Південноукраїнський державний педагогічний університет

імені К. Д. Ушинського (м. Одеса)

ХАРХАН Оксана Михайлівна

УДК 159.922.73.

Психологічні особливості віктимної поведінки підлітків

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Одеса – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Таврійському національному університеті імені В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: |

доктор психологічних наук, професор Каліна Надія Федорівна, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського, завідувач кафедрою глибинної психології та психотерапії.

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор Фурман Анатолій Васильович, академік-секретар АН вищої школи України, директор Інституту експериментальних систем освіти та НДЦ “Економіка вищої освіти”, завідувач кафедри соціальної роботи Тернопільського державного економічного університету

кандидат психологічних наук, доцент Хмель Наталя Дмитрівна, Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, декан, в.о. директора Інституту психології

Провідна установа: | Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, м.Київ

Захист відбудеться “ __ " ______ 2006 року о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41.053.03. у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д. Ушинського (м. Одеса) за адресою:

65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (м. Одеса) за адресою:

65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26.

Автореферат розісланий “ " 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Цибух Л.М.

Актуальність даного дисертаційного дослідженя обумовлена, по-перше, загальним зростанням інтересу до психотерапевтичної роботи з підлітками, що потерпіли від насильства, по-друге, практичною необхідністю допомоги їм та їхнім батькам, оскільки кількість таких підлітків зростає. Наявність психологічних проблем для підліткового періоду закономірна, і їх професійне вирішення має першорядне значення. Ці труднощі в більшості випадків є складовою частиною природного процесу розвитку і не повинні негативно впливати на становлення особистості. Проте, психологічно виважених, системно обґрунтованих досліджень та програм допомоги віктимним підліткам, на жаль, в Україні немає.

Таким чином, одним з призначень даної дисертаційної роботи є розширення сфери психологічного знання шляхом розвитку психотерапевтичної практики з підлітками і їх адаптації до вітчизняної психологічної традиції. Якщо ми хочемо дійти правильного розуміння того, чому підлітки стають “важкими”, ми повинні зрозуміти чинники, через які вони такими стають. Проводячи дане дослідження, ми не ставили собі за мету відкрити щось принципово нове, але показали необхідність запозичення концептуальних уявлень з психоаналізу для роботи з підлітками, тому наша робота носить не тільки науково-дослідний характер, а й науково-практичний.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно з планом наукових досліджень в рамках наукової теми кафедри глибинної психології та психотерапії Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського "Свідомі та несвідомі детермінанти самоконституювання суб'єкта" (номер держрегистрації 0101U005694). Тему дисертації затверджено Вченою радою Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (протокол № 2 від 22.02.2005 року) та узгоджено у Раді з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 5 від 24.05.2005 року). Автор досліджував психологічні особливості віктимної поведінки травмованих підлітків.

Мета дослідження: розробити і апробувати модель психопрофілактичної і психотерапевтичної допомоги віктимним підліткам.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

1. Провести теоретико-методологічний аналіз досліджень феномена віктимності як властивості особистості і як провідної детермінанти віктимної поведінки підлітків.

2. Вивчити особливості особистості і поведінки віктимного підлітка в контексті дитяче-батьківських відносин. Класифікувати типологію особистості віктимних підлітків.

3. Теоретично позначити типи особистості підлітків в залежності від якісного та кількісного поєднання основних показників віктимності (агресивність, тривожність, навіюваність).

4. Розробити логіку емпіричного дослідження особистості віктимного підлітка, підготувати психологічний інструментарій для діагностики показників, що свідчать про схильність до віктимності.

5. Емпірично дослідити психологічні особливості особистості віктимних підлітків. Розробити і апробувати програму психопрофілактичної і психотерапевтичної допомоги віктимним підліткам залежно від типу поведінкової реакції на травму та оцінити її ефективність.

Об'єкт дослідження – віктимна поведінка підлітків.

Предмет дослідження – психологічні детермінанти віктимної поведінки підлітків, їх діагностика, корекція і психотерапевтична допомога.

Основні гіпотези полягають в припущеннях, згідно з якими:

1. Визначальними компонентами віктимності підлітка є агресивність, тривожність і навіюваність. Індивідуальні особливості віктимності підлітків характеризуються якісно-кількісним поєднанням вказаних показників.

2. Віктимність, як складова риса особистості, є разом із типом дитячо-батьківських відносин однією з детермінант віктимної поведінки підлітків.

3. Корегування віктимності і віктимної поведінки можливе за допомогою спеціальної програми, спрямованої не тільки на запобігання прояву віктимності в поведінці, а й на ті риси особистості, які пов'язані з віктимністю. Ефективна модель психотерапевтичної допомоги травмованим підліткам реалізує стратегію корекції гіперфункції захисних механізмів психіки віктимних підлітків з урахуванням структури їхньої віктимності.

Методологічною та теоретичною основою дослідження виступають положення про детермінацію поведінки особи неусвідомлюваними чинниками, запропоновані і розглянуті в парадигмі класичного психоаналізу. Дані положення були доповнені і зіставлені з уявленнями про специфіку підліткового віку у вітчизняній (І.Д.Бех, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, С.Д.Максименко, В.О.Татенко, Д.І.Фельдштейн, А.В.Фурман, О.Я.Чебикін) і зарубіжній (Р.Бернс, М.Мід, Ф.Тайсон, Г.Шихи, Е.Еріксон) віковій психології, а також про існування специфічних психологічних основ віктимної поведінки, експлікованих в роботах Е.А Бурелова, В.В. Вандиш, Ф.Т. Джаса, Р. фон Гентіга., В.С. Мінської, А. Фейєрбаха, Л.В. Франка і ін.

Теоретичний аналіз дозволив виявити взаємозв'язок вищезазначених уявлень з уявленнями глибинно-психологічної парадигми про типологію особової організації і функціонування захисних механізмів психіки в его-психології (Г. Фрейд, О.Кернберг, Е.Люрссен, Н.МакВільямс, Р.Пайн).

Методи дослідження. В роботі використовувалась система методів та процедур отримання даних, що включає: теоретичний аналіз психологічної і спеціальної літератури за досліджуваною проблематикою, систематизацію і узагальнення одержаної інформації, спостереження, інтерв'ю, психоаналітичні спостереження, психодіагностичні методи. З метою дослідження особливостей віктимної поведінки підлітків використовувалася методика визначення типу віктимної поведінки підлітків, розроблена в рамках дисертаційного дослідження. Для визначення порушень дитячо-батьківських відносин використовувалася методика Екстудіанової-Казакової Я.О., розроблена в руслі проекту „Наркоманії початку ХХІ століття”. Для визначення найчастіше використовуваних захисних механізмів, що лежать в основі типу особової організації підлітка, використовувалося модифіковане інтерв'ю Н. МакВільямс. Окрім цього ми використовували методи психотерапевтичної і психоаналітичної роботи, а саме – психоаналітично орієнтовану бесіду як з підлітками, так і з їхніми батьками, аналіз сновидінь, аналіз дискурсу і класичну психоаналітичну техніку.

Емпіричне дослідження особливостей особистості та поведінки підлітків проводилось впродовж чотирьох років. У дослідженні у різний час брало участь 240 підлітків. Кожний з підлітків брав участь в експерименті протягом 5 - 6 місяців. Якісно вибірка складалася з підлітків, що різною мірою пережили насильство, які або самі зверталися по психологічну допомогу до психолога, або за ініціативою дорослих (викладачів, батьків). Всі етапи дослідження пройшли 113 підлітків. Підвибірка, в якій вивчалися підлітки в контексті дитячо-батьківських відносин, складалась з 29 сімей.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

- уперше зостасовано технологію психологічної реабілітації травмованих віктимних підлітків за допомогою розроблених моделей короткострокової психоаналітичної психотерапевтичної допомоги. Вперше були запропоновані моделі терапевтичної допомоги травмованим підліткам залежно від типу особистості підлітка, специфіки травматичного переживання і способу переробки травми. Запропоновано новий підхід до корегувальної і терапевтичної роботи з віктимними підлітками, що включив методологію психоаналізу і віктимології;

- уточнено поняття віктимності і доповнене ідеєю про наявність в її основі компромісу між отриманням задоволення і самопокаранням за нього з метою збереження позитивного образу Я підлітка;

- подальший розвиток отримала розробка теоретико-методологічних засад організації психопрофілактичної та психотерапевтичної роботи з віктимними підлітками.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у виявленні психологічних чинників віктимності підлітків, створенні типології віктимної поведінки травмованих підлітків, виявленні психологічних основ для ефективної корекції віктимної поведінки. Проведене дослідження дозволяє уточнити і доповнити традиційні психологічні погляди на поведінку підлітків з урахуванням ролі неусвідомлюваних детермінант їхньої віктимної активності.

Практичне значення роботи полягає у тому, що були вивчені основні особистісні риси підлітків, схильних до прояву віктимної поведінки. Розроблена оригінальна програма психологічної допомоги віктимним підліткам, яка включає набір моделей психотерапевтичної допомоги залежно від специфіки особистісної організації підлітка та типу переживання травми. Результати дослідження використовуються практикуючими психологами в груповій і індивідуальній консультативній практиці для запобігання можливій травматизації підлітків, а також для доповнення учбових планів із статевого виховання і безпеці життєдіяльності підлітків в системі загальної освіти. Адаптований набір методик та дані експериментального дослідження також використовуються як частина курса „Сучасна глибинна психологія”, що викладається студентам факультету психології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського.

Результати дослідження впроваджені у формі лекцій та групових тренінгових занять у системі професійної підготовки психологів в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (Акт про впровадження № 1 від 25.01.2006 р.), застосовуються в роботі фахівців Інституту судових експертиз м. Сімферополь (Акт про впровадження № 7983 від 16.12.2005 р.), використовуються в психопрофілактичній роботі шкільного психолога (Акт про впровадження від 23.02.2006 р.).

Надійність і вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечується теоретико-методологічним обґрунтуванням його похідних положень; конгруентним рівнем теоретичного аналізу досліджуваної проблеми; використанням взаємодоповнюючих методів і методик, адекватних його меті, предмету, об'єкту і задачам; репрезентативністю вибірки піддослідних; з'єднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних; використовуванням адекватних і сучасних методів математичної статистики.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на першому Конгресі психологів України (м.Киів, жовтень 2005р), другій Міжнародній конференції “Психоаналіз та глибинна психологія” (м.Алушта 2002р), третій Міжнародній конференції “Любов та сексуальність” (м.Алушта 2004), семінарі – практикумі “Теоретичні та методичні засади практичної психології” (м.Ялта, січень 2006р.) науково-практична конференція (м.Алушта 2001р.), на науково-методичному семінарі факультету психології Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського (Одеса, 2006), на професорсько-викладацьких конференціях Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського (Сімферополь, 2001 – 2006). Робота обговорювалася на методологічних семінарах і засіданнях кафедри глибинної психології і психотерапії Таврійського національного університету їм. В. І. Вернадського (Сімферополь, 2001 – 2006).

Публікації. Основні положення і результати дослідження знайшли віддзеркалення в 6 публікаціях, з них 5 статей в збірках наукових робіт, рекомендованих ВАК України для публікації результатів дисертаційних досліджень.

Структура і обсяг дисертації: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел в кількості 252, з них 24 іноземною мовою, і 6 додатків. Основний зміст дисертації містить 188 сторінку машинописного тексту, загальний об'єм – 236 стор. Дисертація містить 14 таблиць, 7 малюнків та 2 графіків.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи; наведені дані про апробацію основних положень дослідження, його результати і публікації за темою дисертації.

Перший розділ "Феномен віктимної поведінки в підлітковому віці” містить три підрозділи, в яких розглядаються методолого-теоретичні аспекти досліджень проблеми ключових психологічних характеристик феномена підліткової віктимності. Віктимністю конкретного індивіда є його потенційна здатність виявитися в ролі жертви злочину в результаті негативної взаємодії його особистих якостей із зовнішніми чинниками. В основі феноменології віктимної поведінки знаходиться сукупність особистісних рис, що характеризуються загальною психічною нестійкістю індивіда, яка обумовлює провокацію агресії по відношенню до себе та в основі якої лежить несвідоме бажання в покаранні або опосередкованому задоволенні власних агресивних прагнень.

Через швидкість процесів дорослення і прагнення молодих людей порівнювати себе з однолітками у них спостерігається значне зниження самооцінки і відчуття власної значущості. Для них характерна індивідуальна нестабільність та лабільність емоційної поведінки, в якій можна виділити три основні типи реагування: емоційну нестійкість, агресію або відчуження, ідеалізм. Важливою також є роль інших дорослих, що служать зразком суспільного досягнення, конституціональних і особових особливостей, що визначають розвиток “Я” за допомогою ідентифікації.

Існує загальна віктимність, залежна від віку, статі, роду діяльності, соціального статусу підлітка. Разом з цим виділяється індивідуальна віктимність, залежна від психічної, психологічної і емоційної нестійкості підлітка.

У переважній більшості випадків поведінка віктимного підлітка є провокацією агресора, в основі якої знаходяться такі психологічні складові як несвідоме відчуття провини; бажання бути покараним способом, який неусвідомлено обирає потерпілий; проекція власних агресивних імпульсів на агресора, взаємодія з яким задовольняє неусвідомлювані агресивні прагнення жертви.

За основні детермінанти, що призводять до віктимності (провокують нанесення травми), виступають поєднання тривожності, агресивності і навіюваності. Віктимізуючий вплив агресії полягає в активній провокації насильства. Віктимізуючий вплив тривожності полягає в сприйнятті навколишнього середовища як невизначеного і ворожого, від якого підліток захищається способами, що не завжди мають конструктивний характер. Віктимізуючий вплив навіюваності підлітка пов'язаний з інтелектуальною недостатністю, з негативним відношенням до себе і провокативною невпевненістю.

Підвищена віктимність неповнолітніх визначається їх соціальним положенням, де визначальною детермінантою схильності до віктимної поведінки є роль підлітка в сім'ї. Існує два типи порушень дитячо-батьківських стосунків – це емоційне відчуження дитини батьками або зверхконтроль з їхнього боку. Батьківське емоційне відчуження перетворюється за допомогою захисного реактивного утворення у формі певного "виховного стилю" – авторитаризму, зверхконтролю, гіперопікування або гіперпротекції. Ці стилі у цілому характеризуються тотальною невдоволеністю дитиною, прагненням "переробити" її, великою кількістю обмежень, заборон і покарань. Дорослий, таким чином, дістає можливість висловити свою агресію по відношенню до дитини, при чому агресія виглядає та інтерпретується як підвищена турбота і увага. Дитина виступає як "зручний" об'єкт заміщення агресії, їй приписуються неіснуючі недоліки або нав'язується певний "успішний" життєвий сценарій. Останнє позначається як делегування або зверхсоціалізація і є компенсацією батьківського відчуття своєї незначності, сприйняття себе як неповноцінного. Емоційний симбіоз є екстремальною батьківською установкою, що фруструє онтогенетично пізніші потреби дитини у відділенні, визначенні меж "Я", самостійному пізнанні миру. Страх матері раціоналізується і виявляється у вигляді виховного стилю, що описується в літературі як егоцентрична інфантилізація, потураюча гиперопіка, знецінення.

Ми вважаємо, що основою найточнішої класифікації, яка експлікує феноменологію віктимної поведінки підлітків, буде та, що описує агресивні, активні, ініціативні, пасивні, некритичні і нейтральні групи потерпілих.

В основі таких саморуйнівних вчинків як самогубство (крайня форма) або членоушкодження, схильність потрапляти в ситуації, пов'язані з ризиком для життя, імпульсний вибір хірургічного втручання там, де його можна було б уникнути і ін. (компромісна форма), лежать елементи агресивності, покарання (аутоагресії) і спокутування провини (з'єднання еротики і деструктивних імпульсів).

Принцип жертовності реалізується підсвідомим прагненням особи стати жертвою нещасного випадку і при цьому забезпечити собі шанс на виживання, оскільки більшість підсвідомих страхів існує тільки в її уяві. За допомогою цього відбувається часткова нейтралізація деструктивних імпульсів. Вид травмуючої дії у меншій мірі впливає на оформлення її як травми, ніж її суб'єктивне переживання і оцінка потерпілим.

Ми виділяємо такі види травматичних переживань, отриманих в результаті психологічного насильства: безпорадність, що виявляється в страху бути слабким; безпорадність як некомпетентність і переживання сорому за неї; наявність відчуття провини за те, що відбулося; знецінення власної особистості, що породжує страх бути знедоленим; переживання своєї “жертовності” як обранності або частини індивідуальності; тривога як страх повторення травмуючої ситуації; страх вторгнення у внутрішній світ як міметична копія насильства; страх бути використаним. Травматичні переживання запускають роботу захисних механізмів, які, при їх адекватному використовуванні, знижують ступінь тривоги щодо отриманої травми, але при частому їх використанні травматичне переживання посилюється виникненням дезадаптивної поведінки відносно травми. Форму травматичним переживанням додає дія захисних механізмів, що лежать в основі типів особистісної організації і відповідальні за властиві особі патерни поведінки.

Другий розділ “Емпіричне дослідження віктимності підлітків, що зазнали насильства” містить два підрозділи, в яких описуються основні принципі вивчення віктимної поведінки травмованих підлітків і її феноменологічні прояви, типологічні особливості і риси віктимності підлітків, а також основні принципі конструювання і стандартизації методики-опитувальника типів віктимної поведінки підлітків (ТВП) і її психометричні характеристики, наведено опис організації і проаналізовані результати експерименту.

Проведене емпіричне дослідження показало, що підлітковий вік є сензитивним періодом для формування патологічних психологічних новоутворень, в основі яких лежить особова тривожність, інтелектуальна недостатність як основа навіюваності, що приводить до неможливості переробки травмуючої інформації, і агресія як активна спроба захиститься від тривоги. Родинна система детермінує, в якій формі буде опредмечена тривога підлітка і яким способом підліток з нею впорається. Отже, віктимна активність як форма дезадаптативної поведінки підлітка, за допомогою якої він намагається опанувати тривогу, формується, виникає, розвивається і закріплюється саме в родинній системі, де підліток виконує певну специфічну роль. Ця роль завжди направлена на збереження засад і нормативів цієї системи, а також на продовження її існування.

Віктимні підлітки - це діти, що жертвують своїм “Я” для того, щоб бути прийнятими родинною системою або такою, що її може замінити. Таким чином, на процес дезадаптації і формування віктимності впливають особливості психологічних захисних механізмів батьків, причому існують відмінності у впливі захисних механізмів батьків і матерів або людей, які їх замінюють і виконують відповідні функції. Захисні механізми батьківської психіки вкупі з обраним виховним стилем формують наявність тривожності, навіюваності і агресивності як базових особових рис підлітка, його захисні механізми і – тим самим – тип особистісної організації підлітка і поведінкові форми його боротьби з тривогою.

Віктимна поведінка - це будь-яка форма поведінки, якщо її можна визначити як провокативну. Ми виділили форми віктимності відповідно формам провокації можливого агресора – агресивна поведінка з вербальними і невербальними компонентами, провокуюче пасивна поведінка і випадково провокуюча поведінка, що базується на інтелектуальній недостатності підлітка.

Також нами був розроблений опитувальник для виявлення особових детермінант віктимності (ОДВ) підлітка і показана експериментально залежність між типом віктимності, тривожністю, захисними механізмами батьківської психіки і стилем виховання.Були визначені типи віктимності підлітків, що частіше зустрічаються, і найбільш патологічні для розвитку і функціонування психічного апарату підлітка родинні ролі.

Загальні особливості прояву віктимності: віктимність в поведінці більшою мірою визначається не стільки зовнішніми провокативними проявами агресії, які швидше відштовхують потенційного агресора, скільки провокативною демонстрацією власної безпорадності або залежності. Агресивний і підбурюючий типи віктимності відрізняються тільки формою і ступенем появу агресивності, що може привести до травматизації. Ситуативна віктимність визначається інфантильністю і частим використовуванням витиснення і регресії, які виключають адекватне усвідомлення наслідків тих дій, у тому числі і проявів агресивності, що властиві підлітку і можуть привести до травматизації. Прихований тип віктимності пов'язаний з тим, що підліток ситуацію з мінімальним ризиком травматизації перетворює на травматичну через існування внутрішнього протесту проти обмежень його потреб. Цей тип віктимності пояснюється дією протифобічного відігрування, дисоціації, проективної ідентифікації, витіснення, сексуалізації і регресії, які приводять до психологічної готовності стати жертвою як єдиного засобу реалізувати несвідоме прагнення і відповідати при цьому вимогам Супер-Его.

Загальна віктимність, прихований тип віктимності і ситуативний тип віктимності є першорядними у формуванні і реалізації віктимної активності підлітка, а агресивний і підбурюючий типи можна розглядати як окремі випадки ситуативного типу активності, оскільки підліток не замислюється, як на інших людей діє його поведінка, тобто у нього відсутній зворотний зв'язок, і це робить неможливим самокорегування його поведінки і адекватну реакцію на загрозу.

Патологічні родинні ролі впливають на формування віктимності так: “родинний герой” реалізує очікування батьків щодо ідеальної дитини і стає їх нарцисичним розширенням, задовольняє потребу в схваленні і турботі. Цим самим вона перекреслює власне “Я”, у зв'язку з чим позбавляється можливості реалізовувати свої справжні бажання і потреби, тому їх задоволення можливе тільки при знятті відповідальності шляхом отримання статусу жертви. У підлітка присутній протест проти нав'язаних норм і правил, який витісняється, але він дотримується культурних вимог і заборон Супер-Его на демонстрацію агресії, і таким чином в нього формується схильність бути жертвою як компроміс між бажанням і забороною. “

Занедбана дитина” прагне виглядати цінною і гідною любові, менш інфантильна, ніж підлітки з попередньою роллю, більшою мірою віддає звіт у власних діях, більшою мірою вільна в реалізації своїх потреб і здатна до самозахисту. Але її потреба отримати схвалення і позитивну оцінку від людей з високим соціальним статусом може виступати як передумова формування віктимності, з тією обмовкою, що залежність підлітка від людей з високим соціальним статусом (батьків, вчителів, старших товаришів) приводить до ситуації травматизації тільки за умов навмисної експлуатації підлітка з їхньої сторони.“

Цап-відбувайло” є окремим випадком ролі “занедбана дитина”, а також результатом інвертованих дитячо-батьківських стосунків, при котрих відповідальність за неприємності покладається на дитину, яка прагне довести, що вона гідна любові і уваги. Вона перебільшує свої недоліки і ступінь відповідальності, що само по собі може переживатися як травма.

Частка кожного типу віктимної поведінки і представленості патологічної родинної ролі в загальній вибірці всіх травмованих склала: 1) родинний герой: для 48% вибірки травмованих підлітків властива інверсія дитячо-батьківських відносин, завищення своїх можливостей, страх виявитися знеціненим; 2) цап-відбувайло: 35% вибірки травмованих підлітків виконують функцію громовідводу для реалізації агресивних і тривожних прагнень батьків і використовуються як стабілізатор родинної системи; 3) занедбана дитина: 14% вибірки травмованих підлітків шукають аналог сім'ї поза родинною системою і таким чином схильні до згубного впливу вулиці, але вони більш адаптовані в порівнянні з двома вищенаведеними типами; 4) родинний блазень: 3% вибірки травмованих підлітків зазнають необхідність підтримувати типаж неповноцінного, що великою мірою закріплює інфантильні реакції на ситуацію, яка несе ризик травматизації.

Типи віктимної поведінки: 1) загальна віктимність в поведінці: 20% вибірки травмованих підлітків переживають небезпечну ситуацію як емоційно привабливу і ідеалізують агресора; 2) агресивний тип: 17% вибірки травмованих підлітків долає фрустрацію за допомогою фізичної сили; 3) підбурюючий тип: 17% вибірки травмованих підлітків долає фрустрацію за допомогою демонстрації здатності “вкусити” суперника; 4) прихований тип: 17% вибірки травмованих підлітків мають внутрішньо-особову проблему, яка дестабілізує адекватні поведінкові реакції на ситуації, пов'язані з ризиком для психологічного і фізичного благополуччя підлітка; 5) ситуативний тип: 8% вибірки травмованих підлітків нездатні переробити отриману травму через постійну дію захисних механізмів витіснення і дисоціації, що запускаються автоматично і приводять до неадекватних поведінкових реакцій на ситуації, пов'язані з ризиком для психологічного і фізичного благополуччя підлітка.

Результати експертного спостереження за проявом віктимної поведінки підлітків, вихованих в повних і неповних сім'ях, наведені в таблиці 1:

Таблиця1

Порівняльні результати експертного спостереження за проявом віктимної поведінки підлітків, вихованих в повних і неповних сім'ях

Ступінь прояву | Показники

віктимної поведінки | Сильна | Середня | Слабка | Прояв відсутній | 1срез | 2 зріз | 1срез | 2 зріз | 1срез | 2 зріз | Агресивність | 48 | 80 | 24 | 11 | 22 | 9 | 6 | Тривожність | 45 | 74 | 16 | 27 | 10 | 23 | 5 | Навіюваність | 38 | 62 | 21 | 12 | 39 | 26 | 2 | Примітка: 1) результати наведені у відсотках, n1=29, n2=84

2) курсивом позначені дані 1го зрізу

Результати ефективності розробленої моделі психотерапевтичної допомоги віктимним підліткам відображені малюнками 1 та 2.

Мал.1 Порівняльний аналіз результатів спостереження за віктимною поведінкою підлітків з повних родин.

де : 1 – Агресивність; 2 – Тривожність; 3 – Навіюваність.

Як ми бачимо на графіку, ступінь вираженості агресивності знизилася на 2,2 одиниці, що складає 44%, ступінь вираженості тривожності знизилася на 2,4 одиниці, що складає 45%, і ступінь вираженості навіюваності знизилася на 1,9 одиниці, що складає 53%. Таким чином, ми бачимо, що розроблена модель психотерапевтичної роботи майже наполовину знижує вираженість детермінант, що приводять до віктимної поведінки.

Мал.2 Порівняльний аналіз результатів спостереження за віктимною поведінкою підлітків з неповних родин.

де: 1 – Агресивність; 2 – Тривожність; 3 – Навіюваність. Другий графік показує, що ступінь вияву агресивності у підлітків з неповних родин знизилася на 0,8 одиниць , що складає 14%, ступінь вираженості тривожності - відповідно на 1,2 одиниці, що складає 20%, а ступінь вираженості навіюваності - на 0,7 одиниці , що складає 18%.

Це свідчить, що розроблена модель психотерапевтичної роботи більш ефективна за умови, що робота ведеться не тільки з підлітком, але і з батьками. Це дозволяє корегувати цілісну родинну систему, що впливає на вияв детермінант, які приводять до віктимної поведінки.

Третій розділ „Психотерапевтична допомога віктимним підліткам” містить два підрозділи, в яких розглядаються загальні принципи профілактичної і психотерапевтичної роботи з віктимними підлітками і специфіка психотерапевтичної роботи з травмованими підлітками в сучасних умовах.

Головна мета психотерапії полягає в тому, щоб допомогти підлітку висловити, а потім і переробити страхи і конфлікти, що виникли в результаті насильства над ним. Наступним етапом терапії можна вважати відновлення втраченої довіри до батьків, дорослих людей. Досягнувши такого результату, необхідно скоординувати адекватну самооцінку. Завершальним етапом буде навчання підлітка самостійному розв’язанню проблем і профілактика віктимності (якщо така виявлена).

Психоаналітично орієнтована модель терапії з травмованими підлітками включає два етапи – роботу з батьками і власне з підлітком. Роботу доцільно починати з прояснення конфліктів і проблем самих батьків, а також виявити форму і ступінь впливу цих проблем на відносини з дітьми. Необхідно діагностувати і пропрацювати психологічні захисти, за допомогою яких батьки виправдовують свою поведінку і які заважають їм розуміти істинну природу останньої, внаслідок чого вони зменшують ступінь тяжкості шкоди, заподіяної власним дітям.

У роботі з підлітками використовування моделі короткострокової терапії диктується міркуваннями економічного характеру, а також тим, що клієнти-підлітки звичайно не мають мотивації на тривалу терапію. Задача психолога полягає в своєчасному розпізнаванні гіпертрофованого захисного механізму і виробленні стратегії нівеляції його шкідливої дії. З'ясувавши провідне афективне переживання підлітка і тип психологічного захисту, йому властивої, можна визначити вторинну вигоду від існуючого симптому і намітити конструктивніший спосіб її досягнення без використовування даного захисного механізму.

Нами були запропоновані такі моделі терапевтичної допомоги, як контейнуюча і підтримуюча межі "Я", яка встановлює нормальні довірчі міжособові відносини; катарсична, підтримуюча і збагачуюча (ампліфікативна), яка підтримує дорослі форми реакції, засновані на здатності підлітка впоратися з ситуацією, що травмує. Ці моделі ґрунтуються на класифікації жертв насильства на основі визначення ступеня віктимної активності; класифікації травматичних переживань на основі властивого жертвам типу особистісної організації; визначення ступеня патологізації дитячо-батьківських відносин, яка впливає на генезис віктимності підлітків.

У основі кожного типу віктимної активності лежить розділення загальної вибірки травмованих підлітків на наступні групи: – агресивні віктимні (спостережуваний поведінковий аспект віктимізації); – активні (зваблюючи-підбурюючі) віктимні (спостережуваний вербальний аспект віктимізації); – пасивні віктимні (приховані аспекти віктимізації);– некритичні віктимні (ситуативна віктимізація); – випадкові невіктимні травмовані.

Наш терапевтичний досвід показав, що до групи агресивних віктимних жертв, що демонструють поведінковий аспект віктимізації, відносяться підлітки з психопатичним і яскраво вираженим істеричним типами особистісної організації. Найбільш оптимальна модель терапії для даної групи підлітків – контейнуюча і підтримуюча межі "Я".

Групу активних (зваблюючо-підбурюючих) віктимних жертв, у яких явно помітний вербальний аспект віктимізації, складають підлітки з маніакальним і мазохистичним типами особистісної організації. Стратегія терапії даної групи підлітків орієнтується на встановлення нормальних довірчих міжособових стосунків.

Групу пасивних віктимних підлітків, віктимізація яких обумовлюється дією прихованих чинників, що виявляються тільки в процесі психоаналізу, складають, як правило, підлітки з шизоїдним, обсесивно-компульсивним і депресивним типами особистісної організації. Модель терапії для даної групи – катарсична, підтримуюча і збагачуюча.

Некритичні віктимні підлітки, яких також можна виділити в окрему групу, мають ряд специфічних рис, завдяки яким відбувається підвищення ризику ситуативної віктимізації. Тобто, активність таких підлітків не стільки провокує можливу травматизацію, скільки робить неможливим її профілактику. До даної групи відносяться підлітки з істеричним типом особистісної організації, де провідним психологічним захистом, разом з витісненням, виступає регресія, а також такий, якій рідко зустрічається, але яскраво помітний дисоціативний тип, що відщеплює травму і таким чином позбавляється доступу до інформації, як уникнути її повторення. Для даної групи підлітків рекомендується терапія, що підтримує дорослі форми реакції, засновані на здатності підлітка впоратися з ситуацією. Проте необхідно, щоб терапевтична фрустрація торкалася саме інфантильних реакцій, а не відчуттів, пов'язаних з травмою.

Таким чином, проведене дослідження припускає наступні можливості використовування одержаних результатів:

1. Розробка інформаційних і тренінгових профілактичних програм по запобіганню можливої травматизації підлітків;

2. Доповнення учбових планів по статевому вихованню і безпеці життєдіяльності підлітків;

3. Розробка методів роботи з травмованими підлітками в психоаналітичній парадигмі з урахуванням специфіки психологічних травм останніх;

4. Своєчасне проведення експрес-діагностики з метою психопрофілактики в підліткових групах;

5. Можливість надання психотерапевтичної допомоги без залучення батьків;

6. Опосередкована зміна патологізованих відносин в родинній системі;

7. Використовування розробленого діагностичного інструментарію в цілях судових експертиз.

На основі проведеного теоретичного і емпіричного дослідження можна сформулювати наступні висновки:

1. Віктимність як властивість особистості і як одна з детермінант віктимної поведінки підлітків має в своїй основі взаємодію таких рис як агресивність, тривожність і навіюваність. Під віктимністю підлітка розуміється тенденція провокувати агресивні форми поведінки по відношенню до себе. Під віктимною поведінкою розуміється агресивна фізична або вербальна провокація супротивника, провокація за допомогою демонстрації своєї беззахисності або повна нездатність розпізнавати ситуації, що несуть ризик бути травмованим.

2. Теоретичне визначення типів віктимності особистості підлітків здійснювалося в залежності від якісного та кількісного поєднання основних чинників віктимності (агресивність, тривожність, навіюваність). Встановлено, що певне поєднання агресивності, тривожності і навіюваності формує тип віктимної поведінки і тим самим тип віктимності особистості. Агресивні віктимні (спостережуваний поведінковий аспект віктимізації) формуються на основі домінування агресивності. Активні (зваблюючо-підбурюючі) віктимні (спостережуваний вербальний аспект віктимізації ) - на основі домінування поєднання агресивності і тривожності. Пасивні віктимні (приховані аспекти віктимізації) - на основі домінування тривожності. Некритичні віктимні (ситуативна віктимізація) - на основі домінування навіюваності. Випадкові невіктимні травмовані підлітки - це такі, які не є віктимними, їхня травматизація відбулася за об'єктивними, а не за суб'єктивними причинами.

3. Виділено психологічні особливості віктимних підлітків, здійснено психологічний аналіз особистісних передумов їхньої поведінки, а саме – агресивності, тривожності та навіюваності; визначено специфіку дитячо-батьківських відносин, які підвищують ступінь віктимізації підлітків. Встановлено, що загальна віктимність залежить від віку, статі, роду діяльності, соціального статусу підлітка, спеціальна віктимність - від психічної, психологічної і емоційної нестійкості підлітка.

4. За основні криміногенні чинники обрано поєднання тривожності, агресивності і навіюваності. В основі саморуйнівних вчинків поєднуються елементи агресивності, покарання (аутоагресії) і спокутування (з'єднання еротичних і деструктивних імпульсів). Вид травми у меншій мірі впливає на оформлення її як травми, ніж її суб'єктивне переживання і оцінка потерпілим. Підвищена віктимність неповнолітніх визначається їх соціальним статусом, де визначальною детермінантою схильності до віктимної поведінки є роль підлітка в родині.

5. Виділені види травматичних переживань і форми захисних реакцій на них залежно від специфіки дитячо-батьківських відносин підлітка і розроблений опитувальник визначення типу віктимної активності для здійснення експериментально-психологічного аналізу залежності віктимної активності підлітка, потерпілого від насильства, від специфіки дитячо-батьківських відносин.

6. Експлікована специфіка психотерапевтичної роботи з травмованими підлітками в сучасних умовах з урахуванням структури віктимності травмованого підлітка. Практичне застосування даного дослідження дозволило створити модель психоаналітичної допомоги травмованим підліткам. Адекватна модель психотерапевтичної допомоги травмованим підліткам реалізує корекцію гіперфункції захисних механізмів психіки останніх.

7. Виявлені та описані відмінності в переживанні психологічної травми і виходу з неї у віктимних і не віктимних підлітків, а також залежність між специфікою психологічної травми підлітка і формою захисної реакції психіки підлітка на травму, яка детермінується типом дитячо-батьківських відносин.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної проблеми. Перспективами подальшого дослідження є: детальне вивчення кожного з визначених нами типів віктимності підлітків та розробка конкретних психологічних рекомендацій і програм для корегування хибних форм їх поведінки.

Основні положення дисертації відображено в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Хархан О. М. Психологічні особливості віктимної поведінки підлітків. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07. – педагогічна та вікова психологія. Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського, Одеса, 2006.

Дана робота представляє теоретичний і емпіричний аналіз феномена підліткової віктимності, де розширення сфери психологічного знання шляхом розвитку психоаналітичної психотерапевтичної практики з підлітками і їх адаптації до вітчизняної наукової традиції є структурним необхідним компонентом.

Мета дослідження - здійснити психологічний аналіз феномена віктимної поведінки підлітків і його наслідків. Розробити і апробувати модель психопрофілактичної і психотерапевтичної допомоги віктимним підліткам в сучасних умовах. В результаті дослідження встановлено, що а) віктимні підлітки - це підлітки, що жертвують своїм “Я” для того, щоб бути прийнятими родинною системою, б) на процес дезадаптації і формування віктимності впливають особливості психологічних захисних механізмів батьків; в) існують відмінності у впливі захисних механізмів батьків і матерів або людей, які їх замінюють; в) форми віктимності відповідають формам провокації можливого агресора – агресивній поведінці з вербальними і невербальними компонентами, провокативній пасивній поведінці і випадковій провокативній поведінці, що заснована на інтелектуальній недостатності підлітка; г) розроблена методика діагностики типа віктимності підлітків; д) запропонована модель психотерапевтичної та психопрофілактичної допомоги травмованим підліткам.

Результати дослідження мають ефективне застосування в роботі психолога – судового експерта, який визначає ступінь вини потерпілого в ситуації пережитого насильства.

Ключові слова: віктимність, тип віктимної активності підлітка, тип особистісної організації підлітка, захисний психічний механізм, стиль дитяче-батьківських відносин, сімейна система.

Анотації

Хархан О. М. Психологические особенности виктимного поведения подростков. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07. – педагогическая и возрастная психология. Южноукраинский государственный педагогический университет имени К.Д.Ушинского, Одесса, 2006.

Представляемое диссертационное исследование посвящено феномену подростковой виктимности, который рассматривается и изучается с помощью теоретического анализа литературы, относящейся к областям глубинной и общей психологии, психологии личности, криминологии и виктимологии, и с помощью эмпирического анализа, который включает в себя создание адекватных изучаемому предмету психодиагностических методик и их применение при работе с изучаемой репрезентативной выборкой. Таким образом, это исследование способствует расширению сферы психологического знания путем развития психоаналитической психотерапевтической практики с подростками и их адаптации к отечественной научной традиции. Здесь исследуются такие феномены как виктимность, виктимное поведение, подростковая виктимность, психологические детерминанты, приводящие к формированию виктимности и т.д.

Цель исследования многогранна и включает в себя осуществление психологического анализа феномена виктимного поведения подростков, его последствий, методов коррекции этих последствий и возможность нивелирования психологических детерминант, приводящих к формированию виктимности. В результате исследования было установлено, что виктимные подростки склонны жертвовать своим “Я” для того, чтобы быть принятыми семейной системой и эта характеристика принадлежит к чертам общей виктимности, которая проявляется в дезадаптативном поведении субъекта. Дезадаптация поведения и формирование виктимности происходит в зависимости от особенностей психологических защитных механизмов родителей, чьи особенности или прямо или компенсаторно усваивают подростки. Виктимное поведение можно условно разделить на соответствующие поведенческие типы, в которых проявляется виктимность. Сама виктимность как способ провокации возможного агрессора проявляются так: выделяют агрессивное поведение с вербальными и невербальными компонентами, провокативное пассивное поведение и случайное провокативное поведение. Для изучения виктимности в рамках исследования была разработана методика диагностики типа виктимности подростков и на основе данных, полученных с ее помощью, была предложена модель психотерапевтической и психопрофилактической помощи травмированным виктимным подросткам, причем, было показано, что работа с участием родителей значительно улучшает психотерапевтический