ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н. КАРАЗІНА

ХАУСТОВА Ольга Вадимівна

УДК 94:061. 235 (477.54) “18/19”

РОЗВИТОК БЛАГОДІЙНИЦТВА У ХАРКОВІ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Калініченко Володимир Вікторович,

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Греченко Володимир Анатолійович,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

начальник кафедри історії державності України

та українознавства

кандидат історичних наук, доцент

Кравченко Олена Валентинівна,

Українська державна академія залізничного транспорту,

доцент кафедри історії та українознавства

Провідна установа: Інститут історії України НАН України

(відділ історії України ХІХ – початку ХХ ст.), м. Київ

Захист відбудеться 27 жовтня 2006 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, аудиторія 5-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 21 вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах соціально-політичного та економічного розвитку України, коли велика кількість населення перебуває в нужденному стані і дуже гостро постають питання вдосконалення соціального захисту малозабезпечених верств населення, актуального значення набуває вивчення і переосмислення того значного історичного досвіду, що був накопичений в цьому напрямку. Адже, традиції вітчизняного благодійництва мають досить тривалу історію розвитку. Люди зі статками допомагали тим, хто перебував у скруті, безкорисливо виділяли кошти на різні проекти соціального захисту малозабезпечених – це було нормою тодішнього життя. Не обминув цей процес і Харків, який був значним торгівельним, промисловим і культурним центром на сході України. Благодійність була значним явищем у житті дореволюційного Харкова. Але явище це ще не досить вивчене, не введене в обіг культурного життя та історії краю, висвітлено воно лише фрагментарно.

Довгий час проблеми розвитку благодійності залишались поза увагою історичної науки в силу того, що благодійництвом займались лише представники заможних верств населення, на яких радянська влада поклала всю вину за зубожіння робітників і селян. Тільки після здобуття Україною незалежності відновилося дослідження історії вітчизняної благодійності. Ці праці засвідчили потребу більш ґрунтовного вивчення проблеми і привели до появи ряду дисертаційних досліджень, що розкрили окремі аспекти історії української благодійності. Отже, вивчення історії благодійності дорадянського періоду в український історіографії тільки розпочинається.

Таким чином, актуальність теми обумовлена насамперед тим, що вивчення та аналіз благодійної діяльності у дореволюційний період допоможуть усвідомити її необхідність та важливе значення у сучасному суспільстві, а також сприятимуть вирішенню тих завдань, які постають перед благодійними організаціями сьогодні і уникненню помилок, які мали місце в минулому. Актуальність теми визначається також тим, що проблема українського благодійництва, особливо регіонального недостатньо вивчена вітчизняною історіографією.

Об’єктом дослідження в роботі є соціально-економічне, громадське життя Харкова в соціально-економічних та політичних умовах другої половини ХІХ –початку ХХ століть.

Предметом дослідження є доброчинна діяльність благодійних організацій, товариств та приватних осіб в соціально-економічному житті Харкова в другій половині ХІХ – на початку ХХ століть, її форми та напрямки, загальні тенденції та особливості її розвитку у визначений період.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу широкого кола джерел та літератури показати процес розвитку благодійної діяльності у Харкові.

Для досягнення поставленої мети авторка ставить перед собою наступні завдання:

- вивчити ступінь розробки теми в історіографії;

- визначити основні напрями та форми благодійної діяльності у Харкові;

- висвітлити механізм управління, фінансування і діяльності благодійних установ;

- визначити роль міста у створенні та утримуванні різноманітних доброчинних установ;

- розкрити внутрішній устрій та роботу благодійних закладів та товариств Харкова;

- проаналізувати діяльність органів громадської опіки;

- з’ясувати роль і місце трудової допомоги у підтримці малозабезпечених верств населення;

- встановити особливості благодійної діяльності під час війн;

- виявити рівень взаємодії державних, суспільних та приватних доброчинних закладів;

- визначити внесок окремих осіб та організацій у розвиток благодійності у Харкові;

- узагальнити позитивний досвід харківського благодійництва з метою подальшого його використання.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Нижня межа обумовлена пожвавленням благодійної діяльності, пов’язаним з ліберальними реформами 60-70-х рр. ХІХ ст. і появою великої кількості благодійних товариств і організацій. Верхня межа дослідження визначена 1918 р., коли система благодійної допомоги була зруйнована через політичну і економічну нестабільність, викликану революцією, початком громадянської війни, приходом до влади більшовиків, зламом дореволюційного укладу життя, зміною суспільно-політичного ладу і економічних відносин у країні.

Територіальні рамки дослідження обмежені межами міста Харкова у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., що пояснюється його значенням великого промислового та культурного центру, в якому зосереджувалась велика кількість людей від крупних промисловців, купецтва, заможного дворянства до робітників, селян, які приходили в місто на заробітки, і просто жебраків. Така соціальна стратифікація у місті створювала передумови для активного розвитку благодійності.

Методологічною основою дослідження є принцип об’єктивності та історизму. Використовуючи проблемно-хронологічний метод, авторка спробувала висвітлити процес організації благодійної допомоги у Харкові у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що в ній:

- показані умови, в яких виникло і розвивалось харківське благодійництво, а також вплив соціально-економічних та політичних змін на активність та форми благодійної діяльності у Харкові;

- проаналізовані основні форми та напрями надання допомоги малозабезпеченим верствам населення. Визначено найбільш ефективну їх форму – благодійні товариства;

- проаналізована діяльність дільничних опікунств, як органів громадської опіки. Зроблені висновки про значну активність харківської громадськості у справі допомоги нужденним в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. З’ясовані причини недосконалості в діяльності дільничних опікунств у Харкові;

- висвітлена організація трудової допомоги. Доведена важливість надання трудової допомоги міській бідноті у такому великому промисловому центрі, яким був Харків наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.;

- визначено особливості благодійної діяльності у Харкові під час війн;

- простежено результативність благодійних заходів, спрямованих на підтримку нужденних;

- виявлено рівень взаємодії державного, громадського та приватного благодійництва. Доведено важливість об’єднання цих видів благодійної діяльності;

- до наукового обігу залучено значну кількість раніше не опублікованих архівних джерел з історії харківського благодійництва.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення можуть бути використані у подальшій розробці питань розвитку благодійної діяльності в Україні, у підготовці лекцій та спецкурсів з краєзнавчої тематики. Позитивний досвід харківського благодійництва може бути корисним у вирішенні проблем найменш захищених категорій населення сучасної України.

Апробація дослідження здійснювалась на кафедрі історії України історичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Найважливіші її результати викладені у трьох наукових статтях, опублікованих у виданнях, ліцензованих ВАК України. Положення дисертації пройшли наукову апробацію на ХХІІ краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 200-річчю Харківського університету (Харків, 2004) та ХХІІІ краєзнавчій конференції молодих вчених, присвяченій 150-річчю з дня народження академіка Д.І. Яворницького (Харків, 2005)

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку джерел і літератури та додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано важливість та актуальність проблеми, визначено об’єкт та предмет дослідження, мету і конкретні науково-дослідницькі завдання дисертації, її хронологічні та територіальні межі, розкрито наукову новизну й практичне значення, подано інформацію про апробацію результатів дисертації, визначено її структуру.

У першому розділі дисертації аналізується стан вивчення теми в історіографії, характеризується джерельна база дослідження.

Праці з наукової проблеми, визначеної в дисертації, поділяються на загальні роботи, присвячені історії благодійності, проблемам її розвитку, законодавчим питанням та на дослідження, присвячені безпосередньо розвитку харківської доброчинності.

В силу того, що у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Україна була складовою частиною Російської імперії, її система благодійної діяльності розвивалася в руслі загальноімперської. Перші дослідження історії української доброчинності уявляли собою епізодичні дані у працях російських дослідників.

До середини ХІХ ст. історичні дослідження благодійності практично не проводились. Перші спроби дослідити цю проблему з’являються у другій половині ХІХ ст., коли відбувається активізація благодійного руху. Так, Є. Красноперов, П.І.Георгіївський, Г.Д. Д’Оссонвіль, Є.Д. Максимов намагались дати загальну картину розвитку державної системи захисту малозабезпечених верств населення. Найбільш ґрунтовно історію благодійності в Російській імперії дослідив Є.Д. Максимов Максимов Е.Д. Помощь бедным в древней Руси // Трудовая помощь. – 1899. – №2. – С.114-135; Максимов Е.Д. Очерк истории развития и современное положение общественного призрения в России // Общественное и частное призрение в России. – Спб.: Тип. импер. акад. наук, 1907. – С.1-68; Максимов Е.Д. Заметки о внутреннем устройстве домов трудолюбия. СПб.: Гос. тип., 1901. – 38с.; Максимов Е.Д. Происхождение нищенства и меры борьбы с ним. – СПб.: Тип. Киршбаума, 1901. – 136с.. У цілій низці своїх статей він представив історію благодійності, організацію допомоги в давній Русі, державну опіку в Російської імперії. Автор визначив роль земств та міст у розвитку благодійності, виділив таки напрямки благодійної діяльності, як опіка дорослих, опіка дітей, медична допомога, благодійна діяльність в освітньо-виховній сфері. Він говорив про те, що за будь-якої соціально-економічної системи категорії малозабезпечених будуть існувати, тому благодійність завжди залишатиметься необхідним фактором допомоги в суспільстві. Є.Д. Максимов вважав необхідним у благодійної діяльності приділяти більше уваги профілактичним заходам. М. Андрєєвський дослідив особливості організації благодійності в різних країнах Європи у різні історичні епохи, виявив переваги та недоліки кожної системи надання благодійної допомоги. Він вказував на небезпеку для суспільства бідності, яка переростає в жебрацтво і наголошував на необхідності організації опіки бідних з боку держави.

Досить ретельно історія розвитку благодійності у Давній Русі та Російській імперії досліджена М.М. Дмітрієвим, який прослідив як змінювалось відношення до жебрацтва з князівських часів до кінця ХІХ ст., а також зробив періодизацію історії благодійності. Проаналізувавши російське законодавство щодо благодійної діяльності, М.М. Дмітрієв показав динаміку розвитку державної доброчинності, обґрунтував її необхідність і навіть користь як для нужденних так і для самої держави. Але, визнаючи опіку малозабезпечених справою держави, він не відкидав необхідність існування приватної благодійності, вказуючи на користь взаємодії її з державою. Особливу увагу М.М. Дмітрієв звернув на професійне жебрацтво. Він виявив причини його появи, визначив різницю між поняттями “бідність” та “жебрацтво” і запропонував міри боротьби з ним. Найбільш дієвою мірою він вважав надання нужденним не милостині, а можливості заробити. Як рішучий прихильник трудової допомоги, він дослідив історію виникнення будинків працелюбства в Російській імперії, діяльність цих закладів у європейських країнах, визначив різницю між робітничими будинками та будинками працелюбства Дмитриев М.Н. Дома трудолюбия. – СПб.: Тип. Стасюлевича, 1900. – 271с..

Прогресивна на той час ідея об’єднання громадської та приватної благодійності висловлювалась В. Рошером, Є. Мюнстербергом, С.К. Гогелем.

На рубежі ХІХ – ХХ ст. спостерігається зростання серед дослідників благодійності інтересу до законодавчих питань опіки в Російський імперії. Це обумовлювалось тим, що реформи Олександра ІІ, які суттєво змінили соціально-економічний розвиток країни, майже не торкнулись громадської опіки, законодавство якої потребувало докорінної переробки Сперанский С. О проекте реформы общественного презрения в России // Трудовая помощь. – 1898. – №7. – С.26-44; Максимов Е. // Законодательные вопросы попечения о нуждающихся // Трудовая помощь. – 1907. – №3. – С.320-341; №4. – С.512-529; №5.– С.609-623; Красовский Л. Закон 5 декабря 1912 года и призрение душевнобольных Трудовая помощь. – 1913. – №2. – С.141-159; Красовский Л. Одна из повинностей мещанских обществ (Из области сословного презрения) // Трудовая помощь. – 1912. – №12. – С.1-21; Красовский Л., Александровский Н. К вопросу о презрении иностранцев в России //Трудовая помощь. – 1908. – №9. – С.375-405; №10.– С.490-509; 1910. – №2. – С.99-110.

.

Отже, огляд загальних праць, присвячених розвитку благодійності в Російській імперії, дає можливість говорити про те, що зазначена тема викликала певний інтерес дореволюційних дослідників, особливо зросла їх зацікавленість проблемами доброчинності з кінця ХІХ ст., що обумовлювалось рядом вищевказаних причин. Були зроблені спроби періодизації благодійності, досліджувався розвиток законодавства у сфері благодійництва, розглядалось питання взаємодії світської та церковної доброчинності, приватної та громадської з державною.

До благодійної діяльності у Харкові зверталося значно менше число дослідників. Перші роботи, присвячені вивченню харківської благодійності з’явилися наприкінці ХІХ ст. Серед них насамперед треба назвати “Краткий очерк возникновения и деятельности благотворительных учреждений Харьковской губернии”, складений за розпорядженням харківського губернатора М.П. Савицьким та П.А. Євстратовим у 1896 р. Автори зібрали данні про розвиток та діяльність більшості харківських благодійних установ, закладів та товариств Краткий очерк возникновения и деятельности благотворительных учреждений Харьковской губернии, составленный по распоряжению начальника Харьковской губернии Н.П. Савицким и П.А. Евстратовым. – Харьков: Тип. губ. правл., 1896. – 191 с..

Поява інших досліджень пов’язана з організацією у Харкові у 1895 р. дільничних опікунств Савицкий Н. П. Первый год деятельности участковых попечительств о бедных г. Харкова за 1896 год // ХГВ. – 1897. – 24, 25 июня; Савицкий Н.П. Второй год деятельности участковых попечительств о бедных г. Харькова за 1897 год // ХГВ. – 1898. – 26, 27 ноября; Савицкий Н.П. Третий год деятельности участковых попечительств о бедных г. Харькова (приложение к “Отчету Харьковского благотворительного общества” за 1898 г.). – Харьков, 1901; Пономарева Е.В. Попечительства о бедных в г. Харькове (Их возникновение, цели и значение) // Трудовая помощь. – 1900. – №7.– с.172-186; Пономарева Е. В. Об участковых попечительствах о бедных в Харькове // Трудовая помощь. – 1902. – № 5. – с.686-691.. М. Савицький, як член харківського благодійного товариства, якому підпорядковувались і перед яким звітували опікунства, дослідив їх діяльність у перші три роки їх існування. Харківська громадська діячка О.В. Пономарьова обґрунтувала необхідність організації у Харкові дільничних опікунств як органів попередження жебрацтва. Саме у попередженні перетворення бідного на жебрака вона вбачала їх основне призначення. Дослідниця вказала також на недоліки у роботі опікунств та можливості їх подолання.

Історія розвитку благодійності у Харкові висвітлювалася у праці Д.І.Багалія, П.М. Міллера Багалей Д.И. Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655 по 1905 г.): В 2 т. – Харьков, 1912.– Т.2.

. Автори звернули увагу не лише на історію виникнення та розвиток харківських благодійних установ, товариств та закладів опіки, а й визначили основні тенденції, особливості, притаманні доброчинній справі у Харкові.

Таким чином, вивчення харківської благодійності розпочалося наприкінці ХІХ століття. Всі ці дослідження мали одну загальну особливість – їх автори були сучасниками тих подій і процесів, які описували та учасниками товариств, діяльність яких досліджували. Через це їх роботи містять їх особисте відношення до описаних процесів і тому мають характер джерела.

Після більшовицького перевороту дослідження благодійності в країні і у Харкові зокрема були припинені, а здійснення соціальної допомоги населенню взяла на себе держава. Благодійність була названа буржуазним пережитком, а ставлення до неї діаметрально змінилось від почесного до зневажливого.

Інтерес до історії благодійності знову зростає лише у 1990-х рр. Передусім дослідників починають цікавити теоретичні питання благодійної діяльності.

Однією з перших виходить стаття М. Дмітриєнко і О. Ясь “Благодійність як атрибут громадянського суспільства” Дмітриєнко М., Ясь О. Благодійність як атрибут громадянського суспільства: історія і сучасність // Розбудова держави. – 1994. – №6. – С.37-44. . Автори аналізують основні етапи розвитку благодійної діяльності з найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Вони звертаються до питання взаємодії держави і громадськості у вирішенні соціальних проблем – питання, яке турбувало дослідників благодійності наприкінці ХІХ ст. Автори визначили головні риси сучасної благодійності, такі як інтернаціоналізація, професіоналізація, її утилітарна цінність для благодійника та суспільства.

Про підвищення інтересу до благодійної діяльності та усвідомлення її важливості в сучасному суспільстві свідчить ряд дисертаційних досліджень Коломієць Т.В. Харківське товариство поширення в народі грамотності (1869-1920): Дис… канд. іст. наук. – Х., 1995. – 378с.; Поляруш С.І. Становлення і діяльність органів державної опіки та громадської благодійності на Лівобережній Україні (1775-1918): Автореф. дис…канд. іст. наук: 07.00.02 / К., 1996. – 17с.; Ступак Ф.Я. Діяльність благодійних товариств Києва другої половини ХІХ – початку ХХ століття: Дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1997. – 210с; Ткаченко О.В. Підприємницька та меценатська діяльність родини Терещенків в Україні (1861-1917): Дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 1998. – 220с.; Донік О.М. Доброчинна та культурно-освітня діяльність родини Терещенків в Україні (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01. / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2001. – 18с.; Нарадько А.В. Благодійність у розвитку освіти в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століть): Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01. – П., 2003. – 18с.; Кравченко О.В. Благодійна діяльність православної церкви в Харківській єпархії (1799 – 1917 рр.) : Дис. ... канд. іст. наук.: 07.00.01. – Х., 2003. – 289 с.; Корнієнко В.М. Благодійність в освітянській галузі Харківської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ століть). Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.02 / Харків, 2005. – 19с.; Суровцева І.Ю. Меценатство в Україні другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Автореф. дис…канд. іст. наук: 07.00.02. – Донецьк, 2006. – 19с.

. Особливої уваги заслуговують дисертації С.І. Поляруш, О.В. Кравченко, В.М. Корнієнко. С.І. Поляруш було проаналізовано та співставлено благодійну діяльність “Приказів громадської опіки”, земств, благодійних товариств, церкви та зроблені висновки про плідну співпрацю державних структур і громадськості у цій сфері на Лівобережній Україні. Благодійній діяльності православної церкви в Харківській єпархії присвятила своє дослідження О.В. Кравченко. Авторкою був розглянутий процес становлення благодійних традицій на Слобожанщині, проаналізовано діяльність станових органів опіки духовенства, церковнопарафіяльних опікунств, православних братств, визначено та досліджено напрями і форми церковної та монастирської благодійності на Харківщині. У роботі висвітлено також питання взаємодії державних та громадських благодійних організацій Харкова з православною церквою. Розвитку благодійності в освітянській галузі Харківської губернії другої половини ХІХ початку ХХ ст. присвячено дисертаційне дослідження В.М. Корнієнко. У роботі визначені характерні для Харківської губернії форми благодійності у сфері освіти, досліджена діяльність благодійних організацій, опікунських рад та меценатів.

У 1990- х рр. окремі проблеми благодійництва у Харківському регіоні розглядали І. Сергєєв, С.І. Посохов, О. М. Фатєєва, В.В. Резнікова, Л.П. Добреля, А.І. Єпштейн та ін.

Таким чином, аналіз новітньої історіографії дає можливість зробити висновок про активізацію наукових досліджень щодо проблем благодійності. Значно розширилось коло дослідників, які займаються проблемами благодійної діяльності. Їх почали цікавити різні аспекти благодійності. Відбулась переоцінка ролі і значення благодійності у суспільстві. Разом з цим треба відзначити, що все більше дослідників починає цікавити розвиток місцевої доброчинності, тобто відбувається регіоналізація досліджень цієї проблеми. Як можна бачити, почалось дослідження і харківської благодійності. Але не зважаючи на появу ряду праць, в яких робились спроби розкрити окремі аспекти цього питання, розвиток благодійної діяльності у Харкові у другий половині ХІХ – на початку ХХ ст. не був предметом комплексного дослідження, що зумовило вибір теми дисертації.

Документальну основу дослідження склало широке коло джерел, як опублікованих, так і не опублікованих матеріалів.

Першою групою опублікованих джерел є законодавчі пам’ятки – закони, укази, які містяться у Статуті про громадську опіку “Свода законов Российской империи”, а також місцеві постанови, розпорядження, циркуляри, які публікувались у періодичній пресі і зустрічаються в архівних матеріалах. Саме на ці джерела спиралось дослідження процесів формування, компетенції та структури благодійних організацій. Другу групу становлять журнали засідань Харківської міської думи. Вони містять інформацію про відкриття та діяльність благодійних установ Харківського міського громадського управління – дільничних опікунств, богаділень, нічліжних притулків, надання їм допомоги тощо. Третю групу становлять численні статути благодійних товариств. Вони дають можливість з’ясувати загальні принципи устрою товариств, механізм їхньої діяльності, правила вступу тощо. Дослідження прав і обов’язків товариств дозволяє зрозуміти політику держави по відношенню до них. Четвертою групою є звіти про діяльність благодійних установ, закладів, товариств. Вони надають інформацію про їх фінансовий стан, кількість членів, систему управління, напрями їх діяльності, а також про стан їх допоміжних закладів. П’яту групу становлять збірники що містять інформацію про діяльність благодійних установ товариств та закладів у різних губерніях Російської імперії. В них є данні про їх відомче підпорядкування, час відкриття, основні капітали, поточні рахунки та кількість опікуваних в них. Шостою групою опублікованих джерел є видання довідково-бібліографічного характеру Селиванов А.Ф. Библиография о благотворительности // Вестник благотворительности. – 1901. – №3-4. – С.78-82; №5-6. – С.82-91; Харьков и губерния на страницах газеты “Харьковские губернские ведомости” 1838-1917. Библиографическое пособие. – Харьков, 1993-1996. – Вып. 1-6. 1881-1916; Харьков и губерния на страницах газеты “Южный край” (1880-1918) / Харьк. гос. науч. б-ка им. В.Г. Короленко; Сост.: В.А. Ярошик, Т.В. Гологорская, Н.Л. Матова. – Вып. 1: 1880-1886. – Харьков, 2002; Вып. 2: 1888-1890. – Харьков, 2003; Харків ХХ ст.: Бібліографічний покажчик у 2 вип. / Харк. держ. наук. бібліотека ім. В.Г. Короленка; Уклад.: В.О. Ярошик та ін. – Харків: Східно-регіональний центр гуманітарно освітніх ініціатив, 2003. – Вип. 1. – [Розділ – Соціальний захист населення. Благодійність. – С.146-157]., які відігравали допоміжну роль у пошуку інформації з теми дисертаційного дослідження. Важливе значення для вивчення історії харківської благодійності має бібліографічний покажчик О.В. Кравченко, у якому авторка намоглася максимально повно представити літературу з історії харківської благодійності, яка була опублікована з початку ХІХ ст. до 2004 р. Кравченко О.В. Історія благодійності на Харківщині. Бібліографічний покажчик. – Харків: Дельта, 2005.– 272с.

.

Значну частину документальної основи дослідження склали неопубліковані джерела, представлені архівними матеріалами Державного архіву Харківської області. У його фондах містяться оригінали численних інструкцій, циркулярів і розпоряджень, якими керувались у своїй діяльності харківські благодійні товариства, установи і заклади, а також їх звіти, листування тощо. Для з’ясування принципів діяльності благодійних товариств Харкова важливе значення мало дослідження ф.29 – Харківської губернської про справи товариств та спілок установи (1906-1917). Цей фонд містить справи про затвердження та змінення статутів харківських благодійних товариств, про їх відкриття та реєстрацію. Цінні відомості про діяльність товариств та закладів, їх річні звіти містяться у ф.3 – Канцелярії Харківського губернатора. Він також дає можливість дізнатись про зібрання пожертвувань на різні благодійні справи серед жителів Харкова, проведення благодійних акцій, про призначення та видачу пенсій і допомоги постраждалим під час військових дій та стихійних лих. Авторкою були досліджені фонди товариств, що займались благодійною діяльністю. Так, ф.203 – Харківського товариства “Допомоги жертвам обов’язку” (1906-1916) містить протоколи засідань товариства, списки його членів, клопотання осіб потерпілих під час виконання службового обов’язку або членів їх сімей про надання допомоги та постанови правління товариства про задоволення цих клопотань, а також листування з Міністерством внутрішніх справ щодо відпущених товариству допомоги та її використання. Для дослідження справи організації трудової допомоги в Харкові важливе значення мало вивчення ф.508 – Харківського товариства “Трудова допомога”, у якому зберігаються звіти про діяльність цього товариства, списки членів, листування з “Опікунством про трудову допомогу” щодо надання товариству субсидій для розширення справи, а також грошові звіти та акти ревізії. У ф.507 – Харківського благодійного товариства – містяться звіти товариства про надходження коштів від організації благодійних лотерей та їх витрати, а також клопотання про допомогу від потерпілих під час повені 1893 р. Для дослідження організації благодійної діяльності під час війн важливе значення мало опрацювання ф.169 – Харківського губернського комітету державного рухомого ополчення (1855-1863); ф.513 – Харківського особливого комітету по збору пожертвувань на потреби військових на Далекому Сході (1904-1908); ф. 511 – Харківського дамського комітету з влаштування лазаретів для поранених воїнів (1914-1917); ф.317 – Харківського губернського відділення Всеросійського комітету з надання допомоги постраждалим від військових дій (1916-1917); ф. 313 – Харківського губернського комітету з опіки родин осіб, призваних до війська (1914). Опрацювання цих фондів дає можливість усвідомити спектр тих проблем, над вирішенням яких працювали благодійні товариства під час війн.

Важливою групою джерел є матеріали періодичної преси, які також можна поділити на загальноросійські видання – “Вестник благотворительности”, “Трудовая помощь”, “Вестник Общества попечения о раненых и больных воинах”, “Вестник попечительства императрицы Марии Федоровны о глухонемых” та харківські – “Харьковский календарь” та “Известия Харьковской городской думы” публікували звіти благодійних товариств, закладів, відомості про їх діяльність. На сторінках газет “Харьковские губернские ведомости”, “Южный край”, “Утро” виходили статті, присвячені відкриттю та діяльності харківських дільничних опікунств, приватних благодійних закладів, закладів міського управління, відомості про різноманітні благодійні акції, пожертвування.

Таким чином, джерельна база дослідження достатня і достовірна для детального дослідження процесу розвитку благодійної справи у Харкові у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття.

У другому розділі дисертації “Умови розвитку благодійництва у Харкові” аналізується вплив соціально-політичних та інших чинників на розвиток благодійної діяльності у Харкові. Відмічається значна роль церкви у становленні традицій благодійництва. Водночас наголошується на тому, що церкву найбільше цікавив релігійно-моральний стан жертводавців, аніж матеріальне становище того, хто отримував від них допомогу, тому вона ніколи не ставила своєю метою боротьбу з бідністю та викорінення жебрацтва. У розділі простежується процес переходу ініціативи у справі опіки малозабезпечених від церкви до держави. Авторкою зазначається, що населення пов’язувало благодійність саме з церквою, а коли цей зв’язок було розірвано, до благодійних вчинків доводилось примушувати.

Разом з тим, у розділі показані негативні наслідки добровільної приватної благодійності, яка мимо волі призводила до розвитку професійного жебрацтва.

У досліджуваний період найбільш яскраво починає виступати станова благодійність. Варто зазначити, що представники харківського дворянства одними з перших у Російській імперії утворили благодійне товариство, яке виникло не через релігійні або державні стимули, а виключно завдяки ініціативі представників цього стану. Характерною рисою діяльності товариства було його намагання стати не тільки місцевою, а й загальноросійською організацією. Участь у благодійній справі брали всі стани, але найбільш активні позиції зайняли найзаможніші та найосвіченіші – купецтво та дворянство. Для купецтва благодійництво було зручним засобом підняти свій невисокий соціальний статус. Важливе значення мало те, що харківське купецтво вже у середині ХІХ ст. надавало допомогу добровільно, тоді як раніше його участь у доброчинних справах була примусовою.

Дослідження проблеми дає підстави вважати, що розвиток станової благодійності став підґрунтям значної активності харківської громадськості на рубежі ХІХ – ХХ ст.

Певна частина благодійних установ у Харкові виникала за ініціативою державної та місцевої влади. На їх чолі ставало губернське начальство, яке заохочувало заможне місцеве чиновництво, дворянство, купецтво. Саме так виникло найбільше у губернії Харківське благодійне товариство, опікунство про народну тверезість та інші.

У досліджені показано як вплинули на розвиток благодійництва у Харкові реформи 1860-70-х рр. відмічається різке збільшення кількості благодійних товариств, їх спеціалізація, усталення територіальних рамок їх діяльності, надається класифікація харківських благодійних товариств за напрямами їх діяльності.

Велика увага у розділі приділена аналізу законодавчої бази благодійництва у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Вказується на недосконалість старого законодавства, яке не в змозі було регулювати діяльність нових установ та закладів, що виникли після реформ 1860-70-х рр. Висвітлюється процес розробки нового законодавства в цій сфері, вирішення питань обов’язковості або добровільності опіки, місця опіки та інших.

Необхідно відмітити тенденцію до об’єднання громадської та приватної благодійності на початку ХХ ст., яка позначилась на розвитку благодійництва у Харкові і призвела до розробки проекту Харківської Благодійної ради. Незважаючи на те, що проект так і не встигли втілити в життя, його розробка свідчила, що благодійна справа у Харкові сягнула значного рівня розвитку, який на той час мали лише найбільші міста імперії – Москва та Санкт-Петербург.

Таким чином, у досліджений період відбувається усвідомлення благодійності як соціальної проблеми та об’єднання зусиль громадськості і держави для її подолання. Значний рівень соціально-економічного розвитку Харкова створював сприятливі умови для розвитку тут благодійної діяльності, спрямованої на допомогу нужденним.

У третьому розділі – “Харківські благодійні товариства” – представлено різні типи цих установ, висвітлюється їх благодійна діяльність, визначаються її особливості. Ці установи набули значного поширення після реформ 1860-70-х рр. та спрощення процедури їх відкриття. Харківські благодійні товариства пройшли розвиток від товариств з багатовекторною діяльністю до спеціалізованих, які діяли лише в одному напрямку. Діяльність останніх була ефективнішою, тому що вони зосереджували сили на допомозі чітко визначеній категорії нужденних. Важливу функцію виконували товариства взаємодопомоги, які надавали своїм членам грошові позики, попереджаючи, таким чином, перетворення їх на нужденних.

Разом із спеціалізацією відбувалось усталення території діяльності товариств. Якщо Товариство благодіяння намагалось стати загальнодержавною організацією, то більшість товариств, які виникали з другої половини ХІХ ст., охоплювали своєю діяльністю лише територію міста. Певні зміни відбувались також у складі товариств. Так, більша частина благодійних товариств, заснованих у першій половині ХІХ ст., складалась з представників заможного дворянства та чиновництва, тоді як з 60-х рр. ХІХ ст. їх склад стає більш демократичним. Брати участь у благодійній діяльності починають представники всіх станів.

У Харкові діяла також певна група благодійних товариств, заснованих за релігійною, національною або становою ознакою. Найбільш широку систему благодійної допомоги було розвинуто місцевим єврейським населенням. З огляду на відсутність у досліджуваний період будь-якого законодавства, що регулювало опіку іноземців, важливого значення набувало заснування у Харкові благодійних товариств для цієї категорії населення. Завдяки ним піддані інших країн, що опинялись у нужденному становищі, могли отримати допомогу або можливість повернутись додому.

Виникнення великої кількості благодійних товариств та демократизація їх складу з другої половини ХІХ ст. свідчила про високий рівень активності харківської громадськості у благодійній справі.

Четвертий розділ дисертації – “Установи та заклади допомоги бідним” складається з двох параграфів. У першому з них – “Нічліжні притулки та богадільні Харкова” висвітлюється питання організації у Харкові названих закладів. У розділі обґрунтована необхідність існування подібних закладів у великому промисловому центрі, яким був на той час Харків. Відсутність нічліжних притулків сприяла росту злочинності серед приїжджих на заробітки та розповсюдженню епідемічних захворювань.

Автором з’ясовано, що міське громадське управління Харкова усвідомлювало необхідність організації нічліжних притулків та ініціювало їх влаштування у місті. Але втілення в життя цього починання стало можливим лише завдяки приватному пожертвуванню. Місту належали чотири притулки, між тим грошової допомоги від нього вони не отримували і діяли розрізнено. Завдяки приватним пожертвуванням було засновано також декілька богадільних закладів міста, серед них три міські богадільні. І богадільні і нічліжні притулки діяли самостійно, не маючи зв’язків між собою. Отже, міської системи закладів опіки тоді не існувало.

Разом з тим, не зважаючи на всі недоліки в організації та діяльності міських закладів допомоги бідним, їх існування, як всестанових закладів, в умовах відсутності єдиної державної системи опіки.

У другому параграфі четвертого розділу – “Дільничні опікунства як органи громадської опіки” – висвітлено роль харківської громадськості в організації допомоги збіднілому населенню міста. Розкрито сутність принципу індивідуалізації допомоги, механізм відкриття опікунств та принцип їх діяльності, висвітлено питання їх взаємовідносин з церковнопарафіяльними опікунствами, міським управлінням, іншими благодійними установами.

Автором відмічено позитивні та негативні риси діяльності опікунств, з’ясовано причини їх недосконалості, серед яких:

- звужування діяльності опікунств у випадках, коли вона спрямовувалася лише на заснування допоміжного закладу (притулку, богадільні, лікарні та ін.), а не відвертала саму причину потреби у цьому закладі;

- відсутність єдності та системи у роботі опікунств, а також керівного органу, який спрямовував би їх діяльність;

Помітною перепоною в діяльності опікунств було нерозуміння самим населенням міста тих можливостей, які мали дільничні опікунства у справі допомоги малозабезпеченим та попередженні жебрацтва.

У п’ятому розділі дисертаційного дослідження – “Організація трудової допомоги” проаналізовані передумови та причини появи цього виду допомоги малозабезпеченим верствам населення. Основною причиною організації закладів трудової допомоги стала велика соціальна напруга, що дуже гостро почала відчуватись у другій половині ХІХ ст. у великих містах, де збирались величезні натовпи жебраків та безробітних.

У розділі висвітлено механізм роботи опікунських про будинки працелюбства товариств та Опікунства про трудову допомогу, якому були підзвітні всі названі товариства та заклади трудової допомоги. Надано класифікацію закладів трудової допомоги.

В результаті дослідження діяльності та фінансового стану декількох закладів трудової допомоги, що існували у Харкові, з’ясовано, що Харківський будинок працелюбства не дотримувався свого основного призначення – надання всім потребуючим можливості тимчасового заробітку. Правильній організації робіт заважала відсутність постійного складу робітників. Для того щоб організація робіт не носила випадкових характер, правління опікунського товариства намагалось влаштовувати такі прості роботи, яки могли б виконуватись особами, що взагалі не мали ніякої спеціалізації. Але такі роботи не окуповували себе і потребували постійних субсидій. Для більш серйозних занять, які приносили прибутки, необхідна була більш-менш тривала підготовка опікуваних і, таким чином, більш тривале перебування їх у будинку. В результаті будинок перетворювався на звичайну майстерню і не дотримувався свого основного призначення – надання всім потребуючим можливості тимчасового заробітку. Отже, працювати за призначенням будинок міг лише на постійні субсидії. Збитковою виявилась і діяльність будинку працелюбства при Харківському губернському дворянському товаристві допомоги.

У дослідженні висловлюється думка що такий розвиток подій був спричинений тим, що ідея трудової допомоги втілювалась в життя за розпорядженнями державної влади. Тому організація цієї справи на місцевому рівні здійснювалась більше примусово, ніж добровільно. Стимулом, який спонукав місцеву владу влаштувати будинок працелюбства, було бажання вислужитися та отримати почесні відзнаки, через що підхід до справи був суто формальним. Підтвердженням цієї думки є більш успішна діяльність двох інших установ трудової допомоги, які виникли у Харкові з громадської ініціативи – будинку працелюбства для освічених жінок та товариства “Трудова допомога”. Виникнення цих установ стало свідченням того, що незважаючи на чисельні помилки і прорахунки, які мали місце під час організації будинку працелюбства за вказівками державної влади, сама ідея трудової допомоги знайшла підтримку в харківському суспільстві. Отже, заклади трудової допомоги не стали панацеєю, яка звільнила б Харків від жебраків, але надали частині міської бідноті можливість заробляти собі на життя власною працею.

У шостому розділі дисертації – “Організація благодійної діяльності у Харкові під час війн” – проаналізовано благодійну діяльність у місті під час російсько-турецької 1877-1878 рр., російсько-японської 1904-1905 рр. та Першої світової 1914-1918 рр. війн. Виявлено, що підчас цих війн благодійна діяльність набувала найбільшої активності, відбувалось вдосконалення форм та методів надання допомоги. Це проявлялось в організації державних та приватних комітетів допомоги солдатам та їх родинам, залученні до благодійництва різних організацій, установ, окремих осіб.

Важливим елементом у благодійній діяльності стало надання благодійної допомоги родинам воїнів. Якщо під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. відбулось усвідомлення цієї необхідності, то під час Першої світової це питання стало першим в системі організації благодійності. Характерною