Львівський національний університет

імені Івана Франка

Хімяк Оксана Михайлівна

УДК 94 + 070 (09) + 351.858] (477.83/86) “18-19”

УКРАЇНСЬКА ПРЕСА

ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ

СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ ГАЛИЧИНИ

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Національного університету “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Гетьманчук Микола Петрович,

Національний університет “Львівська політехніка”,

завідувач кафедри політології

Офіційні опонети: доктор історичних наук, професор

Крупський Іван Васильович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

професор кафедри радіомовлення і телебачення

кандидат історичних наук

Шкраб’юк Петро Васильович,

Інститут українознавства

ім. І.Крип’якевича НАН України,

старший науковий співробітник відділу нової історії

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться 30 січня 2007 р. о 15 год. на засіданні спеціалі-зованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд.221.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5

Автореферат розісланий “29” грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор О.М. Сухий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Революційна хвиля, що прокотилася Європою у 1848–1849 рр., не оминула й України. Саме тоді українці-русини Галичини уперше заявили про себе як про частину української нації з своєю неповторною мовою, культурою та історією, і висунули низку політичних вимог, спрямованих на національне самоствердження. Відтак національно-культурне і політичне самоствердження зростало, а після розпаду Австро-Угорської імперії у листопаді 1918 р. українці Галичини проголосили Західно-Українську Народну Республіку.

Важливим чинником суспільно-політичного життя української громад-ськості Галичини у процесі її національного пробудження та боротьби за державну незалежність і соборність України була преса, без якої неможливий національно-культурний поступ будь-якої нації, без її вивчення неможливо відтворити об’єктивну історію нації. Саме ця обставина обумовлює важливість та наукову значимість дослідження ролі преси у національному само-усвідомленні українців Галичини та у зростанні національно-визвольного руху на зламі XIX–XX століть.

Традиційно історики вивчають пресу як джерело, а не як важливий фактор суспільно-політичного життя, елемент культурного розвитку та політичної боротьби. Між тим саме такий підхід до преси дає можливість глибше та повніше збагнути зміст суспільних процесів. У ході національного самоутвердження українців-галичан значення преси підсилювала та обставина, що галичани були частиною народу бездержавного, політично поневоленими і тому часописи ставали визначальним чинником не тільки національного самоусвідомлення, але й самоорганізації, потужним засобом впливу на різні верстви народу. Погляд на пресу як на чинник, а не лише як на дзеркало суспільно-політичного життя, є певним чином новим для вітчизняної істо-ріографії і визначає наукову значимість теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана у відповідності з науково-дослідною темою кафедри політології Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка” “Проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні”.

Об’єкт дослідження – українські друковані загальнополітичні, партійні та військові періодичні видання в Галичині 1848–1919 років.

Предмет дослідження – преса як громадсько-політичний вияв національного розвитку українців краю та важливий фактор визвольного руху та державотворчого процесу, її тематичний спектр, умови зародження та особливості функціонування, місце в суспільно-політичному житті укра-їнського народу і Галичини зокрема.

Мета і основні завдання дослідження – вивчити і узагальнити через призму преси історичний досвід (1848–1919 рр.) національно-визвольних змагань за утворення незалежної самостійної Української держави. Дисертантка поставила перед собою завдання дослідити:

- становлення української преси в Галичині, її програмні, ідейно-політичні засади та тематичні аспекти;

- місце і роль преси у формуванні та утвердженні національної само-свідомості українців-галичан, розвитку української літературної мови, націо-нальної системи освіти, ідейно-політичному протистоянні москво-фільському рухові;

- роль преси українських політичних партій і громадських організацій в національно-визвольному русі Галичини другої половини XIX – початку XX ст.;

- позицію преси щодо розв’язання українського національного питання напередодні та у період Першої світової війни, її роль у створенні ЗУНР та розбудові і захисті Республіки.

Хронологічні рамки 1848–1919 рр. обумовлені такими мотивами: нижня часова межа – 1848 р., час появи у Львові першої в Галичині української газета „Зоря Галицька”, в публікаціях якої були сформульовані національно-політичні вимоги українців-русинів, а верхня межа – 1918–1919 рр. – період найбільшого піднесення національно-визвольної боротьби на початку ХХ століття, який завершився проголошенням Західно-Української Народної Республіки, та державним будівництвом, а також актом соборності України.

Методологічна основа дослідження – принцип об’єктивності, що базується на пріоритеті документованих фактів, на відмові від політичної заангажованості. Для розгляду об’єкта дослідження в конкретному історичному середовищі, в розвитку і взаємозв’язках використовувалися різні пізнавальні засоби й такі наукові методи, як хронологічний та порівняльний, метод класифікації і періодизації, та ін.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що у ній досліджено пресу Галичини 1848–1919 рр. у контексті з’ясування її ролі у формуванні та утвердженні національної самосвідомості українців Галичини, розвитку культури та мови, національно-визвольного руху, загалом охарактеризовано пресу не як дзеркало, а як чинник суспільно-політичного життя краю. Такий підхід дозволив чіткіше окреслити такі аспекти досліджуваної проблеми:

- еволюцію національно-визвольних змагань, зокрема боротьбу українців Галичини за створення національної системи освіти, у тому числі українського університету;

- діяльність преси українських політичних партій, її роль у формуванні державницької ідеології;

- передумови проголошення ЗУНР та захисту незалежної і Соборної України від іноземних інтервентів, формування української галицької армії;

- до наукового обігу залучено нову інформацію з преси та інших друко-ваних видань, а також з архівних документів, що відтворюють нелегкі умови виготовлення, розповсюдження друкових видань Галичини 1848–1919 рр., але, насамперед, поглиблюють знання про суспільно-політичне життя в Галичині другої половини XIX – початку XX ст.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що вивчення, аналіз та узагальнення результатів дослідження можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії України, зокрема преси та національного відродження, а також для розробки загальних і спеціальних курсів лекцій у вищих навчальних закладах тощо.

Результати дослідження апробовані на наукових конференціях професорсько-викладацького складу та аспірантів Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету “Львівська політехніка” (2000– 2005 рр.); V і ІХ Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях “Укра-їнська періодика: історія і сучасність” (Львів, 1998, 2005 рр.).

Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації – 172 с., перелік джерел та літератури складає 270 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету та завдання, наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі “Історіографія та джерела” охарактеризовано сту-пінь наукової розробки теми, окреслено основні етапи вивчення української преси Галичини та проаналізовано джерельну базу.

Можна виділити два головних аспекти дослідження дисертаційної проблеми – пресознавчий та історичний. Без сумніву, вони між собою тісно пов’язані і нерідко у працях з історії преси висвітлюється водночас і ширша історична проблема окресленого періоду. Все ж у більшості досліджень переважає суто історичний або пресознавчий ракурс. Це зумовлює необхідність характеризувати їх окремо.

Перші спроби наукового підходу до вивчення преси в Україні зроблені вже наприкінці ХІХ ст. у дослідженнях І.Франка, О.Маковея, В.Щурата. У син-тетичній праці І.Франка “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.” охарактеризована тогочасна українська журналістика, зокрема становлення преси в Галичині, визначено її інформативні можливості.

На початку ХХ ст. пресу в окремих регіонах України і поза її межами вивчали М.Грушевський, Б.Грінченко, В.Дорошенко, С.Єфремов, М.Міяков-ський та ін.

Упродовж 20–90-х рр. ХХ ст. наука про українську пресу заявила про себе появою досліджень різного типу, які за добором фактичного матеріалу, змістом, особливо за своєю концепцією, можна об’єднати у три групи. Перша – це публікації радянських дослідників, які працювали за умов тоталітарної системи, ідеологічного тиску та цензурних обмежень; друга – праці науковців Західної України (до 1939 р.) та в еміграції; третя група – творчі здобутки науковців доби незалежності України.

У період існування УРСР історики в основному займалися історією радянських пресових видань, зокрема комуністичних організацій Західної України. При цьому оцінки та висновки дослідників підганялися за міркою офіційно встановлених ідеологічних "істин".

Це, зокрема, характерне для монографії В.Дмитрука “Нариси історії української журналістики ХІХ ст.” (Львів, 1969), колективної праці “Історія української дожовтневої журналістики” (Львів, 1983) та ін. Історія української дожовтневої журналістики / Кол. авторів. – Львів, 1983; Дмитрук В.Т. Нариси історії української журналістики ХІХ ст. – Львів, 1969; Баб’як П.Г., Хома В.І. “Хлібороб”. 1891-1895. – Львів, 1971; Маляренко Л.Л. Іван Франко – редактор. – Львів, 1970.

Кілька узагальнюючих досліджень з історії преси Галичини було підготовлено вченими з української діаспори. Вагомий інформативний нарис з історії української періодики належить А.Животкові. Відзначимо і ґрунтовні довідково-інформаційні видання, підготовлені дослідником з Польщі Є. Мі-силом, бібліографічне дослідження М. Мартинюка, що було суттєво допрацьо-ване та підготовлено до друку львівськими науковцями Животко А. Історія української преси. – Мюнхен, 1989-1990; Місило Є. Бібліографія української преси в Польщі (1918-1939) і Західноукраїнській Народній Республіці (1918-1919). – Едмонтон-Альберта, 1991; Мартинюк М. Українські періодичні видання Західної України, країн Центральної та Західної Європи (1914 – 1939): Матеріали до бібліографії. – Львів, 1998. .

З проблематики теми дисертації можна виокремити низку праць сучасних авторів та тих, що досліджували українську пресу ще на початку ХХ ст. Наприклад, історія "Зорі Галицької" – привертала увагу українських дослід-ників ще до Першої світової війни, а також у міжвоєнній Польщі – праці М. Воз-няка, І. Брика та інших авторів Возняк М. З-зараня української преси в Галичині // Записки НТШ. – 1912. – Т. 111; Возняк М. З-за редакційних куліс віденського “Вісника” та “Зорі Галицької” // Записки НТШ. – 1912. – Т. 107; Брик І. Початки української преси в Галичині І Львівська Ставропігія // Збірник Львівської Ставропігії... – Львів, 1921. – Т. І. .

До історії цієї газети звертаються і сучасні українські дослідники: Так, Г.Маценко, В.Передирій,М. Нечиталюка.

Питання історії русофільської та народовської преси порушуються у дослідженнях, автори яких вивчають ідеологію та процес протистояння народовства і русофільства як двох основних культурно-ідеологічних течій у житті української Галичини. До них, зокрема, належать статті С. Макарчука, О. Ар-куші та Мyдрогo, О. Середи, Б.Янишина. Слід, однак, зауважити, що з огляду на завдання, що ставили перед собою їх автори, питання історії преси як русофілів, так і народовців висвітлювалося у згаданих працях радше побіжно.

Проблеми шкільництва на сторінках галицької преси, як і діяльність окремих педагогічних часописів, висвітлено у дослідженнях Н.Черниш, Л.Сніцарчук, О. Терещук, М. Шеремет. Роль преси у становленні української школи в Галичині висвітлено у публікаціях Б.Ступарик, І. Курляк.

Значний фактологічний матеріал про видання українських політичних партій, зокрема націонал-демократичної, радикальної, соціал-демократичної міститься в публікаціях В.Расевича, О.Жерноклєєва, І.Райківського, М.Кугу-тяка, О.Босака.

Роль часописів у формуванні ідеології українського національного руху в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. знайшла відображення у працях К.Кондратюка, О.Сухого та П.Шкраб’юка. Вклад газети “Діло” і “Літературно-Наукового Вісника” у творення державницької ідеології українства висвітлений у книгах Ю.Шаповала та Г.Корбич.

У монографії І.Крупського узагальнена історія становлення національно-патріотичної журналістики України кінця ХІХ – першої чверті ХХ ст.

Об’єктом вивчення стала соціально-економічна і державотворча тематика в публіцистиці І.Франка і М.Грушевського. Ці сюжети знайшли відображення у публікаціях Я.Грицака, М.Нечиталюка, Б.Якимовича.

Різні аспекти ролі преси в суспільно-політичному житті Західно-української Народної Республіки висвітлені у працях Я.Дашкевича, О.Карпенка, М.Лит-вина, С.Макарчука, Ю.Сливки та інших авторів.

Загалом використана нами спеціальна література висвітлює різні аспекти проблематики, що охоплюється темою дисертації, досить широко та різнобічно. При цьому, однак, стан наукової розробки більшості з них далеко не можна вважати вичерпним. З іншого боку, вивчення самої лише історіографії з очевидністю не дозволяє задовільною мірою розв’язати завдання дисер-таційного дослідження. Останнє стало можливим лише на основі докладного аналізу відповідного кола джерел.

Основним джерелом для дослідження були газети та журнали. При написанні дисертації використано комплект номерів часопису "Зоря Галицька" (1848–1857 рр.), а також "Учитель", "Учительське слово", "Школьна часопись".

Одними з найважливіших пресових джерел були часопис "Діло" та "Літе-ратурно-науковий вісник", а також партійні часописи Галичини 1890–1918 рр.: Русько-української радикальної партії (Української радикальної партії) – газети "Народ" (1890–1895 рр.), "Хлібороб" (1891–1895 рр.), "Радикал", "Громадський голос" (1895–1914 рр.) та "Новий Громадський голос" (1904–1906 рр.).: Української національно-демократичної партії – "Будучність" (1899 р.), "Сво-бода" (1900–1914 рр., 1918 р.).; Української соціал-демократичної партії –"Воля" (1900–1907 рр.), "Земля і воля" (березень 1906 – вересень 1912 рр.), журналу "Наш голос" (1910–1911 рр.), газет "Вперед" (17 грудня 1911 р. – 1913 р.) і "Праця" (квітень-вересень 1914 р.).

З питань Західно-Української Народної Республіки опрацьовано комплекти часописів "Република", "Воля" "Народ", "Свобода", "Республіканець", які вихо-дили у Станіславові, та газети "Стрілець" та "Стрілецька думка", а також деякі регіональні (повітові) часописи – "Станіславівський голос", "Україна" та ін.

Своєрідною групою джерел є пресові видання Українських січових стрільців – "Новініяда", "Бомба", "Український самохотник", "Молодий само-хотник", "Республіканський самохотник", "Самопал", "Усусу", "Червона калина".

Значна кількість інформації з досліджуваної проблеми присутня у публі-каціях документів з історії України – збірники "Вивід прав України. Документи і матеріали до історії української політичної думки" (Нью-Йорк, 1964), "Історія української політичної думки у 20 столітті. Документи і матеріали" (1983) та ін.

Основна частина архівних матеріалів зосереджена у фонді 180 – листування Головної Руської Ради, протоколи її засідань тощо, у фондах 146 й 350 Дер-жавного архіву Львівської області, у фонді 11 відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, та ін.

Підсумовуючи огляд спеціальної літератури та джерел, слід зазначити, що окремі аспекти теми, що торкаються нашого дисертаційного дослідження, вже у тій чи іншій мірі були предметом уваги науковців. Однак основні питання, які розглядаються у дисертації, були радше тільки окреслені, тому зберігають свою наукову актуальність.

У другому розділі “Роль преси у формуванні національної свідомості галицьких русинів у другій половині ХІХ ст.” з’ясовано вплив преси на громадсько-політичне життя галицької суспільності.

2 травня 1848 р. у Львові організувалася Головна Руська Рада, однак без власного друкованого органу її діяльність була “безголосою”. Тому для роз’яс-нення політичної програми було ухвалено розпочати випуск газети, яка б інформувала громадськість про події в краї.

Аналіз часопису та основних публікацій засвідчує, що окрім інформації і тлумачення важливих подій редакція закликала читачів брати активну участь в українському русі, впливати на її політичну, національну, суспільну позицію. Однією з головних тем часопису була консолідація нації, як це випливало зі звернення Ради, що було опубліковано 10 травня 1848 р., і у якому зазначалося, що галичани належать до однієї нації з усім українським народом.

Редакція “Зорі Галицької” приділяла велику увагу культурно-освітній та мовній проблематиці, національній символіці, з’ясовувала причини і сутність правописної “мовної війни”.

Щоправда, редакція “Зорі Галицької” інколи змінювала свій політичний напрям: то загравала з поляками, то хилилась до москвофільства. Можна виді-лити три основні періоди в діяльності часопису, які визначалися політичною орієнтацією редакції: 1848–1850 рр.; 1850–1854 рр.; 1854–1857 рр. Перший – пов’язаний із редакторською діяльністю А. Павенецького. За нього газета послідовно обстоювала переконання у національній самобутності українців-галичан, захищала їхнє право на вільний розвиток своєї мови та культури, протистояла нападкам польських шовіністів. У 1850–1854 рр. керівництво „Зорею Галицькою” переходить до рук москвофілів. „Змосковщення” (руси-фікація) мови газети, зміна тематики її публікацій призводять до різкого падіння популярності та накладів часопису, що набув характеру радше літературно-розважального, аніж політичного. З кінця 1854 р. робиться спроба „українізації” „Зорі Галицької”, повернення їй колишньої популярності, яка, однак, успіху не принесла.

Наприкінці 40-х років ХІХ ст. в Галичині були спроби видавати інші часописи, окремі з яких увінчалися успіхом: “Новини”, “Пчола”, “Галичо-Руський вісник” та ін.

Після поразки революції 1848–1849 рр. реальна влада в Галичині зосереджувалась переважно в руках місцевої польської шляхти, внаслідок чого посилювалася полонізація адміністративної системи краю, гальмувався роз-виток української школи, зростала зневага до української мови та культури. Щоб протидіяти цьому тискові частина галицьких політичних діячів шукає порятунку в Росії, вважаючи, що лише Москва може допомогти протидіяти Польщі у її імперських зазіханнях щодо українських проблем. Так у краї виник рух, який почав називатися русофільством. Погляди русофілів стосовно націо-нальної ідентичності “русинів” загалом співпадали із офіційною російською історіографією, для якої і українці-наддніпрянці, і українці-галичани були лише частиною великого “русского” народу.

Погляди русофілів пропагувала заснована ними преса: “Слово”, “Дом і школа”, “Боян”, “Неділя”, “Червона Русь”, “Галицька Русь”, “Голос народа”, “Наука” та ін. Русофіли нав’язували українцям-галичанам не шляхи справді націо-нального розвитку, а рецепти національного самозречення – хоча, за-зви-чай, і виходячи із переконань у їхній правильності.

Головним ідейним та політичним опонентом русофілів було народовство. Народовці стверджували, що галицькі “русини” не є ані етнографічною групою поляків чи частиною єдиного “русского” народу, а належать, разом із своїми єдинокровними братами по той бік австро-російського кордону, до окремого народу, окремої нації – українців. Тому й прагнули розвивати українську самосвідомість галичан, утверджувати й розвивати свою мову та культуру. Одним з перших часописів, що слугував цій меті, стала газета “Вечерниці”, – найпопулярніша серед молодшого покоління галицької молоді, яка поділяла народовські погляди.

Після закриття “Вечерниць” політичну лінію народовців продовжили часописи “Мета”, “Нива”, літературний журнал “Русалка”. У дисертації оха-ракте-ризовано їх протиборство з польською та русофільською пресою, з’ясовано причини їх короткотривалого виходу. Після припинення виходу “Русалки” в Галичині на деякий час не залишилося жодного народовського часопису. Однак незабаром справу перших, власне українських, видань краю продовжив журнал “Правда”, становлення якого стало можливим завдяки фінансовій підтримці надніпрянських українців. Після заборони в Російській імперії видань українською мовою, журнал “Правда” залишався чи не єдиним україномовним виданням для усіх українців Галичини й Наддніпрянщини.

Народовські часописи засвідчили попри незначні партійні розбіжності що ідея національної єдності була їх головною засадою. Тому коли почала видаватися “Батьківщина”, серед більшості галицької інтелігенції уже в основному сформувалося національне самоусвідомлення.

На зламі 70–80-х років ХІХ ст. політичне життя в Галичині стало несприятливим не лише для народовців, у діяльності яких польська адмініст-рація вбачала загрозу для єдності Польщі, але й русофілів, яких за їхню орієнтацію на Росію вона не могла толерувати. Тому супротивники змушені були піти на деякі компроміси заради національної консолідації, що позна-чалося на характері тогочасної галицької періодики. Все ж вони і надалі залишалися опонентами, як це виразно випливало з народовського часопису “Діло”. Отже завдяки діяльності українських часописів, серед українського населення Галичини витворився уже той національний фермент, що став базовим для подальшого утвердження національної ідеї, яка матеріалізувалася у національно-визвольних змаганнях. Без діяльності цих часописів національний рух в Галичині був би приречений.

У третьому розділі “Преса і громадсько-політичне життя в Галичині на зламі ХІХ і ХХ століть” охарактеризовано політичну ситуацію в краї та виникнення політичних партій і створення мережі партійних часописів. Це ознаменувало початок якісно нового етапу національного самоствердження галицьких українців, при якому провід у боротьбі за національні права перебрали на себе політичні партії.

Структурування галицького суспільства за партійним принципом започаткувало створення Русько-української радикальної партії. Її формування тісно пов’язане з Іваном Франком та Михайлом Павликом, а також з журналом “Народ”, редакція якого в першому числі зазначила, що метою журналу є допомогти “зв’язати русинів в одну демократичну поступову партію”. На сторінках журналу відтворено суть конфлікту між керівниками РУРП – І.Франком, М.Павликом, С.Даниловичем та групою молодших членів партії, головно студентів, яких традиційно називають “марксівцями.”

У певний момент саме партійна преса опинилася в центрі конфлікту “марксівців” з керівництвом РУРП, що виявилося, зокрема, у відмові М.Павлика друкувати на сторінках “Народу” матеріали “молодих”, зокрема й відому працю Ю.Бачинського “Україна irredentа”.

У конфлікті навколо партійних видань (до них окрім “Народу” належала газета “Хлібороб”) “марксівці” здобули підтримку київських “спонсорів” і заснували свій політичний часопис “Громадський голос”, після припинення виходу “Народу” та “Хлібороба” з літа 1895 р. уся преса, в силу різних обставин, фактично опиняється в руках “молодих радикалів”, які таким чином поступово перебрали на себе визначення курсу партії.

Так саме завдяки пресі, яка сприяла “шліфуванню” тих чи інших засадничих принципів діяльності партії радикальна партія у 1895 р. була єдиною в Галичині українською політичною організацією, що висунула таку справді радикальну вимогу – боротьбу за державну самостійність України.

Однак надалі в самій партії, як це випливає з матеріалів часопису “Громадський голос”, точилася гостра дискусія. Одним з приводів стало намагання зберегти класову солідарність з соціалістичними партіями інших націй Галичини, передовсім з поляками. Таким чином наприкінці 90-х рр. в партії вичленилися три головні групи: соціал-демократична, радикально-демократична й група, для членів якої головною у програмі була ідея національно-державницької самостійності України. Це й призвело у 1899 р. до розколу радикальної партії. За активної участі значної частини її членів було створено Українську національно-демократичну партію, хоча чимало радикалів залишалося під старими партійними прапорами.

Водночас після 1900 р., як це випливає з матеріалів партійної преси, ідеологія радикалів зазнає істотних уточнень, що виявилося, зокрема, у поступовому відході від марксистських ідей. Значною мірою це було пов’язане з розчаруванням лідерів партії в міжнародному соціалістичному русі. З цього приводу М.Павлик у “Новому громадському голосі” писав, що метою соціалістів є “захопити теперішні держави в свої руки. Якби се їм повелося, то вони нищили би бунтівників плебейських націй незгірш від офіційних сторожів теперішніх держав”.

Публікації партійних часописів дають можливість розкрити й діяльність інших партій. За матеріалами газет УСДП з’ясовано причини конфлікту, що у 1911р. призвів до розколу партії на дві частини, кожна з яких виступала від імені цілої партії і видавала свій окремий друкований орган – “Земля і воля” та “Вперед”. Причиною ж конфлікту, за свідченням цих видань, була, фактично, колізія між об’єктивно національним, українським характером партії та її намаганням зберігати “класову солідарність” з польськими соціал-демократами. Та усе ж у деяких акціях, як інформували про це часописи, українські соціалісти діяли спільно з їх польськими колегами. Наприклад, українські партійні часописи друкували репортажі, аналітичні кореспонденції з приводу демонстрації у лютому 1912 р. перед будинком галицького сейму, де демонст-ранти вимагали скасування куріальної системи на сеймових виборах.

Найвпливовішою українською партією у Галичині в 1907 – 1917 рр. була Українська національно-демократична партія, тому в дисертації докладно з’ясовано діяльність цієї партії та роль преси у внутрішньопартійному та за-гально-політичному житті галицького суспільства. Чисельні публікації за-свідчують, що основою ідеологічної платформи УНДП стало визнання національних, а не класових чи соціальних інтересів. Відтак під контролем УНДП знаходився часопис “Діло”, щоденник “Свобода” та ін. Ці видання виступали на захист прав української мови у державних установах, в системі освіти, шкільництві, відстоювали ідею національної єдності українців.

Загалом партійні часописи галицьких націонал-демократів, радикалів та соціал-демократів відображали політичну діяльність своїх партійних організа-цій. Їх наклади та популярність відповідали загальному рівню впливу відпо-відних партій. Їхні публікації відзеркалювали як боротьбу з противниками українського національного руху, так і міжпартійні та внутріпартійні дискусії. Водночас публікації партійних часописів Галичини засвідчили, що головною метою українських партій краю було досягнення стратегічного завдання – створення єдиної та незалежної держави.

Важливим аспектом досліджуваної проблеми є з’ясування ролі преси як фактору активізації громадсько-політичного життя. Визначним пунктом цієї тези є те, що з утворенням низки офіційних партійних пресових органів українська безпартійна (за нинішніми визначеннями загальнополітична) та галузева періодика продовжувала також розвиватися. Це, передовсім, видання вузькоспеціального, фахового характеру – освітньо-педагогічні (“Учитель”, “Наша школа”, “Учительське слово”), господарсько-економічні (“Господар”, “Економіст”), релігійно-церковні (“Місіонер”, Малий місіонерчик”) та ін., і, по-друге, загальнополітичні часописи, найвпливовішими серед яких були щоден-ник “Діло” та “Літературно-науковий вісник”. Саме загальнополітичні видання не лише адекватно висвітлювали життя краю, а й намагалися впливати на нього, “підносити” свого читача до рівня висококультурного, політично зрілого громадянина краю і майбутньої незалежної Української держави.

Чисельні публікації газети “Діло” були спрямовані на створення з українських земель Австрії єдиного автономного краю, на запровадження загального виборчого права, скасування куріальної системи до галицького сейму. Газета висвітлювала національні взаємини в Галичині, підтримувала бо-ротьбу за права української мови, обстоювала ідею створення у Львові українського університету тощо.

У діяльності “Літературно-наукового вісника” можна виділити три пе-ріоди:: львівський (1898–1906 рр.), київський (1907–1920 рр., з великими перервами у 1914 р.) і післявоєнний львівський (1922–1932 рр., діяльність якого виходить за рамки дисертаційного дослідження), що свідчить про всеукраїнський характер цього видання.

На його сторінках часто публікувалися статті М.Грушевського, І.Франка, в яких обгрунтовувався майбутній конституційний устрій Росії й України та місце у ньому національних меншин. Водночас газетні матеріали дають можливість простежити еволюцію суспільно-політичних поглядів І.Франка та М.Грушевського.

У національному розвитку та політичному і культурному самоствер-дженні українців Галичини велика роль належала освіті. Між тим на середину ХІХ ст. українську мову – цей ключовий елемент національної школи – було майже витіснено з освітньої системи Галичини: як навчальний предмет вона викладалася лише в одній братській школі Ставропігійського інституту. Тому в дисертації висвітлено аспекти, які сприяли як розвиткові української мови в краї, так й вели до її занепаду. При цьому виділено позитивну роль преси народовської, а відтак й освітньо-педагогічної (газети “Дом и школа”, “Школа”, “Учитель”, “Ластівка” та ін.)

Водночас стверджено, що поява освітньо-педагогічної преси стала можливою завдяки згуртуванню українського вчительства в національно-просвітніх та педагогічних товариствах. А це було можливим завдяки про-пагандистській діяльності преси, її поширенню серед українського загалу. Преса вела послідовну боротьбу за ліквідацію неграмотності в краї та видання доступних українських підручників, за подолання скрутного матеріального становища вчителів, за організацію українських шкіл та підготовку викла-дацьких кадрів.

У четвертому розділі – “Преса і український національно-визвольний рух (1914–1919)”, у контексті суспільно-політичного життя в Галичині аналізується передовсім діяльність української преси у роки Першої світової війни, політика російської окупаційної влади стосовно українських газет і жур-налів та роль періодичних видань у проголошенні ЗУНР та державному бу-дівництві молодої республіки.

Самобутнім явищем історії Галичини періоду Першої світової війни стало заснування часописів Українських Січових Стрільців, початок яких був закладений журналом “Новініяда”. Відтак світ побачили й інші стрілецькі часописи. Цим часописам належала важлива роль не лише у розгортанні січового руху, а загалом у національно-визвольному політичному житті укра-їнців Галичини.

Після того, як у жовтні 1918 року Австро-Угорщина опинилася на межі неминучої військової поразки та розпаду, українські часописи стали на передній край боротьби за створення незалежної західноукраїнської держави. Вони висвітлювали позицію українського загалу щодо пошуку союзників у боротьбі за державну незалежність, визначали причини взаємин з Наддні-прянською Україною, зокрема із гетьманською державою тощо. Українська преса виступила проти спроб польських великодержавників, всупереч націо-наль-ним устремлінням галичан, приєднати до відновленої Польщі Східну Галичину.

Із загостренням польсько-українського протистояння, що призвело до війни між Польщею і новоутвореною Західноукраїнською Народною Респуб-лікою, українські часописи закликали націю до опору окупантам, роз’яснювали причини війни, вселяли народові віру у перемогу. З цією метою, окрім суто інформаційних й аналітичних жанрів, часто друкувалися й матеріали літературно-художнього плану, метою яких було вплинути на читача не лише силою фактів, але і їх емоційним загостренням, тобто редакції намагалися дійти не лише до розуму, але й до серця своїх читачів. Періодичні видання часів ЗУНР належали: в залежності від особи видавця офіційним органам державної влади, політичним партіям, громадським об’єднанням і організаціям, Укра-їнській Галицькій Армії тощо. Вони були загальнодержавними, та регіо-нальними.

Утворення ЗУНР призвело до зміни всієї системи української преси Галичини. До цього у першу чергу спричинилася поява нових для краю видів пресових видань. Одним з них стали регіональні (повітові) часописи, що в абсолютній більшості випадків були виданнями українських органів місцевої влади. Після формування уряду західноукраїнської держави з’явилися офіційні друковані видання його секретарів (міністерств), які здебільшого мали характер урядових інформаційних бюлетнів. Фактично офіційним друкованим органом уряду ЗУНР стала газета "Република". З початком 1919 р. поширився ще один новий вид преси – військові часописи, найпомітнішою серед цього типу преси стала газета "Стрілець". Головною функцією урядових та військових видань була пропаганда справи української державності, роз’яснення дій керівництва ЗУНР, інформування населення про хід війни та міжнародні події.

У Станиславові, тимчасовій столиці ЗУНР, з початку 1919 р. з’явилися нові видання українських політичних партій та організацій – газети "Республі-канець", "Воля", "Народ" та "Свобода". На їх сторінках розгорнулася гостра полеміка, у центрі якої було питання про соціально-економічну політику уряду та Української Національної Ради. Вирішальний вплив на визначення внут-рішнього курсу ЗУНР чинили націонал-демократи, які, виявляючи готовність до широкої демократизації суспільно-політичного життя української держави, відкидали соціалістичні ідеї, і не бажали проводити в економіці соціалістичні експерименти. Газети лівих звинувачували керівництво ЗУНР у "буржуазності". Однак публікації свідчать, що і соціал-демократи, і радикали виступали за поступовий, мирний перехід до соціалізму демократичним шляхом, відкидаючи насильницькі, революційні методи боротьби.

На жаль, окрім тієї позитивної ролі, яку відіграла преса ЗУНР в обороні республіки і консолідації нації на відсіч і розгром супротивника, спричинилася вона й до політичної боротьби, в ході якої українські політичні партії за допомогою преси поборювали одна одну. Очевидно тому у поразці націо-нально-визвольних змагань певним чином винні як партійні вожді, так і друковані органи їхніх політичних партій.

Висновки. Перші десятиліття ХIХ ст. були для українців-галичан пе-ріодом національного "пробудження", початком повільного і нелегкого усві-домлення власної національної ідентичності. Частина освічених "русинів" відкривала для себе своє справжнє національне коріння, історичну, культурну спадщину та рідну мову. Усвідомлення своєї української тотожності тягнуло за собою намагання захистити її від тиску полонізації, прагнення просвіщати народні маси. Поступово українська інтелігенція прийшла до розуміння необхідності боротися за політичну рівноправність українців як засіб забез-печити вільний національний розвиток. Потужним чинником національного самоствердження українців у Галичині могла бути власна преса. Однак ще до середини ХIХ ст. через соціальну нерівність, неписьменність, бідність вели-чезної більшості населення українські часописи в краї так і не з’явилися.

До появи української преси в Галичині спричинилося піднесення націо-нального життя українців, викликане революцією 1848–1849 рр. Початок українській пресі поклала газета "Зоря Галицька", перший номер якої вийшов у Львові в травні 1848 р. Часопис підтримував починання Головної Руської Ради, виступив на захист права українців створити в Австрійській імперії свою національно-територіальну автономію.

Українська преса в Галичині 50–70-их рр. ХIХ ст. віддзеркалювала ідео-логічне та організаційно-політичне протистояння двох основних течій інте-лектуального життя українців краю – русофільства та народовства. Цент-ральним предметом дискусії русофільських та народовських часописів були питання мови і культури, проблема вибору "русинами" орієнтирів націо-нального розвитку. Засадничо різні підходи до її вирішення визначали, серед іншого, й мову часописів обох напрямків.

На зламі 70–80-х рр. ХIХ ст. провід національного життя українців Галичини переходить до народовців. Одним з проявів цього стала поява нових популярних народовських часописів – "Батьківщини" та "Діла", які зуміли серйозно потіснити досить ще сильну на той час русофільську пресу, здобути вплив серед освіченої української молоді.

Важливою складовою системи української преси Галичини кінця ХIХ –початку ХХ ст. стали освітньо-педагогічні часописи, які висвітлювали життя української школи, становища вчителів, обстоювали право українців здобувати освіту рідною мовою.

Рубіж ХIХ та ХХ століть став початком нового етапу в історії українського національного руху в Галичині, на якому провід у боротьбі за національні права українців перейшов до політичних партій. Уже у самому процесі їх створення важливе місце зайняли українські часописи, що виконали роль організаційних осередків та ідеологічно-теоретичних "лабораторій". У Галичині першим офіційним українським партійним виданням став часопис "Народ" – орган Русько-української радикальної партії. З 1900 р., паралельно із створенням у краї українських національно-демократичної та соціал-демократичної партій, сформувалася і система партійної преси. Часописи націонал-демократів, радикалів та соціал-демократів відображали та пропагували програмні вимоги партій, висвітлювали їх діяльність, інформували читачів про події суспільно-політичного життя, оцінюючи останні з точки зору партійної ідеології та програмних вимог. Вплив на партійні видання став одним з головних важелів керівництва партіями, а боротьба за нього – важливою складовою внутрішньо-партійної боротьби.

На початку Першої світової війни Львів був окупований російськими військами. Царський уряд, що взагалі не визнавав існування самостійної ук-раїнської нації, почав русифікацію, закрив українські газети та журнали. Після відновлення у краї австрійської адміністрації частково відновилася й українська преса. Однак на її публікаціях позначилися цензурні обмеження воєнного часу.

З утворенням ЗУНР усі партійні газети займали державницькі позиції, а також загалом негативно, хоча і з принципово різними акцентами, оцінювали російський більшовизм та його політику щодо України.

Фактично усі часописи ЗУНР проіснували не довше, ніж протримався український уряд у Станіславі.

На території Східної Галичини, що була окупована Польщею, вихід українських газет було припинено. У Львові, долаючи цензурні перепони, виходив лише один соціал-демократичний часопис "Вперед", який врешті-решт теж був закритий польськими властями.

В Західно-Українській Народній Республіці українські часописи уперше видавалися у своїй державі. З переходом галицьких земель під владу Польщі почався новий етап в національній історії українців Галичини, а відтак і в історії української преси.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ :

1. Олексин О.М. Соціально-політична проблема в публіцистиці Івана Франка // Держава та армія: Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. – 2000. – № 408. – С. 36 – 43.

2. Олексин О.М. Національно-патріотична журналістика Галичини та її роль у боротьбі проти москвофільства (кінець ХІХ ст.) // Військово-науковий вісник. – Вип. 2. – Львівський військовий Інститут, 2000. – С. 201 – 208.

3. Олексин О.М. Українське шкільництво на території Східної Галичини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): проблеми становлення і розвитку // Військово-науковий вісник. – Вип. 3. – Львівський військовий Інститут, 2001. – С. 93 – 101.

4. Олексин О.М. “Зоря Галицька” – чинник українського національного відродження // Держава та армія: Вісник Національного університету “Львів-ська політехніка”. – 2001. – № 431. – С. 132 – 137.

5. Олексин О.М. Створення і діяльність перших українських політичних партій // “Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі”: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції, 9–10 листопада 2004. – Львів: Вид. НУ “Львівська політехніка”, 2004 . – С. 63–71.

6. Олексин О.М. Преса як фактор активізації громадсько-політичного життя галицького суспільства // Україна на рубежі ХХІ ст.: суспільно-полі-тичні трансформації та геополітичні виклики сучасності: Матеріали міжву-зівської науково-практичної конференції, присвяченої 14-річчю незалежності України, 8 жовтня 2005. – Львів: Вид. НУ “Львівська політехніка”, 2005. – С.49–52.

АНОТАЦІЯ

Хімяк О.М. Українська преса другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як чинник формування національної свідомості українців Галичини. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Львівський національний уні-верситет імені Івана Франка. – Львів, 2006.

У дисертації досліджено становлення і розвиток української преси другої половини ХІХ – початку ХХ ст на теренах Галичини та з’ясовано її роль у культурно-просвітницькому, а відтак й у суспільно-політичному житті краю та національно-визвольних змаганнях, в утворенні ЗУНР, державному будівництві та захисті від іноземних інтервентів. Висвітлено вплив преси на громадсько-політичне життя галичан, еволюцію державницької ідеології та консолідацію націо-нально-патріотичних організацій в боротьбі за державну незалежність і со-борність України.

Ключові слова: Галичина, українська преса, преса політичних партій, національна свідомість, національно-визвольні змагання.

АННОТАЦИЯ

Химяк О. М. Украинская печать второй половины ХІХ – начала ХХ вв.