaignier ст.фр. >

[gae] н.фр.;–

депалаталізація:

[tj] > [] > [s]: dintjan франк. > dancier ст.фр. > [dse] н.фр.;

[kj] > [] > [s]: skakkja франк. > eshace ст.фр. > [e?бs] н.фр.;–

якісна редукція: [h] перед голосним > [’]: hansa д.герм. > hanse ст.фр. >

[’s] н.фр.

Оскільки орфоепія неповних лексичних запозичень не має стійкого відображення в колективній свідомості, реалізацію вказаних одиниць, навіть монолінгвами, можна розглядати як елемент білінгвального мовлення. Таким чином, саме запозичення неповної лексикалізації стають нормованим прикладом вимовляння діафонів. За даними проведеного аналізу фонетична система французької мови не припускає використання в нормованому французькому мовленні приголосних конвергентних діафонів та діафонів-запозичень.

Фонетичні процеси на рівні системи французького мовлення. При вивченні мовленнєвих реалізацій в білінгвальній мовній ситуації слід зважати на існування у вокабулярі двомовного носія певного відсотку лексичних одиниць, що не складають системи досліджуваної мови та, відповідно, не є кодифікованими. В процесі студій встановлено, що фонетика вказаного класу лексики зазвичай не відповідає орфоепічним вимогам французької мови. Аналіз колективного мовлення французько-німецьких етнічних білінгвів указує на такі порушення, що, за дією відповідних звукових змін, здатні відбуватися в певних словоформах мовленнєвого ланцюга: зникнення в процесі деназалізації носових звукотипів ([]: [vеlfganрsn]; []: [m?nvilr]; []: [mеnsvilr]); поява глухих приголосних [ч] ([mysвaч] – якісна редукція), [з] ([riзvilr] – палаталізація), [h] ([(h)anр?(h)m] – протеза). Водночас слід зауважити, що вказані фонетичні зміни призводять до зникнення найбільш типових відмінностей акустико-артикуляційних систем французької та німецької мов. Перелічені фонетичні зміни не руйнують звукового образу французької мови, якщо відбуваються в окремих словоформах, а не в кожній позиції мовленнєвого ланцюга.

Фонетичні трансформації ідіолектного рівня. У французькому мовленні ельзасців, на ідіолектному рівні, зафіксована реалізація таких діафонів інтерференційного типу:

- голосні:

[]: [jе:r--fy-mе] фр. норм. > [ie:r-'-fy-m] ельз.;

[е] >

[е]: [vi-vе] фр. норм. > [vi-vе] ельз.;

[ш:]: [-n-vш-pa-bo-ku] фр. норм. > ['-n-vш:-Яa-bo-м?] ?льз.;

[ш] >

[]: [d-ne-m-trе-pш] фр. норм. > [d-ne-m-рrе-в] ельз.;

[е]

> [е]: [syr-la-mе:r] фр. норм. > [syr-la-me:r] ельз.;

[е:]

[u:]: [si-vu:-zеt-dш] фр. норм. > [si-vu:-єер-d] ельз.;

[u] >

[?]: [nu-di-z] фр. норм. > [n-di-є?] ельз.;

[е]: [d-z-б-to] фр. норм. > [d- є-е-рo:] ельз.;

[б] >

[б]: [le-rwб-e-le-rе:n] фр. норм. > [le-r?б-e-le-ren] ельз.;

[]: [le-z-f-sa-my:z] фр. норм. > [le-є-f-sa-my:є] ельз.;

[] >

[?]: [k-t-dе-s] фр. норм. > [k-р-dе-s?] ельз.;

[]: [l-mas-ky-l-d-fin] фр. норм. > [l-mas-мy-l-d-fin] ельз.;

[] >

[?]: [sе-f] фр. норм. > [sе-f?] ельз.;

[]: [d-z-б-to] фр. норм. > [d- є-е-рo:] ельз.;

[] >

[?]: [k-t-nm] фр. норм. > [k-р?-nm] ельз.;

[]: [d-la-fu-ry:-rе-bl] фр. норм. > [d-la-f?-ry:-rе(j)-bl] ельз.;

[] >

[?]: [ s-ma-ri ] фр. норм. > [s?-ma-ri:] ельз.;

приголосні:

[j] > [i]: [bj] фр. норм. > [bi?] ельз.;

[p] > [в]: [sе-la-po:m] фр. норм. > [sе-la-Яo:m] ельз.;

[ t ] > [ р ]: [ k-t-nm ] фр. норм. > [ k-р?-nm ] ельз.;

[k]: [k-t-fym] фр. норм. > [k-р-fym] ельз.;

[k] >

[м]: [ue-o-kart] фр. норм. > ['ue-o-мar?] ельз.;

[z] > [є]: [d-z-б-to] фр. норм. > [d-є-е-рo:] ельз.

[] > [] / [']: [dш-:b] фр. норм. > [dш:-:b] ельз.;

[w] > [?]: [le-rwб] фр. норм. > [le-r?б] ельз.;

[] > [г]: [o-ur-di] фр. норм. > [o:-'??r-dгi] ельз.;

[] > [nj]: [-nеs-pa] фр. норм. > [?-nеs-вan(j)] ельз.

У французькому мовленні ельзасців, що реалізується на ідіолектному рівні, не встановлено використання діафонів, складовими яких є увулярний [ч], середньоязиковий [з], фарингальний [h] та африкати [], []. Наведені звукотипи можливо класифікувати як найбільш периферійні елементи фонетичної системи французько-німецького білінгва, такі, що формують акустичний образ німецького мовлення.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Основні результати дослідження фонетичної еволюції французького мовлення, порушеної зовнішньомовним фактором контактування з німецькою мовою в соціопсихічній площині, звелися до таких:–

у середньорейнському географічному ареалі за умов дії своєрідних геополітичних та економічних факторів сформувалися два етнічних французько-німецьких мовних колективи: салічні франки доісторичного періоду розвитку французької і німецької мов та ельзасці;–

ельзасці, як і салічні франки, складають формальну, постійну, велику, автоматичну мовну спільноту з типом групової солідарності етнічного походження, що базується на єдиній культурі, специфіці географічного розташування та використанні спільної комунікативної системи;–

природний французько-німецький білінгвізм ельзасців ускладнений диглосією німецької мови. На мовленнєвому рівні нижньоалеманський діалект викликає такі зміни у фонетичній системі французької мови: лабіалізація відкритого голосного ПР, НП [a] > [е]; розширення закритого лаб. голосного ЗР, ВП [u] > [?]; дифтонгізація лаб. голосних СП в позиції після [j]: [jш] / [j] > [i:ш] / [i:]; оглушення ПЯ шумних дзвінких приголосних: круглощілинного однофокусного [z] > [є] та плоскощілинного двофокусного [] > [']; заміна зімкнених шумних глухих приголосних [p], [t], [k] напівдзвінкими [в], [р], [g] відповідно. (Для приголосного [k] виняток складає початкова позиція, що відповідає тенденціям зафіксованим в нижньоалеманському діалекті);–

комунікативний код білінгвів формується на основі двох мов, системні одиниці яких пов'язані інтерференційною залежністю. Фонетична система двомовного носія складається зі спільного трансфераційного ядра, представленого простими діафонами, та з периферійних діафонів конвергентного походження і діафонів-запозичень. В результаті проведеного аналізу фонетичної системи французько-німецьких білінгвів встановлено наявність 18 вокальних діафонів (6 простих, 4 складених конвергентних, 1 складний конвергентний та 7 діафонів-запозичень) і 26 діафонів консонантного типу (16 простих, 8 конвергентних: 4 складних та 4 складених і 2 діафони-запозичення). В процесі розмежування французької та німецької етнічностей, шляхом еволюційних змін, окреслюються специфічні риси в фонетиці кожної з мов. Характер вказаних рис завжди обмежується особливостями структури французько-німецької діафонної системи;–

еволюція фонетичної системи французької мови в її контактуванні з німецькою мовою має трьохетапну будову:

1) на індивідуально-мовленнєвому етапі систематичними є процеси: дифтонгізації в кінцевій позиції: [е] > [] > [], [ш] > [] > []; вокалізації сонорних приголосних (напівприголосних) в кінці синтагми або перед голосним: [r] > [], [w] > [?], [] > [г]; депалаталізації: [] > [nj];

2) на соціально-мовленнєвому етапі у фонетиці французької мови ельзасців формуються німецькі акцентні риси, які проявляються у: відсутності носових голосних: [], [], []; наявності: дифтонгів: [], [] (зумовлені процесом метафонії [], []); плоскощілинних глухих приголосних: [ч], [з], [h]. При використанні німецьких лексичних одиниць французами-монолінгвами, на початковій стадії лексикалізації, відбуваються зворотні фонетичні процеси: назалізація голосних [an] / [am] > [], [n] / [m] > [], [in] / [im] > [], [yn] / [n] / [m] > []; монофтонгізація дифтонгів: [] > [o] / [], [] > [?], [] > [њ]; якісна редукція плоскощілинних глухих приголосних: [ч] > [k], [з] > [], [h] > ['];

3) єдиним елементом системного рівня сучасної французької мови, що сформувався під впливом німецького фарингального глухого [h] (мовний етап еволюції) є нульовий знак ['], який зустрічається на початку слів загальнодавньогерманського походження перед голосним;–

фонологічна система французької мови в контакті з німецькою мовою не припускає запозичень, тому характеризується як консервативна. При інтеграції до системи французької мови фонетичних змін зазнають лексичні одиниці німецької мови, що набувають акустичних властивостей мови-реципієнта в процесі: монофтонгізації дифтонгів: [] > [o] / [] / [ш], [] > [?], [] > [њ]; метафонії: [й] > [i], [] > [u], [u] > [y]; назалізації голосних: [an] / [am] / [?n] > [], [in/?] > [], [um] / [n] > []; спрощення африкат: [] > [ts] > [s] / [t]; [] > [pf] > [p]; якісної редукції приголосних: [ч] > [k], [з] > [k], [h] > [’]; лениції: [p], [t], [s], [f];–

фонетичний рівень французького мовлення ельзасців зазнає впливу регіонального варіанту німецької літературної мови. Під час взаємоспрямованої інтерференції формуються одиниці сегментного рівня, що відповідають фонетичній системі давньофранкського діалекту. Досліджувані комунікативні системи етнічних французько-німецьких білінгвів (ельзасців і салічних франків доісторичного періоду французької та німецької мов) характеризує: наявність: дифтонгу []; фарингального плоскощілинного глухого [h] перед голосним; сполучення [nj], що у французькій мові відповідає фонемі []; відсутність: африкат [], []; плоскощілинних однофокусних шумних глухих [ч], [з].

Вивчення мовлення етнічних білінгвів надає можливість в синхронному зрізі просліджувати історичний розвиток мови та еволюційні зміни, спричинені зовнішньомовними факторами, зокрема контактуванням двох мов. Подальші студії функціонування французької мови в етнічних двомовних колективах та ментальних процесів, що відбуваються в межах даних формацій, передбачають в перспективі реконструкцію етапів фонетичної еволюції доісторичного (з V по ІХ століття), так званого „темного”, періоду формування французької мови.

Основні положення дисертації відображені у таких працях автора:

1. Проблема применения сопоставительного метода при определении фонемного состава силлабических языков // Ученые записки ТНУ им. В.И.Вернадского: Научн. журн. – Симферополь: ТНУ им. В.И.Вернадского, 2004. – Т. 16 (55), №1: Филологические науки. – С. 313-320.

2. Мова, як чинник виникнення і форма реалізації культури та етнічного самовизначення народу // Культура народов Причерноморья: Научн. журн. – Симферополь: Крым, 2004. – Т. 1, №55. – С. 78-82.

3. Теоретичні проблеми вивчення інтерференції в умовах монокультурного білінгвізму // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. ст. Філологічні науки. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2004. – №1. – С. 207-210.

4. Шляхи формування консонантної системи білінгва, носія французької і німецької мов // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. пр. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 266. Германська філологія. – С. 142-158.

5. До методики дослідження напрямків системних змін фонетичного рівня, спричинених інтерференцією в умовах білінгвізму // Культура народов Причерноморья: Научн. журн. – Симферополь: Крым, 2005. – №76. – С. 77-81.

6. Особенности кодовой матрицы общения в условиях межэтнической интерференции (на примере анализа языковой ситуации в Эльзасе) // Культура народов Причерноморья: Научн. журн. – Симферополь: Крым, 2003. – №42. – С. 32-34 (співавт. Петренко О.Д.).

7. Сигніфікативна функція мови, як одна з причин фонетичної еволюції // Studia germanica et romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання: Наук. журн. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – Т.1, №2. – С. 74-85 (співавт. Петренко О.Д.).

8. Вплив етнопсихологічного фактора на процес фонетичних змін у французькій та німецькій мовах // Нова філологія: Зб. наук. пр. – Запоріжжя: ЗНУ, 2005. – № 2 (22). – С. 91-97 (співавт. Петренко О.Д.).

АНОТАЦІЯ

Храбскова Д.М. Фонетична еволюція французького мовлення етнічних французько-німецьких білінгвів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 – романські мови. – Київський національний університет іменi Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертація складає частину нового підходу до соціолінгвістичних досліджень етнічного напрямку: кореляційна залежність між фактами мовної та